Сторінка Василя Чумаченка

“Той, хто не спробує, не взнає”.

                                                                                     Румі.

В житті сучасної людини існує одне диво і тим дивом  для самої себе являється вона сама. Дослідження в галузі супраментальної психології  говорять, що людина може мати зовсім інший розум і володіти зовсім іншим сприйняттям світу від того, який у неї  існує сьогодні. Про те саме говорять даоська культура Китаю, оперта на свого давнього філософа Чжуан Дзи, характерницька культура справжньої людини у нас в Україні, в центрі якої стоїть Григорій Сковорода, трансперсональна психологія Грофа та вчення великих суфіїв  сходу таких як Ібн – Арабі, Лао – Цзи, Румі, Сааді та Джамі. Всі ці підходи до внутрішньої культури  оперті з середини на один висновок, що червоною ниткою проходить крізь всі ці вчення:”Ти не цей, ти той “, зроблений у свій час даосами. Вторять їм і суфії: “Бути суфієм означає бути таким, яким ти був до того, як народився у цей світ“. Тобто, людина може мати те своє обличчя і володіти тим усвідомленням світу, яке мала до свого народження. Для сучасного стану людської свідомості це є диво з див. Цим контактом з Горнім світом можуть володіти тільки окремі святі люди, що ведуть свій діалог з самим богом, скажуть вони вам. Принаймні це не є і не може бути нормою людського життя, заперечать вони.

Вийти з замкненого кола в цьому питанні дозволяє філософія людської справжності розвинута у свій час Григорієм Сковородою. З якої слідує, що в людині існують сховані природні чинники, розвиток та становлення яких і здатне вивести людське світосприйняття на той сакральний, як на сьогодні рівень її усвідомлення причинної організації світу. Підпирає його в цьому питанні і Святе Письмо, говорячи про створення людини по образу і подобі самого Бога.

Дійсно, схована природа людини проявляється під час включення так званої третьої сигнальної системи у супраментальній психології. Проявляється вона в тому, що під час зупинки так званого внутрішнього діалогу, між людиною та оточуючим світом, на рівні ментального контакту налагоджується дивний взаємозв’язок. Він не є наслідком логістичного образно – понятійного мислення, людина просто починає знати причинну історію будь якої події підключаючись до організованого причинного світу, як одного великого Цілого на тонкому рівні.  Для цього вона  входить у свій відповідно резонуючий  з тим Цілим образ, який для неї є незмінним у причинній історії світу.  Виходить, що Рамзай був таки правим, коли говорив про справжнє людське обличчя  існуюче до її народження. І праві були суфії, що стверджували своє життя “в мирському але не від мирського“. До тієї нової норми людського життя веде шлях зростання людської самосвідомості відомий у нас як  кола Велеса або відомі у християнстві сходи Якова. Яких налічується, як відомо, рівно сім.

Це змирення, покаяння, прощення, входження, усвідомлення, мудрість та цілісність у поєднанні з Єдиним.

Розкриття яких усвідомлень веде до цього, може виникнути питання?  Сьогодні майже кожному відомо, що все у оточуючім його довкіллі відбувається за законами природи. Течуть річки, зростають дерева, пливуть у небі хмари, формуються кряжі гір.   Тай сама людина з’являється на світ за тими самими законами, скаже нам будь хто.  Розходження з тим причинним полем настає коли людина починає мислити та діяти у житті відокремлено від тих законів живої, природної етики. Наше природознавство, яке ті закони досліджує створює науку,  яка у людському бутті ставить людину осторонь тих досліджуваних природних законів.

Від того повернення назад у природу або у живу етику, як за Реріхами, стало проблемою. Бо з’явилася біда людського відлучення від самого плину життя у довкіллі. Цю проблему як суто онтологічну  у свій час сформулював Ганеман у тому парадоксі який він відкрив у людському житті:” Нестача життєвої енергії у відірваності від природи призводить до невірного мислення, від якого постають невірні рішення та фальшиві справи у житті “, – дійшов він такого висновку. Саме цю проблему, як проблему становлення людської справжності і здіймають містики сходу, відомі у світі як суфії.

Суть всіх релігійних доктрин, включаючи і сучасне природознавство, запевняють суфії – людське забуття, а суфізм це двері, що виводять з того забуття.

В науці первинної простоти або у досвіді істинної традиції, на кавовій гущі не гадають, а аналізують факти отримані під час переміщення споглядача за антропологічну межу, говорять суфії.  В давні часи таким знанням був метафізичний досвід одвічних шукачів істини, яких пізніше стали називати гностиками.

Для того щоб подібне здійснити сьогодні потрібно розібратися з тими міфами, які з’явилися  під час відстороненості людини  від своєї справжньої природи, що розкривалася у  потойбічних мандрах всіх містиків світу.

– Так суфії вважають, що головною силою врівноваження формального християнства, був постійний досвід істинної традиції, викривленням якої стало саме християнство.

– Любов – поводир людського Его вважають суфії, коли Его зникає, зникає і любов, як його поводир, на її місце приходить знання.

– Суфії  схиляються до думки, що якщо Бог існує і тільки Мухамед є його Пророком, то такий Бог втрачає свою всюдисущність. Тобто перестає бути Богом, що присутній у кожному.

– Якщо кущ, вважають суфії, може сказати –Я істина, то те саме може зробити і людина.

– Я поклоняюсь ідолам  говорять суфії, бо розумію, що означає поклонятися їм у входженні в істинне, а ідолопоклонники не розуміють цього.

– В знанні не має часу, а тому і історичного початку, воно було завжди поруч.

– Те велике, що спрямовує у знанні, знаходиться за межею людської уяви, вважають суфії. Бог належить трансцендентності і тому може впливати на людське життя, сам знаходячись ззовні його.

– Нужденність людського життя витікає від людських упередженостей, які викривляють шлях сповіданої людської долі, говорить суфійська наука.

Тобто те життя, яке має людина сьогодні, не є одвічною юдоллю скорботи та гріха, а є похибкою її ілюзорного сприйняття світу.

Чим є те втаємничене знання, про яке весь час згадують суфії?

“Той, хто не спробує, не взнає”, – говорить великий суфій і поет сходу Румі. Тобто, головним у сприйнятті людиною світу є чуттєвий, невербальний дотик за межею антропного буття, де панує причинна правда цілісного світу.  “Чуття ніколи не обманює”, – говорить Емерсон з цього приводу.

Головним у сприйнятті істинного є людська інтуїція, провидіння боже, що йде з середини, – стверджував Микола Кузанський, кардинал римо – католицької церкви. В інтуїтивно – образному просторі людської пам’яті, де ті вісті Неба приходять через ментальний, дотичний до тонкого світу план людини, – говорить сьогодні супраментальна  психологія. Вона ж і розподіляє людську сутність на план  фізичного тіла, план його ментального дубля та супраментальній план, як ще за давньою шумерською традицією. З якої врешті і постала свята трійця у християнстві.

Як те знання приходить?

“Просто одного разу у глечика відпадає дно”, – засвідчують даоси з цього приводу. Тобто знання приходить не у звичному режимі зовнішнього світосприйняття. Воно є внутрішнім знанням на волі, тобто походить за межею антропологічного буття. В давні часи воно набувалося у відповідній метафізичній мандрівці того чі іншого героя народного епосу. Сьогодні мова йде про включення третьої сигнальної системи людського світосприйняття, яка є невербальним контактом людини з цілісним аспектом світу на тонкому плані. Що є головним у цьому знанні, виникає питання? Входження в справжню, цілісну людську природу, стверджує Джуан Дзи. Що розуміє, чим володіє така людина?

Сьогодні в житті  людського соціуму виробляються головні принципи етики людського життя.

Вони відомі як доброчинності, яких та сама етика загалом нараховує десь біля дванадцяти. Це відомі широкому загалу доброчинності:

Терпіння, Довіра, Невибагливість, Поміркованість, Безсторонність, Цільність, Миролюбство, Мудрість, Мужність, Правдивість, Чесність, Скромність.

Коли людина володіє цим всім, про неї кажуть, що вона добре вихована. Так от всі ці доброчинності стають одним єдиним настроєм, одним запровадженням,  коли людина потрапляє на волю і живе у дотику до цілісності світу.

–         Щоб мудрість визріла повинен бути глечик де б це відбулося, говорять суфії. Людське тіло є тим глечиком, тією дорогоцінністю яку людині дає Бог.

–         Сьогодні цей глечик наповнений суто зовнішніми усвідомленнями. Тоді як в давні часи там був присутнім ще й метафізичний досвід мандрівок за межу людського буття.  Здійснювалися подібні мандрівки шляхом зміни людської статури в ту чі іншу резонуючу з цілісним аспектом світу форму. Часто це були не тільки антропоморфні форми а і зооморфні теж. Від цих мандрівок на Небо  з часом і виникли абстраговані образи та назви того чі іншого сузір’я.           Розвинене абстрактне мислення сьогодні дозволяє отримувати ту резонуючу форму у простому акті сродної мисле діяльності. “Уява це віра Ора”, – говорять орії у своєму манускрипті з цього приводу. Починається подібна миследіяльність на волі  з припиненням так званого внутрішнього діалогу, коли наступні кроки та рішення у житті виходять не з логічних висновків абстрагованого мислення, а з команди наміру так званих “вістей божих”. Будь який образ, будь яке уявлення тут стає тим мостом, що поєднує людську уяву з тим запитом, який приходить з плану живої, причинної етики цілісного світу.

Тобто те, що раніш було метафізичним досвідом того чі іншого героя епосу, сьогодні може стати нормою життя справжньої, спорідненої з цілісним світом людини. Все це дає силу її впорядковуючої діяльності назовні, коли все, що існує в ціліснім світі “на Небі”, стає нормою заповіданого ”царства божого” на землі. Саме це і дає життя на волі, що є головною умовою спорідненої людської миследіяльності у акті творення якої все і здійснюється. В цьому стані людина володіє силою, яка вивільняється в людині, що виходить з під тиску недолугостей  ілюзорного життя, та тих обумовленостей, що в нім панують. Ту характерницьку силу у образах чудернацьких звірів і малювала у свій час відома українська художниця Примаченко. Тому розуміння цього зануреного у непроявлене стану людини є звичаєвим в українській культурі. Мючи  подібну силу свого впливу на причинний світ подій, людина починає володіти фізикою свого тіла, а від того своїм здоров’ям та довголіттям. З чого і постає мистецтво ведення свого життя, як за характерницьким заповітом.

Мета його щасливе людське майбуття на цьому світі.

Щасти Вам.