Сторінка Василя Чумаченка

А із Пендеба йдемо досі до Неба, Сварги синьої.

(Велесова книга)

Як відомо, звичаєвою традицією українців є пошук правди – істини та становлення тієї людської справжності, що знаходиться у кожному від початку як дар божий. Саме від цього  у Лесі Українки знаходимо головне кредо у житті справжньої людини:”Своїм  життям до себе дорівнятись“.

Як, у який спосіб це стає можливим?

Через давнє кредо хліборобської громади, яке знаходимо у сакральних записах Велесової книги:”Мусимо відати і знати обаполи тирла, щоб з богами постати у єдиній правді “.  Як це досягалося постає питання?

      “Наші боги суть образи, тому речемо і живемо з ними воєдино. Від того маємо справжню віру, що не потребує ніякої пожертви“, – читаємо  сакральні сторінки становлення українців як нації у Велесовій книзі.  Тобто, все осягалося у резонансному злитті образу з відповідним аспектом цілісного світу.

Від того:”Ум великий божий є єдиний з нами і тому творимо і речемо з богами воєдино“, – знаходимо головне у становленні людської справжності  у населення Середнього Подніпров’я. Звідси і той закон всередині відмічений ще Геродотом в українців.

І далі в цьому давньому переписі знаходимо:”Наш бог єдин і множествен… і хто богом не сподоблений, той пребуде як сліпий і не матиме з ним частки .. бо в ньому бо  пристаніще  сили”. Від цього стає зрозумілим та сила, про яку існує згадка у арамейських записах з Близького Сходу:”Одвічно руси мають ту силу і гримлять нею по світу“.

Що це за сила, про що тут йдеться?

Потрібну відповідь знаходимо у нашого великого філософа Григорія Сковороди:” У всі віки народи завжди згідно вірили, що є таємна, по всьому розлита і всим володіюча сила”. Цю силу, гармонізуючу все в довкіллі, вони згідно називали божою силою, доповнимо ми його. У злитті з якою, як за кардиналом римо – католицької церкви Миколою Кузанським і постає справжня, цілісна людина. Його містичне богослов’я, в якому людина пізнавала істинне ,це сьогодні те саме метафізичне, трансперсональне занурення по Грофу.  “Бо тільки Єдине має зміст в цьому світі” – стверджував він. Згадуване Єдине у Арістотеля є світовою Цілісністю. “Матерія є щось проявлене завдячуючи формі. Цілісність  є відповідною формою буття”, – засвідчив він у свій час.

“А яке відношення має до цього сама людина?”, – можемо почути запитання з нашої читацької аудиторії. “Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині“, – говорить  Григорій Сковорода. Те саме знаходимо і у Аристотеля:”Бог є думка в думці“, відповів він у свій час на запитання, що таке Бог на його думку.

“Царство боже в середині вас“, – відкрив сакральне у людському житті той, кому вклоняється весь християнський світ. Через цей свій гностицизм він і отримав Голгофу, пішовши проти чисто храмових, відсторонених від людини фарисействуючих  віровчень.

“Пізнай себе, – пізнаєш свого бога“, – підпирає його в цьому  великий суфій сходу Ібн Руш.

З огляду на вище означене  постає питання:”Який шлях веде до відродження того у реальному житті сьогодні? ”

Сьогодні кожен європеєць може сказати, що справжня культура людини  вміщує в собі честь, совість, порядність та високу людську гідність. Виникає питання, що за цим всім стоїть з точки зору онтологічного напрямку повернення в природу, взятого людством на початку 21 го століття?

Існує досить незвичний та дивний, як на сьогодні, вираз видатного німецького філософа Фрідріха Шілера: “Ми не вправі жити, коли загублена честь”.

 “Честь для всіх одна”, – вторить йому Ліберій.

Пролити світло на подібне карколомне зауваження німецького філософа допоможе нам формула знайдена у свій час Артуром Шопенгауером:

“Честь це внутрішня совість, совість – це внутрішня честь”,  – зазначив  у свій час цей  видатний філософ сьогодення. Що таке людська совість з точки зору онтологічного підходу? Потрібну відповідь знайдемо у рукописі давньої орійської культури нашої землі, який носить назву свого останнього власника Войнича:

” Совість вісті божі несе, помає де була воля”

Тобто со – вість, це своєрідний канал зв’язку людини з світом Цілісності або з Єдиним, як за Миколою Кузанським. Що ж з цієї точки зору являє собою честь?

“Хто в честі тому і честь“, – проголошує старе лицарське кредо. Тобто це внутрішня відстройка людини у  пов’язаності її життя з причинною правдою цілісного світу, від якого вона отримує  знання, вправність та силу Єдиного.

За якою умовою виникає те знання істинного, що існує на волі, як за рукописом Войнича і  з якої, врешті решт і постає людська справжність, її честь та гідність?

У “сродній праці“, у спорідненості людського буття з природною  живою етикою, знаходимо відповідь у Григорія Сковороди, тобто з природою в тому самому проголошеному онтологічному принципу нового самостановлення людини.  В цей час і стає приступною та невловима правда – істина, яка існує тільки на волі, у просторі – часі непроявленого, як причинна правда цілісного, поєднаного у Одне світу.

“Права (та сама Цілісність)  таємно уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа тече Ява і та створила життя наше. І хто богом не сподоблений, той пребуде як сліпий і не матиме з ним частки“, – знаходимо у Велесовій книзі майже класику у сучасному науковому підході в центрі якого стоїть та сама світова єдність.

“Пізнайте істину (причинну правду світу) і вона зробить вас вільними “, – проголошує провідну істину у цьому питанні великий адепт світу Ісус із Назарета. Якого Григорій Сковорода вважав взірцем справжньої людини  во плоті.

Виходить так, що без контакту з причинною правдою цілісного світу, з якої походить природна етика життя, в людині пропадає канал божої совісті і вона втрачає свою спорідненість з Єдиним. Через що її життя стає пустим, полишеним тієї змістовності, яку несе їй контакт з живим, узгодженим у одне цілісним світом.

Яка існує формула означеної людської єдності, виникає питання?

Відповідь знаходимо у того ж Сковороди за яким:”Слово, думка і дія існують в єдності на серединному шляху“. Як той шлях осягається, спитаємо ми у нього?

“Бери висоту духу і матимеш середину“, – маємо від нього необхідну відповідь. Що це за стан серединного, внутрішнього  шляху в житті, на що він схожий? Які аналоги його існують в світі?

Це ніщо інше як стан Нірвана Кальпа Самадхі у метальному плані, що є вищим досягненням у індійському езотеричному вченні. Саме там означена єдність думки, наміру і дії дозволяє людині стати Архатом чі Ботхісатвою, що є аналогом людської справжності та цілісності у сучасній супраментальній психології.

А що в цьому плані існувало у нас, може виникнути питання? Адже людська справжність, як це слідує з вище наведеного, лежить у самій основі культури українців.

Поєднання зовнішнього, проявленого і внутрішнього, не проявленого світів знаходимо в тій же Велесовій книзі:

“Богові Світовиду славу проголошуємо – се бог Прави і Яви .. і через нього знаємо як світ бачити і в Яві бути. Бог єдин і многолик. “

Що лежить у основі подібної світобудови спитаємо ми?

“Дажбог на струзі був на небі премудрім, яке синє. А струг той виглядає як золото, Огнебогом розпалене. Його подих – це життя кожної істоти і притулок”, – знаходимо необхідне пояснення у давній пам’ятці нашого становлення як нації  Велесовій книзі. Як тут не згадати Сковороду з його сакральним, філософським осягненням:”Справжня людина і бог є одне“.         Матеріальним зразком такого вірування в духовному знанні – баченні є Збруцький ідол. Тут Світовид  у духовнім,  кінестетичнім баченні сущого ( капелюх зверху на скульптурі)поєднує чотири людські лики на всі боки світу, а під ними  панує Ява людського життя у чоловічих та жіночих постатях, які мають силу Перуна, Велеса, Дани та Мокоші. Далі до низу йде Дажбожа Права, де Дажбог є нічим іншим як супраментальним планом самої людини. Вся композиція спирається на темну ніч Нави де панує Сварог. “Сварог, що створив світло, – це бог світла і бог Прави, Яви і Нави, се маємо їх во істину“, – читаємо у Велесовій книзі те сакральне, що давало силу на життя нашим пращурам. Тобто перед нами матеріалізована  образно – символьна скульптура виконана у тій же традиції Велесової книги:”Наші боги суть образи “. І вона несе у собі поєднаний образ у становленні справжньої, цілісної людини відтворений у давні часи нашої історії. І все це цілком перегукується з тим, що нам сьогодні дає супраментальна психологія, божа психологія, як за Шри Ауробіндо Гошем.

З нашого з тобою дослідження, шановний читачу, слідує, що духовне знання – бачення, існуюче в давні часи, дозволяло торкатися самого джерела того істинного, що існує в світі.  Архаїчність викладу його  у давнім переписі цілком зрозуміла, через існуючий в ті часи рівень образно – понятійного мислення.  Але допоки існував   духовний погляд, це не впливало на кінцевий результат у пізнанні причинної правди, з якої походила сила та наснага на життя наших пращурів. Бо бралося все з самого джерела на внутрішнім плані. Коли ж зовнішній світогляд став переважати у економічних змаганнях суто технічного віку, те духовне знання стало закритим. Натомість, у вже суто ілюзорному сприйнятті світу, з тих описових переказів давнини постали самостійні божества у відстороненості від самої людини. Тоді як від початку вони були резонуючими образами, через які була приступна сила супраментального плану самої людини, як це слідує з вище наведеного дослідження. Тому і мали справжню віру, що не потребувала ніякої пожертви, бо не було посередника  між людиною та Єдиним, тією самою цілісною “сваргою синьою“.

Саме за це говорить Миролюбов, коли розрізняє адаптивну, ведичну культуру давніх часів від пізнього язичества. В якому за богами, через людську сліпоту, постали польові форми, які жодного відношення до шляху людського життя не мали. “Була б віра, боги знайдуться“, – говорить з цього приводу давня китайська мудрість.

Те саме явище спостерігалося і у таємних єгипетських містеріях, що проходили під орудою сутності позаантропного буття Гора. В цей час, у вже відстороненій вірі, людина втрачала свій супраментальний, божий план, а з ним і свою поєднану з цілісним світом щасливу долю та силу. У Велесовій книзі знаходимо застереження з цього приводу:”З  Марморою не сміємо мати частки, бо будемо одлучені. А ні  Мара, ні Морока не сміємо славити, ті бо деви є нашим нещастям”. У технічний вік все це забулося, тому маємо те, що маємо.

Виходить так, що людство насправді має дві культури одну природну,  адаптивну, кельтську, а другу атрибутивну, загальну, римську зібрану із забутих артефактів давніх культур. Роль останньої це постанова високої евристичної стелі образно – понятійного мислення у так званий “залізний вік“. Тоді як адаптивна культура, це саме людське життя з його шляхом  становлення людини у своїй справжності та цілісності, як за первинним  задумом. Без її відновлення повернення назад в природу  у реалізації онтологічного принципу, як стає зрозумілим, є справою неможливою.

“Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати“, – затвердив у свій час Спіноза Фарух головне у тому онтологічному єднанні людини і природи.

В знанні істинної традиції, як за суфіями, будь які пояснення займають другорядне місце і можуть бути проведеними у будь який спосіб. Наприклад, через образне мистецтво, пісні та перекази, взагалі через образну культуру у будь чому. Супроти пояснень у вченому незнанні в існуючім науковім підході, як за Миколою Кузанським, знання – це життя у інтуїтивно образнім сприйнятті другої, причинної сторони світу в якій насправді існує людська сутність.

Підгунтя подібного становлення у справжності можемо знайти у Ніцше:”Сьогодні людське занадто людське. У справжньої людини інші цінності, справжня людина затверджує життя. Вона стоїть по ту сторону добра та зла, вона керує світом. Сенс життя це воля до влади над собою“, – відкрив у свій час він.

Рецепт того нового відновлення у онтологічному статусі можемо знайти у давнього китайського філософа Джуан Дзи: “Коли природне і людське не перемагають одне одного, (а поєднуються у одне), на світ з’являється справжня людина”, – засвідчив він. Сьогодні, у супраментальній психології, вище означене і отримало  своє остаточне підтвердження.

Щасти вам.

Світле дзеркало не потребує підставки.

                                                      (Дзен буддизм.)

Наші пошуки людської справжності та цілісності, шановний читачу, у нашому дослідженні в супраментальній психології добігають свого кінця. Всі великі мислителі людства починаючи мабуть з  Платона, Аристотеля та Сенеки і закінчуючи Шопенгауером, Крішнамурті та Григорієм Сковородою в той чи інший спосіб говорили про одне –  людина може займати у житті зовсім інший горизонт  свого буття  аніж той, який займає сьогодні. В чому його головна відмінність? Дзен буддизм з цього приводу говорить:” Ти не цей – ти той“.

А ще маємо визначальне зауваження відомого американського філософа та публіциста Ральфа Емерсона:”Людина – лише фасад храму, що увібрав у себе всю мудрість і все добро світу. Те, що ми зазвичай називаємо людиною, тобто сутність, яка їсть, п’є, сіє хліб, рахує гроші, – це зовсім не людина. Людина – це дух, органом якого є фізичне тіло, і, говорячи про повагу до людини, ми поважаємо не тіло, а її дух, тому що, коли б він цілком проявився в діях людини, ми змушені були б тільки стати перед нею на коліна”.

 Наскільки був правим Емерсон у цьому своєму зауваженні нам потрібно з тобою, шановний читачу, і визначитися. Людська сутність, існуючи в справжнім світі за межею ілюзорного бар’єра, на рівні свого підсвідомого великого Я,  має за для цього відповідний резонуючий з світовим Цілим образ. Саме про цей образ і говорять дзен буддисти, як про образ справжньої людини, людини без титулу існуючий за межею її зовнішнього образного втілення.

Що відбувається  коли цей образ виходить на поверхню і стає головним у повсякденному людському житті? Що мають, кінець кінцем на увазі дзен буддисти, коли стверджують сакральне: “ Світле дзеркало не потребує підставки?  “

Людина живе у світі виборюючи в ньому шлях свого життя через існуючі неузгодженості між її уявним світом і світом цілісним, в якому якраз і існує її велике Я. У цьому протистоянні, “у муці божій”, як за оріями, відбувається її сходження до вищих станів своєї свідомості. Виходячи з полону своїх упередженостей, вона і стає справжньою, поєднаною з цілісним людиною. Так говорить будь яка теологія сьогодні.

“А чі насправді так має бути?“ – запитає нас допитливий читач. “Адже так було не завжди, давнє людство, судячи з витоків, знанням цілісного світу таки володіло. Тай у довколишній природі нічого подібного не спостерігається, тут вочевидь панує повна гармонія з якої сьогодні випадає тільки людина“, – доповнить він.

Еволюція людини сьогодні полягає в еволюції її розуму, в якому до цього часу була відсутня одна компонента. Захопленість зовнішнім, проявленим світом призвело до втрати  чуття природної причинної правди, яка якраз і лежала у тонкому, непроявленому плані. (Друге око чуття істинного у Імануїла Канта) Від якого еволюція  у суто зовнішньому образі і відгородила людину від її цілісної поєднаності з світом правди. Тобто, ця виникла  межа штучна і зведена самим  людством, у своїх суто технологічних змаганнях на зовнішньому плані. В цій відгородженості людина втратила свою  системну силу. Тобто, можливості впливати на перебіг подій у зовнішньому через втрату дотику до причинного плану у цілковитім захопленні тим зовнішнім. Так і виникла “підставка” –  фіксований образ у цілком вже матеріалізованій взаємодії з природним довкіллям. В Україні це призвело до руїни, бо духовний погляд на саму природу подій розвинений у характерницькій культурі тут було втрачено.

Адже у живому, причинно обумовленому світі на тонкому плані все живе підкоряється живій етиці, головним компонентом якої є енергія самої Цілісності, яка сама по собі не потребує  жорсткого, фіксованого образу, образу “підставки“ у стаціонарному просторі – часі.  Бо організована, вочевидь, по образу і подобі своєї тонкої, причинної сторони.  Тому “світле дзеркало“, людський образ не обтяжений  фіксованим проявом у зовнішнім і не потребує тієї відгородженості, бо живе в ціліснім світі за його законами. Тому може жити та діяти в ньому у  сродній миследіяльності, як за Григорієм Сковородою.

“Тобто, ви стверджуєте, що образ людського втілення назовні може бути подібним внутрішньому, ментальному образу, що існує у змінному просторі часі на плані тонкої метрики цілісного світу. І в цьому образі по сьогодні живе все природне довкілля“, – з подивом зауважить нам допитливий читач.

Саме в цьому і полягає онтологічний статус повернення людини в природу проголошений сьогодні, доповнимо ми його. Бо саме в цьому поверненні вбачається не захмарене майбутнє людства. Саме в  цьому образі жив і творив наш великий філософ Григорій Сковорода. Втім,  як і всі дервіші у суфійській традиції сповідання істинного. Саме про це своє втілення, втілення образу справжньої людини  якого  досяг у житті і говорить він у своєму відомому вислові – “Світ ловив мене та не спіймав”. Тобто, не нав’язав соціальної ролі у суспільстві  орієнтованім суто на зовнішнє.

Тепер ми починаємо розуміти всю глибину орійського свідчення:” Воля на волі, а ви що ж. Пусто ви живете і пуста ваша совість божая, не те несе, що є у світі і питає нас “.

“І все ж питання залишається в світлі того, що зауважив Емерсон“, – скаже нам прискіпливий читач,- “чим та нова людина буде кардинально відрізнятися від її сьогоденного образу, наприклад? “

 Ззовні це буде та сама людина, що нічим не відрізняється від її довкілля так само як і будь яка інтелігентна особа ніяк не відрізняється від свого оточення. Але лише ззовні. Сила волі такої спорідненої з цілим людини дозволяє не тільки згадати себе у справжнім образі без титулу, а і нести у собі активний імпульс гармонізації довколишнього життя. Бо вже не може  жити в світі заплутанім людськими упередженостями.  Це так само як чиста вода незамуленого джерела відрізняється від каламуті необачливо здійнятою в ньому будь ким.

“Це як світло  вранішнього Сонця, що здіймається відганяючи пітьму ночі, як квітка в полі що розцвітає дивним цвітом у диханні весняного вітерця, як усмішка дитини, що прийшла у цей світ за щастям жити в ньому. За її плечима незнані простори  заглиблені у вічність. Там грози, там бурі, там невгасима енергія життя. За найменшим її порухом стоїть вічність і та вічність покірна їй”, – скаже нам прозрівший    читач. Може й так відповімо ми йому. Становлення справжньої людини у сучасному світі насправді реалізує давнє пророцтво Ісуса із Назарета. “Якщо син божий (справжня людина яка існує в кожному) звільнить вас, то істинно будете вільними. Віруючий в сина божого буде мати  життя вічне”, – проголосив він у свій час. Сучасні дослідження у галузі супраментальної психології говорять, що він був недалеко від істини.

Щасти Вам.

В поширеному світосприйнятті людина торкається цілісного світу, з яким починає взаємодіяти на рівні інтуїтивно-образного сприйняття, вірність та доцільність якого забезпечує чуттєвий контакт на рівні кінестетичного сприйняття.

Які закони починають панувати у її житті? З чим вона тут зустрічається?

Перш ніж торкнутися законів цілісності, потрібно розібрати, що є цілісністю. Це, вочевидь, узгоджене у одне ціле подієве поле тонкого плану, що народжується під час збудження праматеріального середовища Всесвіту сингулярним вибухом у відомій моделі Фрідмана.

В цей період панує формоорганізуючий рух так званої слабкої метрики, в якій простір та час не мають своєї стаціонарності. Цей рівень Всесвіту, що народжується, може бути віднесений на рівень слабкої метрики. На цьому рівні формується хвильовий пакет взаємодіючих узгоджених збурень, які стають енергетичними горизонтами, або ж обріями світу, що народжується.

Завдяки такому узгодженню, що йде до відповідної глибинної, зумовленої енергією вибуху частки, або ж енергетичного горизонту, кожен енергетичний горизонт такого хвильового пакету стає малою копією всього Всесвіту, одночасно отримуючи свою ключову форму, свою частоту випромінення. З цього виникає єдине узгоджене ціле, що формує єдине обличчя Всесвіту на тонкому плані.

Подальша взаємодія з енергетичними обріями, починаючи з найменшого, формує стаціонарні об’єкти — корпускули, взаємодія між якими народжує світ взаємодіючих стаціонарних мас, де час і простір стають незмінними. Організуючи у такий спосіб план сильної метрики. Так Всесвіт отримує два своїх обличчя. Одне – приховане, мінливе, тонкоенергетичне, а друге — стаціонарне, виділене, фізичне. Саме через це ми і можемо говорити про існування внутрішнього і зовнішнього у нашому житті.

Від того кожен об’єкт фізичного світу, світу взаємодіючих мас, як і сама людина, мають ті самі два плани, в яких первинним законоутворюючим стає план слабкої метрики. Бо саме він, організовуючи Всесвіт у одне узгоджене, детерміново-пов’язане ціле зумовлює існування однієї причинної правди, на яку і спирається будь-яка духовна культура, що розвивається на плані зовнішнього життя.

Що являють собою закони, за якими подібна, дотична до цілісності культура, повинна була б розвиватись?

До першого такого закону можливо було б віднести пряме кінестетичне, духовне сприйняття світу цілісності на рівні доторку до тонкої основи, що несе знання причинної правди на невербальному рівні. Тобто тієї правди, яка утримує у собі знання пройдешнього сучасного і майбутнього. Тут пізнається суще, тобто той причинно-наслідковий зв’язок, який є законоутворюючою основою того подієвого поля життя, в якому ми існуємо. Про подібне знання орії говорять як про знання сущого, тому пізнання сущого – є першим законом цілісного світу.

Другим законом – є стан включеності людини у подієве поле, коли вона стає присутньою у полі життя тут і зараз, в цю виділену мить. Внутрішній діалог при цьому замовкає, бо людина стає часткою того цілого, що панує на тонкому плані. Її життя від того стає веденим, або узгодженим з планами цілого. Людське его тут замовкає, поступаючись місцем духовним здобуткам честі, совісті та щирості, без яких вісті неба не можуть приходити до людини. Хто в честі, тому і честь – таке гасло тут панує.

До дії третього закону можна було б віднести закон часу. Причинне поле цілісності розкриває у часі ті, чи інші можливості, тому для всякої події, започаткованої назовні, повинен бути певний час і місце її запровадження. А не будь-де і будь-коли, як це відбувається сьогодні. Тому те чекання, про яке говорить Андрій Ворон у відомій книзі Дочинця, стає мірою життя в істині.

З цього виходить закон шляху, якому людина починає слідувати у своєму житті, реалізуючи ту програму, що отримується нею по народженні і яка існує для неї у непроявленім. Саме на цьому шляху людина стає рівною всім і кожному окремо, але по духу не має рівного їй на землі, як це записано в характерницькому заповіті.

До п’ятого закону може бути віднесене подальше формування культури, як культури вибіркових образів. Саме тієї, що забезпечує життя у постійному доторку до правди-істини, або сущого. Все тут: мова, пісні, ремісницькі вироби, одяг, ментальне втілення самої людини, підпорядковане цій одній меті. Навіть сам плин життя та манера дій у ньому ритуально входять у саму канву осягнення істинного, з чого виростає звичай та звичаєвість того чи іншого, вже національного, утворення.

Шлях єднання людини і світового цілого, що зберіг титульний етнос українців протягом своєї тисячолітньої історії, говорить про велику, беззастережну його перемогу, перемогу Людини над пітьмою людського невігластва в лихоліттях техногенної ери. “Одвічно ори мають ту віру і гримлять нею по світу”, – засвідчено в давнім рукописі оріїв. Ця перемога несе немеркнучу славу етносу українців та його героям. Бо саме вони, сини і дочки України, своєю самопожертвою кували ту перемогу, що сьогодні відкриває нову сторінку у світовій культурі. Адже зазначений вище шлях внутрішнього розвитку, що зберіг корінний етнос України в лихоліттях своєї історії, дозволяє вирішити світову проблему розвою супраментального плану справжньої людини, вводячи людство у нову еру свого розвитку.

Доктор філософії та психології

В. Чумаченко

Перший закон можна було б сформулювати як закон одноосiбної гри, який стверджує, що свiт iснує як одне цiле, складаючись з великої кiлькостi утворюючих його частин. Кожна така частина є подобою свiту, маючи свою одноосiбну долю, своє народження i свiй кiнець. Все має свiй розвиток i iснує як одне цiле. Доки iснує свiт, iснують i його частини.

Наслідком цього закону є старий езотеричний закон, який проголошує: «Що вгорi, те i внизу, що внизу, те i нагорi», або «Що на землi, те i на небi, що на небi, те i на землi». Саме за цим законом у вiзерунку листа клену, або в основі будови бобрової хатки можна знайти, наприклад, параметри Сонячної системи. А слiдкуючи за розвитком природних процесiв у довколишньому, багато чого можна сказати про подiї, що проходять, або точаться поза його межами.

Другий закон стверджує, все народжується в симетрiї двох. Або протилежнiсть двох народжує життя i весь свiт, як динамiчну, рухому систему. В основi цього руху лежать, за східними вченнями, двi енергiї – Інь i Янь. Саме їх взаємообмiн утримує вічно плинуче Дао, або Цілісність світу у вiчному русi. В єгипетськiй герметичнiй фiлософiї це принцип полярностi.

Третiй закон утримує в собi твердження: все в свiтi має свiй змiст, нiчого не вiдбувається випадково. В герметичнiй фiлософiї його iнтерпретацiя лунає так: «Випадок – це подiя, закону якої ми не знаємо».

Завдяки цьому закону одна iстина панує в свiтi. Саме з приводу цього закону від старих часiв лунає попередження: все в свiтi має свiй глибинний змiст, будь чистим, входячи в проблеми розуму.

Четвертий закон проголошує: будь-який змiст має свою незалежнiсть вiд форми. Саме завдяки iснуванню цього закону ми спостерiгаємо довкола себе велику рiзновиднiсть одного – мiнералiв, рослин, тварин. Одне одночасно iснує як множина. Можемо згадати каузальний план енергокомплексу людини, де енергетичний кокон перетинають свiтовi прядива, суворо в однiй i тiй же позицiї забезпечуючи свiтло людської свiдомостi на нашому планi життя. Як то може бути? Ситуацiя статична, а людина має право на рух. Позицiя, видiлена в полi свiтових прядив, одинична, а людей iснують мiльярди. Ось такi парадокси. Саме через це ми говоримо, що осягнути цi закони не достає рiвня людської свiдомостi.

П’ятий закон – це закон неочевидного. Цей закон формує всяку подiю як континуум шляхiв, через якi вона може бути здiйсненою. Всяка дiя формує свiй змiст i водночас вiн iснує як одне, й iснує ще до того, як ви будете це робити. Тобто всi шляхи ведуть в Одне, яке їх i породжує. Істина iснує й iснує, як непроявлене, до котрого багато лежить шляхiв.

Шостий закон проголошує – все має свою чiтко окреслену якiсть i нiчим iншим бути не може. Саме згiдно з цим законом iснує заборона iснуванню будь-чого поза iснуючим континуальним набором енергетичних горизонтiв. Дуже цiкавий наслідок виходить з цього закону. Все, що у тiй чи iншiй мiрi втрачає свою вiдповiднiсть на зовнiшньому планi, починає активно рухатись в її пошуку, або деградує, руйнується i зникає. Це i є той могутнiй двигун, що рухає все в довколишньому свiтi. Саме вiн активiзує людину до безупинних пошукiв своєї вiдповiдностi через життя.

Сьомий закон затверджує послiдовнiсть всього у свiтi. Через що ми маємо взаємопов’язанiсть подiй, що точаться довкола. Виконання цього закону йде через встановлення вiдповiдностi причини та наслідку шляхом маятникового переходу, коли одна якiсть переходить в iншу через заборону iснування чогось перехiдного посерединi, згiдно з п’ятим законом. Пам’ятаєте оту вiдповiдь про «вiдсутнiсть середини», яка прийшла на запитання: «Що то є оплески однiєю долонею?», i ми говорили з приводу цього, що в тiй вiдповiдi лежить головна загадка свiтобудови.

Суть такого переходу, як рух за принципом кекiнеми, що в свiй час був описаний ще Платоном, можна вивести у такому виглядi: всякий рух є переходом через невимовне, водночас це «смерть» i нове «народження». Поняття швидкостi тут не iснує, оскiльки вiдносний простiр та час втрачають свою безперервнiсть.

Восьмий закон встановлює перiодичнiсть. Згiдно з ним свiт змiнюється i розвивається, постiйно повертаючись назад. Така умова може бути забезпечена тiльки в один спосiб – накопиченням пам’ятi про всi подiї, що колись точилися в свiтi. Тiльки в такому випадку стає можливим оте повернення назад. Саме за цiєї умови стає можливим iснування есперного ретроспективного пошуку. У проявленому цей закон має свiй вираз, як розвиток, що йде по спiралi.

Дев’ятий закон стверджує: все має свiй початок, той початок завжди є виходом з нiчого, з точки неiснування, з невимовного. Тобто початок будь-чого – є свiтова подiя, яка завжди починається з самого витоку. З цього виходить самоцiннiсть усього того, що точиться в свiтi. Головним висновком для людини з цього закону є правило, за яким всяка подiя повинна бути доведена до свого кiнця. Неможливо припускати розриви в подiєвих планах життя.

Десятий закон проголошує: всякий природний об’єкт є частиною проявленого свiту i водночас вiн є воротами, через якi свiт невимовного сполучається з проявленим. Саме через це iснує магiя речей, в основi якої лежить iснування однієї, вiдповiдної невимовному форми з багатьох випадкових форм. Будь-яка природна форма стає ворiтьми до свiту невимовного. Саме тодi художнiй витвiр сяє красою та довершенiстю через енергетичну насиченiсть, яку вiн створює довкола. У свiтi завдяки цьому iснує довершенiсть та краса, а вiд того –  правдивiсть та щирiсть, як вiдстройка самої людини щодо того непроявленого Одного.

Ось такi закони. Наша лiнiйна логiка не може збагнути, як може бути взагалi те, що цi закони проголошують, бо збудованi вони, як бачимо, на очевидних протирiччях. Наслідок вад нашого свiтосприйняття можна бiльш чiтко прослiдкувати в дослiдженнi наступного питання: що може являти собою таке поняття як згадуваний раніш енергетичний горизонт?

Скажімо, у квантовiй фiзицi кожна частка є квантом вiдповiдного поля i взаємодiя тих часток призводить до виникнення часток бiльшої або такої самої маси, яким теж вiдповiдає якесь поле в iснуючому їх перерозподiлi.Тобто будь-якій існуючій частці повинно бути своє місце у просторовому перерозподілі, має бути ніша, в якій вона отримає своє природне виділене існування. Тим самим для об’єктiв природи є енергетичний горизонт. Аналог дуже близький. Вiн є відтворюючим початком того чи iншого об’єкта як окремої якостi, або як видiленостi чогось одного. Ми звикли оперувати розмiрами, складаючи чи вiднiмаючи числа одне вiд одного. З точки зору слабкої метрики це дуже грубе припущення. Неможливо один розмiр, тобто форму, складати з iншими, бо то є два рiзнi свiти, якi у взаємодiї можуть породити третiй, якщо в довколишньому iснує вiдповiдний щодо цього дозвіл i тiльки. І якщо в абстрагованому просторі це спрацьовує, то за цим стоїть ступінь гармонійої узгодженості самого простору, що складений з багатьох своїх частин.

Велике i мале для нас – це тiльки питання масштабу, i ми вiльно переходимо вiд однiєї iнерцiйної системи вiдлiку до iншої у своїх постійних пошуках єдиної польової картини свiту. Самi не знаючи того, що здiйснюємо заборонену дiю, внаслідок цього ми отримуємо картину свiту як вiдiрваний вiд дiйсного стану речей опис.

Доктор філософії та психології

В. Чумаченко

Сьогодні, знову відкрита культура оріїв з манускрипту Войнича спонукає до відтворення тієї громадянської позиції, яка завжди була притаманна українському суспільству зануреному у світ цілісності. Хартія Олеся Бердника і те, що в ній приведено не з’явилося невідомо звідки, воно є глибинною традицією народу цілком належного тій світовій правді за яким існує все суще на землі. Щоб переконатись в цьому достатньо на відповідній сторінці відкрити Кобзар нашого поета – пророка Тараса Шевченка. І знайти ось такі рядки:

Не хрестись, і не молись нікому в світі!

Збрешуть люде, і візантійський Саваоф одурить!

Не одурить Бог, карать і милувать не буде;

Ми не раби його – ми люде!

Не хрестись і не молись нікому в світі, – це пряма орійська традиція покладена в їх визначальному вислові: Пам‘ятай Одну волю і святу совість по віки ж. Суст (цілісність) один наказ – суть нам каже, бо рабами знемож, коли волю Ора забували ж.

Збрешуть люде, і візантійський Саваоф одурить, – мова йде про візантійсько – хозарське перекручення поняття віри. “Віра по вірі, а ви що ж? Віра віре волі. Тіло ви маєте, але ще маєте і голе Око“, – читаємо у оріїв. Вторить їм тут і Шевченко стверджуючи існування більш глибинної істини в світі яку може сприймати  людина. Його ставлення до стану справ у суспільстві, орієнтованому на хозарську, чисто договірну, надуману правду надкритичне:”Раби, невільники недужі! Заснули, мов свиня в калюжі, в святій неволі“.

Не одурить Бог, карать і милувать не буде; – цілком надуманою річчю є, говорить Шевченко, оте христоматійне – карати та милувати за хозарсько – візантійським кананом, життя є більшим і ширшим за будь який канон сліпої віри. “Око боже (хозарське) одне – мала віра, а віра Суста божого (цілісного світу) велика ж“, – стверджують орії з цього приводу. Чому все так? “Волю кощу (вільну душу) всі бо маєте, кощі є ви усі. Ора се ратне діло, ще не рай -борись. Сущі ори ще ви є“, – говорять орії до нас з стародавніх арамейських записів у мові русів. Тобто, за оріями існує вимога самого Бога до людського духовного розвитку, до розкриття нею своєї сакральної природи. З чого цілком природно слідує подальше Тарасове:

Ми не раби його – ми люде, – головна сакральна фраза у Шевченка, яка відмітає рабство боже на землі, яке і уярмило людину. Ми діти божі і ми дорівнюємо Йому, бо так само ведемо разом із ним прядво життя. Ми його руки, ми його очі, ми є Він у прояві на плані сущого, ось про що говорить Тарас. Пречудово це перегукується з оріями: “Його вухом ще то є усі, совість божая одна пуста ж, ви там носе де божіє блюде. Ори ми ще є, Одне у полі, ще ви є сущі Ори.  Були ви великі, лунали, бо ще сяючими ви є. Но і має та віра славу. Велика є се віра. Споконвічно руси (ори) мають ту віру і гримлять нею по світу“.

Тепер стає зрозумілою тверда стійкість русів з Нижнього Подніпров’я, що на протязі століть не сприймали ніяких прийнятих з чисто іллюзорних уявлень новітніх ідей. Їм завжди, через їх орійське православ’я була доступна та, що розлита за задумом божим в довкіллі. І напрочуд зрозумілим тепер стає оте знаменне Тарасове:”Караюсь, мучуся – але не каюсь“. Не каюсь, бо немає перед ким і немає за віщо.

Громадянська позиція українства стає нарешті науково дослідженою, а не тільки проголошеною.

Це дослідження пов’язує у одне ціле культуру сьогодення з орійськими та трипільськими часами нашої історії. З цього нарешті з’являється зрощений фундамент нового суспільства та нового становлення нації на духовній культурі, притаманній самій природі справжньої, цілісної людини. Наші пращури орії вочевидь проклали стежинку на ту висоту, то і нам треба виходити на той шлях омріяний у піснях та думах нашого народу.

В. Байда

Вступ

Можемо ще раз наголосити, що до цієї пори тема езотеричної культури України лежала під міцним шаром забуття породженого як ворожим до слов’ян і їх культури промислом так і власним невіглаством. Головна вада якого міфологізація дієвої орійської культури отриманої у спадок від пройдешніх часів.

Чому ця тема стала вкрай важливою сьогодні?

На кінці 20 – го і початку 21 – го століття бурхливого розвитку отримала екстрасенсорика – наука про надчуттєве сприйняття тонкої сторони оточуючого світу. Біда від цього полягає в тому, що цей розвиток сьогодні опертий на  усвідомлення зовнішнього з його звуженим, відстороненим образно – понятійним сприйняттям довколишнього. Подібна відстороненість стає питомим джерелом людського его, тобто егоїзму людини полишеної у світі на саму себе. Тому пануюче тут его, з його упередженим мисленням, нові можливості одразу ж використало у боротьбі за краще місце під сонцем зі своїм суспільним оточенням. Парапсихологія, як галузь розвитку паранормальних здібностей на сьогодні  все більше і більше  стає зброєю. Спасінням від цього лиха може стати відродження культури внутрішнього плану з її законом в середині, відміченим у слов’ян Нижнього Подніпров’я ще Геродотом. Витоки такої культури проглядають у Велесовій книзі, рукописі Войнича та зрештою у всій ритуальній орнаменталістиці Трипілля. У основі цієї культури стоїть культура єднання з цілісним законоутворюючим планом пануючим на тонкому плані. “Суст божий вісті волі по голу бає“, – за оріями.  Знання сущого, як єдиного світового впорядковуючого закону стає тут тією внутрішньою засторогою, яка унеможливлює панування полишеної відповідного духовного розвитку особистості. Саме тієї, що призвела до фашизму в Германії та більшовицького режиму в Росії. Ці два режими взялися за справу розбудови полишеного негараздів людського суспільства з рівня свідомості пересічної людини, тобто з того рівня, з якого це принципово не можливо вирішити через панування людського его та суто міфологізованих уявлень про людину і її місце у світі. Потрібно раз і назавжди запам’ятати, що образно понятійне мислення у світосприйнятті людськім займає по самій своїй природі другорядне місце. На першому стоїть знання природи цілого на рівні інтуїтивного сприйняття. Ще до всіляких пояснень, тут вже є знання, існує усвідомлення причинної правди світу, де всілякі ідеї перестають існувати. Бо спрацьовує, стає доступною та ідея за якою живе сама природа у довкіллі.

Факти життя якими оперує зовнішнє ілюзорне сприйняття насправді є результатом глибинних причинних процесів протікаючих на тонкому рівні цілісної організації світу. Все живе, дотичне до цієї правди – істини, не може керуватися лише зовнішнім відлунням тих процесів у своєму житті. Бо така ілюзорна правда завжди не несе у собі глибинної зв’язності подій, а тому стає правдою Павлика Морозова, людини що не володіє причинним характером подій. Подібна, полишена свого причинного зв’язку правда, звужує поле діяльності людського життя до рівня жорстких канонізованих правил. “Суха теорія мій друже, а древо життя вічно зеленіє“, – підкреслив у свій час Гете у своєму Мефістофелі, маючи на увазі вище згадане.

Тому тільки повернення знання причинної правди сущого,  поєднуюче людину зі світовим загалом дозволяє вирішити вічну проблему врівноваження людського соціуму, що лежить у пошуку рівноваги між загальним та індивідуальним. Ще у давні часи  китайський філософ Чжуан Цзи дав ту необхідну формулу, що вже приводилася:”Коли природне і людське не перемагають одне одного, на світ з’являється справжня людина“.

Проведені дослідження відкривають культуру знання сущого, притаманного орійській цивілізаційній культурі опертій на включену так звану третю сигнальну систему світосприйняття передподієвої тонкої основи світу. Відання, що воно несло з собою віддавна були притаманні українському етносу, опертому всередині на давню орійську культуру.

Дослідження у непроявленім.

Езотерична культура опікуючись тонким передподійним планом утримує у собі способи становлення та виживання людини у організованім у одне ціле світі. Закони розвою якого стають скеровуючим простором узгодженої дії в людському житті. Ці закони сьогодні сприймаються на рівні підсвідомості як один інтуїтивно сприйнятий закон, що стає базовою основою вірного судження, а від того і відповідних рішень та кроків у житті.

Приходило інтуїтивно усвідомлене знання яке формує людину як особистість, що поєднує у собі слідування невимовному і водночас відповідно переймається соціальним умовам життя. Така особистість стає, за твердженням  Чжуан Цзи, справжньою людиною в якій природне і людське не перемагають одне одного. Саме така особистість несе в соціум правду життя, спрямовуючи його розвиток у еволюційно вірному напрямку узгодженого з еволюцією цілого.

Природну включеність людини знання неможливо якось сформулювати, ми можемо лише говорити про практики навчання, які долучають нас до того одного цілого, що у даосів зветься вічно плинучим Дао, на Тибеті Абсолютом а у оріїв Сустом Божим. Розуміння  яке приходить у тому контакті, стає тим фундаментом з якого слідує наше судження про ті чи інші події у світі та нашої вмотивованої поведінки у житті. Сама ж основа залишається невираженою, бо сам образ дій на зовні стає тим виразом. Тому про езотерику внутрішнього плану мало що можна сказати, бо вона те, на що спираються коли говорять.

Сила та вправність якою володіє людина знання робить її майстром життя, від чого у її способі дій виникає творчий аспект. Творчість стає актом народження нового, що може здійснити тільки розподілена на узгоджені енергетичні обрії цілісність в яких те нове з’являється як акт внутрішнього переходу на новий її обрій.  Тому кожна талановита людина торкаючись того плану стає активним елементом самовдосконалення  і самого цілісного плану теж.

Як все це діє, як можливо підгледіти подібне?

Колись від квартири у Києві було втрачено ключа і з’явилась необхідність у отриманні його дубліката. На одному з найближчих ринків у палатці корейці виготовляли на станочку ті копії ключів. Дублікат ключа швидко зробив молодий кореєць на своєму копіювальному приладі. Але вдома виявилося, що ключ заїдає і ніяк не може відкрити англійського замка. Наступного дня прийшлося знову відвідати ту палатку. Почувши про негаразди з ключем до станочка підійшов зовсім старий кореєць відсторонивши молодого. Старий взяв тремтячими руками того ключа і прилаштував його до станочка. Він непевною ходою з усіх боків обходив прилад, демонструючи при цьому свою повну безпорадність. Він поглядав на станок і прилаштований у ньому ключ як на диво, яке він вперше бачить. Великі сумніви, що до очікуваного результату закрадалися в душу від такої безтелепності старого майстра. Однак молодий кореєць спокійно стояв поруч, ледь помітно посміхаючись, однак сторожко очима спостерігаючи за рухами старого. Після довгого маніпулювання на тому приладі нарешті ключ було отримано з гарантуючою якість здійняття руки старого майстра. Вдома, вставивши у дверний замок переконався у справедливості того жесту. Ключ відмінно працював і навіть здавалося краще аніж рідний заводський. Яку ж демонстрацію тоді влаштував старий кореєць на тому ринку?

Майже всім нам відомо, що коли берешся за незнайому справу, то вона або зовсім не виходить, або отримується якість, якої потім вкрай важко досягти. Найбільш прозоро це проявляється у приготуванні будь якої нової для вас страви, яка з першого разу може пречудово вийти. У чому тут річ?

Справа в тому, що у випадку зовсім незнайомої справи ум не може працювати через відсутність будь якого досвіду. Саме тоді на поверхню виходить хтось, хто і допомагає зробити незвідане, а він неперевершений майстер у будь якій справі. Говоримо ми тут про велике людське Я, що є внутрішньою сутністю будь кого. Нестача досвіду прибрала нашу зосередженість на зовнішньому і наше внутрішнє Я було проявлено. Старий кореєць з усіх сил, своїми непевними рухами імітував свою повну безпорадність, виводячи тим самим того великого свого майстра на поверхню і йому чудово це вдалося. Майже з нічого, але у нього вийшла чудово зроблена річ.

Дуже старе суфійське мистецтво валяння дурня продемонстрував старий тим своїм виготовленням ключа до старого англійського замка. Можливо стара російська казка про Івана дурника, у якого про все про те їздила піч і щука говорила, та й коник горбунок виказував не аби яку звитягу, нагадує нам те давнє мистецтво гри з життям. Хтось скаже, що це все є чистої води сталкінгом. Адже головне правило його за Карлосом Кастанедою проголошує: “Знаючи про свій обов’язок пізнати потаємне сталкер навіть не намагається це здійснити“, – не намагається діяти цілеспрямовано у житті, підкреслимо це. Однак щоб цього таки досягти:”він самого себе розглядає як зовсім незнайому собі особу“. Дуже схоже на маніпулювання старого корейця, чи не так?

Кастанеда говорить, що все те походить від копіювання манер хижака, що полює свою здобич. Тож ні про які людські принципи життя тут не йдеться. Саме на цьому послизнулися всі магічні культури світу, майстерність у яких була надвисокою але справжньої людини не було.

Ми у своїх природознавчих зусиллях йдемо від неповного і неточного знання до більш точного та довершеного. Ми так вважаємо забуваючи, що то лише наша відсторонена діяльність у звуженім сприйнятті довколишнього. Як вийти з того безкінцевого бігання за все більш точним та довершеним?

Орії у своєму рукописі і говорять:”помалу свою мету носи, май міру по волі та по вірі. ” Напевно тому що: “не усі ви є“, у чисто зовнішньому сприйнятті світу. Інтуїтивний канал совісті, що вирішує це питання існує на волі:”Воля на волі, а ви що ж? По голу віра вірить волі. Пам’ятай одну віру та святу волю по віки ж“, – затверджують вони у своєму рукописі головне кредо слов’янина русича.

Означене вище велике Я дотичне до колективного безсвідомого, яке у митців сьогодні зветься Логосом. У науковій езотериці це цілісне Одне пануюче на тонкоєнергетичнім плані. Талан людський є похідним саме від нього, від цілого одного. Коли ж говориться про Логос, а дотику до цілого і відповідно талану не має, тоді виникає велика загроза потрапляння у лабети сутностей вітального плану через той міфологізований Логос. Розум перестає тут діяти, а спрацьовує сліпа упередженість з якої і  бере свій початок так звана висока духовність. Що з цього витікає?

Повна безпорадність у реаліях життя. Міф дійсно включає, це його завдання але зовсім не закликає діяти у житті міфологізованим чином. У сучасній езотериці суто зовнішнього плану за тієї ж причини виник термін посиленого усвідомлення у так званих енергоінформаційних полях. Тобто первинне, пересічне опудалко залишається тим самим, але вже має значно більший розмір. А що ви хочете від звуженого  сприйняття?

Виникає питання, що таке майстерність та талан людський?

Це вочевидь творчий аспект Всесвіту, переломлений через людину. Кажуть устами талановитої людини говорить сам бог. Талан робить зовсім незнайоме  та незвідане знайомим. Як це відбувається?

В будь якій етнічній культурі все починається з закону в середині, який з’являється через адаптацію до патерн  умов ареалу проживання у відповідному образі. Саме звідси веде своє походження менталітет того чи іншого народу, як образна форма втілення того закону. Подібна адаптація робить ще одну велику для людини справу. Тиск зовнішнього, яке орії у своєму рукописі називають “божою мукою” на шляхах життя, виводить людину на внутрішній шлях де вона, торкаючись цілісного плану, стає майстром ведення свого життя. Тут вона вже йде сходами зростання свого духу, запалюючи все нові і нові світові прядива на рівні кокону каузального плану (включення у нові енергетичні обрії тієї самої цілісності). В цей час вона і повертається додому до цілісності, за образним висловом великого адепта світу Ісуса із Галілеї, через суто орійське православ’я та культуру яку він запроваджував у свій час у своєму відомому заклику: “Будьте досконалими“.

Людині, полишеної своєї рідної землі та відповідної адаптації до неї у глобалістичних тенденціях сьогодення, нікуди відступити під натиском життя. Саме тоді, через таке своєрідне яничаринство, у її житті починає панувати руїна, що проявляється через пиятство, наркоманію та розпусту. Бо головна мета життя стає нездійсненною яке через це стає порожнім. “Пусто ви жиєте і пуста ваша совість божа, не те носе, що є у світі і пита нас“, – говорять орії з цього приводу. Тому замість очікуваного розвитку під натиском життя йде деградація, приходить зло за оріями. У людськім житті починає панувати неправда.  Всі імперії світу, забираючи у людини рідну землю з під ніг, у своїй глобалістичній спрямованості, спонукають ці процеси. Дивно це спостерігати, земля під ногами є, її скільки хочеш, а своєї рідної немає. І людина стає вовком, сіромахою на цім світі, несучи у нього зло, як запевняють орії, через безпритульність своєї душі.

Як на рівні контакту з цілим виникає знання?

Воно не є накопиченим досвідом де знайоме просякнуте людським духом і тому займає своє місце у системі нашого світосприйняття. А коли є незнайоме, про яке не має жодних відомостей?

Воно може стати знайомим через поширене світосприйняття у якому прямий кінестетичний контакт з об’єктом миттєво робить його відомим, оскільки постає знання про його пройдешнє і роль у загальній картині світу.

Висновок.

Сталкінг, означений вище як валяння дурня, є суто азійським способом спілкування з невимовним. Тому це і неможливо розумом виміряти, а потрібно тільки вірити.

Інше – це європейський шлях, де дотик до невимовного здійснюється у повному усвідомленні, яке постає на щаблях зростання культури духу (поступове запалення тих самих світових прядив). Головне протиріччя між Азією та Європою у культурнім будівництві полягає саме в цьому. В Україні шлях духовного зростання сьогодні перетнутий канонізованим Візантією християнством, яке по самому своєму витоку є езотеричним вченням. Адже Ісус із Галілеї більше вчив і саме у цьому аспекті говорив про віру. А як ще можливо зрозуміти такі його вислови:”Будьте досконалими, будьте мудрими як змії. Те, що я чиню і ви зможете і більше того зможете. Пізнай те, що перед обличчям твоїм і те, що сховано відкриється тобі ?”.

Тому говорячи про Ісуса із Назарету можливо затвердити його як великого адепта світу, вчення якого цілком ґрунтувалося на орійськім православ’ї. Саме тому його так глибоко вшановує езотеричний світ як у Тибеті та Гімалаях, так і у буддистів та даосів.

Що лежить у витоку орійства?

Певно ранній ведизм, чіткі ознаки якого проглядають ще у трипільськім ритуалізованім розписі та у Велесовій книзі. Більш повну його картину, вже як систему понять покладених у основу свідомого проходження до знання законів цілісного світу, знаходимо у рукописі Войнича. Дивовижно, але те саме вчення сформувало визначний вираз у Григорія Сковороди, який отримав назву “бритви Сковороди”, що лунає так:”Потрібне не тяжке, тяжке не потрібне“. І він сам у свій час зробив пояснення що до цього:”природне легко здобувається, а пусте та зайве тяжко здобувається“. Чи не про те саме ми говорили вище?

Може виникнути питання, в чому конкретно полягає головне протиріччя між азійським та європейським способами спілкування з невимовним?

В тому таки ж рукописі Войнича знаходимо вираз:”Святі не булі, поновили по віді (по ведичному переказу), в тому бо зло“. Тобто зовнішній вираз азійської культури від самого початку опертий на міф і тим же міфологізованим образом вони і діють назовні. Бо у своєму виразі правда життя тут зовсім не важлива, тому може бути яким завгодно перекрученням, будь якого вчення. Мета цього дійства зовсім інша, утримати азійський вплив на відповідні території за будь що, будь якою ціною, навіть руйнацією природних, цілісних,  культур у довкіллі. А що ви хочете від людства, що не володіє прямим зв’язком з цілісністю і тому не може розбудувати на зовні щось справжнє?

Тому провідники знань – святі люди, перестали існувати, а з’явилися канонізовані за пізнім, описовим ведизмом святі, які вже ніякого знання у суспільство не несли.

Хто правий Європа чи Азія?

Це видно по ступені розвитку тих же високих технологій, які дали світу розвинене образно – понятійне мислення, на основі якого сьогодні вже можливо осмислити надтонкі процеси цілісного плану. Однією сліпою вірою цього не підняти, а тим більше сталкінгом.

Тому європейська культура це спосіб дієвого мислення, а азійська – це спосіб віри.

Що потрібно цілісності, яка породжує все це?

Безголосий матеріал, чи дієвий розум, здіймаючий її гармонію до більшої висоти? Певно друге, бо через перше не потрібно було б затівати все це життя.

Але ж саме у такій загальній культурі і живе людство сьогодні, – зауважить хтось.

Як це сталося, що орійська культура майже безслідно зникла? Від чого все це  почалося?

Так вийшло, що на ранніх етапах формування людського суспільства більше був потрібен слухняний раб, а не людина знання. А оскільки вона постійно поставала із землеробських культур, то ці культури понизили, зробивши їх представника Каїна вбивцею свого рідного брата Авеля у святім письмі.  Навіщо Каїну було вбивати свого брата Авеля, який був пастухом, тобто тим самим кочівником з суто азійської культури?  За потраву його поля чередою Авеля? Бо який тут ще міг бути між ними конфлікт?

Але за це б’ють, а не вбивають. Тоді приплутали бога Саваота, що опікувався народом Ізраеля, який полюбив Авеля а не Каїна. Дуже визначально, чи не так? Підклали цілій народ, що став від того обраним, але вже у рабстві божім. Є над чим замислитись. Бо все було здається навпаки, вбито було саме Каїна з його заглибленою у цілісність культурою, як це засвідчує нам наше сьогодення.

Хтось може сказати, що у Велесовій книзі слов’яни славлять своїх богів, це теж нібито відноситься до сліпої віри. По – перше не бога, а богів. Тобто існував розподіл божественного на окремі діючі сили, які вже розрізнялися. По – друге не вклоняються їм, а славлять, щоб мати від них частку, тобто щоб постати поруч із ними.

Яке ж тут сліпе поклоніння?

Що таке врешті решт культ славлення? В центрі цього дійства стоїть розуміння того, що діється, що відбувається у божественнім промислі. Через антропоморфну постать ідола насправді входили до поширеного світосприйняття і бачили самі причинну пов’язаність подій. Захоплення тим побаченим і веде до прославлення тих сил, що відкривалися. А отже поставало бачення, від якого похідними стають знання сущого та пізнання впорядковуючої дії божої сили. Раннє язичничество, таким чином, не було поганською вірою, через нього людство насправді торкалося світла істини, живучи з богами у єдиній правді мабуть ще від давніх часів, як за Велесовою книгою. Тому пануюча на сьогодні азійська, хозарська світоглядна позиція то мабуть вже вчорашній день людства. Глибинну природу людини таки потрібно розкривати, виводячи у світ те справжнє, у якому природне і людське за Джуан Цзи вже не перемагають одне одного. Це і є вихід на новий рівень, де системні кризи та негаразди сьогодення вже відходять у пройдешнє.

Який же висновок слідує з усього вище наведеного? – запитає тут наш допитливий читач.

У культурі внутрішнього потрібно наводити лад, бо без неї всі наші зусилля на зовні у розбудові впорядкованого суспільства є недосяжною річчю.

Постскриптум.

Все викладене вище можливо більш детально розібрати у таких міркуваннях.

Головною задачею свого життя науковець вважає досягнення у розробці та запровадженні наукових досліджень та теоретичних рішень. У лікаря на переднім плані стоїть успіх у боротьбі з людськими хворобами. У вчителя, землероба, творчого митця теж стоять свої задачі, які вони вважають за головне у своєму житті. Хтось може сказати, що  це для людини не зовсім є її головною метою, існує ще мета батька та матері виростити своїх дітей, наприклад. Тобто існує ще мета успішного людського шляху на землі. У віруючої людини це отримання божої благодаті та входження у царство небесне. Яке з цих головних завдань, що тут ставить людина перед собою є справді головним?

Вдумливий та поміркований читач тут може сказати, що то є лише замінники головного завдання які людина ставить перед собою у житті, мета самого ж життя відбутися, виконати завдання яке постає перед нею у момент її народження. Саме це завдання формує людську долю або ж дхарму за східним уявленням, по якій вона і повинна йти по землі.

– Виходить так, що виконання завдання існуючого ззовні і є головним чинником людського буття,- скаже нам поміркований читач, – а як же що до внутрішнього?

Освічений езотеричною наукою читач теж може скласти власну думку:

– Життя  як поле діяльності людської не повинно бути юдоллю гріха та скорботи, бо це у багатьох випадках унеможливлює виконання всих вище згаданих вами завдань. Тому звільнення від цього лиха, досягнення повної свободи і може бути тією справжньою метою – завершить він.

Отже метою може бути звільнення з колеса Сансари як за східними уявленнями, у якому людині виходить обертатися за свій короткий вік на землі. Тож ми таки знайшли ту головну мету яка стоїть перед нами у житті?

– Але це знову ж таки тільки зовнішня мета, – скаже нам прискіпливий читач. – Людина ж вочевидь являє собою більш величніше явище і тому її боротьба з тим, що є перепоною на її шляху не може бути її головним завданням.

Що там думати, – відгукнеться наш давній читач, – розкриття природи справжньої людини і є та мета, яку ви тут старанно шукаєте. Певно так, – відповімо ми йому, – але і у справжньої людини теж існує мета і чим вона є, це питання продовжує стояти перед нами.

– Але ж ця мета певно існує у тому довкіллі, що оточує нас, скаже хтось. – Як воно вирішує це питання?

Дійсно яку мету несе у собі птах, що летить у небі або тополя, що гнеться під вітром край дороги, або й просто розквітла квітка? Вони ж бо теж є носіями тієї схованої мети невимовного?

– Скажете таке, вони поєднані з цілісністю з якої ніколи і не виходили, тому подібне питання тут зовсім не стоїть. В тому поєднанні їх мета зливається з метою цілісного Одного, що насправді і являє з себе довколишній світ, –  здивує нас глибиною свого висновку один з давніх наших читачів.

– Виходить так, що справжньою метою людини насправді є життя у цілісності, коли мета цілого Одного  стає її власною метою. І той закон в середині, згадуваний раніш є поводирем у тій меті, – гаряче зауважить нам наш молодий читач.

– Тобто тільки тут і зараз, у цілковитім злитті з цілим і виникає те головне завдання, яке насправді стоїть перед нами.

В житті потрібно бути, – стверджували з цього приводу характерники Січі.

– Щоб відбутись, щоб мати свою успішну долю і виконати ті завдання які ставить перед людиною саме життя,-  зауважить нам давнього козацького роду читач.

Мабуть так, погодимось ми, адже то є головна умова якій слідує природа довкола нас, тож і ми повинні тому слідувати, щоб не мати тієї юдолі гріха та скорботи, яку маємо сьогодні.

– Заждіть, заждіть у вас виходить, що без того злиття та похідного від нього слідування, саме життя стає просто марнуванням часу. Будь яку мету, що ставить перед собою у житті людина до путя здійснити неможливо. Всі наші сподівання та плани є лише нашим маренням у якому не існує нічого слушного. Бо життя ж плине поза ним, а ми навіть не маємо про те ніякої уяви, – озветься шокований тією правдою читач. – Що ж тоді потрібно робити, щоб те лихо не стояло над людиною у її житті?

Цю проблему людство віддавна вирішувало народжуючи відповідну  тому внутрішньому закону культуру. Тому її відновлення, а скоріше нове народження і стоїть сьогодні на повістці дня. В Україні за для цього ходити далеко не потрібно, та культура лежить тут так би мовити під ногами. Вона  є давньою орійською традицією народу, що споконвічно зайнятий пошуком правди – істини у світі. На тій знайденій правді і квітло характерництво на цій землі, що стало тут провідною рисою менталітету всього народу.

Замість вступу:

” Святу віру та волю пам’ятай по віки ж. Но і має та віра славу. Велика є се віра. Споконвічно руси мають ту віру і гримлять нею по світу. Сущі Ори ви ще є. Бо рабами знемож, коли волю Ора забували ж.”

Рукопис Войнича.

На сьогодні наукова езотерика, або ж есперологія, яка своїм аналогом має орійську ведичну спадщину земель Нижнього Подніпров’я, певнено доводить існування цілісного, гармонійно узгодженого цілісного Одного на тонкому плані світу, за межею антропного буття. Орійці давніх часів знаходили зв’язок з цим тонким планом через вибіркові, ключові форми, які знаходили у природнім оточенні або відтворювали у зооморфній або антропоморфній скульптурі. Їм дозволяла це робити ввімкнена третя сигнальна система сприйняття, яка у характерників звалася знанням – баченням і поставала від дотичності тонкого ментального плану людини до цілісної, причинної  основи світу.

Саме таке поєднання, що відбувалося через адаптацію до патерну умов ареалу проживання, продукувало “закон в середині” – узгоджуючий поведінку людини на зовнішньому плані з розвитком того ж цілісного аспекту детерміново пов’язаного світу.

Жива етика життя, що в цей час виникала і поєднувала його з розвитком цілісного Одного у часі. В цей час континуальна енергія ставала приступною людині і вона мала від цього відповідну силу та наснагу що до свого життя. Як показали дослідження, це дозволяло вирішувати те головне завдання на життя, яке людина отримувала від свого народження, роблячи її земну долю шляхом сходження до вищих станів свідомості. Що і дозволяло опановувати законами позаантропного буття шляхом реалізації тих  природних можливостей людини, які закладені у кожному від початку. Культура, що в цей час народжувалась, ставала дієвою культурою розвою внутрішнього плану, якому у орійців відповідала як релігія так і знання – відання що в цей час народжувались. У оріїв такою релігією стало ведичне православ’я, в якому цілісний аспект світу звався світовою Правою або ж Сустом великим божим. Знання – відання поставало від інтуітивно – образного сприйняття через тонке тіло сутнісного плану людини на ментальному рівні. Перейнявши все те, наукова езотерика сьогодні повертає поєднаність людини і Всесвіту, дозволяючи реалізовувати справжню мету свого життя через відповідну постанову себе у ньому. Від чого щасливе майбуття, на противагу злидням та скорботі звуженого сприйняття світу, для неї ставало цілком досяжною річчу.

В цей час людський соціум отримує змогу нарешті вийти на шлях реалізації того золотого віку, який панував за часів орійської ведичної культури. В ньому суспільство служило людині, що унеможливлювало її рабську залежність від соціальних умов декларованої правди у тім же звуженім світосприйнятті. Як це відбувається, наприклад,  сьогодні, коли набуті професійні навички зумовлюють саму визначеність людини у її житті. Від чого ми маємо юриста, історика, фізика, математика, перукаря та водія і аж ніяк не людину, справжність якої губиться у залежності від соціальних умов її життя.

Тож в українській традиційній культурі існує культ справжньої людини, який бере свій початок від тієї орійської спадщини. Спочатку потрібно стати справжньою людиною, усвідомивши головні її чесноти, а потім вже йде те місце, яке вона займає у суспільстві. Подібна настанова відома кожному українцю з його дитинства. Від цього людська доля не губилася у суспільних відносинах, які ставали шляхом сходження людини до вищих своїх реалізацій.

Світова цілісність, згідно наукової езотерики, являє собою узгоджене цілісне Одне, яке утримує у собі безліч енергетичних горизонтів. Кожен з яких має свою вибіркову резонансну форму через яку стає можливим включення у нього. Та природна множина мінерального, рослинного та тваринного світів має свій дотик до означеного узгодженого цілого через ту саму свою вибіркову резонуючу форму. Саме звідси бере свій початок згадуване вище мистецтво зооморфної та антропоморфної форми, які відкривали у такий спосіб ту чи іншу продуктивну силу у живому Всесвіті.

Так само звичаєва, національна культура будь якого етносу, адаптована до тонких планів ареалу свого проживання, утримує у собі знакові форми, що панують тут у вишиванках, у святковому одязі, у мові та піснях, у ремісництві та і у самій психофізичній ментальності  народу. Все це робить таку культуру живою і дієвою у подоланні тих викликів, які постають перед людиною на шляху її життя. У правді життя, яка у такий спосіб отримується і лежить та сила та наснага, що дозволяє це здійснювати. Тією правдою – істиною тут стає відгук цілого Одного на людські, споріднені з ним кроки та рішення.

Утримання подібного зв’язку прослідковується у трипільському ритуальному розписі, де на вибірковій, резонуючій з цілим побаченій формі горщика, розміщалась команда образного наміру на той чи інший щасливий перебіг подій чи вдачу. Трипільцям було відомо, що шляхи життя можуть мати різні свої запровадження назовні, тож обирали ті, які убезпечували від негараздів та вели до щасливого перебігу подій у довкіллі. Це мистецтво вони підгледіли у головного бика череди, коли він вів своїх корів на пасовисько, то могутнім посилом свого му – у – у змінював все у лузі на добро, обираючи та вводячи саме пасовисько у відповідно убезпечений енергетичний горизонт в цілісності. Через це будь яка прикрість  не відбувалася з чередою на її випасі. Тому і існував у трипільців культ золотого бика, через ту його незнану, божественну силу впливу на довколишнє. Від тих давніх часів слов’яни ведуть свій родовід від того образу бика, відносячи самих себе до його роду. Того самого впливу через тонкий план, “по голому”, прагнули досягти і трипільці, підпорядковуючи цьому все своє життя, судячи з того спрямованого до того самого успіху у житті ритуального розпису, що залишився після них.

Яка мета ще стояла за цим?

Майстерність ведення життя у баченні, що досягалася у цей час, розкривала у  дотичності до планів цілого, людський талан до будь якої справи. Знаходження у такому стані спорідненості з Цілим вело у житті до розкриття другого Неба або Горнього світу, що знаменувало вихід людини на волю у царство розкритого людського духу, що від давніх часів має назву простору Етер. Саме таке велике звільнення з колеса Сансари пережив у свій час Будда та багато інших адептів світу. Саме таку приголомшливу зачудованість розкритим світом другого Неба можемо спостерігати на обличчях ритуальних скульптур у трипільців. Перед ними поставав простір Горнього світу, вражаюче відмінного від того, в якому людина за звичай веде своє життя.

Сьогодні до такого звільнення веде орійське ведичне православя, яке прослідковується ще у двоєвірнім синкритизмі того християнства яке запровадив на Київській Русі у свій час князь Володимир та його син Ярослав Мудрий. Кулон  “змієвик” тих часів є свідченням того, як і старі фрески Софії Київської, що до цієї пори несуть у собі те велике входження у цілісне Одне, що лежить як виявляється у самім фундаменті орійської спадщини часів Київської Руси. Чому можливим стає таке ствердження?

Бо те саме орійське світобачення знаходимо у Синопсисі орійських гностиків доби Київської Руси, яким виявився відомий світовому загалу рукопис Войнича. Його вперше прочитав Джон Стойко, американський поліглот українського походження, використавши для цього абетку староукраїнського, докириличного письма. У ідеологемах приведених у цьому рукописі і проглядає те саме, згадане вище орійське ведичне православ’я.

Доктрину оріїв, яку знаходимо тут, можливо окреслити окремими ідеологічними положеннями. Таких положень можемо виділити десь біля восьми.

Перше положення:

“Воля на волі”, – тобто справжня воля існує за межею антропологічного барєра. “Свята воля велика ж”, – знаходимо там же необхідне пояснення.

Друге положення:

“Віра по вірі. Віра на волі гола ж”, – тобто існує у своїй дотичності до цілісної тонкої основи світу. Поєднує ці два положення у одне ціле заклик оріїв, який знаходимо серед арамейських записів на близькому сході:”Пам’ятай одну волю і святу совість по віки ж”.

Третє положення:

“Суст один наказ суть нам каже. Суд один на волі”, – тобто цілісність під час занурення у неї породжує одну правду і одну істину точно за характерницьким висловом:” У правди один шлях, у неправди їх багато”.

Четверте положення лунає так:

“Помалу мету носи, май міру по волі і по вірі “, – цей закон врегульовує відносини людини з її тонким внутрішнім супраментальним, планом закликаючи до зменшення своєї уваги до суто зовнішніх чинників у своєму житті. Це положення перегукується з першими двома принципами сталкінгу, які у свій час були виписаними вченим антропологом Карлосом Кастанедою.

Ось вони:

1. Воїн духу, знаючи про свій обов’язок розкрити незвідане, навіть не має надії те здійснити.

2. Знаючи про свій обов’язок у розкритті незвіданого, воїн духу сам себе розглядає як незнайому, відсторонену особу, що буде діяти невідомо як. Тобто зовсім не вибудовує ніяких планів що до свого досягнення успіху.

Все це і виводить на передній план супраментальний рівень людини, який і є  неперевершеним майстром у будь чому на плані людського життя.

До п’ятого положення у доктрині оріїв можемо віднести таку їх ідеологему:

“По вірі міря голе Око Окові “, – тобто все сприймається тонким планом самої людини коли її Око голе. Тобто сприймає все за межею антропологічного буття.

“Суть по волі гола ж”, – знаходимо у рукописі шосте положення доктрини оріїв.

Сьоме положення у синопсисі оріїв можемо визначити так:

“По вірі вашій і буде вам “, – що дослівно перегукується з заповітом Ісуса із Галілеї записаному у одному з Євангелій.

Чому так? Бо життя у зовнішньому веденні регламентується каналом совісті божої. ” Совість пише і совіт гука. Совість волі вітай на волі. Совість маш – суть волі повіташ”, – знаходимо в рукописі.

Тому до восьмого положення можемо віднести положення про інтуітивно – образний зв’язок з планом цілісного Одного, який забезпечує саме совість божа: ” Совість ма і совість боре, вісті несе по голу”. Тобто через канал інтуітивно – образного звязку йде відгук – вість волі, на яку людина і повинна орієнтуватись у своєму житті. Чому?

Бо”пусте Небо (у звуженім світосприйнятті) косе, бо совість по уму коса ж”, – дають своє пояснення орії.

Може виникнути закономірне питання, як те поширене сприйняття світу досягалося у орійській ведичній культурі?

З цього приводу дуже значуща діаграма приведена на сторінці 67 – й рукопису Войнича. Між місяцем молодиком вгорі та активованим повним місяцем внизу тут розміщено зоряне небо, коло зірок якого приведені відповідні записи означеного вище сходження людини до розкритого духовного простору Етер. Починається все з першого запису вгорі на означенім зірковім полі поміж місяцями.

Перший запис проголошує:”Ви пусте носе, вість же та паде”, – що є констатацією факту звуженого сприйняття, притаманного пересічній людині сьогодні.

Другий запис це вже крок у напрямку зміни свідомості під орудою цілісного аспекту світа:”Суст пові каже “- читаємо на першій діаграмі. На другій діаграмі читаємо майже те саме:”Вища воля пові каже”.

На третьому  кроці йде пояснення як це відбувається:”Вісті понову каже”, – тобто маємо поновлений діалог з небом.

На четвертому кроці йде розкриття нового:”Віта ви голе”. На другій діаграмі, на тому ж кроці знаходимо:” Одне Око боре, Око голе повело”. Що знаменує вихід людини у зону контакту з цілісністю.

На пятому кроці на зірковому полі читаємо:”Вість покаже вість волі “, на другій діаграмі:” Віта по вірі “, що йде як уточнення запису на першій діаграмі.

На шостому кроці йде нове усвідомлення:”Вість нова мила”.

Сьомий крок у сходженні вже констатує дію розкритого неба через оновлене Око лющдини:”Око пану волю каже, по волі бере”, на другій діаграмі:”Віра Ока божія віта одну віру”.

На останньому кроці відбувається вихід до нового стану усвідомлення:”Віта мову Ока голу (ви) “, – на першій діаграмі і :”У вище ви пуще віре “, на другій.

Обидві діаграми мають вочевидь різних авторів, але розходжень у описі шляху розкриття нового стану свідомості не мають.

Орійське православ’я від того і було ведичним, бо торкалося значно ширшого світу який з успіхом як бачимо опановувало у знанні Одного. У означенім сходженні чітко прослідковуються ті самі сходи Іакова, що існують у християнстві, восьмиричний шлях сходження у буддизмі та шлях просвітлення якого досягали в українськім характерництві під час запалення так званого сьомого прядива на коконі каузального плану. Зрештою цим шляхом до свого просвітлення йшли всі мандрівники світу починаючи від пілігримів до відомих мандр Парацельса та нашого Григорія Сковороди.

Щасти Вам.

В. Байда.

Завдяки когнітивному аналізу у модельованому невербальному просторі вдається розкрити одну з важливих таємниць людського існування. Як відомо, людське тіло отримує свою життєспроможність через нейронний зв’язок його окремих внутрішніх органів. За для чого фізичне тіло має розвинену нервову систему. Її вадами є відповідно кінцева швидкість передачі сигналу та втрата його у час пошкодження нейронного волокна або ж самого органу. Тому через життєві негаразди ця система поступово втрачає свою функцію, що веде до старіння організму в цілому та відповідно короткого терміну життя самої людини через розвинення хвороб.
Але існує і інша система зв’язку між внутрішніми органами тіла це система каналів Наді та відповідно пов’язуючих їх меридіан та каналів на тонкому плані. Ця резервна система вмикається в людині у надзвичайних ситуаціях пов’язаних з загрозою життя. Було відмічено, що коли людина має відповідно розвинену за життя внутрішню культуру духу, щаблі якої долаються у відповідних практиках самого життя через запалення відповідних світових прядив на коконі каузального тіла, система енергій ці виходить на поверхню і вже відповідає за життєспроможність самого фізичного тіла. В якому відбувається здійняття рівня системної ЦІ організації.
Саме в цьому криється дивовижна стійкість та життєтривалість окремих адептів сходу.
Системна енергія Ці допомагає здійснювати це, але не тільки. Вона має здатність до відновлення функцій органів та м’язів фізичного тіла діючи з тонкого плану до якого поступово переходить і саме фізичне тіло. Людина починає тут утримувати контроль над діяльністю своїх внутрішніх органів а від того і над самим перебігом свого життя. Саме звідси беруть своє походження надприродні можливості у так званім слов’янськім характерництві, бо на тонкому плані стають можливими просторові переходи зі зміною лінійної дії світових законів. Стрибки у так званих фазових переходах, де набувається нова якість це наочно демонструють.
З вище приведеного приходить висновок, що потрібно подовжувати не нейронне життя організму людини у безкінцевій боротьбі з хворобами, а розвивати внутрішню тонкоєнергетичну культуру, яка до речі і панувала у давні часи, але була бездумно зметена технічним прогресом. Саме тут криється природний резерв людської життеспроможності. Шлях до означеного і відкриває моделювання у когнітивному, невербальному просторі, який пробуджуює другу життєву систему зв’язку людини з тонкими цілісними планами світу.

Від самого початку термін демократія має значення влади народу. Що насправді під цією владою народу мається на увазі? Народне віче Києва та Новгорода було засобом пошуку правди життя людності, яка б задовольнила всіх. Тобто демократія це право правого. В чому полягає та правда, яка повинна була б лежати у основі демократії? Суспільство, від початку спрямоване на споживчий інтерес, потребує для своїх виробництв підлеглого стану людини яка все своє життя має підпорядкувати інтересам держави. Це обмежує свободу, по суті зупиняючи розвиток тієї суспільної одиниці яка мала б рухати це су спільство до нових духовних висот. З яких і бере свій виток розвинене природознавство, що і рухає виробництво в такому суспільстві через новітні технологічні рішення. Виходить демократія повинна обмежувати сваволю держави, яка сама не бажаючи цього, через обмеження свободи, по переду коня ставить воза, зупиняючи розвиток самої людини і тих нових виробництв які могли б бути нею народженими. Самовладдя виходить з’їдає саме себе, бо абсолютизм влади веде до відставання у прогресивному розвитку від інших держав через дуже низький рівень свідомості закріпаченої людини, що панує тут. Деградація суспільства і деградація людини, стають наслідком такого абсолютизму. За прикладом далеко ходити не треба, саме в таку пастку потрапила Росія, традиційно сповідуюча силовий панмонголістський принцип як у своїй внутрішній так і зовнішній політиці. Вони силою закону утримують свою територію, населення якої деградуючи стрімко летить в низ. Чому? Бо попереду коня стоїть віз – держава яка не дає ходу тій суспільній одиниці, яка повинна була б той віз везти. Тому демократія, це право правду шукаючого, бо за тією правдою стоїть воля нових відкритих обріїв життя. Держава повинна прислугувати людині, а не навпаки – людина для держави, як цє є сьогодні на пострадянськім просторі.

Демократія західних країн спирається на розвинену культуру, що зупиняє анархію у розумінні повної свободи буржуазного способу виробництва. В Україні подібне виробництво започатковане, але за повною відсутністю противаги з боку культури, яка за роки радянської влади була в щент розтрощена. Тому маємо те, що маємо. Виходом з такої культорологічної ями мало б стати швидке нарощення історико- культурного базіса. Однак цьому стоїть на заваді роздрібненість суспільної думки що до того культурного надбання яке має країна та існуючий принижений статус титульного етносу, який мав би той базіс підпирати, або ж відроджувати. Довгі роки панування чужої суспільної правди зробили свою справу, культура України має цілком відірване від життя, міфологізоване підгрунтя. Звідси походять анали високої духовності, такої собі особливої цноти консервативної думки. Саме вона є питомим джерелом українського лібералізму, поховавшого під собою не одну незалежність країни. Високий політ думки, піклування за людством в цілому і повне незнання того, що коїться під носом, у своїй країні.

Яка правда стоїть насправді за розвитком культури людської душі у будь якому етносі?
Адаптація людини до патерн умов ареалу проживання за даними фізики живого сьогодні, говорить ось за що. Торкаючись тонкої павутини життя на цілісному плані, вона входить у особливий вибірковий психофізичний образ, з якого має своє походження те, що ми називаємо ментальністю етносу. Цей особливий настрій єднання людини і її ареалу проживання робить одну важливу справу, відкриває можливість етносу жити у істині або володіти правдою сущого. Чому? Бо відбувається дотик до цілісного світу тієї павутини життя через сприйняття на тонкому плані. Саме від цього чистота та праведність панують у будь якому незруйнованому етносі, який керуючись такою знайденою правдою, прокладав свій тисячолітній шлях у житті. Зовсім не знаючи тих прогресивних ідей та релігійних уподобань, що панують сьогодні. Тут є над чим замислитись. Дейн Редієр, в його теософській праці “Астрологія особостості” так характеризує досягнення етносу в духовнім будівництві.

“Американський індіанець навіть в наші дні за звичай миттєво реагує на людину, якої він раніше ніколи не бачив. Голос людини, або іще щось, що неможливо змалювати, стає для індіанця ясним символом дійсної самобутності людини, тобто її цілісного сприйняття. І далі він чинить відповідно своїй вірній оцінці – у образі своєї вірної інтуіції”.

Вторить йому в цьому і Тайтаро Судзукі, що якось зазначив:”щоб жити і діяти в світі протиріч і в цей час сприймати світ на рівні початкової простоти, потрібно володіти інтуіцією, а не формалізованою логікою”.
Виходить започаткована будь де демократія повинна йти далі, звільняючи людство від того узаконеного соціального рабства яке не дає людині рухатись вперед. В Україні по сьогодні все виховання молоді спрямоване на становлення справжньої людини. Саме за це тут надають пошани, або зневаги, коли того немає. Чому?

Тепер вже знаємо, що то є шлях становлення людського сущого, яке постає за розкриттям її природи. Підтвердження цьому знаходимо у стародавнього китайського філософа Чжуан Цзи, що якось проголосив:”Коли природне і людське не перемагають одне одного, на світ з’являється справжня людина”, яка і стає мостом поєднуючим суще з світом формалізованої логіки, додамо ми. Але ж це і є головна ідея демократії, її очікуваний результат, – зазначить хтось. І буде в цьому своєму ствердженні абсолютно правим.

Святе божиє у суті ж.
(Рук. Войнича)

Зазначений вище термін – “наукова езотерика” означає, що сучасне природознавство входить своїми методами у найбільш втаємничену галузь людського знання, яка носить сьогодні назву езотерика. Що необхідно здійснити, щоб наука про потаємне та невимовне стала науковим віданням? Потрібно торкнутися самої матерії тонкого плану, вийти на її рівень. Щоб це сталося, потрібно зміщення позиції самого спостерігача, який означене вище природознавство вибудовує, скаже нам будь який поміркований вчений.
Тобто йдеться про те, що спостерігач, занурюючись у тонкі плани світу з метою отримання прямого знання, перестає бути просто спостерігачем. Він сам стає регістратором процесів, що протікають на тонкому, непроявленому плані світу. Для цього він перестає абстрактно мислити, зупиняючи для цього діалог у середині. Його мислення, зливаючись у намірі через образ з цілісним середовищем, отримує знання, яке набуває прямого дієвого аспекту. Це те первинне чуття, що лежить у основі нашого образно понятійного мислення. Чудово про такий спосіб формування людського знання сказав у свій час Спіноза:” щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати”, – відкрив якось він.
А яке відношення до цього має згадане вище орійське ведичне православ’я, – може запитати допитливий читач?
Термін орійське (рівне богу Ору) – несе у собі розуміння адекватної побудови людини великому цілому, яка через це може мати прямий доступ до планів єдиного, живого, цілісного аспекту світу.
Ведичне, веде своє походження від терміну відати, тобто знати. Православ’я у первинному своєму значенні означає славлення Прави, тобто того самого цілісного аспекту з яким відбувається згадане вище поєднання – входження.
Виходить, що давнє орійське ведичне православ’я дорівнює сучасній науковій езотериці, утримуючи у собі всі аспекти переміщення спостерігача за межу антропологічного бар’єру з вже поширеним сприйняттям світу та адекватно прямим способом його сприйняття.
На такі кардинального характеру узагальнення вочевидь потрібна доказова база, – зауважить тут доскіпливий читач.
Маємо що до цього прямі свідчення з рукопису оріїв, відомому як рукопис Войнича.
В перекладі перших 25 сторінок флористики цього манускрипту знаходимо таке.

– Де божиє – пише Око голе, Ока гола воля ж, – що має значення згаданого вище того самого знання – бачення.
– Віта божиє по волі і по вірі, – іншими словами, знання дається через вихід на (голу) волю по вірі.
– Совість пише і почепа нашу душу, – у основі налагодженого контакту лежить інтуітивно образне сприйняття. – Де ви у Одному ж – це та по волі одна віра, – тобто віра розглядається у первинному своєму значенні як зв’язок з небом цілісності. “Вість по вірі світ по вірі вела ж”, – знаходимо у рукописі.
– Совість по небу зажиє, святе віре суті по вірі – де божиє місто ж, – маємо пряме свідчення на ту релігію знання, якою володіло людство у давні часи.
Виходить православ’я наших пращурів не було відірваним від життя сліпим віруванням, вони діяли за межею звуженого світосприйняття, там де панує її величність істина і куди нам сьогодні зась ступати.
Не просто ж так вони пишуть:”Святе божиє у суті ж. Око божиє святе на волі “, – маючи на увазі людське Око голе. Бо :”Совість була гола у Ока божия”, – знаходимо в їх рукописі.
З цього всього виходить, що той ведизм, який ми знаємо сьогодні є лише переказом тих знань, що буяли у давнину. Ведичне знання сьогодні цілком міфологізоване, через що втратило свою дієвість як і культура, що спирається на нього. Наприклад, говориться про птаха, що несе на своїх крилах когось у вирій, або змальовуються дві змії, які відкривають коридор у щось потойбічне. Важливим тут є не саме поняття птаха чі змій на яких акцентується увага, а їх знакова форма, яка перекидає людське усвідомлення у іншу площину світосприйняття. Саме тут людина через відповідні ключі відкриває або одержує силу до відповідної Моги або Ману, як за давнім уявленням, нелінійної для нас дії, а не в момент простого прочитання священного тексту про птаха чи зміїв.
Тому і пишуть орії з цього приводу: “Святі не булі, поновили по віді, в тому бо зло”.