Архів 'Статті'
Існує одна проблема, одна єдина в світі, –
повернути людству духовний зміст, духовні турботи.
(Антуан де Сент Екзюпері)
Той новітній дух сьогодні, у час війни, пробився крізь станове та зросійщене українство. Що таке станове українство одразу ж виникає питання? Правила життя знайдені у духовному погляді на світ у старі часи, ставали становим, звичаєвим способом життя. Але коли той духовний погляд у суто технологічних змаганнях віку завмер, ті правила чинної добропорядності ставали перепоною у розвитку людського суспільства, яке повинно у своєму поступу відповідати на вимогу часу. Тому Ніцше і говорить про людське, що занадто людське. Маючи на увазі той консерватизм давнього , яке полишено свого оновлення у технічну еру. За яким якраз і стоїть справжня людина та сама мета її життя.
Як вийти з полону тих віджитих правил життя постає питання? На сьогодні існують рецепт від нашого старожила з Карпат Андрія Ворона: “ через поле смиренне дійдете тихої води“. Те саме говорить поєт і філософ Персії Румі: “ дозвольте тиші привести вас до джерела життя “. Як? Та у відродженні того самого духовному погляді на світ в центрі якого стоїть образа інтуїція будь якої талановитої людини, що торкається того джерела. Саме це і відроджується на тлі війни розв’язаної Росією проти України, як майже одвічного носія тієї правди світу. Бо заперечує ту свободу варвара, яка культивується в імперській Росії.
Цей перехід у становлення духовної сили на полі бою став можливим через ту велику світову душу, яку від початку утримувала земля України, як перш за все правонаступниця Київської Руси. Той дух лицарства Аркону, що панував у орійські часи пробився знову і являє собою становлення нової людина у світі, де ту надію давно втрачено. Надія ця, що пролунала у свій час у Докії Гуменної та Олеся Бердника, таки збувається у горнилі тієї війни, що затіяла Росія проти України, намагаючись зберегти свій панмонголіський слід на бувших просторах Країни Рад. Яка звісно Країною Рад не була, а будувала суто індустріальний соціалізм де розвитку справжньої людської сутності не було місця. Тому тут і панував дуже низький рівень самосвідомості тих будівників соціалізму. Обмежений соціум опертий на робітників та селян того омріяного суспільства рівності та братерства продемонструвати не міг. Чому? Мабуть тому, що людина це не тільки це їда та питво, разом з наданим житлом у місці проживання, це щось більше.
Науковий комунізм зупинився на національнім питанні зрозуміти якого йому не було ніякої змоги через суто зовнішню світоглядну позиції його творців. Їх теоретично задовольняв лише урізаний варіант філософії Канта, Гегеля та Фейрбаха з прийнятим, так само урізаним Картезіанським принципом у науці. Інтегральність людської самосвідомості у гностичнім християнстві від Альфи до Омеги їм була недосяжна. Формула Петра: “ Дух животворить, а буква вбиває“ та Фоми Аквінського: “ життя людське полягає у осягненні божої правди на землі “, – їм була недосяжні. Знову ж таки чому?
Мабуть тому, що головним в усвідомленні причинної правди світу на рівні його слабкої метрики є образна інтуїція. Саме та інтуїція, яка за Ніцше несе вісті божі що керують світом. Саме через це Микола Кузанський, з філософії якого почалася ера Великого Відродження в Європі, головним вважав містичне, читай трансцендентне, богослов’я. На сьогодні це знання причинної правди цілісного світу поєднаного у одне на плані його слабкої метрики у позаантопному бутті. Цього будівники світлого майбутнього не знали та і не хотіли знати, нехтуючи так званим національним питанням, яке все те утримувало, як виявляється, у своєму першовитоку.
Тому вони і громили церкви знищуючи саму надію на якесь пристойне становлення самої людина в їх обмеженому устрії світу. За це їх недбальство прийшлося заплатити ріками людської крові.
Так, суспільство рівності та свободи від узурпуючого владу людського егоцентризму можливе, але потребує знищення самого егоцентризму, що і відбувається у випадку пробудження людського духу, який саме і панує у будь якому національному утворенні. Інтегральність культури якого якраз і веде до того пробудженого духовного стану, який сьогодні і демонструє Україна.
І сьогодні це стало мало не світовим явищем на тлі сталих національних утворень Європи.
Сам рівень абстрагованого мислення досягнутий у кінці 20 го та на початку 21 го століття забезпечує це здійняття людського духу. Про це знали ще на Січі, коли людина торкається правди – істини у своєму позаантопному бутті, вона потрапляє на волю, де її ментальність виливається у форму відповідну до землі свого народження. Культура нації це та знакова форма артефактного буття людини, яку вона народжує і в якій потім постає як світова сутність.
Штучність російської мови, що постала від церковної, в якій було винищено санскритичні лунання старої мови, поєднуючі зовнішній та внутрішній світи людини у Одне, відповідає глобалістичним тенденціям пануючим у індустріальному світі. Який саме і зумовлює три головні кризи у людському суспільстві. Це криза у природознавстві, у навалі нових хвороб, та генетичних збоях у медицині та криза ортодоксальних релігій, що вже нікого не спасають від “юдолі скорботи та печалі” у людському житті.
Нове пробудження духу починеться, як це і було завжди від землі, в тіні якої тчуться килими людської долі, як за Оленою Реріх та ховається головна змістовність людського життя, як за Соломоном. Це саме те поєднання землі та неба, яке знаходимо у сарматській Тамзі, з якого і поставав воїн духу на терені земель України – Руси у давні часи. Тому нове відродження культури Русів на терені земель України беззастережне, але воно повинно увібрати в себе всі ті досягнення, які стали головним здобутком людства в кінці 20 –го та на початку 21 – го століття.
І це процес простягнутий на роки, в якому саме молоді вирішувати світ якої України Руси вони хочуть тут побудувати у обхід людського постіндустріального егоцентризму. Біда розвитку та становлення якого і провокує війни, коли накопичене багатство аж ніяк не корелює з рівнем осягнутої самосвідомості. Це ж віддавніх часів відомо, знання сущого та осягнутої в житті правди істини по можній кості б’є, як це записано у манускрипті оріїв. Тому Антуан де Сент Екзюпері був цілком правий, коли проголосив ту єдину проблему, що стоїть сьогодні перед людством – повернути йому духовний зміст, духовні турботи.
Справжній зміст і справжні духовні турботи, доповнимо ми його. Що неможливо без поширення горизонту людського життя до рівня цілісного світу.
Як? Все лежить у поверненні до свого першообразу, того образу, з яким людина і з’являється у цьому світі. Саме про цей образ, як образ Сина Божого, що має життя вічне і говорили великий Аватар світу Ісус із Назарету разом з нашим великим філософом Григорієм Сковородою.
Щасти Вам.
Звичаєвий кодекс цілісної людини та громадянина постає в Україні з Січового Права сталого життя українського козацтва на Запорізькій Січі. Які несуть у собі правила спорідненого життя людини з світовим цілим пануючим у непроявленім. Ці правила або ж усвідомлення є давньою традицією Русів ще з часів Аркону. Де через усвідомлену лицарську честь та споріднену з цілісним світом совість йшло пробудження людського духу у його причетності до причинного світу пануючому у невимовнім. Звідки та причинна правда цілісного світу потрапляла у людське життя. Сила, що в цей час приходила, мала розум споріднений з правдою живого світу. Тому не несла розору в людське суспільство, а навпаки несла гармонію, всіляко захищаючи його від егоцентризму будь якої влади. Духовна культура Київської Русі поставала саме з цього духовного досягнення лицарства у прибалтійському слов’янстві. Центром якого була та глибока культура проникнення у поза антропне буття, що панувала на Арконі, малій державі полабських слов’ян. У давні часи Аркон був місцем паломничества молодих воїнів з Русі де вони набиралися гарту та духовного звитяжничества. Сама назва Рус веде своє походження від говірки полабських слов’ян руг – се або ж рут – се, де глухі звуки з часом були втрачені і вийшов Рус. Саме ця корінна для Русів культура і закріпилася на Київській Русі підкріплена ще сарматським лицарством. Тому слов’яни, як і вся Русь весь час і боролися з поганими – тими завойовниками, що приходили з азійських просторів з їх переважно кочовою, відірваною від землі культурою. Чому поганими? Бо нищення та грабунок у здобутті чогось на стороні були їх головним промислом. Ця ж культура під впливом пануючого панмонголізму, у навалі монголів на Русь, осіла і на північних болотах, що були колонією Київської Русі, Де здобуток чогось на стороні стало головним промислом і вершиною звитяжничества. З цією поганською ідеологією, як за давньою традицією, і воює сьогодні Україна, як подовжувач давньої культури духовного лицарства у поєднанні з природною етикою цілісного світу.
Цей же глибокий внутрішній зміст, як усвідомлену правду життя, несло українське лицарство вже на Запорізькій Січі. Січове право яких у пануючій тут культурі характерництва несло у собі ту глибину поєднання людина з божим, супраментальний планом світу, що віддавна існувала на Русі.
Серед цих правил життя на волі, в усвідомленні цілісного світу, можливо виділити за головні наступні переконання:
– Світ збудовано на правді якою є сам. (Божа правда панує скрізь)
– Світ невпізнанний, але я його знаю. (Людина може сприймати світ через свій пробуджений духовний погляд)
– Я у світі, а світ в мені. (Справжня людина і світ Цілісності є одне)
– На шляху життя не існує домагань, а є тільки шлях. (сходження до вищих станів свідомості саме веде людину у житті)
– На шляху життя слідуй тій правді, що розлита в довкіллі. (Слідування причинній правді світу стає головною умовою життя)
– Чесноти життя постають з їх усвідомлення на плані живої природної етики. ( головні правила життя такі як честь, совість, людяність та порядність постають з усвідомлення причинної правди живої етики цілісного світу)
– Ти рівний всім і кожному окремо але по духу немає тобі рівного на землі у твоєму доторку до Єдиного.
– Три речі мають значущість твоя земля, твій народ і твоє серце. (лицарські звитяги є подовженням живої етики світу на проявленому плані людського буття)
– Божа правда це те чим живе твоє довкілля. Слідуй невимовному не переступаючи межі. (Бог і гармонія світу у оточуючому довкіллі є Одне)
– Беззастережно поважай тих, хто поряд з тобою, їх долю та права. Допомагай ближньому на шляху і пройдеш.( кожен хто прийшов у цей світі являє волю Єдиного, поважай його і себе)
Так життя стає справжнім без сорому за нього.
Усі божі чари відеш.
Жичу одну гожу добу цю.
Чуй і вір в знання входячи.
Справжнє боже присутнє скрізь.
Наукове дослідження в галузі езотеричної науки та культури за антропологічною межею сьогодні впевнено доводить людську причетність до цілісного, причинного світу, пануючому на тонкому енергетичному плані у непроявленім. Саме цілісний план за «межею тирла» людської толоки життя віддавна був головним горизонтом у формуванні автентичної культури України, де пошук правди-істини завжди стояв на повістці дня.
Чому?
Від цього поставало бачення та знання причинного порядку речей у подійному полі життя, яким керувалися у повсякденному бутті, що було вкрай важливим для хліборобської нації, народна мудрість якої каже: «Хліб – усьому голова». Праця землероба поєднувала людину з землею, яку вона обробляла, а від того пізнавала причинний порядок існуючий у тіні самого її життя.
Саме тому, виникла культура, що поєднувала у собі землю та небо у людському бутті, як у сарматській племінній Тамзі, де людина опановувала світову цілісність, а разом із нею правду та силу цілісного, поєднаного світу у собі. З чого і поставала у всі часи лицарська звитяга, яка приходила до розкриття людського духу у тому опануванні через розкритий канал її совісті та честі. Та честь, як за Ліберієм, була для всіх одна. Як наслідок і постала нація, духовним кредо якої було: «Якщо не ми, то хто?». Ця лицарська звитяга девіз якої: “ніхто крім нас”,– притаманна всьому світовому лицарству, честь та совість якого є коренем світової індоєвропейської культури і сьогодні.
Проведений науковий аналіз подієвого поля життя за антропологічною межею на внутрішнім плані доводить:
1. Людина володіє двома рівнями своєї самосвідомості, в якому приймає участь, як ліва, так і права півкулі головного мозку. Їх поєднання у одне веде до цілісного, трансцендентного сприйняття світу за антропологічною межею, в якій сьогодні панує лише зовнішнє уявлення світу.
2. Світ у такому цілісному сприйнятті являє собою цілісне, причинно пов’язане поле, утримуюче в собі ту живу етику життя, за якою існує весь рослинний та тваринний світи на проявленому, зовнішньому плані.
3. Інтуїтивно-образне сприйняття, яким володіє кожна талановита людина сьогодні, має за свій виток ті самі образні команди-наміри, що приходять з причинного поля цілісності, у сродній людській життєдіяльності з причинним світом.
4. Подібне інтуїтивно-образне сприйняття віддавна вважалося образним мисленням на рівні тіні людського усвідомлення світу, за яку виступав ментальний простір образної пам’яті. Образ подібного занурення у тінь непроявленого світу завжди поєднувався з землею того ареалу проживання адаптація до якого народжувала особливий, знаковий, ментальний образ самої людини пануючий на її внутрішньому плані, вітальна форма якого, як Пан та Пані, завжди вшановувалася в українстві.
5. Знакова культура, що в цей час виникала, несла у собі відбиток того трансцендентного, інтуїтивно-образного світосприйняття, що несло з собою знання причинної правди-істини, яка мала за свій початок причинне поле світової цілісності пануючої у непроявленому.
6. Поєднана у одне цілісне усвідомлення культура, що в цей час виникала, несла у собі знакові резонуючі форми, утримуючі повсякденний дотик до причинного плану світу. Той ментальний настрій та характерність у образному, причинно пов’язаному мислетворенні покладалися в художні вироби, панували у мові, піснях та ритуалах звичаєвостей, що народжувались у адаптації до патерну умов землі ареалу проживання.
7. Так виникав етнос та нація, життя яких від цього отримувало свою цілісну змістовність та повноту усвідомлення світу. Щасливе майбуття у лихоліттях історії існування народу залежало саме від цього.
8. У культурі будь-якого народу від того пролягав шлях справжнього буття людини, як світової особистості. Його головна мета полягає у спрямованості до того першообразу, з яким людина приходить у цей світ. «Ти не цей, ти – той», – у суфійській традиції. Осягнення саме цього першообразу у кінці життя веде до переходу до ієрархії світу, частку якого людина насправді собою і являє.
9. Cвідчення цього лежить у відомому пророкуванні Ісуса із Галілеї: «І постануть живі із мертвих у кінці часу», де він говорить про те пробудження людства у час його переходу до свого цілісного світосприйняття. Розуміння цього і є другим пришестям Христа на землю, що очікується. Разом з ним відбудеться друге пришествіє Ора, Заратустри, Магомета, Будди в глибинному розумінні того, що вони принесли людству у свій час. У відповідності до відомого виразу Миколи Тесли: “Кожна людина народжується в цей світ Буддою, Заратустрою, Ісусом Христом“.
10. Шлях до того розуміння сьогодні відкриває абстраговане мислення, опановане людством у кінці двадцятого та на початку двадцять першого тисячоліття. Воно дозволяє увібрати весь потенціал того живого світу, що панує у причинному полі на непроявленому плані, не застосовуючи до того міфологію та образи тих божеств, що раніше поставали від цього.
В світлі викладеного вище, вже сьогодні можливо говорити за значне посилення енергетичного потенціалу людини у її інтуїтивно-образному сприйнятті світу, через яке континуальна енергія цілісного світу входить у її життя. Здоров’я, довголіття та сама змістовна наповненість людського життя сьогодні залежить саме від цього. Саме за цю правду-істину у становленні цілісної людина у цьому світі і бореться сьогодні Україна, як центр світового вузла індоєвропейської культури у давнім пророцтві своєї великої письменниці Докії Гуменної та Олеся Бердника.
Як відомо, всі без винятку племінні угрупування сарматів за свій родовий знак мали відповідний знак – Тамгу. Таких символічних знаків у сарматській спадщині нараховується більше трьох десятків. В класичній Тамзі йде чітке поєднання її Горнього та нижнього, Земного символів в одне ціле. Це, вочевидь, те поєднання Землі та Неба у воїна підперезаного мечем Арея, що і у традиції давніх Ахейських дружин стародавньої Греції. Коли людина отримувала надзвичайну спритність та силу, чі на полі битви чі у звичайному житті, поєднуючи у собі силу двох світів. Як те відбувалося в ній самій? Поєднання Землі та Неба в ній могло означати тільки одне – поєднання внутрішнього та зовнішнього її світів у одне ціле. Це те саме поєднання, знаходимо у пророцтві стародавнього філософа Китаю Джуан Дзи:”Коли природне та людське не перемагають одне одного, а поєднуються у одне на світ з’являється справжня людина”, – засвідчив якось він. Цю ідею справжньої, цілісної людини знаходимо і у нашого видатного філософа Григорія Сковороди вже як поєднання двох натур, натури зовнішньої та натури внутрішньої. Не відстають в цьому питанні і трипільці. На знайденій скульптурі яких їх Бог має дві голови, означені внутрішнім та зовнішнім світами поєднаними у одному тілі. (колекція О. Поліщука)
Зрештою те саме поєднання Неба та Землі у сарматській традиції знаходимо на самім національнім прапорі України, у його синьо жовтих кольорах. Де поєднується Небо, як боже благословення та Земля, як прояв царства божого. “Це те саме поєднання світлого Ірію волхвів з земним буттям“, – зауважить нам кмітливий читач. “Та зрештою це визначено і у самій сарматській Тамзі, де головними чинниками є Небо, що благословляє Землю”, – доповнить він. І буде правим. Бо Небо та Земля завжди були старшими чинниками в історії людського буття, все інше було другорядним.
Виникає питання, яке це вище згадане має відношення до нашого, загалом християнського світу, сьогодні?
Після християнізації Русі те саме поєднання двох натур знаходимо на відомому кулоні – змієвику Володимира Великого. Де відображений той же двоєвірний синкретизм зовнішнього та внутрішнього світів, за яким споконвічно жила Русь, але вже у християнському визначенні. Не даремно ж Григорій Сковорода самого Ісуса Христа розглядав як справжню людину воплоті, що ті дві натури в собі поєднує. Від чого і слідує його сакральне, як на сьогодні, визначення:”Справжня людина і Бог є одне“. Від чого християнство і було тут прийнято, бо продовжувало, несло у собі ту саму сарматську традицію.
На якій основі стає можливим те, вище згадане, поєднання двох світів в самій людині?
Тут нам, шановний читачу, потрібно мабуть згадати про ті три світи, що згадуються у нашім стародавнім переписі під назвою “Велесова книга”. Згідно цій пам’ятці, тонкий, цілісний світ Пави та проявлений світ Яви породжує темна ніч Нави. Саме з її темної тіні породжується спочатку Права, яка з свого непроявленого плану породжує Яву. Наш проявлений світ, в якому ми існуємо разом з усім живим світом у довкіллі. Подібну триєдність, що породжує людський світ, знаходимо в тій же сарматській Тамзі, в тій її частині, що торкається Землі. Підпирає в цьому, нашому з тобою дослідженні, шановний читачу, і Тибет. Головним знаком, що народжує життя тут є Трисула, що має ще значення знаку мудрості та знання. Згідно доктрині Тибету, життя народжується у сплетінні трьох гун: сатва, раджас та тамас. Тобто, світ породжується у триєдності сил, що плетуть візерунок самого проявленого буття. “Але ця Трисула, як триєдність, що породжує світ, сьогодні є національним гербом України“, – Тризубом, скаже нам той же вдумливий читач. “І походить він від давніх, ще до княжих часів“, – зауважить він.
У нас, шановний читачу, виходить так, що всі головні чинники та ознаки нашої державності мають глибоке коріння, в основі якого стоїть мудрість та знання ще давнього світу, спадкоємцем якого стала Україна. Від цього стає зрозумілим те свідоцтво нового часу в історії нашої землі, яке знаходимо у пророцтві видатної письменниці та дослідниці Докії Гуменної:”Мені хотілося думати, що теперішня місія України, як центру осі сучасного світового вузла, знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними методами шукання нових ідей“.
“З вище згаданого вами виходить, що культура цілісної людини є давньою, можна сказати, націоформуючою ідеєю в Україні“, – зауважить нам інший читач. І вона не відкидає саме розуміння Бога та його впливу на земне буття, через ту саму гармонію в природі, що розлита повсюди з боку світової Цілісності, доповнимо ми його.
Якою від того стає сучасна релігійна доктрина? Якщо слідувати її трактовці, що походить з манускрипту Войнича, то це є Орійське Відичне Правовір’я. Як головна релігійна доктрина цілісної людини, вочевидь єдина для всього світового загалу. З якої ведуть своє походження всі світові релігії. Головним знаком якої є та сама Трисула, що на сьогодні відзначена у гербі України. Тому і особлива місія в цьому стоїть саме за нашою землею. В цьому питанні потрібно йти вперед, а не назад, займаючись редукціонізмом вже віджитого, як це відбувається сьогодні.
Щасти Вам.
Сер
3
Будь яка війна, як відомо, є останнім довідом королів, згідно відомого вислова Карла Великого. Коли сягає кінця протистояння різних ідеологій пануючих в державах, – починають говорити гармати. Пануюча ідеологія країни та її земель відображає прийнятий спосіб життя, як місцевого населення так і владу утримуючих структур. Коли виникає війна між згаданими державами?
Коли відмінність у їх ідеологіях життя набуває критичної розбіжності. От тоді і виникає війна, як останній довід королів.
Коли розглянути всі великі війни так би мовити з висоти пташиного польоту, то це війни у пошуці тієї єдиної правди, що єднає світ у одне. Щоб запанувала одна, єдина ідеологія життя. Забігаючи наперед скажимо, це саме та ідеологія світової єдності, що була загублена людством від давніх часів.
Тому в цих війнах завжди боролися дві ідеології. Ідеології суспільного будівництва орієнтованого на прогрес технологій у суто зовнішнім устаткуванні життя. Що охороняють накопичені багатства та рівень набутого виробництва разом з здобутими технологіями. Досягненнями яких можливо було б розтрощити супротивника, встановивши свою ідеологію життя, як панівну. Саме в цій ідеології людина ставала рабом, тобто головною виробничою силою у суспільстві.
Але життя завжди відроджувало ідеологію тієї правди, за якою воно саме і існує на землі. За нею поставав народ, нація та її націю формуючий етнос.
В згаданих вище ідеологіях відображалася, як договірна правда зовнішнього життя так і правда його внутрішньої сторони. Від цього всі війни та протиборства можливо умовно розділити, як війни ідеологіїї зовнішнього державного будівництва, які стояли на ідеології Риму. Та ідеології самого життя, що їм протистояла з плану внутрішнього буття. Тобто культури тих, яких Рим вважав варварами. А це були кельти, носії природних сил та тієї правди життя , що їм була приступною.
Отже, маємо умовно Римську і умовно кельтську ідеології, провідною з яких завжди була остання, як ідеологія самого життя зануреного за антропологічну межу. Чому вона була провідною? Тому що в історії людства вона завжди перемагала, руйнуючи войовничі завоювання Риму, Чингіз Хана, Атіли та Олександра Македонського. Що самим життям були розвіяні на попіл.
Третій Рим зрощений на коштах з продажі земельних багатств зараз йде війною на Україну. Навіщо?
Певно щоб затвердити ту ідеологію здирництва на якій і зростала у всі часи будь яка імперія. Чому? Бо по іншому не могли існувати, через дуже низьку культуру, в якій весь час панувало імперське мислення, яке винищувало будь яку людську індивідуальність. Через що вони і не могли протидіяти зовнішньому світу в плані свого прогресивного розвитку .
Їх остання надія у протистоянні світу це висока культура сусідніх слов’ян – русів, українців, але саме з нею вони зараз і борються. Саме її вони винищують, стираючи останню свою надію на гідне становлення в світі. А така можливість існує,бо майже половини населення європейської частини Росії це вихідці з України, які ще несуть у собі те глибинне розуміння життя, що завжди перемагає. То в чому ж справа?
Войовничий, азійський панмонголізм так званого руського світу, придуманий Миколою Другим для склеювання своєї імперії. За тією давньою, великодерджавною парадигмою вони і діють, навіть переживши таке явище як Радянський Союз. Який звісно ніколи не був Країною Рад, а був імперським явищем, де була спроба закріпитися у внутрішній, кельтські традиції вже через “добровільно” узаконене людське рабство на землі. Тобто людина служила державі, а не нвпаки держава існувала за для людини. Тут віз, образно кажучи, завжди стояв по переду коня. Тому вийшло те, що і очікувалося – пшик. Чому впав Радянський Союз? Через дуже низьку самосвідомість робітничих мас, яких з того полону ідеології рабства ніхто виводити і не збирався.
Що буде далі? Імперія зникне, одночасно зруйнувавши слов’янський, кельтський світ у розв’язаній війні. Але існує надія, що хтось таки зрозуміє всю недоречність існуючого протистояння та схаменеться. Зрозумівши внутрішню мотивацію правди життя у культурі українства, як головну надію слов’янського світу, надію, що завжди перемагає. До якого, доречі, належить значна частина європейської частини населення Росії, переселеного у свій час з України, як це згадувалось вище. Що для цього потрібно?
Відкинути суто зовнішню міфологію та зрештою зрозуміти, що єднання слов’ян у одне може бути здійсненим лише на внутрішній, кельтській, переможній стороні справжнього людського буття. Саме там, де зникають будь які вороженьки, як роса на Сонці. Чому? Бо світ вочевидь збудовано на божій правді, яка є єдиною для всих. А життя, як відомо, завжди перемагає. Схаменутися потрібно негайно, доки є ще надія упередити це самознищення.
Потрібно пам’ятати, ніякими референдумами на тимчасово загарбаних територіях вільних людей неможливо зробити рабами імперії, яких сьогодні з того боку женуть на убой. Всі території потрібно вертати і робити це негайно, з вибаченнями та контрибуціями, вкладеними у майбутнє збереженого слов’янства. Негайно, поки ще є час!
ОМ ТАТ САТ.
“Пізнай те, що перед обличчям
твоїм і сховане відкриється тобі”.
(Ісус із Назарета)
Спостерігаючи за природним довкіллям ми відмічаємо точну вивіреність активного життя тваринного світу поведінка яких, особливо у далеких міграційних переходах, викликає неабияке здивування. Таке враження, що в своїх міграціях вони спираються на якесь невідоме людині знання схованої природи цілісного світу. Яка є активним початком організації своєрідної етики їх життя. Інтерактивна психологія говорить про існування відповідної натальної карти на рівні тонких взаємодій енергетики непроявленого світу, якою тваринний світ і користується у своїм житті. Тобто, апріорі стверджується, що тваринний світ володіє інтерактивною чутливістю що до світу тонких взаємодій організованого у одне ціле і в поведінковій етиці свого життя широко це застосовує.
Виходить, що організація світу має свою цілісну глибину на рівні тонкої енергетики свого непроявленого плану, якою і користується тваринний світ. Але щоб так було, потрібна загальна об’єднуюча організація самого світу, який на рівні своєї слабкої метрики сягав би своєї цілісної поєднаності у одне. Бо саме це стає узагальнюючим фактором однакової поведінкової етики тваринного світу. Езотерична наука, спираючись на досвід східних вчень, говорить про існування на рівні непроявленого Абсолюту у трактовці Тибету та великого, вічно плинучого Дао у даоському Китаї. Адаптація до патерну умов ареалу проживання того ж непроявленого світу породжує в людині закон всередині, який є законом божої совісті, як за свідченням давніх манускриптів орійського періоду розвитку людства визначеного у нас в Україні. За Велесовою книгою ж це слов’янська Права, від якої постає орійське ведичне правовір’я або ж православ’я, яке існувало на Русі у ранньому Середньовіччі згідно рукопису Войнича.
Виходить, що виживання живого у всьому світі спирається на внутрішню організацію довкілля, як одного цілого і має що до того відповідну чутливість на тонкому рівні своєї організації. Мабуть саме з цього приводу у свій час визначився Шри Ауробіндо Гош: “Ми відчуваємо, що опинились в світі свідомості, потенції океану енергії, ми здатні, не фіксуючись, розрізняти вільні хвилі її процесів і якостей, і все ж залишається відчуття особистості, могутньої сутності, колись сильної, величної і прекрасної“.
Що сьогодні заважає здійсненню подібного розвою людського усвідомлення світу? “Ум усвідомлює, що за допомогою переживання або слів він не здатен впіймати те, що завжди надійне, вічне і невимірне“, – усвідомив у свій час Джадду Крішнамурті. “Ум ніколи не може бути великим тому що те, що дійсно є великим, – невимірно. Відоме спирається на порівняння, але будь яка його діяльність несе за собою лише скорботу“, – констатував він. Чому скорботу, виникає питання? Бо за порівняннями стоять переконання логіки, а не усвідомлення первинних істин, говорить супраментальна психологія сьогодні.
Дуже цікаву характеристику цілісному аспекту світу або ж вічно плинучому Дао надав у свій час стародавній китайський філософ Джуан Цзи: “Дрібнить силу силенну речей, а не чинить справедливості. Ростить тьму поколінь, а не милосердне. Старіше найдовшої стародавності, а не старе. Накриваючи небо і підтримуючи землю, виливає та викрешує величезну кількість форм, а не проявляє майстерності – ось у чому мандрує перед народжений або справжня людина“, – визначив він.
Всі ті форми, про які говорить Джуан Цзи повинні бути адаптовані до означеної цілісності організуючи разом із нею цілісний, гармонійно узгоджений світ. Тобто, має існувати світ вибіркових, ключових форм, резонуючих з тим цілісним світом на рівні його тонкої організації. З цього виходить, що все живе повинно мати ту резонуючу форму, від чого і отримує від континууму енергій вічно плинучого Дао життєву силу та енергію. Говорячи про стан перед народженого Джуан Дзи стверджує, що існує психофізичний образ самої людини, який робить її дотичною до цілісного плану світу. Ця справжня людина народжується коли на його думку: “природне і людське не перемагають одне одного” у людському соціумі.
Самосвідомість людини виділена на рівні проявленого, речовинного світу породжує форми відповідаючи суто технічним досягненням людства в той чи інший період свого розвитку. Саме ці речі, що вже не несуть в собі необхідної вибірковості, та пов’язане з ними відсторонене образно – понятійне мислення, віддаляють людину від стану дотичності цілісного світу, полишаючи її того рівня світоусвідомлення, яке притаманно їй від природи. Енергії на те в неї вже не вистачає. Зрозумівши це, езотерична наука говорить сьогодні устами відомого дослідника тольтекської культури Олексія Ксендзюка: “Не варто надмірно довіряти нашому багатому на вигадку тоналю“. Бо міфологізоване тоналем уявлення у своїй опертості на зовнішнє, сьогодні остаточно закрило природний канал інтуїтивно – образного сприйняття на рівні тонкого тіла, притаманний всьому живому. Саме усвідомлення цього лежить у основі висловів Джадду Крішнамурті приведених вище.
Виходить найбільшою справою у людському житті є знайти себе у вихорі буття, для людини це має значення осягнення своєї справжності перш за все як сутності світового рівня, як частки цілісного світу. Дотик до цілісності затверджує все і все до чого вона торкнулась стає силою буття в якій і мандрує справжня людина. Тобто, людина як птах фенікс здатна відроджуватись із попелу свого буття у дотику до того, що західний вчений антрополог Карлос Кастанеда назвав активною стороною безкінцевості. Саме тут за свідченням Олексія Ксендзюка: “переживання, полишене системи тональних координат, стає чистим досвідом. Тіло адаптується до нового режиму перцепції та енергообміну. Притаманна сталкеру активність прискорює та полегшує процес адаптації. Особливу роль тут грає специфічне для сталкера чуття тіла і оточуючого середовища, яке відрізняється від переживань снобачущого (у трансових зануреннях) і тому може бути названо активною бездоганністю“. Що відбувається у стані цієї “активної бездоганності”, виникає питання?
Відповідь знаходимо Карлоса Кастанеди:”Обравши шлях воїна, людина повністю пробуджується і остаточно усвідомлює, що звичайне життя назавжди залишилась позаду. Засоби повсякчасного світу вже не прислуговують їй щитами, і вона змушена обрати новий засіб свого життя, якщо бажає вціліти“.
Насправді все виглядає не так похмуро, як стверджує Карлос Кастанеда. Справа в тому, що тонке тіло людини має здатність до самостійного сприйняття дійсності у обхід каналів зовнішнього світосприйняття, як про це згадувалося вище. Ця його здатність проглядає у нашому образному баченні своєї минувшини, коли у спогаді ми торкаємося того, що лежить у просторі нашої образної пам’яті. Пробудження саме цієї системи світосприйняття дозволяє людині не входячи в трансові занурення, або в практики снобачення, торкатися світу цілісності у своєму житті, жити в істині, знати суще, як стверджують одвічні шукачі істини гностики орійської культури. Керуючись прямим сприйняттям світу на рівні ментального тіла, людина виходить у своїй діяльності на рівень свого супраментального плану, де її зовнішня діяльність стає спорідненою з живою етикою життя самої цілісності. Саме з тою, якою користується по цей день весь тваринний світ. І саме тут її переконання стають прямим усвідомленням істин пануючих в ціліснім світі.
Подібне повернення до джерел своєї самості відбувається під активним впливом самої цілісності, для якої сучасна людина являє собою поза знакову систему, вибірковість якої втрачена. Активне повернення у свою вибіркову знаковість в просторі цілісності розкриває перед людиною її творчий принцип, який стає суттю людської діяльності на плані проявленого світу. “Відчувай розумом, думай відчуттями“, – говорить тут відоме характерницьке правило. Не жити переконаннями опертими на зовнішнє, а усвідомлювати світ на рівні чуття – бачення, шлях сучасного воїна духу, та зрештою і всієї сучасної характерницької, супраментальної культури.
Від того будь яка проблема, що постає на зовнішньому плані, має два варіанти свого вирішення. Один варіант, прийнятий сьогодні, утримує в собі аналіз ситуації і прийняття рішення на основі накопиченого багажу життєвого досвіду або існуючої природознавчої картини світу. Вірно це буде чи ні, іншого варіанту тут не існує. Другий варіант рішення виникає в ціліснім світосприйнятті, як елемент рішення спорідненого з цілісним планом і приходить на внутрішньому просторі, поза межею людського міркування. Все це осмислюється і потім вкладається в дію, результат якої стає вже апріорі відомим. Подібне усвідомлення, що приходить за свідченням оріїв як “вісті божі“, потребує “волі на волі“, де тільки і панує “голе око вістей божих“, як за оріями. Будь які питання тут зникають, коли приходить розуміння, що подійове поле життя належить цілісному плану, воно є ним і будь яке стороннє, упереджене втручання несе за собою гріх відлучення від світу істинного, а разом з тим всі негаразди неусвідомленого життя. Тому творчий принцип цілісності це те поле де живе, де існує цілісна людина, розкриваючи в собі чаруюче безмежжя ієрархії світу через свою належності до нього.
Врешті можливо привести визначення з цього приводу того ж Олександра Ксендзюка:”Магічне перетворення яви так само приступне, як зміна характеру своїх усвідомлених снобачень. Для цього потрібно позбавитись від неусвідомлених нами забобонів. Пробуджений стан після черги цілеспрямованих перетворень, відкриває нам сили і можливості, часто перевершуючи всі фантазії наших снобачень“.
Знання – бачення оріїв, відоме як духовне бачення, це, якщо хочете, холодний термояд у противазі практикам снобачень та інших трансових змін стану свідомості. Ним можливо користуватися у повсякденному житті вивіряючи у ньому шлях своєї судженої долі та тієї задачі, яку несе кожна людина від свого народження. Поки що людина приймає у своєму житті участь у п’єсі сюжету якої не знає. Коли ж у її життя входить творчий принцип цілісності, вона починає знати сюжет тієї п’єси в якій приймає безпосередню участь.
В кінці будь якої постанови актор сходить зі сцени у реальне життя. І це є найбільшою таємницею людського буття. Про те, що йде далі, існує лише натяк у великого адепта світу Ісуса із Назарета:
“Батько і Бог чекає на зустріч та сподівається на щиру душу. Тільки у повертанні душ додому людське життя отримує свій зміст“, – сповістив у свій час він. Це і є реальністю нашого справжнього буття до якого лежить шлях відродження людської величі та її богообраності, як за нашим великим філософом Григорієм Сковородою.
Щасти Вам.
Звідки береться національна самосвідомість? Вона з’являється через виникнення єдиного ментального образу підчас адаптації автохтонного населення до патерну умов ареалу свого проживання, – відповідає заглиблена у непроявлене супраментальна психологія. Цей резонаючий з цілісним світом образ стає витоком “закону всередині” або ж “отчого закону”, що є законом живої етики того причинно пов’язаного буття, що чиниться на внутрішньому, непровленому плані. І який є тим природнім законом, за яким існує все живе у довкіллі. Чому, виникає питання?
По – перше, контакт з землею надає ту опору, яка надає можливості відсіювати все напускне зовнішнє у відкритому інтуїтивному каналі совісті. Який часто називають каналом серця, що якраз і пов’язаний з причинним полем самої світової Цілісності. Тобто, знати та усвідомлювати правду життя і від того володіти її силою у житті.
По – друге, він стає питомим джерелом єдиного націоформуючого усвідомлення світу. Яка стає єдиним егрегорним запровадженням для поєднаного у одне автохтонного населення, у єдиному, інтегрованому розумінні світу та його причинної правди, що постає. Формується єдиний ментальний образ з якого виникає той самий єдиний смак, єдине чуття істинного, як за пануючим у буддизмі уявленням.
По – третє, саме перша, темна геосфера Землі, як показує дослідження, є тим простором, що формує нову самосвідомість, анігілюючи, прибираючи старі налаштування. Тут сходи у зростанні самосвідомості спочатку ведуть в низ, перед тим як здійнятися вгору, у новім усвідомленні. Тому знання істинного одразу просто приходить, у новому здійнятті самосвідомості. Невідомо коли і де. Прямого, лінійного шляху з плану зовнішнього тут не існує. Старий багаж накопиченого за життя потрібно скинути. Образно кажучи, щоб здійнятися на іншу гору з старої потрібно спуститися. І чекати, чекати і вірити у “віру вірува”. Як за першим правилом сталкерської науки.
“Виходить інтегрований націоналізм Донцова та інтегральна психологія Кена Уілбера мають таки своє місце у самій природі народження нації “, – зауважить тут наш вдумливий та поміркований читач. “Тільки реалізовується та інтегральна якість у одне запровадження на внутрішнім, інтровертнім плані людської особистості”, – завершить він.
Саме так, як показує дослідження, виникає єдиний поєднуючий план у житті соціуму. Тому і існувало в старі часи Народне Віче, що здобувало ту правду у поєднанні думки багатьох, без якої успішне життя назовні не могло існувати. “Виходить Ноосфера Вернадського реалізується у житті у якісному перевтіленні зовнішнього на інторовертне внутрішнє. Де поєднання людського розуму у одне якраз і реалізовується”, – зауважить знову наш допитливий читач.
У духовному існує один єдиний початок, що тільки і має зміст, це транцендентність, зауважив у свій час Микола Кузанський. Ця транцендентність і наповнює світову Цілісність означеною змістовністю. Про що говорять у своїх працях як Платон так і Аристотель, якщо все брати відпочатку.
Як бачимо, людська думка вже давно була готова до свого якісного стрибка у розумінні світу. Потрібнобуло тільки в людському мисленні відділити зовнішній аспект від внутрішнього з їх різним прочитанням оточуючого світу. І в якому лежала принципова природня неможливість прямого переходу від зовнішнього до внутрішнього, інтуїтивно – образного сприйняття. Тільки у вимикання зовнішнього, у переході за антропологічну межу те стало можливим. Вимкнення так званого внутрішнього діалогу, як за вченим антропологом Карлосом Кастанедою, стало тією провідною ланкою, яка допомогла це здійснити в купі з розвиненим у кінці 20 го століття абстрагованим мисленням.
Як Вернадський з його ноосферним мисленням так і Донцов, з його інтегрованим національним підходом, надзвичайно близько підійшли до самої природи цілісного людського буття. Чому? Мабуть тому, що належали вони до української нації, до нації інтровертів, відпочатку заглиблених у внутрішній, причинний план світу. Від цього національна ідея українців, як за Докією Гуменною та Олесем Бердником, дійсно стає новою, поєднуючою світ у одне, сходинкою у індоєвропейській культурі.
Щасти Вам.
Шлях істинної традиції можливо розкрити у вислові царя Соломона:” Ціль життя лежить в тіні людського існування”.
Що мав тут на увазі царь Соломон говорячи про тінь людського існування?
У світовій езотеричній науці тінь є світом внутрішнього, непроявленого плану людського буття, де за образним висловом Олени Реріх:” З таємних кордонів тчуться килими людської долі“. Якщо ми згадаємо, що будь який килим несе у собі взаємопов’язаний у одне візерунок, то стане зрозумілим і той великий майстер, що його утворює. Тобто це є внутрішній, взаємопов’язаний у гармонійне Одне світ де панує його причинна правда.
“Світ збудовано на правді якою є сам”, – запевняли характерники Запорізької Січі з цього приводу.
“Тільки Єдине має зміст”, – за Миколою Кузанським, кардиналом римо – католицької церкви.
Від цього стає зрозумілим чому ціль людського буття лежить саме в ціліснім непроявленім. Бо без правди його сущого, що весь час проявляється назовні, саме людське життя втрачає свою змістовність, як подія світового, вселенського порядку. Бо тут сама людська доля отримує свій сповіданий шлях, а від того і своє щасливе укладення в цьому взаємопов’язаному у велике Одне світі. Раніш нами було з’ясовано, що причинний світ цілісності несе у собі те первинне запровадження, що лежить у основі тих подій, що розгортаються назовні. Саме з цього приводу знати суще було головною умовою успішного проходження життєвим шляхом у наших пращурів оріїв, судячи з їх давнього манускрипту, відомому в світі як рукопис Войнича. Щоб знати суще, тобто причинну взаємопов’язаність подій, в цьому світі потрібно бути, говорить давня, характерницька традиція. Бути, входячи у сам причинний характер подій на внутрішньому плані тут і зараз, де простір та час мають нестаціонарний характер, а тому мають узгодження у одне велике ціле, не маючи перепони у вигляді швидкості передачі сигналу. Яка тут може бути як завгодно великою так і як завгодно малою. Від чого присутність у цьому нестаціонарному просторі – часі розкриває перед людиною пройдешнє, з чого постала подія, майбутнє, до чого все ведеться, від чого і постає усвідомлення та запровадження наступного кроку у житті. “Дуже мало така людина давала хиби у житті” – скаже нам тут будь який читач, усвідомивши вище згадане. Саме тому у хліборобській культурі України і панувало те правило життя у істинній традиції:”Мусимо відати і знати обаполи тирла”, – читаємо у Велесовій книзі головне кредо шляху людського життя тут, на цій землі.
“Без розвиненого духовного погляду це є справою неможливою”, – запевнить нас тут знаючий читач. Виходить таки правий був Соломон, коли стверджував, що зміст людського життя лежить в тіні людського існування. Це його твердження лежить у основі світової езотеричної культури сьогодення. “Воля на волі, а ви що ж, пусто ви живете і пуста ваша совість божа, – знаходимо вже не раз згадуваний вислів у рукописі Войнича з цього ж таки приводу.
“Як конкретно все це запроваджувалося в життя у нас в Україні”, – можемо почути запит наших молодших читачів. Існувало правило споглядання так званих малих подій, що проходили перед очима, по характеру та успіху їх проходження судилося і про характер великих подій, які очікувалися у житті. Щоб все те бачити потрібна відсторонена позиція у житті, скаже нам знаючий читач. Ця відсторонена позиція, як загальне правило також проглядає у манускрипті оріїв:” Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі”, -засвідчують вони межу того відсторонення. Врешті решт, все закінчувалося заглибленням у свою ментальну глибину пануючу на тонкому плані людського енергокомплексу. Щоб це здійснити і опанувати цей простір, пізнього вечора дивилися у очі свого віддзеркалення у лісовому озері. Входячи у простір свого внутрішнього ментального плану та отримуючи свій ментальний, дотичний до цілісного плану образ. Саме в цьому просторі у у поєднанні з цілим і приходили ті образи подій, які Ніцше називав вістями Неба, що керують світом. Тут, вочевидь, людина торкалася супраментального, божого, як за Шрі Ауробіндо плану. Від цього в наших пращурів життя ставало веденим тим божим планом і мало від того силу світової Цілісності у їх життєвих запровадженнях. Правда живої етики життя в нашій культурі поставала саме з цього. З цього врешті решт і виходило так зване духовне бачення, за яким давалась оцінка будь якій події чи людині. Тут і поставала та правда – істина або знання сущого, яким керувалися у житті. В набутому образі ментального плану бралися за будь яку роботу, яка сама ставала засобом активізації системної ці, другої сигнальної системи виділеної на тонкому плані людського енергокомплексу.
У такому стані трудоголіка приходило друге дихання, що дозволяло бороти будь яку хворобу та протистояти будь яким труднощам та негараздам у житті. З цього врешті решт поставала потужна, цілеспрямована людина, що ніколи не займалася пустопорожньою справою та марнотратством у своєму житті. Подальше опанування системними переходами в межах цілісного плану дозволяло входити у відповідну силу і творити своє власне життя, вже сівши на переднє місце у візку своєї долі. Саме тут за іншим висловом Соломона:” Справжня людина слідує і водночас творить свій шлях за волею Неба”. Постає питання, чим подібна людина відрізняється від пересічної людини сьогодення?
“Питання тут стоїть ще більш кардинальне, хто з цих людей насправді живе?” – відгукнеться читач зі східної традиції. Справді, чим є наше життя сьогодні? Ми живемо виконуючи обов’язки перед своєю родиною, відіграємо якусь суспільну роль, для чого опановуємо відповідну професію. Ми виживаємо в цьому світі маючи надію на щасливе майбуття. У своєму природознавстві, ми спираємося на науку, що вийшла з наших спостережень за світом зовнішнім, де ми відкрили відповідні закони. Опанування якими призвело до технічного прогресу та відповідного забезпечення життя. Але чі стало воно від цього щасливим?
Лихо, як стояло за нашим порогом так і залишилось стояти. Приходить на думку, що ми чогось не знаємо, не усвідомлюємо в цьому світі. Наша наука ґрунтується на вченім незнанні,- запевняв Микола Кузанський, маючи на увазі незнання причинного характеру подій самого життя як такого. Звідси виникла парадигма наукового підходу сформульована у свій час Декартом, що поєднувала світ зовнішній зі світом непроявленим, внутрішнім. Її урізаний, у суто зовнішньому світогляді варіант, відомий на сьогодні як Картезіанський принцип, що узаконив вчене незнання сучасної науки. Все це вкупі з технічним прогресом зробило свою справу, людина остаточно втратила свій внутрішній орієнтир. Своє друге око, як за Імануілом Кантом, а разом з ним і свою сповідану, щасливу долю на цім світі.
Сьогодні проголошений онтологічний принцип повернення у природу дає надію, що заклик Антуан де Сент Екзюпері буде сучасним суспільством почуто. Як відомо, він ще у пройдешньому столітті розкрив ту нагайну проблему людства у своєму заклику реквіємі:”Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи”. Повною відсутністю духовного змісту життя сучасна людина і відрізняється від тієї істинної традиції, що панувала в давні часи. Щастя людське походить від повноти світосприйняття та своєї причетності до Вселенського буття. Коли між людиною та цілісним світом вже ніхто не стоїть, ні релігійний туман суто зовнішнього впорядкування, ні ідеї нового будівництва в світі де все і так панує в правді за волею божою. Ту волю потрібно знати та усвідомлювати, щоб щасливо жити на цім світі. Наші пращури те відали і знали, тому повернення до правди Неба потрібно здійснювати саме нам, як за закликом великої письменниці нашого часу Докії Гуменної, що вже не раз нами з тобою, шановний читачу, згадувався:” Мені хотілося би думати, що теперішня місія України, як центру світового вузла, знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними методами шукання нових ідей. Це ж не новина, що сучасний світ тих нових ідей шукає, й блудить, не може їх знайти.”
Щасти Вам.
Ти не цей, ти той.
(даоська мудрість)
Можливо ще раз наголосити, що характерницька культура, яка у свій час панувала на Січі, була тим витоком, тим казаном в якому зростав та виковувався козацький, вільний дух нації українців. Але, як і будь яка культура людського духу, січове право та наука, що стояла за ним з часом обросла великою кількістю міфів та всіляких вигадок, під якими ця визначна школа людського духу і була похована. Сьогодні українці знають про те знання через перекази та звичаєвості, що від тих знань ведуть своє походження. Але відірваність від джерел роблять ці етичні надбання суто зовнішнім, відірваним від життя моралізмом. Яке кожен став трактувати від своїх суто зовнішніх переконань.
Так виникла багатовекторність в українському суспільстві, “болото” за Ліною Костенко, що розірвало потужну націю на окремі майже ксенофобські протистояння. Частково це відбулося і тому, що сакральне знання не є сферою того образно – понятійного, логістичного підходу, що панує сьогодні у суто зовнішнім сприйнятті світу. Це було виключно внутрішнє знання, що передавалося від наставника до учня у відповідних практиках. Що було сакральною змістовністю подібних характерницьких практик?
По – перше, тут існував перехід до іншої системи світосприйняття в центрі якого стояв розвинений духовний зір, яким володів кожен січовий лицар. Він був кінестетичним, доторковим чуттям – баченням тонкої, непроявленої основи світу. На плані якої до сьогодні панує світова, детерміново пов’язана Цілісність. Через що у тому духовному погляді поставала причинна організація світу, що панувала в тій Цілісності.
По – друге, тут людина починала напряму, у невербальнім сприйняті знати причину та наслідок подій, що точилися в довкіллі. Тобто, починала опановувати причино – наслідковий механізм подій у взаємопов’язаному світі. Так виникало знання, що звалося знанням сущого у спадковій орійській культурі України. Воно не було результатом логістичних роздумів, воно приходило на внутрішньому плані вже у готовому вигляді, у готовому рішенні. Це саме за нього у свій час говорив Ніцше:” Думки, що прилітають як голуби керують світом .”
По – третє, в тому духовному баченні розкривався внутрішній простір справжнього життя, в якому тче свої килими людська доля. Вони знали і бачили те, що було сховано, закрито для людського погляду, зосередженого на зовнішньому плані. Світ, що розкривався був відмінним від зовнішнього, але і не був кардинально іншим. Він був живим, рухомим та передбачуваним. Для лицарів духу знати – означало існувати в тому світі що є, що існує тут і зараз. “В цьому житті потрібно бути”, – такий тут існував характерницький заповіт. ” В будь якій мізерії криється велике”, – така існувала практика входження в той внутрішній простір. Що перегукується з даоською формулою входження у справжність: ” Хочеш бути великим – зменшись ” До якої межі відбувалося входження у те справжнє життя? Коли між людиною та силою, що приходила вже не існувало відмінностей.
По – четверте, внутрішнє усвідомлення закону взаємодії людини і світу за рахунок відстройки енергокомплексу і надавало згаданої вище Сили, що панувала в Цілісності. Ця була системно – перетворююча сила, яка виникає під час фазових переходів між обріями Цілісності пануючої на тонкому плані. Ця ж сила панує у системних переходах між органами людського тіла у добовій зміні активності систем внутрішніх органів. Тому не диво, що цю силу навчилися виводити назовні і через неї у відповіднім намірі керувати подієвим простором у довкіллі. “Нужда закон змінює” – у кошового отамана Сірка.
Цю силу системних переходів, як силу зміни самої сцени життя, отримували спочатку через гротескну зміну форми людського тіла у відповідній антропоморфній пластиці ( антропоморфні скульптури Трипілля, що перейшли на Русі у антропоморфну пластику Велеса,Перуна, Мокоші, Дани та багатьох інших знакових уособлень системної сили людини виведеної назовні). В цей час різко змінювалась сама характерність людського образу в який перевтілювався воїн духу. Поєднання цього образу та сили, яку починала випромінювати людина і призвело до самої назви – характерник, голдовник, химородник і т. і.
З розвитком абстрагованого мислення ця форма досягалася вже у відповідній сродній з цілісним світом миследіяльності.
“Сидить козак в кобзу грає, що задума, все те має”, – читаємо давній запис на картині козака Мамая.
Що потрібно тут запам’ятати, в характерництві включався не якийсь один енергетичний центр, вся людська статура ставала іншою, переходячи у змінений стан свідомості у бік поширеного світосприйняття за рахунок відповідного налаштування її енергокомплексу, як про це згадувалось вище. Через що такий стан ставав можливим, на що він спирався в самій людині, виникає питання?
За шумерами людина, як це видно з їх давнього петрогліфа, розподілена на супраментальний план, ментальний дубль фізичного тіла та саме фізичне тіло. Та сама триєдність людської статури присутня і у трипільській орнаменталістиці. Скеровуючим планом у цій триєдності, як це слідує з того ж шумерського петрогліфу, є супраментальний, божий план самої Цілісності. Сакральну змістовність триєдності розкриває наш великий філософ Григорій Сковорода:”Справжня людина і бог тотожні є”, – вивів він слідом за Платоном, Ісусом із Назарета, Ібн Рушем та Шопенгауером. З виведених ними формул слідує, що супраментальний план людини тотожній супраментальному, божому плану Всесвіту з його все перетворюючою силою. Все це і лежить в центрі характерницької культури українців, як показує ретроспективне дослідження проведене у супраментальній психології. Шлях до цієї культури пролягає через відстройку фізичного тіла та зміни способу спілкування людини з оточуючим світом на зовнішньому плані.
Сьогодні людина у застиглості свого погляду на зовнішньому плані, закоркована як на ментальнім, образно – понятійнім так і на фізичнім плані свого буття. Це і породжує стан Платонівської печери, де людина може спостерігати за справжніми процесами у світі тільки спостерігаючи за тими тінями, які вони відкидають на стіни того замкнутого простору. В чому полягає суть звільнення людини від того стану у супраментальній психології,- виникає питання?
Це звільнення лежить у відомій в езотеричній культурі практики зупинки внутрішнього діалогу, як було зазначено вище. В якій людина переходить від образно понятійного, логістичного мислення до прямого, невербального сприйняття природних процесів в довкіллі. В цій зупинці внутрішнього діалогу здійснюється перехід в стан присутності у світі тут і зараз, в цю виділену мить часу.
Воля від зовнішнього, яка в цей час приходить, надає можливості працювати та жити на волі у нестаціонарнім просторі часі пануючім на тонкому плані. Тобто, з’являється можливість жити в справжньому природному середовищі, в якому споконвічно живе все у природному довкіллі. Чому це потрібно робити сьогодні?
Бо воля від зовнішнього, яка в цей час приходить, надає можливості працювати та жити у ввімкнутій третій сигнальній системі, яка є системою буття справжнього, сутнісного плану людини. Зануреного у причинний світ самої Цілісності.
В цей час, у налаштованому контакті з Цілісним Небом і до людини приходить Сила та усвідомлення Сущого. Що постає через усвідомлення, які приходить через внутрішній ментальний план, простір якого має значне поширення на ціліснім плані.
Цей перехід від ілюзорного до прямого кінестетичного сприйняття світу, призводить до контакту з тим океаном енергій, що панує в Цілісності. Що і нівелює всі негаразди накопичені людством у еру Залізного віку, шляхом виходу на інший рівень буття.
Саме про це згадується у книзі “Золотих правил Тібету “: “Ти не можеш йти по шляху, не ставши сам шляхом. Бажай тільки того, що народжується всередині тебе, шукай шлях все більше занурюючись в себе“.
Ясно, що цей заклик у суто зовнішній орієнтації виконати принципово не можливо. Потрібен перехід до іншої системи світосприйняття. Тільки там, за ствердженням Миколи Тесли людина є Христом, Буддою, Заратустрою, тобто стає справжньою, цілісною людиною, як по первинному задуму. Природа якої походить від Цілісності, що її породжує, говорять всі видатні мислителі світу починаючи від Платона та Аристотеля, кінчаючи Шопенгауером та нашим Григорієм Сковородою. І цей стан людини є універсальним для всього людства. Це своєрідна єдина внутрішня релігія людини знання, якою по сьогодні володіє кожна талановита особа через свою внутрішню, образну систему світосприйняття. Характерницька культура на Січі тому і дозволяла приймати на Січ будь кого, бо в тому характерницькому казані, за висловом Олеся Бердника, якраз і поставала справжня, цілісна людина. Що є інтернаціональною особою за своєю внутрішньою суттю.
“На волі всі однакові, воля рівняє всих”, – говорить характерницький заповіт. ” Куди тоді діваються негаразди у житті?” – можемо почути запитання від нашої читацької аудиторії. Чудову відповідь на це дає китайська мудрість:”Навіть самий сильний вітер не знімає хвиль в колодязі”, – цілком слушно зауважують вони.
Справа полягає в тому, що така людина у прямому контакті з Цілісністю доходить “тихої води“, сполучаючись з творчістю самої Цілісності, як за свідченням Андрія Ворона, довгожителя із Закарпаття.
Те психофізичне налаштування, що приходить в цей час, дозволяло мати талан та вдачу у будь якій справі. І це було першим кроком, першою сходинкою у характерницьких практиках.
Другою сходинкою було правило “другої руки“, коли козак починав активно діяти на тому внутрішньому плані. Наприклад швидко торкатись рукою якоїсь стіни, швидше тіні, що на неї падала. Ясно, що така умова могла бути виконаною тільки у внутрішнім просторі рукою ментального дубля. Ці над швидкі рухи переводили ментальний дубль у стан сонячного енергетичного тіла, яке потім у швидкій спорідненій діяльності назовні (танці, гопак) переходило і на фізичний план. Це надавало здоров’я, довголіття та невразливості в бою через над швидкі рухи, які могла здійснювати така людина.
Третьою сходинкою була практика, яка у світовій езотеричній культурі має назву мистецтва наміру у так званій “третій увазі”. Це вже була споріднена діяльність самого ментального плану з фізичним тілом. Коли наступало злиття цих двох планів у одне, через трансформацію фізичного тіла і воїн починав діяти вже з того внутрішнього плану. Це була цілком магічна практика, яка вкрай рідко застосовувалась через загрозу втрати людиною своєї людськості за межею супраментального плану. Виникає питання, на що все це спиралося в самій людині? Кожна особа має своє друге лице, те, що було у неї до народження, стверджують даоси. Справжня людина це людина без титулу, це Пан Ніхто з точки зору тих професійних спеціалізацій, які нав’язуються у вік технологічних змагань. Тобто, супраментальна, характерницька культура вертає до онтологічної норми природного життя, яке колись було бездумно згорнуто у технологічних звитягах Залізного віку. В якому по сьогодні панує суто людське рабство боже на землі. Постає ще одне кардинальне питання, чому про це стало можливим говорити сьогодні?
Через науковий аналіз, що нарешті постав у закритій сфері езотеричної науки, завівши наукового дослідника, спостерігача за межу антропологічного бар’єра. Це дозволило мозаїку справді великих досягнень наукової та філософської думки пройдешніх століть, звести у єдину цілісну картину, за якою постало обличчя справжньої, цілісної людини. Це велике пробудження для людини суто технологічної Ери, де всі негаразди накопичені нею в забутті своєї справжності мають свій кінець.
“Не до віку ви заживете, поборе те горе віра ваша голая ж“, – знаходимо сповіщення про це у рукописі орійських гностиків, відомому сьогодні як рукопис Войнича. Давня, спадкоємна культура України, таким чином, розкриває сьогодні нове обличчя людства у 21 – му столітті, що формує нову сходинку у індоєвропейській культурі, як за пророчим передбаченням Докії Гуменної та Олеся Бердника.
Щасти Вам.
Всі люди рівні перед небом, держава ж є результатом їх угоди.
(Мо Дзі)
Згідного життя веде,не згідного тягне.
(Сенека)
Що таке нація з точки зору супраментальної психології сьогодні? Населення відповідної території поєднане єдиним, усвідомленим способом проходження на внутрішній план причинного світу. Та своєю інтерпретацією закону життя в Цілісності у вигляді “Отчого закону” або ж закону всередині, як за Геродотом. Згадане проходження відбувається через єдиний для всіх вибірковий ментальний образ, що виникає під час адаптації до патерну умов ареалу проживання. Від того виникає своя знакова, резонуюча з Цілим культура. Звичаї та звичаєвості, як покладені на життя практики обрядовості у проходженні до того поля істинного. Своя орнаменталістика, мова, пісні та знакове мистецтво. Все це покладається у відповідну адаптовану до патерну умов культуру. Чому?
У дотику до живої етики все стає егрегорною силою. Енергії якої стає достатньо щоб утримувати постійний контакт з причинною правдою оточуючого світу. Здоров’я, довголіття та щасливе буття залежали саме від цього. Тому і існує у будь якому автохтонному етносі сродня діяльність і є слідування причинній єдності світу. У такому вже причинному житті і народжується досвід істинної традиції, про яку говорять суфії. Жити на волі за межею ілюзорного світу, саме ця традиція, дякуючи невимірній глибині інської зони кристалічного щита України і лежить в основі націотворення титульного етносу Середнього Подніпров’я. Цікавий запис з цього приводу знаходимо у науковій роботі Шатохіної Віри Олександрівни: ”Онтологічний статус ментальності передбачає, що в буденність втручається об’єктивний спостерігач здатний поставити себе в позицію феноменолога, здійснюючого операцію Єпохе ( возє’днання зовнішнього та внутрішнього світів ) в ідеальних світах змістовної наповненості “.
Той же підхід прочитується і у Фрітьофа Капри: “Для врівноваження нашої людяності в повній мірі ми повинні знову надбати досвід своєї зв’язності та єдності з тонкою павутиною життя. Це возєднання і є реалізацією онтологічного принципу єднання з природою. Є самою суттю духовної основи глибокої екології. “
Творчий принцип Всесвіту це творення реальності на квантових рівнях тонкої павутини життя, саме це сьогодні повинна прийняти сучасна наука. Бо тільки так правда – істина входить у людське життя, яке від того отримує свою змістовність та наповненість. Бо світ збудовано на правді якою є сам. Порядність, честь і гідність стають пустим звуком коли не спираються на цілісне, причинне світосприйняття отримане у доторку до живої етики життя пануючого на непроявленому плані. Знову ж таки чому?
“Ум ніколи не може бути великим через те, що те що є дійсно великим для нього невимірно, тому будь яка його діяльність несе у житті лише скорботу“, – засвідчив у свій час Джуду Крішнамурті. Суфії вважають, що головною силою врівноваження формальних релігій був постійний досвід істинної традиції, викривленість якої і стали всі формалізовані релігії світу. “Прірву між трансцендентним та людським можливо подолати єдиним способом – злиттям з Богом”, – стверджує Микола Кузанський. Яка відмінність між знанням та інформацією?
Знання здіймає, збагачує, наповнює силою. Інформація лише наповнює відстороненим, залишаючи рівень людської свідомості таким яким він є. Тому є переконання, а є усвідомлення. Сила стоїть за усвідомленнями. Знати, усвідомлювати – означає існувати насправді в тому світі що є, що існує тут і зараз. У техногенну еру людина існує невідомо де, вона невідомо хто, існує невідомо для чого. Відсторонена міфологія пізніших часів, з яких вийшло сучасне природознавство, закрила доступ до причинної правди життя. Тому за буття в істині прийшлося боротися. Визначальною постаттю тут є великий адепт світу Ісус із Назарета з його життєвим кредо:” Я прийшов не порушити, а виконати закон. Я прийшов прибавити до Закону Отчого свободу Сина, відновити викривлений, ущербний закон причинності, в законі смерті – Отчий Закон життя”.
Сьогодні розвинене абстрактне мислення відкриває ті можливості, яких давнє людство було полишено. Так прийшло розуміння, що прохід до істинного лежить не в самій думці, не в обоготворенні, він лежить у її поруху, у намірі до дії, яка співпадає з живою, причинною етикою. Діючи у спорідненому намірі справжня людина у житті не залишає сліду. Тобто діє, змінюючи обставини шляхом зміни самої сцени подій, діє на квантових переходах на обріях у самій Цілісності. В такому знанні не має часу, а тому і історичного початку, воно завжди було поруч. Щоб цим володіти потрібно бути в самому житті. “Загубивши материнську долю світ народжує поле засіяне бур’яном. Знання проростає, знищуючи бур’яни людського невігластва” – визначив у свій час Соломон. Що тоді царство боже на землі?
Це соціум впорядкований за причинною правдою Єдиного. Закон соціуму рівних – допомагай іншим, допоможеш і собі. Справжніх людей може бути багато, але етика їх життя одна. В Цілісності не буває двох розумінь, воно одне на всіх, що і центрує людську спільноту у одне ціле. Але для цього потрібно стати нічим, щоб стати всім. Торкаючись неба сущого у знанні помилятися неможливо. Для цього потрібна воля на волі, бо знання приходить каналом людської совісті з непроявленого. Саме від цього постає головне надбання людства; честь, совість, порядність та людяність Шлях щасливої долі то поєднання зі своїм духовним початком. Закон соціуму рівних – допомагай іншим допоможеш і собі. Всі дії повинні бути узгодженими з причинним полем Цілісності, бо “виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів і буде викорчуваним”,– знаходимо пророче свідоцтво Ісуса у Євангелії від Фоми з цього приводу. Любов – поводир людського его, коли его зникає у вже поширеному світосприйнятті, зникає і любов, на її місце приходить знання у поєднанні з Єдиним. Щастя – уособлення себе у Нірвана Кальпа Самадхі того буття, яке і є ним на волі. “Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в Цілісності“, – стверджував Соломон.
Вхід та вихід в самій людині – звідси витікає цінність самого розквітлого життя. Світ змінний у переходах від одного свого рівня на інший, але на кожному своєму рівні він матеріальний і незалежний від людського усвідомлення його. Саме життя у справжності і є вірою. Правда в житті виникає у дотику до істинного. “В справжнього Бога не вірять з ним живуть.Не може бути природи без Бога і Бога без природи. Бог є причиною природи”, – стверджував Сенека. “Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині” – вторить йому Григорій Сковорода.
Гармонія Всесвіту у совісті людської душі. Де є совість там є розуміння істинного і там є воля і сила людського духу. “Мета людського життя полягає в досягненні мудрості”, – стверджував Сенека.
Тому хрест України – то є її духовний хрест, бо осягнення вічного тут значно випереджало розвиток сусідів та і всього світу в цілому. Людина знання, що поставала тут, не могла прийняти будь яку тиранію державних структур пануючих у ті часи.
Її внутрішня релігія однакова для всього людства, не зважаючи на расові, релігійні чі національні розбіжності. На Русі вона звалася Орійським Відичним Правовір’ям або ж Православ’ям. Славили Цілісність, як Праву, що веде, налагоджуючи людське життя. Особливо проявляючись на рахманські свята, у дні весняного та зимового протистояння. “ Але для цього потрібно щоб живий дух людини і природи злився воєдино, став нероздільним”, – визначив Олесь Бердник. Щоб дійти цього стану потрібно -” своїм життям собі дорівнятись”, – довершила це питання у свій час Леся Українка.
“Існує тільки одне питання, як це реально може бути запроваджено у житті ? ”, – можемо почути запитання нашого вченого читача. Відповіді на це питання будемо шукати в самій українській культурі. Мистецтво життя та довголіття від Андрія Ворона. Спадкоємне мистецтво життя слов’ян-русів має своє відображення у дослідженні, викладеному в книзі Мирослава Дочинця “Многії літа. Благії літа”. Де він пише про досвід життя у довголітті Андрія Ворона – мешканця одного з сіл під Мукачевим. Головним у сакральному мистецтві Андрія Ворона, який прожив на білому світі сто чотири роки, є чекання, або очікування у стані осягнення “тихої води”. Воно стає головним, коли світ являє собою причинно врівноважене цілісне Одне, і людині залишається тільки вірно слідувати тому узгодженому Цілому. Можливості, які лежать в ньому, розкриваються в свій час у відповідному місці, і саме їх очікує людина, яка не хоче ламати встановлений причинний хід подій в тому світі в якому живе.
Дід Ворон сповідує:” Cвіт впорядкований раз і назавжди розумним і милосердним Творцем, тому життя кожного в ньому має свій сенс і свою мету” Постає питання: Очікування чого є ключем взаємодії людини з світовою Цілісністю?
По-перше, подібний настрій стає можливим тільки у стані пробудженої свідомості. В цьому стані потрібно жити, щоб не пропустити ту мить, коли прийде очікуване. І то вже ваше рішення, як на нього реагувати, приймати чи ні. Але знати про нього ви повинні, бо без цього втрачається зв’язок з тим узгодженим цілим, яке являє собою довколишнє. Дуже тісно таке “очікування” Андрія Ворона пов’язане з недіянням, яке проголошується адептами Сходу мало не головним принципом праведного життя. Насправді недіяння є дією в другій увазі за допомогою наміру, як свого часу це ввів Карлос Кастанеда. А для цього, як відомо, потрібне повне відсторонення від зовнішнього. І це теж є в дідовому рецепті: “Навчися і вмій чекати. І тоді переможеш усе. Навіть якщо нічого вже не чекаєш доброго, все одно – чекай. І коли нічого вже не можеш робити, а чекай. Чекай до прощального подиху”.
У цій пораді діда Ворона проглядає мало не головна умова життя людини у її взаємодії з Цілісністю – зберегти енергію життя через відсторонення, не розпорошити її на дурниці упередженого життя і вчасно вступити в дію, коли очікуване постане перед очима. Так званий сталкінг, яким на сьогодні переймається сучасний езотеричний світ, починається саме з цієї його головної умови. В позиції пробудженого усвідомлення, в промені долі – чекання, так це можна сформулювати сьогодні. Але чекання має бути активним: “Ходи, розпитуй, бесідуй з людьми і прийде до тебе розрада, означиться рішення”, – радить дідо.
Другою сакральною умовою довголіття діда Андрія є відповідний настрій єднання людини і того світу Божого, в якому вона живе. Через це єднання приходить спокій сили і сила спокою, яка мусить вести людину в житті. “Через поле смиренне прийдете до тихої води”, – заповідав Андрій Ворон. Задля цього “будьте щирими, чистими душею і серцем, щоб правда Божа завжди потрапляла до вас”, – радив він. “Скрізь, де б ви не були, будьте, як удома, єднайтеся зі світом, як вдома”, – наставляє дід Андрій. “Радійте дню, що приходить, і живіть у ньому, бо варте тільки те, що він зараз вам несе”.
“Не я живу, а мною живе природа”, – стверджував своє сакральне великий письменник сучасності Василь Стус. Каяття, прощення та смирення відкривають шлях людини на Небо, заповідав Ісус із Галілеї – той, хто своїм прикладом вказав шлях людини до стану усвідомлення іншого обрію світу.
“Царство Боже всередині вас”, – наголошував він. Цілий світ вклоняється йому саме за це, а не за зрощені на його імені канонічні вимоги Візантійської церкви, як засіб суто соціального поневолення людини. “Щоб молода енергія струменіла в жилах, звертайся до своєї молодості, до тих часів, коли єднанню з природою не заважало обтяження прожитих літ”, – радить Андрій Ворон. Гризота відпустить вас і прийде бажане оновлення, якщо людина повсякчас утримує в душі тепло дитинства.
Як відомо, всяка психологічна залежність найлегше знімається саме так. Кожна хвороба – то завжди відсотків на шістдесят самонавіювання. Коли на душу давить камінь, з будь-якої хвороби швидко не вийти. Кожен вправний цілитель знає: зняти ту залежність – означає пробудити силу зцілення в самій людині, бо насправді людина сама зцілює себе, а завдання всякого цілителя – створити відповідні для цього умови. А ще дідо каже, що в тому настрої треба просто жити, весь час усміхаючись світу очима дитини. “Тоді навчишся володіти своїм ритмом – чергуванням сили і спокою, і буде тобі так само, як рибі у воді, як птиці в небі. І все задумане здійсниться, а життя буде легким, бо ти все зможеш побачити й відчути, бо ніщо в самому тобі не буде заважати“, – стверджував він .
Описаний в “Рукописі Войнича” шлях оріїв, що проходить через рівновагу – як міру по волі і по вірі, проявляється в тому, що сповідує Андрій Ворон. Це дозволяє зробити важливі висновки. Шукаючи в цьому напрямку гідного способу життя, слов’яни-руси Середнього Подніпров’я входили в істинне і формували культуру, яка на багато літ випереджала те, що на цей час існувало в світі. Мистецтво спорідненого життя, яке описує Андрій Ворон, дивовижно перегукується з тим знанням Сущого, яке знаходимо в давньому рукописі оріїв. Їхнє знання не зникло, воно досі є провідним мистецтвом життя на землі, яку ми називаємо Україною. Людина може і повинна на схилі літ усвідомлювати все те, про що говорить Андрій Ворон, бо воно, очевидно, складає надбання, з яким людина постає перед очима Творця, примножуючи мудрість світу. “Многії літа – благії літа”, – стверджує і Мирослав Дочинець – автор, що розгледів, дослідив знання старожила і доніс до нас у своїй книжці той безцінний досвід спорідненого життя справжньої, цілісної людини. Людство пробуджується після свого тисячолітнього забуття і йде до правди-істини, яка панує у світі. Бо то є закон, що виходить із Цілісності, повсякчасно відроджуючи людське сумління. Якщо відкинути будь-які навіювання ззовні, кожна людина насправді знає той закон, як Отчий закон всередині. Відмічений у населення Середнього Подніпров’я ще Геродотом.