Сторінка Василя Чумаченка

Вчення гностиків, тобто тих хто шукав у світі правду-істину, досить чітко прослідковується у Євангелії від Фоми. Починається це Євангеліє з глибокого пророцтва Ісуса із Галілеї, записаного Фомою: «Той, хто помає тлумачення цих слів, не спробує смерті». Що тут означає «помати» зміст тих пророцтв, про які говорить Ісус з осягнутого ним рівня Ботхісатви світу? Мабуть, це означає увійти у їхні зміст як у знання своєї внутрішньої сутності, яка у цьому входженні розкривається перед людиною, роблячи її цілісно поєднаною із довколишнім світом.

Що виходить із того поєднання? «Якщо двоє (фізичний та супраментальний плани) в мирі одне з одним у одному домі, вони скажуть горі: перемістися, – і вона переміститься», – слідує із запису Дидима Фоми слів Ісуса. Як тут ще раз не згадати нашого великого філософа Сковороду і його відомий вислів: «Справжня (цілісна) людина і Бог є одне».

Як досягти того стану? «Будьте перехожими», – знаходимо рецепт Ісуса щодо цього у тому ж Євангелії від Фоми. Тобто не дайте злидням спіймати вас. Саме подібну безсторонність сповідував той же Сковорода, коли виголошував своє життєве кредо у відомому вислові: «Світ ловив мене, та не впіймав».

Що за цим усім стоїть? Правильну відповідь можемо знайти у такому вислові Ісуса: «Виноградна лоза…, посаджена без Отця, загине». Тобто для усього повинен прийти час у спорідненій дії людини та Цілісності світу.

«Який знак Отця?» – Запитали якось у Ісуса. «Рух і спокій», – відповів він, що і є головною якістю Цілісності.

Як стати справжньою цілісною людиною? «Той, хто знайшов самого себе, світ не гідний його», – говорить Галілеянин. «Коли дім ваш стане пустим – він наповниться світлом», – стверджував Він.

Виходить, що дім Отця – ніщо інше, як світ Цілісності, який панує на тонкому плані Всесвіту, бо саме тут внутрішня темрява заповнюється світлом під час входження людини у його цілісний аспект. Саме тут «ти рівний всім і кожному окремо, але по духу немає тобі рівного на землі», – стверджували характерники Січі Запорозької з цього ж таки приводу. Чому все це стало таким недосяжним для людини сьогодні?

«Фарисеї та книжники взяли ключі від знань. Вони сховали їх і не увійшли і не дозволили тим, хто хотів увійти», – говорить Ісус про цю причину. Без того входження у світі людини на противагу честі, совісті та душевній щирості панує егоїзм, який несе світу зло. «Торговці не увійдуть в місця мого Отця», – стверджується у Євангелії від Фоми.

Як вийти з того стану, який сьогодні охоплює мало не все населення у виключно споживчому суспільстві? «Блажен чоловік, який потрудився, – він знайшов життя. Той, хто шукає, знайде і тому, хто стукає – йому відкриють», – говорить Ісус.

Чому так має статися? У Євангелії від Фоми  маємо необхідну формулу: «Пізнай те, що перед обличчям твоїм, і те, що сховано від тебе, відкриється тобі.. бо немає нічого таємного, яке було б явленим».

«Якщо плоть відтворена заради духу, то це чудо. Якщо ж дух відтворений заради тіла, то це чудо із чудес. Але я не здивуюсь тому, що таке велике багатство замкнене у такій бідності», – читаємо у Євангелії те, до чого сам Фома дійти аж ніяк не міг.

Це чистої води вчення гностиків, скаже нам будь-хто, хто знайомий із цим напрямком схоластичної науки. Бо далі у Євангелії від Фоми знаходимо: «Горе їм фарисеям, бо вони схожі на собаку, яка спить біля ясел волів, яка сама не їсть і не дає їсти бикам», – затверджує Ісус те цілком гностичне вчення, яке приніс і яке сповідував.

І що ж з цього виходить, можете запитати ви. А виходить те, що християнство, яке ґрунтується на вченні Ісуса із Назарету, який сягнув рівня боголюдини, у своїй глибині насправді є вченням, що вказує людині шлях до світла. Те світло осягається через працю людського духу.

Але тоді можна зауважити, що це є орійське ведичне православ’я чистої води. Подібне православ’я від початку було притаманне населенню Середнього Подніпров’я.

Це дійсно так, якщо прибрати виключно інформаційне перекручення цього вчення з боку недружнього до слов’янства та їхніх одвічних вірувань ідеологів хозарського каганату. Де можливо знайти підтвердження цьому?

У синопсисі орійських гностиків доби Київської Русі, відомому у світі як «Рукопис Войнича», подібне підтвердження знаходимо у таких записах, перекладених в езотеричному ключі українською письменницею Вікторією Галех: «Ви Одне у степу ж, Окове Око божиє у степу, ви люде. Око віри по вірі одне ж. Око бозі жиє у Ока божия (коли двоє у одному домі, за Ісусом) Совість віри Ока божия по вісті божій… суть божию пише і сю вість віри каже» (шукайте і знайдете у Євангелії від Фоми).

Оріям, вочевидь, було відкрито те, що пророкував Ісус, а як ще можна тлумачити записане у синопсисі:

«Се віта віру ся суть по вірі, де божая вість же. У Ока ( людського) одна віра – Ока божия, Сустове ( з цілісності)по волі Око божиє. У степу несе і суть помає Око, путі пише суть божия ж.  Око віри по вірі одне ж»

Тож можемо завершити словами Ісуса: «Ті, хто виконає волю мого Отця, – мої браття, вони ті, хто ввійде в царство мого Отця». Тобто ті, хто живе за вістями з волі, за оріями. Про згадуване Ісусом «царство божиє в середині вас» є згадка і в орійському синопсисі: «По меду ви зажиє у Сусті Божім, волю Суста коща (душа) кохаш».

Той перехід до Царства божого і вказав Ісус із Назарету самим своїм життям через воскресіння на Голгофі. Зрештою та сама мета прослідковується і у Трипільському ритуальному розписі де драбинки-сходи ведуть до другого неба або ж горнього світу.

Що затверджує те, що здійснив Ісус із Галілеї як норму людського життя про яку людство забуло, втративши чуттєвий контакт з цілісним аспектом світу.

Щодо перекладу рукопису Войнича у знов відроджуваній езотеричній культурі України.

Кожен, хто торкається теми перекладу будь-якого документу, що прийшов до нас із глибини віків, повинен давати собі звіт про те, що рівень світосприйняття тих давніх часів може бути відмінним від існуючого сьогодні. Через що ті поняття, які ми знайдемо у перекладі можуть мати інше тлумачення, аніж те, яке прийняте сьогодні. “Звісно, – скаже нам розсудливий читач, – бо ті поняття будуть відображати рівень свідомості, пануючий у ті часи“.

Сьогодні ми вже розуміємо, що наше сьогоденне усвідомлення замкнуто на рівні так званої Платонівської печери, коли ми про дійсний стан справ у світі можемо судити лише по тих тінях, які вони відкидають на стіну тієї печери. Мова тут йде про усвідомлення обмеженості того образно понятійного сприйняття світу, яке ми маємо на цей час. Тобто ми таки даємо собі звіт у тому, що одного разу прокинувшись можемо побачити зовсім інший світ, якщо наше усвідомлення його стрибне на інший рівень. “Як це постійно і відбувалося у нашім природознавстві, –  доповнить нас розсудливий та знаючий читач, – бо саме це відбулося у часи, коли Галілео Галілей та Коперник обнародували свої дослідження Сонячної системи. Стара система світоуявлення впала, а народилася нова, більш тотожна тому справжньому світу, що нас оточує“.

Тут надважливим є усвідомлення обмеженості та змінності нашого світосприйняття, яке йде від зростаючого рівня нашої свідомості. Саме через це ми говоримо – на сьогодні все вбачається так, але може завтра тлумачитись інакше, вже сходячи з максималістичної точки зору – все в довкіллі відбувається тільки так, і ніяк інакше бути не може.

“А що тепер робити з тією правдою та достовірністю, яка панувала до того стрибка нашого усвідомлення“, – може запитати нас допитливий читач.  Питання тут торкається тієї системи логічної взаємопов’язаності понять, які лежали у основі прийнятої системи світоуявлення. Від чого довколишній світ мав об’єктивне і цілком логічне своє пояснення в тій існуючій природознавчій картині світу.

В основі будь-якої логічної взаємопов’язаності подій зовнішнього плану лежить поняття віри, дійдемо ми такого висновку, бо саме  в ній ми знаходимо необхідні зв’язки та пов’язаності і не помічаємо очевидних неув’язок. “На результат експерименту ми дивимось очима існуючої природознавчої картини світу і бачимо там лише те, що у її світоглядну систему вкладається“, – зауважив якось Макс Планк.

“Тоді питання віри виходить на передній план, бо саме з ним, вочевидь, пов’язаний рівень нашої свідомості“, – зауважить нам допитливий та розсудливий читач. Справді, кожен стрибок усвідомлення у історії людства призводив до зміни наших уявлень про віру. Якщо прослідкувати історію розвитку  природознавства, в яке безальтернативно з розвитком наукової езотерики входить світова езотерична культура, то питання віри в історії людства, вочевидь, має два головних своїх спрямування.

Перше виходить з тієї ж згаданої вище логічної взаємопов’язаності у природознавстві, опертої на здобутки науки зовнішнього плану, де панує відсторонене образно понятійне пояснення існування феноменального світу та законів його організовуючих. І друге, що оперто на чуттєве сприйняття тонкого плану цілісного, ноуменального світу. Перше стоїть на відчуттях об’єктів матеріального світу органами зовнішнього сприйняття, друге на чуттєвому кінестетичному сприйнятті тонких планів цілісного світу з рівня енергетичного тіла людини.

У першому випадку – це віра у щось, що виходить з переконань зовнішнього досвіду життя на феноменальному рівні та законів відкритих у ньому. У другому, це віра у той відгук, що йде з цілісного плану на вірні та доцільні кроки людини у житті, яке від цього стає життям в істині, тобто причетним до континуального простору цілісного світу. Звідси жива етика, про яку говорила Олена Реріх, за якою починає жити людина.

На перший погляд ці дві віри не можуть бути поєднаними у одне, бо породжуються різними планами існування самої людини. Одним фізичним, на плані якого виділене наше тіло, другим тонкоенергетичним планом слабкої метрики, на якому існує наш сутнісний план, або ж супраментал.

І тут ми, шановний читачу, повертаємось до того зростання свідомості, яке супроводжує природознавство зовнішнього плану. До чого воно кінець кінцем веде?

“До поширення світосприйняття, кінцевим пунктом у якому є пізнання законів цілісного світу. І на цьому рівні ці дві віри, вочевидь, повинні злитися у одну віру, тепер вже повної, цілісної людини, яка охоплює у своєму сприйнятті ті два світи“, – скаже нам езотерично освічений читач.

“Заждіть, заждіть, а як же бути з релігійною вірою?, – чуємо запит нашого допитливого читача. – Вона що у означенні вірування не входить?”

Слово релігія у перекладі з давньої грецької означає зв’язок людини з небом.

Тобто з тією інстанцією, яка за їх переконаннями володіє істиною. Від чого первинною функцією будь-якої релігії є утримання зв’язку з цілісним небом.

“Віра по вірі, а ви що ж? Пусто ви живете і пуста ваша совість божа”, – зауважують з цього приводу орійські гностики в рукописі Войнича, давньому синопсисі часів Київської Руси. Що таке тут “віра по вірі”, виникає питання?

Якщо говорити про налагодження зв’язку з небом цілісності, то віддавна він встановлювався через ритуальне дійство, в якому людина набувала стану зміненої свідомості, переходячи до контакту з ноуменальним світом, тобто зі світом тієї самої цілісності.

Будь-яке ритуальне дійство має відповідні етапи свого запровадження. На першому місці тут стоїть необхідність мати знакове передбачення у якійсь край важливій справі, подолання тієї чи іншої загрози, що виникає на зовнішньому плані життя. Тому приймається відповідне рішення щодо проведення ритуалу. Потім йде визначення часу та місця його проведення, щоб він від початку був узгоджений з тими можливостями, які у цей час будуть розкритими на ціліснім плані. За ними йде набуття образної, ключової форми через одягання відповідного одягу та ритуальний розпис, або прикрашення тіла відповідними знаково виконаними амулетами тощо. У відповідний час, у знаковому місці розпалювалось багаття, довкола якого виконувався ритуальний танок, який і переводив людину у змінений стан свідомості. Там, на тій стороні антропологічного бар’єра, у дотику до передподійного цілісного плану, пізнавалося те, як ліпше подолати виниклу нужду, або прийняти вірне рішення та запровадити його у життя. Щоб уникнути прикростей та можливого гніву неба на недоречні та невчасні свої дії та вчинки у житті. Означене ритуальне дійство і було вірою у давні часи. Тому орії у своєму рукописі, говорячи про віру як про віру по вірі, підкреслюючи цим необхідність набуття відповідного стану свідомості у будь-якому дотичному до неба віруванні.

“Віра на волі вісті несе“, – саме з цього приводу говорять орії в своєму рукописі. Далі можемо привести такі канони орійської віри з синопсису орійських гностиків доби Київської Руси:

Вість по вірі світ по вірі вела ж.

Совість по вірі по віку однове суть же.

Вище пише Ока віру.

По вірі боре ви зло.

Віта божиє по волі і по вірі.

Де мета по вірі свято ви зажиє.

Ще по вірі ви нині в путі ж. Ви це понесе, суще понесе, се вашу понове кощу, вість божую побає.

Пана віра степ вела, се віки волі.

Ока віра суть понове божию.

Око тут згадується як духовне бачення людини на волі.

“А що тут тоді воля? ” , запитає тут нас доскіпливий читач. “Воля на волі”, – отримаємо відповідь від оріїв.

Поняття волі у орійському світогляді може бути прослідковано у таких їх гностичних дослідженнях.

Свята воля цю віру вела божую, вище ж.

Вість по волі степ бере, віта божиє по волі.

Святе на волі.

Далі знаходимо таке:

По волі втіша Око – Око віри. Око волі однове вість божую.

Пана воля по волі упова і жиє.

Свята вижиє вість волі по волі.

Ви ту волю у совісті бере у путі ж.

Пуста воля Ока божия зла.

Віта божиє по волі і по вірі.

Око божиє святе на волі.

Святе по волі Око бере.

Віта по вірі Око і пише суть одну ж.

Виникає питання, де та воля у оріїв отримує свою реалізацію?

“Де божиє – пише Око голе, Ока гола воля ж. Святе на волі ж. Одне віру Ока вело в голе Око бо руса”, – знаходимо в рукописі.

У іншому, протилежному випадку втрачається суть, розуміння сущого, тому вість і зла, бо несе неправду, лжу, за оріями. Тобто, гола воля знаходиться у оріїв за межею антропологічного бар’єра, куди вони потрапляли у тонкоєнергетичному стані, тобто по голому, вже за межею фізичного плану. Для нас сьогодні це тонкоєнергетичний план цілісності, який опановується людиною у ментальному образі через модельний простір її пам’яті.

У приведених вище гностичних дослідженнях оріїв проглядає одна вкрай важлива річ. Все, що приведено з того чи іншого боку, торкається законів світової езотеричної культури, прямо говорить про відомі  її постулати. А раз це так, то будь-які сумніви у вірності перекладу, зробленого Джоном Стойком, рукопису Войнича відпадають. Погодьтеся, було б дивно знаходити відомі закономірності у невірно зробленім перекладі. Це як у перекладі якогось давнього математичного трактату ви раптом знаходите теорему Піфагора або рівняння Гауса. Питання щодо достовірності зробленого перекладу одразу ж знімаються, бо закони, які ви там знайдете, будуть говорити самі за себе. Велике є велике, його не можливо угледіти у невірно зробленім перекладі, тож коли воно проявляється, то питання щодо вірності перекладу одразу ж відпадають. Інша справа, коли текст захищений необхідним для його прочитання та тлумачення рівнем свідомості, що є у рукописі Войнича. Але українська культура той рівень зберегла, як це видно з перекладу, зробленого Джоном Стойком. Але ми відхилились від запропонованої тобі, шановний читачу, теми.

Релігійна віра, що панує сьогодні спирається на канони, у першовитоку це те саме суворо витримане ритуальне дійство входження, приведене вище. Але відсутність дотику до сущого, через саме тільки звертання до нього з зовнішньої позиції, робить все те міфом, мета якого цілком лежить у соціальному заказі суспільства, вибудуваного на договірній хозарській правді, де кінь завжди стояв позаду воза. Людина – для суспільства, а не навпаки, суспільство – для людини. Рабство боже на землі починається саме з цього.

І ще одне, що хотілося б зауважити. Канонізуючи життя будь-якої великої людини, потрібно пам’ятати вираз Геракліта, який цілком справедливо стверджував, що у одну і ту саму річку неможливо увійти двічі. Що вказує на те, що цілісність як жива, динамічна система не стоїть на місці, а розвивається у часі.

“Виходить віра є вхідними дверима до розкриття справжнього світу, в якому ми насправді живемо, вона озброює силою континуальної цілісності, до якої людина, вже знаходячись в істині, стає причетною” , – чуємо зауваження нашого допитливого читача. З чим, як ви розумієте, неможливо не погодитись.

Доктор філософії та психології

В. Чумаченко

Інтерактивна когнітивна психологія виділяє регулятивно-комунікативну (інтерактивну) функцію у життєдіяльності людини. Англійське слово «interactive» перекладається як взаємодія об’єктів на невербальному рівні (за Еріком Берном). Тому когнітивна психологія — це розділ у психології, який вивчає когнітивні (пізнавальні) процеси становлення самосвідомості людини. Однією з головних умов інтерактивної психології є досягнення учасниками зміненого стану свідомості у невербальному способі спілкування. В основі практик лежить розподіл психіки на свідоме і безсвідоме, які повинні прийти у взаємодію. На першому кроці відбувається навчання у роботі з внутрішньою реальністю у звичайному та зміненому стані свідомості. На другому кроці йде занурення у змінені стани свідомості, в кордонах яких йде активна рефлекторна робота з аналізом та корекцією поведінкових рефлексій. Останнім, третім кроком стає застосування отриманих навичок роботи у реальному житті.

Біхевіоризм — сфера знання передбачення та керування поведінкою у реальних умовах життя (у основі стоїть зовнішня стимуляція). Згідно з когнітивним біхевіоризмом, поведінка людини та тварин йде по відповідній «карті» (вбудованому навігатору) і вже по цим картам живе саме вибудовує свій особистий орієнтир, тобто пізнає, що куди веде. Через що отримує те саме знання-бачення, що присутнє у характерництві. Тому характерницька культура стає галуззю невербального спілкування у інтерактивній психології, яке відбувається у модельному (когнетивному) просторі внутрішнього світу людини.

Якщо відштовхнутись від тієї культури внутрішнього знання, яке зветься орійським православ’ям, то у когнітивній психології, яка отримала розвиток у сучасному природознавстві, недостає двох положень, присутніх у ранньому орійському ведизмі. Це поняття цілісного світу Прави, від якої і виникає згадана вище карта, або ж вбудований навігатор у біхевіоризмі. По-друге, змінені стани свідомості у трансцедентальному заглибленні у езотеричному характерництві мають зовсім відмінний канал спілкування з тонкоенергетичним планом Всесвіту і носить назву поширеного сприйняття світу. Кінестетичне сприйняття тут відбувається на рівні ментального тіла, яке і є головним органом невербального сприйняття тонкого рівня. Тут і відбувається включення так званої третьої сигнальної системи, відмінної від чисто зовнішнього сприйняття, прямим невербальним включенням у тонку цілісну законодавчу основу світу. Тому орійське православ’я, відоме на сьогодні як езотерична культура, знання про непроявлені сховані основи Всесвіту на тонкому рівні стає тією основою, на якій постає поширене спийняття світу відоме в Україні як характерництво. Орійське ведичне православ’я стає тією основою на якії ззовні постають різні релігійні культи. Саме цей факт був підмічений Анні Безант, яка у своїй книзі «Єдність великих релігійних культів» говорить про єдине езотеричне підгрунтя, притаманне пануючим на сьогодні монотеістським вченням.

Тому орійське православ’я, вирішуючи проблему внутрішнього плану, як людини так і Всесвіту, постає в центрі нового природознавства, нової культури та релігії. Воно робить приступним для дослідження ті непроявлені аспекти Всесвіту, спираючись на які людина отримує своє передбачення та майстерність ведення життя на зовнішньому плані. Таки звертаючи зі шляху, що сьогодні веде до Апокаліпсису.

«Долмен» з бретонського перекладається, як «кам’яний стіл». Існують й інші назви цієї кам’яної споруди – хатки з невеликим округлим отвором на передній стінці, складеної з важких брил. Її призначення найбільш близько розкрили київські вчені Фурдуй та Швайдак, стверджуючи, що це потужний хвильовий випромінювач ,завдяки своєму розташуванню на місцях розламу земної кори та спорудженню з масивних кам’яних плит, що мають включення гірського кварцу. Але не тільки пьєзоелектричний ефект несуть у собі ці споруди, лікувальні властивості яких відомі з давніх часів. Абхази ці кам,яні хатки ще називають – псаун, що має значення -будинок душі. Ця версія підкріплюється знайденими долменами, у яких на задній стінці вирізьблені хвилясті лінії, що віддалено нагадують контур людського тіла -птаха. Як показало попереднє дослідження ,існуючі долмени  можна розділити на два типи. Це споруди з малим, у сорок сантиметрів отвором, і долмени з порівняно великим арочним або щілястим входом. Саме в них людина могла зайти і сісти обличчам до того хвилястого малюнку на задній стіні. Далі потужне поле кам’яного резонатора разом із розфіксованим сприйняттям зовнішнього у спогляданні того малюнку, робили дивну справу. Задня стінка долмену зникала і перед людиною розкривався новий простір, простір ще однієї проєкції земного ландшафту. Дивний спокій та потужність поля, що розгорталося в самій людині в цей час, несли в собі радість осягнутої волі на волі.

Що це за простір, що він несе у собі? Відповіді на це питання ми можемо отримати, коли поміркуємо над однією дуже простою річчу. Наш світ виділено існує через наше чисто зовнішнє його сприйняття відповідними органами. Коли ж ми переходимо на тонкоенергетичне, кінестетичне сприйняття світу, то починаємо бачити трохи інший світ, який, як на диво, цілком збігається з тим, що з’являється у долмені. Козаки – характерники називали його “старою землею”. Такий простір повинен існувати, виходячи з  простого міркування. Якщо ми бачимо, спостерігаємо зовнішнє, існуюче поза межами нашого уявлення і існуюче незалежно від нього, то завдяки чому воно існує саме і має однин і той же вигляд на протягом великого відрізку часу? Електрон залишається електроном, а протон – протоном, як і усе інше, присутнє у довкіллі. Таке може дозволити лише гармонійно поєднана, узгоджена цілісність, об’єднана одним причинно – наслідковим механізмом у одне, що стоїть за цим. Тільки у такому випадку буде існувати одна правда і один механізм її здійснення в еволюції того цілого протягом великих відрізків часу. Давні слов’яни виділяли цей зріз Всесвіту, називаючи його світовою Правою. Яка ,за оріями, існує по голому, тобто являє собою тонкоєнергетичний аспект світу, який є своєрідною законодавчою базою для феноменального, проявленого світу.

Виникає питання,- яке функціональне призначення може мати цей простір світу для самої людини?

Щоб визначити це, звернемось до нашої образної пам’яті. Тут ми теж можемо бачити відповідні події та місця, де доводилось бувати, якщо не будемо напружувати зовнішнэ сприйняття. Можемо також згадати свою домівку і все те кухонне причандалля, що забезпечує нам відповідний домашній комфорт. Як на диво, в тій образній пам’яті ми можемо ті ложки та виделки вишикувати в будь-якій послідовності, або перемістити будь-які меблі у своїй кімнаті. Що цікаво,-все те буде рухатись за командою самого вашого наміру у так званій другій увазі, як за Карлосом Кастанедою. Ви ж за для цього не будете прикладати  ніяких зусиль. Більше того, якщо ви зупините свою увагу на горщику з рослиною, що засинає на зиму, і почнете зміщувати час, рухаючись до весни, то побачите, що та рослинка починає у вашому образному баченні проростати. Цей модельний простір вашого бачення не має часових та просторових меж,- констатуєте ви.

Ще більше диво чекатиме на вас, коли з багатьох варіантів вам потрібно буде вибирати якийсь один вірний, що часто трапляється у житті. Наприклад перед вами будуть розкладені папірці, на одному з яких стоятиме відповідна позначка, перегорнута однак нею до поверхні столу, де всі ті папірці розкладено. Ніяке зовнішнє спостереження вам нічого не дасть, як би ви не роздумували, перебираючи відповідні варіанти. Треба вгадувати,- вирішите ви і, поклавшись на вдачу, перевернете якийсь один папірець. В більшості випадків у такий спосіб ніякої позначки на зворотній стороні папірця ви не побачите. Коли ж ви уявите все те у своєму новому баченні, то той папірець ви визначите одразу ж, навіть не задумуючись над цим. Ви його просто побачите і миттево знайдете єдино вірне рішення. Що вам допоможе в цьому? Ви просто будете про те знати, знати через особливий зв’язок із тим столом та розкладеними на ньому папірцями. Знатимете, який із тих папірців має позначку, бо він буде іншим. Матиме, якщо хочете, іншу вагу у вашій уяві і ця його вага буде виділена самим простором.

Виходить долмени, розкиваючи потугу простору узгодженого цілого, надавали можливості отримання точного вибору в житті. Підкреслимо,точного вибору, узгодженого з світовим подійним полем. Саме через це орії ще називали таку людську вправність знанням сущого. Образна пам’ять у такий спосіб отримувала фоновий простір звірення своїх вірних та доцільних рішень. Тепер ми починаємо розуміти, що означає ініціація справжнього світобачення ,і до якого розкриття духу вона веде. Та темнота, що огортає нас у невимовному, зовсім не безголоса і нею вочевидь широко користувалися у пройдешні віки, вибудовуючи задля цього відповідні підсилювачі. У долменах приходила дорослість людини  у сприйнятті нею справжнього світу, і підлітки тут вочевидь проходили свою ініціацію, яка надавала можливості виносити вірне судження про будь-яку подію, або життєву сітуацію. Вони знайомились тут із справжнім життям, в якому отримували знання, а від того майстерність його ведення. Сьогодні ми пробуємо осягнути істинне шляхом накопичення знань, розвиваючи природно-наукову базу свого мислення. Але такий багаж накопиченого знання практично нічого не може нам надати у реальному житті, де кожну мить мусимо знати відповідь на ті проблеми, які ставить перед нами само життя. Наша дорослість примусова затримана пануючою ідеологією,- констатуємо ми, бо ніщо інше вочевидь не стоїть між людиною та справжнім у світі. Робота з пісилювачами людської енергії – дольменами -це яскраво ілюструє.

Майже та сама таємниця криється у Стоунхенджі, мегалітичній споруді на солсберійській рівнині у Англії. Мегаліти Стоунхенджа мають антропоморфну форму людського тулуба. Коли зупинити увагу на такому їх образі тривалий час, то на місці мегаліта з’являється прохід. В тому проході ви побачите той самий робочий простір нашого підсвідомого, що і у долмені, який насправді веде та коригує наше життя, поза межею нашої уваги. Ось чому наша упередженість несе в собі те, що ми називаємо гріхом. Заплутуючись у ньому, ми виводимо своє життя з русла істинного, впускаючи у нього пустопорожній вітер. “Це ви нащо ж живете”, – саме з цього приводу запитують нас пращури з манускрипту Войнича.

В. Чумаченко

Сьогодні знову відкрита культура оріїв з манускрипту Войнича, спонукає до відтворення тієї громадянської позиції, яка завжди була притаманна українському суспільству, зануреному у світ цілісності. Хартія Олеся Бердника і те, що в ній приведено, не з’явилися невідомо звідки, це є глибинною традицією народу, цілком приналежного до тієї світової правди, за якою існує все суще на землі. Щоб переконатися в цьому, достатньо на відповідній сторінці відкрити «Кобзар» нашого поета – пророка Тараса Шевченка. І знайти ось такі рядки:

Не хрестись, і не молись нікому в світі!

Збрешуть люде, і візантійський Саваоф одурить!

Не одурить Бог, карать і милувать не буде;

Ми не раби його – ми люде!

Не хрестись і не молись нікому в світі, – ця пряма орійська традиція покладена в їх визначальному вислові: Памятай Одну волю і святу совість по віки ж. Суст (цілісність) один наказ – суть нам каже, бо рабами знемож, коли волю Ора забували ж.

Збрешуть люде, і візантійський Саваоф одурить, – мова йде про візантійсько – хозарське перекручення поняття віри. “Віра по вірі, а ви що ж? Віра віре волі. Тіло ви маєте, але ще маєте і голе Око”, – читаємо у оріїв. Вторить їм тут і Шевченко, стверджуючи існування більш глибинної істини в світі ,яку може сприймати  людина. Його ставлення до стану справ у суспільстві, орієнтованому на хозарську, чисто договірну, надуману правду, надкритичне:”Раби, невільники недужі! Заснули, мов свиня в калюжі, в святій неволі”.

Не одурить Бог, карать і милувать не буде – цілком надуманою річчю є,- говорить Шевченко, -оте христоматійне – карати та милувати за хозарсько – візантійським кананом; життя є більшим і ширшим за будь-який канон сліпої віри. “Око боже (хозарське) одне – мала віра, а віра Суста божого (цілісного світу) велика ж”, – стверджують орії з цього приводу. Чому все так? “Волю кощу (вільну душу) всі бо маєте, кощі є ви усі. Ора се ратне діло, ще не рай -борись. Сущі ори ще ви є”, – говорять орії до нас з стародавніх арамейських записів у мові русів. Тобто, за оріями, існує вимога самого Бога до людського духовного розвитку, до розкриття своєї сакральної природи. З чого цілком природно слідує подальше Тарасове.

Ми не раби його – ми люде, – головна сакральна фраза у Шевченка, яка відмітає рабство боже на землі, яке і уярмило людину. Ми діти божі і ми дорівнюємо Йому, бо так само ведемо разом із ним прядиво життя. Ми його руки, ми його очі, ми є Він у прояві на плані сущого,- ось про що говорить Тарас. Пречудово це перегукується з оріями: “Його вухом ще то є усі, совість божая одна пуста ж, ви там носе де божіє блюде. Ори ми ще є і одні у полі, ще ви є сущі Ори.  Були ви великі, лунали, бо ще сяючими ви є. Но і має та віра славу. Велика є се віра. Споконвічно руси (ори) мають ту віру і гримлять нею по світу”.

Тепер стає зрозумілою тверда стійкість русів з Нижнього Подніпров’я, що протягом століть не сприймали ніяких прийнятих з чисто іллюзорних уявлень новітніх ідей. Їм завжди, через їх орійське православ’я, була доступна та ідея, що розлита за задумом божим у світі. І напрочуд зрозумілим тепер стає оте знаменне Тарасове:”Караюсь, мучусь – але не каюсь”.

Громадянська позиція українства стає нарешті науково дослідженою, а не тільки проголошеною.

Це дослідження пов’язує у одне ціле культуру сьогодення з орійськими та трипільськими часами нашої історії. З цього нарешті з’являється зрощений фундамент нового суспільства та нового становлення нації на духовній культурі, притаманній самій природі справжньої, цілісної людини.

В. Чумаченко

Ми зводили свій храм без доторку руки…
Ліна Костенко

Триває бій на світовому полі. (бій на світлому полі є згадкою про Армагедон, битву між силами світла і пітьми поширеному на сході усвідомленню ходи світової історії. В той же самий час це пророцтво зовсім іншого способу людського життя, життя на світлому полі істини за оріями)

Віковічний герць між поневолювачами та дітьми волі.

(маємо згадати тут головний заклик оріїв: “Памятай одну волю та святу совість по віки ж“. І далі: “Справжня віра віре волі, коли ж в степу віра по вірі помера – одна віра ж пуста, не те носе, що ма на волі і пита нас”. Звідси і бере свій початок згадане вище поневолення через звужене світосприйняття.)

Термінологія – бюрократи, шовіністи, націоналісти, екстремісти, матеріалісти, ідеалісти – лише затуманює смисл поєдинку.

Все просто, гранично просто: тисячолітні зусилля дітей творчості й праці звільнитися від паразитів, і намагання цих останніх містифікувати цю динаміку з допомогою релігії, соціології, науки чи будь-яких інших теоретичних викрутасів. (Інтуітивне усвідомлення сфальшованої віри та науки, що прислуговують договірній соціальній правді утримуючій людину у духовнім рабстві. “Де одна віра – там знедоля, пусто ви жиєте і пуста ваша совість божая“, – за оріями.)

Косметика паразитів калейдоскопічно вишукана, бо вони зацікавлені (життєво зацікавлені!) в тому, щоб їх вважали органічним, невід’ємним атрибутом буття. Жерці, керівники, учені, вожді, воєводи, соціологи, апологети різних філософій, – всюди ворушаться щупальця світового змія визиску. (Суспільство, де на перший план поставлено   споживчий інтерес приречено на загибель, бо ще ніхто в світі не зміг задовольнити прірви людського визиску. Бо: “мета не віра в вас жиє“, за оріями)

Народи пробуджуються до осмислення зловісної ситуації тисячолітньої духовної експлуатації. В глибинних надрах етносів народжуються рухи для звільнення від вікової дрімоти. Ступаючи нині на цю нову, небувалу стежину, слід пильно придивитися довкола, щоб не тягти у прийдешність прадавніх паразитів, що присмоктуються звідусіль. А разом з тим – відтворити тотожність, єдність з правічним національним коренем.

(Геніальне прозріння витоку, що йде через правічний національний корінь. Стежинка ця дійсно нечувана в сучасному світі, бо виводить в перше за багато тисячоліть людської історії культуру духу в людському соціумі наперед, формуючи зовсім нову світоглядну позицію, а разом із нею нову людину та державу.)

Нам щоразу підсовують нову соціально-політичну цяцьку, і ми, ніби віслюк у притчі, біжимо за тим брязкальцем, за прив’язаним на голоблі снопом сінця, забувши про свою сутність, про своє покликання, чуючи лише бурчання в животі та хльоскання батога погонича. ( це забуття про свою сутність знаходить своє ствердження у оріів: “Вольву кощі (силу духу) усі бо ма, але і кощі усі бо є. Коща ( душа у вас утримує) ви мога (могуть бога) Ора“)

Хто ж ми? Адже кожен народ є певне духовне древо, і якщо воно не спиляне, не зрубане, то має прорости унікальним зелом, притаманним лише йому. (духовне дерево, або становлення культури духу постає через адаптацію до патерн умов ареалу проживання, звідки беруть своє походження ключові, вибіркові (унікальні) артефактні форми національної культури дотичні до цілісного плану світу. “Ори ви усі є любі“, – у оріїв)

Тисячоліття тому нас брутально зрубали, прививши до могутнього пня нові пагони. Та корінь знову й знову гнав до сонця рідні парості, і знову й знову їх рубали. (хозарсько – візантійська інформаційна атака на слов’янську могуть через перекручене, змодифіковане для цієї цілі християнство за рукописом оріїв, вада сучасного природно наукового підходу в якому загубилася сама людина та еволюція її духовної складової)

Ми були царськими скіфами, вільними лицарями, громадянами троянської спілки – нас зробили холопами Рюриковичів. (згадка про громадський, вічевий устрій державотворення на Русі. Коли істинне знають всі, (мають той самий закон в середині за Геродотом), тоді самодержавець непотрібен, достатньо простого віче яке має все те вирішувати.)

Ми були запорожцями, характерниками, захисниками волі й непідлеглості, – нас обернули на кріпаків жорстокої, невблаганної імперії. (захисники волі як шляху до правди істини, що повинна панувати в світі бо без неї немає справжньої людини в ньому. За оріями: “Суст один наказ – суть нам каже, суд один на волі“)

Ми маємо прокинутися, щоб відновити свій іманентний статус духовних лицарів, бо лише в самореалізації полягає смисл еволюції і поступу народів. Та й не лише народів, це – закон всього сущого! (пробудження це відновлення роботи тонкоенергетичної системи тіла, через яку починає працювати природній інтуітивний розум людини у дотику до цілісного плану. Знання сущого у оріїв походить саме від нього. Ритуалізоване звичаєве право як відгомін орійської “віри по вірі” утримує сьогодні  те інтуітивне увсідомлення істинного)

Ми маємо віднайти в нашій історії, — ба, навіть космоісторії! – власне глибинне ядро, що визначає національний характер, сутність, смисл. Не відкривши, не збагнувши цієї сутності, народ розпадається, гине. Відкривши, збагнувши, етнос виконує волю Матері-Природи, котра його народила для великих історичних цілей. ( Усвідомлення існування власного глибинного ядра це велике прозріння того джерела культурної спадщини, що походить, як це стає відомим сьогодні, від оріїв.  Сутністю якого, як символу світової цілісності, виступає Праматір світу у Трипільській культурі та Суст великий божий у оріїв.  )

Де ж домінанта, де ядро нашого історичного буття?

Козацтво, Січ, Хортиця. (як переймачі давньої орійської спадщини з якої вочевидь веде свій початок світова індоєвропейська культура. “Світ збудований на правді якою є сам“, – у характерництві)

Такі домінанти є в кожного народу, але їх повинні шукати для себе представники тих чи інших етносів. І коли ці домінантні, визначальні ознаки збагнуті, визначені, має відбутися регенерація, воскресіння народного організму. (У дотику до істинного пробуджується канал божої совісті. За оріями: “Совість ма і совість боре“, яка якраз і відповідає за тотожність шляху обраного тим чи іншим народом шляху розвитку самого світу як одного великого цілого. Від того і відбувається регенерація як людини так і нації через підключення до енергетики правди світової цілісності)

Ми згадали. Ми промовили назву свого ядра. Тепер черга за тим, щоб збагнути основне: як відтворити Січ, козацький статус, значення Хортиці.

Ми не хуторяни, не ретрогради. Йдеться не про музейні архаїчні речі. На теперішньому витку буття мовиться про піднесення згаданих понять на новий, космоісторичний рівень. Ми говоримо про Січ духовну, яка кличе віковічних козаків розуму й серця до Небесної Хортиці, вимагає створення Духовної Республіки або Горньої Республіки, яку чверть тисячоліття тому омріював геніальний син України Григорій Савович Сковорода. (духовна Хортиця – цілісне Небо у оріїв до якого потрапляє тільки духовно розвинена людина. Духовна республіка – державний устрій в якому розвиток людини поставлено на перше місце і де держава існує для людини, а не навпаки як це відбувається сьогодні. Багато провідних країн світу це вже зрозуміли вкладаючи великі кошти в розвиток науки, високі технології в якій неможливі без відповідного вложення коштів у розвиток духовного плану людини.)

Спробуємо ввести ці начебто абстрактні речі в реалії ураганного, катастрофічного сьогодення.

1

Ми оглушені гуркотом Космічної Ери. Як це було в прадавніх казках, на перехресті космоісторії височіє камінь, на якому заклично палахкотять слова: “іди ліворуч”, “прагни праворуч”, “поспішай прямо”. Кожен напрямок вишукано оздоблений обіцянками, приманками, за які треба платити. В більшості випадків плата одна й та ж сама – національне зречення. Чому така запопадливість? Хто зацікавлений у формуванні людини без кореня? (людина без кореня це за оріями відірвана від правди Неба людина, що живе в світі вже за соціальною, договірною хозарською правдою. Саме через це всі її інтуітивні пориви до створення справедливого суспільства та панування правди божої на землі  обертаються на свою протилежність. Згадаймо фашиські та комуністині ідеї, що через суцільну міфологізацію своїх доктрин так і залишилися на рівні людського его. Можливо багато разів гукати та закликати, але треба знати, який із них є єдино вірним через свою причетність до великого цілого)

Впродовж тисячоліть всілякі сили тягнуть людину до “універсалізму”, до космополітичних поєднань в денаціоналізовану спільноту. Які ж аргументи наводяться для такої “необхідності”? Які то сили?

Передусім – імперії. З ними все ясно. Всяка наднаціональна структура, що паразитує на багатстві поневолених народів, намагається якнайшвидше ліквідувати оригінальність націй та племен, щоб вибити з свідомостей експлуатованих істот ідею своєї унікальності, неповторності. Націю, позбавлену творчої потенції, асимілювати легше. Так було завжди. Так є тепер…

Старанно прагнуть денаціоналізувати людей також різні культи. Вони закликають до аморфної “духовної” спільноти, апелюючи до слів Учителя Нового Завіту: “Нема ні варвара, ні скіфа, ні іудея, ні елліна, – всі діти Божі”. Цю прекрасну заповідь інтерпретують, як імператив “злиття”, ліквідації національних відмінностей. Таким чином, оригінальна творчість національного генія стає інструментом для возвеличення трансцендентних абстракцій, а точніше – теократичних кланів чи каст. Насправді ж Учитель закликав до об’єднання різних народів та племен в нерушиму Божу Сім’ю. (Ісус говорив про вихід людини на цілісний рівень світу де тільки і стає можливим  єднання людства в істині, там дійсно немає ні варвара, ні скіфа, ні іудея, ні елліна. Той вихід завжди йде через розвинену в духовнім плані індівідуальність. Винищуючи культуру духу, дійти до того стану у голобалістичних тенденціях дійсно неможливо)

Філософи та теоретики всіх віків – прислужники економічних чи духовних імперій – створили безліч теорій та доктрин, в яких намагаються ствердити ідею тимчасовості націй та їхню негативну роль у справі всеоб’єднання людства. Вважається, що національні відмінності, амбіції та прагнення створюють нездоланні мури поміж різними народами, і лише нівеляція, усунення цих відмінностей дозволить сформувати загальнолюдську сім’ю.

Запитаємо самі себе: що таке нація? Що вона дає людині?

Найвища ідея всіх філософій та світоглядів – свобода духу (який від того має можливість творити своє життя у дотику до невимовного. Колективна відстройка у дотику до невимовного дає націю однаково мислячих індивідуальностей. Щоб те зберігалося, повинна існувати відповідна культура духу, яка відкриває шлях зростання кожній індивідуальності. “Памяташ одну волю і святу совість повікиж“, – у оріїв).

Але як саме дух проявляється на Землі?

Через слово, думку, почуття. (інтуітивно – образне сприйняття світу у оріїв через вість, що йде “по голому” з плану цілісності.)

Слово, думку, почуття, – тобто, душу людини, – формує нація, народ. Вони дарують людині мову, традицію, естафету історичних досягнень і місію спадкоємності творчості. (вихід на рівень цілісності або світу Горнього йде через ментальну налаштованість образу, що виникає під час адаптації до патерн умов ареалу проживання. Тому ментальність, що притаманна будь якому етносу, формує народ та націю обличчам якої стає кожен індивид. “Віра бажає повіри і святу нині віру повіє Русу“, – за оріями)

Абстрактна людина – абсурд. Кожна мисляча істота розкривається, самореалізується на космоісторичному Древі пошуку, досягнення, боротьби, самоствердження, любові, братерства. Це Древо – Людство. Кожен народ, нація – одна з віток глобального Древа. (поєднує все це інтуітивно – образне сприйняття світу як одного цілого, завдяки йому і формується єдине дерево)

Отже, людина – листок на національній вітці, як народ – гілка на вселюдському древі, як людство – унікальна парость в космічному Саду Життя. (іншими словами все належить цілісності, все походить із неї. Ви живете в світі де “божиє блюде“, – у оріїв)

Далі, шановний читачу ти вже і сам знайдеш відповідні паралелі, бо вони очевидні що до давнього витоку нашої культури від орійського джерела та прозріння цього факту Олесем Бердником.

Неможливо перескочити ці градації буття. Марно ставати просто “громадянином Всесвіту”, ігноруючи культурні, мовні, традиційні, духовні особливості того чи іншого конкретного народу, як не може листок існувати самодостатньо, поза тим чи іншим деревом. Позанаціональна людина – фікція, перекотиполе, потенційний зрадник, який не має творчої пуповини, а отже, готовий до паразитування в лоні будь-якого народу.

Що може створити “космополіт”? Якою мовою? Для кого? Де його мати? Де його мета? Де сім’я? Що він понесе у Космос, навіть оволодівши супермогутніми технологіями? Всеїдність? “Плюралістичну” гнучкість, здатність пристосовуватися до будь-яких метаморфоз та змін?

Такого хамелеона не прийме жодна планета, жодна сфера буттєвості, бо Брати з далеких світів чекають не нівельованих виродків, не асимільованих біороботів, а унікальних творчих духів, які навіть в умовах тяжкого земного світу зберегли індивідуальне обличчя і неповторну райдугу рідного Слова-Логоса. (справді, поєднати можливо тільки індивідуальності, те, що розмито, або не відбулося поєднати не можливо)

Деякі соціологи, теоретики декларують любов до людства взагалі.

Це – ошуканство й брехня.

Якщо ти не зумів полюбити рідну матір, рідний народ, як же ти зможеш любити “все людство”? Щоб квітував Сад Людства, треба уважно, старанно, любовно плекати кожне древо-націю зокрема.

Отож знову й знову підкреслимо, що нація – є Матір душі, психіки, мислення, смислу буття. Нація вимагає від особи іспиту вірності, певності, індивідуальності, мужності, творчості, послідовності, розпізнання, духовності, краси, любові. Нація – прообраз Вселенської Сім’ї. Нація – відображення Матері Божої на Землі. (на сьогодні ми кажемо – відзеркалення цілісносного світу на землі)

2

Наводиться аргумент про антагонізм націй, про вічну війну між ними. А далі стверджується теза, що ліквідація, або — “культурніше” – “злиття” націй прискорить об’єднання людей в спільну сім’ю. Ігнорується те, що антагонізм завжди виявляється, породжується не духом націй, а тими чи іншими групами, кланами, мафіями, імперіалістичними центрами, котрі паразитують на творчій силі народів, спрямовуючи ту потугу на антинаціональні справи. Потрібна повна правда при розгляді національної проблеми. Але перед тим слід запитати: хто має право розглядати й вирішувати цю проблему?

Безумовно, лише Сини Нації. (тобто індивіди заглиблені в  формуючу її цілісну основу через “віру пр вірі“ у оріїв)

Долю Матері мають вирішувати лише її Діти, а не чужі люди. Тому будь-яке кучеряве теоретизування довкола проблем нації, мови, національних традицій, культури неприпустиме. Лише самі генетичні глибини того чи іншого дерева можуть знати й вирішувати, коли, де й як вирощувати той чи інший листочок, ту чи іншу квітку, якого забарвлення, якого запаху.

Ясна річ, ми не утопісти і розуміємо, що вільному вирішенню навіть оголених проблем ставлять перепони конкретні історичні нагромадження у вигляді імперських реліктів: структур, забобонів, міфологем, звичаїв, стереотипів, соціальної інерції, економічних передумов або й просто – елементарного паразитування в різних сферах буття. Рвати ці зв’язки одразу – болісно, небезпечно, а інколи навіть недоцільно або негуманно.

Необхідно знайти шлях до самовизначення націй, народів та племен понад нерозв’язними вузлами актуальних протиріч. Більше того, треба, щоб знайдене рішення було прийняте для кожного народу, а, тим більше, для такого народу, ім’ям якого спекулюють, формуючи теологічну, імперіалістичну чи соціальну темницю або доктрину. (сходження на щабель поєднання зі світовою цілісністю, пізнання справжнього світу як такого у обхід іллюзорного його сприйняття. Ініціація посвячення у дорослі у племінних культурах світу виконує майже ту саму функцію пробудження від сну в іллюзії)

Така ідея народилася і сформувалася. Мова йде, як ми про це згадали на початку, про започаткування в надрах народів Землі Духовних Республік. Тепер пропонується розглянути й ствердити пропозицію про народження на космоісторичному полі Української Духовної Республіки, або Духовної, Святої України. ( людина позбавлена дотику істинного і корекції з його боку в житті починає жити міфом, як відголосом тих живих істин, що панують у світі. Міф же, як відомо не можна класти у розбудову чогось конкретного, життєво важливого, бо він не несе в собі відгуку з плану істинного. Про це переконливо засвідчують міфологеми фашизму та комунізму, що принесли безліч нещасть людству. Розвиток та становлення культури духу відновлює той звязок  з Небом цілісності перш за все за рахунок поширеного сприйняття світу про яке невтомно повторюють орії у своєму рукописі: “воля на волі а ви що ж? Пусто ви жиєте і пуста совість ваша божа“).

Конкретизуємо цю ідею.

3

Уважний і чесний аналіз історичного минулого Планети, а також сучасної світової ситуації, показує, що практично всі державні й правлячі структури – банкрути. Ніхто не продемонстрував світові створення неантагоністичного об’єднання людей чи народів, котре б мало стратегічні перспективи еволюційного поступу в прийдешньому. Завжди і всюди – в минулому й тепер – ми бачимо невпинні війни, повстання, перевороти, жахливі порушення прав людини чи народу, катування, репресії, шибениці, гільйотини, розстріли, духовні приниження, експлуатації, обмани.

Безумовно, в історії та епосі багатьох країн можна знайти світлі сторінки, людяних лідерів, гуманні декларації. Проте найпрекрасніші ідеї, втілюючись у старих, порочних вмістилищах, спотворюються і перетворюються у власну протилежність.

Сучасний стан – дитя минулого. Згадаймо історію світу.

Всі ці походи, гекатомби жертв, амбіції диктаторів, кровопускання, велеречивість і пиха жерців та завойовників, піраміди трупів, знищення бібліотек та храмів, носіїв знання та пророків! Всі ці гордовиті монархи, диктатори, творці убогих доктрин, політичні брехуни й ошуканці, релігійні містифікатори, всі ці Люциферові діти, що стверджують свої лукаві задуми на психоенергетиці народів! Що ми можемо синтезувати з купи історичного сміття тепер, на порозі Космічної Ери? Божевільне політичне марення, або псевдорелігійна лихоманка повинні бути подолані, бо інакше всі наші “будівництва”, “перебудови”, “прогреси” та “еволюції” чи “спасіння” – виявляться міражем і самомістифікацією.

Ми потрапили в полон чорно-білого видіння світу: теізм – атеїзм, матеріалізм – ідеалізм, Бог – Сатана, правда – брехня. Всі ці фікції закрили від нас Єдність Світу.

Буття – райдуга. В райдузі взагалі нема чорно-білого. І чорне і біле – повстання супроти райдуги: чорне – поглинання кольорів, біле – відкидання, заперечення. Ми – раби низки філософських та інших стереотипів.

Треба стрибком вискочити із спектаклю віків. Прорватися до власної суті, полоненої прагматизмом історичного балагану. Чи можуть політекономічні структури держав очолити такий стрибок?

Це – виключено. Програма самозбереження структури заважає навіть найпрогресивнішим лідерам держав, які хочуть використати бюрократичний апарат для самотрансформації держави. Тиранія державної машини нездоланна, доки вона панує над культурою і духовністю. Адже саме духовність є тим зерном, що має зростити древо Зоряного Братерства Народів, при якому всі насильницькі, бюрократичні структури примусу та поневолення розтануть у тумані минулих темних віків. Тому держави є природними ворогами всіх еволюційних перетворень, вони всіляко будуть заважати творчим силам народів (своїх і чужих) розкритися в повну силу.

Епоха духовності вимагає переходу від державницького насилля, сваволі до самоврядування, до створення національних громад, до об’єднання їх у Всепланетну Громаду Народів. (звичаєвий, вічевий устрій у козацтві)

Такий шлях пролягає через формування Духовних Республік. (аналогом вочевидь є вічевий устрій ранніх міст – держав на Русі, що став можливим через закон в середині, який  панував у кожнім, хто мав непорушний звязок зі світовою цілісністю (тим самим єдиним древом життя, або праматір’ю світу). Без повернення до того звязку та закону в середині, яким, за висловом Геродота володіли наші пращури, годі говорити про будь який духовний розвиток, бо він стає вже тією самою відірваною від життя міфологізованою духовністю).

4

Що основне в цій ідеї?

Визначення примату, першості у динаміці народного, а відтак – загальнолюдського життя. Ми певні того, що назріває загальносвітова інверсія лідерства: не економісти повинні керувати творцями духовних вартостей культури (а це ж головні скарби еволюційного духу народів!), а навпаки – на чолі національного життя повинні стати мислителі, учені, письменники, митці, філософи, педагоги, мрійники, духовні подвижники, футурологи, казкарі, пісенники, творці культури. Економічний бік життя має відступити на другий план, як фізіологія загальнопланетного організму. ( такий висновок слідує і за оріями, але треба прибрати існуючу міфологізацію на цих рівнях через повернення до знання сущого. Перед тим як діяти,треба знати, знати на рівні чуття художника, мислителя, як про це цілком справедливо говориться у хартії )

Історичний досвід підтвердив, що панування групи над цілим – катастрофічне в будь-якому вияві: церква, партія, наукова еліта, мистецька асоціація, політична банда, підпільна мафія – всі неминуче зазнають краху, якщо ігнорують волю Цілості. (тут будь який коментар стає недоречним, саме це і здіймає хартію Олеся Бердника на висоту орійського спадку)

Сподівання на геніальні директиви, осяяння, з’їзди, перевороти, доктрини, катехізиси – марні! Доречне лише розкріпачення всіх душ, всіх індивідуальностей, всіх племен, народів, всіх прагнень і волінь. Таке кредо зоряного ступеня еволюції. Стереотипи історичного балагану потерпіли фіаско. Тепер слово за ентузіастами.

Відтак, Космічна Епоха вимагає не лише техногенного виходу в безмірність, не лише інформаційної революції, а – насамперед – безстрашних кроків у таємничі світи внутрішніх Космосів (на чому і стояла культура оріїв).

Чи можуть бути офіційні органи та організації гарантами такої перебудови в сфері духовності й культури?

Марна річ!

Вони лише інструменти для виконання наказів “згори”. Скажуть – розвивати культуру! Будуть! Але як? Ми вже давно бачимо результати такого “розвитку”, хапаючись за голову. Скажуть – нищити! Спопелять дощенту, ще ретельніше, аніж це звеліли ті, котрі наказали.

Тому гарантом має стати безсмертне серце Нації, уособлене в минулому, сучасному, прийдешньому в ентузіастах духовного ступеня національного життя. Духовна Січ, Духовна Республіка має стати реальністю.

5

Двадцятий вік розвінчує всі міфи. Міфи науки, міфи соціології, міфи релігії, міфи мистецтва, міфи окультних доктрин. (головний міф відносності пізнання у пошуках істинного навязаного хозарською ідеологією)

Наука стала прислужницею диктатур та бюрократій. Вона створила потвору атомно-інформаційно-космічного техногену, бездушного монстра, який вже готується пожерти власних творців та благодійників – мислячих істот. (говориться про картезіанський принцип покладений у основу парадигми сучасного природознавства, головні кредо якого: жити, щоб жити і знати, щоб просто знати, що консервуює свідомість пересічної людини, рівень якої оголошується вже самодостатнім).

Соціологія ошукала, обдурила народи ідеями земного раю. Жодна обіцянка не виконана: політичними катаклізмами користуються лише лідери тих чи інших держав або партій, проте й вони рано чи пізно зазнають нищівної катастрофи, спостерігаючи марність і злиденність всіх кабінетних доктрин, ворожих життєвій динаміці.

Мистецтво стало камуфляжем соціальних виразок або цинічним копирсанням у смороді тих виразок. (культура духу була замінена  духовністю, розбудованою вже на міфологемах старих знань)

Релігія лише декларувала грядуще оновлення Буття, проте віддала його на поталу міфічним силам потойбічності, ігноруючи могутню творчу потенцію народів у реальному житті. (релігія на своєму початку виникла як канал звязку людини з Небом цілісності)

Банкрутує людство у всіх своїх задумах – гордовитих і далекосяжних. Куди йти? Задля чого? Ніхто не вірить у ідеали політичних лідерів чи релігійних жерців – усе перетворилося в барвисте лахміття планетарної гри.

Життя повертає нас до первинних чуттів, нерушимих і ясних вартостей. І найзначніша поміж ними – Нація, Народ. Дивовижна творча суть людських громад, котра виникла, народилася у безмежжі віків, подарувала своїм дітям чудоподібне Слово, пісню, думку, казку, мислення, естафету єдності, вірності, мужності, творчості. ( говориться про первинне інтуітивно образне сприйняття притаманне світогляду людини зануреної на рівень первинних природних архетипів)

Хто ж ти, Український Брате?

Древня земля від Карпат до Кавказу?

Але ж земля виникає й зникає, тоне в океані і встає з морських глибин. Хіба захочеш ти мурувати Храм Нації-Матері на хисткому ґрунті планетарних континентів?

Хто ж ти? Священний Славута-Дніпро? Легендарний Дунай? Замріяний Псло або Дон?

Але ж води дніпровські, дністровські, дунайські та потоки інших численних рік несуть свої хвилі у море, в океани Землі, стають хмарами, дощами, травами, підземними озерами, солоною кров’ю білих, чорних, жовтих, червоних людей і тварин, білими хуртовинами над Європою, Америкою чи Антарктикою.

Хто ж ти? Задумливі Карпати, вікові ліси, неозорі степи, лелеки, що повертаються з чужинецького вирію?

Але ж прекрасні гори є і в інших краях, і ліси гімалайські, сибірські або канадські не гірші від наших, і лелеки такі ж самісінькі в Словаччині чи Хорватії, в Румунії або Польщі.

Ти, Український Брате, невмирущий дух правічних волхвів, войовників, сіячів і мандрівників, матерів і хліборобів, кобзарів і характерників, шукачів небувалого і козаків – лицарів Запорізької Січі, вірних дівчат, котрі не діждалися своїх коханих з кривавих походів.

Ти – це дух казки, що несе в глибинних символах великий смисл Буття. Ти – це пісня народу, весела й сумна, зажурлива й буряна, громова й нечутна. Ти – це любов і обурення повстанця, волелюбність і творчість ремісника, пісенника, будівника, поета, митця, садівника, мрійника, сіяча. Ти – це вічне прагнення до всеохоплення Сущого, до Преображення життя по закону краси й любові. (краса і любов як наслідок вірних та неупереджених кроків у житті, за цим дійсно стоїть закон, орії називали його законом Неба).

Ось чому ворожі сили всіх віків жадали одняти від тебе саме творчу суть національного духу, обмежити твій вияв лише зовнішніми лаштунками дії – землею, кордонами, урядами, політичними структурами, – тобто смертними, плинними, випадковими історичними формами. Якби ти назавжди прийняв ці – лише ці, безумовно, потрібні – ознаки національного життя, то прирік би себе на деградацію і смерть творчого духу.

Але час настав! Ти пробудився. Пора збагнути необхідність створення письменами власного життя Книги Буття Святої, Духовної України, легендарної Духовної Республіки, стратегічний шлях якої пролягає у безмежжя думки, слова, творення і дії.

Спробуємо навести кілька фрагментів грядущої Хартії Української Духовної Республіки, щоб уявити масштаби і стратегію найактуальнішого планетарного дійства. ( до того самого всепланетного поєднання через відродження культури духу в свій час закликали Бердяєв, сімя  Реріхів, Блаватська, Шрі Ауробіндо, майже всі Гімалайські подвижники та адепти сходу).

Цією Хартією ми воліємо закласти підвалини, основи для Буття Святої, Духовної України, для пошуку вільних, небувалих ще форм творчого вияву, в яких міг би втілитися полум’яний Дух Еволюції.

Людина – зерно Єдиного Буття з невимірною потенцією творчого саморозкриття.

Основне – загримів Дзвін Пробудження.

1974-1989

Як відомо, справжню людину з дитини в житті можливо отримати тільки у відповіднім культурнім середовищі. Бо саме воно формує її та її світоглядну позицію. Сама справжня культура, що надає те середовище, формується у відповіднім ареалі життя і є втіленнямна тих загальних законів, що виробляються етносом на протязі своєї століттньої історії адаптації до патерн умов ареалу апрпоживання. Сам патерн будь якої території є відображенням на тонкоенергетичнім плані світової цілісності, сформованої з ключових енергетичних горизонтів. З якими людина взаємодіє через систему вироблених ключових образів формуючих саму культуру. Все тут, мова, пісні, одяг, ремісницькі вироби несуть у собі ту ознаку ментальної налаштованості, яку отримує тут кожен через відповідний психофізичний образ, що є одним для всіх.Тому земля ареалу генеруючи ті системні відстройки, відкриває доступ до того варіанту правди – істини, що панує тут в гармонійній єдності світу. Будь яка давня культура утримує в собі ті відстройки як систему артефактів які зберігаються та накопичуються кожною нацією, кожним етносом. Навіщо?

Щоб мати шлях під ногами який через гармонійний розвиток людини і світу гарантує щасливе майбутнє, у повнім  узгодженні з судженою їй долею. Більш практично це можливо пяснити у такий спосіб. Якщо розглянути будь який давній вітрильник то його навігація чудово може продемонструвати те, що відбувається з людинию у житті. Вітер долі наповнює вітрила судна, ця сила є носієм людської наснаги у житті, яка спрямовується за допомогою керма на ту чи іншу ціль. Саме кермо, має схованого, непроявленого підводного руля, повороти якого у взаємодії з водою цілісного моря спрямовують судно. Сам штурвал, на судні людської долі, повертає розум людини, який обирає той чи інший курс знаючи вади моря, його води та своє розуміння світу зовнішнього. Кожен скаже, щоб успішно керувати судном в морі треба мати принаймі два усвідомлення, що виходять з бачення – знання світу зовнішнього та такого ж знання світу підводного, непроявленого. В  випадку тільки зовнішнього бачення та розуміння ситуацій над поверхнею, плавання у бурхливих водах життя несе у собі загрозу, через незнання світу підводного який в купі з вітрами долі несе свою правду. Саме цю правду довні словяни і називали знанням сущого, яке може надати сили та наснаги у житті та щасливого майбуття, а може і знищити, зламати долю несвідомої людини. Ще Григорій Сковорода якось зауважив з цього приводу: “явлене ніщо, неявлене це все “. Цієї ж проблеми, але вже в сукупності цілісного світоуявлення людини торкається і Сенека: “Той, хто незнає до якого берега плисти, той ніколи не має супутного вітру“.

Шлях до подібних усвідомлень і отримує кожна дитина в незруйнованій культурі через систему родових спадкоємних настройок своїх близьких родичів. Це її головні відстройки щодо вірного інтуїтивного сприйняття дійсності, за якими вона починає вірно діяти в житті, через свою вірну постанову в ньому. Так звані базальні комплекси людини, що лежать в основі її поведінкової мотиваційної діяльності в житті, мають своє походження саме від них.

Ось чому європейські держави з великим вшануванням відносяться до своєї культурної спадщини. Якась кірха, якийсь пам’ятник про давню подію, якийсь замок чи фортеця, все тут намагаються зберігати в недоторканому , первинному вигляді. Усвідомлюємо тепер чому.

Сьогодні більшовики, що в свій час отримали владу в Росії в наслідок жовтневого перевороту, визнають, що не треба було чіпати церкву, бо бездуховність стала тим, що пізніше знищило всі їх прагнення у розбудові справедливого суспільства в їх країні, через дуже низький рівень свідомості його членів. Але релігія від давніх часів то є лише засіб утримання одержаної вірної орієнтації людини у світі через культові звичаєвості, що утримують ті самі артефактні відстройки. Тож первинні відстройки вона не вмикає, а лише підтримує їх, бо насправді всім цим завідує артефактна культура ареалу проживання, у широкому вжитку відома як національна культура.  Саме національну культуру більшовики і звели до рівня люмпен пролетарського усвідомлення. Тому вони створювали суспільство справедливості для людини вкравши при цьому у неї її душу, її становлення та розвиток у світі. Саме через це не допомогли навіть форсовані плани виконання п’ятирічок у три,чи чотири роки, Радянський Союз було приречено.

Насправді суспільство справедливості було поруч них, варто було лише прискіпливіше розглянути питання національної культури, яка саме зараз і спрацьовує у майже моноетнічнім Китаї. На жаль це питання не могло бути піднятим у імперськім суспільстві багато національної Росії. Тут завжди боялися розпаду імперії, плутаючи його з розпадом держави, яка могла до речі успішно існувати і на європейських принципах.  Останні реформи Столипіна засвідчували це.

Так, повсякденна праця робітника слугувала дотиком людині до невимовного, але нікому було ту правду, що отримувалася сприймати, оскільки головний механізм її усвідомлення тут було виключено пануючою суспільною ідеологією в основі якої від давніх часів було рабство. В Росії це була спотворена рабством ідеологія артільних збирачів, в яких закони співіснування артілі протистояли законам за якими стояли природні сили. Тому, до речі, боротьба з ними і є головним гаслом пролетаріату, до них же відносили і національно свідоме, включене у природне середовище людство.       На сьогодні неозброєним оком видно, що більшовицька практика опори на люмпен пролетаріат до сьогодні панує в Росії. Її наслідок відомий – відсутність належного рівня свідомості та справжньої культури, що панує тут вже у вигляді Жириновських. Це та сама біда, що розвалила так званий Радянський Союз, який до речі саме через це не став насправді а ні Союзом, а ні Країною Рад. Ця вивіска є спадщиною від старих часів, які йдуть від князя Потьомкіна та його зусиль у розбудові країни. Саме його бутафорні, так звані”потьомкінські села”, які були тільки декорацією справжніх сел, в його демонстрації досягнутого добробуту перед Катериною другою, і лягли у основу ідеології та політики Росії пізніших часів. Згадаймо авіаційно промисловий комплекс, що до знедавна зводився на Волзі. Тут те ж розтринькали за декілька років майже три мільярди доларів державного кошту. З цього становища вийшли накрутивши в степу круглих отворів та встановивши в них бетонних стовпчиків. Огородивши у такий спосіб добрячі шмати степу колючим дротом, завезли найрізноманітнішу техніку з сусідніх військових частин, яку і показували комісії з Москви. Коли вона поїхала, огледівши здаля ті великі купи техніки, вона була роздана знову військовим частинам, а куди ділись кошти питань вже ніхто не задавав. А що було робити, коли ніщо інше не виходило?

Вельми дивно і дуже сумно, адже саме територія Росії, як ніяка інша багата на національні культури, згадаймо тільки Алтай з його Біловоддям.

Наближення людства до розкриття таємниць людини вражає тією силою яку має справжня людина насправді. Однобоке захоплення цією силою в Німеччині породило філософію Ніцше, з якої вийшов кінець кінцем фашизм. Чому?

Не було контакту людини з світовою цілісністю, не було чуття істинного, що зветься культурою духу, а був сфальшований лозунг сильної людини, яка знову ж таки боролася з силами природи. Напівпродукт в справі виховання справжньої за своєю природою людини тут неможливий. Суспільство стане суспільством справедливості тільки тоді, коли змінить свій орієнтир на відтворення всіляких благ для застиглої в своїй немочі людини на її духовне зростання. Бо дуже дивно мабуть все це виглядає для стороннього спостерігача; людина, що утримує в собі невимірну могуть, жебракує на смітниках світу, шукаючи там собі нужденну поживу. Від чого це пішло?

Від дуже вдалої інформаційної атаки на культуру оріїв, саме ту, що по сьогодні лежить в основі індоєвропейської культури, як засвідчують архівні записи рукопису Войнича. На ту атаку орії не могли відповісти тим же, бо це суперечило б свободі волі людини. Це як демократія сьогодні у нас в Україні, де горе ліберальні демократи  вкотре наступили на одні і ті ж самі граблі, почавши гратися в демократію з силами, які зовсім до неї не належали. Результат відомий, розкол країни на дві частини, це саме мале, що з цього може вийти.

Кажуть, що коли проблема не вирішується на першому поверсі, то треба піднятися на другий, вищий поверх, де можливо вона знайде своє рішення. Саме не вирішення вічних проблем призводять до кризи в Україні.  Бо ці питання, одне з яких, що робити далі, якраз і виникають у обмеженім просторі лише “соціально свідомої” людини. Схована природа людини вивчається езотеричною наукою, яка сьогодні йде тяжким шляхом свого відродження. Вона від початку не є чимось містичним, потойбічним, насправді це те, чим справжня, вихована людина інтуїтивно користується і сьогодні. Вона так само бачить і знає, тільки десь глибоко на рівні своєї інтуїції. Тобто вона сама, її тіло ніколи по великому рахунку з гармонійної цілісності світу і не виходили. Людина не усвідомлює це лише на рівні свого образно понятійного мислення, бо її цьому ніхто не навчив. Її батьки, самі ту здібність давно втратили через панування договірної соціальної правди в житті та культу хозарського сліпого поклоніння в релігії. Але так було не завжди, як про це засвідчує рукопис Войнича.

Тому те, до чого сьогодні веде езотерична наука, то і є завтрашній день людства. Адже саме через неї ми маємо напрямок вектору наших зусиль по розбудові того майбутнього вже сьогодні. Тому спрямування розвитку, постанова справді існуючих питань в людському житті, надання відповідей на вічні питання, що блокують подальший розвиток, ось задача яку сьогодні може вирішувати езотерика. До тих вічних питань відноситься питання; що таке істина, що таке знання сущого, якої волі насправді недостає людині, які задачі вона вирішує своїм народженням, що являє собою світ за межами звуженого його усвідомлення. Що в решті решт вона сама являє собою.

Саме ці питання розкриває рукопис Войнича як рівень цивілізаційних усвідомлень оріїв. Він відкриває правду про слов’ян – русів, яка по можній кості б’є, тобто унеможливлює рабське, підлегле існування людини в світі.

Саме ці істини виборюють на сьогодні українці, як нащадки тих оріїв – русів     в своєму жорсткому протистоянні інтегративним процесам глобалізації де зникає людська індивідуальність, а від того закривається і шлях до пізнання істинного. Тому що сама людина і є тим інструментальним засобом пізнання істинного, якого сьогодні так шукають.

Доступ до істинного, який дозволив раннім русам сформувати основні засади індоєвропейської культури, на сьогодні можливо відкрити знову, ураїнська езотерична культура спираючись на орійську спадщину сьогодні виросла до цього. Знання сущого, що стоїть за цим, дозволить перегорнути нову сторінку у розвитку людства та вивести його з тієї культурологічної, політичної та ідеологічної кризи в яку її завела хазарська ідеологія звуженого світосприйняття та відстороненого опису світу у природознавстві. Суспільство справедливості може таки існувати, коли людство візьме за головну ідею свого становлення та розвитку те, що розлито в довкіллі по правді божій, як , в свій час, це вже робили орії.

З повагою В. Чумаченко.