Сторінка Василя Чумаченка

З висоти наукових досліджень ми нарешті, шановний читачу, можемо наблизитись до головного – наукового аналізу етичних норм поведінкової онтології  людини в соціумі. Давно відома річ, що лише в суспільстві відбувається становлення людини, як свідомої особистості. З іншого боку, як сутність світового плану у висновках Вернадського вона є представником ноуменального світу. У дотику до якого у всі часи поставала сила та лицарська звитяга, так званих Ахейських дружин у давній Греції. Де моральні етичні норми, як за Гераклітом, витікали з людської причетності до єдиного Всесвітнього розуму. Все індивідуальне, відірване від того загального, приречене, як на його думку, на загибель і розкладання.

За філософією Геракліта соціально обумовлена  теологія, як наука поєднання людини з Єдиним,                     неминуче призводить до онтології, де належне з’ясовується за допомогою пізнання сущого. У подібному поєднанні соціального та природного, онтологічного, базальні комплекси соціально обумовлених етичних норм вироблених у житті, повинні перегукуватись з причинною природою того самого ноуменального світу, як за Вернадським.  Коли настає  необхідне поєднання?

Мабуть тоді, коли за образним висловом старожителя із Закарпаття Андрія Ворона, людина у своєму усвідомленнях плину життя доходить “тихої води”. “Через поле смиренне дійдете тихої води”, – знаходимо його свідчення у книзі Дочинця “Многії літа – благії літа”. Цей стан у оріїв, означений у раніш дослідженому, як стан “волі на волі”, є буттям в істині того причинного світу, що панує у непроявленім. Тобто, тут маємо норму становлення людського усвідомлення світу, коли природна етика цілісного світу, Всесвітнього розуму за Гераклітом, зливається з етичними, соціально обумовленими нормами.

Від цього свобода, як морально етична норма в межах соціуму стає волєю людини за антопологічною межею, у просторі часі світової Цілісності на ноуменальному рівні.  Де та “тиха вода” Андрія Ворона і присутня через відсутність тиску зовнішнього. В цей час совість, на плані духовного  становлення соціального індивида, стає каналом його зв’язку з внутрішнім, причиним полем тієї самої Цілісності. З рівня якої і приходять коригуючі людське життя вісті волі, що правлять світом, як за Фрідріхом Ніцше.

Від того, така морально етична норма як честь, обумовлює ту внутрішню зібраність та настрій, що стає головною відстройкою людини що до згаданого  каналу вістей божих. Від чого Шопенгауер у свій час і знайшов необхідним зазначити:   ” Честь – це зовнішня совість, а совість – це внутрішня честь“.

В цьому стані лицарська звитяга та гідність стають головними чинниками злиття глибинної онтології людини з соціально обумовленими нормами житя. А людяність та прихильність до ближнього – обумовлюють стан активного життя у соціумі, у  поєднанні його у одне ціле  на зовнішньому плані.

І все це працює, коли існує чуття та відданість тій причинній правді сущого, що походить від Єдиного, як за свідоцтвом Миколи Кузанського. Від цього і постає  та норма життя у істинній традиції, за якою стоїть сила духу справжньої людини. “Володій духом і меч буде слідувати”, – провідний принцип   у лицарських та самурайськіх кланах, тут стає головним способом життя справжньої  людини. У Григорія Сковороди шлях істинної традиції це серединний шлях: “Взявши висоту (духу) – отримаєш середину”.

Саме від цих, викладених вище морально – етичних норм лицарської звитяги давніх Ахейських дружин та нашої Запорізької Січі, яка є їх близьким аналогом і походять норми життя справжньої людини. Чому? Бо саме в цьому і полягає та жива етика, якій підкоряються та якій слідує сама довколишня природа, за визначенням Миколи  та Олени Реріх. Саме тому згадані вище людські чесноти не несуть у собі договірного характеру, як це здебільшого трапляється сьогодні. За ними стоїть повернення людини в природу, що вимагає її становлення у своїй цілісності та справжності.

Без цього становлення згаданих вище етичних норм поведінкової рефлексії глибокої онтології, онтологічний статус  людини у наш час стає недосяжною метою. Знову ж таки чому? Бо морально – етична теологія неминуче призводить до глибинної онтології, де належне з’ясовується за допомогою прямого пізнання сущого за антропологічним бар’єром.

Що там відкривається у першу чергу? Мораль як житейська мудрість існувала від давніх часів витоком її був Отчий закон, або ж загальний закон за Гераклітом. Переведення якого на план людського життя залежить від існуючого запиту тієї чи іншої верстви населення ( повне його викладення, як закону всередині є справою неможливою). Саме звідси виникає відомий Лицарський кодекс, який в Україні стає Рахманським кодексом, що охоплював всі сфери людського життя у істинній традиції відданості загальному: “На шляху серця не буває домагань, шлях серця це саме життя “. Ось ті загальні постулати, які  переважно утримує у собі Лицарський кодекс:

1. Твій шлях лежить між Землею і Небом. (Серединний шлях, як за Сковородою).
2. Ти рівний всім і кожному окремо, але по духу немає тобі рівного на землі (у кожного свій шлях під ногами).
3. Три речі мають значущість: твоя земля, твій народ і твоє серце.
4. На шляху серця не може бути домагань, шлях серця – це саме життя.
5. Ніколи не вчи того, хто ще не готовий. Ніколи не будь таким, яким би тебе не поважали інші.
6. Вмій робити те, для чого прийшов час і що лежить на твоєму шляху (відчувай розумом, думай відчуттями).
7. Життя коротке, воно для головного. Не переймайся тим, що не лежить на твоєму шляху (навіть в межах одного подиху не має місця ілюзіям, а є тільки шлях).
8. Порівнюй себе з вічним, люби все вічне, бо воно твоя межа і одвічна опора.
9. Ніколи не звертайся з докором до вічності, слідуй тому знанню, яке б’ється у тобі разом з твоїм серцем.
10. Допомагай встановлювати лад божий на землі. У цьому тобі допоможуть сила, мужність, щирість, порядність та доброзичливість, чесність та правдивість і віра в ту справу божу, яку ти переслідуєш у своєму житті.

Рахманський кодекс, що витікає з вище приведенного може бути записаним так:

1. Живи довколишнім світом, відчувай його, узгоджуй з ним свої дії, бо це твоя одвічна межа і опора. 
2. Йди сповіданим шляхом, що веде до пізнання світу. Твоя справжність відкриє правду-істину, за якою стоїть сила твого духу.
3. Пам’ятай, хто в честі, тому і честь у безмежжі світу, в якому ти живеш.
4. Не осором честі свого роду. Шануй батька та матір, захищай землю та народ, до якого належиш.
5. Пам’ятай про відичний спадок свого народу, вшановуй пращурів, зберігай та відновлюй джерела національної культури, борись за панування правди на землі.
6. Допомагай бідним та знедоленим, будь невибагливим у побуті, прямуй до життєвих висот свого духу.
7. Встановлюй лад та мир Божий на землі. У цьому тобі прислужать сила, мужність, щирість, порядність, чесність, правдивість і віра у справу Творця.
8. Розбудовуй суспільство, де турбота про людину є головним чинником. Держава для людини, яка невпинно розвивається на шляху до високої культури та новітніх технологій світового прогресу.
9. Не бійся смерті, за нею стоїть вічність. Прагни набути щонайбільшої висоти духу, щоб по закінченню земного життя Царство Боже відкрило тобі свої обійми.

Таким чином, переведення спостерігача за антропологічну межу у науковій езотериці, дозволяє провести науковий аналіз морально етичних норм поведінкових рефлексій людини та визначити їх статус у становленні людської справжності. Що дозволяє зробити крок у еволюції людини та її суспільства у бік осягнення тієї справжньої природи життя, що панує у непроявленім.

В Україні, у лицарській звитязі січовиків, де існувала честь велика, як за свідченням Яворівського і лежать ті засади новітнього відродження нації та державності, що очікуються. Де звичаєве для України становлення та розвиток людини у своїй справжності нарешті займе провідне місце у житті соціуму. Мабуть це і є та очікувана ідея розвитку та становлення країни у наш час, що лежить у нашій звичаєвій культурі від давніх часів.

Щасти Вам.

   Існує лише одна проблема –

                                                                                  Одна єдина в світі –

                                                                                  Повернути людям духовний зміст,

                                                                                  Духовні турботи…

                                                                                  А.  Де Сент – Екзюпері.

Як відомо, справжню людину з дитини в житті можливо отримати тільки у відповіднім культурнім середовищі. Бо саме воно формує її саму та відповідно її світоглядну позицію. Сама дієва культура, що надає ту можливість, формується у відповіднім ареалі життя і є втіленням тих загальних законів, що виробляються етносом на протязі своєї столітньої історії у адаптації до патерн умов ареалу проживання. Сам патерн будь якої території є тонкоенергетичним горизонтом світової цілісності з яким людина може взаємодіяти, як про це буде з’ясовано далі, через систему вироблених ключових образів, артефактів, що лежать у основі такої культури. Бо все тут, мова, пісні, одяг, ремісницькі вироби несуть у собі ту ознаку ментальної налаштованості, яку отримує тут кожен через відповідний психофізичний образ, що є одним для всіх. Тому земля ареалу генеруючи ті системні відстройки у вигляді “закону всередині”, відкриває доступ до того варіанту правди – істини, що панує тут в енергетичних горизонтах цілісного узгодженого у Одне світу. Будь яка давня культура утримує в собі ті відстройки як систему артефактів які зберігаються та накопичуються кожною нацією, кожним етносом. Навіщо?

Щоб мати шлях під ногами, який через узгоджений розвиток людини з довколишнім світом гарантує щасливе майбутнє, у відповідності з судженою їй долею та тією метою, яку вона отримує по своєму народженні.

Більш детально це можливо пояснити у такий спосіб. Якщо розглянути будь який  морський вітрильник, то його навігація на морі чудово може продемонструвати те, що відбувається з людиною у житті. Вітер долі наповнює вітрила судна, ця сила є носієм людської наснаги у житті, яка спрямовується за допомогою керма на ту чи іншу життєву ціль у реалізації означеної вище мети. Саме кермо має схованого, непроявленого підводного руля, повороти якого у взаємодії з водою моря і надають тієї можливості у відповіднім спрямуванні судна. Сам штурвал, на судні людської долі, має повертати сутність людська, яка обирає той чи інший курс знаючи вади моря, його течій та своє розуміння світу внутрішнього покладеним на мету переслідувану у зовнішньому .

Виходить щоб успішно керувати подібним  судном в морі треба мати принаймні дві умови; перша  виходять з усвідомлення світу зовнішнього і друга виходить зі знання – відання світу підводного, непроявленого. В  випадку тільки зовнішнього бачення та розуміння ситуацій на поверхні, плавання у бурхливих водах життя несе у собі загрозу, через незнання світу підводного який в купі з вітрами долі несе свою неочікувану правду.

Саме цю правду давні слов’яни і називали знанням сущого, яке може надати сили, наснаги та щасливого майбуття, а може і знищити, зламати шлях життя несвідомої людини. Саме тому  у житті потрібно: “відати і знати обаполи тирла“, – згідно старому запису у Велесовій книзі. Спіноза Фарух взагалі стверджував, що означене знання – відання є умовою затвердження людини як розумної істоти. Саме це слідує з його знаменного вислову: “Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати “.  Григорій Сковорода з цього ж приводу висловися кардинально: “явлене ніщо, непроявлене ж є річ “.

Шлях до подібних усвідомлень і отримує кожна дитина в незруйнованій культурі через систему родових спадкоємних настройок своїх близьких родичів. Це її головні відстройки щодо вірного інтуїтивного сприйняття дійсності, за якими вона починає вірно діяти в житті, через свою вірну постанову в ньому. Так звані базальні комплекси людини, що лежать в основі її поведінкової мотиваційної діяльності в житті, мають своє походження саме від цього. Веде людину на шляху життя нужда, яка за образним висловом кошового отамана Сірка може закон змінювати. “Нужда закон змінює“, – стверджував він. Тобто, у зростанні свого світоусвідомлення людина отримує можливість обирати варіанти втілення своєї долі у межах енергетичних горизонтів цілісності. Через що може вести своє життя сівши на переднє місце візка своєї долі, як за характерницьким заповітом. А починається все це з відповідної ментальної налаштованості до патерну умов, де той ключовий психофізичний настрій дотику до цілого, як  ментальний образ і отримується.

Ось чому європейські держави з великим вшануванням відносяться до своєї культурної спадщини. Якась кірха, якийсь пам’ятник про давню подію, якийсь замок чи фортеця, все тут намагаються зберігати в недоторканому , первинному вигляді. Усвідомлюємо тепер чому. Кажуть, що коли проблема не вирішується на першому поверсі, то треба піднятися на другий, вищий поверх, де можливо вона знайде своє рішення. Саме не вирішення вічних проблем призводять до кризи в Україні.  Бо ці питання, одне з яких, що робити далі, якраз і виникають у обмеженім просторі лише соціально орієнтованої людини культурна спадщина якої обмежена загальною, суто атрибутивною культурою.

Схована природа людської сутності вивчається езотеричною наукою, яка сьогодні йде тяжким шляхом свого відродження. Вона від початку не є чимось містичним, потойбічним насправді це те, чим справжня, вихована людина інтуїтивно користується і сьогодні. Вона  так само бачить і знає, тільки десь глибоко на рівні своєї інтуїції. Тобто вона сама, її тіло ніколи по великому рахунку з гармонійної поєднаності світу і не виходили. Людина не усвідомлює це лише на рівні свого образно понятійного мислення, бо її цьому ніхто не навчив. Її батьки, самі ту здібність давно втратили, через панування договірної соціальної правди в житті та культу сліпого поклоніння в релігії. Але так було не завжди.