Сторінка Василя Чумаченка

Людина живе в цілісному світі, який являє собою живу динамічну систему. Ця система змінюється у потоці часу, кожної миті вона інша. Саме зрозумівши це Епікур у свій час і знайшов можливим зазначити:”У одну і ту ж річку неможливо увійти двічі.” Розкриваючи свою сховану природу людина отримує можливість слідувати тому, що диктує їй світ цілісності, як живу етику її життя.

У техногенну еру через звужене світосприйняття вона полишена можливості чути та фіксувати те, про що орії у свій час говорили як про знання сущого. Така обмеженість стоїть у протиріччі з живим, динамічним світом де вона існує. Цілісність світу пробує поправити це перешкоджаючи такій неусвідомленій активній діяльності людини. Яка у багатьох випадках на плані цілісності нагадує танець слона у посудній лавці. Тому життя такої людини замикається у відповіднім просторі де вона рухається у своєму бутті по колу, яке на Сході отримало назву колеса Сансари. Саме в ньому людина змушена вертітися у безкінцевих циклах свого самостановлення. Цю свою біду вона сприймає як кару божу, як перешкоду темних сил на будь які її дії у житті. Світ пробує пробудити її вищі здібності посилаючи їй всілякі випробування, які сприймаються тут як нещастя та біди. Вона не розуміє, що її усвідомлення правди та кривди, або ж добра і зла мають один і той же невизначений порядок. Людина не знає до чого може привести те і друге, бо життя в істині закрите для неї. Пробуючи розірвати це порочне коло, людина входить у взаємостосунки з польовими формами  існуючими на тонкому, непроявленому плані, за межею замкнутого кола її існування. Ці взаємостосунки різних форм життя призводять до підміни справжнього розвитку в якому починає панувати чуже життя.  Як показує практика, нічого доброго з цього не виходило. Людина опускалася у еволюції своєї самосвідомості до рівня тих польових форм, які зовсім недалеко відійшли від тваринних форм  життя. Більше того, вона починала існувати за еволюційним напрямком тих польових форм, втрачаючи свою людськість та сам напрямок своєї еволюції, як людини.

Ситуація стає ще більш загрозливішою, коли розвиток та духовне становлення стають остаточно пересіченими пануючими атрибутами загальної, зосередженою на зовнішнім культурою; науковим світоглядом існуючим за викривленим картезіанським принципом. відстороненим від правди неба релігійним каноном, пануючою договірною правдою соціуму. Як відомо у світовій езотериці, людина поєднує у собі чотири так звані “царства” або ж “світи”. Це світ мінералів, рослин, тварин та світ самої людини. Мінерали присутні в організмі людини у вигляді розчинів крові, рослини це наші м’язи, а тварини це знакові, резонуючі з цілим системи наших органів. З цього виходить, що ми від початку тісно пов’язані з тим природним середовищем в якому існуємо. Кожне означене “царство” існує завдяки відповідному енергетичному горизонту в цілісності, який формує відповідну сцену за для існування означеного нашого природного оточення. Кожен такий горизонт утримує у собі відповідну впорядковуючу, резонуючу силу, на яку і орієнтується мінеральний, рослинний та тваринним світи. Така впорядковуюча сила відповідного енергетичного горизонту  існує і для людини. Ми її звемо “царством божим” або “обітелю божою”.  Контакт з цим світом людського духу підтримує духовний початок існуючий у кожній людині. Так от, коли розвиненої духовної культури не існує, або вона пересічена пануючим звуженим світоглядом, на сцену людського життя виходить сила тваринного впорядкування до якої належить наше тіло. Саме звідси з’являється славнозвісний “дракула”, сатанинські культи, взагалі будь який розбій та злидарство. Стрілка людськості відхиляється у суто інстинктивну сферу, де панують дуже далекі від людського світу тваринні правила виживання. “Виходить так, що сама, зовнішньо орієнтована культура того диявола чи сатану і породжує ?”, – лунає запитання нашого вельми  здивованого читача. В країнах, де духовний розвиток хоч якось панує, того явища ж немає. Візьмемо наприклад ту ж Індію. Хоча тут теж існують відомі відхилення, але “павшого ангела” не має, не існує, – відповімо ми йому, бо то є образ самої людини, яка згубила шлях до свого божого початку.

Так у наш час людський  світ розколовся на темну та світлу свої сторони. Де так звана “біла магія” життя бере свій витік від енергії цілісності, яка проливалася на землю у рахманські свята (дні весняного та зимового сонцестоянь) відновлюючи гармонію та впорядковуючи людське життя під впливом Горнього неба. Звідси висновок  – людині свою пов’язаність з природним цілим потрібно відновлювати, щоб зберегти саму свою людськість.