Архів січня, 2018
“Пізнай те, що перед обличчям твоїм і сховане відкриється тобі”.
(Ісус із Назарета)
Спостерігаючи за природним довкіллям ми відмічаємо точну вивіреність активного життя тваринного світу поведінка яких, особливо у далеких міграційних переходах, викликає не аби яке здивування. Таке враження, що в своїх міграціях вони спираються на якесь невідоме людині знання схованої природи цілісного світу. Яка є активним початком організації своєрідної етики їх життя. Інтерактивна психологія говорить про існування відповідної натальної карти на рівні тонких взаємодій енергетики непроявленого світу, якою тваринний світ і користується у своїм житті. Тобто, апріорі стверджується, що тваринний світ володіє інтерактивною чутливістю що до світу тонких взаємодій організованого у одне ціле і в поведінковій етиці свого життя широко це застосовує.
Виходить, що організація світу має свою цілісну глибину на рівні тонкої енергетики свого непроявленого плану, якою і користується тваринний світ. Але щоб так було, потрібна загальна об’єднуюча організація самого світу, який на рівні своєї слабкої метрики сягав би своєї цілісної поєднаності у одне. Бо саме це стає узагальнюючим фактором однакової поведінкової етики тваринного світу. Езотерична наука, спираючись на досвід східних вчень, говорить про існування на рівні непроявленого Абсолюту у трактовці Тибету та великого, вічно плинучого Дао у даоському Китаї. Адаптація до патерну умов ареалу проживання того ж непроявленого світу породжує в людині закон всередині, який є законом божої совісті, як за свідченням давніх манускриптів орійського періоду розвитку людства визначеного у нас в Україні. За Велесовою книгою ж це слов’янська Права, від якої постає орійське ведичне правовір’я або ж православ’я, яке існувало на Русі у ранньому Середньовіччі згідно рукопису Войнича.
Виходить, що виживання живого у всьому світі спирається на внутрішню організацію довкілля, як одного цілого і має що до того відповідну чутливість на тонкому рівні своєї організації. Мабуть саме з цього приводу у свій час визначився Шри Ауробіндо Гош:”Ми відчуваємо, що опинились в світі свідомості, потенції океану енергії, ми здатні, не фіксуючись, розрізняти вільні хвилі її процесів і якостей, і все ж залишається відчуття особистості, могутньої сутності, колись сильної, величної і прекрасної”.
Що сьогодні заважає здійсненню подібного розвою людського усвідомлення світу? “Ум усвідомлює, що за допомогою переживання або слів він не здатен впіймати те, що завжди надійне, вічне і невимірне”, – усвідомив у свій час Джадду Крішнамурті. “Ум ніколи не може бути великим тому що те, що дійсно є великим, – невимірно. Відоме спирається на порівняння, але будь яка його діяльність несе за собою лише скорботу“, – констатував він. Чому скорботу, виникає питання? Бо за порівняннями стоять переконання логіки, а не усвідомлення первинних істин, говорить супраментальна психологія сьогодні.
Дуже цікаву характеристику цілісному аспекту світу або ж вічно плинучому Дао надав у свій час стародавній китайський філософ Джуан Цзи:”Дрібнить силу силенну речей, а не чинить справедливості. Ростить тьму поколінь, а не милосердне. Старіше найдовшої стародавності, а не старе. Накриваючи небо і підтримуючи землю, виливає та викрешує величезну кількість форм, а не проявляє майстерності – ось у чому мандрує перед народжений або справжня людина“, – визначив він.
Всі ті форми, про які говорить Джуан Цзи повинні бути адаптовані до означеної цілісності організуючи разом із нею цілісний, гармонійно узгоджений світ. Тобто, має існувати світ вибіркових, ключових форм, резонуючих з тим цілісним світом на рівні його тонкої організації. З цього виходить, що все живе повинно мати ту резонуючу форму, від чого і отримує від континууму енергій вічно плинучого Дао життєву силу та енергію. Говорячи про стан перед народженого Джуан Дзи стверджує, що існує психофізичний образ самої людини, який робить її дотичною до цілісного плану світу. Ця справжня людина народжується коли на його дімку:”природне і людське не перемагають одне одного” у людському соціумі.
Самосвідомість людини виділена на рівні проявленого, речовинного світу породжує форми відповідаючи суто технічним досягненням людства в той чи інший період свого розвитку. Саме ці речі, що вже не несуть в собі необхідної вибірковості, та пов’язане з ними відсторонене образно – понятійне мислення, віддаляють людину від стану дотичності цілісного світу, полишаючи її того рівня світоусвідомлення, яке притаманно їй від природи. Енергії на те в неї вже не_вистачає. Зрозумівши це, езотерична наука говорить сьогодні устами відомого дослідника тольтекської культури Олексія Ксендзюка:”Не варто надмірно довіряти нашому багатому на видумку тоналю”. Бо міфологізоване тоналем уявлення у своїй опертості на зовнішнє, сьогодні остаточно закрило природний канал інтуїтивно – образного сприйняття на рівні тонкого тіла, притаманний всьому живому. Саме усвідомлення цього лежить у основі висловів Джадду Крішнамурті приведених вище.
Виходить найбільшою справою у людському житті є знайти себе у вихорі буття, для людини це має значення осягнення своєї справжності перш за все як сутності світового рівня, як частки цілісного світу. Дотик до цілісності затверджує все і все до чого вона торкнулась стає силою буття в якій і мандрує справжня людина. Тобто, людина як птах фенікс здатна відроджуватись із попелу свого буття у доторку до того, що західний вчений антрополог Карлос Кастанеда назвав активною стороною безкінцевості. Саме тут за свідченням Олексія Ксендзюка: “переживання, полишене системи тональних координат, стає чистим досвідом. Тіло адаптується до нового режиму перцепції та енергообміну. Притаманна сталкеру активність прискорює та полегшує процес адаптації. Особливу роль тут грає специфічне для сталкера чуття тіла і оточуючого середовища, яке відрізняється від переживань снобачущого (у трансових зануреннях) і тому може бути названо активною бездоганністю”. Що відбувається у стані цієї “активної бездоганності”, виникає питання?
Відповідь знаходимо Карлоса Кастанеди:”Обравши шлях воїна, людина повністю пробуджується і остаточно усвідомлює, що звичайне життя назавжди полишилась позаду. Засоби повсякчасного світу вже не прислуговують їй щитами, і вона змушена обрати новий засіб свого життя, якщо бажає вціліти“.
Насправді все виглядає не так похмуро, як стверджує Карлос Кастанеда. Справа в тому, що тонке тіло людини має здатність до самостійного сприйняття дійсності у обхід каналів зовнішнього світосприйняття, як про це згадувалося вище. Ця його здатність проглядає у нашому образному баченні своєї минувшини, коли у спогаді ми торкаємося того, що лежить у просторі нашої образної пам‘яті. Пробудження саме цієї системи світосприйняття дозволяє людині не входячи в трансові занурення, або в практики снобачення, торкатися світу цілісності у своєму житті, жити в істині, знати суще, як стверджують одвічні шукачі істини гностики орійської культури. Керуючись прямим сприйняттям світу на рівні ментального тіла, людина виходить у своїй діяльності на рівень свого супраментального плану, де її зовнішня діяльність стає спорідненою з живою етикою життя самої цілісності. Саме з тою, якою користується по цей день весь тваринний світ. І саме тут її переконання стають прямим усвідомленням істин пануючих в ціліснім світі.
Подібне повернення до джерел своєї самості відбувається під активним впливом самої цілісності, для якої сучасна людина являє собою поза знакову систему, вибірковість якої втрачена. Активне повернення у свою вибіркову знаковість в просторі цілісності розкриває перед людиною її творчий принцип, який стає суттю людської діяльності на плані проявленого світу.”Відчувай розумом, думай відчуттями“, – говорить тут відоме характерницьке правило. Не жити переконаннями опертими на зовнішнє, а усвідомлювати світ на рівні чуття – бачення, шлях сучасного воїна духу, та зрештою і всієї сучасної характерницької, супраментальної культури.
Від того будь яка проблема, що постає на зовнішньому плані, має два варіанти свого вирішення. Один варіант, прийнятий сьогодні, утримує в собі аналіз ситуації і прийняття рішення на основі накопиченого багажу життєвого досвіду або існуючої природознавчої картини світу. Вірно це буде чи ні, іншого варіанту тут не існує. Другий варіант рішення виникає в ціліснім світосприйнятті, як елемент рішення спорідненого з цілісним планом і приходить на внутрішньому просторі, поза межею людського міркування. Все це осмислюється і потім вкладається в дію, результат якої стає вже апріорі відомим. Подібне усвідомлення, що приходить за свідченням оріїв як “вісті божі“, потребує “волі на волі“, де тільки і панує “голе око вістей божих“, як за оріями. Будь які питання тут зникають, коли приходить розуміння, що подійне поле життя належить цілісному плану, воно є ним і будь яке стороннє, упереджене втручання несе за собою гріх відлучення від світу істинного, а разом з тим всі негаразди неусвідомленого життя. Тому творчий принцип цілісності це те поле де живе, де існує цілісна людина, розкриваючи в собі чаруюче безмежжя ієрархії світу через свою належності до нього.
Врешті можливо привести визначення з цього приводу того ж Олександра Ксендзюка:”Магічне перетворення яви так само приступне, як зміна характеру своїх усвідомлених снобачень. Для цього потрібно позбавитись від неусвідомлених нами забобонів. Пробуджений стан після черги цілеспрямованих перетворень, відкриває нам сили і можливості, часто перевершуючи всі фантазії наших снобачень“.
Знання – бачення оріїв, відоме як духовне бачення, це, як що хочете, холодний термояд у противазі практикам снобачень та інших трансових змін стану свідомості. Ним можливо користуватися у повсякденному житті вивіряючи у ньому шлях своєї судженої долі та тієї задачі, яку несе кожна людина від свого народження. Поки що людина приймає у своєму житті участь у п‘єсі сюжету якої не знає. Коли ж у її життя входить творчий принцип цілісності, вона починає знати сюжет тієї п‘єси в якій приймає безпосередню участь.
В кінці будь якої постанови актор сходить зі сцени у реальне життя. І це є найбільшою таємницею людського буття. Про те, що йде далі, існує лише натяк у великого адепта світу Ісуса із Назарета:
“Батько і Бог чекає на зустріч та сподівається на щиру душу. Тільки у повертанні душ додому людське життя отримує свій зміст“, – сповістив у свій час він. Це і є реальністю нашого справжнього буття до якого лежить шлях відродження людської величі та її богообраності, як за нашим великим філософом Григорієм Сковородою.
Щасти Вам.
Трансперсональні занурення за Станіславом Грофом дозволили науці кинути погляд на внутрішній світ людини за межею антропологічного бар’єра, або ж за межею славнозвісної Платонівської печери. Що було безпосередньо зафіксовано у цих дослідженнях?
Перше, що було зафіксовано це здатність людини до невербального сприйняття світу на тонкому плані у змінених, поширених станах її свідомості.
По – друге, на тонкому плані, у своїх зануреннях людина може переглядати і усвідомлювати будь які історичні аспекти як історії, так і особистого життя, що зберігається тут у своєму первинному, недоторканному вигляді. Вона має можливість отримувати інформацію про події, що насуваються проглядаючи сучасне у його взаємопов’язаності з пройдешнім та майбутнім.
По – третє, в своїй миследіяльності на тонкому плані людина може впливати на причинний взаємозв’язок, який веде до відповідної корекції подій і на фізичному плані. Корекція енергокомплексу людини у далеких циклах реінкарнації призводила до її видужання і на фізичному плані.
Все це дозволяє говорити про організацію Всесвіту на тонкому плані, як про одне дотерміново пов’язане ціле, що обіймає пройдешнє, сучасне і майбутнє. Тобто являє собою цілісний, узгоджений пакет світів існуючих у нестаціонарнім просторі часі. Адже піддослідний у своїм глибинних змінених станах свідомості міг вільно переміщуватись, як в далеке пройдешнє так і зазирати у майбутнє.
Ось що про це говорить сам Станіслав Гроф: “Важливою категорією трансперсонального досвіду є різноманітні явища екстрасенсорного сприйняття –наприклад, досвід існування поза межами тіла, телепатія, передбачення майбутнього, ясновидіння, переміщення в часі та просторі. Трансперсональний досвід іноді включає події з мікро – і макрокосму, зі сфер, недосяжних безпосередньо людськими органами чуття, або з періодів, які історично передували появі Сонячної системи, Землі, живих організмів. Ці переживання ясно вказують, що якимось незбагненним чином кожен з нас має інформацію про весь Всесвіт, кожен має потенційний емпіричний доступ до всіх його частин”.
І головне, що вдалося з’ясувати, людське життя має свій причинний взаємозв’язок у реінкарнаційних циклах. Життя людини, як світового духу має безперервний, вічний характер.
Таким чином трансперсональна психологія, а тепер вже і супраментальна психологія, розглядає людину як духовну, космічну істоту, нерозривно пов’язану з Всесвітом, Космосом, людством. Володіє можливістю доступу до загальносвітового інформаційного космічного поля, з колективним несвідомим людства, з космічною інформацією, “світовим розумом”. Що і вказує на цілісне запровадження світу на тонкому плані, де розуміння матерії та матеріальності взагалі має дещо змінену форму.
Але є одна відмінність. Супраментальна психологія не потребує трансових занурень, відокремлюючих людину від реалій життя тут і зараз, у цьому вимірі часу. Діючи через простір образної пам’яті, супраментальна психологія дозволяє використовувати досвід позаантропного буття у реальному житті. Роблячи людину майстром його ведення у дотику до живої етики буття у його причинній взаємопов’язаності. Вона, у порівнянні з трансперсональною психологією, стає своєрідним “холодним термоядом”, не потребуючи спеціальних надумов або ж відповідних трансових занурень для усвідомлення того, що відкривається в ментальнім, кінестетичнім доторку до цілісної основи світу на внутрішнім плані.
Експериментальні дослідження Станіслава Грофа підтверджують правильність концепції К. Р. Юнга про нерозривний зв’язок свідомості людини з несвідомими феноменами особистого і колективного, з архетипами, можливість доступу людини до загальносвітового інформаційного поля колективного безсвідомого і космічної свідомості у трансперсональних переживаннях. За висновком психології Грофа людина одночасно виступає як матеріальний об’єкт і велике поле свідомості. Люди можуть усвідомлювати себе самих з допомогою двох різних модусів досвіду. У природі людини відображена фундаментальна подвійність між досвідом окремого існування, як матеріального об’єкта і досвідом безмежного існування, як недиференційованого поля свідомості за висновком трансперсональної психології. Цю подвійність і прибирає супраментальна психологія, народжуючи справжню, цілісну людину. Велике і мале людське я в ній поєднуються, являючи світу нову людину, що має єдине, цілісне світосприйняття.
Саме за нього згадує Олесь Бердник коли говорить у своїй “Альтернативній еволюції:
” Наші предки сприймали природу як щось нероздільне з собою, своїми відчуттями, думками, діями, прагненнями. Не було і не могло бути відчуження зовнішнього від внутрішнього, все було єдиним в єдиному потоці Буття. Право на життя має лише те, що несе у собі зерно вічного. Потрібна альтернативна еволюція. Потрібне живе, палке серце світу.”
З огляду на вище приведене, маємо пряме підтвердження того, що лежить у фундаменті супраментальної психології сьогодні, отримане у поширенім сприйнятті світу на ментальнім рівні.
Як показали дослідження у супраментальній психології не потрібні трансперсональні занурення, які виключають людину з реального життя. Що не дозволяє керуватися в ньому досвідом свого позаантропного буття. Людина дійсно може стати майстром ведення свого життя у його причинній взаємопов’язаності з цілісним аспектом буття на тонкому плані.
Тому супроти трансперсональної психології супраментальна психологія і виглядає “холодним термоядом”, який йде у звичайних умовах і не потребує надзвичайних умов. Саме через це вона стає психологією самого життя. Вона додає той необхідний компонент впевненості, який Гроф і його послідовники відносили до метафізичного сприйняття світу. Адже саме його, на їх думку, і не вистачає у людському житті, яке через це втрачає свою первинну змістовність. Втім, можемо безпосередньо звернутися до самого Станіслава Грофа:
“Гризотне відчуття дискретності, відчуження, метафізичної самотності, безнадійності , неповноцінності і вини, являють собою стандартні компоненти БПМП. Дивиться індивідуум на свою теперішню ситуацію та поведінку чи досліджує своє пройдешнє все підтверджує, що він непотрібне, нічого не варте і мерзотне єство. Виникають ситуації і характери з світової літератури та специфічні роботи знаменитих художників. Так часто виникають образи описані Данте в його божественній комедії, сцени з книг Еміля Золя, що описують темні та відштовхуючі аспекти людської природи, Федора Достоєвського з їх емоційними стражданнями. Похмурі оповідання Едгара Алана По про нелюдські катування і жахи, картини кошмарів і дивовижних сутностей Ієроніма Босха, темний світ скелетів Джеймса Енсора з його хворобливим баченням карнавалів, образи жахів війни Франціско Гойя, апокаліптичних бачень Сальвадора Далі, уявлення пекла і страшного суда.
Людина, що опинилася в пастці ситуації безвихіддя ясно бачить беззмістовність людського існування але відчуває велику жагу знайти зміст життя. Особливі часті посилання на знамениті фігури грецької міфології : Сизіф, що вкочує величезний камінь на вершину гори, Іксион прив’язаний до колеса що обертається, Тантал, що мучиться невиносною спрагою та голодом, Прометей прикований до скелі та шматуємий орлом. Такі ж загальні образи еріній із тієї ж традиції, що символізує гложущу провину та гризоту совісті”.
З цього, на думку Грофа, виходить нове розуміння та оцінка таких індивідуальностей як Мартін Хайдегер, Серен Кьеркагор, Альбер Камю та Жан Поль Сартр, всі ці дослідники екзистенціоналісти та письменники з наміром налаштовувались на цей комплекс переживань будучи не взмозі відшукати єдино можливе рішення, яким є транцедентна свідомість. Ту повноту справжнього життя і надає супраментальна психологія виводячи саму транцедентність на рівень звичайного людського буття.
І що неперевершено, так це те, що такий стан свідомості людством вже опановувався, це вже було в орійській культурі Середнього Подніпров’я. Саме через це культура цих земель у свій час значно відрізнялася від свого оточення. “Одвічно руси мають ту віру і гримлять нею по світу”, – читаємо підтвердження тому в арамейських записах у мові русів з близького сходу.
Чому тоді все так як сьогодні є? – виникає питання.
Відповідь можемо знайти в Войнича. В якому чітко означено, що коли мука божа перестає виконувати свою роль як стимулюючого фактора розвитку духовного плану, через антропологічну межу поставлену відстороненою вірою у Око боже, саме через таку безвихідь починає панувати зло. Яке уярмлюючи людину, робить її рабою обставин та і самого свого життя. Саме в такому стані зла і живе сучасне суспільство, судячи з того, що розкриває перед людством Синопсис орійських гностиків Середнього Подніпров’я, відомий як рукопис Войнича. Тут релігійний канон, вже тепер писаної віри, починає виступати головним тлумачником істинного, вести шляхи праведності і законів цілісного, що назовні ведуть в нікуди. Яка причина за цим всім стоїть?
“Не усі ви є”, – знаходимо ту причину в арамейських записах з близького сходу, та в тому ж рукописі Войнича. Тобто, людина розділившись на мале я, та занурене у підсвідомість велике Я, втратила свою цілісність та самодостатність в цьому світі, через що унеможливила своє щасливе майбуття в ньому.
Щасти Вам.
Людина живе в цілісному світі, який являє собою живу динамічну систему. Ця система змінюється у потоці часу, кожної миті вона інша. Саме зрозумівши це Епікур у свій час і знайшов можливим зазначити:”У одну і ту ж річку неможливо увійти двічі.” Розкриваючи свою сховану природу людина отримує можливість слідувати тому, що диктує їй світ цілісності, як живу етику її життя.
У техногенну еру через звужене світосприйняття вона полишена можливості чути та фіксувати те, про що орії у свій час говорили як про знання сущого. Така обмеженість стоїть у протиріччі з живим, динамічним світом де вона існує. Цілісність світу пробує поправити це перешкоджаючи такій неусвідомленій активній діяльності людини. Яка у багатьох випадках на плані цілісності нагадує танець слона у посудній лавці. Тому життя такої людини замикається у відповіднім просторі де вона рухається у своєму бутті по колу, яке на Сході отримало назву колеса Сансари. Саме в ньому людина змушена вертітися у безкінцевих циклах свого самостановлення. Цю свою біду вона сприймає як кару божу, як перешкоду темних сил на будь які її дії у житті. Світ пробує пробудити її вищі здібності посилаючи їй всілякі випробування, які сприймаються тут як нещастя та біди. Вона не розуміє, що її усвідомлення правди та кривди, або ж добра і зла мають один і той же невизначений порядок. Людина не знає до чого може привести те і друге, бо життя в істині закрите для неї. Пробуючи розірвати це порочне коло, людина входить у взаємостосунки з польовими формами існуючими на тонкому, непроявленому плані, за межею замкнутого кола її існування. Ці взаємостосунки різних форм життя призводять до підміни справжнього розвитку в якому починає панувати чуже життя. Як показує практика, нічого доброго з цього не виходило. Людина опускалася у еволюції своєї самосвідомості до рівня тих польових форм, які зовсім недалеко відійшли від тваринних форм життя. Більше того, вона починала існувати за еволюційним напрямком тих польових форм, втрачаючи свою людськість та сам напрямок своєї еволюції, як людини.
Ситуація стає ще більш загрозливішою, коли розвиток та духовне становлення стають остаточно пересіченими пануючими атрибутами загальної, зосередженою на зовнішнім культурою; науковим світоглядом існуючим за викривленим картезіанським принципом. відстороненим від правди неба релігійним каноном, пануючою договірною правдою соціуму. Як відомо у світовій езотериці, людина поєднує у собі чотири так звані “царства” або ж “світи”. Це світ мінералів, рослин, тварин та світ самої людини. Мінерали присутні в організмі людини у вигляді розчинів крові, рослини це наші м’язи, а тварини це знакові, резонуючі з цілим системи наших органів. З цього виходить, що ми від початку тісно пов’язані з тим природним середовищем в якому існуємо. Кожне означене “царство” існує завдяки відповідному енергетичному горизонту в цілісності, який формує відповідну сцену за для існування означеного нашого природного оточення. Кожен такий горизонт утримує у собі відповідну впорядковуючу, резонуючу силу, на яку і орієнтується мінеральний, рослинний та тваринним світи. Така впорядковуюча сила відповідного енергетичного горизонту існує і для людини. Ми її звемо “царством божим” або “обітелю божою”. Контакт з цим світом людського духу підтримує духовний початок існуючий у кожній людині. Так от, коли розвиненої духовної культури не існує, або вона пересічена пануючим звуженим світоглядом, на сцену людського життя виходить сила тваринного впорядкування до якої належить наше тіло. Саме звідси з’являється славнозвісний “дракула”, сатанинські культи, взагалі будь який розбій та злидарство. Стрілка людськості відхиляється у суто інстинктивну сферу, де панують дуже далекі від людського світу тваринні правила виживання. “Виходить так, що сама, зовнішньо орієнтована культура того диявола чи сатану і породжує ?”, – лунає запитання нашого вельми здивованого читача. В країнах, де духовний розвиток хоч якось панує, того явища ж немає. Візьмемо наприклад ту ж Індію. Хоча тут теж існують відомі відхилення, але “павшого ангела” не має, не існує, – відповімо ми йому, бо то є образ самої людини, яка згубила шлях до свого божого початку.
Так у наш час людський світ розколовся на темну та світлу свої сторони. Де так звана “біла магія” життя бере свій витік від енергії цілісності, яка проливалася на землю у рахманські свята (дні весняного та зимового сонцестоянь) відновлюючи гармонію та впорядковуючи людське життя під впливом Горнього неба. Звідси висновок – людині свою пов’язаність з природним цілим потрібно відновлювати, щоб зберегти саму свою людськість.
” Наші предки сприймали природу як щось нероздільне з собою, своїми відчуттями, думками, діями, прагненнями. Не було і не могло бути відчуження зовнішнього від внутрішнього, все було єдиним в єдиному потоці Буття. Право на життя має лише те, що несе у собі зерно вічного. Потрібна альтернативна еволюція. Потрібне живе, палке серце світу.”
(Олесь Бердник.)
Дзен це гілка Буддизму, яка перейшла від віри у поклонінні вищому образу до осягнення того самого образу у самій людині як вищого Я. Подібний перехід на внутрішню площину світосприйняття дозволив у доторку до тонкої основи світу на ментальнім рівні зняти ілюзію у суто зовнішньому спостереженні. І це є великим досягненням Дзен-буддизму. За висловом Тайтаро Судзукі дух буддизму спустився з метафізичних небес, щоб стати практичною наукою самого життя.
Але в Дзені було виключено інтелект, що спирався на суто зовнішній опис світу і тому ніс у собі систему логічних заключень, які були далекі від реалій справжнього життя. Тому просвітлення у формі саторі або кінсе стало головною метою досягнень у Дзен-буддизмі. Саме це стало головним проявом містицизму східної культури у ньому, де проглядає відхід від реалій справжнього життя та запровадження практик подальшого переходу у трансцендентність.
Тому майстрами дзену не було помічено другу, дієву сторону інтелекту зануреного на ментальну, трансцендентну глибину. Вони вбачали там лише “тишу бездонної прірви” в якій зникають всі контрасти та умовності. Для них це була “тиша Бога“, що занурився в споглядання свого пройдешнього, теперішнього та майбутнього. В цьому спогляданні ліс, озеро та гори з часом переставали бути лісом озером та горами, щоб відродитись у новому, дійсному своєму образі, коли погляд на них йде з середини, вже за межею антропологічного бар’єра. Звідси відлучена від зовнішнього діяльність, що йде з рівня великого Я. “Живучи, будь мертвим, будь абсолютно мертвим – і роби все, що забажаєш, все буде вірно“, – знаходимо головне правило практики Дзена в житті його апологетів. Звичайним виходом боротьби тут стає “вічне да“, або “та буде воля твоя“, як за висновком майстрів Дзена. Тобто, коли є два проходи в горах, дзен – буддист безпомилково обере вірний і безпечний шлях, але пояснити цього не зможе. Так у Дзені було загублено активний початок людського інтелекту, який може працювати і у злитті великого та малого людського Я, народжуючи людську справжність, що постає в світі “за образом і подобою” самої світової цілісності.
Проблемою Дзена є виключення так званого внутрішнього діалогу, який постійно проходить в суто зовнішній орієнтації людини між багажем її пам’яті та зовнішнім, образно – понятійним сприйняттям світу. Виключення цього діалогу, це спроба перейти на пряме, невербальне сприйняття дійсності через тонкий її план, що несе у собі основу у порозумінні внутрішньої, схованої природи речей. Включення в неї надає можливості говорити про входження в ту невловиму на зовнішньому плані правду – істину, в якій насправді проходить людське життя на підсвідомому рівні.
Виключення того внутрішнього діалогу у Дзен – буддизмі займає багато років проведених у відповідних практиках. Як правило, у вирішенні відповідних питань – коанів, відповіді на які не існує у зовнішнім світосприйнятті.
В супраментальній психології, у суто європейському підході, який є прямим продовженням характерницьких практик в Україні, де панує правило “світ збудований на правді, якою є сам“, зупинка того діалогу відбувається на протязі декількох хвилин. Тут дієвий інтелект через прямий, кінестетичний дотик на ментальному рівні у просторі образної пам’яті, дозволяє пізнавати сховану природу речей шляхом переключення мозкової активності на пряме сприйняття тонкої енергетичної основи природних об’єктів. Ця нова поставлена задача, що вирішується у просторі образної пам’яті, шляхом виведення назовні енергії, яка обслуговує діяльність кори головного мозку, і вимикає той внутрішній діалог, переводячи мозок у інший режим сприйняття дійсності. Мозок тут стає своєрідним екраном, на якому у невербальний спосіб відображається та сприймається тонка, сутнісна основа будь якого об’єкта. Тобто йде пряме збудження нервового пулу у обхід образно – понятійного мислення, яке в такому випадку стає зайвим.
В цей час інтуїтивно – образне мислення виходить наперед, вирішуючи стратегічне прийняття рішень через моделюванні їх на внутрішнім плані, тоді як образно – понятійне стає лише тактичним засобом вирішення проблеми, про яку вже є усвідомлення і вже знайдено рішення. Саме про таке знання – бачення говорили в свій час характерники на Січі, яке є давньою традицією орійської культури нашої землі. “Пізнайте суще і воно зробить вас вільними. Воля існує на волі“, – знаходимо витоки того знання в давньому Синопсисі оріїв, що на сьогодні носить назву рукопису Войнича.
“В чому все ж полягає людська творчість на супраментальному плані?” – можемо почути запитання допитливого читача. Інтелект заходу, входячи у простір тиші Дзена опановує тим, що можливим було б назвати спорідненою миследіяльністю. Він тут не думає або розмірковує, він діє, моделює вже взмозі проглядати те саме пройдешнє, сучасне та майбутнє, що і у Дзені,однак пізнаючи причинну правду подій, за якою свідомо здійснює свій вибір назовні. Тобто там, де дзен буддизм споглядає, інтелект занурений на рівень безсвідомого моделює, миследіє і від того має свій вибір в ситуації, що склалася. Згадана миследіяльність не являє собою щось зовсім нам невідоме. Ми миследіємо коли рухаємось, ходимо чи плаваємо, миследіє птах у своєму польоті. Тут намір на дію зливається з самою дією, спусковим гачком якої є віра, У “віру вірува”, – говорять орії у своєму Синопсисі про цей спосіб життя людини . На внутрішнім ментальнім плані ми миследіємо проглядаючи варіанти того чи іншого свого життя, працюючи в нестаціонарнім просторі – часі, який тут панує. Робимо ми це за допомогою свого супраментального плану, який, за висловом Аристотеля, є “думкою в думці“, або ж божественним планом у самій людині, як за Григорієм Сковородою. Цей рівень ментального плану розкривається перед інтелектом заходу завдяки досягнутій високій стелі евристичного, абстрагованого, не прив’язаного до чогось конкретного мислення. В цьому полягає головне досягнення техногенної ери, що тепер дозволяє подолати ту кризу у духовній сфері людства, до якої сама означена ера і призвела.
На супраментальнім плані ми взмозі змінювати ситуацію, знаходячи для цього нові запровадження в цілісності, здійснюючи переходи в межах її енергетичних горизонтів – світів, убезпечуючи тим самим шлях свого життя. Тобто, отримуємо змогу ( “могу – силу”) діяти за правилом трипільського “золотого бика” у зміні обрію самого свого буття, за яким трипільці вибудовували своє життя. Тут західний інтелект опановує не тільки духовним баченням, а і знанням самої схованої, причинної природи події і навчається нею керуватися. Та системо перетворююча сила, що поєднує горизонти – світи у одне в цілісності, стає приступною людині, яка живе у поєднанні світів свого малого та великого Я. Вона постає в ній за правилом давнього китайського філософа Джуан Дзи:”Коли природне і людське не переборюють одне одного, на світ з’являється справжня людина“. Про таку людину Джуан Дзи говорить як про переднароджену, тобто таку, що несе у собі свій образ до народження. Саме таку людину стародавній китайський філософ відносив до справжнього людського втілення.
Тож, там де дзен – буддизм сходу бачив “тишу бездонної прірви”, супраментальна психологія заходу знаходить поле нової діяльності інтелекту, вже спорідненого з життям самої світової цілісності. У “безмовній тиші безкінцевості” незаангажований інтелект заходу помітив, що вироби людини у її зовнішній діяльності отримували змінену більш довершену форму. Цей новий, набутий образ ніс у собі підвищену енергетику та чарівність свого нового втілення. Так само прийняті рішення та запровадження будучи покладеними на той внутрішній план, теж отримували відповідну корекцію з його боку. Так було відкрито те, що веде та супроводжує людське життя у його справжній доцільності та є джерелом людського талану у цьому. У оріїв це був Суст Великий Божий, на Сході говориться про велике, вічно плинуче Дао. На Тибеті це Абсолют, який зовсім близько підходить до світової цілісності у супраментальній психології, як за Шрі Ауробіндо Гошем.
Виходить так, що справжній людський талан від початку ніс у собі подібне запровадження та вплив цілісного аспекту світу. Недарма кажуть, що всякий талан від Бога. Талановита людина весь час живе в тому дзенівському кінсе, але у активній його фазі своєї спорідненої з цілим життєдіяльності. Щасливе людське майбуття лежить саме у цій межі, про що знаходимо свідчення орійських гностиків записаних у рукописі Войнича:
“Воля на волі а ви що ж, .. пусто ви жиєте і пуста ваша совість божая. Світу межу око голе боре, .. понесуть же путі горе у волю. Упова та межа, мету булу пише“.
Отже, вище згадане не є чимось зовсім новим. Орійська культура раннього Середньовіччя нашої землі сягала тієї висоти, від якої у нас залишилась традиція, що перейшла у звичай шукати та виборювати правду – істину на цім світі, як за давнім заповітом:” шукайте істину і вона зробить вас вільними”. На цьому і постала у свій час творчість нашого великого філософа Григорія Сковороди, що разом з Олесем Бердником стоять на витоці наукових досліджень сьогодення, яке сьогодні носить назву супраментальної психології.
Щасти Вам.
Постскриптум
Може виникнути запитання, що може бути підтвердженням витоку супраментальної психології з глибин Дзен – Буддизму?
З цього приводу можливим було б привести пророчі свідоцтва провідників культури Дзена – Тайтаро Судзукі, Рамзая та Симони Вейль.
” Сучасна хвороба людства вказує на те, що ми згубили свою духовну рівновагу і відчуваємо непевність своєї долі, долі людської сутності. Ми відкидаємо все, що якось нас поєднувало, не тільки соціально, але головне як індивідуумів. Вище само затвердження зникло. “Думаючий очерет” відірвався від свого коріння і все його мислення не несе у собі ніякої користі. Сучасна людина відмовляється визнати цей факт і пробує ще впертіше “думати і думати”, начебто мислення, полишене всіх своїх коренів, може надати йому опори у вигляді чуття впевненості. Дзен говорить нам: ” Знайдіть своє вище Я, і ви досягнете свободи і безпеки“. Але в наші часи людство не знає, що таке вище Я, і схильні приймати своє мілке, егоїстичне я за вище. Людина повинна прийти до контакту з витоком своєї творчості в житті, головна якість якої полягає в тому, що людина являє собою, перебуває у своїй власній природі. Вище Я не знає абсолютно ніяких обмежень. Ми маємо спілкуватись з ним не тільки на високій вершині гори Сінай, “де буття є буття“, але скрізь : на базарі, в полі, в рибацькому човні, на полі битви, в ліцеї, в Колізеї. Деякі з цих місць Богу, може бути, гидко відвідати, але вище Я з’явиться там без вагань. Вище Я не має перепон, а також не зустрічає ніякого спротиву, куди б воно не пішло. Ринзай назива його “істинною людиною без титула” і змальовує її як те, що охоплює весь світ в часі і в просторі”, – стверджує Тайтаро Судзукі у своїй книзі “Основи Дзен – Буддизма”.
“Єдиний шлях до істини, тобто до істини вищого Я, полягає у знищенні самого себе в будь якому змісті у осягненні свого вищого Я. Всі людські сутності абсолютно однакові в тому змісті, що вони всі спрямовані до осягнення добра у своєму житті. “, – стверджує Сімона Вейль.
Таке саме глибоке проникнення в природу людини знаходимо у Ринзая:” Ті з вас хто бажає присвятити себе Дхармі Будди, повинні шукати вірного усвідомлення, Коли таке усвідомлення буде досягнуто, ви не будете заплямовані народженням та смертю. Будете ви ходити чі стояти – ви залишитесь володарем самого себе. Навіть коли, коли ви не будете пробувати досягти чогось незвичайного, воно прийде до вас само собою. Коли ви цього досягнете, ви осягнете, що ваше вище Я нічим не відрізняється від Будди або Патріарха.”
“Коли ми думаємо, ми розуміємо світ, це означає, що ми розуміємо його настільки, настільки він піддається нашому розумовому аналізу. А оскільки цей аналіз не вичерпує життя в його внутрішньому аспекті, ми завжди відчуваємо, що дещо в нас самих не може бути заспокоєним розумом і шукає того заспокоєння в іншому місці. Ось чому наше звичайне життя сповнене протиріч та конфліктів. Тільки тоді, коли духовний світ накладає живий відтиск на цей світ, останній набуває нового значення, роблячи наше життя чогось вартим. Ми помилково вважаємо, що існують два незалежних, заперечуючих одне одного світи. Ми можемо зробити ще один крок і наголосити, що цей відносний світ в якому ми живемо, є не що інше, як сам духовний світ. Фактично існує один цілісний, неподільний, досконалий світ і ніщо інше. Щоб припинити трагедію життя, ми повинні пам’ятати, що світ духу знаходиться безпосередньо тут, ми живемо в ньому, ми ніколи не покидаємо його“, – стверджує Тайтаро Судзукі.
Як бачимо відповідність що до постулатів супраментальної психології майже повна. Залишається тільки одне коротке зауваження, діяльність людини назовні повинна мати свій витік з середини і не тільки в вірнім усвідомленні, а і в споріднених з цілим діях. Від чого саме життя стає слідуванням тій живій етиці життя, що панує в світовій цілісності про яку говорить Тайтаро Судзукі.
Як сьогодні стає доведеним людські здібності у усвідомленні свого довкілля залежать від розвою свідомості, яка цілком належить її внутрішньому плану. Механізм зростання свідомості на каузальнім, внутрішнім плані енергокомплексу залежить від кількості запалених світових прядив, які той кокон каузального плану пронизують. Як показало дослідження, щоб людина набула стану просвітлення, за яким приходить повнота розуміння довколишнього світу, їй потрібно запалити на протязі свого життя не менше семи тих світових прядив.
Сучасна людина загалом на сьогодні має тільки три таких запалених ініціацій, що пов’язано з тими задачами, які стоять перед нею у житті. Перше прядиво ініціюється під час адаптації до довколишнього світу по народженні. Друге несе у собі адаптацію до соціального оточення, з яким людина змушена жити та налагоджувати взаємостосунки. Третє, це набута майстерність у фаховій орієнтації, саме тут з’являються вчителі, математики, економісти, дизайнери та майстри у керуванні якимось транспортом, тощо. Загальна, атрибутивна культура обслуговує все це не заходячи на внутрішній план, через що не несе у собі коригуючого відгуку на дії та вчинки людини на зовні.
Кожна людина прагне щасливої долі у своєму житті, яка вочевидь залежить від розкриття її здібностей у опануванні довколишнім світом. Опановуючи яким вона сама постає у природному стані своєї справжності, як перш за все сутності світового рівня. Тому четверте прядиво через свою ініціацію налагоджує її стосунки з внутрішнім, непроявленим планом через розвинення ментального, кінестетичного бачення. Тут вона починає знати причинну правду світу і вже може розвинути свою майстерність у веденні свого життя у поєднання з планами світу, що її оточує.
Отримавши у такий спосіб континуальну силу світової цілісності, людина постає на шляху своєї судженої долі, де знаходить свою справжність, свій похідний психофізичний образ, про який даоси говорять як про людське обличчя до народження. Так запалюється п’яте прядиво на коконі каузального плану енергокомплексу людини. В цьому стані вона може вже розраховувати на здобуття своєї щасливої долі та очікуваної повноти свого життя. Але не раніше. Загалом сьогодні ситуація з усвідомленням довкілля нагадує якийсь клавішний музичний інструмент в якому половина необхідних звучань на пюпітрі заблокована. Тому зіграти якусь повну мелодію у житті стає справою неможливою.
Можемо тут почути зауваження одного з вдумливих наших читачів, а до чого тут згадана вище надлюдина за Фрідріхом Ніцше, адже все це торкається суто людського способу життя, хоч на сьогодні добре забутого?
Запалення шостого прядива на коконі каузального плану пробуджує в людині дивну силу та вміння. Вона починає володіти системно перетворюючою силою змінюючи у своєму образному намірі – переході енергетичні горизонти – світи у самій цілісності. Ця системо перетворююча сила у всі віки звалася божою силою, бо змінювала все в довкіллі без доторку людської руки. Углядівши це Григорій Сковорода у великому здивуванні і проголосив своє сакральне:”Справжня людина і Бог є одне”.
Чому це ставало можливим? Бо людина вже поєднувала свою зовнішню діяльність з внутрішнім планом світу, часткою якого ставала. Саме тут “природне і людське” (за Джуан Цзи) поєднувалося у одне, народжуючи справжню, цілісні людину. Яка в подальшому ставала дієвим інструментом у відповідному налаштуванні у зовнішньому, відкриваючи у собі творчий принцип життя самої цілісності. Тобто, реалізовувала первинний задум збільшення гармонії у ціліснім аспекті світу на зовнішнім його плані, для чого і ініцювалося сьоме прядиво на коконі каузального плану людського енергокомплексу.
“Щоб реалізувати це потрібне кардинальне зміщення сучасної позиції що до реалізації людського життя, з старої позиції все це виглядає як щось надлюдське”, – висловить тут свою думку поміркований читач. Так воно і відбулося з Фрідріхом Ніцше. І не тільки з ним. Будь яка надумана моральність у житті з позиції трьох ініційованих прядив, завжди виглядала як моралізм, що не мав під собою якогось здорового підґрунтя. Талановита людина завжди це помічала, але не володіла апаратом відповідного дослідження, який був заблокованим існуючим релігійним каноном, науковою продознавчою парадигмою, врешті решт, загальною суто атрибутивною культурою, яка ззовні все це обслуговувала. Людський талан ніколи з цим не погоджувався і в цьому трагедія Ніцше, адже талан від бога завжди приходив до людини з рівня світової цілісності. Тому і знайшов він можливим зауважити у кінці свого життя:” Надлюдина це та, що стоїть по той бік добра і зла. Людське надмірно людське, … необхідно знищити мораль, щоб звільнити життя,.. надлюдина повинна керуватися іншими цінностями”.
Вкрай цікавими виглядають дослідження Ніцше у цьому питанні. Він вважав, що людина проходить у своєму житті три стадії свого зростання, в якому переходить від образу верблюда до лева, а від лева до дитини. Верблюд це пристосування до зовнішніх умов, лев це вже активна дія у тому пристосуванні, а дитина до трьох років живе у своєму справжньому образі, у образі який мала до свого народження в контакті зі світовою цілісністю. Тому все, як бачимо, збігається у тому талані, який від Бога.