Кожна людина ( у своїй справжності)
народжується у цей світ Буддою,
Заратустою, Ісусом Христом.
(Микола Тесла)
Науковий підхід, що став можливим у супраментальній психології шляхом переведення спостерігача за антропологічну межу, впевнено доводить – світ людський може отримати свою повноту шляхом поєднання світу зовнішнього та світу внутрішнього. За ствердженням давнього філософа Китаю Джуан Дзи саме так на світ і з’являється справжня цілісна людина. І саме цій особі давній світ надавав найбільшого вшанування. Подібну оцінку цьому людському стану дає і наш великий філософ Григорій Сковорода: “Спавжня людина і Бог є одне” , засвідчив, він маючи на увазі ту силу її гармонійного впливу на довкілля, що дорівнювася божому промислу. Саме таку силу, як за давніми писаннями, на його думку мав Ісус із Назарета, якого він вважав “справжньою людиною воплоті“.
На що Сковорода спирався проголошуючи те сакральне, що було притаманним Сину Людському? Через ту глибину його віровчення, що лежить у його глибинному розумінні світу. “Камінь, який відкинули будівники, як непригодний для будівництва, є головним, краєугольним каменем“, – стверджує Ісус.
Коли це стає реалією? Певно тоді коли людина відволікається від зовнішнього і звертає увагу на природу внутрішнього, де будь що, неважливе для зовнішнього, має свою природну силу та значення. Як людина отримує те проникнення на внутрішній план яким починає опікуватись у своєму житті?
“Я єсть альфа і омега“, – говорить Ісус. Де подібне поєднання зовнішнього у одне може відбутися, виникає питання? Подібне інтегральне злиття у одне ціле можливе тільки у одному випадку, коли людина занурюється у світ причинної правди на внутрішньому плані життя вже відволікаючись від зовнішнього. Де те стає можливим у посталій людській справжності та цілісності.
Задля чого потрібне подібне злиття у житті? Маємо на те відповідь великого Галилеянина: “Не може син людський нічого робити від себе, коли не бачить, що Отець робить тей син так само робить.”
Чому саме так потрібно робити, запитаємо ми у нього? “Виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів і буде викорчуваним“, – знаходимо відповідь. Те саме відбувається і в Цілісності, коли дії людини не відповідають її причинній правді.
Яку силу отримує подібна особа у тій причинній правді життя в яку занурюється, запитаємо у нього? “Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі переміститься вона переміститься“, – відповідає він. Яка головна умова у досягненні того стану? Вона полягає у відстороненості від світу зовнішнього через змирення, покаяння та прощення від тих залежностей набутих у тому безсвідомому стані, що оповиває людину назовні.
“Перемогти світ означає у свідомити його”, – засвідчує він. “Найперше в житті шукайте Царство Божої праведності, а все інше додастся” – говорить він. “Коли ви пізнаєте себе, тоді ви будете пізнані і дізнаєтесь, що ви діти Отця живого. Коли ж ви не пізнаєте себе, тоді ви в бідності і ви сама бідність“, – чуємо від нього насамкінець.
Яку умову життя назовні несе з собою той стан, спитаємо ми у нього? “Будьте Перехожими“, – отримаємо від нього потрібну відповідь. В якому випадку це стає можливим? Коли ви не пам‘ятатиме свого родства та імені свого, тоді це відбудеться говорить він. Тобто отримаєте своє справжнє обличча до народження, як за суфіями. Саме в такому випадку “Я єсть, я відбувся“, – засвідчує він. Що це надає простій людині, запитаємо ми у нього?
“Віруючий у сина божого матиме життя вічне. Хто пізнав світ – знайшов себе і той, хто знайшов себе – світ не вартий його. Все, що ви народжуєте в собі і те, що ви отримуєте від цього спасе вас“, – говорить він у Євангеліє від Фоми.
Що ж тоді стоїть за тим пророкованим другим пришествієм Хреста, якого очікує весь світ? – можемо почути зауваження нашого допитливого читача. Дійсно, коли все сказано ним, що ще потрібно? Що насправді стоїть за тим другим пришествієм?
А народження справжньої людини і стоїть, до висоти якої людство таки доросло, відповімо ми йому. Для цього всі міфотворення неусвідомленого у зовнішньому повинні відійти у небуття. На їх місці повинна постати правда істина та життя у істинній традиції, як за суфійським та орійським спадком.
Щоб здійснити цей крок потрібен Вісник, скаже нам знаючий читач, бо зовсім це не проста справа у світі Божому. Та Вість була, відповімо ми йому. Саме з неї почався період бардовських пісень, що утримував в собі колективний розум усвідомленого життя, який йшов від серця. Цей рух шестидесятників привів до періоду бурхливого розвитку екстрасенсорики, своєрідного надсприйняття в токих планах оточуючого світу. З якого і почалося поновлення духовного зору. Саме того чуття – бачення з якого і поставало знання сущого, що було притаманним давньому світу. Згадаймо Джуну Давіташвілі, Ігнатенка, Попову, Кандибу та Алана Чумака. Вони і надали того імпульсу, який призвів до великого пробудження людської самосвідомості заглибленої в тонкий світ причинної правди світу.
Це людське пробудження, в купі з досягнутим рівнем абстрагованого мислення, дозволило науці зайти за антропологічну межу і піддати науковому аналізу те, що від віку було галуззю домислів та міфології, як в науці так і в філософії.
Так постало знання, яке дозволило зрозуміти ту велику спадщину, яку залишив після себе великий адепт світу Ісус із Галілеї. Вона виявилась пов’язаною з світовою езотеричною наукою від гімалайських махатм та індійських сікхів до суфіїв і від суфіїв до орійської спадщини нашої землі. Яка була витоком того ж енеолітичного Трипілля, що запліднило у свій час майже всю західну цивілізацію.
Вона ж дозволяє зняти протирічча у працях Аристотеля та Платона. Які на плані Цілісності, у головному питанні філософії про існування субєкта реальності, тобто світу проявленої матерії, зовсім не мали місця. Оскільки з’ясовувались у одній площині зовнішніх уявлень, тоді як належали до різних обріїв світу, до його проявленого і непроявленого плану. З яких останній є основою виникнення того, що існує на плані зовнішнього. Платонівські Ейдосові сфери, як резонуючі форми – образи цілісного світу насправді і є тими “вічними формами – ідеями” для зовнішнього плану, тільки належать вони тонкому, непроявленому плану. Вони ж, на плані Цілісності, є тими самими енергетичними горизонтами, на сьогодні суперструнами, що продукують резонуючі образи у формуванні того проявленого світу, що існує назовні. Головний камінь спотикання сучасної філософії та природознавства, що тягнетьтся з тих пір отримує своє вирішення у рознесенні цих двох світів Аристотеля та Платона, як проявленої і непроявленої сторони одного і того ж світу.
Все це і формує образ справжньої людини, у поєднанні двох натур, натури зовнішньої і натури внутрішньої, як за Григорієм Сковородою та віровченням Ісуса із Назарета. Тільки у такому випадку може існувати сповідана ним праведність, а разом з нею і “царство боже“ у слідуванні причинній, законодавчій правді цілісного світу. Без якої все, що здійснюється назовні не має сенсу через свій короткий вік. Чому? Мабуть тому, що виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів, як за свідоцтвом Сина Людського.
Щасти Вам.