



Архів 'Статті'
Існує підтверджений багатьма витоками факт існуючий у світовій езотеричній культурі, що був зафіксований в Індії. Коли свята людина – Йог високих посвячень селився поблизу селища, то в цій місцевості починали вчасно йти дощі, поля незмінно давали високий врожай, народжувались здорові діти, зростало поголів’я скота. Всілякі нещастя починали обходити те селище. Тому місцеве населення робило все можливе, щоб та свята людина як можна довше не покидала їх краю. В чому тут справа?
Спробуємо розібратися в цьому досить незвичному явищі.
В житті будь якого соціуму існують природні фактори, які впливають на гармонійне життя та добробут, що тут старанно налагоджуються. До цих факторів в першу чергу відносяться кліматичні умови, в яких головну роль відіграє стихія вітру. Другим фактором є земля та той світ мінералів, що в ній знаходиться. Від стихії землі залежить інська чи янська зона в цій місцевості утворюється, до якої на ментальному рівні адаптується місцеве населення. Третьою складовою тут виступає стихія води, що присутня в ареалі у вигляді озер, річок та підземних вод. Далі йдуть рослинний та тваринний світи існуючі в тій місцевості. Від яких багато в чому залежить добробут в людськім соціумі. Впливають на гармонійне життя общини і польові сутності, що присутні в тій місцевості в існуючих аномальних зонах. Які можуть втручатися у перебіг подій у людському житті. Значним фактором, що впливає на досягнення гармонійного життя в селищі є сама його внутрішня впорядкованість, на яку значний вплив вчиняє, як показує досвід трипільців, енергії пережитого життя, що накладаються вже як кармічні залежності на подійне поле життя людської общини. Саме через це трипільці за деякий проміжок часу спалювали свої селища та відновлювали їх на новому “чистому” місці.
З вище приведеного маємо сім головних причин впливаючих на налагоджене життя у людській спільноті. “І що тут може вдіяти проста людина?” – запитає нас тут будь хто. Як Йог високих посвячень може впливати на це все? – до цього зводиться питання.
Справа в тому, що справжня, цілісна людина у своїх високих медитаціях торкається світового плану супраменталу, що впорядковує світову Цілісність як таку. В цей час вона у своїй сродній миследіяльності починає володіти системно перетворюючою силою, що виникає у фазових переходах між енергетичними горизонтами світової Цілісності. Сама Цілісність являє собою узгоджений просторово – часовий пакет хвильових збурень – енергетичних горизонтів, виникаючих у першу мить вибуху сингулярності у праматеріальнім середовищі на ранніх стадіях формування Всесвіту. Перехід з одного горизонту на інший змінює саму сцену життя де негаразди, як системні збої накопичені у її просторі стають відсутніми, бо то стає вже інший світ. Тобто, справжня, цілісна людина у образі нашого Йога, незмінно починає володіти “ божою ” впорядковуючою силою з відповідного рівня самоусвідомлення світу. Саме про це говорить і наш великий філософ Григорій Сковорода, який углядівши це сакральне дійство у сродній миследіяльності справжньої, цілісної людини, назвав його божим промислом, зазначивши: ” Справжня людина і Бог – тотожні є“. Підпирає його в цьому і Ісус із Назарета, “справжня людина воплоті”, як за твердженням того ж Григорія Сковороди:”Царство боже всередині вас”, – зазначив Ісус у свій час.
Як виникає та впорядкованість, постає питання?
Фазові переходи між енергетичними горизонтами Цілісності у сродній миследіяльності справжньої, цілісної людини є своєрідною зміною самих сцен життя у означених енергетичних горизонтах, як було зазначено вище, в яких шукається та затверджується той фазовий простір, в якому негаразди що насуваються стають відсутніми. Здійснюється все це вольовим імпульсом у так званім намірі у другій увазі, що запускає дію зміни простору, як своєрідний фазовий перехід, вже узгоджений з планами самої Цілісності. Це дуже нагадує раптову зміну природних умов, коли ви долаєте гірський перевал, заходячи у зовсім іншу кліматичну зону.
Виходить Йог у своїх високих медитаціях торкаючись супраментального, все впорядковуючого плану Всесвіту, гармонізуючи простір своїх медитативних технік, відсторонено впливає і на довколишній простір в якому існує людський соціум, де починає панувати гармонія впорядковуючої діяльності самої людини.
Мабуть саме в цьому і лежить головна задача справжньої людини на цьому світі – нести гармонію та впорядкованість на зовнішнім, проявленім плані світу. Цим вона збільшує гармонію самої світової Цілісності на її проявленім плані. І саме в цьому полягає головна задача супраментальної психології, яка повинна здійняти людську самосвідомість до означеного рівня. Від цього шлях до осягнення своєї справжності та цілісності стає головною метою людського життя тут, на цій землі. Що для цього потрібно?
Необхідну світоглядну позицію виклав у свій час Олесь Бердник, зауваживши, що людству пора від пояснень світу переходити до знання його у прямому, невербальному сприйнятті. Саме в цей час приходить необхідна повнота у світосприйнятті, без чого щасливе майбуття тут на цій землі стає справою неможливою.
Ідея, що єднає націю.
Якщо звести наші щоденні турботи до купи, то врівноваживши все те у якомусь висновку, ми підходимо до рішучих дій у запровадженні спланованого у життя. І тут нам стає у нагоді воля, рішучість та мужність, бо невідомо які перепони у тому нашому новому запровадженні постануть у житті. “Щоб все те задумане та сплановане безумовно виконалось потрібно щоб наше планування відповідало вимогам дня, входило в те, що несе у собі саме життя”, – скаже нам будь яка досвідчена у цьому питанні особа. Однак, щоб все те знати і не займатись у житті пустопорожніми справами потрібна людська цілісність та справжність, говорить нам езотерична наука про потаємне.
Саме там, на не проявленому плані, за свідоцтвом Олени Реріх те і відбувається, де людська правда зливається з правдою неба цілісного світу. В іншому випадку ми зовсім не будемо мати надії , що все заплановане матиме у житті якийсь успіх. “Людський егоцентризм повинен тут відступити, натомість повинні прийти воля та піднесення духу, де панують честь, совість та людська порядність. З чого і постає людська причетність до того подійного поля життя, в якому панує божа воля у світовій цілісності”, – скаже нам освідчений у науці про потаємне читач.
Духовне лицарство пройдешніх часів з того і поставало, засвідчує нам характерницька культура. Територія України, що знаходиться на злитті Європи та Азії, завжди була ареною боротьби з невіглаством степових орд, які забезпечували свій добробут навалою на землеробські культури. Бо нічого не виробляли самі, все здобувалося через здирництво та розор сусідніх країн. Бралося все численною збройною навалою. Той панмонголізм, не зважаючи на посилену русофікацію і сьогодні не приживається на терені земель давньої Русі. Де завжди жив спротив азійській ідеології половецьких орд. Тому і постала в Україні Січ та січове лицарство, де звитяга людського духу сягала небачених для степовиків висот. Характерництво, як розвинена на плані пробудженого духу наука виживання в умовах дикого степу, ось що являло козацтво у ті часи. Головним випробуванням мужності та сили духу є сама людська смертність і до того потрібно готуватись, щоб гідно здолати ту перепону у людському житті, – говорить світова езотерична наука про не проявлене.
“Яке відношення все це має до сьогодення”, – запитає тут будь хто. Дуже спокусливими на сьогодні є здобутки набуті шляхом баришництва. Але в цьому способі життя, як на гріх, нестає самої людини, а є частина колективу здирників в якому вона стає безсвідомим гвинтиком. Це одразу ж відгукується на сімї та вихованні дітей. Які повинні вміти протистояти негараздам життя, а не жити тільки за рахунок грошового забезпечення батьків. Приклад же в сім’ї де відповідне виховання повинно було б братися та опановуватися відсутній. І йде на порох сама змістовність життя як батьків та їх дітей, так народу та нації, до яких вони повинні були б належати. Чому? Бо полишена волі та наснаги у поєднанні з правдою життя людина мало чого варта. Вона швидко підпадає під різні інформаційні технології, що йдуть звідусіль. Місце її життя стає ненадійним і вона йде від нього світ за очі у чужі впорядковані країни. Спустошення та розор рідної, батьківської землі є результатом цього. А без рідної землі під ногами нестає і людської справжності, бо перестає діяти закон всередині, що є законом самої живої етики життя. Бо з’являється все те у людському бутті через адаптацію до патерну умов ареалу проживання, через знакову ментальну відстройку, говорять сьогодні дослідження у галузі фізики живого.
“Як те ваше характерництво може бути покладеним на день сьогоднішній”, – врешті можемо отримати запитання.
По – перше, потрібно запам’ятати все, що коїться з нами у житті йде за причинною правдою неба. “Царство боже всередині вас”, – заповів у свій час той, кого Сковорода вважав справжньою людиною во плоті. “З таємних кордонів тчуться килими людської долі“, – засвідчила Олена Реріх. Тому тільки причетність до тієї божої правди робить людину людиною. Звідси ж у всі часи поставало духовне лицарство, честь, совість, порядність та гідність. Що і робить людину справжньою людиною, а чоловіка чоловіком.
По – друге, людина явище соціальне, тому не розбудовувати державу та націю і сподіватися на щасливе майбуття для своїх дітей марна справа. Все те потрібно впорядковувати за вищими стандартами людськості існуючими у наші часи. Правда життя панує у відповідно організованім соціумі, який у такий спосіб стає національно організованим через ту адаптацію до ареалу місця проживання. Бо будь яка етнічна культура утримує у собі адаптативні, резонуючі форми що до живої етики життя. На що і повинен спиратися будь який здоровий соціум. “Одна людина може помилятися, колектив організований у одне ніколи“,- вивела Леся Українка у свій час.
По – третє, не потрібно втрачати надію на перемогу людського духу у плині буття. Перемога та можлива, вона сьогодні штучно заблокована прийнятою з зовнішніх міркувань науковою парадигмою. Ті сяючі вершини людських сподівань та духу, що йдуть з невимовного, цілком досяжна річ. Перемога лежить за нашим порогом, вона повинна там бути, бо тоді навіщо весь цей клопіт взагалі. Духовне характерництво, це коли правда неба переселяється у саму людину, вона сама стає нею. В цьому суть людської справжності та дорослості.
Потрібний висновок виходить тут сам по собі – пробудженню людського духу на землях України не має альтернативи, як і козацькому роду у розбудові новітньої країни та новому піднасенні нації. Чому? Характерницька культура у наш час стає суттю формування світогляду людської справжності та набуття того онтологічного статусу на яких повинна формуватись нація та державність у сучасному світі. Без повернення назад у природу, до чого закликає онтологічний статус, з коротким віком життя та навалою хвороб людству не впоратись. Втім на все те вже існують відповідні резолюції ради ООН.
Щасти Вам.
В. Байда.
Ідея, що єднає націю.
Якщо звести наші щоденні турботи до купи, то врівноваживши все те у якомусь висновку, ми підходимо до рішучих дій у запровадженні спланованого у життя. І тут нам стає у нагоді воля, рішучість та мужність, бо невідомо які перепони у тому нашому новому запровадженні постануть у житті. “Щоб все те задумане та сплановане безумовно виконалось потрібно щоб наше планування відповідало вимогам дня, входило в те, що несе у собі саме життя”, – скаже нам будь яка досвідчена у цьому питанні особа. Однак, щоб все те знати і не займатись у житті пустопорожніми справами потрібна людська цілісність та справжність, говорить нам езотерична наука про потаємне.
Саме там, на не проявленому плані, за свідоцтвом Олени Реріх те і відбувається, де людська правда зливається з правдою неба цілісного світу. В іншому випадку ми зовсім не будемо мати надії , що все заплановане матиме у житті якийсь успіх. “Людський егоцентризм повинен тут відступити, натомість повинні прийти воля та піднесення духу, де панують честь, совість та людська порядність. З чого і постає людська причетність до того подійного поля життя, в якому панує божа воля у світовій цілісності”, – скаже нам освідчений у науці про потаємне читач.
Духовне лицарство пройдешніх часів з того і поставало, засвідчує нам характерницька культура. Територія України, що знаходиться на злитті Європи та Азії, завжди була ареною боротьби з невіглаством степових орд, які забезпечували свій добробут навалою на землеробські культури. Бо нічого не виробляли самі, все здобувалося через здирництво та розор сусідніх країн. Бралося все численною збройною навалою. Той панмонголізм, не зважаючи на посилену русофікацію і сьогодні не приживається на терені земель давньої Русі. Де завжди жив спротив азійській ідеології ще половецьких орд. Тому і постала в Україні Січ та січове лицарство, де звитяга людського духу сягала небачених для степовиків висот. Характерництво, як розвинена на плані пробудженого духу наука виживання в умовах дикого степу, ось що являло козацтво у ті часи. Головним випробуванням мужності та сили духу є сама людська смертність і до того потрібно готуватись, щоб гідно здолати ту перепону у людському житті, – говорить світова езотерична наука про непроявлене.
“Яке відношення все це має до сьогодення”, – запитає тут будь хто. Дуже спокусливими на сьогодні є здобутки набуті шляхом здирницького меркантилізму. Але в цьому способі життя, як на гріх, нестає самої людини, а є частина колективу здирників в якому вона стає безсвідомим гвинтиком полишеним честі та совісті. Це одразу ж відгукується на сім’ї та вихованні дітей. Які повинні вміти протистояти негараздам життя, а не жити тільки за рахунок грошового забезпечення від хабарництва батьків. Приклад же в сім’ї де відповідне виховання повинно було б братися та опановуватися відсутній. І йде на порох сама змістовність життя як батьків та їх дітей, так народу та нації, до яких вони повинні були б належати. Чому? Бо полишена волі та наснаги у поєднанні з правдою життя людина мало чого варта. Вона швидко підпадає під різні інформаційні технології, що йдуть звідусіль. Місце її життя стає ненадійним і вона йде від нього світ за очі у чужі впорядковані країни. Спустошення та розор рідної, батьківської землі є результатом цього. А без рідної землі під ногами нестає і людської справжності, бо перестає діяти закон всередині, що є законом самої живої етики життя. Бо з’являється все те у людському бутті через адаптацію до патерну умов ареалу проживання, через знакову ментальну відстройку, говорять сьогодні дослідження у галузі фізики живого.
“Як те ваше характерництво може бути покладеним на день сьогоднішній”, – врешті можемо отримати запитання.
По – перше, потрібно запам’ятати все, що відбувається з нами у житті йде за причинною правдою неба. “Царство боже всередині вас”, – заповів у свій час той, кого Сковорода вважав справжньою людиною во плоті. “З таємних кордонів тчуться килими людської долі“, – засвідчила Олена Реріх. Тому тільки причетність до тієї божої правди робить людину людиною. Звідси ж у всі часи поставало духовне лицарство, честь, совість, порядність та гідність. Що і робить людину справжньою людиною, а чоловіка чоловіком.
По – друге, людина явище соціальне, тому не розбудовувати державу та націю і сподіватися на щасливе майбуття для своїх дітей марна справа. Все те потрібно впорядковувати за вищими стандартами людськості існуючими у наші часи. Правда життя панує у відповідно організованім соціумі, який у такий спосіб стає національно організованим через ту адаптацію до ареалу місця проживання. Бо будь яка етнічна культура утримує у собі адаптативні, резонуючі форми ментальної спорідненості що до живої етики життя. На що і повинен спиратися будь який здоровий соціум. “Одна людина може помилятися, колектив організований у одне ніколи“,- вивела Леся Українка у свій час. З чого у всі часи і поставала нація.
По – третє, не потрібно втрачати надію на перемогу людського духу у плині буття. Перемога та можлива, вона сьогодні штучно заблокована прийнятою з зовнішніх міркувань науковою парадигмою. Картина світу, що від цього виходить штучна, вона не відображає всього цілісного світу як такого. Це, якщо хочете, своєрідна релігія Залізного віку, що закрила духовний розвиток людству.
Ті сяючі вершини людських сподівань та величі духу, що йдуть з невимовного, цілком досяжна річ. Перемога лежить за нашим порогом, вона повинна там бути, бо тоді навіщо весь цей клопіт взагалі. Духовне характерництво, це коли правда неба переселяється у саму людину, вона сама стає нею. В цьому суть людської справжності та дорослості.
Потрібний висновок виходить тут сам по собі – пробудженню людського духу на землях України не має альтернативи, як і козацькому роду у розбудові новітньої країни та новому піднасенні нації. Чому? Характерницька культура у наш час стає суттю формування світогляду людської справжності та набуття того онтологічного статусу на яких повинна формуватись нація та державність у сучасному світі. Без повернення назад у природу, до чого закликає онтологічний статус, з коротким віком життя та навалою хвороб людству не впоратись. Втім на все те вже існують відповідні резолюції ради ООН.
Щасти Вам.
В. Байда.
Супраментальна психологія це психологія великого людського Я, другого розуму людини пов’язаного з причинним світом на ціліснім плані. Цей розум приходить на волі, за межею антропологічного буття, коли зникає так званий внутрішній діалог між суто зовнішнім сприйняттям світу та образною пам’яттю. Він утримує в собі передбачення, норму дозволеної дії та людську волю в осягненні свого спорідненого життя з “божою” правдою світу. Тут воля, осягнення та дія злито воєдино. Тобто все те, що існує в Нірвані Кальпі Самадхі у індуській традиції.
Чому це стає можливим? Через високий рівень розвиненого у “залізний вік” абстрагованого мислення, яке не прив’язано до будь якого об’єкта назовні і тому легко споріднюється з причинними резонуючими формами пануючими в цілісності.
Подібний перехід людство вже здійснювало у своїй історії. Свідченням того є Трипільська енеолітична цивілізація Середнього Подніпров’я та забута спадщина орійської культури раннього середньовіччя Київської Руси – України. Свідчення про яку знаходимо у так званому “рукописі Войнича”, перекладеного у свій час американцем українського походження Джоном Стойком. Його переклад сьогодні якраз і не сприймається через пануюче звужене світосприйняття, яке у світовій езотеричній культурі віддавна зветься сном людського розуму, а у сучасній психології являє собою так званий “парадокс Ганемана”. Родоначальник сучасної гомеопатії у свій час слушно зауважив, що нестача життєвої енергії у звуженім світосприйнятті призводить до невірного, відстороненого від істинного мислення, яке врешті решт призводить до пустопорожніх справ у людському житті.
В цьому полягає головна причина не сприйняття суто зовнішнім усвідомленням будь яких езотеричних текстів написаних з рівня внутрішнього, ментального сприйняття світу сьогодні. І саме це є головною бідою людства на протязі всього залізного віку. Всі нещастя та війни саме від людської сліпоти, що постійно збиває зі шляху істинного буття прописаного на небі цілісності. Не ті очі, не той розум, не те усвідомлення.
Супраментальна психологія у доторку до істинного, через зупинку внутрішнього діалогу та перехід на третю, внутрішню систему світосприйняття, лежить у основі будь якого націотворення, бо виростає від адаптації людини до патерну умов ареалу проживання, до тонкої павутини життя за Фрітьофом Капрою. В якому їй стає приступним закон живої етики пануючій на причиннім, ціліснім світі. Цей закон, яким керується все живе у довкіллі, є своєрідним мостом узгоджуючим зовнішнє людське буття з законотворчою основою тонкого світу. Саме від цього життя на зовні, отримуючи статус світової події, має право на своє існування та розвиток. Адаптація до патерну умов ареалу проживання формує резонуючий з ейдосовими формами цілісного світу, як за Платоном, ментальний образ, який якраз і надає автентичності тій чи іншій нації, що постає з цього. Тим самим людство у своєму житті уникає штучності та деградації, весь час оновлюючись континуальною енергією живого цілісного світу. Людині ж це надає ту життєву силу про нестачу якої зауважував у свій час Ганеман.
Тож будь яка нація у своєму становленні звертається до цього свого внутрішнього ареалу життя. Так нове відродження нації в Україні, після багатьох років руїни, зумовленою ерою залізного віку, сьогодні починається з усвідомлення своєї честі та гідності. Далі прийде божа совість, за якою постане порядність та відроджена культура людського духу, гасло якої віддавна відоме в Україні ще за часів козаччини: “ Як що не ми то хто? ”
Саме запорізька Січ була тим котлом в якому у свій час і визрівала нація до вищих уособлень людського духу. “Світ збудовано на правді якою є сам“, – стверджувало у свій час характерництво Січі. “Щоб мати щасливу долю, в цьому світі потрібно бути“, – дійшли вони такого висновку. На цю їх світоглядну вершину прийдеться здійматися і сьогодні. Від того духовні висоти Січі Запорозької в центрі яких стоїть Січове Право стають неоціненним скарбом у новому відродженні нації українців.
Великою загрозою на цьому шляху є зовнішня атрибутивна культура так званих політичних або ж технічних націй, що давно залишили свій пошук правди істини на цьому світі. Вони запроваджують в життя у суто зовнішній орієнтації, той чи інший існуючий спадкоємний міф або ту чи іншу новітню ідею розвитку, що постає з прийнятої природно наукової парадигми. Тобто шукають і продукують ту саму фальшиву, як за Ганеманом справу у суто зовнішнім, звуженім світосприйнятті і роблять її взірцем свого розвитку. Те, що за цим новітнім договорняком стоять нові біди людства, нікого не цікавить, потрібно задовольнити сьогоденну проблему, а що буде далі буде вирішуватись з приходом нової біди. Тому становлення супраментальної психології природного поширеного світосприйняття та пов’язаний з нею онтологічний статус на сьогодні набирає не аби якого значення.
Не менш загрозливим також є так званий звичаєвий редукціонізм. Коли є намагання вернутись до старих, віджитих норм життя, де були відповідні чесноти виробленої етики на протязі століть. Ці норми повинні отримати друге своє обличчя. Чесноти етики суспільного життя повинні йти в ногу з часом, тоді вони перестають бути тормозом розвитку. Без розкриття джерел їх першовитоку тут не обійтись.
Супраментальна психологія, що розкриває ті витоки попередньо має три сходинки свого становлення. На першій сходинці людина розглядається за шумерською та трипільською традиціями, як триєдина сутність. Тобто, у енергокомплексі людини крім фізичного плану виділяються рівні ментального дубля та поєднуючий енергокомплекс у єдине ціле рівень супраментального плану. Світ на тонкому плані розглядається як світова, детерміново організована цілісність, що виникає як пакет узгоджених енергетичних просторово – часових горизонтів у вибуховий період становлення Всесвіту. Від цього виділяються рівень Нави, або рівень світової праматеріальної тіні, своєрідної темної матерії з якої все походить. Рівень Прави, як організованої у Одне цілісності, породжуючої зовнішній світ Яви. В такому підході причинний світ пов’язується з світовою цілісністю або з світовою Правою, законодавчою основою зовнішнього, проявленого світу або ж світом Яви, як за давнім орійським ведичним спадком.
В такому світі жива матерія розглядається як динамічна енергетична форма, що здійснює свої пульсаційні, резонуючі переходи між горизонтами, ейдосовими рівнями цілісності. Отримуючи від цього енергію свого життя та внутрішню відстройку що до динамічно розвиваючої цілісності. Тобто, живе у причинній правді організовуючій світ у Одне. Правду цього “справжнього неба” людина і сприймає як команду цілісності, або внутрішній закон живої етики пануючий на рівні внутрішнього, ментального плану. У оріїв це “божі вісті“, що йдуть на волі “по голому“, які і забезпечують необхідний онтологічний статус у природному середовищі.
На другій сходинці кінестетичний контакт з світовою цілісністю на рівні ментального дубля, під час зупинки внутрішнього діалогу та реалізації стану “тут і зараз” , породжує людське чуття – бачення пов’язане з причинною правдою світу. Віддавна воно відоме як духовний погляд відкриваючий справжню причинну суть подій через нестаціонарність простору часу на тонкому плані, де пройдешнє, сучасне та майбутнє зливаються у одне детерміново пов’язане причинне поле. Така людина отримує за оріями “волю на волі” і починає жити справжнім життям, вже наперед усвідомлюючи суть подій, що насуваються.
На третій сходинці діяльність людини у такому світі розглядається як споріднена з цілим миследіяльність, де у подійному полі життя людина починає працювати з так званим “наміром у другій увазі”, вже свідомо йдучи шляхом своєї судженої долі, як світової події означеної в просторі цілісності. Тобто, реалізовується той спосіб життя, який у світовій езотеричній культурі зветься серединним шляхом і яким сьогодні йдуть всі відомі езотеричні школи світу. На цьому шляху людина, поєднуючи у собі “дві натури“, як за Григорієм Сковородою, має силу системного перетворення у переходах з одного горизонту цілісності на інший, від чого шлях її життя має свої варіативні подовження в межах цілісності. Саме звідси приходить мудрість та життєва вправність справжньої, цілісної людини, яка починає творити своє життя сівши на переднє місце у возку своєї долі.
Тож подібний підхід цілком проглядає у працях нашого великого філософа Григорія Сковороди, який у свій час зазначив, що сила та вдача у людському житті залежить від його спорідненості з тим великим цілім, що лежить у непроявленім світі і яке за його переконанням є справжньою річчу, супроти якого проявлене є ніщо. Втім, те саме стверджували у свій час в тому чи іншому аспекті всі великі філософи та містики світу. Ця традиція цілком лежить у тому спадку, який ми маємо у своїй ведичній спадщині як земля оріїв.
Це знання і розкриває супраментальна психологія переміщуючи споглядача за межу антропологічного бар’єра і вмикаючи у такий спосіб науковий аналіз у царині міфів та всіляких пов’язаних з ними пояснень оточуючого світу пануючих сьогодні. Але давня мудрість говорить – краще одного разу побачити чим багато разів почути. В такому підході нарешті постає людська справжність та цілісність, яка є новою сходинкою у індоєвропейській культурі, пророче проголошеною у свій час Докією Гуменною та Олесем Бердником.
Щасти Вам.
“Той, хто не спробує, не взнає”.
Румі.
В житті сучасної людини існує одне диво і тим дивом для самої себе являється вона сама. Дослідження в галузі супраментальної психології говорять, що людина може мати зовсім інший розум і володіти зовсім іншим сприйняттям світу від того, який у неї існує сьогодні. Про те саме говорять даоська культура Китаю, оперта на свого давнього філософа Чжуан Дзи, характерницька культура справжньої людини у нас в Україні, в центрі якої стоїть Григорій Сковорода, трансперсональна психологія Грофа та вчення великих суфіїв сходу таких як Ібн – Арабі, Лао – Цзи, Румі, Сааді та Джамі. Всі ці підходи до внутрішньої культури оперті з середини на один висновок, що червоною ниткою проходить крізь всі ці вчення:”Ти не цей, ти той “, зроблений у свій час даосами. Вторять їм і суфії: “Бути суфієм означає бути таким, яким ти був до того, як народився у цей світ“. Тобто, людина може мати те своє обличчя і володіти тим усвідомленням світу, яке мала до свого народження. Для сучасного стану людської свідомості це є диво з див. Цим контактом з Горнім світом можуть володіти тільки окремі святі люди, що ведуть свій діалог з самим богом, скажуть вони вам. Принаймні це не є і не може бути нормою людського життя, заперечать вони.
Вийти з замкненого кола в цьому питанні дозволяє філософія людської справжності розвинута у свій час Григорієм Сковородою. З якої слідує, що в людині існують сховані природні чинники, розвиток та становлення яких і здатне вивести людське світосприйняття на той сакральний, як на сьогодні рівень її усвідомлення причинної організації світу. Підпирає його в цьому питанні і Святе Письмо, говорячи про створення людини по образу і подобі самого Бога.
Дійсно, схована природа людини проявляється під час включення так званої третьої сигнальної системи у супраментальній психології. Проявляється вона в тому, що під час зупинки так званого внутрішнього діалогу, між людиною та оточуючим світом, на рівні ментального контакту налагоджується дивний взаємозв’язок. Він не є наслідком логістичного образно – понятійного мислення, людина просто починає знати причинну історію будь якої події підключаючись до організованого причинного світу, як одного великого Цілого на тонкому рівні. Для цього вона входить у свій відповідно резонуючий з тим Цілим образ, який для неї є незмінним у причинній історії світу. Виходить, що Рамзай був таки правим, коли говорив про справжнє людське обличчя існуюче до її народження. І праві були суфії, що стверджували своє життя “в мирському але не від мирського“. До тієї нової норми людського життя веде шлях зростання людської самосвідомості відомий у нас як кола Велеса або відомі у християнстві сходи Якова. Яких налічується, як відомо, рівно сім.
Це змирення, покаяння, прощення, входження, усвідомлення, мудрість та цілісність у поєднанні з Єдиним.
Розкриття яких усвідомлень веде до цього, може виникнути питання? Сьогодні майже кожному відомо, що все у оточуючім його довкіллі відбувається за законами природи. Течуть річки, зростають дерева, пливуть у небі хмари, формуються кряжі гір. Тай сама людина з’являється на світ за тими самими законами, скаже нам будь хто. Розходження з тим причинним полем настає коли людина починає мислити та діяти у житті відокремлено від тих законів живої, природної етики. Наше природознавство, яке ті закони досліджує створює науку, яка у людському бутті ставить людину осторонь тих досліджуваних природних законів.
Від того повернення назад у природу або у живу етику, як за Реріхами, стало проблемою. Бо з’явилася біда людського відлучення від самого плину життя у довкіллі. Цю проблему як суто онтологічну у свій час сформулював Ганеман у тому парадоксі який він відкрив у людському житті:” Нестача життєвої енергії у відірваності від природи призводить до невірного мислення, від якого постають невірні рішення та фальшиві справи у житті “, – дійшов він такого висновку. Саме цю проблему, як проблему становлення людської справжності і здіймають містики сходу, відомі у світі як суфії.
Суть всіх релігійних доктрин, включаючи і сучасне природознавство, запевняють суфії – людське забуття, а суфізм це двері, що виводять з того забуття.
В науці первинної простоти або у досвіді істинної традиції, на кавовій гущі не гадають, а аналізують факти отримані під час переміщення споглядача за антропологічну межу, говорять суфії. В давні часи таким знанням був метафізичний досвід одвічних шукачів істини, яких пізніше стали називати гностиками.
Для того щоб подібне здійснити сьогодні потрібно розібратися з тими міфами, які з’явилися під час відстороненості людини від своєї справжньої природи, що розкривалася у потойбічних мандрах всіх містиків світу.
– Так суфії вважають, що головною силою врівноваження формального християнства, був постійний досвід істинної традиції, викривленням якої стало саме християнство.
– Любов – поводир людського Его вважають суфії, коли Его зникає, зникає і любов, як його поводир, на її місце приходить знання.
– Суфії схиляються до думки, що якщо Бог існує і тільки Мухамед є його Пророком, то такий Бог втрачає свою всюдисущність. Тобто перестає бути Богом, що присутній у кожному.
– Якщо кущ, вважають суфії, може сказати –Я істина, то те саме може зробити і людина.
– Я поклоняюсь ідолам говорять суфії, бо розумію, що означає поклонятися їм у входженні в істинне, а ідолопоклонники не розуміють цього.
– В знанні не має часу, а тому і історичного початку, воно було завжди поруч.
– Те велике, що спрямовує у знанні, знаходиться за межею людської уяви, вважають суфії. Бог належить трансцендентності і тому може впливати на людське життя, сам знаходячись ззовні його.
– Нужденність людського життя витікає від людських упередженостей, які викривляють шлях сповіданої людської долі, говорить суфійська наука.
Тобто те життя, яке має людина сьогодні, не є одвічною юдоллю скорботи та гріха, а є похибкою її ілюзорного сприйняття світу.
Чим є те втаємничене знання, про яке весь час згадують суфії?
“Той, хто не спробує, не взнає”, – говорить великий суфій і поет сходу Румі. Тобто, головним у сприйнятті людиною світу є чуттєвий, невербальний дотик за межею антропного буття, де панує причинна правда цілісного світу. “Чуття ніколи не обманює”, – говорить Емерсон з цього приводу.
Головним у сприйнятті істинного є людська інтуїція, провидіння боже, що йде з середини, – стверджував Микола Кузанський, кардинал римо – католицької церкви. В інтуїтивно – образному просторі людської пам’яті, де ті вісті Неба приходять через ментальний, дотичний до тонкого світу план людини, – говорить сьогодні супраментальна психологія. Вона ж і розподіляє людську сутність на план фізичного тіла, план його ментального дубля та супраментальній план, як ще за давньою шумерською традицією. З якої врешті і постала свята трійця у християнстві.
Як те знання приходить?
“Просто одного разу у глечика відпадає дно”, – засвідчують даоси з цього приводу. Тобто знання приходить не у звичному режимі зовнішнього світосприйняття. Воно є внутрішнім знанням на волі, тобто походить за межею антропологічного буття. В давні часи воно набувалося у відповідній метафізичній мандрівці того чі іншого героя народного епосу. Сьогодні мова йде про включення третьої сигнальної системи людського світосприйняття, яка є невербальним контактом людини з цілісним аспектом світу на тонкому плані. Що є головним у цьому знанні, виникає питання? Входження в справжню, цілісну людську природу, стверджує Джуан Дзи. Що розуміє, чим володіє така людина?
Сьогодні в житті людського соціуму виробляються головні принципи етики людського життя.
Вони відомі як доброчинності, яких та сама етика загалом нараховує десь біля дванадцяти. Це відомі широкому загалу доброчинності:
Терпіння, Довіра, Невибагливість, Поміркованість, Безсторонність, Цільність, Миролюбство, Мудрість, Мужність, Правдивість, Чесність, Скромність.
Коли людина володіє цим всім, про неї кажуть, що вона добре вихована. Так от всі ці доброчинності стають одним єдиним настроєм, одним запровадженням, коли людина потрапляє на волю і живе у дотику до цілісності світу.
– Щоб мудрість визріла повинен бути глечик де б це відбулося, говорять суфії. Людське тіло є тим глечиком, тією дорогоцінністю яку людині дає Бог.
– Сьогодні цей глечик наповнений суто зовнішніми усвідомленнями. Тоді як в давні часи там був присутнім ще й метафізичний досвід мандрівок за межу людського буття. Здійснювалися подібні мандрівки шляхом зміни людської статури в ту чі іншу резонуючу з цілісним аспектом світу форму. Часто це були не тільки антропоморфні форми а і зооморфні теж. Від цих мандрівок на Небо з часом і виникли абстраговані образи та назви того чі іншого сузір’я. Розвинене абстрактне мислення сьогодні дозволяє отримувати ту резонуючу форму у простому акті сродної мисле діяльності. “Уява це віра Ора”, – говорять орії у своєму манускрипті з цього приводу. Починається подібна миследіяльність на волі з припиненням так званого внутрішнього діалогу, коли наступні кроки та рішення у житті виходять не з логічних висновків абстрагованого мислення, а з команди наміру так званих “вістей божих”. Будь який образ, будь яке уявлення тут стає тим мостом, що поєднує людську уяву з тим запитом, який приходить з плану живої, причинної етики цілісного світу.
Тобто те, що раніш було метафізичним досвідом того чі іншого героя епосу, сьогодні може стати нормою життя справжньої, спорідненої з цілісним світом людини. Все це дає силу її впорядковуючої діяльності назовні, коли все, що існує в ціліснім світі “на Небі”, стає нормою заповіданого ”царства божого” на землі. Саме це і дає життя на волі, що є головною умовою спорідненої людської миследіяльності у акті творення якої все і здійснюється. В цьому стані людина володіє силою, яка вивільняється в людині, що виходить з під тиску недолугостей ілюзорного життя, та тих обумовленостей, що в нім панують. Ту характерницьку силу у образах чудернацьких звірів і малювала у свій час відома українська художниця Примаченко. Тому розуміння цього зануреного у непроявлене стану людини є звичаєвим в українській культурі. Мючи подібну силу свого впливу на причинний світ подій, людина починає володіти фізикою свого тіла, а від того своїм здоров’ям та довголіттям. З чого і постає мистецтво ведення свого життя, як за характерницьким заповітом.
Мета його щасливе людське майбуття на цьому світі.
Щасти Вам.
Гру
17
Орійський спадок.
“Коли живуть в істині – знають про
неї, коли не живуть – нічого
про неї не знають”.
(Січ, характерники)
На сьогодні забуте життя у правді – істині вважається чимось надзвичайним, потребуючим від людини духоборчих над зусиль та особливої жертовності. За звичай за взірець проголошується чисте, праведне, безгріховне життя коли це торкається релігійного канону або особливі практики медитативного усамітнення, коли це має відношення до якогось езотеричного напрямку розвитку у східній традиції. Прибічники обох цих напрямків у духоведенні в один голос стверджують, що головною причиною незадовільного стану людського життя є фізичне тіло, тобто те, що саме і забезпечує життя людини як таке. Маємо очевидний парадокс. Виходить сама людина, як що брати її суто зовнішню орієнтацію, та цілковите забуття її другого духовного початку і є причиною того страдницького життя, яке їй доводиться вести на землі. З цього робиться висновок про гріховність людського життя взагалі. Найбільше на цьому спекулюють релігійні конфесії. Вони найбільше говорять про гріховність людського життя та необхідності його спонукання у відповідному покаянні. Що за цим всім насправді стоїть?
Якщо відійти від очевидних спекуляцій на звуженім світосприйнятті соціально орієнтованої у своєму житті людини, то можливо зауважити таке.
Покаяння це по – перше навертання людини на духовну сторону її життя, яке є покинутим на призволяще у наш техногенний вік. І це є позитивним кроком церкви. Але все, що слідує далі, м’яко кажучи, не відповідає поставленій у тому покаянні цілі. Гріхопадіння, як стає відомим, почалося з відлучення людини від культури внутрішнього життя у її спілкуванні з оточуючим світом, у якому була присутня причинна правда світу. Саме за нею вибудовувалася будь яка етнічна культура ритуалізована у своїх звичаях та звичаєвостях через той закон в середині, що починає панувати тут через адаптацію людини до патерну умов ареалу проживання. Саме церквою було дуже багато зроблено щоб те внутрішнє знання зникло в людині безвісти, бо будь яким каноном було його не охопити і не пояснити. Адже була потрібна була присутність у ньому самої людини. А саме це і проголошувалося церквою як відступнічество, бо тоді куди було діти ті вироблені канони, тай саму церкву, орієнтовану на обслуговування суспільного життя сліпої у своєму рабстві божому людини.
Саме покаяння вочевидь взято з практик перегляду свого життя у адептів істинної традиції, коли через перегляд життя у медитативнім усамітнені, поверталася та енергія, яка застрягла у тій чи іншій критичній його ситуації. Чому? Бо людина не знала як їй вірно вчинити у черговому крутому повороті своєї долі і тому вийшла з нього пожертвувавши своїм життєвим енергетичним потенціалом. Тобто за цим так само стоїть незнання причинної правди світу, обумовленої звуженим світосприйняттям лише соціально орієнтованої людини, як згадувалось вище. До цього церква і приклала свою руку у боротьбі з так званим язичничеством за яким насправді завжди стояла ведична культура. І тільки у пізнім язичництві, як за Миролюбовим, стався той відхід від правди божої що панує світом.
До того ж покаяння дуже близько стоїть і ідеологія рабства божого, яке є соціальним замовленням влади перед церквою. Бо потрібно було упокорене населення, яке б неустанно працювало у суто споживно орієнтованому суспільстві. «Але покаяння, смирення та прощення ведуть до стану безсторонності, через що вони є тими воротами входження у те, що церква називає царством божим», – скаже нам обізнаний з теологією читач і це буде щирою правдою. Але те входження потребує людської дорослості де зі старими усвідомленнями повинно бути покінчено. Нове усвідомлення у тому переході за межу антропологічного бар’єра повинно мати канали нового, прямого спілкування з цілісним світом, бо тоді яке то буде входження. Але саме воно заблоковані самою церквою і є великим гріхом з її точки зору. Чому? Бо у такому переході вже потрібна віра у самого себе, а не у щось, що знаходиться за межею людського усвідомлення. Релігія зовнішнього тут перестає діяти. Тай що може тут учинити вищий дух на якого та релігія спирається? Коли уявлення від початку невірно складені і мається, образно кажучи, гусениця замість метелика, то що тут можливо заподіяти? Навіть самий вищий дух не може перескочити через еволюцію, яка є самим його життям як організованого цілісного Одного.
«У вас виходить так, що будь яке устрімлення людини у зовнішньому сприйнятті чи по релігійній стезі, чи по езотеричній, не можуть дати сподіваного результату. З цього слідує цілковита омана з того, що ці дві течії пропагують. Виходить мученічество людське впирається у житті у безвихідь», – чуємо зауваження нашого вдумливого читача.
До того самого висновку у свій час прийшли самі фундатори канонічної теології, на яку спирається церква. У святім письмі у книзі Еклізіастра читаємо таке:” Та й що має людина зі всього свого труда, та із клопоту серця свого, ….. Смуток робота її. Я бачив усі справи, що чинилися під сонцем, й ось усе це – марнота та ловлення вітру …. Бо хто знає, що добре людині в житті за небагато днів марного життя її? “
Але чі насправді все так погано у нашому бутті? Як засвідчує розвинена на сьогодні наука про потаємне, насправді у справжнім духоведенні все може бути зовсім не так. Все може чинитися значно життєдайніше, але для цього потрібне поширене усвідомлення світу. Саме те яким володіли наші пращури, судячи з артефактів, які дійшли до наших часів. Їх усвідомлення сягало за межу Платонівської печери у самім їх житті і саме це сьогодні дозволить вирішити ті проблеми, які стоять перед людиною на протязі тисячолітніх сутінок звуженого її світосприйняття.
Згадані вище духоборчі труднощі та безвихідь тому і існують, що відбувається спроба осягнення поза антропного буття не переступаючи межі усвідомлень у чисто зовнішнім сприйнятті. Через що сучасне природознавство оперує поняттями які є назвами природних об’єктів, зовсім не торкаючись їх суті як об’єктів цілісної природи. Потрібно раз і назавжди запам’ятати, що з рівня зовнішнього сприйняття осягнути закони невимовного, а тим більше жити за ними, неможливо, це є закон. Тому і існують тут нездоланні труднощі. Наприклад, головною умовою входження до тонкої цілісної основи буття за езотеричною наукою є зупинка так званого внутрішнього діалогу, що точиться між тим, що нам приносить зовнішні відчуття та накопиченим багажем знань про довколишнє. Вимкнення цього діалогу у сучаснім духоведенні відбувається на протязі багатьох років самовідданого переслідування цієї цілі. Тоді як у прямім кінестетичнім сприйнятті на ментальнім рівні, дотичнім до тонкої основи світу, все це досягається за лічені години.
Тож на сьогодні маємо два кардинально різні підходи до практичного життя у духоведенні. Один здійснюється з позиції зовнішніх усвідомлень, від яких маємо широко розповсюджену сьогодні езотерику зовнішнього плану. Другий спирається на науку внутрішнього плану. За для цього здійснюється переміщення спостерігача за межу антропологічного бар’єру, на волю, через ввімкнення давньої системи світосприйняття на ментальному рівні. Час і простір тут рухомі і ця рухомість часу та простору і дозволяє взаємодіяти з цілісним планом світу на рівні людської миследіяльності. До нас ця система світосприйняття, як система усвідомлень так званого “голого” людського Ока, дійшла у вигляді орійського ведичного православ’я. Як виявилось,саме воно, як досвід істинної традиції, як за суфіями, є основою будь якого релігійного канону із тих, що на сьогодні існують у світі. Чому?
Бо всі поняття у тих канонізованих віруваннях вироблені у свій час у прямому сприйнятті світу через те саме “голе Око на волі”, це по перше. По – друге, людина це жива істота, яка навіть у відсторонених молитвах застосовує свій ментальний план і саме через нього несе своє звернення до того великого цілого, що панує на внутрішньому плані. Правда осягається через так звану “муку божу”, яка і є тим навертанням на істинне з боку цілісного плану (Суста великого божого, як за оріями). Це схоже на блукання у якомусь лабіринті, коли в руках не має карти тих заплутаних ходів, тобто відсутнє розуміння того, що собою той лабіринт являє насправді. Тому тут починається боротьба з самим собою коли у муці, на грані життя та смерті, людина таки переходить на свій внутрішній план сприйняття, вмикаючи у дію свій духовний погляд. Те, що це знання є природним для людини, ствердив у свій час великий Спіноза:” Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати“, – вивів він. Останнє і є тим, що несе людині її внутрішній супраментальний план на інтуїтивнім рівні. Тобто, всі труднощі нашого життя у муці божій одразу ж зникають, як тільки ми виходимо зі стану звуженого сприйняття світу назовні, здійснюючи перехід на іншу, внутрішню систему своїх усвідомлень.
Як показало дослідження, сучасна людина порівняно легко осягає те мистецтво прямого сприйняття тонкої сторони світу на ментальному рівні, через що може таки пізнавати ту причинну правду, яку у давнину звали сущим, або ж правдою – істиною. «Світ збудований на правді якою є сам», – стверджували з цього самого приводу характерники запорізької Січі.
Судячи із знахідок трипільської енеолітичної культури та сучасного усвідомлення того, що несе у собі Синопсис орійських гностиків доби Київської Руси, відомий у світі як Рукопис Войнича, можемо засвідчити, що життя у правді істині не являло у ті часи такої проблеми, яка є сьогодні. Кожна трипільська сім’я, судячи з ритуальних розписів посуду, чудово володіла тим, що ми сьогодні називаємо природною магією. Тобто, вони впливали на тонку, законодавчу сторону світу, через образний намір відстроюючи перебіг подій у зовнішньому щодо тих можливостей, які на цей час панували в Цілісності. Більше того, у своїх розписах вони цей стан програмували. Чому це ставало можливим? Вони якраз і збагнули ту неперевершену істину, що панує у довколишнім – його тонка основа є законодавчою для процесів, що протікають у зовнішньому і вплив на внутрішнє через споріднену діяльність веде до відповідного налаштування подій назовні. На цьому і стоїть вся ритуальна орнаменталістика Трипілля, яка являє собою втілення образних команд, що йшли на тонкий план у відповіднім намірі на розбудову життя назовні.
Через що це ставало можливим?
Цікаві відповіді на це знаходимо у тому ж рукописі Войнича. Бо ” Око ( людське) бере на путі голу волю. Вище пана несе, пана Око голе ж. Вість віри та на волі, віру одну нині Око бере ж“, – знаходимо головні ідеологеми орійського життя в істині. Майже те саме читаємо у Велесовій книзі:” Маємо справжню віру, тому не потребуємо ніякої пожертви“, тобто якогось особливого звертання за межу антропологічного бар’єра у справжній вірі їм не було потреби. Чому? Бо самі жили на тому боці. А як ще можливо зрозуміти таке звертання оріїв до хозар:
” Де бо зло по вірі лжа, мука божая, ся суть бо жиє.
По горю веде ви бозію суть гойї бо злі.
Око голе по голу – суть гола.
Поки совість вела, совість віри вість показувала, а у вас совість з вірою по віку бореться “.
І далі:
” Вища то межа де ви (руси) зажиє.
Де ви у Одному ж – це та по волі одна віра. Де божиє – пише Око голе, Ока гола воля ж, де совість пише і почепа нашу душу.
Де мета по вірі свято ви зажиє. Степ по віку в істині жиє.
Ви це понесе, суще понесе, се вашу понове кощу (душу), вість божую побає“.
Отже норма людського життя може бути і іншою, тією самою, що панувала у давні часи на землях Середнього Подніпров’я. Чим суттєво ця норма життя відрізняється від того, що нам, наприклад, несе сьогодні езотерика зовнішнього плану?
Вся справа знову ж таки у тих вироблених поняттях у прямому дотику до істинного. Їх використання у вигляді понять суто зовнішнього, звуженого сприйняття призвело до такої їх міфологізації, що прохід до знання істинного було втрачено. І начебто говориться за те саме, але незнання витоку та можливості контролювати процес так би мовити з середини, у інтуїтивно образному сприйнятті, призводить до пустопорожнього фальшування знання.
Наприклад візьмемо Дзен буддизм у його трактовці західними послідовниками. Маємо головні поняття на яких ґрунтується його західноєвропейська версія, згідно яких Дзен буддизм є керівництвом по досягненню добродійного життя. Тобто те, що є метою суто зовнішнього буття у споживчому суспільстві тут проголошується метою внутрішнього. Тоді як становлення самої людини в істині тут є головним, з якого виходить і те добропорядне та впорядковане життя на зовні але не тільки воно.
Оголошується план битви за людську душу. Тобто хтось збирається ламати спротив того, що закладено у саму людину сьогодні, сам знаходячись у тій же позиції суто зовнішнього сприйняття, яке той спротив повсякчасно відновлює. До того поєднання зовнішнього та внутрішнього ще потрібно дорости, а це стає можливим тільки на стежці контакту з невимовним. Бо духовний план людини володарює саме тут.
Проголошується відхід від страждань за головну мету. Але той відхід по суті є відходом від самого життя, в якому те страждання мало б нівелюватись через еволюцію людського духу. Не в медитаціях же та молитвах те досягається. У труді людської душі, у її перемогах над самою собою. Але коли життя стає бігом по замкненому колу у звуженім світосприйнятті, те стає неможливим. Так, страждання є проблемою, тільки вирішується вона зовсім не через битву за людську душу на зовні, де добро та зло переплутались між собою.
Західний Дзен буддизм намагається дати однозначні відповіді на питання життя, тоді як така однозначність на зовні в принципі неможлива. Це подібно тому, коли у існуючім музичнім ладуванні намагатися знайти одну мелодію, що буде той лад являти. В той час коли мелодій може бути скільки завгодно, але виникають вони з одного однозначного витоку – існуючого гармонійного ладу.
Проголошується, що життя є війною між природою добра та зла. Тоді коли це вічне для зовнішнього сприйняття питання не може бути вирішено назовні взагалі. А що є? Є проблема розуму полишеного своєї контрольної глибинної ланки, через що він ту проблему штучно продукує.
Метою життя проголошується досягнення стану просвітлення, без якого щасливе майбуття принципово не можливе. Щоб те отримати в житті потрібно знати причинну правду життя і за нею впорядковувати його. Але це зовсім не стан просвітлення. Справжнє просвітлення це вихід на рівень розкриття природи справжньої цілісної людини, що завжди стояло з людською святістю поруч. Тому зовсім не може бути нормою благополучного життя, бо це є вище досягнення вже за межею плину самого людського буття.
І нарешті, чі можливо бачити шлях духовного зростання, як тут проголошується? Певно ні. Можливо бачити та контролювати звичайні шляхи у житті, що ведуть до того, але самого шляху сходження духу у наявному вигляді як такого не існує і не може існувати. Бо то є завжди неочікуваний результат зусиль духу, його раптове переродження у черговому стрибку розкритої самосвідомості. Коли, як і де те відбудеться не знає ніхто, бо це є кожного разу синтез багатьох причин, одна з яких лежить у тих можливостях які існують на цей час у світовій цілісності. Пам’ятаємо відчай Омар Хайяма з цього приводу:” Перед сутністю Бога стою в стовбняку“. Це саме те питання, яке бере на себе західний Дзен буддизм. Не можливо поставити вірне питання, означити вірно будь яку проблему у житті без переходу на той бік у своєму усвідомленні світу.
З приведеного вище і постає те життя про яке у орійському православ’ї говориться як про муку божу. “Виходить, що той перехід про який ви говорите є надзвичайно важливою справою. Чі існують хоч якісь натяки на те як він здійснювався насправді?”, – чуємо наостанок нове запитання нашого допитливого читача.
У діаграмі Сонця з рукопису Войнича знаходимо такі рядки:” Воля де божая ж ? Ви ту волю бере ж. Ви цю віру одну несе, свята пана віра у Ока бозі жиє. Ви пові Оку (голу), бо Ори ви. Воля горе боре і втіша. Віта Одне, упова і каже, віра бере голе. Ви те не пониже, понову коща (душа) пана тіше. Суть нині несе світу межу, пові в те. Вище пана несе, по Орові пана несе, пана Око голе ж“.
Про що тут йдеться загалом зрозуміло, воно затверджує все те, що було вище згадано. Судячи з цих записів життя за межею Платонівської печери “на волі, по голу” таки було реалією у житті оріїв. Цю традицію вони вочевидь переказують і нам.
Існує характерницька практика, яка може пролити світло у цім питанні. Кожен має можливість повернутись подумки у своє пройдешнє життя, яке постає у незримому спогаді. В цьому спогаді у своєрідному образному баченні постає та чи інша картина нашого життя яка існувала у відповіднім просторі. Цей простір має одну ваду. Тут ми, захоплені суто зовнішнім, образно – понятійним сприйняттям світу, можемо замість якихось речей, розкладених під яблунею на якійсь лавці, надумати щось інше. І будемо виразно бачити те своє надумане у досить статичній картинці. Що і є головною вадою зовнішньої парапсихології, яка запанувала сьогодні у езотеричній науці. Тут все спочатку уявляється, а потім виразно бачиться і у такий спосіб затверджується. Ясно, що нічого істинно існуючого у такому баченні не очікується, а йде відповідне наврочення та самоомана. Характерницька практика дозволяє обійти це суто ілюзорне навіювання, рекомендуючи у просторі образної пам’яті заглибити свій погляд десь на лікоть в землю. Там відкриється другий темнуватий простір зі своїм чітко окресленим обрієм.
Це і буде тим світом де панує так зване “голе” за оріями Око і де лад на тій лавці буде встановлювати вже не сама людина у своєму образному баченні а хтось, хто буде цьому простору належати. Тут покладені кимось речі не можуть бути зміненими у вільнім образнім баченні людини. Вони завжди будуть такими, якими їх поклав на ту лавку хтось ззовні і те буде виразно бачитися у тому ж образному баченні. Тобто лад на тій лавці буде відповідати істині у першовитоку. Ви дійсно будете бачити те, що поклала там інша людина або відтворила сама природа.
Більше того, коли ви самі задумуєте розкласти якісь речі у відповідно гармонійному порядку на тій лавці, то це ваше рішення буде узгоджено з тим, що йде з плану цілісності. Сама Цілісність, де ви вочевидь знаходитесь тепер зробить це, бо спрямованість до ладу та гармонії є її внутрішнім законом до якого стають належними і ваші рішення.
Будь що занурене на її рівень отримує тут свою ключову, вибіркову форму, бо тільки у такий спосіб воно може тут надовго залишитись і стати аспектом самої Цілісності. Будь який ремісницький виріб , будь яка будівля чи ландшафтне рішення будуть тут набувати ключової форми сяючи енергією та вишуканістю злитих з цілісністю природних форм.
Тобто розкритий вами глибинний простір буде володіти так би мовити творчим аспектом, щодо вашої діяльності. Давні орії зрозуміли це і підпорядковували цій творчості світу всю свою життєдіяльність. Цілком справедливо вважаючи подібний спосіб життя, життям в істині. Бо мали від того велику життєдайну силу та своє щасливе майбуття, адже жили у єднанні з цілісним світовим планом. Слідування у їх духовнім баченні ставало законом живої етики їх життя. Саме цей закон у слов’ян Середнього Подніпров’я і відмітив у свій час Геродот який зазначив:” Цей народ не має над собою закону ( у вигляді царя чи якогось іншого самодержця), та він їм і не потрібен, закон знаходиться у них всередині “. Відродження цієї культури і повинно бути покладеним у новітніх духоборчих практиках у знову відроджуваній культурі внутрішнього плану. Так, як це й панувало у давній орійській культурі Середнього Подніпров’я.
Щасти Вам.
“Творящую силу
се узріли у собі”.
(Велесова книга)
В цьому досить незвичному для історичної культури дослідженні етногенезу вкраїнців, тобто тих, хто володів і обробляв спадкоємну землю, шановний читачу, ми будемо спиратися на три провідні речі, три усвідомлення в еволюції їх духовної культури. Це звичаєве прагнення в осягненні людської справжності, “своїм життям до себе дорівнятись“, – у Лесі Українки. “Справжня людина і бог – тотожні є”, – у Григорія Сковороди. Майже одвічний пошук правди – істини на цім світі пов’язаний зі способом життя у хліборобській культурі, життєве кредо якого знаходимо у давньому переписі – Велесовій книзі:”Мусимо відати і знати обаполи тирла.. щоб з богами жити в єдиній правді “.
Чому так, чому з позицій духовної культури починається наше дослідження походження та першовитоку української нації? Мабуть тому, що головним у людському житті є його успішність, щасливе майбуття самої людини на цім світі. “Дуже багато потрібно знати та усвідомлювати, щоб досягти подібного успіху в житті”, – скаже нам будь хто. Особливо в землеробській праці, доповнимо ми його, де у вирії життя за будь яких умов потрібно зібрати багатий, власноруч вирощений врожай. Чому саме в хліборобській праці вбачався шлях щасливого буття?
Бо тільки робота на землі вважалася гідним шляхом у досягненні того успіху. Все останнє вміщалося у дуже короткому усвідомленні:”Рибалка та зайці заводять у старці“. “Подібна мудрість у хліборобській праці досягається на протязі досить нелегкого життя”, – скаже нам знаючий читач. Дуже багато тут потрібно передбачати та знати наперед. Саме пошук причинної правди – істини, за якою потрібно жити в цьому світі і призвів до того головного кредо хлібороба орача записаного у Велесовій книзі:”мусимо відати і знати обаполи тирла“, – тобто, правду потрібно шукати за межею життя на зовнішньому плані. Чому саме там, виникає питання?
В давні часи відання було духовним поглядом, знанням – баченням у просторі образної пам’яті, де події назовні, як було побачено, дублювався відповідною скеровуючою етикою на внутрішньому плані. Цю живу етику життя відносили до божого провідання, що від початку панувало в світі. Побачивши та усвідомивши це і розбудовували своє світоуявлення за тим знанням баченням або ж віданням. Так, у житті за межею “тирла” – суто людського способу життя на зовнішнім плані, був відкритий рівень Нави, або ж першоджерельної, світ народжуючої сили Праматері Світу. Впорядковуючу зовнішній світ причинну правду, силу божого запровадження розмістили на рівні Прави, за якою мала організовуватися Ява, тобто життя в межах зовнішнього плану того самого тирла.
Впорядковуюча дія позаантропних сил, що стояли за цим була мало зрозумілою в ті часи, тому густо з’явилися різні божества, які ті сили представляли. Але з часом стало зрозумілим, що коли відповідним чином змінити людську статуру на тому внутрішньому плані, то з’являвся доступ до тієї чи іншої впорядковуючої сили назовні. Так виникли суто людські антропоморфні образи Велеса, Перуна, Дани за якими стояв єдиний бог Триглав або ж Світовид, який ті сили Нави, Прави та Яви став уособлювати. Це та сама триєдність, що організовує світ на відомій картині Реріха і вона ж віддавна є гербом – Тризубом нашої землі.
Вхід до позаантропного світу відкривав Хорс, який на зламі суто зовнішнього впорядкування у ромбовидній знаковій формі, відкривав доступ до життя та оволодінням відповідними силами на внутрішньому плані. Звідси виникли резонуючі з позаантропним буттям форми побуту від вишиванок, горщиків, виробів побуту до пісень, мови та звичаїв. Вся народжена у такий спосіб культура прислуговувала одній цілі – утримання контакту зі світом причинної правди на резонансному злитті, від якого дії людини на зовні ставали спорідненими з організованим у Одне ціле Другим Небом. “Світ збудовано на правді якою є сам“, – таке відкриття і таке розуміння вочевидь постало в ті давні часи.
В такій культурі виникав і відповідний провідний психотип людини. Ментальний образ якої відповідав тій самій знаковій ролі поєднання з непроявленим причинним світом вже в самому житті, в самому побуті. З’являлася та ключова ментальна відстройка через адаптацію людини до патерну умов ареалу проживання, як за свідченням Фрітьофа Капри, дослідника фізики живого. Саме через таку адаптацію та посталий від неї резонуючий ментальний образ і з’являвся закон всередині, відмічений Геродотом у населення Середнього Подніпров’я. Цей закон був проявом живої етики того цілісного світу, що панував на плані Другого або ж Горнього Неба.
Тому етногенез українців або ж вкраїнців у езотеричному плані починається з простого питання: ” Хто найглибше володів таким уявленням світу з наших пращурів, звідки все це пішло?” Підозра одразу ж падає на Оріану, що поєднувала орійські племена. Чому? Найбільших досягнень у проникненні у позаантропне буття досягли, як показують дослідження та переклад рукопису Войнича, саме орії. Яких сусіди звали аріями через санскритське ар’я – свята, пробуджена душа. Самі ж вони називали себе оріями. Дійсно, який народ буде називати себе якимось особливим та пробудженим, коли ці їх досягнення та усвідомлення були звичайним способом життя для них?
У осягнутому ними знанні було одна біда, воно було тим , що “по можній кості било”, тобто унеможливлювало одноосібне самоврядування царя, кесаря чи іншого можновладця, як це засвідчує рукопис Войнича. А виробничі відносини старого світу саме в це і впиралися, у одноосібне самоврядування, через нерозвиненість інституцій державотворення на ті часи.
Тому культуру оріїв ті виробничі відносини і знищили майже на всій території Середнього Подніпров’я де запанувала хозарська правда. Їх культура збереглася тільки на віддалених територіях північної Балтики, на острові Руян (сьогодні Рюгенд). Де проживали ті, хто іменував себе ругами або ж рутами. Саме глибоке вшанування їх праведності та чеснот осягнутих у житті і призвело, що народжене слов’янство, тобто тих хто славив своїх богів у Праві, стали називати русами. Від руг – се, рут – се у зверненні, посиланні на них, де глухе г поступово зникло і з’явився топонім Рус, посиланням на якого рясніє рукопис Войнича. Виникає питання звідки з’явилися самі орії та їх надзвичайно глибоке проникнення у позаантропне буття судячи з їх рукопису?
Як на сьогодні стає відомим, майже кожен народ у давні часи становлення своєї культури починав від так званих палеоконтактів. Коли до того чи іншого народу приходив хтось з потойбіччя. Згадаємо культури інків, майя та інших народів. Не обійшло це боком і слов’ян Середнього Подніпров’я. До них у свій час прийшов той, хто звався духом світла – Ором, що за легендою прийшов від Сонця. Від нього і пішло усвідомлення життя, що тче свої килими на зовнішньому та внутрішньому духовному плані, про що промовисто говорить карта “Зоряного Узріччя”, представлена в давнім, переписнім рукописі оріїв, відомому сьогодні як рукопис Войнича. Де земне життя отримує свій розвиток під орудою Суста Великого Божого. Тієї самої цілісності, про яку невтомно говорили і говорять всі великі філософи та вчені світу.
Чому саме до народу Середнього Подніпров’я прийшов Ор? Мабуть тому, що тут у свій час буяла культура Трипілля і автохтонне населення завдяки цьому було готовим взяти ту висоту людської справжності у поєднанні з світовою цілісністю. Саме культура Трипілля своєю пластикою та орнаменталістикою спрямованою у сакральне, стала тим підґрунтям на якому стало можливим розвинення нової нації. Адже у свій час саме культура Трипілля дала могутні паростки цивілізацій Риму, Месопотамії, імперії Хеттів та Єгипту.
Як ми знаємо з досвіду життя, яскраві сонячні дні по весні змінюються туманами та холодним вітром. Бо не одразу прогрівається земля, що ще утримує у собі холод після зими. Так сталося і з віруваннями оріїв. В довколишніх племенах вчення Ора породило культи Рода, міфічного божества, яке захищало саме плем’я від загроз у зовнішньому житті. Таких племен, що лягли у подальшому у основу племенних союзів держави русів, історична наука нараховує біля восьми. Це відомі племена пелагів, древлян, волинян, тиверців, угличів, хорватів, полян та сіверян. Ці племена виникали через вплив умов ареалу проживання, адаптація до яких відбувалася в тих образах та поняттях, які були приступними у ті часи їх жрецькій еліті у їх позаантропних мандрівках.
Звісно, що сили які там відкривалися ставали тими чі іншими божествами, сліпе поклоніння та жертвоприношення яким у подальшому призвело до підміни їх польовими сутностями з позаантропного буття. Звідси виникла залежність від цих примхливих істот, та підміна людського шляху у житті їх способом існування. Від того людина з часом потрапляла у ще більшу біду, наосліп бредучи у своєму житті за вказівками цих сутностей.
Розвинення державотворення та поширення образно – понятійного мислення у суспільному технологічному розвитку, з подальшим поглибленням у позаантропне буття, в обхід існуючої міфології, призвело до утворення племінних союзів Роксолан, Антів, Венедів і т, і. Духовне життя на святищах все більше отримувало доступ до сил цілісного світу, через все більш витончені резонансні, антропоморфні форми того ж Велеса, Перуна, Мокоші, Дани, Хорса та інших образів людської подоби, яких у слов’янській міфології стало нараховуватись більше сотні.
Така творчість у подальшому призвела до відповідної плутанини та невтихаючих протистоянь різних релігійних груп, які роздирали суспільство. Бо не всі могли обійти ту міфологію, яка пов’язувалася з цим. Кожен обирав свого бога за головного. Тому провідною ідеєю стало єдинобожиє та людська справжність у доступі до тих істин, що панували світом.
Це поєднувало суспільну думку у тих волховських, рахманських вченнях, які викладалися у відповідних школах, що були розповсюджені майже по всій території давньої Русі. В центрі цих вчень все ж стояла сама людина у своїй цілісній, природній справжності, як за давньою орійською традицією. Розчистив територію за для впровадження цього князь Святослав Хоробрий, винищивши слід Хозарії на Русі, повернувши тим самим до правління у Києві своїх, Русів з Аркону.
Опанування тими силами у позаантропному бутті у подальшому породило характерницьку культуру Запорізької Січі. Яка саме і стала тим котлом з якого зрештою і постала українська нація. Яка не прийшла звідкілясь, а була суто місцевого, автохтонного походження, адже виростала через адаптацію людини до патерну умов ареалу проживання в умовах інського кристалічного щита Середнього Подніпров’я.
Такий автохтонний етногенез українців у синтезі вірувань та способів життя різних племінних груп та союзів яскраво засвідчується тим Древом Життя, яке стало незмінним сюжетом вишиваних рушників та оздобою чоловічого і жіночого одягу в Україні. Головним знаковим мотивом на яких став ромб, що є знаком сходів Велеса до вищих станів людської свідомості та способом проникнення у позаантропне буття через зламаний порядок в зовнішньому у хорсовій традиції.
Те, що сповідувалось у християнстві, в центрі якого стояв “образ справжньої людини во плоті“, як за Григорієм Сковородою, було відомим на Русі, яка знала про “дві натури поєднані в цілісній людині у одне“. Відомий кулон Змієвик князя Володимира яскраво це засвідчує. Тому раннє, цілком гностичне християнство і було прийнято тут у вигляді двоєвірного синкретизму двох людських планів, зовнішнього та внутрішнього. Поєднання яких у одне, за свідченням давнього китайського філософа Чжуан Цзи, якраз і народжує справжню, цілісну людину.
“Раз все це так, тоді прояви справжньої людини повинні бути в українській історії”, – скаже нам тут знаючий читач. Вони і були, починаючи від наших славних гетьманів та кошових Запорізької Січі, яскравими представниками яких є гетьман Мазепа, Дорошенко, Сірко, Сагайдачний, Золотаренко та багато інших. Народні вожді Довбуш, Кармелюк, Залізняк, Палій, Морозенко та інші. Серед писемної еліти маємо велетенські фігури Тараса Шевченка, Лесі Українки, Григорія Сковороди, Гоголя, Куліша, Івана Франка та Вернадського.
Останній, разом з Григорієм Сковородою, стоять на витоку становлення людської справжності в сучасному світі у галузі супраментальної психології, яка всі ті великі досягнення людського духу робить нормою життя цілісної людини сьогодні.
Звідки походить таке переконання? Бо це вже було в орійській культурі, було саме нормою людського буття до якої людство може повернутись через високу стелю абстрагованого мислення, вироблену на протязі “Залізного віку” сьогодні. Що для цього потрібно?
Рецепти подібного повернення в світову цілісність, до своєї початкової природи, де людина зрештою оновить свій онтологічний статус очевидні:
Відкинути міф про гріхопадіння людини та уявлення про гріховність людського тіла, як узилища духу.
Укріпитися в думці, що тіло на волі є скарбом народження нового світу, де буде панувати геній людського духу.
Воліти жити у дотику до причинної правди світу, згадавши про первинне призначення будь якого міфу чі казки, як лише засобу пробудження духу на волі від тиску зовнішнього.
Далі він не діє, далі починається правда життя у її самостійному усвідомленні.
Розкривати талан людини добудь якої справи, бо то є її дотик до цілісного світу, до живої етики життя пануючій в нім.
Зрозуміти що таке споріднена діяльність людська у світі цілісності і зробити її нормою життя.
Боротись за волю і опановувати волю у позаантропнім бутті, бо тільки тут, у поєднанні зі своїм духом пролягає шлях щасливої людської долі.
Зрозуміти, що щастя у житті, це уособлення себе у тому саторі єднання з цілісним світом, що від віку панує у природному довкіллі.
Постанову справжньої людини, як перехожої на зовнішньому плані у свій час сформулював Чубинський головним кредом своєї життєдіяльності:” Я в світі щиро працював, я сіяв те, що бог послав”.
“Заждіть, заждіть, а як же бути з кіммерійцями. таврами, скіфами, сарматами та печенігами, які теж внесли свій внесок у культурну спадщину України ?”, – можемо почути запит нашого вченого читача. Так, внесли, але у вигляді генетичного матеріалу нового перевтілення корінного етносу. Подібні кіннотники – зайди мали значно менш розвинену культуру, тому з часом підпадали під вплив розвиненої автохтонної культури, яка завжди існувала на території Середнього Подніпров’я. Вони асимілювали, вбираючи культуру землеробів у себе, про це засвідчують Велесові ромбовидні знаки, як сходи до вищих станів свідомості на могильних похованнях тих самих кіммерійців та савромат. Половецькі “кам’яні баби”, які є слабкою копією антропоморфних форм слов’янських капищ. Вони мали досить цікаву відзнаку – великий випнутий живіт та збільшену голову, які у енергетичному спектрі людського енергокомплексу мають жовтий та блакитний кольори. Що означає, по – перше, провідну форму у пристосуванні людини до ареалу проживання у Середньому Подніпров’ї , через ініційовані центри Маніпури та Вішудхи, що працюють саме в цьому спектрі, а по – друге, зростання усвідомлення світу справжньою людиною, що йде від теплих, більш грубих вібрацій до холодних, більш високих. Тому давній прапор оріїв був саме жовто – блакитним і не міг бути якимось іншим. Чому? Тому, що тут пролягає шлях еволюції самої людини до своєї справжності, у її пристосуванні до ареалу проживання, що було головним у культурі наших пращурів.
Кіннотникам з азійських просторів потрібно було утримувати своє численне військо, а це хліб, фураж, зброя, великий обоз. Все це не тягали з собою, а брали у місцевого населення, яке обкладалося даниною, але не знищувалося. Бо це було б самознищенням самого війська у безкрайніх голодних степах. Тому місцевих землеробів не винищували, а воліли співіснувати з ними. А це з часом призводило до трансформації степових культур у землеробську, осідлу на землі культуру.
Чому кіннотники ордою ходили степами старого світу? Існує одна закономірність у духовній культурі людства. Будь який відірваний від рідної землі народ з часом переймався у своєму розвитку не правдою самого життя, а його міфічними ідеями. Цю ідею вовка сіромахи вони і воліли відтворити у житті. Згадаймо Олександра Македонського, Атилу та того ж Чингіз Хана. Досягнення могутності, всевладдя та особистого безсмертя стояло у центрі їх домагань.
Ті ж фальшиві ідеї стояли в центрі завоювання світу римськими легіонами та є головною ідеєю нашого північного сусідства сьогодні. Ідея імперського Риму, у старому монголо-татарському панмонголізмі, є тут провідною ідеєю того царства божого, яке очікується і яке для Русі заповідала Ванга. Те, що справжня культура Русі зовсім ніякого відношення до цього суто ідейного конгломерату нашого північного сусідства не має, тут нікого не турбує.
Тому культуру людства у відстороненому погляді, з висоти, так би мовити, пташиного польоту можливо розділити на духовну, землеробську, кельтську, орійську і штучну, ідейну, римську. Пам’ятаємо, саме кельти зруйнували Рим. Кельти, яких цивілізований світ вважав варварами. Так само як і запорожців з Січі, що спасли Європу від азійської навали. Ці варвари володіли силою духу, яка осягається тільки у позаантропному бутті, бо саме там здобувався меч Аррея, що ставав подовженням самої людської руки. “Володій духом і меч буде слідувати“, – цей заклик був невідомим цивілізованому війську. Подібний рівень духу поставав тільки у землеробській культурі, у її позаантропнім бутті за межею тирла, бігаючи степами того не досягнеш. Тому Святослав Хоробрий малою силою своїх дружин і трощив візантійські когорти. Чому? Бо воювали з рабами імперії, де сила людського духу була закрита. Як та сила досягалася?
“Навіть в межах одного подиху не існує ілюзії, а є тільки шлях”, – з глибини віків лунає заклик Сіненорма, воїна клану самураїв Японії. “Але це є головна формула осягнення людської справжності та цілісності”, – чуємо головне резюме з нашої читацької аудиторії, що усвідомила все вище приведене.
“Одвічно Ори -Руси мають ту силу і гримлять нею по світу“, – читаємо у давніх арамейських записах у мові русів з близького сходу. Щоб подолати негаразди сьогодення, цю силу людині потрібно повертати. Для цього ідеологія рабства божого цивілізованого світу повинна бути подолана.
У парадигмі сучасного природознавства лежить картезіанський підхід, у основі якого лежить та ж штучна ідея розвитку у відірваності від правди самого життя. Все це заводить існуючу індоєвропейську культуру у глухий кут, в кінці якого стоїть Апокаліпсис людського світу. Чому Антуан де Сент Екзюпері у свій час і знайшов можливим сформулювати ту головну біду людства сьогодні:”Існіє одна проблема, одна єдина в світі, повернути людству духовний зміст, духовні турботи “.
Тому сходження до висот орійської культури в Україні сьогодні знімає всі існуючі питання війни та миру, бо саме від того і “зникнуть наші вороженьки як роса на сонці”.
Щасти Вам.
“Бери вершину і матимеш середину”.
( Григорій Сковорода)
Серединний шлях відкривається коли опановується світ позаантропного буття де людина стає повною і цілісною, вже володіючи поширеним сприйняттям світу. Наукова езотерика говорить, що подібне відбувається разом з включенням третьої сигнальної системи та припиненням внутрішнього діалогу між людиною та зовнішнім світом, на який спирається апріорне, суб’єктивне мислення. А до того:” Не усі ви є“, – говорять орії в рукописі Войнича. На тому переході у позаантропне буття на ментальному плані дві натури за Сковородою, або ж природне і людське за китайським філософом Чжуан Цзи, зливається воєдино, виводячи у світ справжню, цілісну людину. Чим вона відрізняється від лише зовнішньо орієнтованої особистості?
Підсвідоме ведення у житті пересічної людини стає усвідомленою реальністю її буття. Підсвідомий світ це світ тонких взаємодій, що існує в слабкій метриці цілісного світу і спирається на його причинну пов’язаність. Миследіяльність за межею позаантропного буття на плані цілісності стає спорідненою діяльністю. Через що континуальна енергія горизонтів цілісного світу стає доступною людині у її реальнім житті. Яке від того стає слідуванням тій істині буття, яка панує у еволюційнім розвитку цілісного світу, до еволюції якого вона стає причетною вже і на свідомому рівні. За переконанням Сковороди людина в цей час знаходить Бога у собі через ту силу впливу на довколишнє, яку вона стає здатною продукувати, ставши частиною цілісного світу у своїх поведінкових налаштуваннях назовні. Її сродна, причетна до енергії цілісного світу миследіяльність, стає засобом її життя. “Сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має“, – знаходимо на одній із картин козака Мамая відоме народне повір’я щодо цього.
Для сучасної людини, орієнтованої виключно на зовнішнє світосприйняття, все те здається дивом. І дійсно, речовинний світ в якому вона живе не має всього того, що охоплює світ живого на тонкому, непроявленому плані. Жива матерія тим і відрізняється від речовинної, що має свій енергетичний витік з зовсім іншого зрізу довколишнього світу. Цей внутрішній світ першопричинний і організований у одне цілісне запровадження у нестаціонарнім просторі часі слабкої метрики тонкого плану Всесвіту. Він є організованим цілим у детерміново пов’язанім просторі часі. Всі великі філософи та вчені у своїх пошуках головної змістовності оточуючої реальності доходили до цього.
“Тільки ціле має зміст“, – говорить Гегель, вслід за Миколою Кузанцем, кардиналом римо – католицької церкви, філософія якого стоїть за великою епохою Відродження.
У третім повороті колеса Дхарми у Варджаямі в буддизмі констатується:”Досягнення досконалості та повноти поєднання двох протилежностей, що відкривають шлях до усвідомлення світової цілісності у самій людині”.
“Щоб зробити сродну миследіяльність можливою, багато чого потрібно зрозуміти через її поєднаність з Єдиним”, – говорить Платон. Чому це так важливо, виникає питання?
“Поєднання енергії цілого Одного з людською миследіяльністю веде до сродної праці за якою стоїть успіх у житті”, – зазначає наш великий філософ Григорій Сковорода.
Знову ж таки постає питання – чому? Мабуть тому, що зникає морока багатовекторності життя на зовнішньому плані, де постійно існує питання – бути чі не бути. Натомість приходить життя, яке стає слідуванням тій впорядковуючій божій силі, що розлита в довкіллі.
Так постає людська справжність та повнота. “Справжня людина і бог тотожні є”, – проголошує Сковорода, вгледівши цю впорядковуючу силу цілісної людини. Те саме говорить і Чжуан Дзи стверджуючи, що “коли природне і людське не перемагають одне одного на світ з’являється справжня людина”. Таку особистість великий китайський філософ називає перед народженою. За Рамзаєм у даосів це людина без титулу, тобто це не ремісник, не землероб, не купець, не володар, а сама людина по самій своїй природі.
“Потрібно щоб живий дух людини і природи злився воєдино, став нероздільним“, – розкриває сторінку втаємниченого життя людини Олесь Бердник. “Як це взагалі може бути?”, – запитає тут будь хто.
Прохід до того єднання йде через адаптацію до патерну умов ареалу проживання, – стверджує у своїй фізиці живого Фрітьоф Капра. “В своїй хаті своя правда, своя сила і воля“, – те саме засвідчує наш великий кобзар Тарас Шевченко.
“Як це практично здійснюється?”, – виникає питання. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними“, – говорить Григорій Сковорода вслід за Ісусом із Назарета, якого він вважав: “Справжньою людиною у істинній плоті“.
“Воля на волі, а ви що ж?. Пусто ви живете і пуста ваша совість божа, не те несе, що є у світі і пита нас“, – знаходимо у оріїв в рукописі Войнича. Все це стає можливим на шляху життя в якому людина повинна до самої себе дорівнятись, – знаходить ту необхідну формулу людського становлення Леся Українка.
Виходить, що осягнення своєї справжності є звичаєвим для української культури. Звідки походить та звичаєвість, виникає питання?
“Маємо відати і знати обаполи тирла“, – говорять наші пращури зі сторінок Велесової книги. Те відання слідує через канал божої совісті, який розкривається в людині на волі, – стверджують орії у своєму рукописі. Хто такі орії?
Вони від землероба Каїна, який чомусь вбив Авеля. Навіщо так узаконено щей у релігійному каноні? Щоб принизити землеробську культуру і наперед вивести азійську добувну артіль, сталкінг якої у довколишнім більше підходив для узурпуючих владу правлячих кіл давнього світу. Бо правда оріїв землеробів було тим, що “по можній кості б’є“, – за свідченням того ж рукопису оріїв.
Ера економічного, добувного віку, що від цього почалася, винищила всі духовні надбання людства, породивши жахи людського цинізму у егоцентричних спрямуваннях тотожних тваринному світу. Саме про цю велику біду людства у техногенну еру так званого “залізного віку” і говорить Антуан де Сент Екзюпері у своєму відомому пророчому свідченні:”Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи “, зауважує він.
Серединний шлях це шлях цілісної людини, який йде у своєрідній біфуркаційній зоні між речовинним та тонким планами світу. Це і є та висота, яка є справжнім шляхом у людському житті. “Бери вершину і станеш посередині“, – розкриває сакральне у серединному шляху Григорій Сковорода. Чому?
Бо по самій своїй природі людина в середині себе має той причинний божий світ, як за свідченням великого адепта світу Ісуса із Назарета, що у свій час пророче зауважив:”Царство боже в середині вас”. Тобто звів пантеїзм, – бог у оточуючому довкіллі та в самій людині, на вершину філософської думки. В чому пішов проти храмових релігій. За що і отримав Голгофу. Його розп’яли на хресті, плюнувши на людську справжність та і на сам хрест, на якому ту справжню людину було розп’ято.
В чому полягає головна важливість серединного шляху?
Адаптація до патерну умов ареалу життя надає ментального, знакового налаштування, з якого постає резонуючий зі світовою цілісністю образ, через який і здійснюється контакт людини на внутрішнім плані з причинним полем енергій. В цій відстройці і стає можливою резонуюча взаємодія людського енергокомплексу через відповідні енергетичні ланцюги з зірками, планетами та стихіями, як за Перепиліціним у його “Філософському камені”. У дослідженнях Перепиліцина кожні дві години на добу, організм людини у відповідних циклах життєзабезпечення, бере енергію світової цілісності через зміну добової активності систем своїх внутрішніх органів З цього і постає та жива етика, якій слідує не тільки організм людини, а і весь тваринний та рослинний світ довкола неї. Саме про цей “закон всередині” говорить Ісус із Назарета, що йде від “отця“ і який він прийшов затвердити. Без якого, навіть виноградна лоза не дасть сподіваних плодів і буде викорчувана, знаходимо його свідчення у Євангелії від Фоми з цього приводу.
Кожен природний етнос теж несе у собі той закон всередині. Саме його запримітив Геродот у населення Середнього Подніпров’я коли відвідував наші землі. Від того закону всередині та резонуючого ментального образу, що стоїть за ним і постає ментальність будь якого народу. Саме звідси народжується англієць,француз, німець, китаєць, японець та багато інших титульних етносів. Там ви не знайдете наполовину француза, наполовину німця чи наполовину англійця. Чому? Певно тому, що в природі існує тільки цілісне одне, що зветься справжньою людиною, яка і стоїть у основі зазначених націй. Від того вони і тривкі в часі і не підлягають зміні у самих бурхливих хвилях так званого цивілізованого суспільства.
Все, що має відміну від цього у глобалістичних тенденціях техногенної ери, являє собою так звані технічні або ж політичні нації. Які купно утримуються лише на вигоду існуючого дня, переслідуючи насамперед економічні чинники. Для чого створюються високі договірні відносини, своєрідний високий договорняк, утворений на вигоду дня. Все це, якщо не підперто жорсткою вертикаллю влади або великими грошима, швидко розпадається. Бо у основі технічних націй лежить картельний договір підпертий ззовні відповідним ідейним завантаженням та релігійним шумовим фоном по відповідній обробці населення.
Виходить що там, де немає титульного етносу, немає і нації, а від того і справжньої держави, що клопочеться про своє населення у першу чергу. А що є? Є узурпуючий владу клановий розподіл багатства, яке виробляє суспільство, в якому справжній людині немає місця.
Відлучення від причинної правди світу полишає людину духовної сили та міці у протистоянні життєвим негараздам. Звідси і виникає безліч хвороб, що атакують техногенне суспільство. Тут панує те, що можливим було б назвати парадоксом Ганемана, коли на думку родоначальника гомеопатії нестача духовної сили веде до невірних думок, з яких постають невірні рішення та фальшиві справи у житті. Від цього саме людське життя стає пустопорожньою справою, яскраво описаній у Святім письмі:
“Тай що людина має за свій короткий вік на землі? Бо всі її дні – муки, а смуток – робота її, тож марнота все це … Багато є речей, що ту марноту примножують, але яка користь від них для людини? Бо хто знає, що добре людині в житті за небагатьох днів марного життя її ? ”
Промовисто, чі не так?
Що потрібно робити? Відроджувати спрямовані на становлення справжньої, цілісної людини орійські вірування. В основі яких споконвічно стояло і стоїть дотичне до цілісного світу орійське ведичне правовір’я або ж православ’я. Ця внутрішня релігія знання однакова для всього людства, не зважаючи на расові, національні та релігійні розбіжності назовні. Бо світова цілісність на всих одна, як і природна жива етика, що походить від неї.
Щасти Вам.
Вер
17
Говорячи про характерницькі практики як про засіб включення в людині інтроспективного сприйняття світу на тонкому плані, не можливо не зупинитись на самому характерництві як звичаєвій ланці культури етнічних українців. Назва вочевидь веде своє походження від характерності образу який набувається тією чи іншою людиною за життя. Серед їх розмаїття існує одна вибіркова форма образу яка і відкриває перед людиною властивості другої тонкоенергетичної сторони її сутності, а разом із тим всю велич цілісного світу. Виникає питання: “Що це за вибірковий образ характерність якого дозволяє це робити?”
Всі образні втілення, які ми набуваємо за життя, відповідають тій чи іншій ролі яку ми в ньому беремо на себе. Тут ми є молодою людиною або батьком чи матір’ю, маємо якусь професію, для чого отримуємо відповідні навички у навчанні. Зовнішнє впливає на нас формуючи наш життєвий образ. Що формує наш дотичний до світової цілісності внутрішній образ, чого він торкається у нашому житті?
За знайомим нам фізичним світом, як сьогодні стає відомим, стоїть світ тонких взаємодій або ж світ слабкої метрики. Він цілісний, а тому причино організований і від того несе у динаміці свого внутрішнього розвитку первинну правду – істину. “Світ збудовано на правді якою є сам”, – стверджує характерницька наука з цього приводу. Нам він приступний через нашу образну пам’ять, де ми згадуючи картини пройдешнього можемо переглядати ту чи іншу сторінку свого життя. Їх ми бачимо у зовсім незвичний спосіб, бачимо ніби своїм розумом у периферійному зорі. В цьому своєму баченні ми в змозі за допомогою простого наміру переставити якісь речі, змінювати у спогаді саму картину, що зберігається у нашій пам’яті. Як тільки ми починаємо це робити, надумуючи щось інше, поле діяльності нашої пам’яті поглиблюється. Ми наче входимо у щось і вже діємо за допомогою свого наміру в іншій увазі вносячи зміни в те чи інше його налаштування.
” Це чиста творчість нашої свідомості, яка ніякого відношення до реальності не має”, – зауважить нам хтось. Так, не має, – відповімо ми йому. Але до тих пір, доки ми будемо утримувати у тому просторі свій стійкий намір бачити те. Коли ж ми послабимо його до відповідного рівня, будемо “помалу свою власну мету носити”, як за заповітом оріїв, то побачимо вже щось інше. Наше поле образної пам’яті зміниться, наче хтось внесе у нього відповідну корекцію. Змінені образи стануть енергетично насиченими через своє резонансне злиття з цілісним планом. Ми побачимо, а скоріше відчуємо можливості які стоять за тим новим явленням, зможемо навіть обійти довкола старої хати або млина у тому спогаді, оглянувши їх з усіх боків. Ця друга глибина нашого занурення у модельний простір, виводить нас на рівень чуттєвого дотику до рівня слабкої метрики на ментальному плані.
Це і буде тим світом, якого торкається характерництво і саме тут постає той ментальний образ, який формує внутрішній, психофізичний настрій характерника. Цей ментальний настрій, через дотик до енергетичного поля цілісності, отримує незвичну потугу та здатність прочитувати ще непроявлене на фізичному плані. Досліджувати події в часі, пізнаючи те, що сховано за його завісою. Знати причинну правду, знати суще, як стверджують орії у своєму рукописі, а від того жити за істинним. Від того зовсім незвично діяти у житті, нехтуючи логікою зовнішнього, яка стає проблемою суто людського розуму, полишеного сьогодні своєї опори на внутрішнє, інтуїтивно – образне світосприйняття.
Від цього праведність, прийнята з чисто зовнішніх міркувань, як боротьба добра зі злом перестає бути провідною в нашім житті, бо з нової точки зору за цим лежить причинна правда, яка дозволяє людині жити в істині. Тій самій істині буття яка робить людину вільною, як за висловом Григорія Сковороди. Старий підхід звуженого світосприйняття цього не має, він не знає, не усвідомлює того істинного за яким насправді живе світ.
Звідси не успіх у розбудові будь якого суспільства справедливості назовні. Не той рівень, не та глибина проникнення у подійне поле життя. У характерництві людина повертається до плану цілісного життя, а від того і до своєї повної реалізації у ньому. Від чого характерницькі практики у розкритті поширеного людського світосприйняття набувають не аби якого значення, як для людини так і для суспільства в цілому. Адже кожен бажає реалізувати за життя той позитив який несе йому його власна доля. Щоб на той шлях стати потрібно мати розвинену культуру внутрішнього світосприйняття, де духовне нарешті займає своє чільне місце у суспільстві. А це можливо здійснити тільки у відповідно організованому соціумі де кінь, образно кажучи, стоїть попереду воза. Тобто, реалізується гасло суспільство для людини, а не людина для суспільства, як це існує сьогодні. Де ми маємо лише фахівця в чисто професійній орієнтації його членів. Зосередження уваги на самій людині та на її призначенні у цьому світі, змінює картину її буття. Культура духу, в такому випадку, виходить наперед і стає головною ведучою силою, як у людському житті так і в осягненні високих технологій у розвитку суспільства. Для цього онтологічний статус сучасної людини у дотику до природного цілого повинен бути відновленим. Зробити це можливо тільки ввімкнувши іншу, інтуїтивно – образну систему її світосприйняття, загублену у техногенну еру розвитку. Саме це питання і піднімав у свій час Антуан де Сент Екзюпері у своєму відомому заклику:”Існує одна проблема, одна єдина в світі, – повернути людству духовний зміст, духовні турботи. “
Про характерництво можливо говорити як про мистецтво зміни своїх внутрішніх психофізичних налаштувань на ментальному рівні. За якими людина отримує ті чи інші здібності для впорядкування свого життя та довколишнього середовища. Здається це все, що торкається характерницької науки з першого погляду. Але насправді все тут набагато складніше. Справа в тому, що характерництво ще володіло “силою”, яка у процесі психофізичних налаштувань завжди приходила до людини з зовні. Як показали дослідження ця сила не є продуктом людської життєдіяльності. Вона відтворюється людиною і є продуктом її образних настроїв або ж уявлень, коли вона діє у намірі у так званій другій увазі. “Уява це віра Ора”, – читаємо в арамейських записах у мові русів з близького сходу. Як це взагалі може бути, виникає питання?
Існує одне давнє мистецтво і пов’язане воно з культурою відтворення артефактів у давніх культурах людства. Сам по собі артефакт несе у собі побачену в довкіллі ключову форму, яка будучи точно відтвореною, резонує з енергетичними горизонтами – світами в цілісності, через що несе у собі відповідний енергетичний імпульс у між просторових переходах. Тому будь який артефакт здатен надавати або ж продукувати відповідний настрій, входячи в який людина через свою спорідненість з світом цілісності отримує доступ до знання причинної правди що панує там. Тобто, резонуючий образ, точно відтворений митцем, надає доступу до внутрішнього простору, тонкоєнергетичний аспект якого являє собою хвильовий пакет енергетичних горизонтів – світів пов’язаних дотерміновим, причинним зв’язком у одне ціле. Кожен такий образ, несучи у собі резонуючу відстройку до відповідного горизонту і відкриває доступ до його енергетичного поля, як елементу світової цілісності.
В цей час людина, яка у своїй уяві відтворює, а скоріше викликає відповідний резонуючий з цілим образ, діючи за старим правилом “помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі”, як за заповітом оріїв, починає володіти означеною вище “могою – силою”. Яка є нічим іншим як системо перетворюючою силою існуючою в межах горизонтів світової цілісності під час переходу з одного її обрію на інший. Головне питання полягає тут у вірній відстороненості від зовнішнього, діючи в якому людина максимально абстрагується від нього маючи “волю на волі, де вже діє “у віру вірува”.
І ця її абстрагована віра є спусковим гачком для проявлення означеної вище характерницької сили, що приходить з зовні, тобто не є продуктом життєдіяльності самої людини, як про це згадувалось вище. Характерницька культура і виростає на цьому поєднанні, через що отримує можливість впливу на перебіг подій у зовнішньому. Ці зміни часто носять нелінійний характер, витоком яких є внутрішній ментальний простір, тому їх причину тяжко відслідкувати діючи назовні. Дію подібної “моги – сили” відмітили ще трипільці, коли побачили її гармонізуючий вплив на природне середовище з боку бика, який вів череду на випас. Тому культ бика був провідним культом у стародавньому світі, через незбагненну, всеперетворюючу, “божу” дію тієї сили, якою володіла ця тварина. Переводячи простір лугу своїм ревінням у той стан, де нічого лихого не мало відбутися з чередою.
В людині шлях до опанування цієї силою лежить через психофізичні налаштування, своєрідні глибокі рольові настрої, які вона програє у своїй уяві. Головним провідником тут є її духовне бачення або ж, як на сьогодні, пряме, невербальне сприйняття на ментальному рівні. Сама позиція такої людини в житті з часом стає невираженою, вона відходить у своєрідну ментальну тінь, з глибини якої діє скеровуючи всі процеси назовні у єдине гармонійне русло. “Сидить козак в кобзу грає, що задума все те має”, – згадуємо відомий запис на картині козака Мамая.
Характерницька культура дозволяє володіти причинною правдою пов’язаною з метричними відносинами нестаціонарного простору часу на тонкому плані. Чому метричними? Бо сам простір – час тут тримає так би мовити ситуацію, він є тією сценою, яка саме і зумовлює сценарій подій, що точаться назовні. Тому з характерницькою майстерністю, що несла в собі спорідненість людини з внутрішнім простором, приходила мудрість що до оцінки швидкоплинних подій та ідей, які приходили ззовні. Стійкість українців та їх мудрість походили саме від цього, бо їх культура від початку мала внутрішні витоки свого розвою та становлення. Тут завжди сприймалися ті вірування, що були оперті на той внутрішній розсуд та усвідомлення істинно – сущого. І не сприймалося все, що було лише зовнішнім розсудом. Ціна того тут зналася від початку, згадаймо Григорія Сковороду та його знаменний вираз:”Зовнішнє ніщо, непроявлене ж є річ”.
Виникає закономірне питання, чи існував в історії України якийсь соціум або ж соціальна група яка б цілком стояла на розбудові культури внутрішнього плану?
Такий соціум був і звався він Запорізька Січ. “Вся Січ була братством характерників”, – за переконанням Олеся Бердника.
Справді, Січ була прообразом своєрідної держави в мініатюрі, тут були і промисли, було землеробство та хлібозаготівля, було військо та всілякі виробництва. Та над всім цим панував закон, який у оріїв, судячи з рукопису Войнича, походив з таких усвідомлень:”Пан поніма а степ міря. Міра ж одна і по можній кості б’є. Віра по вірі, а ви що ж? Пусто ви жиєте і пуста совість ваша божа. Пам’яташ одну волю і святу совість по віки ж”.
Так у “віру вірува” тут і осягалося позаантропне буття. Бо сама людина ставала головними воротами тієї віри і того знання, що приходило від того. Була і релігія, яка несла у собі ознаки раннього християнства, тобто сповідувала, як за Євангелієм від Фоми, прямий зв’язок та становлення справжньої людини у “вістях божих”. Зразком такої справжньої, цілісної людини і був тут сам Ісус із Назарета. Церква Покрови Богородиці стала тут прообразом того цілісного аспекту світу, що спрямовував та оберігав саме життя на землі. У оріїв, судячи з того ж рукопису Войнича, ту саму функцію виконував “Суст Великий божий”, що у своїй діяльності спирався на “Зоряне Узріччя”, ріку людського життя, яка поєднувала у собі два плани розвитку людини духовний та земний у відповідних циклах самостановлення. (стор. 86 рук.) Тому записані канони тут завжди розглядалися, як суто зовнішній допис до того, що розумілося та усвідомлювалося зсередини. З часом, у вже соціалізованім християнстві, цим було знехтувано, але сам фундатор раннього християнства Петро пророче засвідчив:”Дух животворить, буква ж вбиває”.
Знищення джерел такої внутрішньої культури в подальшому, (бо потрібен був слухняний раб, а не людина знання, яка по “можній кості била”), вивело канони наперед, зробило їх головною суттю релігії. З приводу чого у Синопсисі орійських гностиків знаходимо свідчення, що до цього:”Святі не булі, поновили по віді ( по переказу) в тому бо зло. По вірі міря Голе Окові Око. Суть жила, ви то жили по голу і волю сю понизили. По голу мали де муку?”. Тобто була знищена культура тих, що несли у собі світло істини і були справжніми пророками у житті спираючись на знання сущого. Через що дуже погано ставали під ярмо будь якої влади, будучи людьми “без титулу” за образним висловом Рамзая у даосів. Тобто не розподілялися за професійною ознакою, як це існує і по сьогодні. В українців це відібрало ту силу їх віри, по яку згадується в тих самих арамейських записах:”Одвічно руси мають сю віру і гримлять нею по світу”.
Світ нової людини, що саме зараз формується на терені України, вбирає в себе ту давню характерницьку культуру вводячи в неї активну творчу позицію у становленні гармонії цілісного аспекту на плані зовнішнього, з метою уникнення тих негараздів у відлученні від правди цілого, які супроводжують еволюцію людського суспільства сьогодні. Егоцентричність у розвої будь якого людського соціуму, де панують лише економічні чинники, повинна відійти в минуле.
Внутрішній простір є неподільною територією, яка поєднує людське суспільство у одне. До нього ведуть різні шляхи, які в цілісності сходяться у одне цивілізаційне русло. Кожен народ вносить сюди свій ціннісний скарб, вироблений на протязі своєї тисячолітньої історії у контакті з ареалом проживання.
Сама позиція людини що до світу зовнішнього у такій культурі змінюється. В практиці її життя з’являється простір, який є синтезом зовнішнього та внутрішнього. В ньому культура духу нарешті займає своє чільне місце, бо з’являється зв’язок людини з тією основою, що лежить у причинній основі її світу. Розкриття внутрішнього, сутнісного простору людини, поєднуючи її з цілісним аспектом, світу нівелює її егоцентричні спрямування. Велика проблема, яка сьогодні є у людському суспільстві у боротьбі різних ідеологічних спрямувань нарешті знаходить своє рішення. Простір свідомості поєднаний у одне ціле, де є місце усвідомленню причинної правди світу, формує світогляд нової людини, де проблеми старих усвідомлень відходять у пройдешнє. Це саме той простір, який від віку стереже так звана “Золота баба” Півночі, давній витвір митців невідомого народу. В ньому усвідомлення, розуміння та переконання нарешті стають одним єдиним чуттям істинного. Становлення на цьому серединному шляху і народжує так звану “шосту расу”, про яку неодноразово у свій час згадувала Олена Блаватська та Олена Реріх. Це остання сходинка перед входженням людства у ієрархію світу, в якій воно постане вже як народжена цивілізація.
Щоб з таким завданням впоратись, з огляду на той стан справ який існує сьогодні у суспільстві, особливо у різноманітності ідей та напрямків розвитку пануючих тут, потрібно мати своєрідну “маршрутну карту”, яка б чітко тримала орієнтир на відповідне культурне будівництво в руслі вище згаданого. Такою картою в Україні може стати “Хартія національної єдності та незалежності”, подібна до того документу, який у свій час був прийнятий у Сполучених Штатах Америки під назвою “Декларація про незалежність”, під якою підписалися всі верстви населення. З чого і постала могутня країна.
Щасти Вам.
