Сторінка Василя Чумаченка

Супраментальна психологія це психологія великого людського Я, другого розуму людини пов’язаного з причинним світом на ціліснім плані. Цей розум приходить на волі, за межею антропологічного буття, коли зникає так званий внутрішній діалог між суто зовнішнім сприйняттям світу та образною пам’яттю. Він утримує в собі передбачення, норму дозволеної дії та людську волю в осягненні свого спорідненого життя з “божою” правдою світу. Тут воля, осягнення та дія злито воєдино. Тобто все те, що існує в Нірвані  Кальпі Самадхі у індуській традиції.

Чому це стає можливим? Через високий рівень розвиненого   у “залізний вік” абстрагованого мислення, яке не прив’язано до будь якого об’єкта  назовні і  тому легко споріднюється з причинними резонуючими формами пануючими в цілісності.

Подібний перехід людство вже здійснювало у своїй історії. Свідченням того є Трипільська енеолітична  цивілізація Середнього Подніпров’я та забута спадщина орійської культури раннього середньовіччя  Київської Руси – України. Свідчення про яку знаходимо у так званому “рукописі Войнича”, перекладеного у свій час американцем українського походження Джоном Стойком. Його переклад сьогодні якраз і не сприймається через пануюче звужене світосприйняття, яке у світовій езотеричній культурі віддавна зветься сном людського розуму, а у сучасній психології являє собою  так званий “парадокс Ганемана”.  Родоначальник сучасної гомеопатії у свій час слушно зауважив, що нестача життєвої енергії у звуженім світосприйнятті призводить до невірного, відстороненого від істинного мислення, яке врешті решт призводить до пустопорожніх справ у людському житті.

В цьому полягає головна причина не сприйняття суто зовнішнім усвідомленням будь яких езотеричних текстів написаних з рівня внутрішнього, ментального  сприйняття світу сьогодні. І саме це є головною бідою людства на протязі всього залізного віку. Всі нещастя та війни саме від людської сліпоти, що постійно збиває  зі шляху істинного буття прописаного на небі цілісності. Не ті очі, не той розум, не те усвідомлення.

Супраментальна психологія у доторку до істинного, через зупинку внутрішнього діалогу та перехід на третю, внутрішню систему світосприйняття,  лежить у основі будь якого націотворення, бо виростає від адаптації людини до патерну умов ареалу проживання, до тонкої павутини життя за Фрітьофом Капрою. В якому їй стає приступним закон живої етики пануючій на причиннім, ціліснім світі. Цей закон, яким керується все живе у довкіллі, є своєрідним мостом узгоджуючим зовнішнє людське буття з законотворчою основою тонкого світу. Саме від цього життя на зовні, отримуючи статус світової події, має  право на своє існування та розвиток. Адаптація до патерну умов ареалу проживання формує резонуючий з ейдосовими  формами цілісного світу, як за Платоном, ментальний образ, який якраз і надає автентичності тій чи іншій нації, що постає з цього. Тим самим людство у своєму житті уникає штучності та деградації, весь час оновлюючись континуальною енергією живого цілісного світу. Людині ж це надає ту життєву силу про нестачу якої зауважував у свій час Ганеман.

Тож будь яка нація у своєму становленні звертається до цього свого внутрішнього ареалу життя. Так нове відродження нації в Україні, після багатьох років руїни, зумовленою ерою залізного віку, сьогодні починається з усвідомлення своєї честі та гідності. Далі прийде божа совість, за якою постане порядність та відроджена культура людського духу, гасло якої віддавна відоме в Україні ще за часів козаччини:  “ Як що не ми то хто? ”

Саме запорізька Січ була тим котлом в якому у свій час і визрівала нація до вищих  уособлень людського духу. “Світ збудовано на правді якою є сам“, – стверджувало у свій час характерництво Січі.  “Щоб мати щасливу долю, в цьому світі потрібно бути“, – дійшли вони такого висновку.  На цю їх світоглядну вершину  прийдеться здійматися і сьогодні. Від того духовні висоти Січі Запорозької в центрі яких стоїть Січове Право стають неоціненним скарбом у новому відродженні нації українців.

Великою загрозою на цьому шляху є зовнішня атрибутивна культура так званих політичних або ж технічних націй, що давно залишили свій пошук правди істини на цьому світі. Вони запроваджують в життя  у суто зовнішній орієнтації, той чи інший існуючий спадкоємний міф або ту чи іншу новітню ідею розвитку, що постає з прийнятої природно наукової парадигми. Тобто шукають і продукують ту саму фальшиву, як за Ганеманом справу у суто зовнішнім, звуженім світосприйнятті і роблять її взірцем свого розвитку. Те, що за цим новітнім договорняком  стоять нові біди людства, нікого не цікавить, потрібно задовольнити сьогоденну проблему, а що буде далі буде вирішуватись з  приходом нової біди. Тому становлення супраментальної психології природного поширеного світосприйняття та пов’язаний з нею онтологічний статус на сьогодні набирає не аби якого значення.

Не менш загрозливим також є так званий звичаєвий редукціонізм. Коли є намагання вернутись до старих, віджитих норм життя, де були відповідні чесноти виробленої етики на протязі століть. Ці норми повинні отримати друге своє обличчя. Чесноти етики суспільного життя повинні йти в ногу з часом, тоді вони перестають бути тормозом розвитку. Без розкриття джерел їх першовитоку тут не обійтись.

Супраментальна психологія, що розкриває ті витоки попередньо має три сходинки свого становлення. На першій сходинці людина розглядається за  шумерською та трипільською традиціями,  як триєдина сутність. Тобто, у енергокомплексі людини крім фізичного плану виділяються рівні ментального дубля та поєднуючий енергокомплекс у єдине ціле рівень  супраментального плану. Світ на тонкому плані розглядається як світова, детерміново організована цілісність, що виникає як пакет узгоджених енергетичних просторово – часових горизонтів у вибуховий період становлення Всесвіту. Від цього виділяються рівень Нави, або рівень світової праматеріальної тіні, своєрідної темної матерії з якої все походить. Рівень Прави, як організованої у Одне цілісності,  породжуючої зовнішній світ Яви. В такому підході причинний світ пов’язується з світовою цілісністю або з світовою Правою, законодавчою основою зовнішнього, проявленого світу або ж світом Яви, як за давнім орійським ведичним спадком.

В такому світі жива матерія розглядається як динамічна енергетична форма, що здійснює свої пульсаційні, резонуючі переходи між горизонтами, ейдосовими рівнями цілісності. Отримуючи від цього енергію свого життя та внутрішню відстройку що до динамічно розвиваючої цілісності. Тобто, живе у причинній правді організовуючій світ у Одне. Правду цього “справжнього неба”  людина і сприймає як команду цілісності, або внутрішній закон живої етики пануючий на рівні  внутрішнього, ментального плану. У оріїв це “божі вісті“, що йдуть на волі “по голому“, які і забезпечують необхідний онтологічний статус у природному середовищі.

На другій сходинці кінестетичний контакт з світовою цілісністю на рівні ментального дубля, під час зупинки внутрішнього діалогу та реалізації стану “тут і зараз” , породжує людське чуття – бачення пов’язане з причинною правдою світу. Віддавна воно відоме як духовний погляд відкриваючий справжню причинну суть подій через нестаціонарність простору часу на тонкому плані, де пройдешнє, сучасне та майбутнє зливаються у одне детерміново пов’язане причинне поле. Така людина отримує за оріями “волю на волі” і починає жити справжнім життям, вже наперед усвідомлюючи суть подій, що насуваються.

На третій сходинці діяльність людини у такому світі розглядається  як споріднена з цілим миследіяльність, де у подійному полі життя людина починає працювати з так званим “наміром у другій увазі”, вже свідомо йдучи шляхом своєї судженої долі,  як світової події означеної  в просторі цілісності. Тобто,  реалізовується той спосіб життя, який у світовій езотеричній культурі зветься серединним шляхом і яким сьогодні йдуть всі відомі езотеричні школи світу. На цьому шляху людина, поєднуючи у собі “дві натури“, як за Григорієм Сковородою,  має силу системного перетворення у переходах з одного горизонту цілісності на інший, від чого шлях її життя має свої варіативні подовження в межах цілісності. Саме звідси приходить мудрість та життєва вправність справжньої, цілісної  людини,  яка починає творити своє життя сівши на переднє місце у возку своєї долі.

Тож подібний підхід цілком проглядає у працях нашого великого філософа Григорія Сковороди, який у свій час зазначив, що сила та вдача у людському житті залежить від його спорідненості з тим великим цілім, що лежить у непроявленім світі і яке за його переконанням є справжньою річчу, супроти якого проявлене є ніщо. Втім, те саме стверджували у свій час в тому чи іншому аспекті всі великі філософи та містики світу. Ця традиція цілком лежить у тому спадку, який ми маємо у своїй ведичній спадщині як земля оріїв.

Це знання і розкриває супраментальна психологія переміщуючи споглядача за межу антропологічного бар’єра і вмикаючи у такий спосіб науковий аналіз у царині міфів та всіляких пов’язаних з ними пояснень оточуючого світу пануючих сьогодні. Але давня мудрість говорить – краще одного разу побачити чим багато разів почути.  В такому підході нарешті постає людська справжність та цілісність, яка є новою сходинкою у індоєвропейській  культурі,  пророче проголошеною у свій час Докією Гуменною та Олесем Бердником.

Щасти Вам.