З висоти наукових досліджень ми нарешті, шановний читачу, можемо наблизитись до головного – наукового аналізу етичних норм поведінкової онтології людини в соціумі. Давно відома річ, що лише в суспільстві відбувається становлення людини, як свідомої особистості. З іншого боку, як сутність світового плану у висновках Вернадського вона є представником ноуменального світу. У дотику до якого у всі часи поставала сила та лицарська звитяга, так званих Ахейських дружин у давній Греції. Де моральні етичні норми, як за Гераклітом, витікали з людської причетності до єдиного Всесвітнього розуму. Все індивідуальне, відірване від того загального, приречене, як на його думку, на загибель і розкладання.
За філософією Геракліта соціально обумовлена теологія, як наука поєднання людини з Єдиним, неминуче призводить до онтології, де належне з’ясовується за допомогою пізнання сущого. У подібному поєднанні соціального та природного, онтологічного, базальні комплекси соціально обумовлених етичних норм вироблених у житті, повинні перегукуватись з причинною природою того самого ноуменального світу, як за Вернадським. Коли настає необхідне поєднання?
Мабуть тоді, коли за образним висловом старожителя із Закарпаття Андрія Ворона, людина у своєму усвідомленнях плину життя доходить “тихої води”. “Через поле смиренне дійдете тихої води”, – знаходимо його свідчення у книзі Дочинця “Многії літа – благії літа”. Цей стан у оріїв, означений у раніш дослідженому, як стан “волі на волі”, є буттям в істині того причинного світу, що панує у непроявленім. Тобто, тут маємо норму становлення людського усвідомлення світу, коли природна етика цілісного світу, Всесвітнього розуму за Гераклітом, зливається з етичними, соціально обумовленими нормами.
Від цього свобода, як морально етична норма в межах соціуму стає волєю людини за антопологічною межею, у просторі часі світової Цілісності на ноуменальному рівні. Де та “тиха вода” Андрія Ворона і присутня через відсутність тиску зовнішнього. В цей час совість, на плані духовного становлення соціального індивида, стає каналом його зв’язку з внутрішнім, причиним полем тієї самої Цілісності. З рівня якої і приходять коригуючі людське життя вісті волі, що правлять світом, як за Фрідріхом Ніцше.
Від того, така морально етична норма як честь, обумовлює ту внутрішню зібраність та настрій, що стає головною відстройкою людини що до згаданого каналу вістей божих. Від чого Шопенгауер у свій час і знайшов необхідним зазначити: ” Честь – це зовнішня совість, а совість – це внутрішня честь“.
В цьому стані лицарська звитяга та гідність стають головними чинниками злиття глибинної онтології людини з соціально обумовленими нормами житя. А людяність та прихильність до ближнього – обумовлюють стан активного життя у соціумі, у поєднанні його у одне ціле на зовнішньому плані.
І все це працює, коли існує чуття та відданість тій причинній правді сущого, що походить від Єдиного, як за свідоцтвом Миколи Кузанського. Від цього і постає та норма життя у істинній традиції, за якою стоїть сила духу справжньої людини. “Володій духом і меч буде слідувати”, – провідний принцип у лицарських та самурайськіх кланах, тут стає головним способом життя справжньої людини. У Григорія Сковороди шлях істинної традиції це серединний шлях: “Взявши висоту (духу) – отримаєш середину”.
Саме від цих, викладених вище морально – етичних норм лицарської звитяги давніх Ахейських дружин та нашої Запорізької Січі, яка є їх близьким аналогом і походять норми життя справжньої людини. Чому? Бо саме в цьому і полягає та жива етика, якій підкоряються та якій слідує сама довколишня природа, за визначенням Миколи та Олени Реріх. Саме тому згадані вище людські чесноти не несуть у собі договірного характеру, як це здебільшого трапляється сьогодні. За ними стоїть повернення людини в природу, що вимагає її становлення у своїй цілісності та справжності.
Без цього становлення згаданих вище етичних норм поведінкової рефлексії глибокої онтології, онтологічний статус людини у наш час стає недосяжною метою. Знову ж таки чому? Бо морально – етична теологія неминуче призводить до глибинної онтології, де належне з’ясовується за допомогою прямого пізнання сущого за антропологічним бар’єром.
Що там відкривається у першу чергу? Мораль як житейська мудрість існувала від давніх часів витоком її був Отчий закон, або ж загальний закон за Гераклітом. Переведення якого на план людського життя залежить від існуючого запиту тієї чи іншої верстви населення ( повне його викладення, як закону всередині є справою неможливою). Саме звідси виникає відомий Лицарський кодекс, який в Україні стає Рахманським кодексом, що охоплював всі сфери людського життя у істинній традиції відданості загальному: “На шляху серця не буває домагань, шлях серця це саме життя “. Ось ті загальні постулати, які переважно утримує у собі Лицарський кодекс:
- Твій шлях лежить між Землею і Небом. (Серединний шлях, як за Сковородою).
- Ти рівний всім і кожному окремо, але по духу немає тобі рівного на землі (у кожного свій шлях під ногами).
- Три речі мають значущість: твоя земля, твій народ і твоє серце.
- На шляху серця не може бути домагань, шлях серця – це саме життя.
- Ніколи не вчи того, хто ще не готовий. Ніколи не будь таким, яким би тебе не поважали інші.
- Вмій робити те, для чого прийшов час і що лежить на твоєму шляху (відчувай розумом, думай відчуттями).
- Життя коротке, воно для головного. Не переймайся тим, що не лежить на твоєму шляху (навіть в межах одного подиху не має місця ілюзіям, а є тільки шлях).
- Порівнюй себе з вічним, люби все вічне, бо воно твоя межа і одвічна опора.
- Ніколи не звертайся з докором до вічності, слідуй тому знанню, яке б’ється у тобі разом з твоїм серцем.
- Допомагай встановлювати лад божий на землі. У цьому тобі допоможуть сила, мужність, щирість, порядність та доброзичливість, чесність та правдивість і віра в ту справу божу, яку ти переслідуєш у своєму житті.
Рахманський кодекс, що витікає з вище приведенного може бути записаним так:
- Живи довколишнім світом, відчувай його, узгоджуй з ним свої дії, бо це твоя одвічна межа і опора.
- Йди сповіданим шляхом, що веде до пізнання світу. Твоя справжність відкриє правду-істину, за якою стоїть сила твого духу.
- Пам’ятай, хто в честі, тому і честь у безмежжі світу, в якому ти живеш.
- Не осором честі свого роду. Шануй батька та матір, захищай землю та народ, до якого належиш.
- Пам’ятай про відичний спадок свого народу, вшановуй пращурів, зберігай та відновлюй джерела національної культури, борись за панування правди на землі.
- Допомагай бідним та знедоленим, будь невибагливим у побуті, прямуй до життєвих висот свого духу.
- Встановлюй лад та мир Божий на землі. У цьому тобі прислужать сила, мужність, щирість, порядність, чесність, правдивість і віра у справу Творця.
- Розбудовуй суспільство, де турбота про людину є головним чинником. Держава для людини, яка невпинно розвивається на шляху до високої культури та новітніх технологій світового прогресу.
- Не бійся смерті, за нею стоїть вічність. Прагни набути щонайбільшої висоти духу, щоб по закінченню земного життя Царство Боже відкрило тобі свої обійми.
Таким чином, переведення спостерігача за антропологічну межу у науковій езотериці, дозволяє провести науковий аналіз морально етичних норм поведінкових рефлексій людини та визначити їх статус у становленні людської справжності. Що дозволяє зробити крок у еволюції людини та її суспільства у бік осягнення тієї справжньої природи життя, що панує у непроявленім.
В Україні, у лицарській звитязі січовиків, де існувала честь велика, як за свідченням Яворівського і лежать ті засади новітнього відродження нації та державності, що очікуються. Де звичаєве для України становлення та розвиток людини у своїй справжності нарешті займе провідне місце у житті соціуму. Мабуть це і є та очікувана ідея розвитку та становлення країни у наш час, що лежить у нашій звичаєвій культурі від давніх часів.
Щасти Вам.