Коментарі

    Календар

    Липень 2022
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    « Кві    
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031



    Все своє ношу з собою.

    (Ціцерон)

    Що мав на увазі Шілер коли  стверджував:”Ми не вправі жити коли втрачена честь“? Честь стоїть поруч з таким поняттям як совість, яке стало зовсім мало вживаним та і мало зрозумілим поняттям у “Залізний вік”. В чому тут причина, що стоїть за цим всім, одразу ж виникає питання? А стоїть питання простої норми життя в його забезпеченні, яке з втратою головних орієнтирів людськості, у суто технічний вік, перейшло до накопичення  багатства, що стало мало не  головною ланкою в виживанні людини. Хто винен виникає питання? Стара, чисто декларована система цінностей, сьогодні впала не витримавши вимог часу, а нова не народилася, бо природне чуття істинного стану речей в світі було втрачено. Наперед вийшла наука з її суто зовнішнім спрямуванням, яка про це нічого не могла сказати, будучи, як  за Миколою Кузанським, “вченим незнанням“.

    Від того в людському світі існує два наукових підходи, це природний, езотеричний, внутрішній, якому наліковується  мало не сорок тисяч років від першого петрогліфа накресленого на стіні печери і другий суто технічний, орієнтований на зовнішнє. Якому наліковується десь чотири тисячі років від створення Антикитерського механізму та Вавилонської башти.  Перший підхід знав і бачив, тільки не міг це своє знання пояснити, звідси безліч божеств та ритуалів, які через свою описову міфологію його і поховали. Другий, дякуючи розвиненому образно – понятійному мисленню, вже міг пояснити те образне бачення, але вже не знав і не бачив, бо природне чуття бачення першопричини було технічним прогресом винищено.

    Цей розрив природного, онтологічного, схованого та зовнішнього, проявленого, речовинного в людському світогляді  чудово висвітив Імануїл Кант в своєму філософському розсуді:”Поняття без чуття порожні, а чуття без понять сліпі“, – засвідчив він у свій час.  Шлях до подолання цієї перешкоди у осягненні людської самодостатності, накреслив у свій час великий філософ Китаю Джуан Дзи: “Коли природне і людське не перемагають одне одного на світ з’являється справжня, цілісна людина”, – засвідчив він. Про дві людські натури, натуру зовнішню та натуру внутрішню говорить у своїх роздумах і наш Григорій Сковорода. Те, що з’являється у цьому поєднанні висвітлює внутрішню природу людини, яка на думку Сковороди у своїх діях та впливу на подійне поле у зовнішньому може дорівнювати сили наміру Бога. Розуміння якого в еру технічного віку стало надприродним. Тоді як ще великий суфій Сходу Ібн Руш вивів те природне, що стоїться за цим поняттям:”Пізнай себе – пізнаєш свого бога“. Зауважив  він про супраментальний план людини пов’язаний з тим Єдиним, що тільки і має зміст, як за тим же Миколою Кузанським. Виникає питання, що пов’язує людину з її супраментальним планом?

     Та той же вище згаданий канал совісті, що за Ніцше несе вісті божі, які здатні керувати світом. Чим тоді є  честь, запитає тут вдумливий читач? Мабуть це настрій людини, коли до неї доходять ті вісті божі, стан її відстройки що до внутрішнього, коли зовнішній клопіт  не поглинає її внутрішню світоглядну установку. “Хто в честі тому і честь, – говорить  стара лицарська настанова з цього приводу. Тому “закон, що живе в нас, називається совістю“, – стверджував  Імануіл Кант.

    Подібна пов’язаність зі світом Цілісності, пануючій у непроявленім,  робить людське суспільство одним цілим. Чому? Мабуть тому, що:” честь для всіх одна“, – помітив та визначив  у свій час Ліберій. В тій честі, у контрольованому намірі що до свого буття, людина має значно більший енергетичний потенціал і може самостійно опікуватись в ньому своїм здоров’ям та довголіттям. А від того мати свою щасливу долю, Яку від початку має по народженню. Саме в такому випадку і працює правило підмічене у свій час Сковородою:”Хочеш мати щастя у житті спробуй довіритись долі”. На зовнішньому плані воно не працює, через відсутність стану волі, через що причинне поле правди світу стає людині неприступним.

    Тоді виникає одне питання, як ту честь та совість повернути людству вже у пост технічну еру? Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі“, – допомагає нам в цьому орійський спадок . Тобто, головна увага повинна бути переведена на внутрішній план, який стає ведучим в людському житті. Чому? Бо з “таємних кордонів тчуться килими людської долі, – говорить нам Олена Реріх.

    Що то за таємний кордон? – знову ж таки виникає питання.

    “Зміст людського існування слід шукати в тіні людського життя”, – запевняв Соломон. Тобто, за антропологічною межею, на волі, де панує нестаціонарний простір час, в якому існує  і пізнається суще. Шлях туди веде через зупинений діалог у образно – понятійнім мисленні, що панує сьогодні у нашому науковому підході, стверджує супраментальна психологія. Та тінь опановується у просторі образної пам’яті, в тіні ментального плану, – говорить сьогодні наука. Ця тінь, це простір давньої слов’янської Нави, з якої народжується та походить все в довкіллі. Опанувавши тінь, людина починає знати і тим знанням керуватися у своїм житті.

     Що то за знання, може виникнути питання? Це стан яким апріорі володіє кожна розумна людина, де її розум володіє потенцією до вирішення будь якого питання. Але на внутрішньому плані її розум обіймає ще й супраментальний, впорядковуючій  світ план. Від чого він отримує ще й свою дієву, світоутворюючу ознаку у своїх намірах. У тому спорідненому намірі людина і може утримувати своє життя, сівши на переднє місце у возку своєї долі.

     Хтось скаже це стан інтроверта, на який віддавна оперта давня культура населення  земель Середнього Подніпров’я. Через те знання слов’яни віддавна і славили тут своїх богів, щоб постати з ними у єдиній правді. Саме з цього приводу Ісус із Назарета у свій час і затвердив своє сакральне:”Пізнайте істину і вона зробить вас вільними. Віра ж без справ мертва”. Вільними від чого?

     Та від клопоту постійної  боротьби за своє життя та правду в ньому. Птах, що навчився літати, зовсім не думає про це, він літає не задумуючись, втім, як і кожна тварина що живе на цьому світі. Мабуть тому, що живуть у причинній етиці, належать їй, від чого зовсім не хибують у своєму житті.

    Щасти Вам.



    Сьогодні, у переході від Калі – Юги до Сатья – Юги, споживацька ідеологія пост технічного віку відходить в пройдешнє через нівелюючий вплив на людину, що все далі віддаляється від своєї природи та тих задач, які вона повинна була б вирішувати в світі. Культура духу, яка була притаманною давнім часам, коли людина знала і бачила, а від того слідувала живій етиці, повинна відродитись у проголошеному сьогодні онтологічному принципі. Чим є та людська пройдешня справжність, чому вона стала таким великим питанням у нашім природознавстві сьогодні?

    Мабуть тому, що в ньому від початку була прийнята пресловута Картезіанська парадигма, яка являла собою рівно половину того дуалістичного принципу, який проголосив у свій час Декарт. Чому? Через два впливи, які стали пануючими в людському суспільстві у технічну еру. Це релігійні догми, що взяли на себе зовсім не притаманну роль духовного ведення людини у цілковитій її відстороненості від причинного світу Єдиного де і панує її дух. І через фундаментальний матеріалізм в науці, коли матерією визнавалося тільки те, що могло дослідитись та визначитись у відповідних дослідах, на тому приборному обладнанні, яке нічого іншого рееструвати не могло. Але головна причина лежала ще й в тому, що кожен об’єкт природи розглядався так би мовити сам по собі і існував дякуючи взаємодії його виділених часток. Звідки ті частки і чому саме подібний об’єкт вони породжують, а не інший відповіді не було. Виходить за цим всим стояла і стоїть божественна сила та її проведіння.

    Тому сучасна наука далеко від релігійних догм не втекла, які обмежили людину та її світосприйняття до рівня того, що взмозі дослідити цілком зовнішнє світосприйняття  і тільки. Саме звідси сьогодні походить розуміння пресловутого Декартового виразу:”Я мислю, а значить існую“.

    Але саме людське мислення може займати дві позиції. Позицію аналітичну, де панує образно – понятійне мислення і стан де існує інтуїтивно – образне мислення. Перше працює на проявленому рівні виділеної речовини, друге ж причетне до світу непроявленого, причинного, як показує дослідження.

    Від цього Декартів дуалізм душі та тіла має значно більшу глибину аніж це на сьогодні вважається.

    У вченні  послідовника Декарта Мальбранша від того можливо виділити два головних рівня пізнання.

    Через ідеї речей, якими є їх образи та поняття і через внутрішнє образне чуття – бачення. Ці два виділені рівні пізнання в житті є антагоністами, бо існування першого блокує друге. Коли ж наперед виходить друге, то воно змінює перше у тих аналітичних висновках, що від цього сприйняття слідують. Через розкриття першопричини існування об’єкта та його справжнього місця в світі. Від того перший світ зовнішнього пізнання стає світом людських упередженостей, тоді як другий є справжнім світом, в якому насправді існує природа та і сама людина. В чому тут лежить головне переконання?  Всі висновки та рішення другого рівня мають самостійну силу їх непотрібно запроваджувати в життя. Саме тут працює принцип визначений у свій час Сковородою: “Тяжке непотрібне, потрібне не тяжке”.

    Мальбранш, керуючись принципом дуалізму душі та тіла, розвиває тезу Декарта про надприродну причину першого поштовху матерії до вчення про неможливість існування природних причин. У кожному конкретному випадку спостереження дій та наслідків, за систематичного дослідження конкретного явища, ми не здатні виявити кінцевої природної причини. Причина існує, а виявити її можливості немає.

    Таким чином, слід визнати, що причини мають надприродний характер — божественний. Розглядаючи ті чи інші властивості речей, він дійшов висновку, що властивість не існує як частина чогось, вона народжується, утворюється саме тоді, коли ми її фіксуємо. Від того ми живемо в ілюзорному світі за висновком Мальбранша, де нічого насправді не існує, а є лише наша уява про нього.

    Ось так, якщо подовжувати ту безглуздість у пізнанні світу, що притаманна зовнішньому світосприйняттю. І все це через відсутність так званої третьої системи світосприйняття, притаманної людству в часи коли  технічне зовнішнє не тяжіло над людиною у своєму поясненні світу. Кінцеву причину виявити можливо, так само як і її першопричину. Тільки потрібно вийти на волю, за антропологічну межу, де тільки і стає можливим те містичне, як за Миколою Кузанським, богослов’я, що таки знає причину та наслідки. Чому? Та тому, що людина просто живе в ній постійно не замислюючись над цим. Це зовсім інший рівень людського буття, буття в істині. В якій існує правило: ” Коли живуть в істині – все знають про неї, коли ж не живуть – нічого про неї не знають.  Саме тут панує вже природне правило: Я живу, а значить існую.

    Таким чином, головний висновок Мальбранша – основою буття людини у світі є усвідомлення свого єднання з богом, віра, а не мислення чи розум, ірраціональне, а не раціональне. Здатність єднатися з Богом дана кожному конкретному індивідові по-різному, це містичний процес, який відбувається в людському серці, початок цього процесу лежить в любові до бога. Тут Мальбранш був не так далеко від істини. Єднання з цілісним світом пробуджує зовсім інший розум, що несе з собою зовсім іншу раціональність. І Бог тут із свого надприродного стану поселяється в самій людині у відповідності до відомого заповіту у християнськім світі:”Царство боже знаходиться в середині Вас.

    Як це стає можливим? Просто коли людина у віру вірува, як за давнім орійським звичаєм, звертаючись перш за все до самої себе, вона виходить на волю. Від чого Небо перестає бути пустим і вже несе вісті божі. І від чого людське життя стає самодостатнім, отримавши свою головну мету та призначення в цьому світі.

    Щасти Вам.



    Згідного життя веде,

    не згідного тягне.

    (Сенека)

    Кожен,  хто оглянеться у своєму довкіллі, помітить ту природну гармонію, що панує в ньому. Виникає закономірне питання – звідки? Принцип емержентності – гармонія виникає через силову взаємодію окремих часток, що існує в сучаснім природознавчім підході, тут на спрацьовує, адже торкається виключно неживої природи.

    Певно тут необхідно погодитись, що поведінкова рефлексія живого відповідає тому гармонійному ключу, що панує в природі починаючи від зростання кристалів, рослин, дерев та закінчуючи тваринним світом. Вінцем якого є сама людина. Гармонія в природному середовищі живого існує в русі та розвитку відмітимо ми. Той помічений нами розвиток, пануючий в живому повинен чомусь відповідати і одного руху планет та зірок тут вочевидь не достатньо. Адже керують вони вже існуючим світом живого. Той  рух в живому світі схожий на пульсаційні переходи між квантовими рівнями, відмітимо ми. Вони відомі в фізиці як фазові переходи, коли одна якість переходить в іншу у відповідному стрибку. І все це відбувається з зростанням ентропії, тобто живий світ еволюціонує від простих форм свого прояву до більш довершених та складних. Що за цим всім стоїть, виникає питання?

    Оскільки у зовнішньому світі той схований механізм має лише своє проявлення, то наш погляд закономірно звертається до непроявленого світу. Що ми там маємо сьогодні?  Езотерична наука, як наука про потаємне, що там панує, говорить про організацію світу на тонкому плані непроявленого у вигляді вічно плинучого Дао у даосизмі або ж Абсолюту. У Аристотеля це організована з вічних, Ейдосових форм світова Цілісність. У Миколи Кузанського, з філософії якого почалася ера Великого відродження в Європі, це Єдине, яке тільки одне має справжній зміст в цьому світі.

    Як би це не проголошувалось, врешті решт потрібно погодитись, що на тонкому плані світ має цілісну, причинно організовану Єдність, яка знаходиться у динамічному розвитку в часі та просторі. І той час та простір носять нестаціонарний характер, адже перехід з одної якості в іншу, що тут панує, потребує нової, своєї організації простору та часу в якій вже починає існувати нова постала якість. Виходить, що згадана світова Цілісність, як за Аристотелем, утримує в собі світи – сцени організації того нового, що народжується. Ці сцени організованого, якісно іншого життя можуть бути енергетичними горизонтами тієї самої Цілісності. Яка в такому випадку являє собою узгоджений пакет тих просторово – часових  збурень, енергетичних горизонтів, що утворюються у після вибуховий період розвитку Всесвіту.

    Згадана Цілісність стає тіньовою стороною його розвитку, існуючи у непроявленім. Але саме вона забезпечує існування та розвиток живої матерії, що існує у пульсаційних переходах між її енергетичними горизонтами. А коли це так, то повинен бути якийсь один організований закон, що до означеного розвитку живого. Саме він може бути тим гармонійним ключем за яким воно існує та розвивається. І поведінкова рефлексія якого повинна відповідати тому гармонійному, причинно організованому  ключу у своєму існуванні.

    Всі великі адепти світу , що опанували вищі стани своєї свідомості говорять про існування Отчого закону або ж закону всередині,  існуючого в кожній  живій істоті.

    Виходить той Отчий закон або ж закон всередині, як закон природного розвитку в гармонії з Цілим, знає все живе на рівні своєї природної інтуїції. За рахунок чого і виживає в цьому світі. Як він усвідомлюється людиною, виникає питання?

     Через вісті Божі, що керують світом, говорить Ніцше разом з Шопенгауєром, Сковородою  та, зрештою, з всіма великими мислителями людства. Але для цього потрібен внутрішній план, який би ті вісті, як аналогові сигнали організованої у Одне Цілісності сприймав. Той внутрішній, людський сутнісний план і є тією справжньою людиною, згадками про яку рясніє вся світова езотерика в тому чі іншому прояві, в тій чі іншій формі.

    Яким зв’язком з світом Цілісності та внутрішня сутність володіє, постає питання? І тут наперед виходить те, що зветься совістю людської душі, напряму пов’язану з тим Єдиним, гармонійним природнім початком в якому вона існує. Тож цим повинна опікуватись  духовна культура, скаже нам  будь хто.

    Тут ми і знаходимо відповідь на поставлене питання – повернення людини до свої справжньої, визначальної природи сьогодні повинно йти через ту духовну культуру, через ті духовні турботи та новий зміст життя, про які говорив у свій час Антуан де Сент Екзюпері. І тут одразу ж стає зрозумілим, що будь яке міфотворення пануюче в цій галузі не дасть сподіваного результату, адже оперує відстороненим описом того, в що людині потрібно входити, з чим потрібно починати жити. Потрібна нова наука, в центрі якої повинна постати справжня, вже дотична до цілісного світу людина. Цією наукою сьогодні і є Супраментальна психологія, що постала у Есперології, як науки, науковий аналіз якої постає в заглибленні спостерігача у непроявлене. Виходить, що онтологічний принцип повернення в природу відбувається з поверненням людини до самої себе, як частки живого, цілісного світу.

    З чого починається те велике повернення?  “З опанування свого внутрішнього, ментального простору, що в кожній живій істоті виступає зв’язковим між внутрішнім, непроявленім та проявленім зовнішнім світами ”, – скаже нам володіючий духовним поглядом читач. З включенням духовного погляду якого, до речі, і відбувається  те велике входження та повернення до своєї визначальної природи у кожнім. У Есперології говорять про включення третьої сигнальної системи природного, невербального зв’язку з причинним полем Цілісності, на рівні прямого, інтуїтивного сприйняття тонких її планів. Ця сигнальна система виключає образно понятійне мислення, як головний засіб спілкування з зовнішнім через зупинку внутрішнього діалогу. Який ведеться між образною пам’яттю та тими уявленнями, що приходять з зовнішнього світу. Так постає її знання світу.

    Чим така людина відрізняється від пересічної людини сьогодні? Вона знає світ на рівні природного, інтуїтивного зв’язку у поза антропному бутті і живе з ним, тому всі негаразди, що трапляються з пересічною людиною у її житті цю людину минають.  Вона живе в живому, причинно організованому  світі, являючи собою його частку. Існує у справжнім,  велич просторів якого наповнюють її творчою силою у веденні свого життя. Яка її мета? Гармонійне узгодження свого існування з оточуючим світом, де людська особистість зливається з Єдиним, як за тим же Миколою Кузанським.

    Щасти Вам.



    І постануть живі із мертвих у кінці днів.

    (Ісус із Назарета)

    “Той, хто пізнав світ, знайшов мертве,( нерухоме) тіло, і той хто знайшов (в собі) те тіло – світ не вартий його”, – знаходимо у Ісуса із Назарета те таємне віровчення, що він приніс людству. Одразу ж виникає питання, що то за “мертве тіло” про яке говорить Ісус?

     Здатність дихати, рухатись та врешті решт просто жити не можливо об’єктивувати назовні. Це “ нерухомі ”, не керовані ззовні  якості з позиції зовнішнього споглядача. Сьогодні, з висоти досягнутого абстрагованого мислення, ми розуміємо, тим впорядковується внутрішня, непроявлена назовні людська сутність. Вона і є  нерухомою, “ мертвою ” з позиції того самого зовнішнього споглядача у своїй постійній відстройці щодо цілісного світу.

    Тінь птаха, що летить нерухома”, знаходимо, у Джуан Дзи та Лао Дзи. Бо те його вміння літати у просторі спирається на його нерухому відстройку на внутрішнім плані, на яку він і спирається як на свій базовий енергетичний стан коли літає. Вона, та нерухома відстройка і являє собою “мертве”, нарухоме  для зовнішнього спостерігача тіло.

    Тепер ми починаємо розуміти, що хотів сказати Ісус у Євангелії від Фоми: “Царство небесне належить тим, хто знайшов себе. Блажен той, хто був до того, як виник. Хто знайшов себе (і розбудив своє мертве”, нерухоме тіло), світ не вартий його ”. Він тут говорить про вміння керуватись у житті тими якостями, що утримує те  нерухоме з зовнішнього усвідомлення тіло. Воно може стати рухомим, зливаючись з зовнішніми провадженнями, якими ми займаємось у своєму житті. Але у зовсім незвичній спосіб, свідчення про який знаходимо у Лао Дзи:” Мудрий у своєму знанні світу нікуди не ходить, але пізнає все. Не споглядаючи речей, він проникає у їх суще. Не діючи він досягає успіху. Не виходячи з двору пізнає світ. Не виглядаючи у вікно, бачить все .

    Як це взагалі може бути, виникає питання?  “Це дія наміру у другій зміненій увазі що до зовнішнього, який сам спирається та породжується світовою Цілісністю розподіленою на горизонти – світи у своєму впорядкуванні”, – скаже нам знаючий та володіючий духовним поглядом читач. “Перехід між тими горизонтами – світами і дозволяє змінювати світ, мандрувати ним не зрушуючись з місця” – доповнить він далі. Тепер ми вже можемо зрозуміти те, що у свій час засвідчив Лао Дзи: ”Дії справжньої людини не залишають сліду на землі “.

     Знову ж таки може виникнути питання, завдячуючи чому він може те здійснювати, чому підкоряються його дії ?

    Можемо знову звернутись до великого адепта світу Ісуса із Назарета. “Я прийшов не порушити закон, а затвердити його. В кармічому законі смерті відродити вічний закон життя”, – знаходимо запис у його відомому Апокрифі від Фоми. Що то за закон про який говорить Ісус?

     Цілісність світу у динаміці свого розвитку зберігає свою детерміністську пов’язаність у Одне, що і породжує закон причинної пов’язаності подій у її просторі. З цього і походить той  внутрішній закон, якому слідує все живе у   причинно організованому континуумі Цілісності. З давніх часів він зветься  Отчим законом”, який можливо знати і розуміти тільки розчиняючись в ньому. То є невимовне, шлях до якого пролягає через саме життя.  За відомим висловом Геродота це той закон всередині, яким володіє кожна духовно пробуджена людина. Його принципово неможливо якось виписати, так би мовити на всі випадки життя. Хоча такі спроби, особливо у еру залізного віку, були. Всі відомі писання у пройдешньому та сучасному релігійному міфотворенні належать до тих спроб. Як це допомагає нам жити на світі, нам сьогодні відомо.

    “Про який кінець у кінці днів, що надходять постійно говорять ті писання ? ”, – можемо почути питання від нашого читача.

    У великому обігу планет та зірок існують різні періоди енергетичного наповнення простору.

    Все живе підкоряється тому ритму, завмираючи чі розквітаючи у своєму розвитку. Сьогодні залізний вік Калі – Юги змінюється на Еру великого відродження у Сатья – Югі                . В цей час, в час великого пробудження, повинна постати і нова людина, що буде відповідати новій ері розвитку людства. Стара світоглядна система звісно буде зруйнованою, саме з цим пов’язані твердження про кінець світу та про його Апокаліпсис. Навіть виходячи з якогось обмеженого приміщення на двір у відкритий простір, ми той Апокаліпсис постійно і переживаємо. І нічого, від того легше дихається та і світ пізнається краще. Адже за ним стоїть насторожі та сила, що і породила його та і саму людину теж. Та сила є в кожній людині. Її пробудження власне і завершує кінець старого світу та народження нового, де людина набуває своєї справжньої величі по своїй первинній природі та задуму. Як це відбудеться? Так постануть же живі з мертвих у кінці днів, в мить свого пробудження, сказано ж.

    “ Заждіть, заждіть з тим великим пробудженням постануть і нові якості людські, що про них на сьогодні відомо? ”, – можемо почути від нашої вченої читацької аудиторії. На сьогодні майже всім відомий такий пристрій у нашому мобільчаному зв’язку як навігатор. За допомогою його ми можемо рухатись у вірному напрямку у будь якому незнайомому місці. У природі тим навігатором у живій етиці життя керується весь тваринний світ. Тому заклик повернення у природу, що лунає сьогодні з поважних трибун, передбачає якраз ввімкнення того самого навігатора, що був загублений людством у технічну еру свого розвитку. У цілковитій зосередженості на зовнішнім аспекті людського буття, наголосимо це ще раз. Тобто, це не природне явище, а явище цілком притаманне обраному способу життя самою людиною. Жива етика керується причинним світом, який розуміється на рівні інтуїції. Але не на професійній інтуїції, як це вважається сьогодні. А на чуттєвій, природній основі про яку великий суфій Персії Румі зазначив так:” не відчуєш – не взнаєш“.  Вторить йому в цьому і Соломон:” Почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш не одне і те саме “. На цьому і стоїть згадане вище природне сприйняття світу. На тому чутті – баченні і працює природний навігатор у живому світі. Сьогодні у інтерактивній психології до якої належить і супраментальна психологія цим займається розділ, що носить назву біхевіоризму.

    Закономірно виникає питання, як його ввімкнути в людині? Відповідь на сьогодні відома, повернути людині її справжність та цілісність дотичну до причинного світу, що дозволить подолати те, що сьогодні можливо було б назвати парадоксом Ганемана.

    Нестача життєвих сил призводить до невірного мислення, що веде до невірних рішень та вчинків у житті. Через що людина починає займатись пустопорожніми справами у своєму житті, осторонь від вселенської течії справжнього життя, – зазначив у свій час родоначальник сучасної гомеопатії. Тому той навігатор вмикається у прямому контакті людини з тим причинним енергетичним світом в якому вона існує. Точно так, як це здійснює весь тваринний світ.

    Щасти Вам.



    Світ збудовано на правді  якою є сам.

    (Січ, характерники)

    Той, хто знайшов себе, – світ не вартий його.

    (Ісус із Назарета)

    Одразу ж у тебе, шановний читачу, виникне питання, що то за Третя сила і яке відношення вона має до світу збудованого за своєю правдою у означенім епіграфі?

    Ми, у існуючім сьогодні природознавстві, оперуємо силами, які підкоряються закону збереження енергії. Це відомі сили, що панують в нашій механіці, електриці та атомній енергетиці. Вони народжуються в наших природознавчих дослідженнях і існують в нашому житті, як результат тієї чи іншої взаємодії виділених об’єктів, полів чі речовин.

    Другий відомий нам сьогодні різновид сил виникає на так званих квантових переходах. Коли одна якість речовини може переходити в іншу у відповідному стрибку, що зветься фазовим переходом. Але ці сили теж є результатом взаємодії поля чі речовини і підкоряються, врешті решт, тому ж закону збереження енергії. Всі об’єкти подібних взаємодій, що належать означеним силам, існують виділено на зовнішньому, проявленому плані і від того можуть бути зареєстрованими. Це наш матеріальний світ, що існує, як об’єктивна реальність у наших дослідженнях оточуючої нас в житті природи.

    Останні дослідження у галузі тонких, непроявлених планів світу за антропологічною межею у супраментальній психології говорять, що зосереджуючи свою увагу на зовнішньому аспекті життя, ми проходимо мимо тих взаємодій, що панують у слабко метричних відносинах  світу. Саме тут в нестаціонарних відносинах простору та часу панує світова Цілісність, причинно організоване поле якої відповідає тій гармонії, що панує на зовнішнім плані. А феномен живого  в ньому отримує своє енергетичне життєзабезпечення у квантових стрибках, пульсаційних переходах між горизонтами означеної Цілісності.

     Як показують ті ж спостереження за антропологічною межею, причинний світ тонких взаємодій лежить у основі тих подій життя, що розгортаються на зовнішньому плані, як у живому так і у неживому світі. Тут і виникає та Третя сила, що корегує наше життя, виникаючи, з точки зору зовнішніх спостережень, з нівідкіля. І ці, коригуючі наше життя впливи, не підлягають закону збереження енергій існуючого на зовнішньому, проявленому плані. Від чого не мають, не несуть з собою причини своєї появи і тому випадають з нашого розуміння об’єктивної реальності.

    Існуючі тонкі взаємодії утворюють  окремий світ і він цілком присутній в самій людині у вигляді її цілісного образу пануючого на тонкому, непроявленім плані. Саме цей образ людської спорідненості з цілісним аспектом світу провидці майже всих часів називають образом Переднародженого або людиною без титулу, як за Рамзаєм. Саме цей образ існує у висновках нашого великого  філософа Григорія Сковороди, що виникає на плані зовнішнього життя у поєднанні двох натур, натури внутрішньої та натури зовнішньої. Взірцем подібної справжньої, цілісної людини воплоті він вважав Ісуса із Назарета, стверджуючи своє визначальне: “справжня людина і Бог є одне”.

    Чому? Мабуть тому, що дію цієї Третьої сили, виникаючої без видимих причин, традиційно відносили до дії потустороньої, божої сили. Бо вона несла сповідану, причинну правду у людське життя, яке розквітало від цього, уникаючи тих негараздів, що виникали в житті з людських упереджень. Віровчення Ісуса із Назарета тому і було кінець кінцем прийнято на терені земель Середнього Подніпров’я, що культ справжньої людини тут був звичаєвим, мабуть починаючи від кіммерійців та сарматів, з їх поєднуючою Землю та Небо племінною тамгою. А ще від давнього переконання існуючого у хліборобській культурі, що людині перш за все потрібно відати та знати обаполи тирла, як за свідоцтвом Велесової книги. Тобто за межею свого суто антропологічного буття на зовнішньому плані. Опанування цією Третьою силою має на сьогодні не аби яке значення, особливо маючи на увазі ті негаразди, що оточили людину у чисто технічну еру розвитку людського суспільства.

    Тому сьогодні культура справжньої, цілісної людини потребує розкриття умов її існування в соціумі. Як згадано було вище, цілком зовнішнє зосередження на плані проявленого світу пануюче сьогодні, унеможливлює існування цього феномену у людському житті. Важливість же  людської справжності полягає не тільки в тому гармонізуючому впливі на довколишнє, яке призводить дотична до континуальної енергії Цілісності людська особистість, а і у тій оновленій, справжній меті людського життя, що розкривається в цей час.

    У наших дослідженнях, шановний читачу, ми дійшли розуміння такого явища слов’янської культури як Кмить. Ним виявилася людина занурена на своєму внутрішньому плані у первородну Наву, або ж тінь, з  якої народжується все, що існує на зовнішньому плані. Маємо, наприклад, свідчення про те у орнаменталістиці того ж Трипілля, де світлі кольори Прави (Цілісності) перемішані з темними кольорами Нави, предковічної Ночі з якої вийшло все. У своєму поєднанні вони і утворюють зовнішній світ Яви. Тобто, орнаменталістика Трипілля – Кукутені наочно засвідчує існування культури цілісної людини на терені земель Середнього Подніпров’я ще з енеолітичних часів.

    Людина, заглиблена у тінь Нави не тільки починає знати звідки, з якої причини все відбувається, а і прямо впливати через це своє знання на щасливий перебіг подій на зовнішньому плані. Впорядковуючи земне життя до тієї миті, коли воно стає дотичним тієї гармонії, що панує в природі на внутрішньому плані. “Мусимо відати і знати обаполи тирла“, – це правило, що вже згадувалось, веде своє походження ще з тих часів.

    Можливо сказати, що така людина володіє інтегральною, поєднаною у одне  самосвідомістю, що присутнє у висновках того ж  Донцова та незримо присутнє в працях  Куліша. Воно ж присутнє і  в інтегральній психології Кена Уілберга та у поєднанім ноосфернім мисленні Вернадського, як на сьогодні. А ще раніш, подібне поєднане у одне усвідомлення від Альфи до Омеги, знаходимо у Ісуса із Назарета, та подібне ж свідоцтво у  життєдіяльності Переднародженого, в нарисі давнього китайського філософа Джуан Дзи “Шляху повноти властивостей”.

    Від того стійкість Кмиті у житті стає непохитною та перевершеною. І все це через знання причинної правди життя, або ж знання сущого, як за орійським спадком. Яким вона і керується у своєму житті. Подібна людина може діяти змінюючи простір подій і через, так званий намір у другій, зміненій увазі що до світу зовнішнього. Залучаючи до цього означену вище Третю силу вона ставить події життя під свій контроль. Допомагає їй в цьому її внутрішній план, який у активній супраментальній психології носить назву ментального дубля або ж ментального тіла, як за  уявленням Сходу. Та сама Третя сила не усвідомлено починає діяти, коли ми звертаємось до будь якого резонуючого з Цілим образу, наприклад у іконографіці.

    Саме від того, заглиблена у інкський план землі  кристалічного щита України, Кмить стає основою становлення та повсякчасного відродження нації, як засобу найбільш ефективного способу життя в умовах інського кристалічного щита Середнього Подніпров’я, на кордоні з зовсім іншими уявленнями пануючими на Азійських просторах.

    Подальша еволюція Кмиті у бік цілісного сприйняття світу призводить до відповідного переходу, де людська особистість розчиняється в Цілісності.

    Це стан Архата чі Ботхісатви, як за тим же усвідомленням Сходу. Чим така людина живе, які усвідомлення керують її життям? Згадку про подібне, як шлях Переднародженого, знаходимо у тій же згаданій вище книзі Джуан Дзи – “Шлях повноти властивостей”.

    Тут знаходимо те стародавнє уявлення про стан справжньої людини зануреної у Велику Пустоту, що було притаманним рівню розвитку абстрагованого мислення на ті часи:

                                       Тілом подібен сухим гілкам,

                                       Серцем подібний погаслому попілу,

                                       Суще пізнав до глибокого коріння,

                                       Тягар пройдешнього скинув навіки.

                                       Темний, туманний, без чуття і без думок,

                                       Не говори з ним, адже він – справжній !

    Чому так, виникає питання?

    А через уявлення, що панували у ті часи:

    “Небо і Земля володіють великою красою, але мовчать; чотири часу року мають ясний порядок, але про нього не судять; вся пітьма речей підкоряється природнім законам, але про них не говорить. Осягнувши красу неба та землі, мудрий пізнає природні закони пітьми речей. Тому справжня людина віддається недіянню, великий мудрець нічого не створює, лише спостерігає за небом та землею.  Все в Піднебесній то занурюється то спливає, але залишається одним і тим же на все життя … утримуючи один і той же порядок “

    Що то  за “недіяння” виникає питання, чим тут є сам принцип подібного життя?

    Відповідь можливо знайти у тім же трактаті Джуан Дзи, в такому його свідченні:

    Якщо  випрямиш своє тіло, зосередиш на одному свій погляд, то до тебе прийде погодження з природою. Коли збереш все своє знання, зосередивши на одному, то мудрість прийде у твоє житло; якості стануть твоєю красою і шлях з тобою оселиться.”

    Що то за шлях за  уявленням Джуан Дзи? Ось відповідь Лао Дзи на запитання Конфуція, яку знаходимо у цьому творі:

    ” Здійснити подібне мандрування на тім шляху – це саме прекрасне, це вища насолода. Той, хто отримав  це прекрасне, хто мандрує в вищій насолоді, я зву справжньою людиною “. Насолодою тут є та повнота життя, що приходить у цей час разом з осягненням його справжньої мети. Як та “насолода”  життям  за Лао Дзи приходить?

    Не припускай в свої груди ні радості, ні гніву, ні журби, ні веселощі. Адже у Піднебесній вся тьма речей існує в єдності.  Отримаєш ту єдність і станеш з усіма рівним … ніщо не приведе тебе до сум’яття,  відкинеш будь який ранг, усвідомлюючи, що життя цінніше. Цінність в самому тобі і ніколи не втрачається не глядячи на будь які зміни. Це розуміє той, хто віддався шляху “

    І далі” Така людина забуває про свою сміливість та страхи , блукає  за межами мирського не займаючись справами. Це зветься діяти, але не наполягати, бути старшим, але не керувати “.

    Ось це якраз і саме цікаве у трактаті Джуан Дзи і воно торкається тієї сили, якою починає володіти справжня людина. Вона, ця людина, розчинена в гармонії Цілісності за межею ілюзії зовнішнього і тому є носієм тієї гармонії. Будь де, лише звернувши свій погляд на будь який негаразд, що є відхиленням від тієї гармонії, вона вирівнює ситуацію самою своєю присутністю. Чому так?

     Бо Переднароджений  мандрує у Великій Пустоті, що являє Пусте Безмежжя, як за твердженням Джуан Дзи. Тому недіяння і стає головною умовою його життя з повним відходом від зовнішнього.

    В чому і полягала  головна помилка давніх філософів.  Вони ту первородну  Пустоту ніяк не розглядали.   Речі не можуть появитися попереду речей. Речовина в речах це не річ“, – було їх переконанням.   Ту саму помилку знаходимо і у Аристотеля у його протистоянні з Платоном. Речі у вигляді образів – Ейдосових сфер, як за Платоном, таки існують в Пустоті, що сьогодні зветься причинно організованою  Цілісністю.  Яка насправді веде та спрямовує світ у бік його гармонійного запровадження. І людина, мандруючи у ній, стає активним елементом збільшення  тієї гармонії через правду життя, яку несе з собою.

     Як, у який спосіб це здійснюється, виникає питання?

    ” Дотримуючись міри безсторонності, ховаючись в не маючім початку часу, той, хто знайшов  істину, буде мандрувати там, де починається і де закінчується тьма речей (тобто в Цілісності). Він добився єдності своєї природи, чистоти свого ефіру, повноти якостей, щоб проникнути в сам процес відтворення речей. Природа того, хто так чинить, зберігає свою цілісність, в життєвій енергії немає нестачі. Разом з хвилею занурююсь, разом  з піною спливаю, слідую завжди за течією води, не нав’язуючи їй нічого від себе. Ось чому я і ходжу по воді. Хіба проникнуть  в таке серце печалі”, – знаходимо у Джуан Дзи.

    Це саме таємниче сповіщення Джуан Дзи, що відчиняє двері у світ зовсім нового людського  буття. Але все те у нас  ще попереду.

    “Однак,  як все таки людина діє у своїм недіянні, питання залишається”, – можемо почути зауваження  він нашого допитливого  читача.

     Всі негаразди як темний туман розвіються  на шляху мудрого, що у такий спосіб діє у своїм недіянні, затверджує правду життя, зовсім не прагнучи цього. Людина на шляху стає своєрідним концентратором гармонійного початку Цілісності. Тому діє не діючи, прибирає негаразди у житті зовсім не маючи надії на те. Проти надії сподіваюсь, – стає гаслом її життя.  Ось що слідує з філософії Джуан Дзи. У своєму житті справжня людина слідує і чекання у повній безсторонності  є головним засобом її єднання з вістями Неба, яким вона підкоряється. Бути змушеним – такий шлях мудрого, говорить Джуан Дзи. На сьогодні ми пізнаємо щоб бути, а потрібно бути, щоб знати, як за переконанням давніх філософів. “Щось подібне здійснює птах у польоті або риба у воді, коли пливе”,  –   скаже нам тут наш кмітливий  читач. Такі якості шляху в якому людина, що знаходить його і сама поєднується ним.

    Гармонією в Цілісності або у Великій Пустоті, як за старим уявленням, на сьогодні є узгодження енергетичних горизонтів, світів життя, що утворюють її причинне поле. Так виникає правда життя, як було зауважено вище, що несе у собі закон живої етики для всього існуючого в ній. Поєднуючись з тією правдою життя людина і отримує силу гармонійного становлення самого  Всесвіту, являючись її провідником. Цю силу неможливо якось описати, це псевдо сила з точки існуючих на сьогодні уявлень. Вона виникає на своєрідних  переходах, коли одне законодавче поле змінюється іншим в подієвих планах життя, в межах організованої Цілісності.

     Для зовнішнього спостерігача це диво, коли все змінюється у переході в нову якість,  не маючи жодних причин для цього з його точки зору. Але той самий перехід у нову якість відбувається коли ми варимо, наприклад, наш знаменитий український борщ. Ті запахи, що починають йти з його киплячої маси по мірі його готовності, виразно нам говорять – нова якість досягнута, з різних закладених  компонентів виникла нова якість. Назва якої наш український борщ. Чі може в світі щось  діятись інакше?

    P S

    Згадану силу можливо пояснити ще у такий спосіб. Кожен актор знає, щоб вірно зіграти будь яку роль, потрібно зайти у образ тієї людини, яку бажаєш зіграти. Тому і існує таке поняття як сила образу. Так само у східних одноборствах, в темних, тваринних стилях, потрібно увійти, наприклад, у образ тигра, мавпи чі богомола, щоб отримати їх природну силу. Справжня людина входить у свій образ Переднародженого, знаходячи його в Цілісності, як за твердженням того ж Джуан Дзи. Від чого і має силу споріднену з  гармонізуючим вектором причинного запровадження самої Цілісності. Така людина  впливає не діючи, сам її образ Переднародженого здійснює це, в якому вона просто існує. Як той птах у польоті, що має підйомну силу своїх крил завдячуючи своїм вірним діям у безсторонності,  що до повітря на яке спирається.

    Як на практиці все це здійснюється? Чисто асоціативно, у супраментальній психології сьогодні, це може бути представлено так;

                                       Дієш – як ходиш,

                                       Думаєш – як дихаєш,

                                       Живеш – слідуючи.

                                       Шлях під ногами – йди куди бажаєш.

                                       Що приходить –  те обираєш.

                                       І все те сповідане, і несе з собою щастя.

                                       В світі в якому ти є.

    Не можливо тут не згадати того, що червоним рядком проходить через творчість видатного українського письменника нашого часу Олеся Бердника:

    ” Традиції древніх народів одностайно відзначають пантеїстичний світогляд пралюдей. Наші предки сприймали Природу, як щось нероздільне з собою, своїми почуттями, думками, діями, прагненнями. Не було, і не могло бути відчуження зовнішнього від внутрішнього, все було єдиним в єдиному потоці буття”.

    Щасти Вам.



    Характерництво було не винятком, а

    втаємниченим духом буття Січі

    Запорізької, вся Січ була братством характерників.

    (Олесь Бердник)

    Що таке, врешті решт, характерництво, що пишним цвітом квітло у війську Запорізькому, як за твердженням видатного письменника нашого часу Олеся Бердника? Світ людини, за свідченням Григорія Сковороди та врешті всих давніх філософів світу, поділяється на два світи; світ зовнішній, в якому існує наше фізичне тіло і світ внутрішній, де панує тонкоєнергетичний план людини, людини без титулу, як за свідченням Рамзая у даосів. Поєднання цих двох світів або ж натур у одне і народжує справжню людину, як за великим філософом Китаю Джуан Дзи.

    Така людина,  внутрішнє чуття – бачення на своєму ментальному плані, тримає за головний дороговказ на своєму життєвому шляху. Тобто свою правду життя вона черпає за антропологічною межею у непроявленім.

    Існуюча логіка подій на зовнішньому плані нею розглядається, як виток тієї причинної правди, що існує  у ціліснім світі. Тому гасло: світ збудовано на правді якою є сам -, стає  провідним принципом її життя.

    В тій правді за антропологічною межею, як відомо, криється сила, що з’являється у діях людини спорідненою з континуальною силою гармонійної складової світу поєднаного у Одне. Дія цієї сили незвична, вона здатна прямо впливати на перебіг подій назовні, привносячи вдачу у людське життя, прибираючи з нього людські упередженості через  зміну самої сцени подій. Що стає можливим у переході з одного енергетичного обрію – сцени запровадженого життя в Цілісності на інший. На полі бою такій людині не було рівних, бо тут вона діяла у образі своєї  цілісності, в якій всі одноборства  світу поєднувались у одне. Така людина була талановита у всьому, за що бралися її руки, від ремісництва до роботи в полі, від художніх виробів до налаштування життя в родині та вихованні підростаючого покоління. Вони знали і бачили те провідне дійство, що належало запровадити в життя, бо саме воно несло силу від своєї спорідненості з тією правдою – істиною, що панувала в світі.  Тому гасло, мусиш відати і знати обаполи тирла свого життя, щоб мати щастя в ньому, теж являлось її провідним усвідомленням.

    Ось чим, як що коротко, було характерництво Січі у світлі останніх наукових досліджень. Це дійсно провідна риса українства ще з прадавніх часів, скаже нам будь хто, поміркувавши над вище згаданим, та звернувши погляд на свій родовід. В тому характерництві проглядає два рівні ініціації. Перший з яких лежить у опануванні мистецтвом ведення свого життя. Сидить козак в кобзу грає, що задума, все те має у кінцевому результаті свого самостановлення як цілісної людини, у записі на одній з картин козака Мамая.  Другий рівень у характерництві відноситься до бойових практик в яких людина часто переходила за супраментальну межу споріднюючись з польовими формами життя і могла з того стану вже не вийти.  Тому ця практика  була обмеженою і застосовувалась лише в окремих випадках. Найбільшим досягненням вважалась наука гностичного християнства, де людина через таїнство поєднання з світовим цілим, отримувала силу та праведність свого життя у спорідненості з світом Божої Матері.

    “З ваших слів причинна правда світу криється у організованім бутті, як це проявляється на плані людського життя? “, – може виникнути питання у  зацікавленого читача.  З власного  досвіду ми знаємо, що вищі досягнення у спорті виникають на спортивних майданчиках, де існують відповідні правила гри. Для цих змагань відповідно облаштовується саме поле, що несе у собі відповідну впорядкованість. В  затверджених правилах гри на цих майданчиках, однакових для всіх і виникають вищі досягнення. Які  виливаються, врешті решт, у талан майстра, в якому і проглядає людська справжність. Бо талан якраз і передбачає те згадане вище інтуїтивне бачення та силу, що черпається від цього спорідненого дійства. Все тут стає єдиним і згадана майстерність береться начебто з нівідкіля. На зовнішній вигляд звичайна людина, а яку силу та вправність має, говоримо ми.

    Та сама організація та впорядкованість проглядає і в Запорозьській Січі.

    Головна мета якої осягнення тієї самої майстерності справжньої людини, як талану ведення самого життя.  Все тут, організація побуту, військова та господарська справа були підкорені одній цілі – наближення людини до тієї межі майстерності ведення свого життя, коли майже всі негаразди в ньому вже не становили якоїсь проблеми. Таке можливо тільки у відповіднім розкритті людського духу, скаже нам знаюча людина. Бо тільки у спорідненості з Єдиним те стає можливим. Тому і стояла на Січі церква Покрови Богородиці і ніяка інша, відповімо ми йому. Це захищало і споріднювало з тією вищою силою, що панує у людському світі. Тож у організації Січі панував один вектор, вектор досягнень людського духу у злитті з світовою правдою самого життя.

    Правила життя на Січі були часто жорстокими для порушників, але в них і була честь велика, як за свідченням Яворницького. За будь яким діянням тут бриніла сила, сила людини, що відбулась і постала на шляху свого життя. Що і робило Січ одним спорідненім цілим на плані духу справжньої людини. Чому?

    Бо зникала мука божа, яка стоїть перед будь якою людиною в житті, через її упереджені рішення в ньому. “Згідного життя веде, не згідного тягне“, – таке правило існує в житті, як за свідченням Сенеки. Всі знали та усвідомлювали одне, ім’я якого жива етика цілого, або ж безмовний Отчий закон. Ви говорите про те, що і так всі знають, а знання це те, що усвідомлюють, знають але не говорять“, – як за свідченням кошового отамана Сірка.  Мука божа у житті нівелювалася через волю на волі, де всі протиріччя були злагодженими і однаково всіма усвідомленими. Як практично це відбувається у людському житті, виникає питання?

    Через поле смиренне дійдете тихої води“, – свідчить нам довгожитель із Закарпаття Андрій Ворон. Тобто, подібна практика потребувала відходу від протистояння з природними силами і вхід у стан тиші. Примирення з ними було засобом входження у сам вирій життя, де вмикався природний навігатор його розуміння та ведення. Для здійснення цього відбувався ритуал особливого посвячення, коли людина входила у так звану тінь, знаходячи там свій образ. Тією тінню, як говорить дослідження, був простір світової Дуплекс сфери, в яку заходили як у світовий підпростір. Тут все ставало приступним на відстані витягнутої руки і відповідно події в ньому ясно прочитувались. З цього і поставало знання характерницької вдачі. Вони бачили і знали світ, тримаючи те побачене під контролем. І все це під Покровом Божої матері, у вірі божій, що беззастережно панувала на Січі.

     Сьогодні, у світлі вище згаданого, існує унікальна можливість поєднання  світу сучасної країни у одному витоку, у одному розумінні справи Вселенського життя. Надбання Січі в цьому плані отримує не аби яке значення. Життя в істині є спадковим для українців і кому, як не їм першими здіймати цю нову сходинку у індоєвропейській культурі сьогодення. Але для цього потрібна нова людина, новий світогляд, який на щастя є спадкоємним для нашої землі.

    І все ж організація Січі була військовим табором – державою, де світське життя проходило лише на довколишніх хуторах та зимівниках.  Як те може бути запроваджено у звичайному житті, може виникнути питання. В характерницькій культурі Січі існували переконання, які звільняли дух людини від соціального тиску. Перше з них лунало так:

     Людина в цьому світі приречена шукати правду, бо без неї її самої як справжньої людини не існує.

     Усвідомлена культура духу у відкритій правді – істині приводила до переконання:

    Ти рівний всім і кожному окремо, але по духу тобі немає рівного на землі.

    Від цього: Три речі мають значущість твоя земля, твій народ і твоє серце.

    Далі йшло застереження: Ніколи не вчи того, хто ще не знає, – тобто не володіє духовним зором.

    Пам’ятай – Світ в тобі а ти у світі, з чого витікало беззастережне слідування правді світу на шляху свого життя. Бо тільки тоді світле дзеркало не потребує підставки, як за даоським принципом. Тут закінчується боротьба та будь яке протистояння довколишньому світу. У злитті з яким виникає культура ведення свого життя у просторі причинної його правди. Володій духом і шабля буде слідувати, саме це правило стає провідним у людському житті. Це і є , врешті решт, те головне, що повинно бути покладеним у ньому, де  з’являється місце розвою людського духу. Так в  життя повертається духовний зміст, духовні турботи, як за відомим закликом Антуана де Сент Екзюпері.

    Щасти Вам.



    Те, що ми спостерігаємо не є природою як

    такою, це природа в світлі наших уявлень.

    (Гейзенберг)

    Основа будь якої ідеології лежить в людських переконаннях. Витоком цих переконань може бути накопичений досвід життя, що отримав відповідний науково наближений аналіз. Чому науково наближений? Мабуть тому, що будь яка наука сьогодні оперує лише фактами життя, не знаючи достеменно витоку тих подій які аналізує. Тут панує те вчене незнання” про яке згадував ще кардинал римо католицької церкви Микола Кузанський, від філософії якого почалася ера Великого Відродження в Європі.

    Сучасна наукова езотерика у представництві супраментальної психології сьогодні впевнено доводить знати першопричину можливо, але потрібно ввімкнути зовсім іншу систему взаємодії з оточуючим світом. Потрібно відродити ту давню систему світосприйняття, яка дозволяла нашим пращурам знати суще. Вони знали причинну правду світу і керувалися нею у своєму житті. Від чого і зауважують нам з глибини віків:” Пусто ви живете і пуста совість ваша божа не те несе, що є у світі і наповнює нас. У вас що немає душі? Для чого ж ви живете?”. В останньому виразі існує натяк на головне завдання людини по розвитку свого духовного плану у житті.

    Від цього і існують ті, згадані вище два світи та різні ідеології, що їх підпирають. Яку хибну постанову несе у собі перша ідеологія, що стоїть лише на зовнішньому аналізі? Будь який  посталий факт у житті є результатом низки подій, які достеменно невідомі, а існують лише припущення, що до їх існування та походження. Ці відсторонені припущення відбирають те, що можливо було б назвати силою правди, яка існує у спорідненій діяльності людини та світу.

    Будь яку подію породила сила процесу в якому чільне місце займає те саме невідоме сьогодні його причинне передподійне поле. Не знати його – не мати усвідомленої сили події, не мати участі в ній, весь час стоячи осторонь через ті наукові припущення. А від того марнувати своє життя на порожні  справи в ньому.

    Людина існує у просторі світових подій результатом яких є саме її життя і вона сама, як сутність світового рівня. Їй, щоб мати силу спорідненості з тим причинним світом, що її породив, потрібні не припущення, а пряме знання першопричин, що лежать у основі її життя. Щоб знати ту істину свого буття їй потрібно з нею жити, бути в ній у своєму житті.

    Сьогодні наукова езотерика говорить про необхідність включення так званої  третьої сигнальної системи, якої людина стала полишеною у технічний вік. В її основі лежить кінестетичне чуття – бачення на ментальному рівні, якою опікується права півкуля головного мозку людини. Саме ця її дія пішла у підсвідомість у  зовнішньо орієнтованому світогляді технічного віку.

    Тому розкриття згаданого причинного поля стає можливим лише у переході спостерігача за антропологічну межу, що відділяє людину від  цілісного поля тонкого світу. Де панує, як показали дослідження, нестаціонарний простір – час, який і надає ту волю та свободу в якій пізнаються справжні причини будь якого процесу, що відбувається назовні. Тут стає можливим говорити про людську справжність у відповідності до її глибинної природи пов’язаної з Єдиним. Яке тільки і має справжню змістовність, як за тим же Миколою Кузанським.

    Надумана у наукових припущеннях ідеологія зовнішнього плану у “Залізний вік”, отримавши необхідну технічну озброєність, починає силою затверджувати своє особисте бачення життя та міри справедливості у ньому. Так виникли ворогуючі табори озброєні, за браком внутрішньої сили причинної правди життя, на сьогодні вже ядерною зброєю. Ідеологічне спрямування людської свідомості стало грою різних ідеологій, особливо у проімперсько налаштованих країнах, що оголошують черговий похід у боротьбі за своє світле майбутнє. Саме це мозгоблудство зараз вилилось на Україну, яка таки виходить на стежинку тієї сповіданої правди – істини, що притаманна її спадкоємній культурі. Імперські сили тут вбачають крах своєї системи та ідеології на яку вони оперті. Тому те , що сьогодні відстоює Україна є божою справою для всього людства та його подальшого розвитку.

    Марксизм, відстоюючи права та свободи у ідеології технічного віку сам не помітив як закріпачив в ній саму людину, полишаючи її природного розвитку. Тут вона є лише робітником чі службовцем, але аж ніяк не сутністю світового порядку. Від того маємо люмпен пролетаріат, а не справжню людину. Дуже яскраво це проглядає сьогодні у зомбованій тією ідеологією Росії. Тут імперський світогляд зовсім полишив людський соціум будь якої свободи. Яка існує  лише в межах того імперського мислення. Так, права та свободи потрібно відстоювати, але на шляху становлення самої людини, її справжності дотичній цілісному світу в якому насправді вона існує. Імперське мислення потрібно обертати в ідеологію того задуму за яким людина і з’явилась в цьому світі. В цьому сила. Не за технічним же прогресом ми сюди приходимо.

    Радянський Союз тому і впав, що був орієнтований на штучні ідеї суто технічного віку з усвідомлення людини як його будівника і тільки. Тому він і не був Країною Рад, а сповідував жорстку партійну ідеологію боротьби з оточуючим світом у її вульгарнім марксиськім матеріалізмі. Що врешті решт і зруйнувало той Союз з середини, через дуже низьку самосвідомість населення, де вільно мислячі люди сиділи в гулагах та концтаборах, не розуміючи тієї скеровуючої лінії партії, що йшла в розріз з самим життям.

    Від  давніх часів в Україні шукали ту правду – істину на якій і через яку тут народжувалась справжня людина. Це давня слов’янська традиція, стояти поруч з богами в єдиній правді.

    Відродження того – ключ до вирішення тих проблем, що виникли через слов’янське фарисейство наших північних сусідів, підкріплене панмонголізмом прадавніх часів у тиранії азійського варварства.

    Тільки через мир в душі настане мир і на землі, не раніше. Кожен, хто називає себе слов’янином, повинен знати яку справжню віру вони мали і від чого походила їх сила. Записано ж: “Одвічно Руси мають ту силу і гримлять нею по світу “. Давно записано. Коли та сила приходить? Коли я у світі, а світ в мені, – як за давнім характерницьким заповітом  Руси – України. Тому імперське ярмо потрібно скидувати, щоб відродитись у істинній слов’янській традиції. Другого шляху тут немає, не існує. В цьому суть поєднаного світу русів у майбутньому.

    Сьогодні християнський світ, маючи образ справжньої людини за свого Бога, повинен показати в тому приклад у своєму оновленні у справі Божій. Бог єдин і множествен, він в кожному із нас– записано у Велесовій книзі.

    І хто Богом не сподоблений, той пребуде як сліпий і не матиме з ним частки і блукатиме в пітьмі .. бо в ньому бо  пристаніще  сили та життя нашого,- знаходимо в тій же Велесовій книзі.

    Те саме знаходимо у орійському світогляді давніх руських земель:”Мета людського життя бере вісті божі за якими живе у світі. Совість душі людської святе несе. Людину веде по вірі воля. По волі ж мета людського життя свята “– читаємо у їх давньому манускрипті, відомому сьогодні як рукопис ВойничаЧому так?

    Мабуть тому що: “Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині, – засвідчує наш видатний філософ Григорій Сковорода.

    ” Пізнайте істину і вона зробить вас вільними, лише у поверненні людських душ додому людське життя отримує свій зміст. Віруючий в Сина Божого (справжню людську сутність) матиме життя вічне,” – засвідчує Ісус із Назарета. Тож тримаймося цього, бо від нього і постане поєднаний у Одному світ людський.

    Щасти Вам.



    Спадкова сарматська культура життя, що поставала у поєднанні Землі та Неба у сарматській тамзі, дозволяла володіти духовним баченням у першопричинному полі життя. Тобто, володіти правдою – істиною, що стає приступною людині зануреної у тінь землі на рівні свого чуття – бачення. Це породжувало культуру витоком якої була сама світова цілісність пануюча на непроявленім плані. Що породжувало волю в діях та мисленні, які були спорідненими з живою, гармонійною етикою довкілля. Відповідь на посталі проблеми у житті від того була гнучкою та відповідала часу. Канони поведінки та вірування існуючі назовні торкаючись істинного, народжувались самим життям і несли у собі силу спорідненої  дії з цілим. Тобто, правда була правдою, життя було життям, кохання було коханням а честь, совість,порядність та людяність  були ними у своєму першовитоку. Переведення всього цього в слова та правила не несло шкоди, коли зберігалася  те первинне, духовне чуття – бачення.

    Коли ж у техногенний вік культура духу була загубленою в науковім підході  вченого незнання першопричинного поля життя, тоді прийшла біда. Бо наперед вийшла “висока духовність”, що ніякого відношення до її справжнього прояву не мала. Орієнтований на зовнішнє, світ людського соціуму породив штучні правила, що постійно відставали від самого життя. Саме з цього приводу існує зауваження Ніцше:”людське – занадто людське, справжня людина володіє світом”.

    Там, де існувала одна правда виникло декілька правд, що і розірвало потужну націю на різні угруповування  “справжніх українців”, які несли та сповідували ту посталу “високу духовність” кожен на свій лад.  Від цього і постала руїна, що тягнеться до нашого часу. Що є причиною цьому? Існує така традиція на українськім весіллі де на другий день по вулиці починали ходити ряжені, закликаючи на весілля будь кого.  Вони ззовні мали людську стать, але то було грою у неіснуюче , у відірване від самого життя дійство. Гротеск цього дійства є напрочуд близьким для людського  зануреного вже тепер у завмерлі спадкоємні правила людського життя. Що робити?  По – перше, припинити те смішне, показове “гетьманство” та показну казковість українського лицарства. А пригорнувшись до Землі таки відродити свою справжність  та ту духовність, що є спадковою для українців. Характерницьку, лицарську культуру потрібно відроджувати у її причетності до світу цілісності у переході до  культури істинної традиції, в якій і народжується справжня людина. 

    А не мати гротескне опудалко “справжнього українця”  нашого часу пануюче сьогодні.

    Хтось скаже, що ключем до того відродження є сама українська мова. Так воно і є скажемо ми йому, бо вона несе у собі багато санскритичних, резонуючих з простором  цілісності  лунань. Звідки та правді істина і приходить у людське життя. Але той санскрит повинен перш за все лунати на струнах людської душі, на струнах її розуміння світу. На сьогодні все те закорковане зовнішнім світоглядом для якого ті струни є неприступними. Щоб нове народилося те старе повинно вмерти і ніякий симбіоз тут є неможливим.

    Будь яке характерництво починається з переходу у внутрішню область світосприйняття, у ту саму тінь про яку в Америці вже говорить Кен Уілбер.  Те посвячення сьогодні для розвиненого  абстрактного мислення напрочуд  просте. Потрібно лише заглянути в очі свого відображення у вечірнім дзеркалі вод лісового озера. Та правда життя, що у тому просторі відкривається, нівелює зовнішнє устаткування образно понятійного мислення, переводячи його на інтуїтивно образне, невербальне усвідомлення істинного впорядкування світу. Тут, через чуття – бачення, приходить інший розум та інше усвідомлення правил того закону всередині, що панує у живій етиці справжнього життя.

    Щасти Вам.



    Нелюдь. Войовнича людська нелюдь, що засвоїла суто технічну сторону життя в умовах полишених прямого контакту з природним середовищем. Коли людська душа від’єднана від Єдиного, як за Миколою Кузанським, стає вовком сіромахою на білім світі. В своєму житті така людина керується мертвими правилами засвоєними у пройдешньому житті. З яких постають цілком надумані версії людського життя з позбираних з усього світу загальнокультурних артефактів пройдешніх часів. Які люто бороняться бо нічого іншого не має за душею. Але всі ті правила були вироблені у прямому контакті з природним цілим і в пройдешні часи були мостом між живою природною етикою та людським життям.   Завдячуючи яким людина знала і бачила, орієнтуючись у причинному просторі життя, знала його правду, від того мала Отчий закон всередині. Віддавна відомий як неписаний закон живої етики. Від якого людина знала правду життя, його суть. З чого і поставала її сила духу. Від чого вона була не сама, не була покинутою напризволяще в цьому світі.

    Коли ж все те було понищено у Залізному віці і назовні лишилися лише артефактні сліди від того давнього контакту людини з оточуючим середовищем, наперед вийшли правила договірної етики, що організовували лише технічну сторону життя на тих артефактних залишках. Суворе дотримання тих вже надуманих правил життя і породжує людський фашизм. В основі якого лежить зненависть до всього нового, що є потворним викривленням тих же завмерлих правил. Отже фашизм виходить з цілком надуманих версій життя, що не несуть тієї енергії та правди людської причетності до світу цілісного буття. Саме того буття де від віку народжувалась та поставала справжня людська стать.

    З чого починається, від чого народжується справжня нація?

    Від адаптації до патерну умов ареалу проживання де виникає резонуючий з цілим ментальний образ на внутрішньому плані. Що і виступає тим інтегрованим образом національної самосвідомості, як за Дмитром Донцовим. Саме через нього людині стає приступною та правда життя, що існує на тонкому, причинному плані. Від цього етика її зовнішнього плану стає гнучкою у відповідності від часу та місця спорідненої вже тепер людської діяльності. Людина сама стає генератором тих правил, які може виробляти на всі випадки життя в будь яких умовах. Вона не хибує, вона знає і бачить те, що йде від її прямого спілкування з тим таємним кордоном, де за образним висловом Олени Реріх тчуться килими людської долі. Вона знає, вона усвідомлює той неписаний закон за яким живе все у довкіллі і керується ним у своєму житті.

    Раннє пробудження цієї самосвідомості, коли ще не завмерло цілком зовнішнє устаткування в людському житті, призводить до прямого перенесення людської уяви з зовнішнього плану на внутрішній. Де починає панувати те саме уявне життя, що походить від аналізу зовнішнього у відриві від причинного поля Цілісності. Результатом стає цілком надумані версії життя у відриві від природної етики. Далеко ходити не треба, саме цією надуманою версією хворіє російське суспільство, що від віку керувалося лише зовнішньою, атрибутивною культурою на вигоду імперським цінностям та амбіціям. Де людина стала вовком сіромахою,  полишеної божої правди та сили на цім світі. Що і породило той самий фашизм по відношенні до оточуючих народів. Гру у велику імперію тут потрібно закінчувати та вертатися до джерел здорової природної етики. І чим скоріше тим краще. Потрібно закінчувати пряме зомбування людей на вигоду імперським амбіціям. Гниль від якого вже лежить по лісах та степах України, що таки постала у своїй природній етиці, звільнившись від радянщини. Показавши всьому світу силу правди спорідненого з природною етикою життя. Як і завжди воно було тут від лицарських часів Запорізької Січі. Ця стійкість пробудженого людського духу незбагненна для російського зомбованого панмонголізмом пройдешніх часів суспільства. Лише на основі формування справжньої цілісної людини можливе поєднання слов’янства, де національне питання не роз’єднує, а поєднує людську спільноту у одне ціле. Природній інтернаціоналізм народів панує саме так, панує у внутрішній формі свого прояву. Чого ніяк не могли зрозуміти одурманені технічним прогресом теоретики марксизму. Центром відродження справжньої людини і стане Україна, як це і було впродовж віків починаючи з Трипілля.

    Так постанемо і переможемо. Слава Україні!

    Щасти Вам.



    Собі дорівнятись. (Леся УКраїнка)

    В людському житті існує одна причинна, яка робить його невідповідним тому, що кожному йде по його сповіданій долі. Ця причинна полягає у видимій безкінцевості наших проблем у житті на кожнім його етапі. Дослідження у супраментальній психології доводять, негаразди з людського життя зникають, змінюються по мірі зростання самосвідомості. Дійсно, ми всі пам’ятаємо проблеми, що стояли перед нами у п’ятому чі шостому класі школи, але вони десь поділися у десятому класі. Так само з подальшим навчанням та суспільно значущим становленням. Подібне зростання своєї самосвідомості може прослідкувати кожен. Головне в цьому спостереженні, що коло старих проблем просто зникло з становленням нашого нового самоусвідомлення. Хтось пов’яже це з дорослістю з якої і пов’язується за звичаєм те зростання самосвідомості. Дійсно, ми закінчуємо школу, отримуємо далі ще якусь освіту, стаємо дорослими, опановуємо якусь професію. Але коло невизначеності у проблемному полі життя так само не полишає нас. Вони, ті проблеми, стають іншими, але так само носять безкінцевий характер. З тієї безкінцевості, як ми пам’ятаємо з досвіду школи, вихід один, становлення нового усвідомлення себе та оточуючого світу. В центрі того зростання в житті постає наш накопичений досвід. Що він несе у собі? Прийоми та правила нашого життя в соціумі, де ми займаємо ту чі іншу соціальну сходинку. Однак означені турботи нашої посталої  дорослості в існуючім соціумі зупиняють нас у рості, який обмежений  тим запитом, що існує у суспільстві, на яке ми насправді працюємо. Ми живемо тими проблемами, що існують в суспільстві, часто віддаючи на те все своє життя. “Людське занадто людське“, – саме з цього приводу зауважив у свій час Ніцше.

    Чи є проблеми існуючого соціуму природними, чі насправді ними так вже потрібно перейматись, покладаючи на те своє життя, виникає питання ?

    Певно потрібно, бо вони є ознакою зростання добробуту суспільства в центрі якого стоїть сама людина, але перш за все як виробничий елемент. Її добробут та і саме існування в суспільстві залежить саме від цього. Отже тут ми отримуємо замкнуте коло  відносин в яких людина існує як  суто виробничий елемент. Де її зростання пов’язано з зростанням виробничої, суто технічної сторони існуючого соціуму. Внутрішня природа людини з цих відносин випадає, бо вважається, що вона завершена.

    Але судячи з тих проблем, які ми маємо  у суспільстві та у людському житті кінцевий пункт тут вочевидь не досягнутий. Чому? Бо кінь тут, образно кажучи, поставлений позаду воза, людина сьогодні існує для держави, а не держава для людини. Підпирає подібне становище і сучасна наука, яка за кардиналом римо-католицької церкви Миколою Кузанським є вченим незнанням, через аналіз природи  життя з рівня суто зовнішнього сприйняття.

    Природа ж в нашому довкіллі існує в гармонії, а це означає, що існує внутрішній рівень того порядку, якому вона дорівнюється. І цей внутрішній правопорядок носить загально світовий  характер. У супраментальній психології це причинно пов’язане поле світової Цілісності існуюче на тонкому, непроявленому плані. Таку саму внутрішню природу, як показують дослідження, носить у собі і людина. Тому існуючі негаразди у її житті вказують на те, що зростання людської самосвідомості зовсім не завершено. Де відбувається та консервація, на якому рівні? І як ту гармонію, що існує в природі внести у саме її  життя, виникає питання?

    Від давніх часів, як показують ті ж дослідження, людство мало значно більшу висоту у зростанні своєї самосвідомості. Доказом цього є відомі у слов’янському світі кола Велеса, аналогом яких у християнстві є сходи Якова. Саме тут, на сходах особистого зростання досягався необхідний рівень духовного розвитку, який єднав людину з гармонійним початком пануючим в природі. Чому тоді все це не стало нормою суспільного життя, виникає питання? Адже всі наші негаразди та нещастя ведуть своє походження саме від цього. Пам’ятаємо, саме у зростанні нашої самосвідомості зникають наболівші проблеми з нашого життя. Тоді чому?

    Бо знання сущого, які потрібні для досягнення тієї природної гармонії завжди по можній кості били, тобто вступали у протиріччя з рівнем існуючих виробничих відносин, як про це ми дізнаємось з давніх манускриптів. Знання сущого від того, у той чі інший спосіб, заборонялося або знищувалося владними структурами. Тобто, зупинка розвитку відбулася на рівні суспільних відносин, в яких людина була поставлена на центральне місце, як головна виробнича сила.

    Щоб того протиріччя не було повинна існувати інституція, яка б займалася самою людиною та її зростанням у певному відриві від тих соціальних відносин. Адже прогрес всього суспільства залежать саме від цього самостановлення, а не від рівня тих відносин, які повинні бути лише наслідком внутрішнього, людського розвитку. Як це може бути здійснено, виникає питання?

    Зростання самосвідомості у слов’ян до стану особистої цілісності та справжності, коли дії людини в житті дорівнювали божій, або ж причинній, як на сьогодні, правді, з давніх часів пов’язувалося зі згаданими вище сходами  Велеса. Як свідчать самі кола або сходи Велеса, процес становлення людини у тій божій  правді не мало безкінцевого характеру. Усвідомлення самого життя так і досягнута його якість на тих сходах  носили відмінний одне від одного характер. Але впиралися у кінці в осягнення своєї справжності та цілісності, дотичних до цілісного, причинного аспекту світу.

    Саме тут, на цих сходах проблеми сьогодення на кожнім колі стають вчорашнім днем, як і існуюче разом з ним світобачення та світогляд. Тобто, зростання тут носило суто нелінійний характер з якого зникала невизначена, дурна безкінцевість, як за відомим виразом Макса Планка.

    Виходить проблеми людства можливо подолати у зовсім незвичний спосіб, просто здійнявшись одного разу над одвічною боротьбою добра та зла у людському житті існуючих на нижніх сходинках еволюції нашої самосвідомості. Бо в  природній гармонії, куди людина неодмінно повертається, того не існує. Як ті кола Велеса можуть бути означеними в нашому житті?

    Вони проявляються, проступають в діяльності будь якої талановитої людини і сьогодні. Кожна талановита особа у своєму образному баченні бачить та відтворює те, що приходить з її внутрішнього плану. Тобто, вже володіє духовним зором. Аналізуючи побачене вона приходить до відповідних рішень. Тобто, тут на початку не присутнє лінійне мислення з його образно понятійним аналізом. Воно вмикається значно пізніше у аналізі того усвідомленого. За тим образним баченням постає знання причинного поля подій у розкритих просторах світу. Тут людина виходить на волю у змінному просторі – часі слабкої метрики. Від чого може заглянути, як у день вчорашній і знати від чого все пішло, так і в день прийдешній і знати чим все закінчиться. Просто моделюючи наперед те все у просторі свого образного бачення. Від цього постає людська мудрість та передбачення в житті. В подібних рішеннях, що обираються у такий споріднений з Цілим спосіб, приходить сила запровадження того побаченого в життя, знову ж таки у контакті з причинним полем світової Цілісності. З тією силою, у відповідній поєднаній, сродній миследіяльності з причинним полем світу, приходить творча майстерність ведення життя. В якому людина опановує шлях своєї щасливої, сповіданої долі.

    Як було згадано вище, на кожній такій сходинці людина інша і ця зміна торкається і фізичного плану. Розкриваючи нові простори свого усвідомлення, вона вступає в них у зміненому образі наближеного до образу своєї справжності. Того вічного образу переднародженого або людини без титулу, що стоїть за нашими реінкарнаційними циклами, як за суфіями. Так вона приходить до гармонії свого життя у злитості з живою етикою, яка панує у непроявленім світі.

    З означеного вище, сходи на колах Велеса можуть бути окресленими так: бачення, узгоджені рішення у відтворенні побаченого, сродна, причинна миследіяльність, мудрість, сила, творчість у веденні життя у так званім намірі другої уваги.

    На кожній такій сходинці людина у зростанні своєї самосвідомості  інша, як і світ, що її оточує. В якому розкриваються справжні простори людського існування, де вона постає вже як світова сутність. Повнота та наповненість життя, що в цей час виникають і несуть у собі те щасливе майбуття,  якого так прагне кожна людина на цьому світі. Тож становлення та зростання людини на внутрішнім плані у розвитку своєї самосвідомості, має кінцевий результат у виході її на рівень цілісного сприйняття світу. Де вона і постає  у своїй справжності та цілісності, як за своїм первинним задумом. І де проблеми та негаразди сьогодення таки стають вчорашнім днем.

    Щасти Вам.



    « Older Entries