Сторінка Василя Чумаченка

“Творящую силу

                                                                  се узріли у собі”.

                                                                  (Велесова книга)

В цьому досить незвичному для історичної культури дослідженні етногенезу вкраїнців, тобто тих, хто володів і обробляв спадкоємну землю, шановний читачу, ми будемо спиратися на три провідні речі, три усвідомлення в еволюції їх духовної культури. Це звичаєве прагнення в осягненні людської справжності, “своїм життям до себе дорівнятись“, – у Лесі Українки. “Справжня людина і бог – тотожні є”, – у Григорія Сковороди.  Майже одвічний пошук правди – істини на цім світі пов’язаний зі способом  життя у хліборобській культурі, життєве кредо якого знаходимо  у давньому переписі – Велесовій книзі:”Мусимо відати і знати обаполи тирла.. щоб з богами жити в єдиній правді “.

Чому так, чому з позицій духовної культури починається наше дослідження  походження та першовитоку української нації? Мабуть тому, що головним у людському житті є його успішність,  щасливе майбуття самої людини на цім світі. “Дуже багато потрібно знати та усвідомлювати, щоб досягти подібного успіху в житті”, – скаже нам будь хто. Особливо в землеробській праці, доповнимо ми його, де у вирії життя за будь яких умов потрібно зібрати багатий, власноруч вирощений  врожай. Чому саме в хліборобській праці вбачався шлях щасливого буття?

Бо тільки робота на землі вважалася гідним шляхом у досягненні того успіху. Все останнє вміщалося у дуже короткому усвідомленні:”Рибалка та зайці заводять у старці“. “Подібна мудрість у  хліборобській праці досягається на протязі досить нелегкого життя”, – скаже нам знаючий читач. Дуже багато тут потрібно передбачати та знати наперед. Саме пошук причинної правди – істини, за якою потрібно жити в цьому світі і призвів до того головного кредо хлібороба орача записаного у Велесовій книзі:”мусимо відати і знати обаполи тирла“, – тобто, правду потрібно шукати за межею життя на зовнішньому плані. Чому саме там, виникає питання?

В давні часи відання було духовним поглядом, знанням – баченням у просторі образної пам’яті, де події назовні, як було побачено, дублювався відповідною скеровуючою  етикою на внутрішньому плані. Цю живу етику життя відносили до божого провідання, що від початку панувало в світі. Побачивши та усвідомивши це і розбудовували своє світоуявлення за тим знанням баченням або ж віданням. Так, у житті за межею “тирла” –  суто людського способу життя на зовнішнім плані, був відкритий рівень Нави, або ж першоджерельної, світ народжуючої сили Праматері Світу. Впорядковуючу зовнішній світ причинну правду, силу божого запровадження  розмістили на рівні Прави, за якою мала організовуватися Ява, тобто життя в межах зовнішнього плану того самого тирла.

Впорядковуюча дія позаантропних сил, що стояли за цим була мало зрозумілою в ті часи, тому густо з’явилися різні божества, які  ті сили представляли. Але з часом стало зрозумілим, що коли відповідним чином змінити людську статуру на тому внутрішньому плані, то з’являвся доступ до тієї чи іншої впорядковуючої сили назовні. Так виникли суто людські антропоморфні образи Велеса, Перуна, Дани за якими стояв єдиний бог Триглав або ж Світовид, який ті сили Нави, Прави та Яви став уособлювати. Це та сама триєдність, що організовує світ на відомій картині Реріха і вона ж віддавна є гербом – Тризубом нашої землі.

Вхід до позаантропного світу відкривав Хорс, який на зламі суто зовнішнього впорядкування у ромбовидній знаковій формі, відкривав доступ до життя та оволодінням відповідними  силами на внутрішньому плані. Звідси виникли резонуючі з позаантропним буттям форми  побуту від вишиванок, горщиків, виробів побуту до пісень, мови та звичаїв. Вся народжена у такий спосіб культура прислуговувала одній цілі –  утримання контакту зі світом причинної правди на резонансному злитті, від якого дії людини на зовні ставали спорідненими з організованим у Одне ціле Другим Небом. “Світ збудовано на правді якою є сам“, – таке відкриття і таке розуміння вочевидь постало в ті давні часи.

В такій культурі виникав і відповідний провідний психотип людини. Ментальний образ якої відповідав тій самій знаковій ролі поєднання з непроявленим причинним світом вже в самому житті, в самому побуті. З’являлася та ключова ментальна відстройка через адаптацію людини до патерну умов ареалу проживання, як за свідченням Фрітьофа Капри, дослідника фізики живого. Саме через таку адаптацію та посталий від неї резонуючий ментальний образ і з’являвся закон всередині, відмічений Геродотом у населення Середнього Подніпров’я. Цей закон був проявом живої етики  того цілісного світу, що панував на  плані Другого або ж Горнього Неба.

Тому етногенез українців або ж вкраїнців у езотеричному плані починається з простого питання: ” Хто найглибше володів таким уявленням світу з наших пращурів, звідки все це пішло?” Підозра одразу ж падає на Оріану, що поєднувала орійські племена. Чому? Найбільших досягнень у проникненні у позаантропне буття досягли, як показують дослідження та переклад рукопису Войнича, саме орії. Яких сусіди звали аріями через санскритське ар’я  – свята,  пробуджена душа. Самі ж вони називали себе оріями. Дійсно, який народ буде називати себе якимось особливим та пробудженим, коли ці їх досягнення та усвідомлення  були звичайним способом життя для них?

У осягнутому ними знанні було одна біда, воно було тим , що “по можній кості било”, тобто унеможливлювало одноосібне самоврядування царя, кесаря чи іншого можновладця, як це засвідчує рукопис Войнича. А виробничі відносини старого світу саме в це і впиралися, у одноосібне самоврядування, через нерозвиненість інституцій державотворення на ті часи.

Тому культуру оріїв ті виробничі відносини і знищили майже на всій території Середнього Подніпров’я  де запанувала хозарська правда. Їх культура  збереглася тільки на віддалених територіях північної Балтики, на острові Руян  (сьогодні Рюгенд). Де проживали ті, хто іменував себе ругами або ж рутами. Саме глибоке вшанування їх праведності та чеснот осягнутих у житті і призвело, що  народжене слов’янство, тобто тих хто славив своїх богів у Праві, стали називати русами. Від руг – се, рут – се у зверненні, посиланні на них, де глухе г поступово зникло і з’явився топонім Рус, посиланням на якого рясніє рукопис Войнича. Виникає питання звідки з’явилися самі орії та їх надзвичайно глибоке проникнення у позаантропне буття судячи з їх рукопису?

Як на сьогодні стає відомим, майже кожен народ у давні часи становлення своєї  культури починав від так званих палеоконтактів. Коли до того чи іншого народу приходив хтось з потойбіччя. Згадаємо культури інків, майя та інших народів.  Не обійшло це боком і слов’ян Середнього Подніпров’я. До них у свій час прийшов той, хто звався духом світла – Ором, що за легендою прийшов від Сонця. Від нього і пішло усвідомлення життя, що тче свої килими на зовнішньому та внутрішньому духовному плані, про що промовисто говорить карта “Зоряного Узріччя”, представлена в давнім, переписнім рукописі оріїв, відомому сьогодні як рукопис Войнича. Де земне життя отримує свій розвиток під орудою Суста Великого Божого. Тієї самої цілісності, про яку невтомно говорили і говорять всі великі філософи та вчені світу.

Чому саме до народу Середнього Подніпров’я прийшов Ор? Мабуть тому, що тут у свій час буяла культура Трипілля і автохтонне населення завдяки цьому було готовим взяти ту висоту людської справжності у поєднанні з світовою цілісністю. Саме культура Трипілля  своєю пластикою та орнаменталістикою спрямованою у сакральне, стала тим підґрунтям на якому стало можливим розвинення нової нації. Адже у свій час саме культура Трипілля дала могутні паростки цивілізацій  Риму, Месопотамії, імперії Хеттів та Єгипту.

Як ми знаємо з досвіду життя, яскраві сонячні дні по весні змінюються туманами та холодним вітром. Бо не одразу прогрівається земля, що ще утримує у собі холод після зими. Так сталося і з віруваннями оріїв. В довколишніх племенах вчення Ора породило культи  Рода, міфічного божества, яке захищало саме плем’я від загроз у зовнішньому житті. Таких племен, що лягли у подальшому у основу племенних союзів держави русів, історична наука нараховує біля восьми. Це відомі племена пелагів, древлян, волинян, тиверців, угличів, хорватів, полян та сіверян. Ці племена виникали через вплив умов ареалу проживання, адаптація до яких відбувалася в тих образах та поняттях, які були приступними у ті часи їх жрецькій еліті у їх позаантропних мандрівках.

Звісно, що сили які там відкривалися ставали тими чі іншими божествами, сліпе поклоніння та жертвоприношення яким у подальшому призвело до  підміни їх польовими сутностями з позаантропного буття. Звідси виникла залежність від цих примхливих істот,  та підміна людського шляху у житті їх способом існування. Від того людина з часом потрапляла у ще більшу біду, наосліп бредучи у своєму житті за вказівками цих сутностей.

Розвинення державотворення та поширення образно – понятійного мислення у суспільному технологічному розвитку, з подальшим поглибленням у позаантропне буття, в обхід існуючої міфології, призвело до утворення племінних союзів Роксолан, Антів, Венедів і т, і. Духовне життя на святищах все більше отримувало доступ до сил цілісного світу,  через все більш витончені резонансні, антропоморфні форми того ж Велеса, Перуна, Мокоші, Дани, Хорса та інших образів людської подоби, яких у слов’янській міфології стало нараховуватись більше сотні.

Така творчість у подальшому призвела до відповідної плутанини та невтихаючих протистоянь різних релігійних груп, які роздирали суспільство. Бо не всі могли обійти ту міфологію, яка пов’язувалася з цим. Кожен обирав свого бога за головного. Тому провідною ідеєю стало єдинобожиє та людська справжність у доступі до тих істин, що панували світом.

Це поєднувало суспільну думку у тих волховських, рахманських вченнях, які викладалися у відповідних школах, що були розповсюджені майже по всій території давньої Русі. В центрі цих вчень все ж стояла сама людина у своїй цілісній, природній справжності, як за давньою орійською традицією.  Розчистив територію за для впровадження цього князь Святослав Хоробрий, винищивши слід Хозарії на Русі, повернувши тим самим до правління у Києві своїх, Русів з Аркону.

Опанування тими силами у позаантропному бутті у подальшому породило характерницьку культуру Запорізької Січі. Яка саме і стала тим котлом з якого зрештою і постала українська нація. Яка не прийшла звідкілясь, а була суто місцевого, автохтонного  походження, адже виростала через адаптацію людини до патерну умов ареалу проживання в умовах інського кристалічного щита Середнього Подніпров’я.

Такий автохтонний етногенез українців у синтезі вірувань та способів життя різних племінних груп та союзів яскраво засвідчується тим Древом Життя, яке стало незмінним сюжетом вишиваних рушників та оздобою чоловічого і  жіночого одягу в Україні. Головним знаковим мотивом на яких став ромб, що є знаком сходів Велеса до вищих станів людської свідомості та способом проникнення у позаантропне буття через зламаний  порядок  в зовнішньому у хорсовій традиції.

Те, що сповідувалось у християнстві, в центрі якого стояв “образ справжньої людини во плоті“, як за Григорієм Сковородою, було відомим на Русі, яка знала про “дві натури поєднані в цілісній людині у одне“. Відомий кулон Змієвик  князя Володимира яскраво це засвідчує.  Тому раннє, цілком гностичне християнство і було прийнято тут у вигляді двоєвірного синкретизму двох людських планів, зовнішнього та внутрішнього. Поєднання яких у одне, за свідченням давнього китайського філософа Чжуан Цзи, якраз і народжує справжню, цілісну людину.

“Раз все це так, тоді прояви справжньої людини повинні бути в українській історії”, – скаже нам тут знаючий читач. Вони і були, починаючи від наших славних гетьманів та кошових Запорізької Січі, яскравими представниками яких є гетьман Мазепа, Дорошенко, Сірко, Сагайдачний, Золотаренко  та багато інших. Народні вожді Довбуш, Кармелюк, Залізняк, Палій, Морозенко  та інші. Серед писемної еліти маємо велетенські фігури Тараса Шевченка, Лесі Українки, Григорія Сковороди, Гоголя, Куліша, Івана Франка  та Вернадського.

Останній, разом з Григорієм Сковородою, стоять на витоку становлення людської справжності в сучасному світі у галузі супраментальної психології, яка всі ті великі досягнення людського духу робить нормою життя цілісної людини сьогодні.

Звідки походить таке переконання? Бо це вже було в орійській культурі, було саме нормою людського буття до якої людство може повернутись через високу стелю абстрагованого мислення, вироблену на протязі “Залізного віку” сьогодні. Що для цього потрібно?

Рецепти подібного повернення в світову цілісність, до своєї початкової природи, де людина зрештою оновить свій онтологічний статус очевидні:

Відкинути міф про гріхопадіння людини та уявлення про гріховність людського тіла, як узилища духу.

Укріпитися в думці, що тіло на волі є скарбом народження нового світу, де буде панувати геній людського духу.

Воліти жити у дотику до причинної правди світу, згадавши про первинне призначення будь якого міфу чі казки, як лише засобу пробудження духу на волі від тиску зовнішнього.

Далі він не діє, далі починається правда життя у її самостійному усвідомленні.

Розкривати талан людини добудь якої справи, бо то є  її дотик до цілісного світу, до живої етики життя пануючій в нім.

Зрозуміти що таке споріднена діяльність людська у світі цілісності і зробити її нормою життя.

Боротись за волю і опановувати волю у позаантропнім бутті, бо тільки тут, у поєднанні зі своїм духом  пролягає шлях щасливої людської долі.

Зрозуміти, що щастя у житті, це уособлення себе у тому саторі єднання з цілісним світом, що від віку панує у природному довкіллі.

Постанову справжньої людини, як перехожої на зовнішньому плані у свій час сформулював  Чубинський головним кредом своєї життєдіяльності:” Я в світі щиро працював, я сіяв те, що бог послав”.

“Заждіть, заждіть, а як же бути з кіммерійцями. таврами, скіфами, сарматами та печенігами, які теж внесли свій внесок у культурну спадщину України ?”, – можемо почути запит нашого вченого читача.  Так, внесли, але у вигляді  генетичного матеріалу  нового перевтілення корінного етносу. Подібні кіннотники – зайди  мали значно менш розвинену культуру, тому з часом підпадали під вплив розвиненої автохтонної культури, яка завжди існувала на території Середнього Подніпров’я.  Вони асимілювали, вбираючи культуру землеробів у себе, про це засвідчують Велесові ромбовидні знаки, як сходи до вищих станів свідомості на могильних похованнях тих самих кіммерійців та савромат. Половецькі “кам’яні баби”, які є слабкою копією антропоморфних форм слов’янських капищ. Вони мали досить цікаву відзнаку – великий випнутий живіт та збільшену голову, які у енергетичному спектрі людського енергокомплексу мають жовтий та блакитний кольори. Що означає, по – перше, провідну форму у пристосуванні людини до ареалу проживання у Середньому Подніпров’ї , через ініційовані центри Маніпури та Вішудхи, що працюють саме в цьому спектрі, а по – друге, зростання усвідомлення світу справжньою людиною, що йде від теплих, більш грубих вібрацій до холодних, більш високих. Тому давній прапор оріїв був саме жовто – блакитним і не міг бути якимось іншим. Чому? Тому, що тут пролягає шлях  еволюції самої людини до своєї справжності, у її  пристосуванні до ареалу проживання, що було головним у культурі наших пращурів.

Кіннотникам з азійських просторів потрібно було утримувати своє численне військо, а це хліб, фураж, зброя, великий обоз. Все це не тягали з собою, а брали у місцевого населення, яке обкладалося даниною, але не знищувалося. Бо це було б самознищенням самого війська у безкрайніх голодних степах. Тому місцевих землеробів не винищували, а воліли співіснувати з ними. А це з часом призводило до трансформації степових культур у землеробську, осідлу на землі культуру.

Чому кіннотники ордою ходили степами старого світу? Існує одна закономірність у духовній культурі людства. Будь який відірваний від рідної землі народ з часом переймався у своєму розвитку не правдою самого життя, а його міфічними ідеями. Цю ідею вовка сіромахи вони і воліли відтворити у житті. Згадаймо Олександра Македонського, Атилу та того ж Чингіз Хана. Досягнення могутності, всевладдя  та особистого безсмертя стояло у центрі їх домагань.

Ті ж фальшиві ідеї стояли в центрі завоювання світу римськими легіонами та є головною ідеєю нашого північного сусідства сьогодні. Ідея імперського Риму, у старому монголо-татарському панмонголізмі, є тут провідною ідеєю того царства божого, яке очікується і яке для Русі заповідала  Ванга. Те, що справжня культура Русі зовсім ніякого відношення  до цього суто ідейного конгломерату нашого північного сусідства не має, тут нікого не турбує.

Тому культуру людства у відстороненому погляді, з висоти, так би мовити, пташиного польоту можливо розділити на духовну, землеробську, кельтську, орійську і штучну, ідейну, римську. Пам’ятаємо, саме кельти зруйнували Рим. Кельти, яких цивілізований світ вважав варварами. Так само як і запорожців з Січі, що спасли Європу від азійської навали. Ці варвари володіли силою духу, яка осягається тільки у позаантропному бутті, бо саме там здобувався меч Аррея, що ставав подовженням самої людської руки.  “Володій духом і меч буде слідувати“, – цей заклик був невідомим цивілізованому війську. Подібний рівень духу поставав тільки у землеробській культурі, у її позаантропнім бутті за межею тирла, бігаючи степами того не досягнеш. Тому Святослав Хоробрий малою силою своїх дружин і трощив візантійські когорти. Чому? Бо воювали з рабами імперії, де сила людського духу була закрита. Як та сила досягалася?

“Навіть в межах одного подиху не існує ілюзії, а є тільки шлях”, – з глибини віків лунає заклик Сіненорма, воїна  клану самураїв Японії. “Але це є головна формула осягнення людської справжності та цілісності”, – чуємо головне резюме з нашої читацької аудиторії, що усвідомила все вище приведене.

“Одвічно Ори -Руси мають ту силу і гримлять нею по світу“, – читаємо у давніх арамейських записах  у мові русів з близького сходу.  Щоб подолати негаразди сьогодення, цю силу  людині потрібно повертати. Для цього ідеологія рабства божого цивілізованого світу повинна бути подолана.

У парадигмі сучасного природознавства лежить  картезіанський підхід, у основі якого лежить та ж штучна ідея розвитку у відірваності від правди самого життя. Все це заводить існуючу індоєвропейську культуру у глухий кут, в кінці якого стоїть Апокаліпсис людського світу. Чому Антуан де Сент Екзюпері у свій час і знайшов можливим сформулювати ту головну біду людства сьогодні:”Існіє одна проблема, одна єдина в світі, повернути людству духовний зміст, духовні турботи “.

Тому сходження до висот орійської культури в Україні сьогодні знімає всі існуючі питання війни та миру, бо саме від того і “зникнуть наші вороженьки як роса на сонці”.

Щасти Вам.