Віра по вірі, а ви що ж. Пусто ви
живете і пуста совість ваша божа. Не
усі ви є.
(Орії, рук. Войнича)
Сьогодні розвиток езотерики, як науки про сховане, потаємне впевнено доводить – ми у своєму житті, спираючись лише на своє зовнішнє усвідомлення про оточуючий нас світ, маємо справу лише з фрагментами подій, що постають перед нами у житті, що часто виникають, як прикрий випадок, який порушує наше налагоджене життя. Досвід трансперсональних занурень по Грофу та свідчення Кейсі доводять, що розгорнуте, причинно-зумовлене життя людини сховане від неї в тіні її існування, через її вимкнену третю сигнальну систему сприйняття світу на внутрішнім плані. Наука до цього плану існування людини не достає через той картезіанський принцип, що панує у ній сьогодні, орієнтуючий її на дослідження лише зовнішнього світу. Тому, причинний характер пануючий в цілісному світі на тонкому плані сьогодні їй не приступний. Звідси невирішеність так званого національного питання в людському житті, його інтегрованості в оточуючий світ, бо саме з нього постає дивне знання-бачення причинної взаємопов’язаності подійного поля життя. «Чудо явлення знаходиться не у протиріччі з природою, а з тим, що нам відомо про природу», – знаходимо у Святого Августина.
Чому занурення на той внутрішній, трансцендентний план веде до таких чеснот людських як людяність, порядність, мудрість, справедливість, вірність?
Мабуть тому, що головне питання боротьби добра зі злом тут стає вирішеним, через усвідомлення першопричинного характера подій, що проходять в людському житті. Але для цього сама людина повинна бути включеною в саму тінь свого існування на непроявленому, причино-зумовленому цілісному плані свого буття. Саме це питання і вирішує будь-яка національна культура, що поєднує в собі той зовнішній та внутрішній світ людини. Мудрість та передбачення в житті постає саме з неї. На петрогліфі Кам’яної могили це поєднання має свій відбиток у поєднанні образу птаха – людської душі, з образом звіра – її фізичного тіла.
Бажаючи зберегти той дотик до світу істинного буття людина і виробляє відповідну культуру, визначальна, знакова ментальність якої несе у собі резонуючі форми з тим цілісним світом, що панує на терені земель проживання її етносу, бо саме у дотику до землі і народжується все те на проявленому плані, вже у зовнішньому світі, як звичаєве право. Через що людське буття стає єдиним цілим, інтегрованим у причинно-пов’язаний світ на внутрішнім плані. Звідси випливає інтегральність будь-якої культури, як за Дмитром Донцовим та американцем Кеном Уілбером..
Чим вона є?
Вона є символом справжньої цілісної людини в християнському світі, пам’ятаємо визначення його головного адепта Ісуса Христа: «Я єсть Альфа і Омега в цьому світі». Тобто поєднуючи все зовнішнє у одне ціле з внутрішнім, людина і виходить у світ своєї інтровертної глибини, де все її життя впорядковується волі того Єдиного, що панує в цілісному світі. Тільки він один несе у собі справжній зміст, як за Миколою Кузанським, кардиналом римо-католицької церкви, філософські дослідження якого привели у свій час до ери Великого Відродження в Європі. Те саме проголосив у свій час і Платон: «Щоб зробити миследіяльність та рішення в житті сродніми багато чого потрібно зрозуміти через їх причетність до Єдиного».
Те резонансне злиття у сродній миследіяльності і утримує в собі будь-яка національна культура інтегрована в той цілісний, причинний план своєю резнуючою з ним знаково-образною культурою. Все тут мова, пісні, художні вироби, традиції та вірування прислуговують одній цілі – поєднання людського життя з тим невимовним. Нація тут постає, як єдина колективна особистість, як за Йоганом Готлібом.
Навіщо?
Щоб через духовне знання-бачення, що постає від цього впорядковувати своє життя, маючи від того щасливе майбуття в ньому. «Те судно, що не знає порту свого призначення, ніколи не має супутного вітру», – у Луція Сенеки, від чого і залежить щасливе майбуття будь-кого на цьому світі. Тут на всю потугу вмикається той дороговказ, який у свій час визначив Бернард Шоу: «Хочеш мати щастя у житті – зроби його». А ще маємо сповіщення великого адепта світу прозваного Ісусом Христом у Євангелії від Фоми, що до тієї правди сили, якою починає тут володіти людина: «Коли двоє у одному домі, вони скажуть горі переміститися – вона переміститься. Пізнайте істину і вона зробить вас вільними».
Вільними від чого?
Вочевидь від світу упереджених рішень через знання, що приходить.
Які відзнаки має те знання, як утриматись у ньому, виникає питання?
Тут наперед і виходить та лицарська звитяга у людському житті, коли вона у ньому починає переслідувати такі чесноти як честь, совість, порядність та гідність. Звідси: «Ми не вправі жити, коли втрачена честь», – у Шиллера. Саме ці настрої, відволікаючи від зовнішнього, розкривають той духовний план людини, який стає її доторком до того єдиносущого, що панує у ній самій, як закон всередині за Геродотом. Відомий в світі, як «Отчий закон», якого прописати назовні принципово неможливо. А те, що є, що сьогодні існує лише фрагменти його, приурочені до того чи іншого випадку.
Звідки він походить?
«Пізнай себе – пізнаєш свого Бога», – у великого суфія Сходу Ібен Рушта. «Собі дорівнятись», – той самий витік Отчого закону знаходимо у Лесі Українки, великої письменниці вже нашого часу.
Що губить людина коли відходить від всього цього?
Всі чесноти тут втрачають свою основу і ведуть до фальшування її життя і безкінцевій боротьбі добра та зла. Маємо свідчення з цього приводу великого мислителя Китаю Конфуція, основа моралі за яким має включати:
– Людяність (жень)
– Правдивість (і)
– Ввічливість (лі)
– Знання (чжі)
За давнім філософом Китаю Джуан Дзи витоком моралі та доброчестя є початкова простота, що приходить у пізнанні істинного. У Геракліта це Логос – принцип порядку і міри, що приходить через розкриту самосвідомість. Розум тут стає образним баченням, фіксуючи тим образотворчий процес самого Всесвіту на непроявленому, тонкому плані.
Підводить риску в цьому питанні Анаксагор: «Все у всьому», – зазначає цей визначний філософ Греції, в роботах якого вперше з’явилося визначення Єдиного, як Бога.
А як же пануючі сьогодні релігійні конфесії, які якраз і звертаються у своїх молитвах-проханнях до того Єдиного, можемо почути запитання?
По-перше, молитва – то вже відсторонена дія у людській змиренності перед Небом, яка тим Небом без відповідного чуття не сприймається. Тобто потрібен дотик до того Цілого, що панує світом.
По-друге, до того Єдиного звертаються на великих переходах у житті, коли потрібне зміщення самого горизонта, самої сцени життя. А не коли завгодно.
По-третє, Бог як уособлення того Єдиного, це транцедентність, яка принципово проявленою не може бути, бо в такому випадку втрачається її всюдисущність.
І по-четверте, без каяття і прощення за упереджені вчинки у житті, те не можливо здійснити, бо йому не дадуть відбутися набуті кармічні залежності.
Тому, цілісна людина, як Син Божий, що стоїть у першоджерелі життя, стає провідником намірів Неба, з якими споріднена у житті. Тому, у своєму «недіянні» – дії з наміром у другій увазі, може здійснити будь-що, навіть не виходячи з дому, – запевняє нас Лао Цзи.
Яких канонів притримується така людина?
Канони кола інтегрованої у світ цілісності людини, як за Конфуцієм та Лао Дзи, можуть бути прописані так:
- Гідність та благопристойність, через слідування цілісності світу.
- Порядність, через слідування причинній правді Цілого.
- Совість та честь, через настрої спорідненості з Цілим.
- Людяність та єдність, через слідування в житті єдиній правді.
- Воля, як воля на волі у просторі причинної правди Цілого.
- Стан віри, через віру по вірі, у просторі причинної пов’язаності світу.
- Сила духу, через спорідненість з Цілим у живій етиці життя.
- Стан справжності та цілісності, через зібраність у Одне ціле у причетності до Єдиного.
Але все це ознаки будь-якої природної, національної культури супроти атрибутивної, технічної, пануючої у постіндустріальному суспільстві сьогодні, скаже нам будь-то. І буде абсолютно правим, говорить нам езотерична наука сьогодні.
Щасти Вам.