Всі люди рівні перед небом, держава ж є результатом їх угоди.
(Мо Дзі)
Згідного життя веде,
не згідного тягне.
(Сенека)
Що таке нація з точки зору супраментальної психології сьогодні? Населення відповідної території поєднане єдиним, усвідомленим способом проходження на внутрішній план причинного світу. Та своєю інтерпретацією закону життя в Цілісності у вигляді “Отчого закону” або ж закону всередині, як за Геродотом. Згадане проходження відбувається через єдиний для всіх вибірковий ментальний образ, що виникає під час адаптації до патерну умов ареалу проживання. Від того виникає своя знакова, резонуюча з Цілим культура. Звичаї та звичаєвості, як покладені на життя практики обрядовості у проходженні до того поля істинного. Своя орнаменталістика, мова, пісні та знакове мистецтво. Все це покладається у відповідну адаптовану до патерну умов культуру. Чому?
У дотику до живої етики все стає егрегорною силою. Енергії якої стає достатньо щоб утримувати постійний контакт з причинною правдою оточуючого світу. Здоров’я, довголіття та щасливе буття залежали саме від цього. Тому і існує у будь якому автохтонному етносі сродня діяльність і є слідування причинній єдності світу. У такому вже причинному житті і народжується досвід істинної традиції, про яку говорять суфії. Жити на волі за межею ілюзорного світу, саме ця традиція, дякуючи невимірній глибині інської зони кристалічного щита України і лежить в основі націотворення титульного етносу Середнього Подніпров’я.
Цікавий запис з цього приводу знаходимо у науковій роботі Шатохіної Віри Олександрівни: ”Онтологічний статус ментальності передбачає, що в буденність втручається об’єктивний спостерігач здатний поставити себе в позицію феноменолога, здійснюючого операцію Єпохе ( возє’днання зовнішнього та внутрішнього світів ) в ідеальних світах змістовної наповненості “.
Той же підхід прочитується і у Фрітьофа Капри: “Для врівноваження нашої людяності в повній мірі ми повинні знову надбати досвід своєї зв’язності та єдності з тонкою павутиною життя. Це воз’єднання і є реалізацією онтологічного принципу єднання з природою. Є самою суттю духовної основи глибокої екології. “
Творчий принцип Всесвіту це творення реальності на квантових рівнях тонкої павутини життя, саме це сьогодні повинна прийняти сучасна наука. Бо тільки так правда – істина входить у людське життя, яке від того отримує свою змістовність та наповненість. Бо світ збудовано на правді якою є сам.
Порядність, честь і гідність стають пустим звуком коли не спираються на цілісне, причинне світосприйняття отримане у доторку до живої етики життя пануючого на непроявленому плані. Знову ж таки чому? “Ум ніколи не може бути великим через те, що те що є дійсно великим для нього невимірно, тому будь яка його діяльність несе у житті лише скорботу”, – засвідчив у свій час Джуду Крішнамурті.
Суфії вважають, що головною силою врівноваження формальних релігій був постійний досвід істинної традиції, викривленість якої і стали всі формалізовані релігії світу.
“Прірву між трансцендентним та людським можливо подолати єдиним способом – злиттям з Богом”, – стверджує Микола Кузанський.
Яка відмінність між знанням та інформацією? Знання здіймає, збагачує, наповнює силою. Інформація лише наповнює відстороненим, залишаючи рівень людської свідомості таким яким він є. Тому є переконання, а є усвідомлення. Сила стоїть за усвідомленнями. Знати, усвідомлювати – означає існувати насправді в тому світі що є, що існує тут і зараз.
У техногенну еру людина існує невідомо де, вона невідомо хто, існує невідомо для чого.
Відсторонена міфологія пізніших часів, з яких вийшло сучасне природознавство, закрила доступ до причинної правди життя.
Тому за буття в істині прийшлося боротися. Визначальною постаттю тут є великий адепт світу Ісус із Назарета з його життєвим кредо:” Я прийшов не порушити, а виконати закон. Я прийшов прибавити до Закону Отчого свободу Сина, відновити викривлений, ущербний закон причинності, в законі смерті – Отчий Закон життя.”
Сьогодні розвинене абстрактне мислення відкриває ті можливості, яких давнє людство було полишено.
Так прийшло розуміння, що прохід до істинного лежить не в самій думці, не в обоготворенні, він лежить у її поруху, у намірі до дії, яка співпадає з живою, причинною етикою. Діючи у спорідненому намірі справжня людина у житті не залишає сліду.
Тобто діє, змінюючи обставини шляхом зміни самої сцени подій, діє на квантових переходах на обріях у самій Цілісності.
В такому знанні не має часу, а тому і історичного початку, воно завжди було поруч. Щоб цим володіти потрібно бути в самому житті.
“Загубивши материнську долю світ народжує поле засіяне бур’яном. Знання проростає, знищуючи бур’яни людського невігластва”, – визначив у свій час Соломон.
Що тоді царство боже на землі? Це соціум впорядкований за причинною правдою Єдиного. Закон соціуму рівних – допомагай іншим, допоможеш і собі. Справжніх людей може бути багато, але етика їх життя одна. В Цілісності не буває двох розумінь, воно одне на всіх, що і центрує людську спільноту у одне ціле. Але для цього потрібно стати нічим, щоб стати всім.
Торкаючись неба сущого у знанні помилятися неможливо.
Для цього потрібна воля на волі, бо знання приходить каналом людської совісті з непроявленого. Саме від цього постає головне надбання людства; честь, совість, порядність та людяність
Шлях щасливої долі то поєднання зі своїм духовним початком. Закон соціуму рівних – допомагай іншим допоможеш і собі. Всі дії повинні бути узгодженими з причинним полем Цілісності, бо “виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів і буде викорчуваним”, – знаходимо пророче свідоцтво Ісуса у Євангелії від Фоми з цього приводу.
Любов – поводир людського его, коли его зникає у вже поширеному світосприйнятті, зникає і любов, на її місце приходить знання у поєднанні з Єдиним.
Щастя – уособлення себе у Нірвана Кальпа Самадхі того буття, яке і є ним на волі. Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в Цілісності, – стверджував Соломон.
Вхід та вихід в самій людині – звідси витікає цінність самого розквітлого життя.
Світ змінний у переходах від одного свого рівня на інший, але на кожному своєму рівні він матеріальний і незалежний від людського усвідомлення його.
Саме життя у справжності і є вірою. Правда в житті виникає у дотику до істинного. “В справжнього Бога не вірять з ним живуть. Не може бути природи без Бога і Бога без природи. Бог є причиною природи”, – стверджував Сенека.
“Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині”, – вторить йому Григорій Сковорода.
Гармонія Всесвіту у совісті людської душі. Де є совість там є розуміння істинного і там є воля і сила людського духу.
“Мета людського життя полягає в досягненні мудрості”, – стверджував Сенека.
Хрест України то є її духовний хрест, осягнення вічного тут значно випереджало розвиток сусідів та і всього світу в цілому. Людина знання, що поставала тут не могла прийняти будь яку тиранію державних структур пануючих у ті часи. Її внутрішня релігія однакова для всього людства, не зважаючи на расові, релігійні чі національні розбіжності. На Русі вона звалася Орійським Відичним Правовір’ям або ж Православ’ям. Славили Цілісність, як Праву, що веде, налагоджуючи людське життя. Особливо проявляючись на рахманські свята, у дні весняного та зимового протистояння.
“ Але для цього потрібно щоб живий дух людини і природи злився воєдино, став нероздільним”, – визначив Олесь Бердник.
“Щоб дійти цього стану потрібно своїм життям собі дорівнятись”, – довершила це питання у свій час Леся Українка.
“Існує тільки одне питання, як це реально може бути запроваджено у житті ? ”, – можемо почути запитання нашого вченого читача. Відповіді на це питання будемо шукати в самій українській культурі.
Мистецтво життя та довголіття від Андрія Ворона.
Спадкоємне мистецтво життя слов’ян-русів має своє відображення у дослідженні, викладеному в книзі Мирослава Дочинця “Многії літа. Благії літа”. Де він пише про досвід життя у довголітті Андрія Ворона – мешканця одного з сіл під Мукачевим.
Головним у сакральному мистецтві Андрія Ворона, який прожив на білому світі сто чотири роки, є чекання, або очікування. Воно стає головним, коли світ являє собою причинно врівноважене цілісне Одне, і людині залишається тільки вірно слідувати тому узгодженому Цілому. Можливості, які лежать в ньому, розкриваються в свій час у відповідному місці, і саме їх очікує людина, яка не хоче ламати встановлений причинний хід подій в тому світі в якому живе. “Пам’ятайте, – сповідує дід Ворон, – світ впорядкований раз і назавжди розумним і милосердним Творцем, тому життя кожного в ньому має свій сенс і свою мету”.
Постає питання: Очікування чого є ключем взаємодії людини і Цілого?
По-перше, подібний настрій стає можливим тільки у стані пробудженої свідомості. В цьому стані потрібно жити, щоб не пропустити ту мить, коли прийде очікуване. І то вже ваше рішення, як на нього реагувати, приймати чи ні. Але знати про нього ви повинні, бо без цього втрачається зв’язок з тим узгодженим цілим, яке являє собою довколишнє.
Дуже тісно таке “очікування” Андрія Ворона пов’язане з недіянням, яке проголошується адептами Сходу мало не головним принципом праведного життя. Насправді недіяння є дією в другій увазі за допомогою наміру, як свого часу це ввів Карлос Кастанеда. А для цього, як відомо, потрібне повне відсторонення від зовнішнього. І це теж є в дідовому рецепті: “Навчися і вмій чекати. І тоді переможеш усе. Навіть якщо нічого вже не чекаєш доброго, все одно – чекай. І коли нічого вже не можеш робити, а чекай. Чекай до прощального подиху”.
У цій пораді діда Ворона проглядає мало не головна умова життя людини у її взаємодії з Цілісністю – зберегти енергію життя через відсторонення, не розпорошити її на дурниці упередженого життя і вчасно вступити в дію, коли очікуване постане перед очима. Так званий сталкінг, яким на сьогодні переймається сучасний езотеричний світ, починається саме з цієї його головної умови. В позиції пробудженого усвідомлення, в промені долі – чекання, так це можна сформулювати сьогодні. Але чекання має бути активним: “Ходи, розпитуй, бесідуй з людьми і прийде до тебе розрада, означиться рішення”, – радить дідо.
Другою сакральною умовою довголіття діда Андрія є відповідний настрій єднання людини і того світу Божого, в якому вона живе. Через це єднання приходить спокій сили і сила спокою, яка мусить вести людину в житті. “Через поле смиренне прийдете до тихої води”, – заповідав Андрій Ворон.
Задля цього “будьте щирими, чистими душею і серцем, щоб правда Божа завжди потрапляла до вас”, – радив він.
“Скрізь, де б ви не були, будьте, як удома, єднайтеся зі світом, як удома, – наставляв дід Андрій. – Радійте дню, що приходить, і живіть у ньому, бо варте тільки те, що він зараз вам несе”.
“Не я живу, а мною живе природа”, – стверджував своє сакральне великий письменник сучасності Василь Стус.
Каяття, прощення та смирення відкривають шлях людини на Небо, заповідав Ісус із Галілеї – той, хто своїм прикладом вказав шлях людини до стану усвідомлення іншого обрію світу. “Царство Боже всередині вас”, – наголошував він. Цілий світ вклоняється йому саме за це, а не за зрощені на його імені канонічні вимоги Візантійської церкви, як засіб суто соціального поневолення людини.
“Щоб молода енергія струменіла в жилах, звертайся до своєї молодості, до тих часів, коли єднанню з природою не заважало обтяження прожитих літ”, – радить Андрій Ворон.
Гризота відпустить вас і прийде бажане оновлення, якщо людина повсякчас утримує в душі тепло дитинства. Як відомо, всяка психологічна залежність найлегше знімається саме так. Кожна хвороба – то завжди відсотків на шістдесят самонавіювання. Коли на душу давить камінь, з будь-якої хвороби швидко не вийти. Кожен вправний цілитель знає: зняти ту залежність – означає пробудити силу зцілення в самій людині, бо насправді людина сама зцілює себе, а завдання всякого цілителя – створити відповідні для цього умови.
А ще дідо каже, що в тому настрої треба просто жити, весь час усміхаючись світу очима дитини. Тоди навчишся володіти своїм ритмом – чергуванням сили і спокою, і буде тобі так само, як рибі у воді, як птиці в небі. І все задумане здійсниться, а життя буде легким, бо ти все зможеш побачити й відчути, бо ніщо в самому тобі не буде заважати.
Описаний в “Рукописі Войнича” шлях оріїв, що проходить через рівновагу – як міру по волі і по вірі, проявляється в тому, що сповідує Андрій Ворон. Це дозволяє зробити важливі висновки.
Шукаючи в цьому напрямку гідного способу життя, слов’яни-руси Середнього Подніпров’я входили в істинне і формували культуру, яка на багато літ випереджала те, що на цей час існувало в світі. Мистецтво спорідненого життя, яке описує Андрій Ворон, дивовижно перегукується з тим знанням Сущого, яке знаходимо в давньому рукописі оріїв. Їхнє знання не зникло, воно досі є провідним мистецтвом життя на землі, яку ми називаємо Україною.
Людина може і повинна на схилі літ усвідомлювати все те, про що говорить Андрій Ворон, бо воно, очевидно, складає надбання, з яким людина постає перед очима Творця, примножуючи мудрість світу. “Многії літа – благії літа”, – стверджує і Мирослав Дочинець – автор, що розгледів, дослідив знання старожила і доніс до нас у своїй книжці той безцінний досвід спорідненого життя справжньої, цілісної людини.
Людство пробуджується після свого тисячолітнього забуття і йде до правди-істини, яка панує у світі. Бо то є закон, що виходить із Цілісності, повсякчасно відроджуючи людське сумління. Якщо відкинути будь-які навіювання ззовні, кожна людина насправді знає той закон, як Отчий закон всередині. Відмічений у населення Середнього Подніпров’я ще Геродотом.
Щасти Вам.