Сторінка Василя Чумаченка

Що таке справжня людина? Проведене наукове дослідження за антропологічною межею у супраментальній психології впевнено доводить, саме наше існування, як живої істоти забезпечується енергетичними, пульсаційними переходами в межах енергетичних горизонтів цілісного світу. Взаємопов’язаність якого у одне ціле в динаміці розвитку, зумовлює існування причинного порядку подій у його організованому  просторі.   Тобто, він несе  у собі свою впорядкованість, яка стає скеровуючою правдою життя для того живого, що існує в межах його цілісного континууму. Все живе може слідувати тому причинному порядку, як це і робить весь тваринний та рослинний світи, а може покладатися на свій розсуд, як це відбувається з людиною, коли вона керується у своєму житті тим розсудом, що виникає у аналізі життя з суто зовнішніх міркувань.

Весь тваринний та рослинний світи у своєму слідуванні впорядкованості світу, як одного цілого, від того мають його енергетичну підтримку через резонуючу поведінкову форму співіснування з ним. Людина ж, маючи ту впорядкованість лише на внутрішнім плані і не маючи її назовні, тієї енергії та сили у своєму житті полишена. Чому?

Її світ  розподілений на два світи. Один зовнішній, існуючий як я мале, а другий внутрішній існуючий як Я велике. Такий розподіл виник у техногенну еру розвитку, коли вся увага людини була зосереджена на зовнішньому плані своєї життєдіяльності.  Справжня ж людина, на думку давнього філософа Китаю Джуан Дзи, виникає у поєднанні цих двох планів у одне ціле. У Григорія Сковороди це поєднання двох натур, натури внутрішньої та натури зовнішньої.

Перехід на інтуїтивно – образне мислення прибирає цей розподіл, але потребує переходу усвідомлення на внутрішній план, де необхідний контакт з причинним полем світової цілісності і здійснюється. Контакт з причинним світом пануючим на непроявленому плані дозволяє людині володіти трьома звершеннями, що неприступні їй на зовнішньому плані.

Перше таке звершення, це оволодіння причинним порядком речей у довкіллі, яке віддавна зветься знанням сущого. Мудрість та передбачення у житті виникають саме від цього.

Друге звершення, це життя в тій істині буття, яка панує в світі, що надає причетності до континуальної сили впорядкування самого свого життя. Здоров’я та довголіття постають саме з цього мистецтва його ведення. Коли правда світу стає сповіданою правдою в людському житті до якої вона адаптується.

Третє звершення, це осягнення стану справжньої, цілісної людини та вихід до справжнього світу у обхід його суто ілюзорного сприйняття пануючого сьогодні.

З цього і починається нове життя у світі де повернення в природу, як за проголошеним сьогодні онтологічним статусом, відкриває незнану його просторову площину. Наведення гармонії у зовнішньому стає головним мистецтвом ведення життя  такої людини.

Від цих звершень культурне життя, з суто соціальної ролі у формуванні громадянського суспільства, стає засобом життя.

Людина тут нарешті виходить з під  залежності від владних структур у “рабстві божім”, до становлення своєї самості, як перш за все світової сутності. В цей час кінь, образно кажучи, стає по переду воза, а не так, як це існує сьогодні. Коли людина прислуговує державі, а не навпаки держава служить людині, як це мало було б бути.

Згадку про такий устрій, як “царство небесне” на землі, можливо знайти у будь якому давньому філософському трактаті. Тільки його становлення вбачалось лише у зовнішньому впорядкуванні держави. Тоді як у рабській залежності людини це було неможливою річчу. В цій залежності могла бути тільки боротьба за  свободу, але ніколи не могло бути “волі на волі”, за межею антропного буття. Там де існує правда та сила самого людського життя. Чому?

Бо сам соціум впорядковувався за іншим принципом. Тут завжди шукали правду ззовні, тоді як вона належала причинній пов’язаності світу на внутрішньому плані. Релігією такої людини стає релігія знання, що забезпечує їй необхідний зв’язок з небом Цілісності. У слов’ян Середнього Подніпров’я спадкоємним є орійське відичне правовір’я або ж православ’я. Це саме та релігія істинної традиції, яка лежить у основі будь якої релігійної конфесії сьогодні, як за переконанням суфіїв. Супраментальна психологія, що сьогодні цим питанням опікується у її науковім аналізі, є подовженням старого, ще волховського  світобачення слов’ян. Бо сам образ Дажбога, як показують дослідження,  і є  супраментальним планом  самої людини, що пов’язує її з світовою Цілісністю. Що то за закони, які повинні були б панувати в такому суспільстві?

Закон всередині, яким інтуїтивно володіє кожна людина від народження у первинному тлумаченні віддавна зветься “Отчим законом”. Його вираз назовні стає можливим у просторі якоїсь посталої проблематики, яку він розбирає та знаходить їй місце в причинній взаємопов’язаності світу. Відсторонено його принципово неможливо викласти на якихось носіях, його можливо тільки розуміти у злитті з тим причинним світом, що панує у непроявленому.

Але спроби такі в історії людства існують. В Індії це закони Ману, у теології це відповідні писані закони та настанови у вигляді Біблії, Корану, Тори, чи записів євангелістів покладених в те чі інше Євангеліє. Але вони принципово не можуть бути у повній мірі виписаними, так би мовити на всі випадки життя. Це стає можливим тільки через відповідне духовне становлення кожного індивіда, що  утворює той чи інший природний суспільний етнос. Але  перевести людину у стан її цілісності та справжності, без розвиненого абстрагованого мислення на рівні взаємодії з слабкою метрикою,  було все ж справою неможливою.

Чому так? Бо сама людина є явищем соціальним і без поєднаної у одне культури живої етики соціуму  подібне життя ставало справою нездійсненою.  Людство не могло перейти до нового світосприйняття не ввівши  живу, причинну етику у своє повсякденне життя. Це стало можливим тільки у кінці 20 – го століття, коли абстрактне мислення постало з самого технічного розвитку. Математичний аналіз, мобільчаний зв’язок та інтернет остаточно перенесло людське усвідомлення  до віртуального простору, відокремивши його від проявленого, предметного світу назовні. Проблема постала тільки за відновленням образного бачення або ж усвідомленого знання на волі, за межею антропологічного бар’єра.

Прямого ходу на той бік, з рівня образно – понятійного мислення не існує. Потрібне розвантаження мозку від  роботи по аналізу зовнішнього і переведення його діяльності до прямого, невербального сприйняття того що йде з волі. До сприйняття аналогових сигналів – образів з внутрішнього, причинного плану життя, яким володіє сьогодні кожна талановита людина. Подібне стало можливим через вимкнення так званого внутрішнього діалогу між багажем образної пам’яті та зовнішнім сприйняттям. Стан волі на волі, що постає за цим дійством, переводить людину у  зовсім інше світобачення. Сталість якого стає законом життя для людської спільноти.

Збоку це схоже на пробудження від якогось сну розуму, що втратив свою головну спроможність знати стан речей у причинному полі життя, на рівні інтуїтивно – образного сприйняття. “Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати”, – таку формулу існування справжньої людської самосвідомості відкрив у свій час Спіноза Фаррух.

Чому це так важливо? “Бо судно, капітан якого не знає своєї гавані, ніколи не має супутнього вітру”, – засвідчив у свій час Сенека. Знати той напрямок і мати супутній вітер вдачі у житті головне у культурі справжньої людини. Але не тільки. Поєднання з природою повертає у життя господаря, пана, що опікується тим природним загалом становлячись провідною силою в ньому. Щастя людського життя залежить саме від цього. “Я есмь, я відбувся”, – подібне становлення у своїй справжності головна перемога у людському житті.

Почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш не одне і те саме.

(Соломон)

Картезій – це ім’я Декарта і говорячи про Картезіанський принцип, яким керується сучасне природознавство, ми насправді маємо справу урізаним дуалізмом справжнього Декартового підходу до природи людського пізнання світу.

Вся причина полягає в тому, що людина, усвідомлюючи те чі інше знання, сприймає та образно уявляє його розмірковуючи над ним. Сприйняття, або ж доторкове, кінестетичне усвідомлення у езотериці,  працює на внутрішнім плані людської особистості і стоїть на першому місті у її пізнанні світу. Міркування над усвідомленим та побаченим у тому дотику і є мисленням, що оформляє побачене вже у поняттях та образах. Так є, бо “ поняття без чуття пусті, а чуття без понять сліпі“, – як за визначенням Імануїла Канта.

Інтуїтивно – образне сприйняття на внутрішнім плані несе правду істинного або сущого, коли воно відокремлене від суто зовнішнього світосприйняття. Тобто, тут потрібен перехід спостерігача за антропологічну межу, що відбувається під час вимкнення так званого “внутрішнього діалогу“. Який розриває взаємозв’язок  суто зовнішнього світосприйняття  з образною пам’яттю, на чому і стоїть образно – понятійне мислення сьогодні.   Дотик до причинної правди цілісного світу на волі, що в означеному вище роз’єднанні відбувається і несе ту правду, те інтуїтивно – образне сприйняття в “істинній традиції“, як за суфіями. Тільки в такому випадку  людське Я “відчуває та образно уявляє” реально існуюче, як за Декартом. Що і є основою його дуалістичного підходу до процесу людського пізнання світу.

У чисто зовнішньому підході в цьому питанні постійно виникала і виникає плутанина. Бо, по – перше, наперед постійно ставиться образно – понятійне уявлення, тоді як воно по своїй природі є другорядним. Тому у суто зовнішньому світосприйнятті образна інтуїція несе лжу, бо відображає фантазії тонального, зовнішнього плану людини. Саме з цього приводу і існує зауваження царя Соломона:”Почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш не одне і те саме”.

Формулу внутрішнього, інтуїтивно – образного світосприйняття знаходимо у великого філософа Спінози Фаруха: “Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати“, – визначив він сакральне у людськім пізнанні світу.  Від чого “метафізичне”, чуттєве  з  яким бореться офіційна наука, постає у самій основі людського пізнання світу але вже  за антропологічною межею .  Де образи з’являються  у спорідненій миследіяльності людини і самого цілісного світу, в якому вона стає присутньою.

По – друге, образне уявлення назовні завжди апроксимувалося на весь процес пізнання, подовжуючись і на внутрішній план. Так процес пізнання отримує ту ілюзію, якою людство переймається сьогодні у існуючім природознавчім підході.  “Те, що ми спостерігаємо не є природою як такою, це природа в світлі наших уявлень”, – засвідчив видатний фізик нашого часу Гейзенберг з цього приводу.

По – третє, сам світ у зовнішньому підході розглядається адекватним самому підходу, на сьогодні “об’єктивно“ матеріалістичному світогляді. Чим  обмежується пізнання другої, цілісної складової світу,  що якраз і пізнається у відповіднім чутті – баченні. Тому ця друга, непроявлена складова за традицією відносилась до Бога. Від чого причинна, суто матеріалістична  складова цілісного світу  залишалась незнаною областю. Так виникла “схована”, непроявлена матеріальна маса Всесвіту. Що і затримало розвиток природознавства, замкнутого у колі свого наївно – реалістичного підходу.

З вище наведеного вислів Декарта:” Я мислю, а від того існую”  набуває більш глибинного значення присутності самої людини, її Я в ціліснім аспекті причинного світу. Бо існує і мислить вона саме від того і саме там.

“А до чого тут  оголошена вище демократія? “, – запитає нас тут прискіпливий читач. А ось причому.

Насправді демократія, від початкової змістовності цього слова, є правом правого.  А правда приступна людині тільки під час її присутності у причинному полі Цілісності, як стверджує вище світова езотерична наука. Тобто там, де дуалізм декартового пізнання світу якраз і реалізовується у єдиному усвідомленні сущого, що панує світом. Тому демократія проголошена сьогодні погано і спрацьовує, бо ми маємо справу лише з її наївною половиною, яка не робить головного – не вмикає на всю потугу дух людини, який ї є основою справжнього людського буття в світі. Потрібно чітко усвідомити – без правди в цьому світі справжньої людини не існує, не народжується. І всі гасла за її права та свободи залишаються пустим звуком, коли немає її самої, як духовної сутності світового рівня. Потрібен крок, крок вперед в усвідомленні себе і довколишнього світу. Тільки в опануванні своєї справжності та цілісності можливий прогрес у людському світі та його оновленім природознавстві. Виникає питання, як це відбувається в самому житті?

Прямий, енергетичний  дотик пов’язує нас через план тонкого тіла з природними процесами пануючими в світовій цілісності на тонкому плані. Які стають “божими вістями” для нашого супраментального плану. Отриманий чутливий енергетичний імпульс, своєрідного образного аналогового сигналу, породжує  порух усвідомлення , що часто відбувається   разом із запаленням нового світового прядива на коконі каузального плану  нашого енергокомплексу. Тобто йде команда образного наміру з рівня самої Цілісності, яку все живе сприймає однаково і підкоряється йому. Тут  ми починаємо на рівні інтуїтивного усвідомлення знати природу процесу до якого торкаємося та його причину. “Вісті божі по голу сприймає коща“, – говорять з цього приводу орії в своєму рукописі, відомому як рукопис Войнича.

Але не тільки, вона тут отримує можливість узгоджувати свої плани з тією живою етикою  динамічної Цілісності, що розкривається перед нею. Через це вона здійснює вчинки або вибудовує образи у своєму мистецтві,  які ведуть своє походження від резонуючих форм  самої Цілісності.

З цього певно і бере свій початок людський талан до будь якої справи, скаже нам будь хто. Психофізичні настрої, оперті на внутрішнє налаштування енергокомплексу, стають головним інструментом опанування людиною свого життя у своїй опертості на знання сущого. Виходить так, що людська справжність потребує розвиненої культури внутрішнього світосприйняття, за яким стоїть духовне чуття – бачення, про яке весь час нам нагадують старі рукописи. Бо терези внутрішнього і зовнішнього у тому ж дуалістичному підході Декарта,  знаходять рівновагу тільки у такому випадку. І це і буде життям в істині  або у стані “волі на волі“, як стверджують  орії в тому ж  рукописі Войнича.

Людина, що постала у своїй справжності у тому переході, сама ставала своєрідним порталом, тобто несла у собі той самий перехід – входження у світову справжність та цілісність. Дуже вдалу спробу такого образу несе у собі портрет Мони Лізи Леонардо да Вінчі. Образ жінки відкриває тут сховану природу справжнього буття, яке розкрив Леонардо на задньому плані свого полотна. Виходить, що проблема осягнення своєї справжності завжди була провідною в історії людства. Чому?

Певно тому, що без правди життя людини не має, не існує в цьому світі. За для цього і існувала в Україні рахманська культура, як сполучення людини та того справжнього світу в якому вона існує як сутність світового рівня. Саме це і відрізняє українців від їх оточення. Це їх велике набуття і це їх хрест, який вони пронесли на протязі своєї зовсім нелегкої історії.

Щасти Вам.

Звідки береться національна самосвідомість? Вона з’являється через єдиний ментальний образ, що виникає підчас адаптації автохтонного населення до патерну умов ареалу свого проживання, – відповідає супраментальна психологія.  Цей, резонуючий з цілісним, причинним  світом образ, стає витоком, провідником “закону всередині” або ж “отчого закону“. Який є законом живої етики того причинно пов’язаного буття, що чиниться на внутрішньому, непроявленому  плані. І який стає тим природнім законом, за яким існує все живе у довкіллі. Чому  так є, виникає питання?

По – перше, контакт з землею в умовах патерну дає ту опору, яка надає можливості відсіювати все напускне, зовнішнє у інтуїтивному каналі людської совісті. Який часто називають каналом серця, що якраз і пов’язаний з причинним полем самої світової Цілісності.

По – друге, він стає питомим джерелом єдиного націоформуючого усвідомлення світу. Яке стає сталим егрегорним запровадженням для поєднаного у одне ціле автохтонного населення. Все це відбувається у єдиному, інтегрованому розумінні світу та його причинної правди, що постає в соціумі. Виникає той самий єдиний смак, єдине чуття істинного, як за пануючим у буддизмі уявленням.

Культура у тому контакті з Цілісним Небом стає знаковою, резонуючою з цілісним світом і несе у собі силу пробудженого духу справжньої людини. “Виходить інтегрований розум Вернадського, націоналізм Донцова та інтегральна психологія Кена Уілбера мають таки своє місце у самій природі народження нації “, – зауважить тут наш вдумливий та поміркований читач. “Тільки реалізовується та інтегральна якість у одне запровадження, як виявляється, тільки на внутрішнім, інтровертнім плані людської особистості”, – завершить він.

Не тільки вони, відповімо ми йому. Інтегральна поєднаність людського у одне цілісне сприйняття лежить у  сакральному вислові великого адепта світу Ісуса із Назарета. Підкреслюючи свою справжність у поєднанні з цілісним Небом, він у свій час засвідчив:”Я єсть альфа і омега“. Що може відбутися тільки у набутті нової якості, де зовнішнє поєднане у одне зникає утворюючи пустку. Про що він і сповіщає далі у записаному від нього апокріфі:”Коли у вас в середині з’явиться пустота, вона наповниться світлом“. Те світло і є світлом Цілісності, високого Неба якої торкається справжня людина.

Так само, у інтегрованім поєднанні виникає єдиний план у житті соціуму. Через що і існувало в старі часи Народне Віче, яке здобувало ту правду у поєднанні думки багатьох, без чого успішне життя назовні не могло існувати. “Виходить Ноосфера Вернадського реалізується у житті у якісному перевтіленні зовнішнього на інтровертне внутрішнє. Де поєднання людського розуму у одне інтуїтивно сприйняте якраз і реалізовується”, – зауважить знову наш освічений читач.    Розвинена за часи козацтва характерницька культура сприймала  те трансцендентне, як своєрідну тінь  людського існування. Про неї згадує і Кен Уілбер у своїй інтегральній психології. Вона ж є Ноосферою в якій відбувається природне поєднання у Одне всього розумового зовнішнього за Вернадським. “Зміст людського існування слід шукати в тіні  людського життя”, – засвідчив у с вій час Соломон.

В духовному існує один єдиний початок, що тільки і має зміст, це трансцендентність, зауважив у свій час Микола Кузанський. Ця трансцендентність і наповнює світову Цілісність означеною вище змістовністю. Про що говорять у своїх працях  ще  Платон та  Аристотель, якщо оглянути світову філософію від початку. Постати під неї у своєму житті – повернутись до того світу, який за звичай зветься божим, говорить сьогодні супраментальна психологія.

Як бачимо, людська думка вже давно була готова до свого якісного стрибка у розумінні світу. Потрібно було тільки в людському світосприйнятті  відділити  зовнішній аспект від внутрішнього з їх різним  прочитанням оточуючого довкілля. І в якому лежала принципова природна неможливість прямого переходу від зовнішнього до внутрішнього, інтуїтивно сприйнятого. Тільки у вимиканні  зовнішнього, у переході за антропологічну межу, те стає можливим. Посвячення у дорослі в племінних культурах світу, що збереглися до сьогодні, прислуговує саме цій цілі – переходу за антропологічну межу до справжнього світу.

Вимкнення так званого “внутрішнього діалогу“, як за вченим антропологом Карлосом Кастанедою, стало сьогодні тією провідною ланкою, яка допомогла це здійснити в купі з розвиненим у кінці 20 – го століття абстрагованим мисленням.

Виходить, що як Вернадський з його ноосферним мисленням так і  Дмитро Донцов, з його інтегральним підходом у становленні національної самосвідомості, надзвичайно близько підійшли до самої визначальної природи людського буття. Вони сформулювали ту основу в якій людство стає єдиним та цілісним, прибираючи протиріччя у своєму житті.

Чому саме вони це здійснили? Мабуть тому, що належали  до української нації, до нації інтровертів, від початку заглиблених у внутрішній, причинний план світу. Від цього національна ідея українців, як за Докією Гуменною та Олесем Бердником, дійсно стає новою, поєднуючою світ у Одне сходинкою у індоєвропейській культурі.

Так, становлення  будь якої нації відбувається довкола одвічних націоформуючих істин, якими є честь, совість та порядність у прагненні життя у тій істині буття, що відкривається на непроявленому плані. Саме в цей час постає внутрішній  закон божої совісті, що лежить у основі формування громадянського суспільства на цій землі, в цьому соціумі. Саме так постає та ментальність, що є обличчям нації . З цього виростає впорядкована держава, яка є успішною у протистоянні тим викликам часу, що випадають на її долю. Адже існує вона в тій правді буття, що саме і панує в ціліснім світі. Великий перехід у нову якість буття стоїть за цим всім, – скаже нам хтось. З чим неможливо не погодитись.

Щасти Вам.

З висоти наукових досліджень ми нарешті, шановний читачу, можемо наблизитись до головного – наукового аналізу етичних норм поведінкової онтології  людини в соціумі. Давно відома річ, що лише в суспільстві відбувається становлення людини, як свідомої особистості. З іншого боку, як сутність світового плану у висновках Вернадського вона є представником ноуменального світу. У дотику до якого у всі часи поставала сила та лицарська звитяга, так званих Ахейських дружин у давній Греції. Де моральні етичні норми, як за Гераклітом, витікали з людської причетності до єдиного Всесвітнього розуму. Все індивідуальне, відірване від того загального, приречене, як на його думку, на загибель і розкладання.

За філософією Геракліта соціально обумовлена  теологія, як наука поєднання людини з Єдиним,                     неминуче призводить до онтології, де належне з’ясовується за допомогою пізнання сущого. У подібному поєднанні соціального та природного, онтологічного, базальні комплекси соціально обумовлених етичних норм вироблених у житті, повинні перегукуватись з причинною природою того самого ноуменального світу, як за Вернадським.  Коли настає  необхідне поєднання?

Мабуть тоді, коли за образним висловом старожителя із Закарпаття Андрія Ворона, людина у своєму усвідомленнях плину життя доходить “тихої води”. “Через поле смиренне дійдете тихої води”, – знаходимо його свідчення у книзі Дочинця “Многії літа – благії літа”. Цей стан у оріїв, означений у раніш дослідженому, як стан “волі на волі”, є буттям в істині того причинного світу, що панує у непроявленім. Тобто, тут маємо норму становлення людського усвідомлення світу, коли природна етика цілісного світу, Всесвітнього розуму за Гераклітом, зливається з етичними, соціально обумовленими нормами.

Від цього свобода, як морально етична норма в межах соціуму стає волєю людини за антопологічною межею, у просторі часі світової Цілісності на ноуменальному рівні.  Де та “тиха вода” Андрія Ворона і присутня через відсутність тиску зовнішнього. В цей час совість, на плані духовного  становлення соціального індивида, стає каналом його зв’язку з внутрішнім, причиним полем тієї самої Цілісності. З рівня якої і приходять коригуючі людське життя вісті волі, що правлять світом, як за Фрідріхом Ніцше.

Від того, така морально етична норма як честь, обумовлює ту внутрішню зібраність та настрій, що стає головною відстройкою людини що до згаданого  каналу вістей божих. Від чого Шопенгауер у свій час і знайшов необхідним зазначити:   ” Честь – це зовнішня совість, а совість – це внутрішня честь“.

В цьому стані лицарська звитяга та гідність стають головними чинниками злиття глибинної онтології людини з соціально обумовленими нормами житя. А людяність та прихильність до ближнього – обумовлюють стан активного життя у соціумі, у  поєднанні його у одне ціле  на зовнішньому плані.

І все це працює, коли існує чуття та відданість тій причинній правді сущого, що походить від Єдиного, як за свідоцтвом Миколи Кузанського. Від цього і постає  та норма життя у істинній традиції, за якою стоїть сила духу справжньої людини. “Володій духом і меч буде слідувати”, – провідний принцип   у лицарських та самурайськіх кланах, тут стає головним способом життя справжньої  людини. У Григорія Сковороди шлях істинної традиції це серединний шлях: “Взявши висоту (духу) – отримаєш середину”.

Саме від цих, викладених вище морально – етичних норм лицарської звитяги давніх Ахейських дружин та нашої Запорізької Січі, яка є їх близьким аналогом і походять норми життя справжньої людини. Чому? Бо саме в цьому і полягає та жива етика, якій підкоряються та якій слідує сама довколишня природа, за визначенням Миколи  та Олени Реріх. Саме тому згадані вище людські чесноти не несуть у собі договірного характеру, як це здебільшого трапляється сьогодні. За ними стоїть повернення людини в природу, що вимагає її становлення у своїй цілісності та справжності.

Без цього становлення згаданих вище етичних норм поведінкової рефлексії глибокої онтології, онтологічний статус  людини у наш час стає недосяжною метою. Знову ж таки чому? Бо морально – етична теологія неминуче призводить до глибинної онтології, де належне з’ясовується за допомогою прямого пізнання сущого за антропологічним бар’єром.

Що там відкривається у першу чергу? Мораль як житейська мудрість існувала від давніх часів витоком її був Отчий закон, або ж загальний закон за Гераклітом. Переведення якого на план людського життя залежить від існуючого запиту тієї чи іншої верстви населення ( повне його викладення, як закону всередині є справою неможливою). Саме звідси виникає відомий Лицарський кодекс, який в Україні стає Рахманським кодексом, що охоплював всі сфери людського життя у істинній традиції відданості загальному: “На шляху серця не буває домагань, шлях серця це саме життя “. Ось ті загальні постулати, які  переважно утримує у собі Лицарський кодекс:

1. Твій шлях лежить між Землею і Небом. (Серединний шлях, як за Сковородою).
2. Ти рівний всім і кожному окремо, але по духу немає тобі рівного на землі (у кожного свій шлях під ногами).
3. Три речі мають значущість: твоя земля, твій народ і твоє серце.
4. На шляху серця не може бути домагань, шлях серця – це саме життя.
5. Ніколи не вчи того, хто ще не готовий. Ніколи не будь таким, яким би тебе не поважали інші.
6. Вмій робити те, для чого прийшов час і що лежить на твоєму шляху (відчувай розумом, думай відчуттями).
7. Життя коротке, воно для головного. Не переймайся тим, що не лежить на твоєму шляху (навіть в межах одного подиху не має місця ілюзіям, а є тільки шлях).
8. Порівнюй себе з вічним, люби все вічне, бо воно твоя межа і одвічна опора.
9. Ніколи не звертайся з докором до вічності, слідуй тому знанню, яке б’ється у тобі разом з твоїм серцем.
10. Допомагай встановлювати лад божий на землі. У цьому тобі допоможуть сила, мужність, щирість, порядність та доброзичливість, чесність та правдивість і віра в ту справу божу, яку ти переслідуєш у своєму житті.

Рахманський кодекс, що витікає з вище приведенного може бути записаним так:

1. Живи довколишнім світом, відчувай його, узгоджуй з ним свої дії, бо це твоя одвічна межа і опора. 
2. Йди сповіданим шляхом, що веде до пізнання світу. Твоя справжність відкриє правду-істину, за якою стоїть сила твого духу.
3. Пам’ятай, хто в честі, тому і честь у безмежжі світу, в якому ти живеш.
4. Не осором честі свого роду. Шануй батька та матір, захищай землю та народ, до якого належиш.
5. Пам’ятай про відичний спадок свого народу, вшановуй пращурів, зберігай та відновлюй джерела національної культури, борись за панування правди на землі.
6. Допомагай бідним та знедоленим, будь невибагливим у побуті, прямуй до життєвих висот свого духу.
7. Встановлюй лад та мир Божий на землі. У цьому тобі прислужать сила, мужність, щирість, порядність, чесність, правдивість і віра у справу Творця.
8. Розбудовуй суспільство, де турбота про людину є головним чинником. Держава для людини, яка невпинно розвивається на шляху до високої культури та новітніх технологій світового прогресу.
9. Не бійся смерті, за нею стоїть вічність. Прагни набути щонайбільшої висоти духу, щоб по закінченню земного життя Царство Боже відкрило тобі свої обійми.

Таким чином, переведення спостерігача за антропологічну межу у науковій езотериці, дозволяє провести науковий аналіз морально етичних норм поведінкових рефлексій людини та визначити їх статус у становленні людської справжності. Що дозволяє зробити крок у еволюції людини та її суспільства у бік осягнення тієї справжньої природи життя, що панує у непроявленім.

В Україні, у лицарській звитязі січовиків, де існувала честь велика, як за свідченням Яворівського і лежать ті засади новітнього відродження нації та державності, що очікуються. Де звичаєве для України становлення та розвиток людини у своїй справжності нарешті займе провідне місце у житті соціуму. Мабуть це і є та очікувана ідея розвитку та становлення країни у наш час, що лежить у нашій звичаєвій культурі від давніх часів.

Щасти Вам.

Перехід спостерігача  за межу антропологічного бар’єра – на волю, де у нестаціонарнім просторі – часі панує світова, причинно організована Цілісність, дозволяє кинути погляд на головну таємницю живого. Життєва сила якого черпається у мікроквантових стрибках, переходах поміж утворюючих Цілісність енергетичних горизонтах. Кожен з яких являє собою окремий світ, своєрідну сцену життя, утримуючий в собі свій ритм часу та зумовлюючи існування вибіркової, резонуючої з ним форми.

Згадані переходи, надаючи енергію життя та  силу всьому живому, пов’язують його з причинним полем пануючим в Цілісності. Динамічний розвиток якої у просторі та часі формує сам причинний простір життя існуючого в ній. Слідування тій живій етиці організованого простору і утримує ту силу правди спорідненого життя, про яке у свій час  говорив наш великий філософ Григорій Сковорода.

Згадані вище сили лежать у основі будь чого у людському житті. Шлях на волю, де вони панують пролягає крізь людське забуття, зумовлене світоглядною позицією пануючої в соціумі сьогодні. Яка є результатом нашого суто технічного розвитку протягом довгих століть, від чого погляд людини завмер у одній позиції, фіксуючій лише зовнішнє, проявлене, “матеріальне” у оточуючому її світі.

Тут  неможливо говорити про об’єктивне, незалежне існування природи у довкіллі надане людині у її відчуттях, яке фіксується її ж ілюзорним сприйнятті світу. Бо то буде не самою природою, а її ілюзорним аналогом.  Ми багато чого можемо говорити про ландшафт існуючий за межами свого дому сидячи в ньому. Але вихід за межі житла одразу ж все розставляє по своїх місцях, роблячи наші старі  уявлення нічого не вартими ілюзіями. Не можна  говорити про існування об’єктивної реальності, яка принципово не може бути пізнаною з тієї  закритої від світу  позиції. А в такому звуженому світосприйнятті вона та позиція саме і фіксується, як єдино можлива. Це чистої води  міфологія, з якою, до речі, вперто боровся ранній матеріалізм з позиції свого непорушного світогляду. Не можна панове говорити про матеріальне, дійсно існуюче з того обмеженого світогляду, бо він фіксує лише зовнішнє проявлене, залишаючи значну частину світу у непроявленім. Тай сама людина в цей час полишається своєї справжності та цілісності, а від того свого майбутнього. Все, що несе у собі силу правди, ту енергію життя на якій збудовано світ є матеріальним, дійсно існуючим.          Але це розуміння приходить у зовсім іншім погляді на довколишнє.

“Чим зумовлена в такому світі людська справжність та цілісність”, – можемо почути запитання зацікавленого читача.

Існує петрогліф накреслений на камені мабуть ще за часів Шумеру. На ньому у вертикальній позиції розташовано сяюче коло за яким до низу розміщено гротескне зображення людського тіла, а нижче сама людина, що опікується здоров’ям стоячого на віддалі хворого. Ця триєдність на петрогліфі не що інше, як раннє зображення людської триєдності існуючої у християнстві, як Батько, Святий дух та Син. Середня фігура на малюнку являє собою ментальний план людини, який є посередником між супраментальним, божим планом – сяюче коло наверху і її фізичним тілом. Маючи дотик до світу Цілісності та її причинної правди, цей            ментальний дубль людини стає скеровуючим її життя планом на підсвідомому рівні. Поєднання з ним на волі, за антропологічною межею і зумовлює людську цілісність, а від того і її справжність. В цьому поєднанні у одне ціле і полягає людська відповідність тому первинному задуму, за яким вона і може існувати в ціліснім світі на волі.

Означений ментальний план або ж гротескне тіло людини не має сталого образу, він змінюється в залежності від тієї задачі, яку вирішує в житті. Саме його образ, у здійснені відповідного наміру у причинному полі, несуть мальовані дошки, чі полотна у іконописі, або антропоморфні скульптури людської статури. Вони працюють, виконують свою роль посередника між людиною та її супраментальним планом, коли несуть у собі резонуючу з Цілим форму образу, побачену митцем у відстороненім погляді. Образу, що спрямований на виконання відповідної задачі і він приходить завжди з внутрішнього простору, як вість Неба, стверджував Ніцше.

Впорядковуюча сила з якою працює ментальний план досить дивна, як на людський погляд. Здійснюючи переходи між енергетичними горизонтами Цілісності він, у пошуку сподіваного, змінює саму сцену життя. В якому все раптом, без видимих причин для стороннього спостерігача, починає змінюватись.  В цьому віддавна вбачалося божественне провидіння та божа всім керуюча сила Святого духу. Насправді ця дія оперта на супраментальний план самої людини, – сяюче коло зверху на шумерському петрогліфі. Який є представником тієї трансцендентності, що насправді наповнює світ Цілісності головною змістовністю життя. Саме звідси:” царство боже в середині вас” у Ісуса з Галілеї та відома суфійська концепція   Ібн Руша: ” Пізнай себе – пізнаєш свого бога“.

Сама ж трансцендентність, як за свідоцтвом оріїв з Середнього Подніпров’я, принципово не може бути проявленою як на зовнішньому так і на внутрішньому плані нашого буття. Вона не має імені, від неї неможливо говорити, з нею можливо тільки жити, жити на волі у причинному полі  Цілісності. Вона є тим, що вносить у життя гармонію через духовну еволюцію людини.  Вона є тим Єдиним, про яке у свій час говорив Микола Кузанський у своєму відомому вислові:” Тільки Єдине має зміст”. “Прірва між трансцендентним та людським долається  у один спосіб – злиттям з ним”, – стверджував той, хто був кардиналом римо – католицької церкви і з філософії якого почалася ера Великого Відродження в Європі.

“Виходить так, що ми весь час живемо у тій впорядковуючій силі і нічого у своєму житті про це не знаємо”, – можемо почути зауваження нашого вдумливого читача. Чому не знаємо, знаємо але у дуже незвичний манер. Намір цієї сили на впорядкування людського життя призводить за свідченням оріїв до нашого існування у “муці божій“, бо “згідного життя веде, не згідного тягне“, – як стверджував Сенека.

Наше існування повинно бути слідуванням тому впорядкуванню, яке несе в світ ця сила. Такий з приведеного вище слідує висновок. Бо тільки в такому випадку відбувається необхідне зростання людської  свідомості на шляху додому. “Тільки у поверненні людських душ додому, людське життя отримує свій зміст”, –  маємо свідчення від справжньої людини воплоті Ісуса із Назарета, як за Григорієм Сковородою. Що то за дім, чим він є говорити про це ще зарано. Але він є і шлях до нього пролягає тут на землі через зростання самосвідомості самої людини. “Своїм життям до себе дорівнятись“, – знаходимо у Лесі Українки необхідну що до того зростання формулу.

Згадана вище вправність ментального дублю або ж Святого духу, як за християнським звичаєм, продукує силу, що допомагає людині вижити у стані коли вона сліпа та недолуга. Здійснює він це через ту ж зміну проекції самого життя. Бо саме такої корекції потребує людство полишене знання істинної традиції, як за суфіями. Бо у своїх упередженнях весь час потрапляє у глухий кут нівелюючий саму задачу життя. І тоді спалахують війни, які ті кути нищать.

Але те саме здійснює, як було віддавна помічено, і головний бик череди, що веде своїх корів на випас. Вправність цієї тварини було відмічено, коли вона одним потужним наміром змінювала проекцію лугу на таку, де нічого поганого з його чередою відбутись не могло. Вся енеолітична культура Трипілля була присвячена цій його вправності, де бик став культовою твариною. І не тільки у слов’янському світі.

Тут, шановний читачу і постає головна проблема сучасного релігійного та наукового підходу до задачі усвідомлення означених сил у людському житті. Вона пролягає поміж відстороненою вірою та прямим усвідомленням сил пануючих в нашому житті.  Саме за це борються орії у своєму відомому світовому загалу рукописі – манускрипті Войнича. Де вони, воюючи з відстороненою, сліпою вірою, докоряють своїм опонентам хозарам:”По горю веде ви бозію суть гойї бо злі. Поки совість вела, совість віри вість показувала, а у вас совість з вірою по віку бореться. Воля де божая ж? ”

І далі:”Віта горе одну межу, одне не те небо лише. Свята віра одне бере – голе. У степу віра це суть гола”.

В центрі справжньої людської віри стоїть знання, що приходить з непроявленого у образнім баченні через канал людської совісті. В такій вірі не існує посередника тут людина сама знає, тому її віра  є релігією знання – відання. “Мусимо відати і знати обаполи тирла“, – знаходимо головний девіз цієї віри у Велесовій книзі.

З огляду на вище приведене приходить на згадку наголос Емерсена :”Людина це Бог який валяє дурня “. Або у Аристотеля, коли у нього запитали, що таке Бог, він відповів:”Бог це думка в думці“. Те саме у свій час засвідчив наш Григорій Сковорода:”Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині“. З чим неможливо не погодитись.

Слідування онтологічному принципу повернення людини в природу  сьогодні, здатне, з огляду на вище приведене, відновити енергетичний потенціал згублений людством у еру технологічного розвитку.     Що постане міцним бар’єром проти  всіляких пандемій та скоригує саму людську долю, в якій нестане місця для тих нещасть, що присутні у людському житті сьогодні.

Щасти Вам.

Всі люди рівні перед небом, держава ж є результатом їх угоди.

(Мо Дзі)

Згідного життя веде,

не згідного тягне.

(Сенека)

Що таке нація з точки зору супраментальної психології сьогодні? Населення відповідної території поєднане єдиним, усвідомленим способом проходження на внутрішній план причинного світу. Та своєю інтерпретацією закону життя в Цілісності у вигляді “Отчого закону” або ж закону всередині, як за Геродотом. Згадане проходження відбувається через єдиний для всіх вибірковий ментальний образ, що виникає під час адаптації до патерну умов ареалу проживання. Від того виникає своя знакова, резонуюча з Цілим культура.  Звичаї та звичаєвості, як покладені на життя практики обрядовості у проходженні до того поля істинного.  Своя орнаменталістика, мова, пісні та знакове мистецтво.  Все це покладається у відповідну адаптовану до патерну умов культуру. Чому?

У дотику до живої етики  все стає егрегорною силою. Енергії якої стає достатньо щоб утримувати постійний контакт з причинною правдою оточуючого світу. Здоров’я, довголіття та щасливе буття залежали саме від цього. Тому і існує у будь якому автохтонному етносі сродня діяльність і є слідування причинній єдності світу. У такому вже причинному житті і народжується досвід істинної традиції, про яку говорять суфії. Жити на волі за межею ілюзорного світу, саме ця традиція, дякуючи невимірній глибині інської зони кристалічного щита України і лежить в основі націотворення титульного етносу Середнього Подніпров’я.

Цікавий запис з цього  приводу знаходимо у науковій роботі Шатохіної Віри Олександрівни: ”Онтологічний статус ментальності передбачає, що в буденність втручається об’єктивний спостерігач здатний поставити себе в позицію феноменолога, здійснюючого операцію Єпохе ( возє’днання зовнішнього та внутрішнього світів ) в ідеальних світах змістовної наповненості “.

Той же підхід прочитується і у Фрітьофа Капри: “Для врівноваження нашої людяності в повній мірі ми повинні знову надбати досвід своєї зв’язності  та єдності з тонкою павутиною життя. Це воз’єднання і є реалізацією онтологічного принципу єднання з природою. Є самою суттю духовної основи глибокої екології. “

Творчий принцип Всесвіту це творення реальності на квантових рівнях тонкої павутини життя, саме це сьогодні повинна прийняти сучасна наука. Бо тільки так правда – істина входить у людське життя, яке від того отримує свою змістовність та наповненість. Бо світ збудовано на правді якою є сам.

Порядність, честь і гідність стають пустим звуком коли не спираються на цілісне, причинне світосприйняття отримане у доторку до живої етики життя пануючого на непроявленому плані. Знову ж таки чому? “Ум ніколи не може бути великим через те, що те що є дійсно великим для нього невимірно, тому будь яка його діяльність несе у житті лише скорботу”, – засвідчив у свій час Джуду Крішнамурті.

Суфії вважають, що головною силою врівноваження формальних релігій був постійний досвід істинної традиції, викривленість якої і стали всі формалізовані релігії світу.

“Прірву між трансцендентним та людським можливо подолати єдиним способом – злиттям з Богом”, – стверджує Микола Кузанський.

Яка відмінність між знанням та інформацією? Знання здіймає,  збагачує, наповнює силою. Інформація лише наповнює відстороненим, залишаючи рівень людської свідомості таким яким він є. Тому  є переконання, а є усвідомлення. Сила стоїть за усвідомленнями. Знати, усвідомлювати – означає існувати насправді в тому світі що є, що існує тут і зараз.

У техногенну еру людина існує невідомо де, вона невідомо хто, існує невідомо для чого.

Відсторонена міфологія пізніших часів, з яких вийшло сучасне природознавство, закрила доступ до причинної правди життя.

Тому за буття в істині прийшлося боротися. Визначальною постаттю тут є великий адепт світу Ісус із Назарета з його життєвим кредо:” Я прийшов не порушити, а виконати закон. Я прийшов прибавити до Закону Отчого свободу Сина, відновити викривлений,  ущербний закон причинності, в законі смерті – Отчий Закон життя.”

Сьогодні розвинене абстрактне мислення відкриває ті можливості, яких давнє людство було полишено.

Так прийшло розуміння, що прохід  до істинного лежить не в самій думці, не в обоготворенні, він лежить у її поруху,  у намірі до дії, яка співпадає  з живою, причинною етикою. Діючи у спорідненому намірі справжня людина у житті не залишає сліду.

Тобто діє, змінюючи обставини шляхом зміни самої сцени подій, діє на квантових переходах на обріях у самій Цілісності.

В такому знанні не має часу, а тому і історичного початку, воно завжди було поруч. Щоб цим володіти потрібно бути в самому житті.

“Загубивши материнську долю світ народжує поле засіяне бур’яном. Знання проростає, знищуючи бур’яни людського невігластва”, – визначив у свій час Соломон.

Що тоді царство боже на землі? Це соціум впорядкований за причинною правдою Єдиного. Закон соціуму рівних – допомагай іншим, допоможеш і собі. Справжніх людей може бути багато, але етика їх життя одна. В Цілісності не буває двох розумінь, воно одне на всіх, що і центрує людську спільноту у одне ціле. Але для цього потрібно стати нічим, щоб стати всім.

Торкаючись неба сущого у знанні помилятися неможливо.

Для цього потрібна воля на волі, бо знання приходить каналом людської совісті з непроявленого. Саме від цього постає головне надбання людства; честь, совість, порядність та людяність

Шлях щасливої долі то поєднання зі своїм духовним початком. Закон соціуму рівних – допомагай іншим допоможеш і собі. Всі дії повинні бути узгодженими з причинним полем Цілісності, бо “виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів і буде викорчуваним”, – знаходимо пророче свідоцтво Ісуса у Євангелії від Фоми з цього приводу.

Любов – поводир людського его, коли его зникає у вже поширеному світосприйнятті, зникає і любов, на її місце приходить знання у поєднанні з Єдиним.

Щастя – уособлення себе у Нірвана Кальпа Самадхі того буття, яке і є ним на волі. Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в Цілісності, – стверджував Соломон.

Вхід та вихід в самій людині – звідси витікає цінність самого розквітлого життя.

Світ змінний у переходах від одного свого рівня на інший, але на кожному своєму рівні він матеріальний і незалежний від людського усвідомлення його.

Саме життя у справжності і є вірою. Правда в житті виникає у дотику до істинного. “В справжнього Бога не вірять з ним живуть.  Не може бути природи без Бога і Бога без природи. Бог є причиною природи”, – стверджував Сенека.

“Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині”, – вторить йому Григорій Сковорода.

Гармонія Всесвіту у совісті людської душі. Де є совість там є розуміння істинного і там є воля і сила людського духу.

“Мета людського життя полягає в досягненні мудрості”, – стверджував Сенека.

Хрест України то є її духовний хрест, осягнення вічного тут значно випереджало розвиток сусідів та і всього світу в цілому. Людина знання, що поставала тут не могла прийняти будь яку тиранію державних структур пануючих у ті часи. Її внутрішня релігія однакова для всього людства, не зважаючи на расові, релігійні чі національні розбіжності. На Русі вона звалася Орійським Відичним Правовір’ям або ж Православ’ям. Славили Цілісність, як Праву, що веде, налагоджуючи людське життя. Особливо проявляючись на рахманські свята, у дні весняного та зимового протистояння.

“ Але для цього потрібно щоб живий дух людини і природи злився воєдино, став нероздільним”, – визначив Олесь Бердник.

“Щоб дійти цього стану потрібно своїм життям собі дорівнятись”, – довершила це питання у свій час Леся Українка.

“Існує тільки одне питання, як це реально може бути запроваджено у житті ? ”, – можемо почути запитання нашого вченого читача. Відповіді на це питання будемо шукати в самій українській культурі.

Мистецтво життя та довголіття від Андрія Ворона.

Спадкоємне мистецтво життя слов’ян-русів має своє відображення у дослідженні, викладеному в книзі Мирослава Дочинця “Многії літа. Благії літа”. Де він пише про досвід життя у довголітті Андрія Ворона – мешканця одного з сіл під Мукачевим.

Головним у сакральному мистецтві Андрія Ворона, який прожив на білому світі сто чотири роки, є чекання, або очікування. Воно стає головним, коли світ являє собою причинно врівноважене цілісне Одне, і людині залишається тільки вірно слідувати тому узгодженому Цілому. Можливості, які лежать в ньому, розкриваються в свій час у відповідному місці, і саме їх очікує людина, яка не хоче ламати встановлений причинний хід подій в тому світі в якому живе. “Пам’ятайте, – сповідує  дід Ворон, – світ впорядкований раз і назавжди розумним і милосердним Творцем, тому життя кожного в ньому має свій сенс і свою мету”.

Постає питання: Очікування чого є ключем взаємодії людини і Цілого?

По-перше, подібний настрій стає можливим тільки у стані пробудженої свідомості. В цьому стані потрібно жити, щоб не пропустити ту мить, коли прийде очікуване. І то вже ваше рішення, як на нього реагувати, приймати чи ні. Але знати про нього ви повинні, бо без цього втрачається зв’язок з тим узгодженим цілим, яке являє собою довколишнє.

Дуже тісно таке “очікування” Андрія Ворона пов’язане з недіянням, яке проголошується адептами Сходу мало не головним принципом праведного життя. Насправді недіяння є дією в другій увазі за допомогою наміру, як свого часу це  ввів Карлос Кастанеда. А для цього, як відомо, потрібне повне відсторонення від зовнішнього. І це теж є в дідовому рецепті: “Навчися і вмій чекати. І тоді переможеш усе. Навіть якщо нічого вже не чекаєш доброго, все одно – чекай. І коли нічого вже не можеш робити, а чекай. Чекай до прощального подиху”.

У цій пораді діда Ворона проглядає мало не головна умова життя людини у її взаємодії з Цілісністю – зберегти енергію життя через відсторонення, не розпорошити її на дурниці упередженого життя і вчасно вступити в дію, коли очікуване постане перед очима. Так званий сталкінг, яким на сьогодні переймається сучасний езотеричний світ, починається саме з цієї його головної умови. В позиції пробудженого усвідомлення, в промені долі – чекання, так це можна сформулювати сьогодні. Але чекання має бути активним: “Ходи, розпитуй, бесідуй з людьми і прийде до тебе розрада, означиться рішення”, – радить дідо.

Другою сакральною умовою довголіття діда Андрія є відповідний настрій єднання людини і того світу Божого, в якому вона живе. Через це єднання приходить спокій сили і сила спокою, яка мусить вести людину в житті. “Через поле смиренне прийдете до тихої води”, – заповідав Андрій Ворон.

Задля цього “будьте щирими, чистими душею і серцем, щоб правда Божа завжди потрапляла до вас”, – радив він.

“Скрізь, де б ви не були, будьте, як удома, єднайтеся зі світом, як удома, – наставляв дід Андрій. – Радійте дню, що приходить, і живіть у ньому, бо варте тільки те, що він зараз вам несе”.

“Не я живу, а мною живе природа”, – стверджував своє сакральне великий письменник сучасності Василь Стус.

Каяття, прощення та смирення відкривають шлях людини на Небо, заповідав Ісус із Галілеї – той, хто своїм прикладом вказав шлях людини до стану усвідомлення іншого обрію світу. “Царство Боже всередині вас”, – наголошував він. Цілий світ вклоняється йому саме за це, а не за зрощені на його імені канонічні вимоги Візантійської церкви, як засіб суто соціального поневолення людини.

“Щоб молода енергія струменіла в жилах, звертайся до своєї молодості, до тих часів, коли єднанню з природою не заважало обтяження прожитих літ”, – радить Андрій Ворон.

Гризота відпустить вас і прийде бажане оновлення, якщо людина повсякчас утримує в душі тепло дитинства. Як відомо, всяка психологічна залежність найлегше знімається саме так. Кожна хвороба – то завжди відсотків на шістдесят самонавіювання. Коли на душу давить камінь, з будь-якої хвороби швидко не вийти. Кожен вправний цілитель знає: зняти ту залежність – означає пробудити силу зцілення в самій людині, бо насправді людина сама зцілює себе, а завдання всякого цілителя – створити відповідні для цього умови.

А ще дідо каже, що в тому настрої треба просто жити, весь час усміхаючись світу очима дитини. Тоди навчишся володіти своїм ритмом – чергуванням сили і спокою, і буде тобі так само, як рибі у воді, як птиці в небі. І все задумане здійсниться, а життя буде легким, бо ти все зможеш побачити й відчути, бо ніщо в самому тобі не буде заважати.

Описаний в “Рукописі Войнича” шлях оріїв, що проходить через рівновагу – як міру по волі і по вірі, проявляється в тому, що сповідує Андрій Ворон. Це дозволяє зробити важливі висновки.

Шукаючи в цьому напрямку гідного способу життя, слов’яни-руси Середнього Подніпров’я входили в істинне і формували культуру, яка на багато літ випереджала те, що на цей час існувало в світі. Мистецтво спорідненого життя, яке описує Андрій Ворон, дивовижно перегукується з тим знанням Сущого, яке знаходимо в давньому рукописі оріїв. Їхнє знання не зникло, воно досі є провідним мистецтвом життя на землі, яку ми називаємо Україною.

Людина може і повинна на схилі літ усвідомлювати все те, про що говорить Андрій Ворон, бо воно, очевидно, складає надбання, з яким людина постає перед очима Творця, примножуючи мудрість світу. “Многії літа – благії літа”, – стверджує і Мирослав Дочинець – автор, що розгледів, дослідив знання старожила і доніс до нас у своїй книжці той безцінний досвід спорідненого життя справжньої, цілісної людини.

Людство пробуджується після свого тисячолітнього забуття і йде до правди-істини, яка панує у світі. Бо то є закон, що виходить із Цілісності, повсякчасно відроджуючи людське сумління. Якщо відкинути будь-які навіювання ззовні, кожна людина насправді знає той закон, як Отчий закон всередині. Відмічений у населення Середнього Подніпров’я ще Геродотом.

Щасти Вам.

Що знала, що усвідомлювала Докія Гуменна коли стверджувала: ” Місія України, як центру світового вузла знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними  методами шукання нових ідей ”.

Чому в такому великому питанні Україна та українство поставлено у Докії Гуменної на першому місці?

Наукове дослідження у галузі супраментальної психології сьогодні говорить, що адаптація людини до патерну умов ареалу проживання породжує вибірковий, ключовий  образ, який стоїть в центрі культури автохтонного населення на ментальному рівні.  Давній, інський кристалічний щит України має невимірну глибину занурення у внутрішній план Землі. Саме звідси, стверджує Докія Гуменна, постає випереджальний розвиток людини в умовах земель Середнього Подніпров’я.  Тут, як показує дослідження,  раннє становлення культури внутрішнього ментального образу, від початку дозволяло опановувати ту причинну правду життя, за якою стояла сила та наснага справжньої, цілісної людини. Закон всередині, про який згадував Геродот у своїх мандрах Середнім Борисфеном, як закон живої етики, тут опановувався у першу чергу проти владного, самодержавного закону.

Саме від цього на цих землях  у свій час буяла Трипільська культура, коли нічого подібного в світі ще не існувало. Культура оріїв, яку ми знаходимо в Рукописі Войнича, що існувала в межах Середнього Подніпров’я у ранньому Середньовіччі, сягає і сьогодні найвищих досягнень в людській культурі. Саме вона запліднила у свій час давні культури людства такі як гетитську, етруську та мала визначальний вплив на культури Середнього Межиріччя та Єгипту.

Ознакою пізнішої сарматської культури, коли людство вже входило у суто господарські стосунки, був воїн підперезаний мечем Арея, що було ознакою поєднання в людині духу Землі та Неба. Тобто, сповідувалась та сама людська справжність та цілісність. Подвійний знак тамги у тому ж характерному поєднанні Землі та Неба, що був у всих сарматських племен єдиним мотивом, є цьому підтвердженням.

Ця ж розвинена внутрішня культура цілісної людини,  вже на Запорізькій Січі, дозволяла через ту спадкоємну налаштованість малою кількістю боронити свою землю від невгамовних зайд з азійських просторів.

Виходить, що Докія Гуменна мала таки рацію, коли стверджувала щодо місії  України, як центру світового вузла у становленні, а вірніше у відновленні істинної традиції людського існування у правді сповіданого життя вже у наші часи.

Що то за правда істинної традиції, пошук якої в житті є спадкоємним для українства?

Коли ми рухаємося та правда лежить у спорідненому русі нашого тіла та нашого наміру рухатись, діяти у виконанні якоїсь справи. Ця спорідненість виникає у світі нашого фізичного тіла, яке спираючись само на себе ту команду  і виконує. Все це стає можливим завдячуючи цілісності нашого тіла, як поєднаного у одне організму, через що команда  наміру має своє логічне подовження у вірному, спорідненому русі.

Так само правда нашого життя, у істинній традиції, як за суфіями, полягає у відповідності команд наших намірів світовій цілісності та єдності в якій проходить шлях нашого буття.

“Світ збудовано на правді якою є сам”, –  переконує нас характерницька наука з цього ж таки приводу. Тому за цією характерницькою правдою і стоїть сила цілісного світу, коли дія назовні співпадає з наміром нашого спорідненого дійства з Небом Цілісності. Суть праведного життя полягає саме в цьому.  Коли двоє у одному домі, дому ніщо не загрожує, – саме так потрібно трактувати відомий вислів великого Галілеянина, істинної людини воплоті, як за Сковородою. “Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі переміститися – вона переміститься” _ знаходимо у Євангелії від Фоми з цього приводу.

Виходить, що ідентифікація українства полягає  в правді цілісного, спорідненого життя з довколишнім світом. І вона стає можливою коли людина відає та знає обаполи тирла, тобто виходить за межу свого лише антропологічного буття. Тому розвинена внутрішня культура  і є справжньою ідентифікацією людини в межах інського кристалічного щита України.

Ця правда по глибині свого усвідомлення дозволяла володіти духовним зором та знанням сущого, що розкривається під час переходу на внутрішній план на  рівні  ментального тіла. Це ментальне або ж гротескне тіло проглядає у будь яких антропоморфних образах людини чі іконографії.

“Як практично все це може реалізуватися в житті сьогодні? ”, – може виникнути питання у нашій вченій читацькій аудиторії.

Природне оточення, до повернення в яке сьогодні закликає онтологічний принцип, знаходиться у взаємодії зі світом на рівні його Цілісності. Через яку в ньому і панує єдина для всього світового загалу гармонія. Тут кожен новий день несе у собі настрій цілісного єднання рослинного та тваринного світів з тим гармонійним ключем. Цей настрій є визначальним і для людини. Вона може отримати його просто входячи в будь яку рослину, кущ чі дерево, як за традицією друїдів, з плану свого гротескного, ментального тіла  у стані  “волі на волі”.

В цьому спорідненому дійстві людина повертається у природу де отримує необхідну енергію  та вірне налаштування щодо характеру подій, які пануватимуть у цьому дні.  Адже довколишня природа несе у собі необхідний настрій  того дня, що приходить через свою поєднаність з причинним полем Цілого Одного. У такому єднанні з гармонійним ключем пануючим у довкіллі,  в якому людина нарешті виходить з під гніту свого  упередженого життя назовні, отримується людська життєва вдача та здоров’я.

Разом з енергетичною повнотою приходить розрада у тому проблемному полі, яким кожен будете перейматися в цьому дні. Це і є врешті решт рівень тієї “тихої води”, осягнувши стан якої, кожен отримує ведення та допомогу оточуючого світу, як за довгожителем із Закарпаття Андрієм Вороном.

Так людство, нарешті, стає дієвим господарем, як свого власного життя так і оточуючого довкілля. Магія такого цілісного життя веде насамперед до мудрості, в яку людство з необхідністю входить, здійнявши до відповідного рівня евристичну стелю свого інтуїтивно – образного усвідомлення світу.

Які  досягнення в українській культурі наближають нас до цього? Насамперед, це Тарас Шевченко зі своїм Кобзарем, записаним в традиції давніх кобзарських ще Вустинських книг. Подібне внутрішнє розкриття та дослідження повноти людського світу можемо знайти у творах українців Сковороди, Куліша, Бердяєва, Вернадського, Лесі Українки, Докії Гуменної та Олеся Бердника. Чому саме українці сягали означеної вище глибини справжньої людської природи?

Мабуть тому, що для них це було спадкоємним мистецтвом ведення життя на землі. “Одвічно Руси мають ту силу і гримлять нею по світу”, – знаходимо провідчий запис з цього приводу у розшифрованих за абеткою українського письма “арамейських записах” з Близького Сходу.

Що сьогодні потрібно здійснити, щоб ту силу та наснагу мати у своєму житті? Потрібно зробити лише один крок від свого упередженого існування назовні, відступивши у внутрішній план свого буття, де панує людська справжність дотична до цілісного, причинного поля світу. Для цього потрібно вийти на волю та відродити духовний зір, що до подій у оточуючому полі життя.

Саме в цей час людина переходить від образно – понятійного  до інтуїтивно образного мислення. За Імануілом Кантом: “ поняття без чуття пусті, а відчуття без понять сліпі”. Але ще поняття поставлені у образному мисленні попереду ведуть до ілюзії, а чуття поставлене наперед роблять поняття резонуючими образами, які несуть з собою істину причинного поля людського буття, доповнимо ми його. Точно так, як за вже згадуваним виразом  Соломона: “ почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш  не одне і те саме“.

Щасти Вам.

Змістовність життя слід шукати у тіні самого життя.

                                     (Соломон)

(Настанови пробудженого життя

 в сучасному світі.)

Сьогодні вмотивованість  нашого життя залежить від того середовища в якому ми живемо і яким переймаємося. Наші рішення та кроки в ньому залежні від нашої обізнаності, нашого досвіду та від аналізу того, що коїться довкола. “А ще від порад та досвіду друзів з близького оточення”, – доповнить нас знаючий читач. Все це вкупі і складає згадану вище вмотивованість нашого життя.

На цьому фоні вислів Соломона лунає дещо дивним дисонансом. Дійсно, що можливо знайти у самому житті? Але коли ми усвідомимо, що наше життя зумовлене ще і самим нашим існуванням, як істоти цього світу, тоді вислів Соломона вже не буде таким відстороненим, як від початку здається.

Наша зовнішня вмотивованість може бути нічого не вартою, коли вона не узгоджена з планами  самого нашого  існування де теж існують плани та йдуть зміни. І ці зміни торкаються не тільки нашого здоров’я та довголіття. Причинне поле самого життя теж має свій задум, своє запровадження і тому потрібно  відповідати. Щоб не потрапити у життя за “мукою божою”, як за свідоцтвом оріїв з рукопису Войнича. “Або у кармічні залежності від своїх упередженостей у житті”, – доповнить нас адепт східного обряду.

Як це практично здійснити виникає питання? Потрібно знати суще і відповідати  йому у своєму житті, сповіщують орії з того ж рукопису. Це суще виступає у них як запрограмованість самого життя цілісним аспектом світу, що теж розвивається і має що до нього свої плани. Щоб узгодити з тими планами своє життя тому потрібно слідувати, – скаже нам езотерично освічений читач. Як те можливо здійснити, виникає питання?

Через включення так званої третьої сигнальної системи, говорить нам езотерична наука сьогодні. Що потребує виходу на волю, у нестаціонарний простір час де і панує згадана вище світова Цілісність. На цьому рівні людина має доторкове, кінестетичне сприйняття тих енергій, які все те несуть у собі.  Тому знати суще, це вміти входити в них, контролюючи у такий спосіб свої дії у житті з середини, у причинному полі цілісного світу.

Все це відбувається у нашому образному баченні, яке спонтанно виникає у людини в цей час, говорить нам кардинал римо – католицької церкви Микола Кузанський і зветься воно “містичним богослов’ям ”, як за його переконанням. Існуюче ж природознавство, на його думку, опікується від того “вченим незнанням”.

“Те саме несе у собі наша зовнішня вмотивованість своїм  життям”, – скаже нам вдумливий та поміркований читач.

“Але знання того, що ви звете сущим повинно бути вплетене у килим нашого життя в якому існують наші плани”, – скаже нам вчений читач. Вирішити це питання можливо тільки у один спосіб, в це знання світу потрібно увійти, радять нам суфії. Означене входження потребує ведення самого життя в істинній традиції, стверджують   вони. “Навіть в межах одного подиху не існує ілюзії, а є тільки шлях”, – проголосив головний девіз самурайського клану Синенорм.  “Хочеш мати щастя у житті спробуй довіритися долі”, – таку формулу у свій час знайшов Григорій Сковорода.

Тобто потрібне  занурення в саме істинне. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними”,- запевняв наш великий філософ вслід за великим адептом світу Ісусом з Галілеї. Подібне зміщення позиції  потребує переходу від образно – понятійного сприйняття світу до інтуїтивно – образного, яке саме і існує на “ волі ”, тобто за межею  антропологічного буття.

“ Як це практично може відбутися? ”, – запитає тут будь хто. “Справжня людина слідує і водночас творить свій шлях за волею Неба”, – стверджував  з цього приводу Соломон. Тому згадане входження означає єднання з тим Єдиним організуючим початком, що панує в світі. Бо “тільки Єдине має зміст”, – говорить нам Микола Кузанський. Прірву між  Єдиним і людським  можливо подолати у один спосіб – поєднатися з ним, засвідчив він. Подібне поєднання стає можливим, коли людина входить у саму тканину свого життя, у ті енергії які його породжують,  а не споглядаючи та аналізуючи те ззовні, говорить нам супраментальна психологія сьогодні.

“Щоб зробити сродню миследіяльність можливою, багато чого потрібно уяснити через її причетність до Єдиного”,- стверджував у свій час Платон. Тут людина розумна повинна перейти до людини  істини, від Gomo Sapiens  до Gomo Veritas , якщо користуватись загально прийнятими поняттями у цій сфері. Сьогодні цей перехід йде через вимкнення внутрішнього діалогу, що постійно йде між зовнішнім  сприйняттям та багажем накопиченого досвіду у образній пам’яті. Врешті це і є станом “волі на волі”, як за оріями. Де діє трансцендентна глибина вислову Сократа: “Я знаю, що я нічого не знаю”.

“Яке  значення має усвідомлення сущого у кінцевому результаті? ”, – запитає нас вдумливий та поміркований читач. Відповідь на це знаходимо у оріїв у їх рукописі:     

” Суще є, мету несе, по волі бає. Путі божиї  голі ж.  Свято ви зажиє на волі, Ока ви суть божая “.

В решті решт це і є те велике повернення додому про яке говорить  Ісус із Назарета у своїх сповідях:”Лише у поверненні людських душ додому людське життя отримує свій зміст. Коли дім ваш стане пустим – він наповниться світлом “, – зауважив  у свій час він.

Який з вище згаданого слідує висновок?

Все лихо людства буде подовжуватись доки жива етика цілісного світу буде залишатися незнаною країною в якій людина не живе, не існує.

Життя наповнюється справжнім змістом коли живеш у ньому тут і зараз у доторку до причинного плану світу. Змістом життя стає слідування тому образному баченню, що приходить. Сама людська миследіяльність стає тим образним баченням. В цьому і полягає проголошений сьогодні онтологічний принцип повернення людини у природу.

Науковий аналіз, знявши покрови містицизму та міфотворення  шляхом переведення спостерігача за антропологічну межу, сьогодні відкриває двері у світ людської справжності та того світла істинного, що чекає людину протягом довгих століть.

Щасти Вам.

Світ збудовано на правді якою є сам.

У правди один шлях у неправди їх багато.

(Січ, характерники)

Дослідження у науковій езотериці сьогодні говорять, що існує особливе співіснування людини і світу, коли її життя набуває зовсім іншого змісту. І цей новий статус людини відтворюється у причетності до тієї правди життя, яка лежить у причинній пов’язаності Всесвіту. “В цьому світі потрібно бути”, – стверджували характерники Січі Запорізької з цього приводу. Цілком слушно вважаючи, що у суто зовнішнім сприйнятті світу людина в ньому насправді не живе, не існує.  Спробуємо розібратися в цьому питанні.

Ми у своєму повсякденному житті звикли, що правда з’являється у ньому, як доречність наших вчинків та суджень, що пройшли свою перевірку у практиці життя. І цю правду нам потрібно повсякчас шукати і боротися за неї. У муці божій, як за оріями, людина знаходить її. В цій правді боротьба між добром та злом стоїть на першому місці. І як показує практика життя це питання не має свого остаточного вирішення у повсякденності людського буття. Чому?

Бо на зовнішньому плані ми маємо справу з результатом, який є проявленням причинної пов’язаності світу на  тонкому плані, говорить наукова езотерика. Тому ми розуміємо сьогодні, що справжня правда мусить пізнаватися на непроявленому плані. Але в такому випадку ми самі, наша діяльність повинні належати тій причинній взаємопов’язаності світу, що панує у непроявленому. Мабуть тому, що ми родом звідти.

Тільки у поєднанні з Єдиним людське життя отримує свій справжній зміст, стверджував кардинал римо – католицької віри Микола Кузанський з цього приводу. Що то за правда, яка стоїть за нашими плечима у реальному бутті на землі?

З досліджень у непроявленому на сьогодні ми вже знаємо, що енергію всьому живому надають пульсаційні переходи між горизонтами Цілісності, пануючої на тонкому плані. За цією Цілісністю вочевидь і стоїть той Єдиний початок, про який і згадує у своїх працях Микола Кузанський.

І подібний підхід несе у собі належність самої людини до тієї правди, за якою вибудовується світ у її довкіллі. Саме на внутрішньому плані світ несе у собі енергію нашого життя через ті згадувані вище пульсаційні переходи між горизонтами Цілісності. А від того має нести у собі ще і сповідану правду нашого життя та долю у причинно – пов’язаному світі. Про який Микола та Олена Реріхи говорили, як про живу, природну етику за якою живе весь рослинний та тваринний світи.

Перше, що приходить на думку у такому підході, що від цього має поставати сама праведність нашого життя. В ньому має існувати особлива вивіреність наших вчинків та кроків, як  істоти сутнісного плану належної цілісному, причинно обумовленому світу.  Як практично можливо жити за тією правдою життя, за якою стоїть континуальна сила самої світової Цілісності постає питання?

На зовнішньому плані світу потрібного усвідомлення не існує, бо то є біг по великому колу наших упередженостей, скаже нам езотерично освічений читач. Вірні настанови, як образи вістей божих, приходять лише з підсвідомості існуючій на внутрішньому плані, додасть нам він. Але тими вістями користується будь яка талановита людина і ті образні сповіщення здатні у своїй силі керувати світом, говорить  Фрідріх Ніцше.

На сьогодні ми маємо лише ілюзорну уяву про довколишнє через той апарат образно – понятійного мислення, яким керується наш мозок. Через що ми полишені дотику до реально існуючого світу. Але мозок людини може керуватися, як показує практика і чуттєво – образним сприйняттям. Ми одразу ж даємо чуттєву характеристику дну ріки чі озера коли входимо у їх воду. В тому ж чуттєвому, інтуїтивно – образному сприйнятті, в якому приймає участь наше тіло, навчаємось плавати у водних глибинах. Чому не можемо так само увійти в енергетичні горизонти світової Цілісності, що панують у довкіллі і опанувати спосіб вже усвідомленого життя в ній?

Зосереджуючись лише на відстороненому предметному світі назовні, ми потрапляємо у полон тієї ілюзії, яку він несе у собі. Але ми на сьогодні розуміємо, що це лише наша зовнішня орієнтація у подієвому світі, яка стала головною у суто технічний вік нашого часу. Де людство більше живе за своїми переконаннями аніж усвідомленнями.  Кожна талановита людина мистецького рівня знає, що існує інше  розуміння, що приходить коли наше образно – понятійне мислення вимикається. Саме тоді виходить на поверхню наша  підсвідомість, що має той чуттєвий дотик до причинного світу. І тоді виникає те осяяння зовсім новим та невідомим, яке і рухає наше життя вперед.

Тобто, лише з рівня підсвідомості, у повній відстороненості від зовнішнього, що стає лише генератором спонукаючим нас до дії, приходять образи нашого вірного реагування на події у ньому. Це реагування і є правдою нашого життя за якою стоїть сила. І ця сила образів, що прилітають як голуби,  рухає світом, як за переконанням того ж, згадуваного вище великого німецького філософа  Фрідріха Ніцше.

“Але для цього потрібне входження в саму правду життя, що буяє в довкіллі”, – зауважить нам вдумливий та поміркований читач. “Для цього потрібна воля від тих суто зовнішніх усвідомлень”, – доповнить нам він. “Воля на волі, а ви що ж. Пусто ви живете і пуста ваша совість божа. Не те несе, що є у світі і питає нас”, – знаходимо свідчення з цього ж приводу у культурі оріїв, що панувала у раннє Середньовіччя в межах земель Середнього Подніпров’я.

Як утримується та чуттєва відстройка стану волі на волі, виникає питання? Поряд з совістю, як каналом сприйняття тих образів стоїть людська честь. Саме вона спонукає до причинного впорядкування нашого життя за тією правдою істиною, що відкривається на рівні підсвідомого. “Ми не вправі жити, коли втрачена честь”, – за переконанням іншого великого філософа Німеччини Фрідріха Шілера. “Честь – це зовнішня совість, совість – це внутрішня честь”, – до такого кардинального висновку прийшов у свій час Артур Шопенгауер. Порядність та людська гідність є похідними від тієї честі, скаже нам будь яка зріла, вірно поставлена у житті людина.

“Велике пробудження стоїть за цим всім”, – можемо почути від адепта далекого Сходу. За цим пробудженням стоїть кінестетичне, доторкове  чуття – бачення, говорить нам наукова езотерика сьогодні. Припинення діалогу з зовнішнім у образно – понятійнім мисленні відкриває те знання духу, яким володіє кожна людина стверджує ця наука. В цей час людський мозок стає екраном, своєрідним навігатором на якому віддзеркалюється подійний світ внутрішнього, причинного плану.

Якою стає релігія  такої  вже пробудженої людини, постає питання?

Це релігія сповіді у Єдиному, у самій належності до нього, скаже нам релігійний діяч. Син божий панує у серці кожного, говорить нам християнство сьогодні. “Ти не цей, ти той”, – говорять суфії разом з даосами далекого Сходу. Це релігія знання сущого, говорять сьогодні до нас орії з рукопису Войнича, відома в світі, як орійське відичне правовір’я. Вочевидь єдине для всього світового загалу, бо Права у слов’янстві має значення тієї самої світової Цілісності.

Як подібного стану усвідомлення досягти, виникає питання?

“Справжня віра існує по вірі”, тільки у “віру вірува”, – досягнеш поставленої мети, стверджують орії. Тобто питання полягає у входженні у сам внутрішній план,  де сама віра стає способом життя. Яка головна умова подібного входження? “Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі”, – стверджують наші пращури. Будьте Перехожими в житті, радив у свій час Ісус із Назарета своїм учням.

“Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі переміститися – вона переміститься”, – стверджує Ісус у Євангелії від Фоми.

Входження у подібну віру це доторк до самого джерела де панує сила усвідомлень справжньої, цілісної людини, стверджував він. Знання сущого якої стає правдою її життя і це вже не питання відстороненої віри, а стан буття в істині, яка одна робить людину справжньою та вільною.

“ І все ж питання того входження залишається не розкритим”, – зауважить нам доскіпливий читач. Як це може відбутися в житті?

Ми входимо у смак будь якої страви, що споживаємо. Ми також входимо у своєрідну медитацію, коли слухаємо музику якою чаруємось. Так само можливо увійти у образ простору думки людини, що промовляє те сакральне до якого має дотик. Згадане входження в образ є головним у акторській майстерності. Те саме можливо здійснити входячи у образ того, що приходить з внутрішнього плану. У Євангелії від Дідима Фоми існує запис:” Хто помає змістовність цих слів, не вкусить смерті “. Тобто, стане справжньою, цілісною людиною воплоті. Слова та думки, що стоять за ними можливо не тільки розуміти, а і входити в їх простір, опановуючи те джерело звідки вони ведуть своє походження. Те входження означає рух до простору іншого виміру де пану дух людини.

Яка ще існує причина подібного входження в світову Цілісність де панує правда сповіданого життя ?

“Віруючий у Сина Божого (справжню цілісну людину) матиме життя вічне”, – стверджує Ісус, якого наш Сковорода вважав справжньою людиною воплоті. Така людина має своє справжнє обличчя до народження, як за твердженням даоських мудреців.

І  цілком зрозумілим тепер стає головне сповіщення великого Галілеянина: ”Хто пізнав світ – знайшов себе і той, хто знайшов себе світ не вартий його. Все, що ви народжуєте в собі і те, що ви отримуєте від цього спасе вас“.

Щасти Вам.

У правди один шлях у

неправди їх багато.

( з невимовного)

Що таке містицизм сьогодні, на що він спирається, від чого походить? Людина володіє дивовижною властивістю сприймати факти життя у повному їх об’ємі, як образне прояснення, що надходить однієї миті з її внутрішнього плану. І це відомо будь якій творчій, талановитій людині. Подібне знання інтуїтивно – образне і приходить як чуття – бачення у  тому внутрішньому, ментальному просторі, говорить езотерична наука. Спроба все те повторити у якомусь вербалізованому, образно – понятійному підході і призводить до вище згадуваного міфологізованого містицизму. Чому?

Мабуть тому, що згадане знання через  пояснення вже у відсторонених образах та поняттях,  пробують відтворити у  логістичних конструкціях  назовні. Але подібний підхід не несе у собі включення у причинне поле істинного, а тому не має сили у своєму запровадженні. І тому працює тільки з неживою природою у стаціонарнім просторі часі. Тобто, може забезпечити тільки суто технологічний бік нашого існування. Через що, з якої причини?

На рівні внутрішнього інтуїтивно образного сприйняття не існує звичної  логічної послідовності його отримання, яке панує назовні. Просто одного разу це приходить, як  вість з нівідкіля. І ця образна, резонуюча з Цілим вість, несе у собі силу запровадження того усвідомленого у життя, в його первинній правді. “Тут потрібна не відсторонена ілюзорна миследіяльність, що панує ззовні, а скоріше сродна миследіяльність, злита з простором цілісного плану“, – скаже нам езотерично освічений читач.

Неможливість пов’язати  ті сповіщення  з тією логікою, що панує у повсякденному житті, призводить до двох результатів.        Виникає релігійне вірування у потойбічну силу, яка може проявитися тільки  у відповіднім зверненні проханні до вищих сил. Інакше, як не пробують, в житті все те не спрацьовує. Так виникає будь яка релігія, що панує сьогодні. Вершиною тут постає свідчення від Ісуса з Назарета:”Просіть і дано вам буде“.

“Але  будь яке молитовне прохання без чуття Небом не сприймається“, –  засвідчив у свій час Гете.  Щоб те чуття було, необхідно бути на волі, де існує чуттєвий контакт з непроявленим, говорить світова езотерична наука. На той час, коли Ісус повернувся зі своїх довгих мандрів по Тібету, духовне знання – бачення зникло. Було винищено, або підмінене новими володарями та пророками світу. І вже нікому було прохати того сподіваного у прямих звертаннях до Неба. Тому це не спрацювало. Від того Сина Божого – справжню, цілісну людину було нізведено до стану “раба божого“.

Другий напрямок теж цілком містичний, бо пробує відтворити  пантеон тих вищих сил, які стоять за тими “божими вістями“. І тут в хід йде все, що може людина собі уявити  назовні. Паралельно  йде обожнення тієї уяви, яка звісно протистоїть уявленню іншого угруповання. Що призводило до протистояння різних псевдо езотеричних течій пануюче і сьогодні.  Виникає велика кількість міфологізованих образів проявлення тих “вищих сил“.  А коли все те не спрацювало у практиці життя, через ілюзорність образного уявлення, звернулися до потойбіччя, до світу польових сутностей та відповідних духів, які стали оберігати та захищати. “Була б віра боги знайдуться“, – говорить з цього приводу давня китайська мудрість. Таємні містерії Єгипту були саме такого походження. Від цього була одна користь:”Ум визрівав в пересудах про вампірів“, – за образним висловом Володимира Висоцького.

Але людина тут виходила за межу свого світу (межу свого супраменталу), від чого розвиток її самої, як сутності світового рівня, було зупинено. І все це через не вирішення  питання того невербалізованого знання, яке здатна сприймати людина у просторі свого образного бачення на внутрішнім плані.

Полегшити вирішення цього питання може просте споглядання за довкіллям. Довкола нас панують живі  природні системи, які утворив невідомо хто і які живуть невідомо за яким планом. Більше того, ми маємо у своєму довкіллі колективні системи, життя яких ніхто не скеровує. Але вони існують продукуючи відповідне самозабезпечення,  реагуючи водночас на зміни, що йдуть у зовнішньому. За рахунок чого і виживають, часто передбачаючи ті зміни, що надходять. Мова тут може йти наприклад  про бджолині та мурашникові сім’ї. Звідки вони знають, як і коли потрібно все те робити?  Згадка про генетичний досвід вироблений протягом століть тут не спрацьовує, бо ці системи реагують на ті умови, які існують сьогодні тут і зараз.

Потрібно визнати, що у світі, у непроявленому на тонкому плані, існують своєрідні аналогові сигнали живої етики Цілого, які є матрицями поведінкової рефлексії  всього живого назовні. Саме вони несуть у собі попереднє запровадження того, що повинно проявитися на зовнішньому плані з часом . І саме на нього реагують птахи та звірі, коли йде біда, ще не проявлена на зовнішньому плані. Тікають з судна, що має загинути в морі  щури, спасаються звірі та птахи перед великими цунамі на морі. Звідки вони про те знають, виникає питання?

Від цього слідує, що існує інша картина світу, яка є законодавчою, причинною для зовнішнього плану. І виникає вона в організованім у Одне ціліснім світі існуючим на тонкому плані. Розуміння її через відповідне бачення на ментальнім рівні, дозволяє володіти передбаченням у житті. З якого і постає те справжнє життя або життя у істинній традиції, як за суфіями. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними“, – саме з цього приводу говорить наш видатний філософ Григорій Сковорода вслід за Ісусом із Назарета.

Вільними від чого?  Від обмеженого світоусвідомлення, яке панує сьогодні у людському соціумі, що живе у “муці божій“, як за оріями. Мова тут йде про третю сигнальну систему, яку людство втратило у своїх суто технологічних змаганнях. В її основі якраз і лежить означене вище чуття – бачення образних картин тих аналогових систем причинного поля Цілісності, що панують в світі на непроявленім його плані. Чому так,  виникає питання?

Справа в тому, що життя у Всесвіті стає більш складною річчу,  коли він являє узгоджене у одне Ціле на тонкому плані, що має свій динамічний розвиток у часі та просторі. Кожної  миті він повинен відповідати своїй цілісності разом з народженими у ньому системами. Тоді сама світова цілісність Всесвіту попередньо продукує у дінамиці свого розвитку згадані вище об’ємні, аналогові образи – сигнали у вигляді сцен  та картин життя  на тонкому плані, як кроки свого подальшого розвитку. Живе здатне все те сприймати, як команду наміру у відповідних мислеобразах.  Врешті решт, це ї є те Єдине, яке одне має зміст, як за Миколою Кузанським. А для цього в цьому світі потрібно бути, як за старим характерницьким заповітом.

Відсторонена логіко – концептуальна діяльність інтелекту сьогодні віддалена від природної сили  поєднаного з Цілим мислеобразу.  Тому головна умова існування живого, що існує у переходах між горизонтами цілісного світу і черпає від того свою силу, йому не приступна. “Суха теорія мій друже, а дерево життя вічно зеленіє“, – зауважив у свій час  Гете саме з цього приводу.

Людина в контакті  з тим Єдиним може творче підходити до свого життя, обираючи в ньому інші існуючі варіанти його запровадження. Від чого різко зростає ценз людського виживання, як і в природних колективних системах існуючих в довкіллі. Тут метафізичні усвідомлення стають тим самим “містичним богослов’ям“, що стоїть за тим знанням,  як за Миколою Кузанським. Або, як на сьогодні, науковою Есперологією, що опікується фізикою слабкої метрики на непроявленому плані.

Але для цього потрібно перемістити наукового споглядача за межу антропологічного бар’єра, щоб уникнути чергового наведеного міфу в науці відсторонених знань. Всі існуючі ідеї розвитку пануючі на плані зовнішнього сприйняття мають те саме походження. Тобто, наукового незнання, що панує сьогодні у нашім природознавстві. В якому означеної вище проблеми взагалі не існує.

Тому без ввімкнення третьої сигнальної системи та переходу за антропологічну межу  науці тут не обійтись. Це саме та нова наука про яку говорив багато хто від Імануїла Канта до Шопенгауера, від  Григорія Сковороди до Вернадського. Зовсім інше розуміння висловів Аристотеля та Платона  постає  в цьому світлі.

У Аристотеля матерія є щось проявлене дякуючи формі. Тобто того самого резонуючого образу (об’ємного,матричного сигналу) що стоїть за актом творення у зовнішньому.  Цілісність же є відповідною формою буття в тих резонуючих формах – образах, або ейдесових сферах, як за Платоном. Енергетичні горизонти Цілісності у есперології та недавно виникла теорія суперструн в науці є їх недалекими аналогами.

У Платона, як представника піфагорійської школи, що відстоювала присутність у житті Єдиного організуючого порядку, ми знаходимо: «Як постукавши, ми чекаємо, донесеться  звук цілої чи надтріснутої посудини, так і цілісність плинучого мимо нас буття зумовлюється вислуховуванням та баченням його сущого».

Дуже знайоме, чи не так?

«Потрібно бути винятково обдарованим, щоб зрозуміти, що існує якийсь рід будь-якої речі і суще само по собі… Ідеї перебувають у природі так би мовити у вигляді зразків, ( образах аналогових сигналів) інші речі подібні їм і являють суть їх подоби»,— зауважує Платон. І далі: «Ідеї — це щось, по-перше вічне…а по-друге завжди у самому собі одноманітне. Кожна із ідей існує, (як Ейдесова форма). Речі ж отримують свої імена в силу причетності до них».

Все точно так як і є сьогодні  у Есперології та Супраментальній психології, де матричний , аналоговий сигнал походить з причинно пов’язанного поля Цілісності. Все це, врешті решт, і проявляється у тому образному баченні, яким  володіє кожна талановита людина.

“І все ж питання залишається, чим життя людини, що  вийшла на волю, відрізняється від життя пересічної людини? “, – можемо почути запитання від нашого вченого  читача.

Чим сьогодні обмежена в слухі та зорі людина у своїх сутинкових уявленнях  про довколишнє,  відрізняється від людини, що може все те спостерігати та бачити без перешкод? Тим і відрізняються  ці два підходи до продознавчої картини світу. З Платонівської печери можливо вийти, вже не спостерігаючи життя у вигляді тіней на її стіні. Але єдність чуття та бачення починається з внутрішнього плану, за антропологічною межею, а не ззовні – говорить сьогодні супраментальна психологія. Тому вихід тут йде через бачення та чуття на ментальному плані.

Що це несе з собою? Радість буття в якому людина перестає бути покинутою в цьому світі на призволяще. Вона тут стає  справжньою, як за первинним задумом. Це наближає її до Єдиного,  з яким  вона знаходить порозуміння. Від чого життя її теж стає справжнім, без сорому за нього,  як за Шопенгауером.

Щасти Вам.