Архів 'Статті'
Важливість поставленого дослідження можемо знайти у Олександра Клізовського у його книзі “Основи світорозуміння нової епохи”. Клізовський у своєму творі прямо ставить головне питання:
“Який зміст у короткотерміновому людському існуванні, кінцем якого повинна бути незворотна, невідхильна смерть? Звідки ми прийшли, куди йдемо, яка ціль існування людини на землі? В чому, в решті решт, криється сама змістовність існування людини на землі? У своєму житті людина шукає кінцеву ціль свого буття, кінцевий зміст, який би обіймав і поглинав собою всі інші висуванні життям задачі і цілі”
І далі Клізовський констатує положення справ у дусі теософського підходу Блаватської:
“Наявність питання про саму змістовність життя є показник недоліку духовного розвитку. Духовно розвинена людина ні яких теорій про змістовність життя не потребує, бо зміст життя їй ясний і зрозумілий. Через це всі теорії про змістовність життя повинні розвивати людину, повинні облагороджувати її, повинні підіймати її вгору, а не будити у ній її нижчу природу. Будь яка теорія, яка цієї цілі досягає, є вірна теорія, а яка цієї цілі не досягає, є теорія невірна “.
А далі йде вже те, що лежить в руслі поставленого нами питання з оглядом на приведену вище назву запропонованого дослідження:
” Людина шукає такої змістовності свого життя, в якому кінцеве не поглиналося б безкінцевим, але оберталося на нього. Вона шукає безпреревності свого існування, особистої вічності і особистого безсмертя. Без особистої вічності вічність всього світу не має для людини ніякої ціни, бо розум людський, його внутрішнє самоусвідомлення не згідне миритися з фактом смерті, як повним припиненням свого буття. От цієї особистої вічності і безпреревності існування, без якої будь яка змістовність життя стане безглуздістю, не дає ні наука ні філософія. Його повинна була б дати релігія, але вона теж його не дає”. Неуспішна та нещаслива доля батьків від того калічить їх дітей, які від цього стають зовсім полишеними будь якого свого світлого майбутнього, доповнимо ми його.
Саме тут і виходить на сцену та наука, яку передбачав Імануіл Кант і яка сьогодні зветься супраментальною психологією. Поле діяльності якої встановлення зв’язку людини і цілісного аспекту світу, який ту людину і породжує. Починається тут все з живої етики життя, що стоїть за тим законом всередині, який орії відносили до божої совісті і який виникає під час адаптації людини до патерну умов ареалу проживання. Коли людина цьому універсальному, непроявленому початку слідує у своєму бутті, то її манера життя починає нагадувати приховану гру в шахи, такі тут існують рішення та проходи до впорядкування світу і своєї гідної постанови в ньому. Від чого подібне життя веде свій початок?
Світова цілісність живе і розвивається як одне ціле за законом гармонійного узгодження своїх обріїв – світів, які в науковій езотериці отримали назву енергетичних горизонтів. Взаємодіючи між собою, вони створюють мереживо можливих рішень та запроваджень дозволених світовою цілісністю на плані життя. Чому дозволених? Тому що слідування їм утримує життя людське в світлі істинного, через постійний контакт з континуумом енергій тієї самої цілісності. Звідси походить та правда життя, яку науковій езотериці звуть причинною правдою. Знання – бачення у духовному погляді, або когнітивний аналіз на рівні невербального сприйняття, тому і стають можливими на ментальнім рівні, бо спираються на подібну тонку, невидиму павутину живої, дієвої етики у непроявленім за якою стоїть цілісний аспект світу.
Ці варіативні запровадження існуючі в цілісності і стають основою своєрідної шахової гри життя, в якій і пролягає шлях людської долі. Зрозумівши це Григорій Сковорода і проголосив своє сакральне:”Хочеш мати щастя, – спробуй довіритися долі “. Як увійти в тут природну шахову гру, як навчитись не хибити в ній, виникає питання?
Перепусткою до неї вочевидь є людська справжність, адже саме вона надає необхідного дотику до цілісної основи світу. І де лише духовний погляд здатен розрізнити необхідне, резонуюче з прядивом життя рішення. “Тваринний світ живе весь час у цьому не виходячи за межу дозволеного”, – зауважить нам допитливий читач. Так, відповімо ми йому, тваринний світ існує в тонкій мережі життя, маючи тут свій шлях та свою долю. Але людина, маючи розум, здатна по своїй волі та наміру здійснювати переходи між горизонтами цілісності значно поширюючи спектр можливих рішень у ньому. Наближаючи тим гармонійну узгодженість проявленого світу до гармонійної цілісності пануючої в ноуменальнім світі.
Досягнення людської справжності, це давня звичаєва традиція рахманської культури, в якій людина через особливе доброчестя у житті утримувала необхідний природний контакт, відмежовуючись від соціального закону та порядку полишеного того зв’язку.
Коли у наш вік евристична стеля інтелектуального мислення сягнула тієї висоти, з якої стало можливим актом наміру образного мислення здійснювати входження у прямий контакт з довкіллям на тонкому рівні, тоді стало можливим реалізувати закон людської справжності, відкритий у свій час давнім китайським філософом Джуан Дзи, який той закон сформулював так:” Коли природне і людське не перемагають одне одного на світ з’являється справжня людина“.
Як це відбувається, може виникнути закономірне питання? З’явилася можливість через пластичність інтегрованого мислення, дотягувати абстрактний образ у просторі образної пам’яті до його резонуючого злиття з цілісним аспектом у непроявленім. Але існує необхідна умова, позиція спостерігача повинна бути винесена за межу антропологічного бар’єра. Тобто, необхідним стає канал внутрішнього світосприйняття дотичний до світової цілісності. “Не відчуєш – не взнаєш”, – У Румі Що це дає?
Надає спосіб життя записаний на одному з мальованих полотен козака Мамая:”Сидить козак в кобзу грає, що задума, – все та має“. Тут задум і людська воля стають спорідненими з живою етикою життя, тому стають єдиним нерозривним цілим. Щось подібне зазначає і даоська традиція Китаю, яка проголошує:”Будь мертвим, абсолютно мертвим (відлученим від зовнішнього) і роби що хочеш, все буде вірно “. Що це, як не та сама давня рахманська традиція у нас в Україні?
Виходить всі шляхи ведуть до одного, того, що в релігійному каноні зветься ісіхазмою, або ж шляхом божественного єднання. В якому будь яка гра у випадковість, як та сама гра у бісер Германа Гессе, або ж наше реальне життя, здатні проявити той закон безкінцевості про який згадується у книзі золотих правил Тибету так:”Ти не можеш йти по шляху, не ставши сам шляхом. Бажай тільки того, що в середині тебе. Шукай шлях все більше занурюючись в себе. Вслухуйся в пісню життя, бери у неї урок гармонії, щоб безкінцевість у кінці твого шляху відкрила тобі свої обійми “.
І далі в цій Книзі Золотих Правил застережено :”Раніше ніж здійснити перший крок, навчись відрізняти істинне від похідного. Старайся більш за все відділяти знання ума від душевної мудрості, вчення ока від вчення серця“.
В книзі Блаватської Голос Безмовного, зрештою, можливо знайти цілий звід правил по досягненні людської справжності, або ж стану Архата з поверхні зовнішнього світосприйняття. Але коли людина заходить за антропологічну межу, сприймаючи все те з середини, всі ті правила просто стають пробудженою людською совістю, бо вона починає оперувати у своєму житті розумом спорідненим з самою цілісністю буття, вже опановуючи своїм супраментальним планом. Будь які настанови тут стають зайвими, бо вже інше веде та спрямовує людське життя.
Щоб вирішити проблему становлення українства, а саме ця проблема стоїть за означеним питанням, потрібно заглягути як мога глибше, наскільки вдасця, як за рекомендацією Докії Гуменної в свою історичну давнину. Найдавнішу дослідницьку згадку про населення Середнього Подніпров’я знаходимо у батька історичної науки Геродота.
“Цей народ не має над собою закону у вигляді самодерця, та він їм і не потрібен, закон знаходиться у них всередині“, – зауважив у свій час він, маючи на увазі населення Середнього Подніпров’я. Про цей закон всередині, як про закон живої етики або Отчий закон говорить, як відомо, вся езотерична наука раннього Середньовіччя.
Відомо, що це внутрішній закон, який принципово не може бути повністю виписаним, адже торкається самої ідентифікації людини, як розумної, мислячої істоти у причинній правді світу. В основі людського внутрішнього самоусвідомлення себе, як мислячої істоти, можливо було б поставити вираз Сенеки, який, заглибившись у це питання вивів:”Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати “. Тобто, вже мати механізм розпазнання того істинного, що стоїть за всим, що приходить ззовні. Підпирає його думку і Аристотель, який на запитання, що таке Бог, який на переконання схоластів стоїть за цим всим, відповів:” Бог це думка в думці “. Вторить їм в цьому питанні і великий суфій сходу Ібен Руш:”Пізнай себе – пізнаєш свого бога “. З надприродного явища пануючого сьогодні, Бог тут стає тим, що є, що існує в самиій людині. “Бог є людина в людині, справжня людина і Бог є одне “, – за висловом нашого видатного філософа Григорія Сковороди.
Чому вирішення поставленого питання самоідентифікації українства повинно йти через таку висоту, може виникнути питання? Мабуть тому, що основою самоідентифікації самої людини повинно бути її самовпорядкування в світі, бо тільки це і робить людину розумною істотою. В основі буття якої повинен стояти той, означений вище закон всередині, як за Геродотом або ж Отчий закон. Це сама сильна та життєдайна позиція в світі, що відповідає йому, як організованого у Єдине цілісному запровадженню , що тільки одне і має зміст, як за тим же Миколою Кузанським. Бо потрібно знати, що робити і коли, щоб стояти зо одно з тією силою, що керує світом.
Цей внутрішній закон пізнається через такий організований соціальний організм, як народ, або ж етнос існуючий в тій чи іншій місцевості, як за виразом того ж Геродота, що знайшов на Середнім Подніпров’ї тих, хто сьогодні звуться українцями і які мали, за його твердженням, той згаданий вище закон всередині. Вивести цей закон назовні у своєму житті може тільки соціум, поклавший його у основу свого існування, як було згадано вище. Саме від цього народжується знакова національна культура в якій все: мова, одяг, пісні, мистецькі вироби, звичаї та звичаєвості несуть у собі ознаку того усвідомленого закону.
Докладніше це може бути викладеним у такий спосіб. Внутрішній світ людини є на сьогодні ментальним планом людської особистості і він, дозволяючи пізнавати причинне поле людського існування, повинен нести в собі знаковий резонуючий образ, що до патерну умов ареалу проживання, запевняє нас дослідник фізики живого Фрітьоф Капра. Саме через адаптацію до патерну умов ареалу проживання виникає споріднений з цілісним Одним той ментальний образ, що і ідентифікує народ як єдиний етнос. Ментальність якого є способом дотику внутрішнього плану людини до закону живої етики пануючого в місці його проживання. Саме тому людина існує як суспільна одиниця, яка без соціуму перестає бути як світською людиною так і розумною людиною взагалі. А щоб вона вільно розвивалася, в соціумі повинна існувати демократія, що до того розвитку спонукає.
З цього і постає знакова культура, в якій все несе в собі ознаки тієї ж знакової вибірковості, що виникає під час адаптації до патенрну умов ареалу проживання. Чому саме Земля стоїть на першому місці у тому означеному становленні етносу та нації на внутрішньому плані? Мабуть тому, що мінеральний, водний та рослинний світи існуючі в людині беруться саме з її оточення. І свою астрологічну відстройку людина отримує від часу свого народження та тих планетарних тонких звязків існуючих саме в тій місцевості де вона народилася. Сама ж місцевість, як ареал проживання, поділяється за своєю природною ознакою. В Україні це давній кристалічний щит Середнього Подніпров’я, який залишився непорушним від давніх часів. Тому ця привязка до ареалу проживання стає поєднуючою ланкою між людиною та тим законом живої етики пануючим у непроявленім. Щоб зрозуміти сенс життя в житті потрібно бути, стверджує езотерична наука з цього приводу. Тому резонансним ключем тут стає сама етнічна самоусвідомленість, що має здатність знати до того, як починає щось усвідомлювати, коли згадати Сенеку. Такий висновок слідує з тих досліджень, шановний читачу,що сьогодні надає супраментальна психологія.
Ментальна глибина у внутрішній, езотеричній культурі це та тінь про яку Соломон ввизначився, як про таку, що несе саму змістовність людського життя. “Зміст людського життя слід шукати в тіні людського існування“, – визначився він у свій час. Образ тіні в українській національній культурі існує у проявленім у образі Праматері світу або Нави, що породжує все. У скіфів він ще мав своє відображення у образі чорної пантери. Пізніше на Русі, він вже став образом Мокоші. Хтось скаже, що все це надприродні сили, які дуже важко ідентифікувати. Це так, якщо не сходити з позиції лише зовнішнього світосприйняття, що набула свого поширення у технічний вік розвитку людства, закривши внутрішній план існування людини, відкинувши його у підсвідоме. Але коли повернути те все, пробудивши кінестетичне сприйняття та світобачення на ментальному плані, що існує і зараз у вигляді нашої образної пам’яті, то те знання – бачення повертається. Саме за нього говорить Антуан де Сент Екзюпері у своєму знаменному заклику у кінці ери технічного віку:”Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи “.
Заглиблення в тінь іньського кристалічного щита України породжує інтровертну націю, характеристика якої сьогодні визначається так:
“Вони, інтроверти, ніколи не діють під впливом емоцій, свої почуття тримають під контролем, а тому не роблять необдуманих вчинків, не грнають з плеча. Інтроверти спокійні, вдумливі й розсудливі, завдяки чому схильні до аналітичного мислення. Небагатослівні, пунктуальні й педантичні.” А ще володіють незбагненною силою духу та мудрим передбаченням подій, доповнимо ми.
Чому існує така постанова себе у житті, виникає питання? Мабуть тому, інтроверти вміють слухати світ і вибудовувати свої дії з тим, що йде з підсвідомого рівня. Порушення цієї ланки спілкування з світом у технічну еру поселило з часом в Україні руїну. Бо “вісті Неба, що керують світом“, як за висловом Ніцше, вже не приходили до людського усвідомлення. Натомість запанували ідеї, які розірвали потужну нцію на ворогуючі частини, де кожен стояв за своє.
Якою від того є національна ідея сьогодні? Та відновлення всього того, що було притаманним нашим пращурам у їх єдинім світобаченні. Все останнє у відродженні духу нації доповнить сама земля. Стан людини, дотичної до цілісного світу, що в цей час народжується, є тим образом людської справжності у істинній традиції життя, яка є головною у всих езотеричних вченнях світу. Тому образ справжньої людини, віддавна притаманний звичаєвій культурі українців і є тією національною ідеєєю сьогодні. За нею стоять честь, совість, людська гідність та порядність, що є ознакою європейської культури. Лицарський дух якої був у свій час запліднений з Русі, де він панував поєднуючи племена слов’ян у одне національне запровадження Київську Русь. Витоком того духу, як і самої назви Рус, слід вважати країну прибалтійських слов’ян, від яких і пішла самоназва Рус від звичаєвої говірки Руг – се. Пробудження лицарського духу через честь, совість та порядність була головною рисою доблесті та сили про яку стали говорити в світі: “Одвічно Руси мають ту силу і гремлять нею по світу “. Як це записано арамейською у мові русів на Близькому Сході.Саме тому Україна це Європа, бо сам витік європейства, як показує дослідження, віддавна походив з цієї землі, з землі Русів. Які приклади національної самоідентифікації тут можливо б навести?
Існували в давньому кобзарському русі так звані вустинські книги. Чим вони відрізнялися від інших книг? Змістовність їх була різна, але все те було вістями з волі і мова була звідти. Тому вони і пробуджували людський дух проти будь якого поневоленняі. Вони проголошувалися бунтівними, тому нещадно знищувалися. Але головний мотив та настрій тих книг зберігся у віршованих рядках нашого великого Кобзаря Тараса Шевченка. Тому він і має таке проникнення в людську душу, ідентифікуючи українців як таких на протязі не одного століття.
Щасти Вам.
В цьому світі потрібно бути.
(Січ, характерники)
Бути чі не бути – це не питання компромісу.
Або ти будь, або ти не будеш.
(Голда Мейєр)
Незнання причинної правди пануючій в цілісному світі на тонкому плані, призводить до людської упередженості що до причини подій назовні. Похідний характер яких залишається схованим від суто зовнішнього усвідомлення. Як було помічено, подолання цього бар’єра людської упередженості відбувається коли в людині вмикаються внутрішні імперативи її духу такі як честь, совість, гідність та правдивість. Похідними від яких ставали порядність, мужність та сміливість. В цей час і відбувається відома у сучасній інтерактивній психології операція “ Епохе”, в якій зовнішнє та внутрішнє, інтуїтивно образне, причинне усвідомлення зливаються у одне ціле світосприйняття. В цей час за відомим свідченням давнього китайського філософа Чжуан Дзи на світ і з’являється справжня, цілісна людина. Вторить йому і наш Григорій Сковорода, говорячи про поєднання двох натур, натури зовнішньої та натури внутрішньої, яке в цей час відбувається. В цьому і полягає шлях істинної традиції у лицарській культурі світу. Де “навіть в межах одного подиху не існує іллюзії, а є тільки шлях”, – засвідчує як суфійська так і самурайська традиції з цього приводу. Ту саму лицарську звитягу знаходимо у козацькій, характерницькій культурі Запорозької Січі. Де існувало одне головне правило – в цьому світі потрібно бути, бути тут і зараз, в цю виділену мить, бо сила людського духу та правда життя розкриваються саме в цьому.
Як і за яких умов це відбувалося в нашій характерницькій культурі, з якої, починаючи мабуть від часів скіфів та сарматів і постає українська нація, виникає питання? Нове відродження нації очікується в тій же істинній традиції лицарів світу, на якій розбудовані сьогодні всі без винятку культури Європи. Головна ідея якої якраз і полягає в лицарській культурі, символом якої є гетьманська булава здійнята над головою президента сьогодні.
Як показують дослідження у фізиці живого проведені Фрітьофом Капрою та дослідження у науковій езотериці в Україні, в Центрі Стратегічних Досліджень УК, адаптація до умов ареалу проживання, у дотику до тонкої павутини життя на непроявленому плані, народжує ментальний образ, адаптований до патерну умов ареалу проживання на рівні тонких взаємодій. Цей резонуючий з цілісним світом образ, як ментальний план фізичного тіла або ж його ментальний дубль, стає посередником між зовнішнім планом і означеною континуальною цілісністю світу на непроявленому рівні. Саме через нього людина здатна через свою споріднену дію, у намірі так званої “ другої уваги ”, активно взаємодіяти з тонкими планами оточуючого світу, що присутні як в ній самій, так і в будь якому об’єкті чі події на зовнішньому плані.
Торкаючись тонкої основи життя у своєму чутті – баченні, як образних передвісників подій світової Цілісності, людина здатна входити в ті реалії світу, що сховані під покровом його проявленого плану. Який є тільки похідним результатом тих первинних, причинних процесів, що проходять на тонкому, непроявленому плані. Цілісний світ на тонкому плані причино пов’язаний і не має тих обмежень, що існують на зовнішній, проявленій його стороні. Тут не існує стаціонарного простору – часу, тому людина здатна прослідкувати тут будь яку подію, віддалену від неї, як у часі так і просторі. І не тільки прослідковувати , а і активно впливати на перебіг подій, входячи в світ тонкої павутини життя через свій ментальний образ або ж ментальне тіло, яке присутнє в тому.
Але щоб здійснювати подібне, потрібна сила наміру у згаданій вище другій, спорідненій з цілим увазі. Вона якраз і виникає у адаптації до патерну умов ареалу проживання, тобто у адаптації до умов земель ареалу, де викає резонуючий з цілим ментальний образ, як це було зазначено вище. Він стає одним запровадженням на всіх, хто проживає на цій території, що і стає основою спорідненої ментальності нації, яка формується в умовах тієї землі, де той етнос проживає. “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”, – маємо пророче свідоцтво з цього ж таки приводу нашого великого кобзаря Тараса Шевченка.
В наслідок цього вся вироблена назовні культура несе у собі ту резонуючу з цілим ознаку від мови, пісень та звичаїв до художніх та мистецьких виробів. Навіщо, знову ж таки виникає запитання? Щоб мати захист егрегорного поля на зовнішньому плані, яке виникає у тій спорідненості з цілісним світом. Щоб мати єдине уявлення про світ та ту єдину правду життя, що панує в інтровертній, причинній глибині людського буття. Для цього “мусимо відати і знати обаполи тирла (людської толоки життя), щоб з богами жити у єдиній правді ” і мати від того силу впорядкування свого життя в тій правді, як записано у Велесовій книзі. За цим, врешті решт і стояла та першопричинна правда – істина, яку українці у своїй землеробській культурі завжди шукали за межею тирла, або ж толоки людського життя. У правди шлях один і він довгий, і праведний, і має силу, у неправди шляхів багато і всі вони короткі, – такі панували тут переконання.
Тому “бути чі не бути – це не питання компромісу. Або ти будь, або ти не будеш”, – знаходимо свідчення подібного становлення людини у своїй справжності у Голди Мейєр, першого прим’єр міністра Ізраїлю, що народилась і виросла в Україні, в умовах земель Середнього Подніпров’я. Де у характерницькій культурі населення якраз і існує заклик споріднюючий націю в єдине ціле: “ в цьому житті потрібно бути, бути тут і зараз, в цю обрану мить часу ”.
Що і розкриває інтровертну глибину єдиного становлення нації у сродній її діяльності з цілісним планом, як за Григорієм Сковородою. Де знаходження артефактів резонансного злиття з причинною основою світу у різних сферах життя призвело до становлення інтуїтивно – образного знання, за яким у населення поставало пробуджене, духовне знання -бачення. Де знати, відати – означало суміщувати в житті образне бачення ментального, внутрішнього плану з зовнішнім проявленим світом. Виконання подібної задачі потребувало поєднання, як внутрішнього, причинного світу так і зовнішнього, проявленого світу в самій людині. Так постало розуміння людської справжності та цілісної в світі існуючому у своїх двох планах – тонкому, причинному? непроявленому і речовинному, наслідковому, проявленому. Як і всіх у лицарських традиціях світу.
Подібне поєднання виникало коли в своєму самоусвідомленні людина керувалася нормами життя свого духовного плану, таких як честь, совість, правдивість та порядність, з “Богом у серці та думках”. Богом в цей час ставала сама світова Цілісність, плани якої, щодо спорідненої діяльності людини, пізнавались через інтуїтивно образний канал світосприйняття. Розуміння Бога тут приходило у мовчанні розуму, з яким ставало можливим жити у “серці та думках”. З цього і постала козацька, лицарська культура в Україні, яка від Січового права пануючого на Січі з часом постала по всій країні.
Тобто, розуміючи свободу назовні, як усвідомлену необхідність, (хочеш бути великим – зменшись у даосів) людина, опановуючи свій внутрішній стан, ставала часткою тієї гармонійної єдності, що панувала в довкіллі. Ставала відповідною природному онтологічному статусу живої етики пануючої в довкіллі, в якій існує весь рослинний та тваринний світ по сьогодні.
Це надавало енергії життя та можливості реалізації його шляху без обмежень у зовнішньому. Подібна людина знала правду життя в реаліях оточуючого її світу, тому мала силу її запровадження у своєму бутті. “Завдячуючи присутності знаючої людини шерсть обертається на килим, а земля стає палацом. Присутність духовної людини призводить до подібних перетворень”, – запевняє великий суфій сходу Румі з цього приводу.
Від того в Україні і виникла інтровертна, землеробська культура, від початку орієнтована на внутрішній, причинний, цілісний план життя. Завдячуючи цьому тут від початку сповідували ті духовні норми життя, які сьогодні звуться лицарськими, європейськими. Саме приведені вище звитяги лицарів Великого Зеленого Лугу надавали відстройку людського буття що до цілісного, причинного плану. З чого і поставав талан його ведення у передбаченні подій та їх кінцевого результату. Це надавало сили та наснаги на життя, адже з вірними рішеннями людина тут отримували і континуальну енергію цілісного світу та вдачу. І мали ту силу, якої сьогодні не вистачає технізованому суспільству, в якому людина вже не може впоратись з тими викликами, що приносить їй життя у техногенну еру. Від того отримує короткий вік та незчисленні хвороби, що вже постають і на генетичному рівні. Тому вводячи високі технології потрібно піклуватись і про людину розкриваючи її талан до передбаченого напрямку світового розвитку. В цьому поєднанні, як зовнішнього так і внутрішнього світів з’являється головна мета людського існування у осягненні себе, як перш за все світової сутності.
Все це і веде до відтворення божого світу справедливості віддавна омріяного людством на Землі. З чого постає подібне переконання у сучасному науковому підході?
З формули життя знайденої у дзен буддизмі. “Щоб жити і діяти в світі протиріч і одночасно сприймати світ на рівні причинної простоти, потрібно володіти інтуїцією, а не формалізованою логікою”, – відзначив у свій час Тайтаро Судзукі. В цей час і розкривається те, про що говорить Ісус із Назарета у Євангелії від Фоми: “Царство боже в середині вас і довкола вас. Коли двоє у одному домі скажуть горі переміститися – вона переміститься”. Тобто, лицарська звитяга лежить за межею тієї іллюзії, яку несе у собі суто зовнішнє світосприйняття. Те саме знаходимо у давній орійській культурі України, у сповіщеннях орійських гностиків в манускрипті Войнича. В гностичних дослідженнях яких у непроявленому витікає сама постанова орійської культури в раннім Середньовіччі на землі України – Руси:
“ Око по уму (у зовнішньому світосприйнятті) пусте несе. Око голе (на внутрішньому плані) бере божую мету голу і вість голу. Де волі путі були пана вела совість. Суть пече де горе бо кохаш. Пусто ви жиєте і пуста ваша совість божая. Суть на волі несе те, що є у світі і наповнює нас”, – засвідчують нам орійські гностики з рукопису Войнича.
Тому шлях до нового відродження української нації один і починається він з усвідомлення простої суфійської та характерницької традиції, за якою в цьому світі потрібно бути. Бути тут і зараз, щоб людське життя відбулося в тому, що заплановано кожному від народження. Чому саме так? Мабуть тому, що козацькому роду таки нема переводу на цій Богом сподобленій землі.
Це відкриває можливості відстороненої участі у подіях життя, але не тільки. Можливою стає корекція поведінкових реакцій людей та їх захист від упереджених рішень та зовнішніх загроз шляхом контролю їх намірів та поведінкових рефлексій. Тут будь яку подію, як і людину можливо вести в тих чі інших критичних ситуаціях убезпечуючи від помилок. Вести за тими вістями цілісного неба, що слідують, як можливе подовження їх намірів в межах цілісного світу.
Простори, що відкриваються у адаптивній магії, розкривають людську присутності в світі без обмежень. В результаті знаходячись будь де вона має поширене сприйняття світу, виходячи за його обмеження у своїй суто зовнішній присутності. Це надає енергії життя та реалізує його шлях без обмежень у зовнішньому. Подібна людина знає правду життя в реаліях оточуючого її світу, тому має силу її запровадження. Мудра людина у своєму недіянні може здійснити все, до чого доторкується у стані своєї другої уваги, у доторку до світового Цілого, – стверджуе давній філософ Китаю Лао Дзи. Те саме маємо у нашій характерницькій культурі, де на картині козака Мамая знаходимо запис: “Сидить козак в кобзу грає, що задума все те має“.
Подібна адаптивна магія у ранні часи дозволяла людству виживати у край несприятливих умовах, дозволяючи коригуючи обставини життя в руслі своїх життєвих вподобань. Вона надавала впевненості на шляху свого життя та щасливого майбуття у тому часі, що був відведений людині на Землі. Саме на цьому постала у свій час енеолітична культура Трипілля, що панувала на землях Середнього Подніпров’я мало не три тисячі років. То кому ж як не нам все те відроджувати на новій сходинці індоєвропейської культури, що сьогодні стоїть на повісці дня.
Щасти Вам.
Як слідує з досліджень наукової езотерики проведених у Центрі Стратегічних Досліджень Українського Козацтва людина має великий життєвий, енергетичний потенціал на своєму внутрішньому плані. Розкриття якого дозволяє поновлювати її природний онтологічний статус у доторку до природного цілого. Потребуючи однак зміщення її самосвідомості за бар’єр тієї іллюзії, який зводить між людиною і довкіллям її зовнішньо орієнтоване, образно – понятійне мислення. Подібний резерв ховається у становленні людської справжності та поєднаної цілісності двох її світоусвідомлень пануючих на її внутрішньому та зовнішньому плані. Він розкривається на шляху її становлення у істинній традиції у доторку до Цілого, як за даоським та суфійським віровченням. Це те саме становлення у тій правді – істині, що несе з собою “воля на волі” – стану віддавна притаманного відичній культурі населення Середнього Подніпров’я. Воля на волі, а ви що ж. “Пусто ви живете і пуста ваша совість божа”, – знаходимо свідчення оріянських гностиків у рукописі Войнича. Саме в Україні, в її характерницькій культурі, цей шлях розкриття природних здібностей людина у стані волі за антропологічною межею набув найбільшого свого прояву.
Починалося все тут з включення так званої третьої сигнальної системи світосприйняття, що поставала з внутрішнього ментального плану, як перш за все чуття – бачення людського ментального тіла. Відоме у просторі нашої образної пам’яті, як бачення свого пройдешнього минулого. Це дозволяло за антропологічною межею тримати на чуттєвому, кінестетичному контакті оточуюче довкілля, напряму контактуючи з причинним полем цілісного світу. Подібне невербальне, інтуїтивно – образне спілкування з живою етикою надавало сили та енергії життя за рахунок континуальної енергії цілісності. “Вісті неба, що приходять як голуби керують світом”, – за переконанням Ніцше.
Те образне мислення, що поставало коли припинявся діалог у суто зовнішнім світосприйнятті, ставало тими “вістями волі” за якими починала жити людина, уникаючи у своєму житті тих упередженостей, які замикали її у рабстві божому на землі. Де її шлях майже одвічно пролягав у боротьбі між добром та злом. Бо у причинному полі цілого “згідного життя веде, не згідного тягне”, – як за Сенекою.
Так пізнавалась та правда істина, в якій споконвічно існувало природне довкілля. В яку людина входила, отримуючи свою справжність та “волю на волі”. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними”, – за Ісусом із Назарета. У такому прямому контакті з причинним планом цілісного світу приходило її перевтілення у той образ своєї справжності, про який як даоси так і суфії Сходу говорять однаково: “ Ти не цей, ти той “. Маючи на увазі те обличчя, той образ до народження, який має кожна людина як син божий у своїх реінкарнацій них циклах переродження. Відновлення горизонту присутності того образу в житті має ефект постанови людини у оновленому світі, де вона у кінці часу “постане живою із мертвих”, як за пророцтвом Ісуса із Галілеї.
Отриманий доступ до причинного світу на тонкому плані відкривав можливості до творчого підходу людини до плину свого життя. Де опановувалось мистецтво його ведення у горизонтах світової цілісності, у своєрідних фазових переходах, за людським керованим наміром, так званої, другої уваги. “Нужда закон змінює”, – у кошового отамана Сірка. В українськім характерництві існує запис на картині Мамая з цього приводу: “Сидить козак в кобзу грає, що задума все те має“. Що і є творчим підходом до свого життя у культурі козацького характерництва.
Нове самоусвідомлення світу вело до тієї правди життя, за якою, як за свідченням Олени Реріх, тчуться килими людської долі. Воно вмикало механізм переходу від ілюзорного світу до світу істинного життя. Яка у всі віки називалася “святою землею” та “божим раєм”.
У новому світоусвідомленні, разом зі знанням причинного світу, до людини приходила так звана “третя сила” , або ж творча сила Сина Божого. Приходила за межею ілюзії, дозволяючи наводити гармонію, як в житті так і в довколишнім середовищі. Розкриваючи шлях до довголіття та щасливого буття на землі омріяного людством від давніх часів. Де зникав “раб божий” та його одвічна боротьба у житті між добром та злом. “Царство боже в вас і довкола вас”, – засвідчив з цього приводу у свій час великий адепт світу Ісус із Назарета. Син легіонера Пандири з русів та сарматки Марії, як за свідченням римського історика першого століття Цельса. Мабуть від того мав блакитні очі та русяве волосся.
В кінці того шляху у істинній традиції розкривався прохід до повернення людської душі додому, в інший вимір життя у ієрархії світу. “ Лише у поверненні людських душ додому людське життя отримує свій зміст ”, – саме про цей перехід тако ж засвідчив у свій час згадуваний вище великий адепт світу Ісус із Галілеї.
Для кожного з означених пунктів сходження людини у своїй справжності у Центрі Стратегічних Досліджень УК розроблені практики сходження людини до стану її цілісного світосприйняття. Які можуть бути адаптованими до будь якої аудиторії чі соціальної сфери.
Новітні технології сьогодення потребують високої організованості населення поєднаного духом єдиного, спільного стратегічного підходу як до державотворення так і до становлення самої людини та нації. Духовний статус якої однак постає в поєднаності тим природним, гармонійним початком, що панує на землях її проживання від давніх часів. Від того дух закріплюється в тілі через яке продуктивно може діяти у довколишньому світі. Але поребує більш розвинених та абстрагованих понять у своїй взаємодії з причинною правдою світу, яку врешті решт і надав технічний прогрес. Зростаюча само усвідомленість у виробничій сфері гуртувала населення, як у захисті своєї території так і у виробництві продовольчої бази споживання та пов’язаних з нею технологій. Саме створення цієї бази потребувало не тільки знання місцевих умов, а і передбачення у часі в умовах поширеного тваринництва та землеробства раніш та високих цифрових технологій сьогодні. Потреба такого усвідомлення вело до пошуку причинної правди подієвого поля життя, в тому гармонійному початку, що від початку панує в довкіллі. В Україні подібне знання вбачалося в життєвому кредо хлібороба – відати і знати обаполи тирла. Тобто, у причинному полі життя пануючого за його зовнішньою межею потрібно було жити, так само як і на зовнішньому плані.
В давні часи зростаюче самоусвідомлення показало, що до такого розуміння життя вели резонуючі з гармонійним природним початком знакові форми. Що вперше з’явилися на стінах печер у так званих петрогліфах і значно поширилися за часів трипільської енеолітичної цивілізації та цивілізації Месопотамії. В подальшому ці знайдені, резонуючі з цілим знакові форми, що розкривали доступ до причинного світу, покладалися у мову, пісні, ритуальні танці, малюнки та орнаменти, у вироблені форми речей побуту. Тобто, у саму знакову культуру, яку виробляв той чі інший етнос в умовах патерну земель свого проживання, що від того ставав поєднаним у одне народом та нацією. Знаходження подібних артефактів резонансного злиття з причинною основою світу у різних сферах життя призвело до образного знання – відання, за яким стояло пробуджене доторкове, кінестетичне бачення. Відати – означало суміщувати в житті образне бачення ментального, внутрішнього плану дотичного до причинного поля цілісного світу з зовнішнім проявленим світом.
Виконання подібної задачі потребувало поєднання, як внутрішнього, причинного світу так і зовнішнього, проявленого світу в самій людині. Так постало розуміння людської справжності та цілісної в світі існуючому у своїх двох планах – тонкому, причинному непроявленому і речовинному, наслідковому, проявленому. Подібне поєднання виникало коли в своєму самоусвідомленні людина керувалася нормами життя свого духовного плану таких як честь, совість, порядність, у житті з “богом у серці та думках”. Богом в цей час ставала сама світова цілісність, що пізнавалась через інтуїтивно образний канал сприйняття. Розуміння Бога тут приходило у мовчанні розуму,з яким ставало можливим жити у серці та думках.
Тобто, розуміючи свободу назовні, як усвідомлену необхідність, (хочеш бути великим – зменшись у даосів) людина, опановуючи свій внутрішній стан, ставала часткою тієї гармонійної поєднаності, що панувала в довкіллі. Ставала відповідною природному, онтологічному статусі його живої етики, в якій існує весь рослинний та тваринний світ в довкіллі.
Від того в Україні виникла інтровертна, землеробська культура, від початку орієнтована на внутрішній, причинний, цілісний план життя (мусимо відати і знати обаполи тирла). Завдячуючи цьому тут від початку сповідували ті духовні норми лицарства, які сьогодні звуться європейськими. Саме приведені вище звитяги лицарів Великого Зеленого Лугу надавали відстройку людського життя що до цілісного, причинного плану. З чого і поставав талан його ведення у передбаченні подій та їх кінцевого результату. Це надавало сили та наснаги на життя, адже з вірними рішеннями людина тут отримувала і континуальну енергію цілісного світу та свою вдачу. І мала ту силу та енергію, якої сьогодні не вистачає технізованому суспільству, в якому людина не може впоратись з тими викликами, що приносить їй життя у техногенну еру. Від того отримує короткий вік та незчисленні хвороби, що вже постають і на генетичному рівні. Тому вводячи високі технології потрібно піклуватись і про людину розкриваючи її талан до передбаченого напрямку світового розвитку людства. В цьому поєднанні, як зовнішнього так і внутрішнього світів з’являється головна мета людського існування у осягненні себе, як перш за все світової сутності.
Все це і веде до відтворення божого світу справедливості віддавна омріяного людством на Землі. З чого постає подібне переконання у сучасному науковому підході?
З формули життя знайденої у дзен буддизмі. “Щоб жити і діяти в світі протиріч і одночасно сприймати світ на рівні причинної простоти, потрібно володіти інтуїцією, а не формалізованою логікою”, – відзначив у свій час Тайтаро Судзукі.
Те саме знаходимо у давній орійській культурі України, у сповіщеннях орійських гностиків у манускрипті Войнича. У гностичних дослідженнях яких у непроявленому витікає сама постанова орійської культури в раннім Середньовіччі на землі України – Руси : “ Око по уму (у зовнішньому світосприйнятті) пусте несе. Око голе (на внутрішньому плані) бере божую мету голу і вість голу. Де волі путі були пана вела совість. Суть пече де горе бо кохаш. Пусто ви жиєте і пуста ваша совість божая. Суть на волі голая ж. Пам’ятай одну волю і святу совість по віки ж“.
Означене і є фундаментом культури Русів віддавна пануючій на землях Середнього Подніпров’я.
Сер
22
Аристократія людського духу
лежить у основі правди людського
життя на землі.
( з невимовного)
Одвічна Січ сьогодні це центр боротьби людини за своє гідне становище у світі. Де та надія давно вже втрачена разом із вірою в те справжнє, щасливе майбуття гідного способу людського життя у цьому світі. Але так було не завжди. Якщо заглянути у витоки самої автентичної культури Русів, то там у глибині постає дивовижне мистецтво їх сроднього життя в світлі цілісного світу. Саме про це говорить давній запис до кириличного письма, який знаходимо у ризах, рунічних записах давніх русів. Що стояло у центрі вірувань ще полабських слов’ян з Аркону, де знаходимо буквальне: “ Життя людське є існуванням людини у поєднанні знання сущого з її розумом, у освяченні світлом Неба“ .
Як тут не згадати Платона з його відомим свідченням: “ Щоб зробити миследіяльність сродньою Небу багато чого потрібно зрозуміти через її причетність до Єдиного “. Це і є те саме Єдине суще, що тільки одне має справжній зміст, як за кардиналом Римо – католицької церкви Миколою Кузанським вже у наші часи.
Виходить головна задача, що стоїть перед людиною це пізнати світ і себе в ньому, і це є шляхом до омріяного щастя жити в цьому світі. У який спосіб це досягалося? Відповідь знаходимо у тих же ризах – рунах до кириличного письма давніх полабських Русів: “ Буття щасливе як добро, що здобувається тобою у поєднанні сущого з твоєю совістю“. Ось звідси і постає та лицарська культура, яка панувала у полабських слов’ян, які своїм духом і запліднили Київську Русь. Де переважно племінні роди київських земель і постали єдиним цілим у тому духовному заплідненні. Бо сама назва Рус бере своє походження від Ругів, про яких говорили у ті часи Руг – се, з чого з часом і вийшла Рус та і сама назва країни – Русь.
Територія полабських слов’ян Ругів в межах острова Руян та мису Аркон була місцем паломничества воїнів – дружинників з земель Середнього Подніпров’я, де вони набиралися гарту та лицарської звитяги. Яку потім несли у Русь. Саме цю культуру світового лицарства знаходимо вже у Святослава Хороброго, у його зверненні до супротивника: “ Іду на ви”. Мабуть тому Ярослав Мудрий і притримувався тісного союзу з тим джерелом лицарської звитяги, яке несли у собі слов’яни з Аркону.
Отже пробудження людського духу від початку було тим головним, що стояло за тією державністю Руси, поєднаної у одне цілісне запровадження у звичаєвій лицарській культурі.
Саме ця культура пробудженого духу людини панувала і на Січі, вже у козацькому січовому товаристві, де за свідченням Олеся Бердника панував втаємничений дух характерництва. Виходить, що Одвічна Січ є тим духом України – Руси, що і сьогодні лежить у відродженні нації та державності в країні. Головна поєднуюча ідея козацького лицарства якої, постає у високо піднятій гетьманській булаві над головою. На цій самій лицарській культурі, де панує честь, совість, порядність та висока гідність і збудована об’єднана сьогодні Європа. І саме через це Україна де козацькому роду таки нема переводу і належить саме європейській культурі, а не ідеології азійської артілі з якою сьогодні бореться. Чому? Мабуть тому, що правда людського життя походить від причинної правди цілісного світу в якому саме і панує її дух. Тому прозріння своєї сакральної сутності, це та основа, що сьогодні поєднує людство у одне ціле. І в якому архаїзм поверхневих ідеологій викреслює все те з людського життя, заводячи людство у світову кризу. Тому головна задача сьогодення пізнати світ і себе в ньому, що і є шляхом щасливого майбуття на цьому світі. Знову ж таки чому? “Пізнати самого себе – означає пізнати істину, стати на шлях її пізнання”, – знаходимо у визначного російського філософа Володимира Сергійовича Соловйова. Дуже недоречно забутого росіянами сьогодні.
Саме тому з вище приведеного слідує, що платформа української Одвічної Січі у новому відродженні характерництва в Україні, є тією ідеологічною основою, яка як і в давні часи здатна поєднати Русів у одне ціле, прибираючи будь які недоречні конфлікти існуючі сьогодні на територіях слов’янства. Головна умова миру стоїть саме за цим.
Сер
18
Всі люди рівні перед Небом,
держава ж є результатом їх угоди.
(Мо Дзі)
З чого бере свій витік нація українців, що на сьогодні увібрала в себе осередки інших народів, як у культуровому спадку Європи?
“Все починається у тому новому народженні з відродження духу нації поєднуючого все у одне ціле”, – скаже вам будь хто. Саме так постали у свій час Франція, Германія, Англія, Іспанія, Італія та всі інші народи Європейського континенту. В цьому плані в українців проблем немає, адже те європейське становлення у дусі лицарській традиції записано в самому гімні країни, де козацькому роду нема переводу. Що за тим родом козацьким стоїть виникає питання? “Та та ж ідеологія світової лицарської культури і стоїть”, – скаже вам будь хто. В якій панує честь, совість, порядність та гідність людського способу життя на землі. Саме ці чесноти відкривають джерело того духу, що і сьогодні поєднує Європу у одне цивілізоване ціле. І від того спадкоємного лицарства ми, українці саме і належимо Європі, а не Росії з її культивуванням свободи варвара. У нас та сила розкутого людського духу постає ще у сарматській племенній Тамзі, де поєднання Землі та Неба на волі народжує цілісну людину – воїна духу. Як діє та сила духу у тому умоглядному поєднанні Землі та Неба? А через природну впорядкованість дій та вчинків у тій живій етиці, що панує в довкіллі. Коли “навіть в межах одного подиху не існує іллюзії, а є тільки шлях”, – як за самураєм Сіненормом. Разом з тією правдою шляху життя приходить і сила. Саме та сила, що і у воїна підперезаного мечем Арея, ще з Ахейських дружин стародавньої Греції, та сарматського воїнства з степів України. Саме звідси поставала сила та вправність і не тільки у військовій справі, а і у звичайному житті. Ця впорядкованість несла у собі організацію самої держави, населення якої однаково підходило до вирішення проблем свого життя. Саме в цьому руслі існує свідчення давнього філософа Китаю Мо Дзи:“Всі люди рівні перед Небом, держава ж є результатом іх угоди”.
В середині подібної демократії поставало право правого, в якому енергія причинної правди цілісного світу починала діяти і в людському соціумі, роблячи народжене громадянство неорушним осередком рідного для всих дому. Саме таке товариство у продовж століть свого існування демонструвала Запорізька Січ. Де панувала одна ідея постанови справжньої, цілісної людини на білім світі. Тут всих поєднувала воля та лицарська звитяга, що торкалася кожного, до якого б етносу він не відносився.
Тобто, політична нація, що увібрала в себе інші етноси, може брати за свою головну ідею становлення саме ту лицарську ідею, що якраз і панує у державах, що входять до Європейського союзу сьогодні. Це саме та традиція, яка дозволила українцям вижити у буремних століттях своєї історії. Корінна стратегія виживання яких лежала в усвідомленні правди того життя, що існує в довкіллі, в цих патерн уловах, на цій землі і в тій майстерності ведення життя, що від цього походила.
Від цього постають ті головні архетипи ментальності, які є знаковими у культурі будь якого народу, що сформувався на терені землі їх існування. Саме архетипи існуючі у мові, піснях, архітектурі та художніх виробах своєю резонансною знаковістю поєднують людське життя з причинним світом поза антропного буття на волі, народжуючи знакову ментальність нації. Що таке та знакова ментальність нації, одразу ж виникає питання?
Якщо коротко, це той внутрішній архетип особистості, що виникає у людському пристосуванні до патерну умов ареалу проживання. В цей час і відбувається відома у психології операція Епохе, в якій зливаються як зовнішні так і внутрішні імперативи особистості у причинній порядкованості живої етики пануючої у природному ареалі. Що лежить у основі того поєднання?
Ментальний образ особистості, що існує на внутрішнім плані людського енергокомплексу, стає зв’язковим з її супраментальний планом та подібним планом самої світової цілісності. Саме він зумовлює характер людина та нації вцілому від отриманої ментальної відстройки в умовах ареалу проживання, що до цілісного світу пануючого у непроявленім.
Що це дає самій людині та нації вцілому? Через отриману резонуючу з цілісним світом свідомість, вона виходить на волю, де зливається з світом у одне цілісне запровадження. Реалізуючи головну мету людського життя, як світової особистості. Тут, врешті решт, реалізується та сама інтернаціональна ідея за якою мало не століття йде боротьба визначних ідеологів світу.
З цього виходить, що українська національна ідея, яка лежить у високо піднятій над головою козацькій булаві, несе у собі світову, інтернаціональну ідею людства у постанові справжньої, цілісної людини. Вочевидь це і є та нова сходинка індоєвропейської культури, про яку пророче говорила у свій час видатна письменниця нашого часу Докія Гуменна та її послідовник Олесь Бердник. Яку сьогодні долає Україна.
Щасти Вам.
Існує одна проблема, одна єдина в світі, –
повернути людству духовний зміст, духовні турботи.
(Антуан де Сент Екзюпері)
Той новітній дух сьогодні, у час війни, пробився крізь станове та зросійщене українство. Що таке станове українство одразу ж виникає питання? Правила життя знайдені у духовному погляді на світ у старі часи, ставали становим, звичаєвим способом життя. Але коли той духовний погляд у суто технологічних змаганнях віку завмер, ті правила чинної добропорядності ставали перепоною у розвитку людського суспільства, яке повинно у своєму поступу відповідати на вимогу часу. Тому Ніцше і говорить про людське, що занадто людське. Маючи на увазі той консерватизм давнього , яке полишено свого оновлення у технічну еру. За яким якраз і стоїть справжня людина та сама мета її життя.
Як вийти з полону тих віджитих правил життя постає питання? На сьогодні існують рецепт від нашого старожила з Карпат Андрія Ворона: “ через поле смиренне дійдете тихої води“. Те саме говорить поєт і філософ Персії Румі: “ дозвольте тиші привести вас до джерела життя “. Як? Та у відродженні того самого духовному погляді на світ в центрі якого стоїть образа інтуїція будь якої талановитої людини, що торкається того джерела. Саме це і відроджується на тлі війни розв’язаної Росією проти України, як майже одвічного носія тієї правди світу. Бо заперечує ту свободу варвара, яка культивується в імперській Росії.
Цей перехід у становлення духовної сили на полі бою став можливим через ту велику світову душу, яку від початку утримувала земля України, як перш за все правонаступниця Київської Руси. Той дух лицарства Аркону, що панував у орійські часи пробився знову і являє собою становлення нової людина у світі, де ту надію давно втрачено. Надія ця, що пролунала у свій час у Докії Гуменної та Олеся Бердника, таки збувається у горнилі тієї війни, що затіяла Росія проти України, намагаючись зберегти свій панмонголіський слід на бувших просторах Країни Рад. Яка звісно Країною Рад не була, а будувала суто індустріальний соціалізм де розвитку справжньої людської сутності не було місця. Тому тут і панував дуже низький рівень самосвідомості тих будівників соціалізму. Обмежений соціум опертий на робітників та селян того омріяного суспільства рівності та братерства продемонструвати не міг. Чому? Мабуть тому, що людина це не тільки це їда та питво, разом з наданим житлом у місці проживання, це щось більше.
Науковий комунізм зупинився на національнім питанні зрозуміти якого йому не було ніякої змоги через суто зовнішню світоглядну позиції його творців. Їх теоретично задовольняв лише урізаний варіант філософії Канта, Гегеля та Фейрбаха з прийнятим, так само урізаним Картезіанським принципом у науці. Інтегральність людської самосвідомості у гностичнім християнстві від Альфи до Омеги їм була недосяжна. Формула Петра: “ Дух животворить, а буква вбиває“ та Фоми Аквінського: “ життя людське полягає у осягненні божої правди на землі “, – їм була недосяжні. Знову ж таки чому?
Мабуть тому, що головним в усвідомленні причинної правди світу на рівні його слабкої метрики є образна інтуїція. Саме та інтуїція, яка за Ніцше несе вісті божі що керують світом. Саме через це Микола Кузанський, з філософії якого почалася ера Великого Відродження в Європі, головним вважав містичне, читай трансцендентне, богослов’я. На сьогодні це знання причинної правди цілісного світу поєднаного у одне на плані його слабкої метрики у позаантопному бутті. Цього будівники світлого майбутнього не знали та і не хотіли знати, нехтуючи так званим національним питанням, яке все те утримувало, як виявляється, у своєму першовитоку.
Тому вони і громили церкви знищуючи саму надію на якесь пристойне становлення самої людина в їх обмеженому устрії світу. За це їх недбальство прийшлося заплатити ріками людської крові.
Так, суспільство рівності та свободи від узурпуючого владу людського егоцентризму можливе, але потребує знищення самого егоцентризму, що і відбувається у випадку пробудження людського духу, який саме і панує у будь якому національному утворенні. Інтегральність культури якого якраз і веде до того пробудженого духовного стану, який сьогодні і демонструє Україна.
І сьогодні це стало мало не світовим явищем на тлі сталих національних утворень Європи.
Сам рівень абстрагованого мислення досягнутий у кінці 20 го та на початку 21 го століття забезпечує це здійняття людського духу. Про це знали ще на Січі, коли людина торкається правди – істини у своєму позаантопному бутті, вона потрапляє на волю, де її ментальність виливається у форму відповідну до землі свого народження. Культура нації це та знакова форма артефактного буття людини, яку вона народжує і в якій потім постає як світова сутність.
Штучність російської мови, що постала від церковної, в якій було винищено санскритичні лунання старої мови, поєднуючі зовнішній та внутрішній світи людини у Одне, відповідає глобалістичним тенденціям пануючим у індустріальному світі. Який саме і зумовлює три головні кризи у людському суспільстві. Це криза у природознавстві, у навалі нових хвороб, та генетичних збоях у медицині та криза ортодоксальних релігій, що вже нікого не спасають від “юдолі скорботи та печалі” у людському житті.
Нове пробудження духу починеться, як це і було завжди від землі, в тіні якої тчуться килими людської долі, як за Оленою Реріх та ховається головна змістовність людського життя, як за Соломоном. Це саме те поєднання землі та неба, яке знаходимо у сарматській Тамзі, з якого і поставав воїн духу на терені земель України – Руси у давні часи. Тому нове відродження культури Русів на терені земель України беззастережне, але воно повинно увібрати в себе всі ті досягнення, які стали головним здобутком людства в кінці 20 –го та на початку 21 – го століття.
І це процес простягнутий на роки, в якому саме молоді вирішувати світ якої України Руси вони хочуть тут побудувати у обхід людського постіндустріального егоцентризму. Біда розвитку та становлення якого і провокує війни, коли накопичене багатство аж ніяк не корелює з рівнем осягнутої самосвідомості. Це ж віддавніх часів відомо, знання сущого та осягнутої в житті правди істини по можній кості б’є, як це записано у манускрипті оріїв. Тому Антуан де Сент Екзюпері був цілком правий, коли проголосив ту єдину проблему, що стоїть сьогодні перед людством – повернути йому духовний зміст, духовні турботи.
Справжній зміст і справжні духовні турботи, доповнимо ми його. Що неможливо без поширення горизонту людського життя до рівня цілісного світу.
Як? Все лежить у поверненні до свого першообразу, того образу, з яким людина і з’являється у цьому світі. Саме про цей образ, як образ Сина Божого, що має життя вічне і говорили великий Аватар світу Ісус із Назарету разом з нашим великим філософом Григорієм Сковородою.
Щасти Вам.
Звичаєвий кодекс цілісної людини та громадянина постає в Україні з Січового Права сталого життя українського козацтва на Запорізькій Січі. Які несуть у собі правила спорідненого життя людини з світовим цілим пануючим у непроявленім. Ці правила або ж усвідомлення є давньою традицією Русів ще з часів Аркону. Де через усвідомлену лицарську честь та споріднену з цілісним світом совість йшло пробудження людського духу у його причетності до причинного світу пануючому у невимовнім. Звідки та причинна правда цілісного світу потрапляла у людське життя. Сила, що в цей час приходила, мала розум споріднений з правдою живого світу. Тому не несла розору в людське суспільство, а навпаки несла гармонію, всіляко захищаючи його від егоцентризму будь якої влади. Духовна культура Київської Русі поставала саме з цього духовного досягнення лицарства у прибалтійському слов’янстві. Центром якого була та глибока культура проникнення у поза антропне буття, що панувала на Арконі, малій державі полабських слов’ян. У давні часи Аркон був місцем паломничества молодих воїнів з Русі де вони набиралися гарту та духовного звитяжничества. Сама назва Рус веде своє походження від говірки полабських слов’ян руг – се або ж рут – се, де глухі звуки з часом були втрачені і вийшов Рус. Саме ця корінна для Русів культура і закріпилася на Київській Русі підкріплена ще сарматським лицарством. Тому слов’яни, як і вся Русь весь час і боролися з поганими – тими завойовниками, що приходили з азійських просторів з їх переважно кочовою, відірваною від землі культурою. Чому поганими? Бо нищення та грабунок у здобутті чогось на стороні були їх головним промислом. Ця ж культура під впливом пануючого панмонголізму, у навалі монголів на Русь, осіла і на північних болотах, що були колонією Київської Русі, Де здобуток чогось на стороні стало головним промислом і вершиною звитяжничества. З цією поганською ідеологією, як за давньою традицією, і воює сьогодні Україна, як подовжувач давньої культури духовного лицарства у поєднанні з природною етикою цілісного світу.
Цей же глибокий внутрішній зміст, як усвідомлену правду життя, несло українське лицарство вже на Запорізькій Січі. Січове право яких у пануючій тут культурі характерництва несло у собі ту глибину поєднання людина з божим, супраментальний планом світу, що віддавна існувала на Русі.
Серед цих правил життя на волі, в усвідомленні цілісного світу, можливо виділити за головні наступні переконання:
– Світ збудовано на правді якою є сам. (Божа правда панує скрізь)
– Світ невпізнанний, але я його знаю. (Людина може сприймати світ через свій пробуджений духовний погляд)
– Я у світі, а світ в мені. (Справжня людина і світ Цілісності є одне)
– На шляху життя не існує домагань, а є тільки шлях. (сходження до вищих станів свідомості саме веде людину у житті)
– На шляху життя слідуй тій правді, що розлита в довкіллі. (Слідування причинній правді світу стає головною умовою життя)
– Чесноти життя постають з їх усвідомлення на плані живої природної етики. ( головні правила життя такі як честь, совість, людяність та порядність постають з усвідомлення причинної правди живої етики цілісного світу)
– Ти рівний всім і кожному окремо але по духу немає тобі рівного на землі у твоєму доторку до Єдиного.
– Три речі мають значущість твоя земля, твій народ і твоє серце. (лицарські звитяги є подовженням живої етики світу на проявленому плані людського буття)
– Божа правда це те чим живе твоє довкілля. Слідуй невимовному не переступаючи межі. (Бог і гармонія світу у оточуючому довкіллі є Одне)
– Беззастережно поважай тих, хто поряд з тобою, їх долю та права. Допомагай ближньому на шляху і пройдеш.( кожен хто прийшов у цей світі являє волю Єдиного, поважай його і себе)
Так життя стає справжнім без сорому за нього.
Усі божі чари відеш.
Жичу одну гожу добу цю.
Чуй і вір в знання входячи.
Справжнє боже присутнє скрізь.
Наукове дослідження в галузі езотеричної науки та культури за антропологічною межею сьогодні впевнено доводить людську причетність до цілісного, причинного світу, пануючому на тонкому енергетичному плані у непроявленім. Саме цілісний план за «межею тирла» людської толоки життя віддавна був головним горизонтом у формуванні автентичної культури України, де пошук правди-істини завжди стояв на повістці дня.
Чому?
Від цього поставало бачення та знання причинного порядку речей у подійному полі життя, яким керувалися у повсякденному бутті, що було вкрай важливим для хліборобської нації, народна мудрість якої каже: «Хліб – усьому голова». Праця землероба поєднувала людину з землею, яку вона обробляла, а від того пізнавала причинний порядок існуючий у тіні самого її життя.
Саме тому, виникла культура, що поєднувала у собі землю та небо у людському бутті, як у сарматській племінній Тамзі, де людина опановувала світову цілісність, а разом із нею правду та силу цілісного, поєднаного світу у собі. З чого і поставала у всі часи лицарська звитяга, яка приходила до розкриття людського духу у тому опануванні через розкритий канал її совісті та честі. Та честь, як за Ліберієм, була для всіх одна. Як наслідок і постала нація, духовним кредо якої було: «Якщо не ми, то хто?». Ця лицарська звитяга девіз якої: “ніхто крім нас”,– притаманна всьому світовому лицарству, честь та совість якого є коренем світової індоєвропейської культури і сьогодні.
Проведений науковий аналіз подієвого поля життя за антропологічною межею на внутрішнім плані доводить:
1. Людина володіє двома рівнями своєї самосвідомості, в якому приймає участь, як ліва, так і права півкулі головного мозку. Їх поєднання у одне веде до цілісного, трансцендентного сприйняття світу за антропологічною межею, в якій сьогодні панує лише зовнішнє уявлення світу.
2. Світ у такому цілісному сприйнятті являє собою цілісне, причинно пов’язане поле, утримуюче в собі ту живу етику життя, за якою існує весь рослинний та тваринний світи на проявленому, зовнішньому плані.
3. Інтуїтивно-образне сприйняття, яким володіє кожна талановита людина сьогодні, має за свій виток ті самі образні команди-наміри, що приходять з причинного поля цілісності, у сродній людській життєдіяльності з причинним світом.
4. Подібне інтуїтивно-образне сприйняття віддавна вважалося образним мисленням на рівні тіні людського усвідомлення світу, за яку виступав ментальний простір образної пам’яті. Образ подібного занурення у тінь непроявленого світу завжди поєднувався з землею того ареалу проживання адаптація до якого народжувала особливий, знаковий, ментальний образ самої людини пануючий на її внутрішньому плані, вітальна форма якого, як Пан та Пані, завжди вшановувалася в українстві.
5. Знакова культура, що в цей час виникала, несла у собі відбиток того трансцендентного, інтуїтивно-образного світосприйняття, що несло з собою знання причинної правди-істини, яка мала за свій початок причинне поле світової цілісності пануючої у непроявленому.
6. Поєднана у одне цілісне усвідомлення культура, що в цей час виникала, несла у собі знакові резонуючі форми, утримуючі повсякденний дотик до причинного плану світу. Той ментальний настрій та характерність у образному, причинно пов’язаному мислетворенні покладалися в художні вироби, панували у мові, піснях та ритуалах звичаєвостей, що народжувались у адаптації до патерну умов землі ареалу проживання.
7. Так виникав етнос та нація, життя яких від цього отримувало свою цілісну змістовність та повноту усвідомлення світу. Щасливе майбуття у лихоліттях історії існування народу залежало саме від цього.
8. У культурі будь-якого народу від того пролягав шлях справжнього буття людини, як світової особистості. Його головна мета полягає у спрямованості до того першообразу, з яким людина приходить у цей світ. «Ти не цей, ти – той», – у суфійській традиції. Осягнення саме цього першообразу у кінці життя веде до переходу до ієрархії світу, частку якого людина насправді собою і являє.
9. Cвідчення цього лежить у відомому пророкуванні Ісуса із Галілеї: «І постануть живі із мертвих у кінці часу», де він говорить про те пробудження людства у час його переходу до свого цілісного світосприйняття. Розуміння цього і є другим пришестям Христа на землю, що очікується. Разом з ним відбудеться друге пришествіє Ора, Заратустри, Магомета, Будди в глибинному розумінні того, що вони принесли людству у свій час. У відповідності до відомого виразу Миколи Тесли: “Кожна людина народжується в цей світ Буддою, Заратустрою, Ісусом Христом“.
10. Шлях до того розуміння сьогодні відкриває абстраговане мислення, опановане людством у кінці двадцятого та на початку двадцять першого тисячоліття. Воно дозволяє увібрати весь потенціал того живого світу, що панує у причинному полі на непроявленому плані, не застосовуючи до того міфологію та образи тих божеств, що раніше поставали від цього.
В світлі викладеного вище, вже сьогодні можливо говорити за значне посилення енергетичного потенціалу людини у її інтуїтивно-образному сприйнятті світу, через яке континуальна енергія цілісного світу входить у її життя. Здоров’я, довголіття та сама змістовна наповненість людського життя сьогодні залежить саме від цього. Саме за цю правду-істину у становленні цілісної людина у цьому світі і бореться сьогодні Україна, як центр світового вузла індоєвропейської культури у давнім пророцтві своєї великої письменниці Докії Гуменної та Олеся Бердника.