Сторінка Василя Чумаченка

Здається просто, справжнє та істинне усвідомлюється  у структурних налаштуваннях людського енергокомплексу у адаптації  до патерну умов ареалу проживання, говорять дослідження у фізиці живого сьогодні.

Через цю відстройку до тонкої основи (павутини) світу в людині, з’являється закон всередині, як закон живої природної етики. Саме за нього говорив у свій час Геродот, коли надавав характеристику населенню Середнього Борисфена: “Цей народ не має над собою владного закону, та він їм і не потрібен, закон знаходиться у них всередині“,-  зазначив він у свій час.

Цей закон, який майже неможливо  відобразити у образно – понятійнім полі суто аналітичного сприйняття світу, є інтуїтивним  каналом спорідненості людського життя  з природною, живою етикою  пануючій на її внутрішнім, сутніснім  плані.  Слідування цьому закону у   образнім, духовнім знанні – баченні, поєднує в людині причинне поле тонкого плану цілісного світу з подійним полем життя на зовнішньому плані. Від чого маючи такий дороговказ  вже справжня, цілісна людина могла слідувати у своєму житті тим запровадженням, що йшли з її сутнісного рівня.

В цей час вона отримувала у своє  розпорядження континуальну енергію цілісного плану та мала усвідомлення причинної правди  того законодавчого поля подій, що існувало в ньому. Через що  дуже мало давала хиби у оцінці тієї чи іншої події чі  природнім  явищі у своєму житті. Від цього її життя не було життям втрачених сподівань, як це існує сьогодні.

Це і була реалізація онтологічного принципу природної пов’язаності людини і світу. Від чого, через усвідомлення причинного поля сущого та  маючи необхідну енергію,  могли опановувати шляхи  сповіданої долі у своєму житті. Щасливе майбуття  вбачалося тут  саме в цьому.

Сама відстройка що до того внутрішнього закону з часом лягала  у мову, пісні, художні вироби, святковий одяг, звичаї та звичаєвості, що були аналогами ритуалізованого життя у пов’язаності з причинним полем сущого пануючим на плані світової цілісності.

З цього зрештою поставала нація, в якій адаптований до патерну умов корінний етнос займав чільне місце, як найбільш сильне  та стійке  запровадження на цій землі, в цьому ареалі проживання. Саме тому Францію на можливо уявити без французів, Англію без англійців або Німеччину без німців. І всім зрозуміло, що навчитись говорити на мові цих країн зовсім не означає, що ви стали французом, англійцем чи німцем. Потрібно мати щось значно більше і це більше зумовлює стійкість справжньої, цілісної людини від ерозійних процесів суто технічного віку у її природно зумовленому житті. До якого і закликає проголошений сьогодні онтологічний принцип.

Тому існуючі сьогодні світового рівня нації переслідують значно більші цінності у людському житті аніж існуючі на цей день економічні.  Ці цінності, це здоров’я та щасливе майбуття людини на плані розвитку та становлення її самої  як світового духу. Саме про цю проблему людства говорить у своєму відомому заклику Антуан де Сент Екзюпері:”Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи”.

Тому не може велика спільнота успішно існувати у глобалізованому світі людського забуття своєї першопричини та без  впорядковуючої дії того внутрішнього закону всередині. Без якого будь яке запровадження назовні стає пустопорожньою справою, як за висновком батька гомеопатії Ганемана.

На Середнім Подніпров’ї нація, існуюча в жорстких умовах між Європою та Азією, у своїй адаптації до патерну умов пішла далі за антропологічну межу, породивши характерницьку культуру справжньої, цілісної людини. Саме Січове товариство, яке за ствердженням Олеся Бердника було лицарським братством характерників,  стало тим казаном  з якого визріла та постала українська нація. Перш за все як нація глибокої внутрішньої культури.

Що таке характерництво в українській культурі?  У адаптації до патерну умов ареалу проживання, як було зазначено вище, існує подальший перехід за антропологічну  межу, де людина отримує  можливість діяти з внутрішнього плану, опановуючи досить незвичними  для зовнішнього життя характерницьким образом та силою. Ця сила народжувалась у своєрідних фазових переходах у межах енергетичних горизонтів – світів  поєднаних у Одне в межах  світової цілісності.

Тому на цих переходах змінювалось сама сцена життя існуючого назовні. Через що подібна діяльність ззовні ставала все перетворюючою  силою, яка діяла за наміром людини вже спорідненої з цілим  Одним. “Сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має“, знаходимо цілком слушний  запис на одній з картин козака Мамая з цього приводу.  З цього і поставало характерництво, яке сьогодні відкриває двері становлення справжньої, цілісної людини у світовім товаристві. Чому?

Бо без спорідненості людини і світу подальший розвиток людства стає неможливим, як за пророчим висновком  української письменниці  Докії Гуменної та і Олеся Бердника теж. Його Духовна Республіка, це зрештою відповідь на той самий заклик  Антуана де Сент Екзюпері.

Гармонія світу на те і існує, що входячи в неї людина отримує саму змістовність свого життя у сполученні з повнотою  цілісного світу, такого вони дійшли висновку.

Людська справжність та цілісність, що виникає у поєднанні людини з трансцендентним світом Цілісності, присутня ще в філософських працях кардинала римо-католицької церкви Миколи Кузанського. Що поклав у свій час початок ери великого Відродження в європейській культурі. “Прірву між трансцендентним та людським можливо подолати єдиним способом – злиттям з Богом“, – такого висновку дійшов він.

Вся філософія та етика епохи відродження постала у вій час на його містичному богослов’ї та пантеїзмі:”Бог є скрізь і у всьому, і він є наповнюючим та скеровуючим початком всього існуючого в світі “, – вивів він. Висновок його філософії: “Тільки Єдине має зміст, воно і є подовженням  життя внутрішнього на зовнішньому плані“. Зовнішнє знання у відриві від єдиного він вважав вченим незнанням. Його містичне  богослов’я  сьогодні у супраментальній психології стає витоком формування  самосвідомості справжньої, цілісної людини у доторку до істинного.

Чому ці погляди так нелегко даються для розуміння і сьогодні, століттями поспіль? Вся справа полягає у неможливості розуму опертого на суто зовнішнє сприйняття усвідомити те, що повинно приходити  через духовний,  корегуючий дотик на внутрішнім, спорідненім з цілим плані. Необхідно мати те голе внутрішнє  око, про яке у свій час говорив Імануїл Кант.

Потрібно зрозуміти, що людський ум лише аналізує факти життя шукаючи у цьому шляхи його подовження  назовні, тоді як вони повинні бути варіантами шляху спорідненого з шляхом сутнісного людського плану всередині. Енергія людського буття та його щасливий перебіг залежать саме від цього, а не від упереджень існуючих назовні. Чим вони є сьогодні?

Схоластичне богослов’я, з якого вийшло наше природознавство, сповідує свою правду через відповідну просвітлену людину, яка веде свої сповіщення  у образно – понятійнім полі, не вводячи саму людину у стан свого знання істинного. Подібну книжну мудрість Микола Кузанський і називав вченим незнанням.

Це і є головна ознака сліпої віри. Вона полишає людину тієї сили, яка виникає в усвідомленому доторку до плану цілісного світу. Супраментальна психологія розглядає в якості першовитоку саму людську внутрішню сутність, яка знає не за переказами, а сама собі може свідчити, знаходячись у причинному полі світової цілісності. І через це сучасна людина може поставати у знанні істинного, у тому ж “містичному богослов’ї” за Миколою Кузанським. Вже знаходячись на свободі, за межею вченого незнання схоластичного богослов’я.

Ось про що говорить наукове  дослідження філософії  Миколи Кузанського сьогодні.

“Микола Кузанський вважав, що божественне – це праоснова буття, яка присутня у всіх речах. За його вченням, між трансцендентним та людським існує прірва, яку можна подолати єдиним способом – злиття людини з Богом.  При єдності людини з першоосновою світу зникає будь-яка розрізненість між людиною та Богом, між кінцевим та нескінченним. Микола Кузанський вважав, що це злиття можливе без посередництва церкви і не залежно від станової приналежності людини. «Єретична» містика Кузанського розглядала людину як активний початок в акті єднання з Богом. Ідея обожнення, яка по-іншому називається деіфікація, людини в процесі єднання з абсолютом мала на меті показати, що творець і творіння тотожні між собою, те, що творить і створене творцем зливаються в єдине ціле”.

Як тут не згадати Сковороду з його сакральним висловом:”Справжня людина і Бог тотожні є”.

З вище приведеного  робиться висновок, який ці дослідження споріднює з супраментальною психологією сьогодення.

“Поняття того, що виступає онтологічною умовою людського буття; це знаходження найбільших можливостей у закритому (внутрішньому) просторі, без яких взагалі неможливе людське існування. Портрет внутрішньої свободи (волі на волі за оріями) описує мету і вищу цінність людини, які адекватні смисловим факторам буття. Як іманентна сутність людини, свобода є високою духовною цінністю і необхідною умовою здоров’я нації, яка націлена на своє самостановлення. Свобода – це першооснова і універсальний фактор соціального, економічного, політичного і духовного прогресу, онтологічна умова становлення творчих і розвинених особистостей.

Свобода як внутрішня сутність людини і її висока духовна ціль є іманентною умовою людської екзистенції, змістом соціокультурних відносин між людьми, які відкривають простір для самореалізації і само актуалізації людини. Тому свобода завжди конкретна і залежить тільки від суб’єкта, являє собою онтологічну умову для самовизначення особистості у всіх вирішальних сферах життєдіяльності. Свобода це автономність і незалежність людини від інших; спонтанна активність особи, виявлення її унікальності і неповторності. Сутність людини знаходиться саме в свободі, без неї взагалі неможливе існування як окремої людини, так і самого суспільства”.

Воля на волі, до якої тут закликається перегукується з характерницьким заповітом – в цьому житті потрібно бути. Бути тут і зараз в цю виділену мить часу, бо це і є згадана вище свобода внутрішньої людської сутності.

Тому можемо зробити висновок  – час святих та пророків у сучасному світі добігає свого кінця, на їх місце приходить наука у центрі якої стоїть справжня, цілісна людина. Кожен для самого себе може стати тим пророком. Сьогодні ж людина живе  весь час шукаючи і не знаходячи головної змістовності свого життя. Саме з сліпої віри походить системна криза  людського суспільства  відома на сході як обертання в  колесі Сансари. Звідси походять всі війни та протистояння, бо кожен у тій вірі сповідує свою правду.

У знанні істинного це протистояння закінчується. Людство тут отримує свою єдину релігію знання у єднанні з божественним, як за кардиналом римо – католицької віри Миколою Кузанським. Єдиним існуючим способом,  долаючи прірву між людиною та трансцендентним, коли людина зливається з самою Цілісністю. Справжньою людиною во плоті Григорій Сковорода вважав Ісуса із Назарета, розп’ятого у свій час на символі входження у світову цілісність хресті. Тому приходить час, коли цей образ справжньої людини людству потрібно звільняти з того осоружного  рабства божого, символом якого і є саме розп’яття справжньої, цілісної  людини.

Згаданий вище  вектор людської свободи був головним вектором становлення суспільного ладу на Січі. Вся інша господарська та військова діяльність була другорядним, не головним. Тобто, розвиток та становлення людського духу тут був  головним  об’єднуючим та життєспроможним  фактором. На цьому і стояла Січ, як зразок держави в державі, показуючи всьому світу зразок соціуму справжньої, цілісної людини, що існував  тут на Січі. Як відомо, на Січ міг прийти будь хто, аби міг перехреститися, показуючи щирість своєї душі, та сказати кілька слів на мові. Рівень цілісної людини, що тут розкривався в будь кому і був головним у об’єднанні січової спільноти у одне непоборне ціле.

В тому поширеному сприйнятті світу, яке тут існувало, потрібен був захист від стороннього втручання. Тим захистом тут і була Покрова Божої матері. Тобто, світовий  жіночий принцип зрощення та охорони життя був тут  дієвим захистом від загроз зовнішнього світу.

Який висновок приходить з огляду на приведене вище дослідження?  Шлях сповіданої долі, що виходить з цілісного буття, то є шлях щасливої людської долі. Він проходить поза межами соціального статусу людини сьогодні. Але саме в ньому слід шукати той головний вектор розвитку суспільства на початку 21- го століття, у кінці ери залізного віку, як за прикладом січового товариства.

Щасти Вам.

Ти не цей, ти той.

                                                                                  (даоська мудрість)

Можливо ще раз наголосити, що характерницька культура, яка у свій час панувала на Січі, була тим витоком, тим котлом в якому зростав та виковувався  козацький, вільний дух нації українців.  Але, як і будь яка культура людського духу, січове право та наука, що стояла за ним з часом обросла великою кількістю міфів та всіляких вигадок, під якими ця визначна школа людського духу і була похована. Сьогодні українці знають про те знання через перекази та звичаєвості, що від тих знань ведуть своє походження. Але відірваність від джерел роблять ці етичні надбання суто зовнішнім, відірваним від життя моралізмом. Яке кожен став трактувати від своїх суто зовнішніх переконань. Так виникла багатовекторність в українському суспільстві, “болото” за Ліною Костенко, що розірвало потужну націю на окремі  майже  ксенофобські  протистояння. Частково це відбулося і тому, що сакральне знання не є сферою того образно – понятійного, логістичного підходу, що панує сьогодні  у суто зовнішнім сприйнятті світу. Це було виключно внутрішнє знання, що передавалося від наставника  до учня у відповідних практиках. Що було сакральною змістовністю подібних характерницьких практик?

По – перше, тут існував  перехід до іншої системи світосприйняття в центрі якого стояв розвинений духовний зір, яким володів кожен січовий лицар. Він був кінестетичним, доторковим чуттям – баченням  тонкої, непроявленої основи світу. На плані якої до сьогодні панує світова, детерміново пов’язана Цілісність. Через що у тому духовному погляді поставала причинна організація світу, що панувала в тій Цілісності. Тут  людина починала напряму, у невербальнім сприйняті знати причину та наслідок подій, що точилися в довкіллі. Тобто, починала опановувати причино – наслідковий механізм подій у взаємопов’язаному світі. Так виникало знання, що звалося знанням сущого у спадковій орійській культурі України. Воно не було результатом логістичних роздумів, воно приходило на внутрішньому плані вже у готовому вигляді, у готовому рішенні.  Це саме за нього у свій час говорив Ніцше:”Думки, що прилітають як голуби керують світом .”

По – друге, в тому духовному баченні розкривався внутрішній простір справжнього  життя, в якому тче свої килими людська доля. Вони знали і бачили те, що було сховано, закрито для людського погляду, зосередженого на зовнішньому плані. Світ, що розкривався був відмінним від зовнішнього, але і не був кардинально іншим. Він був живим, рухомим та передбачуваним. Для лицарів духу знати – означало існувати  в тому світі що є, що існує тут і зараз. “В цьому житті потрібно бути”, – такий тут існував характерницький заповіт. “В будь якій мізерії криється велике”, – така існувала практика входження в той внутрішній простір. Що перегукується з даоською формулою входження у справжність: “Хочеш бути великим – зменшись ”  До якої межі відбувалося входження у те справжнє життя? Коли між людиною та силою, що приходила вже не існувало відмінностей.

По – третє, внутрішнє усвідомлення закону  взаємодії людини і світу за рахунок відстройки енергокомплексу і надавало згаданої вище сили, що панувала в Цілісності. Ця  була  системно – перетворююча сила, яка виникає під час фазових переходів між обріями Цілісності пануючої на тонкому плані. Ця ж сила панує у системних переходах між органами людського тіла у добовій зміні активності систем внутрішніх органів.  Тому не диво, що цю силу навчилися виводити назовні і через неї у відповіднім намірі  керувати подієвим простором у довкіллі. “Нужда закон змінює” – у кошового отамана Сірка. Цю силу системних переходів, як силу зміни самої сцени життя, отримували спочатку через гротескну зміну форми людського тіла у відповідній антропоморфній пластиці ( антропоморфні скульптури Трипілля, що перейшли на Русі у  антропоморфну пластику Велеса,Перуна, Мокоші, Дани та багатьох інших знакових уособлень  системної сили людини виведеної  назовні).

В цей час різко змінювалась сама характерність людського образу в який перевтілювався воїн духу. Поєднання цього образу  та сили, яку починала випромінювати людина і призвело до самої назви – характерник, голдовник, химородник і т. і.  З розвитком абстрагованого мислення ця форма досягалася вже у відповідній сродній з цілісним світом  миследіяльності. “Сидить козак в кобзу грає, що задума, все те має”, –  читаємо давній запис на картині козака Мамая.

Що потрібно тут запам’ятати, в характерництві  включався не якийсь один енергетичний центр, вся людська статура ставала іншою, переходячи у змінений стан свідомості у бік поширеного світосприйняття за рахунок відповідного налаштування її енергокомплексу, як про це згадувалось вище.

Через що такий стан ставав можливим, на що він спирався в самій людині, виникає питання? За шумерами людина, як це видно з їх давнього петрогліфа, розподілена на супраментальний план, ментальний дубль фізичного тіла та саме фізичне тіло. Та сама триєдність людської статури присутня і у трипільській орнаменталістиці. Скеровуючим планом у цій триєдності, як це слідує з того ж шумерського петрогліфу, є супраментальний, божий план самої Цілісності. Сакральну  змістовність триєдності розкриває наш великий філософ Григорій Сковорода:”Справжня людина і бог тотожні є”, – вивів він слідом за Платоном, Ісусом із Назарета,  Ібн Рушем та Шопенгауером.

З виведених ними формул  слідує, що супраментальний план людини тотожній супраментальному, божому плану Всесвіту з його все перетворюючою силою. Все це і лежить в центрі характерницької культури українців, як показує ретроспективне дослідження проведене у супраментальній психології. Шлях до цієї культури пролягає через відстройку фізичного тіла та зміни способу  спілкування людини з оточуючим світом на зовнішньому плані.

Сьогодні людина у застиглості свого погляду на зовнішньому плані закоркована як на ментальнім, образно – понятійнім  так і на фізичнім плані свого буття. Це і породжує стан Платонівської печери, де  людина може спостерігати за справжніми процесами у світі  тільки спостерігаючи за тими тінями, які вони відкидають на стіни того замкнутого простору. В чому  полягає суть звільнення людини від того стану у супраментальній психології,- виникає питання?

Це звільнення лежить у відомій в езотеричній культурі практики зупинки внутрішнього діалогу, як було зазначено вище. В якій людина переходить від образно понятійного, логістичного мислення до прямого, невербального сприйняття природних процесів в довкіллі. В цій зупинці внутрішнього діалогу здійснюється перехід в стан присутності у світі тут і зараз, в цю виділену мить часу. Воля від зовнішнього, яка в цей час приходить, надає можливості працювати та жити на волі у нестаціонарнім просторі часі пануючім на тонкому плані. Тобто, з’являється можливість жити в справжньому природному середовищі, в якому споконвічно  живе все у природному довкіллі.

Чому це потрібно робити сьогодні? Воля від зовнішнього, яка в цей час приходить, надає можливості працювати та жити  у ввімкнутій третій сигнальній системі, яка є системою буття справжнього, сутнісного плану  людини. В цей час, у  налаштованому контакті з цілим, до людини приходить сила. Що постає  через усвідомлення, які приходить через структурну перебудову енергокомплексу (кристалізацією ментального тіла за Гурджієвим). Цей перехід від ілюзорного  до прямого кінестетичного сприйняття світу, призводить до контакту з тим океаном енергій, що панує в Цілісності. Що і нівелює всі негаразди накопичені людством у еру Залізного віку. Саме про це згадується у книзі “Золотих правил Тібету “: “Ти не можеш йти по шляху, не ставши сам шляхом. Бажай тільки того, що народжується всередині тебе, шукай шлях все більше занурюючись в себе”.

Ясно, що цей заклик у суто зовнішній орієнтації виконати принципово не можливо. Потрібен  перехід  до іншої системи світосприйняття. Тільки там,  за ствердженням Миколи Тесли людина є  Христом, Буддою, Заратустрою, тобто стає справжньою, цілісною людиною, як по  первинному задуму. Природа якої походить від Цілісності, що її породжує, говорять всі видатні мислителі світу починаючи  від Платона та Аристотеля, кінчаючи Шопенгауером та нашим Григорієм Сковородою. І цей стан людини є універсальним для всього людства. Це своєрідна єдина внутрішня релігія людини знання, якою  по сьогодні володіє кожна талановита особа через свою внутрішню систему світосприйняття.

Характерницька культура на Січі тому і дозволяла приймати на Січ будь кого, бо в тому характерницькому казані, за висловом Олеся Бердника, якраз і поставала справжня, цілісна людина. Що є інтернаціональною особою за своєю внутрішньою суттю. “На волі всі однакові, воля рівняє всих“, – говорить характерницький заповіт.

” Куди тоді діваються негаразди у житті?” – можемо почути запитання від нашої читацької аудиторії. Чудову відповідь на це дає китайська мудрість:”Навіть самий сильний вітер не знімає хвиль  в колодязі”, – цілком слушно зауважують вони.  Справа полягає  в тому, що така людина у прямому контакті з Цілісністю доходить “тихої води“, сполучаючись з  творчістю самої Цілісності, як за свідченням Андрія Ворона, довгожителя із Закарпаття.  Те психофізичне налаштування, що приходить в цей час, дозволяло мати талан  та вдачу у  будь якій справі. І це було першим кроком, першою сходинкою у характерницьких практиках.

Другою сходинкою було правило “другої руки“, коли козак починав  активно діяти на тому внутрішньому плані. Наприклад швидко торкатись рукою якоїсь стіни, швидше тіні, що на неї падала. Ясно, що така умова могла бути виконаною тільки у внутрішнім  просторі рукою ментального дубля. Ці над швидкі рухи переводили ментальний дубль у стан сонячного енергетичного тіла, яке потім у швидкій спорідненій діяльності назовні (танці, гопак) переходило і на фізичний план. Це надавало здоров’я, довголіття та невразливості в бою через над швидкі рухи, які могла здійснювати така людина.

Третьою сходинкою була практика, яка у світовій езотеричній культурі має назву мистецтва наміру у так званій  “третій увазі“.  Це вже була споріднена діяльність самого ментального плану  з фізичним тілом. Коли наступало злиття цих двох планів у одне, через трансформацію фізичного тіла і воїн починав діяти вже з того внутрішнього плану. Це  була цілком магічна практика, яка вкрай рідко застосовувалась через загрозу втрати людиною своєї людськості за межею супраментального плану.

Виникає питання, на що все це спиралося в самій людині? Кожна особа має своє друге лице, те, що було у неї до народження, стверджують даоси. Справжня людина це людина без титулу, це Пан Ніхто з точки зору тих професійних  спеціалізацій, які нав’язуються  у вік  технологічних змагань. Тобто, супраментальна, характерницька культура вертає  до онтологічної норми природного життя, яке колись було бездумно згорнуто у технологічних звитягах залізного віку. В якому по сьогодні панує  суто людське рабство боже на землі.

Постає ще одне кардинальне питання, чому про це стало можливим говорити сьогодні? Через науковий аналіз, що нарешті постав у закритій сфері езотеричної науки, завівши спостерігача за межу антропологічного бар’єра. Це дозволило мозаїку справді великих досягнень наукової та філософської думки пройдешніх століть, звести у єдину цілісну картину, за якою стояло обличчя справжньої, цілісної  людини. Це велике пробудження  для людини суто технологічної ери, де всі негаразди накопичені нею в забутті своєї справжності мають свій кінець. “Не до віку ви заживете, поборе те горе віра ваша голая ж”, – знаходимо сповіщення про це у рукописі орійських гностиків,  відомому сьогодні як рукопис Войнича.

Давня, спадкоємна культура України, таким чином, розкриває сьогодні нове обличчя людства у 21 – му столітті, що формує нову сходинку у індоєвропейській культурі, як за пророчим передбаченням Докії Гуменної та Олеся Бердника.

Щасти Вам.

“Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в цілісності”.(Соломон)

“Справжня людина не вирішує, не судить, вона слідує”. (Сенека)

“Своїм життям собі дорівнятись.” (Леся Українка)

Причина людських негараздів у житті сьогодні походить від відстороненості людини від  того природного початку, який зветься живою етикою життя, як за Реріхами. Особливо загрозливих розмірів цей розрив він набуває у технічну еру, коли щасливе майбуття вбачається тільки в досягнутім добробуті на зовнішньому плані. Егоцентризм людини полишеної духовної підтримки, робить процес набуття добробуту безкінцевим процесом. Адже ще ніхто в світі не зміг наповнити те провалля  егоїзму людини полишеної в житті на саму себе.

З давніх часів цю проблему брав на себе кожен природній етнос, який спирався на той закон всередині, як закон живої етики, що з’являвся на інтуїтивнім рівні під час адаптації людини до патерну умов ареалу проживання. Причинний світ людського буття пролягає саме там, стверджують всі відомі філософи та вчені світу.

Тому витоки формування нації нового типу сьогодні лежать у давній спадщині України у її  розбудованому на звичаєвостях правовому кодексі. За ним звичай визнавався головним  джерелом права та судочинства. За свідченням А. Ткача особливого значення норми звичаєвого права набули на Січі, яка була центром виникнення великої кількості звичаїв, що згодом перетворилися в норми права. Запорізька Січ була тим характерницьким казаном в якому і визрівала українська нація, як за свідченням видатного письменника нашого часу Олеся Бердника.

На думку Лазаревського козацьке право і судочинство вироблялося самим життям, природними потребами людей без будь яких  штучних регламентацій. За свідченням Яна Гербурта  Русь мала найкраще право і матір всих прав – звичай. Тобто той спосіб життя, що виникав у поєднанні людини та патерну умов ареалу її проживання.  Яка умова на Січі була головною у становленні звичаїв та звичаєвостей?

Козацька спільнота жила на волі, віддалено від соціально зумовлених стандартів тих часів. Їх воля межувалася не тільки з свободою, а ї з характерницькою “волею на волі”. Тобто заходила за межу суто зовнішнього життя, як за давнім усвідомленням слов’ян – русичів, – “мусимо відати і знати обаполи тирла”. Де тирлом  було життя на зовнішньому плані, а за його межею було життя на волі, тобто поза простором  суто зовнішніх усвідомлень. Ця воля набувалася у характерництві, коли людина поєднувала у собі два світи один зовнішній,  а другий внутрішній. З чого і виходила справжня, цілісна людина, адекватна тому справжньому світу, в якому споконвіку вилося прядиво життя у природному оточенні.  Звідси і походила надзвичайна людська вправність та сила, що бралися з того поєднаного у Одне природного середовища.

Тому складовими Руської Правди, яка була джерелом права на Русі були: правові звичаї, судова практика, міждержавні договори, нормативно – правові акти судочинства та закон природної етики, який виникає під час адаптації людини до патерну умов ареалу проживання. Він і є витоком звичаїв та звичаєвостей, що з’являються у практиці життя.  Тому Руська Правда, як виток права та судочинства, що у своїй основі спиралася на означені звичаєвості, походила від більш давніх усвідомлень ще волхівськіх часів, відомих в езотеричних колах як “Отчий закон”. Його головні положення коротко можливо було б наголосити так:

1. Божа правда – це саме життя. Налагодження його – це шлях до Бога. В кожній точці людського життя присутній Бог.
2. У кожному малому присутнє велике, увійти в яке можливо будь де.
3. Зрозумівши мале – зрозумієш і велике.
4. Шлях життя йде в середині людини, осягнувши його осягаєш і життя.
5. Коли йдеш іншим обрієм у житті теж живеш, але життя стає іншим. Мистецтво ведення життя полягає саме в цьому.
6. Характерницький спосіб дій у зміні простору дії закону  здатен поліпшувати  все, на порушуючи нічого.
7. Не тільки глухі кути життя ведуть до стрибка усвідомлення у їх подоланні. Хто в розумі ходить виходить із скрути нічого не втрачаючи, наступає не наступаючи, діє не діючи.
8. Життя потребує вишуканого мистецтва свого ведення у волі божій.
9. Зрушуючи щось у довкіллі, – зрушуєш і себе. Інший, – ти вже не той. Поступові зрушення ведуть до зростання самоусвідомлення та приєднання до вищого світу.
10. Людини без людей не існує, як і Бога без оточуючого його світу.
11. Хто шукає – той знаходить. Павутина життя тче свої килими будь де.
12. Головне не втрачати волю та віру, що єднають людину з божим  світом. Є те єднання – буде все. Так життя стає справжнім, а від того ще й щасливим без сорому за нього.

Від цього “Отчого закону” звичаєве право стає слідуванням тому великому, що єднає людину та світ  у Одне.

Далі можливим було б привести звід законів за якими людина набуває своєї справжності, усуваючи розбіжності між зовнішнім та внутрішнім у своєму житті.

Застороги в межах яких існує людська справжність:

1. Притримуватись закону слідування у житті.
2. Мати міру по волі і по вірі.
3. Спиратись на знання, що приходить через інтуїтивне сприйняття.
4. Триматися у житті  божої, супраментальної межі, в якій панує людська справжність.
5. Мати чистоту та не забрудненість усвідомлень.
6. Жити тут і зараз. Жити на волі.”В житті потрібно бути”, – як за характерницьким заповітом.
7. Знати головну мету і слідувати за нею в житті.
8. Не йти проти совісті та честі, не порушувати балансу сили людина і світу.”Честь це зовнішня совість, а совість це внутрішня честь”, – за Шопенгауером.
9. Пам’ятати, що все старе і пережите повертається, але у новій якості. Людина живе у причино зумовленому світі.
10. У балансі між чорним та білим, добром та злом, правди чі не правди триматися шляху, що йде всередині, де все те не має свого змісту.

Виникає питання звідки приходить те знання та вправність які формують людську справжність? Езотеричне дослідження говорить,  що людське життя пов’язано з цілісним Всесвітом через енергетичні ланцюги, які йдуть з відповідних сузір’їв. Ось ці енергетичні потоки, які стоять за вправністю справжньої людини:

1. Резонансний ланцюг з сузір’я “Гончих псів” надає знання про Всесвіт та закони його організації.
2. Енергетичний потік з сузір’я Водолія надає натхнення та сили творчості через людську причетність до цілісного світу.
3. Промінь енергії з сузір’я Рака надає знання передбачення та формує людську долю. Врожайність та добробут залежать саме від тих сил, що надаються цим енергетичним потоком.
4. Потік енергії, що йде з зірок трансформуючись через місяць, надає захисту у житті, керує фізіологічними процесами людського організму.

Означені чотири енергетичні потоки формують чотирикутник сил у розвої життя на чотири сторони світу на проявленому плані. Далі йде чотирикутник, повернутий під прямим кутом до першого і до нього входять ще чотири енергетичних ланцюги:

1. Це потік енергії з сузір’я Малої Ведмедиці, який є управителем  системно перетворюючої енергії  Ці, що панує в людському організмі.
2. Далі йде резонуючий ланцюг з сузір’я Великої Ведмедиці, який надає силу фазових переходів в межах світової Цілісності.  Це та сама Мога – сила, якою може володіти людина і яка є внутрішньою функцією людського організму у його добовій перебудові, в якій кожні дві години і йде відповідна відстройка до означених резонансних ланцюгів.
3. Сузір’я  Оріона дозволяє опановувати характерницьким мистецтвом через енергію наміру яку він надає.
4. Далі йде Сонце, світило, що несе енергію Шень, як головного управителя в людському тілі на супраментальнім рівні. Сонце на внутрішнім плані споріднює людину з супраментальним ядром Всесвіту, тобто несе у собі той божий початок, який є в кожній людині від народження.

З пересічення приведених чотирикутників виникає восьмикутна зірка, яка є символом людської справжності в цьому світі, на цій Землі.

Щасти Вам.

Існує підтверджений багатьма витоками факт існуючий у світовій езотеричній культурі, що був зафіксований в Індії. Коли свята людина – Йог високих посвячень селився поблизу селища, то в цій місцевості починали вчасно йти дощі, поля незмінно давали високий врожай, народжувались здорові діти, зростало поголів’я скота. Всілякі нещастя починали обходити  те селище. Тому місцеве населення робило все можливе, щоб та свята людина як можна довше не покидала їх краю. В чому тут справа?

Спробуємо розібратися в цьому досить незвичному явищі.

В житті будь якого соціуму існують природні фактори, які впливають на гармонійне життя та добробут, що тут старанно налагоджуються. До цих факторів в першу чергу відносяться кліматичні умови, в яких головну роль відіграє стихія вітру. Другим фактором є земля та той світ мінералів, що в ній знаходиться. Від стихії землі залежить інська чи янська зона в цій місцевості утворюється, до якої на ментальному рівні адаптується місцеве населення. Третьою складовою тут виступає стихія води, що присутня в ареалі у вигляді озер, річок та підземних вод. Далі йдуть рослинний та тваринний світи існуючі в тій місцевості. Від яких багато в чому залежить добробут в людськім соціумі. Впливають на гармонійне життя общини і польові сутності, що присутні в тій місцевості в існуючих аномальних зонах. Які можуть втручатися у перебіг подій у людському житті. Значним фактором, що впливає на досягнення гармонійного життя в селищі є сама його внутрішня впорядкованість, на яку значний вплив вчиняє, як показує досвід трипільців, енергії пережитого життя, що накладаються вже як кармічні залежності на подійне поле  життя людської общини. Саме через це трипільці за деякий проміжок часу спалювали свої селища та відновлювали їх на новому “чистому” місці.

З вище приведеного маємо сім головних причин впливаючих на налагоджене життя у людській спільноті. “І що тут може вдіяти проста людина?” – запитає нас тут будь хто. Як Йог високих посвячень може впливати на це все? – до цього зводиться питання.

Справа в тому, що справжня, цілісна людина у своїх високих медитаціях торкається світового плану супраменталу, що впорядковує світову Цілісність як таку. В цей час вона у своїй сродній миследіяльності починає володіти системно перетворюючою силою, що виникає у фазових переходах між енергетичними горизонтами світової Цілісності. Сама Цілісність являє собою узгоджений просторово – часовий пакет хвильових збурень – енергетичних горизонтів, виникаючих у першу мить вибуху сингулярності у праматеріальнім середовищі на ранніх стадіях формування Всесвіту. Перехід з одного горизонту на інший змінює саму сцену життя де негаразди, як системні збої накопичені у її просторі стають відсутніми, бо то стає вже  інший світ. Тобто, справжня, цілісна людина у образі нашого Йога, незмінно починає володіти “ божою ” впорядковуючою силою з відповідного рівня самоусвідомлення світу. Саме про це говорить і наш великий філософ Григорій Сковорода, який углядівши це сакральне дійство у сродній миследіяльності справжньої, цілісної людини, назвав його божим промислом, зазначивши: ” Справжня людина і Бог – тотожні є“. Підпирає його в цьому і Ісус із Назарета, “справжня людина воплоті”, як за твердженням того ж Григорія Сковороди:”Царство боже всередині вас”, – зазначив Ісус у свій час.

Як виникає та впорядкованість, постає питання?

Фазові переходи між енергетичними горизонтами Цілісності у сродній миследіяльності справжньої, цілісної людини є своєрідною зміною самих сцен життя у означених енергетичних горизонтах, як було зазначено вище, в яких шукається  та затверджується той фазовий простір, в якому негаразди що насуваються стають відсутніми. Здійснюється все це вольовим імпульсом у так званім намірі у другій увазі, що запускає дію зміни простору, як своєрідний фазовий перехід, вже узгоджений з планами самої Цілісності. Це дуже нагадує раптову зміну природних умов, коли ви долаєте гірський перевал, заходячи у зовсім іншу кліматичну зону.

Виходить Йог у своїх високих медитаціях торкаючись супраментального, все впорядковуючого плану Всесвіту, гармонізуючи простір своїх медитативних технік, відсторонено впливає і на довколишній простір в якому існує людський соціум, де починає панувати гармонія впорядковуючої діяльності самої людини.

Мабуть саме в цьому і лежить головна задача справжньої людини на цьому світі – нести гармонію та впорядкованість на зовнішнім, проявленім плані світу. Цим вона збільшує гармонію самої світової Цілісності на її проявленім плані. І саме в цьому полягає головна задача супраментальної психології, яка повинна здійняти людську самосвідомість до означеного рівня. Від цього шлях до осягнення своєї справжності та цілісності стає головною метою людського життя тут, на цій землі. Що для цього потрібно?

Необхідну світоглядну позицію виклав у свій час Олесь Бердник, зауваживши, що людству пора від пояснень світу переходити до знання його у прямому, невербальному сприйнятті. Саме в цей час приходить необхідна повнота у світосприйнятті, без чого щасливе майбуття тут на цій землі стає справою неможливою.

Ідея, що єднає націю.

Якщо звести наші  щоденні турботи до купи, то врівноваживши все те у якомусь висновку, ми підходимо до рішучих дій у запровадженні спланованого у життя. І тут нам стає у нагоді воля, рішучість та мужність, бо невідомо які перепони у тому нашому новому запровадженні постануть у житті. “Щоб все те задумане та сплановане безумовно виконалось потрібно щоб  наше планування відповідало вимогам дня, входило в те, що несе у собі саме життя”, – скаже нам будь яка досвідчена у цьому питанні особа. Однак, щоб все те знати і не займатись у житті пустопорожніми справами потрібна людська цілісність та справжність, говорить нам езотерична наука про потаємне.

Саме там, на не проявленому плані, за свідоцтвом Олени Реріх те і відбувається, де людська правда зливається з правдою неба цілісного світу. В іншому випадку ми зовсім не будемо мати надії , що все заплановане матиме у житті якийсь успіх. “Людський егоцентризм повинен тут відступити, натомість повинні прийти воля та піднесення духу, де панують честь, совість та людська порядність. З чого і постає людська причетність до того подійного поля життя, в якому панує божа воля у світовій цілісності”, – скаже нам освідчений у науці про потаємне читач.

Духовне лицарство пройдешніх часів з того і поставало, засвідчує нам характерницька культура. Територія України, що знаходиться на злитті Європи та Азії, завжди була ареною боротьби з невіглаством степових орд, які забезпечували свій добробут навалою на землеробські культури. Бо нічого не виробляли самі, все здобувалося через здирництво та розор сусідніх країн. Бралося все численною збройною навалою. Той панмонголізм, не зважаючи на посилену русофікацію і сьогодні не приживається на терені земель давньої Русі. Де завжди жив спротив азійській ідеології половецьких орд.  Тому і постала в Україні Січ та січове лицарство, де звитяга людського духу сягала небачених для степовиків висот. Характерництво, як розвинена на плані пробудженого духу наука виживання в умовах дикого степу, ось що являло козацтво у ті часи. Головним випробуванням мужності та сили духу є сама людська смертність і до того потрібно готуватись, щоб гідно здолати ту перепону у людському житті, – говорить світова езотерична наука про не проявлене.

“Яке відношення все це має до сьогодення”, – запитає тут будь хто. Дуже спокусливими на сьогодні є здобутки набуті шляхом баришництва. Але в цьому способі життя, як на гріх, нестає самої людини, а є частина колективу здирників в якому вона стає безсвідомим гвинтиком. Це одразу ж відгукується на сімї та вихованні дітей. Які повинні вміти протистояти негараздам життя, а не жити тільки за рахунок грошового забезпечення батьків. Приклад же в сім’ї де відповідне виховання повинно було б братися та опановуватися відсутній. І йде на порох сама змістовність життя як батьків та їх дітей, так народу та нації, до яких вони повинні були б належати. Чому? Бо полишена волі та наснаги  у поєднанні з правдою життя людина мало чого варта. Вона швидко підпадає під різні інформаційні технології, що йдуть звідусіль. Місце її життя стає  ненадійним і вона йде від нього світ за очі у чужі впорядковані країни. Спустошення та розор рідної, батьківської землі є результатом цього.  А без рідної землі під ногами нестає і людської справжності, бо перестає діяти закон всередині, що є законом самої живої етики життя. Бо з’являється все те у людському бутті через адаптацію до патерну умов ареалу проживання, через знакову ментальну відстройку, говорять сьогодні дослідження у галузі фізики живого.

“Як те ваше характерництво може бути покладеним на день сьогоднішній”, – врешті можемо отримати запитання.

По – перше, потрібно запам’ятати все, що коїться з нами у житті йде за причинною правдою неба. “Царство боже всередині вас”, – заповів у свій час той, кого Сковорода вважав справжньою людиною во плоті. “З таємних кордонів тчуться килими людської долі“, – засвідчила Олена Реріх. Тому тільки причетність до тієї божої правди робить людину людиною. Звідси ж у всі часи поставало духовне лицарство, честь, совість, порядність та гідність. Що і робить людину справжньою людиною, а чоловіка чоловіком.

По – друге, людина явище соціальне, тому не розбудовувати державу та націю і сподіватися на щасливе майбуття для своїх дітей марна справа. Все те потрібно впорядковувати за вищими стандартами людськості існуючими у наші часи. Правда життя панує у відповідно організованім соціумі, який у такий спосіб стає національно організованим через ту адаптацію до ареалу місця проживання. Бо будь яка етнічна культура утримує у собі адаптативні, резонуючі форми що до живої етики життя. На що і повинен спиратися будь який здоровий соціум. “Одна людина може помилятися, колектив організований у одне ніколи“,- вивела Леся Українка у свій час.

По – третє, не потрібно втрачати надію на перемогу людського духу у плині буття. Перемога та можлива, вона сьогодні штучно заблокована прийнятою з зовнішніх міркувань науковою парадигмою.  Ті сяючі вершини людських сподівань та духу, що йдуть з невимовного,  цілком досяжна річ. Перемога лежить за нашим порогом, вона повинна там бути, бо тоді навіщо весь цей клопіт взагалі. Духовне характерництво, це коли правда неба переселяється у саму людину, вона сама стає нею. В цьому суть людської справжності та дорослості.

Потрібний висновок виходить тут сам по собі – пробудженню людського духу на землях України не має альтернативи, як і козацькому роду у розбудові новітньої країни та новому піднасенні нації. Чому? Характерницька культура у наш час стає суттю формування світогляду людської справжності та набуття того онтологічного статусу на яких повинна формуватись нація та державність у сучасному світі. Без повернення назад у природу, до чого закликає онтологічний статус, з коротким віком життя та навалою хвороб людству не впоратись. Втім на все те вже існують відповідні резолюції ради ООН.

Щасти Вам.

В. Байда.

Ідея, що єднає націю.

Якщо звести наші  щоденні турботи до купи, то врівноваживши все те у якомусь висновку, ми підходимо до рішучих дій у запровадженні спланованого у життя. І тут нам стає у нагоді воля, рішучість та мужність, бо невідомо які перепони у тому нашому новому запровадженні постануть у житті. “Щоб все те задумане та сплановане безумовно виконалось потрібно щоб  наше планування відповідало вимогам дня, входило в те, що несе у собі саме життя”, – скаже нам будь яка досвідчена у цьому питанні особа. Однак, щоб все те знати і не займатись у житті пустопорожніми справами потрібна людська цілісність та справжність, говорить нам езотерична наука про потаємне.

Саме там, на не проявленому плані, за свідоцтвом Олени Реріх те і відбувається, де людська правда зливається з правдою неба цілісного світу. В іншому випадку ми зовсім не будемо мати надії , що все заплановане матиме у житті якийсь успіх. “Людський егоцентризм повинен тут відступити, натомість повинні прийти воля та піднесення духу, де панують честь, совість та людська порядність. З чого і постає людська причетність до того подійного поля життя, в якому панує божа воля у світовій цілісності”, – скаже нам освідчений у науці про потаємне читач.

Духовне лицарство пройдешніх часів з того і поставало, засвідчує нам характерницька культура. Територія України, що знаходиться на злитті Європи та Азії, завжди була ареною боротьби з невіглаством степових орд, які забезпечували свій добробут навалою на землеробські культури. Бо нічого не виробляли самі, все здобувалося через здирництво та розор сусідніх країн. Бралося все численною збройною навалою. Той панмонголізм, не зважаючи на посилену русофікацію і сьогодні не приживається на терені земель давньої Русі. Де завжди жив спротив азійській ідеології ще половецьких орд.  Тому і постала в Україні Січ та січове лицарство, де звитяга людського духу сягала небачених для степовиків висот. Характерництво, як розвинена на плані пробудженого духу наука виживання в умовах дикого степу, ось що являло козацтво у ті часи. Головним випробуванням мужності та сили духу є сама людська смертність і до того потрібно готуватись, щоб гідно здолати ту перепону у людському житті, – говорить світова езотерична наука про непроявлене.

“Яке відношення все це має до сьогодення”, – запитає тут будь хто. Дуже спокусливими на сьогодні є здобутки набуті шляхом здирницького меркантилізму. Але в цьому способі життя, як на гріх, нестає самої людини, а є частина колективу здирників в якому вона стає безсвідомим гвинтиком полишеним честі та совісті. Це одразу ж відгукується на сім’ї та вихованні дітей. Які повинні вміти протистояти негараздам життя, а не жити тільки за рахунок грошового забезпечення від хабарництва батьків. Приклад же в сім’ї де відповідне виховання повинно було б братися та опановуватися відсутній. І йде на порох сама змістовність життя як батьків та їх дітей, так народу та нації, до яких вони повинні були б належати. Чому? Бо полишена волі та наснаги  у поєднанні з правдою життя людина мало чого варта. Вона швидко підпадає під різні інформаційні технології, що йдуть звідусіль. Місце її життя стає  ненадійним і вона йде від нього світ за очі у чужі впорядковані країни. Спустошення та розор рідної, батьківської землі є результатом цього.  А без рідної землі під ногами нестає і людської справжності, бо перестає діяти закон всередині, що є законом самої живої етики життя. Бо з’являється все те у людському бутті через адаптацію до патерну умов ареалу проживання, через знакову ментальну відстройку, говорять сьогодні дослідження у галузі фізики живого.

“Як те ваше характерництво може бути покладеним на день сьогоднішній”, – врешті можемо отримати запитання.

По – перше, потрібно запам’ятати все, що відбувається з нами у житті йде за причинною правдою неба. “Царство боже всередині вас”, – заповів у свій час той, кого Сковорода вважав справжньою людиною во плоті. “З таємних кордонів тчуться килими людської долі“, – засвідчила Олена Реріх. Тому тільки причетність до тієї божої правди робить людину людиною. Звідси ж у всі часи поставало духовне лицарство, честь, совість, порядність та гідність. Що і робить людину справжньою людиною, а чоловіка чоловіком.

По – друге, людина явище соціальне, тому не розбудовувати державу та націю і сподіватися на щасливе майбуття для своїх дітей марна справа. Все те потрібно впорядковувати за вищими стандартами людськості існуючими у наші часи. Правда життя панує у відповідно організованім соціумі, який у такий спосіб стає національно організованим через ту адаптацію до ареалу місця проживання. Бо будь яка етнічна культура утримує у собі адаптативні, резонуючі форми ментальної спорідненості що до живої етики життя. На що і повинен спиратися будь який здоровий соціум. “Одна людина може помилятися, колектив організований у одне ніколи“,- вивела Леся Українка у свій час. З чого у всі часи і поставала нація.

По – третє, не потрібно втрачати надію на перемогу людського духу у плині буття. Перемога та можлива, вона сьогодні штучно заблокована прийнятою з зовнішніх міркувань науковою парадигмою. Картина світу, що від цього виходить штучна, вона не відображає всього цілісного світу як такого. Це, якщо хочете, своєрідна релігія Залізного віку, що закрила духовний розвиток людству.

Ті сяючі вершини людських сподівань та величі духу, що йдуть з невимовного,  цілком досяжна річ. Перемога лежить за нашим порогом, вона повинна там бути, бо тоді навіщо весь цей клопіт взагалі. Духовне характерництво, це коли правда неба переселяється у саму людину, вона сама стає нею. В цьому суть людської справжності та дорослості.

Потрібний висновок виходить тут сам по собі – пробудженню людського духу на землях України не має альтернативи, як і козацькому роду у розбудові новітньої країни та новому піднасенні нації. Чому? Характерницька культура у наш час стає суттю формування світогляду людської справжності та набуття того онтологічного статусу на яких повинна формуватись нація та державність у сучасному світі. Без повернення назад у природу, до чого закликає онтологічний статус, з коротким віком життя та навалою хвороб людству не впоратись. Втім на все те вже існують відповідні резолюції ради ООН.

Щасти Вам.

В. Байда.

Супраментальна психологія це психологія великого людського Я, другого розуму людини пов’язаного з причинним світом на ціліснім плані. Цей розум приходить на волі, за межею антропологічного буття, коли зникає так званий внутрішній діалог між суто зовнішнім сприйняттям світу та образною пам’яттю. Він утримує в собі передбачення, норму дозволеної дії та людську волю в осягненні свого спорідненого життя з “божою” правдою світу. Тут воля, осягнення та дія злито воєдино. Тобто все те, що існує в Нірвані  Кальпі Самадхі у індуській традиції.

Чому це стає можливим? Через високий рівень розвиненого   у “залізний вік” абстрагованого мислення, яке не прив’язано до будь якого об’єкта  назовні і  тому легко споріднюється з причинними резонуючими формами пануючими в цілісності.

Подібний перехід людство вже здійснювало у своїй історії. Свідченням того є Трипільська енеолітична  цивілізація Середнього Подніпров’я та забута спадщина орійської культури раннього середньовіччя  Київської Руси – України. Свідчення про яку знаходимо у так званому “рукописі Войнича”, перекладеного у свій час американцем українського походження Джоном Стойком. Його переклад сьогодні якраз і не сприймається через пануюче звужене світосприйняття, яке у світовій езотеричній культурі віддавна зветься сном людського розуму, а у сучасній психології являє собою  так званий “парадокс Ганемана”.  Родоначальник сучасної гомеопатії у свій час слушно зауважив, що нестача життєвої енергії у звуженім світосприйнятті призводить до невірного, відстороненого від істинного мислення, яке врешті решт призводить до пустопорожніх справ у людському житті.

В цьому полягає головна причина не сприйняття суто зовнішнім усвідомленням будь яких езотеричних текстів написаних з рівня внутрішнього, ментального  сприйняття світу сьогодні. І саме це є головною бідою людства на протязі всього залізного віку. Всі нещастя та війни саме від людської сліпоти, що постійно збиває  зі шляху істинного буття прописаного на небі цілісності. Не ті очі, не той розум, не те усвідомлення.

Супраментальна психологія у доторку до істинного, через зупинку внутрішнього діалогу та перехід на третю, внутрішню систему світосприйняття,  лежить у основі будь якого націотворення, бо виростає від адаптації людини до патерну умов ареалу проживання, до тонкої павутини життя за Фрітьофом Капрою. В якому їй стає приступним закон живої етики пануючій на причиннім, ціліснім світі. Цей закон, яким керується все живе у довкіллі, є своєрідним мостом узгоджуючим зовнішнє людське буття з законотворчою основою тонкого світу. Саме від цього життя на зовні, отримуючи статус світової події, має  право на своє існування та розвиток. Адаптація до патерну умов ареалу проживання формує резонуючий з ейдосовими  формами цілісного світу, як за Платоном, ментальний образ, який якраз і надає автентичності тій чи іншій нації, що постає з цього. Тим самим людство у своєму житті уникає штучності та деградації, весь час оновлюючись континуальною енергією живого цілісного світу. Людині ж це надає ту життєву силу про нестачу якої зауважував у свій час Ганеман.

Тож будь яка нація у своєму становленні звертається до цього свого внутрішнього ареалу життя. Так нове відродження нації в Україні, після багатьох років руїни, зумовленою ерою залізного віку, сьогодні починається з усвідомлення своєї честі та гідності. Далі прийде божа совість, за якою постане порядність та відроджена культура людського духу, гасло якої віддавна відоме в Україні ще за часів козаччини:  “ Як що не ми то хто? ”

Саме запорізька Січ була тим котлом в якому у свій час і визрівала нація до вищих  уособлень людського духу. “Світ збудовано на правді якою є сам“, – стверджувало у свій час характерництво Січі.  “Щоб мати щасливу долю, в цьому світі потрібно бути“, – дійшли вони такого висновку.  На цю їх світоглядну вершину  прийдеться здійматися і сьогодні. Від того духовні висоти Січі Запорозької в центрі яких стоїть Січове Право стають неоціненним скарбом у новому відродженні нації українців.

Великою загрозою на цьому шляху є зовнішня атрибутивна культура так званих політичних або ж технічних націй, що давно залишили свій пошук правди істини на цьому світі. Вони запроваджують в життя  у суто зовнішній орієнтації, той чи інший існуючий спадкоємний міф або ту чи іншу новітню ідею розвитку, що постає з прийнятої природно наукової парадигми. Тобто шукають і продукують ту саму фальшиву, як за Ганеманом справу у суто зовнішнім, звуженім світосприйнятті і роблять її взірцем свого розвитку. Те, що за цим новітнім договорняком  стоять нові біди людства, нікого не цікавить, потрібно задовольнити сьогоденну проблему, а що буде далі буде вирішуватись з  приходом нової біди. Тому становлення супраментальної психології природного поширеного світосприйняття та пов’язаний з нею онтологічний статус на сьогодні набирає не аби якого значення.

Не менш загрозливим також є так званий звичаєвий редукціонізм. Коли є намагання вернутись до старих, віджитих норм життя, де були відповідні чесноти виробленої етики на протязі століть. Ці норми повинні отримати друге своє обличчя. Чесноти етики суспільного життя повинні йти в ногу з часом, тоді вони перестають бути тормозом розвитку. Без розкриття джерел їх першовитоку тут не обійтись.

Супраментальна психологія, що розкриває ті витоки попередньо має три сходинки свого становлення. На першій сходинці людина розглядається за  шумерською та трипільською традиціями,  як триєдина сутність. Тобто, у енергокомплексі людини крім фізичного плану виділяються рівні ментального дубля та поєднуючий енергокомплекс у єдине ціле рівень  супраментального плану. Світ на тонкому плані розглядається як світова, детерміново організована цілісність, що виникає як пакет узгоджених енергетичних просторово – часових горизонтів у вибуховий період становлення Всесвіту. Від цього виділяються рівень Нави, або рівень світової праматеріальної тіні, своєрідної темної матерії з якої все походить. Рівень Прави, як організованої у Одне цілісності,  породжуючої зовнішній світ Яви. В такому підході причинний світ пов’язується з світовою цілісністю або з світовою Правою, законодавчою основою зовнішнього, проявленого світу або ж світом Яви, як за давнім орійським ведичним спадком.

В такому світі жива матерія розглядається як динамічна енергетична форма, що здійснює свої пульсаційні, резонуючі переходи між горизонтами, ейдосовими рівнями цілісності. Отримуючи від цього енергію свого життя та внутрішню відстройку що до динамічно розвиваючої цілісності. Тобто, живе у причинній правді організовуючій світ у Одне. Правду цього “справжнього неба”  людина і сприймає як команду цілісності, або внутрішній закон живої етики пануючий на рівні  внутрішнього, ментального плану. У оріїв це “божі вісті“, що йдуть на волі “по голому“, які і забезпечують необхідний онтологічний статус у природному середовищі.

На другій сходинці кінестетичний контакт з світовою цілісністю на рівні ментального дубля, під час зупинки внутрішнього діалогу та реалізації стану “тут і зараз” , породжує людське чуття – бачення пов’язане з причинною правдою світу. Віддавна воно відоме як духовний погляд відкриваючий справжню причинну суть подій через нестаціонарність простору часу на тонкому плані, де пройдешнє, сучасне та майбутнє зливаються у одне детерміново пов’язане причинне поле. Така людина отримує за оріями “волю на волі” і починає жити справжнім життям, вже наперед усвідомлюючи суть подій, що насуваються.

На третій сходинці діяльність людини у такому світі розглядається  як споріднена з цілим миследіяльність, де у подійному полі життя людина починає працювати з так званим “наміром у другій увазі”, вже свідомо йдучи шляхом своєї судженої долі,  як світової події означеної  в просторі цілісності. Тобто,  реалізовується той спосіб життя, який у світовій езотеричній культурі зветься серединним шляхом і яким сьогодні йдуть всі відомі езотеричні школи світу. На цьому шляху людина, поєднуючи у собі “дві натури“, як за Григорієм Сковородою,  має силу системного перетворення у переходах з одного горизонту цілісності на інший, від чого шлях її життя має свої варіативні подовження в межах цілісності. Саме звідси приходить мудрість та життєва вправність справжньої, цілісної  людини,  яка починає творити своє життя сівши на переднє місце у возку своєї долі.

Тож подібний підхід цілком проглядає у працях нашого великого філософа Григорія Сковороди, який у свій час зазначив, що сила та вдача у людському житті залежить від його спорідненості з тим великим цілім, що лежить у непроявленім світі і яке за його переконанням є справжньою річчу, супроти якого проявлене є ніщо. Втім, те саме стверджували у свій час в тому чи іншому аспекті всі великі філософи та містики світу. Ця традиція цілком лежить у тому спадку, який ми маємо у своїй ведичній спадщині як земля оріїв.

Це знання і розкриває супраментальна психологія переміщуючи споглядача за межу антропологічного бар’єра і вмикаючи у такий спосіб науковий аналіз у царині міфів та всіляких пов’язаних з ними пояснень оточуючого світу пануючих сьогодні. Але давня мудрість говорить – краще одного разу побачити чим багато разів почути.  В такому підході нарешті постає людська справжність та цілісність, яка є новою сходинкою у індоєвропейській  культурі,  пророче проголошеною у свій час Докією Гуменною та Олесем Бердником.

Щасти Вам.

“Той, хто не спробує, не взнає”.

                                                                                     Румі.

В житті сучасної людини існує одне диво і тим дивом  для самої себе являється вона сама. Дослідження в галузі супраментальної психології  говорять, що людина може мати зовсім інший розум і володіти зовсім іншим сприйняттям світу від того, який у неї  існує сьогодні. Про те саме говорять даоська культура Китаю, оперта на свого давнього філософа Чжуан Дзи, характерницька культура справжньої людини у нас в Україні, в центрі якої стоїть Григорій Сковорода, трансперсональна психологія Грофа та вчення великих суфіїв  сходу таких як Ібн – Арабі, Лао – Цзи, Румі, Сааді та Джамі. Всі ці підходи до внутрішньої культури  оперті з середини на один висновок, що червоною ниткою проходить крізь всі ці вчення:”Ти не цей, ти той “, зроблений у свій час даосами. Вторять їм і суфії: “Бути суфієм означає бути таким, яким ти був до того, як народився у цей світ“. Тобто, людина може мати те своє обличчя і володіти тим усвідомленням світу, яке мала до свого народження. Для сучасного стану людської свідомості це є диво з див. Цим контактом з Горнім світом можуть володіти тільки окремі святі люди, що ведуть свій діалог з самим богом, скажуть вони вам. Принаймні це не є і не може бути нормою людського життя, заперечать вони.

Вийти з замкненого кола в цьому питанні дозволяє філософія людської справжності розвинута у свій час Григорієм Сковородою. З якої слідує, що в людині існують сховані природні чинники, розвиток та становлення яких і здатне вивести людське світосприйняття на той сакральний, як на сьогодні рівень її усвідомлення причинної організації світу. Підпирає його в цьому питанні і Святе Письмо, говорячи про створення людини по образу і подобі самого Бога.

Дійсно, схована природа людини проявляється під час включення так званої третьої сигнальної системи у супраментальній психології. Проявляється вона в тому, що під час зупинки так званого внутрішнього діалогу, між людиною та оточуючим світом, на рівні ментального контакту налагоджується дивний взаємозв’язок. Він не є наслідком логістичного образно – понятійного мислення, людина просто починає знати причинну історію будь якої події підключаючись до організованого причинного світу, як одного великого Цілого на тонкому рівні.  Для цього вона  входить у свій відповідно резонуючий  з тим Цілим образ, який для неї є незмінним у причинній історії світу.  Виходить, що Рамзай був таки правим, коли говорив про справжнє людське обличчя  існуюче до її народження. І праві були суфії, що стверджували своє життя “в мирському але не від мирського“. До тієї нової норми людського життя веде шлях зростання людської самосвідомості відомий у нас як  кола Велеса або відомі у християнстві сходи Якова. Яких налічується, як відомо, рівно сім.

Це змирення, покаяння, прощення, входження, усвідомлення, мудрість та цілісність у поєднанні з Єдиним.

Розкриття яких усвідомлень веде до цього, може виникнути питання?  Сьогодні майже кожному відомо, що все у оточуючім його довкіллі відбувається за законами природи. Течуть річки, зростають дерева, пливуть у небі хмари, формуються кряжі гір.   Тай сама людина з’являється на світ за тими самими законами, скаже нам будь хто.  Розходження з тим причинним полем настає коли людина починає мислити та діяти у житті відокремлено від тих законів живої, природної етики. Наше природознавство, яке ті закони досліджує створює науку,  яка у людському бутті ставить людину осторонь тих досліджуваних природних законів.

Від того повернення назад у природу або у живу етику, як за Реріхами, стало проблемою. Бо з’явилася біда людського відлучення від самого плину життя у довкіллі. Цю проблему як суто онтологічну  у свій час сформулював Ганеман у тому парадоксі який він відкрив у людському житті:” Нестача життєвої енергії у відірваності від природи призводить до невірного мислення, від якого постають невірні рішення та фальшиві справи у житті “, – дійшов він такого висновку. Саме цю проблему, як проблему становлення людської справжності і здіймають містики сходу, відомі у світі як суфії.

Суть всіх релігійних доктрин, включаючи і сучасне природознавство, запевняють суфії – людське забуття, а суфізм це двері, що виводять з того забуття.

В науці первинної простоти або у досвіді істинної традиції, на кавовій гущі не гадають, а аналізують факти отримані під час переміщення споглядача за антропологічну межу, говорять суфії.  В давні часи таким знанням був метафізичний досвід одвічних шукачів істини, яких пізніше стали називати гностиками.

Для того щоб подібне здійснити сьогодні потрібно розібратися з тими міфами, які з’явилися  під час відстороненості людини  від своєї справжньої природи, що розкривалася у  потойбічних мандрах всіх містиків світу.

– Так суфії вважають, що головною силою врівноваження формального християнства, був постійний досвід істинної традиції, викривленням якої стало саме християнство.

– Любов – поводир людського Его вважають суфії, коли Его зникає, зникає і любов, як його поводир, на її місце приходить знання.

– Суфії  схиляються до думки, що якщо Бог існує і тільки Мухамед є його Пророком, то такий Бог втрачає свою всюдисущність. Тобто перестає бути Богом, що присутній у кожному.

– Якщо кущ, вважають суфії, може сказати –Я істина, то те саме може зробити і людина.

– Я поклоняюсь ідолам  говорять суфії, бо розумію, що означає поклонятися їм у входженні в істинне, а ідолопоклонники не розуміють цього.

– В знанні не має часу, а тому і історичного початку, воно було завжди поруч.

– Те велике, що спрямовує у знанні, знаходиться за межею людської уяви, вважають суфії. Бог належить трансцендентності і тому може впливати на людське життя, сам знаходячись ззовні його.

– Нужденність людського життя витікає від людських упередженостей, які викривляють шлях сповіданої людської долі, говорить суфійська наука.

Тобто те життя, яке має людина сьогодні, не є одвічною юдоллю скорботи та гріха, а є похибкою її ілюзорного сприйняття світу.

Чим є те втаємничене знання, про яке весь час згадують суфії?

“Той, хто не спробує, не взнає”, – говорить великий суфій і поет сходу Румі. Тобто, головним у сприйнятті людиною світу є чуттєвий, невербальний дотик за межею антропного буття, де панує причинна правда цілісного світу.  “Чуття ніколи не обманює”, – говорить Емерсон з цього приводу.

Головним у сприйнятті істинного є людська інтуїція, провидіння боже, що йде з середини, – стверджував Микола Кузанський, кардинал римо – католицької церкви. В інтуїтивно – образному просторі людської пам’яті, де ті вісті Неба приходять через ментальний, дотичний до тонкого світу план людини, – говорить сьогодні супраментальна  психологія. Вона ж і розподіляє людську сутність на план  фізичного тіла, план його ментального дубля та супраментальній план, як ще за давньою шумерською традицією. З якої врешті і постала свята трійця у християнстві.

Як те знання приходить?

“Просто одного разу у глечика відпадає дно”, – засвідчують даоси з цього приводу. Тобто знання приходить не у звичному режимі зовнішнього світосприйняття. Воно є внутрішнім знанням на волі, тобто походить за межею антропологічного буття. В давні часи воно набувалося у відповідній метафізичній мандрівці того чі іншого героя народного епосу. Сьогодні мова йде про включення третьої сигнальної системи людського світосприйняття, яка є невербальним контактом людини з цілісним аспектом світу на тонкому плані. Що є головним у цьому знанні, виникає питання? Входження в справжню, цілісну людську природу, стверджує Джуан Дзи. Що розуміє, чим володіє така людина?

Сьогодні в житті  людського соціуму виробляються головні принципи етики людського життя.

Вони відомі як доброчинності, яких та сама етика загалом нараховує десь біля дванадцяти. Це відомі широкому загалу доброчинності:

Терпіння, Довіра, Невибагливість, Поміркованість, Безсторонність, Цільність, Миролюбство, Мудрість, Мужність, Правдивість, Чесність, Скромність.

Коли людина володіє цим всім, про неї кажуть, що вона добре вихована. Так от всі ці доброчинності стають одним єдиним настроєм, одним запровадженням,  коли людина потрапляє на волю і живе у дотику до цілісності світу.

–         Щоб мудрість визріла повинен бути глечик де б це відбулося, говорять суфії. Людське тіло є тим глечиком, тією дорогоцінністю яку людині дає Бог.

–         Сьогодні цей глечик наповнений суто зовнішніми усвідомленнями. Тоді як в давні часи там був присутнім ще й метафізичний досвід мандрівок за межу людського буття.  Здійснювалися подібні мандрівки шляхом зміни людської статури в ту чі іншу резонуючу з цілісним аспектом світу форму. Часто це були не тільки антропоморфні форми а і зооморфні теж. Від цих мандрівок на Небо  з часом і виникли абстраговані образи та назви того чі іншого сузір’я.           Розвинене абстрактне мислення сьогодні дозволяє отримувати ту резонуючу форму у простому акті сродної мисле діяльності. “Уява це віра Ора”, – говорять орії у своєму манускрипті з цього приводу. Починається подібна миследіяльність на волі  з припиненням так званого внутрішнього діалогу, коли наступні кроки та рішення у житті виходять не з логічних висновків абстрагованого мислення, а з команди наміру так званих “вістей божих”. Будь який образ, будь яке уявлення тут стає тим мостом, що поєднує людську уяву з тим запитом, який приходить з плану живої, причинної етики цілісного світу.

Тобто те, що раніш було метафізичним досвідом того чі іншого героя епосу, сьогодні може стати нормою життя справжньої, спорідненої з цілісним світом людини. Все це дає силу її впорядковуючої діяльності назовні, коли все, що існує в ціліснім світі “на Небі”, стає нормою заповіданого ”царства божого” на землі. Саме це і дає життя на волі, що є головною умовою спорідненої людської миследіяльності у акті творення якої все і здійснюється. В цьому стані людина володіє силою, яка вивільняється в людині, що виходить з під тиску недолугостей  ілюзорного життя, та тих обумовленостей, що в нім панують. Ту характерницьку силу у образах чудернацьких звірів і малювала у свій час відома українська художниця Примаченко. Тому розуміння цього зануреного у непроявлене стану людини є звичаєвим в українській культурі. Мючи  подібну силу свого впливу на причинний світ подій, людина починає володіти фізикою свого тіла, а від того своїм здоров’ям та довголіттям. З чого і постає мистецтво ведення свого життя, як за характерницьким заповітом.

Мета його щасливе людське майбуття на цьому світі.

Щасти Вам.

Орійський спадок.

“Коли живуть в істині – знають про

неї, коли не живуть – нічого

про неї не знають”.

                                                                    (Січ, характерники)

На сьогодні забуте життя у правді –  істині вважається чимось надзвичайним, потребуючим від людини духоборчих над зусиль та особливої жертовності. За звичай за взірець проголошується чисте, праведне, безгріховне життя коли це торкається релігійного канону або особливі практики медитативного усамітнення, коли це має відношення до якогось езотеричного напрямку розвитку у східній традиції. Прибічники обох цих  напрямків у духоведенні в один голос стверджують, що головною причиною незадовільного стану людського життя є фізичне тіло, тобто те, що саме і забезпечує життя людини як таке. Маємо очевидний парадокс. Виходить сама людина, як що брати її суто зовнішню орієнтацію, та цілковите забуття її другого духовного початку і є причиною того страдницького життя, яке їй доводиться вести на землі. З цього робиться висновок про гріховність людського життя взагалі. Найбільше на цьому спекулюють релігійні конфесії. Вони найбільше говорять про гріховність людського життя та необхідності його спонукання у відповідному покаянні. Що за цим всім насправді стоїть?

Якщо відійти від очевидних спекуляцій на звуженім світосприйнятті соціально орієнтованої у своєму житті людини, то можливо зауважити таке.

Покаяння це по – перше навертання людини на духовну сторону її життя, яке є покинутим на призволяще у наш техногенний вік. І це є позитивним кроком церкви. Але все, що слідує далі, м’яко кажучи, не відповідає поставленій у тому покаянні цілі. Гріхопадіння, як стає відомим, почалося з відлучення людини від культури внутрішнього життя у її спілкуванні з оточуючим світом, у якому була присутня причинна правда світу. Саме за нею вибудовувалася будь яка етнічна культура ритуалізована у своїх звичаях та звичаєвостях через той закон в середині, що починає панувати тут через адаптацію людини до патерну умов ареалу  проживання. Саме церквою було дуже багато зроблено щоб те внутрішнє знання зникло в людині безвісти, бо будь яким каноном було його не охопити і не пояснити. Адже була потрібна була  присутність у ньому самої людини. А саме це і проголошувалося церквою як відступнічество, бо тоді куди було діти ті вироблені канони, тай саму церкву, орієнтовану на обслуговування  суспільного життя сліпої у своєму рабстві божому людини.

Саме покаяння вочевидь взято з практик перегляду свого життя у адептів істинної традиції, коли через перегляд життя у медитативнім усамітнені, поверталася та енергія, яка застрягла у тій чи іншій критичній його ситуації. Чому? Бо людина не знала як їй вірно вчинити у черговому крутому повороті своєї долі і тому вийшла з нього пожертвувавши своїм життєвим енергетичним потенціалом. Тобто за цим так само стоїть незнання причинної правди світу, обумовленої звуженим світосприйняттям лише соціально орієнтованої людини, як згадувалось вище. До цього церква і приклала свою руку у боротьбі з так званим язичничеством за яким насправді завжди стояла ведична культура. І тільки у пізнім язичництві, як за Миролюбовим, стався той відхід від правди божої що панує світом.

До того ж покаяння дуже близько стоїть і ідеологія рабства божого, яке є соціальним замовленням влади перед церквою. Бо потрібно було упокорене населення, яке б неустанно працювало у суто споживно орієнтованому суспільстві. «Але покаяння, смирення та прощення ведуть до стану безсторонності, через що  вони є тими воротами входження у те, що церква називає царством божим», – скаже нам обізнаний з теологією читач і це буде щирою правдою. Але те входження потребує людської дорослості де зі старими усвідомленнями повинно бути покінчено. Нове усвідомлення у тому переході за межу антропологічного бар’єра повинно мати канали нового, прямого спілкування з цілісним світом, бо тоді яке то буде входження. Але саме воно  заблоковані самою церквою і є великим гріхом з її точки зору. Чому? Бо у такому переході вже потрібна віра у самого себе, а не у щось, що знаходиться за межею людського усвідомлення. Релігія зовнішнього тут перестає діяти. Тай що може тут учинити вищий дух на якого та релігія спирається? Коли уявлення від початку невірно складені і мається, образно кажучи, гусениця замість метелика, то що тут можливо заподіяти? Навіть самий вищий дух не може перескочити через еволюцію, яка є самим його життям як організованого цілісного Одного.

«У вас виходить так, що будь яке устрімлення людини у зовнішньому сприйнятті чи по релігійній стезі, чи по езотеричній, не можуть дати сподіваного результату. З цього слідує цілковита омана з того, що ці дві течії пропагують. Виходить мученічество людське впирається у житті у безвихідь», – чуємо зауваження нашого вдумливого читача.

До того самого висновку у свій час прийшли самі фундатори канонічної теології, на яку спирається церква. У святім письмі у книзі Еклізіастра читаємо таке:” Та й що має людина зі всього свого труда, та із клопоту серця свого, ….. Смуток робота її. Я бачив усі справи, що чинилися під сонцем, й ось усе це – марнота та ловлення вітру ….  Бо хто знає, що добре людині в житті за небагато днів марного життя її? “

Але чі насправді все так погано у нашому бутті? Як засвідчує розвинена на сьогодні наука про потаємне, насправді у справжнім духоведенні все може бути зовсім не так. Все може чинитися значно життєдайніше, але для цього потрібне поширене усвідомлення світу. Саме те яким володіли наші пращури, судячи з артефактів, які дійшли до наших часів. Їх усвідомлення сягало за межу  Платонівської печери у самім їх житті і саме це  сьогодні дозволить вирішити ті проблеми, які стоять перед людиною на протязі тисячолітніх сутінок звуженого її світосприйняття.

Згадані вище духоборчі труднощі та безвихідь тому і існують, що відбувається спроба осягнення поза антропного буття не переступаючи межі усвідомлень у чисто зовнішнім сприйнятті. Через що сучасне природознавство оперує поняттями які є назвами природних об’єктів, зовсім не торкаючись їх  суті як об’єктів цілісної природи. Потрібно раз і назавжди запам’ятати, що з рівня зовнішнього сприйняття осягнути закони невимовного, а тим більше жити за ними, неможливо, це є закон. Тому і існують тут нездоланні труднощі. Наприклад, головною умовою входження до тонкої цілісної основи буття за езотеричною наукою є зупинка так званого внутрішнього діалогу, що точиться між тим, що нам приносить зовнішні відчуття та накопиченим багажем знань про довколишнє. Вимкнення цього діалогу у сучаснім духоведенні відбувається на протязі багатьох років самовідданого переслідування цієї цілі. Тоді як у прямім кінестетичнім сприйнятті на ментальнім рівні, дотичнім до тонкої основи світу, все це досягається за лічені години.

Тож на сьогодні маємо два кардинально різні підходи до практичного життя у духоведенні. Один здійснюється з позиції зовнішніх усвідомлень, від яких маємо широко розповсюджену сьогодні езотерику зовнішнього плану. Другий спирається на науку внутрішнього плану. За для цього   здійснюється переміщення спостерігача за межу антропологічного бар’єру, на волю, через ввімкнення давньої системи світосприйняття на ментальному рівні.  Час і простір тут рухомі і ця рухомість  часу та простору  і дозволяє взаємодіяти з цілісним планом світу на рівні людської миследіяльності.  До нас ця система світосприйняття, як система усвідомлень так званого “голого” людського Ока, дійшла у вигляді орійського ведичного православ’я.  Як виявилось,саме  воно, як досвід істинної традиції, як за суфіями, є основою будь якого релігійного канону із тих, що на сьогодні існують у світі. Чому?

Бо всі поняття у тих канонізованих віруваннях вироблені у свій час у прямому сприйнятті світу через те саме “голе Око на волі”, це по перше. По – друге, людина це жива істота, яка навіть у відсторонених молитвах застосовує свій ментальний план і саме через нього несе своє звернення до того великого цілого, що панує на внутрішньому плані. Правда осягається  через так звану “муку божу”, яка і є тим навертанням на істинне з боку цілісного плану (Суста великого божого, як за оріями). Це схоже на блукання у якомусь лабіринті, коли в руках не має карти тих заплутаних ходів, тобто відсутнє розуміння того, що собою той лабіринт являє насправді. Тому тут починається боротьба з самим собою коли у муці, на грані життя та смерті, людина таки переходить на свій внутрішній план сприйняття, вмикаючи у дію свій духовний погляд.  Те, що це знання є природним для людини, ствердив у свій час великий Спіноза:” Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати“, – вивів він. Останнє і є тим, що несе людині її внутрішній супраментальний план на інтуїтивнім рівні. Тобто, всі труднощі нашого життя у муці божій одразу ж зникають, як тільки ми виходимо зі стану звуженого сприйняття світу назовні, здійснюючи перехід на іншу, внутрішню  систему своїх усвідомлень.

Як показало дослідження, сучасна людина порівняно легко осягає те мистецтво прямого сприйняття тонкої сторони світу на ментальному рівні, через що може таки пізнавати ту причинну правду, яку у давнину звали сущим, або ж правдою – істиною. «Світ збудований на правді якою є сам», – стверджували з цього самого приводу характерники запорізької Січі.

Судячи із знахідок трипільської енеолітичної культури та сучасного усвідомлення того, що несе у собі Синопсис орійських гностиків доби Київської Руси, відомий у світі як Рукопис Войнича, можемо засвідчити, що життя у правді істині не являло у ті часи такої  проблеми, яка є сьогодні. Кожна трипільська сім’я, судячи з ритуальних розписів посуду, чудово володіла тим, що ми сьогодні називаємо природною магією. Тобто, вони впливали на тонку, законодавчу сторону світу, через образний намір  відстроюючи перебіг подій у зовнішньому щодо тих можливостей, які на цей час панували в Цілісності. Більше того, у своїх розписах вони цей стан програмували. Чому це ставало можливим? Вони якраз і збагнули ту неперевершену істину, що панує у довколишнім – його тонка основа є законодавчою для процесів, що протікають у зовнішньому і вплив на внутрішнє через споріднену діяльність  веде до відповідного налаштування подій назовні. На цьому і стоїть вся ритуальна орнаменталістика Трипілля, яка являє собою втілення образних команд, що йшли на тонкий план у відповіднім намірі на розбудову життя назовні.

Через що це ставало можливим?

Цікаві відповіді на це знаходимо у тому ж рукописі Войнича. Бо ” Око ( людське) бере  на путі голу волю. Вище пана несе, пана Око голе ж. Вість віри та на волі, віру одну нині Око бере  ж“, – знаходимо головні ідеологеми орійського життя в істині. Майже те саме читаємо у Велесовій книзі:” Маємо справжню віру, тому не потребуємо ніякої пожертви“, тобто якогось особливого звертання за межу антропологічного бар’єра у справжній вірі їм не було потреби. Чому? Бо самі жили на тому боці. А як ще можливо зрозуміти таке звертання оріїв до хозар:

” Де бо зло по вірі лжа, мука божая, ся суть бо жиє.

 По горю  веде ви бозію суть гойї бо злі.

Око голе по голу – суть гола.

Поки совість вела, совість віри вість показувала, а у вас совість з вірою по віку бореться “. 

І далі:

” Вища то межа  де ви (руси) зажиє.

 Де ви у Одному ж – це та по волі одна віра. Де божиє – пише Око голе, Ока гола воля ж, де совість пише і почепа нашу душу.

Де мета по вірі свято ви зажиє. Степ по віку в істині жиє.

 Ви це понесе, суще понесе, се вашу понове кощу (душу), вість божую побає“.

Отже норма людського життя може бути і іншою, тією самою, що панувала у давні часи на землях  Середнього Подніпров’я. Чим суттєво ця норма життя відрізняється від того, що нам, наприклад, несе сьогодні езотерика  зовнішнього плану?

Вся справа знову ж таки у тих вироблених поняттях у прямому дотику до істинного. Їх використання у вигляді понять суто зовнішнього, звуженого сприйняття призвело до такої  їх міфологізації, що прохід до знання істинного було втрачено. І начебто говориться за те саме, але незнання витоку та можливості контролювати процес так би мовити з середини, у інтуїтивно образному сприйнятті,  призводить до пустопорожнього фальшування знання.

Наприклад візьмемо Дзен буддизм у його трактовці західними послідовниками. Маємо головні поняття на яких ґрунтується його західноєвропейська версія, згідно яких Дзен буддизм є керівництвом по досягненню добродійного життя. Тобто те, що є метою суто зовнішнього буття у споживчому суспільстві тут проголошується метою внутрішнього. Тоді як становлення самої людини в істині тут є головним, з якого виходить і те добропорядне та впорядковане життя на зовні але не тільки воно.

Оголошується план битви за людську душу. Тобто хтось збирається ламати спротив того, що закладено у саму людину сьогодні, сам знаходячись у тій же  позиції суто зовнішнього сприйняття, яке той спротив повсякчасно відновлює. До того поєднання зовнішнього та внутрішнього ще потрібно дорости, а це стає можливим тільки на стежці контакту з невимовним. Бо духовний план людини володарює саме тут.

Проголошується відхід від страждань за головну мету. Але той відхід по суті є відходом від самого життя, в якому те страждання мало б нівелюватись через еволюцію людського духу. Не в медитаціях же та молитвах те досягається. У труді людської душі, у її перемогах над самою собою. Але коли життя стає бігом по замкненому колу у звуженім світосприйнятті, те стає неможливим. Так, страждання є проблемою, тільки вирішується вона зовсім не через битву за людську душу на зовні, де добро та зло переплутались між собою.

Західний Дзен буддизм намагається дати однозначні відповіді на питання життя, тоді як така однозначність на зовні в принципі неможлива. Це подібно тому, коли  у існуючім музичнім ладуванні намагатися знайти одну мелодію, що буде той лад  являти. В той час коли мелодій може бути скільки завгодно, але виникають вони з одного однозначного витоку – існуючого гармонійного ладу.

Проголошується, що життя є війною між природою добра та зла. Тоді коли це вічне для зовнішнього сприйняття питання не може бути вирішено назовні взагалі. А що є?  Є проблема розуму полишеного своєї контрольної глибинної ланки, через що він ту проблему штучно продукує.

Метою життя проголошується досягнення стану просвітлення, без якого щасливе майбуття принципово не можливе. Щоб те отримати в житті потрібно знати причинну правду життя і за нею впорядковувати його. Але це зовсім не стан просвітлення. Справжнє просвітлення це вихід на рівень розкриття природи справжньої цілісної людини, що завжди стояло з людською святістю поруч. Тому зовсім не може бути нормою благополучного життя, бо це є вище досягнення вже за межею плину самого людського буття.

І нарешті, чі можливо бачити шлях духовного зростання, як тут проголошується? Певно ні. Можливо бачити та контролювати звичайні шляхи у житті, що ведуть до того, але самого шляху сходження духу у наявному вигляді як такого не існує і не може існувати. Бо то є завжди неочікуваний результат зусиль духу, його раптове переродження у черговому стрибку розкритої самосвідомості. Коли, як і де те відбудеться не знає ніхто, бо це є  кожного  разу синтез багатьох причин, одна з яких лежить у тих можливостях які існують на цей час у світовій цілісності. Пам’ятаємо відчай Омар Хайяма з цього приводу:” Перед сутністю Бога стою в стовбняку“. Це саме те питання, яке бере на себе західний Дзен буддизм. Не можливо поставити вірне питання, означити вірно будь яку проблему у житті без переходу на той бік у своєму усвідомленні світу.

З приведеного вище і постає те життя про яке у орійському православ’ї говориться як про муку божу.  “Виходить, що той перехід про який ви говорите є надзвичайно важливою справою. Чі існують хоч якісь натяки на те як він здійснювався насправді?”, – чуємо наостанок нове запитання нашого допитливого читача.

У діаграмі Сонця з рукопису Войнича знаходимо такі рядки:” Воля де божая ж ? Ви ту волю бере ж. Ви цю віру одну несе, свята пана віра у Ока бозі жиє. Ви пові Оку (голу), бо Ори ви. Воля горе боре і втіша. Віта Одне, упова і каже, віра бере голе. Ви те не пониже, понову коща (душа) пана тіше. Суть нині несе світу межу, пові в те. Вище пана несе, по Орові пана несе, пана Око голе  ж“.

Про що тут йдеться загалом зрозуміло, воно затверджує все те, що було вище згадано. Судячи з цих записів життя за межею Платонівської печери “на волі, по голу” таки було реалією у житті оріїв. Цю традицію вони вочевидь переказують і нам.

Існує характерницька практика, яка може пролити світло у цім питанні. Кожен має можливість повернутись подумки у своє пройдешнє життя, яке постає у незримому спогаді. В цьому спогаді  у своєрідному образному баченні постає та чи інша картина нашого життя яка існувала у відповіднім просторі. Цей простір має одну ваду. Тут ми, захоплені суто зовнішнім, образно – понятійним сприйняттям світу, можемо замість якихось  речей, розкладених під яблунею на якійсь лавці, надумати щось інше. І будемо виразно бачити те своє надумане у досить статичній картинці. Що і є головною вадою зовнішньої парапсихології, яка запанувала сьогодні у езотеричній науці. Тут все спочатку уявляється, а потім виразно бачиться і у такий спосіб затверджується. Ясно, що нічого істинно існуючого  у такому баченні не очікується, а йде відповідне наврочення та самоомана. Характерницька практика дозволяє обійти це суто ілюзорне навіювання, рекомендуючи у просторі образної пам’яті заглибити свій погляд десь на лікоть в землю. Там відкриється другий темнуватий простір зі своїм чітко окресленим обрієм.

Це і буде тим світом де панує так зване “голе” за оріями Око і де лад на тій лавці буде встановлювати вже не сама людина у своєму образному баченні а хтось, хто буде цьому простору належати. Тут покладені кимось речі не можуть бути зміненими у вільнім образнім баченні людини. Вони завжди будуть такими, якими їх поклав на ту лавку хтось ззовні і те буде виразно бачитися у тому ж образному баченні. Тобто лад на тій лавці буде відповідати істині у першовитоку. Ви дійсно будете бачити те, що поклала там інша людина або відтворила сама природа.

Більше того, коли ви самі задумуєте розкласти якісь речі у відповідно гармонійному порядку на тій лавці, то це ваше рішення буде узгоджено з тим, що йде з плану цілісності. Сама Цілісність, де ви вочевидь знаходитесь тепер зробить це, бо спрямованість до ладу та гармонії є її внутрішнім законом до якого стають належними і ваші рішення.

Будь що занурене на її рівень отримує тут свою ключову, вибіркову форму, бо тільки у такий спосіб воно може тут надовго залишитись і стати аспектом самої Цілісності. Будь який ремісницький виріб , будь яка будівля чи ландшафтне рішення будуть тут набувати ключової форми сяючи енергією та вишуканістю  злитих з цілісністю природних  форм.

Тобто розкритий вами глибинний простір буде володіти так би мовити творчим аспектом, щодо вашої діяльності. Давні орії зрозуміли це і підпорядковували цій творчості світу всю свою життєдіяльність. Цілком справедливо вважаючи подібний спосіб життя, життям в істині. Бо мали від того велику життєдайну силу та своє щасливе майбуття, адже жили у єднанні з цілісним  світовим планом. Слідування у їх  духовнім баченні ставало законом живої етики їх життя. Саме цей закон у слов’ян Середнього Подніпров’я і відмітив у свій час Геродот який зазначив:” Цей народ не має над собою закону ( у вигляді царя чи якогось іншого самодержця), та він їм і не потрібен, закон знаходиться у них всередині “. Відродження цієї культури і повинно бути покладеним у новітніх духоборчих практиках у знову відроджуваній культурі внутрішнього плану. Так, як це й панувало у давній орійській культурі Середнього Подніпров’я.

Щасти Вам.

“Творящую силу

                                                                  се узріли у собі”.

                                                                  (Велесова книга)

В цьому досить незвичному для історичної культури дослідженні етногенезу вкраїнців, тобто тих, хто володів і обробляв спадкоємну землю, шановний читачу, ми будемо спиратися на три провідні речі, три усвідомлення в еволюції їх духовної культури. Це звичаєве прагнення в осягненні людської справжності, “своїм життям до себе дорівнятись“, – у Лесі Українки. “Справжня людина і бог – тотожні є”, – у Григорія Сковороди.  Майже одвічний пошук правди – істини на цім світі пов’язаний зі способом  життя у хліборобській культурі, життєве кредо якого знаходимо  у давньому переписі – Велесовій книзі:”Мусимо відати і знати обаполи тирла.. щоб з богами жити в єдиній правді “.

Чому так, чому з позицій духовної культури починається наше дослідження  походження та першовитоку української нації? Мабуть тому, що головним у людському житті є його успішність,  щасливе майбуття самої людини на цім світі. “Дуже багато потрібно знати та усвідомлювати, щоб досягти подібного успіху в житті”, – скаже нам будь хто. Особливо в землеробській праці, доповнимо ми його, де у вирії життя за будь яких умов потрібно зібрати багатий, власноруч вирощений  врожай. Чому саме в хліборобській праці вбачався шлях щасливого буття?

Бо тільки робота на землі вважалася гідним шляхом у досягненні того успіху. Все останнє вміщалося у дуже короткому усвідомленні:”Рибалка та зайці заводять у старці“. “Подібна мудрість у  хліборобській праці досягається на протязі досить нелегкого життя”, – скаже нам знаючий читач. Дуже багато тут потрібно передбачати та знати наперед. Саме пошук причинної правди – істини, за якою потрібно жити в цьому світі і призвів до того головного кредо хлібороба орача записаного у Велесовій книзі:”мусимо відати і знати обаполи тирла“, – тобто, правду потрібно шукати за межею життя на зовнішньому плані. Чому саме там, виникає питання?

В давні часи відання було духовним поглядом, знанням – баченням у просторі образної пам’яті, де події назовні, як було побачено, дублювався відповідною скеровуючою  етикою на внутрішньому плані. Цю живу етику життя відносили до божого провідання, що від початку панувало в світі. Побачивши та усвідомивши це і розбудовували своє світоуявлення за тим знанням баченням або ж віданням. Так, у житті за межею “тирла” –  суто людського способу життя на зовнішнім плані, був відкритий рівень Нави, або ж першоджерельної, світ народжуючої сили Праматері Світу. Впорядковуючу зовнішній світ причинну правду, силу божого запровадження  розмістили на рівні Прави, за якою мала організовуватися Ява, тобто життя в межах зовнішнього плану того самого тирла.

Впорядковуюча дія позаантропних сил, що стояли за цим була мало зрозумілою в ті часи, тому густо з’явилися різні божества, які  ті сили представляли. Але з часом стало зрозумілим, що коли відповідним чином змінити людську статуру на тому внутрішньому плані, то з’являвся доступ до тієї чи іншої впорядковуючої сили назовні. Так виникли суто людські антропоморфні образи Велеса, Перуна, Дани за якими стояв єдиний бог Триглав або ж Світовид, який ті сили Нави, Прави та Яви став уособлювати. Це та сама триєдність, що організовує світ на відомій картині Реріха і вона ж віддавна є гербом – Тризубом нашої землі.

Вхід до позаантропного світу відкривав Хорс, який на зламі суто зовнішнього впорядкування у ромбовидній знаковій формі, відкривав доступ до життя та оволодінням відповідними  силами на внутрішньому плані. Звідси виникли резонуючі з позаантропним буттям форми  побуту від вишиванок, горщиків, виробів побуту до пісень, мови та звичаїв. Вся народжена у такий спосіб культура прислуговувала одній цілі –  утримання контакту зі світом причинної правди на резонансному злитті, від якого дії людини на зовні ставали спорідненими з організованим у Одне ціле Другим Небом. “Світ збудовано на правді якою є сам“, – таке відкриття і таке розуміння вочевидь постало в ті давні часи.

В такій культурі виникав і відповідний провідний психотип людини. Ментальний образ якої відповідав тій самій знаковій ролі поєднання з непроявленим причинним світом вже в самому житті, в самому побуті. З’являлася та ключова ментальна відстройка через адаптацію людини до патерну умов ареалу проживання, як за свідченням Фрітьофа Капри, дослідника фізики живого. Саме через таку адаптацію та посталий від неї резонуючий ментальний образ і з’являвся закон всередині, відмічений Геродотом у населення Середнього Подніпров’я. Цей закон був проявом живої етики  того цілісного світу, що панував на  плані Другого або ж Горнього Неба.

Тому етногенез українців або ж вкраїнців у езотеричному плані починається з простого питання: ” Хто найглибше володів таким уявленням світу з наших пращурів, звідки все це пішло?” Підозра одразу ж падає на Оріану, що поєднувала орійські племена. Чому? Найбільших досягнень у проникненні у позаантропне буття досягли, як показують дослідження та переклад рукопису Войнича, саме орії. Яких сусіди звали аріями через санскритське ар’я  – свята,  пробуджена душа. Самі ж вони називали себе оріями. Дійсно, який народ буде називати себе якимось особливим та пробудженим, коли ці їх досягнення та усвідомлення  були звичайним способом життя для них?

У осягнутому ними знанні було одна біда, воно було тим , що “по можній кості било”, тобто унеможливлювало одноосібне самоврядування царя, кесаря чи іншого можновладця, як це засвідчує рукопис Войнича. А виробничі відносини старого світу саме в це і впиралися, у одноосібне самоврядування, через нерозвиненість інституцій державотворення на ті часи.

Тому культуру оріїв ті виробничі відносини і знищили майже на всій території Середнього Подніпров’я  де запанувала хозарська правда. Їх культура  збереглася тільки на віддалених територіях північної Балтики, на острові Руян  (сьогодні Рюгенд). Де проживали ті, хто іменував себе ругами або ж рутами. Саме глибоке вшанування їх праведності та чеснот осягнутих у житті і призвело, що  народжене слов’янство, тобто тих хто славив своїх богів у Праві, стали називати русами. Від руг – се, рут – се у зверненні, посиланні на них, де глухе г поступово зникло і з’явився топонім Рус, посиланням на якого рясніє рукопис Войнича. Виникає питання звідки з’явилися самі орії та їх надзвичайно глибоке проникнення у позаантропне буття судячи з їх рукопису?

Як на сьогодні стає відомим, майже кожен народ у давні часи становлення своєї  культури починав від так званих палеоконтактів. Коли до того чи іншого народу приходив хтось з потойбіччя. Згадаємо культури інків, майя та інших народів.  Не обійшло це боком і слов’ян Середнього Подніпров’я. До них у свій час прийшов той, хто звався духом світла – Ором, що за легендою прийшов від Сонця. Від нього і пішло усвідомлення життя, що тче свої килими на зовнішньому та внутрішньому духовному плані, про що промовисто говорить карта “Зоряного Узріччя”, представлена в давнім, переписнім рукописі оріїв, відомому сьогодні як рукопис Войнича. Де земне життя отримує свій розвиток під орудою Суста Великого Божого. Тієї самої цілісності, про яку невтомно говорили і говорять всі великі філософи та вчені світу.

Чому саме до народу Середнього Подніпров’я прийшов Ор? Мабуть тому, що тут у свій час буяла культура Трипілля і автохтонне населення завдяки цьому було готовим взяти ту висоту людської справжності у поєднанні з світовою цілісністю. Саме культура Трипілля  своєю пластикою та орнаменталістикою спрямованою у сакральне, стала тим підґрунтям на якому стало можливим розвинення нової нації. Адже у свій час саме культура Трипілля дала могутні паростки цивілізацій  Риму, Месопотамії, імперії Хеттів та Єгипту.

Як ми знаємо з досвіду життя, яскраві сонячні дні по весні змінюються туманами та холодним вітром. Бо не одразу прогрівається земля, що ще утримує у собі холод після зими. Так сталося і з віруваннями оріїв. В довколишніх племенах вчення Ора породило культи  Рода, міфічного божества, яке захищало саме плем’я від загроз у зовнішньому житті. Таких племен, що лягли у подальшому у основу племенних союзів держави русів, історична наука нараховує біля восьми. Це відомі племена пелагів, древлян, волинян, тиверців, угличів, хорватів, полян та сіверян. Ці племена виникали через вплив умов ареалу проживання, адаптація до яких відбувалася в тих образах та поняттях, які були приступними у ті часи їх жрецькій еліті у їх позаантропних мандрівках.

Звісно, що сили які там відкривалися ставали тими чі іншими божествами, сліпе поклоніння та жертвоприношення яким у подальшому призвело до  підміни їх польовими сутностями з позаантропного буття. Звідси виникла залежність від цих примхливих істот,  та підміна людського шляху у житті їх способом існування. Від того людина з часом потрапляла у ще більшу біду, наосліп бредучи у своєму житті за вказівками цих сутностей.

Розвинення державотворення та поширення образно – понятійного мислення у суспільному технологічному розвитку, з подальшим поглибленням у позаантропне буття, в обхід існуючої міфології, призвело до утворення племінних союзів Роксолан, Антів, Венедів і т, і. Духовне життя на святищах все більше отримувало доступ до сил цілісного світу,  через все більш витончені резонансні, антропоморфні форми того ж Велеса, Перуна, Мокоші, Дани, Хорса та інших образів людської подоби, яких у слов’янській міфології стало нараховуватись більше сотні.

Така творчість у подальшому призвела до відповідної плутанини та невтихаючих протистоянь різних релігійних груп, які роздирали суспільство. Бо не всі могли обійти ту міфологію, яка пов’язувалася з цим. Кожен обирав свого бога за головного. Тому провідною ідеєю стало єдинобожиє та людська справжність у доступі до тих істин, що панували світом.

Це поєднувало суспільну думку у тих волховських, рахманських вченнях, які викладалися у відповідних школах, що були розповсюджені майже по всій території давньої Русі. В центрі цих вчень все ж стояла сама людина у своїй цілісній, природній справжності, як за давньою орійською традицією.  Розчистив територію за для впровадження цього князь Святослав Хоробрий, винищивши слід Хозарії на Русі, повернувши тим самим до правління у Києві своїх, Русів з Аркону.

Опанування тими силами у позаантропному бутті у подальшому породило характерницьку культуру Запорізької Січі. Яка саме і стала тим котлом з якого зрештою і постала українська нація. Яка не прийшла звідкілясь, а була суто місцевого, автохтонного  походження, адже виростала через адаптацію людини до патерну умов ареалу проживання в умовах інського кристалічного щита Середнього Подніпров’я.

Такий автохтонний етногенез українців у синтезі вірувань та способів життя різних племінних груп та союзів яскраво засвідчується тим Древом Життя, яке стало незмінним сюжетом вишиваних рушників та оздобою чоловічого і  жіночого одягу в Україні. Головним знаковим мотивом на яких став ромб, що є знаком сходів Велеса до вищих станів людської свідомості та способом проникнення у позаантропне буття через зламаний  порядок  в зовнішньому у хорсовій традиції.

Те, що сповідувалось у християнстві, в центрі якого стояв “образ справжньої людини во плоті“, як за Григорієм Сковородою, було відомим на Русі, яка знала про “дві натури поєднані в цілісній людині у одне“. Відомий кулон Змієвик  князя Володимира яскраво це засвідчує.  Тому раннє, цілком гностичне християнство і було прийнято тут у вигляді двоєвірного синкретизму двох людських планів, зовнішнього та внутрішнього. Поєднання яких у одне, за свідченням давнього китайського філософа Чжуан Цзи, якраз і народжує справжню, цілісну людину.

“Раз все це так, тоді прояви справжньої людини повинні бути в українській історії”, – скаже нам тут знаючий читач. Вони і були, починаючи від наших славних гетьманів та кошових Запорізької Січі, яскравими представниками яких є гетьман Мазепа, Дорошенко, Сірко, Сагайдачний, Золотаренко  та багато інших. Народні вожді Довбуш, Кармелюк, Залізняк, Палій, Морозенко  та інші. Серед писемної еліти маємо велетенські фігури Тараса Шевченка, Лесі Українки, Григорія Сковороди, Гоголя, Куліша, Івана Франка  та Вернадського.

Останній, разом з Григорієм Сковородою, стоять на витоку становлення людської справжності в сучасному світі у галузі супраментальної психології, яка всі ті великі досягнення людського духу робить нормою життя цілісної людини сьогодні.

Звідки походить таке переконання? Бо це вже було в орійській культурі, було саме нормою людського буття до якої людство може повернутись через високу стелю абстрагованого мислення, вироблену на протязі “Залізного віку” сьогодні. Що для цього потрібно?

Рецепти подібного повернення в світову цілісність, до своєї початкової природи, де людина зрештою оновить свій онтологічний статус очевидні:

Відкинути міф про гріхопадіння людини та уявлення про гріховність людського тіла, як узилища духу.

Укріпитися в думці, що тіло на волі є скарбом народження нового світу, де буде панувати геній людського духу.

Воліти жити у дотику до причинної правди світу, згадавши про первинне призначення будь якого міфу чі казки, як лише засобу пробудження духу на волі від тиску зовнішнього.

Далі він не діє, далі починається правда життя у її самостійному усвідомленні.

Розкривати талан людини добудь якої справи, бо то є  її дотик до цілісного світу, до живої етики життя пануючій в нім.

Зрозуміти що таке споріднена діяльність людська у світі цілісності і зробити її нормою життя.

Боротись за волю і опановувати волю у позаантропнім бутті, бо тільки тут, у поєднанні зі своїм духом  пролягає шлях щасливої людської долі.

Зрозуміти, що щастя у житті, це уособлення себе у тому саторі єднання з цілісним світом, що від віку панує у природному довкіллі.

Постанову справжньої людини, як перехожої на зовнішньому плані у свій час сформулював  Чубинський головним кредом своєї життєдіяльності:” Я в світі щиро працював, я сіяв те, що бог послав”.

“Заждіть, заждіть, а як же бути з кіммерійцями. таврами, скіфами, сарматами та печенігами, які теж внесли свій внесок у культурну спадщину України ?”, – можемо почути запит нашого вченого читача.  Так, внесли, але у вигляді  генетичного матеріалу  нового перевтілення корінного етносу. Подібні кіннотники – зайди  мали значно менш розвинену культуру, тому з часом підпадали під вплив розвиненої автохтонної культури, яка завжди існувала на території Середнього Подніпров’я.  Вони асимілювали, вбираючи культуру землеробів у себе, про це засвідчують Велесові ромбовидні знаки, як сходи до вищих станів свідомості на могильних похованнях тих самих кіммерійців та савромат. Половецькі “кам’яні баби”, які є слабкою копією антропоморфних форм слов’янських капищ. Вони мали досить цікаву відзнаку – великий випнутий живіт та збільшену голову, які у енергетичному спектрі людського енергокомплексу мають жовтий та блакитний кольори. Що означає, по – перше, провідну форму у пристосуванні людини до ареалу проживання у Середньому Подніпров’ї , через ініційовані центри Маніпури та Вішудхи, що працюють саме в цьому спектрі, а по – друге, зростання усвідомлення світу справжньою людиною, що йде від теплих, більш грубих вібрацій до холодних, більш високих. Тому давній прапор оріїв був саме жовто – блакитним і не міг бути якимось іншим. Чому? Тому, що тут пролягає шлях  еволюції самої людини до своєї справжності, у її  пристосуванні до ареалу проживання, що було головним у культурі наших пращурів.

Кіннотникам з азійських просторів потрібно було утримувати своє численне військо, а це хліб, фураж, зброя, великий обоз. Все це не тягали з собою, а брали у місцевого населення, яке обкладалося даниною, але не знищувалося. Бо це було б самознищенням самого війська у безкрайніх голодних степах. Тому місцевих землеробів не винищували, а воліли співіснувати з ними. А це з часом призводило до трансформації степових культур у землеробську, осідлу на землі культуру.

Чому кіннотники ордою ходили степами старого світу? Існує одна закономірність у духовній культурі людства. Будь який відірваний від рідної землі народ з часом переймався у своєму розвитку не правдою самого життя, а його міфічними ідеями. Цю ідею вовка сіромахи вони і воліли відтворити у житті. Згадаймо Олександра Македонського, Атилу та того ж Чингіз Хана. Досягнення могутності, всевладдя  та особистого безсмертя стояло у центрі їх домагань.

Ті ж фальшиві ідеї стояли в центрі завоювання світу римськими легіонами та є головною ідеєю нашого північного сусідства сьогодні. Ідея імперського Риму, у старому монголо-татарському панмонголізмі, є тут провідною ідеєю того царства божого, яке очікується і яке для Русі заповідала  Ванга. Те, що справжня культура Русі зовсім ніякого відношення  до цього суто ідейного конгломерату нашого північного сусідства не має, тут нікого не турбує.

Тому культуру людства у відстороненому погляді, з висоти, так би мовити, пташиного польоту можливо розділити на духовну, землеробську, кельтську, орійську і штучну, ідейну, римську. Пам’ятаємо, саме кельти зруйнували Рим. Кельти, яких цивілізований світ вважав варварами. Так само як і запорожців з Січі, що спасли Європу від азійської навали. Ці варвари володіли силою духу, яка осягається тільки у позаантропному бутті, бо саме там здобувався меч Аррея, що ставав подовженням самої людської руки.  “Володій духом і меч буде слідувати“, – цей заклик був невідомим цивілізованому війську. Подібний рівень духу поставав тільки у землеробській культурі, у її позаантропнім бутті за межею тирла, бігаючи степами того не досягнеш. Тому Святослав Хоробрий малою силою своїх дружин і трощив візантійські когорти. Чому? Бо воювали з рабами імперії, де сила людського духу була закрита. Як та сила досягалася?

“Навіть в межах одного подиху не існує ілюзії, а є тільки шлях”, – з глибини віків лунає заклик Сіненорма, воїна  клану самураїв Японії. “Але це є головна формула осягнення людської справжності та цілісності”, – чуємо головне резюме з нашої читацької аудиторії, що усвідомила все вище приведене.

“Одвічно Ори -Руси мають ту силу і гримлять нею по світу“, – читаємо у давніх арамейських записах  у мові русів з близького сходу.  Щоб подолати негаразди сьогодення, цю силу  людині потрібно повертати. Для цього ідеологія рабства божого цивілізованого світу повинна бути подолана.

У парадигмі сучасного природознавства лежить  картезіанський підхід, у основі якого лежить та ж штучна ідея розвитку у відірваності від правди самого життя. Все це заводить існуючу індоєвропейську культуру у глухий кут, в кінці якого стоїть Апокаліпсис людського світу. Чому Антуан де Сент Екзюпері у свій час і знайшов можливим сформулювати ту головну біду людства сьогодні:”Існіє одна проблема, одна єдина в світі, повернути людству духовний зміст, духовні турботи “.

Тому сходження до висот орійської культури в Україні сьогодні знімає всі існуючі питання війни та миру, бо саме від того і “зникнуть наші вороженьки як роса на сонці”.

Щасти Вам.