Сторінка Василя Чумаченка

Перехід спостерігача  за межу антропологічного бар’єра – на волю, де у нестаціонарнім просторі – часі панує світова, причинно організована Цілісність, дозволяє кинути погляд на головну таємницю живого. Життєва сила якого черпається у мікроквантових стрибках, переходах поміж утворюючих Цілісність енергетичних горизонтах. Кожен з яких являє собою окремий світ, своєрідну сцену життя, утримуючий в собі свій ритм часу та зумовлюючи існування вибіркової, резонуючої з ним форми.

Згадані переходи, надаючи енергію життя та  силу всьому живому, пов’язують його з причинним полем пануючим в Цілісності. Динамічний розвиток якої у просторі та часі формує сам причинний простір життя існуючого в ній. Слідування тій живій етиці організованого простору і утримує ту силу правди спорідненого життя, про яке у свій час  говорив наш великий філософ Григорій Сковорода.

Згадані вище сили лежать у основі будь чого у людському житті. Шлях на волю, де вони панують пролягає крізь людське забуття, зумовлене світоглядною позицією пануючої в соціумі сьогодні. Яка є результатом нашого суто технічного розвитку протягом довгих століть, від чого погляд людини завмер у одній позиції, фіксуючій лише зовнішнє, проявлене, “матеріальне” у оточуючому її світі.

Тут  неможливо говорити про об’єктивне, незалежне існування природи у довкіллі надане людині у її відчуттях, яке фіксується її ж ілюзорним сприйнятті світу. Бо то буде не самою природою, а її ілюзорним аналогом.  Ми багато чого можемо говорити про ландшафт існуючий за межами свого дому сидячи в ньому. Але вихід за межі житла одразу ж все розставляє по своїх місцях, роблячи наші старі  уявлення нічого не вартими ілюзіями. Не можна  говорити про існування об’єктивної реальності, яка принципово не може бути пізнаною з тієї  закритої від світу  позиції. А в такому звуженому світосприйнятті вона та позиція саме і фіксується, як єдино можлива. Це чистої води  міфологія, з якою, до речі, вперто боровся ранній матеріалізм з позиції свого непорушного світогляду. Не можна панове говорити про матеріальне, дійсно існуюче з того обмеженого світогляду, бо він фіксує лише зовнішнє проявлене, залишаючи значну частину світу у непроявленім. Тай сама людина в цей час полишається своєї справжності та цілісності, а від того свого майбутнього. Все, що несе у собі силу правди, ту енергію життя на якій збудовано світ є матеріальним, дійсно існуючим.          Але це розуміння приходить у зовсім іншім погляді на довколишнє.

“Чим зумовлена в такому світі людська справжність та цілісність”, – можемо почути запитання зацікавленого читача.

Існує петрогліф накреслений на камені мабуть ще за часів Шумеру. На ньому у вертикальній позиції розташовано сяюче коло за яким до низу розміщено гротескне зображення людського тіла, а нижче сама людина, що опікується здоров’ям стоячого на віддалі хворого. Ця триєдність на петрогліфі не що інше, як раннє зображення людської триєдності існуючої у християнстві, як Батько, Святий дух та Син. Середня фігура на малюнку являє собою ментальний план людини, який є посередником між супраментальним, божим планом – сяюче коло наверху і її фізичним тілом. Маючи дотик до світу Цілісності та її причинної правди, цей            ментальний дубль людини стає скеровуючим її життя планом на підсвідомому рівні. Поєднання з ним на волі, за антропологічною межею і зумовлює людську цілісність, а від того і її справжність. В цьому поєднанні у одне ціле і полягає людська відповідність тому первинному задуму, за яким вона і може існувати в ціліснім світі на волі.

Означений ментальний план або ж гротескне тіло людини не має сталого образу, він змінюється в залежності від тієї задачі, яку вирішує в житті. Саме його образ, у здійснені відповідного наміру у причинному полі, несуть мальовані дошки, чі полотна у іконописі, або антропоморфні скульптури людської статури. Вони працюють, виконують свою роль посередника між людиною та її супраментальним планом, коли несуть у собі резонуючу з Цілим форму образу, побачену митцем у відстороненім погляді. Образу, що спрямований на виконання відповідної задачі і він приходить завжди з внутрішнього простору, як вість Неба, стверджував Ніцше.

Впорядковуюча сила з якою працює ментальний план досить дивна, як на людський погляд. Здійснюючи переходи між енергетичними горизонтами Цілісності він, у пошуку сподіваного, змінює саму сцену життя. В якому все раптом, без видимих причин для стороннього спостерігача, починає змінюватись.  В цьому віддавна вбачалося божественне провидіння та божа всім керуюча сила Святого духу. Насправді ця дія оперта на супраментальний план самої людини, – сяюче коло зверху на шумерському петрогліфі. Який є представником тієї трансцендентності, що насправді наповнює світ Цілісності головною змістовністю життя. Саме звідси:” царство боже в середині вас” у Ісуса з Галілеї та відома суфійська концепція   Ібн Руша: ” Пізнай себе – пізнаєш свого бога“.

Сама ж трансцендентність, як за свідоцтвом оріїв з Середнього Подніпров’я, принципово не може бути проявленою як на зовнішньому так і на внутрішньому плані нашого буття. Вона не має імені, від неї неможливо говорити, з нею можливо тільки жити, жити на волі у причинному полі  Цілісності. Вона є тим, що вносить у життя гармонію через духовну еволюцію людини.  Вона є тим Єдиним, про яке у свій час говорив Микола Кузанський у своєму відомому вислові:” Тільки Єдине має зміст”. “Прірва між трансцендентним та людським долається  у один спосіб – злиттям з ним”, – стверджував той, хто був кардиналом римо – католицької церкви і з філософії якого почалася ера Великого Відродження в Європі.

“Виходить так, що ми весь час живемо у тій впорядковуючій силі і нічого у своєму житті про це не знаємо”, – можемо почути зауваження нашого вдумливого читача. Чому не знаємо, знаємо але у дуже незвичний манер. Намір цієї сили на впорядкування людського життя призводить за свідченням оріїв до нашого існування у “муці божій“, бо “згідного життя веде, не згідного тягне“, – як стверджував Сенека.

Наше існування повинно бути слідуванням тому впорядкуванню, яке несе в світ ця сила. Такий з приведеного вище слідує висновок. Бо тільки в такому випадку відбувається необхідне зростання людської  свідомості на шляху додому. “Тільки у поверненні людських душ додому, людське життя отримує свій зміст”, –  маємо свідчення від справжньої людини воплоті Ісуса із Назарета, як за Григорієм Сковородою. Що то за дім, чим він є говорити про це ще зарано. Але він є і шлях до нього пролягає тут на землі через зростання самосвідомості самої людини. “Своїм життям до себе дорівнятись“, – знаходимо у Лесі Українки необхідну що до того зростання формулу.

Згадана вище вправність ментального дублю або ж Святого духу, як за християнським звичаєм, продукує силу, що допомагає людині вижити у стані коли вона сліпа та недолуга. Здійснює він це через ту ж зміну проекції самого життя. Бо саме такої корекції потребує людство полишене знання істинної традиції, як за суфіями. Бо у своїх упередженнях весь час потрапляє у глухий кут нівелюючий саму задачу життя. І тоді спалахують війни, які ті кути нищать.

Але те саме здійснює, як було віддавна помічено, і головний бик череди, що веде своїх корів на випас. Вправність цієї тварини було відмічено, коли вона одним потужним наміром змінювала проекцію лугу на таку, де нічого поганого з його чередою відбутись не могло. Вся енеолітична культура Трипілля була присвячена цій його вправності, де бик став культовою твариною. І не тільки у слов’янському світі.

Тут, шановний читачу і постає головна проблема сучасного релігійного та наукового підходу до задачі усвідомлення означених сил у людському житті. Вона пролягає поміж відстороненою вірою та прямим усвідомленням сил пануючих в нашому житті.  Саме за це борються орії у своєму відомому світовому загалу рукописі – манускрипті Войнича. Де вони, воюючи з відстороненою, сліпою вірою, докоряють своїм опонентам хозарам:”По горю веде ви бозію суть гойї бо злі. Поки совість вела, совість віри вість показувала, а у вас совість з вірою по віку бореться. Воля де божая ж? ”

І далі:”Віта горе одну межу, одне не те небо лише. Свята віра одне бере – голе. У степу віра це суть гола”.

В центрі справжньої людської віри стоїть знання, що приходить з непроявленого у образнім баченні через канал людської совісті. В такій вірі не існує посередника тут людина сама знає, тому її віра  є релігією знання – відання. “Мусимо відати і знати обаполи тирла“, – знаходимо головний девіз цієї віри у Велесовій книзі.

З огляду на вище приведене приходить на згадку наголос Емерсена :”Людина це Бог який валяє дурня “. Або у Аристотеля, коли у нього запитали, що таке Бог, він відповів:”Бог це думка в думці“. Те саме у свій час засвідчив наш Григорій Сковорода:”Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині“. З чим неможливо не погодитись.

Слідування онтологічному принципу повернення людини в природу  сьогодні, здатне, з огляду на вище приведене, відновити енергетичний потенціал згублений людством у еру технологічного розвитку.     Що постане міцним бар’єром проти  всіляких пандемій та скоригує саму людську долю, в якій нестане місця для тих нещасть, що присутні у людському житті сьогодні.

Щасти Вам.

Всі люди рівні перед небом, держава ж є результатом їх угоди.

(Мо Дзі)

Згідного життя веде,

не згідного тягне.

(Сенека)

Що таке нація з точки зору супраментальної психології сьогодні? Населення відповідної території поєднане єдиним, усвідомленим способом проходження на внутрішній план причинного світу. Та своєю інтерпретацією закону життя в Цілісності у вигляді “Отчого закону” або ж закону всередині, як за Геродотом. Згадане проходження відбувається через єдиний для всіх вибірковий ментальний образ, що виникає під час адаптації до патерну умов ареалу проживання. Від того виникає своя знакова, резонуюча з Цілим культура.  Звичаї та звичаєвості, як покладені на життя практики обрядовості у проходженні до того поля істинного.  Своя орнаменталістика, мова, пісні та знакове мистецтво.  Все це покладається у відповідну адаптовану до патерну умов культуру. Чому?

У дотику до живої етики  все стає егрегорною силою. Енергії якої стає достатньо щоб утримувати постійний контакт з причинною правдою оточуючого світу. Здоров’я, довголіття та щасливе буття залежали саме від цього. Тому і існує у будь якому автохтонному етносі сродня діяльність і є слідування причинній єдності світу. У такому вже причинному житті і народжується досвід істинної традиції, про яку говорять суфії. Жити на волі за межею ілюзорного світу, саме ця традиція, дякуючи невимірній глибині інської зони кристалічного щита України і лежить в основі націотворення титульного етносу Середнього Подніпров’я.

Цікавий запис з цього  приводу знаходимо у науковій роботі Шатохіної Віри Олександрівни: ”Онтологічний статус ментальності передбачає, що в буденність втручається об’єктивний спостерігач здатний поставити себе в позицію феноменолога, здійснюючого операцію Єпохе ( возє’днання зовнішнього та внутрішнього світів ) в ідеальних світах змістовної наповненості “.

Той же підхід прочитується і у Фрітьофа Капри: “Для врівноваження нашої людяності в повній мірі ми повинні знову надбати досвід своєї зв’язності  та єдності з тонкою павутиною життя. Це воз’єднання і є реалізацією онтологічного принципу єднання з природою. Є самою суттю духовної основи глибокої екології. “

Творчий принцип Всесвіту це творення реальності на квантових рівнях тонкої павутини життя, саме це сьогодні повинна прийняти сучасна наука. Бо тільки так правда – істина входить у людське життя, яке від того отримує свою змістовність та наповненість. Бо світ збудовано на правді якою є сам.

Порядність, честь і гідність стають пустим звуком коли не спираються на цілісне, причинне світосприйняття отримане у доторку до живої етики життя пануючого на непроявленому плані. Знову ж таки чому? “Ум ніколи не може бути великим через те, що те що є дійсно великим для нього невимірно, тому будь яка його діяльність несе у житті лише скорботу”, – засвідчив у свій час Джуду Крішнамурті.

Суфії вважають, що головною силою врівноваження формальних релігій був постійний досвід істинної традиції, викривленість якої і стали всі формалізовані релігії світу.

“Прірву між трансцендентним та людським можливо подолати єдиним способом – злиттям з Богом”, – стверджує Микола Кузанський.

Яка відмінність між знанням та інформацією? Знання здіймає,  збагачує, наповнює силою. Інформація лише наповнює відстороненим, залишаючи рівень людської свідомості таким яким він є. Тому  є переконання, а є усвідомлення. Сила стоїть за усвідомленнями. Знати, усвідомлювати – означає існувати насправді в тому світі що є, що існує тут і зараз.

У техногенну еру людина існує невідомо де, вона невідомо хто, існує невідомо для чого.

Відсторонена міфологія пізніших часів, з яких вийшло сучасне природознавство, закрила доступ до причинної правди життя.

Тому за буття в істині прийшлося боротися. Визначальною постаттю тут є великий адепт світу Ісус із Назарета з його життєвим кредо:” Я прийшов не порушити, а виконати закон. Я прийшов прибавити до Закону Отчого свободу Сина, відновити викривлений,  ущербний закон причинності, в законі смерті – Отчий Закон життя.”

Сьогодні розвинене абстрактне мислення відкриває ті можливості, яких давнє людство було полишено.

Так прийшло розуміння, що прохід  до істинного лежить не в самій думці, не в обоготворенні, він лежить у її поруху,  у намірі до дії, яка співпадає  з живою, причинною етикою. Діючи у спорідненому намірі справжня людина у житті не залишає сліду.

Тобто діє, змінюючи обставини шляхом зміни самої сцени подій, діє на квантових переходах на обріях у самій Цілісності.

В такому знанні не має часу, а тому і історичного початку, воно завжди було поруч. Щоб цим володіти потрібно бути в самому житті.

“Загубивши материнську долю світ народжує поле засіяне бур’яном. Знання проростає, знищуючи бур’яни людського невігластва”, – визначив у свій час Соломон.

Що тоді царство боже на землі? Це соціум впорядкований за причинною правдою Єдиного. Закон соціуму рівних – допомагай іншим, допоможеш і собі. Справжніх людей може бути багато, але етика їх життя одна. В Цілісності не буває двох розумінь, воно одне на всіх, що і центрує людську спільноту у одне ціле. Але для цього потрібно стати нічим, щоб стати всім.

Торкаючись неба сущого у знанні помилятися неможливо.

Для цього потрібна воля на волі, бо знання приходить каналом людської совісті з непроявленого. Саме від цього постає головне надбання людства; честь, совість, порядність та людяність

Шлях щасливої долі то поєднання зі своїм духовним початком. Закон соціуму рівних – допомагай іншим допоможеш і собі. Всі дії повинні бути узгодженими з причинним полем Цілісності, бо “виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів і буде викорчуваним”, – знаходимо пророче свідоцтво Ісуса у Євангелії від Фоми з цього приводу.

Любов – поводир людського его, коли его зникає у вже поширеному світосприйнятті, зникає і любов, на її місце приходить знання у поєднанні з Єдиним.

Щастя – уособлення себе у Нірвана Кальпа Самадхі того буття, яке і є ним на волі. Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в Цілісності, – стверджував Соломон.

Вхід та вихід в самій людині – звідси витікає цінність самого розквітлого життя.

Світ змінний у переходах від одного свого рівня на інший, але на кожному своєму рівні він матеріальний і незалежний від людського усвідомлення його.

Саме життя у справжності і є вірою. Правда в житті виникає у дотику до істинного. “В справжнього Бога не вірять з ним живуть.  Не може бути природи без Бога і Бога без природи. Бог є причиною природи”, – стверджував Сенека.

“Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині”, – вторить йому Григорій Сковорода.

Гармонія Всесвіту у совісті людської душі. Де є совість там є розуміння істинного і там є воля і сила людського духу.

“Мета людського життя полягає в досягненні мудрості”, – стверджував Сенека.

Хрест України то є її духовний хрест, осягнення вічного тут значно випереджало розвиток сусідів та і всього світу в цілому. Людина знання, що поставала тут не могла прийняти будь яку тиранію державних структур пануючих у ті часи. Її внутрішня релігія однакова для всього людства, не зважаючи на расові, релігійні чі національні розбіжності. На Русі вона звалася Орійським Відичним Правовір’ям або ж Православ’ям. Славили Цілісність, як Праву, що веде, налагоджуючи людське життя. Особливо проявляючись на рахманські свята, у дні весняного та зимового протистояння.

“ Але для цього потрібно щоб живий дух людини і природи злився воєдино, став нероздільним”, – визначив Олесь Бердник.

“Щоб дійти цього стану потрібно своїм життям собі дорівнятись”, – довершила це питання у свій час Леся Українка.

“Існує тільки одне питання, як це реально може бути запроваджено у житті ? ”, – можемо почути запитання нашого вченого читача. Відповіді на це питання будемо шукати в самій українській культурі.

Мистецтво життя та довголіття від Андрія Ворона.

Спадкоємне мистецтво життя слов’ян-русів має своє відображення у дослідженні, викладеному в книзі Мирослава Дочинця “Многії літа. Благії літа”. Де він пише про досвід життя у довголітті Андрія Ворона – мешканця одного з сіл під Мукачевим.

Головним у сакральному мистецтві Андрія Ворона, який прожив на білому світі сто чотири роки, є чекання, або очікування. Воно стає головним, коли світ являє собою причинно врівноважене цілісне Одне, і людині залишається тільки вірно слідувати тому узгодженому Цілому. Можливості, які лежать в ньому, розкриваються в свій час у відповідному місці, і саме їх очікує людина, яка не хоче ламати встановлений причинний хід подій в тому світі в якому живе. “Пам’ятайте, – сповідує  дід Ворон, – світ впорядкований раз і назавжди розумним і милосердним Творцем, тому життя кожного в ньому має свій сенс і свою мету”.

Постає питання: Очікування чого є ключем взаємодії людини і Цілого?

По-перше, подібний настрій стає можливим тільки у стані пробудженої свідомості. В цьому стані потрібно жити, щоб не пропустити ту мить, коли прийде очікуване. І то вже ваше рішення, як на нього реагувати, приймати чи ні. Але знати про нього ви повинні, бо без цього втрачається зв’язок з тим узгодженим цілим, яке являє собою довколишнє.

Дуже тісно таке “очікування” Андрія Ворона пов’язане з недіянням, яке проголошується адептами Сходу мало не головним принципом праведного життя. Насправді недіяння є дією в другій увазі за допомогою наміру, як свого часу це  ввів Карлос Кастанеда. А для цього, як відомо, потрібне повне відсторонення від зовнішнього. І це теж є в дідовому рецепті: “Навчися і вмій чекати. І тоді переможеш усе. Навіть якщо нічого вже не чекаєш доброго, все одно – чекай. І коли нічого вже не можеш робити, а чекай. Чекай до прощального подиху”.

У цій пораді діда Ворона проглядає мало не головна умова життя людини у її взаємодії з Цілісністю – зберегти енергію життя через відсторонення, не розпорошити її на дурниці упередженого життя і вчасно вступити в дію, коли очікуване постане перед очима. Так званий сталкінг, яким на сьогодні переймається сучасний езотеричний світ, починається саме з цієї його головної умови. В позиції пробудженого усвідомлення, в промені долі – чекання, так це можна сформулювати сьогодні. Але чекання має бути активним: “Ходи, розпитуй, бесідуй з людьми і прийде до тебе розрада, означиться рішення”, – радить дідо.

Другою сакральною умовою довголіття діда Андрія є відповідний настрій єднання людини і того світу Божого, в якому вона живе. Через це єднання приходить спокій сили і сила спокою, яка мусить вести людину в житті. “Через поле смиренне прийдете до тихої води”, – заповідав Андрій Ворон.

Задля цього “будьте щирими, чистими душею і серцем, щоб правда Божа завжди потрапляла до вас”, – радив він.

“Скрізь, де б ви не були, будьте, як удома, єднайтеся зі світом, як удома, – наставляв дід Андрій. – Радійте дню, що приходить, і живіть у ньому, бо варте тільки те, що він зараз вам несе”.

“Не я живу, а мною живе природа”, – стверджував своє сакральне великий письменник сучасності Василь Стус.

Каяття, прощення та смирення відкривають шлях людини на Небо, заповідав Ісус із Галілеї – той, хто своїм прикладом вказав шлях людини до стану усвідомлення іншого обрію світу. “Царство Боже всередині вас”, – наголошував він. Цілий світ вклоняється йому саме за це, а не за зрощені на його імені канонічні вимоги Візантійської церкви, як засіб суто соціального поневолення людини.

“Щоб молода енергія струменіла в жилах, звертайся до своєї молодості, до тих часів, коли єднанню з природою не заважало обтяження прожитих літ”, – радить Андрій Ворон.

Гризота відпустить вас і прийде бажане оновлення, якщо людина повсякчас утримує в душі тепло дитинства. Як відомо, всяка психологічна залежність найлегше знімається саме так. Кожна хвороба – то завжди відсотків на шістдесят самонавіювання. Коли на душу давить камінь, з будь-якої хвороби швидко не вийти. Кожен вправний цілитель знає: зняти ту залежність – означає пробудити силу зцілення в самій людині, бо насправді людина сама зцілює себе, а завдання всякого цілителя – створити відповідні для цього умови.

А ще дідо каже, що в тому настрої треба просто жити, весь час усміхаючись світу очима дитини. Тоди навчишся володіти своїм ритмом – чергуванням сили і спокою, і буде тобі так само, як рибі у воді, як птиці в небі. І все задумане здійсниться, а життя буде легким, бо ти все зможеш побачити й відчути, бо ніщо в самому тобі не буде заважати.

Описаний в “Рукописі Войнича” шлях оріїв, що проходить через рівновагу – як міру по волі і по вірі, проявляється в тому, що сповідує Андрій Ворон. Це дозволяє зробити важливі висновки.

Шукаючи в цьому напрямку гідного способу життя, слов’яни-руси Середнього Подніпров’я входили в істинне і формували культуру, яка на багато літ випереджала те, що на цей час існувало в світі. Мистецтво спорідненого життя, яке описує Андрій Ворон, дивовижно перегукується з тим знанням Сущого, яке знаходимо в давньому рукописі оріїв. Їхнє знання не зникло, воно досі є провідним мистецтвом життя на землі, яку ми називаємо Україною.

Людина може і повинна на схилі літ усвідомлювати все те, про що говорить Андрій Ворон, бо воно, очевидно, складає надбання, з яким людина постає перед очима Творця, примножуючи мудрість світу. “Многії літа – благії літа”, – стверджує і Мирослав Дочинець – автор, що розгледів, дослідив знання старожила і доніс до нас у своїй книжці той безцінний досвід спорідненого життя справжньої, цілісної людини.

Людство пробуджується після свого тисячолітнього забуття і йде до правди-істини, яка панує у світі. Бо то є закон, що виходить із Цілісності, повсякчасно відроджуючи людське сумління. Якщо відкинути будь-які навіювання ззовні, кожна людина насправді знає той закон, як Отчий закон всередині. Відмічений у населення Середнього Подніпров’я ще Геродотом.

Щасти Вам.

Що знала, що усвідомлювала Докія Гуменна коли стверджувала: ” Місія України, як центру світового вузла знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними  методами шукання нових ідей ”.

Чому в такому великому питанні Україна та українство поставлено у Докії Гуменної на першому місці?

Наукове дослідження у галузі супраментальної психології сьогодні говорить, що адаптація людини до патерну умов ареалу проживання породжує вибірковий, ключовий  образ, який стоїть в центрі культури автохтонного населення на ментальному рівні.  Давній, інський кристалічний щит України має невимірну глибину занурення у внутрішній план Землі. Саме звідси, стверджує Докія Гуменна, постає випереджальний розвиток людини в умовах земель Середнього Подніпров’я.  Тут, як показує дослідження,  раннє становлення культури внутрішнього ментального образу, від початку дозволяло опановувати ту причинну правду життя, за якою стояла сила та наснага справжньої, цілісної людини. Закон всередині, про який згадував Геродот у своїх мандрах Середнім Борисфеном, як закон живої етики, тут опановувався у першу чергу проти владного, самодержавного закону.

Саме від цього на цих землях  у свій час буяла Трипільська культура, коли нічого подібного в світі ще не існувало. Культура оріїв, яку ми знаходимо в Рукописі Войнича, що існувала в межах Середнього Подніпров’я у ранньому Середньовіччі, сягає і сьогодні найвищих досягнень в людській культурі. Саме вона запліднила у свій час давні культури людства такі як гетитську, етруську та мала визначальний вплив на культури Середнього Межиріччя та Єгипту.

Ознакою пізнішої сарматської культури, коли людство вже входило у суто господарські стосунки, був воїн підперезаний мечем Арея, що було ознакою поєднання в людині духу Землі та Неба. Тобто, сповідувалась та сама людська справжність та цілісність. Подвійний знак тамги у тому ж характерному поєднанні Землі та Неба, що був у всих сарматських племен єдиним мотивом, є цьому підтвердженням.

Ця ж розвинена внутрішня культура цілісної людини,  вже на Запорізькій Січі, дозволяла через ту спадкоємну налаштованість малою кількістю боронити свою землю від невгамовних зайд з азійських просторів.

Виходить, що Докія Гуменна мала таки рацію, коли стверджувала щодо місії  України, як центру світового вузла у становленні, а вірніше у відновленні істинної традиції людського існування у правді сповіданого життя вже у наші часи.

Що то за правда істинної традиції, пошук якої в житті є спадкоємним для українства?

Коли ми рухаємося та правда лежить у спорідненому русі нашого тіла та нашого наміру рухатись, діяти у виконанні якоїсь справи. Ця спорідненість виникає у світі нашого фізичного тіла, яке спираючись само на себе ту команду  і виконує. Все це стає можливим завдячуючи цілісності нашого тіла, як поєднаного у одне організму, через що команда  наміру має своє логічне подовження у вірному, спорідненому русі.

Так само правда нашого життя, у істинній традиції, як за суфіями, полягає у відповідності команд наших намірів світовій цілісності та єдності в якій проходить шлях нашого буття.

“Світ збудовано на правді якою є сам”, –  переконує нас характерницька наука з цього ж таки приводу. Тому за цією характерницькою правдою і стоїть сила цілісного світу, коли дія назовні співпадає з наміром нашого спорідненого дійства з Небом Цілісності. Суть праведного життя полягає саме в цьому.  Коли двоє у одному домі, дому ніщо не загрожує, – саме так потрібно трактувати відомий вислів великого Галілеянина, істинної людини воплоті, як за Сковородою. “Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі переміститися – вона переміститься” _ знаходимо у Євангелії від Фоми з цього приводу.

Виходить, що ідентифікація українства полягає  в правді цілісного, спорідненого життя з довколишнім світом. І вона стає можливою коли людина відає та знає обаполи тирла, тобто виходить за межу свого лише антропологічного буття. Тому розвинена внутрішня культура  і є справжньою ідентифікацією людини в межах інського кристалічного щита України.

Ця правда по глибині свого усвідомлення дозволяла володіти духовним зором та знанням сущого, що розкривається під час переходу на внутрішній план на  рівні  ментального тіла. Це ментальне або ж гротескне тіло проглядає у будь яких антропоморфних образах людини чі іконографії.

“Як практично все це може реалізуватися в житті сьогодні? ”, – може виникнути питання у нашій вченій читацькій аудиторії.

Природне оточення, до повернення в яке сьогодні закликає онтологічний принцип, знаходиться у взаємодії зі світом на рівні його Цілісності. Через яку в ньому і панує єдина для всього світового загалу гармонія. Тут кожен новий день несе у собі настрій цілісного єднання рослинного та тваринного світів з тим гармонійним ключем. Цей настрій є визначальним і для людини. Вона може отримати його просто входячи в будь яку рослину, кущ чі дерево, як за традицією друїдів, з плану свого гротескного, ментального тіла  у стані  “волі на волі”.

В цьому спорідненому дійстві людина повертається у природу де отримує необхідну енергію  та вірне налаштування щодо характеру подій, які пануватимуть у цьому дні.  Адже довколишня природа несе у собі необхідний настрій  того дня, що приходить через свою поєднаність з причинним полем Цілого Одного. У такому єднанні з гармонійним ключем пануючим у довкіллі,  в якому людина нарешті виходить з під гніту свого  упередженого життя назовні, отримується людська життєва вдача та здоров’я.

Разом з енергетичною повнотою приходить розрада у тому проблемному полі, яким кожен будете перейматися в цьому дні. Це і є врешті решт рівень тієї “тихої води”, осягнувши стан якої, кожен отримує ведення та допомогу оточуючого світу, як за довгожителем із Закарпаття Андрієм Вороном.

Так людство, нарешті, стає дієвим господарем, як свого власного життя так і оточуючого довкілля. Магія такого цілісного життя веде насамперед до мудрості, в яку людство з необхідністю входить, здійнявши до відповідного рівня евристичну стелю свого інтуїтивно – образного усвідомлення світу.

Які  досягнення в українській культурі наближають нас до цього? Насамперед, це Тарас Шевченко зі своїм Кобзарем, записаним в традиції давніх кобзарських ще Вустинських книг. Подібне внутрішнє розкриття та дослідження повноти людського світу можемо знайти у творах українців Сковороди, Куліша, Бердяєва, Вернадського, Лесі Українки, Докії Гуменної та Олеся Бердника. Чому саме українці сягали означеної вище глибини справжньої людської природи?

Мабуть тому, що для них це було спадкоємним мистецтвом ведення життя на землі. “Одвічно Руси мають ту силу і гримлять нею по світу”, – знаходимо провідчий запис з цього приводу у розшифрованих за абеткою українського письма “арамейських записах” з Близького Сходу.

Що сьогодні потрібно здійснити, щоб ту силу та наснагу мати у своєму житті? Потрібно зробити лише один крок від свого упередженого існування назовні, відступивши у внутрішній план свого буття, де панує людська справжність дотична до цілісного, причинного поля світу. Для цього потрібно вийти на волю та відродити духовний зір, що до подій у оточуючому полі життя.

Саме в цей час людина переходить від образно – понятійного  до інтуїтивно образного мислення. За Імануілом Кантом: “ поняття без чуття пусті, а відчуття без понять сліпі”. Але ще поняття поставлені у образному мисленні попереду ведуть до ілюзії, а чуття поставлене наперед роблять поняття резонуючими образами, які несуть з собою істину причинного поля людського буття, доповнимо ми його. Точно так, як за вже згадуваним виразом  Соломона: “ почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш  не одне і те саме“.

Щасти Вам.

Змістовність життя слід шукати у тіні самого життя.

                                     (Соломон)

(Настанови пробудженого життя

 в сучасному світі.)

Сьогодні вмотивованість  нашого життя залежить від того середовища в якому ми живемо і яким переймаємося. Наші рішення та кроки в ньому залежні від нашої обізнаності, нашого досвіду та від аналізу того, що коїться довкола. “А ще від порад та досвіду друзів з близького оточення”, – доповнить нас знаючий читач. Все це вкупі і складає згадану вище вмотивованість нашого життя.

На цьому фоні вислів Соломона лунає дещо дивним дисонансом. Дійсно, що можливо знайти у самому житті? Але коли ми усвідомимо, що наше життя зумовлене ще і самим нашим існуванням, як істоти цього світу, тоді вислів Соломона вже не буде таким відстороненим, як від початку здається.

Наша зовнішня вмотивованість може бути нічого не вартою, коли вона не узгоджена з планами  самого нашого  існування де теж існують плани та йдуть зміни. І ці зміни торкаються не тільки нашого здоров’я та довголіття. Причинне поле самого життя теж має свій задум, своє запровадження і тому потрібно  відповідати. Щоб не потрапити у життя за “мукою божою”, як за свідоцтвом оріїв з рукопису Войнича. “Або у кармічні залежності від своїх упередженостей у житті”, – доповнить нас адепт східного обряду.

Як це практично здійснити виникає питання? Потрібно знати суще і відповідати  йому у своєму житті, сповіщують орії з того ж рукопису. Це суще виступає у них як запрограмованість самого життя цілісним аспектом світу, що теж розвивається і має що до нього свої плани. Щоб узгодити з тими планами своє життя тому потрібно слідувати, – скаже нам езотерично освічений читач. Як те можливо здійснити, виникає питання?

Через включення так званої третьої сигнальної системи, говорить нам езотерична наука сьогодні. Що потребує виходу на волю, у нестаціонарний простір час де і панує згадана вище світова Цілісність. На цьому рівні людина має доторкове, кінестетичне сприйняття тих енергій, які все те несуть у собі.  Тому знати суще, це вміти входити в них, контролюючи у такий спосіб свої дії у житті з середини, у причинному полі цілісного світу.

Все це відбувається у нашому образному баченні, яке спонтанно виникає у людини в цей час, говорить нам кардинал римо – католицької церкви Микола Кузанський і зветься воно “містичним богослов’ям ”, як за його переконанням. Існуюче ж природознавство, на його думку, опікується від того “вченим незнанням”.

“Те саме несе у собі наша зовнішня вмотивованість своїм  життям”, – скаже нам вдумливий та поміркований читач.

“Але знання того, що ви звете сущим повинно бути вплетене у килим нашого життя в якому існують наші плани”, – скаже нам вчений читач. Вирішити це питання можливо тільки у один спосіб, в це знання світу потрібно увійти, радять нам суфії. Означене входження потребує ведення самого життя в істинній традиції, стверджують   вони. “Навіть в межах одного подиху не існує ілюзії, а є тільки шлях”, – проголосив головний девіз самурайського клану Синенорм.  “Хочеш мати щастя у житті спробуй довіритися долі”, – таку формулу у свій час знайшов Григорій Сковорода.

Тобто потрібне  занурення в саме істинне. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними”,- запевняв наш великий філософ вслід за великим адептом світу Ісусом з Галілеї. Подібне зміщення позиції  потребує переходу від образно – понятійного сприйняття світу до інтуїтивно – образного, яке саме і існує на “ волі ”, тобто за межею  антропологічного буття.

“ Як це практично може відбутися? ”, – запитає тут будь хто. “Справжня людина слідує і водночас творить свій шлях за волею Неба”, – стверджував  з цього приводу Соломон. Тому згадане входження означає єднання з тим Єдиним організуючим початком, що панує в світі. Бо “тільки Єдине має зміст”, – говорить нам Микола Кузанський. Прірву між  Єдиним і людським  можливо подолати у один спосіб – поєднатися з ним, засвідчив він. Подібне поєднання стає можливим, коли людина входить у саму тканину свого життя, у ті енергії які його породжують,  а не споглядаючи та аналізуючи те ззовні, говорить нам супраментальна психологія сьогодні.

“Щоб зробити сродню миследіяльність можливою, багато чого потрібно уяснити через її причетність до Єдиного”,- стверджував у свій час Платон. Тут людина розумна повинна перейти до людини  істини, від Gomo Sapiens  до Gomo Veritas , якщо користуватись загально прийнятими поняттями у цій сфері. Сьогодні цей перехід йде через вимкнення внутрішнього діалогу, що постійно йде між зовнішнім  сприйняттям та багажем накопиченого досвіду у образній пам’яті. Врешті це і є станом “волі на волі”, як за оріями. Де діє трансцендентна глибина вислову Сократа: “Я знаю, що я нічого не знаю”.

“Яке  значення має усвідомлення сущого у кінцевому результаті? ”, – запитає нас вдумливий та поміркований читач. Відповідь на це знаходимо у оріїв у їх рукописі:     

” Суще є, мету несе, по волі бає. Путі божиї  голі ж.  Свято ви зажиє на волі, Ока ви суть божая “.

В решті решт це і є те велике повернення додому про яке говорить  Ісус із Назарета у своїх сповідях:”Лише у поверненні людських душ додому людське життя отримує свій зміст. Коли дім ваш стане пустим – він наповниться світлом “, – зауважив  у свій час він.

Який з вище згаданого слідує висновок?

Все лихо людства буде подовжуватись доки жива етика цілісного світу буде залишатися незнаною країною в якій людина не живе, не існує.

Життя наповнюється справжнім змістом коли живеш у ньому тут і зараз у доторку до причинного плану світу. Змістом життя стає слідування тому образному баченню, що приходить. Сама людська миследіяльність стає тим образним баченням. В цьому і полягає проголошений сьогодні онтологічний принцип повернення людини у природу.

Науковий аналіз, знявши покрови містицизму та міфотворення  шляхом переведення спостерігача за антропологічну межу, сьогодні відкриває двері у світ людської справжності та того світла істинного, що чекає людину протягом довгих століть.

Щасти Вам.

Світ збудовано на правді якою є сам.

У правди один шлях у неправди їх багато.

(Січ, характерники)

Дослідження у науковій езотериці сьогодні говорять, що існує особливе співіснування людини і світу, коли її життя набуває зовсім іншого змісту. І цей новий статус людини відтворюється у причетності до тієї правди життя, яка лежить у причинній пов’язаності Всесвіту. “В цьому світі потрібно бути”, – стверджували характерники Січі Запорізької з цього приводу. Цілком слушно вважаючи, що у суто зовнішнім сприйнятті світу людина в ньому насправді не живе, не існує.  Спробуємо розібратися в цьому питанні.

Ми у своєму повсякденному житті звикли, що правда з’являється у ньому, як доречність наших вчинків та суджень, що пройшли свою перевірку у практиці життя. І цю правду нам потрібно повсякчас шукати і боротися за неї. У муці божій, як за оріями, людина знаходить її. В цій правді боротьба між добром та злом стоїть на першому місці. І як показує практика життя це питання не має свого остаточного вирішення у повсякденності людського буття. Чому?

Бо на зовнішньому плані ми маємо справу з результатом, який є проявленням причинної пов’язаності світу на  тонкому плані, говорить наукова езотерика. Тому ми розуміємо сьогодні, що справжня правда мусить пізнаватися на непроявленому плані. Але в такому випадку ми самі, наша діяльність повинні належати тій причинній взаємопов’язаності світу, що панує у непроявленому. Мабуть тому, що ми родом звідти.

Тільки у поєднанні з Єдиним людське життя отримує свій справжній зміст, стверджував кардинал римо – католицької віри Микола Кузанський з цього приводу. Що то за правда, яка стоїть за нашими плечима у реальному бутті на землі?

З досліджень у непроявленому на сьогодні ми вже знаємо, що енергію всьому живому надають пульсаційні переходи між горизонтами Цілісності, пануючої на тонкому плані. За цією Цілісністю вочевидь і стоїть той Єдиний початок, про який і згадує у своїх працях Микола Кузанський.

І подібний підхід несе у собі належність самої людини до тієї правди, за якою вибудовується світ у її довкіллі. Саме на внутрішньому плані світ несе у собі енергію нашого життя через ті згадувані вище пульсаційні переходи між горизонтами Цілісності. А від того має нести у собі ще і сповідану правду нашого життя та долю у причинно – пов’язаному світі. Про який Микола та Олена Реріхи говорили, як про живу, природну етику за якою живе весь рослинний та тваринний світи.

Перше, що приходить на думку у такому підході, що від цього має поставати сама праведність нашого життя. В ньому має існувати особлива вивіреність наших вчинків та кроків, як  істоти сутнісного плану належної цілісному, причинно обумовленому світу.  Як практично можливо жити за тією правдою життя, за якою стоїть континуальна сила самої світової Цілісності постає питання?

На зовнішньому плані світу потрібного усвідомлення не існує, бо то є біг по великому колу наших упередженостей, скаже нам езотерично освічений читач. Вірні настанови, як образи вістей божих, приходять лише з підсвідомості існуючій на внутрішньому плані, додасть нам він. Але тими вістями користується будь яка талановита людина і ті образні сповіщення здатні у своїй силі керувати світом, говорить  Фрідріх Ніцше.

На сьогодні ми маємо лише ілюзорну уяву про довколишнє через той апарат образно – понятійного мислення, яким керується наш мозок. Через що ми полишені дотику до реально існуючого світу. Але мозок людини може керуватися, як показує практика і чуттєво – образним сприйняттям. Ми одразу ж даємо чуттєву характеристику дну ріки чі озера коли входимо у їх воду. В тому ж чуттєвому, інтуїтивно – образному сприйнятті, в якому приймає участь наше тіло, навчаємось плавати у водних глибинах. Чому не можемо так само увійти в енергетичні горизонти світової Цілісності, що панують у довкіллі і опанувати спосіб вже усвідомленого життя в ній?

Зосереджуючись лише на відстороненому предметному світі назовні, ми потрапляємо у полон тієї ілюзії, яку він несе у собі. Але ми на сьогодні розуміємо, що це лише наша зовнішня орієнтація у подієвому світі, яка стала головною у суто технічний вік нашого часу. Де людство більше живе за своїми переконаннями аніж усвідомленнями.  Кожна талановита людина мистецького рівня знає, що існує інше  розуміння, що приходить коли наше образно – понятійне мислення вимикається. Саме тоді виходить на поверхню наша  підсвідомість, що має той чуттєвий дотик до причинного світу. І тоді виникає те осяяння зовсім новим та невідомим, яке і рухає наше життя вперед.

Тобто, лише з рівня підсвідомості, у повній відстороненості від зовнішнього, що стає лише генератором спонукаючим нас до дії, приходять образи нашого вірного реагування на події у ньому. Це реагування і є правдою нашого життя за якою стоїть сила. І ця сила образів, що прилітають як голуби,  рухає світом, як за переконанням того ж, згадуваного вище великого німецького філософа  Фрідріха Ніцше.

“Але для цього потрібне входження в саму правду життя, що буяє в довкіллі”, – зауважить нам вдумливий та поміркований читач. “Для цього потрібна воля від тих суто зовнішніх усвідомлень”, – доповнить нам він. “Воля на волі, а ви що ж. Пусто ви живете і пуста ваша совість божа. Не те несе, що є у світі і питає нас”, – знаходимо свідчення з цього ж приводу у культурі оріїв, що панувала у раннє Середньовіччя в межах земель Середнього Подніпров’я.

Як утримується та чуттєва відстройка стану волі на волі, виникає питання? Поряд з совістю, як каналом сприйняття тих образів стоїть людська честь. Саме вона спонукає до причинного впорядкування нашого життя за тією правдою істиною, що відкривається на рівні підсвідомого. “Ми не вправі жити, коли втрачена честь”, – за переконанням іншого великого філософа Німеччини Фрідріха Шілера. “Честь – це зовнішня совість, совість – це внутрішня честь”, – до такого кардинального висновку прийшов у свій час Артур Шопенгауер. Порядність та людська гідність є похідними від тієї честі, скаже нам будь яка зріла, вірно поставлена у житті людина.

“Велике пробудження стоїть за цим всім”, – можемо почути від адепта далекого Сходу. За цим пробудженням стоїть кінестетичне, доторкове  чуття – бачення, говорить нам наукова езотерика сьогодні. Припинення діалогу з зовнішнім у образно – понятійнім мисленні відкриває те знання духу, яким володіє кожна людина стверджує ця наука. В цей час людський мозок стає екраном, своєрідним навігатором на якому віддзеркалюється подійний світ внутрішнього, причинного плану.

Якою стає релігія  такої  вже пробудженої людини, постає питання?

Це релігія сповіді у Єдиному, у самій належності до нього, скаже нам релігійний діяч. Син божий панує у серці кожного, говорить нам християнство сьогодні. “Ти не цей, ти той”, – говорять суфії разом з даосами далекого Сходу. Це релігія знання сущого, говорять сьогодні до нас орії з рукопису Войнича, відома в світі, як орійське відичне правовір’я. Вочевидь єдине для всього світового загалу, бо Права у слов’янстві має значення тієї самої світової Цілісності.

Як подібного стану усвідомлення досягти, виникає питання?

“Справжня віра існує по вірі”, тільки у “віру вірува”, – досягнеш поставленої мети, стверджують орії. Тобто питання полягає у входженні у сам внутрішній план,  де сама віра стає способом життя. Яка головна умова подібного входження? “Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі”, – стверджують наші пращури. Будьте Перехожими в житті, радив у свій час Ісус із Назарета своїм учням.

“Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі переміститися – вона переміститься”, – стверджує Ісус у Євангелії від Фоми.

Входження у подібну віру це доторк до самого джерела де панує сила усвідомлень справжньої, цілісної людини, стверджував він. Знання сущого якої стає правдою її життя і це вже не питання відстороненої віри, а стан буття в істині, яка одна робить людину справжньою та вільною.

“ І все ж питання того входження залишається не розкритим”, – зауважить нам доскіпливий читач. Як це може відбутися в житті?

Ми входимо у смак будь якої страви, що споживаємо. Ми також входимо у своєрідну медитацію, коли слухаємо музику якою чаруємось. Так само можливо увійти у образ простору думки людини, що промовляє те сакральне до якого має дотик. Згадане входження в образ є головним у акторській майстерності. Те саме можливо здійснити входячи у образ того, що приходить з внутрішнього плану. У Євангелії від Дідима Фоми існує запис:” Хто помає змістовність цих слів, не вкусить смерті “. Тобто, стане справжньою, цілісною людиною воплоті. Слова та думки, що стоять за ними можливо не тільки розуміти, а і входити в їх простір, опановуючи те джерело звідки вони ведуть своє походження. Те входження означає рух до простору іншого виміру де пану дух людини.

Яка ще існує причина подібного входження в світову Цілісність де панує правда сповіданого життя ?

“Віруючий у Сина Божого (справжню цілісну людину) матиме життя вічне”, – стверджує Ісус, якого наш Сковорода вважав справжньою людиною воплоті. Така людина має своє справжнє обличчя до народження, як за твердженням даоських мудреців.

І  цілком зрозумілим тепер стає головне сповіщення великого Галілеянина: ”Хто пізнав світ – знайшов себе і той, хто знайшов себе світ не вартий його. Все, що ви народжуєте в собі і те, що ви отримуєте від цього спасе вас“.

Щасти Вам.

У правди один шлях у

неправди їх багато.

( з невимовного)

Що таке містицизм сьогодні, на що він спирається, від чого походить? Людина володіє дивовижною властивістю сприймати факти життя у повному їх об’ємі, як образне прояснення, що надходить однієї миті з її внутрішнього плану. І це відомо будь якій творчій, талановитій людині. Подібне знання інтуїтивно – образне і приходить як чуття – бачення у  тому внутрішньому, ментальному просторі, говорить езотерична наука. Спроба все те повторити у якомусь вербалізованому, образно – понятійному підході і призводить до вище згадуваного міфологізованого містицизму. Чому?

Мабуть тому, що згадане знання через  пояснення вже у відсторонених образах та поняттях,  пробують відтворити у  логістичних конструкціях  назовні. Але подібний підхід не несе у собі включення у причинне поле істинного, а тому не має сили у своєму запровадженні. І тому працює тільки з неживою природою у стаціонарнім просторі часі. Тобто, може забезпечити тільки суто технологічний бік нашого існування. Через що, з якої причини?

На рівні внутрішнього інтуїтивно образного сприйняття не існує звичної  логічної послідовності його отримання, яке панує назовні. Просто одного разу це приходить, як  вість з нівідкіля. І ця образна, резонуюча з Цілим вість, несе у собі силу запровадження того усвідомленого у життя, в його первинній правді. “Тут потрібна не відсторонена ілюзорна миследіяльність, що панує ззовні, а скоріше сродна миследіяльність, злита з простором цілісного плану“, – скаже нам езотерично освічений читач.

Неможливість пов’язати  ті сповіщення  з тією логікою, що панує у повсякденному житті, призводить до двох результатів.        Виникає релігійне вірування у потойбічну силу, яка може проявитися тільки  у відповіднім зверненні проханні до вищих сил. Інакше, як не пробують, в житті все те не спрацьовує. Так виникає будь яка релігія, що панує сьогодні. Вершиною тут постає свідчення від Ісуса з Назарета:”Просіть і дано вам буде“.

“Але  будь яке молитовне прохання без чуття Небом не сприймається“, –  засвідчив у свій час Гете.  Щоб те чуття було, необхідно бути на волі, де існує чуттєвий контакт з непроявленим, говорить світова езотерична наука. На той час, коли Ісус повернувся зі своїх довгих мандрів по Тібету, духовне знання – бачення зникло. Було винищено, або підмінене новими володарями та пророками світу. І вже нікому було прохати того сподіваного у прямих звертаннях до Неба. Тому це не спрацювало. Від того Сина Божого – справжню, цілісну людину було нізведено до стану “раба божого“.

Другий напрямок теж цілком містичний, бо пробує відтворити  пантеон тих вищих сил, які стоять за тими “божими вістями“. І тут в хід йде все, що може людина собі уявити  назовні. Паралельно  йде обожнення тієї уяви, яка звісно протистоїть уявленню іншого угруповання. Що призводило до протистояння різних псевдо езотеричних течій пануюче і сьогодні.  Виникає велика кількість міфологізованих образів проявлення тих “вищих сил“.  А коли все те не спрацювало у практиці життя, через ілюзорність образного уявлення, звернулися до потойбіччя, до світу польових сутностей та відповідних духів, які стали оберігати та захищати. “Була б віра боги знайдуться“, – говорить з цього приводу давня китайська мудрість. Таємні містерії Єгипту були саме такого походження. Від цього була одна користь:”Ум визрівав в пересудах про вампірів“, – за образним висловом Володимира Висоцького.

Але людина тут виходила за межу свого світу (межу свого супраменталу), від чого розвиток її самої, як сутності світового рівня, було зупинено. І все це через не вирішення  питання того невербалізованого знання, яке здатна сприймати людина у просторі свого образного бачення на внутрішнім плані.

Полегшити вирішення цього питання може просте споглядання за довкіллям. Довкола нас панують живі  природні системи, які утворив невідомо хто і які живуть невідомо за яким планом. Більше того, ми маємо у своєму довкіллі колективні системи, життя яких ніхто не скеровує. Але вони існують продукуючи відповідне самозабезпечення,  реагуючи водночас на зміни, що йдуть у зовнішньому. За рахунок чого і виживають, часто передбачаючи ті зміни, що надходять. Мова тут може йти наприклад  про бджолині та мурашникові сім’ї. Звідки вони знають, як і коли потрібно все те робити?  Згадка про генетичний досвід вироблений протягом століть тут не спрацьовує, бо ці системи реагують на ті умови, які існують сьогодні тут і зараз.

Потрібно визнати, що у світі, у непроявленому на тонкому плані, існують своєрідні аналогові сигнали живої етики Цілого, які є матрицями поведінкової рефлексії  всього живого назовні. Саме вони несуть у собі попереднє запровадження того, що повинно проявитися на зовнішньому плані з часом . І саме на нього реагують птахи та звірі, коли йде біда, ще не проявлена на зовнішньому плані. Тікають з судна, що має загинути в морі  щури, спасаються звірі та птахи перед великими цунамі на морі. Звідки вони про те знають, виникає питання?

Від цього слідує, що існує інша картина світу, яка є законодавчою, причинною для зовнішнього плану. І виникає вона в організованім у Одне ціліснім світі існуючим на тонкому плані. Розуміння її через відповідне бачення на ментальнім рівні, дозволяє володіти передбаченням у житті. З якого і постає те справжнє життя або життя у істинній традиції, як за суфіями. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними“, – саме з цього приводу говорить наш видатний філософ Григорій Сковорода вслід за Ісусом із Назарета.

Вільними від чого?  Від обмеженого світоусвідомлення, яке панує сьогодні у людському соціумі, що живе у “муці божій“, як за оріями. Мова тут йде про третю сигнальну систему, яку людство втратило у своїх суто технологічних змаганнях. В її основі якраз і лежить означене вище чуття – бачення образних картин тих аналогових систем причинного поля Цілісності, що панують в світі на непроявленім його плані. Чому так,  виникає питання?

Справа в тому, що життя у Всесвіті стає більш складною річчу,  коли він являє узгоджене у одне Ціле на тонкому плані, що має свій динамічний розвиток у часі та просторі. Кожної  миті він повинен відповідати своїй цілісності разом з народженими у ньому системами. Тоді сама світова цілісність Всесвіту попередньо продукує у дінамиці свого розвитку згадані вище об’ємні, аналогові образи – сигнали у вигляді сцен  та картин життя  на тонкому плані, як кроки свого подальшого розвитку. Живе здатне все те сприймати, як команду наміру у відповідних мислеобразах.  Врешті решт, це ї є те Єдине, яке одне має зміст, як за Миколою Кузанським. А для цього в цьому світі потрібно бути, як за старим характерницьким заповітом.

Відсторонена логіко – концептуальна діяльність інтелекту сьогодні віддалена від природної сили  поєднаного з Цілим мислеобразу.  Тому головна умова існування живого, що існує у переходах між горизонтами цілісного світу і черпає від того свою силу, йому не приступна. “Суха теорія мій друже, а дерево життя вічно зеленіє“, – зауважив у свій час  Гете саме з цього приводу.

Людина в контакті  з тим Єдиним може творче підходити до свого життя, обираючи в ньому інші існуючі варіанти його запровадження. Від чого різко зростає ценз людського виживання, як і в природних колективних системах існуючих в довкіллі. Тут метафізичні усвідомлення стають тим самим “містичним богослов’ям“, що стоїть за тим знанням,  як за Миколою Кузанським. Або, як на сьогодні, науковою Есперологією, що опікується фізикою слабкої метрики на непроявленому плані.

Але для цього потрібно перемістити наукового споглядача за межу антропологічного бар’єра, щоб уникнути чергового наведеного міфу в науці відсторонених знань. Всі існуючі ідеї розвитку пануючі на плані зовнішнього сприйняття мають те саме походження. Тобто, наукового незнання, що панує сьогодні у нашім природознавстві. В якому означеної вище проблеми взагалі не існує.

Тому без ввімкнення третьої сигнальної системи та переходу за антропологічну межу  науці тут не обійтись. Це саме та нова наука про яку говорив багато хто від Імануїла Канта до Шопенгауера, від  Григорія Сковороди до Вернадського. Зовсім інше розуміння висловів Аристотеля та Платона  постає  в цьому світлі.

У Аристотеля матерія є щось проявлене дякуючи формі. Тобто того самого резонуючого образу (об’ємного,матричного сигналу) що стоїть за актом творення у зовнішньому.  Цілісність же є відповідною формою буття в тих резонуючих формах – образах, або ейдесових сферах, як за Платоном. Енергетичні горизонти Цілісності у есперології та недавно виникла теорія суперструн в науці є їх недалекими аналогами.

У Платона, як представника піфагорійської школи, що відстоювала присутність у житті Єдиного організуючого порядку, ми знаходимо: «Як постукавши, ми чекаємо, донесеться  звук цілої чи надтріснутої посудини, так і цілісність плинучого мимо нас буття зумовлюється вислуховуванням та баченням його сущого».

Дуже знайоме, чи не так?

«Потрібно бути винятково обдарованим, щоб зрозуміти, що існує якийсь рід будь-якої речі і суще само по собі… Ідеї перебувають у природі так би мовити у вигляді зразків, ( образах аналогових сигналів) інші речі подібні їм і являють суть їх подоби»,— зауважує Платон. І далі: «Ідеї — це щось, по-перше вічне…а по-друге завжди у самому собі одноманітне. Кожна із ідей існує, (як Ейдесова форма). Речі ж отримують свої імена в силу причетності до них».

Все точно так як і є сьогодні  у Есперології та Супраментальній психології, де матричний , аналоговий сигнал походить з причинно пов’язанного поля Цілісності. Все це, врешті решт, і проявляється у тому образному баченні, яким  володіє кожна талановита людина.

“І все ж питання залишається, чим життя людини, що  вийшла на волю, відрізняється від життя пересічної людини? “, – можемо почути запитання від нашого вченого  читача.

Чим сьогодні обмежена в слухі та зорі людина у своїх сутинкових уявленнях  про довколишнє,  відрізняється від людини, що може все те спостерігати та бачити без перешкод? Тим і відрізняються  ці два підходи до продознавчої картини світу. З Платонівської печери можливо вийти, вже не спостерігаючи життя у вигляді тіней на її стіні. Але єдність чуття та бачення починається з внутрішнього плану, за антропологічною межею, а не ззовні – говорить сьогодні супраментальна психологія. Тому вихід тут йде через бачення та чуття на ментальному плані.

Що це несе з собою? Радість буття в якому людина перестає бути покинутою в цьому світі на призволяще. Вона тут стає  справжньою, як за первинним задумом. Це наближає її до Єдиного,  з яким  вона знаходить порозуміння. Від чого життя її теж стає справжнім, без сорому за нього,  як за Шопенгауером.

Щасти Вам.

Шлях істинної традиції  можливо розкрити у вислові царя Соломона:” Ціль життя лежить в тіні людського існування“. Що мав тут на увазі царь Соломон говорячи про тінь людського існування ? У світовій езотеричній науці тінь є світом внутрішнього, непроявленого плану людського буття, де за образним висловом Олени Реріх:” З таємних кордонів тчуться килими людської долі”. Якщо ми згадаємо, що будь який килим несе у собі взаємопов’язаний у одне візерунок, то стане зрозумілим і той великий майстер, що його утворює. Тобто це є внутрішній,  взаємопов’язаний у гармонійне Одне світ де панує його причинна правда. “Світ збудовано на правді якою є сам“, – запевняли характерники Запорізької Січі з цього приводу. “Тільки Єдине має зміст“, – за Миколою Кузанським, кардиналом римо – католицької церкви.

Від цього стає зрозумілим чому ціль людського буття лежить саме в ціліснім непроявленім. Бо без правди його сущого, що весь час проявляється назовні, саме людське життя втрачає свою змістовність, як подія світового, вселенського порядку. Бо тут сама людська доля отримує свій сповіданий шлях, а від того і своє щасливе укладення  в цьому взаємопов’язаному у велике Одне світі.

Раніш нами було з’ясовано, що причинний світ цілісності несе у собі те первинне запровадження, що лежить у основі тих подій, що розгортаються назовні. Саме з цього приводу знати суще було головною умовою успішного проходження життєвим шляхом у наших пращурів оріїв, судячи з їх давнього манускрипту, відомому в світі як рукопис Войнича.

Щоб знати суще, тобто причинну взаємопов’язаність подій, в цьому світі потрібно бути, говорить давня, характерницька традиція. Бути, входячи у сам причинний характер подій на внутрішньому плані тут і зараз, де простір та час мають нестаціонарний характер, а тому мають узгодження у одне велике ціле, не маючи перепони у вигляді швидкості передачі сигналу. Яка тут може бути як завгодно великою так і як завгодно малою.

Від чого присутність у цьому  нестаціонарному просторі – часі розкриває перед людиною пройдешнє, з чого постала подія, майбутнє, до чого все ведеться, від чого і постає усвідомлення та запровадження наступного кроку у житті.

“Дуже мало така людина давала хиби у житті“, – скаже нам тут будь який читач, усвідомивши  вище згадане. Саме тому у хліборобській культурі України і панувало те правило життя у істинній традиції:”Мусимо відати і знати обаполи тирла”, – читаємо у Велесовій книзі головне кредо  шляху людського життя тут, на цій землі. “Без розвиненого духовного погляду це є справою неможливою”, – запевнить нас тут знаючий читач.

Виходить таки правий був Соломон, коли стверджував, що зміст людського життя лежить в тіні людського існування. Це його твердження лежить у основі світової езотеричної культури сьогодення. “Воля на волі, а ви що ж, пусто ви живете і пуста ваша совість божа“, – знаходимо вже не раз згадуваний вислів у рукописі Войнича з цього ж таки приводу.

“Як конкретно все це запроваджувалося в життя у нас в Україні”, – можемо почути запит наших  молодших читачів.

Існувало правило споглядання так званих малих подій, що проходили перед очима, по характеру та успіху їх проходження судилося і про характер великих подій, які очікувалися у житті.

Щоб все те бачити потрібна відсторонена позиція у житті, скаже нам знаючий читач. Ця відсторонена позиція, як загальне правило також проглядає у манускрипті оріїв:” Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі“, -засвідчують вони межу того відсторонення.

Врешті решт, все закінчувалося заглибленням у свою ментальну глибину пануючу на тонкому плані людського енергокомплексу. Щоб це здійснити і опанувати цей простір, пізнього вечора дивилися у очі свого віддзеркалення у лісовому озері. Входячи у  простір свого внутрішнього ментального плану та отримуючи свій ментальний, дотичний до цілісного плану образ. Саме в цьому просторі у у поєднанні з цілим і  приходили  ті образи подій, які Ніцше називав вістями Неба, що керують світом. Тут, вочевидь, людина торкалася  супраментального, божого, як за Шрі Ауробіндо плану. Від цього в наших пращурів життя ставало веденим тим божим планом і мало від того силу світової Цілісності у їх життєвих запровадженнях. Правда живої етики життя в нашій культурі  поставала саме з цього. З цього врешті решт і виходило так зване духовне бачення, за яким давалась оцінка будь якій події чи людині. Тут і поставала та правда – істина або знання сущого, яким керувалися у житті.

В набутому образі ментального плану бралися за будь яку роботу, яка сама ставала засобом активізації системної ці, другої сигнальної системи виділеної на тонкому плані людського енергокомплексу. У такому стані трудоголіка приходило друге дихання, що дозволяло бороти будь яку хворобу та протистояти будь яким труднощам та негараздам у житті. З цього врешті решт поставала потужна, цілеспрямована людина, що ніколи не займалася пустопорожньою справою та марнотратством у своєму житті.  Подальше опанування системними переходами в межах цілісного плану дозволяло входити у відповідну силу і творити своє власне життя, вже сівши на переднє місце у візку своєї долі. Саме тут за іншим висловом Соломона:” Справжня людина слідує і водночас творить свій шлях за волею Неба”.

Постає питання, чим подібна людина відрізняється від пересічної людини сьогодення?

“Питання тут стоїть ще більш кардинальне, хто з цих людей насправді живе?” – відгукнеться читач зі східної традиції.

Справді, чим є наше життя сьогодні? Ми живемо виконуючи обов’язки перед своєю родиною, відіграємо якусь суспільну роль, для чого опановуємо відповідну професію. Ми виживаємо в цьому світі маючи надію на щасливе майбуття. У своєму природознавстві, ми спираємося на науку, що вийшла з наших спостережень за світом зовнішнім, де ми відкрили відповідні закони. Опанування якими призвело до технічного прогресу та відповідного забезпечення життя.

Але чі стало воно від цього щасливим? Лихо, як стояло за нашим порогом так і залишилось стояти. Приходить на думку, що ми чогось не знаємо, не усвідомлюємо в цьому світі.

Наша наука ґрунтується на вченім незнанні, запевняв Микола Кузанський,  філософія якого у свій час надала поштовх ері Великого відродження в Європі, маючи на увазі незнання причинного характеру подій самого життя як такого.

Звідси виникла парадигма наукового підходу сформульована у свій час Декартом, що поєднувала світ зовнішній зі світом непроявленим, внутрішнім. Її урізаний, у суто зовнішньому світогляді варіант, відомий на сьогодні як Картезіанський принцип, що узаконив вчене  незнання сучасної науки. Все це вкупі з технічним прогресом зробило свою справу, людина остаточно втратила свій внутрішній орієнтир. Своє друге око, як за Імануілом Кантом, а разом з ним і свою сповідану, щасливу долю на цім світі.

Сьогодні проголошений онтологічний принцип повернення у природу дає надію, що заклик Антуан де Сент Екзюпері буде сучасним суспільством почуто. Як відомо, він ще у пройдешньому столітті розкрив ту нагайну проблему людства у своєму заклику реквіємі:”Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи”.

Повною відсутністю духовного змісту життя сучасна людина і  відрізняється  від тієї істинної традиції, що панувала в давні часи. Щастя людське походить від повноти світосприйняття та своєї причетності до Вселенського буття. Коли між людиною та цілісним світом вже ніхто не стоїть, ні релігійний туман суто зовнішнього впорядкування, ні ідеї нового будівництва в світі де все і так панує в правді за волею божою. Ту волю потрібно знати та усвідомлювати, щоб щасливо жити на цім світі. Наші пращури те відали і знали тому повернення до правди Неба потрібно здійснювати саме нам, як за закликом великої письменниці нашого часу Докії Гуменної, що вже не раз нами з тобою, шановний читачу, згадувався :

” Мені хотілося би думати, що теперішня місія України, як центру світового вузла, знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними методами шукання нових ідей. Це ж не новина, що сучасний світ тих нових ідей шукає, й блудить, не може їх знайти “.

Щасти Вам.

Те, що ми спостерігаємо не є

природою як такою, це

природа в світлі наших уявлень.

                                   (Гейзенберг)

Радість буття рветься у отчий дім, – засвідчив у свій час Фрідріх Ніцше. Чому так ним зауважено? Два витоки стоять за цим свідченням великого філософа.  Це отчий дім, що розкриває свої обійми у живій етиці життя, яка назовні відома як Отчий закон. “Отчий закон, це закон буття в істині“, – за висловом Ісуса із Назарета. Тому мабуть і така згадка про отчий дім у Ніцше. Другим витоком царства божого на землі є радість буття, що починається з повноти цілісного світосприйняття у людині, яка починає жити за тим Отчим законом. Згадуваний Отчий закон принципово неможливо якось виписати, бо завжди то буде лише слабка його копія. Він пізнається у мовчанні, бо то є безмовне знання, що розкривається  у присутності самосвідомості людини у просторі світової Цілісності. Тут стає слушним знаменне Сократове:” Я знаю, що нічого не знаю“, – і через те знаю, можливо було б доповнити його. Цей простір живий і життєдайний, все лихо людства лежить поза його межами. Побачивши його всередині людської сутності як існуючу потенцію, Ісус із Назарета і засвідчив своє сакральне:” Царство боже всередині вас.  Що існує на Небі повинно бути і на землі”.

Як увійти в те “царство боже” виникає питання ?

У стані суто зовнішнього усвідомлення світу ця справа неможлива говорить світова езотерична наука. То буде лише недосяжна ззовні мандрівка в країну Іксланд, про яку згадує Карлос Кастанеда у своїх книгах.

Цей світ розкривається з гірчичного зерна, говорить східна мудрість. Тобто, з того найменшого, що виділено існує на зовнішньому плані.

Простір, що в такий спосіб відкривається химерний та нетривкий, скаже нам будь який початківець у езотеричному знанні. Але саме він несе у собі причинну правду світу, скаже нам  той, хто пережив трансперсональні занурення по Грофу. Тому справа тут полягає у перенесенні людської самосвідомості у той внутрішній простір. Але не полишаючи зовнішнє, де проходить цикл самого життя, що відбувається у транс персональному переході.

Формулу опанування того стану знайшов давній китайський філософ Джуан Дзи. Цей перехід здійснюється з набуттям людиною своєї справжності та цілісності зауважив він. І це відбувається на його думку:”Коли природне і людське не перемагають одне одного, а зливаються у одне“. А до того: “не усі ви є“, – говорять орії в рукописі Войнича. Постає одне питання – як розв’язатися з зовнішнім світом, в який саме і  занурена наша самосвідомість?

Потрібно звільнитися за рахунок припинення існуючого діалогу між  зовнішнім сприйняття та образною пам’яттю  говорить світова езотерична наука. Тобто перейти від образно понятійного мислення до інтуїтивно – образного, де образи зовнішнього, за Ніцше, сполучаються з так званими “вістями неба“. В цей час і відбувається включення у потік буття де “царство небесне” – причинний світ живої етики, розкриває перед людиною свої обійми. Життя такої людини стає спорідненим з тим простором вселенського буття, що буяє на непроявленім, ціліснім плані. Саме тут спрацьовує формула відкрита Шопенгауером, що утримує цей зв’язок:”Честь – це зовнішня совість, а совість – це внутрішня честь”. Тобто, відомі назовні чесноти ведуть своє походження саме з внутрішнього, дотичного до цілісного аспекту життя плану. Саме вони є відстройками людини що до світу правди. Без неї справжньої людини немає, не існує в житті, за переконанням Сковороди та Шопенгауера. “Ми не вправі жити, коли загублена честь”, – за Шіллером. Бо саме: “хто в честі – тому і честь”, – говорить езотерична наука. І сила духу, доповнимо ми її сьогодні.

“Як здійснити той перехід, чі існує якийсь знак того великого входження?”, – можемо почути запит від нашої читацької аудиторії.

Існують давні знаки, що є символами того включення. У сарматів це тамга, що поєднує землю та небо у одне цілісне сприйняття, з  чого і виходила людська справжність та цілісність у культурі населення Середнього Подніпров’я. У монголів цей символ утримує верхню половину тамги, що відображає лише зовнішній бік людського буття. Звідси походить їх неугавна войовничість у пануванні на зовнішньому плані, відома в світі як панмонголізм.

Світ цілісного сприйняття так званого Горнього неба розкривається також орійським хрестом, де чотири сторони світу сходяться до центру, у врівноваженні яких вибухає біле, гармонізуюче  світло Цілісності, що стоїть за зовнішнім аспектом буття. Походження орійського хреста дуже давнє. Він вочевидь походить від трипільського чотирикутника з прогнутими до центру сторонами, який ставився в домівці на підвіконні з метою очищення та гармонізації людського житла.

“Всі знакові орнаменти та образи, що резонують з тим світом Цілісності, можуть розкривати той простір”, – зауважить нам езотерично освічений читач. Як осягнути знаковість того резонуючого образу виникає питання? “Через те образне бачення, яким володіє кожна талановита людина, бо її образне сприйняття якраз і походить з того внутрішнього плану”, – можемо почути від того ж читача.

“Тоді те бачення повинно стати нормою життя пересічної людини, бо те велике входження починається вочевидь від цього”, – скаже нам вдумливий та поміркований читач.

Як, у який спосіб те може відбутись, знову ж таки виникає питання?

Потрібно взяти силу, увійти в силу, яку надає людська спорідненість з цілісним планом, говорять нам адепти  Сходу.

Тобто, сам людський образ повинен стати тим резонуючим образом. Цей стан від початку існує в людині у вигляді “образу до народження“, запевняють адепти даосизму. Будь яка людина у своїй глибині носить у собі “образ без титулу“. Тому насправді “ти не цей, ти той“, стверджують вони.

До розкриття цього образу в собі і існує шлях сходження до вищих станів свідомості. За Сковородою це серединний шлях, за суфіями це шлях істинної традиції. На ту ж висоту ведуть Велесові кола у слов’ян Середнього Подніпров’я та сходи Іакова у християнстві.

Як практично це відбувається у досягненні тієї духовної висоти? Досить докладно цей шлях поглядає у конфуціанців.

1. Отримана вість.
2. Ти входиш і виходиш, на краю світу твоя хижа.
3. Себе загнуздаєш, упокориш – світ правди відкриється.
4. Повернешся до коловрату неба, його правди.
5. Повернешся у незнане.
6. Вийдеш за межі особистого.
7. Твій шлях прийшов до кінця, ти повернувся, ти вдома.

Відречення та перехід у інші площини буття панує тут у конфуціанців. Чому так? Не було ніякої надії на те, що щось подібне може відбутись тут на землі. Дуже вже архаїчним виглядало східне суспільство тих часів, в якому процвітала жорстокість до самої людини.

На землях Середнього Подніпров’я все виглядало інакше, бо знанням тут володіло мало не все населення. Тому шлях сходження тут мав суто земний характер. І сьогодні мова йде про повернення існуючої тут в давні часи норми.  Ось що знаходимо у оріїв в рукописі Войнича:

1. Вість боре, віта голе ж.
2. Вість вкаже, вість гола Ока.
3. Вість божия веде.
4. Ви то бере божиє.
5. Вість гола боре голе.
6. Ви то на волі.
7. Вищу голу віру берете.

“Щоб подібне запровадити сьогодні потрібно мати якесь посилання сродне тим самим вістям неба”, – озветься тут знаючий читач. Ретроспективна психометрія доносить вислови царя Соломона, що торкаються піднятої теми:

– Ціль життя лежить в тіні людського існування.

– Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в Цілісності.

– Зміст життя існує в самому житті. Там його і слід шукати.

– Дотримуючись закону не  порушуй саму цілісність світу в якому ти живеш.

– Почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш не одне і те саме.

– Справжня людина слідує і водночас творить свій шлях за волею неба.

З означеного вище шлях сходження у супраментальній психології може виглядати так:

1.Пробудження духовного бачення на внутрішнім плані.

2. Усвідомлення вістей Неба у образнім баченні.
3. Входження у простір причинної правди життя
4. Вірні рішення та  кроки в житті.
5. Життя у слідуванні причинній правді світу.
6. Сродня миследіяльність у намірі другої уваги. Життя як творчість.
7. Набуття стану людської цілісності та справжності.

Від цього стають зрозумілими заповіти сходження у опануванні своєї справжності у орійському відичному спадку:

1. У житті необхідна воля, що усвідомлюється оріями як “воля на волі”.
2. Совість душі людської святе несе.
3. Вище каже вісті божії в людському житті.
4. Сприйняття кощі світу (людського духу) несе свято на волі.
5. Людину веде по вірі воля.
6. По волі межа людського життя свята.
7. Суть світу несе виток віри та правди світу, яка втіша у житті.
8. Вісті приходять з непроявленого, де голі літа нині ж.
9. Мета людського життя бере вісті божиє за якими живе у світі.
10. Людина, що постає, має волю у межі цілісного світу.

З приведеного приходить усвідомлення, що Син божий завжди ходив по цій землі і Він це сама людина у образі своєї справжності – така вість від початку панує в світовім досвіді істинної традиції. “Пізнай себе і пізнаєш свого бога“, – з глибини століть говорть нам великий суфій сходу Ібн Рушд. Звідси висновок – світ іллюзій потрібно покидати, бо там немає необхідного потенціалу щоб побороти ті негаразди, які накопичились у людства за еру так званого Залізного віку.

Щасти Вам.

 Не усі ви є.  (рук. Войнича)

       Творящую силу се узріли у собі. (Велесова книга)

Одразу ж виникає питання, що до того свідчення орійських гностиків з рукопису Войнича:”Не усі ви є”. Що мали на увазі автори цього найбільш втаємниченого рукопису середньовіччя, записаного мовою русів з Середнього Подніпров’я  ?

Все полягає у досвіді так званої істинної традиції, проголошеної у свій час суфіями. Розібратися з означеною традицією може допомогти вислів царя Соломона:” Побачити те, що чуєш і почути те, що бачиш не одне і те ж“.

 Як зрозуміти, про що тут говорить Соломон? Говорить він ось про що. Коли людина спочатку  відчуває, а потім бачить, то у неї попереду постає чуттєвий досвід дотичний до тонкого, непроявленого, причинного світу на рівні природного інтуїтивно – образного чуття – бачення. Коли ж спочатку все починається з бачення, а вже потім йде відчуття, то це вже цілком зовнішнє сприйняття, яке не несе у собі причинної повязаності подій, що панує на плані світової Цілісності.  Соломон тут говорить про існуючу кардинальну відмінність інтуїтивно – образного сприйняття від зовнішнього образно – понятійного.

Від першого і веде своє походження людська справжність та повнота, що постає з досвіду істинної традиції на внутрішнім плані, як за суфіями. Коли внутрішній, дотичний до цілісного одного план людської сутності поєднується з зовнішнім, залишаючись провідним способом людської діяльності назовні.  Фундатор ранього, ще гностичного християнства Петро, саме з цього приводу у свій час зауважив:” Дух животворить буква ж вбиває“. Підпирає його в цьому і кардинал римо – католицької церкви Микола Кузанський, говорячи про існуючу науку, як про вчене незнання.

Що дає людині її справжність? Вона починає знати причинну правду, яку провідні адепти світу називають правдою – істиною. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними” , – засвідчив у свій час Ісус із Назарета. Про яку волю тут говорить Єгошуа Машіах?

Мова  тут знову ж таки піде про волю справжньої людини полишеної причинного конфлікту зі світом цілісності, що існує в її упереджених  діях назовні. Чому до цієї волі та правди завжди так прагнуло людство?

По – перше, через існуючу тут відповідь на гамлетівське питання – “бути чи не бути“, тій чи іншій події, тому чи іншому вчинку, на яке тут повсякчасно мається відповідь.

По – друге, через ту незвідану силу, носієм якої стає справжня людина, яку у всьому світі називають силою людського духу. Але у випадку дотичності людини до енергій цілісного світу, ця сила набуває сили системних перетворень назовні. І через це надає адепту  влади як над собою так і над довколишніми  подіями у своєму житті. “Себе  опанувавши досягнеш висот“, – у Омара Хайяма.

Як це стає можливим, виникає питання? Через зміну самої причини  існування та проходження тих подій, отримаємо відповідь від спостерігача переведеного за антропологічну межу. “Як це можливо впливати на саму причину подій?” – запитає нас вчений читач. Відповідь езотеричної науки дещо незвична. Все йде через зміну самої сцени життя, через вибір іншого утворюючого поле подій енергетичного горизонту, існуючого в  світовій Цілісності. Що являє собою пакет узгоджених енергетичних горизонтів – світів на рівні слабкої метрики, які виникають у першу мить вибуху  сингулярності, як за відомою моделлю Фрідмана.

Згадані  енергетичні горизонти на сьогодні відомі у фізиці явищ як суперструни, що породжують у своїх флуктуаціях проявлену матерію у вигляді часток та атомів. Як узгоджуються ці світи – струни поміж собою?

Чому у довколишньому світі існує причинно – наслідковий зв’язок єднаючий Всесвіт у одне ціле?

Це стає можливим через нестаціонарність простору часу на рівні взаємодій слабкої метрики  тих струн на непроявленому плані, відповість нам спостерігач. У відсутності впливу стаціонарно виділених мас матерії, доповнимо ми його. Що знімає проблему спостережного горизонту щодо швидкості передачі сигналу. Швидкість тут, через нестаціонарність простору – часу, може бути як завгодно великою так і як завгодно малою. Стаціонарний же простір – час  з’являється потім, у накопиченні великих мас матерії. Що і  робить його   однорідним та ізотропним на проявленому плані.

Згадана вище  системно – перетворююча сила виникає як псевдо сила на фазових переходах поміж енергетичних горизонтів, що являють собою своєрідні, породжуючі  на зовнішньому плані  сцени життя. Цією ж силою володіє будь який живий організм, енергія життя якого виникає в пульсаційних переходах поміж тих горизонтів на рівні слабкої метрики, – скаже нам наш спостерігач.

Цією силою володіє і людський організм, наприклад, у добовій зміні функціонального навантаження систем внутрішніх органів. Дію цих системно змінюючих сил і навчилися виводити назовні наші далекі пращури, через антропоморфно змінену пластику людського тіла.  Так виникли скульптури Перуна, Велеса, Дани, Мокоші і багато інших, які дозволяли відати, знати та від цього успішно перед діяти в межах толоки людського життя назовні. Тобто, впорядковувати подійне поле життя ще до того, як воно розгорталося в межах свого зовнішнього  запровадження. Від чого все це пішло, виникає питання?

Дію цієї сили  помітили ще трипільці у діях головного бика череди, коли він вів своїх корів на випас до лугу. Простір цього лугу він і впорядковував своїм могутнім ревінням у відповіднім образнім намірі. Від того, як було побачено, він віднаходив той горизонт, в якому нічого лихого не могло відбутися з його чередою. Саме тому образ бика – тура і був взятий слов’янством у пізніші часи за головний тотем у налаштуванні свого поля життя назовні. Бог мудрості, знання та ремісництва Велес тому і був Білим туром – биком, що випасає свою череду на Чумацькому шляху зоряного неба.

Подібна сила, як вже характерницька сила наміру людського духу, була головним здобутком козацької слави та лицарської звитяги на Січі. Великим майстром зміни та вибору самої сцени ведення бою з ворогом був Іван Сірко, провідним гаслом якого було переконання:”Нужда закон змінює“. Подібне мистецтво проглядає і у тій позиції під одиноким дубом у козака Мамая, життєве кредо якого записане невідомим автором на одній із його картин:”Сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має“.

Те саме приступно і будь якій людині, що осягнула свою справжність в цьому світі. Дія у образнім баченні на ментальнім рівні дозволяє їй опановувати тією силою у так званій сродній миследіяльності. Саме нею володіють святі люди Індії Садху, суфійські дервіши та шамани Півночі. Цю ж силу, свідомо чи підсвідомо, використовують всі так звані “бабки” у нас на Україні, коли лікують дітей або роблять заговір від нещасть та хвороб. Головну суть подібної діяльності визначив у свій час Лао Цзи:”Кроки справжньої людини не залишають сліду на землі“.

Значущість стану людської справжності в житті наголосив у свій час Ісус із Назарета у записах  Євангелія від Фоми:”Той, хто пізнав світ знайшовши своє справжнє, нерухоме тіло, хто пізнав себе – світ (назовні)  не вартий його. Все, що ви народжуєте в собі і те, що ви отримуєте від цього спасе вас “.

Як тут не згадати нашого великого філософа Сковороду, що у свій час визначив:”Проявлене –  ніщо, непроявлене ж є (головна) річ “. Тому мабуть у Євангелії від Дідима Фоми знаходимо ще такі пророчі рядки:”Коли ви не пізнаєте себе, тоді ви в бідності і ви сама бідність“.

Що це за тіло людської справжності про яке згадує Ісус, як про тіло “мертвої “, нерухомої назовні  людини?  Це, вочевидь, людина без титулу, як за даоською та суфійською традиціями. Це людська сутність, що несе у собі обличчя до народження, як за Рамзаєм. Це є провідним образом людської справжності та цілісності, як за первинним задумом, який існує у будь кому, – затвердив у свій час Джуан Дзи.

“Чому про це необхідно говорити сьогодні?”, – запитає вдумливий та поміркований читач.

Тому, що тут, на внутрішнім плані, лежить необхідний потенціал людської особистості, який здатен побороти ті негаразди, що були накопичені людством за еру так званого “залізного віку”. У повній відстороненості від причинної правди світу.

Без набуття своєї справжності людству в умовах глобалістичного світу не вижити. І ніякий технічний прогрес не може цьому завадити, як показують події сьогодення. Науковий світогляд потрібно розвивати саме в цьому напрямку. Так постанемо і поборемо  у тому первинному задумі, що стоїть за нашою справжністю. Світ не стоятиме без нас.

В. Чумаченко.

Творящую силу се узріли в собі.

 (Велесова книга)

Гетьман війська запорозького Богдан Хмельницький та син його Юрій іменували себе: ” Князь сарматський та Гетьман Січі Запорозької“. Виникає питання чому?  І  хто такі Сармати?

Союз  племен Язигів, Роксолан, Аланів, Аорсів та Сіраків знаходимо в історіографії ранніх часів слов’янських земель. Сармати назва тюркська і має значення воїна підперезаного мечем. І тим мечем вважався містичний меч Арея , а самі сармати за легендою беруть свій родовід від союзу войовничих амазонок зі скіфами. Але при чому тут козаки запорожці запитаєте ви?

Все починається з того меча Арея, бо воїн, що володів ним поєднував у собі силу Землі та Неба і тому був непоборним у будь якій земній битві. “Володій духом і меч буде слідувати“ , – маємо що до цього духовне кредо у самурайській традиції. Але це вже лицарська звитяга, скаже нам знаючий читач і приведе сакральний девіз у житті тих же самураїв: “ Навіть в межах одного подиху  не існує ілюзії, а є тільки шлях“.

“Але саме ця звитяга лежала у основі самої культури характерництва на Січі”, – скаже нам нащадок того  січового лицарства. “Розкриття простору Етер людського духу тут починалося з поєднання тих самих просторів внутрішнього, земного та простору  цілісного Неба.  Що і стояло за храмом Покрови  Богородиці на Січі. Саме ж християнство, як за переконанням Григорія Сковороди, веде свій початок від справжньої людини воплоті, яким був Ісус із Назарета. З цього і походила сама людська цілісність та справжність у традиції характерницької культури  Запорізької Січі. Саме вона на глибинному, ментальному плані єднала січову спільноту у одне ціле”  – зауважить він на самкінець.

Подібне поєднання у одне ціле, не зважаючи на племінну подрібненість, у сарматів чітко прослідковується у так званих родових знаках , що звалися Тамгою. Таких знаків племінного союзу Великої Сарматії наліковується більше тридцяти на відомій сарматській стелі з головою коня, що зберігається у одеському археологічному музеї. Не зважаючи на їх різноманітність, головним мотивом на них все ж є те саме поєднання Землі та Неба, у традиції воїна підперезаного мечем Арея. Те саме знаходимо і у спадкоємної від сарматів характерницькій культурі  Січі Запорозької. Де поєднання внутрішнього та зовнішнього світів народжувало характерницьку силу та лицарську звитягу, як це було згадано вище.

Виходить всі племена часів Сарматії несли у собі одну і ту ж глибинну культуру становлення  людини в цьому світі. Культура людської цілісності та справжності і проглядає в цій спадкоємній для Руси – України традиції. Тому Гетьман Січі Запорозької мав повне право називати себе Князем Сарматським та Гетьманом Січі Запорозької.

Виживання у степовій зоні на перехресті світів, в центрі якої лежало  Середнє Подніпров’я, потребувало надзвичайних  здібностей, які бралися з самої глибини сакральної людської природи. Саме про цю силу та звитягу наших пращурів говорять так звані арамейські записи у мові Русів з Середньомор’я: “Одвічно Руси мають ту силу і гримлять нею по світу”.

Виникає питання, як Сармати стали Русами?

Під навалою Готів племінний союз сарматів з часом був поєднаний   у одне вже національне утворення, виразом якого з часом стали Руси або ж Укри. Стилізований сарматський знак Землі у вигляді Трисуття, відомий на Тибеті як знак знання та мудрості, ім’я якого Трисула,  у поєднанні з цілісним Небом набув вигляду Тризуба. І коли настала необхідність карбувати свої гроші, князь Володимир звернувся саме до цього давнього знаку своєї землі. Те саме Трисуття у вигляді дерева життя по сьогодні є головним мотивом вишиванок на українських  рушниках.

Сьогодні ця давня традиція Укрів, розглядати світ у  триєдності, дозволяє вирішити питання, яке постало перед людством в кінці 20 – го та на початку 21 – го століття. Його причину сформулювала у свій час Докія Гуменна у своїх дослідженнях у книгах “Благослови мати” та “Минуле пливе у прийдешнє“: ” Мені хотілося би думати, що теперішня місія України, як центру світового вузла, знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними методами шукання нових ідей. Це ж не новина, що сучасний світ тих нових ідей шукає, й блудить, не може їх знайти “.

Вирішення цього питання знаходимо у визначного письменника нашого часу Олеся Бердника: ” У осягненні своєї справжності потрібно щоб живий дух людини і природи злився воєдино став нероздільним. Як це і було у наших пращурів”.

Можемо тут знову звернутись до того знаку родової визначеності сарматів Тамги, через яку відбувалось їх загальне поєднанні з цілісним небом. Аналоги Тамги Трисула  та Тризуб від початку являють собою три світові кармічні Гуни – Тамас, Раджас і Сатва, що лежать у основі істинної традиції, причинно – пов’язаної діяльності людини на землі. Ця тріада гун в людському житті проявляється у вигляді триєдності самого людського світу де за Трипільцями та Шумерами  людина поєднує у собі  Супраментальний – божий план , план ментального дубля та фізичний план. У християнстві це відома Свята Трійця – Батько, Святий Дух та Син.  В цьому поєднанні Син на фізичному плані і набуває своєї справжності та спорідненості з світом Цілісності. Тут і розкривається сакральний зміст відомого зауваження Ісуса із Назарета: “Як що Син Божий звільнить вас, то істинно будете вільними. Віруючий у Сина Божого матиме  життя вічне “. Тільки  потрібно весь час пам’ятати, що Син Божий це сама людина у своєму справжньому прояві. Тому Тризуб, що є гербом України, це ще й знак становлення людської справжності у світовій Єдності. Чому людство з часом відійшло від розуміння цього?

Природне, інтуїтивно – образне сприйняття, це робота правої півкулі головного мозку. Господарська робота на зовнішньому плані потребувала цілковитої зосередженості та розвиненої логіко – аналітичної діяльності. Через що у так званий Залізний вік людство перейшло до включення лівої півкулі, яка ту аналітично – образну діяльність і контролює . Що разом з  виниклим посередником між людиною та Небом, у вигляді відстороненої релігійної обрядовості, зробило свою справу. Інтуїтивно – образне сприйняття разом з правою півкулею, що його обслуговувала відійшло у підсвідомість.  Але саме лівостороннє включення вже не могло впоратись з причинним характером подій і людство, як за Східним уявленням, потрапило у так зване Колесо Сансари де і перебуває по цей час.

“Ум не може бути великим ніколи через те, що те яке є дійсно великим для нього невимірно. Тому будь яка його діяльність назовні несе у житті лише скорботу” – засвідчує вже не раз згадуваний  нами Джуду Крішнамурті.

Виходить біда сучасного людства полягає у звуженім світосприйнятті,  де панує тільки зовнішнє уявлення про оточуючий людину світ. Тоді як у давні часи воно спиралося на ментальну  глибину людської сутності, яка була провідною на плані зовнішнього  життя, що і засвідчує сарматська Тамга. Адже тут розкривався причинний світ самої світової єдності з якої походила як Цілісність самого світу, так і цілісна неподільність самої людини. “Тільки Єдине має зміст … і пізнається воно через містичне богослов’я“, – у Миколи Кузанського, вчення якого лягло у основу епохи Великого відродження в Європі.

Саме від цього поєднання до людини приходила сила, знання та передбачлива мудрість життя  на плані зовнішнього світу. Онтологічний принцип сьогодення у поверненні назад у природу,  якраз і полягає у постанові людської справжності та цілісності, в якій людина стає причетною до живої етики  життя, згадуваної ще Миколою та Оленою Реріхами.

Але для цього обидві півкулі мозку сучасної людини повинні запрацювати в унісон, поєднуючи у собі два світи – внутрішній причинний та зовнішній подієвий. В цей час і з’являється згадувана вище сила духу, що є проявом вищого, супраментального плану у самій людині. Саме в цьому полягає велике пробудження людства сьогодні. Від цього енергетичний потенціал людської особистості у доторку до континуальної енергії Цілісності зростає до тієї межі, коли вона стає здатною взяти віжки своєї долі у власні руки. І мати від того щасливу долю на цім світі, як за пророчим свідченням Сковороди:”Хочеш мати щастя у житті, – спробуй довіритись долі”.

Але саме у контакті з цілісним аспектом світу, де ця його формула дійсно спрацьовує. Саме в цьому вбачається вирішення тієї проблеми, що постала перед людством у кінці 20-го століття, як що до згадуваного пророцтва  нашої письменниці Докії Гуменної.  Великі мислителі  людства знаходили подібні формули справжнього життя у своєму прозрінні, починаючи від Аристотеля та Платона, тільки ніхто з них до кінця не усвідомлював, що працюють вони у стані другої, поширеної  уваги людини до оточуючого світу. А для цього потрібна людська справжність та життя у ціліснім світосприйнятті. До цього сьогодні і йдеться.  Коли нарешті здійсниться  заклик Антуан де Сент Екзюпері до світового товариства:”Існує одна проблема, одна єдина в світі,- повернути людству духовний зміст, духовні турботи “, – визначив він у свій час те сакральне, що сьогодні стоїть перед людством.

Щасти Вам.