Гру
15
Вступ
Можемо ще раз наголосити, що до цієї пори тема езотеричної культури України лежала під міцним шаром забуття породженого як ворожим до слов’ян і їх культури промислом так і власним невіглаством. Головна вада якого міфологізація дієвої орійської культури отриманої у спадок від пройдешніх часів.
Чому ця тема стала вкрай важливою сьогодні?
На кінці 20 – го і початку 21 – го століття бурхливого розвитку отримала екстрасенсорика – наука про надчуттєве сприйняття тонкої сторони оточуючого світу. Біда від цього полягає в тому, що цей розвиток сьогодні опертий на усвідомлення зовнішнього з його звуженим, відстороненим образно – понятійним сприйняттям довколишнього. Подібна відстороненість стає питомим джерелом людського его, тобто егоїзму людини полишеної у світі на саму себе. Тому пануюче тут его, з його упередженим мисленням, нові можливості одразу ж використало у боротьбі за краще місце під сонцем зі своїм суспільним оточенням. Парапсихологія, як галузь розвитку паранормальних здібностей на сьогодні все більше і більше стає зброєю. Спасінням від цього лиха може стати відродження культури внутрішнього плану з її законом в середині, відміченим у слов’ян Нижнього Подніпров’я ще Геродотом. Витоки такої культури проглядають у Велесовій книзі, рукописі Войнича та зрештою у всій ритуальній орнаменталістиці Трипілля. У основі цієї культури стоїть культура єднання з цілісним законоутворюючим планом пануючим на тонкому плані. “Суст божий вісті волі по голу бає“, – за оріями. Знання сущого, як єдиного світового впорядковуючого закону стає тут тією внутрішньою засторогою, яка унеможливлює панування полишеної відповідного духовного розвитку особистості. Саме тієї, що призвела до фашизму в Германії та більшовицького режиму в Росії. Ці два режими взялися за справу розбудови полишеного негараздів людського суспільства з рівня свідомості пересічної людини, тобто з того рівня, з якого це принципово не можливо вирішити через панування людського его та суто міфологізованих уявлень про людину і її місце у світі. Потрібно раз і назавжди запам’ятати, що образно понятійне мислення у світосприйнятті людськім займає по самій своїй природі другорядне місце. На першому стоїть знання природи цілого на рівні інтуїтивного сприйняття. Ще до всіляких пояснень, тут вже є знання, існує усвідомлення причинної правди світу, де всілякі ідеї перестають існувати. Бо спрацьовує, стає доступною та ідея за якою живе сама природа у довкіллі.
Факти життя якими оперує зовнішнє ілюзорне сприйняття насправді є результатом глибинних причинних процесів протікаючих на тонкому рівні цілісної організації світу. Все живе, дотичне до цієї правди – істини, не може керуватися лише зовнішнім відлунням тих процесів у своєму житті. Бо така ілюзорна правда завжди не несе у собі глибинної зв’язності подій, а тому стає правдою Павлика Морозова, людини що не володіє причинним характером подій. Подібна, полишена свого причинного зв’язку правда, звужує поле діяльності людського життя до рівня жорстких канонізованих правил. “Суха теорія мій друже, а древо життя вічно зеленіє“, – підкреслив у свій час Гете у своєму Мефістофелі, маючи на увазі вище згадане.
Тому тільки повернення знання причинної правди сущого, поєднуюче людину зі світовим загалом дозволяє вирішити вічну проблему врівноваження людського соціуму, що лежить у пошуку рівноваги між загальним та індивідуальним. Ще у давні часи китайський філософ Чжуан Цзи дав ту необхідну формулу, що вже приводилася:”Коли природне і людське не перемагають одне одного, на світ з’являється справжня людина“.
Проведені дослідження відкривають культуру знання сущого, притаманного орійській цивілізаційній культурі опертій на включену так звану третю сигнальну систему світосприйняття передподієвої тонкої основи світу. Відання, що воно несло з собою віддавна були притаманні українському етносу, опертому всередині на давню орійську культуру.
Дослідження у непроявленім.
Езотерична культура опікуючись тонким передподійним планом утримує у собі способи становлення та виживання людини у організованім у одне ціле світі. Закони розвою якого стають скеровуючим простором узгодженої дії в людському житті. Ці закони сьогодні сприймаються на рівні підсвідомості як один інтуїтивно сприйнятий закон, що стає базовою основою вірного судження, а від того і відповідних рішень та кроків у житті.
Приходило інтуїтивно усвідомлене знання яке формує людину як особистість, що поєднує у собі слідування невимовному і водночас відповідно переймається соціальним умовам життя. Така особистість стає, за твердженням Чжуан Цзи, справжньою людиною в якій природне і людське не перемагають одне одного. Саме така особистість несе в соціум правду життя, спрямовуючи його розвиток у еволюційно вірному напрямку узгодженого з еволюцією цілого.
Природну включеність людини знання неможливо якось сформулювати, ми можемо лише говорити про практики навчання, які долучають нас до того одного цілого, що у даосів зветься вічно плинучим Дао, на Тибеті Абсолютом а у оріїв Сустом Божим. Розуміння яке приходить у тому контакті, стає тим фундаментом з якого слідує наше судження про ті чи інші події у світі та нашої вмотивованої поведінки у житті. Сама ж основа залишається невираженою, бо сам образ дій на зовні стає тим виразом. Тому про езотерику внутрішнього плану мало що можна сказати, бо вона те, на що спираються коли говорять.
Сила та вправність якою володіє людина знання робить її майстром життя, від чого у її способі дій виникає творчий аспект. Творчість стає актом народження нового, що може здійснити тільки розподілена на узгоджені енергетичні обрії цілісність в яких те нове з’являється як акт внутрішнього переходу на новий її обрій. Тому кожна талановита людина торкаючись того плану стає активним елементом самовдосконалення і самого цілісного плану теж.
Як все це діє, як можливо підгледіти подібне?
Колись від квартири у Києві було втрачено ключа і з’явилась необхідність у отриманні його дубліката. На одному з найближчих ринків у палатці корейці виготовляли на станочку ті копії ключів. Дублікат ключа швидко зробив молодий кореєць на своєму копіювальному приладі. Але вдома виявилося, що ключ заїдає і ніяк не може відкрити англійського замка. Наступного дня прийшлося знову відвідати ту палатку. Почувши про негаразди з ключем до станочка підійшов зовсім старий кореєць відсторонивши молодого. Старий взяв тремтячими руками того ключа і прилаштував його до станочка. Він непевною ходою з усіх боків обходив прилад, демонструючи при цьому свою повну безпорадність. Він поглядав на станок і прилаштований у ньому ключ як на диво, яке він вперше бачить. Великі сумніви, що до очікуваного результату закрадалися в душу від такої безтелепності старого майстра. Однак молодий кореєць спокійно стояв поруч, ледь помітно посміхаючись, однак сторожко очима спостерігаючи за рухами старого. Після довгого маніпулювання на тому приладі нарешті ключ було отримано з гарантуючою якість здійняття руки старого майстра. Вдома, вставивши у дверний замок переконався у справедливості того жесту. Ключ відмінно працював і навіть здавалося краще аніж рідний заводський. Яку ж демонстрацію тоді влаштував старий кореєць на тому ринку?
Майже всім нам відомо, що коли берешся за незнайому справу, то вона або зовсім не виходить, або отримується якість, якої потім вкрай важко досягти. Найбільш прозоро це проявляється у приготуванні будь якої нової для вас страви, яка з першого разу може пречудово вийти. У чому тут річ?
Справа в тому, що у випадку зовсім незнайомої справи ум не може працювати через відсутність будь якого досвіду. Саме тоді на поверхню виходить хтось, хто і допомагає зробити незвідане, а він неперевершений майстер у будь якій справі. Говоримо ми тут про велике людське Я, що є внутрішньою сутністю будь кого. Нестача досвіду прибрала нашу зосередженість на зовнішньому і наше внутрішнє Я було проявлено. Старий кореєць з усіх сил, своїми непевними рухами імітував свою повну безпорадність, виводячи тим самим того великого свого майстра на поверхню і йому чудово це вдалося. Майже з нічого, але у нього вийшла чудово зроблена річ.
Дуже старе суфійське мистецтво валяння дурня продемонстрував старий тим своїм виготовленням ключа до старого англійського замка. Можливо стара російська казка про Івана дурника, у якого про все про те їздила піч і щука говорила, та й коник горбунок виказував не аби яку звитягу, нагадує нам те давнє мистецтво гри з життям. Хтось скаже, що це все є чистої води сталкінгом. Адже головне правило його за Карлосом Кастанедою проголошує: “Знаючи про свій обов’язок пізнати потаємне сталкер навіть не намагається це здійснити“, – не намагається діяти цілеспрямовано у житті, підкреслимо це. Однак щоб цього таки досягти:”він самого себе розглядає як зовсім незнайому собі особу“. Дуже схоже на маніпулювання старого корейця, чи не так?
Кастанеда говорить, що все те походить від копіювання манер хижака, що полює свою здобич. Тож ні про які людські принципи життя тут не йдеться. Саме на цьому послизнулися всі магічні культури світу, майстерність у яких була надвисокою але справжньої людини не було.
Ми у своїх природознавчих зусиллях йдемо від неповного і неточного знання до більш точного та довершеного. Ми так вважаємо забуваючи, що то лише наша відсторонена діяльність у звуженім сприйнятті довколишнього. Як вийти з того безкінцевого бігання за все більш точним та довершеним?
Орії у своєму рукописі і говорять:”помалу свою мету носи, май міру по волі та по вірі. ” Напевно тому що: “не усі ви є“, у чисто зовнішньому сприйнятті світу. Інтуїтивний канал совісті, що вирішує це питання існує на волі:”Воля на волі, а ви що ж? По голу віра вірить волі. Пам’ятай одну віру та святу волю по віки ж“, – затверджують вони у своєму рукописі головне кредо слов’янина русича.
Означене вище велике Я дотичне до колективного безсвідомого, яке у митців сьогодні зветься Логосом. У науковій езотериці це цілісне Одне пануюче на тонкоєнергетичнім плані. Талан людський є похідним саме від нього, від цілого одного. Коли ж говориться про Логос, а дотику до цілого і відповідно талану не має, тоді виникає велика загроза потрапляння у лабети сутностей вітального плану через той міфологізований Логос. Розум перестає тут діяти, а спрацьовує сліпа упередженість з якої і бере свій початок так звана висока духовність. Що з цього витікає?
Повна безпорадність у реаліях життя. Міф дійсно включає, це його завдання але зовсім не закликає діяти у житті міфологізованим чином. У сучасній езотериці суто зовнішнього плану за тієї ж причини виник термін посиленого усвідомлення у так званих енергоінформаційних полях. Тобто первинне, пересічне опудалко залишається тим самим, але вже має значно більший розмір. А що ви хочете від звуженого сприйняття?
Виникає питання, що таке майстерність та талан людський?
Це вочевидь творчий аспект Всесвіту, переломлений через людину. Кажуть устами талановитої людини говорить сам бог. Талан робить зовсім незнайоме та незвідане знайомим. Як це відбувається?
В будь якій етнічній культурі все починається з закону в середині, який з’являється через адаптацію до патерн умов ареалу проживання у відповідному образі. Саме звідси веде своє походження менталітет того чи іншого народу, як образна форма втілення того закону. Подібна адаптація робить ще одну велику для людини справу. Тиск зовнішнього, яке орії у своєму рукописі називають “божою мукою” на шляхах життя, виводить людину на внутрішній шлях де вона, торкаючись цілісного плану, стає майстром ведення свого життя. Тут вона вже йде сходами зростання свого духу, запалюючи все нові і нові світові прядива на рівні кокону каузального плану (включення у нові енергетичні обрії тієї самої цілісності). В цей час вона і повертається додому до цілісності, за образним висловом великого адепта світу Ісуса із Галілеї, через суто орійське православ’я та культуру яку він запроваджував у свій час у своєму відомому заклику: “Будьте досконалими“.
Людині, полишеної своєї рідної землі та відповідної адаптації до неї у глобалістичних тенденціях сьогодення, нікуди відступити під натиском життя. Саме тоді, через таке своєрідне яничаринство, у її житті починає панувати руїна, що проявляється через пиятство, наркоманію та розпусту. Бо головна мета життя стає нездійсненною яке через це стає порожнім. “Пусто ви жиєте і пуста ваша совість божа, не те носе, що є у світі і пита нас“, – говорять орії з цього приводу. Тому замість очікуваного розвитку під натиском життя йде деградація, приходить зло за оріями. У людськім житті починає панувати неправда. Всі імперії світу, забираючи у людини рідну землю з під ніг, у своїй глобалістичній спрямованості, спонукають ці процеси. Дивно це спостерігати, земля під ногами є, її скільки хочеш, а своєї рідної немає. І людина стає вовком, сіромахою на цім світі, несучи у нього зло, як запевняють орії, через безпритульність своєї душі.
Як на рівні контакту з цілим виникає знання?
Воно не є накопиченим досвідом де знайоме просякнуте людським духом і тому займає своє місце у системі нашого світосприйняття. А коли є незнайоме, про яке не має жодних відомостей?
Воно може стати знайомим через поширене світосприйняття у якому прямий кінестетичний контакт з об’єктом миттєво робить його відомим, оскільки постає знання про його пройдешнє і роль у загальній картині світу.
Висновок.
Сталкінг, означений вище як валяння дурня, є суто азійським способом спілкування з невимовним. Тому це і неможливо розумом виміряти, а потрібно тільки вірити.
Інше – це європейський шлях, де дотик до невимовного здійснюється у повному усвідомленні, яке постає на щаблях зростання культури духу (поступове запалення тих самих світових прядив). Головне протиріччя між Азією та Європою у культурнім будівництві полягає саме в цьому. В Україні шлях духовного зростання сьогодні перетнутий канонізованим Візантією християнством, яке по самому своєму витоку є езотеричним вченням. Адже Ісус із Галілеї більше вчив і саме у цьому аспекті говорив про віру. А як ще можливо зрозуміти такі його вислови:”Будьте досконалими, будьте мудрими як змії. Те, що я чиню і ви зможете і більше того зможете. Пізнай те, що перед обличчям твоїм і те, що сховано відкриється тобі ?”.
Тому говорячи про Ісуса із Назарету можливо затвердити його як великого адепта світу, вчення якого цілком ґрунтувалося на орійськім православ’ї. Саме тому його так глибоко вшановує езотеричний світ як у Тибеті та Гімалаях, так і у буддистів та даосів.
Що лежить у витоку орійства?
Певно ранній ведизм, чіткі ознаки якого проглядають ще у трипільськім ритуалізованім розписі та у Велесовій книзі. Більш повну його картину, вже як систему понять покладених у основу свідомого проходження до знання законів цілісного світу, знаходимо у рукописі Войнича. Дивовижно, але те саме вчення сформувало визначний вираз у Григорія Сковороди, який отримав назву “бритви Сковороди”, що лунає так:”Потрібне не тяжке, тяжке не потрібне“. І він сам у свій час зробив пояснення що до цього:”природне легко здобувається, а пусте та зайве тяжко здобувається“. Чи не про те саме ми говорили вище?
Може виникнути питання, в чому конкретно полягає головне протиріччя між азійським та європейським способами спілкування з невимовним?
В тому таки ж рукописі Войнича знаходимо вираз:”Святі не булі, поновили по віді (по ведичному переказу), в тому бо зло“. Тобто зовнішній вираз азійської культури від самого початку опертий на міф і тим же міфологізованим образом вони і діють назовні. Бо у своєму виразі правда життя тут зовсім не важлива, тому може бути яким завгодно перекрученням, будь якого вчення. Мета цього дійства зовсім інша, утримати азійський вплив на відповідні території за будь що, будь якою ціною, навіть руйнацією природних, цілісних, культур у довкіллі. А що ви хочете від людства, що не володіє прямим зв’язком з цілісністю і тому не може розбудувати на зовні щось справжнє?
Тому провідники знань – святі люди, перестали існувати, а з’явилися канонізовані за пізнім, описовим ведизмом святі, які вже ніякого знання у суспільство не несли.
Хто правий Європа чи Азія?
Це видно по ступені розвитку тих же високих технологій, які дали світу розвинене образно – понятійне мислення, на основі якого сьогодні вже можливо осмислити надтонкі процеси цілісного плану. Однією сліпою вірою цього не підняти, а тим більше сталкінгом.
Тому європейська культура це спосіб дієвого мислення, а азійська – це спосіб віри.
Що потрібно цілісності, яка породжує все це?
Безголосий матеріал, чи дієвий розум, здіймаючий її гармонію до більшої висоти? Певно друге, бо через перше не потрібно було б затівати все це життя.
Але ж саме у такій загальній культурі і живе людство сьогодні, – зауважить хтось.
Як це сталося, що орійська культура майже безслідно зникла? Від чого все це почалося?
Так вийшло, що на ранніх етапах формування людського суспільства більше був потрібен слухняний раб, а не людина знання. А оскільки вона постійно поставала із землеробських культур, то ці культури понизили, зробивши їх представника Каїна вбивцею свого рідного брата Авеля у святім письмі. Навіщо Каїну було вбивати свого брата Авеля, який був пастухом, тобто тим самим кочівником з суто азійської культури? За потраву його поля чередою Авеля? Бо який тут ще міг бути між ними конфлікт?
Але за це б’ють, а не вбивають. Тоді приплутали бога Саваота, що опікувався народом Ізраеля, який полюбив Авеля а не Каїна. Дуже визначально, чи не так? Підклали цілій народ, що став від того обраним, але вже у рабстві божім. Є над чим замислитись. Бо все було здається навпаки, вбито було саме Каїна з його заглибленою у цілісність культурою, як це засвідчує нам наше сьогодення.
Хтось може сказати, що у Велесовій книзі слов’яни славлять своїх богів, це теж нібито відноситься до сліпої віри. По – перше не бога, а богів. Тобто існував розподіл божественного на окремі діючі сили, які вже розрізнялися. По – друге не вклоняються їм, а славлять, щоб мати від них частку, тобто щоб постати поруч із ними.
Яке ж тут сліпе поклоніння?
Що таке врешті решт культ славлення? В центрі цього дійства стоїть розуміння того, що діється, що відбувається у божественнім промислі. Через антропоморфну постать ідола насправді входили до поширеного світосприйняття і бачили самі причинну пов’язаність подій. Захоплення тим побаченим і веде до прославлення тих сил, що відкривалися. А отже поставало бачення, від якого похідними стають знання сущого та пізнання впорядковуючої дії божої сили. Раннє язичничество, таким чином, не було поганською вірою, через нього людство насправді торкалося світла істини, живучи з богами у єдиній правді мабуть ще від давніх часів, як за Велесовою книгою. Тому пануюча на сьогодні азійська, хозарська світоглядна позиція то мабуть вже вчорашній день людства. Глибинну природу людини таки потрібно розкривати, виводячи у світ те справжнє, у якому природне і людське за Джуан Цзи вже не перемагають одне одного. Це і є вихід на новий рівень, де системні кризи та негаразди сьогодення вже відходять у пройдешнє.
Який же висновок слідує з усього вище наведеного? – запитає тут наш допитливий читач.
У культурі внутрішнього потрібно наводити лад, бо без неї всі наші зусилля на зовні у розбудові впорядкованого суспільства є недосяжною річчю.
Постскриптум.
Все викладене вище можливо більш детально розібрати у таких міркуваннях.
Головною задачею свого життя науковець вважає досягнення у розробці та запровадженні наукових досліджень та теоретичних рішень. У лікаря на переднім плані стоїть успіх у боротьбі з людськими хворобами. У вчителя, землероба, творчого митця теж стоять свої задачі, які вони вважають за головне у своєму житті. Хтось може сказати, що це для людини не зовсім є її головною метою, існує ще мета батька та матері виростити своїх дітей, наприклад. Тобто існує ще мета успішного людського шляху на землі. У віруючої людини це отримання божої благодаті та входження у царство небесне. Яке з цих головних завдань, що тут ставить людина перед собою є справді головним?
Вдумливий та поміркований читач тут може сказати, що то є лише замінники головного завдання які людина ставить перед собою у житті, мета самого ж життя відбутися, виконати завдання яке постає перед нею у момент її народження. Саме це завдання формує людську долю або ж дхарму за східним уявленням, по якій вона і повинна йти по землі.
– Виходить так, що виконання завдання існуючого ззовні і є головним чинником людського буття,- скаже нам поміркований читач, – а як же що до внутрішнього?
Освічений езотеричною наукою читач теж може скласти власну думку:
– Життя як поле діяльності людської не повинно бути юдоллю гріха та скорботи, бо це у багатьох випадках унеможливлює виконання всих вище згаданих вами завдань. Тому звільнення від цього лиха, досягнення повної свободи і може бути тією справжньою метою – завершить він.
Отже метою може бути звільнення з колеса Сансари як за східними уявленнями, у якому людині виходить обертатися за свій короткий вік на землі. Тож ми таки знайшли ту головну мету яка стоїть перед нами у житті?
– Але це знову ж таки тільки зовнішня мета, – скаже нам прискіпливий читач. – Людина ж вочевидь являє собою більш величніше явище і тому її боротьба з тим, що є перепоною на її шляху не може бути її головним завданням.
Що там думати, – відгукнеться наш давній читач, – розкриття природи справжньої людини і є та мета, яку ви тут старанно шукаєте. Певно так, – відповімо ми йому, – але і у справжньої людини теж існує мета і чим вона є, це питання продовжує стояти перед нами.
– Але ж ця мета певно існує у тому довкіллі, що оточує нас, скаже хтось. – Як воно вирішує це питання?
Дійсно яку мету несе у собі птах, що летить у небі або тополя, що гнеться під вітром край дороги, або й просто розквітла квітка? Вони ж бо теж є носіями тієї схованої мети невимовного?
– Скажете таке, вони поєднані з цілісністю з якої ніколи і не виходили, тому подібне питання тут зовсім не стоїть. В тому поєднанні їх мета зливається з метою цілісного Одного, що насправді і являє з себе довколишній світ, – здивує нас глибиною свого висновку один з давніх наших читачів.
– Виходить так, що справжньою метою людини насправді є життя у цілісності, коли мета цілого Одного стає її власною метою. І той закон в середині, згадуваний раніш є поводирем у тій меті, – гаряче зауважить нам наш молодий читач.
– Тобто тільки тут і зараз, у цілковитім злитті з цілим і виникає те головне завдання, яке насправді стоїть перед нами.
В житті потрібно бути, – стверджували з цього приводу характерники Січі.
– Щоб відбутись, щоб мати свою успішну долю і виконати ті завдання які ставить перед людиною саме життя,- зауважить нам давнього козацького роду читач.
Мабуть так, погодимось ми, адже то є головна умова якій слідує природа довкола нас, тож і ми повинні тому слідувати, щоб не мати тієї юдолі гріха та скорботи, яку маємо сьогодні.
– Заждіть, заждіть у вас виходить, що без того злиття та похідного від нього слідування, саме життя стає просто марнуванням часу. Будь яку мету, що ставить перед собою у житті людина до путя здійснити неможливо. Всі наші сподівання та плани є лише нашим маренням у якому не існує нічого слушного. Бо життя ж плине поза ним, а ми навіть не маємо про те ніякої уяви, – озветься шокований тією правдою читач. – Що ж тоді потрібно робити, щоб те лихо не стояло над людиною у її житті?
Цю проблему людство віддавна вирішувало народжуючи відповідну тому внутрішньому закону культуру. Тому її відновлення, а скоріше нове народження і стоїть сьогодні на повістці дня. В Україні за для цього ходити далеко не потрібно, та культура лежить тут так би мовити під ногами. Вона є давньою орійською традицією народу, що споконвічно зайнятий пошуком правди – істини у світі. На тій знайденій правді і квітло характерництво на цій землі, що стало тут провідною рисою менталітету всього народу.
Leave a Reply
You must be logged in to post a comment.