Перший закон можна було б сформулювати як закон одноосiбної гри, який стверджує, що свiт iснує як одне цiле, складаючись з великої кiлькостi утворюючих його частин. Кожна така частина є подобою свiту, маючи свою одноосiбну долю, своє народження i свiй кiнець. Все має свiй розвиток i iснує як одне цiле. Доки iснує свiт, iснують i його частини.
Наслідком цього закону є старий езотеричний закон, який проголошує: «Що вгорi, те i внизу, що внизу, те i нагорi», або «Що на землi, те i на небi, що на небi, те i на землi». Саме за цим законом у вiзерунку листа клену, або в основі будови бобрової хатки можна знайти, наприклад, параметри Сонячної системи. А слiдкуючи за розвитком природних процесiв у довколишньому, багато чого можна сказати про подiї, що проходять, або точаться поза його межами.
Другий закон стверджує, все народжується в симетрiї двох. Або протилежнiсть двох народжує життя i весь свiт, як динамiчну, рухому систему. В основi цього руху лежать, за східними вченнями, двi енергiї – Інь i Янь. Саме їх взаємообмiн утримує вічно плинуче Дао, або Цілісність світу у вiчному русi. В єгипетськiй герметичнiй фiлософiї це принцип полярностi.
Третiй закон утримує в собi твердження: все в свiтi має свiй змiст, нiчого не вiдбувається випадково. В герметичнiй фiлософiї його iнтерпретацiя лунає так: «Випадок – це подiя, закону якої ми не знаємо».
Завдяки цьому закону одна iстина панує в свiтi. Саме з приводу цього закону від старих часiв лунає попередження: все в свiтi має свiй глибинний змiст, будь чистим, входячи в проблеми розуму.
Четвертий закон проголошує: будь-який змiст має свою незалежнiсть вiд форми. Саме завдяки iснуванню цього закону ми спостерiгаємо довкола себе велику рiзновиднiсть одного – мiнералiв, рослин, тварин. Одне одночасно iснує як множина. Можемо згадати каузальний план енергокомплексу людини, де енергетичний кокон перетинають свiтовi прядива, суворо в однiй i тiй же позицiї забезпечуючи свiтло людської свiдомостi на нашому планi життя. Як то може бути? Ситуацiя статична, а людина має право на рух. Позицiя, видiлена в полi свiтових прядив, одинична, а людей iснують мiльярди. Ось такi парадокси. Саме через це ми говоримо, що осягнути цi закони не достає рiвня людської свiдомостi.
П’ятий закон – це закон неочевидного. Цей закон формує всяку подiю як континуум шляхiв, через якi вона може бути здiйсненою. Всяка дiя формує свiй змiст i водночас вiн iснує як одне, й iснує ще до того, як ви будете це робити. Тобто всi шляхи ведуть в Одне, яке їх i породжує. Істина iснує й iснує, як непроявлене, до котрого багато лежить шляхiв.
Шостий закон проголошує – все має свою чiтко окреслену якiсть i нiчим iншим бути не може. Саме згiдно з цим законом iснує заборона iснуванню будь-чого поза iснуючим континуальним набором енергетичних горизонтiв. Дуже цiкавий наслідок виходить з цього закону. Все, що у тiй чи iншiй мiрi втрачає свою вiдповiднiсть на зовнiшньому планi, починає активно рухатись в її пошуку, або деградує, руйнується i зникає. Це i є той могутнiй двигун, що рухає все в довколишньому свiтi. Саме вiн активiзує людину до безупинних пошукiв своєї вiдповiдностi через життя.
Сьомий закон затверджує послiдовнiсть всього у свiтi. Через що ми маємо взаємопов’язанiсть подiй, що точаться довкола. Виконання цього закону йде через встановлення вiдповiдностi причини та наслідку шляхом маятникового переходу, коли одна якiсть переходить в iншу через заборону iснування чогось перехiдного посерединi, згiдно з п’ятим законом. Пам’ятаєте оту вiдповiдь про «вiдсутнiсть середини», яка прийшла на запитання: «Що то є оплески однiєю долонею?», i ми говорили з приводу цього, що в тiй вiдповiдi лежить головна загадка свiтобудови.
Суть такого переходу, як рух за принципом кекiнеми, що в свiй час був описаний ще Платоном, можна вивести у такому виглядi: всякий рух є переходом через невимовне, водночас це «смерть» i нове «народження». Поняття швидкостi тут не iснує, оскiльки вiдносний простiр та час втрачають свою безперервнiсть.
Восьмий закон встановлює перiодичнiсть. Згiдно з ним свiт змiнюється i розвивається, постiйно повертаючись назад. Така умова може бути забезпечена тiльки в один спосiб – накопиченням пам’ятi про всi подiї, що колись точилися в свiтi. Тiльки в такому випадку стає можливим оте повернення назад. Саме за цiєї умови стає можливим iснування есперного ретроспективного пошуку. У проявленому цей закон має свiй вираз, як розвиток, що йде по спiралi.
Дев’ятий закон стверджує: все має свiй початок, той початок завжди є виходом з нiчого, з точки неiснування, з невимовного. Тобто початок будь-чого – є свiтова подiя, яка завжди починається з самого витоку. З цього виходить самоцiннiсть усього того, що точиться в свiтi. Головним висновком для людини з цього закону є правило, за яким всяка подiя повинна бути доведена до свого кiнця. Неможливо припускати розриви в подiєвих планах життя.
Десятий закон проголошує: всякий природний об’єкт є частиною проявленого свiту i водночас вiн є воротами, через якi свiт невимовного сполучається з проявленим. Саме через це iснує магiя речей, в основi якої лежить iснування однієї, вiдповiдної невимовному форми з багатьох випадкових форм. Будь-яка природна форма стає ворiтьми до свiту невимовного. Саме тодi художнiй витвiр сяє красою та довершенiстю через енергетичну насиченiсть, яку вiн створює довкола. У свiтi завдяки цьому iснує довершенiсть та краса, а вiд того – правдивiсть та щирiсть, як вiдстройка самої людини щодо того непроявленого Одного.
Ось такi закони. Наша лiнiйна логiка не може збагнути, як може бути взагалi те, що цi закони проголошують, бо збудованi вони, як бачимо, на очевидних протирiччях. Наслідок вад нашого свiтосприйняття можна бiльш чiтко прослiдкувати в дослiдженнi наступного питання: що може являти собою таке поняття як згадуваний раніш енергетичний горизонт?
Скажімо, у квантовiй фiзицi кожна частка є квантом вiдповiдного поля i взаємодiя тих часток призводить до виникнення часток бiльшої або такої самої маси, яким теж вiдповiдає якесь поле в iснуючому їх перерозподiлi.Тобто будь-якій існуючій частці повинно бути своє місце у просторовому перерозподілі, має бути ніша, в якій вона отримає своє природне виділене існування. Тим самим для об’єктiв природи є енергетичний горизонт. Аналог дуже близький. Вiн є відтворюючим початком того чи iншого об’єкта як окремої якостi, або як видiленостi чогось одного. Ми звикли оперувати розмiрами, складаючи чи вiднiмаючи числа одне вiд одного. З точки зору слабкої метрики це дуже грубе припущення. Неможливо один розмiр, тобто форму, складати з iншими, бо то є два рiзнi свiти, якi у взаємодiї можуть породити третiй, якщо в довколишньому iснує вiдповiдний щодо цього дозвіл i тiльки. І якщо в абстрагованому просторі це спрацьовує, то за цим стоїть ступінь гармонійої узгодженості самого простору, що складений з багатьох своїх частин.
Велике i мале для нас – це тiльки питання масштабу, i ми вiльно переходимо вiд однiєї iнерцiйної системи вiдлiку до iншої у своїх постійних пошуках єдиної польової картини свiту. Самi не знаючи того, що здiйснюємо заборонену дiю, внаслідок цього ми отримуємо картину свiту як вiдiрваний вiд дiйсного стану речей опис.
Доктор філософії та психології
В. Чумаченко
Leave a Reply
You must be logged in to post a comment.