Сторінка Василя Чумаченка

Культурна спадщина України утримує у собі шлях розкриття природи справжньої людини, що є метою будь-якої особистості, що живе на землі. Тому вона захищена цим від будь якої агресії з боку існуючих суто технічних форм суспільної організації, які той напрямок розвою руйнують.
Нагальною потребою на сьогодні є повернення людині її справжності, того поєднання з природним цілим, яке надає сили та вправності у житті. Та справжність, коли в людині починав панувати закон в середині відзначений ще Геродотом, від давніх часів надавалася адаптованою до патерн умов ареалу проживання культурою. Тобто звичаєвою національною культурою зрощеною на протязі столітньої історії корінного етносу.

Як відомо, людина у сучасному соціумі проходить лише дві свої соціалізації. Перша з яких, це адаптація до умов пануючих у громадському житті соціуму. Друга, це професійна спеціалізація коли кожен набуває майстерності з тієї чи іншої справи, займаючи від того відповідний щабель у ієрархії самого суспільства.

В той самий час означена вище соціалізація спирається на саму розгорнуту природу людини, на її справжність, що народжується у відповідно розвинутій культурі. Але саме ця ланка найбільш страждає у глобалістичних тенденціях техногенної ери. Саме через її руйнацію існують хвороби, короткий вік життя в якому процвітають такі явища як проституція, наркоманія, занепад інституту сім’ї, злодійство та інші негативні прояви зруйнованої непомірним навантаженням людини.

Тому відродження справжності та причетності до природного цілого стає першочерговою проблемою у вихованні підростаючого покоління. Життя молодої людини повинно відбутись за будь що за тією долею, яку вона отримує від свого народження. Саме цю глобальну задачу у сучасному суспільстві може взяти на себе козацтво, як найбільш відлучена від прямого суспільного виробництва верства населення.
Виховання “Малої січі” тут повинно бути поставлено у голову кута, сама спрямованість якого мусить спиратися на звичаєве включення у справжнє, коли могутній двигун духу починає панувати в людині. У характерництві це знаменує запалення так званого третього прядива на коконі каузального плану, яке відбувається у переході через неможливе у існуючім стані світоусвідомлення. Це і стає третьою необхідною соціалізацією у справжній дорослості людини, на сьогодні майже відсутньої через руйнацію національних культур у глобалістичних тенденціях світу. Бо мета цього дійства – щаслива доля, успіх у житті молодої людини доля якої відбувається у своєму повному обсязі, адже тепер вона може з успіхом протистояти будь яким негараздам урбаністичного суспільства.

Культура справжньої людини дозволяє шляхом внутрішнього зростання духовного плану розкривати далі природні адаптаційні рівні глибинної структурної побудови її енергокомплексу. У характерництві вони відомі як ядра Роду, головного керманича людської долі за волховською традицією. Сходами зростання духу тут стає розкриття нових природних спроможностей, а від того припинення старіння та усунення хвороб систем внутрішніх органів, завдяки їх переведенню на інший рівень функціонування. Від того життя людини після п’ятдесяти років, коли вона віддала свої борги соціуму та виконала свої зобов’язання перед сім’єю, може бути переведено у площину розвою своєї справжньої природи. Довгії літа – благії літа, так можливо зазначити цей період за Дочинцем та Андрієм Вороном з Закарпаття. Тож переведення на нові “паливні баки”, перехід на які дозволяє здійснити культура розвою людської справжності, так само може бути поставлена у голову кута у зрілі літа.

Тому розбудова Вічної Січі, або Великої Січі теж стає вимогою дня. Саме у такому ашрамі, періодично проходячи етапи свого вишколу і повинна проживати будь яка літня людина кінець свого життя. Який за будь що повинен бути щасливим і благим. Саме тут повинно реалізовуватись те, за чим людина насправді прийшла у це життя.

Головною задачею сучасного козацтва є виховна культурологічна робота з Малою та Великою Січами, програму роботи яких потрібно відтворювати на звичаєвостях притаманних нашій характерницькій культурі. Саме на тій, де розвій природи справжньої людини отримує найбільший прояв.