Сторінка Василя Чумаченка

В поширеному світосприйнятті людина торкається цілісного світу, з яким починає взаємодіяти на рівні інтуїтивно-образного сприйняття, вірність та доцільність якого забезпечує чуттєвий контакт на рівні кінестетичного сприйняття.

Які закони починають панувати у її житті? З чим вона тут зустрічається?

Перш ніж торкнутися законів цілісності, потрібно розібрати, що є цілісністю. Це, вочевидь, узгоджене у одне ціле подієве поле тонкого плану, що народжується під час збудження праматеріального середовища Всесвіту сингулярним вибухом у відомій моделі Фрідмана.

В цей період панує формоорганізуючий рух так званої слабкої метрики, в якій простір та час не мають своєї стаціонарності. Цей рівень Всесвіту, що народжується, може бути віднесений на рівень слабкої метрики. На цьому рівні формується хвильовий пакет взаємодіючих узгоджених збурень, які стають енергетичними горизонтами, або ж обріями світу, що народжується.

Завдяки такому узгодженню, що йде до відповідної глибинної, зумовленої енергією вибуху частки, або ж енергетичного горизонту, кожен енергетичний горизонт такого хвильового пакету стає малою копією всього Всесвіту, одночасно отримуючи свою ключову форму, свою частоту випромінення. З цього виникає єдине узгоджене ціле, що формує єдине обличчя Всесвіту на тонкому плані.

Подальша взаємодія з енергетичними обріями, починаючи з найменшого, формує стаціонарні об’єкти — корпускули, взаємодія між якими народжує світ взаємодіючих стаціонарних мас, де час і простір стають незмінними. Організуючи у такий спосіб план сильної метрики. Так Всесвіт отримує два своїх обличчя. Одне – приховане, мінливе, тонкоенергетичне, а друге — стаціонарне, виділене, фізичне. Саме через це ми і можемо говорити про існування внутрішнього і зовнішнього у нашому житті.

Від того кожен об’єкт фізичного світу, світу взаємодіючих мас, як і сама людина, мають ті самі два плани, в яких первинним законоутворюючим стає план слабкої метрики. Бо саме він, організовуючи Всесвіт у одне узгоджене, детерміново-пов’язане ціле зумовлює існування однієї причинної правди, на яку і спирається будь-яка духовна культура, що розвивається на плані зовнішнього життя.

Що являють собою закони, за якими подібна, дотична до цілісності культура, повинна була б розвиватись?

До першого такого закону можливо було б віднести пряме кінестетичне, духовне сприйняття світу цілісності на рівні доторку до тонкої основи, що несе знання причинної правди на невербальному рівні. Тобто тієї правди, яка утримує у собі знання пройдешнього сучасного і майбутнього. Тут пізнається суще, тобто той причинно-наслідковий зв’язок, який є законоутворюючою основою того подієвого поля життя, в якому ми існуємо. Про подібне знання орії говорять як про знання сущого, тому пізнання сущого – є першим законом цілісного світу.

Другим законом – є стан включеності людини у подієве поле, коли вона стає присутньою у полі життя тут і зараз, в цю виділену мить. Внутрішній діалог при цьому замовкає, бо людина стає часткою того цілого, що панує на тонкому плані. Її життя від того стає веденим, або узгодженим з планами цілого. Людське его тут замовкає, поступаючись місцем духовним здобуткам честі, совісті та щирості, без яких вісті неба не можуть приходити до людини. Хто в честі, тому і честь – таке гасло тут панує.

До дії третього закону можна було б віднести закон часу. Причинне поле цілісності розкриває у часі ті, чи інші можливості, тому для всякої події, започаткованої назовні, повинен бути певний час і місце її запровадження. А не будь-де і будь-коли, як це відбувається сьогодні. Тому те чекання, про яке говорить Андрій Ворон у відомій книзі Дочинця, стає мірою життя в істині.

З цього виходить закон шляху, якому людина починає слідувати у своєму житті, реалізуючи ту програму, що отримується нею по народженні і яка існує для неї у непроявленім. Саме на цьому шляху людина стає рівною всім і кожному окремо, але по духу не має рівного їй на землі, як це записано в характерницькому заповіті.

До п’ятого закону може бути віднесене подальше формування культури, як культури вибіркових образів. Саме тієї, що забезпечує життя у постійному доторку до правди-істини, або сущого. Все тут: мова, пісні, ремісницькі вироби, одяг, ментальне втілення самої людини, підпорядковане цій одній меті. Навіть сам плин життя та манера дій у ньому ритуально входять у саму канву осягнення істинного, з чого виростає звичай та звичаєвість того чи іншого, вже національного, утворення.

Шлях єднання людини і світового цілого, що зберіг титульний етнос українців протягом своєї тисячолітньої історії, говорить про велику, беззастережну його перемогу, перемогу Людини над пітьмою людського невігластва в лихоліттях техногенної ери. “Одвічно ори мають ту віру і гримлять нею по світу”, – засвідчено в давнім рукописі оріїв. Ця перемога несе немеркнучу славу етносу українців та його героям. Бо саме вони, сини і дочки України, своєю самопожертвою кували ту перемогу, що сьогодні відкриває нову сторінку у світовій культурі. Адже зазначений вище шлях внутрішнього розвитку, що зберіг корінний етнос України в лихоліттях своєї історії, дозволяє вирішити світову проблему розвою супраментального плану справжньої людини, вводячи людство у нову еру свого розвитку.

Доктор філософії та психології

В. Чумаченко