Сторінка Василя Чумаченка

Щодо перекладу рукопису Войнича у знов відроджуваній езотеричній культурі України.

 

 

 

Кожен, хто торкається теми перекладу будь-якого документу, що прийшов до нас із глибини віків, повинен давати собі звіт про те, що рівень світосприйняття тих давніх часів може бути відмінним від існуючого сьогодні. Через що ті поняття, які ми знайдемо у перекладі можуть мати інше тлумачення, аніж те, яке прийняте сьогодні. “Звісно, – скаже нам розсудливий читач, – бо ті поняття будуть відображати рівень свідомості, пануючий у ті часи“.

 

Сьогодні ми вже розуміємо, що наше сьогоденне усвідомлення замкнуто на рівні так званої Платонівської печери, коли ми про дійсний стан справ у світі можемо судити лише по тих тінях, які вони відкидають на стіну тієї печери. Мова тут йде про усвідомлення обмеженості того образно понятійного сприйняття світу, яке ми маємо на цей час. Тобто ми таки даємо собі звіт у тому, що одного разу прокинувшись можемо побачити зовсім інший світ, якщо наше усвідомлення його стрибне на інший рівень. “Як це постійно і відбувалося у нашім природознавстві, –  доповнить нас розсудливий та знаючий читач, – бо саме це відбулося у часи, коли Галілео Галілей та Коперник обнародували свої дослідження Сонячної системи. Стара система світоуявлення впала, а народилася нова, більш тотожна тому справжньому світу, що нас оточує“.

 

Тут надважливим є усвідомлення обмеженості та змінності нашого світосприйняття, яке йде від зростаючого рівня нашої свідомості. Саме через це ми говоримо – на сьогодні все вбачається так, але може завтра тлумачитись інакше, вже сходячи з максималістичної точки зору – все в довкіллі відбувається тільки так, і ніяк інакше бути не може.

 

“А що тепер робити з тією правдою та достовірністю, яка панувала до того стрибка нашого усвідомлення“, – може запитати нас допитливий читач.  Питання тут торкається тієї системи логічної взаємопов’язаності понять, які лежали у основі прийнятої системи світоуявлення. Від чого довколишній світ мав об’єктивне і цілком логічне своє пояснення в тій існуючій природознавчій картині світу.

 

В основі будь-якої логічної взаємопов’язаності подій зовнішнього плану лежить поняття віри, дійдемо ми такого висновку, бо саме  в ній ми знаходимо необхідні зв’язки та пов’язаності і не помічаємо очевидних неув’язок. “На результат експерименту ми дивимось очима існуючої природознавчої картини світу і бачимо там лише те, що у її світоглядну систему вкладається“, – зауважив якось Макс Планк.

 

“Тоді питання віри виходить на передній план, бо саме з ним, вочевидь, пов’язаний рівень нашої свідомості“, – зауважить нам допитливий та розсудливий читач. Справді, кожен стрибок усвідомлення у історії людства призводив до зміни наших уявлень про віру. Якщо прослідкувати історію розвитку  природознавства, в яке безальтернативно з розвитком наукової езотерики входить світова езотерична культура, то питання віри в історії людства, вочевидь, має два головних своїх спрямування.

 

Перше виходить з тієї ж згаданої вище логічної взаємопов’язаності у природознавстві, опертої на здобутки науки зовнішнього плану, де панує відсторонене образно понятійне пояснення існування феноменального світу та законів його організовуючих. І друге, що оперто на чуттєве сприйняття тонкого плану цілісного, ноуменального світу. Перше стоїть на відчуттях об’єктів матеріального світу органами зовнішнього сприйняття, друге на чуттєвому кінестетичному сприйнятті тонких планів цілісного світу з рівня енергетичного тіла людини.

 

У першому випадку – це віра у щось, що виходить з переконань зовнішнього досвіду життя на феноменальному рівні та законів відкритих у ньому. У другому, це віра у той відгук, що йде з цілісного плану на вірні та доцільні кроки людини у житті, яке від цього стає життям в істині, тобто причетним до континуального простору цілісного світу. Звідси жива етика, про яку говорила Олена Реріх, за якою починає жити людина.

 

На перший погляд ці дві віри не можуть бути поєднаними у одне, бо породжуються різними планами існування самої людини. Одним фізичним, на плані якого виділене наше тіло, другим тонкоенергетичним планом слабкої метрики, на якому існує наш сутнісний план, або ж супраментал.

 

І тут ми, шановний читачу, повертаємось до того зростання свідомості, яке супроводжує природознавство зовнішнього плану. До чого воно кінець кінцем веде?

 

“До поширення світосприйняття, кінцевим пунктом у якому є пізнання законів цілісного світу. І на цьому рівні ці дві віри, вочевидь, повинні злитися у одну віру, тепер вже повної, цілісної людини, яка охоплює у своєму сприйнятті ті два світи“, – скаже нам езотерично освічений читач.

 

“Заждіть, заждіть, а як же бути з релігійною вірою?, – чуємо запит нашого допитливого читача. – Вона що у означенні вірування не входить?”

 

Слово релігія у перекладі з давньої грецької означає зв’язок людини з небом.

 

Тобто з тією інстанцією, яка за їх переконаннями володіє істиною. Від чого первинною функцією будь-якої релігії є утримання зв’язку з цілісним небом.

 

“Віра по вірі, а ви що ж? Пусто ви живете і пуста ваша совість божа”, – зауважують з цього приводу орійські гностики в рукописі Войнича, давньому синопсисі часів Київської Руси. Що таке тут “віра по вірі”, виникає питання?

 

Якщо говорити про налагодження зв’язку з небом цілісності, то віддавна він встановлювався через ритуальне дійство, в якому людина набувала стану зміненої свідомості, переходячи до контакту з ноуменальним світом, тобто зі світом тієї самої цілісності.

 

Будь-яке ритуальне дійство має відповідні етапи свого запровадження. На першому місці тут стоїть необхідність мати знакове передбачення у якійсь край важливій справі, подолання тієї чи іншої загрози, що виникає на зовнішньому плані життя. Тому приймається відповідне рішення щодо проведення ритуалу. Потім йде визначення часу та місця його проведення, щоб він від початку був узгоджений з тими можливостями, які у цей час будуть розкритими на ціліснім плані. За ними йде набуття образної, ключової форми через одягання відповідного одягу та ритуальний розпис, або прикрашення тіла відповідними знаково виконаними амулетами тощо. У відповідний час, у знаковому місці розпалювалось багаття, довкола якого виконувався ритуальний танок, який і переводив людину у змінений стан свідомості. Там, на тій стороні антропологічного бар’єра, у дотику до передподійного цілісного плану, пізнавалося те, як ліпше подолати виниклу нужду, або прийняти вірне рішення та запровадити його у життя. Щоб уникнути прикростей та можливого гніву неба на недоречні та невчасні свої дії та вчинки у житті. Означене ритуальне дійство і було вірою у давні часи. Тому орії у своєму рукописі, говорячи про віру як про віру по вірі, підкреслюючи цим необхідність набуття відповідного стану свідомості у будь-якому дотичному до неба віруванні.

 

“Віра на волі вісті несе“, – саме з цього приводу говорять орії в своєму рукописі. Далі можемо привести такі канони орійської віри з синопсису орійських гностиків доби Київської Руси:

 

Вість по вірі світ по вірі вела ж.

Совість по вірі по віку однове суть же.

Вище пише Ока віру.

По вірі боре ви зло.

Віта божиє по волі і по вірі.

Де мета по вірі свято ви зажиє.

Ще по вірі ви нині в путі ж. Ви це понесе, суще понесе, се вашу понове кощу, вість божую побає.

Пана віра степ вела, се віки волі.

Ока віра суть понове божию.

 

Око тут згадується як духовне бачення людини на волі.

“А що тут тоді воля? ” , запитає тут нас доскіпливий читач. “Воля на волі”, – отримаємо відповідь від оріїв.

 

Поняття волі у орійському світогляді може бути прослідковано у таких їх гностичних дослідженнях.

Свята воля цю віру вела божую, вище ж.

Вість по волі степ бере, віта божиє по волі.

Святе на волі.

 

Далі знаходимо таке:

По волі втіша Око – Око віри. Око волі однове вість божую.

Пана воля по волі упова і жиє.

Свята вижиє вість волі по волі.

Ви ту волю у совісті бере у путі ж.

Пуста воля Ока божия зла.

Віта божиє по волі і по вірі.

Око божиє святе на волі.

Святе по волі Око бере.

Віта по вірі Око і пише суть одну ж.

 

Виникає питання, де та воля у оріїв отримує свою реалізацію?

 

“Де божиє – пише Око голе, Ока гола воля ж. Святе на волі ж. Одне віру Ока вело в голе Око бо руса”, – знаходимо в рукописі.

 

У іншому, протилежному випадку втрачається суть, розуміння сущого, тому вість і зла, бо несе неправду, лжу, за оріями. Тобто, гола воля знаходиться у оріїв за межею антропологічного бар’єра, куди вони потрапляли у тонкоєнергетичному стані, тобто по голому, вже за межею фізичного плану. Для нас сьогодні це тонкоєнергетичний план цілісності, який опановується людиною у ментальному образі через модельний простір її пам’яті.

 

У приведених вище гностичних дослідженнях оріїв проглядає одна вкрай важлива річ. Все, що приведено з того чи іншого боку, торкається законів світової езотеричної культури, прямо говорить про відомі  її постулати. А раз це так, то будь-які сумніви у вірності перекладу, зробленого Джоном Стойком, рукопису Войнича відпадають. Погодьтеся, було б дивно знаходити відомі закономірності у невірно зробленім перекладі. Це як у перекладі якогось давнього математичного трактату ви раптом знаходите теорему Піфагора або рівняння Гауса. Питання щодо достовірності зробленого перекладу одразу ж знімаються, бо закони, які ви там знайдете, будуть говорити самі за себе. Велике є велике, його не можливо угледіти у невірно зробленім перекладі, тож коли воно проявляється, то питання щодо вірності перекладу одразу ж відпадають. Інша справа, коли текст захищений необхідним для його прочитання та тлумачення рівнем свідомості, що є у рукописі Войнича. Але українська культура той рівень зберегла, як це видно з перекладу, зробленого Джоном Стойком. Але ми відхилились від запропонованої тобі, шановний читачу, теми.

 

Релігійна віра, що панує сьогодні спирається на канони, у першовитоку це те саме суворо витримане ритуальне дійство входження, приведене вище. Але відсутність дотику до сущого, через саме тільки звертання до нього з зовнішньої позиції, робить все те міфом, мета якого цілком лежить у соціальному заказі суспільства, вибудуваного на договірній хозарській правді, де кінь завжди стояв позаду воза. Людина – для суспільства, а не навпаки, суспільство – для людини. Рабство боже на землі починається саме з цього.

 

І ще одне, що хотілося б зауважити. Канонізуючи життя будь-якої великої людини, потрібно пам’ятати вираз Геракліта, який цілком справедливо стверджував, що у одну і ту саму річку неможливо увійти двічі. Що вказує на те, що цілісність як жива, динамічна система не стоїть на місці, а розвивається у часі.

 

“Виходить віра є вхідними дверима до розкриття справжнього світу, в якому ми насправді живемо, вона озброює силою континуальної цілісності, до якої людина, вже знаходячись в істині, стає причетною” , – чуємо зауваження нашого допитливого читача. З чим, як ви розумієте, неможливо не погодитись.

Доктор філософії та психології

В. Чумаченко