Жов
19
Синопсис оріських гностиків доби Київської Руси відомий як рукопис Войнича достеменно засвідчує існування великого прориву у опануванні людиною позаантропного буття у орійській культурі, що існувала на терені земель Середнього Подніпров’я у часи раннього Середньовіччя, що і засвідчує сам рукопис оріїв .
Концептуальні положення у становленні культури внутрішнього, супраментального плану, які ми тут знаходимо, переконливо доводять, життя людське не було таким безпросвітним у плані духовного життя, яке є сьогодні. Світова езотерична наука знає сім ступеней сходження людини до вищих станів свідомості які сьогодні існують і у християнській та східній традиціях.
У характерницькій культурі України теж маємо сім сходинок становлення людського духу, які мають відповідну послідовність у досягненні стану “Світ в мені а я у світі “. Ось ці сходинки:
Поклик, Пізнання, Відання, Входження, Майстерність, Становлення та Цілісність.
В рукописі Войнича на сторінці 68 – й (перша діаграма сонця та місяця) знаходимо те саме становлення у зростанні духовного світу людини, коли за свідченням четвертого даоського патріарха “Світле дзеркало не потребує підставки“:
1. Вість по віку ж.
2. Голе пощо ж бає.
3. Вість божая веде.
4. Ви то бере божиє.
5. Ви то бере божиє буле ж.
6. Вище голе боре.
7. Вищу голу віру берете.
Виникає питання – навіщо? Певно щоб стати на стежинку тієї правди життя, яка розлита в довкіллі, бо тільки тоді все виходить, все відбувається у людському житті. Коли це стає можливим? Коли життя у вірі стає способом життя, говорить характерницька наука. Тобто відбувається входження в істину, яка за висловом Григорія Сковороди і робить людину вільною. Що це дає?
Континуальну силу системного перетворення, в якій людина стає майстром та творцем своєї власної долі зливаючись з цілісним аспектом світу. З приводу чого на відомій картині козака Мамая і існує запис:” Сидить козак в кобзу грає, що задума все те має “. Звичайне мислення тут, занурюючись на рівень супраментального, божого плану в людині, стає миследією.
Виникає закономірне питання – чому все це не отримало широкого втілення і ми маємо на сьогодні в житті лише юдоль скорботи та печалі, як за Святим письмом?
Щоб отримати відповідь на це сакраментальне питання потрібно повернутись до тих семи сходинок у зростанні та становленні людського духу. Чому їх сім?
Становлення тонкого плану Всесвіту, як засвідчує езотерична наука, має сім головних енергетичних горизонтів до початку світу матеріального або ж корпускулярного. Тобто, непроявлений ноуменальний рівень утримує в собі сім головних резонуючих вібрацій опанування яких і призводить до людського злиття на тонкому рівні з цілісним світом пануючим тут. Але для цього в самій людині повинні існувати ці самі означені горизонти, існувати як здатність до набуття відповідні психофізичних настроїв резонуючих з відповідним енергетичним горизонтом світу. Розвиток людини у свідомому опануванні довколишнього простору на початок Середньовіччя міг сягнути лише шостого рівня. Необхідний сьомий вимушено добирався за рахунок проміжних засобів входження за звичай в контакті з різними польовими формами життя, духами та стихіями існуючими на тонкому плані. Звідси бурхливий розвиток всіляких релігійних культів, поклоніння божествам та всілякі жертвоприношення. Людина в цей час, сама не бажаючи цього, отримувала господаря над своїм життям, що ставав проміжною ланкою між світовою Цілісністю та людським життям у ній. Для формування сьомого рівня потрібен був розвиток інтелектуальної сфери з її високим рівнем інтегрованого мислення. Саме в цей час тонкі мислеформи образно – понятійного мислення починають дорівнювати тонким вібраціям сьомого, божого рівня Всесвіту резонуючи з ними.
Можливо зауважити, що орійська культура у свій час таки сягнула сьомого рівня судячи з рукопису оріїв. Так воно і було, самі унікальні умови інської зони кристалічного щита Середнього Подніпров‘я спонукали до цього. Саме з цього приводу у Велесовій книзі знаходимо запис:”Маємо справжню віру, тож не потребуємо ніякої пожертви“.
Але це був лише виняток, вся остання маса населення цього досягти не могла. До того ж виникли протиріччя між справді високими досягненнями в усвідомлені позаантропного світу і низьким рівнем засобів його виразу та пояснення, що вочевидь проглядає у тому ж рукописі Войнича. Тому мабуть і була започаткована техногенна ера цивілізаційного розвитку, яка дійшла свого кінця у 20 – му столітті.
Духовний розвиток було затримано, бо вів він до створення штучних світів позаантропного буття. Ці світи не торкалися цілісного світу і тому не несли у собі необхідної потуги всієї континуальної енергії Всесвіту, що надавало людині необхідної волі в його межах, як творця свого власного життя. Саме через це природний розвиток людини в межах Цілісності був не повним і вона не виходила на те місце в світовій ієрархії, яке мала б опанувати, як за первинним задумом.
Але в технократичне суспільство, полишене духовного вектора розвитку, прийшла біда, наперед вийшов людський егоцентризм який винищив провидців та святих, які були зв’язковою ланкою з цілісним світом і несли його корегуючий вплив у людському житті. Жорстокість та цинізм, які вийшли від цього примусили здригнутись навіть холодне серце нових властителів світу. Тому були написані правила праведного життя, що отримали свою канонічну форму в тім же Святім письмі та записаних Ведах. З’явилися канонізовані святі, життя яких бралося за взірець, як перш за все страдницький шлях упокореного раба божого, що тільки за межею життя потрапляв до канізованого раю і таке інше. Але ще святий Петро зауважив у свій час з цього приводу:”дух животворить, буква ж вбиває“.
Орійська культура з її правдою в середині була винищена, натомість прийшла хозарська договірна правда, яка регламентувала людське життя в межах соціуму на зовнішньому плані. Людина була відділена від своєї цілісної природи, про що свідчить та сама славнозвісна печера Платона, переймаючись у своєму житті вже чисто зовнішнім, ілюзорним світом. Так склався той стан справ, який маємо сьогодні. Звідси ведуть своє походження всі світові війни, що здригнули планету у продовж часу людського забуття свого справжнього призначення у цьому світі. Чому?
Боротьба людини за свій духовний розвиток у ціліснім світі була замінена боротьбою за краще місце під сонцем у існуючім соціумі. Що породило ті небачені зразки цинізму та жорстокості у людському світі, які маємо сьогодні. Цей стан справ і констатував Антуан де Сент Екзюпері у своєму відомому заклику:” Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи “.
Тож у супраментальній психології маємо необхідне пояснення тих бурхливих протистоянь релігійних вірувань, які прагли опанування світом, маючи на меті цілісну його впорядкованість , але за своїм власним обмеженим усвідомленням. Ця мета була недосяжною, знаємо тепер чому. Але все це не виправдовує те винищення духовних культур, що впродовж техногенної ери котилося планетою. Важелі керування людським світом потрібно брати у свої власні руки у ціліснім світі миру та божої любові до ближнього, такий висновок виходить сам собою. Нічого іншого не має, не існує. А віра, віра повинна бути одна де людина насамперед віре у саму себе -“у вірі вірува”, як за заповітом оріїв, ведичне православ’я яких стає провідною релігією єднання людини і цілісного світу сьогодні.