Сторінка Василя Чумаченка

“Пізнай те, що перед обличчям твоїм і сховане  відкриється тобі”.

                            (Ісус із Назарета)

Спостерігаючи за природним довкіллям ми відмічаємо точну вивіреність активного життя тваринного світу поведінка яких, особливо у далеких міграційних переходах, викликає не аби яке здивування. Таке враження, що в своїх міграціях вони спираються на якесь невідоме людині знання схованої природи цілісного світу. Яка є активним початком організації своєрідної етики  їх життя. Інтерактивна психологія говорить про існування відповідної натальної карти на рівні тонких взаємодій енергетики непроявленого світу, якою тваринний світ і користується у своїм житті. Тобто, апріорі стверджується, що тваринний світ володіє інтерактивною чутливістю що до світу тонких взаємодій організованого у одне ціле і в поведінковій етиці свого життя широко це застосовує.

          Виходить, що організація світу має свою цілісну глибину на рівні тонкої енергетики свого непроявленого плану, якою і користується тваринний світ. Але щоб так було, потрібна загальна об’єднуюча організація самого світу, який на рівні своєї слабкої метрики сягав би  своєї цілісної поєднаності у одне. Бо саме це стає узагальнюючим фактором однакової поведінкової етики тваринного світу. Езотерична наука, спираючись на досвід східних вчень, говорить про існування на рівні непроявленого Абсолюту у трактовці Тибету та великого, вічно плинучого  Дао у даоському Китаї. Адаптація до патерну умов ареалу проживання того ж непроявленого світу породжує в людині закон всередині, який є законом божої совісті, як за свідченням давніх манускриптів орійського періоду розвитку людства визначеного у нас в Україні. За Велесовою книгою ж це слов’янська Права, від якої постає орійське ведичне правовір’я або ж православ’я, яке існувало на Русі у ранньому Середньовіччі згідно рукопису Войнича.

         Виходить, що виживання живого у всьому світі спирається на внутрішню організацію довкілля, як одного цілого і має що до того відповідну чутливість на тонкому рівні своєї організації. Мабуть саме з цього приводу у свій час визначився Шри Ауробіндо Гош:”Ми відчуваємо, що опинились в світі свідомості, потенції океану енергії, ми здатні, не фіксуючись, розрізняти вільні хвилі її процесів і якостей, і все ж залишається відчуття особистості, могутньої сутності, колись сильної, величної і прекрасної”.

          Що сьогодні заважає здійсненню подібного розвою людського усвідомлення світу?  “Ум усвідомлює, що за допомогою переживання або слів він не здатен впіймати те, що завжди надійне, вічне і невимірне”, – усвідомив у свій час Джадду Крішнамурті. “Ум ніколи не може бути великим тому що те, що дійсно є великим, – невимірно. Відоме спирається на порівняння, але будь яка його діяльність несе за собою лише скорботу“, – констатував він. Чому скорботу, виникає питання? Бо за порівняннями стоять переконання логіки, а не усвідомлення первинних істин, говорить супраментальна психологія сьогодні.

         Дуже цікаву характеристику цілісному аспекту світу або ж вічно плинучому Дао надав у свій час стародавній китайський філософ Джуан Цзи:”Дрібнить силу силенну речей, а не чинить справедливості. Ростить тьму поколінь, а не милосердне. Старіше найдовшої стародавності, а не старе. Накриваючи небо і підтримуючи землю, виливає та викрешує величезну кількість форм, а не проявляє майстерності – ось у чому мандрує перед народжений або справжня людина“, – визначив він.

         Всі ті форми, про які говорить Джуан Цзи повинні бути адаптовані до означеної цілісності організуючи разом із нею цілісний, гармонійно узгоджений світ. Тобто, має існувати світ вибіркових, ключових форм, резонуючих з тим цілісним світом на рівні його тонкої організації. З цього виходить, що все живе повинно мати ту резонуючу форму, від чого і отримує від континууму енергій вічно плинучого Дао життєву силу та енергію. Говорячи про стан перед народженого Джуан Дзи стверджує, що існує  психофізичний образ самої людини, який робить її дотичною до цілісного плану світу. Ця справжня людина народжується коли на його дімку:”природне і людське не перемагають одне одного” у людському соціумі.

         Самосвідомість людини виділена на рівні проявленого, речовинного світу породжує форми відповідаючи суто технічним досягненням людства в той чи інший період свого розвитку. Саме ці речі, що вже не несуть в собі необхідної вибірковості, та пов’язане з ними відсторонене образно – понятійне мислення, віддаляють людину від стану дотичності цілісного світу, полишаючи її того рівня світоусвідомлення, яке притаманно їй від природи. Енергії на те в неї вже не_вистачає. Зрозумівши це, езотерична наука говорить сьогодні устами відомого дослідника тольтекської культури  Олексія Ксендзюка:”Не варто надмірно довіряти нашому багатому на видумку тоналю”. Бо міфологізоване  тоналем уявлення у своїй опертості на зовнішнє, сьогодні остаточно закрило природний канал інтуїтивно – образного сприйняття на рівні тонкого тіла, притаманний всьому живому. Саме усвідомлення цього лежить у основі висловів  Джадду Крішнамурті приведених вище.

         Виходить найбільшою справою у людському житті є знайти себе у вихорі буття, для людини це має значення осягнення своєї справжності перш за все як сутності світового рівня, як частки цілісного світу. Дотик до цілісності затверджує все і все до чого вона торкнулась стає силою буття в якій і мандрує справжня людина. Тобто, людина як птах фенікс здатна відроджуватись із попелу свого буття у доторку до того, що західний вчений антрополог Карлос Кастанеда назвав активною стороною безкінцевості. Саме тут за свідченням Олексія Ксендзюка: “переживання, полишене системи тональних координат, стає чистим досвідом. Тіло адаптується до нового режиму перцепції та енергообміну. Притаманна сталкеру активність прискорює та полегшує процес адаптації. Особливу роль тут  грає специфічне для сталкера чуття тіла і оточуючого середовища, яке відрізняється від переживань снобачущого (у трансових зануреннях) і тому може бути названо активною бездоганністю”. Що відбувається у стані цієї “активної бездоганності”, виникає питання?

         Відповідь знаходимо  Карлоса Кастанеди:”Обравши шлях воїна, людина повністю пробуджується і остаточно усвідомлює, що звичайне життя назавжди полишилась позаду. Засоби повсякчасного світу вже не прислуговують їй щитами, і вона змушена обрати новий засіб свого життя, якщо  бажає вціліти“.

         Насправді все виглядає не так похмуро, як стверджує Карлос Кастанеда. Справа в тому, що тонке тіло людини має здатність до самостійного сприйняття дійсності у обхід каналів зовнішнього світосприйняття, як про це згадувалося вище. Ця його здатність проглядає у нашому образному баченні своєї минувшини, коли у спогаді ми торкаємося того, що лежить у просторі нашої образної пам‘яті. Пробудження саме цієї системи світосприйняття дозволяє людині не входячи в трансові занурення, або в практики снобачення, торкатися світу цілісності у своєму житті, жити в істині, знати суще, як стверджують одвічні шукачі істини гностики орійської культури. Керуючись прямим сприйняттям світу на рівні ментального тіла, людина виходить у своїй діяльності на рівень свого супраментального плану, де її зовнішня діяльність стає спорідненою з живою етикою життя самої цілісності. Саме з тою, якою користується по цей день весь тваринний світ. І саме тут її переконання стають прямим усвідомленням істин пануючих в  ціліснім світі.

          Подібне повернення до джерел своєї самості відбувається під активним впливом самої цілісності, для якої сучасна людина являє собою поза знакову систему, вибірковість якої втрачена. Активне повернення у свою вибіркову знаковість в  просторі цілісності  розкриває перед людиною її творчий принцип, який стає суттю людської діяльності на плані проявленого світу.”Відчувай розумом, думай відчуттями“, – говорить тут відоме характерницьке правило. Не жити переконаннями опертими на зовнішнє, а усвідомлювати світ на рівні чуття – бачення,  шлях сучасного воїна духу, та зрештою і всієї сучасної характерницької, супраментальної культури.

          Від того будь яка проблема, що постає на зовнішньому плані, має два варіанти свого вирішення. Один варіант, прийнятий сьогодні, утримує в собі аналіз ситуації і прийняття рішення на основі накопиченого багажу життєвого досвіду або існуючої природознавчої картини світу. Вірно це буде чи ні, іншого варіанту тут не існує. Другий варіант рішення виникає в ціліснім світосприйнятті, як елемент рішення спорідненого з цілісним планом і приходить на внутрішньому просторі, поза межею людського міркування. Все це осмислюється і потім вкладається в дію, результат якої стає вже апріорі відомим. Подібне усвідомлення, що приходить за свідченням оріїв як “вісті божі“,  потребує “волі на волі“,  де тільки і панує “голе око вістей божих“,  як за оріями. Будь які питання тут зникають, коли приходить розуміння, що подійне поле життя належить цілісному плану, воно є ним і будь яке стороннє, упереджене втручання несе за собою гріх відлучення від світу істинного, а разом з тим всі негаразди неусвідомленого життя. Тому творчий принцип цілісності це те поле де живе, де існує цілісна людина, розкриваючи в собі чаруюче безмежжя ієрархії  світу через свою належності до нього.

         Врешті можливо привести визначення з цього приводу того ж Олександра Ксендзюка:”Магічне перетворення яви так само приступне, як зміна характеру своїх усвідомлених снобачень. Для цього потрібно позбавитись від неусвідомлених нами забобонів. Пробуджений стан після черги цілеспрямованих перетворень, відкриває нам сили і можливості, часто перевершуючи всі фантазії наших снобачень“.

          Знання – бачення оріїв, відоме як духовне бачення, це, як що хочете, холодний термояд у противазі практикам снобачень та інших трансових змін стану свідомості. Ним можливо користуватися у повсякденному житті вивіряючи у ньому шлях своєї судженої долі та тієї задачі, яку несе кожна людина від свого народження. Поки що людина приймає у своєму житті участь у п‘єсі сюжету якої не знає. Коли ж у її життя входить творчий принцип цілісності, вона починає знати сюжет тієї п‘єси в якій приймає безпосередню участь.

         В кінці будь якої постанови актор сходить зі сцени у реальне життя. І це є найбільшою таємницею людського буття. Про те, що йде далі, існує лише натяк у великого адепта світу Ісуса із Назарета:

“Батько і Бог чекає на зустріч та сподівається на щиру душу. Тільки у повертанні душ додому людське життя отримує свій зміст“, – сповістив у свій час він. Це і є реальністю нашого справжнього буття до якого лежить шлях відродження людської величі та її богообраності, як за нашим великим філософом Григорієм Сковородою.

Щасти Вам.

Трансперсональні занурення за Станіславом Грофом дозволили науці кинути погляд на внутрішній світ людини за межею антропологічного бар’єра, або ж за межею славнозвісної Платонівської печери. Що було безпосередньо зафіксовано у цих дослідженнях?

Перше, що було зафіксовано це здатність людини до невербального сприйняття світу на тонкому плані у змінених, поширених станах її свідомості.

По – друге, на тонкому плані, у своїх зануреннях людина може переглядати і усвідомлювати будь які історичні аспекти як історії, так і особистого життя, що зберігається тут у своєму первинному, недоторканному вигляді.  Вона має можливість отримувати інформацію про події, що насуваються проглядаючи сучасне у його взаємопов’язаності з пройдешнім та майбутнім.

По – третє, в своїй миследіяльності на тонкому плані людина може впливати на причинний взаємозв’язок, який веде до відповідної корекції подій і на фізичному плані. Корекція  енергокомплексу людини  у далеких циклах реінкарнації призводила до її видужання  і на фізичному плані.

Все це дозволяє говорити про організацію Всесвіту на тонкому плані, як  про одне дотерміново пов’язане ціле, що обіймає пройдешнє, сучасне і майбутнє. Тобто являє собою цілісний, узгоджений пакет світів існуючих у нестаціонарнім просторі часі. Адже піддослідний у своїм глибинних змінених станах свідомості міг вільно переміщуватись,  як в далеке пройдешнє так і зазирати у майбутнє.

Ось що про це говорить сам Станіслав Гроф: “Важливою категорією трансперсонального досвіду є різноманітні явища екстрасенсорного сприйняття –наприклад, досвід існування поза межами тіла, телепатія, передбачення майбутнього, ясновидіння, переміщення в часі та просторі. Трансперсональний досвід іноді включає події з мікро – і макрокосму, зі сфер, недосяжних безпосередньо людськими органами чуття, або з періодів, які історично передували появі Сонячної системи, Землі, живих організмів. Ці переживання ясно вказують, що якимось незбагненним чином  кожен з нас має інформацію про весь Всесвіт, кожен має потенційний емпіричний доступ до всіх його частин”.

І головне, що вдалося з’ясувати, людське життя має свій причинний взаємозв’язок у реінкарнаційних циклах. Життя людини, як світового духу має безперервний,  вічний характер.

Таким чином трансперсональна психологія, а тепер вже і супраментальна психологія,  розглядає людину як духовну, космічну істоту, нерозривно пов’язану з Всесвітом, Космосом, людством. Володіє можливістю доступу до загальносвітового інформаційного космічного поля, з колективним несвідомим людства, з космічною інформацією, “світовим розумом”. Що і вказує на цілісне запровадження світу на тонкому плані, де розуміння матерії та матеріальності взагалі має дещо змінену форму.

Але є одна відмінність. Супраментальна психологія не потребує трансових занурень, відокремлюючих людину від реалій життя тут і зараз, у цьому вимірі часу. Діючи через простір образної пам’яті, супраментальна психологія дозволяє використовувати досвід позаантропного буття у реальному житті. Роблячи людину майстром його ведення у дотику до живої етики буття у його причинній взаємопов’язаності. Вона, у порівнянні з трансперсональною психологією, стає своєрідним “холодним термоядом”, не потребуючи спеціальних надумов або ж відповідних трансових занурень для усвідомлення того, що відкривається в ментальнім, кінестетичнім доторку до цілісної основи світу на внутрішнім плані.

Експериментальні дослідження Станіслава Грофа  підтверджують правильність концепції К. Р. Юнга про нерозривний зв’язок свідомості людини з несвідомими феноменами особистого і колективного, з архетипами, можливість доступу людини до загальносвітового  інформаційного поля колективного безсвідомого і космічної свідомості у трансперсональних переживаннях. За висновком психології Грофа людина одночасно виступає як матеріальний об’єкт і велике поле свідомості. Люди можуть усвідомлювати себе самих з допомогою двох різних модусів досвіду. У природі людини відображена фундаментальна подвійність між досвідом окремого існування, як матеріального об’єкта і досвідом безмежного існування, як недиференційованого поля свідомості за висновком трансперсональної психології. Цю подвійність і прибирає супраментальна психологія, народжуючи справжню, цілісну людину. Велике і мале людське я в ній поєднуються, являючи світу нову людину, що має єдине, цілісне світосприйняття.

Саме за нього згадує Олесь Бердник коли говорить у своїй “Альтернативній еволюції:

” Наші предки сприймали природу як щось нероздільне з собою, своїми відчуттями, думками, діями, прагненнями. Не було і не могло бути відчуження зовнішнього від внутрішнього, все було єдиним в єдиному потоці Буття. Право на життя має лише те, що несе у собі зерно вічного. Потрібна альтернативна еволюція. Потрібне живе, палке серце світу.”

З огляду на вище приведене, маємо пряме підтвердження того, що лежить у фундаменті супраментальної психології сьогодні, отримане у поширенім сприйнятті світу на ментальнім рівні.

 Як показали дослідження у супраментальній психології  не потрібні трансперсональні занурення, які виключають людину з реального життя. Що не дозволяє керуватися в ньому досвідом свого позаантропного буття. Людина  дійсно може стати майстром ведення свого життя у його причинній взаємопов’язаності з цілісним аспектом буття на тонкому плані.

Тому супроти трансперсональної психології  супраментальна психологія і  виглядає   “холодним термоядом”, який йде у звичайних умовах і не потребує  надзвичайних умов. Саме через це вона стає психологією самого життя. Вона додає той необхідний компонент впевненості, який Гроф і його послідовники відносили до метафізичного сприйняття світу. Адже саме його, на їх думку, і не вистачає у людському житті, яке через це втрачає свою первинну змістовність. Втім, можемо безпосередньо звернутися до самого Станіслава Грофа:

“Гризотне відчуття дискретності, відчуження, метафізичної самотності, безнадійності , неповноцінності і вини, являють собою стандартні компоненти БПМП. Дивиться індивідуум на свою теперішню ситуацію та поведінку чи досліджує своє пройдешнє все підтверджує, що він непотрібне, нічого не варте і мерзотне єство. Виникають ситуації і характери з світової літератури та специфічні роботи знаменитих художників. Так часто виникають образи описані Данте в його божественній комедії, сцени з книг Еміля Золя, що описують темні та відштовхуючі аспекти людської природи, Федора Достоєвського з їх емоційними стражданнями. Похмурі оповідання Едгара Алана По про нелюдські катування і жахи, картини кошмарів і дивовижних сутностей  Ієроніма  Босха, темний світ скелетів Джеймса  Енсора з його хворобливим баченням карнавалів, образи жахів війни Франціско Гойя, апокаліптичних бачень Сальвадора Далі, уявлення пекла і страшного суда.

Людина, що опинилася в пастці ситуації безвихіддя ясно бачить беззмістовність людського існування але  відчуває велику жагу знайти зміст життя. Особливі часті посилання на знамениті фігури грецької міфології : Сизіф, що вкочує величезний камінь на вершину гори, Іксион прив’язаний до колеса що обертається, Тантал, що мучиться невиносною спрагою та голодом, Прометей прикований до скелі та шматуємий орлом. Такі ж загальні образи еріній із тієї ж традиції, що символізує гложущу провину та гризоту совісті”.

З цього, на думку Грофа, виходить нове розуміння та оцінка таких індивідуальностей як Мартін Хайдегер, Серен Кьеркагор, Альбер Камю та Жан Поль Сартр, всі ці дослідники екзистенціоналісти  та письменники з наміром налаштовувались на цей комплекс переживань будучи не взмозі відшукати єдино можливе рішення, яким є транцедентна свідомість. Ту повноту справжнього життя і надає супраментальна психологія виводячи саму транцедентність на рівень звичайного людського буття.

І що неперевершено, так це те, що такий стан свідомості людством вже опановувався, це вже було в орійській культурі Середнього Подніпров’я. Саме через це культура цих земель у свій час значно відрізнялася від свого оточення. “Одвічно руси мають ту віру і гримлять нею по світу”, – читаємо підтвердження тому в арамейських записах у мові русів  з близького сходу.

Чому тоді все так як сьогодні є? – виникає питання.

Відповідь можемо знайти в  Войнича. В якому чітко означено, що коли мука божа перестає виконувати свою роль як стимулюючого фактора розвитку духовного плану, через антропологічну межу поставлену відстороненою вірою у Око боже, саме через таку безвихідь починає панувати зло. Яке уярмлюючи людину, робить її рабою обставин та і самого свого життя. Саме в такому стані зла і живе сучасне суспільство, судячи з того, що розкриває перед людством  Синопсис орійських гностиків Середнього Подніпров’я, відомий як рукопис Войнича. Тут релігійний канон, вже тепер писаної віри, починає виступати головним тлумачником істинного, вести шляхи праведності і законів цілісного, що назовні ведуть  в нікуди. Яка причина за цим всім стоїть?

“Не усі ви є”, – знаходимо ту причину в арамейських записах з близького сходу, та в тому ж рукописі Войнича. Тобто,  людина розділившись на мале я, та занурене у підсвідомість велике Я, втратила свою цілісність та самодостатність в цьому світі, через що унеможливила своє щасливе майбуття в ньому.

Щасти Вам.

Людина живе в цілісному світі, який являє собою живу динамічну систему. Ця система змінюється у потоці часу, кожної миті вона інша. Саме зрозумівши це Епікур у свій час і знайшов можливим зазначити:”У одну і ту ж річку неможливо увійти двічі.” Розкриваючи свою сховану природу людина отримує можливість слідувати тому, що диктує їй світ цілісності, як живу етику її життя.

У техногенну еру через звужене світосприйняття вона полишена можливості чути та фіксувати те, про що орії у свій час говорили як про знання сущого. Така обмеженість стоїть у протиріччі з живим, динамічним світом де вона існує. Цілісність світу пробує поправити це перешкоджаючи такій неусвідомленій активній діяльності людини. Яка у багатьох випадках на плані цілісності нагадує танець слона у посудній лавці. Тому життя такої людини замикається у відповіднім просторі де вона рухається у своєму бутті по колу, яке на Сході отримало назву колеса Сансари. Саме в ньому людина змушена вертітися у безкінцевих циклах свого самостановлення. Цю свою біду вона сприймає як кару божу, як перешкоду темних сил на будь які її дії у житті. Світ пробує пробудити її вищі здібності посилаючи їй всілякі випробування, які сприймаються тут як нещастя та біди. Вона не розуміє, що її усвідомлення правди та кривди, або ж добра і зла мають один і той же невизначений порядок. Людина не знає до чого може привести те і друге, бо життя в істині закрите для неї. Пробуючи розірвати це порочне коло, людина входить у взаємостосунки з польовими формами  існуючими на тонкому, непроявленому плані, за межею замкнутого кола її існування. Ці взаємостосунки різних форм життя призводять до підміни справжнього розвитку в якому починає панувати чуже життя.  Як показує практика, нічого доброго з цього не виходило. Людина опускалася у еволюції своєї самосвідомості до рівня тих польових форм, які зовсім недалеко відійшли від тваринних форм  життя. Більше того, вона починала існувати за еволюційним напрямком тих польових форм, втрачаючи свою людськість та сам напрямок своєї еволюції, як людини.

Ситуація стає ще більш загрозливішою, коли розвиток та духовне становлення стають остаточно пересіченими пануючими атрибутами загальної, зосередженою на зовнішнім культурою; науковим світоглядом існуючим за викривленим картезіанським принципом. відстороненим від правди неба релігійним каноном, пануючою договірною правдою соціуму. Як відомо у світовій езотериці, людина поєднує у собі чотири так звані “царства” або ж “світи”. Це світ мінералів, рослин, тварин та світ самої людини. Мінерали присутні в організмі людини у вигляді розчинів крові, рослини це наші м’язи, а тварини це знакові, резонуючі з цілим системи наших органів. З цього виходить, що ми від початку тісно пов’язані з тим природним середовищем в якому існуємо. Кожне означене “царство” існує завдяки відповідному енергетичному горизонту в цілісності, який формує відповідну сцену за для існування означеного нашого природного оточення. Кожен такий горизонт утримує у собі відповідну впорядковуючу, резонуючу силу, на яку і орієнтується мінеральний, рослинний та тваринним світи. Така впорядковуюча сила відповідного енергетичного горизонту  існує і для людини. Ми її звемо “царством божим” або “обітелю божою”.  Контакт з цим світом людського духу підтримує духовний початок існуючий у кожній людині. Так от, коли розвиненої духовної культури не існує, або вона пересічена пануючим звуженим світоглядом, на сцену людського життя виходить сила тваринного впорядкування до якої належить наше тіло. Саме звідси з’являється славнозвісний “дракула”, сатанинські культи, взагалі будь який розбій та злидарство. Стрілка людськості відхиляється у суто інстинктивну сферу, де панують дуже далекі від людського світу тваринні правила виживання. “Виходить так, що сама, зовнішньо орієнтована культура того диявола чи сатану і породжує ?”, – лунає запитання нашого вельми  здивованого читача. В країнах, де духовний розвиток хоч якось панує, того явища ж немає. Візьмемо наприклад ту ж Індію. Хоча тут теж існують відомі відхилення, але “павшого ангела” не має, не існує, – відповімо ми йому, бо то є образ самої людини, яка згубила шлях до свого божого початку.

Так у наш час людський  світ розколовся на темну та світлу свої сторони. Де так звана “біла магія” життя бере свій витік від енергії цілісності, яка проливалася на землю у рахманські свята (дні весняного та зимового сонцестоянь) відновлюючи гармонію та впорядковуючи людське життя під впливом Горнього неба. Звідси висновок  – людині свою пов’язаність з природним цілим потрібно відновлювати, щоб зберегти саму свою людськість.