Світ збудовано на правді якою є сам.
(Січ, характерники)
На сьогодні вже є очевидним, що світ людини має два своїх виділених початки. Це зовнішній світ, пануючий на проявленому плані життя і внутрішній, існуючий у непроявленім, як світ людської душі.
На першому, панує образно понятійне мислення, що веде свій діалог з багажем образно понятійної пам’яті накопиченим за життя.
В залежності від якого людина робить свій вибір та приймає рішення у своєму житті. Тут успіх у життєпровадженні часто залежить від професійності та своєї постанови в існуючім соціумі, на якому виключно зосереджена зовнішня орієнтація людини. Внутрішній світ тут присутній у вигляді відсторонених вірувань де Бог та щасливе життя пов’язане з Його благословенням очікується десь там за небокраєм. Наскільки успішним є таке життя, ми сьогодні вже знаємо. І саме і тому більше покладаємось на отримання відповідного соціального статусу та пов’язаного з ним рівня життєзабезпечення.
Що однак зовсім не гарантує нашого захисту від тих нещасть, що періодично звалюються нам на голову в такім способі відгородженого від внутрішньому світу душі способі життя. Де постійно виникає гамлітовське питання: “ Бути чі не бути“ та йде відчайдушна, безкінцева боротьба добра зі злом.
На другому, внутрішньому плані у непроявленім світі, як показує сучасне дослідження, панує світова, причинноповязана цілісність. “Саме тут – світ збудовано на правді, якою є сам”, – як за Січовим заповітом.
Сродне життя у прямому контакті з ним, надає енергію та знання тієї правди – істини, що ходить світом. Саме цілісність є витоком тієї гармонії у природнім середовищі, яку ми спостерігаємо у довкіллі цілком слушно відносячи її до справи божої. Але тут постає одна відмінність, Бог ззовні переселяється в середину людини, а правила успішного життя народжуються у прямому, чуттєвому дотику до тієї цілісної, причинної основи світу, що у відповідних образах, командах спонукає до відповідної сродньої з цілісним світом діяльності.
Головним питанням, що тут постає є здійснення того переходу від суто зовнішнього сприйняття світу до того внутрішнього, усвідомленого контакту з ним. Наукова езотерика тут говорить про припинення існуючого діалогу між зовнішніми усвідомленнями та багажем накопиченої пам’яті. Тобто, вимагає переходу від образно – понятійного мислення, як основи того свідомого життя, що існує сьогодні, до інтуїтивно образного сприйняття образних команд живого, цілісного світу.
Що і відбувається з виходом людини на волю, за межу свого антропологічного буття. На виручку тут приходить внутрішній ментальний план, який являючись посередником між світом зовнішнім та світом внутрішнім, здатен взяти на себе таку роль. Людина тут опановує себе поєднуючись, образно кажучи, з тим богом, що існує у неї всередині. “Пізнай себе, пізнаєш свого бога”, – у великого суфія Сходу Ібен Руша. Характерність саме цього ментального плану, адаптованого до патерну умов ареалу проживання в людині і формує відповідний світогляд будь якого існуючого на землі етносу. Знаково – образна культура якого якраз і забезпечує те сродне з цілісним планом світу життя, переводячи людські вірування до стану природної Нірвани Кальпи Самадхи на внутрішньому плані. Така людина вже знає світ подій, що точиться довкола неї і у злитті з ним може сама собі дати раду. Успіх її життя назовні залежить саме від цього. Упередженість, що зникає з її життя у її новому набутому стані, у контакті з цілісним планом, надає енергії, здоров’я та довголіття, наповнюючи життя справжньою змістовністю та розкриваючи головну його мету. Та мета лежить у переході до того світу душі з якого людина і прийшла у цей світ. В цей час і вирішується головна проблема людської смертності. Яка стає свідомим переходом до тих нових планів буття світу, що відкриваються перед нею.
Зрештою стає можливим говорити про розподіл умов життя цілісної людини і людини життя якої обмежено лише зовнішнім планом.
Так на зовнішньому плані постає:
- Своє особисте планування життя часто у протиріччі з тим, що панує у природному довкіллі.
- Упереджене відношення до подієвого простору якого, через пануючі відсторонені вірування, веде до нестачі енергії в самому енергокомплексі людини звідки постають невірні рішення та саме життя стає життям втрачених сподівань.
- Звідси короткий вік та хвороби, боротьба з якими ніяк не досягне свого переможного кінця. Бо втрачається можливість природного фазового переродження фізичного тіла у контакті з цілісністю. Це відновлення сьогодні загальмоване відстороненістю людини від цілісного, скеровуючого людське життя аспекту світу.
- Сьогодні життя панує в ілюзії світу, причинноповязана правда якого стає закритою. Звідси неспинна боротьба між добром та злом, та відсутність реалізації своєї сповіданої долі.
- Все це стоїть за упередженим відношенням до подій життя, генерованого обмеженим досвідом лише зовнішнього плану.
- Відсутність головної мети людського життя як переходу у світ своєї душі і спорідненого з цілим шляху життя, що веде до неї.
- Вірування стають відірваними від реалій самого життя, де Єдиний дух, що панує в світі, стає лише відстороненим відображенням назовні.
Все це змінюється коли приходить цілісне світосприйняття:
- Цілісна людина знає та усвідомлює плани того життя, що вирує в довкіллі. Тому може обирати шляхи у реалізації того, що закладено в неї від народження.
- В цьому їй допомагає близький контакт з природним довкіллям, з тими обставинами, які панують в ньому тут і зараз, що стає питомим джерелом її наснаги на життя.
- Вона знає ту волю, що живе на волі, в якій її намір стає скеровуючим принципом у веденні свого життя.
- Споріднюючи ті наміри з причинним полем цілого, вона отримує силу свого впливу на довколишнє.
- Вона в своєму тілі опановує фазові переходи у сідлі біфуркації другого роду, тому має змогу налагодження свого здорового стану поза впливом зовнішнього часу.
- Світ цілісності приймає таку людину, як нову сходинку у ієрархії світу, до якого вона пристає у кінці свого життя.
Приведене вище не є чимось незнаним та невідомим, адже ще Соломон у свій час зауважив: “Почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш не одне і те саме “. Що і головною відмінністю світосприйняття цілісної людини відомого, як стає зрозумілим, ще з сивої давнини. Отже знали та усвідомлювали те, що є головним завданням людини на життя. Входження та повернення в те знання є головною задачею сьогодення.