Сторінка Василя Чумаченка

Ідея, що єднає націю.

Якщо звести наші  щоденні турботи до купи, то врівноваживши все те у якомусь висновку, ми підходимо до рішучих дій у запровадженні спланованого у життя. І тут нам стає у нагоді воля, рішучість та мужність, бо невідомо які перепони у тому нашому новому запровадженні постануть у житті. “Щоб все те задумане та сплановане безумовно виконалось потрібно щоб  наше планування відповідало вимогам дня, входило в те, що несе у собі саме життя”, – скаже нам будь яка досвідчена у цьому питанні особа. Однак, щоб все те знати і не займатись у житті пустопорожніми справами потрібна людська цілісність та справжність, говорить нам езотерична наука про потаємне.

Саме там, на не проявленому плані, за свідоцтвом Олени Реріх те і відбувається, де людська правда зливається з правдою неба цілісного світу. В іншому випадку ми зовсім не будемо мати надії , що все заплановане матиме у житті якийсь успіх. “Людський егоцентризм повинен тут відступити, натомість повинні прийти воля та піднесення духу, де панують честь, совість та людська порядність. З чого і постає людська причетність до того подійного поля життя, в якому панує божа воля у світовій цілісності”, – скаже нам освідчений у науці про потаємне читач.

Духовне лицарство пройдешніх часів з того і поставало, засвідчує нам характерницька культура. Територія України, що знаходиться на злитті Європи та Азії, завжди була ареною боротьби з невіглаством степових орд, які забезпечували свій добробут навалою на землеробські культури. Бо нічого не виробляли самі, все здобувалося через здирництво та розор сусідніх країн. Бралося все численною збройною навалою. Той панмонголізм, не зважаючи на посилену русофікацію і сьогодні не приживається на терені земель давньої Русі. Де завжди жив спротив азійській ідеології половецьких орд.  Тому і постала в Україні Січ та січове лицарство, де звитяга людського духу сягала небачених для степовиків висот. Характерництво, як розвинена на плані пробудженого духу наука виживання в умовах дикого степу, ось що являло козацтво у ті часи. Головним випробуванням мужності та сили духу є сама людська смертність і до того потрібно готуватись, щоб гідно здолати ту перепону у людському житті, – говорить світова езотерична наука про не проявлене.

“Яке відношення все це має до сьогодення”, – запитає тут будь хто. Дуже спокусливими на сьогодні є здобутки набуті шляхом баришництва. Але в цьому способі життя, як на гріх, нестає самої людини, а є частина колективу здирників в якому вона стає безсвідомим гвинтиком. Це одразу ж відгукується на сімї та вихованні дітей. Які повинні вміти протистояти негараздам життя, а не жити тільки за рахунок грошового забезпечення батьків. Приклад же в сім’ї де відповідне виховання повинно було б братися та опановуватися відсутній. І йде на порох сама змістовність життя як батьків та їх дітей, так народу та нації, до яких вони повинні були б належати. Чому? Бо полишена волі та наснаги  у поєднанні з правдою життя людина мало чого варта. Вона швидко підпадає під різні інформаційні технології, що йдуть звідусіль. Місце її життя стає  ненадійним і вона йде від нього світ за очі у чужі впорядковані країни. Спустошення та розор рідної, батьківської землі є результатом цього.  А без рідної землі під ногами нестає і людської справжності, бо перестає діяти закон всередині, що є законом самої живої етики життя. Бо з’являється все те у людському бутті через адаптацію до патерну умов ареалу проживання, через знакову ментальну відстройку, говорять сьогодні дослідження у галузі фізики живого.

“Як те ваше характерництво може бути покладеним на день сьогоднішній”, – врешті можемо отримати запитання.

По – перше, потрібно запам’ятати все, що коїться з нами у житті йде за причинною правдою неба. “Царство боже всередині вас”, – заповів у свій час той, кого Сковорода вважав справжньою людиною во плоті. “З таємних кордонів тчуться килими людської долі“, – засвідчила Олена Реріх. Тому тільки причетність до тієї божої правди робить людину людиною. Звідси ж у всі часи поставало духовне лицарство, честь, совість, порядність та гідність. Що і робить людину справжньою людиною, а чоловіка чоловіком.

По – друге, людина явище соціальне, тому не розбудовувати державу та націю і сподіватися на щасливе майбуття для своїх дітей марна справа. Все те потрібно впорядковувати за вищими стандартами людськості існуючими у наші часи. Правда життя панує у відповідно організованім соціумі, який у такий спосіб стає національно організованим через ту адаптацію до ареалу місця проживання. Бо будь яка етнічна культура утримує у собі адаптативні, резонуючі форми що до живої етики життя. На що і повинен спиратися будь який здоровий соціум. “Одна людина може помилятися, колектив організований у одне ніколи“,- вивела Леся Українка у свій час.

По – третє, не потрібно втрачати надію на перемогу людського духу у плині буття. Перемога та можлива, вона сьогодні штучно заблокована прийнятою з зовнішніх міркувань науковою парадигмою.  Ті сяючі вершини людських сподівань та духу, що йдуть з невимовного,  цілком досяжна річ. Перемога лежить за нашим порогом, вона повинна там бути, бо тоді навіщо весь цей клопіт взагалі. Духовне характерництво, це коли правда неба переселяється у саму людину, вона сама стає нею. В цьому суть людської справжності та дорослості.

Потрібний висновок виходить тут сам по собі – пробудженню людського духу на землях України не має альтернативи, як і козацькому роду у розбудові новітньої країни та новому піднасенні нації. Чому? Характерницька культура у наш час стає суттю формування світогляду людської справжності та набуття того онтологічного статусу на яких повинна формуватись нація та державність у сучасному світі. Без повернення назад у природу, до чого закликає онтологічний статус, з коротким віком життя та навалою хвороб людству не впоратись. Втім на все те вже існують відповідні резолюції ради ООН.

Щасти Вам.

В. Байда.