Сторінка Василя Чумаченка

Звичаєве право та характерництво у козацькому русі є проявом дуже давньої традиції, що лежить в самій основі ментальності українства як хліборобської нації з її одвічним пошуком правди істини. Як показали дослідження рукопису орійської пори, відомому як манускрипт Войнича, та Велесової книги, пошук правди сущого конче необхідного в хліборобській справі в свій час призвів до відкриття цілісної основи, яка в природі є тією законотворчою базою з якої, за образним висловом Олени Реріх, кожної миті тчуться килими людської долі. У оріїв це був Суст великий божий, що існує як велике узгоджене одне на тонкому плані. Саме він стоїть над усим, та пустоше все надумане та упереджене, прийняте з чисто зовнішніх міркувань. Для слов’ян часів київської Руси це цілісне Небо, яке утримує в собі потенцію розвитку будь-якої події.
“В поті чола свого здобуваємо свій хліб “ , – знаходимо в Велесовій книзі духовне кредо слов’янина–русича. Звідси звичай, що утримує людину в полі цілісного сприйняття світу – постійно мати під ногами рідну землю і ніколи не зазіхати на чуже, через що не жити в своєму житті руйнуючими людську самість подвійними стандартами. Тому українська козацька звичаєвість бере свій початок з поєднання людини з ареалом місця свого проживання притаманній хліборобській нації, бо тільки так, через налагоджений контакт з природним загалом, гарантувалося успішне землеробство та й саме життя на землі. “Маємо з богами своїми жити в єдиній правді “, – проголошується в Велесовій книзі це звичаєве право слов’янина-русича.

Наступним постулатом звичаєвого права хлібороба стає проголошене у тій же Велесовій книзі: ”маємо відати і знати обаполи тирла”. Згадана єдність людини і цілісного Неба досягалася через ритуалізацію життя, коли заглиблення на рівень цілісності ставало засобом пізнання сущого на яке орієнтувалися в житті. Звідси, через отримання ключового психофізичного настрою, виробленого в процесі адаптації до патерн умов ареалу проживання, виникає ментальна налаштованість хліборобської общини. Саме ж відання сущого досягалося через систему ключових артефактів, що виходили з тієї ж цілісної основи. З чого, виникало мистецтво бачити ключову, поєднуючу з цілим форму, що покладалося в звичаєве ремісництво, народжувалась відповідна кольорова гамма одягу та звуковий ряд мови лісостепної зони. Це і було початком звичаю покладеного в знаковість національного одягу, мови та пісень. Образна знаковість культури, що народжувалась, підкреслена в тій же Велесовій книзі: ”Греки богів своїх роблять подобою до мужів, наші ж боги – суть образи. Тому маємо істинну віру і не потребуємо ніякої пожертви “. Чому?

Бо самі жили в істині через вироблену культуру поширеного світосприйняття, що утримувало в собі тримірне світоуявлення. В Велесовій книзі це уявлення утримує в собі рівень Нави, Прави та Яви. І це були не просто назви внутрішніх та зовнішнього світів, людське світосприйняття занурювалось на їх глибину, панувало в них.
Таким чином в землеробській общині людина розкривала свою повну, тотожну оточуючому світові природу. Через що всяка хліборобська нація, вирощуючи хліб свій, вирощувала і справжню, цілісну людину. Звідси ті звичаєві чесноти, що притаманні хліборобській культурі: не убий, не кради, не бреши, не прилюбодійствуй, не пий, не вживай те, що веде до втрати здорового глузду. Тобто все, що призводить до втрати контакту людини з великим цілим, через що її життя стає пустопорожньою справою, юдоллю відчаю та скорботи як за головною книгою християнського світу.
Висота чеснот притаманна хліборобській культурі за межею людського его, породжувала козацьке лицарство, вершиною звичаю якого було усвідомлення себе як захисника своєї землі, свого народу через правду свого серця. Відтворення культури цілісної за своєю сакральною природою людини, що живе вже у поєднанні свого великого і малого Я, призводить до панування культури духу, що знімає напругу протистояння в суто споживчо орієнтованому суспільстві. Що на сьогодні є дуже великою проблемою в світі.

Тож звичаєве право бере свій початок з космогонічних уявлень давніх слов’ян про цілісність світу, через дотик до якої поставало узгоджене діло – діяння людини з тими законами життя за якими живе і розвивається сам світ. Чудовим зразком витоку давньої звичаєвості є ритуальний розпис на трипільськім посуді. Давні орії знали про існування цілісного утворення пануючому “на волі по голому ”, тобто на тонко – енергетичнім плані світу і підлаштовували свої наміри що до нього. Знайдені формули взаємодії людини з цілісною основою світу породжували звичай, що впроваджуючись в життя ставав звичаєвістю народу, який сам ставав від того носієм правди істини в житті. Мабуть тому грецький мандрівник і філософ Геродот, якось відвідавши слов’ян з Нижньої Припонтіди, з подивом записав:” Цей народ не має над собою закону ( у вигляді царя чи самодержця) та він їм і не потрібен, закон знаходиться у них в середині “. Що відбувається, коли людина втрачає все те?
“Матимете божую, але муку“, – через прірву століть засвідчують орії той стан життя, який ми маємо сьогодні. Існує сутність в людині, яка насправді веде її шляхом життя, бо живе в поєднанні з цілісністю. Тому її воля, її рішення виходять з значно більшого обширу подій аніж той, що має пересічна людина. Саме звужене світосприйняття вона постійно хибує, не усвідомлено приймаючи ті чи інші рішення, проявляє волю та наполегливість там де цього робити не можна. Через що постійно постає у протиріччя зі своєю власною долею, звідки і та “мука божа ”, про яку говорять орії.
Сьогодні повернення інтроспективного, інтуітивно образного сприйняття світу цю проблему прибирає, людина стає єдиною у своїй світоглядній позиції як внутрішньо так і зовнішньо. Від того починає зростати до висот свого духу, а від того жити у праведності та чистоті, яка на сьогодні вдома тільки у старовірів.

Виникає питання, на чому може постати те нове природознавство, яке може затвердити все вище проголошене?
На сьогодні нам вже відомо про подвійну природу людини, яка окрім фізичного тіла має ще й свій тонкоенергетичний план, виділений на рівні первинного цілісного поєднання світу у так званій слабкій метриці. Цей рівень у ранніх слов’ян, як ми про це дізнаємось з Велесової книги, звався рівнем світової Прави. Яка, народжуючись від первинного збурення великої ночі – Нави, породжує Яву, той феноменальний світ в якому на сьогодні переважно виділена наша свідомість. В такому розподілі світу Права стає тією законодавчою, причинною основою на якій формується подієвий світ Яви. Тобто цілісний рівень Прави утримує в собі те істинне закономірне за яким в дійсності все йде на рівні Яви.

Як відомо успіх в хліборобській праці залежить від передбачення тих метеорологічних умов, що мають свою зміну на протязі року. Вчасно посадити і вчасно зібрати та зберегти збіжжя їх найважливіша задача. Для цього потрібно знати, бачити знакові події, що відбуваються в природі – звідси космогонія слов’ян нараховує безліч свят, кожне з яких має своє обличчя, свою обрядовість та своє значення в налаштуванні життя хлібороба. В цьому давні слов’яни-руси, від яких вочевидь веде своє походження звичаєвість українців, пішли далі, все своє життя підпорядковуючи тому культовому ритуальному дійству, яке не зупиняючись ні на мить точиться в самому природному довкіллі. Від того злиття природного і людського і бере свій початок звичай, який є нічим іншим як поєднанням людини з ареалом свого проживання через згадану вище ментальну психофізичну форму. Саме з цього виходило їх знання сущого, як дотик до передподійної, тонкоенергетичної основи цілого на рівні Прави.
Як відомо, будь яке ритуальне дійство утримує в собі відповідну послідовність: по – перше саму необхідність запровадження події, що виходить з причинної пов’язаності подієвого плану життя. Далі йде час і місце впровадження події, яка сама потребує відповідної форми свого впровадження через означене ритуалізоване дійство, бо конче потрібно знати причинну пов’язаність того, що запроваджується з світовим плином подій. Від чого і постає життя в істині.

Від давніх давен відомо, що вимикаючи своє чисто зовнішнє налаштування через ритуал, людина може через своє інтроспективне сприйняття на рівні тонкого плану, торкатися цілісного плану Прави. Від чого передбачувано знати характер тих подій, що надходять. Коли приходило знання як впровадити дійство, побачивши його пов’язаність з загальним плином подій у довкіллі, тоді рішуче бралися за справу. Що тепер ставала подовженням самої внутрішньої природи, маючи від того енергію та відповідне майбутнє в цілісній картині світу. Це і є глибинним сакральним звичаєм українців, де споконвічно культивувався образ справжньої, цілісної за своєю природою людини, що живе узгоджуючи своє буття з довкіллям.

Як відомо Україна є прикордонною з Азією країною, де ментальна налаштованість землероба орача межує з ідеологією артільного здобувача. Артіль здобувача, як відомо, живе договірною правдою, яка лежить в основі артільного договору. Ця ідеологія від початку пропагує споживче життя за рахунок природи та довкілля. Тому від початку відноситься до сил природи на рівні протистояння, з якими бореться за своє виживання. Сповідує загарбницьку ідеологію що до своїх сусідів, де постійно шукає собі здобутку.

Через це більшість зайд в Україні сповідують ідеологію відому у світі як панмонголізм. Хліборобська ж культура від початку виробнича, творча, має похідний характер від єднання природних сил і людини. Саме ці цінності і захищає козацьке звичаєве право і по цьому маємо змогу сьогодні дати оцінку будь-яким чисто театральним козацьким угрупованням, цілі яких лежать у прямо протилежному напрямку. Нищення країни та її культури на вигоду ідеології панмонголізму їх потаємна ціль, що ззовні прикрита великим об’єднанням слов’янського світу та світовою глобалізацією. Не можна панове нищити те, що є основою життя людини на землі, бо тоді саме її існування перетворюється на пустопорожню справу, що не має майбутнього. Не за технічним же прогресом ми сюди приходимо.