Сторінка Василя Чумаченка

Те, що ми спостерігаємо не є природою як такою, це природа в світлі наших уявлень.

(Вернер Гейзенберг)

По-перше, таку важливу сторінку людського життя, як релігійне вірування, не можна висвітлити не заглянувши як слід у наше минуле. Сьогодні нікому не секрет, що наше прадавнє Трипілля мало магічно-образну культуру, яка полягає у створенні резонуючих зі світом цілісності гончарних виробів та скульптур, на яких зображувались образні послання до причинно-цілісного світу: «Хочемо, щоб в нашому житті сталося так!»

Зміна та вибір потрібного горизонту свого буття всередині житла досягалася входженням в антропоморфний образ жіночого тіла, відомий, як образ трипільської богині, а назовні входили в образ бика. Щоб поєднати ці два образи, образ бика виконувався у формі бичачого стільця, на якому сиділа богиня Дана. Ще існувала форма вибраного з боків кам’яного чотирикутника, орієнтованого у житлі на сторони світу та виконаного з ритуального білого вапняку. Він збирав світ в одне у своїй центральній точці та випромінював те саме біле світло цілісного неба, яке ми спостерігаємо у дні весняного та осіннього сонцестояння. Розташовувався цей первородний хрест на підвіконні житла, освячуючи його тим світлом цілісного Неба.

Що вони знали, що усвідомлювали у тому потойбіччі, до якого весь час зверталися? Виникає питання.

Образ того потойбіччя проглядає у двоголовому образі людини-бога, який поєднував дві людські натури – одну зовнішню, другу– внутрішню, – що і було пізніше усвідомлено нашим філософом Григорієм Сковородою. Те внутрішнє, що виходило з світлого, причинного неба і було законодавчим світом для трипільців. Тут маємо початок релігії, яка від початку пов’язувала людину з світовою цілісністю. Мабуть, саме тому у перекладі з давньогрецької термін «релігія» і перекладається, як зв’язок людини з Небом –  Небом, причинно-пов’язаним у своїй цілісності.

Таким чином, у трипільців вірування поставали від усвідомлення причинної правди світу в їх пробудженому духовному баченні. Запам’ятаємо, все починалося з резонуючої, вибіркової форми горщика та того звернення до причинного цілісного неба, яке було накреслено на ньому. Подовження їх вірувань знаходимо пізніше у культурі оріїв. «Совість маєш і совість боре, вісті несе по голу. Пусте небо косе, совість по уму пуста ж», – знаходимо у манускрипті тих часів  відомому, як «Рукопис Войнича».

По-друге, перехід на вже більш інтелектуальну форму мислення у пізніші часи породив лише віддзеркалення того давнього образного мислення у посталих релігійних віруваннях, що виникли, які зі втратою людиною того духовного зору вже покладалися на святе письмо та знаково-образну іконографію, якщо звернути увагу на сьогоденне християнство та на інші існуючі релігійні конфесії. Через це неписаний закон життя, на якому стояла самосвідомість давнього світу, відомий як Отчий закон, став уже записаним.

 Але образне бачення завмерло не остаточно. В ісламі воно пробилося у суфізмі, у християнстві – у його гностиків, у буддизмі – у послідовників дзен-буддизму. Результатом цього був помічений світлий образ самої людини на внутрішньому плані, який залишався незмінним як протягом земного життя, так і в нових реінкарнаційних циклах людського переродження. У християнстві за цим образом постав Син Божий, у суфізмі та даосизмі взагалі говориться: «Ти не цей, ти той», маючи на увазі справжню цілісну людину, що насправді існує в цьому світі через той образ.

В чому полягає головна перепона в існуючих віруваннях та релігійних конфесіях в усвідомлені того, що сучасна наука Есперологія називає фізичними відносинами слабкої метрики у непроявленому?

Справа в тому, що логічне мислення, яке від початку мало функцію розуміння того, що відслідковується та усвідомлюється в образному сприйнятті причинного порядку, зі втратою останнього перейшло до спроби дійти того у логічному мисленні. Але це було неможливо через ту нову якість, яка постійно виникала у тому баченні і яка ще не існувала на поверхні. Саме тому, була принципово недосяжною для будь-якого осмислення. Так людство попало у так зване колесо Сансари, де його історія розвитку побігла по колу. І тільки талант окремих особистостей, що поставали у тому баченні вже через «муку божу», рухав історію людського розвитку вперед.

Як все те повернути, виникає питання?

В інтелектуальному плані – це постає через розуміння єдності релігійних конфесій світу, про яку говорила у свій час послідовниця Олени Блаватської Анні Безант. Вона  цілком справедливо заявляла, що всі релігії світу походять з одного божественного джерела та мають спільні духовні принципи, хоча й проявляються по-різному. Її головні афоризми про єдність релігій підкреслюють, що істина єдина, а різноманітність релігійних форм є лише відображенням цієї істини, що відповідає різним стадіям розвитку людства.

Анні Безант вважала, що незважаючи на зовнішні відмінності, всі релігії мають спільні корені та духовні істини, які ведуть до однієї мети – єднання з Богом. Вона порівнювала духовну істину із сонцем, яке світить однаково для всіх, але різні релігії – це як різні шляхи, якими люди йдуть до нього, щоб отримати його світло. У світових релігіях те світло відображає сторони однієї реальності, кожна з яких має свою зовнішню форму (ритуали, догмати) та внутрішній зміст (духовну істину). Зовнішнє може здаватися різним, але внутрішнє – єдине.

Отже, істина, як і Бог, – є те єдине, що стоїть за будь-якою релігійною конфесією. Вона закликала до взаєморозуміння між релігіями, а не до конфлікту, щоб побачити спільні духовні зв’язки та цінності, що об’єднують людство. Головною проблемою в існуючих конфесіях є розуміння того Єдиного, що породжує довколишню гармонію пануючу в єдиній істині буття.

«Тільки Єдиний несе у собі справжню змістовність життя», – стверджував  кардинал римо-католицької церкви Микола Кузанський. Це розуміння не можливе без відновлення того знання-бачення, яким у нас володіло ще Трипілля. До цього зводиться питання. У посталому природознавстві видатні вчені теж приходили до подібних  висновків.

Альберт Ейнштейн не вірив у Бога-особистість, який карає чи нагороджує, а натомість вірив у Бога Бенедикта Спінози, що проявляється у гармонії та законах Всесвіту. Він вважав, що наука й релігія взаємодоповнюють одна одну. Справжня релігійність полягає у прагненні до знання та розуміння космічного порядку, що вимагає смиренного захоплення перед розумом, який стоїть за Всесвітом.

       «Наука без релігії – кульгава, а релігія без науки – сліпа, – стверджував він, – моя релігія полягає у захопленні перед безмежною розумністю, що проявляється у найменших деталях картини світу, яку ми можемо лише частково осягнути й пізнати нашим розумом».

Альберт Ейнштейн був схильний до пантеїзму, аналогічного до віри Бенедикта Спінози, який бачив Бога у природних законах, а не як особистість. Він бачив Всесвіт, який дивовижно організований і підпорядкованим певним законам, і вважав, що за ними стоїть непізнавана сьогодні сила.

Саме та непізнанна сила і постає в людині, коли вона опановує мистецтво інтроспективного бачення, яким сьогодні володіє кожна талановита людина, талант якої від Бога. Есперологія, як наука про поглиблене сприйняття світу за антропологічною межею, з цього приводу зауважує, що тільки включення третьої сигнальної системи внутрішнього образного сприйняття світу робить досяжним те поєднання людини з світом цілісності, де постає її справжність та власна цілісність.

Питання пануючого в світовій цілісності причинного, детермінованого закону на непроявленій стороні, відомого в езотеричній культурі як Отчий закон, постає в центрі сучасної світоглядної картини світу, до розуміння якого сьогодні існує два підходи: один – релігійно-логістичний, писаний закон, на який спирається сучасне державотворення та існуюча в ньому соціалізована правда життя. Другий –  природно-етнологічний, в центрі якого стоїть поєднання людини з цілісним аспектом світу, в якому вона стає сутністю вже світового рівня.

Виникає питання, в якому із приведених підходів існує справжнє усвідомлення тієї духовної обителі, що існує у непроявленому?

Орії виділяли ту обитель Божу, називаючи її Великим Сустом Божим, яка генерує ті правила внутрішнього зростання, за якими відбувалася еволюція духовного плану людини як сутності світового рівня. У гностичному християнстві правда Отчого закону та його пряме усвідомлення лежить всередині людської сутності, що носить ім’я Сина Божого. У суфізмі це переконання лежить у самій основі виразу великого суфія Сходу Ібн Рушда: «Пізнай себе – пізнаєш свого бога». «Справжня людина і Бог є одне», – те саме знаходимо у нашого філософа Григорія Сковороди.

Що дає людині той, згаданий вище, соціалізований закон?

Короткий вік незлічені хвороби та невизначену саму змістовність її життя.  Саме про це згадує батько сучасної гомеопатії  Самуель Ганеман у відомому своєму свідченні: «Нестача життєвої енергії у відстороненні від цілісного світу веде до невірного мислення та, як наслідок, до незлічуваних хвороб, короткого терміну життя та пустопорожніх справ у ньому»

«Щоб зробити ту образну миследіяльність можливою, багато чого потрібно зрозуміти через її причетність до Єдиного», – зауважив з цього приводу у свій час Платон.

«Людська совість є каналом сполучення людини з тим Єдиним, що стоїть у основі світу» – знаходимо у Луція Сенеки.

Звідси постає висновок, що гармонія Всесвіту у совісті людської душі. Де є совість – там є розуміння істинного, там є воля і сила людського духу. Без набуття своєї справжності людині стають закритими, як шляхи своєї долі, так і вирішення головної задачі свого життя – осягнення божого світу у собі.

Чому все так?

Мабуть тому, що «ціль життя лежить в тіні людського існування. Почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш не одне і те саме. Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в цілісності світу», – зауважив у свій час Соломон. Звідси закономірний висновок, що в справжнього Бога не вірять, з ним живуть в своєму усвідомленні світу.

Щасти Вам!