Собі дорівнятись. (Леся УКраїнка)
В людському житті існує одна причинна, яка робить його невідповідним тому, що кожному йде по його сповіданій долі. Ця причинна полягає у видимій безкінцевості наших проблем у житті на кожнім його етапі. Дослідження у супраментальній психології доводять, негаразди з людського життя зникають, змінюються по мірі зростання самосвідомості. Дійсно, ми всі пам’ятаємо проблеми, що стояли перед нами у п’ятому чі шостому класі школи, але вони десь поділися у десятому класі. Так само з подальшим навчанням та суспільно значущим становленням. Подібне зростання своєї самосвідомості може прослідкувати кожен. Головне в цьому спостереженні, що коло старих проблем просто зникло з становленням нашого нового самоусвідомлення. Хтось пов’яже це з дорослістю з якої і пов’язується за звичаєм те зростання самосвідомості. Дійсно, ми закінчуємо школу, отримуємо далі ще якусь освіту, стаємо дорослими, опановуємо якусь професію. Але коло невизначеності у проблемному полі життя так само не полишає нас. Вони, ті проблеми, стають іншими, але так само носять безкінцевий характер. З тієї безкінцевості, як ми пам’ятаємо з досвіду школи, вихід один, становлення нового усвідомлення себе та оточуючого світу. В центрі того зростання в житті постає наш накопичений досвід. Що він несе у собі? Прийоми та правила нашого життя в соціумі, де ми займаємо ту чі іншу соціальну сходинку. Однак означені турботи нашої посталої дорослості в існуючім соціумі зупиняють нас у рості, який обмежений тим запитом, що існує у суспільстві, на яке ми насправді працюємо. Ми живемо тими проблемами, що існують в суспільстві, часто віддаючи на те все своє життя. “Людське занадто людське“, – саме з цього приводу зауважив у свій час Ніцше.
Чи є проблеми існуючого соціуму природними, чі насправді ними так вже потрібно перейматись, покладаючи на те своє життя, виникає питання ?
Певно потрібно, бо вони є ознакою зростання добробуту суспільства в центрі якого стоїть сама людина, але перш за все як виробничий елемент. Її добробут та і саме існування в суспільстві залежить саме від цього. Отже тут ми отримуємо замкнуте коло відносин в яких людина існує як суто виробничий елемент. Де її зростання пов’язано з зростанням виробничої, суто технічної сторони існуючого соціуму. Внутрішня природа людини з цих відносин випадає, бо вважається, що вона завершена.
Але судячи з тих проблем, які ми маємо у суспільстві та у людському житті кінцевий пункт тут вочевидь не досягнутий. Чому? Бо кінь тут, образно кажучи, поставлений позаду воза, людина сьогодні існує для держави, а не держава для людини. Підпирає подібне становище і сучасна наука, яка за кардиналом римо-католицької церкви Миколою Кузанським є вченим незнанням, через аналіз природи життя з рівня суто зовнішнього сприйняття.
Природа ж в нашому довкіллі існує в гармонії, а це означає, що існує внутрішній рівень того порядку, якому вона дорівнюється. І цей внутрішній правопорядок носить загально світовий характер. У супраментальній психології це причинно пов’язане поле світової Цілісності існуюче на тонкому, непроявленому плані. Таку саму внутрішню природу, як показують дослідження, носить у собі і людина. Тому існуючі негаразди у її житті вказують на те, що зростання людської самосвідомості зовсім не завершено. Де відбувається та консервація, на якому рівні? І як ту гармонію, що існує в природі внести у саме її життя, виникає питання?
Від давніх часів, як показують ті ж дослідження, людство мало значно більшу висоту у зростанні своєї самосвідомості. Доказом цього є відомі у слов’янському світі кола Велеса, аналогом яких у християнстві є сходи Якова. Саме тут, на сходах особистого зростання досягався необхідний рівень духовного розвитку, який єднав людину з гармонійним початком пануючим в природі. Чому тоді все це не стало нормою суспільного життя, виникає питання? Адже всі наші негаразди та нещастя ведуть своє походження саме від цього. Пам’ятаємо, саме у зростанні нашої самосвідомості зникають наболівші проблеми з нашого життя. Тоді чому?
Бо знання сущого, які потрібні для досягнення тієї природної гармонії завжди по можній кості били, тобто вступали у протиріччя з рівнем існуючих виробничих відносин, як про це ми дізнаємось з давніх манускриптів. Знання сущого від того, у той чі інший спосіб, заборонялося або знищувалося владними структурами. Тобто, зупинка розвитку відбулася на рівні суспільних відносин, в яких людина була поставлена на центральне місце, як головна виробнича сила.
Щоб того протиріччя не було повинна існувати інституція, яка б займалася самою людиною та її зростанням у певному відриві від тих соціальних відносин. Адже прогрес всього суспільства залежать саме від цього самостановлення, а не від рівня тих відносин, які повинні бути лише наслідком внутрішнього, людського розвитку. Як це може бути здійснено, виникає питання?
Зростання самосвідомості у слов’ян до стану особистої цілісності та справжності, коли дії людини в житті дорівнювали божій, або ж причинній, як на сьогодні, правді, з давніх часів пов’язувалося зі згаданими вище сходами Велеса. Як свідчать самі кола або сходи Велеса, процес становлення людини у тій божій правді не мало безкінцевого характеру. Усвідомлення самого життя так і досягнута його якість на тих сходах носили відмінний одне від одного характер. Але впиралися у кінці в осягнення своєї справжності та цілісності, дотичних до цілісного, причинного аспекту світу.
Саме тут, на цих сходах проблеми сьогодення на кожнім колі стають вчорашнім днем, як і існуюче разом з ним світобачення та світогляд. Тобто, зростання тут носило суто нелінійний характер з якого зникала невизначена, дурна безкінцевість, як за відомим виразом Макса Планка.
Виходить проблеми людства можливо подолати у зовсім незвичний спосіб, просто здійнявшись одного разу над одвічною боротьбою добра та зла у людському житті існуючих на нижніх сходинках еволюції нашої самосвідомості. Бо в природній гармонії, куди людина неодмінно повертається, того не існує. Як ті кола Велеса можуть бути означеними в нашому житті?
Вони проявляються, проступають в діяльності будь якої талановитої людини і сьогодні. Кожна талановита особа у своєму образному баченні бачить та відтворює те, що приходить з її внутрішнього плану. Тобто, вже володіє духовним зором. Аналізуючи побачене вона приходить до відповідних рішень. Тобто, тут на початку не присутнє лінійне мислення з його образно понятійним аналізом. Воно вмикається значно пізніше у аналізі того усвідомленого. За тим образним баченням постає знання причинного поля подій у розкритих просторах світу. Тут людина виходить на волю у змінному просторі – часі слабкої метрики. Від чого може заглянути, як у день вчорашній і знати від чого все пішло, так і в день прийдешній і знати чим все закінчиться. Просто моделюючи наперед те все у просторі свого образного бачення. Від цього постає людська мудрість та передбачення в житті. В подібних рішеннях, що обираються у такий споріднений з Цілим спосіб, приходить сила запровадження того побаченого в життя, знову ж таки у контакті з причинним полем світової Цілісності. З тією силою, у відповідній поєднаній, сродній миследіяльності з причинним полем світу, приходить творча майстерність ведення життя. В якому людина опановує шлях своєї щасливої, сповіданої долі.
Як було згадано вище, на кожній такій сходинці людина інша і ця зміна торкається і фізичного плану. Розкриваючи нові простори свого усвідомлення, вона вступає в них у зміненому образі наближеного до образу своєї справжності. Того вічного образу переднародженого або людини без титулу, що стоїть за нашими реінкарнаційними циклами, як за суфіями. Так вона приходить до гармонії свого життя у злитості з живою етикою, яка панує у непроявленім світі.
З означеного вище, сходи на колах Велеса можуть бути окресленими так: бачення, узгоджені рішення у відтворенні побаченого, сродна, причинна миследіяльність, мудрість, сила, творчість у веденні життя у так званім намірі другої уваги.
На кожній такій сходинці людина у зростанні своєї самосвідомості інша, як і світ, що її оточує. В якому розкриваються справжні простори людського існування, де вона постає вже як світова сутність. Повнота та наповненість життя, що в цей час виникають і несуть у собі те щасливе майбуття, якого так прагне кожна людина на цьому світі. Тож становлення та зростання людини на внутрішнім плані у розвитку своєї самосвідомості, має кінцевий результат у виході її на рівень цілісного сприйняття світу. Де вона і постає у своїй справжності та цілісності, як за своїм первинним задумом. І де проблеми та негаразди сьогодення таки стають вчорашнім днем.
Щасти Вам.