Витоки національної ідеї з точки зору характерницького культурологічного підходу можливо знайти у відомих віршованих рядках Чубинського, що на сьогодні стали гімном України. Про що там ведеться мова?
Є там такі рядки:”Душу й тіло ми положим за нашу свободу, пам‘ятаєм, що ми браття козацького роду”. Згадана свобода є невід’ємною вимогою існування того знання, тієї науки, яка звалася у всі часи в Україні лицарською, характерницькою культурою, – ” пам’ятаєм, що ми браття козацького роду“.
Сама характерницька культура та наука, розкриваючи світ справжньої людини, поєднують людську спільноту довкола однієї правди, що панує на плані цілісного світу. Через що знімають всі неузгодженості, які панують у людському соціумі сьогодні. Людина тут стає дорослою, вже усвідомлюючи справжні світові реалії, які для всіх однакові. Тому і “зникнуть наші вороженьки як роса на сонці” не від молитов наших, а від наших споріднених дій на волі, у культурі де будь які людські протиріччя та протиборства зникають. Чому?
Бо всі ті протиріччя є простою упередженістю, незрілістю людського розуму, замкненого на рівні зовнішнього, ілюзорного світосприйняття у техногенну еру. Тому звичаєвий в Україні рівень осягнення культури справжньої людини, є головним чинником у вирішенні згаданих протиріч світу, стверджує своїми рядками Чубинський. Через що рівень розвою внутрішньої культури на сьогодні може стати головною умовою зняття тих протиріч, які стоять перед суспільством. Справді, куди, наприклад, зникають життєві проблематики п’ятого класу школи по досягненні учнями своєї зрілості у десятому? Вони нівелюються рівнем зростання самоусвідомлення в першу чергу. Те саме відбудеться і в Україні, де пробуджена еволюція світосприйняття козацької науки покаже той приклад. І вороженьки, як туман людського забуття своєї справжньої природи, розвіються, зникнуть під світлом ранку, як роса висихає на сонці. Саме це і є новітньою національною ідеєю України, що виводить людську спільноту на новий еволюційний рівень її життя, як за передбаченням Докії Гуменної та нашого великого філософа Григорія Сковороди.
Що він може собою являти? Поняття честі та совісті не є пустими поняттями для людини, як це відбувається сьогодні. Вони є нормою становлення людини в цьому світі, “бог живе у чистім серці“, стверджує давнє японське прислів’я. “Хто в честі, тому і честь”, – говорить лицарська наука, для якої, як відомо, три речі мають значущість:”Твоя земля, твій народ і твоє серце”.
Що заважає цій правді життя, без якої не існує справжньої людини постати у її житті? Замуленість загальнокультурною атрибутивністю джерел національних культур, поєднуючих людину з ареалом місця проживання, через що в неї з давніх часів з’являвся закон всередині, згадуваний ще Геродотом щодо населення Середнього Подніпров’я. Цей закон всередині і був зв’язковим каналом “божої совісті“, на правді якої і формувалися етнос та нація. Дієвість та сучасність людини у будь яких обставинах життя забезпечував саме він, відносячись до живої етики буття в ціліснім світі.
Відвернутість від джерел, через міфологізацію людського буття та пряму заборону “відати і знати обаполи тирла” , як за Велесовою книгою, у вже канонізованім уявленні про довколишнє, зробили свою чорну справу. Саме такі, вже суто “технічні” нації стали боротися за своє краще місце під сонцем, яке насправді ніхто у них не забирав. Воно саме зникає разом з тією правдою життя, яку втрачає нація, що переймається суто споживчою стороною свого буття. Егоцентризму, що виростав на цьому грунті, як відомо, ще ніхто в світі побороти та задовольнити не зміг. Чому?
Бо там немає людини, а є лише суб’єкт виробничих відносин, якому годі будувати світле майбутнє, без набуття людської справжності його не існує. Не своя земля, не свій народ – головне джерело корупції. Людина, це насамперед дух, що торує у житті свій шлях додому, до тієї обителі з якої він прийшов. Пам’ятаємо Ісусове:”Лише у поверненні людських душ додому, людське життя отримує свій зміст “, на цьому і стоїть людська правда. У якої, як відомо, шлях один, у неправди ж їх багато.
Який концептуальний висновок може слідувати з огляду на вище приведене?
Будь які моральні принципи формуються, беруть свій початок від рівня людського світоусвідомлення, яке змінюється у цивілізаційнім поступі суспільства. Настає час коли старі норми та правила перестають діяти. І тоді настає криза, яка достатньо легко долається, коли є дотик до внутрішніх джерел, які є витоком з плану світового загалу подій. Коли ж цього немає, будь яка національна культура, що формує ті моральні принципи і де джерела прямого світоусвідомлення замулені, втрачає свою дієвість. І на сцену життя виходить людське егоцентричне невігластво, де сама мета людського життя стає втраченою. Саме тоді і вибухають війни, де одне невігластво бореться з іншим. Людство виходить з цієї кризи народжуючи нові моральні принципи через ті нещастя таки торкаючись сповіданого.
Такий механізм працює у сьогодні у суспільстві суто зовнішньої орієнтації. Цього можливо уникнути повернувши національним культурам природну дієвість, але потрібно розкривати культуру внутрішнього плану, де людина торкаючись цілісного аспекту світу починає перейматися справжніми проблемами свого життя.
Як вже було згадано вище, мораль людини у розвиненій внутрішній культурі походить з джерела, що зветься у езотеричній науці “божою совістю“. Яка є інтуїтивним каналом спілкування людини на її духовнім рівні з тією живою, зануреною в причинну правду світу етикою життя, що походить з цілісного плану. У оріїв це план безсмертної людської кощі :”коща є і коща боре, поборе зло. Істинне, суще носе”, – знаходимо їх судження з цього приводу у переписнім Синопсисі часів розквіту орійської ведичної культури у нас на терені земель Середнього Подніпров’я. Тож маємо надію, що це джерело буде таки пробуджено.
Щасти Вам.
Бог живе у чистому серці.
Духовне бачення, що забезпечувало людині у її житті слідування планам світової Цілісності, убезпечувало від прикрих помилок на шляху життя та надавало сили у подоланні негараздів на його теренах. Сила духу виникає там, як це широко відомо, де панує правда – істина, тобто існує дотик до цілісного аспекту світу. І цієї сили, що приходила через сповідування правди у своєму житті, ставало достатнім щоб звичайне життя стало шляхом сходження до вищих станів свідомості. Сходинок на цьому шляху, як відомо, рівно сім. Це чуття поклику по досягненні відповідної зрілості. Потім приходить поширене сприйняття світу, входження в знання та осягнення сущого. Наступним стає усвідомлення свого шляху, мудрість у доторку до причинної правди світу та розкриття своєї схованої природи, після якої приходить справжність та особиста цілісність.
А як же сповідана людська доля, – запитає тут допитливий та знаючий читач, – вона що ж відміняється?
Ось тут ми і підходимо, шановний читачу, до самого незвіданого, того, що не укладається у лінійну логіку нашого буття сьогодні. Один і той же шлях може мати різні якості в залежності якими просторами в Цілісності він пролягає. Це нам відомо з пройдешнього як правило “золотого бика“ трипільців, чого дотримується мало не увесь тваринний світ у своїх міграційних мандрах, обираючи найбільш безпечні шляхи у своїх переходах. Людина на шляху свого життя може його творити, сідаючи на переднє місце візка своєї долі. Роблячи це у контакті з цілісністю світу, вона в цей час не відхиляється від своєї сповіданої долі, яка стає шляхом сходження до вищих станів свідомості через розкриття схованої природи самої людини. Шлях життя тут починає йти у саму глибину людської сутності, де вона, за образним висловом великого суфія Сходу Ібн Руша знаходить свого бога, осягаючи свою цілісну природу.
Ця схована, цілісна людська природа розкривається через іспити, які проходить людина в житті. Коли є відповідна сила ці іспити, які орії звали “божою мукою”, долаються людиною разом із зростанням її світоусвідомлення, але коли тієї сили немає вони стають злом, яке ламає її долю і все її життя стає пеклом неусвідомленого буття. Тут і починає проглядати шлях до Апокаліпсису та всілякі “диявольські помисли” у обмеженій світоглядній позиції, яка на сьогодні переважно і панує.
Розкриття або ж відновлення так званої третьої сигнальної системи світосприйняття знімає цю проблему, бо у її основі лежить невербалізоване, чуттєве сприйняття причинної правди світу на ментальнім, інтуїтивнім рівні. А чуття, як це відомо, ніколи не обманюють, бо не несуть у собі відсторонених понять та компільованих усвідомлень. Ніяких посилень світоусвідомлення тут не передбачається, друга сила починає тут вести та спрямовувати людське життя, яке стає слідуванням причинній правді світу.
Ось як це відбувається у характерницькій науці, що на сьогодні зветься супраментальною психологією. Пропонується у своїй образній пам’яті згадати своє помешкання де на кухні вчинити просте дійство – дістати та покласти на стіл якусь тарілку, кухоль, ложку чі виделку. Досить легко це здійснюється на своїй кухні, де людина призвичаїлась діяти так мало не щодня. Коли все запропоноване покладено у тому образному просторі кухні на стіл у спудея запитують:” Хто все це дійство здійснив?”. “Та сам я це і зробив“, – обов’язково по слідує традиційна відповідь. Далі йде хвилина мовчання після якої слідує запитання:” Як це взагалі стало можливим?” Людина вперше познайомилась зі своєю ментальною проекцією, ментальним дублем, який за простим її наміром у зміненій, другій увазі робив те, що ми робимо майже щодня у своєму житті.
У цього дубля, який є вашою ментальною копією, є однак одна визначальна якість, він не має тих обмежень, які має наше фізичне тіло. Наприклад, коли хтось поставить перед ним дві чашки кави на тій же умоглядній кухні і запропонує дізнатися в яку покладено цукор то відповідь буде майже негайною. Ваш дубль володіє чуттєвим аспектом сприйняття світу зрозумієте ви. Коли на тій кухні мають прочинитися двері і хтось може ввійти до неї, ваш дубль це сповістить вам заздалегідь, коли ви не будете йому заважати і будете відсторонено спостерігати це дійство. Тут, у цьому просторі не існує обмежень у часі, з подивом констатуєте ви. В своєму дослідженні ви відмітите одне важливе, ваша свідомість має здатність вільно переходити від світосприйняття ментального дубля до вашого фізичного тіла. Це стає можливим тільки у одному випадку, коли існує проміжна ланка, що все це забезпечує. Так ви відкриєте існування вашого супраментального плану, що невидимо буде присутнім у цих ваших експериментах.
Тепер ви починаєте розуміти звідки до вас у житті приходить інтуїтивний посил та знання наперед про те, що має здійснитися. Внутрішній світ людини має об’ємну мірність, він значно ширший та величніший від того в якому панує наше звичайне світоусвідомлення, констатуєте ви в кінці. І ще одне, що прийде до вас, ви зрозумієте, що таке воля на волі, про яку весь час говорять орії у своєму відомому рукописі.
Ось так падає завіса та приходить знання у поширенім сприйнятті світу за ввімкненою третьою сигнальною системою. Далі слідує опанування тими можливостями, що лежать на супраментальнім рівні, які закінчуються усвідомленням шляху своєї долі та входження у своє цілісне, злите з оточуючим світом життя.
Щасти Вам.
А що ж там за межею антропологічного буття? — задасть нам своє запитання допитливий читач.
Про цей світ як горний світ багато сказано в Тибетських переказах та записах. За тими переказами сама Шамбала, омріяна країна людської волі та щастя, знаходиться там, на тому плані. Але все це пояснення до головного питання про функцію горнього світу у нашому житті з собою не несе.
Спробуємо розібратися з тим місцем, яке займає Горній світ у житті живого за тою давньою культурною спадщиною, що прийшла від наших пращурів. Ми на сьогодні багато чого знаємо про генетику та генну інженерію. Щоб її механізм, схований у генному коді спрацьовував, він десь повинен розгорнутися. Наприклад ви берете зерно і щоб воно проросло кладете його у грунт, де одразу ж вмикається механізм його зростання і із зерна виростає відповідна рослина. Де те поле, що є тим ґрунтом для генетичного матеріалу, де він починає проростати, розкриваючи свою сховану природу?
Тобто повинен існувати живлячий, енергетичний план, де все це повинно відбуватись. Ми також сьогодні говоримо про внутрішній план людини і його провідний вплив на саме наше життя. Яке існує поле живлення для нього? Що є базовим рівнем його життєспроможності?
Придивившись уважніше до самого функціювання живого, не можна не помітити енергетичний горизонт прихований за його пульсаційним рухом, образи якого, виникаючи наперед так би мовити «з невідкіля», підтримують його енергетичну життєспроможність у означеному пульсаційному русі. Звідки у цей час черпається та енергія, яку ми називаємо енергією життя? Що наповнює меридіани та канали нашого тіла при цьому, звідкіля береться та енергія? Чим вона є насправді? Хто формує кінець-кінцем намір та образ живого, втілюючи його у життя?
Звернемось до наших пращурів, які жили, як засвідчують існуючі артефакти, у більш поширеному світосприйнятті. Що засвідчують вони з цього приводу? Трипільці знали про існування означеного вище плану і виділяли його у дуже цікавий спосіб.
Чотири сторони проявленого світу схід-захід, північ- південь вони зводили у одну точку, знімаючи у такий спосіб завісу зовнішнього. Прислуговувало їм у цьому ритуальне дійство довкола чотирикутної фігури, сторони якої вони зображували прогнутими до свого центру. У такому ритуальному дійстві у центрі чотирикутника виникало яскраво біле світло. Від впливу зовнішнього, проявленого світу цей чотирикутник захищений колами захисту ритого або мальованого орнаменту, що являють собою відомі стихії вогню, вітру, води та землі. Все, що потім зберігалося у посудині з таким ритуально включеним орнаментом, мало потужну силу життя. А від того і захист від будь-якого стороннього впливу з боку зовнішнього багато- планового світу. Самі трипільці проходили до цього світу через дуже вузький, стиснутий прохід, як засвідчує їх ритуальна орнаменталістика, отримуючи при цьому потужну енергетичну підтримку у функціюванні систем внутрішніх органів тіла (те саме вушко голки, згадуване великим адептом світу Ісусом з Галілеї). У козаків-характерників цьому прислуговувало наскрізне дупло старого дуба, через яке вони проводили енергетичний образ свого тіла. Від цієї практики значно пізніше виникло вірування, що будь який камінь з наскрізним отвором приносить у житті щастя, так само як і падаюча з неба зоря, що у своїм падінні розкриває на мить план горнього світу. Тому будь-яке бажання потрапляє в цю мить на матрицю цього сповіданого плану людського життя.
Енергія горнього світу струменить у меридіанах та каналах нашого фізичного тіла. Вона є потужною системою другого тонкого, підтримуючого наше життя плану. Ця система має багатопланову структуру, тому вмикається поступово, саме це проглядає у розкритті так званих божих зерен Рода у волхвівських, а потім вже у характерницьких практиках.
У християнстві подібне сходження відоме як сходи Іакова, яких, як відомо, нараховується рівно сім. Згадувана культура становлення духу людини стоїть саме за цим розкриттям схованих природних її можливостей. Від цього термін людського життя за рахунок перемикання на нові енергетичні обрії у тому сходженні може бути значно подовженим до тієї миті, коли вона вже отримує можливість самостійного переходу до плану горнього світу, як це не один раз демонстрували святі люди. Тобто здійснюється вихід на новий рівень буття, що відповідає повному розкриттю природних можливостей справжньої людини, як за божим задумом.
Сьогодні на перешкоді цьому стоїть прийнята наукова парадигма та релігійний канон, що затверджують звужене світосприйняття раба божого. Саме відвернутість людини від знання сущого призвела до написання тих настанов-записів, з яких пізніше було утворене Святе письмо. І тих настанов у Біблії десь близько десяти тисяч. Тобто відхід від знання у сліпій вірі призвів до падіння моралі та посталої мороки з вихованням людських чеснот, що і засвідчує святе письмо самим своїм існуванням. Допомогло це покращити життя чи ні знаємо самі. Всі ці настанови, як сьогодні стає зрозумілим, може замінити один єдиний дотик до правди сущого. Бо потрібне знання істинного приходить через закон, що виникає в середині.
Чому сьогодні все так?
Через штучно зведену перепону у розвитку світової культури землероба-орача, який, володіючи законом в середині, дуже погано ставав під ярмо суспільно орієнтованих систем від рабовласницького строю у давні часи до імперського вже у наші. Цей тиск на людину, завдяки розвитку високих технологій, на сьогодні значно зменшено. Виробництво стає все менш залежним від втручання людини і вона, нарешті, може виділити час і сили на розвиток своєї сутності, відкривши сакральну сторону свого життя, що веде на зовсім інший план буття, повертаючи їй її справжність.
Трипільці вважали цей план тим обрієм, звідки своє походження веде саме земне життя. Саме з нього приходили їх пращури, коли була потрібна допомога та розрада і саме туди, за їх переконанням, людина повинна відходити у кінці життя, отримавши відповідне зростання свого духу. Тому культура становлення духовного плану і стояла у них на першому місці. Більше того, вони вважали це головною, божою метою, як про це засвідчує вже орійська спадщина.
Якщо у згаданому вище трипільському чотирикутнику прогнуті його сторони довести до центру, то отримаємо відомий орійський хрест, в центрі якого і розкривається світ їх головного, старого бога Ора. На сьогодні це горній світ Єдиного Духу, або ж світової цілісності. Зробивши розгортку будь-якої піраміди у погляді з гори, у фронтальній проекції, теж отримуємо той самий орійський хрест. Тут перед нами розкривається головна сакральна таємниця пірамід — вони є шляхом на гору, у горній світ пращурів, місцем де закінчується Земля і починається Небо для будь-якої присутньої в ній людини.
Таємницю розкриття горнього світу утримує і знак Інь-Янь, який теж знаходимо на трипільському посуді. Саме взаємодія двох протилежно спрямованих вихорів і утворює «тріщину» у зовнішньому світі, через яку світло вищого світу проливається на землю. Щоб зробити цей знак дієвим, виконували парний малюнок Інь-Янь, з якого виходила чотири- стороння сварга, що і була для них знаком горнього світу, або світу Прави. Втіленням такої чотиристоронньої сварги є так звана «бінокулярна» посудина, за допомогою якої у спеціальному режимі її запуску отримували необхідну енергію, відповідно розкриваючи план горнього світу у чотирьох взаємопротилежних потоках.
Таку саму таємницю вочевидь утримують так звані священні дерева волхвів, стовбур яких в своєму устремленні до неба утворював вилку. Тут теж два протилежно спрямованих вихори у поперечному розрізі двох стовбурів утворюють той самий знак Інь-Янь, розкриваючи поміж собою прохід до енергій горнього світу. Звідси і бере своє походження великий цілительський ефект цих дерев для людини. В Україні кажуть, що на гілках таких дерев вночі гойдаються деви та русалки.
Дуже поетично шлях до Горнього світу записаний у тибетській Книзі Золотих Правил:
«Запитуй про сокровенну суть у Єдиного, про кінцеву таємницю, яка зберігається для тебе на протязі віків. Шукай шляхи. Але будь чистим серцем, перед тим як вирушиш у мандри. Раніш чим зробиш перший крок, навчись відрізняти істинне від неістинного, перехідне від перебуваючого. І намагайся більш за все відділяти знання ума від мудрості душі, Вчення Ока від Вчення Серця».
Навіщо? Щоб увійти у світло і не бути засліпленим ним.
Щасти Вам.
Чер
2
Творящую силу се узріли у собі.
(Велесова книга)
Язичництво термінологічно має значення народної релігії або ж, як на сьогодні, адаптивної, природної магії людини визначеної в ареалі проживання. В Україні язичництво було засобом адаптації землеробської культури до природних умов ведення сільськогосподарських робіт на землі у відповідних природних умовах. Тобто, утримувало у собі дієве джерело успішного практичного життя на зовнішньому плані. Головним кредом такої адаптованої культури стало твердження, яке знаходимо у давньому переписі історії русів Середнього Подніпров’я Велесовій книзі:”Мусимо відати і знати обаполи тирла, щоб з богами жити в єдиній правді “.
Тут одразу ж виникає безліч запитань. По – перше, що таке “відати і знати” ? Ми сьогодні пізнаємо світ через свої переконання у сучаснім природознавстві опертім на експеримент. В цьому експериментальнім досвіді існує одна недоречність, яку у свій час виголосив Макс Планк:”Ми дивимось на будь який експеримент очима існуючої у цей час природознавчої картини світу і нічого іншого ми там побачити не взмозі “. Тобто, маємо відповідне обмеження і не можемо складати своє судження про процеси та явища, що лежать на сьогодні за межею існуючої природознавчої картини світу. Для цього потрібно зміщувати позицію споглядача за межу нашого антропного буття маючи більш поширене світосприйняття.
По – друге, відання у Велесовій книзі вочевидь виходить від усвідомлення першоджерела подій де знання приходить на рівні ментального, інтуїтивного усвідомлення причинної правди розлитої в світі. Цю сакральну сторону людського світосприйняття сформулював у свій час Спіноза Фаррух наголосивши:”Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати”. Виходить пряме, невербалізоване сприйняття або ж усвідомлення на ментальнім рівні насправді лежить у основі будь якого нашого знання. Інакше ми просто не могли б про щось зв’язко говорити. Наполягає на цьому і Велесова книга, бо “відати і знати” тут потрібно “обаполи тирла“, тобто за межею суто людського способу життя.
Викликає тут запитання і проголошене “життя з богами в єдиній правді“. Що то за “єдина правда” ? Звідки їй взятися у тому відносному її розумінні, яке сьогодні панує в науці? Коли ми озирнемось довкола то побачимо довколишній світ реалізований у чомусь одному і воно незмінне у часі констатуємо ми. Папуга та півень мають свій вибірковий вигляд і цей вигляд є незмінним. Тобто, ці птахи залишаються тими самими і сьогодні і завтра, час не впливає на них. Вони являють собою реалізоване одне яке насправді існує, коли би воно було змінним, або не дай бог спиралося на якусь відносність, то ми не мали би ні папуги ні того півня, бо взагалі перед нашими очима нічого б не було, як і нас самих. Виходить, що у природі таки панує одна правда, про яку наші пращури говорять у своїх рукописах як про правду – істину. “Світ збудований на правді якою є сам, у правди один шлях, у неправди їх багато“, – стверджується в характерницькій культурі України.
Тоді істинне це те в чому людина насправді живе, а до відносного відходить те, що вона описує довкола себе. Виходить, коли в істині живуть, то все знають про неї, коли ж не живуть, то нічого про неї не знають, бо приходить те знання з прямого, невербального рівня сприйняття світу на інтуїтивнім рівні.
На сьогодні ми знаємо, що людину від світу істини відділяє антропологічний бар’єр зумовлений вадами нашого фізичного тіла, яке на сьогодні утримує жорстку відстройку що до зовнішнього світу. Згадаймо пресловуту Платонівську печеру. Наші пращури долали ту межу антропоморфно змінюючи саму свою статуру. Так виникли образи Велеса, Перуна, Мокоші, Світовида,Стрибога, Дани і багато інших. Входячи у ці образи на ментальному рівні, людина не тільки долала антропологічний бар’єр входячи у поширене сприйняття світу, вона отримувала ту чі іншу могу – силу у впорядкуванні позаантропного буття. Ця системно впорядковуюча сила була дивною, бо не залежала від людських зусиль назовні, вона викликалася і бездоганно точно діяла змінюючи все в довкіллі за простим наміром – бажанням, коли сама людина була занурена у позаантропне буття. Зрозуміти механізм дії такої сили в ті часи було справою неможливою, тому і виникли боги та всілякі божества. Про які давня японська мудрість говорить:”Була б віра, боги знайдуться”.
Духовне бачення або ж кінестетичне сприйняття на ментальнім рівні було обов’язковим у керуванні цими силами. Тож коли воно зникло, було втрачено і те відання та знання на яке спиралася культура давніх слов’ян, що славили Праву – світ де жила правда – істина. З цього приводу існує цікаве зауваження з боку оріїв у рукописі Войнича що до пізнього язичництво:”Святі не булі, поновили по (переказаній, рукописній) віді, в тому бо зло“.
Тож пізнє язичество вже просило у богів, що постали за тими антропоморфними образами. Принесло це щастя та достаток у наш дім знаємо сьогодні самі. Людина сама володар свого життя та щасливого майбуття, бо її доля це те, що прописано їй він самого народження і перекласти це на чиїсь плечі є справою неможливою.
Чим насправді було раннє язичництво на Русі? Як показує дослідження у супраментальній психології це було ведичне правовір’я або ж православ’я і торкалося воно внутрішньої сторони людського життя зануреного в цілісний світ невимовного, на сьогодні непроявленого. Про ту непроявленість можливо суперечити, адже це прояв суто зовнішньої позиції споглядача який, образно кажучи, за деревами не бачить лісу.
Судячи з Євангелія від Фоми раннє християнство, що прийшло на заміну пізнього язичества, носило той самий пізнавальний, гностичний характер що і раннє язичництво, тільки акцент тут був покладений на осягнення людиною своєї справжності та цілісності як боголюдини. Про що наш великий філософ Григорій Сковорода у свій час виголосив те сакральне, яке стоїть за людською справжністю:”Справжня людина і бог є одне “, затвердив він.
Що філософ тут мав тут на увазі? Він говорить про ту саму системно перетворюючу, божу силу якою може володіти людина і якою вона володіла у ранній природній релігії. Саме це і ставило її поруч з богами, як за Велесовою книгою. Що таке врешті решт боголюдина?
Це та людина панування якої нарешті настає, коли розкриваються підвалини внутрішньої культури і людина стає вільною від своїх упереджень, реалізовуючи себе у повноті своєї внутрішньої природи.” Не усі ви є“, – зауважують з цього приводу орії, говорячи про те зло, яке змушена переживати людина у своїм житті через свою упередженість щодо подій які вирують у довкіллі. Ключі від того лежать на внутрішнім, супраментальнім плані говорить Сковорода:”Пізнайте істину і вона зробить вас вільними“, робить він свій висновок разом з великими адептами та філософами світу.
Чому сьогодні про це потрібно говорити? Справжня вихована людина виростає тільки в національній культурі і більше ніде, говорить давня мудрість. Мабуть тому, що справжня людина може виховуватись тільки у доторку до справжнього. Тому національній культурі України потрібно повертати дієвість, яка залежить від джерел існуючих на внутрішньому плані у невимовнім. На сьогодні вони закриті релігійним догматизмом, хоча ще сам фундатор християнської церкви Петро стверджував:”Дух животворить – буква ж вбиває“.
У дотику до причинної правди живого світу дуальний світ суто технічних націй, у одвічній боротьбі між добром та злом обертається на триєдність, що насправді панує світом. Цією третьою точкою стає мудрість та знання сущого, яке постає у доторку людини до світу невимовного.
Надзвичайна дієвість та сучасність національних культур мають слідувати від розуміння Бога як скеровуючої світової Цілісності (той самий Суст Великий божий як за оріями) та релігії, як зв’язку з внутрішнім, причинним світом. Нової, заглибленої у світ істини культури та нового природознавства, де пресловутий картезіанський принцип буде зрештою заміщений орійським ведичним підходом, вочевидь єдиним для всього світового загалу.
Щасти Вам.
“Людина може те, що повинна”
Готліб Фіхте
Питання осягнення життя як реалії існування справжньої людини поставив у свій час відомий дослідник тольтекської культури Олексій Ксендзюк. У своїй книзі “Людина незвідана” він зауважує:
“ Кожної хвилини ми відповідаємо на питання, які ставить перед нами життя. І наша змістовність полягає у тому щоб кожного разу відповідати найкращим способом – ось чому вчить бездоганність, ось в чому полягає найвищий труд шляху воїна духу “.
Майже те саме засвідчує Віктор Франклін з позицій екзистенціалізму:” Запитувати про змістовність життя взагалі – невірна постановка питання, оскільки вона туманно апелює до загальних уявлень про життя, а не до особистого, конкретного, індивідуального існування кожного. Можливо нам потрібно повернутись назад і відновити первинну структуру переживання. Саме життя ставить свої питання людям. Не людині питати про це, їй тримати відповідь перед життям, перед яким вона змушена бути відповідальною. Насамкінець, відповісти перед життям можливо тільки відповідаючи за своє власне життя”.
На спосіб, як це можливо здійснити Олександр Ксендзюк дає рецепт в дусі тольтекського шляху сходження людини до своєї справжності :”Бездоганність відкриває нам доступ до чудового незбагненного, а незбагненне надає бездоганності змістовності. Так вони разом здійснюють одне одного, являючи собою єдиний і не протирічний шлях. І це незбагненне воно тут, передусім в середині нас, у самому акті резонансу енергій продукуючих наш процес усвідомлення “.
Ніякого зауваження з боку супраментальної психології тут не може слідувати, все точно так і є. Саме резонансне злиття і є головною дієвою силою у супраментальній психології, є актом спорідненої миследіяльності самої людини з живим цілісним світом. Але далі Олександр Ксендзюк зауважує:”До свого повного проявлення воно (бездоганність) потребує лише інтенсивності енергій (які стають досяжні людині у змінених станах свідомості).”
Тут і лежить головне розходження супраментальної психології з тольтекськими практиками шляху посилення усвідомлення. Усвідомлення потрібно не посилювати, його потрібно змінювати, справа тут не тільки у посиленні біоенергостазу на рівні енергокомплексу. Сама природа людини має два шляхи усвідомлення дійсності; один йде через образно – понятійне сприйняття зовнішнього через відповідні органи його сприйняття, а друге через інтуїтивно – образне, невербалізоване сприйняття тонких планів світу на внутрішнім ментальнім рівні. І там і там є бачення, яке із них дійсне, виникає питання? Перше спирається на зовнішній аспект світу, друге на внутрішній тонкоєнергетичний. Первинним, а від того причинним, законотворчим є тонкоєнергетичний план на якому розбудовується все зовнішнє. Тому жива етика життя від початку орієнтована на внутрішнє. Для людини потрібно тільки вивести те сприйняття з підсвідомого рівня на рівень прямих своїх усвідомлень. Тому ментальне, духовне бачення є тим на що повинна у своєму житті орієнтуватись людина.
Бездоганність у тольтеків це чуттєва вивіреність кроків у житті шляхом подальшого переходу в тіло снобачень, а це означає, що світ зовнішній, в якому потрібно бездоганно діяти потрібно покинути. У супраментальній психології незбагненне, тобто жива етика життя в світовій цілісності досягається зовсім іншим, більш природнім способом. Кожна людська особа володіє образним баченням у просторі своєї пам’яті. Це образне бачення може бути поглибленим через дієвість ментального тіла у нестаціонарнім просторі – часі пануючим на внутрішнім, супраментальнім рівні. Встановлений зв’язок між зовнішнім та приступним у такий спосіб внутрішнім планом і забезпечує супраментальний план, що стоїть над ними, тобто являє собою головну скеровуючу силу в людині. Велике і мале людське Я за Юнгом тут поєднується у одне, являючи світу справжню, цілісну людину. Тому нова наука і отримала таку назву – супраментальна психологія, бо людина тут починає діяти зі свого цілісного, як за Шри Ауробіндо Гошем, супраментального плану.
Як виявилось, така позиція цілком відповідає духовному погляду на життя відомому на Середнім Подніпров’ї ще за часів давньої волховської культури. Саме з цього тут походило відання та знання, згадку про яке знаходимо у Велесовій книзі, як головне кредо землероба русича: “ Мусимо відати і знати обаполи тирла “. Втрата духовного бачення, або ж відання у пізніші часи призвело до фальшування волховського знання та і всієї культури загалом, на зміну якій прийшла віра у боголюдину, якою і є, як за Григорієм Сковородою, справжня людина, або “людина без титулу” за Рамзаєм у даосів.
Виникає питання, як тольтеки могли пройти повз становлення людської справжності у доторку до тонких планів цілісного світу?
Відповідь теж можемо знайти у Олексія Ксендзюка, який у своїх дослідженнях тольтекського світу дійшов висновку:” Справжній пафос і висока мудрість тольтекського знання міститься в тім, що воїни ніколи не покладалися на “Вищу силу” або ж “Вселенський розум”. Вони знали, що Всесвіт – жорстока і байдужа до людини структура. Більше того, вони знали, що намір ( миследія у другій, зміненій увазі) – це міст з одностороннім рухом, оскільки людина невимірно мала поряд з енергетичною громадою Всесвіту. Нам надана потенційна можливість вічно мандрувати по цій цілині, пізнавати її згідно рівня розвитку нашої окремої особистості, охоплювати чужі світи і безперестанно змінюватись. Вимагати серед цієї розкоші ще й благосного Творця, люблячого Захисника чі Спасителя – чі не надмірна це самозакоханість? …. Тольтеки йдуть, а ми залишаємося. Їх намір прекрасний і незбагненний як і їх доля. Ну а наша доля – проста і банальна. Настільки банальна, що часом спитаєш у себе: а чі варто називати себе Людиною. ”
Що з точки зору науки людської цілісності та справжності можливо тут сказати? Існує таїна людського життя де та банальність зникає і постає велич людини як провідника істинного – Legatus Weritas. “Людина це бог, який валяє дурня“, – зауважив у свій час Емерсон. Тольтеки були жерцями тому і створили традицію входження в знання цілком відірвано від життя соціуму. В своєму підході вони загубили головне – саму змістовність свого життя. В якому насправді зовсім не має потреби гнатися за абсолютною свободою. Бо через єднання з судженим шляхом в ціліснім світі людина якраз і отримує цілий світ та свою “волю на волі“, як за оріями. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними”, – ці слова Ісуса із Назарета, великого адепта світу, що осягнув за життя стан цілісної людини, викарбувані золотою ниткою у супраментальній психології. Чому?
“Бо людина і бог є одне“, – цілком справедливо затвердив наш великий філософ Григорій Сковорода у свій час. У раннім, ще гностичнім християнстві це було і затверджено, через поклоніння та слідування боголюдині насамперед у власнім житті. Шлях якої пролягає через єднання з цілісним світом.
Що являє собою бездоганність шляху воїна духу у супраментальній психології? Перехід до внутрішнього, ментального сприйняття, як зовсім іншого, природного способу пізнання світу, знімає питання зупинки діалогу та питання бездоганності на шляху воїна духу. Та етика, яка і веде людину у житті і стає тут живою етикою воїна духу. Незбагненне у супраментальній психології являє собою тонка метрика Всесвіту поєднана у одне велике ціле, яке і утримує людське життя на землі. Воно квантоване, являючи собою пакет узгоджених енергетичних горизонтів – світів. Все існуюче розмаїття життя має в ньому свій ведучий горизонт, свою формулу устаткування. Через резонансне злиття з відповідним енергетичним горизонтом все тут отримує свою силу життєдайності.
Повз увагу тольтеків пройшла ще одна важлива річ у людському житті – людина соціальна особа, без соціуму її не існує. Будь який безлюдний острів на протязі кількох років усамітненого перебування на ньому стає доказом цього. Для людини знання у супраментальній психології її соціумом стає весь багаторівневий світ розумного життя, який панує в Цілісності. На те і існує ієрархія світів духовного життя Всесвіту, без якого справжньої людини не має, не існує в ньому. Земний шлях людини пролягає саме туди.
Щасти Вам.
“Пізнай те, що перед обличчям твоїм і сховане відкриється тобі”.
(Ісус із Назарета)
Спостерігаючи за природним довкіллям ми відмічаємо точну вивіреність активного життя тваринного світу поведінка яких, особливо у далеких міграційних переходах, викликає не аби яке здивування. Таке враження, що в своїх міграціях вони спираються на якесь невідоме людині знання схованої природи цілісного світу. Яка є активним початком організації своєрідної етики їх життя. Інтерактивна психологія говорить про існування відповідної натальної карти на рівні тонких взаємодій енергетики непроявленого світу, якою тваринний світ і користується у своїм житті. Тобто, апріорі стверджується, що тваринний світ володіє інтерактивною чутливістю що до світу тонких взаємодій організованого у одне ціле і в поведінковій етиці свого життя широко це застосовує.
Виходить, що організація світу має свою цілісну глибину на рівні тонкої енергетики свого непроявленого плану, якою і користується тваринний світ. Але щоб так було, потрібна загальна об’єднуюча організація самого світу, який на рівні своєї слабкої метрики сягав би своєї цілісної поєднаності у одне. Бо саме це стає узагальнюючим фактором однакової поведінкової етики тваринного світу. Езотерична наука, спираючись на досвід східних вчень, говорить про існування на рівні непроявленого Абсолюту у трактовці Тибету та великого, вічно плинучого Дао у даоському Китаї. Адаптація до патерну умов ареалу проживання того ж непроявленого світу породжує в людині закон всередині, який є законом божої совісті, як за свідченням давніх манускриптів орійського періоду розвитку людства визначеного у нас в Україні. За Велесовою книгою ж це слов’янська Права, від якої постає орійське ведичне правовір’я або ж православ’я, яке існувало на Русі у ранньому Середньовіччі згідно рукопису Войнича.
Виходить, що виживання живого у всьому світі спирається на внутрішню організацію довкілля, як одного цілого і має що до того відповідну чутливість на тонкому рівні своєї організації. Мабуть саме з цього приводу у свій час визначився Шри Ауробіндо Гош:”Ми відчуваємо, що опинились в світі свідомості, потенції океану енергії, ми здатні, не фіксуючись, розрізняти вільні хвилі її процесів і якостей, і все ж залишається відчуття особистості, могутньої сутності, колись сильної, величної і прекрасної”.
Що сьогодні заважає здійсненню подібного розвою людського усвідомлення світу? “Ум усвідомлює, що за допомогою переживання або слів він не здатен впіймати те, що завжди надійне, вічне і невимірне”, – усвідомив у свій час Джадду Крішнамурті. “Ум ніколи не може бути великим тому що те, що дійсно є великим, – невимірно. Відоме спирається на порівняння, але будь яка його діяльність несе за собою лише скорботу“, – констатував він. Чому скорботу, виникає питання? Бо за порівняннями стоять переконання логіки, а не усвідомлення первинних істин, говорить супраментальна психологія сьогодні.
Дуже цікаву характеристику цілісному аспекту світу або ж вічно плинучому Дао надав у свій час стародавній китайський філософ Джуан Цзи:”Дрібнить силу силенну речей, а не чинить справедливості. Ростить тьму поколінь, а не милосердне. Старіше найдовшої стародавності, а не старе. Накриваючи небо і підтримуючи землю, виливає та викрешує величезну кількість форм, а не проявляє майстерності – ось у чому мандрує перед народжений або справжня людина“, – визначив він.
Всі ті форми, про які говорить Джуан Цзи повинні бути адаптовані до означеної цілісності організуючи разом із нею цілісний, гармонійно узгоджений світ. Тобто, має існувати світ вибіркових, ключових форм, резонуючих з тим цілісним світом на рівні його тонкої організації. З цього виходить, що все живе повинно мати ту резонуючу форму, від чого і отримує від континууму енергій вічно плинучого Дао життєву силу та енергію. Говорячи про стан перед народженого Джуан Дзи стверджує, що існує психофізичний образ самої людини, який робить її дотичною до цілісного плану світу. Ця справжня людина народжується коли на його дімку:”природне і людське не перемагають одне одного” у людському соціумі.
Самосвідомість людини виділена на рівні проявленого, речовинного світу породжує форми відповідаючи суто технічним досягненням людства в той чи інший період свого розвитку. Саме ці речі, що вже не несуть в собі необхідної вибірковості, та пов’язане з ними відсторонене образно – понятійне мислення, віддаляють людину від стану дотичності цілісного світу, полишаючи її того рівня світоусвідомлення, яке притаманно їй від природи. Енергії на те в неї вже не_вистачає. Зрозумівши це, езотерична наука говорить сьогодні устами відомого дослідника тольтекської культури Олексія Ксендзюка:”Не варто надмірно довіряти нашому багатому на видумку тоналю”. Бо міфологізоване тоналем уявлення у своїй опертості на зовнішнє, сьогодні остаточно закрило природний канал інтуїтивно – образного сприйняття на рівні тонкого тіла, притаманний всьому живому. Саме усвідомлення цього лежить у основі висловів Джадду Крішнамурті приведених вище.
Виходить найбільшою справою у людському житті є знайти себе у вихорі буття, для людини це має значення осягнення своєї справжності перш за все як сутності світового рівня, як частки цілісного світу. Дотик до цілісності затверджує все і все до чого вона торкнулась стає силою буття в якій і мандрує справжня людина. Тобто, людина як птах фенікс здатна відроджуватись із попелу свого буття у доторку до того, що західний вчений антрополог Карлос Кастанеда назвав активною стороною безкінцевості. Саме тут за свідченням Олексія Ксендзюка: “переживання, полишене системи тональних координат, стає чистим досвідом. Тіло адаптується до нового режиму перцепції та енергообміну. Притаманна сталкеру активність прискорює та полегшує процес адаптації. Особливу роль тут грає специфічне для сталкера чуття тіла і оточуючого середовища, яке відрізняється від переживань снобачущого (у трансових зануреннях) і тому може бути названо активною бездоганністю”. Що відбувається у стані цієї “активної бездоганності”, виникає питання?
Відповідь знаходимо Карлоса Кастанеди:”Обравши шлях воїна, людина повністю пробуджується і остаточно усвідомлює, що звичайне життя назавжди полишилась позаду. Засоби повсякчасного світу вже не прислуговують їй щитами, і вона змушена обрати новий засіб свого життя, якщо бажає вціліти“.
Насправді все виглядає не так похмуро, як стверджує Карлос Кастанеда. Справа в тому, що тонке тіло людини має здатність до самостійного сприйняття дійсності у обхід каналів зовнішнього світосприйняття, як про це згадувалося вище. Ця його здатність проглядає у нашому образному баченні своєї минувшини, коли у спогаді ми торкаємося того, що лежить у просторі нашої образної пам‘яті. Пробудження саме цієї системи світосприйняття дозволяє людині не входячи в трансові занурення, або в практики снобачення, торкатися світу цілісності у своєму житті, жити в істині, знати суще, як стверджують одвічні шукачі істини гностики орійської культури. Керуючись прямим сприйняттям світу на рівні ментального тіла, людина виходить у своїй діяльності на рівень свого супраментального плану, де її зовнішня діяльність стає спорідненою з живою етикою життя самої цілісності. Саме з тою, якою користується по цей день весь тваринний світ. І саме тут її переконання стають прямим усвідомленням істин пануючих в ціліснім світі.
Подібне повернення до джерел своєї самості відбувається під активним впливом самої цілісності, для якої сучасна людина являє собою поза знакову систему, вибірковість якої втрачена. Активне повернення у свою вибіркову знаковість в просторі цілісності розкриває перед людиною її творчий принцип, який стає суттю людської діяльності на плані проявленого світу.”Відчувай розумом, думай відчуттями“, – говорить тут відоме характерницьке правило. Не жити переконаннями опертими на зовнішнє, а усвідомлювати світ на рівні чуття – бачення, шлях сучасного воїна духу, та зрештою і всієї сучасної характерницької, супраментальної культури.
Від того будь яка проблема, що постає на зовнішньому плані, має два варіанти свого вирішення. Один варіант, прийнятий сьогодні, утримує в собі аналіз ситуації і прийняття рішення на основі накопиченого багажу життєвого досвіду або існуючої природознавчої картини світу. Вірно це буде чи ні, іншого варіанту тут не існує. Другий варіант рішення виникає в ціліснім світосприйнятті, як елемент рішення спорідненого з цілісним планом і приходить на внутрішньому просторі, поза межею людського міркування. Все це осмислюється і потім вкладається в дію, результат якої стає вже апріорі відомим. Подібне усвідомлення, що приходить за свідченням оріїв як “вісті божі“, потребує “волі на волі“, де тільки і панує “голе око вістей божих“, як за оріями. Будь які питання тут зникають, коли приходить розуміння, що подійне поле життя належить цілісному плану, воно є ним і будь яке стороннє, упереджене втручання несе за собою гріх відлучення від світу істинного, а разом з тим всі негаразди неусвідомленого життя. Тому творчий принцип цілісності це те поле де живе, де існує цілісна людина, розкриваючи в собі чаруюче безмежжя ієрархії світу через свою належності до нього.
Врешті можливо привести визначення з цього приводу того ж Олександра Ксендзюка:”Магічне перетворення яви так само приступне, як зміна характеру своїх усвідомлених снобачень. Для цього потрібно позбавитись від неусвідомлених нами забобонів. Пробуджений стан після черги цілеспрямованих перетворень, відкриває нам сили і можливості, часто перевершуючи всі фантазії наших снобачень“.
Знання – бачення оріїв, відоме як духовне бачення, це, як що хочете, холодний термояд у противазі практикам снобачень та інших трансових змін стану свідомості. Ним можливо користуватися у повсякденному житті вивіряючи у ньому шлях своєї судженої долі та тієї задачі, яку несе кожна людина від свого народження. Поки що людина приймає у своєму житті участь у п‘єсі сюжету якої не знає. Коли ж у її життя входить творчий принцип цілісності, вона починає знати сюжет тієї п‘єси в якій приймає безпосередню участь.
В кінці будь якої постанови актор сходить зі сцени у реальне життя. І це є найбільшою таємницею людського буття. Про те, що йде далі, існує лише натяк у великого адепта світу Ісуса із Назарета:
“Батько і Бог чекає на зустріч та сподівається на щиру душу. Тільки у повертанні душ додому людське життя отримує свій зміст“, – сповістив у свій час він. Це і є реальністю нашого справжнього буття до якого лежить шлях відродження людської величі та її богообраності, як за нашим великим філософом Григорієм Сковородою.
Щасти Вам.
Трансперсональні занурення за Станіславом Грофом дозволили науці кинути погляд на внутрішній світ людини за межею антропологічного бар’єра, або ж за межею славнозвісної Платонівської печери. Що було безпосередньо зафіксовано у цих дослідженнях?
Перше, що було зафіксовано це здатність людини до невербального сприйняття світу на тонкому плані у змінених, поширених станах її свідомості.
По – друге, на тонкому плані, у своїх зануреннях людина може переглядати і усвідомлювати будь які історичні аспекти як історії, так і особистого життя, що зберігається тут у своєму первинному, недоторканному вигляді. Вона має можливість отримувати інформацію про події, що насуваються проглядаючи сучасне у його взаємопов’язаності з пройдешнім та майбутнім.
По – третє, в своїй миследіяльності на тонкому плані людина може впливати на причинний взаємозв’язок, який веде до відповідної корекції подій і на фізичному плані. Корекція енергокомплексу людини у далеких циклах реінкарнації призводила до її видужання і на фізичному плані.
Все це дозволяє говорити про організацію Всесвіту на тонкому плані, як про одне дотерміново пов’язане ціле, що обіймає пройдешнє, сучасне і майбутнє. Тобто являє собою цілісний, узгоджений пакет світів існуючих у нестаціонарнім просторі часі. Адже піддослідний у своїм глибинних змінених станах свідомості міг вільно переміщуватись, як в далеке пройдешнє так і зазирати у майбутнє.
Ось що про це говорить сам Станіслав Гроф: “Важливою категорією трансперсонального досвіду є різноманітні явища екстрасенсорного сприйняття –наприклад, досвід існування поза межами тіла, телепатія, передбачення майбутнього, ясновидіння, переміщення в часі та просторі. Трансперсональний досвід іноді включає події з мікро – і макрокосму, зі сфер, недосяжних безпосередньо людськими органами чуття, або з періодів, які історично передували появі Сонячної системи, Землі, живих організмів. Ці переживання ясно вказують, що якимось незбагненним чином кожен з нас має інформацію про весь Всесвіт, кожен має потенційний емпіричний доступ до всіх його частин”.
І головне, що вдалося з’ясувати, людське життя має свій причинний взаємозв’язок у реінкарнаційних циклах. Життя людини, як світового духу має безперервний, вічний характер.
Таким чином трансперсональна психологія, а тепер вже і супраментальна психологія, розглядає людину як духовну, космічну істоту, нерозривно пов’язану з Всесвітом, Космосом, людством. Володіє можливістю доступу до загальносвітового інформаційного космічного поля, з колективним несвідомим людства, з космічною інформацією, “світовим розумом”. Що і вказує на цілісне запровадження світу на тонкому плані, де розуміння матерії та матеріальності взагалі має дещо змінену форму.
Але є одна відмінність. Супраментальна психологія не потребує трансових занурень, відокремлюючих людину від реалій життя тут і зараз, у цьому вимірі часу. Діючи через простір образної пам’яті, супраментальна психологія дозволяє використовувати досвід позаантропного буття у реальному житті. Роблячи людину майстром його ведення у дотику до живої етики буття у його причинній взаємопов’язаності. Вона, у порівнянні з трансперсональною психологією, стає своєрідним “холодним термоядом”, не потребуючи спеціальних надумов або ж відповідних трансових занурень для усвідомлення того, що відкривається в ментальнім, кінестетичнім доторку до цілісної основи світу на внутрішнім плані.
Експериментальні дослідження Станіслава Грофа підтверджують правильність концепції К. Р. Юнга про нерозривний зв’язок свідомості людини з несвідомими феноменами особистого і колективного, з архетипами, можливість доступу людини до загальносвітового інформаційного поля колективного безсвідомого і космічної свідомості у трансперсональних переживаннях. За висновком психології Грофа людина одночасно виступає як матеріальний об’єкт і велике поле свідомості. Люди можуть усвідомлювати себе самих з допомогою двох різних модусів досвіду. У природі людини відображена фундаментальна подвійність між досвідом окремого існування, як матеріального об’єкта і досвідом безмежного існування, як недиференційованого поля свідомості за висновком трансперсональної психології. Цю подвійність і прибирає супраментальна психологія, народжуючи справжню, цілісну людину. Велике і мале людське я в ній поєднуються, являючи світу нову людину, що має єдине, цілісне світосприйняття.
Саме за нього згадує Олесь Бердник коли говорить у своїй “Альтернативній еволюції:
” Наші предки сприймали природу як щось нероздільне з собою, своїми відчуттями, думками, діями, прагненнями. Не було і не могло бути відчуження зовнішнього від внутрішнього, все було єдиним в єдиному потоці Буття. Право на життя має лише те, що несе у собі зерно вічного. Потрібна альтернативна еволюція. Потрібне живе, палке серце світу.”
З огляду на вище приведене, маємо пряме підтвердження того, що лежить у фундаменті супраментальної психології сьогодні, отримане у поширенім сприйнятті світу на ментальнім рівні.
Як показали дослідження у супраментальній психології не потрібні трансперсональні занурення, які виключають людину з реального життя. Що не дозволяє керуватися в ньому досвідом свого позаантропного буття. Людина дійсно може стати майстром ведення свого життя у його причинній взаємопов’язаності з цілісним аспектом буття на тонкому плані.
Тому супроти трансперсональної психології супраментальна психологія і виглядає “холодним термоядом”, який йде у звичайних умовах і не потребує надзвичайних умов. Саме через це вона стає психологією самого життя. Вона додає той необхідний компонент впевненості, який Гроф і його послідовники відносили до метафізичного сприйняття світу. Адже саме його, на їх думку, і не вистачає у людському житті, яке через це втрачає свою первинну змістовність. Втім, можемо безпосередньо звернутися до самого Станіслава Грофа:
“Гризотне відчуття дискретності, відчуження, метафізичної самотності, безнадійності , неповноцінності і вини, являють собою стандартні компоненти БПМП. Дивиться індивідуум на свою теперішню ситуацію та поведінку чи досліджує своє пройдешнє все підтверджує, що він непотрібне, нічого не варте і мерзотне єство. Виникають ситуації і характери з світової літератури та специфічні роботи знаменитих художників. Так часто виникають образи описані Данте в його божественній комедії, сцени з книг Еміля Золя, що описують темні та відштовхуючі аспекти людської природи, Федора Достоєвського з їх емоційними стражданнями. Похмурі оповідання Едгара Алана По про нелюдські катування і жахи, картини кошмарів і дивовижних сутностей Ієроніма Босха, темний світ скелетів Джеймса Енсора з його хворобливим баченням карнавалів, образи жахів війни Франціско Гойя, апокаліптичних бачень Сальвадора Далі, уявлення пекла і страшного суда.
Людина, що опинилася в пастці ситуації безвихіддя ясно бачить беззмістовність людського існування але відчуває велику жагу знайти зміст життя. Особливі часті посилання на знамениті фігури грецької міфології : Сизіф, що вкочує величезний камінь на вершину гори, Іксион прив’язаний до колеса що обертається, Тантал, що мучиться невиносною спрагою та голодом, Прометей прикований до скелі та шматуємий орлом. Такі ж загальні образи еріній із тієї ж традиції, що символізує гложущу провину та гризоту совісті”.
З цього, на думку Грофа, виходить нове розуміння та оцінка таких індивідуальностей як Мартін Хайдегер, Серен Кьеркагор, Альбер Камю та Жан Поль Сартр, всі ці дослідники екзистенціоналісти та письменники з наміром налаштовувались на цей комплекс переживань будучи не взмозі відшукати єдино можливе рішення, яким є транцедентна свідомість. Ту повноту справжнього життя і надає супраментальна психологія виводячи саму транцедентність на рівень звичайного людського буття.
І що неперевершено, так це те, що такий стан свідомості людством вже опановувався, це вже було в орійській культурі Середнього Подніпров’я. Саме через це культура цих земель у свій час значно відрізнялася від свого оточення. “Одвічно руси мають ту віру і гримлять нею по світу”, – читаємо підтвердження тому в арамейських записах у мові русів з близького сходу.
Чому тоді все так як сьогодні є? – виникає питання.
Відповідь можемо знайти в Войнича. В якому чітко означено, що коли мука божа перестає виконувати свою роль як стимулюючого фактора розвитку духовного плану, через антропологічну межу поставлену відстороненою вірою у Око боже, саме через таку безвихідь починає панувати зло. Яке уярмлюючи людину, робить її рабою обставин та і самого свого життя. Саме в такому стані зла і живе сучасне суспільство, судячи з того, що розкриває перед людством Синопсис орійських гностиків Середнього Подніпров’я, відомий як рукопис Войнича. Тут релігійний канон, вже тепер писаної віри, починає виступати головним тлумачником істинного, вести шляхи праведності і законів цілісного, що назовні ведуть в нікуди. Яка причина за цим всім стоїть?
“Не усі ви є”, – знаходимо ту причину в арамейських записах з близького сходу, та в тому ж рукописі Войнича. Тобто, людина розділившись на мале я, та занурене у підсвідомість велике Я, втратила свою цілісність та самодостатність в цьому світі, через що унеможливила своє щасливе майбуття в ньому.
Щасти Вам.
Людина живе в цілісному світі, який являє собою живу динамічну систему. Ця система змінюється у потоці часу, кожної миті вона інша. Саме зрозумівши це Епікур у свій час і знайшов можливим зазначити:”У одну і ту ж річку неможливо увійти двічі.” Розкриваючи свою сховану природу людина отримує можливість слідувати тому, що диктує їй світ цілісності, як живу етику її життя.
У техногенну еру через звужене світосприйняття вона полишена можливості чути та фіксувати те, про що орії у свій час говорили як про знання сущого. Така обмеженість стоїть у протиріччі з живим, динамічним світом де вона існує. Цілісність світу пробує поправити це перешкоджаючи такій неусвідомленій активній діяльності людини. Яка у багатьох випадках на плані цілісності нагадує танець слона у посудній лавці. Тому життя такої людини замикається у відповіднім просторі де вона рухається у своєму бутті по колу, яке на Сході отримало назву колеса Сансари. Саме в ньому людина змушена вертітися у безкінцевих циклах свого самостановлення. Цю свою біду вона сприймає як кару божу, як перешкоду темних сил на будь які її дії у житті. Світ пробує пробудити її вищі здібності посилаючи їй всілякі випробування, які сприймаються тут як нещастя та біди. Вона не розуміє, що її усвідомлення правди та кривди, або ж добра і зла мають один і той же невизначений порядок. Людина не знає до чого може привести те і друге, бо життя в істині закрите для неї. Пробуючи розірвати це порочне коло, людина входить у взаємостосунки з польовими формами існуючими на тонкому, непроявленому плані, за межею замкнутого кола її існування. Ці взаємостосунки різних форм життя призводять до підміни справжнього розвитку в якому починає панувати чуже життя. Як показує практика, нічого доброго з цього не виходило. Людина опускалася у еволюції своєї самосвідомості до рівня тих польових форм, які зовсім недалеко відійшли від тваринних форм життя. Більше того, вона починала існувати за еволюційним напрямком тих польових форм, втрачаючи свою людськість та сам напрямок своєї еволюції, як людини.
Ситуація стає ще більш загрозливішою, коли розвиток та духовне становлення стають остаточно пересіченими пануючими атрибутами загальної, зосередженою на зовнішнім культурою; науковим світоглядом існуючим за викривленим картезіанським принципом. відстороненим від правди неба релігійним каноном, пануючою договірною правдою соціуму. Як відомо у світовій езотериці, людина поєднує у собі чотири так звані “царства” або ж “світи”. Це світ мінералів, рослин, тварин та світ самої людини. Мінерали присутні в організмі людини у вигляді розчинів крові, рослини це наші м’язи, а тварини це знакові, резонуючі з цілим системи наших органів. З цього виходить, що ми від початку тісно пов’язані з тим природним середовищем в якому існуємо. Кожне означене “царство” існує завдяки відповідному енергетичному горизонту в цілісності, який формує відповідну сцену за для існування означеного нашого природного оточення. Кожен такий горизонт утримує у собі відповідну впорядковуючу, резонуючу силу, на яку і орієнтується мінеральний, рослинний та тваринним світи. Така впорядковуюча сила відповідного енергетичного горизонту існує і для людини. Ми її звемо “царством божим” або “обітелю божою”. Контакт з цим світом людського духу підтримує духовний початок існуючий у кожній людині. Так от, коли розвиненої духовної культури не існує, або вона пересічена пануючим звуженим світоглядом, на сцену людського життя виходить сила тваринного впорядкування до якої належить наше тіло. Саме звідси з’являється славнозвісний “дракула”, сатанинські культи, взагалі будь який розбій та злидарство. Стрілка людськості відхиляється у суто інстинктивну сферу, де панують дуже далекі від людського світу тваринні правила виживання. “Виходить так, що сама, зовнішньо орієнтована культура того диявола чи сатану і породжує ?”, – лунає запитання нашого вельми здивованого читача. В країнах, де духовний розвиток хоч якось панує, того явища ж немає. Візьмемо наприклад ту ж Індію. Хоча тут теж існують відомі відхилення, але “павшого ангела” не має, не існує, – відповімо ми йому, бо то є образ самої людини, яка згубила шлях до свого божого початку.
Так у наш час людський світ розколовся на темну та світлу свої сторони. Де так звана “біла магія” життя бере свій витік від енергії цілісності, яка проливалася на землю у рахманські свята (дні весняного та зимового сонцестоянь) відновлюючи гармонію та впорядковуючи людське життя під впливом Горнього неба. Звідси висновок – людині свою пов’язаність з природним цілим потрібно відновлювати, щоб зберегти саму свою людськість.
” Наші предки сприймали природу як щось нероздільне з собою, своїми відчуттями, думками, діями, прагненнями. Не було і не могло бути відчуження зовнішнього від внутрішнього, все було єдиним в єдиному потоці Буття. Право на життя має лише те, що несе у собі зерно вічного. Потрібна альтернативна еволюція. Потрібне живе, палке серце світу.”
(Олесь Бердник.)
Дзен це гілка Буддизму, яка перейшла від віри у поклонінні вищому образу до осягнення того самого образу у самій людині як вищого Я. Подібний перехід на внутрішню площину світосприйняття дозволив у доторку до тонкої основи світу на ментальнім рівні зняти ілюзію у суто зовнішньому спостереженні. І це є великим досягненням Дзен-буддизму. За висловом Тайтаро Судзукі дух буддизму спустився з метафізичних небес, щоб стати практичною наукою самого життя.
Але в Дзені було виключено інтелект, що спирався на суто зовнішній опис світу і тому ніс у собі систему логічних заключень, які були далекі від реалій справжнього життя. Тому просвітлення у формі саторі або кінсе стало головною метою досягнень у Дзен-буддизмі. Саме це стало головним проявом містицизму східної культури у ньому, де проглядає відхід від реалій справжнього життя та запровадження практик подальшого переходу у трансцендентність.
Тому майстрами дзену не було помічено другу, дієву сторону інтелекту зануреного на ментальну, трансцендентну глибину. Вони вбачали там лише “тишу бездонної прірви” в якій зникають всі контрасти та умовності. Для них це була “тиша Бога“, що занурився в споглядання свого пройдешнього, теперішнього та майбутнього. В цьому спогляданні ліс, озеро та гори з часом переставали бути лісом озером та горами, щоб відродитись у новому, дійсному своєму образі, коли погляд на них йде з середини, вже за межею антропологічного бар’єра. Звідси відлучена від зовнішнього діяльність, що йде з рівня великого Я. “Живучи, будь мертвим, будь абсолютно мертвим – і роби все, що забажаєш, все буде вірно“, – знаходимо головне правило практики Дзена в житті його апологетів. Звичайним виходом боротьби тут стає “вічне да“, або “та буде воля твоя“, як за висновком майстрів Дзена. Тобто, коли є два проходи в горах, дзен – буддист безпомилково обере вірний і безпечний шлях, але пояснити цього не зможе. Так у Дзені було загублено активний початок людського інтелекту, який може працювати і у злитті великого та малого людського Я, народжуючи людську справжність, що постає в світі “за образом і подобою” самої світової цілісності.
Проблемою Дзена є виключення так званого внутрішнього діалогу, який постійно проходить в суто зовнішній орієнтації людини між багажем її пам’яті та зовнішнім, образно – понятійним сприйняттям світу. Виключення цього діалогу, це спроба перейти на пряме, невербальне сприйняття дійсності через тонкий її план, що несе у собі основу у порозумінні внутрішньої, схованої природи речей. Включення в неї надає можливості говорити про входження в ту невловиму на зовнішньому плані правду – істину, в якій насправді проходить людське життя на підсвідомому рівні.
Виключення того внутрішнього діалогу у Дзен – буддизмі займає багато років проведених у відповідних практиках. Як правило, у вирішенні відповідних питань – коанів, відповіді на які не існує у зовнішнім світосприйнятті.
В супраментальній психології, у суто європейському підході, який є прямим продовженням характерницьких практик в Україні, де панує правило “світ збудований на правді, якою є сам“, зупинка того діалогу відбувається на протязі декількох хвилин. Тут дієвий інтелект через прямий, кінестетичний дотик на ментальному рівні у просторі образної пам’яті, дозволяє пізнавати сховану природу речей шляхом переключення мозкової активності на пряме сприйняття тонкої енергетичної основи природних об’єктів. Ця нова поставлена задача, що вирішується у просторі образної пам’яті, шляхом виведення назовні енергії, яка обслуговує діяльність кори головного мозку, і вимикає той внутрішній діалог, переводячи мозок у інший режим сприйняття дійсності. Мозок тут стає своєрідним екраном, на якому у невербальний спосіб відображається та сприймається тонка, сутнісна основа будь якого об’єкта. Тобто йде пряме збудження нервового пулу у обхід образно – понятійного мислення, яке в такому випадку стає зайвим.
В цей час інтуїтивно – образне мислення виходить наперед, вирішуючи стратегічне прийняття рішень через моделюванні їх на внутрішнім плані, тоді як образно – понятійне стає лише тактичним засобом вирішення проблеми, про яку вже є усвідомлення і вже знайдено рішення. Саме про таке знання – бачення говорили в свій час характерники на Січі, яке є давньою традицією орійської культури нашої землі. “Пізнайте суще і воно зробить вас вільними. Воля існує на волі“, – знаходимо витоки того знання в давньому Синопсисі оріїв, що на сьогодні носить назву рукопису Войнича.
“В чому все ж полягає людська творчість на супраментальному плані?” – можемо почути запитання допитливого читача. Інтелект заходу, входячи у простір тиші Дзена опановує тим, що можливим було б назвати спорідненою миследіяльністю. Він тут не думає або розмірковує, він діє, моделює вже взмозі проглядати те саме пройдешнє, сучасне та майбутнє, що і у Дзені,однак пізнаючи причинну правду подій, за якою свідомо здійснює свій вибір назовні. Тобто там, де дзен буддизм споглядає, інтелект занурений на рівень безсвідомого моделює, миследіє і від того має свій вибір в ситуації, що склалася. Згадана миследіяльність не являє собою щось зовсім нам невідоме. Ми миследіємо коли рухаємось, ходимо чи плаваємо, миследіє птах у своєму польоті. Тут намір на дію зливається з самою дією, спусковим гачком якої є віра, У “віру вірува”, – говорять орії у своєму Синопсисі про цей спосіб життя людини . На внутрішнім ментальнім плані ми миследіємо проглядаючи варіанти того чи іншого свого життя, працюючи в нестаціонарнім просторі – часі, який тут панує. Робимо ми це за допомогою свого супраментального плану, який, за висловом Аристотеля, є “думкою в думці“, або ж божественним планом у самій людині, як за Григорієм Сковородою. Цей рівень ментального плану розкривається перед інтелектом заходу завдяки досягнутій високій стелі евристичного, абстрагованого, не прив’язаного до чогось конкретного мислення. В цьому полягає головне досягнення техногенної ери, що тепер дозволяє подолати ту кризу у духовній сфері людства, до якої сама означена ера і призвела.
На супраментальнім плані ми взмозі змінювати ситуацію, знаходячи для цього нові запровадження в цілісності, здійснюючи переходи в межах її енергетичних горизонтів – світів, убезпечуючи тим самим шлях свого життя. Тобто, отримуємо змогу ( “могу – силу”) діяти за правилом трипільського “золотого бика” у зміні обрію самого свого буття, за яким трипільці вибудовували своє життя. Тут західний інтелект опановує не тільки духовним баченням, а і знанням самої схованої, причинної природи події і навчається нею керуватися. Та системо перетворююча сила, що поєднує горизонти – світи у одне в цілісності, стає приступною людині, яка живе у поєднанні світів свого малого та великого Я. Вона постає в ній за правилом давнього китайського філософа Джуан Дзи:”Коли природне і людське не переборюють одне одного, на світ з’являється справжня людина“. Про таку людину Джуан Дзи говорить як про переднароджену, тобто таку, що несе у собі свій образ до народження. Саме таку людину стародавній китайський філософ відносив до справжнього людського втілення.
Тож, там де дзен – буддизм сходу бачив “тишу бездонної прірви”, супраментальна психологія заходу знаходить поле нової діяльності інтелекту, вже спорідненого з життям самої світової цілісності. У “безмовній тиші безкінцевості” незаангажований інтелект заходу помітив, що вироби людини у її зовнішній діяльності отримували змінену більш довершену форму. Цей новий, набутий образ ніс у собі підвищену енергетику та чарівність свого нового втілення. Так само прийняті рішення та запровадження будучи покладеними на той внутрішній план, теж отримували відповідну корекцію з його боку. Так було відкрито те, що веде та супроводжує людське життя у його справжній доцільності та є джерелом людського талану у цьому. У оріїв це був Суст Великий Божий, на Сході говориться про велике, вічно плинуче Дао. На Тибеті це Абсолют, який зовсім близько підходить до світової цілісності у супраментальній психології, як за Шрі Ауробіндо Гошем.
Виходить так, що справжній людський талан від початку ніс у собі подібне запровадження та вплив цілісного аспекту світу. Недарма кажуть, що всякий талан від Бога. Талановита людина весь час живе в тому дзенівському кінсе, але у активній його фазі своєї спорідненої з цілим життєдіяльності. Щасливе людське майбуття лежить саме у цій межі, про що знаходимо свідчення орійських гностиків записаних у рукописі Войнича:
“Воля на волі а ви що ж, .. пусто ви жиєте і пуста ваша совість божая. Світу межу око голе боре, .. понесуть же путі горе у волю. Упова та межа, мету булу пише“.
Отже, вище згадане не є чимось зовсім новим. Орійська культура раннього Середньовіччя нашої землі сягала тієї висоти, від якої у нас залишилась традиція, що перейшла у звичай шукати та виборювати правду – істину на цім світі, як за давнім заповітом:” шукайте істину і вона зробить вас вільними”. На цьому і постала у свій час творчість нашого великого філософа Григорія Сковороди, що разом з Олесем Бердником стоять на витоці наукових досліджень сьогодення, яке сьогодні носить назву супраментальної психології.
Щасти Вам.
Постскриптум
Може виникнути запитання, що може бути підтвердженням витоку супраментальної психології з глибин Дзен – Буддизму?
З цього приводу можливим було б привести пророчі свідоцтва провідників культури Дзена – Тайтаро Судзукі, Рамзая та Симони Вейль.
” Сучасна хвороба людства вказує на те, що ми згубили свою духовну рівновагу і відчуваємо непевність своєї долі, долі людської сутності. Ми відкидаємо все, що якось нас поєднувало, не тільки соціально, але головне як індивідуумів. Вище само затвердження зникло. “Думаючий очерет” відірвався від свого коріння і все його мислення не несе у собі ніякої користі. Сучасна людина відмовляється визнати цей факт і пробує ще впертіше “думати і думати”, начебто мислення, полишене всіх своїх коренів, може надати йому опори у вигляді чуття впевненості. Дзен говорить нам: ” Знайдіть своє вище Я, і ви досягнете свободи і безпеки“. Але в наші часи людство не знає, що таке вище Я, і схильні приймати своє мілке, егоїстичне я за вище. Людина повинна прийти до контакту з витоком своєї творчості в житті, головна якість якої полягає в тому, що людина являє собою, перебуває у своїй власній природі. Вище Я не знає абсолютно ніяких обмежень. Ми маємо спілкуватись з ним не тільки на високій вершині гори Сінай, “де буття є буття“, але скрізь : на базарі, в полі, в рибацькому човні, на полі битви, в ліцеї, в Колізеї. Деякі з цих місць Богу, може бути, гидко відвідати, але вище Я з’явиться там без вагань. Вище Я не має перепон, а також не зустрічає ніякого спротиву, куди б воно не пішло. Ринзай назива його “істинною людиною без титула” і змальовує її як те, що охоплює весь світ в часі і в просторі”, – стверджує Тайтаро Судзукі у своїй книзі “Основи Дзен – Буддизма”.
“Єдиний шлях до істини, тобто до істини вищого Я, полягає у знищенні самого себе в будь якому змісті у осягненні свого вищого Я. Всі людські сутності абсолютно однакові в тому змісті, що вони всі спрямовані до осягнення добра у своєму житті. “, – стверджує Сімона Вейль.
Таке саме глибоке проникнення в природу людини знаходимо у Ринзая:” Ті з вас хто бажає присвятити себе Дхармі Будди, повинні шукати вірного усвідомлення, Коли таке усвідомлення буде досягнуто, ви не будете заплямовані народженням та смертю. Будете ви ходити чі стояти – ви залишитесь володарем самого себе. Навіть коли, коли ви не будете пробувати досягти чогось незвичайного, воно прийде до вас само собою. Коли ви цього досягнете, ви осягнете, що ваше вище Я нічим не відрізняється від Будди або Патріарха.”
“Коли ми думаємо, ми розуміємо світ, це означає, що ми розуміємо його настільки, настільки він піддається нашому розумовому аналізу. А оскільки цей аналіз не вичерпує життя в його внутрішньому аспекті, ми завжди відчуваємо, що дещо в нас самих не може бути заспокоєним розумом і шукає того заспокоєння в іншому місці. Ось чому наше звичайне життя сповнене протиріч та конфліктів. Тільки тоді, коли духовний світ накладає живий відтиск на цей світ, останній набуває нового значення, роблячи наше життя чогось вартим. Ми помилково вважаємо, що існують два незалежних, заперечуючих одне одного світи. Ми можемо зробити ще один крок і наголосити, що цей відносний світ в якому ми живемо, є не що інше, як сам духовний світ. Фактично існує один цілісний, неподільний, досконалий світ і ніщо інше. Щоб припинити трагедію життя, ми повинні пам’ятати, що світ духу знаходиться безпосередньо тут, ми живемо в ньому, ми ніколи не покидаємо його“, – стверджує Тайтаро Судзукі.
Як бачимо відповідність що до постулатів супраментальної психології майже повна. Залишається тільки одне коротке зауваження, діяльність людини назовні повинна мати свій витік з середини і не тільки в вірнім усвідомленні, а і в споріднених з цілим діях. Від чого саме життя стає слідуванням тій живій етиці життя, що панує в світовій цілісності про яку говорить Тайтаро Судзукі.
Як сьогодні стає доведеним людські здібності у усвідомленні свого довкілля залежать від розвою свідомості, яка цілком належить її внутрішньому плану. Механізм зростання свідомості на каузальнім, внутрішнім плані енергокомплексу залежить від кількості запалених світових прядив, які той кокон каузального плану пронизують. Як показало дослідження, щоб людина набула стану просвітлення, за яким приходить повнота розуміння довколишнього світу, їй потрібно запалити на протязі свого життя не менше семи тих світових прядив.
Сучасна людина загалом на сьогодні має тільки три таких запалених ініціацій, що пов’язано з тими задачами, які стоять перед нею у житті. Перше прядиво ініціюється під час адаптації до довколишнього світу по народженні. Друге несе у собі адаптацію до соціального оточення, з яким людина змушена жити та налагоджувати взаємостосунки. Третє, це набута майстерність у фаховій орієнтації, саме тут з’являються вчителі, математики, економісти, дизайнери та майстри у керуванні якимось транспортом, тощо. Загальна, атрибутивна культура обслуговує все це не заходячи на внутрішній план, через що не несе у собі коригуючого відгуку на дії та вчинки людини на зовні.
Кожна людина прагне щасливої долі у своєму житті, яка вочевидь залежить від розкриття її здібностей у опануванні довколишнім світом. Опановуючи яким вона сама постає у природному стані своєї справжності, як перш за все сутності світового рівня. Тому четверте прядиво через свою ініціацію налагоджує її стосунки з внутрішнім, непроявленим планом через розвинення ментального, кінестетичного бачення. Тут вона починає знати причинну правду світу і вже може розвинути свою майстерність у веденні свого життя у поєднання з планами світу, що її оточує.
Отримавши у такий спосіб континуальну силу світової цілісності, людина постає на шляху своєї судженої долі, де знаходить свою справжність, свій похідний психофізичний образ, про який даоси говорять як про людське обличчя до народження. Так запалюється п’яте прядиво на коконі каузального плану енергокомплексу людини. В цьому стані вона може вже розраховувати на здобуття своєї щасливої долі та очікуваної повноти свого життя. Але не раніше. Загалом сьогодні ситуація з усвідомленням довкілля нагадує якийсь клавішний музичний інструмент в якому половина необхідних звучань на пюпітрі заблокована. Тому зіграти якусь повну мелодію у житті стає справою неможливою.
Можемо тут почути зауваження одного з вдумливих наших читачів, а до чого тут згадана вище надлюдина за Фрідріхом Ніцше, адже все це торкається суто людського способу життя, хоч на сьогодні добре забутого?
Запалення шостого прядива на коконі каузального плану пробуджує в людині дивну силу та вміння. Вона починає володіти системно перетворюючою силою змінюючи у своєму образному намірі – переході енергетичні горизонти – світи у самій цілісності. Ця системо перетворююча сила у всі віки звалася божою силою, бо змінювала все в довкіллі без доторку людської руки. Углядівши це Григорій Сковорода у великому здивуванні і проголосив своє сакральне:”Справжня людина і Бог є одне”.
Чому це ставало можливим? Бо людина вже поєднувала свою зовнішню діяльність з внутрішнім планом світу, часткою якого ставала. Саме тут “природне і людське” (за Джуан Цзи) поєднувалося у одне, народжуючи справжню, цілісні людину. Яка в подальшому ставала дієвим інструментом у відповідному налаштуванні у зовнішньому, відкриваючи у собі творчий принцип життя самої цілісності. Тобто, реалізовувала первинний задум збільшення гармонії у ціліснім аспекті світу на зовнішнім його плані, для чого і ініцювалося сьоме прядиво на коконі каузального плану людського енергокомплексу.
“Щоб реалізувати це потрібне кардинальне зміщення сучасної позиції що до реалізації людського життя, з старої позиції все це виглядає як щось надлюдське”, – висловить тут свою думку поміркований читач. Так воно і відбулося з Фрідріхом Ніцше. І не тільки з ним. Будь яка надумана моральність у житті з позиції трьох ініційованих прядив, завжди виглядала як моралізм, що не мав під собою якогось здорового підґрунтя. Талановита людина завжди це помічала, але не володіла апаратом відповідного дослідження, який був заблокованим існуючим релігійним каноном, науковою продознавчою парадигмою, врешті решт, загальною суто атрибутивною культурою, яка ззовні все це обслуговувала. Людський талан ніколи з цим не погоджувався і в цьому трагедія Ніцше, адже талан від бога завжди приходив до людини з рівня світової цілісності. Тому і знайшов він можливим зауважити у кінці свого життя:” Надлюдина це та, що стоїть по той бік добра і зла. Людське надмірно людське, … необхідно знищити мораль, щоб звільнити життя,.. надлюдина повинна керуватися іншими цінностями”.
Вкрай цікавими виглядають дослідження Ніцше у цьому питанні. Він вважав, що людина проходить у своєму житті три стадії свого зростання, в якому переходить від образу верблюда до лева, а від лева до дитини. Верблюд це пристосування до зовнішніх умов, лев це вже активна дія у тому пристосуванні, а дитина до трьох років живе у своєму справжньому образі, у образі який мала до свого народження в контакті зі світовою цілісністю. Тому все, як бачимо, збігається у тому талані, який від Бога.