Сторінка Василя Чумаченка

Стоїки, як відомо, притримувались у житті розвитку чотирьох чеснот: розумної мудрості, стриманості, мужності та справедливості.

Розумна мудрість розглядалася, як здатність розрізняти добро і зло, бачити речі такими, якими вони є. За рахунок чого це у них досягалося невідомо. Можливо ходили у Дельфи до пророчиць. Адже, щоб бачити і знати потрібно було входити у причинний характер подій на внутрішньому, непроявленому плані, звідки йде їх справжнє походження.

Стриманість у своєму контролі над емоціями та надмірностями. А це стає можливим тільки коли знаєш головне, тобто суще. Саме те, що лежить у основі правди оточуючого світу, у якій він існує у своїй причинній взаємопов’язаності. Де та стриманість і існує у слідуванні тій правді світу.

Мужність – діяти гідно у складних  ситуаціях та відстоювати справедливість. Справедливість передбачає знання правди, звідки те знання походило не пояснюється так само. Бо в світі існує дві правди. Одна від суспільної організованості у відповідних звичаєвостях, а друга від тієї першопричинної правди, що ходить світом, утримуючи в ньому гармонію. Дякуючи якій все живе і існує на проявленому, зовнішньому плані. Де ці дві правди не повинні протистояти одна одній, щоб панувала та справедливість. Далі у стоїків знаходимо підтвердження цьому.

Справедливість – віддавання належного всім і всьому у відповідності з природним порядком. Природний порядок потрібно знати і не через релігійний канон, бо там лише просять відповідного розсуду.

Виникає питання, як все це було можливим в межах суто зовнішнього сприйняття світу у тій соціальній правді, яка там існує?

Адже, щоб подолати прірву між добром та злом, наприклад, потрібно бачити і знати ту причинну правду, що ходить світом, тобто володіти духовним зором. Про що тут навіть не згадується.

Як тоді не мати з Небом протистояння у справах земних?

У крайньому випадку тут можливо говорити про сталкінг, коли у відповідному обмеженні зовнішнього, наперед виходить духовний початок людини, який нею не контролюється, а лише сприймається, як належне з боку волі самого Неба. Так це потрібно розуміти. У Марка Аврелія знаходимо тому підтвердження: «Мрійте про велике. Лише великі мрії можуть торкнутися людських душ. Твій погляд повинен зупинитися на красі життя, спостерігай за зірками і побачиш свій рух у житті за ними». Тобто мати відповідну відстороненість від справ земних, на тому і стоїть сталкінг, як мистецтво відслідковування самого себе.

Тому, у Марка Аврелія знаходимо принцип розуму і принцип природної гармонії з довкіллям, що досягається внутрішнім спокоєм, життям у внутрішнім контролі, у гармонії з природою, де власна доля сприймається такою, якою вона є. Для того щоб все це здійснити звісно потрібна не аби яка моральна стійкість.

 До чого вона веде на суто зовнішнім плані, виникає питання?

А до того культурного будівництва, яким переймається вся європейська культура сьогодні, де ті правила стоїків панують в тому чи іншому вигляді і по сьогодні. Щоб переконатись в цьому достатньо кинути лише погляд на знакові скульптури та храми Середньовіччя, що панують тут. Бо там панує та первинна магія у розкритті людського духу, у його взаємопов’язаності з Небом.

Але чи можуть бути вирішеними у такий спосіб всі питання, що постають у житті без усвідомлення того?

Відповідь знаходимо у самого творця стоїцизму давнього філософа Греції Епіктета: «Свою долю можуть здійснити лише ті, хто сприймає її відсторонено, такою якою вона є насправді». Потрібна відстороненість, як ми вже сьогодні усвідомлюємо, досягається тільки у переході за антропологічну межу, у переході за стіну  Платонівської печери. Де старий підхід до життя у його лише зовнішнім сприйнятті зникає, а народжується новий у пізнанні причинного порядку пануючого на тому ж Небі у непроявленім. Підтвердження тому  знаходимо у того ж Марка Аврелія у його судженні: «Не забувай, що світ має своє власне прядиво і ти є важливою його ниткою». У дотику до того прядива, як причинно організованого порядку на тонкому, непроявленому плані і приходить те знання істинного, як показує сьогодні Есперологія. Як наука про поглиблене сприйняття оточуючої дійсності людиною.

Тому, у слов’ян віддавна існує головна вимога на життя: «мусимо відати і знати обаполи тирла», тобто за межею тієї толоки життя, де пролягає шлях та тчуться килими людської долі, як за Оленою Реріх. У слов’янстві весь стоїцизм вирішується у одному вислові: «Піди туди, незнамо куди, зроби те, не знамо що». Мабуть тому, що те справжнє відкривається тільки за межею того ілюзорного світу, якому слідує людина на зовнішньому плані. Тому, щоб народилося нове, потрібен відповідний перехід. А це стає можливим тільки у входженні в той стан Нірвани Кальпа Самадхи, мірилом входженням до якої є сама земля проживання. Що сприймається тут у образі тієї самої першородної ночі Нави, з якої походить все. Все це віддзеркалюється у нашому рахманському світогляді у його аскетизмі та відстороненості від зовнішнього.

У гуцулів з цього приводу існує відповідне свідчення: «Як дивитись у воду, у ріку, то побачите, що там є другий світ, то там і живуть ті рахмани». А наше характерництво саме і стоїть у переході до того віддзеркаленого у тій воді образу, що опановується людиною на її внутрішнім плані. Тому, у гуцулів рахмани є ідеалом пишності злагодженого життя у їх служінні Брахмі, що є творцем всього. Той Брахма є тією Світовою Цілісністю, що панує від Єдиного у житті цілісної людини, яка народжується у тому переході.

Як тоді той стоїцизм українців у рахманському прочитанні може бути відтворений у відповідних життєвих принципах, виникає питання?

 Ці принципи можемо знайти у творах Григорія Сковороди, у його етичній філософії.

Етична філософія Григорія Сковороди, як відомо, ґрунтується на концепції самопізнання та «сродності», яка стверджує, що кожна людина має свій природжений талант і покликання. І щастя полягає в тому, щоб знайти і займатися справою, що відповідає цій природі. Сковорода закликав до життя у злагоді з власною природою, уникаючи «несродньої праці» та зовнішніх спокус, що ведуть до нещастя.

Все майже так як і у стоїків давньої Греції, але є відмінність. Пізнання себе є головним, з якого постає пізнання бога у собі у поєднанні двох натур – натури зовнішньої та натури внутрішньої. Він вважав, що Бог існує у всьому, у кожній людині, у природі, у всьому сущому.

Так само, як за давнім філософом Китаю Чжуан-Цзи у тому поєднанні природного і людського і з’являється справжня, тотожна Богу у творчому підході до свого життя людина.

Тож в етичній філософії Сковороди якраз і проглядає той внутрішній стоїцизм, що віддавна був притаманним населенню Середнього Подніпров’я, яке за висловом Геродота не мало над собою закона у вигляді самодержця, та він їм і не був потрібним, закон знаходився у них всередині. Той закон, що віддавна зветься Отчим законом неможливо якось виписати, бо хто говорить той не знає, хто ж знає – той мовчить. Але головні принципи стоїцизму українського етносу можуть бути виписаними з точки зору того ж  етнічного підходу.

 Перший з них закликає шукати і знаходити правду в житті.

Другий закликає жити на волі, саме там де носієм того закону стає людська совість, як вісник Неба. Від чого постає справжня гідність людська та самоповага до себе.

Третій говорить про мужність та сміливість у житті, коли людина має свій шлях під ногами і йде по ньому.

Четвертий говорить про любов до своїх близьких без яких людина стає бездомною сиротою на цьому світі.

П’ятий здіймає віру у Бога до мислимого контакту з ним. Бог є у всьому. Його підтримка в житті тут  стає головною.

Шостий закликає до любові до своєї землі. Звідси три речі отримують значущість – твій народ, твоя земля та твоє серце.

Сьомий закликає опановувати мистецтво ведення свого життя у сродній праці з Небом, у тій самій Нірвані Кальпа Самадхі, в якій все природне і існує в довкіллі.

Восьмий вимагає  гідності, правдивості та лицарської честі у взаємодії з соціумом. Не впустити славу свого роду, вміти протистояти будь-чому ворожому, зберігаючи в людині її честь та совість. Хто в честі, тому і честь говориться тут.

Так шлях для обраних стає шляхом етносу поєднаному з Єдиним, інтегрованому у ньому у Одне. І це наступний крок європейського стоїцизму, в якому постіндустріальна самосвідомість відходить у небуття. А народжується нова людина разом з новим щабелем розвою індоєвропейської культури, що починає панувати світом. І людство отримує можливість переходу до життя у тому світлому Ірію, що розкривається перед ним у непроявленім.

Щасти Вам.

Тінь птаха, що летить нерухома

                  (Лао-Цзи)

Щоб зрозуміти про що говорить Лао-Цзи у своєму найбільш  втаємниченому приведеному вище вислові, звернемось до того знання, яке з давніх-давен зветься знанням сущого.

«Хто знає той мовчить, хто не знає той говорить», – таке щодо того знання  панує усвідомлення у езотеричній науці.

«Це ви про що?» – спитає тут досвідчений читач, про яке знання тут ведеться мова, бо якщо ви говорите про інтуїтивно-образне знання, то воно, як показує практика життя, не завжди виявляється достовірним . От як зробити те знання достовірним і піде у нас з тобою, шановний читачу, щира та відверта розмова.

Мова піде про те невимовне, яким довкола нас переймається рослинний та тваринний світи, існуючі в природній Нірвана Кальпа Самадхіі, які до того ж, як виявляється, безпосередньо приймають участь у нашому існуванні. Як показує дослідження монадного, першопричинного стану людини, пануючого у езотеричній науці, людська монада, заходячи з непроявленого плану на Землю, проходить стадію свого втілення через мінеральний, рослинний та тваринний світи. Саме перед тим, як запанувати в самій людині. Сам організм людини, як відомо, утримує мінеральний світ, у вигляді мінеральних розчинів крові та наповнення нашого кістяка. Рослинний світ у нас присутній у вигляді прядив м’язової системи та оболонки внутрішніх органів. Тваринний світ існує тут у вигляді енергетичних, знаково-резонуючих образів взятих з тваринного світу, що панують у оточуючому довкіллі.

 Так, згідно світової езотерики,  серцево-судинна система людини резонує з образом оленя, система дихання з образом тигра або когось з сімейства котячих. Кістково-м’язовий апарат уособлює резонуючий з світом цілісності образ лелеки чи чаплі, шлунково-кишковий апарат резонує  з образом  ведмідя чи борсучих.  Центральна нервова система асоціюється тут з образом мавпи і таке інше. Як було згадано вище, весь означений природний світ існує в природній для нього Нірвані Кальпа Самадхі, в якій не існує розподілу на зовнішнє та внутрішнє, а все зливається довкола Єдиного у одне. Тому, і людська самосвідомість тут може бути теж не  відокремленою від вищого, а з’єднаною з ним так, як це існує в її природному довкіллі. Саме тут її свідомість здатна занурюватись у той глибокий, безмовний спокій, що притаманний стану Нірвана Кальпа Самадхі.

В тому стані, як відомо, знаходиться весь мінеральний, рослинний та тваринний світи, що ще існують у причинній організації її світу на тонкому плані. Саме тієї, що веде свій початок від так званого Дао або світу Цілісності, як за переконанням давніх філософів та провидців світу. Саме тому, «тінь птаха, що летить і стає непорушною», – у згаданому вище вислові Лао-Цзи, бо знаходиться той птах у Нірвані Кальпа Самадхі, як зрештою і весь оточуючий його тваринний світ.

Згаданий світ Єдиного є витоком  того Отчого закону, за яким стоїть сам Божий промисел, одноголосно стверджують давні філософи починаючи з Платона та Аристотеля, закінчуючи Фомою Аквінським і святим Августином. Саме той Божий промисел, що несе злагоду та гармонію в оточуючий світ, як за переконанням Іммануїла Канта та всіх без винятку святих та богословів, як давнього так і сучасного часу.

Як те сховане від очей становлення у тій Нірвані відбувається у  природі людській, виникає питання?

«В основі організації світу лежить триєдність або ж трисуття», – знаходимо давнє усвідомлення тих же відомих мислителів та адептів світу. У  давньому переписі слов’янського роду, відомому як «Велесова книга», є згадка про ту триєдність у вигляді  Яви, Прави та Нави, тих світів, що лежать в основі того проявленого світу, де ми існуємо, як жива, мисляча істота.

За пануючим езотеричним законом, Ява знаменує той проявлений світ, в якому людина людина існує у своєму фізичному прояві. Права ж уособлює собою саму причинно-пов’язану цілісність, існуючу на тонкому плані, на рівні якої генеруються ті образи подієвого плану життя, за якими існує все живе на проявленому  плані.  Нава – це саме та першородна тінь, з якої відбувається народження того творчого потенціалу, з якого постає сам цілісний світ Прави.

Від цієї тріади світів в людському світі існує три різновиди того згаданого вище втаємниченого знання. Перше, образно понятійне, стоїть на аналізі того зовнішнього світу, який приступний людським органам зовнішнього сприйняття таким як зір, слух, смак та тактильне відчуття. На цьому стоїть сучасна наука, та те розуміння свободи на якій вибудовується сьогоденне суспільне життя у постіндустріальну епоху, де ми від знання не повного та не точного, йдемо до знання більш повного та точного. Саме в такому суспільстві свобода людини існує, як усвідомлена необхідність життя у відповідному соціумі, і де саму правду життя годі шукати, бо стає вона тут договірною.

Те знання істинного, яке несе з собою Права, як виразник причинного простору світової цілісності на тонкому, непроявленому плані може бути розподілене на два свої прояви. Перший з яких оперує тим, що приходить з цього плану у вигляді образів наслідування, з яких складається відповідний науковий та релігійний фундаменталізм. Людина тут в світ Прави заглиблюється у пошуці відповіді на посталі питання на плані свого зовнішнього життя у Яві. З цього зростає відповідна ідеологія клерикалізму, що проголошує все те, як істину  у перошовитоку. Свобода тут обмежена суворим дотриманням писаного Отчого закону, якого притримуються відповідні верстви населення, що вже стають обраними у ньому. Будь що з того невимовного тут не може бути об’єктивізованим через суто зовнішній світогляд пануючий тут від початку.

Щоб весь час не звертатися до того писаного закону і спробувати  якось ввести його у саме своє життя, об’єктувізувати те суще, що стоїть за ним, частина людства через свою ритуалізовану культуру та працю на землі, здійснює перехід  до світу першородної Нави. В ту її першопричину тінь, з якої і походить саме життя, як таке. Так виникає етнос, який так само, як це здійснює тваринний та рослинний світи, живе у тій природній Нірвані Кальпа Самадхі, яка і стає входженням у саму предковічну ніч Наву. Вони самі стають проявом того його джерела, про яке згадує Румі у своєму відомому пророчому вислові: «Дозвольте тиші привести вас до джерела життя».

Як, у який спосіб виникає питання?

«Єдиний шлях, який веде до справжнього знання – це людська діяльність», – проголосив у свій час Бернард Шоу. А у землеробській культурі українців, про яких у нас тут йдеться мова, ця діяльність стала самим їх життям. Сама земля тут, як інська зона кришталевого щита України, якраз і несе у своїй глибині ту першородну тінь Нави. Тому, населення тут утримує все те у своїй звичаєвій культурі, де все від мови та пісень, від ремеслених виробів майстрів та полотен художників, до роботи на землі, утримує у собі ту знакову ментальну налаштованість, яка розкриває доступ до тієї інтегрованої інтровертної глибини, з якої творчість людська зливається з творчістю цілісного світу. Саме це провідне мистецтво поєднання Землі та Неба знаходимо у сарматській Тамзі, у культурі кіммерійців та скіфів, з їх ритуальним культом чорної пантери, з якої потім у Наві постав культ Праматері Світу на вишитих рушниках українців. Це потім стало проглядатися навіть у культурі стародавнього Єгипту. Сама довколишня природа, занурена у ту першородну тінь Нави, підказувала тут той стан Нірвани Кальпа Самадхи, з якого приступним ставало включення у сам творчий процес Всесвіту.

Чому так, виникає питання?

Мабуть тому, що саме такий стан ніколи не давав похибки, як у оцінці людини, чи тієї чи іншої події, що розгорталася назовні в довкіллі. Тут з будь-чого знаходився вихід, прокладалася своя правда і воля.  Саме звідси невимовна твердість духу українців та глибоке знання того неписаного закону, що стоїть у основі гармонійної творчості самого оточуючого світу пануючому в довкіллі.  Тому, та сила духу українців, через спорідненість з Цілим у живій етиці життя, незбагненна. «Ми є народ, якого правди сила ніким поборена ще не була», – знаходимо у Павла Тичини підтвердження того.

Чому так?

Певно тому, що усвідомлені людиною «знаки і символи світу невимовного, як єдиного цілого  правлять світом, а не слова чи писаний закон», – знаходимо у Конфуція.

Те, про що йдеться мова у тому єднанні людини та світу, знаходимо у віршованих рядках нашої поетеси сучасності Ліни Костенко:

Буває часом сліпну від краси.

Спинюсь, не знаю, що воно за диво

Оці степи, це небо, ці гаї,

Усе так гарно, чисто, невразливо.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч бери  і з Богом говори.

От саме звідси та незламна сила духу, яка відрізняє українців від їх сусідського оточення. Коли ж цього немає, то в людському суспільстві починає панувати руїна, яка красномовно виписана  в того ж Конфуція.

Коли не хочуть вчитися та знати, то від цього, за його переконанням:

– Коли йдуть до людяності, то ця омана у відсутності знання веде до нерозважливості.

–  Коли прагнуть проявити свій розум без знання сущого, то це  веде до зухвалості.

– Коли прагнуть бути правдивими, то ця омана приносить тільки шкоду.

–   Коли прагнуть до прямоти, то це веде до брутальності.

–   Коли прагнуть бути відважними, то це веде до розбрату.

–       Коли прагнуть непохитності але на прагнуть вчитися, то ця омана веде до нерозсудливості та божевілля у вчинках.

Тому, тут актуальним стає те  сакральне від нашої співвітчизниці Олени Блаватської:  «Ти не можеш йти по шляху життя не ставши самим шляхом». Через що і саме твоє заглиблення у невимовне, так само стає нерухомим, як і у того птаха у згаданого вище великого, давнього  провидця Китаю  Лао-Цзи.

«Коли природне і людське не перемагають одне одного, а поєднуються у одне, на світ з’являється справжня людина», – підпирає Лао Дзи в цьому питанні його співвітчизник  Чжуан-Цзи. Саме та справжня людина, що від первинного задуму, доповнимо ми його. Відродження того у сучасному людстві веде до припинення того протистояння людського невігластва, яке існує у вище згадану постіндустріальну еру. Війни виникають тут через спаплюжену людську культуру у зрощенім людськім егоїзмі, де багатство та влада займають чільне місце і вже не стає місця самій людині.

Тому маємо надію,  що головна задача українського суспільства, яку склала у свій час Докія Гуменна: “ Місія України, як сучасного світового вузла, знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними методами шукання нових ідей “, – таки буде вирішена. Технічна або ж політична нація, що складається сьогодні, цього питання принципово вирішити не може. Бо питання інтернаціонального єднання людства насправді лежить у розкритті природної, інтровертної глибини будь якої нації. Де все стає одним. Що якраз і прибирає питання національного протистояння, коли в цьому питанні розібратися до кінця.

Щасти Вам.