Віра по вірі, а ви що ж. Пусто ви
живете і пуста совість ваша божа. Не
усі ви є.
(Орії, рук. Войнича)
Сьогодні розвиток езотерики, як науки про сховане, потаємне впевнено доводить – ми у своєму житті, спираючись лише на своє зовнішнє усвідомлення про оточуючий нас світ, маємо справу лише з фрагментами подій, що постають перед нами у житті, що часто виникають, як прикрий випадок, який порушує наше налагоджене життя. Досвід трансперсональних занурень по Грофу та свідчення Кейсі доводять, що розгорнуте, причинно-зумовлене життя людини сховане від неї в тіні її існування, через її вимкнену третю сигнальну систему сприйняття світу на внутрішнім плані. Наука до цього плану існування людини не достає через той картезіанський принцип, що панує у ній сьогодні, орієнтуючий її на дослідження лише зовнішнього світу. Тому, причинний характер пануючий в цілісному світі на тонкому плані сьогодні їй не приступний. Звідси невирішеність так званого національного питання в людському житті, його інтегрованості в оточуючий світ, бо саме з нього постає дивне знання-бачення причинної взаємопов’язаності подійного поля життя. «Чудо явлення знаходиться не у протиріччі з природою, а з тим, що нам відомо про природу», – знаходимо у Святого Августина.
Чому занурення на той внутрішній, трансцендентний план веде до таких чеснот людських як людяність, порядність, мудрість, справедливість, вірність?
Мабуть тому, що головне питання боротьби добра зі злом тут стає вирішеним, через усвідомлення першопричинного характера подій, що проходять в людському житті. Але для цього сама людина повинна бути включеною в саму тінь свого існування на непроявленому, причино-зумовленому цілісному плані свого буття. Саме це питання і вирішує будь-яка національна культура, що поєднує в собі той зовнішній та внутрішній світ людини. Мудрість та передбачення в житті постає саме з неї. На петрогліфі Кам’яної могили це поєднання має свій відбиток у поєднанні образу птаха – людської душі, з образом звіра – її фізичного тіла.
Бажаючи зберегти той дотик до світу істинного буття людина і виробляє відповідну культуру, визначальна, знакова ментальність якої несе у собі резонуючі форми з тим цілісним світом, що панує на терені земель проживання її етносу, бо саме у дотику до землі і народжується все те на проявленому плані, вже у зовнішньому світі, як звичаєве право. Через що людське буття стає єдиним цілим, інтегрованим у причинно-пов’язаний світ на внутрішнім плані. Звідси випливає інтегральність будь-якої культури, як за Дмитром Донцовим та американцем Кеном Уілбером..
Чим вона є?
Вона є символом справжньої цілісної людини в християнському світі, пам’ятаємо визначення його головного адепта Ісуса Христа: «Я єсть Альфа і Омега в цьому світі». Тобто поєднуючи все зовнішнє у одне ціле з внутрішнім, людина і виходить у світ своєї інтровертної глибини, де все її життя впорядковується волі того Єдиного, що панує в цілісному світі. Тільки він один несе у собі справжній зміст, як за Миколою Кузанським, кардиналом римо-католицької церкви, філософські дослідження якого привели у свій час до ери Великого Відродження в Європі. Те саме проголосив у свій час і Платон: «Щоб зробити миследіяльність та рішення в житті сродніми багато чого потрібно зрозуміти через їх причетність до Єдиного».
Те резонансне злиття у сродній миследіяльності і утримує в собі будь-яка національна культура інтегрована в той цілісний, причинний план своєю резнуючою з ним знаково-образною культурою. Все тут мова, пісні, художні вироби, традиції та вірування прислуговують одній цілі – поєднання людського життя з тим невимовним. Нація тут постає, як єдина колективна особистість, як за Йоганом Готлібом.
Навіщо?
Щоб через духовне знання-бачення, що постає від цього впорядковувати своє життя, маючи від того щасливе майбуття в ньому. «Те судно, що не знає порту свого призначення, ніколи не має супутного вітру», – у Луція Сенеки, від чого і залежить щасливе майбуття будь-кого на цьому світі. Тут на всю потугу вмикається той дороговказ, який у свій час визначив Бернард Шоу: «Хочеш мати щастя у житті – зроби його». А ще маємо сповіщення великого адепта світу прозваного Ісусом Христом у Євангелії від Фоми, що до тієї правди сили, якою починає тут володіти людина: «Коли двоє у одному домі, вони скажуть горі переміститися – вона переміститься. Пізнайте істину і вона зробить вас вільними».
Вільними від чого?
Вочевидь від світу упереджених рішень через знання, що приходить.
Які відзнаки має те знання, як утриматись у ньому, виникає питання?
Тут наперед і виходить та лицарська звитяга у людському житті, коли вона у ньому починає переслідувати такі чесноти як честь, совість, порядність та гідність. Звідси: «Ми не вправі жити, коли втрачена честь», – у Шиллера. Саме ці настрої, відволікаючи від зовнішнього, розкривають той духовний план людини, який стає її доторком до того єдиносущого, що панує у ній самій, як закон всередині за Геродотом. Відомий в світі, як «Отчий закон», якого прописати назовні принципово неможливо. А те, що є, що сьогодні існує лише фрагменти його, приурочені до того чи іншого випадку.
Звідки він походить?
«Пізнай себе – пізнаєш свого Бога», – у великого суфія Сходу Ібен Рушта. «Собі дорівнятись», – той самий витік Отчого закону знаходимо у Лесі Українки, великої письменниці вже нашого часу.
Що губить людина коли відходить від всього цього?
Всі чесноти тут втрачають свою основу і ведуть до фальшування її життя і безкінцевій боротьбі добра та зла. Маємо свідчення з цього приводу великого мислителя Китаю Конфуція, основа моралі за яким має включати:
– Людяність (жень)
– Правдивість (і)
– Ввічливість (лі)
– Знання (чжі)
За давнім філософом Китаю Джуан Дзи витоком моралі та доброчестя є початкова простота, що приходить у пізнанні істинного. У Геракліта це Логос – принцип порядку і міри, що приходить через розкриту самосвідомість. Розум тут стає образним баченням, фіксуючи тим образотворчий процес самого Всесвіту на непроявленому, тонкому плані.
Підводить риску в цьому питанні Анаксагор: «Все у всьому», – зазначає цей визначний філософ Греції, в роботах якого вперше з’явилося визначення Єдиного, як Бога.
А як же пануючі сьогодні релігійні конфесії, які якраз і звертаються у своїх молитвах-проханнях до того Єдиного, можемо почути запитання?
По-перше, молитва – то вже відсторонена дія у людській змиренності перед Небом, яка тим Небом без відповідного чуття не сприймається. Тобто потрібен дотик до того Цілого, що панує світом.
По-друге, до того Єдиного звертаються на великих переходах у житті, коли потрібне зміщення самого горизонта, самої сцени життя. А не коли завгодно.
По-третє, Бог як уособлення того Єдиного, це транцедентність, яка принципово проявленою не може бути, бо в такому випадку втрачається її всюдисущність.
І по-четверте, без каяття і прощення за упереджені вчинки у житті, те не можливо здійснити, бо йому не дадуть відбутися набуті кармічні залежності.
Тому, цілісна людина, як Син Божий, що стоїть у першоджерелі життя, стає провідником намірів Неба, з якими споріднена у житті. Тому, у своєму «недіянні» – дії з наміром у другій увазі, може здійснити будь-що, навіть не виходячи з дому, – запевняє нас Лао Цзи.
Яких канонів притримується така людина?
Канони кола інтегрованої у світ цілісності людини, як за Конфуцієм та Лао Дзи, можуть бути прописані так:
- Гідність та благопристойність, через слідування цілісності світу.
- Порядність, через слідування причинній правді Цілого.
- Совість та честь, через настрої спорідненості з Цілим.
- Людяність та єдність, через слідування в житті єдиній правді.
- Воля, як воля на волі у просторі причинної правди Цілого.
- Стан віри, через віру по вірі, у просторі причинної пов’язаності світу.
- Сила духу, через спорідненість з Цілим у живій етиці життя.
- Стан справжності та цілісності, через зібраність у Одне ціле у причетності до Єдиного.
Але все це ознаки будь-якої природної, національної культури супроти атрибутивної, технічної, пануючої у постіндустріальному суспільстві сьогодні, скаже нам будь-то. І буде абсолютно правим, говорить нам езотерична наука сьогодні.
Щасти Вам.
Ще не вмерла козацькая мати.
(Богдан Хмельницький)
Козацькая мати Слава, як за згаданим висловом Богдана Хмельницького, є тим здійняттям людського духу, який робить людину непереможною у бурхливих реаліях життя. «Одвічно руси мають ту силу і гремлять нею по світу», – знаходимо у давніх записах у мові русів на Близькому Сході. Звідки та сила, те здійняття людського духу пішло на Русі? А від полабських, прибалтійських слов’ян русів, де в рунних ризах-записах знаходимо таке:
– Справжнє життя лежить у совісті світу, сутність якого в кожному.
– Наше життя – існування у поєднаності сущого з розумом освяченим світлом Неба.
– Наші роди завжди у союзі совісті та честі стоять у доторку до вічного.
Від того розкритого духовного початку – я у світі, а світ в мені і постала Русь, у поєднанні слов’янських племен в тій лицарській звитязі пробудженого людського духу. Ярослав Мудрий – князь Київський від того і був вірним союзником полабських племен, бо на тій лицарській звитязі і єднав країну у Велику Русь.
До чого та слава та лицарські чесноти ведуть сьогодні, виникає питання.
Вони вочевидь прибирають ту загрозу, що виникає у постіндустріальному суспільстві, коли людина у своєму розвитку та постанові у навколишньому світі відстає на своєму свідомому рівні від тих технологічних звершень, якими сьогодні володіє. В своєму внутрішньому становленні вона сьогодні не дорівнює тим технологіям, які сама продукує, де криза у природознавстві пануюча сьогодні полягає у неможливості охопити у суто зовнішньому усвідомленні того об’єму інформації, що виробляється у світі. Зовнішнє образно-понятійне, лінійне мислення не здатне охопити все те. Тому, породжується штучний інтелект, що може остаточно поховати саму людину під молохом тих технологічних звершень, бо тут вона стає лише додатком того технологічного прогресу, який зводить своїми руками. Наслідком досягнутого добробуту у тих технологічних змаганнях є короткий вік та незлічені хвороби, що виникають повсякчасно в такому урбанізованому суспільстві, де людина є лише виробником, робочою силою всього того прогресу і вже не витримує того інформаційного навантаження. А ще війни, що роздирають планету за право володіння тим набутим добробутом. Зрозумівши це, сьогодні говорять про повернення природного, онтологічного статусу людини.
Але як це здійснити, у який спосіб?
Той шлях нового відродження ще на початку двадцятого століття вказав Антуан де Сент Екзюпері: «Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи».
Про що йдеться тут мова. А говориться про те, що у постіндустріальну епоху завмер головний двигун людства, її скутий у обмеженнях суто зовнішнього сприйняття світу духовний план. Визначальну характеристику тому стану речей, що склався в світі дав у свій час Ніцше: «Сьогодні людське занадто людське». «Справжній шлях людського життя це повернення до світу своєї душі», – розкриває нам Шопенгауер змістовність того, що вивів Ніцше.
Що за цим всим стоїть, що дає нам те здійняття духу, врешті решт?
«Все своє ношу з собою. Хто володіє духом, той творить світ та свою долю», – говорить до нас Цицерон разом з Луцієм Синекою. Мабуть тому в тій культурі, в якій він виріс і існували такі поняття, як VIRTUC, що прочитується як мужність та доброчестя, ANIMUC, що є пробудженим духом, який рветься до перемог у житті.
Звідки все це постає виникає питання?
«Сила духу у ясності душі», – говорять нам сьогодні Стоїки. «Людське життя полягає у осягненні мудрості», – говорить нам той же Луцій Сенека. От про це знання мудрості людської душі та того до чого вона веде і поведеться у нас з тобою, шановний читачу, щира та відверта розмова.
Перше питання, що постає у відродженні людського духу є питання честі. Яка здатна утримувати людину на волі, де діє її канал сполучення з Небом – совість. «Закон неба, що у нас живе називається совістю», – за Імануїлом Кантом. Саме тому: «Ми не вправі жити коли загублена честь», – свідчить нам великий німецький філософ Шиллер. «Честь – це внутрішня совість, а совість – це внутрішня честь», – вторить йому Шопенгауер. В цьому і постає головне у співвідношенні людини і Неба, «вісті якого здатні зрушувати, керувати світом», як за тим же Ніцше. Бо «хто в честі тому і та честь стояти у тій правді світу», говорять нам стоїки з цього приводу.
Те саме знаходимо вже у характерницькому Січовому Праві Запорозької Січі, де знаходимо подальший розвиток вищезгаданого. Ось те до чого вони дійшли у свій час у розумінні світу розкритого людського духу:
– Світ збудовано на правді якою є сам. Тому в ньому потрібно бути, бути тут і зараз.
– Ти рівний всім і кожному окремо, але по духу тобі не має рівного на землі.
– Я у світі, а світ в мені.
У подібному зростанні духу постали переконання:
– Три речі мають значущість, твоя земля, твій народ і твоє серце.
Звідси лицарський заповіт у характенницькому кодексі Січі:
– Душу Богу, серце людям, честь нікому.
І звідси ж становлення самої нації у лицарській звитязі:
– Світ не стоятиме без нас. Якщо не ми то хто?
А до чого тут тоді церква Покрови Богородиці, що, попри все, завжди стояла на Січі, запитає хтось. Все полягає в тому гностичному вченні, яке приніс у свій час великий адепт світу прозваний Ісусом Христом. Вчення якого знаходимо у Євангелії від Фоми у майже непорушному вигляді:
«Виноград посаджений без Отця (того самого Неба, що і у полабських слов’ян), не дасть сподіваних плодів і буде викорчуваним», – говорить він. «Без духовної складової життєві негаразди являють собою нескінченність», – розкриває суть виразу Христа Луцій Сенека.
Про що тут йдеться. Всі кроки здійснені у житті людиною за межею цілісного вселенського буття не мають сенсу, бо не належать тому цілісному, причинному Небу про яке нам говорять руни-ризи тих же полабських слов’ян.
А чому ж сьогодні все так, виникає питання?
«Фарисеї і книжники взяли ключі від знань, вони сховали їх. Самі не ввійшли і не дозволили ввійти іншим», – знаходимо у Євангелії від Фоми свідчення Єгошуа Машиаха прозваного Ісусом Христом.
Чому все сьогодні стало так важливо?
Мабуть тому, що «дух животворить, а буква вбиває», – знаходимо у апостола Петра, апостольська церква якого ще чекає свого відродження. І мабуть ще тому, що «Царство Боже в вас і довкола вас, тільки у поверненні людських душ додому людське життя отримує свій зміст», – знаходимо в тім же Євангелії від Фоми свідчення Ісуса.
На якій стежці життя це має відбуватися?
«Кожен повинен звіряти свої дії в житті в світлі знання даного йому Богом», – засвідчує нам вчений богослов Фома Аквінський. Тому, церква Покрови Богородиці на Січі до тієї лицарської звитяги пробудженого людського духу, має пряме відношення через ту Матір Світу – Славу, яка собою являє захисницю справжності людського життя у тій же лицарській звитязі.
Що спонукає, врешті решт, до нового відродження того духовного стану людства, як за закликом Антуана де Сент Екзюпері?
«Те, що ми спостерігаємо на зовнішньому плані нашого життя не є природою як такою, це природа в світлі наших уявлень», – знаходимо у видатного вченого нашого часу Гейзенберга. Підпирає його в цьому питанні і Джуду Крішнамурті: «Наш ум назовні ніколи не може бути великим через те, що те що є дійсно великим для нього невимірно, саме тому будь-яка його діяльність несе у житті лише скорботу».
Тобто у своєму житті людина шукає правду життя в тій ілюзії свого світоуявлення, в якому насправді обертається і де тієї правди не існує. І то є головна біда людства у постіндустріальну епоху, де справжній людині з її цілісним світоуявленням не має місця.
Як те повернення в природу може відбутися за тим проголошеним онтологічним статусом вже з високої трибуни ООН сьогодні? Яким шляхом все те може бути здійснено?
«Пізнати суще означає померти старому, щоб відродитись у новому», – засвідчує нам Плутарх. «На тому переході людина вже не та, але і не інша», – стверджувала Олена Реріх. «І постануть живі із мертвих у кінці часу. Пізнайте істину і вона зробить вас вільними», – знаходимо свідоцтво того ж вищезгаданого у Євангелії від Фоми. Але на цьому шляху існують застороги.
«Дотримуючись закону не порушуй саму цілісність світу, бо ціль життя лежить в тіні людського існування», – застерігає Соломон. «Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в цілісності світу», – стверджує він. «Пізнай себе, пізнаєш свого Бога», – засвідчив у свій час великий суфій Сходу Ібен Руш. «На внутрішньому, серединному шляху людина і Бог є одне», – свідчить наш великий філософ Григорій Сковорода.
І це все вже було у нашій історії за часів Оріїв. «Ум великий божий є єдиним з нами і тому творимо і речемо з богами воєдино», – знаходимо у «Велесовій книзі».
«Не усі ми є. Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі. Совість маєш і совість боре, вісті несе по голу. Пусте небо косе, совість по уму пуста, не те несе, що є у світі і пита нас», – знаходимо у манускрипті оріїв відомому сьогодні, як «Рукопис Войнича».
«Вість божая боре, буде Божиє. Але вої усі ми. Одвічно руси мають ту силу і гремлять нею по світу», – знаходимо там же.
Від цього висновок приходить сам собою, потрібно повертатись до тієї духовної спадщини світу, яку так бездумно було заметено у технологічну еру. Мабуть тому, що час дійсно добіг свого кінця і потрібно вирішувати, як і куди людству йти далі.
Але тут виникає питання, як це здійснити?
«Дозвольте тиші привести вас до джерела життя» – говорить нам Румі. Вторить йому і наш довгожитель з Закарпаття Андрій Ворон: «Через поле смиренне дійдет тихої води». Все це йде через вимкнення внутрішнього діалогу між людиною і зовнішнім світом, і включенні не вербалізованого сприйняття світу на тонкому плані, говорить нам сьогодні наука.
Але там панує правило «не відчуєш – не взнаєш», говорить нам той же великий філософ і поет Персії Румі.
Що то за особливе чуття у тій тихій воді, про яке говорить нам Румі та Андрій Ворон?
А говориться тут про кінестетичне, духовне чуття-бачення того причинного поля життя, в якому насправді існує людина, бо «без того чуття у дотику до Неба навіть молитва ним не сприймається», – стверджував Гете.
Як показує сьогодні виведена за антропологічну межу наука, людина може володіти образним баченням того, що приходить до неї на внутрішнім плані, на волі від суто зовнішнього світосприйняття. Вона може сприймати на ментальному плані те образне поле, що продукує сама цілісність світу у своїй причинній взаємопов’язаності на тонкому плані. Ми існуємо в живому світі, у його детеміново пов’язаному полі, в якому саме і тчуться килими людської долі, як за Оленою Реріх. Опановуючи це давнє мистецтво життя на волі, за антропологічною межею, людина і здатна подолати те лихо, що несе згадана вище постіндустріальна епоха. Маємо на те пророцтво нашого великого філософа Григорія Сковороди: «Ми сотворимо світ получший. Созіждемо день веселіший». На що і маємо надію.
Чому так буде?
Мабуть тому, що козацькому, лицарському роду таки не має переводу, як у нас так і в цілому світі.
Щасти Вам.
Як так сталося, що національна ідея українців стала таким нез’ясненним питанням, – може запитати сьогодні будь хто. Скільки розмов, скільки поламаних списів своїх і чужих, а віз, як кажуть, і понині там. Кажуть українці завжди у житті шукали правду, а як її знайти у світі сповненому протиріч? Бо як тільки та правда починає виголошуватися з меркантильних уявлень сьогодення, то вона одразу ж постає правдою Павліка Морозова. Відомого персонажа з пострадянських часів. Як бути? І чі є та сповідана правда взагалі, постає питання?
Дійсно, з суто зовнішнього світосприйняття, у світі де життя розіпнуте у боротьбі між добром та злом, рішення цього питання не існує. Які б правила чі новітні постанови ведення та контролю не приймалися, все те має тимчасовий ефект. Як запевняють розробники цих систем, все це не діє через дуже низький рівень людської самосвідомості. Про те саме, як на диво, згадують чинники з пострадянських часів, що саме низький рівень самосвідомості населення згубив те їх цілком надумане комуністичне майбутнє.
Що з тією самосвідомістю пануючій назовні не так, виникає питання? Бо оточуючий нас світ стоїть же і в ньому панує цілісна гармонія. Чому того немає у людському житті?
Може тому, що дух животворить, а буква вбиває, – якщо згадати апостола Петра. І все полягає в нашій суто зовнішній усвідомленості, яка не бере, не захоплює те причинне, гармонійне, що панує в природному світі?
Чому у нашому давньому переписі Велесовій книзі записано, – мусимо відати і знати обаполи тирла, тобто відати і знати за межею людської толоки життя? Вам тут одразу ж поставлять питання, – як це можливо, щось відати і знати за межею нашого життя? Тоб то за межею стін тієї печери Платона, в якій скніє, як за давнім переконанням, сама людина.
От тут і лежить та головна перепона, про яку згадує Гейзенберг у відомому своєму вислові: “Те, що ми спостерігаємо, є лише нашою уявною картиною світу, в який ми дивимось очима існуючої природознавчої картини світу і нічого іншого там не взмозі побачити “. Тобто, в своєму житті ми маємо ілюзорну картину світу в рамках розроблених теорій у нашому природознавстві. Тому живемо у світі ілюзій, де та означена правда життя, пошуком якої ми займаємося, взагалі існувати не може.
А що, може бути якось інакше, – можемо почути запитання? Коли ми добре озернемось довкола, то помітимо, що все змінюється, все тече в довколишньому світі. Сьогодні вже не так, як вчора. Усвідомивши це, Геракліт і склав своє знаменне, – у одну і ту ж річку неможливо увійти двічі. Водночас довколо себе ми бачимо об’єкти, що залишаються незмінними у тому плині часу. Від того маємо усвідомлення Парменіда, – все є стабільним і незмінним в світі. Виникає питання, як все те одночасно існує в світі, який ми спостерігаємо?
Очевидно, потрібно ввести в коло наших понять другу систему, яка на відміну від зовнішньої ,утримуючої ту стабільну незмінність, дозволяла б ті зміни, які ми спостерігаємо у довкіллі. Таке може собі дозволити лише цілісна система світу, що існує в межах своїх енергетичних горизонтів у непроявленому, у переході між якими все живе і еволюціонує в світі, що нас оточує. Тобто світ, що нас оточує має два головних плани один стаціонарний, проявлений, а інший змінний, поєднаний причинним зв’язком на своєму цілісному, непроявленому рівні. Який саме і поєднує все довікілля у гармонійне одне, несе з собою ту причинно пов’язану правду життя, яку ми з тобою, шановний читачу, шукаємо. Тому і мусимо відати і знати обаполи тирла, – згідно настанови наших пращурів. Але тільки у розкритті духовного плану людини те стає можливим, – скаже нам знаючий читач. Який розкривається через сповідану честь та совість у людському житті, як про це говорять наші прадіди за Тарасом Шевченком.
Виходить так, коли людина у своєму житті сповідує головні настрої свого духовного плану, таких як честь, совість, правдивість та доброчесність, то вона у своєму відстороненні від зовнішнього, стає належною тому внутрішньому світу, де та правда насправді існує. Честь для всих одна, ми не вправі жити коли загублена честь – знаходимо у німецкого філософа Шіллера усвідомлення того. Честь – це зовнішня совість, а совість – це внутрішня честь, – розкриває далі цей когнітивний зв’язок людини і цілісного світу Шопенгауер.
Саме за тим настроєм все живе і зростає у нашому довкіллі, черпаючи з того енергію свого життя. Цю правду можливо знати, усвідомлювати, але не говорити, бо це відноситься до внутрішнього, невимовного, – скаже нам свідомий того закону читач.
От тут ми з тобою, шановний читачу і виходимо на той рівень, з якого розкривається та загадка національної ідеї України, що лежить у записі, – козацькому роду нема переводу. Саме її розкриває кошовий отаман Сірко у своєму відомому вислові, – ви говорите про те, що і так всі знають, а знання це те, що усвідомлюють, знають та не говорять. Тобто, українська культура у всі часи сягала тієї інтровертної глибини, коли людина на інтуїтивному рівні, у доторку до невимовного, пізнавала ту невловиму назовні правду – істину. З цього і постала та висока людська гідність, що притаманна українцям у тій правді божій. Мабуть тому у нашій відомій народній пісні і записано ту основу лицарської звитяги, що ту правду життя у всі часи і розкривала, – козацькому, читай лицарському роду у нас нема переводу.
Більше того, у віршованих рядках нашого гімну існує запис, що розкриває споріднену дію людини з тим внутрішнім простором світової цілісності, – зникнуть наші воріженьки як роса на Сонці. Як, у який спосіб це взагалі може бути? Відповідь знаходимо у того ж Сірка, – нужда закон змінює , Божа милість надається всім хто просить її та шукає, – говорить кошовий отаман про ту споріднену з тим цілісним планом дію людини знання у житті. Який не програв у своєму житті жодної своєї битви.
Подібне одномоментне зникнення всих негараздів з людського життя, – зникнуть наші вороженьки, – говорить про те здійняття самосвідомості, коли людина виходить на волю, за межу толоки звичайного буття. Тобто, людина опановує ту свою інтровертну глибину, яка веде до поєднання її з цілісним, причинним світом, існуючим на його непроявленій стороні. Саме тут, у зміні самого горизонту життя, стає можливим те одномоментне зникнення негараздів в ньому, спричинених людською упередженістю. Знову ж таки чому? Мабуть тому, що тут вступає у свої права та правда життя, що керує світом. А у неї не існує того розподілу на добро та зло, що переслідує людину на зовнішній стороні її життя. В своїй хаті (одна) своя правда, і сила, і воля, – знаходимо ту постанову людини в житті того ж Тараса Шевченка.
Як показує наше з тобою, шановний читачу, дослідження витоків формування інтровертної культури українського етносу, вона веде свій початок від лицарської звитяги козацтва у давньому звичаєвому вислові – козацькому роду нема переводу. Лицарство Великого Зеленого Лугу відпочатку сповідували чесноти пробудженого лицарського духу, які вважалися єдино вірною постановою людини в житті. Тепер ми знаємо чому. Мабуть тому, що за тією розкритою силою духу стояла та гідна людська постанова себе у житті, за якою в нього приходила сила правди та вдача, а з нею щасливе майбуття на цьому світі.
Виникає питання, звідки така висота духу постала у русів з Середнього Подніпров’я? Означена лицарська звитяга , вочевидь, веде своє походження від княжих дружинників які: свідомі Кмети під трубами повиті, під шоломами возлеяні, – знаходимо у Слові о полку Ігоревім. У Лаврентієвському записі, – Кмети лучшіє мужі, що доіщуються честі та слави.
Звідки у них все це пішло, знову ж таки виникає питання? Лицарської звитяги давні вої, дружинники князя набували на Арконі, місці паломничества воїнів з Київської Русі до земель прибалтійських слов’ян Руян. Саме там набувалися ті лицарські чесноти, що поєднали на духовному рівні племена Русі у одне державне запровадження – Київську Русь. Бо саме звідти і саме походження топоніму Рус, де до назви будь чого добавлявся пефікс се. Тому звертання Руг – се з часом перейшло у Руса, лицаря з Аркону. В ризах – рунних записах Руян знаходимо тому підтвердження: “Життя є існування у совісті світу, у поєднанні сущого з розумом освяченим світлом неба”.
Те “світло неба”, разом з посталим від нього життям у лицарській честі та славі і поєднало зрештою племена слов’ян у одне цілісне запровадження – Київську Русь. Звідти, з полабських слов’ян прийшов і Рюрік, якого закликали на князівство, коли потрібно було укріпити Русь у статусі цілісної держави, через оновлення сповіданої культури лицарської честі та посталої від неї правди життя. Саме про козацьку Матір Славу згадує і Богдан Хмельницький, що теж поєднав у свій час країну у одне, – ще не вмерла козацькая мати. А ще раніш, у князя Святослава Хороброго, вираз тієї лицарської честі та звитяги лунає у його зверненні до свого супротивника, – Іду на ви.
Отже, таємниця національної ідеї українців була похована у відстороненні людини від правди світу у суто зовнішньому його сприйнятті. Де з втратою тієї лицарської честі та правди життя в людському світі запанувала договірна правда, яка і розподілила життя людське між добром та злом. І де стан волі людської, що виникає у свідомому обмеженні зовнішньої свободи у лицарстві світу, – хочеш бути великим – зменшись, був похований під егоцентризмом, що запанував у людському житті.
Останню крапку у тому винищенні інтровертної культури Русів поставили “великі просвітителі” Кирило та Мефодій на замовлення Візантії, що ніяк з тією силою русів не могли впоратися. Внаслідок чого всі санскритичні лунання інтровертної глибини давнього слов’янського письма були винищені у новоствореній кирилиці. Що на початку була суто церковною мовою, з якої і вийшла “велика та могутня” російська мова. З тією бідою людського відступничества сьогодні ми і маємо справу.
Але національна ідея людської справжності та цілісності зрештою і постає у високо піднятій булаві над головою наших гетьманів та президентів. Що несе те саме ствердження, – лицарському, козацькому роду нема переводу, як гідного способу життя людини на цій землі. Та булава від кошових Запорізької Січі, що була у довгі часи форпостом тієї лицарської культури людського духу. Нація українців вийшла саме з цього січового казана. Де у Січовому праві таки панувала правда світу, всупереч тому державотворенню, що народжувалось в довкіллі, вже у рабстві божому.
З руйнації Січі і постає в Україні руїна, де у пошуці тієї втраченої правди брат пішов проти брата. Кожен зі своєю заяложеною правдою вчорашнього дня. Бо все шукалося в ідеях та планах вже віджитого зовнішнього життя, де її годі було шукати. В тій руїні, що тягнеться до сьогодні, козацька слава і була похована розом з тією силою духу, що поєднувала країну у одне ціле. Як те все відновити? А заглянути у своє пройдешнє так далеко на скільки вдасця, як за рецептом великої письменниці нашого часу Докії Гуменної. Що ми з тобою, шановний читачу, і зробили, усвідомивши зрештою те, що віддавна лежало перед нашими очима.
Щасти Вам.
Важливість поставленого дослідження можемо знайти у Олександра Клізовського у його книзі “Основи світорозуміння нової епохи”. Клізовський у своєму творі прямо ставить головне питання:
“Який зміст у короткотерміновому людському існуванні, кінцем якого повинна бути незворотна, невідхильна смерть? Звідки ми прийшли, куди йдемо, яка ціль існування людини на землі? В чому, в решті решт, криється сама змістовність існування людини на землі? У своєму житті людина шукає кінцеву ціль свого буття, кінцевий зміст, який би обіймав і поглинав собою всі інші висуванні життям задачі і цілі”
І далі Клізовський констатує положення справ у дусі теософського підходу Блаватської:
“Наявність питання про саму змістовність життя є показник недоліку духовного розвитку. Духовно розвинена людина ні яких теорій про змістовність життя не потребує, бо зміст життя їй ясний і зрозумілий. Через це всі теорії про змістовність життя повинні розвивати людину, повинні облагороджувати її, повинні підіймати її вгору, а не будити у ній її нижчу природу. Будь яка теорія, яка цієї цілі досягає, є вірна теорія, а яка цієї цілі не досягає, є теорія невірна “.
А далі йде вже те, що лежить в руслі поставленого нами питання з оглядом на приведену вище назву запропонованого дослідження:
” Людина шукає такої змістовності свого життя, в якому кінцеве не поглиналося б безкінцевим, але оберталося на нього. Вона шукає безпреревності свого існування, особистої вічності і особистого безсмертя. Без особистої вічності вічність всього світу не має для людини ніякої ціни, бо розум людський, його внутрішнє самоусвідомлення не згідне миритися з фактом смерті, як повним припиненням свого буття. От цієї особистої вічності і безпреревності існування, без якої будь яка змістовність життя стане безглуздістю, не дає ні наука ні філософія. Його повинна була б дати релігія, але вона теж його не дає”. Неуспішна та нещаслива доля батьків від того калічить їх дітей, які від цього стають зовсім полишеними будь якого свого світлого майбутнього, доповнимо ми його.
Саме тут і виходить на сцену та наука, яку передбачав Імануіл Кант і яка сьогодні зветься супраментальною психологією. Поле діяльності якої встановлення зв’язку людини і цілісного аспекту світу, який ту людину і породжує. Починається тут все з живої етики життя, що стоїть за тим законом всередині, який орії відносили до божої совісті і який виникає під час адаптації людини до патерну умов ареалу проживання. Коли людина цьому універсальному, непроявленому початку слідує у своєму бутті, то її манера життя починає нагадувати приховану гру в шахи, такі тут існують рішення та проходи до впорядкування світу і своєї гідної постанови в ньому. Від чого подібне життя веде свій початок?
Світова цілісність живе і розвивається як одне ціле за законом гармонійного узгодження своїх обріїв – світів, які в науковій езотериці отримали назву енергетичних горизонтів. Взаємодіючи між собою, вони створюють мереживо можливих рішень та запроваджень дозволених світовою цілісністю на плані життя. Чому дозволених? Тому що слідування їм утримує життя людське в світлі істинного, через постійний контакт з континуумом енергій тієї самої цілісності. Звідси походить та правда життя, яку науковій езотериці звуть причинною правдою. Знання – бачення у духовному погляді, або когнітивний аналіз на рівні невербального сприйняття, тому і стають можливими на ментальнім рівні, бо спираються на подібну тонку, невидиму павутину живої, дієвої етики у непроявленім за якою стоїть цілісний аспект світу.
Ці варіативні запровадження існуючі в цілісності і стають основою своєрідної шахової гри життя, в якій і пролягає шлях людської долі. Зрозумівши це Григорій Сковорода і проголосив своє сакральне:”Хочеш мати щастя, – спробуй довіритися долі “. Як увійти в тут природну шахову гру, як навчитись не хибити в ній, виникає питання?
Перепусткою до неї вочевидь є людська справжність, адже саме вона надає необхідного дотику до цілісної основи світу. І де лише духовний погляд здатен розрізнити необхідне, резонуюче з прядивом життя рішення. “Тваринний світ живе весь час у цьому не виходячи за межу дозволеного”, – зауважить нам допитливий читач. Так, відповімо ми йому, тваринний світ існує в тонкій мережі життя, маючи тут свій шлях та свою долю. Але людина, маючи розум, здатна по своїй волі та наміру здійснювати переходи між горизонтами цілісності значно поширюючи спектр можливих рішень у ньому. Наближаючи тим гармонійну узгодженість проявленого світу до гармонійної цілісності пануючої в ноуменальнім світі.
Досягнення людської справжності, це давня звичаєва традиція рахманської культури, в якій людина через особливе доброчестя у житті утримувала необхідний природний контакт, відмежовуючись від соціального закону та порядку полишеного того зв’язку.
Коли у наш вік евристична стеля інтелектуального мислення сягнула тієї висоти, з якої стало можливим актом наміру образного мислення здійснювати входження у прямий контакт з довкіллям на тонкому рівні, тоді стало можливим реалізувати закон людської справжності, відкритий у свій час давнім китайським філософом Джуан Дзи, який той закон сформулював так:” Коли природне і людське не перемагають одне одного на світ з’являється справжня людина“.
Як це відбувається, може виникнути закономірне питання? З’явилася можливість через пластичність інтегрованого мислення, дотягувати абстрактний образ у просторі образної пам’яті до його резонуючого злиття з цілісним аспектом у непроявленім. Але існує необхідна умова, позиція спостерігача повинна бути винесена за межу антропологічного бар’єра. Тобто, необхідним стає канал внутрішнього світосприйняття дотичний до світової цілісності. “Не відчуєш – не взнаєш”, – У Румі Що це дає?
Надає спосіб життя записаний на одному з мальованих полотен козака Мамая:”Сидить козак в кобзу грає, що задума, – все та має“. Тут задум і людська воля стають спорідненими з живою етикою життя, тому стають єдиним нерозривним цілим. Щось подібне зазначає і даоська традиція Китаю, яка проголошує:”Будь мертвим, абсолютно мертвим (відлученим від зовнішнього) і роби що хочеш, все буде вірно “. Що це, як не та сама давня рахманська традиція у нас в Україні?
Виходить всі шляхи ведуть до одного, того, що в релігійному каноні зветься ісіхазмою, або ж шляхом божественного єднання. В якому будь яка гра у випадковість, як та сама гра у бісер Германа Гессе, або ж наше реальне життя, здатні проявити той закон безкінцевості про який згадується у книзі золотих правил Тибету так:”Ти не можеш йти по шляху, не ставши сам шляхом. Бажай тільки того, що в середині тебе. Шукай шлях все більше занурюючись в себе. Вслухуйся в пісню життя, бери у неї урок гармонії, щоб безкінцевість у кінці твого шляху відкрила тобі свої обійми “.
І далі в цій Книзі Золотих Правил застережено :”Раніше ніж здійснити перший крок, навчись відрізняти істинне від похідного. Старайся більш за все відділяти знання ума від душевної мудрості, вчення ока від вчення серця“.
В книзі Блаватської Голос Безмовного, зрештою, можливо знайти цілий звід правил по досягненні людської справжності, або ж стану Архата з поверхні зовнішнього світосприйняття. Але коли людина заходить за антропологічну межу, сприймаючи все те з середини, всі ті правила просто стають пробудженою людською совістю, бо вона починає оперувати у своєму житті розумом спорідненим з самою цілісністю буття, вже опановуючи своїм супраментальним планом. Будь які настанови тут стають зайвими, бо вже інше веде та спрямовує людське життя.
Щоб вирішити проблему становлення українства, а саме ця проблема стоїть за означеним питанням, потрібно заглягути як мога глибше, наскільки вдасця, як за рекомендацією Докії Гуменної в свою історичну давнину. Найдавнішу дослідницьку згадку про населення Середнього Подніпров’я знаходимо у батька історичної науки Геродота.
“Цей народ не має над собою закону у вигляді самодерця, та він їм і не потрібен, закон знаходиться у них всередині“, – зауважив у свій час він, маючи на увазі населення Середнього Подніпров’я. Про цей закон всередині, як про закон живої етики або Отчий закон говорить, як відомо, вся езотерична наука раннього Середньовіччя.
Відомо, що це внутрішній закон, який принципово не може бути повністю виписаним, адже торкається самої ідентифікації людини, як розумної, мислячої істоти у причинній правді світу. В основі людського внутрішнього самоусвідомлення себе, як мислячої істоти, можливо було б поставити вираз Сенеки, який, заглибившись у це питання вивів:”Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати “. Тобто, вже мати механізм розпазнання того істинного, що стоїть за всим, що приходить ззовні. Підпирає його думку і Аристотель, який на запитання, що таке Бог, який на переконання схоластів стоїть за цим всим, відповів:” Бог це думка в думці “. Вторить їм в цьому питанні і великий суфій сходу Ібен Руш:”Пізнай себе – пізнаєш свого бога “. З надприродного явища пануючого сьогодні, Бог тут стає тим, що є, що існує в самиій людині. “Бог є людина в людині, справжня людина і Бог є одне “, – за висловом нашого видатного філософа Григорія Сковороди.
Чому вирішення поставленого питання самоідентифікації українства повинно йти через таку висоту, може виникнути питання? Мабуть тому, що основою самоідентифікації самої людини повинно бути її самовпорядкування в світі, бо тільки це і робить людину розумною істотою. В основі буття якої повинен стояти той, означений вище закон всередині, як за Геродотом або ж Отчий закон. Це сама сильна та життєдайна позиція в світі, що відповідає йому, як організованого у Єдине цілісному запровадженню , що тільки одне і має зміст, як за тим же Миколою Кузанським. Бо потрібно знати, що робити і коли, щоб стояти зо одно з тією силою, що керує світом.
Цей внутрішній закон пізнається через такий організований соціальний організм, як народ, або ж етнос існуючий в тій чи іншій місцевості, як за виразом того ж Геродота, що знайшов на Середнім Подніпров’ї тих, хто сьогодні звуться українцями і які мали, за його твердженням, той згаданий вище закон всередині. Вивести цей закон назовні у своєму житті може тільки соціум, поклавший його у основу свого існування, як було згадано вище. Саме від цього народжується знакова національна культура в якій все: мова, одяг, пісні, мистецькі вироби, звичаї та звичаєвості несуть у собі ознаку того усвідомленого закону.
Докладніше це може бути викладеним у такий спосіб. Внутрішній світ людини є на сьогодні ментальним планом людської особистості і він, дозволяючи пізнавати причинне поле людського існування, повинен нести в собі знаковий резонуючий образ, що до патерну умов ареалу проживання, запевняє нас дослідник фізики живого Фрітьоф Капра. Саме через адаптацію до патерну умов ареалу проживання виникає споріднений з цілісним Одним той ментальний образ, що і ідентифікує народ як єдиний етнос. Ментальність якого є способом дотику внутрішнього плану людини до закону живої етики пануючого в місці його проживання. Саме тому людина існує як суспільна одиниця, яка без соціуму перестає бути як світською людиною так і розумною людиною взагалі. А щоб вона вільно розвивалася, в соціумі повинна існувати демократія, що до того розвитку спонукає.
З цього і постає знакова культура, в якій все несе в собі ознаки тієї ж знакової вибірковості, що виникає під час адаптації до патенрну умов ареалу проживання. Чому саме Земля стоїть на першому місці у тому означеному становленні етносу та нації на внутрішньому плані? Мабуть тому, що мінеральний, водний та рослинний світи існуючі в людині беруться саме з її оточення. І свою астрологічну відстройку людина отримує від часу свого народження та тих планетарних тонких звязків існуючих саме в тій місцевості де вона народилася. Сама ж місцевість, як ареал проживання, поділяється за своєю природною ознакою. В Україні це давній кристалічний щит Середнього Подніпров’я, який залишився непорушним від давніх часів. Тому ця привязка до ареалу проживання стає поєднуючою ланкою між людиною та тим законом живої етики пануючим у непроявленім. Щоб зрозуміти сенс життя в житті потрібно бути, стверджує езотерична наука з цього приводу. Тому резонансним ключем тут стає сама етнічна самоусвідомленість, що має здатність знати до того, як починає щось усвідомлювати, коли згадати Сенеку. Такий висновок слідує з тих досліджень, шановний читачу,що сьогодні надає супраментальна психологія.
Ментальна глибина у внутрішній, езотеричній культурі це та тінь про яку Соломон ввизначився, як про таку, що несе саму змістовність людського життя. “Зміст людського життя слід шукати в тіні людського існування“, – визначився він у свій час. Образ тіні в українській національній культурі існує у проявленім у образі Праматері світу або Нави, що породжує все. У скіфів він ще мав своє відображення у образі чорної пантери. Пізніше на Русі, він вже став образом Мокоші. Хтось скаже, що все це надприродні сили, які дуже важко ідентифікувати. Це так, якщо не сходити з позиції лише зовнішнього світосприйняття, що набула свого поширення у технічний вік розвитку людства, закривши внутрішній план існування людини, відкинувши його у підсвідоме. Але коли повернути те все, пробудивши кінестетичне сприйняття та світобачення на ментальному плані, що існує і зараз у вигляді нашої образної пам’яті, то те знання – бачення повертається. Саме за нього говорить Антуан де Сент Екзюпері у своєму знаменному заклику у кінці ери технічного віку:”Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи “.
Заглиблення в тінь іньського кристалічного щита України породжує інтровертну націю, характеристика якої сьогодні визначається так:
“Вони, інтроверти, ніколи не діють під впливом емоцій, свої почуття тримають під контролем, а тому не роблять необдуманих вчинків, не грнають з плеча. Інтроверти спокійні, вдумливі й розсудливі, завдяки чому схильні до аналітичного мислення. Небагатослівні, пунктуальні й педантичні.” А ще володіють незбагненною силою духу та мудрим передбаченням подій, доповнимо ми.
Чому існує така постанова себе у житті, виникає питання? Мабуть тому, інтроверти вміють слухати світ і вибудовувати свої дії з тим, що йде з підсвідомого рівня. Порушення цієї ланки спілкування з світом у технічну еру поселило з часом в Україні руїну. Бо “вісті Неба, що керують світом“, як за висловом Ніцше, вже не приходили до людського усвідомлення. Натомість запанували ідеї, які розірвали потужну нцію на ворогуючі частини, де кожен стояв за своє.
Якою від того є національна ідея сьогодні? Та відновлення всього того, що було притаманним нашим пращурам у їх єдинім світобаченні. Все останнє у відродженні духу нації доповнить сама земля. Стан людини, дотичної до цілісного світу, що в цей час народжується, є тим образом людської справжності у істинній традиції життя, яка є головною у всих езотеричних вченнях світу. Тому образ справжньої людини, віддавна притаманний звичаєвій культурі українців і є тією національною ідеєєю сьогодні. За нею стоять честь, совість, людська гідність та порядність, що є ознакою європейської культури. Лицарський дух якої був у свій час запліднений з Русі, де він панував поєднуючи племена слов’ян у одне національне запровадження Київську Русь. Витоком того духу, як і самої назви Рус, слід вважати країну прибалтійських слов’ян, від яких і пішла самоназва Рус від звичаєвої говірки Руг – се. Пробудження лицарського духу через честь, совість та порядність була головною рисою доблесті та сили про яку стали говорити в світі: “Одвічно Руси мають ту силу і гремлять нею по світу “. Як це записано арамейською у мові русів на Близькому Сході.Саме тому Україна це Європа, бо сам витік європейства, як показує дослідження, віддавна походив з цієї землі, з землі Русів. Які приклади національної самоідентифікації тут можливо б навести?
Існували в давньому кобзарському русі так звані вустинські книги. Чим вони відрізнялися від інших книг? Змістовність їх була різна, але все те було вістями з волі і мова була звідти. Тому вони і пробуджували людський дух проти будь якого поневоленняі. Вони проголошувалися бунтівними, тому нещадно знищувалися. Але головний мотив та настрій тих книг зберігся у віршованих рядках нашого великого Кобзаря Тараса Шевченка. Тому він і має таке проникнення в людську душу, ідентифікуючи українців як таких на протязі не одного століття.
Щасти Вам.
В цьому світі потрібно бути.
(Січ, характерники)
Бути чі не бути – це не питання компромісу.
Або ти будь, або ти не будеш.
(Голда Мейєр)
Незнання причинної правди пануючій в цілісному світі на тонкому плані, призводить до людської упередженості що до причини подій назовні. Похідний характер яких залишається схованим від суто зовнішнього усвідомлення. Як було помічено, подолання цього бар’єра людської упередженості відбувається коли в людині вмикаються внутрішні імперативи її духу такі як честь, совість, гідність та правдивість. Похідними від яких ставали порядність, мужність та сміливість. В цей час і відбувається відома у сучасній інтерактивній психології операція “ Епохе”, в якій зовнішнє та внутрішнє, інтуїтивно образне, причинне усвідомлення зливаються у одне ціле світосприйняття. В цей час за відомим свідченням давнього китайського філософа Чжуан Дзи на світ і з’являється справжня, цілісна людина. Вторить йому і наш Григорій Сковорода, говорячи про поєднання двох натур, натури зовнішньої та натури внутрішньої, яке в цей час відбувається. В цьому і полягає шлях істинної традиції у лицарській культурі світу. Де “навіть в межах одного подиху не існує іллюзії, а є тільки шлях”, – засвідчує як суфійська так і самурайська традиції з цього приводу. Ту саму лицарську звитягу знаходимо у козацькій, характерницькій культурі Запорозької Січі. Де існувало одне головне правило – в цьому світі потрібно бути, бути тут і зараз, в цю виділену мить, бо сила людського духу та правда життя розкриваються саме в цьому.
Як і за яких умов це відбувалося в нашій характерницькій культурі, з якої, починаючи мабуть від часів скіфів та сарматів і постає українська нація, виникає питання? Нове відродження нації очікується в тій же істинній традиції лицарів світу, на якій розбудовані сьогодні всі без винятку культури Європи. Головна ідея якої якраз і полягає в лицарській культурі, символом якої є гетьманська булава здійнята над головою президента сьогодні.
Як показують дослідження у фізиці живого проведені Фрітьофом Капрою та дослідження у науковій езотериці в Україні, в Центрі Стратегічних Досліджень УК, адаптація до умов ареалу проживання, у дотику до тонкої павутини життя на непроявленому плані, народжує ментальний образ, адаптований до патерну умов ареалу проживання на рівні тонких взаємодій. Цей резонуючий з цілісним світом образ, як ментальний план фізичного тіла або ж його ментальний дубль, стає посередником між зовнішнім планом і означеною континуальною цілісністю світу на непроявленому рівні. Саме через нього людина здатна через свою споріднену дію, у намірі так званої “ другої уваги ”, активно взаємодіяти з тонкими планами оточуючого світу, що присутні як в ній самій, так і в будь якому об’єкті чі події на зовнішньому плані.
Торкаючись тонкої основи життя у своєму чутті – баченні, як образних передвісників подій світової Цілісності, людина здатна входити в ті реалії світу, що сховані під покровом його проявленого плану. Який є тільки похідним результатом тих первинних, причинних процесів, що проходять на тонкому, непроявленому плані. Цілісний світ на тонкому плані причино пов’язаний і не має тих обмежень, що існують на зовнішній, проявленій його стороні. Тут не існує стаціонарного простору – часу, тому людина здатна прослідкувати тут будь яку подію, віддалену від неї, як у часі так і просторі. І не тільки прослідковувати , а і активно впливати на перебіг подій, входячи в світ тонкої павутини життя через свій ментальний образ або ж ментальне тіло, яке присутнє в тому.
Але щоб здійснювати подібне, потрібна сила наміру у згаданій вище другій, спорідненій з цілим увазі. Вона якраз і виникає у адаптації до патерну умов ареалу проживання, тобто у адаптації до умов земель ареалу, де викає резонуючий з цілим ментальний образ, як це було зазначено вище. Він стає одним запровадженням на всіх, хто проживає на цій території, що і стає основою спорідненої ментальності нації, яка формується в умовах тієї землі, де той етнос проживає. “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”, – маємо пророче свідоцтво з цього ж таки приводу нашого великого кобзаря Тараса Шевченка.
В наслідок цього вся вироблена назовні культура несе у собі ту резонуючу з цілим ознаку від мови, пісень та звичаїв до художніх та мистецьких виробів. Навіщо, знову ж таки виникає запитання? Щоб мати захист егрегорного поля на зовнішньому плані, яке виникає у тій спорідненості з цілісним світом. Щоб мати єдине уявлення про світ та ту єдину правду життя, що панує в інтровертній, причинній глибині людського буття. Для цього “мусимо відати і знати обаполи тирла (людської толоки життя), щоб з богами жити у єдиній правді ” і мати від того силу впорядкування свого життя в тій правді, як записано у Велесовій книзі. За цим, врешті решт і стояла та першопричинна правда – істина, яку українці у своїй землеробській культурі завжди шукали за межею тирла, або ж толоки людського життя. У правди шлях один і він довгий, і праведний, і має силу, у неправди шляхів багато і всі вони короткі, – такі панували тут переконання.
Тому “бути чі не бути – це не питання компромісу. Або ти будь, або ти не будеш”, – знаходимо свідчення подібного становлення людини у своїй справжності у Голди Мейєр, першого прим’єр міністра Ізраїлю, що народилась і виросла в Україні, в умовах земель Середнього Подніпров’я. Де у характерницькій культурі населення якраз і існує заклик споріднюючий націю в єдине ціле: “ в цьому житті потрібно бути, бути тут і зараз, в цю обрану мить часу ”.
Що і розкриває інтровертну глибину єдиного становлення нації у сродній її діяльності з цілісним планом, як за Григорієм Сковородою. Де знаходження артефактів резонансного злиття з причинною основою світу у різних сферах життя призвело до становлення інтуїтивно – образного знання, за яким у населення поставало пробуджене, духовне знання -бачення. Де знати, відати – означало суміщувати в житті образне бачення ментального, внутрішнього плану з зовнішнім проявленим світом. Виконання подібної задачі потребувало поєднання, як внутрішнього, причинного світу так і зовнішнього, проявленого світу в самій людині. Так постало розуміння людської справжності та цілісної в світі існуючому у своїх двох планах – тонкому, причинному? непроявленому і речовинному, наслідковому, проявленому. Як і всіх у лицарських традиціях світу.
Подібне поєднання виникало коли в своєму самоусвідомленні людина керувалася нормами життя свого духовного плану, таких як честь, совість, правдивість та порядність, з “Богом у серці та думках”. Богом в цей час ставала сама світова Цілісність, плани якої, щодо спорідненої діяльності людини, пізнавались через інтуїтивно образний канал світосприйняття. Розуміння Бога тут приходило у мовчанні розуму, з яким ставало можливим жити у “серці та думках”. З цього і постала козацька, лицарська культура в Україні, яка від Січового права пануючого на Січі з часом постала по всій країні.
Тобто, розуміючи свободу назовні, як усвідомлену необхідність, (хочеш бути великим – зменшись у даосів) людина, опановуючи свій внутрішній стан, ставала часткою тієї гармонійної єдності, що панувала в довкіллі. Ставала відповідною природному онтологічному статусу живої етики пануючої в довкіллі, в якій існує весь рослинний та тваринний світ по сьогодні.
Це надавало енергії життя та можливості реалізації його шляху без обмежень у зовнішньому. Подібна людина знала правду життя в реаліях оточуючого її світу, тому мала силу її запровадження у своєму бутті. “Завдячуючи присутності знаючої людини шерсть обертається на килим, а земля стає палацом. Присутність духовної людини призводить до подібних перетворень”, – запевняє великий суфій сходу Румі з цього приводу.
Від того в Україні і виникла інтровертна, землеробська культура, від початку орієнтована на внутрішній, причинний, цілісний план життя. Завдячуючи цьому тут від початку сповідували ті духовні норми життя, які сьогодні звуться лицарськими, європейськими. Саме приведені вище звитяги лицарів Великого Зеленого Лугу надавали відстройку людського буття що до цілісного, причинного плану. З чого і поставав талан його ведення у передбаченні подій та їх кінцевого результату. Це надавало сили та наснаги на життя, адже з вірними рішеннями людина тут отримували і континуальну енергію цілісного світу та вдачу. І мали ту силу, якої сьогодні не вистачає технізованому суспільству, в якому людина вже не може впоратись з тими викликами, що приносить їй життя у техногенну еру. Від того отримує короткий вік та незчисленні хвороби, що вже постають і на генетичному рівні. Тому вводячи високі технології потрібно піклуватись і про людину розкриваючи її талан до передбаченого напрямку світового розвитку. В цьому поєднанні, як зовнішнього так і внутрішнього світів з’являється головна мета людського існування у осягненні себе, як перш за все світової сутності.
Все це і веде до відтворення божого світу справедливості віддавна омріяного людством на Землі. З чого постає подібне переконання у сучасному науковому підході?
З формули життя знайденої у дзен буддизмі. “Щоб жити і діяти в світі протиріч і одночасно сприймати світ на рівні причинної простоти, потрібно володіти інтуїцією, а не формалізованою логікою”, – відзначив у свій час Тайтаро Судзукі. В цей час і розкривається те, про що говорить Ісус із Назарета у Євангелії від Фоми: “Царство боже в середині вас і довкола вас. Коли двоє у одному домі скажуть горі переміститися – вона переміститься”. Тобто, лицарська звитяга лежить за межею тієї іллюзії, яку несе у собі суто зовнішнє світосприйняття. Те саме знаходимо у давній орійській культурі України, у сповіщеннях орійських гностиків в манускрипті Войнича. В гностичних дослідженнях яких у непроявленому витікає сама постанова орійської культури в раннім Середньовіччі на землі України – Руси:
“ Око по уму (у зовнішньому світосприйнятті) пусте несе. Око голе (на внутрішньому плані) бере божую мету голу і вість голу. Де волі путі були пана вела совість. Суть пече де горе бо кохаш. Пусто ви жиєте і пуста ваша совість божая. Суть на волі несе те, що є у світі і наповнює нас”, – засвідчують нам орійські гностики з рукопису Войнича.
Тому шлях до нового відродження української нації один і починається він з усвідомлення простої суфійської та характерницької традиції, за якою в цьому світі потрібно бути. Бути тут і зараз, щоб людське життя відбулося в тому, що заплановано кожному від народження. Чому саме так? Мабуть тому, що козацькому роду таки нема переводу на цій Богом сподобленій землі.
Це відкриває можливості відстороненої участі у подіях життя, але не тільки. Можливою стає корекція поведінкових реакцій людей та їх захист від упереджених рішень та зовнішніх загроз шляхом контролю їх намірів та поведінкових рефлексій. Тут будь яку подію, як і людину можливо вести в тих чі інших критичних ситуаціях убезпечуючи від помилок. Вести за тими вістями цілісного неба, що слідують, як можливе подовження їх намірів в межах цілісного світу.
Простори, що відкриваються у адаптивній магії, розкривають людську присутності в світі без обмежень. В результаті знаходячись будь де вона має поширене сприйняття світу, виходячи за його обмеження у своїй суто зовнішній присутності. Це надає енергії життя та реалізує його шлях без обмежень у зовнішньому. Подібна людина знає правду життя в реаліях оточуючого її світу, тому має силу її запровадження. Мудра людина у своєму недіянні може здійснити все, до чого доторкується у стані своєї другої уваги, у доторку до світового Цілого, – стверджуе давній філософ Китаю Лао Дзи. Те саме маємо у нашій характерницькій культурі, де на картині козака Мамая знаходимо запис: “Сидить козак в кобзу грає, що задума все те має“.
Подібна адаптивна магія у ранні часи дозволяла людству виживати у край несприятливих умовах, дозволяючи коригуючи обставини життя в руслі своїх життєвих вподобань. Вона надавала впевненості на шляху свого життя та щасливого майбуття у тому часі, що був відведений людині на Землі. Саме на цьому постала у свій час енеолітична культура Трипілля, що панувала на землях Середнього Подніпров’я мало не три тисячі років. То кому ж як не нам все те відроджувати на новій сходинці індоєвропейської культури, що сьогодні стоїть на повісці дня.
Щасти Вам.
Як слідує з досліджень наукової езотерики проведених у Центрі Стратегічних Досліджень Українського Козацтва людина має великий життєвий, енергетичний потенціал на своєму внутрішньому плані. Розкриття якого дозволяє поновлювати її природний онтологічний статус у доторку до природного цілого. Потребуючи однак зміщення її самосвідомості за бар’єр тієї іллюзії, який зводить між людиною і довкіллям її зовнішньо орієнтоване, образно – понятійне мислення. Подібний резерв ховається у становленні людської справжності та поєднаної цілісності двох її світоусвідомлень пануючих на її внутрішньому та зовнішньому плані. Він розкривається на шляху її становлення у істинній традиції у доторку до Цілого, як за даоським та суфійським віровченням. Це те саме становлення у тій правді – істині, що несе з собою “воля на волі” – стану віддавна притаманного відичній культурі населення Середнього Подніпров’я. Воля на волі, а ви що ж. “Пусто ви живете і пуста ваша совість божа”, – знаходимо свідчення оріянських гностиків у рукописі Войнича. Саме в Україні, в її характерницькій культурі, цей шлях розкриття природних здібностей людина у стані волі за антропологічною межею набув найбільшого свого прояву.
Починалося все тут з включення так званої третьої сигнальної системи світосприйняття, що поставала з внутрішнього ментального плану, як перш за все чуття – бачення людського ментального тіла. Відоме у просторі нашої образної пам’яті, як бачення свого пройдешнього минулого. Це дозволяло за антропологічною межею тримати на чуттєвому, кінестетичному контакті оточуюче довкілля, напряму контактуючи з причинним полем цілісного світу. Подібне невербальне, інтуїтивно – образне спілкування з живою етикою надавало сили та енергії життя за рахунок континуальної енергії цілісності. “Вісті неба, що приходять як голуби керують світом”, – за переконанням Ніцше.
Те образне мислення, що поставало коли припинявся діалог у суто зовнішнім світосприйнятті, ставало тими “вістями волі” за якими починала жити людина, уникаючи у своєму житті тих упередженостей, які замикали її у рабстві божому на землі. Де її шлях майже одвічно пролягав у боротьбі між добром та злом. Бо у причинному полі цілого “згідного життя веде, не згідного тягне”, – як за Сенекою.
Так пізнавалась та правда істина, в якій споконвічно існувало природне довкілля. В яку людина входила, отримуючи свою справжність та “волю на волі”. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними”, – за Ісусом із Назарета. У такому прямому контакті з причинним планом цілісного світу приходило її перевтілення у той образ своєї справжності, про який як даоси так і суфії Сходу говорять однаково: “ Ти не цей, ти той “. Маючи на увазі те обличчя, той образ до народження, який має кожна людина як син божий у своїх реінкарнацій них циклах переродження. Відновлення горизонту присутності того образу в житті має ефект постанови людини у оновленому світі, де вона у кінці часу “постане живою із мертвих”, як за пророцтвом Ісуса із Галілеї.
Отриманий доступ до причинного світу на тонкому плані відкривав можливості до творчого підходу людини до плину свого життя. Де опановувалось мистецтво його ведення у горизонтах світової цілісності, у своєрідних фазових переходах, за людським керованим наміром, так званої, другої уваги. “Нужда закон змінює”, – у кошового отамана Сірка. В українськім характерництві існує запис на картині Мамая з цього приводу: “Сидить козак в кобзу грає, що задума все те має“. Що і є творчим підходом до свого життя у культурі козацького характерництва.
Нове самоусвідомлення світу вело до тієї правди життя, за якою, як за свідченням Олени Реріх, тчуться килими людської долі. Воно вмикало механізм переходу від ілюзорного світу до світу істинного життя. Яка у всі віки називалася “святою землею” та “божим раєм”.
У новому світоусвідомленні, разом зі знанням причинного світу, до людини приходила так звана “третя сила” , або ж творча сила Сина Божого. Приходила за межею ілюзії, дозволяючи наводити гармонію, як в житті так і в довколишнім середовищі. Розкриваючи шлях до довголіття та щасливого буття на землі омріяного людством від давніх часів. Де зникав “раб божий” та його одвічна боротьба у житті між добром та злом. “Царство боже в вас і довкола вас”, – засвідчив з цього приводу у свій час великий адепт світу Ісус із Назарета. Син легіонера Пандири з русів та сарматки Марії, як за свідченням римського історика першого століття Цельса. Мабуть від того мав блакитні очі та русяве волосся.
В кінці того шляху у істинній традиції розкривався прохід до повернення людської душі додому, в інший вимір життя у ієрархії світу. “ Лише у поверненні людських душ додому людське життя отримує свій зміст ”, – саме про цей перехід тако ж засвідчив у свій час згадуваний вище великий адепт світу Ісус із Галілеї.
Для кожного з означених пунктів сходження людини у своїй справжності у Центрі Стратегічних Досліджень УК розроблені практики сходження людини до стану її цілісного світосприйняття. Які можуть бути адаптованими до будь якої аудиторії чі соціальної сфери.
Новітні технології сьогодення потребують високої організованості населення поєднаного духом єдиного, спільного стратегічного підходу як до державотворення так і до становлення самої людини та нації. Духовний статус якої однак постає в поєднаності тим природним, гармонійним початком, що панує на землях її проживання від давніх часів. Від того дух закріплюється в тілі через яке продуктивно може діяти у довколишньому світі. Але поребує більш розвинених та абстрагованих понять у своїй взаємодії з причинною правдою світу, яку врешті решт і надав технічний прогрес. Зростаюча само усвідомленість у виробничій сфері гуртувала населення, як у захисті своєї території так і у виробництві продовольчої бази споживання та пов’язаних з нею технологій. Саме створення цієї бази потребувало не тільки знання місцевих умов, а і передбачення у часі в умовах поширеного тваринництва та землеробства раніш та високих цифрових технологій сьогодні. Потреба такого усвідомлення вело до пошуку причинної правди подієвого поля життя, в тому гармонійному початку, що від початку панує в довкіллі. В Україні подібне знання вбачалося в життєвому кредо хлібороба – відати і знати обаполи тирла. Тобто, у причинному полі життя пануючого за його зовнішньою межею потрібно було жити, так само як і на зовнішньому плані.
В давні часи зростаюче самоусвідомлення показало, що до такого розуміння життя вели резонуючі з гармонійним природним початком знакові форми. Що вперше з’явилися на стінах печер у так званих петрогліфах і значно поширилися за часів трипільської енеолітичної цивілізації та цивілізації Месопотамії. В подальшому ці знайдені, резонуючі з цілим знакові форми, що розкривали доступ до причинного світу, покладалися у мову, пісні, ритуальні танці, малюнки та орнаменти, у вироблені форми речей побуту. Тобто, у саму знакову культуру, яку виробляв той чі інший етнос в умовах патерну земель свого проживання, що від того ставав поєднаним у одне народом та нацією. Знаходження подібних артефактів резонансного злиття з причинною основою світу у різних сферах життя призвело до образного знання – відання, за яким стояло пробуджене доторкове, кінестетичне бачення. Відати – означало суміщувати в житті образне бачення ментального, внутрішнього плану дотичного до причинного поля цілісного світу з зовнішнім проявленим світом.
Виконання подібної задачі потребувало поєднання, як внутрішнього, причинного світу так і зовнішнього, проявленого світу в самій людині. Так постало розуміння людської справжності та цілісної в світі існуючому у своїх двох планах – тонкому, причинному непроявленому і речовинному, наслідковому, проявленому. Подібне поєднання виникало коли в своєму самоусвідомленні людина керувалася нормами життя свого духовного плану таких як честь, совість, порядність, у житті з “богом у серці та думках”. Богом в цей час ставала сама світова цілісність, що пізнавалась через інтуїтивно образний канал сприйняття. Розуміння Бога тут приходило у мовчанні розуму,з яким ставало можливим жити у серці та думках.
Тобто, розуміючи свободу назовні, як усвідомлену необхідність, (хочеш бути великим – зменшись у даосів) людина, опановуючи свій внутрішній стан, ставала часткою тієї гармонійної поєднаності, що панувала в довкіллі. Ставала відповідною природному, онтологічному статусі його живої етики, в якій існує весь рослинний та тваринний світ в довкіллі.
Від того в Україні виникла інтровертна, землеробська культура, від початку орієнтована на внутрішній, причинний, цілісний план життя (мусимо відати і знати обаполи тирла). Завдячуючи цьому тут від початку сповідували ті духовні норми лицарства, які сьогодні звуться європейськими. Саме приведені вище звитяги лицарів Великого Зеленого Лугу надавали відстройку людського життя що до цілісного, причинного плану. З чого і поставав талан його ведення у передбаченні подій та їх кінцевого результату. Це надавало сили та наснаги на життя, адже з вірними рішеннями людина тут отримувала і континуальну енергію цілісного світу та свою вдачу. І мала ту силу та енергію, якої сьогодні не вистачає технізованому суспільству, в якому людина не може впоратись з тими викликами, що приносить їй життя у техногенну еру. Від того отримує короткий вік та незчисленні хвороби, що вже постають і на генетичному рівні. Тому вводячи високі технології потрібно піклуватись і про людину розкриваючи її талан до передбаченого напрямку світового розвитку людства. В цьому поєднанні, як зовнішнього так і внутрішнього світів з’являється головна мета людського існування у осягненні себе, як перш за все світової сутності.
Все це і веде до відтворення божого світу справедливості віддавна омріяного людством на Землі. З чого постає подібне переконання у сучасному науковому підході?
З формули життя знайденої у дзен буддизмі. “Щоб жити і діяти в світі протиріч і одночасно сприймати світ на рівні причинної простоти, потрібно володіти інтуїцією, а не формалізованою логікою”, – відзначив у свій час Тайтаро Судзукі.
Те саме знаходимо у давній орійській культурі України, у сповіщеннях орійських гностиків у манускрипті Войнича. У гностичних дослідженнях яких у непроявленому витікає сама постанова орійської культури в раннім Середньовіччі на землі України – Руси : “ Око по уму (у зовнішньому світосприйнятті) пусте несе. Око голе (на внутрішньому плані) бере божую мету голу і вість голу. Де волі путі були пана вела совість. Суть пече де горе бо кохаш. Пусто ви жиєте і пуста ваша совість божая. Суть на волі голая ж. Пам’ятай одну волю і святу совість по віки ж“.
Означене і є фундаментом культури Русів віддавна пануючій на землях Середнього Подніпров’я.
Сер
22
Аристократія людського духу
лежить у основі правди людського
життя на землі.
( з невимовного)
Одвічна Січ сьогодні це центр боротьби людини за своє гідне становище у світі. Де та надія давно вже втрачена разом із вірою в те справжнє, щасливе майбуття гідного способу людського життя у цьому світі. Але так було не завжди. Якщо заглянути у витоки самої автентичної культури Русів, то там у глибині постає дивовижне мистецтво їх сроднього життя в світлі цілісного світу. Саме про це говорить давній запис до кириличного письма, який знаходимо у ризах, рунічних записах давніх русів. Що стояло у центрі вірувань ще полабських слов’ян з Аркону, де знаходимо буквальне: “ Життя людське є існуванням людини у поєднанні знання сущого з її розумом, у освяченні світлом Неба“ .
Як тут не згадати Платона з його відомим свідченням: “ Щоб зробити миследіяльність сродньою Небу багато чого потрібно зрозуміти через її причетність до Єдиного “. Це і є те саме Єдине суще, що тільки одне має справжній зміст, як за кардиналом Римо – католицької церкви Миколою Кузанським вже у наші часи.
Виходить головна задача, що стоїть перед людиною це пізнати світ і себе в ньому, і це є шляхом до омріяного щастя жити в цьому світі. У який спосіб це досягалося? Відповідь знаходимо у тих же ризах – рунах до кириличного письма давніх полабських Русів: “ Буття щасливе як добро, що здобувається тобою у поєднанні сущого з твоєю совістю“. Ось звідси і постає та лицарська культура, яка панувала у полабських слов’ян, які своїм духом і запліднили Київську Русь. Де переважно племінні роди київських земель і постали єдиним цілим у тому духовному заплідненні. Бо сама назва Рус бере своє походження від Ругів, про яких говорили у ті часи Руг – се, з чого з часом і вийшла Рус та і сама назва країни – Русь.
Територія полабських слов’ян Ругів в межах острова Руян та мису Аркон була місцем паломничества воїнів – дружинників з земель Середнього Подніпров’я, де вони набиралися гарту та лицарської звитяги. Яку потім несли у Русь. Саме цю культуру світового лицарства знаходимо вже у Святослава Хороброго, у його зверненні до супротивника: “ Іду на ви”. Мабуть тому Ярослав Мудрий і притримувався тісного союзу з тим джерелом лицарської звитяги, яке несли у собі слов’яни з Аркону.
Отже пробудження людського духу від початку було тим головним, що стояло за тією державністю Руси, поєднаної у одне цілісне запровадження у звичаєвій лицарській культурі.
Саме ця культура пробудженого духу людини панувала і на Січі, вже у козацькому січовому товаристві, де за свідченням Олеся Бердника панував втаємничений дух характерництва. Виходить, що Одвічна Січ є тим духом України – Руси, що і сьогодні лежить у відродженні нації та державності в країні. Головна поєднуюча ідея козацького лицарства якої, постає у високо піднятій гетьманській булаві над головою. На цій самій лицарській культурі, де панує честь, совість, порядність та висока гідність і збудована об’єднана сьогодні Європа. І саме через це Україна де козацькому роду таки нема переводу і належить саме європейській культурі, а не ідеології азійської артілі з якою сьогодні бореться. Чому? Мабуть тому, що правда людського життя походить від причинної правди цілісного світу в якому саме і панує її дух. Тому прозріння своєї сакральної сутності, це та основа, що сьогодні поєднує людство у одне ціле. І в якому архаїзм поверхневих ідеологій викреслює все те з людського життя, заводячи людство у світову кризу. Тому головна задача сьогодення пізнати світ і себе в ньому, що і є шляхом щасливого майбуття на цьому світі. Знову ж таки чому? “Пізнати самого себе – означає пізнати істину, стати на шлях її пізнання”, – знаходимо у визначного російського філософа Володимира Сергійовича Соловйова. Дуже недоречно забутого росіянами сьогодні.
Саме тому з вище приведеного слідує, що платформа української Одвічної Січі у новому відродженні характерництва в Україні, є тією ідеологічною основою, яка як і в давні часи здатна поєднати Русів у одне ціле, прибираючи будь які недоречні конфлікти існуючі сьогодні на територіях слов’янства. Головна умова миру стоїть саме за цим.
Сер
18
Всі люди рівні перед Небом,
держава ж є результатом їх угоди.
(Мо Дзі)
З чого бере свій витік нація українців, що на сьогодні увібрала в себе осередки інших народів, як у культуровому спадку Європи?
“Все починається у тому новому народженні з відродження духу нації поєднуючого все у одне ціле”, – скаже вам будь хто. Саме так постали у свій час Франція, Германія, Англія, Іспанія, Італія та всі інші народи Європейського континенту. В цьому плані в українців проблем немає, адже те європейське становлення у дусі лицарській традиції записано в самому гімні країни, де козацькому роду нема переводу. Що за тим родом козацьким стоїть виникає питання? “Та та ж ідеологія світової лицарської культури і стоїть”, – скаже вам будь хто. В якій панує честь, совість, порядність та гідність людського способу життя на землі. Саме ці чесноти відкривають джерело того духу, що і сьогодні поєднує Європу у одне цивілізоване ціле. І від того спадкоємного лицарства ми, українці саме і належимо Європі, а не Росії з її культивуванням свободи варвара. У нас та сила розкутого людського духу постає ще у сарматській племенній Тамзі, де поєднання Землі та Неба на волі народжує цілісну людину – воїна духу. Як діє та сила духу у тому умоглядному поєднанні Землі та Неба? А через природну впорядкованість дій та вчинків у тій живій етиці, що панує в довкіллі. Коли “навіть в межах одного подиху не існує іллюзії, а є тільки шлях”, – як за самураєм Сіненормом. Разом з тією правдою шляху життя приходить і сила. Саме та сила, що і у воїна підперезаного мечем Арея, ще з Ахейських дружин стародавньої Греції, та сарматського воїнства з степів України. Саме звідси поставала сила та вправність і не тільки у військовій справі, а і у звичайному житті. Ця впорядкованість несла у собі організацію самої держави, населення якої однаково підходило до вирішення проблем свого життя. Саме в цьому руслі існує свідчення давнього філософа Китаю Мо Дзи:“Всі люди рівні перед Небом, держава ж є результатом іх угоди”.
В середині подібної демократії поставало право правого, в якому енергія причинної правди цілісного світу починала діяти і в людському соціумі, роблячи народжене громадянство неорушним осередком рідного для всих дому. Саме таке товариство у продовж століть свого існування демонструвала Запорізька Січ. Де панувала одна ідея постанови справжньої, цілісної людини на білім світі. Тут всих поєднувала воля та лицарська звитяга, що торкалася кожного, до якого б етносу він не відносився.
Тобто, політична нація, що увібрала в себе інші етноси, може брати за свою головну ідею становлення саме ту лицарську ідею, що якраз і панує у державах, що входять до Європейського союзу сьогодні. Це саме та традиція, яка дозволила українцям вижити у буремних століттях своєї історії. Корінна стратегія виживання яких лежала в усвідомленні правди того життя, що існує в довкіллі, в цих патерн уловах, на цій землі і в тій майстерності ведення життя, що від цього походила.
Від цього постають ті головні архетипи ментальності, які є знаковими у культурі будь якого народу, що сформувався на терені землі їх існування. Саме архетипи існуючі у мові, піснях, архітектурі та художніх виробах своєю резонансною знаковістю поєднують людське життя з причинним світом поза антропного буття на волі, народжуючи знакову ментальність нації. Що таке та знакова ментальність нації, одразу ж виникає питання?
Якщо коротко, це той внутрішній архетип особистості, що виникає у людському пристосуванні до патерну умов ареалу проживання. В цей час і відбувається відома у психології операція Епохе, в якій зливаються як зовнішні так і внутрішні імперативи особистості у причинній порядкованості живої етики пануючої у природному ареалі. Що лежить у основі того поєднання?
Ментальний образ особистості, що існує на внутрішнім плані людського енергокомплексу, стає зв’язковим з її супраментальний планом та подібним планом самої світової цілісності. Саме він зумовлює характер людина та нації вцілому від отриманої ментальної відстройки в умовах ареалу проживання, що до цілісного світу пануючого у непроявленім.
Що це дає самій людині та нації вцілому? Через отриману резонуючу з цілісним світом свідомість, вона виходить на волю, де зливається з світом у одне цілісне запровадження. Реалізуючи головну мету людського життя, як світової особистості. Тут, врешті решт, реалізується та сама інтернаціональна ідея за якою мало не століття йде боротьба визначних ідеологів світу.
З цього виходить, що українська національна ідея, яка лежить у високо піднятій над головою козацькій булаві, несе у собі світову, інтернаціональну ідею людства у постанові справжньої, цілісної людини. Вочевидь це і є та нова сходинка індоєвропейської культури, про яку пророче говорила у свій час видатна письменниця нашого часу Докія Гуменна та її послідовник Олесь Бердник. Яку сьогодні долає Україна.
Щасти Вам.