Ти не цей, ти той.
(даоська мудрість)
Можливо ще раз наголосити, що характерницька культура, яка у свій час панувала на Січі, була тим витоком, тим котлом в якому зростав та виковувався козацький, вільний дух нації українців. Але, як і будь яка культура людського духу, січове право та наука, що стояла за ним з часом обросла великою кількістю міфів та всіляких вигадок, під якими ця визначна школа людського духу і була похована. Сьогодні українці знають про те знання через перекази та звичаєвості, що від тих знань ведуть своє походження. Але відірваність від джерел роблять ці етичні надбання суто зовнішнім, відірваним від життя моралізмом. Яке кожен став трактувати від своїх суто зовнішніх переконань. Так виникла багатовекторність в українському суспільстві, “болото” за Ліною Костенко, що розірвало потужну націю на окремі майже ксенофобські протистояння. Частково це відбулося і тому, що сакральне знання не є сферою того образно – понятійного, логістичного підходу, що панує сьогодні у суто зовнішнім сприйнятті світу. Це було виключно внутрішнє знання, що передавалося від наставника до учня у відповідних практиках. Що було сакральною змістовністю подібних характерницьких практик?
По – перше, тут існував перехід до іншої системи світосприйняття в центрі якого стояв розвинений духовний зір, яким володів кожен січовий лицар. Він був кінестетичним, доторковим чуттям – баченням тонкої, непроявленої основи світу. На плані якої до сьогодні панує світова, детерміново пов’язана Цілісність. Через що у тому духовному погляді поставала причинна організація світу, що панувала в тій Цілісності. Тут людина починала напряму, у невербальнім сприйняті знати причину та наслідок подій, що точилися в довкіллі. Тобто, починала опановувати причино – наслідковий механізм подій у взаємопов’язаному світі. Так виникало знання, що звалося знанням сущого у спадковій орійській культурі України. Воно не було результатом логістичних роздумів, воно приходило на внутрішньому плані вже у готовому вигляді, у готовому рішенні. Це саме за нього у свій час говорив Ніцше:”Думки, що прилітають як голуби керують світом .”
По – друге, в тому духовному баченні розкривався внутрішній простір справжнього життя, в якому тче свої килими людська доля. Вони знали і бачили те, що було сховано, закрито для людського погляду, зосередженого на зовнішньому плані. Світ, що розкривався був відмінним від зовнішнього, але і не був кардинально іншим. Він був живим, рухомим та передбачуваним. Для лицарів духу знати – означало існувати в тому світі що є, що існує тут і зараз. “В цьому житті потрібно бути”, – такий тут існував характерницький заповіт. “В будь якій мізерії криється велике”, – така існувала практика входження в той внутрішній простір. Що перегукується з даоською формулою входження у справжність: “Хочеш бути великим – зменшись ” До якої межі відбувалося входження у те справжнє життя? Коли між людиною та силою, що приходила вже не існувало відмінностей.
По – третє, внутрішнє усвідомлення закону взаємодії людини і світу за рахунок відстройки енергокомплексу і надавало згаданої вище сили, що панувала в Цілісності. Ця була системно – перетворююча сила, яка виникає під час фазових переходів між обріями Цілісності пануючої на тонкому плані. Ця ж сила панує у системних переходах між органами людського тіла у добовій зміні активності систем внутрішніх органів. Тому не диво, що цю силу навчилися виводити назовні і через неї у відповіднім намірі керувати подієвим простором у довкіллі. “Нужда закон змінює” – у кошового отамана Сірка. Цю силу системних переходів, як силу зміни самої сцени життя, отримували спочатку через гротескну зміну форми людського тіла у відповідній антропоморфній пластиці ( антропоморфні скульптури Трипілля, що перейшли на Русі у антропоморфну пластику Велеса,Перуна, Мокоші, Дани та багатьох інших знакових уособлень системної сили людини виведеної назовні).
В цей час різко змінювалась сама характерність людського образу в який перевтілювався воїн духу. Поєднання цього образу та сили, яку починала випромінювати людина і призвело до самої назви – характерник, голдовник, химородник і т. і. З розвитком абстрагованого мислення ця форма досягалася вже у відповідній сродній з цілісним світом миследіяльності. “Сидить козак в кобзу грає, що задума, все те має”, – читаємо давній запис на картині козака Мамая.
Що потрібно тут запам’ятати, в характерництві включався не якийсь один енергетичний центр, вся людська статура ставала іншою, переходячи у змінений стан свідомості у бік поширеного світосприйняття за рахунок відповідного налаштування її енергокомплексу, як про це згадувалось вище.
Через що такий стан ставав можливим, на що він спирався в самій людині, виникає питання? За шумерами людина, як це видно з їх давнього петрогліфа, розподілена на супраментальний план, ментальний дубль фізичного тіла та саме фізичне тіло. Та сама триєдність людської статури присутня і у трипільській орнаменталістиці. Скеровуючим планом у цій триєдності, як це слідує з того ж шумерського петрогліфу, є супраментальний, божий план самої Цілісності. Сакральну змістовність триєдності розкриває наш великий філософ Григорій Сковорода:”Справжня людина і бог тотожні є”, – вивів він слідом за Платоном, Ісусом із Назарета, Ібн Рушем та Шопенгауером.
З виведених ними формул слідує, що супраментальний план людини тотожній супраментальному, божому плану Всесвіту з його все перетворюючою силою. Все це і лежить в центрі характерницької культури українців, як показує ретроспективне дослідження проведене у супраментальній психології. Шлях до цієї культури пролягає через відстройку фізичного тіла та зміни способу спілкування людини з оточуючим світом на зовнішньому плані.
Сьогодні людина у застиглості свого погляду на зовнішньому плані закоркована як на ментальнім, образно – понятійнім так і на фізичнім плані свого буття. Це і породжує стан Платонівської печери, де людина може спостерігати за справжніми процесами у світі тільки спостерігаючи за тими тінями, які вони відкидають на стіни того замкнутого простору. В чому полягає суть звільнення людини від того стану у супраментальній психології,- виникає питання?
Це звільнення лежить у відомій в езотеричній культурі практики зупинки внутрішнього діалогу, як було зазначено вище. В якій людина переходить від образно понятійного, логістичного мислення до прямого, невербального сприйняття природних процесів в довкіллі. В цій зупинці внутрішнього діалогу здійснюється перехід в стан присутності у світі тут і зараз, в цю виділену мить часу. Воля від зовнішнього, яка в цей час приходить, надає можливості працювати та жити на волі у нестаціонарнім просторі часі пануючім на тонкому плані. Тобто, з’являється можливість жити в справжньому природному середовищі, в якому споконвічно живе все у природному довкіллі.
Чому це потрібно робити сьогодні? Воля від зовнішнього, яка в цей час приходить, надає можливості працювати та жити у ввімкнутій третій сигнальній системі, яка є системою буття справжнього, сутнісного плану людини. В цей час, у налаштованому контакті з цілим, до людини приходить сила. Що постає через усвідомлення, які приходить через структурну перебудову енергокомплексу (кристалізацією ментального тіла за Гурджієвим). Цей перехід від ілюзорного до прямого кінестетичного сприйняття світу, призводить до контакту з тим океаном енергій, що панує в Цілісності. Що і нівелює всі негаразди накопичені людством у еру Залізного віку. Саме про це згадується у книзі “Золотих правил Тібету “: “Ти не можеш йти по шляху, не ставши сам шляхом. Бажай тільки того, що народжується всередині тебе, шукай шлях все більше занурюючись в себе”.
Ясно, що цей заклик у суто зовнішній орієнтації виконати принципово не можливо. Потрібен перехід до іншої системи світосприйняття. Тільки там, за ствердженням Миколи Тесли людина є Христом, Буддою, Заратустрою, тобто стає справжньою, цілісною людиною, як по первинному задуму. Природа якої походить від Цілісності, що її породжує, говорять всі видатні мислителі світу починаючи від Платона та Аристотеля, кінчаючи Шопенгауером та нашим Григорієм Сковородою. І цей стан людини є універсальним для всього людства. Це своєрідна єдина внутрішня релігія людини знання, якою по сьогодні володіє кожна талановита особа через свою внутрішню систему світосприйняття.
Характерницька культура на Січі тому і дозволяла приймати на Січ будь кого, бо в тому характерницькому казані, за висловом Олеся Бердника, якраз і поставала справжня, цілісна людина. Що є інтернаціональною особою за своєю внутрішньою суттю. “На волі всі однакові, воля рівняє всих“, – говорить характерницький заповіт.
” Куди тоді діваються негаразди у житті?” – можемо почути запитання від нашої читацької аудиторії. Чудову відповідь на це дає китайська мудрість:”Навіть самий сильний вітер не знімає хвиль в колодязі”, – цілком слушно зауважують вони. Справа полягає в тому, що така людина у прямому контакті з Цілісністю доходить “тихої води“, сполучаючись з творчістю самої Цілісності, як за свідченням Андрія Ворона, довгожителя із Закарпаття. Те психофізичне налаштування, що приходить в цей час, дозволяло мати талан та вдачу у будь якій справі. І це було першим кроком, першою сходинкою у характерницьких практиках.
Другою сходинкою було правило “другої руки“, коли козак починав активно діяти на тому внутрішньому плані. Наприклад швидко торкатись рукою якоїсь стіни, швидше тіні, що на неї падала. Ясно, що така умова могла бути виконаною тільки у внутрішнім просторі рукою ментального дубля. Ці над швидкі рухи переводили ментальний дубль у стан сонячного енергетичного тіла, яке потім у швидкій спорідненій діяльності назовні (танці, гопак) переходило і на фізичний план. Це надавало здоров’я, довголіття та невразливості в бою через над швидкі рухи, які могла здійснювати така людина.
Третьою сходинкою була практика, яка у світовій езотеричній культурі має назву мистецтва наміру у так званій “третій увазі“. Це вже була споріднена діяльність самого ментального плану з фізичним тілом. Коли наступало злиття цих двох планів у одне, через трансформацію фізичного тіла і воїн починав діяти вже з того внутрішнього плану. Це була цілком магічна практика, яка вкрай рідко застосовувалась через загрозу втрати людиною своєї людськості за межею супраментального плану.
Виникає питання, на що все це спиралося в самій людині? Кожна особа має своє друге лице, те, що було у неї до народження, стверджують даоси. Справжня людина це людина без титулу, це Пан Ніхто з точки зору тих професійних спеціалізацій, які нав’язуються у вік технологічних змагань. Тобто, супраментальна, характерницька культура вертає до онтологічної норми природного життя, яке колись було бездумно згорнуто у технологічних звитягах залізного віку. В якому по сьогодні панує суто людське рабство боже на землі.
Постає ще одне кардинальне питання, чому про це стало можливим говорити сьогодні? Через науковий аналіз, що нарешті постав у закритій сфері езотеричної науки, завівши спостерігача за межу антропологічного бар’єра. Це дозволило мозаїку справді великих досягнень наукової та філософської думки пройдешніх століть, звести у єдину цілісну картину, за якою стояло обличчя справжньої, цілісної людини. Це велике пробудження для людини суто технологічної ери, де всі негаразди накопичені нею в забутті своєї справжності мають свій кінець. “Не до віку ви заживете, поборе те горе віра ваша голая ж”, – знаходимо сповіщення про це у рукописі орійських гностиків, відомому сьогодні як рукопис Войнича.
Давня, спадкоємна культура України, таким чином, розкриває сьогодні нове обличчя людства у 21 – му столітті, що формує нову сходинку у індоєвропейській культурі, як за пророчим передбаченням Докії Гуменної та Олеся Бердника.
Щасти Вам.