Знаки та символи правлять світом, а не слово і закон.
(Конфуцій)
Християнство, як знакова релігія нашого часу у езотеричному дослідженні, веде своє походження з двох витоків. Перший з яких постає від давнього знакового символу прямокутного хреста, відомого ще за часів нашого Трипілля, та мабуть ще з Вавілону та Шумерської цивілізацій. В якій цей знак представлений теж у вигляді Сварги. За що йому надавалася така шана, виникає питання? В ті давні часи, коли людина ще бачила та знала, тобто володіла інтроспективним сприйняттям світу на тонкому плані, було помічено, що згортання довкілля з чотирьох напрямків світу на зовнішньому плані в одну точку, призводить до розкриття білого сліпучого світла в ній, яке гармонізуюче впливало на все довкілля. Те саме світло, як на диво, панувало в небі в дні весняного та зимового протистояння у так звані рахманські свята, призводячи до тієї самої гармонії на землі. Тобто, знак хреста, збираючи в собі зовнішнє, розкривав шлях на Небо, з його гармонізуючим впливом на Землю. Від того те світло віддавна вважалося божественним світлом горнього Неба. Яке володіло первинною правдою, як за свідченням кардинала римо католицької церкви Миколи Кузанського. За переконанням якого: “лише містичне богослов’я несе в собі дотик до того Єдиного, що несе у собі справжній зміст життя“. Ось через що той знак і стоїть на всих без винятку козацьких могилах у нас в Україні у вигляді орійського хреста. А ще мабуть через те, що те світло знайоме тут було, як світлий Ірій, ще від волховських часів.
Другий виток християнства пов’язаний з людиною, яка своїм вченням розкрила шлях до того світла, коли воно в цивілізаційних потугах пізніших часів було втрачено. Через що він і отримав своє ім’я Хреста, тобто адепта, що відродив те давнє знання в людстві, де воно було вже втрачено. Його гностичне вчення у пошуці тієї правди світу майже цілком викладено у Євангелії від Фоми. На цьому його вченні у пізніші часи і постала християнська релігія, що вже більше опікувалась своїм соціальним статусом, як впорядковуючої сили в посталому рабстві божому на землі.
В основі її все ж лежало і лежить відичне православ’я, майже цілком викладене в дусі вчення Христа у апостольських зверненнях фундаторів християнської церкви Петра та Павла. Тож відродження апостольської церкви у християнстві сьогодні вже стоїть на часі. В центрі якої по сьогодні стоїть той давній символ – прямокутний хрест, як знак, що відкриває людству шлях на Небо. І де релігія стає тим, чим є за своїм первинним призначенням. У перекладі з грецької, як відомо, слово “релігіо” означає зв’язок людини з Небом, який таки потрібно відновлювати сьогодні, у кінці постіндустріальної епохи.
Світло цілісності, яке відкриває знак хреста, веде до поєднання в людині зовнішнього та внутрішнього планів, з чого постає сама цілісна людина. Ця цілісна людина у християнстві є “ Сином Божим ”, у стані якого людство отримує своє справжнє, занурене у вічність життя, полишене тих негараздів, які існують в ньому в кінці згаданої постіндустріальної епохи. Це також поєднання двох проекцій або ж натур, як за Сковородою. Нам українцям це знайоме ще за часів енеолітичної цивілізації Трипілля. Де те поєднання відтворено у їх знаковій антропоморфній скульптурі та у знакі Вомріт, який ставився на посуд, як захисний символ.
То кому ж як не нам те знання відтворювати та нести у широкий світ, вже як відичне православ’я. У розвої того, що спадкоємно відноситься до нашої звичаєвої культури. В якій поєднання світу Прави та світу Яви, як у тому ж рахманському світогляді і веде до того, означеного вище, православ’я цілісної, поєднаної з цілісним світом людини.
Щасти Вам.