Жов
15
Світле дзеркало не потребує підставки.
Наші пошуки людської справжності та цілісності, шановний читачу, у нашому дослідженні в супраментальній психології добігають свого кінця. Всі великі мислителі людства починаючи мабуть з Платона, Аристотеля та Сенеки і закінчуючи Шопенгауером, Крішнамурті та Григорієм Сковородою в той чи інший спосіб говорили про одне – людина може займати у житті зовсім інший горизонт свого буття аніж той, який займає сьогодні. В чому його головна відмінність? Дзен буддизм з цього приводу говорить:” Ти не цей – ти той“.
А ще маємо визначальне зауваження відомого американського філософа та публіциста Ральфа Емерсона:”Людина – лише фасад храму, що увібрав у себе всю мудрість і все добро світу. Те, що ми зазвичай називаємо людиною, тобто сутність, яка їсть, п’є, сіє хліб, рахує гроші, – це зовсім не людина. Людина – це дух, органом якого є фізичне тіло, і, говорячи про повагу до людини, ми поважаємо не тіло, а її дух, тому що, коли б він цілком проявився в діях людини, ми змушені були б тільки стати перед нею на коліна”.
Наскільки був правим Емерсон у цьому своєму зауваженні нам потрібно з тобою, шановний читачу, і визначитися. Людська сутність, існуючи в справжнім світі за межею ілюзорного бар’єра, на рівні свого підсвідомого великого Я, має за для цього відповідний резонуючий з світовим Цілим образ. Саме про цей образ і говорять дзен буддисти, як про образ справжньої людини, людини без титулу існуючий за межею її зовнішнього образного втілення.
Що відбувається коли цей образ виходить на поверхню і стає головним у повсякденному людському житті? Що мають, кінець кінцем на увазі дзен буддисти, коли стверджують сакральне: “ Світле дзеркало не потребує підставки? “
Людина живе у світі виборюючи в ньому шлях свого життя через існуючі неузгодженості між її уявним світом і світом цілісним, в якому якраз і існує її велике Я. У цьому протистоянні, “у муці божій”, як за оріями, відбувається її сходження до вищих станів своєї свідомості. Виходячи з полону своїх упередженостей, вона і стає справжньою, поєднаною з цілісним людиною. Так говорить будь яка теологія сьогодні.
“А чі насправді так має бути?“ – запитає нас допитливий читач. “Адже так було не завжди, давнє людство, судячи з витоків, знанням цілісного світу таки володіло. Тай у довколишній природі нічого подібного не спостерігається, тут вочевидь панує повна гармонія з якої сьогодні випадає тільки людина“, – доповнить він.
Еволюція людини сьогодні полягає в еволюції її розуму, в якому до цього часу була відсутня одна компонента. Захопленість зовнішнім, проявленим світом призвело до втрати чуття природної причинної правди, яка якраз і лежала у тонкому, непроявленому плані. (Друге око чуття істинного у Імануїла Канта) Від якого еволюція у суто зовнішньому образі і відгородила людину від її цілісної поєднаності з світом правди. Тобто, ця виникла межа штучна і зведена самим людством, у своїх суто технологічних змаганнях на зовнішньому плані. В цій відгородженості людина втратила свою системну силу. Тобто, можливості впливати на перебіг подій у зовнішньому через втрату дотику до причинного плану у цілковитім захопленні тим зовнішнім. Так і виникла “підставка” – фіксований образ у цілком вже матеріалізованій взаємодії з природним довкіллям. В Україні це призвело до руїни, бо духовний погляд на саму природу подій розвинений у характерницькій культурі тут було втрачено.
Адже у живому, причинно обумовленому світі на тонкому плані все живе підкоряється живій етиці, головним компонентом якої є енергія самої Цілісності, яка сама по собі не потребує жорсткого, фіксованого образу, образу “підставки“ у стаціонарному просторі – часі. Бо організована, вочевидь, по образу і подобі своєї тонкої, причинної сторони. Тому “світле дзеркало“, людський образ не обтяжений фіксованим проявом у зовнішнім і не потребує тієї відгородженості, бо живе в ціліснім світі за його законами. Тому може жити та діяти в ньому у сродній миследіяльності, як за Григорієм Сковородою.
“Тобто, ви стверджуєте, що образ людського втілення назовні може бути подібним внутрішньому, ментальному образу, що існує у змінному просторі часі на плані тонкої метрики цілісного світу. І в цьому образі по сьогодні живе все природне довкілля“, – з подивом зауважить нам допитливий читач.
Саме в цьому і полягає онтологічний статус повернення людини в природу проголошений сьогодні, доповнимо ми його. Бо саме в цьому поверненні вбачається не захмарене майбутнє людства. Саме в цьому образі жив і творив наш великий філософ Григорій Сковорода. Втім, як і всі дервіші у суфійській традиції сповідання істинного. Саме про це своє втілення, втілення образу справжньої людини якого досяг у житті і говорить він у своєму відомому вислові – “Світ ловив мене та не спіймав”. Тобто, не нав’язав соціальної ролі у суспільстві орієнтованім суто на зовнішнє.
Тепер ми починаємо розуміти всю глибину орійського свідчення:” Воля на волі, а ви що ж. Пусто ви живете і пуста ваша совість божая, не те несе, що є у світі і питає нас “.
“І все ж питання залишається в світлі того, що зауважив Емерсон“, – скаже нам прискіпливий читач,- “чим та нова людина буде кардинально відрізнятися від її сьогоденного образу, наприклад? “
Ззовні це буде та сама людина, що нічим не відрізняється від її довкілля так само як і будь яка інтелігентна особа ніяк не відрізняється від свого оточення. Але лише ззовні. Сила волі такої спорідненої з цілим людини дозволяє не тільки згадати себе у справжнім образі без титулу, а і нести у собі активний імпульс гармонізації довколишнього життя. Бо вже не може жити в світі заплутанім людськими упередженостями. Це так само як чиста вода незамуленого джерела відрізняється від каламуті необачливо здійнятою в ньому будь ким.
“Це як світло вранішнього Сонця, що здіймається відганяючи пітьму ночі, як квітка в полі що розцвітає дивним цвітом у диханні весняного вітерця, як усмішка дитини, що прийшла у цей світ за щастям жити в ньому. За її плечима незнані простори заглиблені у вічність. Там грози, там бурі, там невгасима енергія життя. За найменшим її порухом стоїть вічність і та вічність покірна їй”, – скаже нам прозрівший читач. Може й так відповімо ми йому. Становлення справжньої людини у сучасному світі насправді реалізує давнє пророцтво Ісуса із Назарета. “Якщо син божий (справжня людина яка існує в кожному) звільнить вас, то істинно будете вільними. Віруючий в сина божого буде мати життя вічне”, – проголосив він у свій час. Сучасні дослідження у галузі супраментальної психології говорять, що він був недалеко від істини.
Щасти Вам.