Сторінка Василя Чумаченка

В будь якій справжній культурі присутній сакральний дотик до непроявленого тонкого плану світу. Чому?
Будь-яка людина утримує у собі внутрішній план. Він у неї є життєдайним і сутнісним. Тобто являє собою саму людину, а те, що ззовні підкоряється тому сутнісному плану і само є результатом системної дії внутрішніх сил.

Саме тому справжня культура має свій внутрішній обрій пов’язаний з тонкою сакральною стороною світу, яка є законодавчою і скеровуючою що до зовнішньої її сторони. Від цього всяка дієва культура має свою першоджерельну сторону яка є провідною у будь якім зовнішнім будівництві. Що є сакральним в українській культурі?

Пошук істини та істинного тут відкриває особливий зір – бачення, через це бачення та знання, що приходить з ним, тут робиться все від вишиванок до ремісницьких виробів, від будівлі житла до виховання дітей. Все стає тут продуктом сили, відтворена знакова форма якої тут повсюди. Все це і надає волю від упередженого невігластва, єднає людину і природне оточення у одне ціле. Саме звідси сила та стійкість українців та і всього врешті решт слов’янства в цілому. Вибіркова знакова форма, що осягається тут у будь чому, несе з собою потужну енергетику через свою дотичність до одного з горизонтів цілісного плану світу. Від чого бере свій початок справжня, дієва культура?

З адаптації до патерн умов ареалу проживання, через яку починає діяти закон в середині як провідне джерело людської совісті. Тому орії у своєму синопсисі орійського ведичного православ’я часів Київської Русі проголошують це сакральне дійство я головне у спілкуванні людини з зовнішнім світом:”Совість є і совість боре де віра по вірі волю умовила ж. Совість пише і почепа нашу душу. Святе божиє у суті ж”.
Отримавши у модельнім просторі знання передбачення через моделювання передподійного поля у рухомій шкалі часу, людина змінює своє мислення, яке з відірваного, абстрагованого, опертого тільки на багаж накопиченого досвіду, стає миследією у пов’язаності з живою тканиною цілісного світу. Вона починає жити і дихати не тільки повітрям на зовні, а і енергією тонкого світу на плані якого світове ціле реалізовується. Вона починає думати і діяти одночасно з ним. Так відбувається велике входження у світову єдність, або скоріше повернення до неї через багато століть забуття. Людина тут стає творцем своєї долі, адже тепер може обирати шлях життя у тих інваріантних можливостях, що відкривається перед нею у цілісності. Чи можливо згаданий вище контакт і знання, що він несе назвати енергоінформаційним обміном?
У дотику до тонкого аспекту світу попереду стоїть первинне враження, чуття за яким вже йде осмислення відчутого та побаченого. Тобто образи та поняття тут виникають у кінці і сама дія тут може початись на рівні інтуїтивної реакції, первинного враження точно так як ми плаваємо, ходимо чи дихаємо. Осмислення ж того, що приходить тут відбувається на рівні вибору: що краще, що припадає до серця в тих обставинах життя, що існують тут і зараз, і ведуть до сподіваного. Тож у науковій езотериці мова про енергоінформаційні поля не може йти, бо так говорить людина яка так і залишилася на березі і не зайшла у воду щоб там вільно плавати. Вона пробує займатись проблематикою тонкого плану з тієї самої зовнішньої позиції де, як ми знаємо, панує ілюзорне сприйняття і принципово нічого не може бути вирішено або досліджено.

Що стоїть осторонь цього процесу пізнання істинного? Вочевидь саме фізичне тіло, яке має жорстку відстройку що до фізичного плану, тому непорушне і непластичне. Щоб повернути йому пластичність потрібно увімкнути його розум, тобто поновити його реакцію на події на тонкому плані єдиного, зробивши активним учасником подій.
Тіло може змінюватись, ми це бачимо коли його енергетичний дубль посилаємо у бік нашої молодості у модельному невербальному просторі нашої пам’яті. Тут починає діяти механізм дипольного зв’язку, існуючий між фізичним тілом та його енергетичним дублем. Тобто мова йде про те, що нова розумова діяльність у споріднені з відгуками цілісного розглянута вище, може бути тим мостом який дозволить це здійснити. Написали ж орії у своєму синопсисі: “Не до віку ви зажиєте, поборе це горе віра ваша голая ж”. Віра гола, тобто така, яка діє на тонкому плані це і є наукова езотерика, що повинна спиратися у своїй основі на живу етику. Чому етику? Бо вступають в дію правила, що витікають з єдиного закону який панує в цілому. Що це за невідомий сьогодні закон? Це той самий закон про який говорив у свій час Геродот, намагаючись надати головну характеристику населенню Нижнього Подніпров’я. “Цей народ не має над собою закону ( у вигляді царя чи самодержця) та він їм і не потрібен, цей закон панує у них в середині”, – заявив він. Саме подібні правила або ж закони, які виходять з того первинного закону ми і знаходимо у давньому синопсисі оріїв доби Київської Руси відомому у світі як рукопис Войнича.

Культурна спадщина України утримує у собі шлях розкриття природи справжньої людини, що є метою будь-якої особистості, що живе на землі. Тому вона захищена цим від будь якої агресії з боку існуючих суто технічних форм суспільної організації, які той напрямок розвою руйнують.
Нагальною потребою на сьогодні є повернення людині її справжності, того поєднання з природним цілим, яке надає сили та вправності у житті. Та справжність, коли в людині починав панувати закон в середині відзначений ще Геродотом, від давніх часів надавалася адаптованою до патерн умов ареалу проживання культурою. Тобто звичаєвою національною культурою зрощеною на протязі столітньої історії корінного етносу.

Як відомо, людина у сучасному соціумі проходить лише дві свої соціалізації. Перша з яких, це адаптація до умов пануючих у громадському житті соціуму. Друга, це професійна спеціалізація коли кожен набуває майстерності з тієї чи іншої справи, займаючи від того відповідний щабель у ієрархії самого суспільства.

В той самий час означена вище соціалізація спирається на саму розгорнуту природу людини, на її справжність, що народжується у відповідно розвинутій культурі. Але саме ця ланка найбільш страждає у глобалістичних тенденціях техногенної ери. Саме через її руйнацію існують хвороби, короткий вік життя в якому процвітають такі явища як проституція, наркоманія, занепад інституту сім’ї, злодійство та інші негативні прояви зруйнованої непомірним навантаженням людини.

Тому відродження справжності та причетності до природного цілого стає першочерговою проблемою у вихованні підростаючого покоління. Життя молодої людини повинно відбутись за будь що за тією долею, яку вона отримує від свого народження. Саме цю глобальну задачу у сучасному суспільстві може взяти на себе козацтво, як найбільш відлучена від прямого суспільного виробництва верства населення.
Виховання “Малої січі” тут повинно бути поставлено у голову кута, сама спрямованість якого мусить спиратися на звичаєве включення у справжнє, коли могутній двигун духу починає панувати в людині. У характерництві це знаменує запалення так званого третього прядива на коконі каузального плану, яке відбувається у переході через неможливе у існуючім стані світоусвідомлення. Це і стає третьою необхідною соціалізацією у справжній дорослості людини, на сьогодні майже відсутньої через руйнацію національних культур у глобалістичних тенденціях світу. Бо мета цього дійства – щаслива доля, успіх у житті молодої людини доля якої відбувається у своєму повному обсязі, адже тепер вона може з успіхом протистояти будь яким негараздам урбаністичного суспільства.

Культура справжньої людини дозволяє шляхом внутрішнього зростання духовного плану розкривати далі природні адаптаційні рівні глибинної структурної побудови її енергокомплексу. У характерництві вони відомі як ядра Роду, головного керманича людської долі за волховською традицією. Сходами зростання духу тут стає розкриття нових природних спроможностей, а від того припинення старіння та усунення хвороб систем внутрішніх органів, завдяки їх переведенню на інший рівень функціонування. Від того життя людини після п’ятдесяти років, коли вона віддала свої борги соціуму та виконала свої зобов’язання перед сім’єю, може бути переведено у площину розвою своєї справжньої природи. Довгії літа – благії літа, так можливо зазначити цей період за Дочинцем та Андрієм Вороном з Закарпаття. Тож переведення на нові “паливні баки”, перехід на які дозволяє здійснити культура розвою людської справжності, так само може бути поставлена у голову кута у зрілі літа.

Тому розбудова Вічної Січі, або Великої Січі теж стає вимогою дня. Саме у такому ашрамі, періодично проходячи етапи свого вишколу і повинна проживати будь яка літня людина кінець свого життя. Який за будь що повинен бути щасливим і благим. Саме тут повинно реалізовуватись те, за чим людина насправді прийшла у це життя.

Головною задачею сучасного козацтва є виховна культурологічна робота з Малою та Великою Січами, програму роботи яких потрібно відтворювати на звичаєвостях притаманних нашій характерницькій культурі. Саме на тій, де розвій природи справжньої людини отримує найбільший прояв.

Звичаєве право та характерництво у козацькому русі є проявом дуже давньої традиції, що лежить в самій основі ментальності українства як хліборобської нації з її одвічним пошуком правди істини. Як показали дослідження рукопису орійської пори, відомому як манускрипт Войнича, та Велесової книги, пошук правди сущого конче необхідного в хліборобській справі в свій час призвів до відкриття цілісної основи, яка в природі є тією законотворчою базою з якої, за образним висловом Олени Реріх, кожної миті тчуться килими людської долі. У оріїв це був Суст великий божий, що існує як велике узгоджене одне на тонкому плані. Саме він стоїть над усим, та пустоше все надумане та упереджене, прийняте з чисто зовнішніх міркувань. Для слов’ян часів київської Руси це цілісне Небо, яке утримує в собі потенцію розвитку будь-якої події.
“В поті чола свого здобуваємо свій хліб “ , – знаходимо в Велесовій книзі духовне кредо слов’янина–русича. Звідси звичай, що утримує людину в полі цілісного сприйняття світу – постійно мати під ногами рідну землю і ніколи не зазіхати на чуже, через що не жити в своєму житті руйнуючими людську самість подвійними стандартами. Тому українська козацька звичаєвість бере свій початок з поєднання людини з ареалом місця свого проживання притаманній хліборобській нації, бо тільки так, через налагоджений контакт з природним загалом, гарантувалося успішне землеробство та й саме життя на землі. “Маємо з богами своїми жити в єдиній правді “, – проголошується в Велесовій книзі це звичаєве право слов’янина-русича.

Наступним постулатом звичаєвого права хлібороба стає проголошене у тій же Велесовій книзі: ”маємо відати і знати обаполи тирла”. Згадана єдність людини і цілісного Неба досягалася через ритуалізацію життя, коли заглиблення на рівень цілісності ставало засобом пізнання сущого на яке орієнтувалися в житті. Звідси, через отримання ключового психофізичного настрою, виробленого в процесі адаптації до патерн умов ареалу проживання, виникає ментальна налаштованість хліборобської общини. Саме ж відання сущого досягалося через систему ключових артефактів, що виходили з тієї ж цілісної основи. З чого, виникало мистецтво бачити ключову, поєднуючу з цілим форму, що покладалося в звичаєве ремісництво, народжувалась відповідна кольорова гамма одягу та звуковий ряд мови лісостепної зони. Це і було початком звичаю покладеного в знаковість національного одягу, мови та пісень. Образна знаковість культури, що народжувалась, підкреслена в тій же Велесовій книзі: ”Греки богів своїх роблять подобою до мужів, наші ж боги – суть образи. Тому маємо істинну віру і не потребуємо ніякої пожертви “. Чому?

Бо самі жили в істині через вироблену культуру поширеного світосприйняття, що утримувало в собі тримірне світоуявлення. В Велесовій книзі це уявлення утримує в собі рівень Нави, Прави та Яви. І це були не просто назви внутрішніх та зовнішнього світів, людське світосприйняття занурювалось на їх глибину, панувало в них.
Таким чином в землеробській общині людина розкривала свою повну, тотожну оточуючому світові природу. Через що всяка хліборобська нація, вирощуючи хліб свій, вирощувала і справжню, цілісну людину. Звідси ті звичаєві чесноти, що притаманні хліборобській культурі: не убий, не кради, не бреши, не прилюбодійствуй, не пий, не вживай те, що веде до втрати здорового глузду. Тобто все, що призводить до втрати контакту людини з великим цілим, через що її життя стає пустопорожньою справою, юдоллю відчаю та скорботи як за головною книгою християнського світу.
Висота чеснот притаманна хліборобській культурі за межею людського его, породжувала козацьке лицарство, вершиною звичаю якого було усвідомлення себе як захисника своєї землі, свого народу через правду свого серця. Відтворення культури цілісної за своєю сакральною природою людини, що живе вже у поєднанні свого великого і малого Я, призводить до панування культури духу, що знімає напругу протистояння в суто споживчо орієнтованому суспільстві. Що на сьогодні є дуже великою проблемою в світі.

Тож звичаєве право бере свій початок з космогонічних уявлень давніх слов’ян про цілісність світу, через дотик до якої поставало узгоджене діло – діяння людини з тими законами життя за якими живе і розвивається сам світ. Чудовим зразком витоку давньої звичаєвості є ритуальний розпис на трипільськім посуді. Давні орії знали про існування цілісного утворення пануючому “на волі по голому ”, тобто на тонко – енергетичнім плані світу і підлаштовували свої наміри що до нього. Знайдені формули взаємодії людини з цілісною основою світу породжували звичай, що впроваджуючись в життя ставав звичаєвістю народу, який сам ставав від того носієм правди істини в житті. Мабуть тому грецький мандрівник і філософ Геродот, якось відвідавши слов’ян з Нижньої Припонтіди, з подивом записав:” Цей народ не має над собою закону ( у вигляді царя чи самодержця) та він їм і не потрібен, закон знаходиться у них в середині “. Що відбувається, коли людина втрачає все те?
“Матимете божую, але муку“, – через прірву століть засвідчують орії той стан життя, який ми маємо сьогодні. Існує сутність в людині, яка насправді веде її шляхом життя, бо живе в поєднанні з цілісністю. Тому її воля, її рішення виходять з значно більшого обширу подій аніж той, що має пересічна людина. Саме звужене світосприйняття вона постійно хибує, не усвідомлено приймаючи ті чи інші рішення, проявляє волю та наполегливість там де цього робити не можна. Через що постійно постає у протиріччя зі своєю власною долею, звідки і та “мука божа ”, про яку говорять орії.
Сьогодні повернення інтроспективного, інтуітивно образного сприйняття світу цю проблему прибирає, людина стає єдиною у своїй світоглядній позиції як внутрішньо так і зовнішньо. Від того починає зростати до висот свого духу, а від того жити у праведності та чистоті, яка на сьогодні вдома тільки у старовірів.

Виникає питання, на чому може постати те нове природознавство, яке може затвердити все вище проголошене?
На сьогодні нам вже відомо про подвійну природу людини, яка окрім фізичного тіла має ще й свій тонкоенергетичний план, виділений на рівні первинного цілісного поєднання світу у так званій слабкій метриці. Цей рівень у ранніх слов’ян, як ми про це дізнаємось з Велесової книги, звався рівнем світової Прави. Яка, народжуючись від первинного збурення великої ночі – Нави, породжує Яву, той феноменальний світ в якому на сьогодні переважно виділена наша свідомість. В такому розподілі світу Права стає тією законодавчою, причинною основою на якій формується подієвий світ Яви. Тобто цілісний рівень Прави утримує в собі те істинне закономірне за яким в дійсності все йде на рівні Яви.

Як відомо успіх в хліборобській праці залежить від передбачення тих метеорологічних умов, що мають свою зміну на протязі року. Вчасно посадити і вчасно зібрати та зберегти збіжжя їх найважливіша задача. Для цього потрібно знати, бачити знакові події, що відбуваються в природі – звідси космогонія слов’ян нараховує безліч свят, кожне з яких має своє обличчя, свою обрядовість та своє значення в налаштуванні життя хлібороба. В цьому давні слов’яни-руси, від яких вочевидь веде своє походження звичаєвість українців, пішли далі, все своє життя підпорядковуючи тому культовому ритуальному дійству, яке не зупиняючись ні на мить точиться в самому природному довкіллі. Від того злиття природного і людського і бере свій початок звичай, який є нічим іншим як поєднанням людини з ареалом свого проживання через згадану вище ментальну психофізичну форму. Саме з цього виходило їх знання сущого, як дотик до передподійної, тонкоенергетичної основи цілого на рівні Прави.
Як відомо, будь яке ритуальне дійство утримує в собі відповідну послідовність: по – перше саму необхідність запровадження події, що виходить з причинної пов’язаності подієвого плану життя. Далі йде час і місце впровадження події, яка сама потребує відповідної форми свого впровадження через означене ритуалізоване дійство, бо конче потрібно знати причинну пов’язаність того, що запроваджується з світовим плином подій. Від чого і постає життя в істині.

Від давніх давен відомо, що вимикаючи своє чисто зовнішнє налаштування через ритуал, людина може через своє інтроспективне сприйняття на рівні тонкого плану, торкатися цілісного плану Прави. Від чого передбачувано знати характер тих подій, що надходять. Коли приходило знання як впровадити дійство, побачивши його пов’язаність з загальним плином подій у довкіллі, тоді рішуче бралися за справу. Що тепер ставала подовженням самої внутрішньої природи, маючи від того енергію та відповідне майбутнє в цілісній картині світу. Це і є глибинним сакральним звичаєм українців, де споконвічно культивувався образ справжньої, цілісної за своєю природою людини, що живе узгоджуючи своє буття з довкіллям.

Як відомо Україна є прикордонною з Азією країною, де ментальна налаштованість землероба орача межує з ідеологією артільного здобувача. Артіль здобувача, як відомо, живе договірною правдою, яка лежить в основі артільного договору. Ця ідеологія від початку пропагує споживче життя за рахунок природи та довкілля. Тому від початку відноситься до сил природи на рівні протистояння, з якими бореться за своє виживання. Сповідує загарбницьку ідеологію що до своїх сусідів, де постійно шукає собі здобутку.

Через це більшість зайд в Україні сповідують ідеологію відому у світі як панмонголізм. Хліборобська ж культура від початку виробнича, творча, має похідний характер від єднання природних сил і людини. Саме ці цінності і захищає козацьке звичаєве право і по цьому маємо змогу сьогодні дати оцінку будь-яким чисто театральним козацьким угрупованням, цілі яких лежать у прямо протилежному напрямку. Нищення країни та її культури на вигоду ідеології панмонголізму їх потаємна ціль, що ззовні прикрита великим об’єднанням слов’янського світу та світовою глобалізацією. Не можна панове нищити те, що є основою життя людини на землі, бо тоді саме її існування перетворюється на пустопорожню справу, що не має майбутнього. Не за технічним же прогресом ми сюди приходимо.

1. Хто такі характерники?
Звичайні люди, але володіючі однією особливістю, вони у своєму повсякденному житті можуть орієнтуватися на те знання, яке отримують через дотик до тонкої основи світу через ввімкнуту так звану третю сигнальну систему. Від чого можуть бездоганно точно орієнтуватися у житті маючи вже уявлення про те які можливості лежать в цілісності на ноуменальному плані. Їх життя стає слідуванням тому можливому, що лежить в цілому, а тому маючим щасливе майбуття. Поєднуючись з причинною правдою цілого, вони отримують силу, яка має, як і у довколишній природі всеперетворюючий характер. Таку характерницьку вправність підмічено в рядках народної пісні:сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має “.
2. Що таке цілісність світу?
Первинне узгоджене світове, передподійне поле існуюче на тонкоєнергетичному плані завдяки руху форми організуючій його простір. Цей план, який у давніх слов’ян отримав назву світової Прави, є законотворчим для всього, що має свій розвиток на зовнішньому плані. Тому тут відбувається передподійне, що до нашого плану, моделювання життя, яке як існуючу можливість впровадження події, може фіксувати людина з поширеним сприйняттям світу. Звідси походить знання сущого давніми оріями та пізніше знання істинного їх послідовниками у козацтві.
3. Що таке ведизм і чим він відрізняється від знання сущого?
Відати, у перекладі, має значення бачити і від того знати. Тому майже нічим, коли не говорити при цьому про давні записи відомі як Веди. Де вже у міфологічній формі є намагання передати осягнення знання сущого тими, хто таку здібність вже втратив.
4. Хто такі арії і чому до них останнім часом приєднують давнє населення Нижнього Подніпров’я?
Була така країна у давній історії Індії і вона мала назву Арьяварта. Населення цієї країни відносили до аріїв, бо невідомо як вони самі себе називали насправді. Тобто арії це цілком зовнішня назва ще і через те, що аріями у давнину ще називали населення північно – західної частини Ірану. Термінологічно слово арій може мати походження від терміну ар’я, що має значення пробудженої душі. Якщо про населення Нижнього Подніпров’я говорити з цієї точки зору, маючи на увазі зокрема трипільську культуру, то назва виглядає цілком вірогідною. Але знову ж таки підкреслимо це зовнішня назва, бо невідомо як вони самі себе насправді називали. Якщо говорити про давнього бога слов’ян Ора, що відстроював їх як етнічну самість на терені Нижнього Подніпров’я, то це були орії. В самому терміні – руси криється дуже давня назва населення низу Дніпра руги, що мали свою країну Ругію і були гілкою кельтської культури бо мали такі самі священні діброви по обох сторонах Дніпра як і кельтські жерці друїди. Звідки тоді виникла назва руси? У давнину просто так говорили Руг – се, гора – се, озеро – се, людина – се. У подальшій історії у самоназві руг – се зникло глухе ге, від чого стали найменуватись Русе або Рус. І це не дуже важливе питання як вони іменуються, якщо йдеться про зовнішнє усвідомлення, але коли ви пробуєте увійти у пантеон знань якими володіли вони, це набуває вкрай важливого значення. Бо самоназва то є вихідна точка їх сакрального внутрішнього знання, яке вони виробляли у поєднанні з патерн умовами ареалу свого проживання.
5. Що то за шляхи які пролягають в житті кожного і ведуть його до висот пробудженого духу, за твердженням езотеричної науки?
Такий шлях не треба шукати десь, бо він у кожного під ногами. Ось включення в нього та слідування йому складає проблему, через пануючого на сьогодні вкрай звуженого світосприйняття. А сам шлях це не що інше як слідування причинній правді життя, або знанню істинного про яке ми говорили вище. Як стає зрозумілим без дотику до цілісної основи світу, опанованого оріями, ця справа стає неможливою.
6. Який вік людина може насправді мати на Землі?
Значно довший а ніж той, що маємо зараз. Але справа тут не в самому віці. Для людини, що йде до висот свого духу, цього віку повинно бути достатньо, щоб у повному усвідомленні зробити самостійний перехід до інших площин буття, бо духовно розвинута людина переростає план свого народження і тому не може довго на ньому знаходитись. Вібрації такої особистості вже потребують більш високих планів. Ці переходи для нас на сьогодні мають характер якогось дива, тоді як в давні часи, що видно з ритуального розпису Трипілля, це було бажаним для кожної особистості явищем. Вся культура того часу була вибудувана за для досягнення цього на протязі життя.
7. Що насправді стоїть за безкінцевістю на яку сьогодні спирається наше природознавство?
Макс Планк, що був головним розробником квантової теорії, називав це поняття дурною безкінцевістю. Справді, якщо спиратись на квантовий континуальний перерозподіл простору, то всякий процес у ньому кінець кінцем набуває нової якості через квантовий перехід, де та безкінцевість зникає. Про безкінцевість у науці заговорили коли дійшли краю у своєму описі процесів наближених до означеного вище переходу. До кінця усвідомити який заважало звужене світосприйняття самих науковців, бо ті нові якості, на означенім вище переході, часом набували зовсім фантастичного з їх погляду виразу. З тої самої причини існує неприйняття офіційною наукою давньої езотеричної науки про яку ми говорили вище, бо вона не вкладається в існуючий на сьогодні світогляд. Накопичення знання тут йде до відповідного рівня і закінчується переходом у інший план свідомості. В кінці все це завершується набуттям поширеного сприйняття дійсності, де накопичене знання отримує зовсім інакше прочитання і вже не являє з себе будь якої проблеми.
8. Чому характерницьке знання пішло у небуття як і давні знанні наших пращурів?
Чому у небуття, вся культура титульного етносу України стоїть на цьому вже у вигляді так званих звичаєвостей, сама ментальність народу у глибині свого сакралу утримує те знання у неявній формі, вже у вигляді наприклад неустанного пошуку правди істини на цім світі. Тобто вектор залишився той самий як і в давні часи, що ідентифікує нас як прямих спадкоємців того знання і тих культурних надбань які мали наші пращури. Чому немає прямого широкого усвідомлення тих знань? На це існує декілька точок зору в які входить і вплив так званої шостої Калі Юги – періоду у розвитку близького Всесвіту, коли енергетичні плани стають слабко означеними. І їх потуги не вистачає для пробудження відповідного усвідомлення в людині. В езотериці все це має місце але не є головною причиною. Давні знання мали надзвичайну глибину проникнення у невимовне, але їх термінологічне, образно – понятійне осмислення у багатьох випадках бажано було бути кращим. Бо нерозвиненість образного мислення з часом надавало давнім культам надзвичайної жорстокості, яка припиняла саму нитку знову народжуваного життя, яке з відомої причини не могло одразу вписатися у ті надтонкі правила, що вироблялися в тій чі іншій культурі. Тому мабуть потрібен був період суто технічного розвитку, в якому б відбулося необхідне становлення високої евристичної стелі абстрагованого мислення, в якому надтонкі процеси, що йдуть у слабкій метриці, отримали б своє адекватне прочитання.
Ясна річ, що в такі періоди страждають культури, що стоять на інтуітивно образнім сприйнятті світу. Майже ідеальним зразком в цьому плані є культура українців, що перенесла на собі все лихоліття цієї пори зберігши в собі глибину брахманського тримірного світоусвідомлення.
Якщо говорити про відсутність будь яких писемних пам’яток орійської доби, то тут вочевидь проглядає ворожий до орійської культури промисел. Бо все, що не вміщалося у звужене сприйняття світу винищувалося, бо було незрозумілим і несло загрозу пануючому ладу. Мабуть через те, що накопичення всіляких багатств та маєтностей не обов’язково вело за собою відповідний високий стан свідомості його власникам, скоріше навпаки.
9. Що насправді стоїть за обраністю того чи іншого народу або нації?
Не існує в світі не обраного народу до якого в той чи інший час не приходив би хтось з потойбічча. Так звані палеоконтакти були в давній історії народу майя, були вони у ацтеків, у народів Полінезії, в Месопотамії, в японців та китайців не говорячи вже про Тібет. Ці сутності Неба, що приходили до того чи іншого народу, допомагали налагоджувати їх життя, складаючи для цього відповідні заповіти та навчаючи необхідному ремеслу. У нас на Нижнім Подніпров’ї такою сутністю, як це витікає з археологічних даних та досліджень написів з близького сходу у мові русів, включаючи донедавна перекладений рукопис оріїв, відомий в світі як рукопис Войнича, був Ор. Знання сущого, якому він навчав слов’ян, лягло зрештою в основу на сьогодні пануючої індоєвропейської культури.
З означеного вище слідує, що по великому рахунку життя на землі завжди було під наглядом Неба, про що прямо говориться в архівному документі пори оріїв. Тому коли в виникаючих сварках та протиріччях хтось шукає своє рішення, то завжди треба пам’ятати, що не тільки ми приймаємо відповідні рішення та проводимо їх до життя на Землі, особливо в період Калі юги що, слава богу, вже минає. У всьому треба мати край, за який заходити непотрібно, бо всі ми так чи інакше визнаємо існування вищої сили, що стоїть за цим усім.
10. Чому землі Нижнього Подніпров’я отримали зрештою назву Україна?
Цьому існує декілька версій, але найбільш вірогідною з них треба вважати ту, яку приймає автохтонне населення, або титульний етнос, що проживає на цій землі, бо кому як не йому знати, чого він так свою країну називає. По перше у всьому слов’янському світі широко відомо що термін країна має під собою одне тлумачення, яке тільки у нашого близького сусіда означається терміном страна. По друге, у нас часто кажуть не Україна а Вкраїна, що від давнього часу мало значення родової землі, або тієї землі, що переходить у спадок. Коли розуміти, що з тим спадком переходив і Стіл, тобто князівство, тоді стає зрозумілим чого саме Україна. Бо це спадкоємна земля Київських князів що ідентифікувала їх як таких. І зрозуміло чому такі напади йдуть останнім часом на цей термін, бо неможливо називати себе русичем не маючи своєї тепер вже історичної спадщини на цій землі. Велич Київської Руси – України до цих пір не дає комусь спокійно жити та проводити різного роду політичні чі культурологічні інтервенції. Треба пам’ятати, що слов’янське світоуявлення дуже далеке від панмонголізму, бо це завжди був внутрішній шлях розвитку, якому зовсім не потрібно було якихось великих чужих земель, потрібна була тільки своя рідна. Адаптація до патерну умов якої вмикало цілісне сприйняття світу і це було головне багатство яким тут володіла людина.
11. Яке значення має запорізька Січ та козацтво в Україні?
Ще за часів Трипілля хліборобській общині треба було боронитися від ватаг зайд з великих Азійських просторів. Вони, як і по сьогодні, приходили сюди за здобутком. Справа не в тім численні вони були чи ні, для злодійської справи великої чисельності непотрібно, то був завжди швидкий набіг порівняно невеликих загонів. Ніколи не відомо було коли і де те могло відбутися. Тому і постала Січ, як засіб оборони від того злодійства, яка була постійно наготові для будь якої відсічі. Ті, хто постійно жив на Січі, стали з часом називати себе козаками обираючи лицарський чин від того спадкоємного чуперу – кошаки, що виголювався на голові. То дуже давня лицарська традиція світу від якої вочевидь веде своє походження сам термін – козак.
12. Що таке звичай та звичаєвість в Україні?
Взяте із самого життя ритуалізоване дійство дозволяюче людині жити в дотику до того істинного, що панує на ціліснім плані світу. Звичаєвості, через осягнення закону у середині, регулюють людську діяльність на зовнішньому плані, що до її адекватності світовому плину подій на плані цілісності. Це дозволяло людині приймати вірні та доцільні рішення в своєму житті не протиставляючи їх силам природи. Жити в істині, як про це говорили в давні часи, є найважливішим для хліборобської праці, бо без цього не можливо отримати як стійкого врожаю так і свого щасливого життя на землі. З втратою знання, яке слідувало з того внутрішнього закону, а разом із ним дотику до сущого, звичаєвість виродилась у міфологію, яка породила не маючу нічого спільного з життям високу духовність. Саме від цього бере свій початок період в історії України, що зветься руїною, бо твердий грунт правди істини під ногами було втрачено.

Адаптація до патерну умов ареалу проживання, що породжує закон всередині (вбудований навігатор), відомий із вислову Геродота: “Цей народ немає над собою закону у вигляді його носія — самодержця, та він їм і не потрібен, він знаходиться у них всередині”, не тільки включає входження до патерну через п’ять пелюсток чакр Самарги, але є адаптацією до системно огранізованих стихійних сил, котрі виникають у тих чи інших умовах патерну. У цих сил, системно організованих у одне, може бути від трьох до п’яти так званих енергетичних горизонтів. Подібні, організовані у одне пранічні (духовні) сили можуть бути розрізненими за порами року та умовами місцевості та сталого побуту людей.

Ці конфігуративні сили патерних ніш живі, але дієвість у людському житті отримують через образ та намір людини. Її розум, це те, чого не вистачає цим цілком самостійно діючим природним силам. Розпізнання їх людиною надало їм образу та площину дії їхнього наміру. Так виникли польовики, домові, а також Перун, Мокоша, Купайло, Сварог та інші «боги» давньої ведичної русі. Вони є результатом адаптації ментального плану людини до природного патерну умов у місті проживання. Всі вони, ведучи своє походження від природних пов’язаних у одне сил, отримали людські обличчя, але дія їхня проходила за межею зовнішнього усвідомлення людини. Тому Дажбог, Сварог, Лада – то є дія ментальних проекцій людини у поєднанні з означеними природними силами, які стали її близькими родичамі на ментальному плані. Вони доповнювали своєю дією неприступну через фізичне тіло сферу ментального позаантропного буття.

Треба пам’ятати, що ці сили, існуючи цілком самостійно у вигляді патерн організованих ніш, стають на службу людини тільки у її ментальній проекції, підкоряючись її наміру, але діючи в узгодженому цілісному просторі. Вони існують без людини як системно поєднані сили і проявляють свою дію у людській сфері буття через саму людину. У протилежному випадку це ті самі сліпі божі сили, що відображені у відомій статуетці жінки – Праматері світу з глухою пов’язкою на очах, що означає сліпоту божу відносно справ людського буття.

Винайшовши знакові образи духів-богів, людина приручила ці дикі природні сили, поставивши їх собі на службу у житті. Вони діють через свою могу силу у тих можливостях, які на цю мить існують в цілісному світі, але самі богами не є. Вони є, якщо хочете, проявом божественного у самій людині, як частки її ментального світоусвідомлення-бачення. Цю свою частку вона і передає їм у такий спосіб, прибираючи свою сліпоту, щодо сфери непроявленого. Картини В. Крижанівського це підтверджують. Всі його образи слов’янських духів виходять із природи, є її невід’ємною часткою.

Отже, наше підсвідоме, адаптуючись до патерн умов тонкого плану, використовує ті системно-організовані сили, що панують у ньому. Ці сили є проявом узгодження енергетичних планів цілісності у її взаємодії з земним планом на тонкому рівні (у патерн умовах ареалу проживання).

Можна сказати, що це є складні композиції рунічних знаків, які пов’язують горизонти цілого у одне дієве ціле. Тобто мають існувати рунічні записи, які передають сили Сварога, Дажбога, Мокоші, Лади, Стрибога тощо. І за допомогою цих записів вони можуть бути викликані. Тому це, очевидно, одомашнені природні сили у процесі життєдіяльності нашого безсвідомого Я на рівні тонких взаємодій.

Виходить, що Стрибог, Перун та Сварог таки існують, — скаже нам доскипливий читач. Існують, — відповімо ми, – але разом із нами, бо їхнє існування на плані людського життя це їхня взаємодія з нами. Коли ні, то це могутні природні сили, що зовсім опосередковано впливають на наші життя. І через це вони перестають бути Мокош’ю, Сварогом, Перуном та Даною, як і кожен камінь на дорозі, що лежить осторонь, доки не буде покладений в стіну вашого житла.

Від чого це взагалі стає можливим? Існує світове узгодження, яке робить Всесвіт одним гармонійно узгодженим цілим. Саме через це ми можемо спостерігати як вітер хитає дерева у лісі, або морська хвиля накочується на берег. Стихії тут різні, а протиріччя немає, не існує. Це і є проявом вищої гармонії, що існує в цілісному світі. У людському суспільстві, орієнтованому сьогодні на суто зовнішнє сприйняття за повної відсутністі через це злагодженості з планом цілого, у яке дійсно неможливо увійти двічі, бо воно як ріка плине і розвивається у часі, це є проблемою розуму. Тож протиріччя в людському суспільстві витікають з протиріч блукаючого розуму, полишеного своєї опори у цілісному плані світу. Який з цього існує вихід?

Із Сінопсису орійських гностиків доби Київської Русі, відомого у світі як «Рукопис Войнича», стає очевидним, що необхідне поєднання людини і цілісного аспекту світу досягалося у давнину через орійське ведичне православ’я (славили цілісни аспект світу у вигляді Прави), яке несло у собі знання про непроявлену сторону світу.

Тобто грецьке слово езотерика, що означає знання про потаємне, непроявлене, у слов’ян з Нижнього Подніпров’я мало назву ведичного православ’я. Тож воно, як і езотерика, лежить у основі всіх світових культур та релігій, за словами послідовниці Олени Блавацької Анні Безант.

Які переваги дає людству заглиблення до орійського ведичного православ’я?

По-перше, для людини це вірність та доцільність кроків у житті, вже пов’язаному з намірами цілісного неба.

По-друге, мета життя – формування справжньої цілісної людини у відповідному духовному зростанні стає досяжною річчю.

По-третє, сам процес життя стає творчістю людини-знання, яка стає мастром його ведення.

«Але ж це зовсім відмінний рівен буття, де культура, релігія та сама наука здіймаються на зовсім інший рівень, аніж той, що існує зараз»,— чуємо здивоване зауваження нашого вдумливого читача.

«Не тільки це, — відповімо ми йому. — Людство тут стає кінець-кінцем цивілізацією, входячи у ієрархію світів, звернувши зі шляху, що веде до Апокаліпсісу».

Щасти вам!