Коментарі

    Календар

    Листопад 2024
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    « Жов    
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930  




     Вість боре, буде божиє.

                                                                           ( орії, рук. Войнича)

    Езотерична культура, як наука про приховане, потаємне  утримує в собі природознавчий підхід, що ґрунтується на чуттєвому, кінестетичному сприйнятті світу. Цей контакт з непроявленим, що є аналогом старого духовного бачення, здійснюється на рівні тонкого плану як оточуючого світу так і тонкої організації людини на рівні її енергокомплексу. Подібне спілкування носить невербальний характер і здійснюється на рівні інтуїтивно образного сприйняття – бачення за антропологічною межею.

    Цілісність світу, існуюча на плані непроявленого у динаміці свого розвитку забезпечує не тільки саме існування живого, а і програмує його розвиток у своєму причинно організованому просторі. Генеруючи своєрідні аналогові сигнали – образи шляху його розвитку у часі та просторі. Так забезпечується як сама цілісність світу на рівні його тонких взаємодій, так і живої матерії, що залишається у причинній організації, світу маючи від того зв’язок з його континуальною енергією. Для сучасної людини подібний зв’язок здійснюється з включенням так званої третьої сигнальної системи, яка є аналогом згадуваного вище духовного бачення.

    Сама світова Цілісність від початку свого становлення, як просторово – часового континууму, має три свої проявлені складові. Перша з яких, як за слов’янським віруванням, являє собою темну ніч Нави з якої народжується та походить все. Вона стає тим праматеріальнім рівнем з якої постає світова Права. Права ж, згідно тим же віруванням, народжує Яву – світ проявлених матеріальних форм, причиною існування яких є організований порядок, який несе з собою і являє собою Права або ж , як на сьогодні, Цілісність. Яка і є тим Єдиним, що тільки і має зміст з позиції спостерігача виділеного на зовнішньому плані, як за Миколою Кузанським.

    Саме людське сприйняття та усвідомлення оточуючого світу від того вище згаданого має три опорні горизонти – горизонт усвідомлення життя як такого, горизонт образного бачення та горизонт генерації наміру усвідомленої дії. Головним у спорідненій діяльності людини з цілісним планом є горизонт образного бачення або план “вістей божих”, з якого постає знання сущого. Тим горизонтом образного бачення є світова Права або ж  Цілісність, як про це було згадано вище.

    Який шлях лежить до входження у той світ Єдиного Одного?

    Це питання сьогодні на зовнішнім, проявленім плані людської свідомості, з втратою духовного чуття – бачення, не має свого вирішення. У посталому стані  сліпої віри людини у той організований порядок те стає можливим через звернення – прохання до того Єдиного. Але і тут без чуття молитва Небом не сприймається, як за свідченням Гете. Для того потрібен особливий настрій віруючої людини. Вершиною того настрою, як відомо, є монастирський постриг. Де людина взагалі відходить від світського життя і перестає бути соціальною одиницею.

    Світло на те, що в цей час відбувається, проливає свідчення Ісуса із Назарета:“По вірі вашій і буде вам. Сам стан віри у щось або в когось у цьому вислові має і інше тлумачення, яке знаходимо  у оріїв у їх манускрипті відомому як рукопис Войнича:”У віру вірува. Віра віре волі. Воля на волі, а ви що ж? Пусто ви жиєте і пуста ваша совість божа“. Що за цим всім стоїть?

    У дотику до цілісного аспекту світу на волі, за межею антропологічного бар’єра, людська віра стає способом самого життя, життя у знанні причинної правди світу. “Одвічно  Руси мають ту віру і гримлять нею по світу“, – знаходимо в тому ж рукописі оріїв, що дійшов до наших часів. Занурення на рівень Прави, або ж Цілісності несе з собою пізнання причинної правди світу у самім її витоку. У такій постанові своєї справжності людина починає володіти силою тих переходів, що забезпечують саме життя живого на рівні самої Цілісності. Результатом тих аналогових образів, що продукуються у Праві, стає усвідомлений рух  на проявленому плані світу. Так діє в житті справжня цілісна людина, як за оріями. Чому?

    ”  Божая вість по голу (за антропологічною межею) совість буде. Віра божия совіти божиє совісті каже. Свята віра одне бере голе. Суть на волі пане гола ж, святі голі ж”, – знаходимо в тому ж рукописі.

    Тоді що ж являє собою людське вірування, виникає питання? Людська віра, коли людина знає і усвідомлює образні наміри Неба на споріднену дію, відрізняються від сліпої віри, де людина не знає, не усвідомлює очікуваного. Першим є життям у вірі, друге ж є життям з вірою. Активне життя у творчому підході реалізується у першому випадку. Яка різниця між ними? “Згідного життя веде, не згідного тягне”, – тобто веде у сліпій вірі через ту саму “муку божу“, що панує у неусвідомленім житті, як за свідченням Сенеки.

    Але різниця полягає не тільки в цьому. Свідомість людська на шляху повернення її душі додому зростає у першому випадку. У другому все стоїть на місці. У першому випадку людина живе, у другому існує. Саме з цієї причини орії у своєму рукописі запитують прибічників сліпої віри:”Се ви навіщо ж жиєте, у вас що немає душі?”. Розвитком якої вони мали б перейматися у своєму житті.

    Миролюбов, зробивши перший переклад Велесової книги, чітко розділяє ведизм раннього язичества, коли людина знала і бачила, від пізнього язичества, коли людство на Русі ту здатність втратило. Займаючись вже сліпим ідолопоклонством антропоморфній формі. Тоді як від початку в ті постаті входили на внутрішнім плані, маючи від того силу творення шляху свого життя. “Творящу силу се узріли у собі“, – за Велесовою книгою.

    “Що тут говорити, людська віра, коли людина знає і бачить, відрізняється від віри запиту чі прохання тим, що вона сама стає активним учасником свого запиту до вищих сил. Вона веде своє життя, бо має споріднення з божим супраментальнім планом і може мислити та діяти з ним воєдино” – можемо почути зауваження нашого езотерично освіченого читача. З чим не можливо не погодитись.

    “Це легше сказати аніж зробити”, – можемо почути зауваження іншого нашого читача. У віру вірува, – це перш за все віра в самого себе, відповімо ми йому. Рецепт того входження, як за оріями відомий:”Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі “. Подібна зупинена увага до зовнішнього і відчиняє двері у той стан волі, де стає можливою реалізація людини як цілісної, вільної особи.

    Щасти Вам.



    Comments are closed.