Архів вересня, 2025
За філософією Епікура – батька філософії давньої Греції та батька історичної науки Геродота, розвиток та становлення людського суспільства має три горизонти свого становлення та розвитку у історичному аспекті. Це зовнішня розбудова суспільства: державний устрій, військо, місце проживання на землі, опис річок та ландшафту існуючого на ній, що знаходимо у Геродота.
Внутрішнє становлення, як нації сформованою у культурному аспекті, у звичаях та звичаєвостях теж знаходимо у нього ж.
У божественному, у дотику до цілісного неба, у стані Атараксії Епікура, знаходимо у віруваннях та образах наслідування того божественного, що стає приступним у відповідному інтуїтивно- образному баченні.
Саме ці три горизонти: зовнішній, внутрішній та божественний, і формують живий організм нації, дозволяючи їй вистояти у лихоліттях своєї історії та еволюціонувати до вершин свого втілення у світлі цілісного Неба, що знаходимо у лицарській культурі прибалтійських слов’ян, вірування яких стало витоком формування культури слов’ян Русів на теперішній території України.
Так в історії Геракліта, записаної ним у відвідуванні земель предків давніх слов’ян-Русів, знаходимо опис державного устрою та військової організації. Тут також існує опис землі проживання, приведена назва річок, що протікають на їх землях. Далі у Геродота йде опис притаманного цьому народу культурних традицій, що проявляються у мові, піснях, побудові житла та мистецьких виробах. Окремо йдуть вірування та релігійні обряди, з яких постають звичаї та звичаєвості у житті народу, як єдиного живого організму. Та і та сама образно знакова культура, що і єднає його з Небом цілісного Єдиного, бо тут у Геракліта знаходимо з цього приводу досить дивне свідчення, якщо до його часу: «Цей народ не має над собою закону у вигляді самодержця, та він їм і не потрібен, закон знаходиться у них в середині», – засвідчує він.
Витік того «закону всередині» можемо знайти у «Велесовій книзі», у давньому переписі нашої історії, як землі предків давніх слов’ян-Русів. Тут знаходимо визначальний опис того божественного, що єднало давніх Русів у один народ у дотику до цілісного Неба, як за традицією тих же полабських слов’ян, що дали саму назву народу, як давніх Ругів – Русів.
«Мусимо відати і знати обаполи тирла», тобто усвідомлювати життя довкола тієї земної толоки, де відбувається саме існування людини, що від початку формувало інтровертну позицію внутрішнього знання-бачення людини щодо світу зовнішнього. Ось що ми тут знаходимо.
«Наші боги суть образи», тобто являють собою резонуючі з світом цілісності образні втілення, які несуть правду у людське життя через духовне знання-бачення.
«Славимо богів наших і маємо від них частку, щоб постати з ними у єдиній правді». Звідси приходила та сила, що несла у собі творящий аспект керованого людиною свого життя. «Творящу силу се узріли у собі».
«Наш Бог єдин і множествен і є володарем Нави, Прави та Яви». Нави, як первинної Ночі з якої з’являється все, Прави – тієї цілісності світу, де панує та причинна правда, що організовує проявлений світ Яви, в якій і існує людство у правді Неба.
Дуже цікаво чи не так?
До цих положень езотеричної культури, які з цього витікають, нашій науці ще йти та йти. Ті образні втілення богів, про яких тут йдеться мова, постають ще з мистецтва антропоморфної скульптури Трипілля, в які входили отримуючи назовні ту внутрішню силу, яка ставила людину поруч з богами. Саме так виник образ Перуна, Велеса, Дани, Лади та ще близько сотні подібних образів, що допомогали людині творити своє життя у тій, означеній вище, правді Неба.
Так формувалася та інтровертна культура, що і сформувала українців, як націю, що поєднувала силу Землі та Неба ще у сарматській Тамзі. Тому, тут виглядає цілком доречним вираз Павлі Тичини: «Ми є народ, якого правда-сила ніким поборена ще не була».
Утримуючи в собі згадані три аспекти становлення етносу, як народу, історична культура і стає тією наукою, що несе у собі витоки формування нації, як єдиного живого організму, а не перелік хронології історичних фактів, як це відбувається сьогодні. Головний висновок у пошуці правди-істини нам, шановний читачу, тут підвів у свій час давній філософ Китаю Мо-Цзи: «Всі люди рівні перед Небом, країна ж стає результатом їх угоди». Звідки і походять демократія та право у житті справжньої, цілісної людини.
Щось подібне знаходимо в гностичних пошуках орійської культури панувавшій в Ранньому Середньовіччі на території Русі. Ось, що записано у так званому солярному колі оріїв в їх давній пам’ятці, відомої сьогодні як «Рукопис Войнича»:
«Ви віру одну несе у мові кощі (вічної душі), суть нову око ваше голе бере (у розкритім духовнім зорі). Суть світу понове око ваше божиє, де панує суще – пан кохаш, вість же божия».
І далі:
«Вище пану несе, суть по нову око голе пана бере. Вість віри ту берете на волі, що вас береже. По вірі путі несе ж. Ви ту волю берете. Віта Одне, упова і каже, віра ж ваша бере (невимовне) голе. Воля на волі ж та ваше горе боре і втіша. Ви по віку вашому голому (сягаєте своєї справжності), бо Ори ви».
Вкрай цікаво викладено те, що ми сьогодні вважаємо пітьмою раннього Середньовіччя. Тепер ми починаємо розуміти те, що у свій час засвідчив Ісус із Назарета разом з нашим великим філософом Сковородою, який вважав його справжньою людиною во плоті: «Пізнайте суще і воно зробить вас вільними».
Вільними від чого?
А від упередженої позиції, яку сьогодні займає наука що до світу цілісності та місця людини в ній.
Щасти Вам.
Те, що ми спостерігаємо не є природою як такою, це природа в світлі наших уявлень.
(Вернер Гейзенберг)
По-перше, таку важливу сторінку людського життя, як релігійне вірування, не можна висвітлити не заглянувши як слід у наше минуле. Сьогодні нікому не секрет, що наше прадавнє Трипілля мало магічно-образну культуру, яка полягає у створенні резонуючих зі світом цілісності гончарних виробів та скульптур, на яких зображувались образні послання до причинно-цілісного світу: «Хочемо, щоб в нашому житті сталося так!»
Зміна та вибір потрібного горизонту свого буття всередині житла досягалася входженням в антропоморфний образ жіночого тіла, відомий, як образ трипільської богині, а назовні входили в образ бика. Щоб поєднати ці два образи, образ бика виконувався у формі бичачого стільця, на якому сиділа та богиня Дана. Ще існувала форма вибраного з боків кам’яного чотирикутника, орієнтованого у житлі на сторони світу та виконаного з ритуального білого вапняку. Він збирав світ в одне у своїй центральній точці та випромінював те саме біле світло цілісного неба, яке ми спостерігаємо у дні весняного та осіннього сонцестояння. Розташовувався цей первородний хрест на підвіконні житла, освячуючи його тим світлом цілісного Неба.
Що вони знали, що усвідомлювали у тому потойбіччі, до якого весь час зверталися? Виникає питання.
Образ того потойбіччя проглядає у двоголовому образі людини-бога, який поєднував дві людські натури – одну зовнішню, другу– внутрішню, – що і було пізніше усвідомлено нашим філософом Григорієм Сковородою. Те внутрішнє, що виходило з світлого, причинного неба і було законодавчим світом для трипільців. Тут маємо початок релігії, яка від початку пов’язувала людину з світовою цілісністю. Мабуть, саме тому у перекладі з давньогрецької термін «релігія» і перекладається, як зв’язок людини з Небом – Небом, причинно-пов’язаним у своїй цілісності.
Таким чином, у трипільців вірування поставали від усвідомлення причинної правди світу в їх пробудженому духовному баченні. Запам’ятаємо, все починалося з резонуючої, вибіркової форми горщика та того звернення до причинного цілісного неба, яке було накреслено на ньому. Подовження їх вірувань знаходимо пізніше у культурі оріїв. «Совість маєш і совість боре, вісті несе по голу. Пусте небо косе, совість по уму пуста ж», – знаходимо у манускрипті тих часів відомому, як «Рукопис Войнича».
По-друге, перехід на вже більш інтелектуальну форму мислення у пізніші часи породив лише віддзеркалення того давнього образного мислення у посталих релігійних віруваннях, що виникли, які зі втратою людиною того духовного зору вже покладалися на святе письмо та знаково-образну іконографію, якщо звернути увагу на сьогоденне християнство та на інші існуючі релігійні конфесії. Через це неписаний закон життя, на якому стояла самосвідомість давнього світу, відомий як Отчий закон, став уже записаним.
Але образне бачення завмерло не остаточно. В ісламі воно пробилося у суфізмі, у християнстві – у його гностиків, у буддизмі – у послідовників дзен-буддизму. Результатом цього був помічений світлий образ самої людини на внутрішньому плані, який залишався незмінним як протягом земного життя, так і в нових реінкарнаційних циклах людського переродження. У християнстві за цим образом постав Син Божий, у суфізмі та даосизмі взагалі говориться: «Ти не цей, ти той», маючи на увазі справжню цілісну людину, що насправді існує в цьому світі через той образ.
В чому полягає головна перепона в існуючих віруваннях та релігійних конфесіях в усвідомлені того, що сучасна наука Есперологія називає фізичними відносинами слабкої метрики у непроявленому?
Справа в тому, що логічне мислення, яке від початку мало функцію розуміння того, що відслідковується та усвідомлюється в образному сприйнятті причинного порядку, зі втратою останнього перейшло до спроби дійти того у логічному мисленні. Але це було неможливо через ту нову якість, яка постійно виникала у тому баченні і яка ще не існувала на поверхні. Саме тому, була принципово недосяжною для будь-якого осмислення. Так людство попало у так зване колесо Сансари, де його історія розвитку побігла по колу. І тільки талант окремих особистостей, що поставали у тому баченні вже через «муку божу», рухав історію людського розвитку вперед.
Як все те повернути, виникає питання?
В інтелектуальному плані – це постає через розуміння єдності релігійних конфесій світу, про яку говорила у свій час послідовниця Олени Блаватської Анні Безант. Вона цілком справедливо заявляла, що всі релігії світу походять з одного божественного джерела та мають спільні духовні принципи, хоча й проявляються по-різному. Її головні афоризми про єдність релігій підкреслюють, що істина єдина, а різноманітність релігійних форм є лише відображенням цієї істини, що відповідає різним стадіям розвитку людства.
Анні Безант вважала, що незважаючи на зовнішні відмінності, всі релігії мають спільні корені та духовні істини, які ведуть до однієї мети – єднання з Богом. Вона порівнювала духовну істину із сонцем, яке світить однаково для всіх, але різні релігії – це як різні шляхи, якими люди йдуть до нього, щоб отримати його світло. У світових релігіях те світло відображає сторони однієї реальності, кожна з яких має свою зовнішню форму (ритуали, догмати) та внутрішній зміст (духовну істину). Зовнішнє може здаватися різним, але внутрішнє – єдине.
Отже, істина, як і Бог, – є те єдине, що стоїть за будь-якою релігійною конфесією. Вона закликала до взаєморозуміння між релігіями, а не до конфлікту, щоб побачити спільні духовні зв’язки та цінності, що об’єднують людство. Головною проблемою в існуючих конфесіях є розуміння того Єдиного, що породжує довколишню гармонію пануючу в єдиній істині буття.
«Тільки Єдиний несе у собі справжню змістовність життя», – стверджував кардинал римо-католицької церкви Микола Кузанський. Це розуміння не можливе без відновлення того знання-бачення, яким у нас володіло ще Трипілля. До цього зводиться питання. У посталому природознавстві видатні вчені теж приходили до подібних висновків.
Альберт Ейнштейн не вірив у Бога-особистість, який карає чи нагороджує, а натомість вірив у Бога Бенедикта Спінози, що проявляється у гармонії та законах Всесвіту. Він вважав, що наука й релігія взаємодоповнюють одна одну. Справжня релігійність полягає у прагненні до знання та розуміння космічного порядку, що вимагає смиренного захоплення перед розумом, який стоїть за Всесвітом.
«Наука без релігії – кульгава, а релігія без науки – сліпа, – стверджував він, – “моя релігія полягає у захопленні перед безмежною розумністю, що проявляється у найменших деталях картини світу, яку ми можемо лише частково осягнути й пізнати нашим розумом”.
Альберт Ейнштейн був схильний до пантеїзму, аналогічного до віри Бенедикта Спінози, який бачив Бога у природних законах, а не як особистість. Він бачив Всесвіт, який дивовижно організований і підпорядкованим певним законам, і вважав, що за ними стоїть непізнавана сьогодні сила.
Саме та непізнанна сила і постає в людині, коли вона опановує мистецтво інтроспективного бачення, яким сьогодні володіє кожна талановита людина, талант якої від Бога. Есперологія, як наука про поглиблене сприйняття світу за антропологічною межею, з цього приводу зауважує, що тільки включення третьої сигнальної системи внутрішнього образного сприйняття світу робить досяжним те поєднання людини з світом цілісності, де постає її справжність та особиста цілісність.
Питання пануючого в світовій цілісності причинного, детермінованого закону на непроявленій стороні, відомого в езотеричній культурі як Отчий закон, постає в центрі сучасної світоглядної картини світу, до розуміння якого сьогодні існує два підходи: один – релігійно-логістичний, писаний закон, на який спирається сучасне державотворення та існуюча в ньому соціалізована правда життя. Другий – природно-етнологічний, в центрі якого стоїть поєднання людини з цілісним аспектом світу, в якому вона стає сутністю вже світового рівня. Що завжди панувало у будь якому етносі.
Виникає питання, в якому із приведених підходів існує справжнє усвідомлення тієї духовної обителі, що існує у непроявленому?
Орії виділяли ту обитель Божу, називаючи її Великим Сустом Божим, яка генерує ті правила внутрішнього зростання, за якими відбувалася еволюція духовного плану людини, як сутності світового рівня. У гностичному християнстві правда Отчого закону та його пряме усвідомлення лежить всередині людської сутності, що носить ім’я Сина Божого. У суфізмі це переконання лежить у самій основі виразу великого суфія Сходу Ібн Рушда: «Пізнай себе – пізнаєш свого бога». «Справжня людина і Бог є одне», – те саме знаходимо у нашого філософа Григорія Сковороди.
Що дає людині той, згаданий вище, соціалізований закон пануючий сьогодні?
Короткий вік незлічені хвороби та невизначену саму змістовність її життя. Саме про це згадує батько сучасної гомеопатії Самуель Ганеман у відомому своєму свідченні: «Нестача життєвої енергії у відстороненні від цілісного світу веде до невірного мислення та, як наслідок, до незлічуваних хвороб, короткого терміну життя та пустопорожніх справ у ньому»
«Щоб зробити ту образну миследіяльність можливою, багато чого потрібно зрозуміти через її причетність до Єдиного», – зауважив з цього приводу у свій час Платон.
«Людська совість є каналом сполучення людини з тим Єдиним, що стоїть у основі світу» – знаходимо у Луція Сенеки.
Звідси постає висновок, що гармонія Всесвіту у совісті людської душі. Де є совість – там є розуміння істинного, там є воля і сила людського духу. Без набуття своєї справжності людині стають закритими, як шляхи своєї долі, так і вирішення головної задачі свого життя – осягнення божого світу у собі та свого призначення у ньому.
Чому все так?
Мабуть тому, що «ціль життя лежить в тіні людського існування. Почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш не одне і те саме. Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в цілісності світу», – зауважив у свій час Соломон. Звідси закономірний висновок, що в справжнього Бога не вірять, з ним живуть в своєму індивідуальному усвідомленні світу.
Щасти Вам!