Сторінка Василя Чумаченка

” Наші предки сприймали природу як щось нероздільне з собою, своїми відчуттями, думками, діями, прагненнями. Не було і не могло бути відчуження зовнішнього від внутрішнього, все було єдиним в єдиному потоці Буття. Право на життя має лише те, що несе у собі зерно вічного. Потрібна альтернативна еволюція. Потрібне живе, палке серце світу.”

                                                                           (Олесь Бердник.)

Дзен це гілка Буддизму, яка перейшла від віри у поклонінні вищому образу до осягнення того самого образу у самій людині як вищого Я. Подібний перехід на внутрішню площину світосприйняття  дозволив у доторку до тонкої основи світу на ментальнім рівні зняти ілюзію у суто зовнішньому спостереженні. І це є великим досягненням Дзен-буддизму. За висловом Тайтаро Судзукі дух буддизму спустився з метафізичних небес, щоб стати практичною наукою самого життя.

Але в Дзені було виключено інтелект, що спирався на суто зовнішній опис світу і тому ніс у собі систему логічних заключень, які були далекі від реалій справжнього життя. Тому просвітлення у формі  саторі або кінсе стало головною метою досягнень у Дзен-буддизмі. Саме це стало головним проявом містицизму східної культури у ньому, де проглядає відхід від реалій справжнього життя та запровадження  практик подальшого переходу у трансцендентність.

Тому майстрами дзену не було помічено другу, дієву сторону інтелекту зануреного на ментальну, трансцендентну глибину. Вони вбачали там лише “тишу бездонної прірви” в якій зникають всі контрасти та умовності. Для них це була “тиша Бога“, що занурився в споглядання свого пройдешнього, теперішнього та майбутнього.  В цьому спогляданні ліс, озеро та гори з часом переставали бути лісом озером та горами, щоб відродитись у новому, дійсному своєму образі, коли погляд на них йде з середини, вже за межею антропологічного бар’єра. Звідси  відлучена від зовнішнього діяльність, що йде з рівня великого Я. “Живучи, будь мертвим, будь абсолютно мертвим – і роби все, що забажаєш, все буде вірно“, – знаходимо головне правило практики Дзена в житті його апологетів. Звичайним виходом боротьби тут стає “вічне да“, або “та буде воля твоя“, як за висновком майстрів Дзена. Тобто, коли є два проходи в горах, дзен – буддист безпомилково обере вірний і безпечний шлях, але пояснити цього не зможе. Так у Дзені було загублено активний початок людського інтелекту, який може працювати і у злитті великого та малого людського Я, народжуючи людську справжність, що постає в світі “за образом і подобою” самої світової цілісності.

Проблемою Дзена є виключення так званого внутрішнього діалогу, який постійно проходить в суто зовнішній орієнтації людини між багажем її пам’яті та зовнішнім, образно – понятійним сприйняттям світу. Виключення цього діалогу, це спроба перейти на пряме, невербальне сприйняття дійсності через тонкий її план, що несе у собі основу у порозумінні внутрішньої, схованої природи речей. Включення в неї надає можливості говорити про входження в ту невловиму на зовнішньому плані правду – істину, в якій насправді проходить людське життя на підсвідомому рівні.

Виключення того внутрішнього діалогу у Дзен – буддизмі займає  багато років проведених у відповідних практиках. Як правило, у вирішенні відповідних питань – коанів, відповіді на які не існує у зовнішнім світосприйнятті.

В супраментальній психології, у суто європейському підході, який є прямим продовженням характерницьких практик в Україні, де панує правило “світ збудований на правді, якою є сам“, зупинка того діалогу відбувається на протязі декількох хвилин. Тут дієвий інтелект через прямий, кінестетичний дотик на ментальному рівні у просторі образної пам’яті, дозволяє пізнавати сховану природу речей шляхом переключення мозкової активності на пряме сприйняття тонкої енергетичної основи природних об’єктів. Ця нова поставлена задача, що вирішується у просторі образної пам’яті, шляхом виведення назовні енергії, яка обслуговує діяльність кори головного мозку,  і вимикає той внутрішній діалог, переводячи мозок у інший  режим сприйняття дійсності. Мозок тут  стає  своєрідним екраном, на якому  у невербальний спосіб відображається та сприймається тонка, сутнісна основа будь якого об’єкта. Тобто йде пряме збудження нервового пулу у обхід  образно – понятійного мислення, яке в такому випадку стає зайвим.

В цей час інтуїтивно – образне мислення виходить наперед, вирішуючи стратегічне прийняття рішень через моделюванні їх на внутрішнім плані,  тоді як образно – понятійне стає лише тактичним засобом вирішення проблеми, про яку вже є усвідомлення і вже знайдено рішення. Саме про таке знання – бачення говорили в свій час характерники на Січі, яке є давньою традицією орійської культури нашої землі. “Пізнайте суще і воно зробить вас вільними. Воля існує на волі“, – знаходимо витоки того знання в давньому Синопсисі оріїв, що на сьогодні носить назву рукопису  Войнича.

“В чому все ж полягає людська творчість на супраментальному плані?” – можемо почути запитання допитливого читача.  Інтелект заходу, входячи у простір тиші  Дзена опановує тим, що можливим було б назвати спорідненою миследіяльністю. Він тут не думає або розмірковує, він діє, моделює вже взмозі проглядати те саме пройдешнє, сучасне та майбутнє, що і у Дзені,однак пізнаючи причинну правду подій, за якою свідомо здійснює свій вибір назовні. Тобто там, де дзен буддизм споглядає, інтелект занурений на рівень безсвідомого моделює, миследіє і від того має свій вибір в ситуації, що склалася.  Згадана  миследіяльність не являє собою щось зовсім нам невідоме. Ми миследіємо коли рухаємось, ходимо чи плаваємо, миследіє птах у своєму польоті. Тут намір на дію зливається з самою дією, спусковим гачком якої є віра, У “віру вірува”, – говорять орії у своєму Синопсисі про цей спосіб життя людини . На внутрішнім ментальнім плані ми миследіємо проглядаючи варіанти того чи іншого свого життя, працюючи в нестаціонарнім просторі – часі, який тут панує. Робимо ми це за допомогою свого супраментального плану, який, за висловом Аристотеля, є “думкою в думці“, або ж божественним планом у самій людині, як за Григорієм Сковородою.  Цей рівень ментального плану розкривається перед інтелектом заходу завдяки досягнутій високій стелі евристичного, абстрагованого, не прив’язаного до чогось конкретного мислення. В цьому полягає головне досягнення техногенної ери,  що тепер дозволяє подолати ту кризу у духовній сфері людства, до якої сама означена ера і призвела.

На супраментальнім плані ми взмозі змінювати ситуацію, знаходячи для цього нові запровадження в цілісності, здійснюючи переходи в межах її енергетичних горизонтів – світів, убезпечуючи тим самим шлях свого життя.    Тобто, отримуємо  змогу ( “могу – силу”)  діяти за правилом трипільського “золотого бика” у зміні обрію самого свого буття, за яким трипільці вибудовували своє життя. Тут західний інтелект опановує не тільки духовним баченням, а і знанням самої схованої, причинної  природи події і навчається нею керуватися. Та системо перетворююча сила, що поєднує горизонти – світи у одне в цілісності, стає приступною людині, яка  живе у поєднанні світів свого малого та великого Я. Вона постає в ній за правилом давнього китайського філософа Джуан Дзи:”Коли природне і людське не переборюють одне одного, на світ з’являється справжня людина“. Про таку людину Джуан Дзи говорить як про переднароджену, тобто таку, що несе у собі свій образ до народження. Саме таку людину стародавній  китайський філософ відносив до справжнього людського втілення.

Тож, там  де дзен – буддизм сходу бачив “тишу бездонної прірви”, супраментальна психологія заходу знаходить поле нової діяльності інтелекту, вже спорідненого з життям  самої світової цілісності. У “безмовній тиші безкінцевості” незаангажований інтелект заходу помітив, що вироби людини у її зовнішній діяльності отримували змінену більш довершену форму. Цей новий, набутий образ ніс у собі підвищену енергетику та чарівність свого нового втілення. Так само прийняті рішення та запровадження будучи покладеними на той внутрішній план, теж отримували відповідну корекцію з його боку. Так було відкрито те, що веде та супроводжує людське життя у його справжній доцільності та є джерелом людського талану у цьому. У оріїв це був Суст Великий Божий, на Сході говориться про велике, вічно плинуче Дао. На Тибеті це Абсолют, який зовсім близько підходить до світової цілісності у супраментальній психології, як за Шрі Ауробіндо Гошем.

Виходить так, що справжній людський талан від початку ніс у собі подібне запровадження та вплив  цілісного аспекту світу. Недарма кажуть, що всякий талан від Бога. Талановита людина весь час живе в тому дзенівському кінсе, але у активній його фазі своєї спорідненої з цілим життєдіяльності.      Щасливе людське майбуття лежить саме у цій межі, про що знаходимо свідчення орійських гностиків записаних у рукописі Войнича:

“Воля на волі а ви що ж, .. пусто ви жиєте і пуста ваша совість божая. Світу межу око голе боре, .. понесуть же путі горе у волю. Упова та межа, мету булу пише“.

Отже, вище згадане  не є чимось зовсім новим. Орійська культура раннього Середньовіччя нашої землі сягала тієї висоти, від якої у нас залишилась традиція, що перейшла у звичай  шукати та виборювати правду – істину на цім світі, як за давнім заповітом:” шукайте істину і вона зробить вас вільними”. На цьому і  постала у свій час творчість нашого великого філософа Григорія Сковороди, що разом з Олесем Бердником стоять на витоці  наукових досліджень сьогодення, яке сьогодні носить назву супраментальної психології.

Щасти Вам.

Постскриптум

Може виникнути запитання, що може бути підтвердженням витоку супраментальної психології з глибин Дзен – Буддизму?

З цього приводу можливим було б привести пророчі свідоцтва провідників культури Дзена – Тайтаро Судзукі, Рамзая та Симони Вейль.

” Сучасна хвороба людства вказує на те, що ми згубили свою духовну рівновагу і відчуваємо непевність своєї долі, долі людської сутності. Ми відкидаємо все, що якось нас поєднувало, не тільки соціально, але головне як індивідуумів. Вище само затвердження зникло. “Думаючий очерет” відірвався від свого коріння і все його мислення не несе у собі ніякої користі. Сучасна людина відмовляється визнати цей факт і пробує ще впертіше “думати і думати”, начебто мислення, полишене всіх своїх коренів, може надати  йому опори у вигляді чуття впевненості. Дзен говорить нам: ” Знайдіть своє вище Я, і ви досягнете свободи і безпеки“. Але в наші часи людство не знає, що таке вище Я, і схильні приймати своє мілке, егоїстичне я за вище. Людина повинна прийти до контакту з витоком своєї творчості в житті, головна якість якої полягає в тому, що людина являє собою, перебуває у своїй власній природі. Вище Я не знає  абсолютно ніяких обмежень. Ми маємо спілкуватись з ним не тільки на високій вершині гори Сінай, “де буття є буття“, але  скрізь : на базарі, в полі, в рибацькому човні, на полі битви, в ліцеї, в Колізеї. Деякі з цих місць Богу, може бути, гидко відвідати, але вище Я з’явиться там без вагань. Вище Я не має перепон, а також не зустрічає ніякого спротиву, куди б воно не пішло. Ринзай назива його “істинною людиною без титула” і змальовує її як те, що охоплює  весь світ в часі і в просторі”, – стверджує Тайтаро Судзукі у своїй книзі “Основи Дзен – Буддизма”.

“Єдиний шлях до істини, тобто до істини вищого Я, полягає у знищенні самого себе в будь якому змісті у осягненні свого вищого Я. Всі людські сутності абсолютно однакові в тому змісті, що вони всі спрямовані до осягнення  добра у своєму житті. “, – стверджує Сімона Вейль.

Таке саме глибоке проникнення в природу людини знаходимо у Ринзая:” Ті з вас хто бажає присвятити себе Дхармі Будди, повинні шукати вірного усвідомлення, Коли таке усвідомлення буде досягнуто, ви не будете заплямовані народженням та смертю. Будете ви ходити чі стояти – ви залишитесь володарем самого себе. Навіть коли, коли ви не будете пробувати досягти чогось незвичайного, воно прийде до вас само собою. Коли ви цього досягнете, ви осягнете, що ваше вище Я нічим не відрізняється від Будди або Патріарха.”  

“Коли ми думаємо, ми розуміємо світ, це означає, що ми розуміємо його настільки, настільки він піддається нашому розумовому аналізу.  А оскільки цей аналіз не вичерпує життя в його внутрішньому аспекті, ми завжди відчуваємо, що дещо  в нас самих не може бути заспокоєним розумом і шукає того заспокоєння в іншому місці. Ось чому наше звичайне життя сповнене протиріч та конфліктів. Тільки тоді, коли духовний світ накладає живий відтиск на цей світ, останній набуває нового значення, роблячи наше життя чогось вартим. Ми помилково вважаємо, що існують два незалежних, заперечуючих одне одного світи. Ми можемо зробити ще один крок і наголосити, що цей відносний світ в якому ми живемо, є не що інше, як сам духовний світ. Фактично існує один цілісний, неподільний, досконалий світ і ніщо інше. Щоб припинити трагедію життя, ми повинні пам’ятати, що світ духу знаходиться безпосередньо тут, ми живемо в ньому, ми ніколи не покидаємо його“, – стверджує Тайтаро Судзукі.

Як бачимо відповідність що до постулатів супраментальної психології майже повна. Залишається тільки одне коротке зауваження, діяльність людини назовні повинна мати свій витік з середини і не тільки в вірнім усвідомленні, а і в споріднених з цілим діях. Від чого саме життя стає слідуванням тій живій етиці життя, що панує в світовій цілісності про яку говорить Тайтаро Судзукі.