Як засвідчує науковий аналіз досліджень проведених у переміщенні споглядача за межу антропологічного бар’єра або за межу славнозвісної “Платонівської печери”, тонкоенергетична природа людини на внутрішнім плані дотична до причинної, законодавчої основи зовнішнього світу. Саме це лежить у основі так званого інтуїтивного знання – бачення або ж духовного погляду, який є провідним, судячи з витоків, у езотеричній культурі будь якого етносу. Саме тут, як виявилось, відбувається корекція Кантівського апріорного мислення природним чинником і з’являється нова, передбачена ним наука.
Дотик до цілісної основи світу породжує відповідну етику життя, що походить від “закону всередині”, як за Геродотом, або ж як закону “божої совісті” існуючій у дотику до “голого” плану світу, як за оріями. Подібне інтуїтивне мислення було загадкою для природознавства, бо походило нізвідкіля і невідомо хто був його носієм. Дослідження феномену людської справжності, звичаєво притаманній українській національній культурі, у психометричнім дослідженні в просторі образної пам’яті, дозволило виділити план ментального дубля, як головного носія інтуїтивно – образного усвідомлення людини.
Як виявилося, людина має декілька планів свого проявленого стану у відповідності до тонких планів світу існуючих у будь якому ареалі її існування. Ментальний дубль, або ж ментальний план є зв’язковим між цілісним аспектом світу і фізичною площиною існування людини. Представником світової цілісності в людині є її супраментальний план, який поєднує людську особистість у одне ціле і є носієм тієї самої “божої совісті” або природної етики в людині. Адже несе у собі причинну правду динаміки життя самої поєднаної у одне світової цілісності. В езотеричній культурі ця тріада, або ж людська трисутність представлена у трипільськім розписі та шумерськім наскальнім малюнку. У християнстві це відповідно Свята Трійця: батько, син та святий дух, що уособлюють собою людську повноту та цілісність на тонкому, непроявленому плані.
Головна роль супраментального плану полягає у прокладання людського шляху життя у площинах енергетичних горизонтів цілісності. Тобто, він дозволяє людині генерувати ту саму системно перетворюючу, відому з давніх часів “Могу” силу, яка забезпечує своєрідний квантовий, фазовий перехід поміж просторово – часових обріїв цілісного світу. Саме завдячуючи їй людина здатна змінювати сцену свого життя, обираючи найбільш безпечні шляхи в ньому. ( Культ золотого бика у трипільців та бика тура у слов’ян в подальшому з’явився саме через здатність цієї тварини до зміни сцени життя в довкіллі) Сам людський організм являє собою одне ціле у системах внутрішніх органів, здійснюючи відповідні переходи у добових циклах життєзабезпечення, саме завдячуючи цій силі.
Перехід до означеного внутрішнього простору, де панує причинна етика життя та її усвідомлення у слов’янських народів відбувався через знак Хорса, що являв собою зламаний хрест, зламаний зовнішній світопорядок, який у такий спосіб відкривав свою внутрішню просторову мірність та глибину в зовнішньому. Саме тут замовкає діалог людини з самою собою і вона, минаючи ілюзорне сприйняття, потрапляє в істинне буття, де отримує “волю на волі”, як за оріями.
“Пізнайте істину і вона зробить вас вільними”, – стверджували вслід за Ісусом із Галілеї наш Григорій Сковорода та протоієрей Олександр Мень. Саме потяг до цієї волі та пошуку в ній істинного буття і лежить у основі української культури, вишиванки святкового одягу яких і по сьогодні несуть в собі той зламаний світопорядок – ромб, що є аналогом знака Хорса та сходів Велеса. Мета цього дійства – утримувати людину у просторі істинного через резонуючий з ним орнамент святкового одягу та й через весь уклад життя на зовні у підкоренні тому вічному плину буття. Мабуть тому, у так званих арамейських записах з Близького сходу, існує сакральний для українців запис оріїв:” Хорс має радість буття, а ви горе”.
Розкриття простору справжнього відбувається також поміж двох врівноважуючих одне одного сил таких як чоловіча сила янь та жіноча інь. Саме таке значення народження нового життя у розкритті істини цілісного світу поміж цих сил несе у собі знак тризубу, що є гербом нашої країни. В цьому він перегукується зі Сваргою, що є теж знаком другого, Горнього неба за віруванням народу Тібету, бо народжується у протидії тих самих сил інь та янь.
Так само християнський хрест веде своє походження від рівнобічного орійського хреста, який в свою чергу походить від трипільського чотирикутного знака з прогнутими до середини сторонами. Все це є збиранням, зведенням сторін зовнішнього плану до центру, у врівноваженні яких натомість розкривається світло другого, Горнього Неба, як за езотеричною традицією Тибету. У нас це так звані рахманські свята, що відбуваються у дні весняного та зимового сонцестоянь, коли гармонізуюче світло Другого Неба проливається на землю.
В супраментальній психології, яка опікується внутрішнім планом і веде своє походження з нього, включення у потік вічності буття відбувається у проходженні так званих трьох воріт. Це ворота мороку чі пітьми, ворота карми та залежностей від неї, та ворота волі або ж істинного буття. Проходження цими воротами може відбуватися, наприклад, на лавці у парковій алеї. Де у мовчазному сидінні людина проходить перші ворота, ігноруючи зовнішній клопіт, як витівки зовнішнього, тонального, як за Карлосом Кастанедою плану, що опікується людським життям назовні. Другі ворота це наші невдачі та прикрі помилки на шляху життя. Саме про них нагадує нам тональ, коли перші ворота пройдені. Ігноруючи і цей його виверт людина підходить до останніх, третіх воріт, воріт своєї волі від зовнішнього. Цей простір відкривається коли зусилля тоналю у контролі людської свідомості вичерпуються і він відкриває доступ до нагвального, цілісного плану буття. Тут людина у просторі своєї образної пам’яті потрапляє в ту саму паркову алею, де торкаючись справжнього плину буття навчається ним керуватися у своєму житті через пізнання його причинної правди або ж сущого, як за оріями. Детермінова залежність подій, або ж причинна правда розкриваються тут у нестаціонарнім просторі – часі. Будь яку подію тут можливо проглянути наперед або зазирнути назад і пізнати від чого все це пішло. Знання причини та слідства і відпускає людину на волю з її невизначеного стану. Таким чином, через ворота пітьми та наших кармічних залежностей пролягає шлях на волю. Про яку у своєму Синопсисі, відомому як рукопис Войнича, орії згадують так: “Воля на волі, в ви що ж? Пусто ви живете і пуста ваша совість божа, не те несе, що є у світі і пита нас”. Тобто, плани світу тут стають планами самої людини.
Дещо подібне відбувається у індуській Ваджраямі у третьому повороті колеса Дхарми. Де співіснування ваджри в людському тілі є реальним поєднанням абсолютного (нірвани) і відносного (сансари). Як відомо з Ваджраями вийшов Ламаїзм, де людське тіло ставиться у центр релігійних практик тантризму. У поєднанні чоловічого та жіночого початку тут легко вгадується той самий прохід між янь та інь до істинного буття на внутрішньому, ментальному плані, що є сакральною змістовністю малого герба нашої країни тризубу, як це зазначалося вище. Про те саме говорив у свій час великий філософ Китаю Чжуан Цзи стверджуючи, що коли природне та людське не перемагають одне одного, на світ з’являється справжня людина, що постає у дотику до справжнього світу. Становлення людської справжності і є, як відомо, головним у звичаєвій культурній спадщині України.
До чого веде науковий аналіз означених вище досліджень?
Якщо у світовій езотеричній культурі відкинути надмірну міфологізованість згаданих практик, то тут проглядає справжність та повнота людського життя, яка до цієї пори була заблокована існуючою світоглядною позицією у її орієнтації на зовнішній, проявлений аспект світу. Замкнений на самому собі людський розум не в силах подолати тут проблему боротьби добра та зла. “Бути чі не бути – ось в чому питання”, – говорить Гамлет у відомому творі Гете, формулюючи ту невизначеність, яка є у звуженім світосприйнятті людини сьогодні. “Хто не знає в яку гавань плисти, той ніколи не має супутнього вітру”, – визначив цю головну біду у свій час Сенека.
Виникає питання, у який спосіб ця невизначеність долається людиною у супраментальній психології? Людський розум, торкаючись причинної взаємопов’язаності світу на тонкому плані, починає слідувати тому, що приходить з неї. Стає провідником того закону,тієї етики життя, яка панує в світовій цілісності. Логіка тут вмикається коли виникає потреба якихось пояснень того, що вже приходить, що стає вже зрозумілим. Як тут знову не згадати великого філософа Спінозу Фаруха, який маючи на увазі вище зазначене у свій час сформулював сакральне у людському житті:”Щоб я знав, що я знаю, я повинен від початку знати”, засвідчив він.
Що дає подібне знання? Вирій проблем у зовнішньому вирішується у одному розумінні – баченні, яке саме і лежить у людській долі. Людина тут стає на свій шлях сходження до вищих станів свідомості. Пітьма невирішених питань тут відступає, вже маючи одне рішення, одне запровадження і воно приходить до людини як “вість божа”, стверджують орії.
Як людина може діяти в такому передбачуваному світі? Її творчість полягає в тих самих переходах між енергетичними обріями цілісного світу, які вона може здійснювати у дотику до нього за допомогою свого образного наміру. Це буде та сама споріднена праця, або ж миследіяльність у другій увазі, про яку у своїх творах згадує Григорій Сковорода.
“Сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має”, – такий запис можемо знайти на одній з картин козака Мамая, що уособлює собою характерницьку культуру в Україні. Таке життя для сучасної людини невідоме, вона на сьогодні просить у Бога те, що від початку має, як свою долю. “Хочете мати щастя у житті, спробуйте довіритись долі”, – відкрив у свій час головну формулу людського життя наш Григорій Сковорода. На цій стезі:”Тяжке не потрібне, потрібне не тяжке”, – визначив він головне у життєдіяльності людини на розкритому, вже тепер, просторі її духу. До подібного призвичаїтись людині, етика життя якої сформульована на зовнішньому плані, зовсім не легко. “Людина це бог, який валяє дурня”, – саме з цього приводу визначив Емерсон. Що ще він тут мав на увазі?
Людина у доторку до цілісного, причинного плану буття володіє згадуваною вище системо перетворюючою силою, через яку, змінюючи саму сцену життя, отримує можливість впливу на той чи інший варіант запровадження своєї долі. Тобто може сісти на переднє місце у візку свого життя. Углядівши це Григорій Сковорода і висловив своє сакральне:”Справжня людина і бог є одне”. “Нужда закон змінює”, – з цього ж приводу стверджував головне у життєдіяльності людини знання кошовий отаман Сірко.
Корекція етноментальних чинників, як бачимо, відбувається у поширенім світосприйнятті, де злітає намул тисячоліть і де людина нарешті постає за своїм первинним задумом, як сутність світового рівня. Ми сьогодні говоримо, все здійснюється по волі божій.
Але Бог належить непроявленому, трансцендентному. Прояв його волі це те, що розуміє людина торкаючись цілісного аспекту світа. Що головне витікає з вище зазначеного?
Сучасна людина живе у просторі де інтенсивна діяльність змінюється екстенсивною, розбудовуючою діяльністю назовні. В цьому колі вона і обертається все своє життя зовсім не помічаючи вічності буття, що точиться в природі довкола неї. Вона покинула цей природний горизонт, де сама існує як світова сутність, так само занурена у вічне як і все природне довкілля.
Тож сучасна наука розіпнута між двома точками зору на оточуюче нас довкілля. Це точка зору Геракліта – все тече все змінюється і точкою зору Парменіда – у світі все є стабільним і незмінним. Наукова езотерика сьогодні говорить, що протиріччя між цими двома точками зору не існує, бо торкаються вони різних аспектів світу. Одного тонко енергетичного, мінливого, з його нестаціонарним простором часом слабкої метрики і другого – грубо матеріального, де великі маси матерії роблять простір та час однорідним та ізотропним.
Повернення у свою справжність зовсім не простий процес після багатьох століть забуття, але він можливий. В першу чергу через ту інтелектуальну базу абстрагованого мислення, яка сьогодні дозволяє відсторонитись від зовнішнього і пройти на внутрішній план у обхід тієї міфологізованості, яка поставала на заваді цьому у залізний вік. Життя у розкритому просторі Етер і забезпечує це. Саме тут відкриваються шляхи, які ведуть людину у житті убезпечуючи її від прикрих помилок у ньому. Щасливе буття лежить саме в цьому. Чому шляхи життя стають безпечними? Зникає хаотичне нагромадження проблем, що виникає у звуженім сприйнятті світу назовні. Для нас це незвично. Але озирнувшись довкола ми починаємо розуміти, що все в ньому живе в гармонії. Воно підкорено в ній одному запровадженню, одній думці. Саме в цьому полягає головний доказ існування Бога на думку Імануїла Канта. В чому людина починає просто жити.
Як це практично здійснюється? Досліджено, що будь яка мандрівка на природу, в якій людина зосереджує свою увагу на резонуючих з цілісністю природних формах, таких як незвичний вигін стовбура дерева, або форма каменю з якимось чудернацьким образом, або просто природний візерунок на мармуровій плиті чі листі дерева де вбачається незвичне, повертає її на цей горизонт. Все це через деякий час здатне перевести її у потік вічного плину буття у контакті з світовою цілісністю, де вона через природні резонуючі образи отримує енергетичний підйом та відпочинок, відходячи від інтенсивних витрат енергії у зовнішньому.
Подібне повернення часто вносить корекцію у її взаємостосунки з зовнішнім, де вона знаходить вирішення своїх нагальних проблем. Через згадані резонуючі природні форми вона отримує стан тут і зараз, існуючи в цю виділену мить буття, а не у своєму простягнутім у безкінцевість повсякденному клопоті назовні. Бар’єр ілюзії падає і вона пізнає справжній світ. Цікаво, як про цей стан говорить езотерична спадщина Сходу. Спочатку був ліс, були гори та озеро стверджує вона. Потім все це зникло, пропало і через деякий час знову з’явився ліс, гори та озеро, але у своїй новій неперевершеній красі та свіжості сприйняття, запевняє даоська мудрість.
Давні слов’яни пішли у цьому питанні далі. Вони знайшли, що антропоморфна зміна образу самого людського тіла на внутрішнім плані, веде до опанування нею відповідними силами у непроявленім. “Мусимо відати і знати обаполи тирла”, – так лунає головне кредо землероба русича зі сторінок Велесової книги. Від цього і виникли антропоморфні образи Велеса, Перуна, Мокоші, Дани та багатьох інших форм спілкування людини з позаантропнім світом, з метою впливу на причинну правду за для впорядкування свого життя назовні. Те саме антропоморфне мистецтво знаходимо на острові Пасхи у вигляді розсипаних по острову скульптур Моаві. Цей ідол у профіль нагадує розмитий хвилями океану скелястий берег. Входження в нього, як в ключовий образ на ментальному рівні, веде до ментальної мандрівки світом. Саме через Моаві островітяни долали полон моря, знаючи, що лежить за його далекою межею. Вони знали, який шлях веде до найближчої землі і долали ту відстань. Свідченням цього є місцеве письмо Ронго Ронго відоме на островах Полінезії.
Допитливий читач тут може запитати:” А що ж далі, куди веде шлях людського життя у тому просторі Етер?”
“Лише у поверненні душ додому людське життя отримує свій зміст”, – знаходимо свідчення того, хто у своєму житті досяг найвищого. Хто своїм воскресінням вказав шлях подальшого людського життя в іншому вимірі буття, у просторі Горнього світу. Такий перехід, в якому людина отримувала своє друге втілення у стародавньому світі був відомим. Саме він є головною таємницею давнього міста інків Мачу Пікчу де знаходимо троє воріт, три портали, що ведуть у нікуди. Саме за третіми, закритими ззовні дверима починався світ дому людської душі, де вона отримує свій найбільший розвій. Знали про цей перехід і трипільці. Свідченням цього є та велика зачудованість та здивування Горнім світом, які несуть у собі антропоморфні фігурки у ритуальному розписі, знайдені на їх городищах. Велика таємниця людського буття стоїть за цим всім.
Сьогодні йде протиборство інської зони України з янською зоною Росії. В природі ж янь ніколи не переборює інь, а існує з ним у рівновазі, породжуючи новий цикл життя, нове його запровадження. Саме за це говорить давній символ Русі тризуб. Сьогодні політикам потрібно дуже добре над цим подумати. І як можливо розбудувати суспільство справедливості невідомо для кого?
“Не усі ви є”, – говорять орії зі сторінок свого рукопису. Тобто, спочатку потрібно усвідомити ким є і що є у цьому світі сама людина, а вже потім розбудовувати відповідне суспільство, не раніше. Потенціал її справжності потрібно розкривати і це є зворотній шлях від Апокаліпсису.
Щасти Вам.
Існує лише одна проблема –
Одна єдина в світі –
Повернути людям духовний зміст,
Духовні турботи…
А. Де Сент – Екзюпері.
Як відомо, справжню людину з дитини в житті можливо отримати тільки у відповіднім культурнім середовищі. Бо саме воно формує її саму та відповідно її світоглядну позицію. Сама дієва культура, що надає ту можливість, формується у відповіднім ареалі життя і є втіленням тих загальних законів, що виробляються етносом на протязі своєї столітньої історії у адаптації до патерн умов ареалу проживання. Сам патерн будь якої території є тонкоенергетичним горизонтом світової цілісності з яким людина може взаємодіяти, як про це буде з’ясовано далі, через систему вироблених ключових образів, артефактів, що лежать у основі такої культури. Бо все тут, мова, пісні, одяг, ремісницькі вироби несуть у собі ту ознаку ментальної налаштованості, яку отримує тут кожен через відповідний психофізичний образ, що є одним для всіх. Тому земля ареалу генеруючи ті системні відстройки у вигляді “закону всередині”, відкриває доступ до того варіанту правди – істини, що панує тут в енергетичних горизонтах цілісного узгодженого у Одне світу. Будь яка давня культура утримує в собі ті відстройки як систему артефактів які зберігаються та накопичуються кожною нацією, кожним етносом. Навіщо?
Щоб мати шлях під ногами, який через узгоджений розвиток людини з довколишнім світом гарантує щасливе майбутнє, у відповідності з судженою їй долею та тією метою, яку вона отримує по своєму народженні.
Більш детально це можливо пояснити у такий спосіб. Якщо розглянути будь який морський вітрильник, то його навігація на морі чудово може продемонструвати те, що відбувається з людиною у житті. Вітер долі наповнює вітрила судна, ця сила є носієм людської наснаги у житті, яка спрямовується за допомогою керма на ту чи іншу життєву ціль у реалізації означеної вище мети. Саме кермо має схованого, непроявленого підводного руля, повороти якого у взаємодії з водою моря і надають тієї можливості у відповіднім спрямуванні судна. Сам штурвал, на судні людської долі, має повертати сутність людська, яка обирає той чи інший курс знаючи вади моря, його течій та своє розуміння світу внутрішнього покладеним на мету переслідувану у зовнішньому .
Виходить щоб успішно керувати подібним судном в морі треба мати принаймні дві умови; перша виходять з усвідомлення світу зовнішнього і друга виходить зі знання – відання світу підводного, непроявленого. В випадку тільки зовнішнього бачення та розуміння ситуацій на поверхні, плавання у бурхливих водах життя несе у собі загрозу, через незнання світу підводного який в купі з вітрами долі несе свою неочікувану правду.
Саме цю правду давні слов’яни і називали знанням сущого, яке може надати сили, наснаги та щасливого майбуття, а може і знищити, зламати шлях життя несвідомої людини. Саме тому у житті потрібно: “відати і знати обаполи тирла“, – згідно старому запису у Велесовій книзі. Спіноза Фарух взагалі стверджував, що означене знання – відання є умовою затвердження людини як розумної істоти. Саме це слідує з його знаменного вислову: “Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати “. Григорій Сковорода з цього ж приводу висловися кардинально: “явлене ніщо, непроявлене ж є річ “.
Шлях до подібних усвідомлень і отримує кожна дитина в незруйнованій культурі через систему родових спадкоємних настройок своїх близьких родичів. Це її головні відстройки щодо вірного інтуїтивного сприйняття дійсності, за якими вона починає вірно діяти в житті, через свою вірну постанову в ньому. Так звані базальні комплекси людини, що лежать в основі її поведінкової мотиваційної діяльності в житті, мають своє походження саме від цього. Веде людину на шляху життя нужда, яка за образним висловом кошового отамана Сірка може закон змінювати. “Нужда закон змінює“, – стверджував він. Тобто, у зростанні свого світоусвідомлення людина отримує можливість обирати варіанти втілення своєї долі у межах енергетичних горизонтів цілісності. Через що може вести своє життя сівши на переднє місце візка своєї долі, як за характерницьким заповітом. А починається все це з відповідної ментальної налаштованості до патерну умов, де той ключовий психофізичний настрій дотику до цілого, як ментальний образ і отримується.
Ось чому європейські держави з великим вшануванням відносяться до своєї культурної спадщини. Якась кірха, якийсь пам’ятник про давню подію, якийсь замок чи фортеця, все тут намагаються зберігати в недоторканому , первинному вигляді. Усвідомлюємо тепер чому. Кажуть, що коли проблема не вирішується на першому поверсі, то треба піднятися на другий, вищий поверх, де можливо вона знайде своє рішення. Саме не вирішення вічних проблем призводять до кризи в Україні. Бо ці питання, одне з яких, що робити далі, якраз і виникають у обмеженім просторі лише соціально орієнтованої людини культурна спадщина якої обмежена загальною, суто атрибутивною культурою.
Схована природа людської сутності вивчається езотеричною наукою, яка сьогодні йде тяжким шляхом свого відродження. Вона від початку не є чимось містичним, потойбічним насправді це те, чим справжня, вихована людина інтуїтивно користується і сьогодні. Вона так само бачить і знає, тільки десь глибоко на рівні своєї інтуїції. Тобто вона сама, її тіло ніколи по великому рахунку з гармонійної поєднаності світу і не виходили. Людина не усвідомлює це лише на рівні свого образно понятійного мислення, бо її цьому ніхто не навчив. Її батьки, самі ту здібність давно втратили, через панування договірної соціальної правди в житті та культу сліпого поклоніння в релігії. Але так було не завжди.
Своїм життям
до себе дорівнятись.
(Леся Українка)
Пройшло зовсім небагато часу, шановний читачу, з нашої останньої подорожі у світ величного степу нашої землі, як знову потрібно збиратися в путь. На цей раз шлях нашої подорожі проляже зовсім в незвіданному, в тому, що було закрито самим часом і від чого залишилися лише неясні спогади та наша звичаєвість пошуку своєї справжності у цьому світі. Від неї віє давньою обрядовістю та втаємниченим змістом людського буття простягнутим у вічність.
Розкриваючи його змістовність мабуть потрібно зупинитись на двох положеннях тієї давньої науки, що при цьому буде відкриватися. Сучасне природознавство, полишене погляду за антропологічну межу у непроявлене, формує своє закодавче поле у точному та вивіреному фомулюванні теорій та гіпотез опертими на експериментальне дослідження. Іншого шляху у вивченні природного довкілля тут не існує.
Перехід же спостерігача за антропологічну межу, робить його самого учасником того процесу, що досліджується. Це знімає означену напругу у пошуках, коли дослідник до кінця не знає що з того вийде. Коли ж сам спостерігач занурюється у сам процес, способів об’єктивізації відкритого стає безліч. Формулювання тут може мати вільну форму і це не буде впливати на результат, який тут досягається та об’єктивізується у інший спосіб. Об’єктивність тут полягає у прямій присутності спостерігача у самому процесі, що може його контролювати з середини, передбачаючи його хід та очікуваний результат. Якщо сучасне природознавство шукає і знаходить в результаті те, що часто шукає напомацки у темряві, то новий підхід дозволяє бачити і реалізовувати вже побачене, усвідомлюючи передбачений результат. Як взагалі це може бути, виникає питання?
Ми існуємо у взаємопов’язаному, цілісному світі в якому у непроявленому вигляді існує потенція до проявлення будь чого, коли воно узгоджене з його причинною правдою, як одного цілого. Так зазначає світова езотерична наука. Науковець коли входить, торкається цього, працює в полі зазначеного цілого. Це і знімає напругу невизначеності у дослідженнях та відкриває широкий простір у самому розвою способів та методів нової посталої за цим науки. Широке поле якої ти, шановний читачу, знайдеш у нижче приведеному.
Друге зауваження полягає в тому, що сам спостерігач для цього повинен мати точну, вивірену психофізичну відстройку, через яку він і отримує відкрите вікно у позаантопне буття, так само, як і контур будь якого радіоприймача, настройка якого несе включення в частоту відповідної станцї. І все це може відбутися тільки у розкритті тих природних спроможностей справжньої людини, які існують у будь кому. Результатом стане те, що у свій час довів Рудольф Штейнер:
“Відання, робляче непроявлене, сховане явним, здатно переборювати всяку безнадійність, всяку життєву непевність, всякий відчай, все те, що послаблює життя людини і робить її нездатною до відповідного служіння у світотворенні. Воно посилює життя бо дає людині силу не тільки видимого, але тако ж невидимого світу, діянням якого є світ видимий.“
Виникає одразу ж таки питання, що за цим всим стоїть, чому сьогодні все це являє для нас проблему? З вислову Рудольфа Штейнера слідує, що людство має два горизонти запровадження своєї культури, як засобу свого виживання. Це зовнішня культура, яку відносять до римського цівілізаційного запровадження і внутрішня культура, яку сьогодні ще називають кельтською та відповідно кельтським, цівілізаційним напрямком розвитку.
Становлення економічних чинників, як головних у сучасному суспільстві, призвело до суто зовнішньої орієнтації у пізнанні того світу в якому змушена була виживати людина. Тому у великому протистоянні двох культур перемогла римська культура, внутрішня ж кельтська пішла в забуття. Від цього з’явилася біда. Людина почала створювати свій уявний світ, бачити своє уявне благо супроти того, що насправді існувало в довкіллі. Штучна, договірна правда у суспільстві була перенесена і на картину світу в цілому. Всі війни та протистояння були пов’язаними з тими новітними ідеями нової світобудови, які кожен уявляв та бачив на свій лад. Але все це не могло мати позитивного відгуку з боку світової цілісності її природної етики, бо випадало з тієї причинної правди за якою все існувало в ній. Саме полишеність енергії та підтримки з боку цілісного світу призвело до штучних, іллюзорних справ, якими стало перейматися людство, як цілком справедливо зауважив у свій час Ганеман.
Але головним в людині все ж є її дух та пов’язана з ним духовна сила, яка є головним чинником на шляху її життя. Тому занедбана культура внутрішнього світу призводить до поступової деградації людини та її світу. Поступове сповзання до Апокаліпсису у накопиченні відомих проблем з виживанням людськості, повернуло погляд до внутрішнього світу, до відродження орійської або ж кельтської культури. Наслідком такого розвороту якраз і став висновок у дослідженні проведеним Рудольфом Штейнером.
Тому езотерична культура, як наука про потаємне, сховане отримує сьогодні все більшого розвитку. Як виявилось, саме вона розкриває та досліджує ті чинники, що є головними, ведучими у самому людському житті, утримує в собі головні резерви людства у його подальшій еволюції.
Руїна в Україні якраз і почалася з відсіченням світу людини від джерел внутрішньої культури, коли етноментальні чинники стали міфологізованими суто зовнішнім світосприйняттям. Етнічна культура від цього втратила свою гнучкість та силу тієї правди життя на якій стояла. З часом старі правила вже не працювали, а створити інші у відповідності до нового дня вже було нікому. Від цього слідує висновок, що до становлення нації та держави в Україні. Вирішити накопичені проблеми становлення як людини так і держави стає можливим тільки з поверненням до цілісної поєднаності людини з тією природною етикою життя в якій існує все живе в довкіллі. Саме тоді і “зникнуть наші вороженьки як роса на сонці“. Чому?
Мабуть тому, що добігла кінця виділена природознавча позиція у зовнішньому, коли ми не знаємо самого об’єкта, самої людини для якої вибудовуємо світле майбутнє. “Не усі ви є“, – стверджують орії з цього приводу у своєму рукописі відомому як рукопис Войнича. Становлення людської самосвідомості не швидкий процес. Мабуть тому, що відбувається це у самому житті шлях якого пролягає по людській долі. Полегшити цю задачу може відродження культури людської справжності звичаєво притаманній населенню земель Середнього Подніпров’я. З того розмаїття кожен повинен знайти свій щлях, своє уподобання та усвідомлення. Тому у запропонованому тобі читанні, шановний читачу, до вирішення цієї проблеми здійснено якмога більше підходів щоб скоротити той час, коли таки настає те велике входження в цілісне Одне в якому насправді пролягає шлях людського життя.
«Існує одна проблема, одна єдина
в світі — повернути людству
духовний зміст, духовні турботи».
(Антуан де Сент Екзюпері)
Актуальність піднятої теми полягає в тому, що вона лежить в руслі онтологічного напрямку сталого розвитку проголошеного асамлеєю ООН. Січове право демонструє внутрішню модель легімітізації правового порядку на зовнішньому плані та його реальності в правовому житті. В рамках вчення Вернадського про ноосферу, де легимітізація правових відносин відбувається з урахуванням цілісної системної організації світового загалу на ноуменальнім рівні, тобто згадуваної вище світової цілісності. В цьому в решті решт і полягає комунікативна спроможність соціального права.
За переконанням сучасних розробників права Нерсесяна, Тишкова та Ковлера, право і форма його прояву є ніщо, коли вони відчужені від людини і не враховують її інтереси та потреби як вільної особистості. За рішенням ООН головне сьогодні побачити, запримітити та зрозуміти кожну людину, відкрити її талант, дарування, професійні якості і спрямувати їх на здійснення позитивно творчої діяльності в інтересах як самої особистості, так і суспільства в цілому.
Вище згадана проблема антропологізації права особливо актуальна у зв’язку з руїною соціалістичної, тоталітарно-бюрократичної системи відчуженості людини від природної етики в постсоціалістичних країнах. Тільки цінносно орієнтовані і усвідомлені людьми право та правовий закон можуть бути справедливими і тільки вони здатні затверджувати права та свободи громадян, здатні примирити нас як з суспільством так із самим собою.
За висновком комісії ООН право на свободу та рівні можливості для всіх, людський розвиток розглядається як головна мета і критерій суспільного прогресу, а не засіб для лише економічного зростання. Довголіття, здоров’я, доступ до знань і гідний рівень життя, є розвитком людського потенціалу через свободу і можливості у відроджуваній духовній сфері, є збалансованим у часі онтологічним розвитком людства в цілому. Сенс життя – у наростанні його повноти, яке не обмежує повноту життя інших людей, що йде через здійснення еволюції самої людської особистості, записано в рішеннях генеральної асамблеї ООН.
В. Байда
Витоки національної ідеї з точки зору характерницького культурологічного підходу можливо знайти у відомих віршованих рядках Чубинського, що на сьогодні стали гімном України. Про що там ведеться мова?
Є там такі рядки:”Душу й тіло ми положим за нашу свободу, пам‘ятаєм, що ми браття козацького роду”. Згадана свобода є невід’ємною вимогою існування того знання, тієї науки, яка звалася у всі часи в Україні лицарською, характерницькою культурою, – ” пам’ятаєм, що ми браття козацького роду“.
Сама характерницька культура та наука, розкриваючи світ справжньої людини, поєднують людську спільноту довкола однієї правди, що панує на плані цілісного світу. Через що знімають всі неузгодженості, які панують у людському соціумі сьогодні. Людина тут стає дорослою, вже усвідомлюючи справжні світові реалії, які для всіх однакові. Тому і “зникнуть наші вороженьки як роса на сонці” не від молитов наших, а від наших споріднених дій на волі, у культурі де будь які людські протиріччя та протиборства зникають. Чому?
Бо всі ті протиріччя є простою упередженістю, незрілістю людського розуму, замкненого на рівні зовнішнього, ілюзорного світосприйняття у техногенну еру. Тому звичаєвий в Україні рівень осягнення культури справжньої людини, є головним чинником у вирішенні згаданих протиріч світу, стверджує своїми рядками Чубинський. Через що рівень розвою внутрішньої культури на сьогодні може стати головною умовою зняття тих протиріч, які стоять перед суспільством. Справді, куди, наприклад, зникають життєві проблематики п’ятого класу школи по досягненні учнями своєї зрілості у десятому? Вони нівелюються рівнем зростання самоусвідомлення в першу чергу. Те саме відбудеться і в Україні, де пробуджена еволюція світосприйняття козацької науки покаже той приклад. І вороженьки, як туман людського забуття своєї справжньої природи, розвіються, зникнуть під світлом ранку, як роса висихає на сонці. Саме це і є новітньою національною ідеєю України, що виводить людську спільноту на новий еволюційний рівень її життя, як за передбаченням Докії Гуменної та нашого великого філософа Григорія Сковороди.
Що він може собою являти? Поняття честі та совісті не є пустими поняттями для людини, як це відбувається сьогодні. Вони є нормою становлення людини в цьому світі, “бог живе у чистім серці“, стверджує давнє японське прислів’я. “Хто в честі, тому і честь”, – говорить лицарська наука, для якої, як відомо, три речі мають значущість:”Твоя земля, твій народ і твоє серце”.
Що заважає цій правді життя, без якої не існує справжньої людини постати у її житті? Замуленість загальнокультурною атрибутивністю джерел національних культур, поєднуючих людину з ареалом місця проживання, через що в неї з давніх часів з’являвся закон всередині, згадуваний ще Геродотом щодо населення Середнього Подніпров’я. Цей закон всередині і був зв’язковим каналом “божої совісті“, на правді якої і формувалися етнос та нація. Дієвість та сучасність людини у будь яких обставинах життя забезпечував саме він, відносячись до живої етики буття в ціліснім світі.
Відвернутість від джерел, через міфологізацію людського буття та пряму заборону “відати і знати обаполи тирла” , як за Велесовою книгою, у вже канонізованім уявленні про довколишнє, зробили свою чорну справу. Саме такі, вже суто “технічні” нації стали боротися за своє краще місце під сонцем, яке насправді ніхто у них не забирав. Воно саме зникає разом з тією правдою життя, яку втрачає нація, що переймається суто споживчою стороною свого буття. Егоцентризму, що виростав на цьому грунті, як відомо, ще ніхто в світі побороти та задовольнити не зміг. Чому?
Бо там немає людини, а є лише суб’єкт виробничих відносин, якому годі будувати світле майбутнє, без набуття людської справжності його не існує. Не своя земля, не свій народ – головне джерело корупції. Людина, це насамперед дух, що торує у житті свій шлях додому, до тієї обителі з якої він прийшов. Пам’ятаємо Ісусове:”Лише у поверненні людських душ додому, людське життя отримує свій зміст “, на цьому і стоїть людська правда. У якої, як відомо, шлях один, у неправди ж їх багато.
Який концептуальний висновок може слідувати з огляду на вище приведене?
Будь які моральні принципи формуються, беруть свій початок від рівня людського світоусвідомлення, яке змінюється у цивілізаційнім поступі суспільства. Настає час коли старі норми та правила перестають діяти. І тоді настає криза, яка достатньо легко долається, коли є дотик до внутрішніх джерел, які є витоком з плану світового загалу подій. Коли ж цього немає, будь яка національна культура, що формує ті моральні принципи і де джерела прямого світоусвідомлення замулені, втрачає свою дієвість. І на сцену життя виходить людське егоцентричне невігластво, де сама мета людського життя стає втраченою. Саме тоді і вибухають війни, де одне невігластво бореться з іншим. Людство виходить з цієї кризи народжуючи нові моральні принципи через ті нещастя таки торкаючись сповіданого.
Такий механізм працює у сьогодні у суспільстві суто зовнішньої орієнтації. Цього можливо уникнути повернувши національним культурам природну дієвість, але потрібно розкривати культуру внутрішнього плану, де людина торкаючись цілісного аспекту світу починає перейматися справжніми проблемами свого життя.
Як вже було згадано вище, мораль людини у розвиненій внутрішній культурі походить з джерела, що зветься у езотеричній науці “божою совістю“. Яка є інтуїтивним каналом спілкування людини на її духовнім рівні з тією живою, зануреною в причинну правду світу етикою життя, що походить з цілісного плану. У оріїв це план безсмертної людської кощі :”коща є і коща боре, поборе зло. Істинне, суще носе”, – знаходимо їх судження з цього приводу у переписнім Синопсисі часів розквіту орійської ведичної культури у нас на терені земель Середнього Подніпров’я. Тож маємо надію, що це джерело буде таки пробуджено.
Щасти Вам.
Бог живе у чистому серці.
Духовне бачення, що забезпечувало людині у її житті слідування планам світової Цілісності, убезпечувало від прикрих помилок на шляху життя та надавало сили у подоланні негараздів на його теренах. Сила духу виникає там, як це широко відомо, де панує правда – істина, тобто існує дотик до цілісного аспекту світу. І цієї сили, що приходила через сповідування правди у своєму житті, ставало достатнім щоб звичайне життя стало шляхом сходження до вищих станів свідомості. Сходинок на цьому шляху, як відомо, рівно сім. Це чуття поклику по досягненні відповідної зрілості. Потім приходить поширене сприйняття світу, входження в знання та осягнення сущого. Наступним стає усвідомлення свого шляху, мудрість у доторку до причинної правди світу та розкриття своєї схованої природи, після якої приходить справжність та особиста цілісність.
А як же сповідана людська доля, – запитає тут допитливий та знаючий читач, – вона що ж відміняється?
Ось тут ми і підходимо, шановний читачу, до самого незвіданого, того, що не укладається у лінійну логіку нашого буття сьогодні. Один і той же шлях може мати різні якості в залежності якими просторами в Цілісності він пролягає. Це нам відомо з пройдешнього як правило “золотого бика“ трипільців, чого дотримується мало не увесь тваринний світ у своїх міграційних мандрах, обираючи найбільш безпечні шляхи у своїх переходах. Людина на шляху свого життя може його творити, сідаючи на переднє місце візка своєї долі. Роблячи це у контакті з цілісністю світу, вона в цей час не відхиляється від своєї сповіданої долі, яка стає шляхом сходження до вищих станів свідомості через розкриття схованої природи самої людини. Шлях життя тут починає йти у саму глибину людської сутності, де вона, за образним висловом великого суфія Сходу Ібн Руша знаходить свого бога, осягаючи свою цілісну природу.
Ця схована, цілісна людська природа розкривається через іспити, які проходить людина в житті. Коли є відповідна сила ці іспити, які орії звали “божою мукою”, долаються людиною разом із зростанням її світоусвідомлення, але коли тієї сили немає вони стають злом, яке ламає її долю і все її життя стає пеклом неусвідомленого буття. Тут і починає проглядати шлях до Апокаліпсису та всілякі “диявольські помисли” у обмеженій світоглядній позиції, яка на сьогодні переважно і панує.
Розкриття або ж відновлення так званої третьої сигнальної системи світосприйняття знімає цю проблему, бо у її основі лежить невербалізоване, чуттєве сприйняття причинної правди світу на ментальнім, інтуїтивнім рівні. А чуття, як це відомо, ніколи не обманюють, бо не несуть у собі відсторонених понять та компільованих усвідомлень. Ніяких посилень світоусвідомлення тут не передбачається, друга сила починає тут вести та спрямовувати людське життя, яке стає слідуванням причинній правді світу.
Ось як це відбувається у характерницькій науці, що на сьогодні зветься супраментальною психологією. Пропонується у своїй образній пам’яті згадати своє помешкання де на кухні вчинити просте дійство – дістати та покласти на стіл якусь тарілку, кухоль, ложку чі виделку. Досить легко це здійснюється на своїй кухні, де людина призвичаїлась діяти так мало не щодня. Коли все запропоноване покладено у тому образному просторі кухні на стіл у спудея запитують:” Хто все це дійство здійснив?”. “Та сам я це і зробив“, – обов’язково по слідує традиційна відповідь. Далі йде хвилина мовчання після якої слідує запитання:” Як це взагалі стало можливим?” Людина вперше познайомилась зі своєю ментальною проекцією, ментальним дублем, який за простим її наміром у зміненій, другій увазі робив те, що ми робимо майже щодня у своєму житті.
У цього дубля, який є вашою ментальною копією, є однак одна визначальна якість, він не має тих обмежень, які має наше фізичне тіло. Наприклад, коли хтось поставить перед ним дві чашки кави на тій же умоглядній кухні і запропонує дізнатися в яку покладено цукор то відповідь буде майже негайною. Ваш дубль володіє чуттєвим аспектом сприйняття світу зрозумієте ви. Коли на тій кухні мають прочинитися двері і хтось може ввійти до неї, ваш дубль це сповістить вам заздалегідь, коли ви не будете йому заважати і будете відсторонено спостерігати це дійство. Тут, у цьому просторі не існує обмежень у часі, з подивом констатуєте ви. В своєму дослідженні ви відмітите одне важливе, ваша свідомість має здатність вільно переходити від світосприйняття ментального дубля до вашого фізичного тіла. Це стає можливим тільки у одному випадку, коли існує проміжна ланка, що все це забезпечує. Так ви відкриєте існування вашого супраментального плану, що невидимо буде присутнім у цих ваших експериментах.
Тепер ви починаєте розуміти звідки до вас у житті приходить інтуїтивний посил та знання наперед про те, що має здійснитися. Внутрішній світ людини має об’ємну мірність, він значно ширший та величніший від того в якому панує наше звичайне світоусвідомлення, констатуєте ви в кінці. І ще одне, що прийде до вас, ви зрозумієте, що таке воля на волі, про яку весь час говорять орії у своєму відомому рукописі.
Ось так падає завіса та приходить знання у поширенім сприйнятті світу за ввімкненою третьою сигнальною системою. Далі слідує опанування тими можливостями, що лежать на супраментальнім рівні, які закінчуються усвідомленням шляху своєї долі та входження у своє цілісне, злите з оточуючим світом життя.
Щасти Вам.
А що ж там за межею антропологічного буття? — задасть нам своє запитання допитливий читач.
Про цей світ як горний світ багато сказано в Тибетських переказах та записах. За тими переказами сама Шамбала, омріяна країна людської волі та щастя, знаходиться там, на тому плані. Але все це пояснення до головного питання про функцію горнього світу у нашому житті з собою не несе.
Спробуємо розібратися з тим місцем, яке займає Горній світ у житті живого за тою давньою культурною спадщиною, що прийшла від наших пращурів. Ми на сьогодні багато чого знаємо про генетику та генну інженерію. Щоб її механізм, схований у генному коді спрацьовував, він десь повинен розгорнутися. Наприклад ви берете зерно і щоб воно проросло кладете його у грунт, де одразу ж вмикається механізм його зростання і із зерна виростає відповідна рослина. Де те поле, що є тим ґрунтом для генетичного матеріалу, де він починає проростати, розкриваючи свою сховану природу?
Тобто повинен існувати живлячий, енергетичний план, де все це повинно відбуватись. Ми також сьогодні говоримо про внутрішній план людини і його провідний вплив на саме наше життя. Яке існує поле живлення для нього? Що є базовим рівнем його життєспроможності?
Придивившись уважніше до самого функціювання живого, не можна не помітити енергетичний горизонт прихований за його пульсаційним рухом, образи якого, виникаючи наперед так би мовити «з невідкіля», підтримують його енергетичну життєспроможність у означеному пульсаційному русі. Звідки у цей час черпається та енергія, яку ми називаємо енергією життя? Що наповнює меридіани та канали нашого тіла при цьому, звідкіля береться та енергія? Чим вона є насправді? Хто формує кінець-кінцем намір та образ живого, втілюючи його у життя?
Звернемось до наших пращурів, які жили, як засвідчують існуючі артефакти, у більш поширеному світосприйнятті. Що засвідчують вони з цього приводу? Трипільці знали про існування означеного вище плану і виділяли його у дуже цікавий спосіб.
Чотири сторони проявленого світу схід-захід, північ- південь вони зводили у одну точку, знімаючи у такий спосіб завісу зовнішнього. Прислуговувало їм у цьому ритуальне дійство довкола чотирикутної фігури, сторони якої вони зображували прогнутими до свого центру. У такому ритуальному дійстві у центрі чотирикутника виникало яскраво біле світло. Від впливу зовнішнього, проявленого світу цей чотирикутник захищений колами захисту ритого або мальованого орнаменту, що являють собою відомі стихії вогню, вітру, води та землі. Все, що потім зберігалося у посудині з таким ритуально включеним орнаментом, мало потужну силу життя. А від того і захист від будь-якого стороннього впливу з боку зовнішнього багато- планового світу. Самі трипільці проходили до цього світу через дуже вузький, стиснутий прохід, як засвідчує їх ритуальна орнаменталістика, отримуючи при цьому потужну енергетичну підтримку у функціюванні систем внутрішніх органів тіла (те саме вушко голки, згадуване великим адептом світу Ісусом з Галілеї). У козаків-характерників цьому прислуговувало наскрізне дупло старого дуба, через яке вони проводили енергетичний образ свого тіла. Від цієї практики значно пізніше виникло вірування, що будь який камінь з наскрізним отвором приносить у житті щастя, так само як і падаюча з неба зоря, що у своїм падінні розкриває на мить план горнього світу. Тому будь-яке бажання потрапляє в цю мить на матрицю цього сповіданого плану людського життя.
Енергія горнього світу струменить у меридіанах та каналах нашого фізичного тіла. Вона є потужною системою другого тонкого, підтримуючого наше життя плану. Ця система має багатопланову структуру, тому вмикається поступово, саме це проглядає у розкритті так званих божих зерен Рода у волхвівських, а потім вже у характерницьких практиках.
У християнстві подібне сходження відоме як сходи Іакова, яких, як відомо, нараховується рівно сім. Згадувана культура становлення духу людини стоїть саме за цим розкриттям схованих природних її можливостей. Від цього термін людського життя за рахунок перемикання на нові енергетичні обрії у тому сходженні може бути значно подовженим до тієї миті, коли вона вже отримує можливість самостійного переходу до плану горнього світу, як це не один раз демонстрували святі люди. Тобто здійснюється вихід на новий рівень буття, що відповідає повному розкриттю природних можливостей справжньої людини, як за божим задумом.
Сьогодні на перешкоді цьому стоїть прийнята наукова парадигма та релігійний канон, що затверджують звужене світосприйняття раба божого. Саме відвернутість людини від знання сущого призвела до написання тих настанов-записів, з яких пізніше було утворене Святе письмо. І тих настанов у Біблії десь близько десяти тисяч. Тобто відхід від знання у сліпій вірі призвів до падіння моралі та посталої мороки з вихованням людських чеснот, що і засвідчує святе письмо самим своїм існуванням. Допомогло це покращити життя чи ні знаємо самі. Всі ці настанови, як сьогодні стає зрозумілим, може замінити один єдиний дотик до правди сущого. Бо потрібне знання істинного приходить через закон, що виникає в середині.
Чому сьогодні все так?
Через штучно зведену перепону у розвитку світової культури землероба-орача, який, володіючи законом в середині, дуже погано ставав під ярмо суспільно орієнтованих систем від рабовласницького строю у давні часи до імперського вже у наші. Цей тиск на людину, завдяки розвитку високих технологій, на сьогодні значно зменшено. Виробництво стає все менш залежним від втручання людини і вона, нарешті, може виділити час і сили на розвиток своєї сутності, відкривши сакральну сторону свого життя, що веде на зовсім інший план буття, повертаючи їй її справжність.
Трипільці вважали цей план тим обрієм, звідки своє походження веде саме земне життя. Саме з нього приходили їх пращури, коли була потрібна допомога та розрада і саме туди, за їх переконанням, людина повинна відходити у кінці життя, отримавши відповідне зростання свого духу. Тому культура становлення духовного плану і стояла у них на першому місці. Більше того, вони вважали це головною, божою метою, як про це засвідчує вже орійська спадщина.
Якщо у згаданому вище трипільському чотирикутнику прогнуті його сторони довести до центру, то отримаємо відомий орійський хрест, в центрі якого і розкривається світ їх головного, старого бога Ора. На сьогодні це горній світ Єдиного Духу, або ж світової цілісності. Зробивши розгортку будь-якої піраміди у погляді з гори, у фронтальній проекції, теж отримуємо той самий орійський хрест. Тут перед нами розкривається головна сакральна таємниця пірамід — вони є шляхом на гору, у горній світ пращурів, місцем де закінчується Земля і починається Небо для будь-якої присутньої в ній людини.
Таємницю розкриття горнього світу утримує і знак Інь-Янь, який теж знаходимо на трипільському посуді. Саме взаємодія двох протилежно спрямованих вихорів і утворює «тріщину» у зовнішньому світі, через яку світло вищого світу проливається на землю. Щоб зробити цей знак дієвим, виконували парний малюнок Інь-Янь, з якого виходила чотири- стороння сварга, що і була для них знаком горнього світу, або світу Прави. Втіленням такої чотиристоронньої сварги є так звана «бінокулярна» посудина, за допомогою якої у спеціальному режимі її запуску отримували необхідну енергію, відповідно розкриваючи план горнього світу у чотирьох взаємопротилежних потоках.
Таку саму таємницю вочевидь утримують так звані священні дерева волхвів, стовбур яких в своєму устремленні до неба утворював вилку. Тут теж два протилежно спрямованих вихори у поперечному розрізі двох стовбурів утворюють той самий знак Інь-Янь, розкриваючи поміж собою прохід до енергій горнього світу. Звідси і бере своє походження великий цілительський ефект цих дерев для людини. В Україні кажуть, що на гілках таких дерев вночі гойдаються деви та русалки.
Дуже поетично шлях до Горнього світу записаний у тибетській Книзі Золотих Правил:
«Запитуй про сокровенну суть у Єдиного, про кінцеву таємницю, яка зберігається для тебе на протязі віків. Шукай шляхи. Але будь чистим серцем, перед тим як вирушиш у мандри. Раніш чим зробиш перший крок, навчись відрізняти істинне від неістинного, перехідне від перебуваючого. І намагайся більш за все відділяти знання ума від мудрості душі, Вчення Ока від Вчення Серця».
Навіщо? Щоб увійти у світло і не бути засліпленим ним.
Щасти Вам.
Чер
2
Творящую силу се узріли у собі.
(Велесова книга)
Язичництво термінологічно має значення народної релігії або ж, як на сьогодні, адаптивної, природної магії людини визначеної в ареалі проживання. В Україні язичництво було засобом адаптації землеробської культури до природних умов ведення сільськогосподарських робіт на землі у відповідних природних умовах. Тобто, утримувало у собі дієве джерело успішного практичного життя на зовнішньому плані. Головним кредом такої адаптованої культури стало твердження, яке знаходимо у давньому переписі історії русів Середнього Подніпров’я Велесовій книзі:”Мусимо відати і знати обаполи тирла, щоб з богами жити в єдиній правді “.
Тут одразу ж виникає безліч запитань. По – перше, що таке “відати і знати” ? Ми сьогодні пізнаємо світ через свої переконання у сучаснім природознавстві опертім на експеримент. В цьому експериментальнім досвіді існує одна недоречність, яку у свій час виголосив Макс Планк:”Ми дивимось на будь який експеримент очима існуючої у цей час природознавчої картини світу і нічого іншого ми там побачити не взмозі “. Тобто, маємо відповідне обмеження і не можемо складати своє судження про процеси та явища, що лежать на сьогодні за межею існуючої природознавчої картини світу. Для цього потрібно зміщувати позицію споглядача за межу нашого антропного буття маючи більш поширене світосприйняття.
По – друге, відання у Велесовій книзі вочевидь виходить від усвідомлення першоджерела подій де знання приходить на рівні ментального, інтуїтивного усвідомлення причинної правди розлитої в світі. Цю сакральну сторону людського світосприйняття сформулював у свій час Спіноза Фаррух наголосивши:”Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати”. Виходить пряме, невербалізоване сприйняття або ж усвідомлення на ментальнім рівні насправді лежить у основі будь якого нашого знання. Інакше ми просто не могли б про щось зв’язко говорити. Наполягає на цьому і Велесова книга, бо “відати і знати” тут потрібно “обаполи тирла“, тобто за межею суто людського способу життя.
Викликає тут запитання і проголошене “життя з богами в єдиній правді“. Що то за “єдина правда” ? Звідки їй взятися у тому відносному її розумінні, яке сьогодні панує в науці? Коли ми озирнемось довкола то побачимо довколишній світ реалізований у чомусь одному і воно незмінне у часі констатуємо ми. Папуга та півень мають свій вибірковий вигляд і цей вигляд є незмінним. Тобто, ці птахи залишаються тими самими і сьогодні і завтра, час не впливає на них. Вони являють собою реалізоване одне яке насправді існує, коли би воно було змінним, або не дай бог спиралося на якусь відносність, то ми не мали би ні папуги ні того півня, бо взагалі перед нашими очима нічого б не було, як і нас самих. Виходить, що у природі таки панує одна правда, про яку наші пращури говорять у своїх рукописах як про правду – істину. “Світ збудований на правді якою є сам, у правди один шлях, у неправди їх багато“, – стверджується в характерницькій культурі України.
Тоді істинне це те в чому людина насправді живе, а до відносного відходить те, що вона описує довкола себе. Виходить, коли в істині живуть, то все знають про неї, коли ж не живуть, то нічого про неї не знають, бо приходить те знання з прямого, невербального рівня сприйняття світу на інтуїтивнім рівні.
На сьогодні ми знаємо, що людину від світу істини відділяє антропологічний бар’єр зумовлений вадами нашого фізичного тіла, яке на сьогодні утримує жорстку відстройку що до зовнішнього світу. Згадаймо пресловуту Платонівську печеру. Наші пращури долали ту межу антропоморфно змінюючи саму свою статуру. Так виникли образи Велеса, Перуна, Мокоші, Світовида,Стрибога, Дани і багато інших. Входячи у ці образи на ментальному рівні, людина не тільки долала антропологічний бар’єр входячи у поширене сприйняття світу, вона отримувала ту чі іншу могу – силу у впорядкуванні позаантропного буття. Ця системно впорядковуюча сила була дивною, бо не залежала від людських зусиль назовні, вона викликалася і бездоганно точно діяла змінюючи все в довкіллі за простим наміром – бажанням, коли сама людина була занурена у позаантропне буття. Зрозуміти механізм дії такої сили в ті часи було справою неможливою, тому і виникли боги та всілякі божества. Про які давня японська мудрість говорить:”Була б віра, боги знайдуться”.
Духовне бачення або ж кінестетичне сприйняття на ментальнім рівні було обов’язковим у керуванні цими силами. Тож коли воно зникло, було втрачено і те відання та знання на яке спиралася культура давніх слов’ян, що славили Праву – світ де жила правда – істина. З цього приводу існує цікаве зауваження з боку оріїв у рукописі Войнича що до пізнього язичництво:”Святі не булі, поновили по (переказаній, рукописній) віді, в тому бо зло“.
Тож пізнє язичество вже просило у богів, що постали за тими антропоморфними образами. Принесло це щастя та достаток у наш дім знаємо сьогодні самі. Людина сама володар свого життя та щасливого майбуття, бо її доля це те, що прописано їй він самого народження і перекласти це на чиїсь плечі є справою неможливою.
Чим насправді було раннє язичництво на Русі? Як показує дослідження у супраментальній психології це було ведичне правовір’я або ж православ’я і торкалося воно внутрішньої сторони людського життя зануреного в цілісний світ невимовного, на сьогодні непроявленого. Про ту непроявленість можливо суперечити, адже це прояв суто зовнішньої позиції споглядача який, образно кажучи, за деревами не бачить лісу.
Судячи з Євангелія від Фоми раннє християнство, що прийшло на заміну пізнього язичества, носило той самий пізнавальний, гностичний характер що і раннє язичництво, тільки акцент тут був покладений на осягнення людиною своєї справжності та цілісності як боголюдини. Про що наш великий філософ Григорій Сковорода у свій час виголосив те сакральне, яке стоїть за людською справжністю:”Справжня людина і бог є одне “, затвердив він.
Що філософ тут мав тут на увазі? Він говорить про ту саму системно перетворюючу, божу силу якою може володіти людина і якою вона володіла у ранній природній релігії. Саме це і ставило її поруч з богами, як за Велесовою книгою. Що таке врешті решт боголюдина?
Це та людина панування якої нарешті настає, коли розкриваються підвалини внутрішньої культури і людина стає вільною від своїх упереджень, реалізовуючи себе у повноті своєї внутрішньої природи.” Не усі ви є“, – зауважують з цього приводу орії, говорячи про те зло, яке змушена переживати людина у своїм житті через свою упередженість щодо подій які вирують у довкіллі. Ключі від того лежать на внутрішнім, супраментальнім плані говорить Сковорода:”Пізнайте істину і вона зробить вас вільними“, робить він свій висновок разом з великими адептами та філософами світу.
Чому сьогодні про це потрібно говорити? Справжня вихована людина виростає тільки в національній культурі і більше ніде, говорить давня мудрість. Мабуть тому, що справжня людина може виховуватись тільки у доторку до справжнього. Тому національній культурі України потрібно повертати дієвість, яка залежить від джерел існуючих на внутрішньому плані у невимовнім. На сьогодні вони закриті релігійним догматизмом, хоча ще сам фундатор християнської церкви Петро стверджував:”Дух животворить – буква ж вбиває“.
У дотику до причинної правди живого світу дуальний світ суто технічних націй, у одвічній боротьбі між добром та злом обертається на триєдність, що насправді панує світом. Цією третьою точкою стає мудрість та знання сущого, яке постає у доторку людини до світу невимовного.
Надзвичайна дієвість та сучасність національних культур мають слідувати від розуміння Бога як скеровуючої світової Цілісності (той самий Суст Великий божий як за оріями) та релігії, як зв’язку з внутрішнім, причинним світом. Нової, заглибленої у світ істини культури та нового природознавства, де пресловутий картезіанський принцип буде зрештою заміщений орійським ведичним підходом, вочевидь єдиним для всього світового загалу.
Щасти Вам.
“Людина може те, що повинна”
Готліб Фіхте
Питання осягнення життя як реалії існування справжньої людини поставив у свій час відомий дослідник тольтекської культури Олексій Ксендзюк. У своїй книзі “Людина незвідана” він зауважує:
“ Кожної хвилини ми відповідаємо на питання, які ставить перед нами життя. І наша змістовність полягає у тому щоб кожного разу відповідати найкращим способом – ось чому вчить бездоганність, ось в чому полягає найвищий труд шляху воїна духу “.
Майже те саме засвідчує Віктор Франклін з позицій екзистенціалізму:” Запитувати про змістовність життя взагалі – невірна постановка питання, оскільки вона туманно апелює до загальних уявлень про життя, а не до особистого, конкретного, індивідуального існування кожного. Можливо нам потрібно повернутись назад і відновити первинну структуру переживання. Саме життя ставить свої питання людям. Не людині питати про це, їй тримати відповідь перед життям, перед яким вона змушена бути відповідальною. Насамкінець, відповісти перед життям можливо тільки відповідаючи за своє власне життя”.
На спосіб, як це можливо здійснити Олександр Ксендзюк дає рецепт в дусі тольтекського шляху сходження людини до своєї справжності :”Бездоганність відкриває нам доступ до чудового незбагненного, а незбагненне надає бездоганності змістовності. Так вони разом здійснюють одне одного, являючи собою єдиний і не протирічний шлях. І це незбагненне воно тут, передусім в середині нас, у самому акті резонансу енергій продукуючих наш процес усвідомлення “.
Ніякого зауваження з боку супраментальної психології тут не може слідувати, все точно так і є. Саме резонансне злиття і є головною дієвою силою у супраментальній психології, є актом спорідненої миследіяльності самої людини з живим цілісним світом. Але далі Олександр Ксендзюк зауважує:”До свого повного проявлення воно (бездоганність) потребує лише інтенсивності енергій (які стають досяжні людині у змінених станах свідомості).”
Тут і лежить головне розходження супраментальної психології з тольтекськими практиками шляху посилення усвідомлення. Усвідомлення потрібно не посилювати, його потрібно змінювати, справа тут не тільки у посиленні біоенергостазу на рівні енергокомплексу. Сама природа людини має два шляхи усвідомлення дійсності; один йде через образно – понятійне сприйняття зовнішнього через відповідні органи його сприйняття, а друге через інтуїтивно – образне, невербалізоване сприйняття тонких планів світу на внутрішнім ментальнім рівні. І там і там є бачення, яке із них дійсне, виникає питання? Перше спирається на зовнішній аспект світу, друге на внутрішній тонкоєнергетичний. Первинним, а від того причинним, законотворчим є тонкоєнергетичний план на якому розбудовується все зовнішнє. Тому жива етика життя від початку орієнтована на внутрішнє. Для людини потрібно тільки вивести те сприйняття з підсвідомого рівня на рівень прямих своїх усвідомлень. Тому ментальне, духовне бачення є тим на що повинна у своєму житті орієнтуватись людина.
Бездоганність у тольтеків це чуттєва вивіреність кроків у житті шляхом подальшого переходу в тіло снобачень, а це означає, що світ зовнішній, в якому потрібно бездоганно діяти потрібно покинути. У супраментальній психології незбагненне, тобто жива етика життя в світовій цілісності досягається зовсім іншим, більш природнім способом. Кожна людська особа володіє образним баченням у просторі своєї пам’яті. Це образне бачення може бути поглибленим через дієвість ментального тіла у нестаціонарнім просторі – часі пануючим на внутрішнім, супраментальнім рівні. Встановлений зв’язок між зовнішнім та приступним у такий спосіб внутрішнім планом і забезпечує супраментальний план, що стоїть над ними, тобто являє собою головну скеровуючу силу в людині. Велике і мале людське Я за Юнгом тут поєднується у одне, являючи світу справжню, цілісну людину. Тому нова наука і отримала таку назву – супраментальна психологія, бо людина тут починає діяти зі свого цілісного, як за Шри Ауробіндо Гошем, супраментального плану.
Як виявилось, така позиція цілком відповідає духовному погляду на життя відомому на Середнім Подніпров’ї ще за часів давньої волховської культури. Саме з цього тут походило відання та знання, згадку про яке знаходимо у Велесовій книзі, як головне кредо землероба русича: “ Мусимо відати і знати обаполи тирла “. Втрата духовного бачення, або ж відання у пізніші часи призвело до фальшування волховського знання та і всієї культури загалом, на зміну якій прийшла віра у боголюдину, якою і є, як за Григорієм Сковородою, справжня людина, або “людина без титулу” за Рамзаєм у даосів.
Виникає питання, як тольтеки могли пройти повз становлення людської справжності у доторку до тонких планів цілісного світу?
Відповідь теж можемо знайти у Олексія Ксендзюка, який у своїх дослідженнях тольтекського світу дійшов висновку:” Справжній пафос і висока мудрість тольтекського знання міститься в тім, що воїни ніколи не покладалися на “Вищу силу” або ж “Вселенський розум”. Вони знали, що Всесвіт – жорстока і байдужа до людини структура. Більше того, вони знали, що намір ( миследія у другій, зміненій увазі) – це міст з одностороннім рухом, оскільки людина невимірно мала поряд з енергетичною громадою Всесвіту. Нам надана потенційна можливість вічно мандрувати по цій цілині, пізнавати її згідно рівня розвитку нашої окремої особистості, охоплювати чужі світи і безперестанно змінюватись. Вимагати серед цієї розкоші ще й благосного Творця, люблячого Захисника чі Спасителя – чі не надмірна це самозакоханість? …. Тольтеки йдуть, а ми залишаємося. Їх намір прекрасний і незбагненний як і їх доля. Ну а наша доля – проста і банальна. Настільки банальна, що часом спитаєш у себе: а чі варто називати себе Людиною. ”
Що з точки зору науки людської цілісності та справжності можливо тут сказати? Існує таїна людського життя де та банальність зникає і постає велич людини як провідника істинного – Legatus Weritas. “Людина це бог, який валяє дурня“, – зауважив у свій час Емерсон. Тольтеки були жерцями тому і створили традицію входження в знання цілком відірвано від життя соціуму. В своєму підході вони загубили головне – саму змістовність свого життя. В якому насправді зовсім не має потреби гнатися за абсолютною свободою. Бо через єднання з судженим шляхом в ціліснім світі людина якраз і отримує цілий світ та свою “волю на волі“, як за оріями. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними”, – ці слова Ісуса із Назарета, великого адепта світу, що осягнув за життя стан цілісної людини, викарбувані золотою ниткою у супраментальній психології. Чому?
“Бо людина і бог є одне“, – цілком справедливо затвердив наш великий філософ Григорій Сковорода у свій час. У раннім, ще гностичнім християнстві це було і затверджено, через поклоніння та слідування боголюдині насамперед у власнім житті. Шлях якої пролягає через єднання з цілісним світом.
Що являє собою бездоганність шляху воїна духу у супраментальній психології? Перехід до внутрішнього, ментального сприйняття, як зовсім іншого, природного способу пізнання світу, знімає питання зупинки діалогу та питання бездоганності на шляху воїна духу. Та етика, яка і веде людину у житті і стає тут живою етикою воїна духу. Незбагненне у супраментальній психології являє собою тонка метрика Всесвіту поєднана у одне велике ціле, яке і утримує людське життя на землі. Воно квантоване, являючи собою пакет узгоджених енергетичних горизонтів – світів. Все існуюче розмаїття життя має в ньому свій ведучий горизонт, свою формулу устаткування. Через резонансне злиття з відповідним енергетичним горизонтом все тут отримує свою силу життєдайності.
Повз увагу тольтеків пройшла ще одна важлива річ у людському житті – людина соціальна особа, без соціуму її не існує. Будь який безлюдний острів на протязі кількох років усамітненого перебування на ньому стає доказом цього. Для людини знання у супраментальній психології її соціумом стає весь багаторівневий світ розумного життя, який панує в Цілісності. На те і існує ієрархія світів духовного життя Всесвіту, без якого справжньої людини не має, не існує в ньому. Земний шлях людини пролягає саме туди.
Щасти Вам.
“Пізнай те, що перед обличчям твоїм і сховане відкриється тобі”.
(Ісус із Назарета)
Спостерігаючи за природним довкіллям ми відмічаємо точну вивіреність активного життя тваринного світу поведінка яких, особливо у далеких міграційних переходах, викликає не аби яке здивування. Таке враження, що в своїх міграціях вони спираються на якесь невідоме людині знання схованої природи цілісного світу. Яка є активним початком організації своєрідної етики їх життя. Інтерактивна психологія говорить про існування відповідної натальної карти на рівні тонких взаємодій енергетики непроявленого світу, якою тваринний світ і користується у своїм житті. Тобто, апріорі стверджується, що тваринний світ володіє інтерактивною чутливістю що до світу тонких взаємодій організованого у одне ціле і в поведінковій етиці свого життя широко це застосовує.
Виходить, що організація світу має свою цілісну глибину на рівні тонкої енергетики свого непроявленого плану, якою і користується тваринний світ. Але щоб так було, потрібна загальна об’єднуюча організація самого світу, який на рівні своєї слабкої метрики сягав би своєї цілісної поєднаності у одне. Бо саме це стає узагальнюючим фактором однакової поведінкової етики тваринного світу. Езотерична наука, спираючись на досвід східних вчень, говорить про існування на рівні непроявленого Абсолюту у трактовці Тибету та великого, вічно плинучого Дао у даоському Китаї. Адаптація до патерну умов ареалу проживання того ж непроявленого світу породжує в людині закон всередині, який є законом божої совісті, як за свідченням давніх манускриптів орійського періоду розвитку людства визначеного у нас в Україні. За Велесовою книгою ж це слов’янська Права, від якої постає орійське ведичне правовір’я або ж православ’я, яке існувало на Русі у ранньому Середньовіччі згідно рукопису Войнича.
Виходить, що виживання живого у всьому світі спирається на внутрішню організацію довкілля, як одного цілого і має що до того відповідну чутливість на тонкому рівні своєї організації. Мабуть саме з цього приводу у свій час визначився Шри Ауробіндо Гош:”Ми відчуваємо, що опинились в світі свідомості, потенції океану енергії, ми здатні, не фіксуючись, розрізняти вільні хвилі її процесів і якостей, і все ж залишається відчуття особистості, могутньої сутності, колись сильної, величної і прекрасної”.
Що сьогодні заважає здійсненню подібного розвою людського усвідомлення світу? “Ум усвідомлює, що за допомогою переживання або слів він не здатен впіймати те, що завжди надійне, вічне і невимірне”, – усвідомив у свій час Джадду Крішнамурті. “Ум ніколи не може бути великим тому що те, що дійсно є великим, – невимірно. Відоме спирається на порівняння, але будь яка його діяльність несе за собою лише скорботу“, – констатував він. Чому скорботу, виникає питання? Бо за порівняннями стоять переконання логіки, а не усвідомлення первинних істин, говорить супраментальна психологія сьогодні.
Дуже цікаву характеристику цілісному аспекту світу або ж вічно плинучому Дао надав у свій час стародавній китайський філософ Джуан Цзи:”Дрібнить силу силенну речей, а не чинить справедливості. Ростить тьму поколінь, а не милосердне. Старіше найдовшої стародавності, а не старе. Накриваючи небо і підтримуючи землю, виливає та викрешує величезну кількість форм, а не проявляє майстерності – ось у чому мандрує перед народжений або справжня людина“, – визначив він.
Всі ті форми, про які говорить Джуан Цзи повинні бути адаптовані до означеної цілісності організуючи разом із нею цілісний, гармонійно узгоджений світ. Тобто, має існувати світ вибіркових, ключових форм, резонуючих з тим цілісним світом на рівні його тонкої організації. З цього виходить, що все живе повинно мати ту резонуючу форму, від чого і отримує від континууму енергій вічно плинучого Дао життєву силу та енергію. Говорячи про стан перед народженого Джуан Дзи стверджує, що існує психофізичний образ самої людини, який робить її дотичною до цілісного плану світу. Ця справжня людина народжується коли на його дімку:”природне і людське не перемагають одне одного” у людському соціумі.
Самосвідомість людини виділена на рівні проявленого, речовинного світу породжує форми відповідаючи суто технічним досягненням людства в той чи інший період свого розвитку. Саме ці речі, що вже не несуть в собі необхідної вибірковості, та пов’язане з ними відсторонене образно – понятійне мислення, віддаляють людину від стану дотичності цілісного світу, полишаючи її того рівня світоусвідомлення, яке притаманно їй від природи. Енергії на те в неї вже не_вистачає. Зрозумівши це, езотерична наука говорить сьогодні устами відомого дослідника тольтекської культури Олексія Ксендзюка:”Не варто надмірно довіряти нашому багатому на видумку тоналю”. Бо міфологізоване тоналем уявлення у своїй опертості на зовнішнє, сьогодні остаточно закрило природний канал інтуїтивно – образного сприйняття на рівні тонкого тіла, притаманний всьому живому. Саме усвідомлення цього лежить у основі висловів Джадду Крішнамурті приведених вище.
Виходить найбільшою справою у людському житті є знайти себе у вихорі буття, для людини це має значення осягнення своєї справжності перш за все як сутності світового рівня, як частки цілісного світу. Дотик до цілісності затверджує все і все до чого вона торкнулась стає силою буття в якій і мандрує справжня людина. Тобто, людина як птах фенікс здатна відроджуватись із попелу свого буття у доторку до того, що західний вчений антрополог Карлос Кастанеда назвав активною стороною безкінцевості. Саме тут за свідченням Олексія Ксендзюка: “переживання, полишене системи тональних координат, стає чистим досвідом. Тіло адаптується до нового режиму перцепції та енергообміну. Притаманна сталкеру активність прискорює та полегшує процес адаптації. Особливу роль тут грає специфічне для сталкера чуття тіла і оточуючого середовища, яке відрізняється від переживань снобачущого (у трансових зануреннях) і тому може бути названо активною бездоганністю”. Що відбувається у стані цієї “активної бездоганності”, виникає питання?
Відповідь знаходимо Карлоса Кастанеди:”Обравши шлях воїна, людина повністю пробуджується і остаточно усвідомлює, що звичайне життя назавжди полишилась позаду. Засоби повсякчасного світу вже не прислуговують їй щитами, і вона змушена обрати новий засіб свого життя, якщо бажає вціліти“.
Насправді все виглядає не так похмуро, як стверджує Карлос Кастанеда. Справа в тому, що тонке тіло людини має здатність до самостійного сприйняття дійсності у обхід каналів зовнішнього світосприйняття, як про це згадувалося вище. Ця його здатність проглядає у нашому образному баченні своєї минувшини, коли у спогаді ми торкаємося того, що лежить у просторі нашої образної пам‘яті. Пробудження саме цієї системи світосприйняття дозволяє людині не входячи в трансові занурення, або в практики снобачення, торкатися світу цілісності у своєму житті, жити в істині, знати суще, як стверджують одвічні шукачі істини гностики орійської культури. Керуючись прямим сприйняттям світу на рівні ментального тіла, людина виходить у своїй діяльності на рівень свого супраментального плану, де її зовнішня діяльність стає спорідненою з живою етикою життя самої цілісності. Саме з тою, якою користується по цей день весь тваринний світ. І саме тут її переконання стають прямим усвідомленням істин пануючих в ціліснім світі.
Подібне повернення до джерел своєї самості відбувається під активним впливом самої цілісності, для якої сучасна людина являє собою поза знакову систему, вибірковість якої втрачена. Активне повернення у свою вибіркову знаковість в просторі цілісності розкриває перед людиною її творчий принцип, який стає суттю людської діяльності на плані проявленого світу.”Відчувай розумом, думай відчуттями“, – говорить тут відоме характерницьке правило. Не жити переконаннями опертими на зовнішнє, а усвідомлювати світ на рівні чуття – бачення, шлях сучасного воїна духу, та зрештою і всієї сучасної характерницької, супраментальної культури.
Від того будь яка проблема, що постає на зовнішньому плані, має два варіанти свого вирішення. Один варіант, прийнятий сьогодні, утримує в собі аналіз ситуації і прийняття рішення на основі накопиченого багажу життєвого досвіду або існуючої природознавчої картини світу. Вірно це буде чи ні, іншого варіанту тут не існує. Другий варіант рішення виникає в ціліснім світосприйнятті, як елемент рішення спорідненого з цілісним планом і приходить на внутрішньому просторі, поза межею людського міркування. Все це осмислюється і потім вкладається в дію, результат якої стає вже апріорі відомим. Подібне усвідомлення, що приходить за свідченням оріїв як “вісті божі“, потребує “волі на волі“, де тільки і панує “голе око вістей божих“, як за оріями. Будь які питання тут зникають, коли приходить розуміння, що подійне поле життя належить цілісному плану, воно є ним і будь яке стороннє, упереджене втручання несе за собою гріх відлучення від світу істинного, а разом з тим всі негаразди неусвідомленого життя. Тому творчий принцип цілісності це те поле де живе, де існує цілісна людина, розкриваючи в собі чаруюче безмежжя ієрархії світу через свою належності до нього.
Врешті можливо привести визначення з цього приводу того ж Олександра Ксендзюка:”Магічне перетворення яви так само приступне, як зміна характеру своїх усвідомлених снобачень. Для цього потрібно позбавитись від неусвідомлених нами забобонів. Пробуджений стан після черги цілеспрямованих перетворень, відкриває нам сили і можливості, часто перевершуючи всі фантазії наших снобачень“.
Знання – бачення оріїв, відоме як духовне бачення, це, як що хочете, холодний термояд у противазі практикам снобачень та інших трансових змін стану свідомості. Ним можливо користуватися у повсякденному житті вивіряючи у ньому шлях своєї судженої долі та тієї задачі, яку несе кожна людина від свого народження. Поки що людина приймає у своєму житті участь у п‘єсі сюжету якої не знає. Коли ж у її життя входить творчий принцип цілісності, вона починає знати сюжет тієї п‘єси в якій приймає безпосередню участь.
В кінці будь якої постанови актор сходить зі сцени у реальне життя. І це є найбільшою таємницею людського буття. Про те, що йде далі, існує лише натяк у великого адепта світу Ісуса із Назарета:
“Батько і Бог чекає на зустріч та сподівається на щиру душу. Тільки у повертанні душ додому людське життя отримує свій зміст“, – сповістив у свій час він. Це і є реальністю нашого справжнього буття до якого лежить шлях відродження людської величі та її богообраності, як за нашим великим філософом Григорієм Сковородою.
Щасти Вам.