Сторінка Василя Чумаченка

“Пізнай те, що перед обличчям твоїм і сховане  відкриється тобі”.

                            (Ісус із Назарета)

Спостерігаючи за природним довкіллям ми відмічаємо точну вивіреність активного життя тваринного світу поведінка яких, особливо у далеких міграційних переходах, викликає не аби яке здивування. Таке враження, що в своїх міграціях вони спираються на якесь невідоме людині знання схованої природи цілісного світу. Яка є активним початком організації своєрідної етики  їх життя. Інтерактивна психологія говорить про існування відповідної натальної карти на рівні тонких взаємодій енергетики непроявленого світу, якою тваринний світ і користується у своїм житті. Тобто, апріорі стверджується, що тваринний світ володіє інтерактивною чутливістю що до світу тонких взаємодій організованого у одне ціле і в поведінковій етиці свого життя широко це застосовує.

          Виходить, що організація світу має свою цілісну глибину на рівні тонкої енергетики свого непроявленого плану, якою і користується тваринний світ. Але щоб так було, потрібна загальна об’єднуюча організація самого світу, який на рівні своєї слабкої метрики сягав би  своєї цілісної поєднаності у одне. Бо саме це стає узагальнюючим фактором однакової поведінкової етики тваринного світу. Езотерична наука, спираючись на досвід східних вчень, говорить про існування на рівні непроявленого Абсолюту у трактовці Тибету та великого, вічно плинучого  Дао у даоському Китаї. Адаптація до патерну умов ареалу проживання того ж непроявленого світу породжує в людині закон всередині, який є законом божої совісті, як за свідченням давніх манускриптів орійського періоду розвитку людства визначеного у нас в Україні. За Велесовою книгою ж це слов’янська Права, від якої постає орійське ведичне правовір’я або ж православ’я, яке існувало на Русі у ранньому Середньовіччі згідно рукопису Войнича.

         Виходить, що виживання живого у всьому світі спирається на внутрішню організацію довкілля, як одного цілого і має що до того відповідну чутливість на тонкому рівні своєї організації. Мабуть саме з цього приводу у свій час визначився Шри Ауробіндо Гош:”Ми відчуваємо, що опинились в світі свідомості, потенції океану енергії, ми здатні, не фіксуючись, розрізняти вільні хвилі її процесів і якостей, і все ж залишається відчуття особистості, могутньої сутності, колись сильної, величної і прекрасної”.

          Що сьогодні заважає здійсненню подібного розвою людського усвідомлення світу?  “Ум усвідомлює, що за допомогою переживання або слів він не здатен впіймати те, що завжди надійне, вічне і невимірне”, – усвідомив у свій час Джадду Крішнамурті. “Ум ніколи не може бути великим тому що те, що дійсно є великим, – невимірно. Відоме спирається на порівняння, але будь яка його діяльність несе за собою лише скорботу“, – констатував він. Чому скорботу, виникає питання? Бо за порівняннями стоять переконання логіки, а не усвідомлення первинних істин, говорить супраментальна психологія сьогодні.

         Дуже цікаву характеристику цілісному аспекту світу або ж вічно плинучому Дао надав у свій час стародавній китайський філософ Джуан Цзи:”Дрібнить силу силенну речей, а не чинить справедливості. Ростить тьму поколінь, а не милосердне. Старіше найдовшої стародавності, а не старе. Накриваючи небо і підтримуючи землю, виливає та викрешує величезну кількість форм, а не проявляє майстерності – ось у чому мандрує перед народжений або справжня людина“, – визначив він.

         Всі ті форми, про які говорить Джуан Цзи повинні бути адаптовані до означеної цілісності організуючи разом із нею цілісний, гармонійно узгоджений світ. Тобто, має існувати світ вибіркових, ключових форм, резонуючих з тим цілісним світом на рівні його тонкої організації. З цього виходить, що все живе повинно мати ту резонуючу форму, від чого і отримує від континууму енергій вічно плинучого Дао життєву силу та енергію. Говорячи про стан перед народженого Джуан Дзи стверджує, що існує  психофізичний образ самої людини, який робить її дотичною до цілісного плану світу. Ця справжня людина народжується коли на його дімку:”природне і людське не перемагають одне одного” у людському соціумі.

         Самосвідомість людини виділена на рівні проявленого, речовинного світу породжує форми відповідаючи суто технічним досягненням людства в той чи інший період свого розвитку. Саме ці речі, що вже не несуть в собі необхідної вибірковості, та пов’язане з ними відсторонене образно – понятійне мислення, віддаляють людину від стану дотичності цілісного світу, полишаючи її того рівня світоусвідомлення, яке притаманно їй від природи. Енергії на те в неї вже не_вистачає. Зрозумівши це, езотерична наука говорить сьогодні устами відомого дослідника тольтекської культури  Олексія Ксендзюка:”Не варто надмірно довіряти нашому багатому на видумку тоналю”. Бо міфологізоване  тоналем уявлення у своїй опертості на зовнішнє, сьогодні остаточно закрило природний канал інтуїтивно – образного сприйняття на рівні тонкого тіла, притаманний всьому живому. Саме усвідомлення цього лежить у основі висловів  Джадду Крішнамурті приведених вище.

         Виходить найбільшою справою у людському житті є знайти себе у вихорі буття, для людини це має значення осягнення своєї справжності перш за все як сутності світового рівня, як частки цілісного світу. Дотик до цілісності затверджує все і все до чого вона торкнулась стає силою буття в якій і мандрує справжня людина. Тобто, людина як птах фенікс здатна відроджуватись із попелу свого буття у доторку до того, що західний вчений антрополог Карлос Кастанеда назвав активною стороною безкінцевості. Саме тут за свідченням Олексія Ксендзюка: “переживання, полишене системи тональних координат, стає чистим досвідом. Тіло адаптується до нового режиму перцепції та енергообміну. Притаманна сталкеру активність прискорює та полегшує процес адаптації. Особливу роль тут  грає специфічне для сталкера чуття тіла і оточуючого середовища, яке відрізняється від переживань снобачущого (у трансових зануреннях) і тому може бути названо активною бездоганністю”. Що відбувається у стані цієї “активної бездоганності”, виникає питання?

         Відповідь знаходимо  Карлоса Кастанеди:”Обравши шлях воїна, людина повністю пробуджується і остаточно усвідомлює, що звичайне життя назавжди полишилась позаду. Засоби повсякчасного світу вже не прислуговують їй щитами, і вона змушена обрати новий засіб свого життя, якщо  бажає вціліти“.

         Насправді все виглядає не так похмуро, як стверджує Карлос Кастанеда. Справа в тому, що тонке тіло людини має здатність до самостійного сприйняття дійсності у обхід каналів зовнішнього світосприйняття, як про це згадувалося вище. Ця його здатність проглядає у нашому образному баченні своєї минувшини, коли у спогаді ми торкаємося того, що лежить у просторі нашої образної пам‘яті. Пробудження саме цієї системи світосприйняття дозволяє людині не входячи в трансові занурення, або в практики снобачення, торкатися світу цілісності у своєму житті, жити в істині, знати суще, як стверджують одвічні шукачі істини гностики орійської культури. Керуючись прямим сприйняттям світу на рівні ментального тіла, людина виходить у своїй діяльності на рівень свого супраментального плану, де її зовнішня діяльність стає спорідненою з живою етикою життя самої цілісності. Саме з тою, якою користується по цей день весь тваринний світ. І саме тут її переконання стають прямим усвідомленням істин пануючих в  ціліснім світі.

          Подібне повернення до джерел своєї самості відбувається під активним впливом самої цілісності, для якої сучасна людина являє собою поза знакову систему, вибірковість якої втрачена. Активне повернення у свою вибіркову знаковість в  просторі цілісності  розкриває перед людиною її творчий принцип, який стає суттю людської діяльності на плані проявленого світу.”Відчувай розумом, думай відчуттями“, – говорить тут відоме характерницьке правило. Не жити переконаннями опертими на зовнішнє, а усвідомлювати світ на рівні чуття – бачення,  шлях сучасного воїна духу, та зрештою і всієї сучасної характерницької, супраментальної культури.

          Від того будь яка проблема, що постає на зовнішньому плані, має два варіанти свого вирішення. Один варіант, прийнятий сьогодні, утримує в собі аналіз ситуації і прийняття рішення на основі накопиченого багажу життєвого досвіду або існуючої природознавчої картини світу. Вірно це буде чи ні, іншого варіанту тут не існує. Другий варіант рішення виникає в ціліснім світосприйнятті, як елемент рішення спорідненого з цілісним планом і приходить на внутрішньому просторі, поза межею людського міркування. Все це осмислюється і потім вкладається в дію, результат якої стає вже апріорі відомим. Подібне усвідомлення, що приходить за свідченням оріїв як “вісті божі“,  потребує “волі на волі“,  де тільки і панує “голе око вістей божих“,  як за оріями. Будь які питання тут зникають, коли приходить розуміння, що подійне поле життя належить цілісному плану, воно є ним і будь яке стороннє, упереджене втручання несе за собою гріх відлучення від світу істинного, а разом з тим всі негаразди неусвідомленого життя. Тому творчий принцип цілісності це те поле де живе, де існує цілісна людина, розкриваючи в собі чаруюче безмежжя ієрархії  світу через свою належності до нього.

         Врешті можливо привести визначення з цього приводу того ж Олександра Ксендзюка:”Магічне перетворення яви так само приступне, як зміна характеру своїх усвідомлених снобачень. Для цього потрібно позбавитись від неусвідомлених нами забобонів. Пробуджений стан після черги цілеспрямованих перетворень, відкриває нам сили і можливості, часто перевершуючи всі фантазії наших снобачень“.

          Знання – бачення оріїв, відоме як духовне бачення, це, як що хочете, холодний термояд у противазі практикам снобачень та інших трансових змін стану свідомості. Ним можливо користуватися у повсякденному житті вивіряючи у ньому шлях своєї судженої долі та тієї задачі, яку несе кожна людина від свого народження. Поки що людина приймає у своєму житті участь у п‘єсі сюжету якої не знає. Коли ж у її життя входить творчий принцип цілісності, вона починає знати сюжет тієї п‘єси в якій приймає безпосередню участь.

         В кінці будь якої постанови актор сходить зі сцени у реальне життя. І це є найбільшою таємницею людського буття. Про те, що йде далі, існує лише натяк у великого адепта світу Ісуса із Назарета:

“Батько і Бог чекає на зустріч та сподівається на щиру душу. Тільки у повертанні душ додому людське життя отримує свій зміст“, – сповістив у свій час він. Це і є реальністю нашого справжнього буття до якого лежить шлях відродження людської величі та її богообраності, як за нашим великим філософом Григорієм Сковородою.

Щасти Вам.