Сторінка Василя Чумаченка

В цьому світі потрібно бути.

(Січ, характерники)

Бути чі не бути – це не питання компромісу.

Або ти будь, або ти не будеш.

(Голда Мейєр)

Незнання причинної правди пануючій в цілісному світі на тонкому плані, призводить до людської упередженості що до причини подій назовні. Похідний характер яких залишається схованим від суто зовнішнього усвідомлення. Як було помічено, подолання цього бар’єра людської упередженості відбувається коли в людині вмикаються внутрішні імперативи її духу такі як честь, совість,  гідність та правдивість. Похідними від яких ставали  порядність, мужність та сміливість. В цей час і відбувається відома у сучасній інтерактивній психології операція “ Епохе”, в якій зовнішнє та внутрішнє, інтуїтивно образне, причинне  усвідомлення зливаються у одне ціле світосприйняття. В цей час за відомим свідченням давнього китайського філософа Чжуан Дзи на світ і з’являється справжня, цілісна людина. Вторить йому і наш Григорій Сковорода, говорячи про поєднання двох натур, натури зовнішньої та натури внутрішньої, яке в цей час відбувається. В цьому і полягає  шлях істинної традиції у  лицарській культурі  світу. Де “навіть в межах одного подиху не існує іллюзії, а є тільки шлях”, – засвідчує  як суфійська так і самурайська традиції з цього приводу. Ту саму лицарську звитягу знаходимо у козацькій, характерницькій культурі  Запорозької Січі.  Де існувало одне головне правило – в цьому світі потрібно бути, бути тут і зараз, в цю виділену мить, бо сила людського духу та правда життя розкриваються саме в цьому.

Як і за яких умов це відбувалося в нашій  характерницькій культурі,  з якої,  починаючи мабуть  від часів скіфів та сарматів і постає українська нація, виникає питання? Нове відродження нації очікується в тій же істинній традиції лицарів світу, на якій розбудовані сьогодні всі без винятку культури Європи. Головна ідея якої якраз і полягає в лицарській культурі, символом якої є гетьманська булава здійнята над головою президента сьогодні.

Як показують дослідження у фізиці живого проведені Фрітьофом Капрою  та дослідження у науковій езотериці в Україні, в Центрі Стратегічних Досліджень УК, адаптація до умов ареалу проживання, у дотику до тонкої павутини життя на непроявленому плані, народжує ментальний образ, адаптований до патерну умов ареалу проживання на рівні тонких взаємодій. Цей резонуючий з цілісним світом образ, як ментальний план фізичного тіла або ж його ментальний дубль, стає посередником між зовнішнім планом і означеною континуальною цілісністю світу на непроявленому рівні. Саме через нього людина здатна через свою споріднену дію, у намірі так званої “ другої уваги ”, активно взаємодіяти з тонкими планами оточуючого світу, що присутні як в ній самій, так і в будь якому об’єкті чі події на зовнішньому плані.

Торкаючись тонкої основи життя у своєму чутті – баченні, як образних передвісників подій світової Цілісності, людина здатна входити в ті  реалії світу, що сховані під покровом його проявленого плану. Який  є тільки похідним результатом  тих первинних, причинних процесів, що проходять  на тонкому, непроявленому  плані. Цілісний світ на тонкому плані причино пов’язаний і не має тих обмежень, що існують на зовнішній, проявленій його стороні. Тут не існує стаціонарного простору – часу, тому людина здатна  прослідкувати тут будь яку подію, віддалену від неї, як у часі так і  просторі. І не тільки прослідковувати , а і активно впливати на перебіг подій, входячи в світ тонкої павутини життя через свій ментальний образ або ж ментальне тіло, яке присутнє в тому.

Але щоб здійснювати подібне, потрібна сила наміру у згаданій вище другій, спорідненій з цілим увазі. Вона якраз і виникає у адаптації до патерну умов ареалу проживання, тобто  у адаптації до умов земель ареалу, де викає  резонуючий з цілим ментальний образ, як це було зазначено вище. Він стає одним запровадженням на всіх, хто проживає на цій території, що і стає основою спорідненої ментальності нації, яка формується в  умовах тієї землі, де той етнос проживає. “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”, –  маємо пророче свідоцтво з цього ж таки  приводу нашого великого кобзаря Тараса Шевченка.

В наслідок цього вся вироблена назовні культура несе у собі ту резонуючу з цілим ознаку від мови, пісень та звичаїв до художніх та мистецьких виробів.  Навіщо, знову ж таки виникає запитання? Щоб мати захист егрегорного поля на зовнішньому плані, яке виникає у тій спорідненості з цілісним світом. Щоб мати єдине уявлення про світ та ту єдину правду життя, що панує в інтровертній, причинній глибині людського буття. Для цього  “мусимо відати і знати обаполи тирла (людської толоки життя), щоб з богами жити у єдиній правді ” і мати від того силу впорядкування свого життя в тій правді, як записано у Велесовій книзі. За цим, врешті решт і стояла та першопричинна правда – істина, яку українці у своїй землеробській культурі завжди шукали за межею тирла, або ж толоки людського життя. У правди шлях один і він довгий, і праведний, і має силу, у неправди шляхів багато і всі вони короткі, – такі панували тут переконання.

Тому “бути чі не бути – це не питання компромісу. Або ти будь, або ти не будеш”, – знаходимо свідчення подібного становлення людини у своїй справжності у Голди Мейєр, першого прим’єр міністра Ізраїлю, що народилась і виросла в Україні, в умовах земель Середнього Подніпров’я. Де у  характерницькій культурі населення  якраз  і існує  заклик споріднюючий націю в єдине ціле: “ в цьому житті потрібно бути, бути тут і зараз, в цю обрану мить часу ”.

Що і розкриває інтровертну глибину єдиного становлення нації у сродній її діяльності з цілісним планом, як за Григорієм Сковородою. Де знаходження артефактів резонансного злиття  з причинною основою світу у різних сферах життя призвело до становлення інтуїтивно – образного знання, за яким у населення поставало пробуджене,  духовне знання -бачення. Де знати, відати – означало суміщувати в житті образне бачення ментального, внутрішнього плану  з зовнішнім проявленим світом. Виконання подібної задачі потребувало поєднання, як внутрішнього, причинного світу так і зовнішнього, проявленого світу в самій людині. Так постало розуміння людської справжності та цілісної в світі існуючому у своїх двох планах – тонкому, причинному? непроявленому і речовинному, наслідковому, проявленому. Як і всіх у лицарських традиціях світу.

Подібне поєднання   виникало коли в своєму самоусвідомленні людина керувалася нормами життя свого духовного плану, таких як честь, совість, правдивість та  порядність,  з “Богом у серці та думках”. Богом в цей час ставала сама світова Цілісність, плани якої, щодо спорідненої діяльності людини, пізнавались через інтуїтивно образний канал світосприйняття. Розуміння Бога тут приходило у мовчанні розуму, з яким ставало можливим жити у “серці та думках”. З цього і постала козацька, лицарська культура в Україні, яка від Січового права пануючого на Січі з часом постала по всій країні.

Тобто, розуміючи свободу назовні, як усвідомлену необхідність, (хочеш бути великим – зменшись у даосів) людина, опановуючи свій внутрішній стан, ставала часткою тієї гармонійної єдності, що панувала в довкіллі. Ставала відповідною  природному онтологічному статусу  живої етики пануючої в довкіллі, в якій існує весь рослинний та тваринний світ по сьогодні.

 Це надавало енергії життя та  можливості реалізації його шляху без обмежень у зовнішньому. Подібна людина знала правду життя в реаліях оточуючого її світу, тому мала силу її запровадження у своєму бутті. “Завдячуючи присутності знаючої людини шерсть обертається на килим, а земля стає палацом. Присутність духовної людини призводить до подібних  перетворень”, – запевняє великий суфій сходу Румі з цього приводу.

Від того в Україні і виникла інтровертна, землеробська культура, від початку орієнтована на внутрішній, причинний, цілісний план життя. Завдячуючи цьому тут від початку сповідували ті духовні норми життя, які сьогодні звуться лицарськими, європейськими. Саме приведені вище  звитяги лицарів Великого Зеленого Лугу надавали відстройку людського буття що до цілісного, причинного плану. З чого і поставав талан його ведення у передбаченні подій та їх кінцевого результату. Це надавало сили та наснаги на життя, адже з вірними рішеннями людина тут отримували і континуальну енергію цілісного світу та вдачу. І мали ту силу, якої сьогодні не вистачає технізованому суспільству, в якому людина вже не може впоратись  з тими викликами, що приносить їй життя у техногенну еру. Від того отримує короткий вік та незчисленні хвороби, що вже постають і на генетичному рівні. Тому вводячи високі технології потрібно піклуватись і про людину  розкриваючи її талан до передбаченого напрямку світового розвитку. В цьому поєднанні, як зовнішнього так і внутрішнього світів з’являється головна мета людського існування у осягненні себе, як перш за все світової сутності.

Все це і веде до відтворення божого світу справедливості віддавна омріяного людством на Землі. З чого постає подібне переконання у сучасному науковому підході?

З формули життя знайденої у дзен буддизмі. “Щоб жити і діяти в світі протиріч і одночасно сприймати світ на рівні причинної простоти, потрібно володіти інтуїцією, а не формалізованою логікою”, – відзначив у свій час Тайтаро Судзукі. В цей час і розкривається те, про що говорить Ісус із Назарета у Євангелії від Фоми: “Царство боже в середині вас і довкола вас. Коли двоє у одному домі скажуть горі переміститися – вона переміститься”. Тобто, лицарська звитяга  лежить за межею тієї іллюзії, яку несе у собі суто зовнішнє світосприйняття. Те саме знаходимо у давній орійській культурі України, у сповіщеннях орійських гностиків в манускрипті Войнича. В гностичних дослідженнях яких у непроявленому витікає сама постанова орійської культури в раннім Середньовіччі на землі України – Руси:

 “ Око по уму (у зовнішньому світосприйнятті) пусте несе. Око голе (на внутрішньому плані) бере божую мету голу і вість голу. Де волі путі були пана вела совість. Суть пече де горе бо кохаш. Пусто ви жиєте і пуста ваша совість божая. Суть на волі несе те, що є у світі і наповнює нас”, – засвідчують нам орійські гностики з  рукопису Войнича.

Тому шлях до нового відродження української нації один і починається він з усвідомлення простої суфійської та характерницької традиції, за якою в цьому світі потрібно бути. Бути тут і зараз, щоб людське  життя відбулося в тому, що заплановано кожному від народження. Чому саме так? Мабуть тому, що козацькому роду таки нема переводу на цій Богом сподобленій землі.

Це відкриває можливості відстороненої участі у подіях життя, але не тільки. Можливою стає корекція поведінкових реакцій людей та їх захист від упереджених рішень та зовнішніх загроз шляхом контролю їх намірів та поведінкових рефлексій. Тут будь яку подію, як і людину можливо вести в тих чі інших критичних ситуаціях убезпечуючи від помилок. Вести за тими вістями цілісного неба, що слідують, як можливе подовження їх намірів в межах цілісного світу.

Простори, що відкриваються у адаптивній магії, розкривають   людську присутності в світі без обмежень. В результаті знаходячись будь де вона має поширене сприйняття світу,  виходячи за його обмеження у своїй суто зовнішній присутності. Це надає енергії життя та  реалізує його шлях без обмежень у зовнішньому. Подібна людина знає правду життя в реаліях оточуючого її світу, тому має силу її запровадження. Мудра людина у своєму недіянні може здійснити все, до чого доторкується у стані своєї другої уваги, у доторку до світового Цілого, – стверджуе давній філософ Китаю Лао Дзи. Те саме маємо у нашій характерницькій культурі, де на картині козака Мамая знаходимо запис: “Сидить козак в кобзу грає, що задума все те має“.

Подібна адаптивна магія у ранні часи дозволяла людству виживати у край несприятливих умовах, дозволяючи коригуючи обставини  життя в руслі своїх життєвих вподобань. Вона надавала впевненості на шляху свого життя та щасливого майбуття у тому часі, що був відведений людині на Землі. Саме на цьому постала у свій час енеолітична культура Трипілля, що панувала на землях Середнього Подніпров’я мало не три тисячі років. То кому ж як не нам все те відроджувати на новій сходинці індоєвропейської культури, що сьогодні стоїть на повісці дня.

Щасти Вам.

Як слідує з досліджень наукової езотерики проведених у Центрі Стратегічних Досліджень Українського Козацтва людина має великий життєвий, енергетичний потенціал на своєму внутрішньому плані. Розкриття якого дозволяє поновлювати  її природний онтологічний статус у доторку до природного цілого. Потребуючи однак зміщення її самосвідомості за бар’єр тієї іллюзії, який зводить між людиною і довкіллям її зовнішньо орієнтоване, образно – понятійне мислення. Подібний резерв ховається у становленні людської справжності та поєднаної цілісності двох її світоусвідомлень пануючих  на її внутрішньому та зовнішньому плані.  Він  розкривається на шляху її становлення у істинній традиції у доторку до Цілого, як за даоським та суфійським віровченням. Це те саме становлення у тій правді – істині, що несе з собою “воля на волі” – стану віддавна притаманного відичній культурі населення Середнього Подніпров’я. Воля на волі, а ви що ж. “Пусто ви живете і пуста ваша совість божа”, – знаходимо свідчення оріянських гностиків у рукописі Войнича. Саме в Україні, в її характерницькій культурі, цей шлях розкриття природних здібностей людина у стані волі за антропологічною межею набув найбільшого свого прояву.

Починалося все тут з включення так званої третьої сигнальної системи світосприйняття, що поставала з внутрішнього ментального плану, як перш за все чуття – бачення людського ментального тіла. Відоме у просторі нашої образної пам’яті, як бачення свого пройдешнього минулого. Це дозволяло за антропологічною межею тримати на чуттєвому, кінестетичному контакті оточуюче довкілля,  напряму контактуючи з причинним полем цілісного світу. Подібне невербальне, інтуїтивно – образне спілкування з живою етикою надавало сили та енергії життя за рахунок континуальної енергії цілісності. “Вісті неба, що приходять як голуби керують світом”, – за переконанням Ніцше.

Те образне мислення, що поставало коли припинявся діалог у суто зовнішнім світосприйнятті, ставало тими “вістями волі” за якими починала жити людина, уникаючи у своєму житті тих упередженостей, які замикали її у рабстві божому на землі. Де її шлях майже одвічно пролягав у боротьбі між добром та злом. Бо у причинному полі цілого “згідного життя веде, не згідного тягне”, – як за Сенекою.

Так пізнавалась та правда істина, в якій споконвічно існувало природне довкілля. В яку людина  входила, отримуючи свою справжність та “волю на волі”. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними”, – за Ісусом із Назарета. У такому прямому контакті з причинним планом цілісного світу приходило її перевтілення у той образ своєї справжності, про який як даоси так і суфії Сходу говорять однаково: “ Ти не цей, ти той “. Маючи на увазі те обличчя, той образ до народження, який має кожна людина як син божий у своїх реінкарнацій них циклах переродження. Відновлення горизонту присутності того образу в житті  має ефект постанови людини у оновленому світі, де вона у кінці часу “постане живою із мертвих”, як за пророцтвом Ісуса із Галілеї.

Отриманий доступ до причинного світу на тонкому плані відкривав можливості до творчого підходу людини  до плину свого життя. Де опановувалось мистецтво його ведення  у горизонтах світової цілісності,  у своєрідних фазових переходах, за людським керованим наміром, так званої, другої уваги. “Нужда закон змінює”, – у кошового отамана Сірка. В українськім характерництві існує запис на картині Мамая з цього приводу: “Сидить козак в кобзу грає, що задума все те має“. Що і є творчим підходом до свого життя у культурі козацького характерництва.

Нове самоусвідомлення світу вело до тієї правди життя, за якою, як за свідченням Олени Реріх, тчуться килими людської долі. Воно вмикало механізм переходу від ілюзорного світу до світу істинного життя. Яка  у всі віки називалася “святою землею” та “божим раєм”.

У новому світоусвідомленні, разом зі знанням причинного світу, до людини приходила так звана “третя сила” , або ж творча сила Сина Божого.  Приходила за межею ілюзії, дозволяючи наводити гармонію, як в житті так і  в довколишнім середовищі. Розкриваючи шлях до довголіття та щасливого буття на землі омріяного людством від давніх часів. Де зникав “раб божий” та його одвічна боротьба у житті між добром та злом. “Царство боже в вас і довкола вас”, – засвідчив з цього приводу у свій час великий адепт світу Ісус із Назарета. Син легіонера Пандири з русів та сарматки Марії, як за свідченням римського історика першого століття  Цельса. Мабуть від того  мав блакитні очі та русяве волосся.

В кінці того шляху у істинній традиції розкривався прохід до повернення людської душі додому, в інший вимір життя у ієрархії світу. “ Лише у поверненні людських душ додому людське життя отримує свій зміст ”, – саме про цей перехід тако ж засвідчив у свій час згадуваний вище великий адепт світу Ісус із Галілеї.

Для кожного з означених пунктів сходження людини у своїй справжності у Центрі Стратегічних Досліджень УК розроблені практики сходження людини до стану її цілісного світосприйняття. Які можуть бути адаптованими до будь якої аудиторії чі соціальної сфери.

Новітні технології сьогодення потребують високої організованості населення поєднаного духом єдиного, спільного стратегічного підходу як  до державотворення так і до становлення самої людини та нації. Духовний статус якої однак постає в поєднаності тим природним, гармонійним початком, що панує на землях  її проживання від давніх часів. Від того дух закріплюється в тілі через яке продуктивно може діяти у довколишньому світі. Але поребує більш розвинених та абстрагованих понять у своїй взаємодії з причинною правдою світу, яку врешті решт і надав технічний прогрес. Зростаюча само усвідомленість у виробничій сфері гуртувала населення, як у захисті своєї території так і у виробництві продовольчої бази споживання та пов’язаних з нею технологій. Саме створення цієї бази потребувало не тільки знання місцевих умов, а і передбачення у часі в умовах поширеного тваринництва та землеробства раніш та високих цифрових технологій сьогодні.  Потреба такого усвідомлення вело до пошуку причинної правди подієвого поля життя, в тому гармонійному початку, що від початку панує в довкіллі. В Україні подібне знання вбачалося в життєвому кредо хлібороба – відати і знати обаполи тирла.  Тобто, у причинному полі життя пануючого за його зовнішньою межею потрібно було жити, так само як і на зовнішньому плані.

 В давні часи зростаюче самоусвідомлення показало, що до такого розуміння життя вели резонуючі з гармонійним природним початком знакові форми. Що вперше з’явилися на стінах печер у так званих петрогліфах і значно поширилися за часів трипільської енеолітичної цивілізації та цивілізації Месопотамії.  В подальшому ці знайдені, резонуючі з цілим знакові форми, що розкривали доступ до причинного світу, покладалися  у мову, пісні, ритуальні танці, малюнки та орнаменти, у вироблені форми речей побуту. Тобто, у саму знакову культуру, яку виробляв той чі інший етнос в умовах патерну земель свого проживання, що від того ставав поєднаним у одне народом та нацією. Знаходження подібних артефактів резонансного злиття  з причинною основою світу у різних сферах життя призвело до образного знання – відання, за яким стояло пробуджене доторкове, кінестетичне бачення. Відати – означало суміщувати в житті образне бачення ментального, внутрішнього плану дотичного до причинного поля цілісного світу  з зовнішнім проявленим світом.

Виконання подібної задачі потребувало поєднання, як внутрішнього, причинного світу так і зовнішнього, проявленого світу в самій людині. Так постало розуміння людської справжності та цілісної в світі існуючому у своїх двох планах – тонкому, причинному непроявленому і речовинному, наслідковому, проявленому.  Подібне поєднання   виникало коли в своєму самоусвідомленні людина керувалася нормами життя свого духовного плану таких як честь, совість, порядність, у житті з “богом у серці та думках”. Богом в цей час ставала сама світова цілісність, що пізнавалась через інтуїтивно образний канал сприйняття. Розуміння Бога тут приходило у мовчанні розуму,з яким ставало можливим жити у серці та думках.

Тобто, розуміючи свободу назовні, як усвідомлену необхідність, (хочеш бути великим – зменшись у даосів) людина, опановуючи свій внутрішній стан, ставала часткою тієї гармонійної поєднаності, що панувала в довкіллі. Ставала відповідною  природному, онтологічному статусі його живої етики, в якій існує весь рослинний та тваринний світ в довкіллі.

 Від того в Україні виникла інтровертна, землеробська культура, від початку орієнтована на внутрішній, причинний, цілісний план життя (мусимо відати і знати обаполи тирла). Завдячуючи цьому тут від початку сповідували ті духовні норми лицарства, які сьогодні звуться європейськими. Саме приведені вище  звитяги лицарів Великого Зеленого Лугу надавали відстройку людського життя що до цілісного, причинного плану. З чого і поставав талан його ведення у передбаченні подій та їх кінцевого результату. Це надавало сили та наснаги на життя, адже з вірними рішеннями людина тут отримувала і континуальну енергію цілісного світу та свою вдачу. І мала ту силу та енергію, якої сьогодні не вистачає технізованому суспільству, в якому людина не може впоратись  з тими викликами, що приносить їй життя у техногенну еру. Від того отримує короткий вік та незчисленні хвороби, що вже постають і на генетичному рівні. Тому вводячи високі технології потрібно піклуватись і про людину  розкриваючи її талан до передбаченого напрямку світового розвитку людства. В цьому поєднанні, як зовнішнього так і внутрішнього світів з’являється головна мета людського існування у осягненні себе, як перш за все світової сутності.

Все це і веде до відтворення божого світу справедливості віддавна омріяного людством на Землі. З чого постає подібне переконання у сучасному науковому підході?

З формули життя знайденої у дзен буддизмі. “Щоб жити і діяти в світі протиріч і одночасно сприймати світ на рівні причинної простоти, потрібно володіти інтуїцією, а не формалізованою логікою”, – відзначив у свій час Тайтаро Судзукі.

Те саме знаходимо у давній орійській культурі України, у сповіщеннях орійських гностиків у манускрипті Войнича. У гностичних дослідженнях яких у непроявленому витікає сама постанова орійської культури в раннім Середньовіччі на землі України – Руси :  “ Око по уму (у зовнішньому світосприйнятті) пусте несе. Око голе (на внутрішньому плані) бере божую мету голу і вість голу. Де волі путі були пана вела совість. Суть пече де горе бо кохаш. Пусто ви жиєте і пуста ваша совість божая. Суть на волі голая ж. Пам’ятай одну волю і святу совість по віки ж“.

Означене і є фундаментом культури Русів віддавна пануючій на землях Середнього Подніпров’я.

Аристократія людського духу

лежить у основі правди людського

життя на землі.

( з невимовного)

Одвічна Січ сьогодні це центр боротьби людини за своє гідне становище у  світі. Де та надія давно вже втрачена разом із вірою в те справжнє, щасливе майбуття гідного способу людського життя  у цьому світі. Але так було не завжди. Якщо заглянути у витоки самої автентичної культури Русів, то там у глибині постає дивовижне  мистецтво їх сроднього життя в світлі  цілісного світу. Саме про це говорить давній запис до кириличного письма, який знаходимо у ризах, рунічних записах давніх русів. Що стояло  у центрі вірувань ще полабських слов’ян з Аркону, де знаходимо буквальне: “ Життя людське є існуванням людини у поєднанні  знання сущого з її розумом, у освяченні світлом  Неба“ .

Як тут не згадати Платона з його відомим свідченням: “ Щоб зробити миследіяльність сродньою Небу багато чого потрібно зрозуміти через її причетність до Єдиного “. Це і є те саме Єдине суще, що тільки одне має справжній зміст, як за кардиналом Римо – католицької церкви Миколою Кузанським  вже у наші часи.

Виходить головна задача, що стоїть перед людиною це пізнати світ і себе в ньому, і це є шляхом до омріяного щастя жити в цьому  світі. У який спосіб це досягалося? Відповідь знаходимо у тих же ризах – рунах до кириличного письма давніх полабських Русів:  “ Буття щасливе як добро, що здобувається  тобою у поєднанні сущого з твоєю совістю“.  Ось звідси і постає та лицарська культура, яка панувала у полабських слов’ян, які своїм духом і запліднили  Київську Русь. Де переважно племінні роди київських земель і постали єдиним цілим у тому духовному заплідненні.  Бо сама назва Рус бере своє походження від Ругів, про яких говорили у ті часи Руг – се, з чого з часом і вийшла Рус та і сама назва  країни – Русь.

Територія полабських слов’ян Ругів в межах острова Руян та мису Аркон була місцем паломничества воїнів – дружинників з земель Середнього Подніпров’я, де вони  набиралися гарту та лицарської звитяги. Яку потім несли у Русь. Саме цю культуру світового лицарства знаходимо вже у Святослава Хороброго,  у його зверненні до супротивника: “ Іду на ви”. Мабуть тому Ярослав Мудрий і притримувався тісного союзу з тим джерелом лицарської звитяги, яке несли у собі слов’яни з Аркону.

Отже пробудження людського духу від початку було тим головним, що стояло за тією державністю Руси, поєднаної у одне цілісне запровадження у звичаєвій лицарській культурі.

Саме ця культура пробудженого духу людини панувала і на Січі, вже у козацькому січовому товаристві, де за свідченням Олеся Бердника панував втаємничений дух характерництва. Виходить, що Одвічна Січ є тим духом України – Руси, що і сьогодні лежить у відродженні нації та державності в країні. Головна поєднуюча ідея козацького лицарства  якої, постає у високо піднятій гетьманській булаві над головою. На цій самій лицарській культурі, де панує честь, совість,  порядність та висока гідність і збудована об’єднана сьогодні Європа. І саме через це Україна де козацькому роду таки  нема переводу і  належить саме європейській культурі, а не ідеології азійської артілі з якою сьогодні бореться. Чому? Мабуть тому, що правда людського життя походить від причинної правди цілісного світу в якому саме і панує її дух. Тому прозріння своєї сакральної сутності, це та основа, що сьогодні поєднує людство у одне ціле. І в якому архаїзм поверхневих ідеологій викреслює все те з людського життя, заводячи людство у світову кризу. Тому головна задача сьогодення пізнати світ і себе в ньому, що і є шляхом щасливого майбуття на цьому світі.  Знову ж таки чому? “Пізнати самого себе – означає пізнати істину, стати на шлях її пізнання”, – знаходимо у визначного російського філософа Володимира Сергійовича Соловйова. Дуже недоречно забутого росіянами сьогодні.

Саме тому з вище приведеного слідує, що платформа української Одвічної Січі у новому відродженні характерництва в Україні, є тією ідеологічною основою, яка як і в давні часи здатна поєднати Русів у одне ціле, прибираючи будь які недоречні конфлікти існуючі сьогодні на територіях слов’янства. Головна умова миру стоїть саме за цим.