Здається просто, справжнє та істинне усвідомлюється у структурних налаштуваннях людського енергокомплексу у адаптації до патерну умов ареалу проживання, говорять дослідження у фізиці живого сьогодні.
Через цю відстройку до тонкої основи (павутини) світу в людині, з’являється закон всередині, як закон живої природної етики. Саме за нього говорив у свій час Геродот, коли надавав характеристику населенню Середнього Борисфена: “Цей народ не має над собою владного закону, та він їм і не потрібен, закон знаходиться у них всередині“,- зазначив він у свій час.
Цей закон, який майже неможливо відобразити у образно – понятійнім полі суто аналітичного сприйняття світу, є інтуїтивним каналом спорідненості людського життя з природною, живою етикою пануючій на її внутрішнім, сутніснім плані. Слідування цьому закону у образнім, духовнім знанні – баченні, поєднує в людині причинне поле тонкого плану цілісного світу з подійним полем життя на зовнішньому плані. Від чого маючи такий дороговказ вже справжня, цілісна людина могла слідувати у своєму житті тим запровадженням, що йшли з її сутнісного рівня.
В цей час вона отримувала у своє розпорядження континуальну енергію цілісного плану та мала усвідомлення причинної правди того законодавчого поля подій, що існувало в ньому. Через що дуже мало давала хиби у оцінці тієї чи іншої події чі природнім явищі у своєму житті. Від цього її життя не було життям втрачених сподівань, як це існує сьогодні.
Це і була реалізація онтологічного принципу природної пов’язаності людини і світу. Від чого, через усвідомлення причинного поля сущого та маючи необхідну енергію, могли опановувати шляхи сповіданої долі у своєму житті. Щасливе майбуття вбачалося тут саме в цьому.
Сама відстройка що до того внутрішнього закону з часом лягала у мову, пісні, художні вироби, святковий одяг, звичаї та звичаєвості, що були аналогами ритуалізованого життя у пов’язаності з причинним полем сущого пануючим на плані світової цілісності.
З цього зрештою поставала нація, в якій адаптований до патерну умов корінний етнос займав чільне місце, як найбільш сильне та стійке запровадження на цій землі, в цьому ареалі проживання. Саме тому Францію на можливо уявити без французів, Англію без англійців або Німеччину без німців. І всім зрозуміло, що навчитись говорити на мові цих країн зовсім не означає, що ви стали французом, англійцем чи німцем. Потрібно мати щось значно більше і це більше зумовлює стійкість справжньої, цілісної людини від ерозійних процесів суто технічного віку у її природно зумовленому житті. До якого і закликає проголошений сьогодні онтологічний принцип.
Тому існуючі сьогодні світового рівня нації переслідують значно більші цінності у людському житті аніж існуючі на цей день економічні. Ці цінності, це здоров’я та щасливе майбуття людини на плані розвитку та становлення її самої як світового духу. Саме про цю проблему людства говорить у своєму відомому заклику Антуан де Сент Екзюпері:”Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи”.
Тому не може велика спільнота успішно існувати у глобалізованому світі людського забуття своєї першопричини та без впорядковуючої дії того внутрішнього закону всередині. Без якого будь яке запровадження назовні стає пустопорожньою справою, як за висновком батька гомеопатії Ганемана.
На Середнім Подніпров’ї нація, існуюча в жорстких умовах між Європою та Азією, у своїй адаптації до патерну умов пішла далі за антропологічну межу, породивши характерницьку культуру справжньої, цілісної людини. Саме Січове товариство, яке за ствердженням Олеся Бердника було лицарським братством характерників, стало тим казаном з якого визріла та постала українська нація. Перш за все як нація глибокої внутрішньої культури.
Що таке характерництво в українській культурі? У адаптації до патерну умов ареалу проживання, як було зазначено вище, існує подальший перехід за антропологічну межу, де людина отримує можливість діяти з внутрішнього плану, опановуючи досить незвичними для зовнішнього життя характерницьким образом та силою. Ця сила народжувалась у своєрідних фазових переходах у межах енергетичних горизонтів – світів поєднаних у Одне в межах світової цілісності.
Тому на цих переходах змінювалось сама сцена життя існуючого назовні. Через що подібна діяльність ззовні ставала все перетворюючою силою, яка діяла за наміром людини вже спорідненої з цілим Одним. “Сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має“, знаходимо цілком слушний запис на одній з картин козака Мамая з цього приводу. З цього і поставало характерництво, яке сьогодні відкриває двері становлення справжньої, цілісної людини у світовім товаристві. Чому?
Бо без спорідненості людини і світу подальший розвиток людства стає неможливим, як за пророчим висновком української письменниці Докії Гуменної та і Олеся Бердника теж. Його Духовна Республіка, це зрештою відповідь на той самий заклик Антуана де Сент Екзюпері.
Гармонія світу на те і існує, що входячи в неї людина отримує саму змістовність свого життя у сполученні з повнотою цілісного світу, такого вони дійшли висновку.
Людська справжність та цілісність, що виникає у поєднанні людини з трансцендентним світом Цілісності, присутня ще в філософських працях кардинала римо-католицької церкви Миколи Кузанського. Що поклав у свій час початок ери великого Відродження в європейській культурі. “Прірву між трансцендентним та людським можливо подолати єдиним способом – злиттям з Богом“, – такого висновку дійшов він.
Вся філософія та етика епохи відродження постала у вій час на його містичному богослов’ї та пантеїзмі:”Бог є скрізь і у всьому, і він є наповнюючим та скеровуючим початком всього існуючого в світі “, – вивів він. Висновок його філософії: “Тільки Єдине має зміст, воно і є подовженням життя внутрішнього на зовнішньому плані“. Зовнішнє знання у відриві від єдиного він вважав вченим незнанням. Його містичне богослов’я сьогодні у супраментальній психології стає витоком формування самосвідомості справжньої, цілісної людини у доторку до істинного.
Чому ці погляди так нелегко даються для розуміння і сьогодні, століттями поспіль? Вся справа полягає у неможливості розуму опертого на суто зовнішнє сприйняття усвідомити те, що повинно приходити через духовний, корегуючий дотик на внутрішнім, спорідненім з цілим плані. Необхідно мати те голе внутрішнє око, про яке у свій час говорив Імануїл Кант.
Потрібно зрозуміти, що людський ум лише аналізує факти життя шукаючи у цьому шляхи його подовження назовні, тоді як вони повинні бути варіантами шляху спорідненого з шляхом сутнісного людського плану всередині. Енергія людського буття та його щасливий перебіг залежать саме від цього, а не від упереджень існуючих назовні. Чим вони є сьогодні?
Схоластичне богослов’я, з якого вийшло наше природознавство, сповідує свою правду через відповідну просвітлену людину, яка веде свої сповіщення у образно – понятійнім полі, не вводячи саму людину у стан свого знання істинного. Подібну книжну мудрість Микола Кузанський і називав вченим незнанням.
Це і є головна ознака сліпої віри. Вона полишає людину тієї сили, яка виникає в усвідомленому доторку до плану цілісного світу. Супраментальна психологія розглядає в якості першовитоку саму людську внутрішню сутність, яка знає не за переказами, а сама собі може свідчити, знаходячись у причинному полі світової цілісності. І через це сучасна людина може поставати у знанні істинного, у тому ж “містичному богослов’ї” за Миколою Кузанським. Вже знаходячись на свободі, за межею вченого незнання схоластичного богослов’я.
Ось про що говорить наукове дослідження філософії Миколи Кузанського сьогодні.
“Микола Кузанський вважав, що божественне – це праоснова буття, яка присутня у всіх речах. За його вченням, між трансцендентним та людським існує прірва, яку можна подолати єдиним способом – злиття людини з Богом. При єдності людини з першоосновою світу зникає будь-яка розрізненість між людиною та Богом, між кінцевим та нескінченним. Микола Кузанський вважав, що це злиття можливе без посередництва церкви і не залежно від станової приналежності людини. «Єретична» містика Кузанського розглядала людину як активний початок в акті єднання з Богом. Ідея обожнення, яка по-іншому називається деіфікація, людини в процесі єднання з абсолютом мала на меті показати, що творець і творіння тотожні між собою, те, що творить і створене творцем зливаються в єдине ціле”.
Як тут не згадати Сковороду з його сакральним висловом:”Справжня людина і Бог тотожні є”.
З вище приведеного робиться висновок, який ці дослідження споріднює з супраментальною психологією сьогодення.
“Поняття того, що виступає онтологічною умовою людського буття; це знаходження найбільших можливостей у закритому (внутрішньому) просторі, без яких взагалі неможливе людське існування. Портрет внутрішньої свободи (волі на волі за оріями) описує мету і вищу цінність людини, які адекватні смисловим факторам буття. Як іманентна сутність людини, свобода є високою духовною цінністю і необхідною умовою здоров’я нації, яка націлена на своє самостановлення. Свобода – це першооснова і універсальний фактор соціального, економічного, політичного і духовного прогресу, онтологічна умова становлення творчих і розвинених особистостей.
Свобода як внутрішня сутність людини і її висока духовна ціль є іманентною умовою людської екзистенції, змістом соціокультурних відносин між людьми, які відкривають простір для самореалізації і само актуалізації людини. Тому свобода завжди конкретна і залежить тільки від суб’єкта, являє собою онтологічну умову для самовизначення особистості у всіх вирішальних сферах життєдіяльності. Свобода це автономність і незалежність людини від інших; спонтанна активність особи, виявлення її унікальності і неповторності. Сутність людини знаходиться саме в свободі, без неї взагалі неможливе існування як окремої людини, так і самого суспільства”.
Воля на волі, до якої тут закликається перегукується з характерницьким заповітом – в цьому житті потрібно бути. Бути тут і зараз в цю виділену мить часу, бо це і є згадана вище свобода внутрішньої людської сутності.
Тому можемо зробити висновок – час святих та пророків у сучасному світі добігає свого кінця, на їх місце приходить наука у центрі якої стоїть справжня, цілісна людина. Кожен для самого себе може стати тим пророком. Сьогодні ж людина живе весь час шукаючи і не знаходячи головної змістовності свого життя. Саме з сліпої віри походить системна криза людського суспільства відома на сході як обертання в колесі Сансари. Звідси походять всі війни та протистояння, бо кожен у тій вірі сповідує свою правду.
У знанні істинного це протистояння закінчується. Людство тут отримує свою єдину релігію знання у єднанні з божественним, як за кардиналом римо – католицької віри Миколою Кузанським. Єдиним існуючим способом, долаючи прірву між людиною та трансцендентним, коли людина зливається з самою Цілісністю. Справжньою людиною во плоті Григорій Сковорода вважав Ісуса із Назарета, розп’ятого у свій час на символі входження у світову цілісність хресті. Тому приходить час, коли цей образ справжньої людини людству потрібно звільняти з того осоружного рабства божого, символом якого і є саме розп’яття справжньої, цілісної людини.
Згаданий вище вектор людської свободи був головним вектором становлення суспільного ладу на Січі. Вся інша господарська та військова діяльність була другорядним, не головним. Тобто, розвиток та становлення людського духу тут був головним об’єднуючим та життєспроможним фактором. На цьому і стояла Січ, як зразок держави в державі, показуючи всьому світу зразок соціуму справжньої, цілісної людини, що існував тут на Січі. Як відомо, на Січ міг прийти будь хто, аби міг перехреститися, показуючи щирість своєї душі, та сказати кілька слів на мові. Рівень цілісної людини, що тут розкривався в будь кому і був головним у об’єднанні січової спільноти у одне непоборне ціле.
В тому поширеному сприйнятті світу, яке тут існувало, потрібен був захист від стороннього втручання. Тим захистом тут і була Покрова Божої матері. Тобто, світовий жіночий принцип зрощення та охорони життя був тут дієвим захистом від загроз зовнішнього світу.
Який висновок приходить з огляду на приведене вище дослідження? Шлях сповіданої долі, що виходить з цілісного буття, то є шлях щасливої людської долі. Він проходить поза межами соціального статусу людини сьогодні. Але саме в ньому слід шукати той головний вектор розвитку суспільства на початку 21- го століття, у кінці ери залізного віку, як за прикладом січового товариства.
Щасти Вам.