Стоїки, як відомо, притримувались у житті розвитку чотирьох чеснот: розумної мудрості, стриманості, мужності та справедливості.
Розумна мудрість розглядалася, як здатність розрізняти добро і зло, бачити речі такими, якими вони є. За рахунок чого це у них досягалося невідомо. Можливо ходили у Дельфи до пророчиць. Адже, щоб бачити і знати потрібно було входити у причинний характер подій на внутрішньому, непроявленому плані, звідки йде їх справжнє походження.
Стриманість у своєму контролі над емоціями та надмірностями. А це стає можливим тільки коли знаєш головне, тобто суще. Саме те, що лежить у основі правди оточуючого світу, у якій він існує у своїй причинній взаємопов’язаності. Де та стриманість і існує у слідуванні тій правді світу.
Мужність – діяти гідно у складних ситуаціях та відстоювати справедливість. Справедливість передбачає знання правди, звідки те знання походило не пояснюється так само. Бо в світі існує дві правди. Одна від суспільної організованості у відповідних звичаєвостях, а друга від тієї першопричинної правди, що ходить світом, утримуючи в ньому гармонію. Дякуючи якій все живе і існує на проявленому, зовнішньому плані. Де ці дві правди не повинні протистояти одна одній, щоб панувала та справедливість. Далі у стоїків знаходимо підтвердження цьому.
Справедливість – віддавання належного всім і всьому у відповідності з природним порядком. Природний порядок потрібно знати і не через релігійний канон, бо там лише просять відповідного розсуду.
Виникає питання, як все це було можливим в межах суто зовнішнього сприйняття світу у тій соціальній правді, яка там існує?
Адже, щоб подолати прірву між добром та злом, наприклад, потрібно бачити і знати ту причинну правду, що ходить світом, тобто володіти духовним зором. Про що тут навіть не згадується.
Як тоді не мати з Небом протистояння у справах земних?
У крайньому випадку тут можливо говорити про сталкінг, коли у відповідному обмеженні зовнішнього, наперед виходить духовний початок людини, який нею не контролюється, а лише сприймається, як належне з боку волі самого Неба. Так це потрібно розуміти. У Марка Аврелія знаходимо тому підтвердження: «Мрійте про велике. Лише великі мрії можуть торкнутися людських душ. Твій погляд повинен зупинитися на красі життя, спостерігай за зірками і побачиш свій рух у житті за ними». Тобто мати відповідну відстороненість від справ земних, на тому і стоїть сталкінг, як мистецтво відслідковування самого себе.
Тому, у Марка Аврелія знаходимо принцип розуму і принцип природної гармонії з довкіллям, що досягається внутрішнім спокоєм, життям у внутрішнім контролі, у гармонії з природою, де власна доля сприймається такою, якою вона є. Для того щоб все це здійснити звісно потрібна не аби яка моральна стійкість.
До чого вона веде на суто зовнішнім плані, виникає питання?
А до того культурного будівництва, яким переймається вся європейська культура сьогодні, де ті правила стоїків панують в тому чи іншому вигляді і по сьогодні. Щоб переконатись в цьому достатньо кинути лише погляд на знакові скульптури та храми Середньовіччя, що панують тут. Бо там панує та первинна магія у розкритті людського духу, у його взаємопов’язаності з Небом.
Але чи можуть бути вирішеними у такий спосіб всі питання, що постають у житті без усвідомлення того?
Відповідь знаходимо у самого творця стоїцизму давнього філософа Греції Епіктета: «Свою долю можуть здійснити лише ті, хто сприймає її відсторонено, такою якою вона є насправді». Потрібна відстороненість, як ми вже сьогодні усвідомлюємо, досягається тільки у переході за антропологічну межу, у переході за стіну Платонівської печери. Де старий підхід до життя у його лише зовнішнім сприйнятті зникає, а народжується новий у пізнанні причинного порядку пануючого на тому ж Небі у непроявленім. Підтвердження тому знаходимо у того ж Марка Аврелія у його судженні: «Не забувай, що світ має своє власне прядиво і ти є важливою його ниткою». У дотику до того прядива, як причинно організованого порядку на тонкому, непроявленому плані і приходить те знання істинного, як показує сьогодні Есперологія. Як наука про поглиблене сприйняття оточуючої дійсності людиною.
Тому, у слов’ян віддавна існує головна вимога на життя: «мусимо відати і знати обаполи тирла», тобто за межею тієї толоки життя, де пролягає шлях та тчуться килими людської долі, як за Оленою Реріх. У слов’янстві весь стоїцизм вирішується у одному вислові: «Піди туди, незнамо куди, зроби те, не знамо що». Мабуть тому, що те справжнє відкривається тільки за межею того ілюзорного світу, якому слідує людина на зовнішньому плані. Тому, щоб народилося нове, потрібен відповідний перехід. А це стає можливим тільки у входженні в той стан Нірвани Кальпа Самадхи, мірилом входженням до якої є сама земля проживання. Що сприймається тут у образі тієї самої першородної ночі Нави, з якої походить все. Все це віддзеркалюється у нашому рахманському світогляді у його аскетизмі та відстороненості від зовнішнього.
У гуцулів з цього приводу існує відповідне свідчення: «Як дивитись у воду, у ріку, то побачите, що там є другий світ, то там і живуть ті рахмани». А наше характерництво саме і стоїть у переході до того віддзеркаленого у тій воді образу, що опановується людиною на її внутрішнім плані. Тому, у гуцулів рахмани є ідеалом пишності злагодженого життя у їх служінні Брахмі, що є творцем всього. Той Брахма є тією Світовою Цілісністю, що панує від Єдиного у житті цілісної людини, яка народжується у тому переході.
Як тоді той стоїцизм українців у рахманському прочитанні може бути відтворений у відповідних життєвих принципах, виникає питання?
Ці принципи можемо знайти у творах Григорія Сковороди, у його етичній філософії.
Етична філософія Григорія Сковороди, як відомо, ґрунтується на концепції самопізнання та «сродності», яка стверджує, що кожна людина має свій природжений талант і покликання. І щастя полягає в тому, щоб знайти і займатися справою, що відповідає цій природі. Сковорода закликав до життя у злагоді з власною природою, уникаючи «несродньої праці» та зовнішніх спокус, що ведуть до нещастя.
Все майже так як і у стоїків давньої Греції, але є відмінність. Пізнання себе є головним, з якого постає пізнання бога у собі у поєднанні двох натур – натури зовнішньої та натури внутрішньої. Він вважав, що Бог існує у всьому, у кожній людині, у природі, у всьому сущому.
Так само, як за давнім філософом Китаю Чжуан-Цзи у тому поєднанні природного і людського і з’являється справжня, тотожна Богу у творчому підході до свого життя людина.
Тож в етичній філософії Сковороди якраз і проглядає той внутрішній стоїцизм, що віддавна був притаманним населенню Середнього Подніпров’я, яке за висловом Геродота не мало над собою закона у вигляді самодержця, та він їм і не був потрібним, закон знаходився у них всередині. Той закон, що віддавна зветься Отчим законом неможливо якось виписати, бо хто говорить той не знає, хто ж знає – той мовчить. Але головні принципи стоїцизму українського етносу можуть бути виписаними з точки зору того ж етнічного підходу.
Перший з них закликає шукати і знаходити правду в житті.
Другий закликає жити на волі, саме там де носієм того закону стає людська совість, як вісник Неба. Від чого постає справжня гідність людська та самоповага до себе.
Третій говорить про мужність та сміливість у житті, коли людина має свій шлях під ногами і йде по ньому.
Четвертий говорить про любов до своїх близьких без яких людина стає бездомною сиротою на цьому світі.
П’ятий здіймає віру у Бога до мислимого контакту з ним. Бог є у всьому. Його підтримка в житті тут стає головною.
Шостий закликає до любові до своєї землі. Звідси три речі отримують значущість – твій народ, твоя земля та твоє серце.
Сьомий закликає опановувати мистецтво ведення свого життя у сродній праці з Небом, у тій самій Нірвані Кальпа Самадхі, в якій все природне і існує в довкіллі.
Восьмий вимагає гідності, правдивості та лицарської честі у взаємодії з соціумом. Не впустити славу свого роду, вміти протистояти будь-чому ворожому, зберігаючи в людині її честь та совість. Хто в честі, тому і честь говориться тут.
Так шлях для обраних стає шляхом етносу поєднаному з Єдиним, інтегрованому у ньому у Одне. І це наступний крок європейського стоїцизму, в якому постіндустріальна самосвідомість відходить у небуття. А народжується нова людина разом з новим щабелем розвою індоєвропейської культури, що починає панувати світом. І людство отримує можливість переходу до життя у тому світлому Ірію, що розкривається перед ним у непроявленім.
Щасти Вам.