Коментарі

    Календар

    Серпень 2022
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    « Кві    
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031  



    Архів 'Статті'

    Будь яка війна, як відомо,  є останнім довідом королів, згідно відомого вислова Карла Великого. Коли сягає кінця протистояння різних ідеологій пануючих в державах, – починають говорити гармати.  Пануюча ідеологія країни та її земель  відображає прийнятий спосіб життя, як місцевого населення так і владу утримуючих структур. Коли виникає війна між згаданими державами?

     Коли відмінність у їх ідеологіях  життя набуває критичної розбіжності. От тоді і виникає війна, як останній довід королів.

    Коли розглянути всі великі війни так би мовити з висоти пташиного польоту, то це війни у пошуці тієї єдиної правди, що єднає світ у одне. Щоб запанувала одна, єдина ідеологія життя. Забігаючи наперед скажимо, це саме та ідеологія світової єдності, що була загублена людством від давніх часів.

    Тому в цих війнах завжди боролися дві ідеології. Ідеології суспільного будівництва орієнтованого на прогрес технологій у суто зовнішнім устаткуванні життя. Що охороняють накопичені багатства та рівень набутого виробництва разом з  здобутими технологіями. Досягненнями  яких можливо було б розтрощити супротивника, встановивши свою ідеологію життя, як панівну. Саме в цій ідеології людина ставала рабом, тобто головною виробничою силою у суспільстві.

    Але життя завжди відроджувало ідеологію тієї правди, за якою воно саме і існує на землі. За нею поставав народ, нація та її націю формуючий етнос.

    В згаданих вище ідеологіях відображалася, як договірна правда зовнішнього життя так і правда його внутрішньої сторони. Від цього всі війни та протиборства можливо умовно розділити, як війни ідеологіїї зовнішнього державного будівництва, які стояли на ідеології Риму. Та ідеології самого життя, що їм протистояла з плану внутрішнього буття. Тобто культури тих, яких Рим вважав варварами. А це були кельти, носії природних сил та  тієї правди життя , що їм була приступною.

    Отже, маємо умовно Римську і умовно кельтську ідеології, провідною з яких завжди була остання, як ідеологія самого життя зануреного за антропологічну межу. Чому вона була провідною? Тому що в історії людства вона завжди перемагала, руйнуючи войовничі завоювання Риму, Чингіз Хана, Атіли та Олександра Македонського. Що самим життям були розвіяні на попіл.

    Третій Рим зрощений на коштах з продажі земельних багатств зараз йде війною на Україну. Навіщо?

    Певно щоб затвердити ту ідеологію здирництва на якій і зростала у всі часи будь яка імперія. Чому? Бо по іншому не могли існувати, через дуже низьку  культуру, в якій весь час панувало  імперське мислення, яке винищувало будь яку людську індивідуальність. Через що вони і не могли протидіяти зовнішньому світу в плані свого прогресивного розвитку .

    Їх остання надія у протистоянні світу це висока культура сусідніх слов’ян – русів, українців, але саме з нею вони зараз і борються. Саме її вони винищують, стираючи останню свою надію на гідне становлення в світі. А така можливість існує,бо майже половини населення європейської частини Росії це вихідці з України, які ще несуть у собі те глибинне розуміння життя, що завжди перемагає. То в чому ж справа?

     Войовничий, азійський панмонголізм так званого руського світу, придуманий Миколою Другим для склеювання своєї імперії. За тією давньою, великодерджавною парадигмою вони і діють, навіть переживши таке явище як Радянський Союз. Який звісно ніколи не був Країною Рад, а був імперським явищем, де була спроба закріпитися у внутрішній, кельтські традиції  вже через “добровільно” узаконене людське рабство на землі. Тобто людина служила державі, а не нвпаки держава існувала за для людини. Тут віз, образно кажучи, завжди стояв по переду коня. Тому вийшло те, що і очікувалося – пшик. Чому впав Радянський Союз? Через дуже низьку самосвідомість робітничих мас, яких з того полону ідеології рабства  ніхто виводити і не збирався.

    Що буде далі? Імперія зникне, одночасно зруйнувавши слов’янський, кельтський світ у розв’язаній війні. Але існує надія, що хтось таки зрозуміє всю недоречність існуючого протистояння та схаменеться. Зрозумівши внутрішню мотивацію правди життя у культурі українства, як головну надію слов’янського світу, надію, що завжди перемагає.  До якого, доречі, належить значна частина європейської частини  населення Росії, переселеного у свій час з України, як це згадувалось вище. Що для цього потрібно?

     Відкинути суто зовнішню міфологію та зрештою зрозуміти, що єднання слов’ян у одне може бути здійсненим лише на внутрішній, кельтській, переможній  стороні справжнього людського буття. Саме там, де зникають будь які  вороженьки, як роса на Сонці. Чому? Бо світ  вочевидь збудовано на божій правді, яка є єдиною для всих. А життя, як відомо, завжди перемагає. Схаменутися потрібно негайно, доки є ще надія упередити це самознищення.

    Потрібно пам’ятати, ніякими референдумами на тимчасово загарбаних територіях вільних людей неможливо зробити рабами імперії, яких сьогодні з того боку женуть на убой. Всі території потрібно вертати і робити це негайно, з вибаченнями та контрибуціями, вкладеними у майбутнє збереженого слов’янства. Негайно, поки ще є час!

     ОМ ТАТ САТ.



    “Пізнай те, що перед обличчям  

    твоїм і сховане  відкриється тобі”.

                                (Ісус із Назарета)

     

    Спостерігаючи за природним довкіллям ми відмічаємо точну вивіреність активного життя тваринного світу поведінка яких, особливо у далеких міграційних переходах, викликає неабияке здивування. Таке враження, що в своїх міграціях вони спираються на якесь невідоме людині знання схованої природи цілісного світу. Яка є активним початком організації своєрідної етики  їх життя. Інтерактивна психологія говорить про існування відповідної натальної карти на рівні тонких взаємодій енергетики непроявленого світу, якою тваринний світ і користується у своїм житті. Тобто, апріорі стверджується, що тваринний світ володіє інтерактивною чутливістю що до світу тонких взаємодій організованого у одне ціле і в поведінковій етиці свого життя широко це застосовує.

    Виходить, що організація світу має свою цілісну глибину на рівні тонкої енергетики свого непроявленого плану, якою і користується тваринний світ. Але щоб так було, потрібна загальна об’єднуюча організація самого світу, який на рівні своєї слабкої метрики сягав би  своєї цілісної поєднаності у одне. Бо саме це стає узагальнюючим фактором однакової поведінкової етики тваринного світу. Езотерична наука, спираючись на досвід східних вчень, говорить про існування на рівні непроявленого Абсолюту у трактовці Тибету та великого, вічно плинучого  Дао у даоському Китаї. Адаптація до патерну умов ареалу проживання того ж непроявленого світу породжує в людині закон всередині, який є законом божої совісті, як за свідченням давніх манускриптів орійського періоду розвитку людства визначеного у нас в Україні. За Велесовою книгою ж це слов’янська Права, від якої постає орійське ведичне правовір’я або ж православ’я, яке існувало на Русі у ранньому Середньовіччі згідно рукопису Войнича.

    Виходить, що виживання живого у всьому світі спирається на внутрішню організацію довкілля, як одного цілого і має що до того відповідну чутливість на тонкому рівні своєї організації. Мабуть саме з цього приводу у свій час визначився Шри Ауробіндо Гош: “Ми відчуваємо, що опинились в світі свідомості, потенції океану енергії, ми здатні, не фіксуючись, розрізняти вільні хвилі її процесів і якостей, і все ж залишається відчуття особистості, могутньої сутності, колись сильної, величної і прекрасної“.

    Що сьогодні заважає здійсненню подібного розвою людського усвідомлення світу?  “Ум усвідомлює, що за допомогою переживання або слів він не здатен впіймати те, що завжди надійне, вічне і невимірне“, – усвідомив у свій час Джадду Крішнамурті. “Ум ніколи не може бути великим тому що те, що дійсно є великим, – невимірно. Відоме спирається на порівняння, але будь яка його діяльність несе за собою лише скорботу“, – констатував він. Чому скорботу, виникає питання? Бо за порівняннями стоять переконання логіки, а не усвідомлення первинних істин, говорить супраментальна психологія сьогодні.

    Дуже цікаву характеристику цілісному аспекту світу або ж вічно плинучому Дао надав у свій час стародавній китайський філософ Джуан Цзи: “Дрібнить силу силенну речей, а не чинить справедливості. Ростить тьму поколінь, а не милосердне. Старіше найдовшої стародавності, а не старе. Накриваючи небо і підтримуючи землю, виливає та викрешує величезну кількість форм, а не проявляє майстерності – ось у чому мандрує перед народжений або справжня людина“, – визначив він.

    Всі ті форми, про які говорить Джуан Цзи повинні бути адаптовані до означеної цілісності організуючи разом із нею цілісний, гармонійно узгоджений світ. Тобто, має існувати світ вибіркових, ключових форм, резонуючих з тим цілісним світом на рівні його тонкої організації. З цього виходить, що все живе повинно мати ту резонуючу форму, від чого і отримує від континууму енергій вічно плинучого Дао життєву силу та енергію. Говорячи про стан перед народженого Джуан Дзи стверджує, що існує  психофізичний образ самої людини, який робить її дотичною до цілісного плану світу. Ця справжня людина народжується коли на його думку: “природне і людське не перемагають одне одного” у людському соціумі.

    Самосвідомість людини виділена на рівні проявленого, речовинного світу породжує форми відповідаючи суто технічним досягненням людства в той чи інший період свого розвитку. Саме ці речі, що вже не несуть в собі необхідної вибірковості, та пов’язане з ними відсторонене образно – понятійне мислення, віддаляють людину від стану дотичності цілісного світу, полишаючи її того рівня світоусвідомлення, яке притаманно їй від природи. Енергії на те в неї вже не вистачає. Зрозумівши це, езотерична наука говорить сьогодні устами відомого дослідника тольтекської культури  Олексія Ксендзюка: “Не варто надмірно довіряти нашому багатому на вигадку тоналю“. Бо міфологізоване  тоналем уявлення у своїй опертості на зовнішнє, сьогодні остаточно закрило природний канал інтуїтивно – образного сприйняття на рівні тонкого тіла, притаманний всьому живому. Саме усвідомлення цього лежить у основі висловів  Джадду Крішнамурті приведених вище.

    Виходить найбільшою справою у людському житті є знайти себе у вихорі буття, для людини це має значення осягнення своєї справжності перш за все як сутності світового рівня, як частки цілісного світу. Дотик до цілісності затверджує все і все до чого вона торкнулась стає силою буття в якій і мандрує справжня людина. Тобто, людина як птах фенікс здатна відроджуватись із попелу свого буття у дотику до того, що західний вчений антрополог Карлос Кастанеда назвав активною стороною безкінцевості. Саме тут за свідченням Олексія Ксендзюка: “переживання, полишене системи тональних координат, стає чистим досвідом. Тіло адаптується до нового режиму перцепції та енергообміну. Притаманна сталкеру активність прискорює та полегшує процес адаптації. Особливу роль тут  грає специфічне для сталкера чуття тіла і оточуючого середовища, яке відрізняється від переживань снобачущого (у трансових зануреннях) і тому може бути названо активною бездоганністю“. Що відбувається у стані цієї “активної бездоганності”, виникає питання?

    Відповідь знаходимо  Карлоса Кастанеди:”Обравши шлях воїна, людина повністю пробуджується і остаточно усвідомлює, що звичайне життя назавжди залишилась позаду. Засоби повсякчасного світу вже не прислуговують їй щитами, і вона змушена обрати новий засіб свого життя, якщо  бажає вціліти“.

    Насправді все виглядає не так похмуро, як стверджує Карлос Кастанеда. Справа в тому, що тонке тіло людини має здатність до самостійного сприйняття дійсності у обхід каналів зовнішнього світосприйняття, як про це згадувалося вище. Ця його здатність проглядає у нашому образному баченні своєї минувшини, коли у спогаді ми торкаємося того, що лежить у просторі нашої образної пам’яті. Пробудження саме цієї системи світосприйняття дозволяє людині не входячи в трансові занурення, або в практики снобачення, торкатися світу цілісності у своєму житті, жити в істині, знати суще, як стверджують одвічні шукачі істини гностики орійської культури. Керуючись прямим сприйняттям світу на рівні ментального тіла, людина виходить у своїй діяльності на рівень свого супраментального плану, де її зовнішня діяльність стає спорідненою з живою етикою життя самої цілісності. Саме з тою, якою користується по цей день весь тваринний світ. І саме тут її переконання стають прямим усвідомленням істин пануючих в  ціліснім світі.

    Подібне повернення до джерел своєї самості відбувається під активним впливом самої цілісності, для якої сучасна людина являє собою поза знакову систему, вибірковість якої втрачена. Активне повернення у свою вибіркову знаковість в  просторі цілісності  розкриває перед людиною її творчий принцип, який стає суттю людської діяльності на плані проявленого світу. “Відчувай розумом, думай відчуттями“, – говорить тут відоме характерницьке правило. Не жити переконаннями опертими на зовнішнє, а усвідомлювати світ на рівні чуття – бачення,  шлях сучасного воїна духу, та зрештою і всієї сучасної характерницької, супраментальної культури.

    Від того будь яка проблема, що постає на зовнішньому плані, має два варіанти свого вирішення. Один варіант, прийнятий сьогодні, утримує в собі аналіз ситуації і прийняття рішення на основі накопиченого багажу життєвого досвіду або існуючої природознавчої картини світу. Вірно це буде чи ні, іншого варіанту тут не існує. Другий варіант рішення виникає в ціліснім світосприйнятті, як елемент рішення спорідненого з цілісним планом і приходить на внутрішньому просторі, поза межею людського міркування. Все це осмислюється і потім вкладається в дію, результат якої стає вже апріорі відомим. Подібне усвідомлення, що приходить за свідченням оріїв як “вісті божі“,  потребує “волі на волі“,  де тільки і панує “голе око вістей божих“,  як за оріями. Будь які питання тут зникають, коли приходить розуміння, що подійове поле життя належить цілісному плану, воно є ним і будь яке стороннє, упереджене втручання несе за собою гріх відлучення від світу істинного, а разом з тим всі негаразди неусвідомленого життя. Тому творчий принцип цілісності це те поле де живе, де існує цілісна людина, розкриваючи в собі чаруюче безмежжя ієрархії  світу через свою належності до нього.

    Врешті можливо привести визначення з цього приводу того ж Олександра Ксендзюка:”Магічне перетворення яви так само приступне, як зміна характеру своїх усвідомлених снобачень. Для цього потрібно позбавитись від неусвідомлених нами забобонів. Пробуджений стан після черги цілеспрямованих перетворень, відкриває нам сили і можливості, часто перевершуючи всі фантазії наших снобачень“.

    Знання – бачення оріїв, відоме як духовне бачення, це, якщо хочете, холодний термояд у противазі практикам снобачень та інших трансових змін стану свідомості. Ним можливо користуватися у повсякденному житті вивіряючи у ньому шлях своєї судженої долі та тієї задачі, яку несе кожна людина від свого народження. Поки що людина приймає у своєму житті участь у п’єсі сюжету якої не знає. Коли ж у її життя входить творчий принцип цілісності, вона починає знати сюжет тієї п’єси в якій приймає безпосередню участь.

    В кінці будь якої постанови актор сходить зі сцени у реальне життя. І це є найбільшою таємницею людського буття. Про те, що йде далі, існує лише натяк у великого адепта світу Ісуса із Назарета:

    Батько і Бог чекає на зустріч та сподівається на щиру душу. Тільки у повертанні душ додому людське життя отримує свій зміст“, – сповістив у свій час він. Це і є реальністю нашого справжнього буття до якого лежить шлях відродження людської величі та її богообраності, як за нашим великим філософом Григорієм Сковородою.

     

    Щасти Вам.



    Звідки береться національна самосвідомість? Вона з’являється через виникнення єдиного ментального образу підчас адаптації автохтонного населення до патерну умов ареалу свого проживання, – відповідає заглиблена у непроявлене супраментальна психологія.  Цей резонаючий з цілісним світом образ стає витоком “закону всередині” або ж “отчого закону”, що є законом живої етики того причинно пов’язаного буття, що чиниться на внутрішньому, непровленому  плані. І який є тим природнім законом, за яким існує все живе у довкіллі. Чому, виникає питання?

    По – перше, контакт з землею надає ту опору, яка надає можливості відсіювати все напускне зовнішнє у відкритому інтуїтивному каналі совісті. Який часто називають каналом серця, що якраз і пов’язаний з причинним полем самої світової Цілісності. Тобто, знати та усвідомлювати  правду життя і від того володіти її силою у житті.

    По – друге, він стає питомим джерелом єдиного націоформуючого усвідомлення світу. Яка стає єдиним егрегорним запровадженням для поєднаного у одне автохтонного населення, у єдиному, інтегрованому розумінні світу та його причинної правди, що постає. Формується єдиний ментальний образ з якого виникає той самий єдиний смак, єдине чуття істинного, як за пануючим у буддизмі уявленням.

    По – третє, саме перша, темна геосфера Землі, як показує дослідження, є тим простором, що формує нову самосвідомість, анігілюючи, прибираючи старі налаштування. Тут сходи у зростанні самосвідомості спочатку ведуть в низ, перед тим як здійнятися вгору, у новім усвідомленні. Тому знання істинного одразу просто приходить, у новому здійнятті самосвідомості. Невідомо коли і де. Прямого, лінійного шляху з плану зовнішнього  тут не існує. Старий багаж накопиченого за життя потрібно скинути. Образно кажучи, щоб здійнятися на іншу гору з старої потрібно спуститися. І чекати, чекати і вірити у “віру вірува”. Як за першим правилом сталкерської науки.

    Виходить інтегрований націоналізм Донцова та інтегральна психологія Кена Уілбера мають таки своє місце у самій природі народження нації “, – зауважить тут наш вдумливий та поміркований читач. “Тільки реалізовується та інтегральна якість у одне запровадження на внутрішнім, інтровертнім плані людської особистості”, – завершить він.

    Саме так, як показує дослідження, виникає єдиний поєднуючий план у житті соціуму. Тому і існувало в старі часи Народне Віче, що здобувало ту правду у поєднанні думки багатьох, без якої успішне життя назовні не могло існувати. “Виходить Ноосфера Вернадського реалізується у житті у якісному перевтіленні зовнішнього на інторовертне внутрішнє. Де поєднання людського розуму у одне якраз і реалізовується”, – зауважить знову наш допитливий читач.

    У духовному існує один єдиний початок, що тільки і має зміст, це транцендентність, зауважив у свій час Микола Кузанський. Ця транцендентність і наповнює світову Цілісність означеною змістовністю. Про що говорять у своїх працях  як  Платон так і  Аристотель, якщо все брати відпочатку.

    Як бачимо, людська думка вже давно була готова до свого якісного стрибка у розумінні світу. Потрібнобуло тільки в людському мисленні відділити  зовнішній аспект від внутрішнього з їх різним  прочитанням оточуючого світу. І в якому лежала принципова природня неможливість прямого переходу від зовнішнього до внутрішнього, інтуїтивно – образного сприйняття. Тільки у вимикання зовнішнього, у переході за антропологічну межу те стало можливим. Вимкнення так званого внутрішнього діалогу, як за вченим антропологом Карлосом Кастанедою, стало тією провідною ланкою, яка допомогла це здійснити в купі з розвиненим у кінці 20 го століття абстрагованим мисленням. 

    Як Вернадський з його ноосферним мисленням так і  Донцов, з його інтегрованим національним підходом, надзвичайно близько підійшли до самої природи цілісного людського буття. Чому? Мабуть тому, що належали вони до української нації, до нації інтровертів, відпочатку заглиблених у внутрішній, причинний план світу. Від цього національна ідея українців, як за Докією Гуменною та Олесем Бердником, дійсно стає новою, поєднуючою світ у одне, сходинкою у індоєвропейській культурі.

    Щасти Вам.



    Шлях істинної традиції  можливо розкрити у вислові царя Соломона:” Ціль життя лежить в тіні людського існування”.

    Що мав тут на увазі царь Соломон говорячи про тінь людського існування?

    У світовій езотеричній науці тінь є світом внутрішнього, непроявленого плану людського буття, де за образним висловом Олени Реріх:” З таємних кордонів тчуться килими людської долі“. Якщо ми згадаємо, що будь який килим несе у собі взаємопов’язаний у одне візерунок, то стане зрозумілим і той великий майстер, що його утворює. Тобто це є внутрішній,  взаємопов’язаний у гармонійне Одне світ де панує його причинна правда.

    “Світ збудовано на правді якою є сам”, – запевняли характерники Запорізької Січі з цього приводу. 

    Тільки Єдине має зміст”, – за Миколою Кузанським, кардиналом римо – католицької церкви. 

    Від цього стає зрозумілим чому ціль людського буття лежить саме в ціліснім непроявленім. Бо без правди його сущого, що весь час проявляється назовні, саме людське життя втрачає свою змістовність, як подія світового, вселенського порядку. Бо тут сама людська доля отримує свій сповіданий шлях, а від того і своє щасливе укладення  в цьому взаємопов’язаному у велике Одне світі.  Раніш нами було з’ясовано, що причинний світ цілісності несе у собі те первинне запровадження, що лежить у основі тих подій, що розгортаються назовні. Саме з цього приводу знати суще було головною умовою успішного проходження життєвим шляхом у наших пращурів оріїв, судячи з їх давнього манускрипту, відомому в світі як рукопис Войнича.  Щоб знати суще, тобто причинну взаємопов’язаність подій, в цьому світі потрібно бути, говорить давня, характерницька традиція. Бути, входячи у сам причинний характер подій на внутрішньому плані тут і зараз, де простір та час мають нестаціонарний характер, а тому мають узгодження у одне велике ціле, не маючи перепони у вигляді швидкості передачі сигналу. Яка тут може бути як завгодно великою так і як завгодно малою.  Від чого присутність у цьому  нестаціонарному просторі – часі розкриває перед людиною пройдешнє, з чого постала подія, майбутнє, до чого все ведеться, від чого і постає усвідомлення та запровадження наступного кроку у житті.  “Дуже мало така людина давала хиби у житті” – скаже нам тут будь який читач, усвідомивши  вище згадане. Саме тому у хліборобській культурі України і панувало те правило життя у істинній традиції:”Мусимо відати і знати обаполи тирла”, – читаємо у Велесовій книзі головне кредо  шляху людського життя тут, на цій землі.

     “Без розвиненого духовного погляду це є справою неможливою”, – запевнить нас тут знаючий читач.  Виходить таки правий був Соломон, коли стверджував, що зміст людського життя лежить в тіні людського існування. Це його твердження лежить у основі світової езотеричної культури сьогодення. “Воля на волі, а ви що ж, пусто ви живете і пуста ваша совість божа, – знаходимо вже не раз згадуваний вислів у рукописі Войнича з цього ж таки приводу.

     “Як конкретно все це запроваджувалося в життя у нас в Україні”, – можемо почути запит наших  молодших читачів.  Існувало правило споглядання так званих малих подій, що проходили перед очима, по характеру та успіху їх проходження судилося і про характер великих подій, які очікувалися у житті.  Щоб все те бачити потрібна відсторонена позиція у житті, скаже нам знаючий читач. Ця відсторонена позиція, як загальне правило також проглядає у манускрипті оріїв:” Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі”, -засвідчують вони межу того відсторонення.  Врешті решт, все закінчувалося заглибленням у свою ментальну глибину пануючу на тонкому плані людського енергокомплексу. Щоб це здійснити і опанувати цей простір, пізнього вечора дивилися у очі свого віддзеркалення у лісовому озері. Входячи у  простір свого внутрішнього ментального плану та отримуючи свій ментальний, дотичний до цілісного плану образ. Саме в цьому просторі у у поєднанні з цілим і  приходили  ті образи подій, які Ніцше називав вістями Неба, що керують світом. Тут, вочевидь, людина торкалася  супраментального, божого, як за Шрі Ауробіндо плану. Від цього в наших пращурів життя ставало веденим тим божим планом і мало від того силу світової Цілісності у їх життєвих запровадженнях. Правда живої етики життя в нашій культурі  поставала саме з цього. З цього врешті решт і виходило так зване духовне бачення, за яким давалась оцінка будь якій події чи людині. Тут і поставала та правда – істина або знання сущого, яким керувалися у житті.  В набутому образі ментального плану бралися за будь яку роботу, яка сама ставала засобом активізації системної ці, другої сигнальної системи виділеної на тонкому плані людського енергокомплексу.

     У такому стані трудоголіка приходило друге дихання, що дозволяло бороти будь яку хворобу та протистояти будь яким труднощам та негараздам у житті. З цього врешті решт поставала потужна, цілеспрямована людина, що ніколи не займалася пустопорожньою справою та марнотратством у своєму житті.  Подальше опанування системними переходами в межах цілісного плану дозволяло входити у відповідну силу і творити своє власне життя, вже сівши на переднє місце у візку своєї долі. Саме тут за іншим висловом Соломона:” Справжня людина слідує і водночас творить свій шлях за волею Неба”.  Постає питання, чим подібна людина відрізняється від пересічної людини сьогодення?  

    “Питання тут стоїть ще більш кардинальне, хто з цих людей насправді живе?” – відгукнеться читач зі східної традиції.  Справді, чим є наше життя сьогодні? Ми живемо виконуючи обов’язки перед своєю родиною, відіграємо якусь суспільну роль, для чого опановуємо відповідну професію. Ми виживаємо в цьому світі маючи надію на щасливе майбуття. У своєму природознавстві, ми спираємося на науку, що вийшла з наших спостережень за світом зовнішнім, де ми відкрили відповідні закони. Опанування якими призвело до технічного прогресу та відповідного забезпечення життя.  Але чі стало воно від цього щасливим?

     Лихо, як стояло за нашим порогом так і залишилось стояти. Приходить на думку, що ми чогось не знаємо, не усвідомлюємо в цьому світі.  Наша наука ґрунтується на вченім незнанні,-  запевняв Микола Кузанський,   маючи на увазі незнання причинного характеру подій самого життя як такого.  Звідси виникла парадигма наукового підходу сформульована у свій час Декартом, що поєднувала світ зовнішній зі світом непроявленим, внутрішнім. Її урізаний, у суто зовнішньому світогляді варіант, відомий на сьогодні як Картезіанський принцип, що узаконив вчене  незнання сучасної науки. Все це вкупі з технічним прогресом зробило свою справу, людина остаточно втратила свій внутрішній орієнтир. Своє друге око, як за Імануілом Кантом, а разом з ним і свою сповідану, щасливу долю на цім світі. 

    Сьогодні проголошений онтологічний принцип повернення у природу дає надію, що заклик Антуан де Сент Екзюпері буде сучасним суспільством почуто. Як відомо, він ще у пройдешньому столітті розкрив ту нагайну проблему людства у своєму заклику реквіємі:”Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи”.  Повною відсутністю духовного змісту життя сучасна людина і відрізняється  від тієї істинної традиції, що панувала в давні часи. Щастя людське походить від повноти світосприйняття та своєї причетності до Вселенського буття. Коли між людиною та цілісним світом вже ніхто не стоїть, ні релігійний туман суто зовнішнього впорядкування, ні ідеї нового будівництва в світі де все і так панує в правді за волею божою. Ту волю потрібно знати та усвідомлювати, щоб щасливо жити на цім світі. Наші пращури те відали і знали, тому повернення до правди Неба потрібно здійснювати саме нам, як за закликом великої письменниці нашого часу Докії Гуменної, що вже не раз нами з тобою, шановний читачу, згадувався:” Мені хотілося би думати, що теперішня місія України, як центру світового вузла, знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними методами шукання нових ідей. Це ж не новина, що сучасний світ тих нових ідей шукає, й блудить, не може їх знайти.”

     Щасти Вам.



    Ти не цей, ти той.

                                                                                (даоська мудрість)

    Можливо ще раз наголосити, що характерницька культура, яка у свій час панувала на Січі, була тим витоком, тим казаном в якому зростав та виковувався  козацький, вільний дух нації українців.  Але, як і будь яка культура людського духу, січове право та наука, що стояла за ним з часом обросла великою кількістю міфів та всіляких вигадок, під якими ця визначна школа людського духу і була похована. Сьогодні українці знають про те знання через перекази та звичаєвості, що від тих знань ведуть своє походження. Але відірваність від джерел роблять ці етичні надбання суто зовнішнім, відірваним від життя моралізмом. Яке кожен став трактувати від своїх суто зовнішніх переконань.

    Так виникла багатовекторність в українському суспільстві, “болото” за Ліною Костенко, що розірвало потужну націю на окремі  майже  ксенофобські  протистояння. Частково це відбулося і тому, що сакральне знання не є сферою того образно – понятійного, логістичного підходу, що панує сьогодні  у суто зовнішнім сприйнятті світу. Це було виключно внутрішнє знання, що передавалося від наставника  до учня у відповідних практиках. Що було сакральною змістовністю подібних характерницьких практик? 

    По – перше, тут існував  перехід до іншої системи світосприйняття в центрі якого стояв розвинений духовний зір, яким володів кожен січовий лицар. Він був кінестетичним, доторковим чуттям – баченням  тонкої, непроявленої основи світу. На плані якої до сьогодні панує світова, детерміново пов’язана Цілісність. Через що у тому духовному погляді поставала причинна організація світу, що панувала в тій Цілісності.

    По – друге, тут  людина починала напряму, у невербальнім сприйняті знати причину та наслідок подій, що точилися в довкіллі. Тобто, починала опановувати причино – наслідковий механізм подій у взаємопов’язаному світі. Так виникало знання, що звалося знанням сущого у спадковій орійській культурі України. Воно не було результатом логістичних роздумів, воно приходило на внутрішньому плані вже у готовому вигляді, у готовому рішенні.  Це саме за нього у свій час говорив Ніцше:” Думки, що прилітають як голуби керують світом .”

    По – третє, в тому духовному баченні розкривався внутрішній простір справжнього  життя, в якому тче свої килими людська доля. Вони знали і бачили те, що було сховано, закрито для людського погляду, зосередженого на зовнішньому плані. Світ, що розкривався був відмінним від зовнішнього, але і не був кардинально іншим. Він був живим, рухомим та передбачуваним. Для лицарів духу знати – означало існувати  в тому світі що є, що існує тут і зараз. “В цьому житті потрібно бути”, – такий тут існував характерницький заповіт. ” В будь якій мізерії криється велике”, – така існувала практика входження в той внутрішній простір. Що перегукується з даоською формулою входження у справжність: ” Хочеш бути великим – зменшись ”  До якої межі відбувалося входження у те справжнє життя? Коли між людиною та силою, що приходила вже не існувало відмінностей. 

    По – четверте,  внутрішнє  усвідомлення закону  взаємодії людини і світу за рахунок відстройки енергокомплексу і надавало згаданої вище Сили, що панувала в Цілісності. Ця  була  системно – перетворююча сила, яка виникає під час фазових переходів між обріями Цілісності пануючої на тонкому плані. Ця ж сила панує у системних переходах між органами людського тіла у добовій зміні активності систем внутрішніх органів.  Тому не диво, що цю силу навчилися виводити назовні і через неї у відповіднім намірі  керувати подієвим простором у довкіллі. “Нужда закон змінює” – у кошового отамана Сірка.

    Цю силу системних переходів, як силу зміни самої сцени життя, отримували спочатку через гротескну зміну форми людського тіла у відповідній антропоморфній пластиці ( антропоморфні скульптури Трипілля, що перейшли на Русі у  антропоморфну пластику Велеса,Перуна, Мокоші, Дани та багатьох інших знакових уособлень  системної сили людини виведеної  назовні).  В цей час різко змінювалась сама характерність людського образу в який перевтілювався воїн духу. Поєднання цього образу  та сили, яку починала випромінювати людина і призвело до самої назви – характерник, голдовник, химородник і т. і. 

     З розвитком абстрагованого мислення ця форма досягалася вже у відповідній сродній з цілісним світом  миследіяльності. 

    “Сидить козак в кобзу грає, що задума, все те має”, –  читаємо давній запис на картині козака Мамая. 

    Що потрібно тут запам’ятати, в характерництві  включався не якийсь один енергетичний центр, вся людська статура ставала іншою, переходячи у змінений стан свідомості у бік поширеного світосприйняття за рахунок відповідного налаштування її енергокомплексу, як про це згадувалось вище.  Через що такий стан ставав можливим, на що він спирався в самій людині, виникає питання?

    За шумерами людина, як це видно з їх давнього петрогліфа, розподілена на супраментальний план, ментальний дубль фізичного тіла та саме фізичне тіло. Та сама триєдність людської статури присутня і у трипільській орнаменталістиці. Скеровуючим планом у цій триєдності, як це слідує з того ж шумерського петрогліфу, є супраментальний, божий план самої Цілісності. Сакральну  змістовність триєдності розкриває наш великий філософ Григорій Сковорода:”Справжня людина і бог тотожні є”, – вивів він слідом за Платоном, Ісусом із Назарета,  Ібн Рушем та Шопенгауером.  З виведених ними формул  слідує, що супраментальний план людини тотожній супраментальному, божому плану Всесвіту з його все перетворюючою силою. Все це і лежить в центрі характерницької культури українців, як показує ретроспективне дослідження проведене у супраментальній психології. Шлях до цієї культури пролягає через відстройку фізичного тіла та зміни способу  спілкування людини з оточуючим світом на зовнішньому плані.

      Сьогодні людина у застиглості свого погляду на зовнішньому плані, закоркована як на ментальнім, образно – понятійнім  так і на фізичнім плані свого буття. Це і породжує стан Платонівської печери, де  людина може спостерігати за справжніми процесами у світі  тільки спостерігаючи за тими тінями, які вони відкидають на стіни того замкнутого простору. В чому  полягає суть звільнення людини від того стану у супраментальній психології,- виникає питання?

     Це звільнення лежить у відомій в езотеричній культурі практики зупинки внутрішнього діалогу, як було зазначено вище. В якій людина переходить від образно понятійного, логістичного мислення до прямого, невербального сприйняття природних процесів в довкіллі. В цій зупинці внутрішнього діалогу здійснюється перехід в стан присутності у світі тут і зараз, в цю виділену мить часу.

    Воля від зовнішнього, яка в цей час приходить, надає можливості працювати та жити на волі у нестаціонарнім просторі часі пануючім на тонкому плані. Тобто, з’являється можливість жити в справжньому природному середовищі, в якому споконвічно  живе все у природному довкіллі.  Чому це потрібно робити сьогодні?

    Бо воля від зовнішнього, яка в цей час приходить, надає можливості працювати та жити  у ввімкнутій третій сигнальній системі, яка є системою буття справжнього, сутнісного плану  людини. Зануреного у причинний світ самої Цілісності.

     В цей час, у  налаштованому контакті з Цілісним Небом і  до людини приходить Сила та усвідомлення Сущого. Що постає  через усвідомлення, які приходить через внутрішній ментальний план, простір якого має значне поширення на ціліснім плані.

    Цей перехід від ілюзорного  до прямого кінестетичного сприйняття світу, призводить до контакту з тим океаном енергій, що панує в Цілісності. Що і нівелює всі негаразди накопичені людством у еру Залізного віку, шляхом виходу на інший рівень буття.

     Саме про це згадується у книзі “Золотих правил Тібету “: “Ти не можеш йти по шляху, не ставши сам шляхом. Бажай тільки того, що народжується всередині тебе, шукай шлях все більше занурюючись в себе“.

     Ясно, що цей заклик у суто зовнішній орієнтації виконати принципово не можливо. Потрібен  перехід  до іншої системи світосприйняття. Тільки там,  за ствердженням Миколи Тесли людина є  Христом, Буддою, Заратустрою, тобто стає справжньою, цілісною людиною, як по  первинному задуму. Природа якої походить від Цілісності, що її породжує, говорять всі видатні мислителі світу починаючи  від Платона та Аристотеля, кінчаючи Шопенгауером та нашим Григорієм Сковородою. І цей стан людини є універсальним для всього людства. Це своєрідна єдина внутрішня релігія людини знання, якою  по сьогодні володіє кожна талановита особа через свою внутрішню, образну  систему світосприйняття.  Характерницька культура на Січі тому і дозволяла приймати на Січ будь кого, бо в тому характерницькому казані, за висловом Олеся Бердника, якраз і поставала справжня, цілісна людина. Що є інтернаціональною особою за своєю внутрішньою суттю. 

    На волі всі однакові, воля рівняє всих”, – говорить характерницький заповіт.  ” Куди тоді діваються негаразди у житті?” – можемо почути запитання від нашої читацької аудиторії. Чудову відповідь на це дає китайська мудрість:”Навіть самий сильний вітер не знімає хвиль  в колодязі”, – цілком слушно зауважують вони. 

    Справа полягає  в тому, що така людина у прямому контакті з Цілісністю доходить “тихої води“, сполучаючись з  творчістю самої Цілісності, як за свідченням Андрія Ворона, довгожителя із Закарпаття. 

    Те психофізичне налаштування, що приходить в цей час, дозволяло мати талан  та вдачу у  будь якій справі. І це було першим кроком, першою сходинкою у характерницьких практиках.

      Другою сходинкою було правило “другої руки“, коли козак починав  активно діяти на тому внутрішньому плані. Наприклад швидко торкатись рукою якоїсь стіни, швидше тіні, що на неї падала. Ясно, що така умова могла бути виконаною тільки у внутрішнім  просторі рукою ментального дубля. Ці над швидкі рухи переводили ментальний дубль у стан сонячного енергетичного тіла, яке потім у швидкій спорідненій діяльності назовні (танці, гопак) переходило і на фізичний план. Це надавало здоров’я, довголіття та невразливості в бою через над швидкі рухи, які могла здійснювати така людина.

     Третьою сходинкою була практика, яка у світовій езотеричній культурі має назву мистецтва наміру у так званій  “третій увазі”.  Це вже була споріднена діяльність самого ментального плану  з фізичним тілом. Коли наступало злиття цих двох планів у одне, через трансформацію фізичного тіла і воїн починав діяти вже з того внутрішнього плану. Це  була цілком магічна практика, яка вкрай рідко застосовувалась через загрозу втрати людиною своєї людськості за межею супраментального плану.  Виникає питання, на що все це спиралося в самій людині? Кожна особа має своє друге лице, те, що було у неї до народження, стверджують даоси. Справжня людина це людина без титулу, це Пан Ніхто з точки зору тих професійних  спеціалізацій, які нав’язуються  у вік  технологічних змагань. Тобто, супраментальна, характерницька культура вертає  до онтологічної норми природного життя, яке колись було бездумно згорнуто у технологічних звитягах Залізного віку. В якому по сьогодні панує  суто людське рабство боже на землі.  Постає ще одне кардинальне питання, чому про це стало можливим говорити сьогодні?

    Через науковий аналіз, що нарешті постав у закритій сфері езотеричної науки, завівши наукового дослідника, спостерігача за межу антропологічного бар’єра. Це дозволило мозаїку справді великих досягнень наукової та філософської думки пройдешніх століть, звести у єдину цілісну картину, за якою постало обличчя справжньої, цілісної  людини. Це велике пробудження  для людини суто технологічної Ери, де всі негаразди накопичені нею в забутті своєї справжності мають свій кінець.

     “Не до віку ви заживете, поборе те горе віра ваша голая ж“, – знаходимо сповіщення про це у рукописі орійських гностиків,  відомому сьогодні як рукопис Войнича.  Давня, спадкоємна культура України, таким чином, розкриває сьогодні нове обличчя людства у 21 – му столітті, що формує нову сходинку у індоєвропейській культурі, як за пророчим передбаченням Докії Гуменної та Олеся Бердника. 

    Щасти Вам.



    Всі люди рівні перед небом, держава ж є результатом їх угоди.

                                                                                            (Мо Дзі)

                                                         Згідного життя веде,не згідного тягне.

                                                                                            (Сенека)

    Що таке нація з точки зору супраментальної психології сьогодні? Населення відповідної території поєднане єдиним, усвідомленим способом проходження на внутрішній план причинного світу. Та своєю інтерпретацією закону життя в Цілісності у вигляді “Отчого закону” або ж закону всередині, як за Геродотом. Згадане проходження відбувається через єдиний для всіх вибірковий ментальний образ, що виникає під час адаптації до патерну умов ареалу проживання. Від того виникає своя знакова, резонуюча з Цілим культура.  Звичаї та звичаєвості, як покладені на життя практики обрядовості у проходженні до того поля істинного.  Своя орнаменталістика, мова, пісні та знакове мистецтво.  Все це покладається у відповідну адаптовану до патерну умов культуру. Чому?

     У дотику до живої етики  все стає егрегорною силою. Енергії якої стає достатньо щоб утримувати постійний контакт з причинною правдою оточуючого світу. Здоров’я, довголіття та щасливе буття залежали саме від цього. Тому і існує у будь якому автохтонному етносі сродня діяльність і є слідування причинній єдності світу. У такому вже причинному житті і народжується досвід істинної традиції, про яку говорять суфії. Жити на волі за межею ілюзорного світу, саме ця традиція, дякуючи невимірній глибині інської зони кристалічного щита України і лежить в основі націотворення титульного етносу Середнього Подніпров’я.  Цікавий запис з цього  приводу знаходимо у науковій роботі Шатохіної Віри Олександрівни: ”Онтологічний статус ментальності передбачає, що в буденність втручається об’єктивний спостерігач здатний поставити себе в позицію феноменолога, здійснюючого операцію Єпохе ( возє’днання зовнішнього та внутрішнього світів ) в ідеальних світах змістовної наповненості “.

    Той же підхід прочитується і у Фрітьофа Капри: “Для врівноваження нашої людяності в повній мірі ми повинні знову надбати досвід своєї зв’язності  та єдності з тонкою павутиною життя. Це возєднання і є реалізацією онтологічного принципу єднання з природою. Є самою суттю духовної основи глибокої екології. “

    Творчий принцип Всесвіту це творення реальності на квантових рівнях тонкої павутини життя, саме це сьогодні повинна прийняти сучасна наука. Бо тільки так правда – істина входить у людське життя, яке від того отримує свою змістовність та наповненість. Бо світ збудовано на правді якою є сам.  Порядність, честь і гідність стають пустим звуком коли не спираються на цілісне, причинне світосприйняття отримане у доторку до живої етики життя пануючого на непроявленому плані. Знову ж таки чому?

     “Ум ніколи не може бути великим через те, що те що є дійсно великим для нього невимірно, тому будь яка його діяльність несе у житті лише скорботу“, – засвідчив у свій час Джуду Крішнамурті.  Суфії вважають, що головною силою врівноваження формальних релігій був постійний досвід істинної традиції, викривленість якої і стали всі формалізовані релігії світу. “Прірву між трансцендентним та людським можливо подолати єдиним способом – злиттям з Богом”, – стверджує Микола Кузанський.  Яка відмінність між знанням та інформацією?

    Знання здіймає,  збагачує, наповнює силою. Інформація лише наповнює відстороненим, залишаючи рівень людської свідомості таким яким він є. Тому  є переконання, а є усвідомлення. Сила стоїть за усвідомленнями. Знати, усвідомлювати – означає існувати насправді в тому світі що є, що існує тут і зараз. У техногенну еру людина існує невідомо де, вона невідомо хто, існує невідомо для чого.  Відсторонена міфологія пізніших часів, з яких вийшло сучасне природознавство, закрила доступ до причинної правди життя.  Тому за буття в істині прийшлося боротися. Визначальною постаттю тут є великий адепт світу Ісус із Назарета з його життєвим кредо:” Я прийшов не порушити, а виконати закон. Я прийшов прибавити до Закону Отчого свободу Сина, відновити викривлений,  ущербний закон причинності, в законі смерті – Отчий Закон життя”.

     Сьогодні розвинене абстрактне мислення відкриває ті можливості, яких давнє людство було полишено.  Так прийшло розуміння, що прохід  до істинного лежить не в самій думці, не в обоготворенні, він лежить у її поруху,  у намірі до дії, яка співпадає  з живою, причинною етикою. Діючи у спорідненому намірі справжня людина у житті не залишає сліду.  Тобто діє, змінюючи обставини шляхом зміни самої сцени подій, діє на квантових переходах на обріях у самій Цілісності.  В такому знанні не має часу, а тому і історичного початку, воно завжди було поруч. Щоб цим володіти потрібно бути в самому житті.  “Загубивши материнську долю світ народжує поле засіяне бур’яном. Знання проростає, знищуючи бур’яни людського невігластва” – визначив у свій час Соломон.  Що тоді царство боже на землі? 

    Це соціум впорядкований за причинною правдою Єдиного. Закон соціуму рівних – допомагай іншим, допоможеш і собі. Справжніх людей може бути багато, але етика їх життя одна. В Цілісності не буває двох розумінь, воно одне на всіх, що і центрує людську спільноту у одне ціле. Але для цього потрібно стати нічим, щоб стати всім.  Торкаючись неба сущого у знанні помилятися неможливо.  Для цього потрібна воля на волі, бо знання приходить каналом людської совісті з непроявленого. Саме від цього постає головне надбання людства; честь, совість, порядність та людяність  Шлях щасливої долі то поєднання зі своїм духовним початком. Закон соціуму рівних – допомагай іншим допоможеш і собі. Всі дії повинні бути узгодженими з причинним полем Цілісності, бо “виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів і буде викорчуваним”,– знаходимо пророче свідоцтво Ісуса у Євангелії від Фоми з цього приводу.  Любов – поводир людського его, коли его зникає у вже поширеному світосприйнятті, зникає і любов, на її місце приходить знання у поєднанні з Єдиним.  Щастя – уособлення себе у Нірвана Кальпа Самадхі того буття, яке і є ним на волі. “Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в Цілісності“, – стверджував Соломон.

     Вхід та вихід в самій людині – звідси витікає цінність самого розквітлого життя.  Світ змінний у переходах від одного свого рівня на інший, але на кожному своєму рівні він матеріальний і незалежний від людського усвідомлення його.  Саме життя у справжності і є вірою. Правда в житті виникає у дотику до істинного. “В справжнього Бога не вірять з ним живуть.Не може бути природи без Бога і Бога без природи. Бог є причиною природи”, – стверджував Сенека.  “Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині” – вторить йому Григорій Сковорода. 

    Гармонія Всесвіту у совісті людської душі. Де є совість там є розуміння істинного і там є воля і сила людського духу.  “Мета людського життя полягає в досягненні мудрості”, – стверджував Сенека. 

    Тому  хрест України – то є її духовний хрест, бо осягнення вічного тут значно випереджало розвиток сусідів та і всього світу в цілому. Людина знання, що поставала тут, не могла прийняти будь яку тиранію державних структур пануючих у ті часи.

     Її внутрішня релігія однакова для всього людства, не зважаючи на расові, релігійні чі національні розбіжності. На Русі вона звалася Орійським Відичним Правовір’ям або ж Православ’ям. Славили Цілісність, як Праву, що веде, налагоджуючи людське життя. Особливо проявляючись на рахманські свята, у дні весняного та зимового протистояння.  “ Але для цього потрібно щоб живий дух людини і природи злився воєдино, став нероздільним”, – визначив Олесь Бердник.  Щоб дійти цього стану потрібно -” своїм життям собі дорівнятись”, – довершила це питання у свій час Леся Українка. 

    “Існує тільки одне питання, як це реально може бути запроваджено у житті ? ”, – можемо почути запитання нашого вченого читача. Відповіді на це питання будемо шукати в самій українській культурі.  Мистецтво життя та довголіття від Андрія Ворона.  Спадкоємне мистецтво життя слов’ян-русів має своє відображення у дослідженні, викладеному в книзі Мирослава Дочинця “Многії літа. Благії літа”. Де він пише про досвід життя у довголітті Андрія Ворона – мешканця одного з сіл під Мукачевим.  Головним у сакральному мистецтві Андрія Ворона, який прожив на білому світі сто чотири роки, є чекання, або очікування у стані осягнення “тихої води”. Воно стає головним, коли світ являє собою причинно врівноважене цілісне Одне, і людині залишається тільки вірно слідувати тому узгодженому Цілому. Можливості, які лежать в ньому, розкриваються в свій час у відповідному місці, і саме їх очікує людина, яка не хоче ламати встановлений причинний хід подій в тому світі в якому живе.

     Дід Ворон сповідує:” Cвіт впорядкований раз і назавжди розумним і милосердним Творцем, тому життя кожного в ньому має свій сенс і свою мету”  Постає питання: Очікування чого є ключем взаємодії людини з світовою Цілісністю? 

    По-перше, подібний настрій стає можливим тільки у стані пробудженої свідомості. В цьому стані потрібно жити, щоб не пропустити ту мить, коли прийде очікуване. І то вже ваше рішення, як на нього реагувати, приймати чи ні. Але знати про нього ви повинні, бо без цього втрачається зв’язок з тим узгодженим цілим, яке являє собою довколишнє.  Дуже тісно таке “очікування” Андрія Ворона пов’язане з недіянням, яке проголошується адептами Сходу мало не головним принципом праведного життя. Насправді недіяння є дією в другій увазі за допомогою наміру, як свого часу це  ввів Карлос Кастанеда. А для цього, як відомо, потрібне повне відсторонення від зовнішнього. І це теж є в дідовому рецепті: “Навчися і вмій чекати. І тоді переможеш усе. Навіть якщо нічого вже не чекаєш доброго, все одно – чекай. І коли нічого вже не можеш робити, а чекай. Чекай до прощального подиху”.

     У цій пораді діда Ворона проглядає мало не головна умова життя людини у її взаємодії з Цілісністю – зберегти енергію життя через відсторонення, не розпорошити її на дурниці упередженого життя і вчасно вступити в дію, коли очікуване постане перед очима. Так званий сталкінг, яким на сьогодні переймається сучасний езотеричний світ, починається саме з цієї його головної умови. В позиції пробудженого усвідомлення, в промені долі – чекання, так це можна сформулювати сьогодні. Але чекання має бути активним: “Ходи, розпитуй, бесідуй з людьми і прийде до тебе розрада, означиться рішення”, – радить дідо.

     Другою сакральною умовою  довголіття діда Андрія є відповідний настрій єднання людини і того світу Божого, в якому вона живе. Через це єднання приходить спокій сили і сила спокою, яка мусить вести людину в житті. “Через поле смиренне прийдете до тихої води”, – заповідав Андрій Ворон.  Задля цього “будьте щирими, чистими душею і серцем, щоб правда Божа завжди потрапляла до вас”, – радив він. “Скрізь, де б ви не були, будьте, як удома, єднайтеся зі світом, як вдома”, – наставляє дід Андрій.  “Радійте дню, що приходить, і живіть у ньому, бо варте тільки те, що він зараз вам несе”.

    Не я живу, а мною живе природа”, – стверджував своє сакральне великий письменник сучасності Василь Стус.  Каяття, прощення та смирення відкривають шлях людини на Небо, заповідав Ісус із Галілеї – той, хто своїм прикладом вказав шлях людини до стану усвідомлення іншого обрію світу.

    Царство Боже всередині вас”, – наголошував він. Цілий світ вклоняється йому саме за це, а не за зрощені на його імені канонічні вимоги Візантійської церкви, як засіб суто соціального поневолення людини.  “Щоб молода енергія струменіла в жилах, звертайся до своєї молодості, до тих часів, коли єднанню з природою не заважало обтяження прожитих літ”, – радить Андрій Ворон.  Гризота відпустить вас і прийде бажане оновлення, якщо людина повсякчас утримує в душі тепло дитинства.

     Як відомо, всяка психологічна залежність найлегше знімається саме так. Кожна хвороба – то завжди відсотків на шістдесят самонавіювання. Коли на душу давить камінь, з будь-якої хвороби швидко не вийти. Кожен вправний цілитель знає: зняти ту залежність – означає пробудити силу зцілення в самій людині, бо насправді людина сама зцілює себе, а завдання всякого цілителя – створити відповідні для цього умови.  А ще дідо каже, що в тому настрої треба просто жити, весь час усміхаючись світу очима дитини. “Тоді навчишся володіти своїм ритмом – чергуванням сили і спокою, і буде тобі так само, як рибі у воді, як птиці в небі. І все задумане здійсниться, а життя буде легким, бо ти все зможеш побачити й відчути, бо ніщо в самому тобі не буде заважати“, – стверджував він .

     Описаний в “Рукописі Войнича” шлях оріїв, що проходить через рівновагу – як міру по волі і по вірі, проявляється в тому, що сповідує Андрій Ворон. Це дозволяє зробити важливі висновки.  Шукаючи в цьому напрямку гідного способу життя, слов’яни-руси Середнього Подніпров’я входили в істинне і формували культуру, яка на багато літ випереджала те, що на цей час існувало в світі. Мистецтво спорідненого життя, яке описує Андрій Ворон, дивовижно перегукується з тим знанням Сущого, яке знаходимо в давньому рукописі оріїв. Їхнє знання не зникло, воно досі є провідним мистецтвом життя на землі, яку ми називаємо Україною.  Людина може і повинна на схилі літ усвідомлювати все те, про що говорить Андрій Ворон, бо воно, очевидно, складає надбання, з яким людина постає перед очима Творця, примножуючи мудрість світу. “Многії літа – благії літа”, – стверджує і Мирослав Дочинець – автор, що розгледів, дослідив знання старожила і доніс до нас у своїй книжці той безцінний досвід спорідненого життя справжньої, цілісної людини.  Людство пробуджується після свого тисячолітнього забуття і йде до правди-істини, яка панує у світі. Бо то є закон, що виходить із Цілісності, повсякчасно відроджуючи людське сумління. Якщо відкинути будь-які навіювання ззовні, кожна людина насправді знає той закон, як Отчий закон всередині. Відмічений у населення Середнього Подніпров’я ще Геродотом.



    Що знала, що усвідомлювала Докія Гуменна коли стверджувала: ” Місія України, як центру світового вузла знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними  методами шукання нових ідей ”. 

    Чому в такому великому питанні Україна та українство поставлено у Докії Гуменної на першому місці?  Наукове дослідження у галузі супраментальної психології сьогодні говорить, що адаптація людини до патерну умов ареалу проживання породжує вибірковий, ключовий  образ, який стоїть в центрі культури автохтонного населення на ментальному рівні.  Давній, інський кристалічний щит України має невимірну глибину занурення у внутрішній план Землі. Саме звідси, стверджує Докія Гуменна, постає випереджальний розвиток людини в умовах земель Середнього Подніпров’я.  Тут, як показує дослідження,  раннє становлення культури внутрішнього ментального образу, від початку дозволяло опановувати ту причинну правду життя, за якою стояла сила та наснага справжньої, цілісної людини. Закон всередині, про який згадував Геродот у своїх мандрах Середнім Борисфеном, як закон живої етики, тут опановувався у першу чергу проти владного, самодержавного закону.  Саме від цього на цих землях  у свій час буяла Трипільська культура, коли нічого подібного в світі ще не існувало. Культура оріїв, яку ми знаходимо в Рукописі Войнича, що існувала в межах Середнього Подніпров’я у ранньому Середньовіччі, сягає і сьогодні найвищих досягнень в людській культурі. Саме вона запліднила у свій час давні культури людства такі як гетитську, етруську та мала визначальний вплив на культури Середнього Межиріччя та Єгипту.  Ознакою пізнішої сарматської культури, коли людство вже входило у суто господарські стосунки, був воїн підперезаний мечем Арея, що було ознакою поєднання в людині духу Землі та Неба. Тобто, сповідувалась та сама людська справжність та цілісність. Подвійний знак тамги у тому ж характерному поєднанні Землі та Неба, що був у всих сарматських племен єдиним мотивом, є цьому підтвердженням.  Ця ж розвинена внутрішня культура цілісної людини,  вже на Запорізькій Січі, дозволяла через ту спадкоємну налаштованість малою кількістю боронити свою землю від невгамовних зайд з азійських просторів.  Виходить, що Докія Гуменна мала таки рацію, коли стверджувала щодо місії  України, як центру світового вузла у становленні, а вірніше у відновленні істинної традиції людського існування у правді сповіданого життя вже у наші часи. 

    Що то за правда істинної традиції, пошук якої в житті є спадкоємним для українства?  Коли ми рухаємося та правда лежить у спорідненому русі нашого тіла та нашого наміру рухатись, діяти у виконанні якоїсь справи. Ця спорідненість виникає у світі нашого фізичного тіла, яке спираючись само на себе ту команду  і виконує. Все це стає можливим завдячуючи цілісності нашого тіла, як поєднаного у одне організму, через що команда  наміру має своє логічне подовження у вірному, спорідненому русі.  Так само правда нашого життя, у істинній традиції, як за суфіями, полягає у відповідності команд наших намірів світовій цілісності та єдності в якій проходить шлях нашого буття. “Світ збудовано на правді якою є сам”, –  переконує нас характерницька наука з цього ж таки приводу. Тому за цією характерницькою правдою і стоїть сила цілісного світу, коли дія назовні співпадає з наміром нашого спорідненого дійства з Небом Цілісності. Суть праведного життя полягає саме в цьому.  Коли двоє у одному домі, дому ніщо не загрожує, – саме так потрібно трактувати відомий вислів великого Галілеянина, істинної людини воплоті, як за Сковородою. “Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі переміститися – вона переміститься” _ знаходимо у Євангелії від Фоми з цього приводу.  Виходить, що ідентифікація українства полягає  в правді цілісного, спорідненого життя з довколишнім світом. І вона стає можливою коли людина відає та знає обаполи тирла, тобто виходить за межу свого лише антропологічного буття. Тому розвинена внутрішня культура  і є справжньою ідентифікацією людини в межах інського кристалічного щита України.  Ця правда по глибині свого усвідомлення дозволяла володіти духовним зором та знанням сущого, що розкривається під час переходу на внутрішній план на  рівні  ментального тіла. Це ментальне або ж гротескне тіло проглядає у будь яких антропоморфних образах людини чі іконографії.

     “Як практично все це може реалізуватися в житті сьогодні? ”, – може виникнути питання у нашій вченій читацькій аудиторії.  Природне оточення, до повернення в яке сьогодні закликає онтологічний принцип, знаходиться у взаємодії зі світом на рівні його Цілісності. Через яку в ньому і панує єдина для всього світового загалу гармонія. Тут кожен новий день несе у собі настрій цілісного єднання рослинного та тваринного світів з тим гармонійним ключем. Цей настрій є визначальним і для людини. Вона може отримати його просто входячи в будь яку рослину, кущ чі дерево, як за традицією друїдів, з плану свого гротескного, ментального тіла.  В цьому спорідненому дійстві людина повертається у природу де отримує необхідну енергію  та вірне налаштування щодо характеру подій, які пануватимуть у цьому дні.  Адже довколишня природа несе у собі необхідний настрій  того дня, що приходить через свою поєднаність з причинним полем Цілого Одного.

     У такому єднанні з гармонійним ключем пануючим у довкіллі, в  якому людина нарешті виходить з під гніту свого  упередженого життя назовні, отримується людська  життєва вдача та здоров’я.  Разом з енергетичною повнотою приходить розрада у тому проблемному полі, яким кожен будете перейматися в цьому дні. Це і є врешті решт рівень тієї “тихої води”, осягнувши стан якої, кожен отримує ведення та допомогу оточуючого світу, як за довгожителем із Закарпаття Андрієм Вороном. Або за свідченням великого поета та філософа Персії Румі:”Дозвольте тиші привести вас до джерела життя ”  

    Так людство, нарешті, стає дієвим господарем, як свого власного життя так і оточуючого довкілля. Магія такого цілісного життя веде насамперед до мудрості, в яку людство з необхідністю входить, здійнявши до відповідного рівня евристичну стелю свого інтуїтивно – образного усвідомлення світу.  Які  досягнення в українській культурі наближають нас до цього? 

    Насамперед, це Тарас Шевченко зі своїм Кобзарем, записаним в традиції давніх кобзарських ще Вустинських книг. Подібне внутрішнє розкриття та дослідження повноти людського світу можемо знайти у творах українців Сковороди, Куліша, Бердяєва, Вернадського, Лесі Українки, Докії Гуменної та Олеся Бердника. Чому саме українці сягали означеної вище глибини справжньої людської природи? 

    Мабуть тому, що для них це було спадкоємним мистецтвом ведення життя на землі. “Одвічно Руси мають ту силу і гримлять нею по світу”, – знаходимо провідчий запис з цього приводу у розшифрованих за абеткою українського письма “арамейських записах” з Близького Сходу.  Що сьогодні потрібно здійснити, щоб ту силу та наснагу мати у своєму житті?

    Потрібно зробити лише один крок від свого упередженого існування назовні, відступивши у внутрішній план свого буття, де панує людська справжність дотична до цілісного, причинного поля світу. Для цього потрібно вийти на волю та відродити духовний зір, що до подій у оточуючому полі життя.  Саме в цей час людина переходить від образно – понятійного  до інтуїтивно образного мислення. За Імануілом Кантом: “ поняття без чуття пусті, а відчуття без понять сліпі Але ще поняття поставлені у образному мисленні попереду ведуть до ілюзії, а чуття поставлене наперед роблять поняття резонуючими образами, які несуть з собою істину причинного поля людського буття, доповнимо ми його. Точно так, як за вже згадуваним виразом  Соломона: “ почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш  не одне і те саме.

      Щасти Вам.



    Супраментальна психологія – божа психологія, як за Шрі Ауробіндо Гошем, виводячи людину на волю за антропологічну межу, за межу славозвісної Платонівської печери, здійснює три важливих кроки.

    По – перше, вмикає кінестетичне чуття – бачення, в якому через зупинку внутрішнього діалогу стають приступними аналогові сигнали – образи цілісного світу пануючого на плані  непроявленого. Тобто, вмикається природна інтуїція, як головна умова взаємодії з причинним полем невимовного, що  притамана всьому живому і на сьогодні.

    По – друге, надає можливості сприймати подійне поле життя у його причинній взаємоповязаності. Посиляючи в людському житті мудрість передбачення, або знания сущого, як за давнім орійським спадком.

    По – третє, надає сили запровадження тієї правди життя, що приходить у образах з цілісного, причинно повязаного  світу. Для здійснення чого тут стає достатнім простого наміру у другій, спорідненій з причинним світом увазі. В такій спорідненій діяльності і йде перевтілення особи зовнішнього спрямування на сутність внутрішнього плану. Людина в житті починає йти нерозривним, “воловим кроком”, як за східним уявленням. Вона живе не розриваючи  внутрішнє уявлення від зовнішнього, більше наділяючи уваги тому, що народжується в ній як вість, як образ Неба. Існує принцип що до такого життя у самурайській  традиції: Навіть в межах одного подиху не існує іллюзії, а є тільки шлях “

    Що це дає?

    Людина починає жити у справжньому, причинно – повязаному світі, виходячи з полону іллюзорного його сприйняття. Що дозволяє долати відомий парадокс Ганемана, який спонукає її в житті обертатися  у колесі Сансари, як за східним уявленням. Таке життя на волі стає надзвичайно ефективним, бо людина тут, як і природа довкола неї, нікуди не поспішає але скрізь встигає. Образи живої етики Цілісності та її правди, за якими людина починає жити, надають їй тієї рушійної  сили, маючи яку вона виходить з полону тих соціально зумовлених інституцій, що керують нею сьогодні. Мова йде про орієнтоване на зовнішнє природознавство, що є за Миколою Кузанським вченим незнанням та релігіознавство будь якої конфесії. Які у своїй глибині таки спираються на сповідане  знання своїми апологетами. Але пристосовуючи їх пророцтва та сповіщення до соціальних умов, ці вірування, обростаючи міфами, гублять ту силу цілісного контакту, що від початку була їм притаманна.

    У стані волі на волі, за антропологічною межею те надумане та міфологізоване  зникає, бо тут сама людина для самої себе стає вісником цілісного неба. Вже не потребуючи якогось посередництва. “Вість волі святе несе, побає де була воля” , – знаходимо в рукописі Войнича, давній пам’ятці орійської доби нашої землі. Тут людина повертається до  справжньої мети та повноти свого життя. Вона перестає бути полишеною на саму себе, знаходячи у живій етиці розраду та сповіданий шлях свого життя. В яке повертається щасливе майбуття від початку притаманне людській долі.

    За межею іллюзії відкриваються простори справжнього життя пов’язаного з причинною правдою світу. Це і є та країна, країна Іксланд, про яку згадують всі дослідники потойбічного буття. Чі існує вона насправді?

    Вона існує тут і зараз, і людство, полишене полону зовнішнього входить до неї. З давньої історії  вона відома як Свята земля, де зникають всілякі неподобства у людському житті. Згадка про неї існує і у Ісуса Христа, у його свідченні:”Лише у поверненні людських душ додому людське життя отримує свій зміст”. Той дім може бути розбудованим і на Землі, де людство таки пробудиться до нового дня, що розгоряється сьогодні. Виникає питання як це станє можливим?

    Відповідь напрочуд проста – світло справжнього світу знаходиться в середині кожної людини і велике її духовне пробудження за межею ілюзії розкриває для неї його обійми. Визначальною позицією тут є вихід на волю, за антропологічну межу людського існування. Як це можливо здійснити сьогодні?

    Розвинене абстраговане мислення розкриває доступ до справжнього у відповідних образах, які полярно взаємодіючи між собою, здатні відкривати той нестаціонарний простір – час волі.

    Наприклад, всі ми маємо мороку з тією невизначеністю, що до наших успішних  дій на зовнішньому плані. Але коли всю ту мороку у відстороненім її образі дзеркально накласти одну на одну, то вони анігілюються, відкриваючи простір нашого справжнього буття на волі. Де ті необхідні рішення відразу ж постають перед нашими очима. Було б тільки замовлення у вигляді вашого наміру. Ці образи, що надходять, несуть з собою силу спорідненої з Цілим  дії. Яка від того стає світовою подією. Образи, що приходять як голуби – керують світом, – у Ніцше.

    Мислення тут стає інтуїтивно – образним, в якому використовуються ті образи, що нам знайомі з зовнішнього досвіду.  Але вони тут виступають як допоміжні в тому, що вже і так  розуміється та усвідомлюються.   Так починається те життя, що нам відомо  як життя в істині справжнього буття, як за суфіями. Цікавий запис що до цього знаходимо в манускрипті орійської доби, відомому сьогодні як рукопис Войнича. Ось що сповіщують орії картаючи хозар з приводу їх нової віри:

    Де бо зло по вірі лжа, мука божія ся суть бо (у вас) жиє. По горю веде ви бозію суть гойї бо злі. Око голе по голу – суть гола. Поки совість вела, совість віри вість показувала, а у вас совість з вірою по віку бореться. Воля бозі зове де воля віру вмовила ж.

    І далі:

    Вища то межа де ви руси зажиє. Де ви у одному ж – це та по волі одна віра. Де божиє – пише Око голе, Ока гола воля ж. Совість пише і почепа нашу душу. Степ віре у суть же по віку ж. Де мета по вірі свято ви зажиє. Ви це понесе, суще понесе, се вашу понове кощу, вість божую побає.

    Дивовижної глибини, як на сьогодні, сягало їх проникнення з знання сущого. Далі в рукописі знаходимо таке:

    ”  Вища вість вас поведе, вість ока волі. По волі божій ви око божиє. Ори ви і медом бозі буде вам воля у житті. Не до віку ви зажиє, усуне те горе віра ваша голая ж.

    Що це, виникає питання? З точки зору наукового аналізу це давнє відичне орійське правовір’я або ж православ’я,  з якого, згідно їх пророцтва таки постане нова єдина світова релігія. І людство таки зробить свій крок вперед у своїй культурі згідно передбаченню великих мислітелів людства. Серед яких гідне місце займають наші Григорій Сковорода, Микола Бердяєв, Володимир Вернадський, Докія Гуменна та Олесь Бердник.

    Щасти вам.



    Все своє ношу з собою.

    (Ціцерон)

    Що мав на увазі Шілер коли  стверджував:”Ми не вправі жити коли втрачена честь“? Честь стоїть поруч з таким поняттям як совість, яке стало зовсім мало вживаним та і мало зрозумілим поняттям у “Залізний вік”. В чому тут причина, що стоїть за цим всім, одразу ж виникає питання? А стоїть питання простої норми життя в його забезпеченні, яке з втратою головних орієнтирів людськості, у суто технічний вік, перейшло до накопичення  багатства, що стало мало не  головною ланкою в виживанні людини. Хто винен виникає питання? Стара, чисто декларована система цінностей, сьогодні впала не витримавши вимог часу, а нова не народилася, бо природне чуття істинного стану речей в світі було втрачено. Наперед вийшла наука з її суто зовнішнім спрямуванням, яка про це нічого не могла сказати, будучи, як  за Миколою Кузанським, “вченим незнанням“.

    Від того в людському світі існує два наукових підходи, це природний, езотеричний, внутрішній, якому наліковується  мало не сорок тисяч років від першого петрогліфа накресленого на стіні печери і другий суто технічний, орієнтований на зовнішнє. Якому наліковується десь чотири тисячі років від створення Антикитерського механізму та Вавилонської башти.  Перший підхід знав і бачив, тільки не міг це своє знання пояснити, звідси безліч божеств та ритуалів, які через свою описову міфологію його і поховали. Другий, дякуючи розвиненому образно – понятійному мисленню, вже міг пояснити те образне бачення, але вже не знав і не бачив, бо природне чуття бачення першопричини було технічним прогресом винищено.

    Цей розрив природного, онтологічного, схованого та зовнішнього, проявленого, речовинного в людському світогляді  чудово висвітив Імануїл Кант в своєму філософському розсуді:”Поняття без чуття порожні, а чуття без понять сліпі“, – засвідчив він у свій час.  Шлях до подолання цієї перешкоди у осягненні людської самодостатності, накреслив у свій час великий філософ Китаю Джуан Дзи: “Коли природне і людське не перемагають одне одного на світ з’являється справжня, цілісна людина”, – засвідчив він. Про дві людські натури, натуру зовнішню та натуру внутрішню говорить у своїх роздумах і наш Григорій Сковорода. Те, що з’являється у цьому поєднанні висвітлює внутрішню природу людини, яка на думку Сковороди у своїх діях та впливу на подійне поле у зовнішньому може дорівнювати сили наміру Бога. Розуміння якого в еру технічного віку стало надприродним. Тоді як ще великий суфій Сходу Ібн Руш вивів те природне, що стоїться за цим поняттям:”Пізнай себе – пізнаєш свого бога“. Зауважив  він про супраментальний план людини пов’язаний з тим Єдиним, що тільки і має зміст, як за тим же Миколою Кузанським. Виникає питання, що пов’язує людину з її супраментальним планом?

     Та той же вище згаданий канал совісті, що за Ніцше несе вісті божі, які здатні керувати світом. Чим тоді є  честь, запитає тут вдумливий читач? Мабуть це настрій людини, коли до неї доходять ті вісті божі, стан її відстройки що до внутрішнього, коли зовнішній клопіт  не поглинає її внутрішню світоглядну установку. “Хто в честі тому і честь, – говорить  стара лицарська настанова з цього приводу. Тому “закон, що живе в нас, називається совістю“, – стверджував  Імануіл Кант.

    Подібна пов’язаність зі світом Цілісності, пануючій у непроявленім,  робить людське суспільство одним цілим. Чому? Мабуть тому, що:” честь для всіх одна“, – помітив та визначив  у свій час Ліберій. В тій честі, у контрольованому намірі що до свого буття, людина має значно більший енергетичний потенціал і може самостійно опікуватись в ньому своїм здоров’ям та довголіттям. А від того мати свою щасливу долю, Яку від початку має по народженню. Саме в такому випадку і працює правило підмічене у свій час Сковородою:”Хочеш мати щастя у житті спробуй довіритись долі”. На зовнішньому плані воно не працює, через відсутність стану волі, через що причинне поле правди світу стає людині неприступним.

    Тоді виникає одне питання, як ту честь та совість повернути людству вже у пост технічну еру? Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі“, – допомагає нам в цьому орійський спадок . Тобто, головна увага повинна бути переведена на внутрішній план, який стає ведучим в людському житті. Чому? Бо з “таємних кордонів тчуться килими людської долі, – говорить нам Олена Реріх.

    Що то за таємний кордон? – знову ж таки виникає питання.

    “Зміст людського існування слід шукати в тіні людського життя”, – запевняв Соломон. Тобто, за антропологічною межею, на волі, де панує нестаціонарний простір час, в якому існує  і пізнається суще. Шлях туди веде через зупинений діалог у образно – понятійнім мисленні, що панує сьогодні у нашому науковому підході, стверджує супраментальна психологія. Та тінь опановується у просторі образної пам’яті, в тіні ментального плану, – говорить сьогодні наука. Ця тінь, це простір давньої слов’янської Нави, з якої народжується та походить все в довкіллі. Опанувавши тінь, людина починає знати і тим знанням керуватися у своїм житті.

     Що то за знання, може виникнути питання? Це стан яким апріорі володіє кожна розумна людина, де її розум володіє потенцією до вирішення будь якого питання. Але на внутрішньому плані її розум обіймає ще й супраментальний, впорядковуючій  світ план. Від чого він отримує ще й свою дієву, світоутворюючу ознаку у своїх намірах. У тому спорідненому намірі людина і може утримувати своє життя, сівши на переднє місце у возку своєї долі.

     Хтось скаже це стан інтроверта, на який віддавна оперта давня культура населення  земель Середнього Подніпров’я. Через те знання слов’яни віддавна і славили тут своїх богів, щоб постати з ними у єдиній правді. Саме з цього приводу Ісус із Назарета у свій час і затвердив своє сакральне:”Пізнайте істину і вона зробить вас вільними. Віра ж без справ мертва”. Вільними від чого?

     Та від клопоту постійної  боротьби за своє життя та правду в ньому. Птах, що навчився літати, зовсім не думає про це, він літає не задумуючись, втім, як і кожна тварина що живе на цьому світі. Мабуть тому, що живуть у причинній етиці, належать їй, від чого зовсім не хибують у своєму житті.

    Щасти Вам.



    Сьогодні, у переході від Калі – Юги до Сатья – Юги, споживацька ідеологія пост технічного віку відходить в пройдешнє через нівелюючий вплив на людину, що все далі віддаляється від своєї природи та тих задач, які вона повинна була б вирішувати в світі. Культура духу, яка була притаманною давнім часам, коли людина знала і бачила, а від того слідувала живій етиці, повинна відродитись у проголошеному сьогодні онтологічному принципі. Чим є та людська пройдешня справжність, чому вона стала таким великим питанням у нашім природознавстві сьогодні?

    Мабуть тому, що в ньому від початку була прийнята пресловута Картезіанська парадигма, яка являла собою рівно половину того дуалістичного принципу, який проголосив у свій час Декарт. Чому? Через два впливи, які стали пануючими в людському суспільстві у технічну еру. Це релігійні догми, що взяли на себе зовсім не притаманну роль духовного ведення людини у цілковитій її відстороненості від причинного світу Єдиного де і панує її дух. І через фундаментальний матеріалізм в науці, коли матерією визнавалося тільки те, що могло дослідитись та визначитись у відповідних дослідах, на тому приборному обладнанні, яке нічого іншого рееструвати не могло. Але головна причина лежала ще й в тому, що кожен об’єкт природи розглядався так би мовити сам по собі і існував дякуючи взаємодії його виділених часток. Звідки ті частки і чому саме подібний об’єкт вони породжують, а не інший відповіді не було. Виходить за цим всим стояла і стоїть божественна сила та її проведіння.

    Тому сучасна наука далеко від релігійних догм не втекла, які обмежили людину та її світосприйняття до рівня того, що взмозі дослідити цілком зовнішнє світосприйняття  і тільки. Саме звідси сьогодні походить розуміння пресловутого Декартового виразу:”Я мислю, а значить існую“.

    Але саме людське мислення може займати дві позиції. Позицію аналітичну, де панує образно – понятійне мислення і стан де існує інтуїтивно – образне мислення. Перше працює на проявленому рівні виділеної речовини, друге ж причетне до світу непроявленого, причинного, як показує дослідження.

    Від цього Декартів дуалізм душі та тіла має значно більшу глибину аніж це на сьогодні вважається.

    У вченні  послідовника Декарта Мальбранша від того можливо виділити два головних рівня пізнання.

    Через ідеї речей, якими є їх образи та поняття і через внутрішнє образне чуття – бачення. Ці два виділені рівні пізнання в житті є антагоністами, бо існування першого блокує друге. Коли ж наперед виходить друге, то воно змінює перше у тих аналітичних висновках, що від цього сприйняття слідують. Через розкриття першопричини існування об’єкта та його справжнього місця в світі. Від того перший світ зовнішнього пізнання стає світом людських упередженостей, тоді як другий є справжнім світом, в якому насправді існує природа та і сама людина. В чому тут лежить головне переконання?  Всі висновки та рішення другого рівня мають самостійну силу їх непотрібно запроваджувати в життя. Саме тут працює принцип визначений у свій час Сковородою: “Тяжке непотрібне, потрібне не тяжке”.

    Мальбранш, керуючись принципом дуалізму душі та тіла, розвиває тезу Декарта про надприродну причину першого поштовху матерії до вчення про неможливість існування природних причин. У кожному конкретному випадку спостереження дій та наслідків, за систематичного дослідження конкретного явища, ми не здатні виявити кінцевої природної причини. Причина існує, а виявити її можливості немає.

    Таким чином, слід визнати, що причини мають надприродний характер — божественний. Розглядаючи ті чи інші властивості речей, він дійшов висновку, що властивість не існує як частина чогось, вона народжується, утворюється саме тоді, коли ми її фіксуємо. Від того ми живемо в ілюзорному світі за висновком Мальбранша, де нічого насправді не існує, а є лише наша уява про нього.

    Ось так, якщо подовжувати ту безглуздість у пізнанні світу, що притаманна зовнішньому світосприйняттю. І все це через відсутність так званої третьої системи світосприйняття, притаманної людству в часи коли  технічне зовнішнє не тяжіло над людиною у своєму поясненні світу. Кінцеву причину виявити можливо, так само як і її першопричину. Тільки потрібно вийти на волю, за антропологічну межу, де тільки і стає можливим те містичне, як за Миколою Кузанським, богослов’я, що таки знає причину та наслідки. Чому? Та тому, що людина просто живе в ній постійно не замислюючись над цим. Це зовсім інший рівень людського буття, буття в істині. В якій існує правило: ” Коли живуть в істині – все знають про неї, коли ж не живуть – нічого про неї не знають.  Саме тут панує вже природне правило: Я живу, а значить існую.

    Таким чином, головний висновок Мальбранша – основою буття людини у світі є усвідомлення свого єднання з богом, віра, а не мислення чи розум, ірраціональне, а не раціональне. Здатність єднатися з Богом дана кожному конкретному індивідові по-різному, це містичний процес, який відбувається в людському серці, початок цього процесу лежить в любові до бога. Тут Мальбранш був не так далеко від істини. Єднання з цілісним світом пробуджує зовсім інший розум, що несе з собою зовсім іншу раціональність. І Бог тут із свого надприродного стану поселяється в самій людині у відповідності до відомого заповіту у християнськім світі:”Царство боже знаходиться в середині Вас.

    Як це стає можливим? Просто коли людина у віру вірува, як за давнім орійським звичаєм, звертаючись перш за все до самої себе, вона виходить на волю. Від чого Небо перестає бути пустим і вже несе вісті божі. І від чого людське життя стає самодостатнім, отримавши свою головну мету та призначення в цьому світі.

    Щасти Вам.