Сторінка Василя Чумаченка

Святе божиє у суті ж.
(Рук. Войнича)

Зазначений вище термін – “наукова езотерика” означає, що сучасне природознавство входить своїми методами у найбільш втаємничену галузь людського знання, яка носить сьогодні назву езотерика. Що необхідно здійснити, щоб наука про потаємне та невимовне стала науковим віданням? Потрібно торкнутися самої матерії тонкого плану, вийти на її рівень. Щоб це сталося, потрібно зміщення позиції самого спостерігача, який означене вище природознавство вибудовує, скаже нам будь який поміркований вчений.
Тобто йдеться про те, що спостерігач, занурюючись у тонкі плани світу з метою отримання прямого знання, перестає бути просто спостерігачем. Він сам стає регістратором процесів, що протікають на тонкому, непроявленому плані світу. Для цього він перестає абстрактно мислити, зупиняючи для цього діалог у середині. Його мислення, зливаючись у намірі через образ з цілісним середовищем, отримує знання, яке набуває прямого дієвого аспекту. Це те первинне чуття, що лежить у основі нашого образно понятійного мислення. Чудово про такий спосіб формування людського знання сказав у свій час Спіноза:” щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати”, – відкрив якось він.
А яке відношення до цього має згадане вище орійське ведичне православ’я, – може запитати допитливий читач?
Термін орійське (рівне богу Ору) – несе у собі розуміння адекватної побудови людини великому цілому, яка через це може мати прямий доступ до планів єдиного, живого, цілісного аспекту світу.
Ведичне, веде своє походження від терміну відати, тобто знати. Православ’я у первинному своєму значенні означає славлення Прави, тобто того самого цілісного аспекту з яким відбувається згадане вище поєднання – входження.
Виходить, що давнє орійське ведичне православ’я дорівнює сучасній науковій езотериці, утримуючи у собі всі аспекти переміщення спостерігача за межу антропологічного бар’єру з вже поширеним сприйняттям світу та адекватно прямим способом його сприйняття.
На такі кардинального характеру узагальнення вочевидь потрібна доказова база, – зауважить тут доскіпливий читач.
Маємо що до цього прямі свідчення з рукопису оріїв, відомому як рукопис Войнича.
В перекладі перших 25 сторінок флористики цього манускрипту знаходимо таке.

– Де божиє – пише Око голе, Ока гола воля ж, – що має значення згаданого вище того самого знання – бачення.
– Віта божиє по волі і по вірі, – іншими словами, знання дається через вихід на (голу) волю по вірі.
– Совість пише і почепа нашу душу, – у основі налагодженого контакту лежить інтуітивно образне сприйняття. – Де ви у Одному ж – це та по волі одна віра, – тобто віра розглядається у первинному своєму значенні як зв’язок з небом цілісності. “Вість по вірі світ по вірі вела ж”, – знаходимо у рукописі.
– Совість по небу зажиє, святе віре суті по вірі – де божиє місто ж, – маємо пряме свідчення на ту релігію знання, якою володіло людство у давні часи.
Виходить православ’я наших пращурів не було відірваним від життя сліпим віруванням, вони діяли за межею звуженого світосприйняття, там де панує її величність істина і куди нам сьогодні зась ступати.
Не просто ж так вони пишуть:”Святе божиє у суті ж. Око божиє святе на волі “, – маючи на увазі людське Око голе. Бо :”Совість була гола у Ока божия”, – знаходимо в їх рукописі.
З цього всього виходить, що той ведизм, який ми знаємо сьогодні є лише переказом тих знань, що буяли у давнину. Ведичне знання сьогодні цілком міфологізоване, через що втратило свою дієвість як і культура, що спирається на нього. Наприклад, говориться про птаха, що несе на своїх крилах когось у вирій, або змальовуються дві змії, які відкривають коридор у щось потойбічне. Важливим тут є не саме поняття птаха чі змій на яких акцентується увага, а їх знакова форма, яка перекидає людське усвідомлення у іншу площину світосприйняття. Саме тут людина через відповідні ключі відкриває або одержує силу до відповідної Моги або Ману, як за давнім уявленням, нелінійної для нас дії, а не в момент простого прочитання священного тексту про птаха чи зміїв.
Тому і пишуть орії з цього приводу: “Святі не булі, поновили по віді, в тому бо зло”.