Сторінка Василя Чумаченка

Включення у супраментальний план у модельному, когнітивному  просторі надає можливості діяти у так званій другій увазі за допомогою ментального дубля. Саме в цей час можна говорити про споріднену дію людини та її внутрішнього супраментального плану.

Це і є та позиція, про яку згадується в Євангелії від Фоми: «Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі перемістися – вона переміститься». Людська діяльність відбувається тут виключно через тонкоенергетичний план, який знаходиться у своєрідному дипольному зв’язку із зовнішнім планом. Тому будь-які зміни одразу ж відбиваються і на фізичному плані.

Звідси витікає манера життя у своєрідному двомірному просторі, коли задум або ж нужда на зовнішньому плані вирішується за рахунок передбачення у попередньому моделюванні ситуації. А потім відбувається її запровадження у  відповідному прямому моделюванні на внутрішньому плані за допомогою образної команди наміру. Хто тут насправді діє?

Людина формулює образний намір через ту чи іншу потребу, яка виникла у житті, і моделює її у модельному просторі цілісності. При узгодженні її образного наміру і відгуку з боку Цілісності далі починає діяти її супраментальний план, і його дії тим ефективніші, чим відстороненішою стає сама людина від того процесу ззовні. Образно кажучи, чим менша її присутність у цьому дійстві, тим чіткіше та ефективніше проходить дія. Тут, вочевидь, напряму починає діяти відоме даоське прислів’я: «Хочеш бути великим – зменшись».

У такому пробудженому стані спрацьовує досить цікаве правило. Діючи у житті так би мовити власноруч, людина витрачає енергію на те чи інше своє запровадження, а коли починає діяти у пробудженому стані, образно кажучи, «коли двоє у одному домі», то вона енергію від запровадженого накопичує. Чому? До її дій підключається цілісний план з його могутньою континуальною енергією.

Саме завдяки можливості до передбачення та бездоганній дії у другій увазі, спорідненої з планом цілісності, такій людині практично нічого не загрожує.  Більше того, саме її життя стає захищеним тією потужною енергетикою, яку вона несе у собі. Тому і говорять, що коли двоє у одному домі і діють удвох, то самому дому ніщо не загрожує, бо через зміну посталої незворотності закону нівелюється і сама виникла нужда, якщо прислухатися до кошового отамана Сірка, який  стверджував: «Нужда закон змінює».

Коли це так, то щось подібне має існувати і у самій живій природі, в тому довкіллі, яке нас оточує у житті. На щастя, такий приклад є і він розкривається  в інтроспективному баченні.

Якось ранньої весни, під час вранішньої прогулянки у лузі, яка супроводжувалася різними фізкультурними вправами, над головою пролетіла ворона і щось в особливій тональності застережливо прокричала. У довкіллі нічого, вочевидь, жодної загрози не несло, тому довелося глянути інтроспективно. На великий подив, увесь луг там замітав сніг, який суцільною стіною падав з неба. Але це було неможливо серед тієї зелені, яка буяла тієї ранньої весни. Як не дивно, але через два дні, на третій, таки була хуртовина. Ворона ж про те прокричала за три дні до цього.

Придивившись до воронячого сімейства, яке вовтузилося на краю тополиного лісочка, з подивом побачив, що цей птах керується у своєму житті двома просторами. Одним зовнішнім, а другим внутрішнім і саме в ньому ворон може бачити те, що лише очікується і ще не існує назовні. У тому своєму внутрішньому просторі, який темною сферою огортав голову птаха, він мав можливість проглядати події у рухомій шкалі часу, тому в народі, цілком справедливо, як з’ясувалося, ворону вважають віщим птахом. Така ж ситуація відбувається, коли двоє в одному домі бо завдяки цьому з’являється можливість тримати довкілля на чуттєвому зв’язку, за рахунок цього робити передбачливі кроки у житті.

Але не тільки. Внутрішнє життя, про яке тепер стало можливим говорити, має свій ритм у життєвому горизонті і той ритм під час входження у нього звільняє від тиску зовнішнього. Більше того, через уповільнений час, який панує у ньому,  організм людини отримує можливість та час кращого налаштування на події, які проходять ззовні. Саме завдяки цьому, виявляється, залежить термін та успішність людського життя. Про цю особливість внутрішнього простору згадує старожил із Закарпаття Андрій Ворон у відомій книзі Мирослава Дочинця «Многії літа, благії літа»: «Через поле смиренне дійдете тихої води», – пророкував дідо. Дійсно, коли відбувається входження у той простір через корегування ритму життя, з яким припиняється наше протистояння зовнішньому, складається враження нібито потік води починає тебе нести по життю, так легко і невимушено стає жити на світі.

З усього наведеного вище можемо зробити висновок, що знання у потаємному надає людині здоров’я, довголіття, надає вдачі у житті, покладає шлях під ноги, в якому реалізується та мета, з якою людина прийшла у цей світ.

Все це утрімує у собі забута на сьогодні внутрішня культура спадкоємно притаманна українському етносу від орійських часів.