Сторінка Василя Чумаченка

Те, що ми спостерігаємо не є природою як

такою, це природа в світлі наших уявлень.

(Гейзенберг)

Основа будь якої ідеології лежить в людських переконаннях. Витоком цих переконань може бути накопичений досвід життя, що отримав відповідний науково наближений аналіз. Чому науково наближений? Мабуть тому, що будь яка наука сьогодні оперує лише фактами життя, не знаючи достеменно витоку тих подій які аналізує. Тут панує те “вчене незнання” про яке згадував ще кардинал римо католицької церкви Микола Кузанський, від філософії якого почалася ера Великого Відродження в Європі.

Сучасна наукова езотерика у представництві супраментальної психології сьогодні впевнено доводить знати першопричину можливо, але потрібно ввімкнути зовсім іншу систему взаємодії з оточуючим світом. Потрібно відродити ту давню систему світосприйняття, яка дозволяла нашим пращурам знати суще. Вони знали причинну правду світу і керувалися нею у своєму житті. Від чого і зауважують нам з глибини віків:” Пусто ви живете і пуста совість ваша божа не те несе, що є у світі і наповнює нас. У вас що немає душі? Для чого ж ви живете?”. В останньому виразі існує натяк на головне завдання людини по розвитку свого духовного плану у житті.

Від цього і існують ті, згадані вище два світи та різні ідеології, що їх підпирають. Яку хибну постанову несе у собі перша ідеологія, що стоїть лише на зовнішньому аналізі? Будь який  посталий факт у житті є результатом низки подій, які достеменно невідомі, а існують лише припущення, що до їх існування та походження. Ці відсторонені припущення відбирають те, що можливо було б назвати силою правди, яка існує у спорідненій діяльності людини та світу.

Будь яку подію породила сила процесу в якому чільне місце займає те саме невідоме сьогодні його причинне передподійне поле. Не знати його – не мати усвідомленої сили події, не мати участі в ній, весь час стоячи осторонь через ті наукові припущення. А від того марнувати своє життя на порожні  справи в ньому.

Людина існує у просторі світових подій результатом яких є саме її життя і вона сама, як сутність світового рівня. Їй, щоб мати силу спорідненості з тим причинним світом, що її породив, потрібні не припущення, а пряме знання першопричин, що лежать у основі її життя. Щоб знати ту істину свого буття їй потрібно з нею жити, бути в ній у своєму житті.

Сьогодні наукова езотерика говорить про необхідність включення так званої  третьої сигнальної системи, якої людина стала полишеною у технічний вік. В її основі лежить кінестетичне чуття – бачення на ментальному рівні, якою опікується права півкуля головного мозку людини. Саме ця її дія пішла у підсвідомість у  зовнішньо орієнтованому світогляді технічного віку.

Тому розкриття згаданого причинного поля стає можливим лише у переході спостерігача за антропологічну межу, що відділяє людину від  цілісного поля тонкого світу. Де панує, як показали дослідження, нестаціонарний простір – час, який і надає ту волю та свободу в якій пізнаються справжні причини будь якого процесу, що відбувається назовні. Тут стає можливим говорити про людську справжність у відповідності до її глибинної природи пов’язаної з Єдиним. Яке тільки і має справжню змістовність, як за тим же Миколою Кузанським.

Надумана у наукових припущеннях ідеологія зовнішнього плану у “Залізний вік”, отримавши необхідну технічну озброєність, починає силою затверджувати своє особисте бачення життя та міри справедливості у ньому. Так виникли ворогуючі табори озброєні, за браком внутрішньої сили причинної правди життя, на сьогодні вже ядерною зброєю. Ідеологічне спрямування людської свідомості стало грою різних ідеологій, особливо у проімперсько налаштованих країнах, що оголошують черговий похід у боротьбі за своє світле майбутнє. Саме це мозгоблудство зараз вилилось на Україну, яка таки виходить на стежинку тієї сповіданої правди – істини, що притаманна її спадкоємній культурі. Імперські сили тут вбачають крах своєї системи та ідеології на яку вони оперті. Тому те , що сьогодні відстоює Україна є божою справою для всього людства та його подальшого розвитку.

Марксизм, відстоюючи права та свободи у ідеології технічного віку сам не помітив як закріпачив в ній саму людину, полишаючи її природного розвитку. Тут вона є лише робітником чі службовцем, але аж ніяк не сутністю світового порядку. Від того маємо люмпен пролетаріат, а не справжню людину. Дуже яскраво це проглядає сьогодні у зомбованій тією ідеологією Росії. Тут імперський світогляд зовсім полишив людський соціум будь якої свободи. Яка існує  лише в межах того імперського мислення. Так, права та свободи потрібно відстоювати, але на шляху становлення самої людини, її справжності дотичній цілісному світу в якому насправді вона існує. Імперське мислення потрібно обертати в ідеологію того задуму за яким людина і з’явилась в цьому світі. В цьому сила. Не за технічним же прогресом ми сюди приходимо.

Радянський Союз тому і впав, що був орієнтований на штучні ідеї суто технічного віку з усвідомлення людини як його будівника і тільки. Тому він і не був Країною Рад, а сповідував жорстку партійну ідеологію боротьби з оточуючим світом у її вульгарнім марксиськім матеріалізмі. Що врешті решт і зруйнувало той Союз з середини, через дуже низьку самосвідомість населення, де вільно мислячі люди сиділи в гулагах та концтаборах, не розуміючи тієї скеровуючої лінії партії, що йшла в розріз з самим життям.

Від  давніх часів в Україні шукали ту правду – істину на якій і через яку тут народжувалась справжня людина. Це давня слов’янська традиція, стояти поруч з богами в єдиній правді.

Відродження того – ключ до вирішення тих проблем, що виникли через слов’янське фарисейство наших північних сусідів, підкріплене панмонголізмом прадавніх часів у тиранії азійського варварства.

Тільки через мир в душі настане мир і на землі, не раніше. Кожен, хто називає себе слов’янином, повинен знати яку справжню віру вони мали і від чого походила їх сила. Записано ж: “Одвічно Руси мають ту силу і гримлять нею по світу “. Давно записано. Коли та сила приходить? “Коли я у світі, а світ в мені“, – як за давнім характерницьким заповітом  Руси – України. Тому імперське ярмо потрібно скидувати, щоб відродитись у істинній слов’янській традиції. Другого шляху тут немає, не існує. В цьому суть поєднаного світу русів у майбутньому.

Сьогодні християнський світ, маючи образ справжньої людини за свого Бога, повинен показати в тому приклад у своєму оновленні у справі Божій. “Бог єдин і множествен, він в кожному із нас“, – записано у Велесовій книзі.

“І хто Богом не сподоблений, той пребуде як сліпий і не матиме з ним частки і блукатиме в пітьмі .. бо в ньому бо  пристаніще  сили та життя нашого“,- знаходимо в тій же Велесовій книзі.

Те саме знаходимо у орійському світогляді давніх руських земель:”Мета людського життя бере вісті божі за якими живе у світі. Совість душі людської святе несе. Людину веде по вірі воля. По волі ж мета людського життя свята “, – читаємо у їх давньому манускрипті, відомому сьогодні як рукопис Войнича. Чому так?

Мабуть тому що: “Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині“, – засвідчує наш видатний філософ Григорій Сковорода.

” Пізнайте істину і вона зробить вас вільними, лише у поверненні людських душ додому людське життя отримує свій зміст. Віруючий в Сина Божого (справжню людську сутність) матиме життя вічне,” – засвідчує Ісус із Назарета. Тож тримаймося цього, бо від нього і постане поєднаний у Одному світ людський.

Щасти Вам.

Спадкова сарматська культура життя, що поставала у поєднанні Землі та Неба у сарматській тамзі, дозволяла володіти духовним баченням у першопричинному полі життя. Тобто, володіти правдою – істиною, що стає приступною людині зануреної у тінь землі на рівні свого чуття – бачення. Це породжувало культуру витоком якої була сама світова цілісність пануюча на непроявленім плані. Що породжувало волю в діях та мисленні, які були спорідненими з живою, гармонійною етикою довкілля. Відповідь на посталі проблеми у житті від того була гнучкою та відповідала часу. Канони поведінки та вірування існуючі назовні торкаючись істинного, народжувались самим життям і несли у собі силу спорідненої  дії з цілим. Тобто, правда була правдою, життя було життям, кохання було коханням а честь, совість,порядність та людяність  були ними у своєму першовитоку. Переведення всього цього в слова та правила не несло шкоди, коли зберігалася  те первинне, духовне чуття – бачення.

Коли ж у техногенний вік культура духу була загубленою в науковім підході  вченого незнання першопричинного поля життя, тоді прийшла біда. Бо наперед вийшла “висока духовність”, що ніякого відношення до її справжнього прояву не мала. Орієнтований на зовнішнє, світ людського соціуму породив штучні правила, що постійно відставали від самого життя. Саме з цього приводу існує зауваження Ніцше:”людське – занадто людське, справжня людина володіє світом”.

Там, де існувала одна правда виникло декілька правд, що і розірвало потужну націю на різні угруповування  “справжніх українців”, які несли та сповідували ту посталу “високу духовність” кожен на свій лад.  Від цього і постала руїна, що тягнеться до нашого часу. Що є причиною цьому? Існує така традиція на українськім весіллі де на другий день по вулиці починали ходити ряжені, закликаючи на весілля будь кого.  Вони ззовні мали людську стать, але то було грою у неіснуюче , у відірване від самого життя дійство. Гротеск цього дійства є напрочуд близьким для людського  зануреного вже тепер у завмерлі спадкоємні правила людського життя. Що робити?  По – перше, припинити те смішне, показове “гетьманство” та показну казковість українського лицарства. А пригорнувшись до Землі таки відродити свою справжність  та ту духовність, що є спадковою для українців. Характерницьку, лицарську культуру потрібно відроджувати у її причетності до світу цілісності у переході до  культури істинної традиції, в якій і народжується справжня людина. 

А не мати гротескне опудалко “справжнього українця”  нашого часу пануюче сьогодні.

Хтось скаже, що ключем до того відродження є сама українська мова. Так воно і є скажемо ми йому, бо вона несе у собі багато санскритичних, резонуючих з простором  цілісності  лунань. Звідки та правді істина і приходить у людське життя. Але той санскрит повинен перш за все лунати на струнах людської душі, на струнах її розуміння світу. На сьогодні все те закорковане зовнішнім світоглядом для якого ті струни є неприступними. Щоб нове народилося те старе повинно вмерти і ніякий симбіоз тут є неможливим.

Будь яке характерництво починається з переходу у внутрішню область світосприйняття, у ту саму тінь про яку в Америці вже говорить Кен Уілбер.  Те посвячення сьогодні для розвиненого  абстрактного мислення напрочуд  просте. Потрібно лише заглянути в очі свого відображення у вечірнім дзеркалі вод лісового озера. Та правда життя, що у тому просторі відкривається, нівелює зовнішнє устаткування образно понятійного мислення, переводячи його на інтуїтивно образне, невербальне усвідомлення істинного впорядкування світу. Тут, через чуття – бачення, приходить інший розум та інше усвідомлення правил того закону всередині, що панує у живій етиці справжнього життя.

Щасти Вам.

Нелюдь. Войовнича людська нелюдь, що засвоїла суто технічну сторону життя в умовах полишених прямого контакту з природним середовищем. Коли людська душа від’єднана від Єдиного, як за Миколою Кузанським, стає вовком сіромахою на білім світі. В своєму житті така людина керується мертвими правилами засвоєними у пройдешньому житті. З яких постають цілком надумані версії людського життя з позбираних з усього світу загальнокультурних артефактів пройдешніх часів. Які люто бороняться бо нічого іншого не має за душею. Але всі ті правила були вироблені у прямому контакті з природним цілим і в пройдешні часи були мостом між живою природною етикою та людським життям.   Завдячуючи яким людина знала і бачила, орієнтуючись у причинному просторі життя, знала його правду, від того мала Отчий закон всередині. Віддавна відомий як неписаний закон живої етики. Від якого людина знала правду життя, його суть. З чого і поставала її сила духу. Від чого вона була не сама, не була покинутою напризволяще в цьому світі.

Коли ж все те було понищено у Залізному віці і назовні лишилися лише артефактні сліди від того давнього контакту людини з оточуючим середовищем, наперед вийшли правила договірної етики, що організовували лише технічну сторону життя на тих артефактних залишках. Суворе дотримання тих вже надуманих правил життя і породжує людський фашизм. В основі якого лежить зненависть до всього нового, що є потворним викривленням тих же завмерлих правил. Отже фашизм виходить з цілком надуманих версій життя, що не несуть тієї енергії та правди людської причетності до світу цілісного буття. Саме того буття де від віку народжувалась та поставала справжня людська стать.

З чого починається, від чого народжується справжня нація?

Від адаптації до патерну умов ареалу проживання де виникає резонуючий з цілим ментальний образ на внутрішньому плані. Що і виступає тим інтегрованим образом національної самосвідомості, як за Дмитром Донцовим. Саме через нього людині стає приступною та правда життя, що існує на тонкому, причинному плані. Від цього етика її зовнішнього плану стає гнучкою у відповідності від часу та місця спорідненої вже тепер людської діяльності. Людина сама стає генератором тих правил, які може виробляти на всі випадки життя в будь яких умовах. Вона не хибує, вона знає і бачить те, що йде від її прямого спілкування з тим таємним кордоном, де за образним висловом Олени Реріх тчуться килими людської долі. Вона знає, вона усвідомлює той неписаний закон за яким живе все у довкіллі і керується ним у своєму житті.

Раннє пробудження цієї самосвідомості, коли ще не завмерло цілком зовнішнє устаткування в людському житті, призводить до прямого перенесення людської уяви з зовнішнього плану на внутрішній. Де починає панувати те саме уявне життя, що походить від аналізу зовнішнього у відриві від причинного поля Цілісності. Результатом стає цілком надумані версії життя у відриві від природної етики. Далеко ходити не треба, саме цією надуманою версією хворіє російське суспільство, що від віку керувалося лише зовнішньою, атрибутивною культурою на вигоду імперським цінностям та амбіціям. Де людина стала вовком сіромахою,  полишеної божої правди та сили на цім світі. Що і породило той самий фашизм по відношенні до оточуючих народів. Гру у велику імперію тут потрібно закінчувати та вертатися до джерел здорової природної етики. І чим скоріше тим краще. Потрібно закінчувати пряме зомбування людей на вигоду імперським амбіціям. Гниль від якого вже лежить по лісах та степах України, що таки постала у своїй природній етиці, звільнившись від радянщини. Показавши всьому світу силу правди спорідненого з природною етикою життя. Як і завжди воно було тут від лицарських часів Запорізької Січі. Ця стійкість пробудженого людського духу незбагненна для російського зомбованого панмонголізмом пройдешніх часів суспільства. Лише на основі формування справжньої цілісної людини можливе поєднання слов’янства, де національне питання не роз’єднує, а поєднує людську спільноту у одне ціле. Природній інтернаціоналізм народів панує саме так, панує у внутрішній формі свого прояву. Чого ніяк не могли зрозуміти одурманені технічним прогресом теоретики марксизму. Центром відродження справжньої людини і стане Україна, як це і було впродовж віків починаючи з Трипілля.

Так постанемо і переможемо. Слава Україні!

Щасти Вам.

Собі дорівнятись. (Леся УКраїнка)

В людському житті існує одна причинна, яка робить його невідповідним тому, що кожному йде по його сповіданій долі. Ця причинна полягає у видимій безкінцевості наших проблем у житті на кожнім його етапі. Дослідження у супраментальній психології доводять, негаразди з людського життя зникають, змінюються по мірі зростання самосвідомості. Дійсно, ми всі пам’ятаємо проблеми, що стояли перед нами у п’ятому чі шостому класі школи, але вони десь поділися у десятому класі. Так само з подальшим навчанням та суспільно значущим становленням. Подібне зростання своєї самосвідомості може прослідкувати кожен. Головне в цьому спостереженні, що коло старих проблем просто зникло з становленням нашого нового самоусвідомлення. Хтось пов’яже це з дорослістю з якої і пов’язується за звичаєм те зростання самосвідомості. Дійсно, ми закінчуємо школу, отримуємо далі ще якусь освіту, стаємо дорослими, опановуємо якусь професію. Але коло невизначеності у проблемному полі життя так само не полишає нас. Вони, ті проблеми, стають іншими, але так само носять безкінцевий характер. З тієї безкінцевості, як ми пам’ятаємо з досвіду школи, вихід один, становлення нового усвідомлення себе та оточуючого світу. В центрі того зростання в житті постає наш накопичений досвід. Що він несе у собі? Прийоми та правила нашого життя в соціумі, де ми займаємо ту чі іншу соціальну сходинку. Однак означені турботи нашої посталої  дорослості в існуючім соціумі зупиняють нас у рості, який обмежений  тим запитом, що існує у суспільстві, на яке ми насправді працюємо. Ми живемо тими проблемами, що існують в суспільстві, часто віддаючи на те все своє життя. “Людське занадто людське“, – саме з цього приводу зауважив у свій час Ніцше.

Чи є проблеми існуючого соціуму природними, чі насправді ними так вже потрібно перейматись, покладаючи на те своє життя, виникає питання ?

Певно потрібно, бо вони є ознакою зростання добробуту суспільства в центрі якого стоїть сама людина, але перш за все як виробничий елемент. Її добробут та і саме існування в суспільстві залежить саме від цього. Отже тут ми отримуємо замкнуте коло  відносин в яких людина існує як  суто виробничий елемент. Де її зростання пов’язано з зростанням виробничої, суто технічної сторони існуючого соціуму. Внутрішня природа людини з цих відносин випадає, бо вважається, що вона завершена.

Але судячи з тих проблем, які ми маємо  у суспільстві та у людському житті кінцевий пункт тут вочевидь не досягнутий. Чому? Бо кінь тут, образно кажучи, поставлений позаду воза, людина сьогодні існує для держави, а не держава для людини. Підпирає подібне становище і сучасна наука, яка за кардиналом римо-католицької церкви Миколою Кузанським є вченим незнанням, через аналіз природи  життя з рівня суто зовнішнього сприйняття.

Природа ж в нашому довкіллі існує в гармонії, а це означає, що існує внутрішній рівень того порядку, якому вона дорівнюється. І цей внутрішній правопорядок носить загально світовий  характер. У супраментальній психології це причинно пов’язане поле світової Цілісності існуюче на тонкому, непроявленому плані. Таку саму внутрішню природу, як показують дослідження, носить у собі і людина. Тому існуючі негаразди у її житті вказують на те, що зростання людської самосвідомості зовсім не завершено. Де відбувається та консервація, на якому рівні? І як ту гармонію, що існує в природі внести у саме її  життя, виникає питання?

Від давніх часів, як показують ті ж дослідження, людство мало значно більшу висоту у зростанні своєї самосвідомості. Доказом цього є відомі у слов’янському світі кола Велеса, аналогом яких у християнстві є сходи Якова. Саме тут, на сходах особистого зростання досягався необхідний рівень духовного розвитку, який єднав людину з гармонійним початком пануючим в природі. Чому тоді все це не стало нормою суспільного життя, виникає питання? Адже всі наші негаразди та нещастя ведуть своє походження саме від цього. Пам’ятаємо, саме у зростанні нашої самосвідомості зникають наболівші проблеми з нашого життя. Тоді чому?

Бо знання сущого, які потрібні для досягнення тієї природної гармонії завжди по можній кості били, тобто вступали у протиріччя з рівнем існуючих виробничих відносин, як про це ми дізнаємось з давніх манускриптів. Знання сущого від того, у той чі інший спосіб, заборонялося або знищувалося владними структурами. Тобто, зупинка розвитку відбулася на рівні суспільних відносин, в яких людина була поставлена на центральне місце, як головна виробнича сила.

Щоб того протиріччя не було повинна існувати інституція, яка б займалася самою людиною та її зростанням у певному відриві від тих соціальних відносин. Адже прогрес всього суспільства залежать саме від цього самостановлення, а не від рівня тих відносин, які повинні бути лише наслідком внутрішнього, людського розвитку. Як це може бути здійснено, виникає питання?

Зростання самосвідомості у слов’ян до стану особистої цілісності та справжності, коли дії людини в житті дорівнювали божій, або ж причинній, як на сьогодні, правді, з давніх часів пов’язувалося зі згаданими вище сходами  Велеса. Як свідчать самі кола або сходи Велеса, процес становлення людини у тій божій  правді не мало безкінцевого характеру. Усвідомлення самого життя так і досягнута його якість на тих сходах  носили відмінний одне від одного характер. Але впиралися у кінці в осягнення своєї справжності та цілісності, дотичних до цілісного, причинного аспекту світу.

Саме тут, на цих сходах проблеми сьогодення на кожнім колі стають вчорашнім днем, як і існуюче разом з ним світобачення та світогляд. Тобто, зростання тут носило суто нелінійний характер з якого зникала невизначена, дурна безкінцевість, як за відомим виразом Макса Планка.

Виходить проблеми людства можливо подолати у зовсім незвичний спосіб, просто здійнявшись одного разу над одвічною боротьбою добра та зла у людському житті існуючих на нижніх сходинках еволюції нашої самосвідомості. Бо в  природній гармонії, куди людина неодмінно повертається, того не існує. Як ті кола Велеса можуть бути означеними в нашому житті?

Вони проявляються, проступають в діяльності будь якої талановитої людини і сьогодні. Кожна талановита особа у своєму образному баченні бачить та відтворює те, що приходить з її внутрішнього плану. Тобто, вже володіє духовним зором. Аналізуючи побачене вона приходить до відповідних рішень. Тобто, тут на початку не присутнє лінійне мислення з його образно понятійним аналізом. Воно вмикається значно пізніше у аналізі того усвідомленого. За тим образним баченням постає знання причинного поля подій у розкритих просторах світу. Тут людина виходить на волю у змінному просторі – часі слабкої метрики. Від чого може заглянути, як у день вчорашній і знати від чого все пішло, так і в день прийдешній і знати чим все закінчиться. Просто моделюючи наперед те все у просторі свого образного бачення. Від цього постає людська мудрість та передбачення в житті. В подібних рішеннях, що обираються у такий споріднений з Цілим спосіб, приходить сила запровадження того побаченого в життя, знову ж таки у контакті з причинним полем світової Цілісності. З тією силою, у відповідній поєднаній, сродній миследіяльності з причинним полем світу, приходить творча майстерність ведення життя. В якому людина опановує шлях своєї щасливої, сповіданої долі.

Як було згадано вище, на кожній такій сходинці людина інша і ця зміна торкається і фізичного плану. Розкриваючи нові простори свого усвідомлення, вона вступає в них у зміненому образі наближеного до образу своєї справжності. Того вічного образу переднародженого або людини без титулу, що стоїть за нашими реінкарнаційними циклами, як за суфіями. Так вона приходить до гармонії свого життя у злитості з живою етикою, яка панує у непроявленім світі.

З означеного вище, сходи на колах Велеса можуть бути окресленими так: бачення, узгоджені рішення у відтворенні побаченого, сродна, причинна миследіяльність, мудрість, сила, творчість у веденні життя у так званім намірі другої уваги.

На кожній такій сходинці людина у зростанні своєї самосвідомості  інша, як і світ, що її оточує. В якому розкриваються справжні простори людського існування, де вона постає вже як світова сутність. Повнота та наповненість життя, що в цей час виникають і несуть у собі те щасливе майбуття,  якого так прагне кожна людина на цьому світі. Тож становлення та зростання людини на внутрішнім плані у розвитку своєї самосвідомості, має кінцевий результат у виході її на рівень цілісного сприйняття світу. Де вона і постає  у своїй справжності та цілісності, як за своїм первинним задумом. І де проблеми та негаразди сьогодення таки стають вчорашнім днем.

Щасти Вам.

Аналізуючи досягнення людини на колах або сходах Велеса ми з тобою, шановний читачу, дійшли висновку, людська справжність полягає у розкритті її внутрішнього світу причетного до поля живої етики пануючої у непроявленім.

Та досягнута цілісність та справжність є кінцевим пунктом зростання самосвідомості, за яким людина досягає своєї  дорослості, як за своєю дійсною природою. Виникає питання, яку постанову має така людина у своєму житті?

Ми знаємо, що поєднання Землі з Небом у сарматській традиції  відображеною у їх Тамгах, надає людині сили воїна підперезаного мечем Арея. Як за давньою традицією ще грецьких Ахейських дружин.  Звідси воїни Арійці у давній історії Середнього Подніпров’я.

Земля тут є тінню великої ночі Нави, з якої походить і в якій закінчується  будь яка справа на плані зовнішнього світу Яви. Поєднує Наву та Яву у людському житті, як за віруванням слов’ян – Права або ж Небо світової цілісності. Тієї самої Цілісності, причинне поле якої і є витоком живої етики, того внутрішнього закону, якому підкоряється все живе на землі.

Подібне  поєднання двох світів Землі та Неба породжує закон всередині, яким починає керуватись людина у своєму житті, вже знаючи правду істину на якій воно стоїть. Що і було відмічено у слов’ян Середнього Подніпров’я у свій час ще Геродотом. Тож відмінність такої людської справжності  було помічено віддавна.

 По перше, це був вправний воїн на полі бою, який вважав за головну справу досягнення слави та честі у тій борні проти здобутого золота та срібла. У Лаврентієвському літописі під 1075 роком згадується:” Здобуте се ніщо ж, ось бо мертве лежить. Кметь лучше, мужі бо доіщуються честі та слави і більше сього…“.

У Слові о полку Ігоревім воїни дружинники згадуються як: ” свідомі Кмети під трубами повиті, під шоломами возлеяні “. В літописному Повчанні Володимира Мономаха Кмети згадуються поряд з князями і відносяться до воїнів ліпших, хоч і молодих.

По – друге, це була розважлива та кмітлива людина у житті. Яку завжди ставили в голову керівництва громади чі війська. Вправна вона була і у землеробстві, де, як відомо, потрібно було знати і відати обаполи тирла, як за тією ж давньою слов’янською традицією згаданою у Велесовій книзі.

Така людина мала подібну вправність і у житті, бо у своїй справжності  володіла знанням духовного зору, скаже нам будь хто. Це була головна фігура у суспільстві того часу, на яку воно спиралося, судячи з приведених вище літописів.

Але все вище приведене і є ознакою характерницької культури з якої і постало українське суспільство, скаже нам знаючий читач. Вона легко пізнається у людському товаристві по тій особливій постанові, як в житті так і на полі бою. Візьміть, наприклад, кошового отамана Сірка у Війську Запорізькому Низовому. В слов’янському світі саме таку людину і звали Кмить, виділяючи її у такий спосіб серед інших. А характерництво як же? – може запитати тут знаючий читач. Відповідь тут проста, бойова форма Кмиті і була характерником у боротьбі з ворогом.

Дослідження езотеричних підвалин цього феномену в українській культурі говорить, що стан Кмиті – це у миті мить. Тобто, це стан заглиблення у глибоку тінь на волі, де людина ставала практично не уразливою на зовнішньому плані життя, володіючи однак знанням живої етики, у виток якої була заглиблена. “Самий сильний вітер не здіймає хвиль в колодязі“, – говорить про цей феномен китайська мудрість. Звідси інтровертність в національній українській культурі. Всі існуючі образи у живопису, коли вони резонують з Цілім на внутрішнім плані є Кмить, адже несуть справжню віру, віру знання, що не потребує пожертви, як за Велесовою книгою. Ми на свято Нового Року приносимо в дім ялинку, яку прикрашаємо  сяючими іграшками та вогнями не підозрюючи, що з тією ялинкою ставимо у хаті Кмить, як оберіг на щасливе запровадження у своєму житті.

Зрозуміло, що така володіюча надзвичайною стійкістю у житті людина була взірцем людської вправності. Давня звичаєва виховна традиція українства якраз і ставила в голову досягнення людиною означених чеснот Кмиті. Бо це гарантувало щастя та добробут у житті.  Це надзвичайно глибока традиція українства з якої виходили вправні дружинники князя, характерники козацького війська, гетьмани та кошові отамани. Кмить була основою українського суспільства попри все, на них рівнялися, до них йшли за порадою та допомогою. Всі бандуристи України оспівували подібних людей, з яких брали приклад у житті та вихованні своїх дітей. Саме звідси бере своє походження твердість характеру та непоборність слов’ян Середнього Подніпров’я, що сьогодні звуться українцями.

І сьогодні, коли йде нове відродження нації, подібне досягнення у розкритті того духу у будь кому повинно ставитися за взірець, як це і було до великої руїни, яку ми врешті решт потроху долаємо. Той, хто сьогодні зве себе українцем повинен знати, що подібна вправність є головною у постанові його внутрішньої культури живого слова попри все. Все інше не головне, все інше другорядне, честь, слава, людська гідність та порядність повинні стояти попереду. Бо за цим стоять сила та знання живої етики цілісного світу, щастя та добробут у житті. Потрібно весь час пам’ятати ми не п’ятно на воді моря, ми саме море.

Сьогодні, щоб того досягти, потрібно відійти від поверхні та заглянути в глибину, де в тіні людської особистості панує людська сутність світового рівня. Яку назву, яке запровадження  вона отримає в світському суспільстві сьогодні невідомо, але те, що вона постане в ньому не має ніякого сумніву. Без цього розкриття духу людство у бурхливих лихоліттях лише зовні орієнтованого життя не виживе.

Щасти Вам.

І постануть живі із мертвих у кінці днів.

                                               (Ісус із Назарета)

“Той, хто пізнав світ, знайшов мертве,( нерухоме) тіло, і той хто знайшов (в собі) те тіло – світ не вартий його”, – знаходимо у Ісуса із Назарета те таємне віровчення, що він приніс людству. Одразу ж виникає питання, що то за “мертве тіло” про яке говорить Ісус?

Здатність дихати, рухатись та врешті решт просто жити не можливо об’єктивувати назовні. Це “ нерухомі ”, не керовані ззовні  якості з позиції зовнішнього споглядача. Сьогодні, з висоти досягнутого абстрагованого мислення, ми розуміємо, тим впорядковується внутрішня, непроявлена назовні людська сутність. Вона і є  нерухомою, “ мертвою ” з позиції того самого зовнішнього споглядача у своїй постійній відстройці щодо цілісного світу.

“Тінь птаха, що летить нерухома”, знаходимо, у Джуан Дзи та Лао Дзи. Бо те його вміння літати у просторі спирається на його нерухому відстройку на внутрішнім плані, на яку він і спирається як на свій базовий енергетичний стан коли літає. Вона, та нерухома відстройка і являє собою “мертве”, нарухоме  для зовнішнього спостерігача тіло.

Тепер ми починаємо розуміти, що хотів сказати Ісус у Євангелії від Фоми: “Царство небесне належить тим, хто знайшов себе. Блажен той, хто був до того, як виник. Хто знайшов себе (і розбудив своє “мертве”, нерухоме тіло), світ не вартий його ”. Він тут говорить про вміння керуватись у житті тими якостями, що утримує те  нерухоме з зовнішнього усвідомлення тіло. Воно може стати рухомим, зливаючись з зовнішніми провадженнями, якими ми займаємось у своєму житті. Але у зовсім незвичній спосіб, свідчення про який знаходимо у Лао Дзи:” Мудрий у своєму знанні світу нікуди не ходить, але пізнає все. Не споглядаючи речей, він проникає у їх суще. Не діючи він досягає успіху. Не виходячи з двору пізнає світ. Не виглядаючи у вікно, бачить все “.

Як це взагалі може бути, виникає питання?  “Це дія наміру у другій зміненій увазі що до зовнішнього, який сам спирається та породжується світовою Цілісністю розподіленою на горизонти – світи у своєму впорядкуванні”, – скаже нам знаючий та володіючий духовним поглядом читач. “Перехід між тими горизонтами – світами і дозволяє змінювати світ, мандрувати ним не зрушуючись з місця” – доповнить він далі. Тепер ми вже можемо зрозуміти те, що у свій час засвідчив Лао Дзи: ”Дії справжньої людини не залишають сліду на землі “.

Знову ж таки може виникнути питання, завдячуючи чому він може те здійснювати, чому підкоряються його дії ?

Можемо знову звернутись до великого адепта світу Ісуса із Назарета. “Я прийшов не порушити закон, а затвердити його. В кармічому законі смерті відродити вічний закон життя”, – знаходимо запис у його відомому Апокрифі від Фоми. Що то за закон про який говорить Ісус?

Цілісність світу у динаміці свого розвитку зберігає свою детерміністську пов’язаність у Одне, що і породжує закон причинної пов’язаності подій у її просторі. З цього і походить той  внутрішній закон, якому слідує все живе у   причинно організованому континуумі Цілісності. З давніх часів він зветься “ Отчим законом”, який можливо знати і розуміти тільки розчиняючись в ньому. То є невимовне, шлях до якого пролягає через саме життя.  За відомим висловом Геродота це той закон всередині, яким володіє кожна духовно пробуджена людина. Його принципово неможливо якось виписати, так би мовити на всі випадки життя. Хоча такі спроби, особливо у еру залізного віку, були. Всі відомі писання у пройдешньому та сучасному релігійному міфотворенні належать до тих спроб. Як це допомагає нам жити на світі, нам сьогодні відомо.

“Про який кінець у кінці днів, що надходять постійно говорять ті писання ? ”, – можемо почути питання від нашого читача.

У великому обігу планет та зірок існують різні періоди енергетичного наповнення простору.

Все живе підкоряється тому ритму, завмираючи чі розквітаючи у своєму розвитку. Сьогодні залізний вік Калі – Юги змінюється на Еру великого відродження у Сатья – Югі                . В цей час, в час великого пробудження, повинна постати і нова людина, що буде відповідати новій ері розвитку людства. Стара світоглядна система звісно буде зруйнованою, саме з цим пов’язані твердження про кінець світу та про його Апокаліпсис. Навіть виходячи з якогось обмеженого приміщення на двір у відкритий простір, ми той Апокаліпсис постійно і переживаємо. І нічого, від того легше дихається та і світ пізнається краще. Адже за ним стоїть насторожі та сила, що і породила його та і саму людину теж. Та сила є в кожній людині. Її пробудження власне і завершує кінець старого світу та народження нового, де людина набуває своєї справжньої величі по своїй первинній природі та задуму. Як це відбудеться? Так постануть же живі з мертвих у кінці днів, в мить свого пробудження, сказано ж.

“ Заждіть, заждіть з тим великим пробудженням постануть і нові якості людські, що про них на сьогодні відомо? ”, – можемо почути від нашої вченої читацької аудиторії. На сьогодні майже всім відомий такий пристрій у нашому мобільчаному зв’язку як навігатор. За допомогою його ми можемо рухатись у вірному напрямку у будь якому незнайомому місці. У природі тим навігатором у живій етиці життя керується весь тваринний світ. Тому заклик повернення у природу, що лунає сьогодні з поважних трибун, передбачає якраз ввімкнення того самого навігатора, що був загублений людством у технічну еру свого розвитку. У цілковитій зосередженості на зовнішнім аспекті людського буття, наголосимо це ще раз. Тобто, це не природне явище, а явище цілком притаманне обраному способу життя самою людиною. Жива етика керується причинним світом, який розуміється на рівні інтуїції. Але не на професійній інтуїції, як це вважається сьогодні. А на чуттєвій, природній основі про яку великий суфій Персії Румі зазначив так:” не відчуєш – не взнаєш“.  Вторить йому в цьому і Соломон:” Почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш не одне і те саме “. На цьому і стоїть згадане вище природне сприйняття світу. На тому чутті – баченні і працює природний навігатор у живому світі. Сьогодні у інтерактивній психології до якої належить і супраментальна психологія цим займається розділ, що носить назву біхевіоризму.

Закономірно виникає питання, як його ввімкнути в людині? Відповідь на сьогодні відома, повернути людині її справжність та цілісність дотичну до причинного світу, що дозволить подолати те, що сьогодні можливо було б назвати парадоксом Ганемана.

“Нестача життєвих сил призводить до невірного мислення, що веде до невірних рішень та вчинків у житті. Через що людина починає займатись пустопорожніми справами у своєму житті, осторонь від вселенської течії справжнього життя”, – зазначив у свій час родоначальник сучасної гомеопатії. Тому той навігатор вмикається у прямому контакті людини з тим причинним енергетичним світом в якому вона існує. Точно так, як це здійснює весь тваринний світ. У повному мовчанні через прямий усвідомлений контакт з оточуючим світом. В цей час і приходить стан “тихої води” у “полі смиреннім”, як за Андрієм Вороном. Коли людина на рівні свого прямого усвідомлення починає тримати оточуючий її світ. В цей час і приходять образи, які за Ніцше насправді керують світом людським.

Щасти Вам.

По вірі вашій і буде вам.

(Ісус із Назарета)

                                                             Віра віре волі.

                                                                                            (Орії, рук. Войнича)

Дослідження в супраментальній психології, в якій науковий аналіз ведеться за антропологічною межею, на тонкому плані у непроявленім, вперто засвідчують, людина являє собою більш величніше явище аніж те, як вона уявляється сьогодні. Всі  спроби збудувати суспільство варте справжньої людини розбивається саме  через недослідженість її самої у існуючім науковім підході. Спробуємо розібратися в цьому питанні.       Справді, що мав на увазі Рамзай у даоській традиції коли стверджував:” Ти не цей, ти той. Людина ще до народження має своє справжнє обличчя, справжня людина не має титулу“. Тобто, не обрана професія у соціумі формує справжню людину, а та її сутність, що панує на внутрішнім плані. Коли це так, то стає зрозумілою мета поставлена у свій час нашою великою письменницею Лесею Українкою у людському житті, де потрібно:”Собі дорівнятись“, – засвідчила вона. Що це за “обличчя до народження до якого потрібно рівнятись?”, – виникає питання.

Як засвідчує світова езотерична культура, людина має свій тонко енергетичний план у вигляді енергокомплексу у непроявленому, слабко – матеріальному плані. Цей енергокомплекс пов’язує її з світовою Цілісністю, пануючою на тому ж непроявленому плані. Цей її тонкоєнергетичний рівень є головним витоком її життєспроможності у зовнішньому. Головне життєзабезпечення людини, як живої істоти, походить саме від нього. Тобто, на тонкому плані людина являє собою явище світового, причинного порядку, пов’язаного з світовим причинним світом Цілісності пануючій у непроявленім. Але щоб подібне мало своє місце вона повинна мати там свою ідентифікацію, як особи світового порядку. Ця ідентифікація і існує у її непорушнім, тонкоенергетичнім образі, що проходить крізь всі реінкарнаційні цикли людського існування на Землі. Тепер стає зрозумілою  та людська справжність, що виникає коли “природне і людське поєднуються у одне” , як за давнім філософом Китаю Джуан Дзи. Коли це так, то справжня мета людського існування може бути нами з тобою, шановний читачу, більш висвітленою. Як вона може бути досягнутою?

Через вірування пануючі на зовнішньому, проявленому рівні  подібне реалізувати не можливо, бо всі ті зовнішні уявлення постійно випадають з світового порядку разом з тим образом через ілюзорність сприйняття світу пануючі тут.  На допомогу нам можуть прийти  суфії з їх життям у істинній традиції. Що то за істинна традиція, може виникнути питання у пересічного читача?

Вона стоїть за відомим виразом видатного вченого нашого часу Гейзенберга:” Те, що ми спостерігаємо не є природою як такою, це природа в світлі наших уявлень“. Тепер стає більш зрозумілим заклик великого адепта світу Ісуса із Назарета:”Пізнай те, що перед обличчям твоїм і сховане відкриється тобі“. Як, за рахунок чого, – виникає питання?

І тут нам в допомогу стають орійські гностики з манускрипту Войнича:“Мета людського життя бере вісті божиє, за якими живе у світі“, – стверджують вони. Як, у який спосіб це відбувається? – запитаємо ми у них.

“Совість душі людської святе несе. Людину веде по вірі воля. По волі ж мета людського життя свята, свято було на волі де голі літа нині ж“, – отримаємо відповідь.

“Виходить так, що стан “волі на волі” у пробудженім духовнім баченні або ж кінестетичнім світосприйнятті дозволяє вирішити цю проблему сьогодні”, – можемо почути зауваження нашого езотерично освіченого читача.

Подібне входження у супраментальній психології має відповідні щаблі входження у стан “я у світі, а світ в мені“, як за старим характерницьким правилом. Той шлях у дослідженнях супраментальної психології на сьогодні виглядає так:

– Пробудження духовного, кінестетичного чуття – бачення на внутрішньому, ментальному плані.

– Усвідомлення вістей Неба у образному баченні.

– Входження у простір причинної правди життя.

– Вірні рішення та кроки в житті.

– Життя у слідуванні причинній правді світу, праведність.

– Сродня миследіяльність у намірі другої уваги. Життя як творчість людини знання.

– Стан людської справжності та цілісності в Єдиному.

Як на диво, про те саме говорить книга таємних знань конфуціанців, вже відома нашому читачу з пройдешніх досліджень . Те ж саме сходження знаходимо у орійських гностиків в манускрипті Войнича, що вже раніш нами тако ж досліджувалось.

“І все ж таки означене входження є каменем спотикання для багатьох езотеричних вчень сьогодні”, – скаже нам знаючий читач. Дійсно, як те входження здійснити?,- виникає питання. Необхідну підказку знаходимо в слов’янській традиції земель Середнього Подніпров’я записаної у Велесовій книзі:” Славимо богів наших, щоб постати з ними в єдиній правді. Від того маємо справжню віру, яка не потребує пожертви “.

Виходить у слов’янській традиції розвиненого духовного бачення, коли довкілля трималося на відповіднім чутті – баченні не просять, а славлять, вже розуміючи суть справ в світовій Цілісності і знаючи місце людині в ній. Майже те саме знаходимо в Нагорній проповіді Ісуса із Назарета:”Шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам, запитуйте і дано вам буде, віра ж без справ мертва “.

Але перед тим необхідно постати у відповідній причинній правді життя, застережемо ми. Існуюче образно – понятійне мислення у своїй проекції на внутрішнє несе ту саму ілюзію, що і назовні. Справжнє бачення починається з прямого кінестетичного контакту ментального плану людини з образними, аналоговими сигналами, “вістями божими“, що йдуть з причинного поля світової єдності. (Тільки Єдине має зміст, як за Миколою Кузанським.) Звичайне мислення тут відіграє другорядну роль і прислуговує засобом об’єктивізації вже побаченого і зрозумілого. В основі цього стоїть повне припинення внутрішнього діалогу існуюче у образно – понятійнім мисленні між образною пам’яттю та тими образами, які несе зовнішнє світосприйняття. Мозок тут мовчить, через що отримує змогу регістрації сигналів, які йдуть з причинного поля світової Цілісності.

Саме від того слов’яни і мали ту правду і ту силу у прямому злитті з континуальною енергією Цілісності, якої так не вистачає сьогодні, зауважимо ми. Всі проблеми сьогодення стають вчорашнім днем у тій людській славі, що постає від цього.

Сьогодні означене входження відбувається у зупинці самого світу зовнішнього уявлення у намірі другої, зміненої уваги генерованого на внутрішнім, ментальнім плані. Те справжнє обличчя світу, що в цей час відкривається,  не є великою новиною для сучасного людства, завдячуючи працям імпресіоністів. Саме вони і змальовували той чаруючий світ волі, що відкривається там, за ілюзорним світом звуженого людського світосприйняття. У нас таким художником був  Григорій Синиця. Йдеться про систему нового мислення поставлену ним, де колір виступає як образ, як глибинне явище оточуючого світу.

“Але поставлена мета веде за собою нову змістовність у людське життя”, – скаже нам допитливий читач. “Лише у поверненні людських душ додому людське життя отримує свій зміст“, – знаходимо у Ісуса із Назарета його сакральне визначення з цього приводу. Тим поверненням до світу людської душі рясніє вся давня історія людства, вона є головною таємницею давніх мегалітичних споруд та священних міст. Таких, наприклад, як Мачу Пікчу, місто споруджене інками у передгір’ї  Анд.

Змістовність життя, що з цього витікає наповнює людське життя тим духовним змістом про який говорть Антуан де Сент Екзюпері у своєму відомому заклику:” Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовні турботи, духовний зміст”.

Повернення тих духовних турбот формує образ справжньої людини, як “сина божого“, вірування в якого спасє людство, – за відомим свідченням Сина Людського, якому сьогодні вклоняється весь християнський світ.

Сила та наснага, що з тієї мети виходить сьогодні народжує нову людину, яка нівелює всі негаразди сьогодення. І кому, як не сучасному слов’янству  брати в руки та здіймати ту давню звитягу, що була притаманною їх пращурам. Адже ранні гностичні вчення їх цілком перегукуються з тим віровченням, яке приніс у свій час Ісус із Назарета. Що сьогодні ставить людину на гідне місце у ієрархії світу. Єднаючись у Одне з цілісним світом переможемо.

Щасти Вам.

Синопсис  оріських гностиків доби Київської Руси відомий як рукопис Войнича достеменно засвідчує існування  великого прориву у опануванні людиною позаантропного буття у орійській культурі, що існувала на терені земель Середнього Подніпров’я у часи раннього Середньовіччя, що і засвідчує сам рукопис оріїв .

Концептуальні положення у становленні культури внутрішнього, супраментального плану, які ми тут знаходимо, переконливо доводять, життя людське не було таким безпросвітним у плані духовного життя, яке є сьогодні.  Світова езотерична наука знає сім ступеней сходження людини до вищих станів свідомості які  сьогодні існують і  у християнській та східній традиціях.

У характерницькій культурі України теж маємо сім сходинок становлення людського духу, які мають відповідну послідовність у досягненні стану “Світ в мені а я у світі “. Ось ці сходинки:

 Поклик, Пізнання, Відання, Входження, Майстерність, Становлення та Цілісність.

В рукописі Войнича на сторінці 68 – й (перша діаграма сонця та місяця)  знаходимо те саме становлення у зростанні духовного світу людини, коли за свідченням четвертого даоського патріарха  “Світле дзеркало  не потребує підставки“:

1. Вість по віку ж.

2. Голе пощо ж бає.

3. Вість божая веде.

4. Ви то бере божиє.

 5. Ви то бере божиє буле ж.

6. Вище голе боре.

7. Вищу голу віру берете.

Виникає питання – навіщо?    Певно щоб стати на стежинку тієї правди життя, яка розлита в довкіллі, бо тільки тоді все виходить, все відбувається у людському житті. Коли це стає можливим? Коли життя у вірі стає способом життя, говорить характерницька наука. Тобто відбувається входження в істину, яка за висловом Григорія Сковороди і робить людину вільною. Що це дає?

Континуальну силу системного перетворення, в якій людина стає майстром та творцем своєї власної долі зливаючись з цілісним аспектом світу. З приводу чого на відомій картині козака Мамая і існує запис:” Сидить козак в кобзу грає, що задума все те має “. Звичайне мислення тут, занурюючись на рівень супраментального, божого плану в людині, стає миследією.

Виникає закономірне питання – чому все це не отримало широкого втілення і ми маємо на сьогодні в житті лише юдоль скорботи та печалі,  як за Святим письмом?

Щоб отримати відповідь на це сакраментальне питання потрібно повернутись до тих семи сходинок у зростанні та становленні людського духу.  Чому їх сім?

Становлення тонкого плану Всесвіту, як засвідчує езотерична наука, має сім головних енергетичних горизонтів до початку  світу матеріального або ж корпускулярного. Тобто,  непроявлений ноуменальний рівень утримує в собі сім головних резонуючих вібрацій  опанування яких і призводить до людського злиття на тонкому рівні  з цілісним світом пануючим тут. Але для цього в самій людині повинні існувати ці самі означені горизонти, існувати як здатність до набуття відповідні психофізичних настроїв резонуючих з відповідним енергетичним горизонтом світу. Розвиток  людини у свідомому опануванні довколишнього простору  на початок Середньовіччя міг сягнути  лише шостого рівня. Необхідний сьомий вимушено добирався за рахунок проміжних засобів входження за звичай в контакті  з різними польовими формами життя, духами та стихіями  існуючими на тонкому плані. Звідси бурхливий розвиток всіляких  релігійних культів, поклоніння божествам та всілякі жертвоприношення.  Людина в цей час, сама не бажаючи цього, отримувала господаря над своїм життям, що ставав проміжною ланкою між світовою Цілісністю та людським життям у ній. Для формування сьомого рівня потрібен був розвиток інтелектуальної сфери з її високим рівнем інтегрованого мислення. Саме в цей час тонкі мислеформи образно – понятійного  мислення починають дорівнювати тонким вібраціям сьомого, божого рівня Всесвіту резонуючи з ними.

Можливо зауважити, що орійська культура у свій час таки сягнула сьомого рівня судячи з рукопису оріїв. Так воно і було, самі унікальні умови інської зони кристалічного щита Середнього Подніпров‘я спонукали до цього. Саме з цього приводу у Велесовій книзі знаходимо запис:”Маємо справжню віру, тож не потребуємо ніякої пожертви“.

Але це був лише виняток, вся остання маса населення цього досягти не могла. До того ж виникли протиріччя між справді високими досягненнями в усвідомлені позаантропного світу і низьким рівнем засобів його виразу та пояснення, що вочевидь проглядає у тому ж рукописі Войнича. Тому мабуть і була започаткована техногенна ера цивілізаційного розвитку, яка дійшла свого кінця у 20 – му столітті.

Духовний розвиток було затримано, бо вів він до створення штучних світів позаантропного буття. Ці світи не торкалися  цілісного світу і тому не несли у собі необхідної потуги всієї континуальної енергії  Всесвіту, що надавало людині необхідної волі в його межах, як творця свого власного життя. Саме через це природний розвиток людини в межах  Цілісності був не повним і вона не виходила на те місце в світовій ієрархії,  яке мала б опанувати, як за первинним задумом.

Але в технократичне суспільство, полишене духовного вектора розвитку, прийшла біда, наперед вийшов людський егоцентризм який винищив провидців та святих, які були зв’язковою ланкою з цілісним світом і несли його  корегуючий вплив у людському житті. Жорстокість та цинізм, які вийшли від цього примусили здригнутись навіть холодне серце нових  властителів світу. Тому були написані правила праведного життя, що отримали свою канонічну форму в тім же Святім письмі та записаних Ведах. З’явилися  канонізовані святі,   життя яких бралося за взірець,  як перш за все страдницький шлях  упокореного раба божого, що тільки за межею життя потрапляв до канізованого раю і таке  інше. Але ще святий Петро зауважив у свій час з цього приводу:”дух животворить, буква ж вбиває“.

Орійська культура  з її правдою в середині була винищена, натомість прийшла хозарська договірна  правда, яка регламентувала людське життя в межах соціуму на зовнішньому плані. Людина була відділена від своєї цілісної природи, про що свідчить та сама славнозвісна печера Платона, переймаючись у своєму житті вже  чисто зовнішнім, ілюзорним світом. Так склався той стан справ, який маємо сьогодні. Звідси ведуть своє походження всі світові війни, що здригнули планету у продовж часу людського забуття свого справжнього призначення у цьому світі. Чому?

Боротьба людини за свій духовний розвиток у ціліснім світі була замінена  боротьбою за краще місце під сонцем у існуючім соціумі.  Що породило ті небачені зразки цинізму та жорстокості  у людському світі, які маємо сьогодні. Цей стан справ і констатував Антуан де Сент Екзюпері  у своєму відомому заклику:” Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи “.

Тож у супраментальній психології маємо необхідне пояснення тих бурхливих протистоянь релігійних вірувань, які прагли опанування світом, маючи на меті цілісну його впорядкованість , але за своїм власним обмеженим усвідомленням. Ця мета була недосяжною, знаємо тепер чому. Але все це не виправдовує те винищення духовних культур, що впродовж техногенної ери котилося планетою. Важелі керування людським світом потрібно брати у свої власні руки у  ціліснім світі миру та божої любові до ближнього, такий висновок виходить сам собою. Нічого іншого не має, не існує. А віра, віра повинна бути одна де людина насамперед віре у саму себе -“у вірі вірува”, як за заповітом оріїв, ведичне православ’я яких стає провідною релігією єднання людини і цілісного світу сьогодні.

Кожна людина ( у своїй справжності)

народжується у цей світ  Буддою,

Заратустою, Ісусом Христом.

                                  (Микола Тесла)

Науковий підхід, що став можливим у супраментальній психології шляхом переведення спостерігача за антропологічну межу, впевнено доводить – світ людський може отримати свою повноту шляхом поєднання світу зовнішнього та світу внутрішнього. За ствердженням давнього філософа Китаю Джуан Дзи саме так на світ і з’являється справжня цілісна людина. І саме цій особі давній світ надавав найбільшого вшанування. Подібну оцінку цьому людському стану дає і наш великий філософ Григорій Сковорода: “Спавжня людина і Бог є одне” , засвідчив, він маючи на увазі ту силу її гармонійного впливу на довкілля, що дорівнювася божому промислу. Саме таку силу, як за давніми писаннями, на його думку мав Ісус із Назарета, якого він вважав “справжньою людиною воплоті“.

На що Сковорода спирався проголошуючи те сакральне, що було притаманним Сину Людському? Через ту глибину його віровчення, що лежить у його глибинному розумінні  світу. “Камінь, який відкинули будівники, як непригодний для будівництва, є головним, краєугольним каменем“, – стверджує Ісус.

Коли це стає реалією? Певно тоді коли людина відволікається від зовнішнього і звертає увагу на природу внутрішнього, де будь що, неважливе для зовнішнього, має свою природну силу та значення. Як людина отримує те проникнення на внутрішній план яким починає опікуватись у своєму житті?

“Я єсть альфа і омега“, – говорить Ісус. Де подібне поєднання зовнішнього у одне може відбутися, виникає питання? Подібне  інтегральне злиття у одне ціле можливе тільки у одному випадку, коли людина занурюється у світ причинної правди на внутрішньому плані життя вже відволікаючись від зовнішнього. Де те  стає можливим у посталій людській справжності та цілісності.

Задля чого потрібне подібне злиття у житті?  Маємо на те відповідь великого Галилеянина: “Не може син людський нічого робити від себе, коли не бачить, що Отець робить тей син так само робить.”

Чому саме так потрібно робити, запитаємо ми у нього?  “Виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів і буде викорчуваним“, – знаходимо відповідь. Те саме відбувається і в Цілісності, коли дії людини не відповідають її причинній правді.

Яку силу отримує подібна особа у тій причинній правді життя в яку занурюється, запитаємо у нього? “Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі переміститься вона переміститься“, – відповідає він. Яка головна умова у досягненні того стану? Вона полягає у відстороненості від світу зовнішнього через змирення, покаяння та прощення від тих залежностей набутих у тому безсвідомому стані, що оповиває людину  назовні.

“Перемогти світ означає у свідомити його”, – засвідчує він. “Найперше в житті шукайте Царство Божої праведності, а все інше додастся” – говорить він. “Коли ви пізнаєте себе, тоді ви будете пізнані і дізнаєтесь, що ви діти Отця живого. Коли ж ви не пізнаєте себе, тоді ви в бідності і ви сама бідність“, – чуємо від нього насамкінець.

Яку умову життя назовні несе з собою той стан, спитаємо ми у нього? “Будьте Перехожими“, – отримаємо від нього потрібну відповідь. В якому випадку це стає можливим? Коли ви не пам‘ятатиме свого родства та імені свого, тоді це відбудеться говорить він. Тобто отримаєте своє справжнє обличча до народження, як за суфіями. Саме в такому випадку “Я єсть, я відбувся“, – засвідчує він. Що це надає простій людині, запитаємо ми у нього?

“Віруючий у сина божого матиме життя вічне. Хто пізнав світ – знайшов себе і той, хто знайшов себе – світ не вартий його. Все, що ви народжуєте в собі і те, що ви отримуєте від цього спасе вас“, – говорить він у Євангеліє від Фоми.

Що ж тоді стоїть за тим пророкованим другим пришествієм Хреста, якого очікує весь світ? – можемо почути зауваження нашого допитливого читача. Дійсно, коли все сказано ним, що ще потрібно? Що насправді стоїть за тим другим пришествієм?

А народження справжньої людини і стоїть, до висоти якої людство таки доросло, відповімо ми йому. Для цього всі міфотворення неусвідомленого у зовнішньому повинні відійти у небуття. На їх місці повинна постати правда істина та життя у істинній традиції, як за суфійським та орійським спадком.

Щоб здійснити цей крок потрібен Вісник, скаже нам знаючий читач, бо зовсім це не проста справа у світі Божому. Та Вість була, відповімо ми йому. Саме з неї  почався період бардовських пісень, що утримував в собі колективний розум усвідомленого життя, який йшов від серця.  Цей рух шестидесятників привів до періоду бурхливого розвитку екстрасенсорики, своєрідного надсприйняття в токих планах оточуючого світу. З якого і почалося поновлення духовного зору. Саме того чуття – бачення з  якого і поставало  знання сущого, що було притаманним  давньому світу. Згадаймо Джуну Давіташвілі, Ігнатенка, Попову, Кандибу та Алана Чумака. Вони і надали того імпульсу, який призвів до великого пробудження людської самосвідомості заглибленої в тонкий світ причинної правди світу.

Це людське пробудження, в купі з досягнутим рівнем абстрагованого мислення, дозволило науці зайти за антропологічну межу і піддати     науковому аналізу те, що від віку було галуззю домислів та міфології, як в науці так і в філософії.

Так постало знання, яке дозволило зрозуміти ту велику спадщину, яку залишив після себе великий адепт світу Ісус із Галілеї. Вона виявилась пов’язаною з світовою езотеричною наукою від гімалайських махатм та індійських сікхів до суфіїв і від суфіїв до орійської спадщини нашої землі. Яка була витоком того ж енеолітичного Трипілля, що запліднило у свій час майже всю західну цивілізацію.

Вона ж дозволяє зняти протирічча у працях Аристотеля та Платона. Які на плані Цілісності, у головному питанні філософії про існування субєкта реальності, тобто світу проявленої матерії, зовсім не мали місця. Оскільки з’ясовувались у одній площині зовнішніх уявлень, тоді як належали до різних обріїв світу, до його проявленого і непроявленого плану. З яких останній  є основою виникнення того, що існує на плані зовнішнього. Платонівські Ейдосові сфери, як резонуючі форми – образи цілісного світу насправді і є тими “вічними формами – ідеями” для зовнішнього плану, тільки належать вони тонкому, непроявленому плану. Вони ж, на плані Цілісності, є тими самими енергетичними горизонтами, на сьогодні суперструнами, що продукують резонуючі образи у формуванні  того проявленого світу, що існує назовні. Головний камінь спотикання сучасної філософії та природознавства, що тягнетьтся з тих пір отримує своє вирішення у рознесенні цих двох світів Аристотеля та Платона, як проявленої і непроявленої сторони одного і того ж світу.

Все це і формує образ справжньої людини, у поєднанні двох натур, натури зовнішньої і натури внутрішньої, як за Григорієм Сковородою та віровченням Ісуса із Назарета. Тільки у такому випадку може існувати сповідана ним  праведність, а разом з нею і “царство боже“ у слідуванні причинній, законодавчій правді цілісного світу.  Без якої все, що здійснюється назовні не має сенсу через свій короткий вік. Чому? Мабуть тому, що виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів, як за свідоцтвом Сина Людського.

Щасти Вам.

 Вість боре, буде божиє.

                                                                       ( орії, рук. Войнича)

Езотерична культура, як наука про приховане, потаємне  утримує в собі природознавчий підхід, що ґрунтується на чуттєвому, кінестетичному сприйнятті світу. Цей контакт з непроявленим, що є аналогом старого духовного бачення, здійснюється на рівні тонкого плану як оточуючого світу так і тонкої організації людини на рівні її енергокомплексу. Подібне спілкування носить невербальний характер і здійснюється на рівні інтуїтивно образного сприйняття – бачення за антропологічною межею.

Цілісність світу, існуюча на плані непроявленого у динаміці свого розвитку забезпечує не тільки саме існування живого, а і програмує його розвиток у своєму причинно організованому просторі. Генеруючи своєрідні аналогові сигнали – образи шляху його розвитку у часі та просторі. Так забезпечується як сама цілісність світу на рівні його тонких взаємодій, так і живої матерії, що залишається у причинній організації, світу маючи від того зв’язок з його континуальною енергією. Для сучасної людини подібний зв’язок здійснюється з включенням так званої третьої сигнальної системи, яка є аналогом згадуваного вище духовного бачення.

Сама світова Цілісність від початку свого становлення, як просторово – часового континууму, має три свої проявлені складові. Перша з яких, як за слов’янським віруванням, являє собою темну ніч Нави з якої народжується та походить все. Вона стає тим праматеріальнім рівнем з якої постає світова Права. Права ж, згідно тим же віруванням, народжує Яву – світ проявлених матеріальних форм, причиною існування яких є організований порядок, який несе з собою і являє собою Права або ж , як на сьогодні, Цілісність. Яка і є тим Єдиним, що тільки і має зміст з позиції спостерігача виділеного на зовнішньому плані, як за Миколою Кузанським.

Саме людське сприйняття та усвідомлення оточуючого світу від того вище згаданого має три опорні горизонти – горизонт усвідомлення життя як такого, горизонт образного бачення та горизонт генерації наміру усвідомленої дії. Головним у спорідненій діяльності людини з цілісним планом є горизонт образного бачення або план “вістей божих”, з якого постає знання сущого. Тим горизонтом образного бачення є світова Права або ж  Цілісність, як про це було згадано вище.

Який шлях лежить до входження у той світ Єдиного Одного?

Це питання сьогодні на зовнішнім, проявленім плані людської свідомості, з втратою духовного чуття – бачення, не має свого вирішення. У посталому стані  сліпої віри людини у той організований порядок те стає можливим через звернення – прохання до того Єдиного. Але і тут без чуття молитва Небом не сприймається, як за свідченням Гете. Для того потрібен особливий настрій віруючої людини. Вершиною того настрою, як відомо, є монастирський постриг. Де людина взагалі відходить від світського життя і перестає бути соціальною одиницею.

Світло на те, що в цей час відбувається, проливає свідчення Ісуса із Назарета:“По вірі вашій і буде вам“. Сам стан віри у щось або в когось у цьому вислові має і інше тлумачення, яке знаходимо  у оріїв у їх манускрипті відомому як рукопис Войнича:”У віру вірува. Віра віре волі. Воля на волі, а ви що ж? Пусто ви жиєте і пуста ваша совість божа“. Що за цим всім стоїть?

У дотику до цілісного аспекту світу на волі, за межею антропологічного бар’єра, людська віра стає способом самого життя, життя у знанні причинної правди світу. “Одвічно  Руси мають ту віру і гримлять нею по світу“, – знаходимо в тому ж рукописі оріїв, що дійшов до наших часів. Занурення на рівень Прави, або ж Цілісності несе з собою пізнання причинної правди світу у самім її витоку. У такій постанові своєї справжності людина починає володіти силою тих переходів, що забезпечують саме життя живого на рівні самої Цілісності. Результатом тих аналогових образів, що продукуються у Праві, стає усвідомлений рух  на проявленому плані світу. Так діє в житті справжня цілісна людина, як за оріями. Чому?

”  Божая вість по голу (за антропологічною межею) совість буде. Віра божия совіти божиє совісті каже. Свята віра одне бере голе. Суть на волі пане гола ж, святі голі ж”, – знаходимо в тому ж рукописі.

Тоді що ж являє собою людське вірування, виникає питання? Людська віра, коли людина знає і усвідомлює образні наміри Неба на споріднену дію, відрізняються від сліпої віри, де людина не знає, не усвідомлює очікуваного. Першим є життям у вірі, друге ж є життям з вірою. Активне життя у творчому підході реалізується у першому випадку. Яка різниця між ними? “Згідного життя веде, не згідного тягне”, – тобто веде у сліпій вірі через ту саму “муку божу“, що панує у неусвідомленім житті, як за свідченням Сенеки.

Але різниця полягає не тільки в цьому. Свідомість людська на шляху повернення її душі додому зростає у першому випадку. У другому все стоїть на місці. У першому випадку людина живе, у другому існує. Саме з цієї причини орії у своєму рукописі запитують прибічників сліпої віри:”Се ви навіщо ж жиєте, у вас що немає душі?”. Розвитком якої вони мали б перейматися у своєму житті.

Миролюбов, зробивши перший переклад Велесової книги, чітко розділяє ведизм раннього язичества, коли людина знала і бачила, від пізнього язичества, коли людство на Русі ту здатність втратило. Займаючись вже сліпим ідолопоклонством антропоморфній формі. Тоді як від початку в ті постаті входили на внутрішнім плані, маючи від того силу творення шляху свого життя. “Творящу силу се узріли у собі“, – за Велесовою книгою.

“Що тут говорити, людська віра, коли людина знає і бачить, відрізняється від віри запиту чі прохання тим, що вона сама стає активним учасником свого запиту до вищих сил. Вона веде своє життя, бо має споріднення з божим супраментальнім планом і може мислити та діяти з ним воєдино” – можемо почути зауваження нашого езотерично освіченого читача. З чим не можливо не погодитись.

“Це легше сказати аніж зробити”, – можемо почути зауваження іншого нашого читача. У віру вірува, – це перш за все віра в самого себе, відповімо ми йому. Рецепт того входження, як за оріями відомий:”Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі “. Подібна зупинена увага до зовнішнього і відчиняє двері у той стан волі, де стає можливою реалізація людини як цілісної, вільної особи.

Щасти Вам.