Сторінка Василя Чумаченка

Перший закон можна було б сформулювати як закон одноосiбної гри, який стверджує, що свiт iснує як одне цiле, складаючись з великої кiлькостi утворюючих його частин. Кожна така частина є подобою свiту, маючи свою одноосiбну долю, своє народження i свiй кiнець. Все має свiй розвиток i iснує як одне цiле. Доки iснує свiт, iснують i його частини.

Наслідком цього закону є старий езотеричний закон, який проголошує: «Що вгорi, те i внизу, що внизу, те i нагорi», або «Що на землi, те i на небi, що на небi, те i на землi». Саме за цим законом у вiзерунку листа клену, або в основі будови бобрової хатки можна знайти, наприклад, параметри Сонячної системи. А слiдкуючи за розвитком природних процесiв у довколишньому, багато чого можна сказати про подiї, що проходять, або точаться поза його межами.

Другий закон стверджує, все народжується в симетрiї двох. Або протилежнiсть двох народжує життя i весь свiт, як динамiчну, рухому систему. В основi цього руху лежать, за східними вченнями, двi енергiї – Інь i Янь. Саме їх взаємообмiн утримує вічно плинуче Дао, або Цілісність світу у вiчному русi. В єгипетськiй герметичнiй фiлософiї це принцип полярностi.

Третiй закон утримує в собi твердження: все в свiтi має свiй змiст, нiчого не вiдбувається випадково. В герметичнiй фiлософiї його iнтерпретацiя лунає так: «Випадок – це подiя, закону якої ми не знаємо».

Завдяки цьому закону одна iстина панує в свiтi. Саме з приводу цього закону від старих часiв лунає попередження: все в свiтi має свiй глибинний змiст, будь чистим, входячи в проблеми розуму.

Четвертий закон проголошує: будь-який змiст має свою незалежнiсть вiд форми. Саме завдяки iснуванню цього закону ми спостерiгаємо довкола себе велику рiзновиднiсть одного – мiнералiв, рослин, тварин. Одне одночасно iснує як множина. Можемо згадати каузальний план енергокомплексу людини, де енергетичний кокон перетинають свiтовi прядива, суворо в однiй i тiй же позицiї забезпечуючи свiтло людської свiдомостi на нашому планi життя. Як то може бути? Ситуацiя статична, а людина має право на рух. Позицiя, видiлена в полi свiтових прядив, одинична, а людей iснують мiльярди. Ось такi парадокси. Саме через це ми говоримо, що осягнути цi закони не достає рiвня людської свiдомостi.

П’ятий закон – це закон неочевидного. Цей закон формує всяку подiю як континуум шляхiв, через якi вона може бути здiйсненою. Всяка дiя формує свiй змiст i водночас вiн iснує як одне, й iснує ще до того, як ви будете це робити. Тобто всi шляхи ведуть в Одне, яке їх i породжує. Істина iснує й iснує, як непроявлене, до котрого багато лежить шляхiв.

Шостий закон проголошує – все має свою чiтко окреслену якiсть i нiчим iншим бути не може. Саме згiдно з цим законом iснує заборона iснуванню будь-чого поза iснуючим континуальним набором енергетичних горизонтiв. Дуже цiкавий наслідок виходить з цього закону. Все, що у тiй чи iншiй мiрi втрачає свою вiдповiднiсть на зовнiшньому планi, починає активно рухатись в її пошуку, або деградує, руйнується i зникає. Це i є той могутнiй двигун, що рухає все в довколишньому свiтi. Саме вiн активiзує людину до безупинних пошукiв своєї вiдповiдностi через життя.

Сьомий закон затверджує послiдовнiсть всього у свiтi. Через що ми маємо взаємопов’язанiсть подiй, що точаться довкола. Виконання цього закону йде через встановлення вiдповiдностi причини та наслідку шляхом маятникового переходу, коли одна якiсть переходить в iншу через заборону iснування чогось перехiдного посерединi, згiдно з п’ятим законом. Пам’ятаєте оту вiдповiдь про «вiдсутнiсть середини», яка прийшла на запитання: «Що то є оплески однiєю долонею?», i ми говорили з приводу цього, що в тiй вiдповiдi лежить головна загадка свiтобудови.

Суть такого переходу, як рух за принципом кекiнеми, що в свiй час був описаний ще Платоном, можна вивести у такому виглядi: всякий рух є переходом через невимовне, водночас це «смерть» i нове «народження». Поняття швидкостi тут не iснує, оскiльки вiдносний простiр та час втрачають свою безперервнiсть.

Восьмий закон встановлює перiодичнiсть. Згiдно з ним свiт змiнюється i розвивається, постiйно повертаючись назад. Така умова може бути забезпечена тiльки в один спосiб – накопиченням пам’ятi про всi подiї, що колись точилися в свiтi. Тiльки в такому випадку стає можливим оте повернення назад. Саме за цiєї умови стає можливим iснування есперного ретроспективного пошуку. У проявленому цей закон має свiй вираз, як розвиток, що йде по спiралi.

Дев’ятий закон стверджує: все має свiй початок, той початок завжди є виходом з нiчого, з точки неiснування, з невимовного. Тобто початок будь-чого – є свiтова подiя, яка завжди починається з самого витоку. З цього виходить самоцiннiсть усього того, що точиться в свiтi. Головним висновком для людини з цього закону є правило, за яким всяка подiя повинна бути доведена до свого кiнця. Неможливо припускати розриви в подiєвих планах життя.

Десятий закон проголошує: всякий природний об’єкт є частиною проявленого свiту i водночас вiн є воротами, через якi свiт невимовного сполучається з проявленим. Саме через це iснує магiя речей, в основi якої лежить iснування однієї, вiдповiдної невимовному форми з багатьох випадкових форм. Будь-яка природна форма стає ворiтьми до свiту невимовного. Саме тодi художнiй витвiр сяє красою та довершенiстю через енергетичну насиченiсть, яку вiн створює довкола. У свiтi завдяки цьому iснує довершенiсть та краса, а вiд того –  правдивiсть та щирiсть, як вiдстройка самої людини щодо того непроявленого Одного.

Ось такi закони. Наша лiнiйна логiка не може збагнути, як може бути взагалi те, що цi закони проголошують, бо збудованi вони, як бачимо, на очевидних протирiччях. Наслідок вад нашого свiтосприйняття можна бiльш чiтко прослiдкувати в дослiдженнi наступного питання: що може являти собою таке поняття як згадуваний раніш енергетичний горизонт?

Скажімо, у квантовiй фiзицi кожна частка є квантом вiдповiдного поля i взаємодiя тих часток призводить до виникнення часток бiльшої або такої самої маси, яким теж вiдповiдає якесь поле в iснуючому їх перерозподiлi.Тобто будь-якій існуючій частці повинно бути своє місце у просторовому перерозподілі, має бути ніша, в якій вона отримає своє природне виділене існування. Тим самим для об’єктiв природи є енергетичний горизонт. Аналог дуже близький. Вiн є відтворюючим початком того чи iншого об’єкта як окремої якостi, або як видiленостi чогось одного. Ми звикли оперувати розмiрами, складаючи чи вiднiмаючи числа одне вiд одного. З точки зору слабкої метрики це дуже грубе припущення. Неможливо один розмiр, тобто форму, складати з iншими, бо то є два рiзнi свiти, якi у взаємодiї можуть породити третiй, якщо в довколишньому iснує вiдповiдний щодо цього дозвіл i тiльки. І якщо в абстрагованому просторі це спрацьовує, то за цим стоїть ступінь гармонійої узгодженості самого простору, що складений з багатьох своїх частин.

Велике i мале для нас – це тiльки питання масштабу, i ми вiльно переходимо вiд однiєї iнерцiйної системи вiдлiку до iншої у своїх постійних пошуках єдиної польової картини свiту. Самi не знаючи того, що здiйснюємо заборонену дiю, внаслідок цього ми отримуємо картину свiту як вiдiрваний вiд дiйсного стану речей опис.

Доктор філософії та психології

В. Чумаченко

Щодо перекладу рукопису Войнича у знов відроджуваній езотеричній культурі України.

Кожен, хто торкається теми перекладу будь-якого документу, що прийшов до нас із глибини віків, повинен давати собі звіт про те, що рівень світосприйняття тих давніх часів може бути відмінним від існуючого сьогодні. Через що ті поняття, які ми знайдемо у перекладі можуть мати інше тлумачення, аніж те, яке прийняте сьогодні. “Звісно, – скаже нам розсудливий читач, – бо ті поняття будуть відображати рівень свідомості, пануючий у ті часи“.

Сьогодні ми вже розуміємо, що наше сьогоденне усвідомлення замкнуто на рівні так званої Платонівської печери, коли ми про дійсний стан справ у світі можемо судити лише по тих тінях, які вони відкидають на стіну тієї печери. Мова тут йде про усвідомлення обмеженості того образно понятійного сприйняття світу, яке ми маємо на цей час. Тобто ми таки даємо собі звіт у тому, що одного разу прокинувшись можемо побачити зовсім інший світ, якщо наше усвідомлення його стрибне на інший рівень. “Як це постійно і відбувалося у нашім природознавстві, –  доповнить нас розсудливий та знаючий читач, – бо саме це відбулося у часи, коли Галілео Галілей та Коперник обнародували свої дослідження Сонячної системи. Стара система світоуявлення впала, а народилася нова, більш тотожна тому справжньому світу, що нас оточує“.

Тут надважливим є усвідомлення обмеженості та змінності нашого світосприйняття, яке йде від зростаючого рівня нашої свідомості. Саме через це ми говоримо – на сьогодні все вбачається так, але може завтра тлумачитись інакше, вже сходячи з максималістичної точки зору – все в довкіллі відбувається тільки так, і ніяк інакше бути не може.

“А що тепер робити з тією правдою та достовірністю, яка панувала до того стрибка нашого усвідомлення“, – може запитати нас допитливий читач.  Питання тут торкається тієї системи логічної взаємопов’язаності понять, які лежали у основі прийнятої системи світоуявлення. Від чого довколишній світ мав об’єктивне і цілком логічне своє пояснення в тій існуючій природознавчій картині світу.

В основі будь-якої логічної взаємопов’язаності подій зовнішнього плану лежить поняття віри, дійдемо ми такого висновку, бо саме  в ній ми знаходимо необхідні зв’язки та пов’язаності і не помічаємо очевидних неув’язок. “На результат експерименту ми дивимось очима існуючої природознавчої картини світу і бачимо там лише те, що у її світоглядну систему вкладається“, – зауважив якось Макс Планк.

“Тоді питання віри виходить на передній план, бо саме з ним, вочевидь, пов’язаний рівень нашої свідомості“, – зауважить нам допитливий та розсудливий читач. Справді, кожен стрибок усвідомлення у історії людства призводив до зміни наших уявлень про віру. Якщо прослідкувати історію розвитку  природознавства, в яке безальтернативно з розвитком наукової езотерики входить світова езотерична культура, то питання віри в історії людства, вочевидь, має два головних своїх спрямування.

Перше виходить з тієї ж згаданої вище логічної взаємопов’язаності у природознавстві, опертої на здобутки науки зовнішнього плану, де панує відсторонене образно понятійне пояснення існування феноменального світу та законів його організовуючих. І друге, що оперто на чуттєве сприйняття тонкого плану цілісного, ноуменального світу. Перше стоїть на відчуттях об’єктів матеріального світу органами зовнішнього сприйняття, друге на чуттєвому кінестетичному сприйнятті тонких планів цілісного світу з рівня енергетичного тіла людини.

У першому випадку – це віра у щось, що виходить з переконань зовнішнього досвіду життя на феноменальному рівні та законів відкритих у ньому. У другому, це віра у той відгук, що йде з цілісного плану на вірні та доцільні кроки людини у житті, яке від цього стає життям в істині, тобто причетним до континуального простору цілісного світу. Звідси жива етика, про яку говорила Олена Реріх, за якою починає жити людина.

На перший погляд ці дві віри не можуть бути поєднаними у одне, бо породжуються різними планами існування самої людини. Одним фізичним, на плані якого виділене наше тіло, другим тонкоенергетичним планом слабкої метрики, на якому існує наш сутнісний план, або ж супраментал.

І тут ми, шановний читачу, повертаємось до того зростання свідомості, яке супроводжує природознавство зовнішнього плану. До чого воно кінець кінцем веде?

“До поширення світосприйняття, кінцевим пунктом у якому є пізнання законів цілісного світу. І на цьому рівні ці дві віри, вочевидь, повинні злитися у одну віру, тепер вже повної, цілісної людини, яка охоплює у своєму сприйнятті ті два світи“, – скаже нам езотерично освічений читач.

“Заждіть, заждіть, а як же бути з релігійною вірою?, – чуємо запит нашого допитливого читача. – Вона що у означенні вірування не входить?”

Слово релігія у перекладі з давньої грецької означає зв’язок людини з небом.

Тобто з тією інстанцією, яка за їх переконаннями володіє істиною. Від чого первинною функцією будь-якої релігії є утримання зв’язку з цілісним небом.

“Віра по вірі, а ви що ж? Пусто ви живете і пуста ваша совість божа”, – зауважують з цього приводу орійські гностики в рукописі Войнича, давньому синопсисі часів Київської Руси. Що таке тут “віра по вірі”, виникає питання?

Якщо говорити про налагодження зв’язку з небом цілісності, то віддавна він встановлювався через ритуальне дійство, в якому людина набувала стану зміненої свідомості, переходячи до контакту з ноуменальним світом, тобто зі світом тієї самої цілісності.

Будь-яке ритуальне дійство має відповідні етапи свого запровадження. На першому місці тут стоїть необхідність мати знакове передбачення у якійсь край важливій справі, подолання тієї чи іншої загрози, що виникає на зовнішньому плані життя. Тому приймається відповідне рішення щодо проведення ритуалу. Потім йде визначення часу та місця його проведення, щоб він від початку був узгоджений з тими можливостями, які у цей час будуть розкритими на ціліснім плані. За ними йде набуття образної, ключової форми через одягання відповідного одягу та ритуальний розпис, або прикрашення тіла відповідними знаково виконаними амулетами тощо. У відповідний час, у знаковому місці розпалювалось багаття, довкола якого виконувався ритуальний танок, який і переводив людину у змінений стан свідомості. Там, на тій стороні антропологічного бар’єра, у дотику до передподійного цілісного плану, пізнавалося те, як ліпше подолати виниклу нужду, або прийняти вірне рішення та запровадити його у життя. Щоб уникнути прикростей та можливого гніву неба на недоречні та невчасні свої дії та вчинки у житті. Означене ритуальне дійство і було вірою у давні часи. Тому орії у своєму рукописі, говорячи про віру як про віру по вірі, підкреслюючи цим необхідність набуття відповідного стану свідомості у будь-якому дотичному до неба віруванні.

“Віра на волі вісті несе“, – саме з цього приводу говорять орії в своєму рукописі. Далі можемо привести такі канони орійської віри з синопсису орійських гностиків доби Київської Руси:

Вість по вірі світ по вірі вела ж.

Совість по вірі по віку однове суть же.

Вище пише Ока віру.

По вірі боре ви зло.

Віта божиє по волі і по вірі.

Де мета по вірі свято ви зажиє.

Ще по вірі ви нині в путі ж. Ви це понесе, суще понесе, се вашу понове кощу, вість божую побає.

Пана віра степ вела, се віки волі.

Ока віра суть понове божию.

Око тут згадується як духовне бачення людини на волі.

“А що тут тоді воля? ” , запитає тут нас доскіпливий читач. “Воля на волі”, – отримаємо відповідь від оріїв.

Поняття волі у орійському світогляді може бути прослідковано у таких їх гностичних дослідженнях.

Свята воля цю віру вела божую, вище ж.

Вість по волі степ бере, віта божиє по волі.

Святе на волі.

Далі знаходимо таке:

По волі втіша Око – Око віри. Око волі однове вість божую.

Пана воля по волі упова і жиє.

Свята вижиє вість волі по волі.

Ви ту волю у совісті бере у путі ж.

Пуста воля Ока божия зла.

Віта божиє по волі і по вірі.

Око божиє святе на волі.

Святе по волі Око бере.

Віта по вірі Око і пише суть одну ж.

Виникає питання, де та воля у оріїв отримує свою реалізацію?

“Де божиє – пише Око голе, Ока гола воля ж. Святе на волі ж. Одне віру Ока вело в голе Око бо руса”, – знаходимо в рукописі.

У іншому, протилежному випадку втрачається суть, розуміння сущого, тому вість і зла, бо несе неправду, лжу, за оріями. Тобто, гола воля знаходиться у оріїв за межею антропологічного бар’єра, куди вони потрапляли у тонкоєнергетичному стані, тобто по голому, вже за межею фізичного плану. Для нас сьогодні це тонкоєнергетичний план цілісності, який опановується людиною у ментальному образі через модельний простір її пам’яті.

У приведених вище гностичних дослідженнях оріїв проглядає одна вкрай важлива річ. Все, що приведено з того чи іншого боку, торкається законів світової езотеричної культури, прямо говорить про відомі  її постулати. А раз це так, то будь-які сумніви у вірності перекладу, зробленого Джоном Стойком, рукопису Войнича відпадають. Погодьтеся, було б дивно знаходити відомі закономірності у невірно зробленім перекладі. Це як у перекладі якогось давнього математичного трактату ви раптом знаходите теорему Піфагора або рівняння Гауса. Питання щодо достовірності зробленого перекладу одразу ж знімаються, бо закони, які ви там знайдете, будуть говорити самі за себе. Велике є велике, його не можливо угледіти у невірно зробленім перекладі, тож коли воно проявляється, то питання щодо вірності перекладу одразу ж відпадають. Інша справа, коли текст захищений необхідним для його прочитання та тлумачення рівнем свідомості, що є у рукописі Войнича. Але українська культура той рівень зберегла, як це видно з перекладу, зробленого Джоном Стойком. Але ми відхилились від запропонованої тобі, шановний читачу, теми.

Релігійна віра, що панує сьогодні спирається на канони, у першовитоку це те саме суворо витримане ритуальне дійство входження, приведене вище. Але відсутність дотику до сущого, через саме тільки звертання до нього з зовнішньої позиції, робить все те міфом, мета якого цілком лежить у соціальному заказі суспільства, вибудуваного на договірній хозарській правді, де кінь завжди стояв позаду воза. Людина – для суспільства, а не навпаки, суспільство – для людини. Рабство боже на землі починається саме з цього.

І ще одне, що хотілося б зауважити. Канонізуючи життя будь-якої великої людини, потрібно пам’ятати вираз Геракліта, який цілком справедливо стверджував, що у одну і ту саму річку неможливо увійти двічі. Що вказує на те, що цілісність як жива, динамічна система не стоїть на місці, а розвивається у часі.

“Виходить віра є вхідними дверима до розкриття справжнього світу, в якому ми насправді живемо, вона озброює силою континуальної цілісності, до якої людина, вже знаходячись в істині, стає причетною” , – чуємо зауваження нашого допитливого читача. З чим, як ви розумієте, неможливо не погодитись.

Доктор філософії та психології

В. Чумаченко

Сьогодні, знову відкрита культура оріїв з манускрипту Войнича спонукає до відтворення тієї громадянської позиції, яка завжди була притаманна українському суспільству зануреному у світ цілісності. Хартія Олеся Бердника і те, що в ній приведено не з’явилося невідомо звідки, воно є глибинною традицією народу цілком належного тій світовій правді за яким існує все суще на землі. Щоб переконатись в цьому достатньо на відповідній сторінці відкрити Кобзар нашого поета – пророка Тараса Шевченка. І знайти ось такі рядки:

Не хрестись, і не молись нікому в світі!

Збрешуть люде, і візантійський Саваоф одурить!

Не одурить Бог, карать і милувать не буде;

Ми не раби його – ми люде!

Не хрестись і не молись нікому в світі, – це пряма орійська традиція покладена в їх визначальному вислові: Пам‘ятай Одну волю і святу совість по віки ж. Суст (цілісність) один наказ – суть нам каже, бо рабами знемож, коли волю Ора забували ж.

Збрешуть люде, і візантійський Саваоф одурить, – мова йде про візантійсько – хозарське перекручення поняття віри. “Віра по вірі, а ви що ж? Віра віре волі. Тіло ви маєте, але ще маєте і голе Око“, – читаємо у оріїв. Вторить їм тут і Шевченко стверджуючи існування більш глибинної істини в світі яку може сприймати  людина. Його ставлення до стану справ у суспільстві, орієнтованому на хозарську, чисто договірну, надуману правду надкритичне:”Раби, невільники недужі! Заснули, мов свиня в калюжі, в святій неволі“.

Не одурить Бог, карать і милувать не буде; – цілком надуманою річчю є, говорить Шевченко, оте христоматійне – карати та милувати за хозарсько – візантійським кананом, життя є більшим і ширшим за будь який канон сліпої віри. “Око боже (хозарське) одне – мала віра, а віра Суста божого (цілісного світу) велика ж“, – стверджують орії з цього приводу. Чому все так? “Волю кощу (вільну душу) всі бо маєте, кощі є ви усі. Ора се ратне діло, ще не рай -борись. Сущі ори ще ви є“, – говорять орії до нас з стародавніх арамейських записів у мові русів. Тобто, за оріями існує вимога самого Бога до людського духовного розвитку, до розкриття нею своєї сакральної природи. З чого цілком природно слідує подальше Тарасове:

Ми не раби його – ми люде, – головна сакральна фраза у Шевченка, яка відмітає рабство боже на землі, яке і уярмило людину. Ми діти божі і ми дорівнюємо Йому, бо так само ведемо разом із ним прядво життя. Ми його руки, ми його очі, ми є Він у прояві на плані сущого, ось про що говорить Тарас. Пречудово це перегукується з оріями: “Його вухом ще то є усі, совість божая одна пуста ж, ви там носе де божіє блюде. Ори ми ще є, Одне у полі, ще ви є сущі Ори.  Були ви великі, лунали, бо ще сяючими ви є. Но і має та віра славу. Велика є се віра. Споконвічно руси (ори) мають ту віру і гримлять нею по світу“.

Тепер стає зрозумілою тверда стійкість русів з Нижнього Подніпров’я, що на протязі століть не сприймали ніяких прийнятих з чисто іллюзорних уявлень новітніх ідей. Їм завжди, через їх орійське православ’я була доступна та, що розлита за задумом божим в довкіллі. І напрочуд зрозумілим тепер стає оте знаменне Тарасове:”Караюсь, мучуся – але не каюсь“. Не каюсь, бо немає перед ким і немає за віщо.

Громадянська позиція українства стає нарешті науково дослідженою, а не тільки проголошеною.

Це дослідження пов’язує у одне ціле культуру сьогодення з орійськими та трипільськими часами нашої історії. З цього нарешті з’являється зрощений фундамент нового суспільства та нового становлення нації на духовній культурі, притаманній самій природі справжньої, цілісної людини. Наші пращури орії вочевидь проклали стежинку на ту висоту, то і нам треба виходити на той шлях омріяний у піснях та думах нашого народу.

В. Байда

Вступ

Можемо ще раз наголосити, що до цієї пори тема езотеричної культури України лежала під міцним шаром забуття породженого як ворожим до слов’ян і їх культури промислом так і власним невіглаством. Головна вада якого міфологізація дієвої орійської культури отриманої у спадок від пройдешніх часів.

Чому ця тема стала вкрай важливою сьогодні?

На кінці 20 – го і початку 21 – го століття бурхливого розвитку отримала екстрасенсорика – наука про надчуттєве сприйняття тонкої сторони оточуючого світу. Біда від цього полягає в тому, що цей розвиток сьогодні опертий на  усвідомлення зовнішнього з його звуженим, відстороненим образно – понятійним сприйняттям довколишнього. Подібна відстороненість стає питомим джерелом людського его, тобто егоїзму людини полишеної у світі на саму себе. Тому пануюче тут его, з його упередженим мисленням, нові можливості одразу ж використало у боротьбі за краще місце під сонцем зі своїм суспільним оточенням. Парапсихологія, як галузь розвитку паранормальних здібностей на сьогодні  все більше і більше  стає зброєю. Спасінням від цього лиха може стати відродження культури внутрішнього плану з її законом в середині, відміченим у слов’ян Нижнього Подніпров’я ще Геродотом. Витоки такої культури проглядають у Велесовій книзі, рукописі Войнича та зрештою у всій ритуальній орнаменталістиці Трипілля. У основі цієї культури стоїть культура єднання з цілісним законоутворюючим планом пануючим на тонкому плані. “Суст божий вісті волі по голу бає“, – за оріями.  Знання сущого, як єдиного світового впорядковуючого закону стає тут тією внутрішньою засторогою, яка унеможливлює панування полишеної відповідного духовного розвитку особистості. Саме тієї, що призвела до фашизму в Германії та більшовицького режиму в Росії. Ці два режими взялися за справу розбудови полишеного негараздів людського суспільства з рівня свідомості пересічної людини, тобто з того рівня, з якого це принципово не можливо вирішити через панування людського его та суто міфологізованих уявлень про людину і її місце у світі. Потрібно раз і назавжди запам’ятати, що образно понятійне мислення у світосприйнятті людськім займає по самій своїй природі другорядне місце. На першому стоїть знання природи цілого на рівні інтуїтивного сприйняття. Ще до всіляких пояснень, тут вже є знання, існує усвідомлення причинної правди світу, де всілякі ідеї перестають існувати. Бо спрацьовує, стає доступною та ідея за якою живе сама природа у довкіллі.

Факти життя якими оперує зовнішнє ілюзорне сприйняття насправді є результатом глибинних причинних процесів протікаючих на тонкому рівні цілісної організації світу. Все живе, дотичне до цієї правди – істини, не може керуватися лише зовнішнім відлунням тих процесів у своєму житті. Бо така ілюзорна правда завжди не несе у собі глибинної зв’язності подій, а тому стає правдою Павлика Морозова, людини що не володіє причинним характером подій. Подібна, полишена свого причинного зв’язку правда, звужує поле діяльності людського життя до рівня жорстких канонізованих правил. “Суха теорія мій друже, а древо життя вічно зеленіє“, – підкреслив у свій час Гете у своєму Мефістофелі, маючи на увазі вище згадане.

Тому тільки повернення знання причинної правди сущого,  поєднуюче людину зі світовим загалом дозволяє вирішити вічну проблему врівноваження людського соціуму, що лежить у пошуку рівноваги між загальним та індивідуальним. Ще у давні часи  китайський філософ Чжуан Цзи дав ту необхідну формулу, що вже приводилася:”Коли природне і людське не перемагають одне одного, на світ з’являється справжня людина“.

Проведені дослідження відкривають культуру знання сущого, притаманного орійській цивілізаційній культурі опертій на включену так звану третю сигнальну систему світосприйняття передподієвої тонкої основи світу. Відання, що воно несло з собою віддавна були притаманні українському етносу, опертому всередині на давню орійську культуру.

Дослідження у непроявленім.

Езотерична культура опікуючись тонким передподійним планом утримує у собі способи становлення та виживання людини у організованім у одне ціле світі. Закони розвою якого стають скеровуючим простором узгодженої дії в людському житті. Ці закони сьогодні сприймаються на рівні підсвідомості як один інтуїтивно сприйнятий закон, що стає базовою основою вірного судження, а від того і відповідних рішень та кроків у житті.

Приходило інтуїтивно усвідомлене знання яке формує людину як особистість, що поєднує у собі слідування невимовному і водночас відповідно переймається соціальним умовам життя. Така особистість стає, за твердженням  Чжуан Цзи, справжньою людиною в якій природне і людське не перемагають одне одного. Саме така особистість несе в соціум правду життя, спрямовуючи його розвиток у еволюційно вірному напрямку узгодженого з еволюцією цілого.

Природну включеність людини знання неможливо якось сформулювати, ми можемо лише говорити про практики навчання, які долучають нас до того одного цілого, що у даосів зветься вічно плинучим Дао, на Тибеті Абсолютом а у оріїв Сустом Божим. Розуміння  яке приходить у тому контакті, стає тим фундаментом з якого слідує наше судження про ті чи інші події у світі та нашої вмотивованої поведінки у житті. Сама ж основа залишається невираженою, бо сам образ дій на зовні стає тим виразом. Тому про езотерику внутрішнього плану мало що можна сказати, бо вона те, на що спираються коли говорять.

Сила та вправність якою володіє людина знання робить її майстром життя, від чого у її способі дій виникає творчий аспект. Творчість стає актом народження нового, що може здійснити тільки розподілена на узгоджені енергетичні обрії цілісність в яких те нове з’являється як акт внутрішнього переходу на новий її обрій.  Тому кожна талановита людина торкаючись того плану стає активним елементом самовдосконалення  і самого цілісного плану теж.

Як все це діє, як можливо підгледіти подібне?

Колись від квартири у Києві було втрачено ключа і з’явилась необхідність у отриманні його дубліката. На одному з найближчих ринків у палатці корейці виготовляли на станочку ті копії ключів. Дублікат ключа швидко зробив молодий кореєць на своєму копіювальному приладі. Але вдома виявилося, що ключ заїдає і ніяк не може відкрити англійського замка. Наступного дня прийшлося знову відвідати ту палатку. Почувши про негаразди з ключем до станочка підійшов зовсім старий кореєць відсторонивши молодого. Старий взяв тремтячими руками того ключа і прилаштував його до станочка. Він непевною ходою з усіх боків обходив прилад, демонструючи при цьому свою повну безпорадність. Він поглядав на станок і прилаштований у ньому ключ як на диво, яке він вперше бачить. Великі сумніви, що до очікуваного результату закрадалися в душу від такої безтелепності старого майстра. Однак молодий кореєць спокійно стояв поруч, ледь помітно посміхаючись, однак сторожко очима спостерігаючи за рухами старого. Після довгого маніпулювання на тому приладі нарешті ключ було отримано з гарантуючою якість здійняття руки старого майстра. Вдома, вставивши у дверний замок переконався у справедливості того жесту. Ключ відмінно працював і навіть здавалося краще аніж рідний заводський. Яку ж демонстрацію тоді влаштував старий кореєць на тому ринку?

Майже всім нам відомо, що коли берешся за незнайому справу, то вона або зовсім не виходить, або отримується якість, якої потім вкрай важко досягти. Найбільш прозоро це проявляється у приготуванні будь якої нової для вас страви, яка з першого разу може пречудово вийти. У чому тут річ?

Справа в тому, що у випадку зовсім незнайомої справи ум не може працювати через відсутність будь якого досвіду. Саме тоді на поверхню виходить хтось, хто і допомагає зробити незвідане, а він неперевершений майстер у будь якій справі. Говоримо ми тут про велике людське Я, що є внутрішньою сутністю будь кого. Нестача досвіду прибрала нашу зосередженість на зовнішньому і наше внутрішнє Я було проявлено. Старий кореєць з усіх сил, своїми непевними рухами імітував свою повну безпорадність, виводячи тим самим того великого свого майстра на поверхню і йому чудово це вдалося. Майже з нічого, але у нього вийшла чудово зроблена річ.

Дуже старе суфійське мистецтво валяння дурня продемонстрував старий тим своїм виготовленням ключа до старого англійського замка. Можливо стара російська казка про Івана дурника, у якого про все про те їздила піч і щука говорила, та й коник горбунок виказував не аби яку звитягу, нагадує нам те давнє мистецтво гри з життям. Хтось скаже, що це все є чистої води сталкінгом. Адже головне правило його за Карлосом Кастанедою проголошує: “Знаючи про свій обов’язок пізнати потаємне сталкер навіть не намагається це здійснити“, – не намагається діяти цілеспрямовано у житті, підкреслимо це. Однак щоб цього таки досягти:”він самого себе розглядає як зовсім незнайому собі особу“. Дуже схоже на маніпулювання старого корейця, чи не так?

Кастанеда говорить, що все те походить від копіювання манер хижака, що полює свою здобич. Тож ні про які людські принципи життя тут не йдеться. Саме на цьому послизнулися всі магічні культури світу, майстерність у яких була надвисокою але справжньої людини не було.

Ми у своїх природознавчих зусиллях йдемо від неповного і неточного знання до більш точного та довершеного. Ми так вважаємо забуваючи, що то лише наша відсторонена діяльність у звуженім сприйнятті довколишнього. Як вийти з того безкінцевого бігання за все більш точним та довершеним?

Орії у своєму рукописі і говорять:”помалу свою мету носи, май міру по волі та по вірі. ” Напевно тому що: “не усі ви є“, у чисто зовнішньому сприйнятті світу. Інтуїтивний канал совісті, що вирішує це питання існує на волі:”Воля на волі, а ви що ж? По голу віра вірить волі. Пам’ятай одну віру та святу волю по віки ж“, – затверджують вони у своєму рукописі головне кредо слов’янина русича.

Означене вище велике Я дотичне до колективного безсвідомого, яке у митців сьогодні зветься Логосом. У науковій езотериці це цілісне Одне пануюче на тонкоєнергетичнім плані. Талан людський є похідним саме від нього, від цілого одного. Коли ж говориться про Логос, а дотику до цілого і відповідно талану не має, тоді виникає велика загроза потрапляння у лабети сутностей вітального плану через той міфологізований Логос. Розум перестає тут діяти, а спрацьовує сліпа упередженість з якої і  бере свій початок так звана висока духовність. Що з цього витікає?

Повна безпорадність у реаліях життя. Міф дійсно включає, це його завдання але зовсім не закликає діяти у житті міфологізованим чином. У сучасній езотериці суто зовнішнього плану за тієї ж причини виник термін посиленого усвідомлення у так званих енергоінформаційних полях. Тобто первинне, пересічне опудалко залишається тим самим, але вже має значно більший розмір. А що ви хочете від звуженого  сприйняття?

Виникає питання, що таке майстерність та талан людський?

Це вочевидь творчий аспект Всесвіту, переломлений через людину. Кажуть устами талановитої людини говорить сам бог. Талан робить зовсім незнайоме  та незвідане знайомим. Як це відбувається?

В будь якій етнічній культурі все починається з закону в середині, який з’являється через адаптацію до патерн  умов ареалу проживання у відповідному образі. Саме звідси веде своє походження менталітет того чи іншого народу, як образна форма втілення того закону. Подібна адаптація робить ще одну велику для людини справу. Тиск зовнішнього, яке орії у своєму рукописі називають “божою мукою” на шляхах життя, виводить людину на внутрішній шлях де вона, торкаючись цілісного плану, стає майстром ведення свого життя. Тут вона вже йде сходами зростання свого духу, запалюючи все нові і нові світові прядива на рівні кокону каузального плану (включення у нові енергетичні обрії тієї самої цілісності). В цей час вона і повертається додому до цілісності, за образним висловом великого адепта світу Ісуса із Галілеї, через суто орійське православ’я та культуру яку він запроваджував у свій час у своєму відомому заклику: “Будьте досконалими“.

Людині, полишеної своєї рідної землі та відповідної адаптації до неї у глобалістичних тенденціях сьогодення, нікуди відступити під натиском життя. Саме тоді, через таке своєрідне яничаринство, у її житті починає панувати руїна, що проявляється через пиятство, наркоманію та розпусту. Бо головна мета життя стає нездійсненною яке через це стає порожнім. “Пусто ви жиєте і пуста ваша совість божа, не те носе, що є у світі і пита нас“, – говорять орії з цього приводу. Тому замість очікуваного розвитку під натиском життя йде деградація, приходить зло за оріями. У людськім житті починає панувати неправда.  Всі імперії світу, забираючи у людини рідну землю з під ніг, у своїй глобалістичній спрямованості, спонукають ці процеси. Дивно це спостерігати, земля під ногами є, її скільки хочеш, а своєї рідної немає. І людина стає вовком, сіромахою на цім світі, несучи у нього зло, як запевняють орії, через безпритульність своєї душі.

Як на рівні контакту з цілим виникає знання?

Воно не є накопиченим досвідом де знайоме просякнуте людським духом і тому займає своє місце у системі нашого світосприйняття. А коли є незнайоме, про яке не має жодних відомостей?

Воно може стати знайомим через поширене світосприйняття у якому прямий кінестетичний контакт з об’єктом миттєво робить його відомим, оскільки постає знання про його пройдешнє і роль у загальній картині світу.

Висновок.

Сталкінг, означений вище як валяння дурня, є суто азійським способом спілкування з невимовним. Тому це і неможливо розумом виміряти, а потрібно тільки вірити.

Інше – це європейський шлях, де дотик до невимовного здійснюється у повному усвідомленні, яке постає на щаблях зростання культури духу (поступове запалення тих самих світових прядив). Головне протиріччя між Азією та Європою у культурнім будівництві полягає саме в цьому. В Україні шлях духовного зростання сьогодні перетнутий канонізованим Візантією християнством, яке по самому своєму витоку є езотеричним вченням. Адже Ісус із Галілеї більше вчив і саме у цьому аспекті говорив про віру. А як ще можливо зрозуміти такі його вислови:”Будьте досконалими, будьте мудрими як змії. Те, що я чиню і ви зможете і більше того зможете. Пізнай те, що перед обличчям твоїм і те, що сховано відкриється тобі ?”.

Тому говорячи про Ісуса із Назарету можливо затвердити його як великого адепта світу, вчення якого цілком ґрунтувалося на орійськім православ’ї. Саме тому його так глибоко вшановує езотеричний світ як у Тибеті та Гімалаях, так і у буддистів та даосів.

Що лежить у витоку орійства?

Певно ранній ведизм, чіткі ознаки якого проглядають ще у трипільськім ритуалізованім розписі та у Велесовій книзі. Більш повну його картину, вже як систему понять покладених у основу свідомого проходження до знання законів цілісного світу, знаходимо у рукописі Войнича. Дивовижно, але те саме вчення сформувало визначний вираз у Григорія Сковороди, який отримав назву “бритви Сковороди”, що лунає так:”Потрібне не тяжке, тяжке не потрібне“. І він сам у свій час зробив пояснення що до цього:”природне легко здобувається, а пусте та зайве тяжко здобувається“. Чи не про те саме ми говорили вище?

Може виникнути питання, в чому конкретно полягає головне протиріччя між азійським та європейським способами спілкування з невимовним?

В тому таки ж рукописі Войнича знаходимо вираз:”Святі не булі, поновили по віді (по ведичному переказу), в тому бо зло“. Тобто зовнішній вираз азійської культури від самого початку опертий на міф і тим же міфологізованим образом вони і діють назовні. Бо у своєму виразі правда життя тут зовсім не важлива, тому може бути яким завгодно перекрученням, будь якого вчення. Мета цього дійства зовсім інша, утримати азійський вплив на відповідні території за будь що, будь якою ціною, навіть руйнацією природних, цілісних,  культур у довкіллі. А що ви хочете від людства, що не володіє прямим зв’язком з цілісністю і тому не може розбудувати на зовні щось справжнє?

Тому провідники знань – святі люди, перестали існувати, а з’явилися канонізовані за пізнім, описовим ведизмом святі, які вже ніякого знання у суспільство не несли.

Хто правий Європа чи Азія?

Це видно по ступені розвитку тих же високих технологій, які дали світу розвинене образно – понятійне мислення, на основі якого сьогодні вже можливо осмислити надтонкі процеси цілісного плану. Однією сліпою вірою цього не підняти, а тим більше сталкінгом.

Тому європейська культура це спосіб дієвого мислення, а азійська – це спосіб віри.

Що потрібно цілісності, яка породжує все це?

Безголосий матеріал, чи дієвий розум, здіймаючий її гармонію до більшої висоти? Певно друге, бо через перше не потрібно було б затівати все це життя.

Але ж саме у такій загальній культурі і живе людство сьогодні, – зауважить хтось.

Як це сталося, що орійська культура майже безслідно зникла? Від чого все це  почалося?

Так вийшло, що на ранніх етапах формування людського суспільства більше був потрібен слухняний раб, а не людина знання. А оскільки вона постійно поставала із землеробських культур, то ці культури понизили, зробивши їх представника Каїна вбивцею свого рідного брата Авеля у святім письмі.  Навіщо Каїну було вбивати свого брата Авеля, який був пастухом, тобто тим самим кочівником з суто азійської культури?  За потраву його поля чередою Авеля? Бо який тут ще міг бути між ними конфлікт?

Але за це б’ють, а не вбивають. Тоді приплутали бога Саваота, що опікувався народом Ізраеля, який полюбив Авеля а не Каїна. Дуже визначально, чи не так? Підклали цілій народ, що став від того обраним, але вже у рабстві божім. Є над чим замислитись. Бо все було здається навпаки, вбито було саме Каїна з його заглибленою у цілісність культурою, як це засвідчує нам наше сьогодення.

Хтось може сказати, що у Велесовій книзі слов’яни славлять своїх богів, це теж нібито відноситься до сліпої віри. По – перше не бога, а богів. Тобто існував розподіл божественного на окремі діючі сили, які вже розрізнялися. По – друге не вклоняються їм, а славлять, щоб мати від них частку, тобто щоб постати поруч із ними.

Яке ж тут сліпе поклоніння?

Що таке врешті решт культ славлення? В центрі цього дійства стоїть розуміння того, що діється, що відбувається у божественнім промислі. Через антропоморфну постать ідола насправді входили до поширеного світосприйняття і бачили самі причинну пов’язаність подій. Захоплення тим побаченим і веде до прославлення тих сил, що відкривалися. А отже поставало бачення, від якого похідними стають знання сущого та пізнання впорядковуючої дії божої сили. Раннє язичничество, таким чином, не було поганською вірою, через нього людство насправді торкалося світла істини, живучи з богами у єдиній правді мабуть ще від давніх часів, як за Велесовою книгою. Тому пануюча на сьогодні азійська, хозарська світоглядна позиція то мабуть вже вчорашній день людства. Глибинну природу людини таки потрібно розкривати, виводячи у світ те справжнє, у якому природне і людське за Джуан Цзи вже не перемагають одне одного. Це і є вихід на новий рівень, де системні кризи та негаразди сьогодення вже відходять у пройдешнє.

Який же висновок слідує з усього вище наведеного? – запитає тут наш допитливий читач.

У культурі внутрішнього потрібно наводити лад, бо без неї всі наші зусилля на зовні у розбудові впорядкованого суспільства є недосяжною річчю.

Постскриптум.

Все викладене вище можливо більш детально розібрати у таких міркуваннях.

Головною задачею свого життя науковець вважає досягнення у розробці та запровадженні наукових досліджень та теоретичних рішень. У лікаря на переднім плані стоїть успіх у боротьбі з людськими хворобами. У вчителя, землероба, творчого митця теж стоять свої задачі, які вони вважають за головне у своєму житті. Хтось може сказати, що  це для людини не зовсім є її головною метою, існує ще мета батька та матері виростити своїх дітей, наприклад. Тобто існує ще мета успішного людського шляху на землі. У віруючої людини це отримання божої благодаті та входження у царство небесне. Яке з цих головних завдань, що тут ставить людина перед собою є справді головним?

Вдумливий та поміркований читач тут може сказати, що то є лише замінники головного завдання які людина ставить перед собою у житті, мета самого ж життя відбутися, виконати завдання яке постає перед нею у момент її народження. Саме це завдання формує людську долю або ж дхарму за східним уявленням, по якій вона і повинна йти по землі.

– Виходить так, що виконання завдання існуючого ззовні і є головним чинником людського буття,- скаже нам поміркований читач, – а як же що до внутрішнього?

Освічений езотеричною наукою читач теж може скласти власну думку:

– Життя  як поле діяльності людської не повинно бути юдоллю гріха та скорботи, бо це у багатьох випадках унеможливлює виконання всих вище згаданих вами завдань. Тому звільнення від цього лиха, досягнення повної свободи і може бути тією справжньою метою – завершить він.

Отже метою може бути звільнення з колеса Сансари як за східними уявленнями, у якому людині виходить обертатися за свій короткий вік на землі. Тож ми таки знайшли ту головну мету яка стоїть перед нами у житті?

– Але це знову ж таки тільки зовнішня мета, – скаже нам прискіпливий читач. – Людина ж вочевидь являє собою більш величніше явище і тому її боротьба з тим, що є перепоною на її шляху не може бути її головним завданням.

Що там думати, – відгукнеться наш давній читач, – розкриття природи справжньої людини і є та мета, яку ви тут старанно шукаєте. Певно так, – відповімо ми йому, – але і у справжньої людини теж існує мета і чим вона є, це питання продовжує стояти перед нами.

– Але ж ця мета певно існує у тому довкіллі, що оточує нас, скаже хтось. – Як воно вирішує це питання?

Дійсно яку мету несе у собі птах, що летить у небі або тополя, що гнеться під вітром край дороги, або й просто розквітла квітка? Вони ж бо теж є носіями тієї схованої мети невимовного?

– Скажете таке, вони поєднані з цілісністю з якої ніколи і не виходили, тому подібне питання тут зовсім не стоїть. В тому поєднанні їх мета зливається з метою цілісного Одного, що насправді і являє з себе довколишній світ, –  здивує нас глибиною свого висновку один з давніх наших читачів.

– Виходить так, що справжньою метою людини насправді є життя у цілісності, коли мета цілого Одного  стає її власною метою. І той закон в середині, згадуваний раніш є поводирем у тій меті, – гаряче зауважить нам наш молодий читач.

– Тобто тільки тут і зараз, у цілковитім злитті з цілим і виникає те головне завдання, яке насправді стоїть перед нами.

В житті потрібно бути, – стверджували з цього приводу характерники Січі.

– Щоб відбутись, щоб мати свою успішну долю і виконати ті завдання які ставить перед людиною саме життя,-  зауважить нам давнього козацького роду читач.

Мабуть так, погодимось ми, адже то є головна умова якій слідує природа довкола нас, тож і ми повинні тому слідувати, щоб не мати тієї юдолі гріха та скорботи, яку маємо сьогодні.

– Заждіть, заждіть у вас виходить, що без того злиття та похідного від нього слідування, саме життя стає просто марнуванням часу. Будь яку мету, що ставить перед собою у житті людина до путя здійснити неможливо. Всі наші сподівання та плани є лише нашим маренням у якому не існує нічого слушного. Бо життя ж плине поза ним, а ми навіть не маємо про те ніякої уяви, – озветься шокований тією правдою читач. – Що ж тоді потрібно робити, щоб те лихо не стояло над людиною у її житті?

Цю проблему людство віддавна вирішувало народжуючи відповідну  тому внутрішньому закону культуру. Тому її відновлення, а скоріше нове народження і стоїть сьогодні на повістці дня. В Україні за для цього ходити далеко не потрібно, та культура лежить тут так би мовити під ногами. Вона  є давньою орійською традицією народу, що споконвічно зайнятий пошуком правди – істини у світі. На тій знайденій правді і квітло характерництво на цій землі, що стало тут провідною рисою менталітету всього народу.

Замість вступу:

” Святу віру та волю пам’ятай по віки ж. Но і має та віра славу. Велика є се віра. Споконвічно руси мають ту віру і гримлять нею по світу. Сущі Ори ви ще є. Бо рабами знемож, коли волю Ора забували ж.”

Рукопис Войнича.

На сьогодні наукова езотерика, або ж есперологія, яка своїм аналогом має орійську ведичну спадщину земель Нижнього Подніпров’я, певнено доводить існування цілісного, гармонійно узгодженого цілісного Одного на тонкому плані світу, за межею антропного буття. Орійці давніх часів знаходили зв’язок з цим тонким планом через вибіркові, ключові форми, які знаходили у природнім оточенні або відтворювали у зооморфній або антропоморфній скульптурі. Їм дозволяла це робити ввімкнена третя сигнальна система сприйняття, яка у характерників звалася знанням – баченням і поставала від дотичності тонкого ментального плану людини до цілісної, причинної  основи світу.

Саме таке поєднання, що відбувалося через адаптацію до патерну умов ареалу проживання, продукувало “закон в середині” – узгоджуючий поведінку людини на зовнішньому плані з розвитком того ж цілісного аспекту детерміново пов’язаного світу.

Жива етика життя, що в цей час виникала і поєднувала його з розвитком цілісного Одного у часі. В цей час континуальна енергія ставала приступною людині і вона мала від цього відповідну силу та наснагу що до свого життя. Як показали дослідження, це дозволяло вирішувати те головне завдання на життя, яке людина отримувала від свого народження, роблячи її земну долю шляхом сходження до вищих станів свідомості. Що і дозволяло опановувати законами позаантропного буття шляхом реалізації тих  природних можливостей людини, які закладені у кожному від початку. Культура, що в цей час народжувалась, ставала дієвою культурою розвою внутрішнього плану, якому у орійців відповідала як релігія так і знання – відання що в цей час народжувались. У оріїв такою релігією стало ведичне православ’я, в якому цілісний аспект світу звався світовою Правою або ж Сустом великим божим. Знання – відання поставало від інтуітивно – образного сприйняття через тонке тіло сутнісного плану людини на ментальному рівні. Перейнявши все те, наукова езотерика сьогодні повертає поєднаність людини і Всесвіту, дозволяючи реалізовувати справжню мету свого життя через відповідну постанову себе у ньому. Від чого щасливе майбуття, на противагу злидням та скорботі звуженого сприйняття світу, для неї ставало цілком досяжною річчу.

В цей час людський соціум отримує змогу нарешті вийти на шлях реалізації того золотого віку, який панував за часів орійської ведичної культури. В ньому суспільство служило людині, що унеможливлювало її рабську залежність від соціальних умов декларованої правди у тім же звуженім світосприйнятті. Як це відбувається, наприклад,  сьогодні, коли набуті професійні навички зумовлюють саму визначеність людини у її житті. Від чого ми маємо юриста, історика, фізика, математика, перукаря та водія і аж ніяк не людину, справжність якої губиться у залежності від соціальних умов її життя.

Тож в українській традиційній культурі існує культ справжньої людини, який бере свій початок від тієї орійської спадщини. Спочатку потрібно стати справжньою людиною, усвідомивши головні її чесноти, а потім вже йде те місце, яке вона займає у суспільстві. Подібна настанова відома кожному українцю з його дитинства. Від цього людська доля не губилася у суспільних відносинах, які ставали шляхом сходження людини до вищих своїх реалізацій.

Світова цілісність, згідно наукової езотерики, являє собою узгоджене цілісне Одне, яке утримує у собі безліч енергетичних горизонтів. Кожен з яких має свою вибіркову резонансну форму через яку стає можливим включення у нього. Та природна множина мінерального, рослинного та тваринного світів має свій дотик до означеного узгодженого цілого через ту саму свою вибіркову резонуючу форму. Саме звідси бере свій початок згадуване вище мистецтво зооморфної та антропоморфної форми, які відкривали у такий спосіб ту чи іншу продуктивну силу у живому Всесвіті.

Так само звичаєва, національна культура будь якого етносу, адаптована до тонких планів ареалу свого проживання, утримує у собі знакові форми, що панують тут у вишиванках, у святковому одязі, у мові та піснях, у ремісництві та і у самій психофізичній ментальності  народу. Все це робить таку культуру живою і дієвою у подоланні тих викликів, які постають перед людиною на шляху її життя. У правді життя, яка у такий спосіб отримується і лежить та сила та наснага, що дозволяє це здійснювати. Тією правдою – істиною тут стає відгук цілого Одного на людські, споріднені з ним кроки та рішення.

Утримання подібного зв’язку прослідковується у трипільському ритуальному розписі, де на вибірковій, резонуючій з цілим побаченій формі горщика, розміщалась команда образного наміру на той чи інший щасливий перебіг подій чи вдачу. Трипільцям було відомо, що шляхи життя можуть мати різні свої запровадження назовні, тож обирали ті, які убезпечували від негараздів та вели до щасливого перебігу подій у довкіллі. Це мистецтво вони підгледіли у головного бика череди, коли він вів своїх корів на пасовисько, то могутнім посилом свого му – у – у змінював все у лузі на добро, обираючи та вводячи саме пасовисько у відповідно убезпечений енергетичний горизонт в цілісності. Через це будь яка прикрість  не відбувалася з чередою на її випасі. Тому і існував у трипільців культ золотого бика, через ту його незнану, божественну силу впливу на довколишнє. Від тих давніх часів слов’яни ведуть свій родовід від того образу бика, відносячи самих себе до його роду. Того самого впливу через тонкий план, “по голому”, прагнули досягти і трипільці, підпорядковуючи цьому все своє життя, судячи з того спрямованого до того самого успіху у житті ритуального розпису, що залишився після них.

Яка мета ще стояла за цим?

Майстерність ведення життя у баченні, що досягалася у цей час, розкривала у  дотичності до планів цілого, людський талан до будь якої справи. Знаходження у такому стані спорідненості з Цілим вело у житті до розкриття другого Неба або Горнього світу, що знаменувало вихід людини на волю у царство розкритого людського духу, що від давніх часів має назву простору Етер. Саме таке велике звільнення з колеса Сансари пережив у свій час Будда та багато інших адептів світу. Саме таку приголомшливу зачудованість розкритим світом другого Неба можемо спостерігати на обличчях ритуальних скульптур у трипільців. Перед ними поставав простір Горнього світу, вражаюче відмінного від того, в якому людина за звичай веде своє життя.

Сьогодні до такого звільнення веде орійське ведичне православя, яке прослідковується ще у двоєвірнім синкритизмі того християнства яке запровадив на Київській Русі у свій час князь Володимир та його син Ярослав Мудрий. Кулон  “змієвик” тих часів є свідченням того, як і старі фрески Софії Київської, що до цієї пори несуть у собі те велике входження у цілісне Одне, що лежить як виявляється у самім фундаменті орійської спадщини часів Київської Руси. Чому можливим стає таке ствердження?

Бо те саме орійське світобачення знаходимо у Синопсисі орійських гностиків доби Київської Руси, яким виявився відомий світовому загалу рукопис Войнича. Його вперше прочитав Джон Стойко, американський поліглот українського походження, використавши для цього абетку староукраїнського, докириличного письма. У ідеологемах приведених у цьому рукописі і проглядає те саме, згадане вище орійське ведичне православ’я.

Доктрину оріїв, яку знаходимо тут, можливо окреслити окремими ідеологічними положеннями. Таких положень можемо виділити десь біля восьми.

Перше положення:

“Воля на волі”, – тобто справжня воля існує за межею антропологічного барєра. “Свята воля велика ж”, – знаходимо там же необхідне пояснення.

Друге положення:

“Віра по вірі. Віра на волі гола ж”, – тобто існує у своїй дотичності до цілісної тонкої основи світу. Поєднує ці два положення у одне ціле заклик оріїв, який знаходимо серед арамейських записів на близькому сході:”Пам’ятай одну волю і святу совість по віки ж”.

Третє положення:

“Суст один наказ суть нам каже. Суд один на волі”, – тобто цілісність під час занурення у неї породжує одну правду і одну істину точно за характерницьким висловом:” У правди один шлях, у неправди їх багато”.

Четверте положення лунає так:

“Помалу мету носи, май міру по волі і по вірі “, – цей закон врегульовує відносини людини з її тонким внутрішнім супраментальним, планом закликаючи до зменшення своєї уваги до суто зовнішніх чинників у своєму житті. Це положення перегукується з першими двома принципами сталкінгу, які у свій час були виписаними вченим антропологом Карлосом Кастанедою.

Ось вони:

1. Воїн духу, знаючи про свій обов’язок розкрити незвідане, навіть не має надії те здійснити.

2. Знаючи про свій обов’язок у розкритті незвіданого, воїн духу сам себе розглядає як незнайому, відсторонену особу, що буде діяти невідомо як. Тобто зовсім не вибудовує ніяких планів що до свого досягнення успіху.

Все це і виводить на передній план супраментальний рівень людини, який і є  неперевершеним майстром у будь чому на плані людського життя.

До п’ятого положення у доктрині оріїв можемо віднести таку їх ідеологему:

“По вірі міря голе Око Окові “, – тобто все сприймається тонким планом самої людини коли її Око голе. Тобто сприймає все за межею антропологічного буття.

“Суть по волі гола ж”, – знаходимо у рукописі шосте положення доктрини оріїв.

Сьоме положення у синопсисі оріїв можемо визначити так:

“По вірі вашій і буде вам “, – що дослівно перегукується з заповітом Ісуса із Галілеї записаному у одному з Євангелій.

Чому так? Бо життя у зовнішньому веденні регламентується каналом совісті божої. ” Совість пише і совіт гука. Совість волі вітай на волі. Совість маш – суть волі повіташ”, – знаходимо в рукописі.

Тому до восьмого положення можемо віднести положення про інтуітивно – образний зв’язок з планом цілісного Одного, який забезпечує саме совість божа: ” Совість ма і совість боре, вісті несе по голу”. Тобто через канал інтуітивно – образного звязку йде відгук – вість волі, на яку людина і повинна орієнтуватись у своєму житті. Чому?

Бо”пусте Небо (у звуженім світосприйнятті) косе, бо совість по уму коса ж”, – дають своє пояснення орії.

Може виникнути закономірне питання, як те поширене сприйняття світу досягалося у орійській ведичній культурі?

З цього приводу дуже значуща діаграма приведена на сторінці 67 – й рукопису Войнича. Між місяцем молодиком вгорі та активованим повним місяцем внизу тут розміщено зоряне небо, коло зірок якого приведені відповідні записи означеного вище сходження людини до розкритого духовного простору Етер. Починається все з першого запису вгорі на означенім зірковім полі поміж місяцями.

Перший запис проголошує:”Ви пусте носе, вість же та паде”, – що є констатацією факту звуженого сприйняття, притаманного пересічній людині сьогодні.

Другий запис це вже крок у напрямку зміни свідомості під орудою цілісного аспекту світа:”Суст пові каже “- читаємо на першій діаграмі. На другій діаграмі читаємо майже те саме:”Вища воля пові каже”.

На третьому  кроці йде пояснення як це відбувається:”Вісті понову каже”, – тобто маємо поновлений діалог з небом.

На четвертому кроці йде розкриття нового:”Віта ви голе”. На другій діаграмі, на тому ж кроці знаходимо:” Одне Око боре, Око голе повело”. Що знаменує вихід людини у зону контакту з цілісністю.

На пятому кроці на зірковому полі читаємо:”Вість покаже вість волі “, на другій діаграмі:” Віта по вірі “, що йде як уточнення запису на першій діаграмі.

На шостому кроці йде нове усвідомлення:”Вість нова мила”.

Сьомий крок у сходженні вже констатує дію розкритого неба через оновлене Око лющдини:”Око пану волю каже, по волі бере”, на другій діаграмі:”Віра Ока божія віта одну віру”.

На останньому кроці відбувається вихід до нового стану усвідомлення:”Віта мову Ока голу (ви) “, – на першій діаграмі і :”У вище ви пуще віре “, на другій.

Обидві діаграми мають вочевидь різних авторів, але розходжень у описі шляху розкриття нового стану свідомості не мають.

Орійське православ’я від того і було ведичним, бо торкалося значно ширшого світу який з успіхом як бачимо опановувало у знанні Одного. У означенім сходженні чітко прослідковуються ті самі сходи Іакова, що існують у християнстві, восьмиричний шлях сходження у буддизмі та шлях просвітлення якого досягали в українськім характерництві під час запалення так званого сьомого прядива на коконі каузального плану. Зрештою цим шляхом до свого просвітлення йшли всі мандрівники світу починаючи від пілігримів до відомих мандр Парацельса та нашого Григорія Сковороди.

Щасти Вам.

В. Байда.

Завдяки когнітивному аналізу у модельованому невербальному просторі вдається розкрити одну з важливих таємниць людського існування. Як відомо, людське тіло отримує свою життєспроможність через нейронний зв’язок його окремих внутрішніх органів. За для чого фізичне тіло має розвинену нервову систему. Її вадами є відповідно кінцева швидкість передачі сигналу та втрата його у час пошкодження нейронного волокна або ж самого органу. Тому через життєві негаразди ця система поступово втрачає свою функцію, що веде до старіння організму в цілому та відповідно короткого терміну життя самої людини через розвинення хвороб.
Але існує і інша система зв’язку між внутрішніми органами тіла це система каналів Наді та відповідно пов’язуючих їх меридіан та каналів на тонкому плані. Ця резервна система вмикається в людині у надзвичайних ситуаціях пов’язаних з загрозою життя. Було відмічено, що коли людина має відповідно розвинену за життя внутрішню культуру духу, щаблі якої долаються у відповідних практиках самого життя через запалення відповідних світових прядив на коконі каузального тіла, система енергій ці виходить на поверхню і вже відповідає за життєспроможність самого фізичного тіла. В якому відбувається здійняття рівня системної ЦІ організації.
Саме в цьому криється дивовижна стійкість та життєтривалість окремих адептів сходу.
Системна енергія Ці допомагає здійснювати це, але не тільки. Вона має здатність до відновлення функцій органів та м’язів фізичного тіла діючи з тонкого плану до якого поступово переходить і саме фізичне тіло. Людина починає тут утримувати контроль над діяльністю своїх внутрішніх органів а від того і над самим перебігом свого життя. Саме звідси беруть своє походження надприродні можливості у так званім слов’янськім характерництві, бо на тонкому плані стають можливими просторові переходи зі зміною лінійної дії світових законів. Стрибки у так званих фазових переходах, де набувається нова якість це наочно демонструють.
З вище приведеного приходить висновок, що потрібно подовжувати не нейронне життя організму людини у безкінцевій боротьбі з хворобами, а розвивати внутрішню тонкоєнергетичну культуру, яка до речі і панувала у давні часи, але була бездумно зметена технічним прогресом. Саме тут криється природний резерв людської життеспроможності. Шлях до означеного і відкриває моделювання у когнітивному, невербальному просторі, який пробуджуює другу життєву систему зв’язку людини з тонкими цілісними планами світу.

Від самого початку термін демократія має значення влади народу. Що насправді під цією владою народу мається на увазі? Народне віче Києва та Новгорода було засобом пошуку правди життя людності, яка б задовольнила всіх. Тобто демократія це право правого. В чому полягає та правда, яка повинна була б лежати у основі демократії? Суспільство, від початку спрямоване на споживчий інтерес, потребує для своїх виробництв підлеглого стану людини яка все своє життя має підпорядкувати інтересам держави. Це обмежує свободу, по суті зупиняючи розвиток тієї суспільної одиниці яка мала б рухати це су спільство до нових духовних висот. З яких і бере свій виток розвинене природознавство, що і рухає виробництво в такому суспільстві через новітні технологічні рішення. Виходить демократія повинна обмежувати сваволю держави, яка сама не бажаючи цього, через обмеження свободи, по переду коня ставить воза, зупиняючи розвиток самої людини і тих нових виробництв які могли б бути нею народженими. Самовладдя виходить з’їдає саме себе, бо абсолютизм влади веде до відставання у прогресивному розвитку від інших держав через дуже низький рівень свідомості закріпаченої людини, що панує тут. Деградація суспільства і деградація людини, стають наслідком такого абсолютизму. За прикладом далеко ходити не треба, саме в таку пастку потрапила Росія, традиційно сповідуюча силовий панмонголістський принцип як у своїй внутрішній так і зовнішній політиці. Вони силою закону утримують свою територію, населення якої деградуючи стрімко летить в низ. Чому? Бо попереду коня стоїть віз – держава яка не дає ходу тій суспільній одиниці, яка повинна була б той віз везти. Тому демократія, це право правду шукаючого, бо за тією правдою стоїть воля нових відкритих обріїв життя. Держава повинна прислугувати людині, а не навпаки – людина для держави, як цє є сьогодні на пострадянськім просторі.

Демократія західних країн спирається на розвинену культуру, що зупиняє анархію у розумінні повної свободи буржуазного способу виробництва. В Україні подібне виробництво започатковане, але за повною відсутністю противаги з боку культури, яка за роки радянської влади була в щент розтрощена. Тому маємо те, що маємо. Виходом з такої культорологічної ями мало б стати швидке нарощення історико- культурного базіса. Однак цьому стоїть на заваді роздрібненість суспільної думки що до того культурного надбання яке має країна та існуючий принижений статус титульного етносу, який мав би той базіс підпирати, або ж відроджувати. Довгі роки панування чужої суспільної правди зробили свою справу, культура України має цілком відірване від життя, міфологізоване підгрунтя. Звідси походять анали високої духовності, такої собі особливої цноти консервативної думки. Саме вона є питомим джерелом українського лібералізму, поховавшого під собою не одну незалежність країни. Високий політ думки, піклування за людством в цілому і повне незнання того, що коїться під носом, у своїй країні.

Яка правда стоїть насправді за розвитком культури людської душі у будь якому етносі?
Адаптація людини до патерн умов ареалу проживання за даними фізики живого сьогодні, говорить ось за що. Торкаючись тонкої павутини життя на цілісному плані, вона входить у особливий вибірковий психофізичний образ, з якого має своє походження те, що ми називаємо ментальністю етносу. Цей особливий настрій єднання людини і її ареалу проживання робить одну важливу справу, відкриває можливість етносу жити у істині або володіти правдою сущого. Чому? Бо відбувається дотик до цілісного світу тієї павутини життя через сприйняття на тонкому плані. Саме від цього чистота та праведність панують у будь якому незруйнованому етносі, який керуючись такою знайденою правдою, прокладав свій тисячолітній шлях у житті. Зовсім не знаючи тих прогресивних ідей та релігійних уподобань, що панують сьогодні. Тут є над чим замислитись. Дейн Редієр, в його теософській праці “Астрологія особостості” так характеризує досягнення етносу в духовнім будівництві.

“Американський індіанець навіть в наші дні за звичай миттєво реагує на людину, якої він раніше ніколи не бачив. Голос людини, або іще щось, що неможливо змалювати, стає для індіанця ясним символом дійсної самобутності людини, тобто її цілісного сприйняття. І далі він чинить відповідно своїй вірній оцінці – у образі своєї вірної інтуіції”.

Вторить йому в цьому і Тайтаро Судзукі, що якось зазначив:”щоб жити і діяти в світі протиріч і в цей час сприймати світ на рівні початкової простоти, потрібно володіти інтуіцією, а не формалізованою логікою”.
Виходить започаткована будь де демократія повинна йти далі, звільняючи людство від того узаконеного соціального рабства яке не дає людині рухатись вперед. В Україні по сьогодні все виховання молоді спрямоване на становлення справжньої людини. Саме за це тут надають пошани, або зневаги, коли того немає. Чому?

Тепер вже знаємо, що то є шлях становлення людського сущого, яке постає за розкриттям її природи. Підтвердження цьому знаходимо у стародавнього китайського філософа Чжуан Цзи, що якось проголосив:”Коли природне і людське не перемагають одне одного, на світ з’являється справжня людина”, яка і стає мостом поєднуючим суще з світом формалізованої логіки, додамо ми. Але ж це і є головна ідея демократії, її очікуваний результат, – зазначить хтось. І буде в цьому своєму ствердженні абсолютно правим.

Святе божиє у суті ж.
(Рук. Войнича)

Зазначений вище термін – “наукова езотерика” означає, що сучасне природознавство входить своїми методами у найбільш втаємничену галузь людського знання, яка носить сьогодні назву езотерика. Що необхідно здійснити, щоб наука про потаємне та невимовне стала науковим віданням? Потрібно торкнутися самої матерії тонкого плану, вийти на її рівень. Щоб це сталося, потрібно зміщення позиції самого спостерігача, який означене вище природознавство вибудовує, скаже нам будь який поміркований вчений.
Тобто йдеться про те, що спостерігач, занурюючись у тонкі плани світу з метою отримання прямого знання, перестає бути просто спостерігачем. Він сам стає регістратором процесів, що протікають на тонкому, непроявленому плані світу. Для цього він перестає абстрактно мислити, зупиняючи для цього діалог у середині. Його мислення, зливаючись у намірі через образ з цілісним середовищем, отримує знання, яке набуває прямого дієвого аспекту. Це те первинне чуття, що лежить у основі нашого образно понятійного мислення. Чудово про такий спосіб формування людського знання сказав у свій час Спіноза:” щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати”, – відкрив якось він.
А яке відношення до цього має згадане вище орійське ведичне православ’я, – може запитати допитливий читач?
Термін орійське (рівне богу Ору) – несе у собі розуміння адекватної побудови людини великому цілому, яка через це може мати прямий доступ до планів єдиного, живого, цілісного аспекту світу.
Ведичне, веде своє походження від терміну відати, тобто знати. Православ’я у первинному своєму значенні означає славлення Прави, тобто того самого цілісного аспекту з яким відбувається згадане вище поєднання – входження.
Виходить, що давнє орійське ведичне православ’я дорівнює сучасній науковій езотериці, утримуючи у собі всі аспекти переміщення спостерігача за межу антропологічного бар’єру з вже поширеним сприйняттям світу та адекватно прямим способом його сприйняття.
На такі кардинального характеру узагальнення вочевидь потрібна доказова база, – зауважить тут доскіпливий читач.
Маємо що до цього прямі свідчення з рукопису оріїв, відомому як рукопис Войнича.
В перекладі перших 25 сторінок флористики цього манускрипту знаходимо таке.

– Де божиє – пише Око голе, Ока гола воля ж, – що має значення згаданого вище того самого знання – бачення.
– Віта божиє по волі і по вірі, – іншими словами, знання дається через вихід на (голу) волю по вірі.
– Совість пише і почепа нашу душу, – у основі налагодженого контакту лежить інтуітивно образне сприйняття. – Де ви у Одному ж – це та по волі одна віра, – тобто віра розглядається у первинному своєму значенні як зв’язок з небом цілісності. “Вість по вірі світ по вірі вела ж”, – знаходимо у рукописі.
– Совість по небу зажиє, святе віре суті по вірі – де божиє місто ж, – маємо пряме свідчення на ту релігію знання, якою володіло людство у давні часи.
Виходить православ’я наших пращурів не було відірваним від життя сліпим віруванням, вони діяли за межею звуженого світосприйняття, там де панує її величність істина і куди нам сьогодні зась ступати.
Не просто ж так вони пишуть:”Святе божиє у суті ж. Око божиє святе на волі “, – маючи на увазі людське Око голе. Бо :”Совість була гола у Ока божия”, – знаходимо в їх рукописі.
З цього всього виходить, що той ведизм, який ми знаємо сьогодні є лише переказом тих знань, що буяли у давнину. Ведичне знання сьогодні цілком міфологізоване, через що втратило свою дієвість як і культура, що спирається на нього. Наприклад, говориться про птаха, що несе на своїх крилах когось у вирій, або змальовуються дві змії, які відкривають коридор у щось потойбічне. Важливим тут є не саме поняття птаха чі змій на яких акцентується увага, а їх знакова форма, яка перекидає людське усвідомлення у іншу площину світосприйняття. Саме тут людина через відповідні ключі відкриває або одержує силу до відповідної Моги або Ману, як за давнім уявленням, нелінійної для нас дії, а не в момент простого прочитання священного тексту про птаха чи зміїв.
Тому і пишуть орії з цього приводу: “Святі не булі, поновили по віді, в тому бо зло”.

В будь якій справжній культурі присутній сакральний дотик до непроявленого тонкого плану світу. Чому?
Будь-яка людина утримує у собі внутрішній план. Він у неї є життєдайним і сутнісним. Тобто являє собою саму людину, а те, що ззовні підкоряється тому сутнісному плану і само є результатом системної дії внутрішніх сил.

Саме тому справжня культура має свій внутрішній обрій пов’язаний з тонкою сакральною стороною світу, яка є законодавчою і скеровуючою що до зовнішньої її сторони. Від цього всяка дієва культура має свою першоджерельну сторону яка є провідною у будь якім зовнішнім будівництві. Що є сакральним в українській культурі?

Пошук істини та істинного тут відкриває особливий зір – бачення, через це бачення та знання, що приходить з ним, тут робиться все від вишиванок до ремісницьких виробів, від будівлі житла до виховання дітей. Все стає тут продуктом сили, відтворена знакова форма якої тут повсюди. Все це і надає волю від упередженого невігластва, єднає людину і природне оточення у одне ціле. Саме звідси сила та стійкість українців та і всього врешті решт слов’янства в цілому. Вибіркова знакова форма, що осягається тут у будь чому, несе з собою потужну енергетику через свою дотичність до одного з горизонтів цілісного плану світу. Від чого бере свій початок справжня, дієва культура?

З адаптації до патерн умов ареалу проживання, через яку починає діяти закон в середині як провідне джерело людської совісті. Тому орії у своєму синопсисі орійського ведичного православ’я часів Київської Русі проголошують це сакральне дійство я головне у спілкуванні людини з зовнішнім світом:”Совість є і совість боре де віра по вірі волю умовила ж. Совість пише і почепа нашу душу. Святе божиє у суті ж”.
Отримавши у модельнім просторі знання передбачення через моделювання передподійного поля у рухомій шкалі часу, людина змінює своє мислення, яке з відірваного, абстрагованого, опертого тільки на багаж накопиченого досвіду, стає миследією у пов’язаності з живою тканиною цілісного світу. Вона починає жити і дихати не тільки повітрям на зовні, а і енергією тонкого світу на плані якого світове ціле реалізовується. Вона починає думати і діяти одночасно з ним. Так відбувається велике входження у світову єдність, або скоріше повернення до неї через багато століть забуття. Людина тут стає творцем своєї долі, адже тепер може обирати шлях життя у тих інваріантних можливостях, що відкривається перед нею у цілісності. Чи можливо згаданий вище контакт і знання, що він несе назвати енергоінформаційним обміном?
У дотику до тонкого аспекту світу попереду стоїть первинне враження, чуття за яким вже йде осмислення відчутого та побаченого. Тобто образи та поняття тут виникають у кінці і сама дія тут може початись на рівні інтуїтивної реакції, первинного враження точно так як ми плаваємо, ходимо чи дихаємо. Осмислення ж того, що приходить тут відбувається на рівні вибору: що краще, що припадає до серця в тих обставинах життя, що існують тут і зараз, і ведуть до сподіваного. Тож у науковій езотериці мова про енергоінформаційні поля не може йти, бо так говорить людина яка так і залишилася на березі і не зайшла у воду щоб там вільно плавати. Вона пробує займатись проблематикою тонкого плану з тієї самої зовнішньої позиції де, як ми знаємо, панує ілюзорне сприйняття і принципово нічого не може бути вирішено або досліджено.

Що стоїть осторонь цього процесу пізнання істинного? Вочевидь саме фізичне тіло, яке має жорстку відстройку що до фізичного плану, тому непорушне і непластичне. Щоб повернути йому пластичність потрібно увімкнути його розум, тобто поновити його реакцію на події на тонкому плані єдиного, зробивши активним учасником подій.
Тіло може змінюватись, ми це бачимо коли його енергетичний дубль посилаємо у бік нашої молодості у модельному невербальному просторі нашої пам’яті. Тут починає діяти механізм дипольного зв’язку, існуючий між фізичним тілом та його енергетичним дублем. Тобто мова йде про те, що нова розумова діяльність у споріднені з відгуками цілісного розглянута вище, може бути тим мостом який дозволить це здійснити. Написали ж орії у своєму синопсисі: “Не до віку ви зажиєте, поборе це горе віра ваша голая ж”. Віра гола, тобто така, яка діє на тонкому плані це і є наукова езотерика, що повинна спиратися у своїй основі на живу етику. Чому етику? Бо вступають в дію правила, що витікають з єдиного закону який панує в цілому. Що це за невідомий сьогодні закон? Це той самий закон про який говорив у свій час Геродот, намагаючись надати головну характеристику населенню Нижнього Подніпров’я. “Цей народ не має над собою закону ( у вигляді царя чи самодержця) та він їм і не потрібен, цей закон панує у них в середині”, – заявив він. Саме подібні правила або ж закони, які виходять з того первинного закону ми і знаходимо у давньому синопсисі оріїв доби Київської Руси відомому у світі як рукопис Войнича.

Культурна спадщина України утримує у собі шлях розкриття природи справжньої людини, що є метою будь-якої особистості, що живе на землі. Тому вона захищена цим від будь якої агресії з боку існуючих суто технічних форм суспільної організації, які той напрямок розвою руйнують.
Нагальною потребою на сьогодні є повернення людині її справжності, того поєднання з природним цілим, яке надає сили та вправності у житті. Та справжність, коли в людині починав панувати закон в середині відзначений ще Геродотом, від давніх часів надавалася адаптованою до патерн умов ареалу проживання культурою. Тобто звичаєвою національною культурою зрощеною на протязі столітньої історії корінного етносу.

Як відомо, людина у сучасному соціумі проходить лише дві свої соціалізації. Перша з яких, це адаптація до умов пануючих у громадському житті соціуму. Друга, це професійна спеціалізація коли кожен набуває майстерності з тієї чи іншої справи, займаючи від того відповідний щабель у ієрархії самого суспільства.

В той самий час означена вище соціалізація спирається на саму розгорнуту природу людини, на її справжність, що народжується у відповідно розвинутій культурі. Але саме ця ланка найбільш страждає у глобалістичних тенденціях техногенної ери. Саме через її руйнацію існують хвороби, короткий вік життя в якому процвітають такі явища як проституція, наркоманія, занепад інституту сім’ї, злодійство та інші негативні прояви зруйнованої непомірним навантаженням людини.

Тому відродження справжності та причетності до природного цілого стає першочерговою проблемою у вихованні підростаючого покоління. Життя молодої людини повинно відбутись за будь що за тією долею, яку вона отримує від свого народження. Саме цю глобальну задачу у сучасному суспільстві може взяти на себе козацтво, як найбільш відлучена від прямого суспільного виробництва верства населення.
Виховання “Малої січі” тут повинно бути поставлено у голову кута, сама спрямованість якого мусить спиратися на звичаєве включення у справжнє, коли могутній двигун духу починає панувати в людині. У характерництві це знаменує запалення так званого третього прядива на коконі каузального плану, яке відбувається у переході через неможливе у існуючім стані світоусвідомлення. Це і стає третьою необхідною соціалізацією у справжній дорослості людини, на сьогодні майже відсутньої через руйнацію національних культур у глобалістичних тенденціях світу. Бо мета цього дійства – щаслива доля, успіх у житті молодої людини доля якої відбувається у своєму повному обсязі, адже тепер вона може з успіхом протистояти будь яким негараздам урбаністичного суспільства.

Культура справжньої людини дозволяє шляхом внутрішнього зростання духовного плану розкривати далі природні адаптаційні рівні глибинної структурної побудови її енергокомплексу. У характерництві вони відомі як ядра Роду, головного керманича людської долі за волховською традицією. Сходами зростання духу тут стає розкриття нових природних спроможностей, а від того припинення старіння та усунення хвороб систем внутрішніх органів, завдяки їх переведенню на інший рівень функціонування. Від того життя людини після п’ятдесяти років, коли вона віддала свої борги соціуму та виконала свої зобов’язання перед сім’єю, може бути переведено у площину розвою своєї справжньої природи. Довгії літа – благії літа, так можливо зазначити цей період за Дочинцем та Андрієм Вороном з Закарпаття. Тож переведення на нові “паливні баки”, перехід на які дозволяє здійснити культура розвою людської справжності, так само може бути поставлена у голову кута у зрілі літа.

Тому розбудова Вічної Січі, або Великої Січі теж стає вимогою дня. Саме у такому ашрамі, періодично проходячи етапи свого вишколу і повинна проживати будь яка літня людина кінець свого життя. Який за будь що повинен бути щасливим і благим. Саме тут повинно реалізовуватись те, за чим людина насправді прийшла у це життя.

Головною задачею сучасного козацтва є виховна культурологічна робота з Малою та Великою Січами, програму роботи яких потрібно відтворювати на звичаєвостях притаманних нашій характерницькій культурі. Саме на тій, де розвій природи справжньої людини отримує найбільший прояв.