Сторінка Василя Чумаченка

Договірні взаємовідносини загальнокультурного рівня, навіть конституційно затверджені, являють собою хистку основу, бо одразу ж руйнуються, коли у суспільстві змінюються напрямок як соціального так і економічного розвитку, за якоюсь новою стратегією. Це одразу ж відзеркалюється як у економіці та політиці, так і у ідеології. Уникнути руйнації та фальшування життя в означених кризах суто технічного спрямування країни, дозволяє стан людської самосвідомості , що ґрунтується на глибинній, причинній правді життя, притаманній суспільству де духовні принципи формування людської справжності переважають споживчий характер суто економічних чинників розвитку та становлення держави. Тобто йдеться про те, що пантеїстичний світогляд (бог та світова цілісність у всьому) та онтологічний принцип природного, цілісного світосприйняття оточуючого світу, втрачені у техногенну еру,  повинні бути поновленими.

Це дозволяє також уникнути того, що на сьогодні зветься парадоксом Ганемана. За переконанням родоначальника гомеопатії нестача життєвої енергії призводить до невірного ходу думок, з яких постають невірні рішення та, як наслідок, фальшиві справи у житті, якими починає перейматися людина.

Поновити енергетичний статус дозволяє онтологічна пов’язаність з природним середовищем у поширеному світосприйнятті за межею антропологічного бар’єра. Саме тут здійснюється головна ідея сьогодення повернення назад у природу, що стає можливим через корекцію етноментальних чинників у бік внутрішнього самостановлення людини.

Подібний вихід  за межу славнозвісної  Платонівської печери у супраментальній психології, дозволяє торкнутись причинної правди живої етики життя, за якою існує все живе у довкіллі. Саме це повернення людини назад у природу в супраментальній психології, через включення третьої сигнальної системи сприйняття світу на ментальному рівні, здатне відновити життєвий потенціал до тієї висоти, коли рішення та дії людини в житті стають спорідненими з причинним, цілісним аспектом світу. Саме в цей час континуальна енергія цілісності стає приступною людині в житті, бо зникає гріх відлучення від божої правди пануючій в техногенному світі.

Людина явище соціальне і народжується в умовах відповідного суспільства де панує відповідна етика. Ця етика може буди сформованою на досвіді пройдешніх поколінь, як загально установча  (прийнята у загальному розвитку суспільства) так і у досвіді виживання у ареалі життя відповідного етносу. Закон всередині, що панує тут, формує артефактну, дотичну до цілісного аспекту світу культуру. Все тут мова, пісні, мистецькі вироби несуть у собі резонуючу з причинним світом цілісності форму. Що і дозволяє жити у природній єдності з оточуючим довкіллям, від чого знати причинну правду того, що в ньому насправді відбувається. “ Відати і знати обаполи тирла ”, як це записано у Велесовій книзі.

Сила духу, яка в цей час виникає, дозволяє  малою силою боронити свою землю, як це яскраво проглядає у характерництві Запорізької Січі. Глибина внутрішньої культури, яка панувала тут дозволяла формувати лицарське, характерницька братство з будь кого, хто приходив на Січ. Аби міг перехреститися та вимовити кілька фраз на мові, все останнє робила характерницька спільнота, яка за переконанням Олеся Бердника панувала на Січі. Тому розкриття природних, онтологічних підвалин людської справжності на чинниках внутрішньої культури дозволяє  сьогодні говорити про становлення національної єдності в Україні. Бо це є спадкоємна традиція цілого народу, що завжди спирався на знання природного закону всередині, як це засвідчив у свій час грецький мандрівник та дослідник Геродот. Через що тут ніколи не переймалися пустопорожніми ідеями, які виникали у культурах зовнішнього плану. Чому? Тому що була приступною  та “ідея”, яка від початку творення розлита в оточуючому довкіллі і завжди панувала у пантеїстичному світогляді.

Нове відродження нації та сталої державності дозволяє зняти ті протиріччя, що накопичилися у державотворенні у кінці 20-го та на початку 21-го століття. Природа внутрішнього плану людини вочевидь однакова скрізь, не зважаючи на расові, релігійні та національні розбіжності існуючі на зовнішньому плані. Внутрішня, пантеїстична релігія, як єдина світова релігія, постає з раннього ведизму та раннього, гностичного християнства, в центрі яких стояла і стоїть постать справжньої, цілісної людини, боголюдини, як за Григорієм Сковородою.

Стан справжньої, цілісної людини звичаєвий для культури розвинутої у свій час на терені земель Середнього Подніпров’я. Тож починати потрібно нам, бо пантеїстичний світогляд та онтологічний принцип завжди панували у людській самосвідомості тут, на цій землі.

Виникає питання про ті життєві орієнтири, якими керується особистість потрапивши на волю, за межу антропологічного бар’єра у супраментальній психології. Існують вочевидь давні настанови, що лежать в основі українського характерництва. Лунають вони у записі так: Сповідуй життя на волі, живи на волі.

1. Живи за правдою, живи серед рівних собі.
2. Прислухайся до інших.
3. Не зазіхай на чуже.
4. Виховуй своїх дітей на волі.
5. Зайве марнує життя, живи достатньо.
6. Знайшовши свою пару бережи її.
7. Зберігай та захищай свою землю.
8. Шлях свого життя шукай на волі.
9. Будь відповідальним за своє життя та за кроки у ньому.

В. Чумаченко

Природа людської справжності, не зважаючи на проведені великі езотеричні дослідження як на сході так і на заході, залишається нез’ясованою. І все через людську соціальність, за межами якої людини не існує. Вимушене життя на однині десь на віддаленому острові це переконливо демонструє, через деякий час ми знайдемо там вже не людину. Спробуємо розібратися: “Чому людина таки  є продуктом соціальних відносин і що повинно бути головним у тих відносинах?“

         За східною традицією природа людини розподіляється на зовнішню проекцію – план Рупи, або ж план фізичного тіла і проекцію внутрішніх тонких  тіл енергокомплексу. Він розподіляється на Ефірний та Астральний плани, за якими слідує Ментальний, Казуальний, Бодхічний та ведучий план під назвою Атман. В дослідженні цих проекцій людини на тонкому плані на сьогодні переважає конструктивіський підхід. Тобто, розглядається їх умоглядний розподіл на окремі дієві частини з дослідження функції яких робиться висновок про їх сховану природу та місця у життєдіяльності людини. Те саме панує і у дослідженні енергетичних центрів – чакрів, що пов’язують  два людських плани зовнішній та внутрішній у одне ціле. Зразком такого підходу є дослідження покладені у книгу Перепиліцина “Філософський камінь“. Досягнення тут невеликі, бо залишають рівень свідомості дослідника на рівні зовнішнього світосприйняття.

         Але існує і інший підхід, ранню згадку про нього можемо знайти у ритуальнім розписі енеолітичної культури Трипілля та ранніх шумерських петрогліфах. Тут ми знаходимо триєдність, яка пізніше знайшла своє місце у християнстві у вигляді Святої Трійці – Батька, Святого духу та Сина. З точки зору розвиненої на сьогодні супраментальної психології, це відповідно план супраменталу, або божественного рівня Батька, план ментального тіла, або Святого духу та план фізичного тіла, або план Сина,  за тією ж християнською традицією. В цій трійці шумери виводили на переднє місце її функціональність, яка у відповідній пов’язаності з цілісним світом дозволяла здійснювати ту чи іншу споріднену з цілим дію у людськім  бутті. Від чого життя і ставало праведним. Чому?

         В цьому підході супраментальний план, пов’язаний з причинною правдою цілісного світу, веде та спрямовує людське життя через зв’язкову ментальну проекцію, що виступає своєрідним ментальним дублем людини на тонкому плані. Головною корегуючою ланкою в такій системі є супраментальний план, який через своє втілення на ментальному рівні забезпечує пов’язаність зовнішнього та внутрішнього планів людини з причинним, цілісним аспектом світу. Саме про них, як про природне та людське говорив китайський філософ Чжуан Цзи, коли стверджував, що людська справжність виникає з поєднаності природного та людського, тобто внутрішнього та зовнішнього світів людини.

         Про дві натури людини поєднані у одне ціле говорить і наш великий філософ Григорій Сковорода, за якими вгадуються той самий вище згаданий фізичний, зовнішній та тонкий, непроявлений плани людського буття.

У їх співвідношенні Сковорода доходить висновку: “ Проявлене є ніщо, непроявлене ж є річ“ у людській життєдіяльності, стверджував він. Чому, з якої причини, виникає питання?

         Мабуть тому, що проявлене, зовнішнє є слідством дії сил внутрішнього плану і зосередження людини на зовнішньому веде до проблеми її розуму замкненого на самого себе. Інтуїція у суто зовнішньому світосприйнятті спирається на багаж накопиченого знання образної пам’яті. Нескінченний діалог між розумом та простором  образної пам’яті стає тут головним у людськім житті. Але виникає одна проблема, в такому стані світосприйняття людина зовсім нічого не знає про своєчасність та доцільність своїх кроків у плині часу. Вічна проблема бути чі не бути тому чі іншому кроку, чі будь якому запровадженню в житті, постає перед нею. Пізнати це можливо тільки у доторку до причинної правди цілісного світу, але цей дотик блокує згаданий вище нескінченний діалог, безперервний інформаційний обмін між образним сприйняттям зовнішнього та його аналогами у образній пам’яті.

         Відокремлення процесу образного мислення від прямого сприйняття дійсності на ментальнім рівні, призводить до ілюзорності будь якого сприйняття на зовні. Людина стає відокремленою від самого процесу життя, що вирує в довкіллі. Саме тут вона і втрачає свою природну силу, яка виникає у її пов’язаності з континуальною енергією цілісного світу. Так приходить той стан, що має свій сумний опис у Святому письмі:

“Тай що має людина зі страдницького життя свого.  Однакове всім випадає: праведному і безбожному, доброму й чистому та нечистому, .. як доброму, так і грішников.  Оце зло у всім, що під сонцем тим ді́ється, — що одна́кове всім випада́є…..  Наймарні́ша марно́та, — марно́та усе!“.

         “Зупинка згаданого вище діалогу і перехід до прямого сприйняття дійсності все те прибирає, бо є головним у людському житті, такого висновку дійде будь хто“, – скаже нам тут обізнаний з езотеричною наукою читач. “Але яке відношення до цього всього має людська справжність“, – нагадає нам поміркована читацька аудиторія про головну мету наших досліджень. А ось яку. Справжність говорить нам про життя як про дієву, споріднену справу з причинною правдою детерміново пов’язаного світу. Тут постає людська дорослість, коли людина починає усвідомлювати себе світовою сутністю.

Саме в цей час у її житті починає активно діяти супраментальний, божий, як за Шри Ауробіндо, план. Тобто, повністю реалізується та природа, що від початку була закладена в людині, як частки світової божої суті.

         “Але ви говорили про людську соціалізацію, як головну умову постанови людини у житті“, – нагадає нам доскіпливий читач. Інтуїтивне, невербальне світосприйняття весь час потребує підтвердження своєї доцільності у зовнішньому. З цієї доцільності та вивіреності кроків у житті виникає культура, яка постає у спілкуванні з собі подібними особистосями, це і стає засобом утримання прямого контакту з причинним світом непроявленого. Саме вибіркова, ментально образна знаковість будь якої етнічної культури є засобом утримання згаданого вище зв’язку.

Згадку про це знаходимо у написі на стародавньому етруському шоломі: ” Погибель у підриваючім сили багатстві одинака, роєм живи”.

Згаданий “рій” це велика рада Запорозьської Січі, Київське та Новгородське Віче, коли вмикався колективний егрегор людей поєднаних однією правдою – силою. Щось подібне можливо спостерігати у великих зграях риб у океані. Сила цих малих істот дорівнює тут багатотисячній зграї і тоді вони стають непоборними для будь якого хижатства ззовні.

         Чому Запорізька Січ могла протистояти будь якій навалі? Вільна людина поєднана з цілісністю світу, тому має незбагненну силу духу, значно більшу аніж у людини, що стоїть у неволі будь якої вертикалі влади. Тому легко долали будь яке військо, що набиралося з рабів божих. Візантія змогла здолати незбагненну силу русів, коли поступово ввела модифіковане християнство на Русі, змінивши той двоєвірний синкретизм двох натур, який насправді ввів на Русі князь Володимир.

Відомий кулон Змієвик князя Володимира, що несе у собі два лика причинного світу людини, підтверджує це.

         Але повернемось до людської справжності. Як вона набувається у справжній людській культурі? Ментальний вибірковий образ, що набувається у адаптації людини до патерну умов ареалу проживання, дозволяє мати закон всередині, як ведучий принцип життя назовні. Тобто причинна правда світу стає приступною такій людині. Колективний соціум таких особистостей виробляє знакові, резонуючі з цілим речі, як у побуті так і у будь якому виробництві. Все тут мова, пісні, обрядовість та звичаєвість прислуговують одній цілі – утримання контакту з причинним світом з якого походили знання сущого та сила ведення життя на зовнішньому плані. У давньому записі русів з близького сходу знаходимо ствердження:” Хор має радість буття, а ви горе“ . Знак Хора зламаний хрест, що символічно означає зламаний порядок назовні, через який людина проходить на свій внутрішній, дотичний до правди цілісного світу рівень. Супраментальний план тут  виглядає як сонячне світло людського мікрокосму і постає воно з ментального плану, який є ментальним дублем людини на плані непроявленого, ноуменального, як за Вернадським світу. Саме про це світло говорить Ісус із Назарета коли стверджував:”Царство боже в середині вас“, маючи на увазі ту незбориму, божу силу, яку має в собі кожна людина. “Таке велике багатство животіє у такій бідності”, – зауважує він з цього ж таки приводу, маючи на увазі життя пересічної людини у рабстві божім на землі.

         Знаки Хора або ж Хорса знаходимо на українських вишиванках по цю пору. Силу та не аби яку звитягу духу несе у людське життя цей одяг.

Людина у соціумі живе сама, маючи свою власну долю від народження. Людський колектив лише допомагає їй пройти цей шлях зростання її духу. Становлення ж справжньої цілісної людини від цього відбувається на однині з світовою цілісністю, яку за звичаєм відносять до божого промислу. Дуже поетично цей шлях, що дійшов свого завершення описано у даосів:”Там в ущелині віддаленого гірського пасма, в тихім віянні вітерцю дика роза розцвіла”.

“А як ту природу людської справжності відродити сьогодні у охопленім глобалістичними ідеями суспільстві?” – запитає допитливий читач. Вироблений у віки технічного прогресу рівень абстрагованого мислення дозволяє легко переходити до аналогу того стану взаємодії з цілісним світом, про який у індійському етносі згадується як про нірвікальпу -самадху. В ній розум, інтелект, воля і чітта (сам мозок людини) зливаються у одне. Сама миследіяльність тут стає дієвим способом життя. В такому суто духовному житті не буває канікул, тут людина стає тим, чим насправді є. Її задачею у житті стає здійняття гармонійності світу, бо це і є способом її майстерності у його веденні. Широкий світ обріїв – світів існуючих в цілісності стає їй приступним. Але залишається межа, за яку заступати неможна, через втрату свого супраментального плану, від якого залежить сама наша людськість. Про цю межу орії говорять як про святу межу, в якій людина набуває небаченої висоти свого духу, дорівнюючись у ній єдиному Одному.

         У індійському епосі досягнення цього стану пов’язується з особливим месіанством окремих індивідуумів, які мають задля цього особливе призначення. Людині немає необхідності в Нірвікальпа – Самадхі  розчинятися у океані безмежності, бо вона сама звідти. Відсутність бази абстрагованого мислення завжди штовхала людину до міфологізації того, що було  зрозумілих причин їй недосяжним. Насправді тут можливо говорити, що кожна людина від початку несе у собі ту чі іншу місію. І вона та людина родом з вічності. Тому не диво, що їй стає приступним знання своєї визначальної природи. Науковий підхід у супраментальній психології дозволяє тут відділити зерна від  плевели, з’ясовуючи місце міфу у людськім житті. Його задача отримання стану волі духу у якомусь казковому сюжеті. Коли здійснюється перехід до поширеного світосприйняття необхідність у ньому зникає. Людина в такому стані більше не потребує якоїсь помочі ззовні. Її богом стає сама трансцендентність з якою вона починає просто жити.

Вибірковий ментальний образ, що отримує будь який етнос у адаптації до патерну умов ареалу проживання, через який він спілкується з причинним планом світу, повинен бути закріпленим у активній практичній діяльності на зовнішньому плані. Це закріплення і відбувається у реалізації відповідної ідеї закладеної у людський соціум. Ця ідея, походячи з контакту людини з цілісною основою світу на внутрішньому плані, є основою будь якого етносу. Тобто, етносу адаптованому до умов ареалу проживання, завдяки чому тут з’являється  той самий закон всередині, який за оріями є виразником божої совісті в кожній людині. На відповідній сходинці свого розвитку кожен етнос по різному проголошує цю ідею свого переможного кроку у зовнішньому.

У англійців це постати над ситуаціями, що виникають у зовнішньому – англієць за будь що “не повинен бути рабом обставин“. Подібне, як відомо, можливо реалізувати тільки з опорою на внутрішнє, причинне усвідомлення подій на ментальному плані. Аристократизм та витончена поведінка у зовнішньому допомагають це здійснити англійцям .    “Порядок над  усе“, бо тільки у згуртованій впорядкованості німці вбачають свою переможну ходу у зовнішньому.  У Китаї прямо проголошується слідування “законам піднебесної “, країни існуючої  за їх уявленням на тонкому плані. Америка сформувалася довкола гасла “зроби себе сам“, чим внутрішній потенціал кожної людини виводиться  назовні без перешкод зовнішньої ідеології, яка з часом стає застарілою.

Висока, лицарська культура в Україні віддавна спиралася на духоборчу основу становлення людини у  інській зоні кристалічного щита Середнього Подніпров’я. Неймовірна глибина інської зони якого породжувала небачену на зовні внутрішню культуру. Це саме її узрів Геродот, коли складав своє враження від населення середнього Борисфена. “Цей народ не потребує закону у вигляді царя чі якогось іншого можновладця, та він їм і не потрібен закон знаходить у них всередині“, – визначив він. Сила духу і допомагала тут утримувати свою територію малою силою на тім перехресті світів між Європою та Азією. Січ була тут головним джерелом лицарської звитяги. Закони її були дивними та незнані близькому сусідству, що культивувало людське закріпачення та підкорення однієї версти населення іншій.

Будь яке духовне лицарство стоїть на двох стовпах. Першим із них це дотик до сущого, до причинної правди світу на ментальному плані, звідки і черпалась сила людського духу. Щоб закріпити цю силу на зовні, потрібна була не тільки знакова національна культура,  а і визначальна, характерна поведінка в житті. В якій головним була самоповага до тієї сили, що бриніла всередині. Тому висока гідність постанови себе у житті була тією необхідною формулою прояву себе назовні. Цю силу потрібно було не зрадити, не переступити межу дозволеного тієї самої причинної правди, або ж природної етики життя, що панує на внутрішнім плані людської сутності. Бо тільки у такому випадку у людини проявлялася та сила, що черпалась з континуальних просторів світової цілісності. Тому другим стовпом необхідної постанови у житті була порядність, бо не можна було пересікати чужої долі, не можна було ламати первинну впорядкованість світу з якої якраз і виходила сила людського духу. Виходить, що гідність та порядність і є тією давньою національною, світоглядною ідеєю України, де пошук правди – істини та становлення людської справжності, була давнім націоформуючим гаслом. “Ніхто крім нас”, – що витікає з людської гідності та порядності,  є невідомим нашому близькому сусідству гаслом, скажемо одверто. Саме з високої звитяги людського духу бере своє походження:” Іду на ви“, –  Святослава Хороброго. На сьогодні ця ідея взмозі поєднати та згуртувати українство, пробудивши ту силу, яка завжди стояла на засторозі від стороннього втручання у той діалог, який віддавна вівся на цій землі між людиною та цілісним світом.

Може виникнути питання що до політичних, або ж технічних націй існуючих сьогодні, як відбувається  їх становлення? До таких націй відносяться ті нації, які втратили своє первинне етнічне коріння. Їх світоусвідомлення цілком лежить в міфах та відсторонених від правди легендах. Тому ні про яку силу духу тут говорити не приходиться. Протистоять зовнішньому тут через накопичені у той чі інший спосіб багатства чи  територіальні завоювання. Щоб охоронити це все потрібна велика військова сила, або ж, як на сьогодні, передове озброєння, наявність чого є головним фактором перемоги над близьким і дальнім сусідством.  Демократія та людська воля є тією силою, що залишає ці нації у пройдешньому. Бо породжені вони ерою залізного віку і повинні відійти в історію. Натомість приходить світове єднання людства у розкритті справжньої, дотичної цілісного світу, природи людини. Орійське ведичне православ’я або ж правовір’я давньої Русі лежить в основі цього.

“Гідність та порядність це те головне, що на сьогодні лежить в центрі європейської культури”, – зауважить хтось з вченої читацької аудиторії. Саме від того Україна і належить до Європи. Більше того, вона є витоком її цивілізаційних устрімлень від давніх часів.

Як засвідчує науковий аналіз досліджень проведених у переміщенні споглядача за межу антропологічного бар’єра або за межу славнозвісної  “Платонівської печери”, тонкоенергетична природа людини на внутрішнім плані  дотична до причинної, законодавчої основи зовнішнього світу. Саме це лежить у основі  так званого інтуїтивного знання – бачення або ж духовного погляду, який є провідним, судячи з витоків, у езотеричній культурі будь якого етносу. Саме тут, як виявилось, відбувається корекція Кантівського апріорного мислення природним чинником і з’являється нова, передбачена ним наука.

Дотик до цілісної основи світу породжує відповідну етику життя, що походить від  “закону всередині”, як за Геродотом, або ж як закону “божої совісті” існуючій у дотику до “голого” плану світу, як за оріями. Подібне інтуїтивне мислення було загадкою для природознавства, бо походило  нізвідкіля і невідомо хто був його носієм. Дослідження феномену людської справжності, звичаєво притаманній українській національній культурі, у психометричнім дослідженні в просторі образної пам’яті, дозволило виділити  план ментального дубля, як головного носія інтуїтивно – образного усвідомлення людини.

Як виявилося, людина має декілька планів свого проявленого стану у відповідності до тонких планів світу існуючих у будь якому ареалі її існування.  Ментальний дубль, або ж ментальний план є зв’язковим між цілісним аспектом світу і фізичною площиною існування людини. Представником світової цілісності в людині є її супраментальний план, який поєднує людську особистість у одне ціле і є носієм тієї самої “божої совісті” або природної етики в людині. Адже несе у собі причинну правду динаміки життя самої поєднаної у одне світової цілісності. В езотеричній культурі ця тріада, або ж людська трисутність представлена у трипільськім розписі та шумерськім наскальнім малюнку. У християнстві це відповідно Свята Трійця: батько, син та святий дух, що уособлюють собою людську повноту та цілісність на тонкому, непроявленому плані.

Головна роль супраментального плану полягає у прокладання людського шляху життя у площинах енергетичних горизонтів цілісності.  Тобто, він дозволяє людині генерувати ту саму системно перетворюючу, відому з давніх часів “Могу” силу, яка забезпечує своєрідний квантовий, фазовий перехід поміж просторово – часових  обріїв цілісного світу. Саме завдячуючи їй людина здатна змінювати сцену свого життя, обираючи найбільш безпечні шляхи в ньому. ( Культ золотого бика у трипільців та бика тура у слов’ян в подальшому з’явився саме через здатність цієї тварини до зміни сцени життя в довкіллі) Сам людський організм являє собою одне ціле у системах внутрішніх органів, здійснюючи відповідні переходи у добових циклах життєзабезпечення, саме завдячуючи цій силі.

Перехід до означеного внутрішнього простору, де панує причинна етика життя та її усвідомлення у слов’янських народів відбувався через знак Хорса, що являв собою зламаний хрест, зламаний зовнішній світопорядок, який у такий спосіб відкривав свою внутрішню просторову мірність та глибину в зовнішньому. Саме тут замовкає  діалог людини  з  самою собою і вона, минаючи ілюзорне сприйняття, потрапляє в істинне буття, де отримує “волю на волі”, як за оріями.

“Пізнайте істину і вона зробить вас вільними”, – стверджували вслід за Ісусом із Галілеї наш Григорій Сковорода та протоієрей Олександр Мень. Саме потяг до цієї волі та пошуку в ній істинного буття і лежить у основі української культури, вишиванки святкового одягу яких і по сьогодні несуть в собі той зламаний світопорядок – ромб, що є аналогом знака Хорса та сходів Велеса. Мета цього дійства – утримувати людину у просторі істинного через резонуючий з ним орнамент святкового одягу та й через весь уклад життя на зовні у підкоренні тому вічному плину буття. Мабуть тому, у так званих арамейських записах з Близького сходу, існує сакральний для українців запис оріїв:” Хорс має радість буття, а ви  горе”.

Розкриття  простору справжнього  відбувається також поміж двох врівноважуючих одне одного сил таких як чоловіча сила янь та жіноча інь. Саме таке значення народження нового життя у розкритті істини цілісного світу поміж цих сил несе у собі знак тризубу, що є гербом нашої країни. В цьому він перегукується зі Сваргою, що є теж знаком другого, Горнього неба за віруванням народу Тібету, бо народжується у протидії тих самих сил інь та янь.

Так само християнський хрест веде своє походження від рівнобічного орійського хреста, який в свою чергу походить від трипільського чотирикутного знака з прогнутими до середини сторонами. Все це є збиранням, зведенням сторін зовнішнього плану до центру, у врівноваженні яких натомість розкривається світло другого, Горнього Неба, як за езотеричною традицією Тибету. У нас це так звані рахманські свята, що відбуваються у дні весняного та зимового сонцестоянь, коли гармонізуюче світло Другого Неба проливається на землю.

В супраментальній психології, яка опікується внутрішнім планом і веде своє походження з нього, включення у потік вічності буття відбувається у проходженні так званих трьох воріт. Це ворота мороку чі пітьми, ворота карми та залежностей від неї, та ворота волі або ж істинного буття. Проходження цими воротами може відбуватися, наприклад, на лавці у парковій алеї. Де у мовчазному сидінні людина проходить перші ворота, ігноруючи зовнішній клопіт, як витівки зовнішнього, тонального, як за Карлосом Кастанедою плану, що опікується людським життям назовні. Другі ворота це наші невдачі та прикрі помилки на шляху життя. Саме про них нагадує нам тональ, коли перші ворота пройдені. Ігноруючи і цей його виверт людина підходить до останніх, третіх воріт, воріт своєї волі від зовнішнього. Цей простір відкривається коли зусилля тоналю у контролі людської свідомості вичерпуються і він відкриває доступ до нагвального, цілісного плану буття. Тут людина у просторі своєї образної пам’яті потрапляє в ту саму паркову алею, де торкаючись справжнього плину буття навчається ним керуватися у своєму житті через пізнання його причинної правди або ж сущого, як за оріями. Детермінова залежність подій, або ж причинна правда розкриваються тут у нестаціонарнім просторі – часі. Будь яку подію тут можливо проглянути наперед або зазирнути назад і пізнати від чого все це пішло. Знання причини та слідства і відпускає людину на волю з її невизначеного стану. Таким чином, через ворота пітьми та наших кармічних залежностей пролягає шлях на волю. Про яку у своєму Синопсисі, відомому як рукопис Войнича, орії згадують так: “Воля на волі, в ви що ж? Пусто ви живете і пуста ваша совість божа, не те несе, що є у світі і пита нас”. Тобто, плани світу тут стають планами самої людини.

Дещо подібне відбувається у індуській Ваджраямі у третьому повороті колеса Дхарми. Де співіснування ваджри в людському тілі є реальним поєднанням абсолютного (нірвани) і відносного (сансари). Як відомо з Ваджраями вийшов Ламаїзм, де людське тіло ставиться у центр релігійних практик тантризму. У поєднанні чоловічого та жіночого початку тут легко вгадується той самий прохід між янь та інь до істинного буття на внутрішньому, ментальному плані, що є сакральною змістовністю малого герба нашої країни тризубу, як це зазначалося вище. Про те саме говорив у свій час великий філософ Китаю Чжуан Цзи стверджуючи, що коли природне та людське не перемагають одне одного, на світ з’являється справжня людина, що постає у дотику до справжнього світу. Становлення людської справжності і є, як відомо, головним  у звичаєвій культурній спадщині України.

До чого веде науковий аналіз означених вище досліджень?

Якщо у світовій езотеричній культурі відкинути надмірну міфологізованість згаданих практик, то тут проглядає справжність та повнота людського життя, яка до цієї пори була заблокована існуючою світоглядною позицією у її орієнтації на зовнішній, проявлений аспект світу. Замкнений на самому собі людський розум не в силах подолати тут проблему боротьби добра та зла. “Бути чі не бути – ось в чому питання”, – говорить Гамлет у відомому творі Гете, формулюючи ту невизначеність, яка є у звуженім світосприйнятті людини сьогодні. “Хто не знає в яку гавань плисти, той ніколи не має супутнього вітру”, – визначив цю головну біду у свій час Сенека.

Виникає питання, у який спосіб ця невизначеність долається людиною у супраментальній психології? Людський розум, торкаючись причинної взаємопов’язаності світу на тонкому плані, починає слідувати тому, що приходить з неї. Стає провідником того закону,тієї етики життя, яка панує в світовій цілісності. Логіка тут вмикається коли виникає потреба якихось пояснень того, що вже приходить, що стає вже зрозумілим. Як тут знову не згадати великого філософа Спінозу Фаруха, який маючи на увазі вище зазначене у свій час сформулював  сакральне у людському житті:”Щоб я знав, що я знаю, я повинен від початку знати”, засвідчив він.

Що дає подібне знання? Вирій проблем у зовнішньому вирішується у одному розумінні – баченні, яке саме і лежить у людській долі. Людина тут стає на свій шлях сходження до вищих станів свідомості. Пітьма невирішених питань тут відступає, вже маючи одне рішення, одне запровадження і воно приходить до людини як “вість божа”, стверджують орії.

Як людина може діяти в такому передбачуваному світі? Її творчість полягає в тих самих переходах між енергетичними обріями цілісного світу, які вона може здійснювати у дотику до нього за допомогою свого образного наміру. Це буде та сама споріднена праця, або ж миследіяльність у другій увазі, про яку у своїх творах згадує Григорій Сковорода.

“Сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має”, – такий запис можемо знайти на одній з картин козака Мамая, що уособлює собою характерницьку культуру в Україні. Таке життя для сучасної людини невідоме, вона на сьогодні просить у Бога те, що від початку має, як свою долю. “Хочете мати щастя у житті, спробуйте довіритись долі”, – відкрив у свій час головну формулу людського життя наш Григорій Сковорода. На цій стезі:”Тяжке не потрібне, потрібне  не тяжке”, – визначив він головне у життєдіяльності людини на розкритому, вже тепер, просторі її духу. До подібного призвичаїтись людині, етика життя якої сформульована на зовнішньому плані, зовсім не легко. “Людина це бог, який валяє дурня”, – саме з цього приводу визначив Емерсон. Що ще він тут мав на увазі?

Людина у доторку до цілісного, причинного плану буття володіє згадуваною вище системо перетворюючою силою, через яку, змінюючи саму сцену життя, отримує можливість впливу на той чи інший варіант запровадження своєї долі. Тобто може сісти на переднє місце у візку свого життя. Углядівши це Григорій Сковорода і висловив своє сакральне:”Справжня людина і бог є одне”. “Нужда закон змінює”, – з цього ж приводу стверджував головне у життєдіяльності людини знання кошовий отаман Сірко.

Корекція етноментальних чинників, як бачимо, відбувається у поширенім світосприйнятті, де злітає намул тисячоліть і де людина нарешті постає за своїм первинним задумом, як сутність світового рівня. Ми сьогодні говоримо, все здійснюється по волі божій.

Але Бог належить непроявленому, трансцендентному. Прояв його волі це те, що розуміє людина торкаючись цілісного аспекту світа. Що головне витікає з вище зазначеного?

Сучасна людина живе у просторі де інтенсивна діяльність змінюється екстенсивною, розбудовуючою діяльністю назовні. В цьому колі вона і обертається все своє життя зовсім не помічаючи   вічності буття, що точиться в природі довкола неї. Вона покинула  цей природний горизонт, де сама існує як світова сутність, так само занурена у вічне як і все природне довкілля.

Тож сучасна наука розіпнута між двома точками зору на оточуюче нас довкілля. Це точка зору Геракліта – все тече все змінюється і точкою зору Парменіда – у світі все є стабільним і незмінним. Наукова езотерика сьогодні говорить, що протиріччя між цими двома точками зору не існує, бо торкаються вони різних аспектів світу. Одного тонко енергетичного, мінливого, з його нестаціонарним простором часом слабкої метрики і другого – грубо матеріального, де великі маси матерії роблять простір та час однорідним та ізотропним.

Повернення у свою справжність зовсім не простий процес після багатьох століть  забуття, але він можливий. В першу чергу через ту інтелектуальну базу абстрагованого мислення, яка сьогодні дозволяє відсторонитись від зовнішнього і пройти на внутрішній план у обхід тієї міфологізованості, яка поставала на заваді цьому у залізний вік. Життя у розкритому просторі Етер і забезпечує це. Саме тут відкриваються шляхи, які ведуть людину у житті убезпечуючи її від прикрих помилок у ньому. Щасливе  буття лежить саме в цьому.  Чому шляхи життя стають безпечними?   Зникає хаотичне нагромадження проблем, що виникає у звуженім сприйнятті світу назовні. Для нас це незвично. Але озирнувшись довкола ми починаємо розуміти, що все в ньому живе в гармонії. Воно підкорено в ній одному запровадженню, одній думці. Саме в цьому полягає головний доказ існування Бога на думку Імануїла Канта. В чому людина починає просто жити.

Як це практично здійснюється?   Досліджено, що будь яка мандрівка на природу, в якій людина зосереджує свою увагу на резонуючих з цілісністю природних формах, таких як незвичний  вигін стовбура дерева, або форма каменю з якимось чудернацьким образом, або просто природний візерунок на мармуровій плиті чі листі дерева де вбачається незвичне, повертає її на цей горизонт. Все це через деякий час здатне перевести її у потік вічного плину буття у контакті з світовою цілісністю, де вона через  природні резонуючі образи отримує енергетичний підйом та відпочинок, відходячи від інтенсивних витрат  енергії у зовнішньому.

Подібне повернення часто вносить корекцію у її взаємостосунки з зовнішнім, де вона знаходить вирішення своїх нагальних проблем. Через згадані резонуючі природні форми вона отримує стан тут і зараз, існуючи в цю виділену мить буття, а не у своєму  простягнутім у безкінцевість повсякденному клопоті назовні. Бар’єр ілюзії падає і вона пізнає справжній світ. Цікаво, як про цей стан говорить езотерична спадщина Сходу. Спочатку був ліс, були гори та озеро стверджує вона. Потім все це зникло, пропало і через деякий час знову з’явився ліс, гори та озеро, але у своїй новій неперевершеній красі та свіжості сприйняття, запевняє даоська мудрість.

Давні слов’яни пішли у цьому питанні далі. Вони знайшли, що антропоморфна зміна образу самого людського тіла на внутрішнім плані, веде до опанування нею відповідними силами у непроявленім. “Мусимо відати і знати обаполи тирла”, – так лунає головне кредо землероба русича зі сторінок Велесової книги. Від цього і виникли антропоморфні образи Велеса, Перуна, Мокоші, Дани та багатьох інших форм спілкування людини з позаантропнім світом, з метою впливу на причинну правду за для впорядкування свого життя назовні. Те саме антропоморфне мистецтво знаходимо на острові Пасхи у вигляді розсипаних по острову скульптур  Моаві. Цей ідол у профіль нагадує розмитий хвилями океану скелястий берег. Входження в нього, як в ключовий образ на ментальному рівні, веде до ментальної мандрівки світом. Саме через Моаві островітяни долали полон моря, знаючи, що лежить за його далекою межею. Вони знали, який шлях веде до найближчої землі і долали ту відстань. Свідченням цього є місцеве письмо Ронго Ронго відоме на островах Полінезії.

Допитливий читач  тут може запитати:” А що ж далі, куди веде шлях людського життя у тому просторі Етер?”

“Лише у поверненні  душ додому людське життя отримує свій зміст”, – знаходимо свідчення того, хто у своєму житті досяг найвищого. Хто своїм воскресінням вказав шлях подальшого людського життя в іншому вимірі буття, у просторі Горнього світу. Такий перехід, в якому людина отримувала своє друге втілення у стародавньому світі був відомим. Саме він є головною таємницею давнього міста інків Мачу Пікчу де знаходимо троє воріт, три портали, що ведуть у нікуди. Саме за третіми, закритими ззовні дверима починався світ дому людської душі, де вона отримує свій найбільший розвій. Знали про цей перехід і трипільці. Свідченням цього є та велика зачудованість та здивування Горнім світом, які несуть у собі антропоморфні фігурки у ритуальному розписі, знайдені на їх городищах. Велика таємниця людського буття стоїть за цим всім.

Сьогодні йде протиборство інської зони України з янською зоною Росії. В природі ж янь ніколи не переборює інь, а існує з ним у рівновазі, породжуючи новий цикл життя, нове його запровадження. Саме за це говорить давній символ Русі тризуб. Сьогодні політикам потрібно дуже добре над цим подумати. І як можливо розбудувати суспільство справедливості невідомо для кого?

“Не усі ви є”, – говорять орії зі сторінок свого рукопису. Тобто, спочатку потрібно усвідомити ким є і що є у цьому світі сама людина, а вже потім розбудовувати відповідне суспільство, не раніше. Потенціал її справжності потрібно розкривати і це є зворотній шлях від Апокаліпсису.

Щасти Вам.

  Своїм життям

                                                                              до себе дорівнятись.

                                                                              (Леся Українка)

Пройшло зовсім небагато часу, шановний читачу, з нашої останньої подорожі у світ  величного степу нашої землі, як знову потрібно збиратися в путь. На цей раз шлях нашої подорожі проляже зовсім в незвіданному, в тому, що було закрито самим часом і від чого залишилися лише неясні спогади та наша звичаєвість пошуку своєї справжності у цьому світі. Від неї віє давньою обрядовістю та втаємниченим змістом людського буття простягнутим у вічність.

Розкриваючи його змістовність мабуть потрібно зупинитись на двох положеннях тієї давньої науки, що при цьому буде відкриватися. Сучасне природознавство, полишене погляду за антропологічну межу у непроявлене, формує своє закодавче поле у точному та вивіреному фомулюванні теорій та гіпотез опертими на  експериментальне дослідження. Іншого шляху у вивченні природного довкілля тут не існує.

Перехід же спостерігача за антропологічну межу, робить його самого учасником того процесу, що досліджується. Це знімає означену напругу у  пошуках, коли дослідник до кінця не знає що з того вийде. Коли ж сам спостерігач занурюється у сам процес, способів об’єктивізації відкритого стає безліч. Формулювання тут може мати вільну форму і це не буде впливати на результат, який тут досягається та об’єктивізується у інший спосіб. Об’єктивність тут полягає у прямій присутності спостерігача у самому процесі, що може його контролювати з середини, передбачаючи його хід та очікуваний результат. Якщо сучасне природознавство шукає і знаходить в результаті те, що часто шукає напомацки у темряві, то новий підхід дозволяє бачити і реалізовувати вже побачене, усвідомлюючи передбачений результат. Як взагалі це може бути, виникає питання?

Ми існуємо у взаємопов’язаному, цілісному світі в якому у непроявленому вигляді існує потенція до проявлення будь чого, коли воно узгоджене з його причинною правдою, як одного цілого. Так зазначає світова езотерична наука. Науковець коли входить, торкається цього, працює в полі зазначеного цілого. Це і знімає напругу невизначеності у дослідженнях та відкриває широкий простір у самому розвою способів та методів нової посталої за цим науки. Широке поле якої ти, шановний читачу, знайдеш у нижче приведеному.

Друге зауваження полягає в тому, що сам спостерігач для цього повинен мати точну, вивірену психофізичну відстройку,  через яку він і отримує відкрите вікно у позаантопне буття, так само, як і контур будь якого радіоприймача, настройка якого несе включення в частоту відповідної станцї. І все це може відбутися тільки у розкритті тих природних спроможностей справжньої людини, які існують у будь кому. Результатом стане те, що у свій час довів Рудольф Штейнер:

“Відання, робляче непроявлене, сховане явним, здатно переборювати всяку безнадійність, всяку життєву непевність, всякий відчай, все те, що послаблює життя людини і робить її нездатною до відповідного служіння у світотворенні. Воно посилює життя бо дає людині силу не тільки видимого, але тако ж невидимого світу, діянням якого є світ видимий.“

Виникає одразу ж таки питання, що за цим всим стоїть, чому сьогодні все це являє для нас проблему?  З вислову Рудольфа Штейнера слідує, що людство має два горизонти запровадження своєї культури, як засобу свого виживання. Це зовнішня культура, яку відносять до римського цівілізаційного запровадження  і внутрішня культура, яку сьогодні ще називають кельтською та відповідно кельтським,  цівілізаційним  напрямком  розвитку.

Становлення економічних чинників, як головних у сучасному суспільстві, призвело до суто зовнішньої орієнтації у пізнанні того світу в якому змушена була виживати людина. Тому у великому протистоянні двох культур перемогла римська культура, внутрішня ж кельтська пішла в забуття. Від цього з’явилася біда. Людина почала створювати свій уявний світ, бачити своє уявне благо супроти того, що насправді існувало в довкіллі. Штучна, договірна правда у суспільстві була перенесена і на картину світу в цілому. Всі війни та протистояння були пов’язаними з тими новітними ідеями нової світобудови, які кожен уявляв та бачив на свій лад.  Але все це не могло мати позитивного відгуку з боку світової цілісності її природної етики, бо випадало з тієї причинної правди за якою все існувало в ній. Саме полишеність енергії та підтримки з боку цілісного світу призвело до штучних, іллюзорних справ, якими стало перейматися людство, як цілком справедливо зауважив у свій час Ганеман.

Але головним в людині все ж є її дух та пов’язана з ним духовна сила, яка є головним чинником на шляху її життя.  Тому занедбана культура внутрішнього світу призводить до поступової деградації людини та її світу. Поступове сповзання до Апокаліпсису у накопиченні відомих проблем з виживанням людськості, повернуло погляд до внутрішнього світу, до відродження орійської або ж кельтської культури. Наслідком такого розвороту якраз і став висновок у дослідженні проведеним Рудольфом Штейнером.

Тому езотерична культура, як наука про потаємне, сховане отримує сьогодні все більшого розвитку. Як виявилось, саме вона розкриває та досліджує ті чинники, що є головними, ведучими у самому людському житті, утримує в собі головні резерви людства у його подальшій еволюції.

Руїна в Україні якраз і почалася з відсіченням світу людини від джерел внутрішньої культури, коли етноментальні чинники стали міфологізованими суто зовнішнім світосприйняттям. Етнічна культура від цього втратила свою гнучкість та силу тієї правди життя на якій стояла. З часом старі правила вже не працювали, а створити інші у відповідності до нового дня вже було нікому.  Від цього слідує висновок, що до становлення нації та держави в Україні. Вирішити накопичені проблеми становлення як людини так і держави стає можливим тільки з поверненням до цілісної поєднаності людини з тією природною етикою життя в якій існує все живе в довкіллі. Саме тоді і “зникнуть наші вороженьки як роса на сонці“. Чому?

Мабуть тому, що добігла кінця виділена природознавча позиція у зовнішньому, коли ми не знаємо самого об’єкта, самої людини для якої вибудовуємо світле майбутнє. “Не усі ви є“, – стверджують орії з цього приводу у своєму рукописі відомому як рукопис Войнича. Становлення людської самосвідомості не швидкий процес. Мабуть тому, що відбувається це у самому житті шлях якого пролягає по людській долі. Полегшити цю задачу може відродження культури людської справжності звичаєво притаманній населенню земель Середнього Подніпров’я. З того розмаїття кожен повинен знайти свій щлях, своє уподобання та усвідомлення. Тому у запропонованому тобі читанні, шановний читачу, до вирішення цієї проблеми здійснено якмога більше підходів щоб скоротити той час, коли таки настає те велике входження в цілісне Одне в якому насправді пролягає  шлях людського життя.

«Існує одна проблема, одна єдина

в світі — повернути людству

духовний зміст, духовні турботи».

                                                           (Антуан де Сент Екзюпері)

Актуальність піднятої теми полягає в тому, що вона лежить в руслі онтологічного напрямку сталого розвитку проголошеного асамлеєю ООН. Січове право демонструє внутрішню модель легімітізації правового порядку на зовнішньому плані та його реальності в правовому житті. В рамках вчення Вернадського про ноосферу, де легимітізація правових відносин відбувається з урахуванням цілісної системної організації світового загалу на ноуменальнім рівні, тобто згадуваної вище світової цілісності. В цьому в решті решт і полягає комунікативна спроможність соціального права.

За переконанням сучасних розробників права Нерсесяна, Тишкова та Ковлера, право і форма його прояву є ніщо, коли вони відчужені від людини і не враховують її інтереси та потреби як вільної особистості. За рішенням ООН головне сьогодні побачити, запримітити та зрозуміти кожну людину, відкрити її талант, дарування, професійні якості і спрямувати їх на здійснення позитивно творчої діяльності в інтересах як самої особистості, так і суспільства в цілому.

Вище згадана проблема антропологізації права особливо актуальна у зв’язку з руїною соціалістичної, тоталітарно-бюрократичної системи відчуженості людини від природної етики в постсоціалістичних країнах. Тільки цінносно орієнтовані і усвідомлені людьми право та правовий закон можуть бути справедливими і тільки вони здатні затверджувати права та свободи громадян, здатні примирити нас як з суспільством так із самим собою.

За висновком комісії ООН право на свободу та рівні можливості для всіх,  людський розвиток розглядається як головна мета і критерій суспільного прогресу, а не засіб для лише економічного зростання. Довголіття, здоров’я, доступ до знань і гідний рівень життя, є розвитком людського потенціалу через свободу і можливості у відроджуваній духовній сфері, є збалансованим у часі онтологічним розвитком людства в цілому. Сенс життя – у наростанні його повноти, яке не обмежує повноту життя інших людей, що йде через здійснення еволюції самої людської особистості,  записано в рішеннях генеральної асамблеї ООН.

В. Байда

Витоки національної ідеї з точки зору характерницького культурологічного підходу  можливо знайти у відомих віршованих рядках Чубинського, що на сьогодні стали гімном України. Про що там ведеться мова?

Є там такі рядки:”Душу й тіло ми положим за нашу свободу, пам‘ятаєм, що ми браття козацького роду”. Згадана свобода є невід’ємною вимогою існування того знання, тієї науки, яка звалася у всі часи в Україні лицарською, характерницькою культурою, – ” пам’ятаєм, що ми браття козацького роду“.

Сама характерницька культура та наука, розкриваючи світ справжньої людини, поєднують людську спільноту довкола однієї правди, що панує на плані цілісного світу. Через що знімають  всі неузгодженості, які панують у людському соціумі сьогодні. Людина тут стає дорослою, вже усвідомлюючи справжні світові реалії, які для всіх однакові. Тому і “зникнуть наші вороженьки як роса на сонці” не від молитов наших, а від наших споріднених дій на волі, у культурі де будь які людські протиріччя та протиборства зникають. Чому?

Бо всі ті протиріччя  є простою упередженістю, незрілістю людського розуму, замкненого на рівні зовнішнього, ілюзорного світосприйняття у техногенну еру. Тому звичаєвий в Україні рівень осягнення культури справжньої людини,  є головним чинником у вирішенні згаданих протиріч світу, стверджує своїми рядками Чубинський. Через що рівень розвою внутрішньої культури  на сьогодні може стати головною умовою зняття тих протиріч, які стоять перед суспільством.  Справді, куди, наприклад, зникають життєві проблематики п’ятого класу школи по досягненні учнями своєї зрілості у десятому? Вони нівелюються рівнем зростання самоусвідомлення в першу чергу.         Те саме відбудеться і в Україні, де пробуджена еволюція світосприйняття козацької науки  покаже той приклад. І вороженьки, як туман людського забуття своєї справжньої природи, розвіються, зникнуть під світлом ранку, як роса висихає на сонці. Саме це і є новітньою національною ідеєю України, що виводить людську спільноту на новий еволюційний рівень її життя, як за передбаченням  Докії Гуменної та нашого великого філософа Григорія  Сковороди.

Що він може собою являти? Поняття честі та совісті не є пустими поняттями для людини, як це відбувається сьогодні. Вони є нормою становлення людини в цьому світі, “бог живе у чистім серці“, стверджує давнє японське прислів’я. “Хто в честі, тому і честь”, – говорить лицарська наука, для якої, як відомо, три речі мають значущість:”Твоя земля, твій народ і твоє серце”.

Що заважає цій правді життя, без якої не існує справжньої людини постати у її житті?  Замуленість загальнокультурною атрибутивністю  джерел національних культур, поєднуючих людину з ареалом місця проживання, через що в неї з давніх часів  з’являвся закон всередині, згадуваний ще Геродотом щодо населення Середнього Подніпров’я.  Цей закон всередині і був зв’язковим каналом “божої совісті“, на правді якої і формувалися етнос та нація. Дієвість та сучасність людини у будь яких обставинах життя забезпечував саме він, відносячись до живої етики буття в ціліснім світі.

Відвернутість від джерел, через міфологізацію людського буття та пряму заборону “відати і знати обаполи тирла” , як за Велесовою книгою, у вже канонізованім уявленні про довколишнє, зробили свою чорну справу. Саме такі, вже суто “технічні”  нації стали боротися за своє краще місце під сонцем, яке насправді ніхто у них не забирав. Воно саме зникає разом з тією правдою життя, яку втрачає нація, що переймається суто споживчою стороною свого буття. Егоцентризму, що виростав на цьому грунті,  як відомо, ще ніхто в світі побороти та задовольнити  не зміг. Чому?

Бо там немає людини, а є лише суб’єкт виробничих відносин, якому годі будувати світле майбутнє, без набуття людської справжності його не існує. Не своя земля, не свій народ – головне джерело корупції. Людина, це насамперед дух, що торує у житті свій шлях додому, до тієї обителі з якої він прийшов. Пам’ятаємо Ісусове:”Лише у поверненні людських душ додому, людське життя отримує свій зміст “, на цьому і стоїть  людська правда. У якої, як відомо, шлях один, у неправди ж їх багато.

Який концептуальний  висновок може слідувати з огляду на вище приведене?

Будь які моральні принципи формуються, беруть свій початок від рівня людського світоусвідомлення, яке змінюється у цивілізаційнім поступі суспільства. Настає час коли старі норми та правила перестають діяти. І тоді настає криза, яка достатньо легко долається, коли є дотик до внутрішніх джерел, які є витоком з плану світового загалу подій. Коли ж цього немає, будь яка національна культура, що формує ті моральні принципи і де джерела прямого світоусвідомлення замулені, втрачає свою дієвість. І на сцену життя виходить людське егоцентричне невігластво, де сама мета людського життя стає втраченою. Саме тоді і вибухають війни, де одне невігластво бореться з іншим. Людство виходить з цієї кризи народжуючи нові моральні принципи через ті нещастя таки торкаючись сповіданого.

Такий механізм працює у сьогодні у суспільстві суто зовнішньої орієнтації. Цього можливо уникнути повернувши національним культурам  природну дієвість, але потрібно розкривати культуру внутрішнього плану, де людина торкаючись цілісного аспекту світу починає перейматися справжніми проблемами свого життя.

Як  вже було згадано вище, мораль людини у розвиненій внутрішній культурі походить з джерела, що зветься у езотеричній науці “божою совістю“. Яка є інтуїтивним каналом спілкування людини на її духовнім рівні з тією живою, зануреною в причинну правду світу етикою життя, що походить з цілісного плану. У оріїв це план безсмертної  людської  кощі :”коща є і коща боре, поборе зло. Істинне, суще носе”, – знаходимо їх судження з цього приводу у переписнім Синопсисі часів розквіту орійської ведичної культури у нас на терені земель Середнього Подніпров’я.  Тож маємо надію, що це джерело буде  таки пробуджено.

Щасти Вам.

Бог живе у чистому серці.

                                                               (японське прислів’я)

Духовне бачення, що забезпечувало людині у її житті слідування планам світової Цілісності,  убезпечувало від прикрих помилок на шляху життя та надавало сили у подоланні негараздів на його теренах. Сила духу виникає там, як це широко відомо, де панує правда – істина, тобто існує дотик до цілісного аспекту світу.  І цієї сили, що приходила через сповідування правди у своєму житті, ставало достатнім щоб звичайне життя стало шляхом сходження до вищих станів свідомості.  Сходинок на цьому шляху, як відомо, рівно сім. Це чуття поклику по досягненні відповідної зрілості. Потім приходить поширене сприйняття світу, входження в знання та осягнення сущого. Наступним стає усвідомлення свого шляху, мудрість у доторку до причинної правди світу та розкриття своєї схованої природи, після якої приходить справжність та особиста цілісність.

        А як же сповідана людська доля, – запитає тут допитливий та знаючий читач, – вона що ж відміняється?

        Ось тут ми і підходимо, шановний читачу, до самого незвіданого, того, що не укладається у лінійну логіку нашого буття сьогодні. Один і той же шлях може мати різні якості в залежності якими просторами в Цілісності він пролягає. Це нам відомо з пройдешнього як правило “золотого бика“ трипільців, чого дотримується мало не увесь тваринний світ у своїх міграційних мандрах, обираючи найбільш безпечні шляхи у своїх переходах. Людина  на шляху свого життя може його творити, сідаючи на переднє місце візка своєї долі. Роблячи це у контакті з цілісністю світу, вона в цей час не відхиляється від своєї сповіданої долі, яка стає шляхом сходження до вищих станів свідомості через розкриття схованої природи самої людини. Шлях життя тут починає йти у саму глибину людської сутності, де вона, за образним висловом великого суфія Сходу Ібн Руша  знаходить свого бога, осягаючи свою цілісну природу.

        Ця схована, цілісна людська природа розкривається через іспити, які проходить людина в житті. Коли є відповідна сила ці іспити, які орії звали “божою мукою”,  долаються людиною разом із зростанням її світоусвідомлення, але коли тієї сили немає вони стають  злом, яке ламає її долю і все її життя стає пеклом неусвідомленого  буття. Тут і починає проглядати шлях до Апокаліпсису та всілякі “диявольські помисли” у обмеженій світоглядній позиції, яка на сьогодні переважно і панує.

        Розкриття або ж відновлення так званої третьої сигнальної системи світосприйняття знімає цю проблему, бо у її основі лежить невербалізоване, чуттєве сприйняття причинної правди світу на ментальнім,  інтуїтивнім рівні. А чуття, як це відомо, ніколи не обманюють, бо не несуть у собі відсторонених понять та компільованих усвідомлень. Ніяких посилень світоусвідомлення тут не передбачається, друга сила починає тут вести та спрямовувати людське життя, яке стає слідуванням причинній правді світу.

         Ось як це відбувається  у характерницькій науці, що на сьогодні зветься супраментальною психологією. Пропонується у своїй образній пам’яті згадати своє помешкання  де на кухні вчинити просте дійство – дістати та покласти на стіл якусь тарілку, кухоль,  ложку чі виделку. Досить легко це здійснюється на своїй кухні, де людина призвичаїлась  діяти так мало не щодня. Коли все запропоноване покладено у тому образному просторі кухні на стіл у спудея запитують:” Хто все це дійство здійснив?”. “Та сам я це і зробив“, – обов’язково по слідує  традиційна відповідь. Далі йде хвилина мовчання після якої слідує запитання:” Як це взагалі стало можливим?” Людина вперше познайомилась зі своєю ментальною проекцією, ментальним дублем, який за простим її наміром у зміненій, другій увазі  робив те, що ми робимо майже щодня у своєму житті.

        У цього дубля, який є вашою ментальною копією, є однак одна визначальна якість, він не має тих обмежень, які має наше фізичне тіло. Наприклад, коли хтось поставить перед ним дві чашки кави на тій же умоглядній кухні і запропонує дізнатися в яку покладено цукор то відповідь буде майже негайною. Ваш дубль володіє чуттєвим аспектом сприйняття світу зрозумієте ви. Коли на тій кухні мають прочинитися двері і хтось може ввійти до неї, ваш дубль це сповістить вам заздалегідь, коли ви не будете йому заважати і будете відсторонено спостерігати це дійство. Тут, у цьому просторі не існує обмежень у часі, з подивом констатуєте ви.  В своєму дослідженні ви відмітите одне важливе, ваша свідомість має здатність вільно переходити від світосприйняття ментального дубля до вашого фізичного тіла. Це стає можливим тільки у одному випадку, коли існує проміжна ланка, що все це забезпечує. Так ви відкриєте існування вашого супраментального плану, що невидимо буде присутнім у цих ваших експериментах.

        Тепер ви починаєте розуміти звідки до вас у житті  приходить інтуїтивний посил та знання наперед про те, що має здійснитися. Внутрішній світ людини має об’ємну мірність, він значно ширший та величніший від того в якому панує наше звичайне світоусвідомлення, констатуєте ви в кінці. І ще одне, що прийде до вас, ви зрозумієте, що таке воля на волі, про яку весь час говорять орії у своєму відомому рукописі.

        Ось так падає завіса та приходить знання у поширенім сприйнятті світу за ввімкненою третьою сигнальною системою. Далі слідує опанування тими можливостями, що лежать на супраментальнім рівні, які закінчуються усвідомленням шляху своєї долі та входження у своє цілісне, злите з оточуючим світом життя.

Щасти Вам.

А що ж там за межею антропологічного буття? — задасть нам своє запитання допитливий читач.

Про цей світ як горний світ багато сказано в Тибетських переказах та записах. За тими переказами сама Шамбала, омріяна країна людської волі та щастя, знаходиться там, на тому плані. Але все це пояснення до головного питання про функцію горнього світу у нашому житті з собою не несе.

Спробуємо розібратися з тим місцем, яке займає Горній світ у житті живого за тою давньою культурною спадщиною, що прийшла від наших пращурів. Ми на сьогодні багато чого знаємо про генетику та генну інженерію. Щоб її механізм, схований у генному коді спрацьовував, він десь повинен розгорнутися. Наприклад ви берете зерно і щоб воно проросло кладете його у грунт, де одразу ж вмикається механізм його зростання і із зерна виростає відповідна рослина. Де те поле, що є тим ґрунтом для генетичного матеріалу, де він починає проростати, розкриваючи свою сховану природу?

Тобто повинен існувати живлячий, енергетичний план, де все це повинно відбуватись. Ми також сьогодні говоримо про внутрішній план людини і його провідний вплив на саме наше життя. Яке існує поле живлення для нього? Що є базовим рівнем його життєспроможності?

Придивившись уважніше до самого функціювання живого, не можна не помітити енергетичний горизонт прихований за його пульсаційним рухом, образи якого, виникаючи наперед так би мовити «з невідкіля», підтримують його енергетичну життєспроможність у означеному пульсаційному русі. Звідки у цей час черпається та енергія, яку ми називаємо енергією життя? Що наповнює меридіани та канали нашого тіла при цьому, звідкіля береться та енергія? Чим вона є насправді? Хто формує кінець-кінцем намір та образ живого, втілюючи його у життя?

Звернемось до наших пращурів, які жили, як засвідчують існуючі артефакти, у більш поширеному світосприйнятті. Що засвідчують вони з цього приводу? Трипільці знали про існування означеного вище плану і виділяли його у дуже цікавий спосіб.

Чотири сторони проявленого світу схід-захід, північ- південь вони зводили у одну точку, знімаючи у такий спосіб завісу зовнішнього. Прислуговувало їм у цьому ритуальне дійство довкола чотирикутної фігури, сторони якої вони зображували прогнутими до свого центру. У такому ритуальному дійстві у центрі чотирикутника виникало яскраво біле світло. Від впливу зовнішнього, проявленого світу цей чотирикутник захищений колами захисту ритого або мальованого орнаменту, що являють собою відомі стихії вогню, вітру, води та землі. Все, що потім зберігалося у посудині з таким ритуально включеним орнаментом, мало потужну силу життя. А від того і захист від будь-якого стороннього впливу з боку зовнішнього багато- планового світу. Самі трипільці проходили до цього світу через дуже вузький, стиснутий прохід, як засвідчує їх ритуальна орнаменталістика, отримуючи при цьому потужну енергетичну підтримку у функціюванні систем внутрішніх органів тіла (те саме вушко голки, згадуване великим адептом світу Ісусом з Галілеї). У козаків-характерників цьому прислуговувало наскрізне дупло старого дуба, через яке вони проводили енергетичний образ свого тіла. Від цієї практики значно пізніше виникло вірування, що будь який камінь з наскрізним отвором приносить у житті щастя, так само як і падаюча з неба зоря, що у своїм падінні розкриває на мить план горнього світу. Тому будь-яке бажання потрапляє в цю мить на матрицю цього сповіданого плану людського життя.

Енергія горнього світу струменить у меридіанах та каналах нашого фізичного тіла. Вона є потужною системою другого тонкого, підтримуючого наше життя плану. Ця система має багатопланову структуру, тому вмикається поступово, саме це проглядає у розкритті так званих божих зерен Рода у волхвівських, а потім вже у характерницьких практиках.

У християнстві подібне сходження відоме як сходи Іакова, яких, як відомо, нараховується рівно сім. Згадувана культура становлення духу людини стоїть саме за цим розкриттям схованих природних її можливостей. Від цього термін людського життя за рахунок перемикання на нові енергетичні обрії у тому сходженні може бути значно подовженим до тієї миті, коли вона вже отримує можливість самостійного переходу до плану горнього світу, як це не один раз демонстрували святі люди. Тобто здійснюється вихід на новий рівень буття, що відповідає повному розкриттю природних можливостей справжньої людини, як за божим задумом.

Сьогодні на перешкоді цьому стоїть прийнята наукова парадигма та релігійний канон, що затверджують звужене світосприйняття раба божого. Саме відвернутість людини від знання сущого призвела до написання тих настанов-записів, з яких пізніше було утворене Святе письмо. І тих настанов у Біблії десь близько десяти тисяч. Тобто відхід від знання у сліпій вірі призвів до падіння моралі та посталої мороки з вихованням людських чеснот, що і засвідчує святе письмо самим своїм існуванням. Допомогло це покращити життя чи ні знаємо самі. Всі ці настанови, як сьогодні стає зрозумілим, може замінити один єдиний дотик до правди сущого. Бо потрібне знання істинного приходить через закон, що виникає в середині.

Чому сьогодні все так?

Через штучно зведену перепону у розвитку світової культури землероба-орача, який, володіючи законом в середині, дуже погано ставав під ярмо суспільно орієнтованих систем від рабовласницького строю у давні часи до імперського вже у наші. Цей тиск на людину, завдяки розвитку високих технологій, на сьогодні значно зменшено. Виробництво стає все менш залежним від втручання людини і вона, нарешті, може виділити час і сили на розвиток своєї сутності, відкривши сакральну сторону свого життя, що веде на зовсім інший план буття, повертаючи їй її справжність.

Трипільці вважали цей план тим обрієм, звідки своє походження веде саме земне життя. Саме з нього приходили їх пращури, коли була потрібна допомога та розрада і саме туди, за їх переконанням, людина повинна відходити у кінці життя, отримавши відповідне зростання свого духу. Тому культура становлення духовного плану і стояла у них на першому місці. Більше того, вони вважали це головною, божою метою, як про це засвідчує вже орійська спадщина.

Якщо у згаданому вище трипільському чотирикутнику прогнуті його сторони довести до центру, то отримаємо відомий орійський хрест, в центрі якого і розкривається світ їх головного, старого бога Ора. На сьогодні це горній світ Єдиного Духу, або ж світової цілісності. Зробивши розгортку будь-якої піраміди у погляді з гори, у фронтальній проекції, теж отримуємо той самий орійський хрест. Тут перед нами розкривається головна сакральна таємниця пірамід — вони є шляхом на гору, у горній світ пращурів, місцем де закінчується Земля і починається Небо для будь-якої присутньої в ній людини.

Таємницю розкриття горнього світу утримує і знак Інь-Янь, який теж знаходимо на трипільському посуді. Саме взаємодія двох протилежно спрямованих вихорів і утворює «тріщину» у зовнішньому світі, через яку світло вищого світу проливається на землю. Щоб зробити цей знак дієвим, виконували парний малюнок Інь-Янь, з якого виходила чотири- стороння сварга, що і була для них знаком горнього світу, або світу Прави. Втіленням такої чотиристоронньої сварги є так звана «бінокулярна» посудина, за допомогою якої у спеціальному режимі її запуску отримували необхідну енергію, відповідно розкриваючи план горнього світу у чотирьох взаємопротилежних потоках.

Таку саму таємницю вочевидь утримують так звані священні дерева волхвів, стовбур яких в своєму устремленні до неба утворював вилку. Тут теж два протилежно спрямованих вихори у поперечному розрізі двох стовбурів утворюють той самий знак Інь-Янь, розкриваючи поміж собою прохід до енергій горнього світу. Звідси і бере своє походження великий цілительський ефект цих дерев для людини. В Україні кажуть, що на гілках таких дерев вночі гойдаються деви та русалки.

Дуже поетично шлях до Горнього світу записаний у тибетській Книзі Золотих Правил:

«Запитуй про сокровенну суть у Єдиного, про кінцеву таємницю, яка зберігається для тебе на протязі віків. Шукай шляхи. Але будь чистим серцем, перед тим як вирушиш у мандри. Раніш чим зробиш перший крок, навчись відрізняти істинне від неістинного, перехідне від перебуваючого. І намагайся більш за все відділяти знання ума від мудрості душі, Вчення Ока від Вчення Серця».

Навіщо? Щоб увійти у світло і не бути засліпленим ним.

Щасти Вам.

Творящую силу се узріли у собі.

                                                                           (Велесова книга)

Язичництво термінологічно має значення народної релігії або ж, як на сьогодні, адаптивної, природної  магії людини визначеної  в ареалі проживання. В Україні язичництво було засобом адаптації землеробської культури до природних умов ведення сільськогосподарських робіт на землі у відповідних природних умовах. Тобто, утримувало у собі дієве джерело успішного практичного життя на зовнішньому плані. Головним кредом такої  адаптованої культури стало твердження, яке знаходимо у давньому переписі історії русів Середнього Подніпров’я  Велесовій книзі:”Мусимо відати і знати обаполи тирла, щоб з богами жити в єдиній правді “.

Тут одразу ж виникає безліч запитань.  По – перше, що таке “відати і знати” ? Ми сьогодні пізнаємо світ через  свої переконання у сучаснім природознавстві опертім на експеримент. В цьому експериментальнім досвіді існує одна недоречність,  яку у свій час виголосив Макс Планк:”Ми дивимось на будь який експеримент очима існуючої у цей час природознавчої картини світу і нічого іншого ми там побачити не взмозі “. Тобто, маємо відповідне обмеження і не можемо складати  своє судження про процеси та явища, що лежать на сьогодні за межею існуючої природознавчої картини світу. Для цього потрібно зміщувати позицію споглядача за межу нашого антропного буття маючи більш поширене світосприйняття.

По – друге, відання у Велесовій книзі вочевидь виходить від усвідомлення першоджерела подій де знання приходить на рівні ментального, інтуїтивного усвідомлення причинної правди розлитої в світі. Цю сакральну сторону людського світосприйняття  сформулював у свій час Спіноза Фаррух наголосивши:”Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати”. Виходить пряме, невербалізоване сприйняття або ж усвідомлення на ментальнім рівні насправді лежить у основі будь якого нашого знання. Інакше ми просто не могли б про щось зв’язко  говорити. Наполягає на цьому і Велесова книга, бо “відати і знати” тут потрібно “обаполи тирла“, тобто за межею суто людського способу життя.

Викликає тут запитання і проголошене “життя з богами в єдиній правді“.  Що то за “єдина правда” ? Звідки їй взятися у тому відносному її розумінні, яке сьогодні панує в науці? Коли ми озирнемось довкола то побачимо довколишній світ реалізований у чомусь одному і воно незмінне у часі констатуємо ми. Папуга та півень мають свій вибірковий вигляд і  цей вигляд є незмінним. Тобто, ці птахи залишаються тими самими і сьогодні і завтра, час не впливає на них. Вони являють собою реалізоване одне яке насправді існує, коли би воно було змінним, або не дай бог спиралося на якусь відносність, то ми не мали би ні папуги ні того півня, бо взагалі перед нашими очима нічого б не було, як і нас самих. Виходить, що у природі таки панує одна правда, про яку наші пращури говорять у своїх рукописах  як про правду – істину. “Світ збудований на правді якою є сам, у правди один шлях, у неправди їх багато“, – стверджується в характерницькій культурі України.

Тоді істинне це те в чому людина насправді живе, а до відносного відходить те, що вона описує довкола себе. Виходить,  коли в істині живуть, то все знають про неї, коли ж не живуть, то нічого про неї не знають, бо приходить те знання з прямого, невербального рівня сприйняття світу на інтуїтивнім рівні.

На сьогодні ми знаємо, що людину від світу істини відділяє антропологічний бар’єр зумовлений вадами нашого фізичного тіла, яке на сьогодні утримує жорстку відстройку що до зовнішнього світу. Згадаймо пресловуту Платонівську печеру. Наші пращури долали ту межу антропоморфно змінюючи саму свою статуру. Так виникли образи Велеса, Перуна, Мокоші, Світовида,Стрибога, Дани і багато інших. Входячи у ці образи на ментальному рівні, людина не тільки долала антропологічний бар’єр входячи у поширене сприйняття світу, вона отримувала ту чі іншу могу – силу у впорядкуванні позаантропного буття. Ця системно впорядковуюча сила була дивною, бо не залежала від людських зусиль назовні, вона викликалася і бездоганно точно діяла змінюючи все в довкіллі за простим наміром – бажанням, коли сама людина була занурена у позаантропне буття. Зрозуміти механізм дії такої сили в ті часи було справою неможливою, тому і виникли боги та всілякі божества. Про які давня японська мудрість говорить:”Була б віра, боги знайдуться”.

Духовне бачення або ж кінестетичне сприйняття на ментальнім рівні було обов’язковим у керуванні цими силами. Тож коли воно зникло, було втрачено і те відання та знання на яке спиралася культура давніх слов’ян, що славили Праву – світ де жила правда – істина. З цього приводу існує цікаве зауваження з боку оріїв у рукописі Войнича що до пізнього язичництво:”Святі не булі, поновили по (переказаній, рукописній) віді, в тому бо зло“.

Тож пізнє язичество вже просило у богів, що постали за тими антропоморфними образами. Принесло це щастя та достаток у наш дім знаємо сьогодні самі. Людина сама володар свого життя та щасливого майбуття, бо її доля це те, що прописано їй він самого народження і перекласти це на чиїсь плечі є справою неможливою.

Чим насправді було раннє язичництво на Русі? Як показує дослідження у супраментальній психології  це було ведичне правовір’я або ж православ’я і торкалося воно внутрішньої сторони людського життя зануреного в цілісний світ невимовного, на сьогодні непроявленого. Про ту непроявленість можливо суперечити, адже це прояв суто зовнішньої позиції споглядача який, образно кажучи, за деревами не бачить лісу.

Судячи з Євангелія від Фоми раннє християнство, що прийшло на заміну пізнього язичества, носило той самий пізнавальний, гностичний характер що і раннє язичництво, тільки акцент тут був покладений на осягнення людиною своєї справжності та цілісності як боголюдини. Про що наш великий філософ Григорій Сковорода у свій час виголосив те сакральне, яке стоїть за людською справжністю:”Справжня людина і бог є одне “, затвердив він.

Що філософ тут мав тут на увазі? Він говорить  про ту саму системно перетворюючу, божу  силу якою може володіти людина і якою вона володіла у ранній природній релігії. Саме це і ставило її поруч з богами, як за Велесовою книгою.  Що таке врешті решт боголюдина?

Це та людина панування якої нарешті настає, коли розкриваються підвалини  внутрішньої культури і людина стає вільною від своїх упереджень, реалізовуючи себе у повноті своєї внутрішньої природи.” Не усі ви є“, – зауважують з цього приводу орії, говорячи про те зло, яке змушена переживати людина у своїм житті через свою упередженість щодо  подій які вирують у довкіллі. Ключі від того лежать на внутрішнім, супраментальнім плані говорить Сковорода:”Пізнайте істину і вона зробить вас вільними“, робить він свій висновок разом з великими адептами та філософами світу.

Чому сьогодні про це потрібно говорити?  Справжня вихована людина виростає тільки в національній культурі і більше ніде, говорить давня мудрість. Мабуть тому, що справжня людина може виховуватись тільки у доторку до справжнього. Тому національній культурі України потрібно повертати дієвість, яка залежить від джерел існуючих на внутрішньому плані у невимовнім. На сьогодні вони закриті релігійним догматизмом, хоча ще сам фундатор християнської церкви Петро стверджував:”Дух животворить – буква ж вбиває“.

У дотику до причинної правди живого світу дуальний світ суто технічних націй, у одвічній боротьбі  між добром та злом обертається на триєдність, що насправді панує світом. Цією третьою точкою стає мудрість та знання сущого, яке постає у доторку людини до світу невимовного.

Надзвичайна дієвість та сучасність національних культур мають слідувати від розуміння Бога як скеровуючої  світової Цілісності (той самий Суст Великий божий як за оріями) та релігії, як зв’язку з внутрішнім, причинним світом. Нової, заглибленої у світ істини культури та нового природознавства, де пресловутий картезіанський принцип буде зрештою заміщений орійським ведичним підходом, вочевидь єдиним для всього світового загалу.

Щасти Вам.